Ляльник. 23 квітня
https://svit.in.ua/pra/4p4.htm
Свято Богині дівочої краси і розквіту природи. За аналогією до в інші періоди року припускаємо, що свято Ляльник присвячено весняному прояву Мокоші.
У місячно-сонячному календарі на цей період нічне світило приймає форму літери "С" – розкритого лона, тобто місячна чаша, що наповнена водою. Це підтверджується обрядом ушанування Лялі на лугу біля річки. Ми зміщуємо свято на один день календаря від поданого в народознавчій літературі (це стосується також свята Ярили), бо припускаємо, що дата 22 квітня виникла через короткий місяць в 29 днів при більш давнішому місячно-сонячному календарі.
Етнографічні джерела подають наступний опис свята:
По обіді на луках збираються хороводи. З-поміж гурту вибирають найвродливішу дівчину, прикрашають їй шию, руки, ноги й талію всілякою зеленню, а на голову одягають вінок зі свіжих квітів. Потім дівчину урочисто всаджують на "трон". Виготовляють його із свіжовикопаного дерну. Склавши одну на одну кілька плиток, створюють таким чином своєрідну лавчину. Поруч з "троном" ставлять глечик з молоком, сир, масло та інші молочні продукти. До ніг "Лялі" кожна дівчина кладе віночок.
Дівчата водять довкола "Лялі" хороводи й співають пісень, переважно веснянки.
Після цього "Ляля" роздає подругам гостинці та кидає присутнім по віночку. Дівчата намагаються упіймати їх на льоту і зберегти вдома до наступної весни. [1, 286; 4; 5].
Іноді віночок дівчині на голову кладе сама Ляля, промовляючи:
Будь щаслива і гожа, як сонце,
Весела, як весна,
Робоча як бджола,
Багата, як земля! [3, 168].
Натомість Степан Килимник цей же обряд Лялі ставить до описів Зеленого тижня. [2, 367].
https://svit.in.ua/pra/4p4.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ляльник #Мокоша #Богиня #Обряд #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/4p4.htm
Свято Богині дівочої краси і розквіту природи. За аналогією до в інші періоди року припускаємо, що свято Ляльник присвячено весняному прояву Мокоші.
У місячно-сонячному календарі на цей період нічне світило приймає форму літери "С" – розкритого лона, тобто місячна чаша, що наповнена водою. Це підтверджується обрядом ушанування Лялі на лугу біля річки. Ми зміщуємо свято на один день календаря від поданого в народознавчій літературі (це стосується також свята Ярили), бо припускаємо, що дата 22 квітня виникла через короткий місяць в 29 днів при більш давнішому місячно-сонячному календарі.
Етнографічні джерела подають наступний опис свята:
По обіді на луках збираються хороводи. З-поміж гурту вибирають найвродливішу дівчину, прикрашають їй шию, руки, ноги й талію всілякою зеленню, а на голову одягають вінок зі свіжих квітів. Потім дівчину урочисто всаджують на "трон". Виготовляють його із свіжовикопаного дерну. Склавши одну на одну кілька плиток, створюють таким чином своєрідну лавчину. Поруч з "троном" ставлять глечик з молоком, сир, масло та інші молочні продукти. До ніг "Лялі" кожна дівчина кладе віночок.
Дівчата водять довкола "Лялі" хороводи й співають пісень, переважно веснянки.
Після цього "Ляля" роздає подругам гостинці та кидає присутнім по віночку. Дівчата намагаються упіймати їх на льоту і зберегти вдома до наступної весни. [1, 286; 4; 5].
Іноді віночок дівчині на голову кладе сама Ляля, промовляючи:
Будь щаслива і гожа, як сонце,
Весела, як весна,
Робоча як бджола,
Багата, як земля! [3, 168].
Натомість Степан Килимник цей же обряд Лялі ставить до описів Зеленого тижня. [2, 367].
https://svit.in.ua/pra/4p4.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ляльник #Мокоша #Богиня #Обряд #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Це підтверджується і більш давньою символікою святилища-обсерваторії доби бронзи на Хортиці, що також поєднала в собі образ Велеса у вигляді голови тура з рогами, що охоплюють хату, де має горіти вогонь як зародок Сонця, і одночасно це є жіночій двір, що уособлює лоно жінки (див. малюнок святилища). [7, 40].
Макоша мала б уособлювати низину, луки з водоймою, як місячна чаша. Але є інша думка, про яку також маємо сказати. В Миколи Ткача читаємо: "Найхарактерніше місце проявлення сутності Макоші – верхівка гори, макушка. На це вказує і ряд фонетично споріднених з її ім'ям слів: макушка – верхівка; макушка – баня церкви, верхівка; маковиця – верхівка гори. Верхівки гір у наших предків-язичників були в особливій пошані. Самі гори розподіляли за міфологічними особливостями. Одні з них вважалися священними, інші нечистими, такими, що на їх верхівках проявлялися персонажі замогильного світу. В Україні гори ще називають могилами… Особливою популярністю в переказах користується Лиса гора, що вважається місцем зборища нечистих сил та відьом. Священними (святими) горами вважаються ті, на верхівках яких знаходилися кринички..." [див. 9, 101].
