від Кучерявої Лідії Марківни, 1941 р.н. м. Люботин, Харківського району, родом із с. Корбини Івани на Богодухівщині).
* Витинанка «ВЕЛИКДЕНЬ» виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської дитячої художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнанароднакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни
#НКС
#Паска
#Крашанка
#Великдень
#Великоднісвята
#НароднісвятаХарківщини
* Витинанка «ВЕЛИКДЕНЬ» виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської дитячої художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнанароднакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни
#НКС
#Паска
#Крашанка
#Великдень
#Великоднісвята
#НароднісвятаХарківщини
24 квітня, ПРОВОДИ. Через тиждень після Великодня, у неділю, понеділок і вівторок – поминальні дні. На Харківщині ці дні називають Проводки, Гробки, Могилки. Господині готувалися: пекли паски, пироги, фарбували крашанки, готували різні страви, в тому числі м’ясні та йшли родиною на кладовище поминати померлих родичів. На могилки клали крашанку, паску, цукерки, печиво. Налиту в чарку воду чи горілку ставили або ж розливали по могилці навхрест. Крашанки треба було скотити по могилці, а діти мали їх підхопити. З собою брали хусточки, рушнички і пов’язували на хрести. Якщо похована жінка, в’язали хусточку, а коли чоловік, то рушничок. Їх мали забирати чужі люди. Вважається, що коли з хреста знімали хусточку і біля могилки її напинали, то голова не болітиме. В традиції, кожна господиня крім гостинців, що розкладали на могилки, несла з собою рушник та харчі для поминів. У кінці ряду могилок розстеляли рушники через усе кладовище, розкладали свої харчі і всі разом сідали поминати. Потім йшли додому і поминали родичів та знайомих у колі своєї родини.
Із спогадів наших інформантів.
* «Через неділю від паски, в понеділок, були Проводи. Бігали ж ми ото дітьми, по гробиках, і січас ми ходимо на Проводи. В цей день хустки на хрести чіпляють, шоб зняв із хреста і запнув, шоб голова не боліла. Треба там же біля гробика зняти з хреста і там же запнути, болячку віддали, і кажуть голова тоді не болітиме» (зап. 17.08.1995 р. с. Очеретове на Валківщині від Москаленко Килини Олександрівни, 1909 р.н.)
* «На Проводи, застеляєш гробик рушничком, кладеш туди крашаночки, кладеш канхветики чи то печеннячко, пасочку чи сірто, чи вино, наливаєш і на гробику становиш зразу. А дітки ж бігають, і ото вони хватають крашаночки з гробика. Я котю, а воно хватає. Оце закон такий, а як же. Це помини. На хрести вішали платочки, так він висить довго, довго, уже поки і змається там. Платочки вішали як спомини, як згадка. Якшо жінка померла, то платочок, а як чоловік, то рушничок в’язали. В’язали через перехрестя» (зап. 13.08.1995 р. с. Лиман Слобожанської селищної ради від Маницької Ганни Пимонівни, 1921 р.н., Зубенко Марфи Степанівни, 1920 р.н.)
* «В понеділок всі йшли на кладовище, на Проводи. Приходе на кладовище, стеле рушничок і кладуть свої продукти. Отдєльно там було таке місто, і ото рушники прослані через усе кладовище. Тіко на рушничку продукти кладуть, а тоді обідають. Скіко людей там, скіко старців було…» (зап. 11.08.1996 р. с. Гетьманівка на Шевченківщині від Кубрак Любов Іванівни, 1909 р.н.)
* «На кладовище на Великдень не ходили. Казали, шо не можна ходити. Ходили через тиждень, як поминальна неділя, тоді ходили. Поминальна неділя і Проводи, казали. Старі люди ходили в понеділок, а всі родичі шо приїзжали з Харькова, у неділю. На Проводи, от сходиться родина, сіли за стіл, усіх пом’янули, згадали, а тоді сіли у машину і поїхали на кладовище, яке зараньше облаштували. Положили пироги, паски, положили крашанки, цвіти. Не сиділи там, не випивали» (зап. 01.04.2023 р. від Кучерявої Лідії Марківни, 1941 р.н. м. Люботин, Харківського району, родом із с. Корбини Івани на Богодухівщині).
* «НА ПРОВОДИ» Малюнок виконала Світлана Мишак, керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнанароднакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни
#НКС
#Паска
Із спогадів наших інформантів.
* «Через неділю від паски, в понеділок, були Проводи. Бігали ж ми ото дітьми, по гробиках, і січас ми ходимо на Проводи. В цей день хустки на хрести чіпляють, шоб зняв із хреста і запнув, шоб голова не боліла. Треба там же біля гробика зняти з хреста і там же запнути, болячку віддали, і кажуть голова тоді не болітиме» (зап. 17.08.1995 р. с. Очеретове на Валківщині від Москаленко Килини Олександрівни, 1909 р.н.)
