🔶 Центр культури і мистецтва
331 subscribers
3.29K photos
161 videos
998 links
Харківський обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

🎭 Культурно-мистецькі заходи;
📚 Наукова і освітня діяльність;
🤝 Осередок культурної співпраці.

🌐 www.cultura.kh.ua
📩 oomckm@gmail.com
📲 057 725 12 36
Download Telegram
7 грудня, свято великомучениці КАТЕРИНИ. Віряни у це свято йдуть до церкви і вважають Катерину заступницею всіх жінок, покровителькою шлюбу, сімейного щастя. На Харківщині, цей день називають Катрі, Катьки.

Люди дотримувалися заборони не виконувати важкої роботи на свято. А так, як вже почався Різдвяний піст, готували та споживали лише пісні страви. Молодь відвідувала вечорниці, але гучно не співали і не танцювали.

Цього дня починалися ворожіння. Ворожили не лише дівчата на виданні, а й всі члени родини могли передбачити свою подальшу долю за допомогою вишневої гілочки. Для цього ламали розгалужену гілочку вишні. Кожен член родини прив’язував на окремий прутик коротеньку стрічечку або стьожку тканини чи кольорову нитку, щоб знати чий. Гілочку ставили у глек із водою і до Нового року, на ній мали з’явитися квіточки. Якщо ж помічена гілочка не розквітла, а то й засохла, то це віщувало щось негарне в майбутньому для того члена сім’ї, хто лишив на ній мітку.

Ось як про це свято згадували жителі сіл Шевченківської селищної ради на Харківщині.
«На Катрі, Катьки у нас ще кажуть, дівчата гадають» (зап. 21.07.1994 р. с. Отрадне на Шевченківщині від Маренич Марії Михайлівни, 1913 р.н., Манченко Наталії Андріївни, 1915 р.н.).

«Сьомого у нас Катрі. Ламають гілочку, ставлять у воду, скільки там у сім’ї чоловік. А потом намічають каждий свою гілочку, і як та гілочка зацвіте, к жизні чи к щастю. Гілочки поставлять там на столі у бутилочку, підливають туди водички. Вона листочки викидає, вишня буває і зацвіте» (зап. 08.08.1994 р. с. Петрівка на Шевченківщині від Телятникової Надії Іванівни, 1922 р.н. ).

«Гілочку кажду підпишеш і обмотаєш її, і яка лучче розцвілася, тому луччя жизня буде» (31.07.2006 р. с. Гетьманівка на Шевченківщині від Бражник Катерини Григорівни, 1932 р.н.).

«На Катерини», малюнок виконала Світлана Мишак , керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.

#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#Катерини
#Катрі
На останній місяць року припадає чимало святкових днів. Про деякі з них говорили 30 листопада під час народознавчої онлайн-зустрічі «Катерини, Андрія та інші грудневі свята в традиційному народному календарі українців» із нашим колегою Михайлом Красиковим, етнологом, професором кафедри українознавства, культурології та історії науки НТУ «ХПІ», а також директором Етнографічного музею «Слобожанські скарби» імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ».

Учасники зустрічі, яку Харківський обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва проводив спільно з Харківською державною науковою бібліотекою ім. В.Г. Короленка та іншими культурними закладами міста, дізналися про народні традиції святкування і способи вгадування долі на Введення, Катерини, Юрія, Парамона та Андрія.

Грудневі святкування розпочинаються за сучасним календарем 4 грудня зі свята Введення, Третьої Пречистої. Цього дня примічали, хто першим зайде до оселі, адже цей гість визначав наступний рік для господарів. Бажаним гостем був чужий заможний чоловік, а от жінок намагалися не впускати першими. Окрім того, звертали увагу на погодні умови. Морозний день віщував холодну і сніжну зиму, а ясна погода пророкувала неврожай.

7 грудня на свято Катерини, яка є покровителькою жіночої і дівочої долі, дівчата вставали до сходу сонця і йшли в садок, зрізали гілочки вишні, щоб поставити в воду і дізнатися про своє майбутнє заміжжя. Ввечері цього дня молодь збиралась на вечорниці, а коли випроваджували хлопців, то дівчата йшли слухати долю. Зверталися до цієї святої й хлопці, щоб послала їм гарну жінку.

В день холодного Юрія, що припадає на 9 грудня, також можна було спробувати вгадати погодні умови та врожайність наступного року. Якщо іній на землі на Юріїв день, то буде хороший врожай. Холод і мороз цього дня обіцяв довгу і сувору зиму.

Вважається, що на Парамона, 12 грудня, земля замерзає, а річки покриваються стійким льодом. Потрібно було добре протопити піч, щоб не мерзнути цілий рік. Якщо сніг ще не випав, то і взимку його не буде.

13 грудня свято Андрія, коли відбувалися ворожіння дівчат на долю і бешкетування хлопців. Дівчата йшли під вікна і слухали про що говорять в хаті. На Андрія відбувалась і ритуальна сівба конопель, після якої дівчина брала жменю тих конопель і йшла їх рахувати. Хлопці ж цього дня могли зняти хвіртку, ворота або й розібрати хлів. Відоме це свято й звичаєм «кусання калити» на вечорницях.

Глибше пізнати особливості святкування грудневих свят можна переглянувши запис зустрічі за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=NjgT9AHu84o

#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#грудневісвята
#народнітрадиції
#народніприкмети
#Катерини #Введення #Андрія
#ворожіння
#спадщинаХарківщини
13 грудня, свято АНДРІЯ Первозванного. На Харківщині цей день називали Андрія, Андрея, Андросима.