* «На Проводи, застеляєш гробик рушничком, кладеш туди крашаночки, кладеш канхветики чи то печеннячко, пасочку чи сірто, чи вино, наливаєш і на гробику становиш зразу. А дітки ж бігають, і ото вони хватають крашаночки з гробика. Я котю, а воно хватає. Оце закон такий, а як же. Це помини. На хрести вішали платочки, так він висить довго, довго, уже поки і змається там. Платочки вішали як спомини, як згадка. Якшо жінка померла, то платочок, а як чоловік, то рушничок в’язали. В’язали через перехрестя» (зап. 13.08.1995 р. с. Лиман Слобожанської селищної ради від Маницької Ганни Пимонівни, 1921 р.н., Зубенко Марфи Степанівни, 1920 р.н.)
* «В понеділок всі йшли на кладовище, на Проводи. Приходе на кладовище, стеле рушничок і кладуть свої продукти. Отдєльно там було таке місто, і ото рушники прослані через усе кладовище. Тіко на рушничку продукти кладуть, а тоді обідають. Скіко людей там, скіко старців було…» (зап. 11.08.1996 р. с. Гетьманівка на Шевченківщині від Кубрак Любов Іванівни, 1909 р.н.)
* «На кладовище на Великдень не ходили. Казали, шо не можна ходити. Ходили через тиждень, як поминальна неділя, тоді ходили. Поминальна неділя і Проводи, казали. Старі люди ходили в понеділок, а всі родичі шо приїзжали з Харькова, у неділю. На Проводи, от сходиться родина, сіли за стіл, усіх пом’янули, згадали, а тоді сіли у машину і поїхали на кладовище, яке зараньше облаштували. Положили пироги, паски, положили крашанки, цвіти. Не сиділи там, не випивали» (зап. 01.04.2023 р. від Кучерявої Лідії Марківни, 1941 р.н. м. Люботин, Харківського району, родом із с. Корбини Івани на Богодухівщині).
* «НА ПРОВОДИ» Малюнок виконала Світлана Мишак, керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнанароднакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни
#НКС
#Паска
25 травня, ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ, відзначається через сорок днів після Воскресіння Ісуса Христа. На Харківщині його називають Вознесіння або Вшестя і вважається великим святом. У цей день забороняється виконувати будь-яку важку роботу. Віряни йшли до церкви.
Це є останнім днем, коли люди вітаюся «Христос Воскрес», а у відповідь «Воістину воскрес». Фарбували яйця в жовтий колір. У селі Гетьманівці на Шевченківщині щоб отримати жовтий колір, запарювали просяну солому. Також господині випікали паски та спеціальне печиво у вигляді драбини, яке так і називали «драбинки». За віруванням, печиво допомагало Ісусу Христу піднятися на небо. У деяких селах випікали ще й обрядове печиво у вигляді «борони». «По драбині Ісус Христос на небо сходив, а бороною скородили огород, шоб урожай гарний був». (зап. 1994 р. с. Отрадне на Шевченківщині від Липової Параски Дмитрівни, 1907 р.н.). Також люди могли ходити на кладовище та поминати своїх рідних.
Дослідник Куп’янщини П.В. Іванов у виданні «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии» (1907 р.) пише: «Драбинки ставили на божниці до ікон, щоб Господь по «драбині» міг злізти на небо. В урожайний рік такі драбинки печуться з більшою кількістю перекладин, а в неурожайний з меншим, тому що тоді небо буває ближче».
Після обіду, ближче до вечора родичі, сусіди збиралися на вигоні чи в садку, варили кашу і гуляли, казали «Бога підсажуємо».
* Витинанка «ВОЗНЕСІННЯ» виконала Наталія Денисенко , викладач Харківської дитячої художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнанароднакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни
#НКС
#Паска
#Крашанка
#Вознесіння
#НароднісвятаХарківщини
Це є останнім днем, коли люди вітаюся «Христос Воскрес», а у відповідь «Воістину воскрес». Фарбували яйця в жовтий колір. У селі Гетьманівці на Шевченківщині щоб отримати жовтий колір, запарювали просяну солому. Також господині випікали паски та спеціальне печиво у вигляді драбини, яке так і називали «драбинки». За віруванням, печиво допомагало Ісусу Христу піднятися на небо. У деяких селах випікали ще й обрядове печиво у вигляді «борони». «По драбині Ісус Христос на небо сходив, а бороною скородили огород, шоб урожай гарний був». (зап. 1994 р. с. Отрадне на Шевченківщині від Липової Параски Дмитрівни, 1907 р.н.). Також люди могли ходити на кладовище та поминати своїх рідних.
Дослідник Куп’янщини П.В. Іванов у виданні «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии» (1907 р.) пише: «Драбинки ставили на божниці до ікон, щоб Господь по «драбині» міг злізти на небо. В урожайний рік такі драбинки печуться з більшою кількістю перекладин, а в неурожайний з меншим, тому що тоді небо буває ближче».