Цього дня гріх було робити важку роботу. Також не можна було прясти, шити, вишивати, тому всі відпочивали і святкували. Зранку йшли до церкви, а по обіді в гості. Увечері молодь збиралася на вечорниці.

Опівночі дівчата ворожили, а парубки бешкетували та робили шкоду дівчатам та їх оселям. Цей день вважався парубочим. Вночі парубки знімали хвіртки, ворота і переносили до іншого господаря або стягали на солом’яний дах хати. Вози чи сани перетягали від одного двору до іншого, а господарі зранку шукали та знаходили пропажу далеченько від своєї хати. Якщо ж дівчина не виходила на гуляння, то на воротях її садиби малювали хрести або обмазували дьогтем. Колодязі також не минали, а намагалися щось вкинути, щоб не можна було води набрати, наприклад гарбузи. На бешкетування хлопців ніхто не ображався, бо це була традиція.

На Харківщині дівчата ворожили на свою долю та подальше заміжжя. О 12 годині ночі дівчата виходили на вулицю, за хату чи під тин, де сніг лежав рівненько, падали на нього спиною, а зранку дивилися, чи ніхто по ньому не походив. Якщо свої сліди лишив пес чи кіт, то цього року заміж не вийде, а коли сніг був рівний, то віщувало гарний рік. Ворожили і за допомогою конопель, тобто їх «сіяли».

Як саме святкували цей день, звернемося до записів наших очевидців і безпосередніх учасників цих дійств.

У с. Гетьманівка на Шевченківщині «У 12 часів ночі дівчата сіяли коноплі у сніг, приказували: – Андрію, Андрія, я на тебе коноплі сію, з ким буду брати, щоб у сні увидати. Бо дуже заміж хочу».

«13 дікабря Андрей. Вареники варили, хлопців частували і витворяли.. Ворота познімають. І хрести писали на воротіх дівкам. І капусти рвали дівчатам. – То нічого, шо капусти, а міні так у колодізь взяли, накидали гарбузів, не вийшла ж на вулицю. Як виходю утром по воду у колодізь, не втопа відро. Ну шо ж таке? Може там хто втоп? А вода так не дуже далеко була, туди, дивлюсь, а воно гарбузи, а вони ж то випливають наверх. Я глянула, а там гарбузів повно в колодізі» (зап. 04.08.1995 р. с. Новомиколаївка на Шевченківщині від Кравченко Марії Михайлівни, 1909 р.н., Лабуз Ганни Олександрівни, 1910 р.н., Голубятник Марії Семенівни, 1926 р.н., Таран Олександри Максимівни, 1930 р.н.).

«Ворота познімають. У того ворота зняли, тому віднесли. А тоді люди попросипаються утром і мотаються, шукають де чіє. Той каже: – А в мене принесено двоє. А той каже: – А в мене зняті. І ото ходять і шукають свої ворота» (зап. 04.08.1995 р. с. Новомиколаївка на Шевченківщині від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н.).

«Казали Андросима. Аби не Андросила, та мичку кундросила. Так вона б попряла, а вона пропразнувала…» (зап. 11.08.1996 р. с. Гетьманівка на Шевченківщині від Кубрак Любов Іванівни, 1909 р.н.,)

«У Лимані називали Андросима, казали: – На Андросима, хазяйка мички кундросила. Начинали робити мички. Молодьож жартувала – знімала ворота» (зап. 13.08.1995 р. с. Лиман Слобожанської селищної ради від Маницької Ганни Пимонівни, 1921 р.н, Зубенко Марфи Степанівни, 1920 р.н.).

«На Андрія», малюнок виконала Світлана Мишак , керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.

Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.

#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#народніприкмети
#Андрія
#ворожіння
#спадщинаХарківщини
19 грудня – свято МИКОЛАЯ-ЧУДОТВОРЦЯ.
На Харківщині, за народним звичаєм, цей день називають: Микола, Святий Миколай, Микола зимній, Микола Угодник.
Він є одним із найважливіших християнських святих. До нього звертаються з молитвами як до захисника в нещасті й помічника у скруті, коли хочуть миру, спокою, здоров’я та злагоди.
У цей день йшли до церкви на службу, за відсутності церкви, молилися вдома. Якщо у родині був чоловік із таким ім’ям – відзначали. Зазвичай ходили в гості.

Перед Миколаєм та перед великими святами необхідно було віддати борги, якщо вони були. На свято, до схід сонця, готували кутю, узвар, щоб багатий був урожай на зернові. Діткам дарували подарунки та випікали печиво "миколайчики". З часом, звичаї та традиції святкування Миколая, перейшли на Різдвяні святки.

Наприкінці ХХ століття ми фіксували лише залишки спогадів про широке відзначення свята. За інформацією старожилів «У цей день діткам дарували подарунки» (с. Дорофіївка на Валківщині).

Також на Борівщині записана легенда про Миколая.
«Миколай всігда помагав людям і люди його почітали. А Касяну не нравилося це. От він і пішов до Бога жалітися на Миколая. Тоді Бог і каже, анголам шоб вони найшли Миколу та привели до нього. Ангели полетіли шукати його, прилітають, кажуть шо нема Миколи на небі, він пішов на море людей рятувати. Вдруге Бог посилає анголів найти Миколая. Ті полетіли, прилітають, кажуть немає Миколая, він людей від пожара рятує. Втретє Бог посилає анголів привести до нього Миколу. Полетіли анголи, прилітають, кажуть немає Миколи, він козаків із турецької неволі визволяє. В четверте Бог посилає анголів найти Миколу. Приводять Миколу, а він увесь у грязі, одежа подерта. – Де ти був? – питає Бог. – Та мужику помагав воза з грязі витягати, каже Микола. А тоді Бог і каже Касяну: – Бачиш, за шо люди люблять і цінять Миколу, за добрі справи. А ти, йди і будеш на землі появлятися раз на чотири роки. З тих пір Касян являється на землю тіки у високосний рік» (зап. 2000 р. в с. Бахтин на Борівщині від Нужної Лідії Степанівни).

З цього дня на Харківщині співали колядки про Миколая.
Миколай, коника сідлає,
Миколай з двору виїджає,
Тому святий Миколай
На усяк час помогай
Миколаю!

На світлинах "Святий Миколай" у виконанні учасників клубу «Оксамит» Харківського міського культурного центру за місцем проживання Харківської міської ради, керівник Марина Дубровська.

Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.

#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#СвятийМиколай #Миколай
Свято Миколая в Україні і Бельгії.
В часи війни наших колег, співробітників Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва, розкидало по усьому світі. Але ми, як то кажуть, намагаємося триматися у купочці.

Сьогодні хочемо з вами поділитися чудовим матеріалом, який підготувала наша колега ─ артистка фольклорного гурту "Муравський шлях", кандидат педагогічних наук, відома харківська фольклористка Мирослава Олександрівна Семенова, яка нині перебуває у Бельгії.
Ви дізнаєтесь про походження свята Миколая, про пов’язані з ним колядки, які співалися на Слобожанщині, ознайомитеся з чудовою презентацією, яка допоможе зорієнтуватися у нюансах походження та введення Юліанського та Григоріанського календарів, а також дізнаєтесь про те, як і коли святкують Миколая у Бельгії.
Деталі в статті: https://www.cultura.kh.ua/uk/news/7225-svjato-mikolaja-v-ukrayini-i-belgiyi

#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#СвятийМиколай #Миколай #святоМиколая
#колядки
🔶 Суперечки про те, коли святкувати Різдво в Україні 25 грудня або 7 січня палають вже дуже давно. У Європі та інших країнах вже давно це свято відзначається 25 грудня, а в Україні та росії 7 січня.

🔸Днями Українське Радіо Харків цікавилося коли? і як? святкували Різдво на Харківщині у провідного методиста Харківського Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва, голови громадської організації етнологів і фольклористів Харкова Наталії Олійник.

🔸 День Святого Миколая у XX ст. на Харківщині святкували 6 грудня, а Різдво — 25 грудня. Мороз існував у традиційній культурі, а Дідом Морозом він став за радянських часів…про це і багато іншого можна дізнатися за посиланням⤵️

https://suspilne.media/341654-svatij-mikolaj-ta-did-moroz-etnologina-z-harkova-rozkazala-istoriu-personaziv/

#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#зимовісвята
#народніприкмети
25 грудня — свято СПИРИДОНА. В народі цей день називають Спиридона Сонцеворота, бо вже сонце повертається на літо. На Харківщині цей день називали ще: Свиридон, Спиридін.

Зранку, як і на Варвару, у воду ставили гілочки вишні, щоб на Різдво (6 січня) чи Новий рік (14 січня) вони розквітли, і по них відповідно відбувалося ворожіння.

Від цього дня також визначали погоду на рік. Кожний наступний день відповідав погоді чергового місяця. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували погоду, щоб визначити, яким буде рік. А ще у селі Гетьманівці на Шевченківщині, в ніч з 24 на 25 грудня, господиня шість цибулин розрізала навпіл, відповідно було 12 половинок, кожна відповідала місяцю року. Половинки розкладала на підвіконні і трішки на зріз сипали соли. На ранок дивилися, на якій половинці сіль була вологою, то і місяць мав бути дощовим.

Якщо у садку росло фруктове дерево і не приносило плоди або родило погано, то його «лякали». Для цього господар брав сокиру і обухом тихенько стукав по стовбуру дерева, примовляючи тричі: – Будеш родити, не буду рубити!

Ось як про це розповідають наші інформанти.

«Коли у сім’ї три чоловіка, ставили три гілочки у пляшку у воду і 12 день простоє, як значіть пустять листочки, там повитикаються маненькі і койди цвіточки. Як усі три, значіть харашо, єслі дві пустять, а третя ні, то плохо, то вже на вмирущє. А тоді вже на Різдво бируть їх і викидають» (зап. 06.08.1994 р. с. Василенкове на Шевченківщині від Штих Поліни Йосипівни, 1907 р.н.).

«На Свиридона лякали дерева. Підходе до деревини, до яблуні чи до груші і кричить: – Будеш родити, не буду рубити, а не будеш родити, буду рубити. Опять Будеш родити, не буду рубити, а не будеш родити, буду рубити і топором». (зап. 1994 р. с. Іванівка Шевченківський р-н від Поліни Прохорівни, 1914 р.н.)

«На Свиридона, йдуть лякають дерево, шоб родило. Різали гілочки, ставили у бутилочку, у воду і на Рожество, розцвіте. І кажному гілочку перевяжуть: – Це моя, це моя, це моя… Намічали чия гілочка, і чия зацвіте, то харашо, а чія буває засохне, то тому журба». (зап. 11.08.1996 р. с. Гетьманівка Шевченківський р-н від Кубрак Любов Іванівни, 1909 р.н.)