Після обіду, ближче до вечора родичі, сусіди збиралися на вигоні чи в садку, варили кашу і гуляли, казали «Бога підсажуємо».
* Витинанка «ВОЗНЕСІННЯ» виконала Наталія Денисенко , викладач Харківської дитячої художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнанароднакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни
#НКС
#Паска
#Крашанка
#Вознесіння
#НароднісвятаХарківщини
5 травня відзначається велике християнське свято – ВЕЛИКДЕНЬ. На Харківщині його називали «Паска». За традицією до свята готувалися заздалегідь: білили в хаті, прали всю білизну, наводили лад в оселі, господарських спорудах та на подвір’ї. До свята господині пекли паски та калачі, також випікали чи готували сирні паски. Паску, яку несли до церкви освячувати, пекли найбільшу, зазвичай у великій формі чи цеберці. Зверху з тіста викладали хрест, по середині саджали шишку і приколювали її гілочкою освяченої верби, «щоб верх паски не зійшов на бік». Напередодні фарбували крашанки, готували «дряпанки» та допікали паски, щоб скласти великодній кошик та в суботу на вечір йти до церкви. У кошик клали велику паску, крашанки, домашню ковбасу, сіль, пшоно, свічки. У неділю, після служби та освячення харчів, йшли додому. Перед тим як сісти до столу, у воду клали найкращу крашанку і нею вмивалися, щоб бути красивими та здоровими. Вся родина молилися Богу, сідали до столу і розгівлялися спочатку освяченою паскою та крашанкою. Шкаралупи з крашанки збирали, а потім віддавали курям, щоб краще неслися, закопували на городі, щоб був гарний врожай чи несли до річки і пускали на воду, але на смітник ніколи не викидали. У цей день на кладовище не ходили, а кожна господиня у кошик складала крашанки та порізану скибочками паску і розносили по сусідах, щоб пом’янути померлих родичів. Ось деякі спогади наших інформантів.
* «Приходили додому з освяченими пасками. Хазяйка брала в кошик паску і крашанки і розносили по сусідах кусочок паски і крашанку». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської області від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині Харківської області). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «Тоді як паску пекти, тоді ж у хормах, хорми такі круглі були. А та шо святить, у цеберку, спече та насилу витягне. Тоді ту вербичку ламає і приштрикує. Зверху отак приколює і вона підходе і підходе (паска – Н.О.), а набік нікуди не сходе. Свяченою ж вербою приколене. На паску зверху клали хрест на всю хлібину. На середині хреста прогребеш ямочку, зробиш шишку і приштрикнеш свяченою вербою (по середині – Н.О.). І я так робила. І вона йде, йде, йде і вийде рівна, нікуди набік не зойде». (Зап. 22.07.2003 р. с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської області від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «А то як пекли паску, калачі, там ламають (освячену гілочку вербички – Н.О.) і приколюють, щоб не розходилося. (Калач плели косою? – Н.О.) Та плели і косою. До Паски пекли паски і калачі». (Запис 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «Крашанки у нас у цибулі (цибулинні – Н.О.) красили. На Великдень казали шо у воду крашанку кладіт, нею вмивайтеся, будеш гарна. Шкаралупи курям віддавали». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «НА ВЕЛИКДЕНЬ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #НКС #лабораторіядослідження #календарнаобрядовість #спадщинаУкраїни #Великдень #паска #крашанка
* «Приходили додому з освяченими пасками. Хазяйка брала в кошик паску і крашанки і розносили по сусідах кусочок паски і крашанку». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської області від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині Харківської області). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «Тоді як паску пекти, тоді ж у хормах, хорми такі круглі були. А та шо святить, у цеберку, спече та насилу витягне. Тоді ту вербичку ламає і приштрикує. Зверху отак приколює і вона підходе і підходе (паска – Н.О.), а набік нікуди не сходе. Свяченою ж вербою приколене. На паску зверху клали хрест на всю хлібину. На середині хреста прогребеш ямочку, зробиш шишку і приштрикнеш свяченою вербою (по середині – Н.О.). І я так робила. І вона йде, йде, йде і вийде рівна, нікуди набік не зойде». (Зап. 22.07.2003 р. с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської області від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «А то як пекли паску, калачі, там ламають (освячену гілочку вербички – Н.О.) і приколюють, щоб не розходилося. (Калач плели косою? – Н.О.) Та плели і косою. До Паски пекли паски і калачі». (Запис 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «Крашанки у нас у цибулі (цибулинні – Н.О.) красили. На Великдень казали шо у воду крашанку кладіт, нею вмивайтеся, будеш гарна. Шкаралупи курям віддавали». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «НА ВЕЛИКДЕНЬ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #НКС #лабораторіядослідження #календарнаобрядовість #спадщинаУкраїни #Великдень #паска #крашанка