«На Спиридіна йдут у сад, ріжут різки на всю сім’ю, гілочки з вишні, скільки сімейства. Хазяйка повинна різати ці різки із вишень і встромляти у водичку. І тоді до Нового году по старому, 14 января. Єслі оці різочки розцвітаються, цвіточки прямо цвітуть. Та людина, в якої не розцвіло, вона або заболіє, або вмре. А як розцвітеться, увесь год до Нового году буде хароший. Оце гілочка маленька, це онучка, а це вище, це дочка, а ще вища, це я. Гілочки вибирали по возросту». (зап. 13.08.1995 р. с. Лиман Зміївський р-н від Маницької Ганни Пимонівни, 1921 р.н., Зубенко Марфи Степанівни, 1920 р.н.)

Витинанка «Ворожіння на Свиридона», виконала Наталія Денисенко, викладач Дитячої художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна Департаменту культури Харківської міської ради.

Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.

#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#зимовісвята
#народніприкмети
#Спиридона
#спадщинаХарківщини
♦️З0 листопада, відзначають свято АНДРІЯ за новоюліанським календарем. На Харківщині цей день називали: Андросія, Андросима. За переказами, Андрій Первозванний перебував на слов’янській землі та на місці Андріївської церкви у Києві встановив хрест (що є добрим знаком).
Цієї пори у селах уже закінчилися всі польові роботи, тому молодь збиралася на досвітки та вечорниці. Саме в цей період припадало багато невеликих свят (Варвари, Сави), а за традицією на свята не працювали. Про такі дні приказували: якби не Савила, не Варила, не Андросила, то собі б сорочку справила.
На свято Андрія дівчата зазвичай ворожили на парубків та щасливе майбутнє заміжжя. Опівночі вони виходили на вулицю слухати долю, що вчується: якщо собака загавкає чи хтось заговорить – вийде заміж,  а коли дошками заторохтить, то може померти. Також сіяли коноплі у сніг, щоб вийти заміж.

🔶* «На Андрія дівчата ворожили. Слухає долю, куди досками заторохтить. Єслі досками – вмре, а єслі  чи собака (загавкає – Н.О.), або які розговори, то це вийде заміж.
Андрію, Андрію,                                                                                                                                                           Я на тебе коноплі сію.                                                                                                                                              Шоб коноплі родили,                                                                                                                                                 А ми заміж ішли.
(А де коноплі сіяли? – Н.О.) Та за ворота бросала на сторони».  (зап. 14.08.1994 р. с. Іванівка Шевченківщина від  Пашкової Поліни Прохорівни, 1914 р. н.).
* «На Андрія не пряли. Казали: Якби не Андросія, то я б усі починки кундросила». (зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.)
 
* «На Андрія була народна приказка: Якби не Савила (свято Савки – Н.О.), не Варила (свято Варвари – Н.О.), не Андросила (свято Андрія – Н.О.), то собі б сорочку зкундросила. Якби не празнувала, то сорочку б собі справила». (зап. 21.07.2001 р. с. Чорноглазівка на Золочівщині від Кадничанської Лідії Варивонівни, 1929 р. н.)
* Витинанка «НА АНДРІЯ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнанароднакультура
#деньтрадиційноїкультури
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#НКС
#народнісвята
#Андрія
9 березня СОРОК СВЯТИХ, за новоюліанським календарем. На Харківщині цей день ще називали «сόроки». За звичаєм, рано вранці господині ліпили та випікали пташок: «жайворонків», «сорок», щоб їх обов’язково було сорок. Бубликів також багато пекли разом із пташками, бо сім’ї великі, а смаколиків всім хотілося, особливо дітям. Пташки ліпили з однієї чи двох качалочок тіста, хвостик і крильця по краях розплескували та надрізали ножем, щоб красиві були. Замість очей ставили дрібні засушені ягоди, насіння соняшника чи кісточки з вишні.
Кожна дитина вибігала на вулицю і хвалилася своїми пташками. Вважалося, що цього дня має вилетіти сорок пташок – жайворонків, бо саме вони мали принести з собою тепло і весну. Щоб це швидше здійснилося бажання, діти розкладали пташок вздовж тину. Щемливі спогади з дитинства наших інформантів:
 
* «Мати як наліпе (жайворонків – Н.О.), а кажда мати по разному ліпила. І оце ми як виходимо на вулицю, в кажного пташка. І ото на тинах розкладаємо, шоб пташки прилетіли. А їх як назлітається клювати, та саме більше горобців. А мати: Оце ви горобців нагудували сьогодні. – Та ми ж ждали, шо може гуси прилетять»  (Зап. 17.02.2022 р. с. Залиман Савинської селищної ради Ізюмського району Харківської області від Косенко Марії Андріївни, 1927 р.н.).
 
* «На Сорок святих пекли жайворонки. Ліпили жгутик, зав’язували восьмьоркою, а тоді розрізали крильця, в піч сажали, як пташку. Жайворонків роздавали і їли. Дітвора вибігали на вулицю і хвасталися пташками». (Зап. 05.05.2018 р. с. Лиман Слобожанської селищної ради від Тищенко Євдокії Яківни, 1937 р.н.)
 
* «На Сорок Святих бублики пекли. Бублики і жайворонки. На сорок Святих вилитіло сорок жайворонків. Нічого з ними не робили, їли і всьо» (Зап. 01.08.1994 р. с. Василенкове на Шевченківщині Харківської області від Балабай Марини Степанівни, 1907 р.н.)
* «Ліпили пташка із кіста, дзьобик, головка і пекли як шишки, звались вони жайворонки» (Зап. 09.07.2002 р. у с. Оскіл Ізюмського району Харківської області від Різник Фросина Максимівни, 1921 р.н.).
 
* «На Сорок святих пекли бублики і жайворонки. (Повинно бути сорок жайворонків? – Н.О.) Да. А бубликів я не помню, по багато пекли, може й по щьоту, ну я не знаю» (Зап. 04.08.1995 р. с. Новомиколаївка на Шевченківщині Харківської області від  Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Витинанка «НА СОРОК СВЯТИХ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
 
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята  #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #СорокСвятих #жайворонки    
 
17 березня останній день МАСНИЦІ. На Харківщині, тиждень перед Великим Постом, називали Масляна, Масляниця, Масниця. Кожного дня варили вареники із сиром, смажили млинці, ходили чи їздили один до одного в гості. Заміжні жінки «справляли колодку» (колодка – невеликий або великий дрючок), яку чіпляли неодруженим парубкам, яким вже час було одружитися. В’язали рушником чи мотузкою до ноги і водили по вулиці з метою «знайти парубку дівку». Щоб жінки відв’язали колодку, треба було відкупитися, тобто поставити їм могорич та пригостити. Як правило, жінки вели парубка до хати і батьки вже мали відкупляти сина. Не рідко колодку в’язали і дівці, яку приходили сватати, а вона відмовила. Дівчині замість колодки чіпляли хустку чи гроші на стрічці. Також колодку могли прив’язати батькові чи матері за те що сина не одружили чи доньку вчасно не віддали заміж. У неділю, останній день Масниці, називали – Прощена неділя, просили один у одного пробачення. Спогади наших інформантів.
*«Здоровій пеньок прив’язують. А єсть культурно там, із квіточкою. Там допустім стара дєва чи парубок такий уже у літах, оце в’язали їм колодки. (А що було з квіточкою? – Н.О.) Оця ж колодка, чурбачок такий прив’язували з квіточкою. Квіточку до чурбачка, вирьовочка і до ноги прив’язували, а він одкупався. До Масляної приспівували:
Масляна, Масляна, яка ти родная,                                                                                                                   Якби тебе сім неділь, а посту одная.
(Як ви проводжали Масницю? – Н.О.) Вареники варили, горілка була, яєшню жарили, сало»  (Зап. 22.07.2000 р. с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «На Масляну, які хлопці не жонаті, якому нада жениться, в’язали колодку, він тоді одкуповується. (Колодка – це що? – Н.О.) З любого, хоч сокиру прив’яжуть, хоч праник, хоч якусь деревину. (Лєнтою прив’язували? – Н.О.) Вірьовкою до ноги, а то ухватили полотєнце, полотєнцем прив’язали. Він у хаті, а вони неожиданно зайшли, і на нього (прив’язали – Н.О.)». (Зап. 21.07.2003 р. с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р. н.)
* «Старухи ото напечут пиріжків, сметанки, хто блинчічок, хто орішки. І ото усі сходяться, чи в мою хату, чи в вашу, чи в чию. Ото сходяться і якоїсь наливочки (приносять – Н.О.), і ото Масляну справляют. (Колодку не чіпляли? – Н.О.) Оце ж колодки чіпляли, єслі оцей парубок не ожениться у Різдво, іде оце діло до Поста, заходе Піст, ніззя свальбів грати. Його ото уловлят і чіпляют йому колодку. (Який вигляд має колодка? – Н.О.) У наше времня, міні прив’язали гроші і лєнту, а як були погані года, парубкові прив’язали дрючок і повели додому. Ведут додому, шоб одкупляли родителі, шо сина не женили. (Дівчатам лєнту в’язали, а хлопцям дрючок? – Н.О.) Ага. Я уже тож така була, можно вже заміж було мене віддавати і прийшли баби, Масляну празнувати, і принесли лєнту і на лєнті прив’язані гроші, це ж куди. Хто хусточку приніс, хто матерійку. (А куди чіпляли? – Н.О.) На мене, там накинуть чі як. А хлопцям озьмуть якусь вірьовку, прив’яжуть дрючок і ведуть по вулиці його додому, шоб ставляли могорич. Баби пісні співали всяких разних» (Зап. 04.11.2020 р. м. Первомайський Харківської обл. від Мураховської Марії Микитівни, 1929  р. н.,   (с. Верхня Орілька  на Первомайщині), Бібік Лідії Михайлівни, 1950 р. н.  (с. Верхня Орілька).                                                                                                                                            
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «КОЛОДКА», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята  #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #Масниця #колодка    
 
З 18 березня розпочинається ВЕЛИКИЙ ПІСТ, що триватиме сім тижнів до Великодня. Крім того, що піст найдовший із всіх постів, що є протягом року, та ще й строгий. У піст не дозволялося вживати нічого скоромного, молочного, а також заборонялися гуляння, вечорниці, танці, співи. Виключенням були лише веснянки, які співали дівчата, закликаючи весну. Цього дня не можна жінкам ходити по хатах. Заходити у хату могли лише чоловіки та хлопчики, якщо чоловік не зайшов до хати, то треба було звести хоч пса. Зранку господині пекли коржики, які називали «жиляники» чи «жилявики», а також  пампушки. Терли хрін, розводили буряковим квасом, обливали ним випічку і їли. Понеділок називали ще «полоскозуб», бо «полоскали горілкою зуби», щоб нічого скоромного не лишилося. Спогади наших респондентів.
* «У понеділок полоскали тільки горілкою рот мужики. Це вже був жилавий понеділок, баби по хатах не ходили. У цей день наступав строгий Піст, їли тіки хліб і воду, а як були дуже богомольні, даже й води не пили. Оце цілий день – заговини на Піст». (Зап. 03.02.2019 р. с. Малинівка Чугуївського району Харківської обл. від учасниць фольклорного колективу «Малинова криниця»).
* «У Первий день посту зуби полоскали. Після м’ясниць і після Масляної ходив зуби полоскать». (Зап. 03.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Земляного Степана Пилиповича, 1900 р.н.).
* «Жиляний понеділок називався. Це «жиляники», панпушки пекли, хроном намазували. (Намазували чи обливали хроном? – Н.О.) По-разному, єсть намазували, а єсть обливали. Натирали хрін і обмазували панпушки. Укріпляли здоров’я хроном». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «У жилявий понеділок мамка пекла панпушки і хрону терли. Так ми на піст закалювалися, а в піст їли цибулю та борщ пісний». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р.н.).
* «Жилавий понеділок. На піст, к Великодню, це заговини були. Уже усе їли м’ясне, молочне, а вже у понеділок, «жилавий» понеділок називався. Тісто, тільки на воді було, там коржик який спечуть, там суп зварять, чі затірку, чі галушки, чі шо, на воді, пісне. Уже ні молока, ні масла, ні сиру, ні сала, оцього нічого вже ніззя сім неділь. Жиляники – це панпушки напечуть на воді. Готовили хрін і редьку. Хріна того нарубають, натруть, тоді з квасом і угощалися. А редьку тоже ж так, чістили її, кришили, солькою солили». (Зап. 21.07.2003 р. с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «ЖИЛЯВИЙ ПОНЕДІЛОК», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ  «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята  #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС  #календарнаобрядовість   #Жилявийпонеділок  #Піст
 
 
25 березня БЛАГОВІЩЕННЯ, за новоюліанським календарем. Велике релігійне свято, люди ходили до церкви, святкували. У цей день не можна взагалі нічого робити, як казали: «Навіть пташка гнізда не в’є». Тож не гріх було і бабам зібратися та за двором посидіти, «погомоніти», новинами поділитися. Примічали, яка погода на Благовіщення, така мала бути і на Великдень. Великим святом вважався і наступний день, 26 березня, який називали «празник Благовісника». Підтвердженням є спогади від наших інформантів.
*«Благовіщення каратєльний празник. Кажуть: «шо птичка гнізда в цей день не в’є». Ми придержуємося всіх празників, які наші батьки празнували. Не знаємо правільно чи ні, а батьки наші празнували і ми празнуємо». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «Дочка розказувала, а їй старенький чоловік розказував. Було озеро й верби були, птиці було багато, аж кричать. А він каже під Благовіщення: «Ну завтра, хоч одну почуїте? Не почуїте до обід ні однієї птички, і не кукне». І каже: ми так просиділи до обід, (спостерігали – Н.О.) птичка, каже, гнізда не мосте на оце Благовіщення».  (Зап. 31.07.1994 р. у с. Гетьманівка на Шевченківщині Харківської обл. від Котенко Марії Олександрівни, 1913 р. н. (с. Малі Кринки на Шевченківщині).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «БЛАГОВІЩЕННЯ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ  «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #Благовіщення #народнісвята  #календарнаобрядовість  
 
10 квітня СЕРЕДРОХРЕСНА СЕРЕДА, що ділить Великий Піст навпіл. На Харківщині господні випікали обрядове печиво у вигляді хрестиків і називали їх «хрѐсті», «хрестець» або «хрестик». Вони були різних розмірів. Найбільші хрѐсті випікали, засушували, занурювали у посівне зерно, а коли їхали у поле сіяти, то брали обов’язково з собою. У обрядову випічку, особливо у великі хрестики, вкладали дрібні гроші. Хто знаходив копійки, мав бути щасливим. У невеличкі хрестики також вкладали гроші або ж вуглинку. Хто з діток знаходив гроші, радів, бо мав бути щасливим, кому ж діставалася вуглинка, не дуже вдалим буде рік. Зазвичай, для кращого смаку, хрѐсті зверху змазували збитим яйцем чи медом.

Із спогадів наших інформантів.
* «Середохресна, середина посту, на четвертій неділі у середу. Пекли хрѐсті, робили птичічки». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* «Хрѐсті пекли, хто які спече. Діткам маненькі хрестики пекли, виносили (обмінювалися – Н.О.). Як у кого був мед, медом мазали зверху, а в нас меду не було, мати яйцем обмазувала». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «Тоді пекли ми хрести. В одному спеченому хресті клали печинку в середину, а в другий клали гроші. Як ти житимеш харашо, гроші попадуть тобі, а якшо плохо, печинка (камінчик з печі – Н.О.), а хоч вуглинка». (Зап. 09.07.2002 р. у с. Оскіл Ізюмського р-ну Харківської обл. від Рєзнік Фросина Максимівни, 1921 р.н.).
 
* «На Середохресну хрести пекли, і клали туди гроші. Кому попадуться гроші, ой щасливий чоловік, в того будуть гроші водиться».  (Зап. 04.08.1995 р. у с. Новомиколаївка на Шевченківщині Харківської обл. від  Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н).
* «Хрестики, отак наврперехрестя кладеш, напечуть, а тоді і їдять». (Зап. 02.07.1996 р. с. Черкаські Тишки Харківського р-ну Харківської обл. від  Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Фросині Семенівни, 1924 р.н.).
* «На Середохресну пекли хрести і їхали з ними в поле, коли начинали сіяти». (Зап. 13.08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
 
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «СЕРЕДОХРЕСНА СЕРЕДА», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ  «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.

#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята  #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість   #Середохреснасереда  #хресті
🔶️ 14 квітня відбулася Учнівська науково-практична конференція «Етнологія і фольклористика» у межах Відкритого дистанційного фестивалю-конкурсу традиційної народної культури «КРОКОВЕЄ КОЛО» для дітей та молоді. На конференції були представлені цікаві роботи по дослідженню традиційної народної культури Слобожанщини, нематеріальної культурної спадщини Харківщини. Представляємо теми доповідей юних науковців:

*ТРИ ЖІНКИ, ТРИ ДОЛІ, ТРИ ОСЕЛІ
Дарина БУХОНСЬКА, вихованка Чугуївського центру туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради Харківської області. Керівник – Логачова Надія Валентинівна.

*ТРАДИЦІЇ СВЯТА СПИРИДОНА СОНЦЕВОРОТА НА СЛОБОЖАНЩИНІ
Андрій ДАРІЙ, вихованець народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області. Керівник – Коваль Ольга Володимирівна.

*ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ РІДНОГО КРАЮ: РЕТРОСПЕКТИВИ І СЬОГОДЕННЯ
Софія КОШЛАЙ, учениця Пологівської гімназії Новосанжарської селищної ради Полтавської області. Керівник – Бровко Інна Олександрівна.

*ОБРЯДОВИЙ ЦИКЛ ВЕЛИКОДНЯ НА СЛОБОЖАНЩИНІ
Данііл Пересічанський, вихованець народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області. Керівник – Коваль Ольга Володимирівна.

*НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ПИСАНКАРСТВА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СВІТОГЛЯДУ
Вероніка РЕБРОВА, учениця 9 класу КЗ «Чугуївський ліцей № 7», вихованка Чугуївського центру туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради Харківської області. Керівник – Сокрут Алла Миколаївна.

*СВІЙСЬКІ ТВАРИНИ В ТРАДИЦІЙНИХ ОБРЯДА ТА ПОБУТОВІЙ МАГІЇ УКРАЇНЦІВ НА ПРИКЛАДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Дарина ЧЕРНИШЕВА, учениця 11-Б класу КЗ «Харківський ліцей № 54 Харківської міської ради», вихованка КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради. Керівники – Щур Юлія Михайлівна, Пристюк Надія Петрівна, Сушко Валентина Анатоліївна.
Як і завжди, на конференції були присутні дослідники та науковці традиційної культурної спадщини нашого народу, які оцінюють доповіді, задають питання юним дослідникам та радять на що слід звернути увагу у подальшій роботі над представленими дослідженнями.
Щиро дякуємо всім за участь у конференції! Зичимо здоров’я, добробуту, щастя, удачі, Перемоги та творчої наснаги у дослідженнях традиційної народної культури нашої держави.

#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #СпілкаетнологівіфольклористівмістаХаркова #лабораторіядослідженняНКС #фестиваліХарківщини #спадщинаХарківщини #спадщинаУкраїни #Кроковеєколо #учнівськанауковопрактичнаконференція #дослідженнятрадиційноїкультури #НКС #народнісвята #календарнаобрядовість
23 квітня за новоюліанським календарем відзначають день СВЯТОГО ЮРІЯ. На Харківщині більшість інформантів літнього віку цей день називали «Ягорія». Коли ж мова йшла про росу, то казали: «юр’ївська роса». Зазвичай виганяли перший раз навесні худобу на пашу, намагалися, щоб корови пройшли по юр’ївській росі – молока буде більше. Гілочкою освяченої вербички хльоскали, «шоб худобину ніхто не зурочив». Також цього дня саджали огірки, гарбузи, кавуни та дині, щоб був багатий урожай.
*«На Ягорія запасювали худобу. Виганяли, шоб паслася до схід сонця. Кажний хазяїн виганяв, шоб корова пройшлася по юр’ївській росі». (Зап. 19.07.2003 р. у с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської обл. від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «А весною тоді, як виганяють уже худобу, так ото беруть той прутик і б’ють корову, гонють свяченою вербичкою». (Зап. 02.07.1996 р. у с. Черкаські Тишки Харківського р-ну Харківської обл. від  Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Фросини Семенівни, 1924 р.н.).
* «Вербичкою випроводжали корову на пашу, і знову гілочку ставили на покутя». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
 
* «На Ягорія виганять скотину перший раз навесні на попас і сіють огирки». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
*«Казали, шо звірями управля Ягорій». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р.н..)
 
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ЮРІЯ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ  «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята  #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість  #Юрія  
 
 
28 квітня, за тиждень до Великодня, православні відзначають ВЕРБНУ НЕДІЛЮ. Пізно ввечері, напередодні свята, чи рано вранці у неділю, віряни йшли до церкви на службу, освячували гілочки вербички, несли додому і хльоскали нею всіх членів родини, щоб вони були здорові і не хворіли. Гілочки зв’язували у пучечок і зберігали на покуті за іконами, «шоб грім та блискавка хату не запалили». Коли пекли паску на Великдень, маленькими гілочками приколювали шишку чи хрестик на вершечок паски, щоб гарно вдалася обрядова випічка, щоб «верх у пасці не з’їхав». Їх також кидали у піч, щоб паска гарно загнітилася. Нею вигонили і худобу на пашу перший раз навесні. Зазвичай у кінці городу, якщо там була близько вода, господарі намагалися уткнути галузку, щоб вербичка росла. У народних піснях часто згадується верба: «В кінці греблі шумлять верби…» чи «Ой ти, верба, де ти зросла?..». Із спогадів наших інформантів.
* «Гілочки свяченої верби, батько там чі мати принесуть, пошльопають і нас усих, і бабусю: Верба б’є, не я б’ю, через тиждень та Великдень». (Зап. 22.07.2003 р. у с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської обл. від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «Було колись нарубають верби, кладуть у церкві, а тоді батюшка мирує, і дає вербу. Колись же так, хрестик пише на лобі, оливкою. І дає там гилку чи дві, хто скіки попросе. Тоді приходють із церкви, у хаті поставлють у святий вугол, і стоїть вербичка. Як приходють із церкви з вербою, хто дома, того начінають вербою бить і кажуть:                                                                                                                                   Верба б’є,  не я б’ю,                                                                                                                                      Через тиждень – Великдень                                                                                                                           От недалечно червоне яєчко». (Зап. 02.07.1996 р. с. Черкаські Тишки Харківського району Харківської обл. від  Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р. н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р. н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р. н., Кіяшко Єфросині Семенівни, 1924 р.н.)
* «На Вербну неділю ходили в церкву святити вербу, а дома нею хльоскали дітей і приказували:
Верба б’є, не я б’ю
За тиждень – Великдень
Ось недалечко червоне яєчко.
Вербу зберігали дома». (Зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.)
 
* «Вербу ставили на покуті, а тоді на другий день (у понеділок – Н.О.) виходиш, кого стрінеш (хльошкаєш – Н.О.): Не я б’ю, а верба б’є, Не я б’ю, а верба б’є, і по ногах». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка на  Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* «Я не застала церкви. (Що робили на Вербну неділю? – Н.О.). Уставали пораненько, йшли вербу зрізали і приносили додому, ставляли». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.)
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «ВЕРБНА НЕДІЛЯ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята  #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС  #календарнаобрядовість #Вербнанеділя  
 
5 травня відзначається велике християнське свято – ВЕЛИКДЕНЬ. На Харківщині його називали «Паска». За традицією до свята готувалися заздалегідь: білили в хаті, прали всю білизну, наводили лад в оселі, господарських спорудах та на подвір’ї. До свята господині пекли паски та калачі, також випікали чи готували сирні паски. Паску, яку несли до церкви освячувати, пекли найбільшу, зазвичай у великій формі чи цеберці. Зверху з тіста викладали хрест, по середині саджали шишку і приколювали її гілочкою освяченої верби, «щоб верх паски не зійшов на бік». Напередодні фарбували крашанки, готували «дряпанки» та допікали паски, щоб скласти великодній кошик та в суботу на вечір йти до церкви. У кошик клали велику паску, крашанки, домашню ковбасу, сіль, пшоно, свічки. У неділю, після служби та освячення харчів, йшли додому. Перед тим як сісти до столу, у воду клали найкращу крашанку і нею вмивалися, щоб бути красивими та здоровими. Вся родина молилися Богу, сідали до столу і розгівлялися спочатку освяченою паскою та крашанкою. Шкаралупи з крашанки збирали, а потім віддавали курям, щоб краще неслися, закопували на городі, щоб був гарний врожай чи несли до річки і пускали на воду, але на смітник ніколи не викидали. У цей день на кладовище не ходили, а кожна господиня у кошик складала крашанки та порізану скибочками паску і розносили по сусідах, щоб пом’янути померлих родичів.  Ось деякі спогади наших інформантів.
* «Приходили додому з освяченими пасками. Хазяйка брала в кошик паску і крашанки і розносили по сусідах кусочок паски і крашанку». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської області від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині Харківської області). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «Тоді як паску пекти, тоді ж у хормах, хорми такі круглі були. А та шо святить, у цеберку, спече та насилу витягне. Тоді ту вербичку ламає і приштрикує. Зверху отак приколює і вона підходе і підходе (паска – Н.О.), а набік нікуди не сходе. Свяченою ж вербою приколене. На паску зверху клали хрест на всю хлібину. На середині хреста прогребеш ямочку, зробиш шишку і приштрикнеш свяченою вербою (по середині – Н.О.). І я так робила. І вона йде, йде, йде і вийде рівна, нікуди набік не зойде». (Зап. 22.07.2003 р. с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської області від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «А то як пекли паску, калачі, там ламають (освячену гілочку вербички – Н.О.) і приколюють, щоб не розходилося. (Калач плели косою? – Н.О.) Та плели і косою. До Паски пекли паски і калачі». (Запис 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «Крашанки у нас у цибулі (цибулинні – Н.О.) красили. На Великдень казали шо у воду крашанку кладіт, нею вмивайтеся, будеш гарна. Шкаралупи курям віддавали». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «НА ВЕЛИКДЕНЬ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ  «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #НКС #лабораторіядослідження #календарнаобрядовість #спадщинаУкраїни #Великдень  #паска  #крашанка