Ми не бачимо в цьому протиріччя у визначенні ознак Мокоші. Так як невід'ємною частиною лона є живіт вагітної жінки, що безумовно нагадуватиме нам гору з пупом-криничкою. Хоча криниця на горі край проблематична, то швидше її замінюють вівтарі – заглиблення-чаші в камені, куди потрапляє дощова вода.
Навіть мертві клалися до могили в зігнутому вигляді неначе положення дитини в утробі. У Велесовій Книзі Магура – одна з назв Птиці Матир-Сви: "То бо Магура співає пісню свою до січі. А та Птиця од Інітра [*Індри] іде." Магура – це велика гора (Мати-гора), як символ вагітності Землі, таку назву мають географічні об'єкти: кілька гір в Карпатах, горні масиви в Словакії, печера в Болгарії, округ та місто в Бангладеш. [1, 160].
За святом Макоші – виходу води з лона, на наступний день має бути народження сонячного Бога. Можна припустити, що всі 12 місяців відбувається одна і та ж подія виходу Води і Сонця на 23-24 чи на 24-25 числа в залежності від тривалості місяця 30 чи 31 день. Також припускаємо, що там, де свято Мокоші в церковному календарі припадає на 22 число, то ця фіксація відбувалася в місячно-сонячному календарі, коли місяць мав 29 днів. Тобто від свята Макоші до 1 числа наступного місяця має бути 9 днів, а від сонячного свята 8 днів. [див. 6].
Ми маємо Богиню Мокошу, що уособлює вологе жіноче лоно Матері-Землі. Від неї залежить плодючість навколишнього простору: поховання насіння і породженню нового життя. Тому вона вирішує, яка доля нас чекатиме у вічному колі життєоновлення.
Література:
1.Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 192 с.
2.Гальковский М.Н. Боpьба хpистіанства съ остатками язычества въ древней Руси. – Т. I. – Харьковъ: Епархіальная Типографія, 1916. – 376 с.
3.Завгородній Ю.Ю. Мокша // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.
4.Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.
5.Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
6.Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 184 с.
7.Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця // Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: РПК, 7529 (2021). – С. 27–43.
8.Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
9.Ткач М.М. Володимирові боги: міфологічний зміст та систематизація головних персонажів язичницького культу. – К.: Укр. Центр дух. культури, 2002. – 192 с.
10.Шухевич В. Гуцульщина. – Ч.3. – Львів: НТШ, 1902. – 270 с.
https://svit.in.ua/bogy/mokosh.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Мокош #Богиня #літопис #лоно #вода #РіднаВіра #Свято #СвітовитПашник
Макоша мала б уособлювати низину, луки з водоймою, як місячна чаша. Але є інша думка, про яку також маємо сказати. В Миколи Ткача читаємо: "Найхарактерніше місце проявлення сутності Макоші – верхівка гори, макушка. На це вказує і ряд фонетично споріднених з її ім'ям слів: макушка – верхівка; макушка – баня церкви, верхівка; маковиця – верхівка гори. Верхівки гір у наших предків-язичників були в особливій пошані. Самі гори розподіляли за міфологічними особливостями. Одні з них вважалися священними, інші нечистими, такими, що на їх верхівках проявлялися персонажі замогильного світу. В Україні гори ще називають могилами… Особливою популярністю в переказах користується Лиса гора, що вважається місцем зборища нечистих сил та відьом. Священними (святими) горами вважаються ті, на верхівках яких знаходилися кринички..." [див. 9, 101].
Ми не бачимо в цьому протиріччя у визначенні ознак Мокоші. Так як невід'ємною частиною лона є живіт вагітної жінки, що безумовно нагадуватиме нам гору з пупом-криничкою. Хоча криниця на горі край проблематична, то швидше її замінюють вівтарі – заглиблення-чаші в камені, куди потрапляє дощова вода.
Навіть мертві клалися до могили в зігнутому вигляді неначе положення дитини в утробі. У Велесовій Книзі Магура – одна з назв Птиці Матир-Сви: "То бо Магура співає пісню свою до січі. А та Птиця од Інітра [*Індри] іде." Магура – це велика гора (Мати-гора), як символ вагітності Землі, таку назву мають географічні об'єкти: кілька гір в Карпатах, горні масиви в Словакії, печера в Болгарії, округ та місто в Бангладеш. [1, 160].
За святом Макоші – виходу води з лона, на наступний день має бути народження сонячного Бога. Можна припустити, що всі 12 місяців відбувається одна і та ж подія виходу Води і Сонця на 23-24 чи на 24-25 числа в залежності від тривалості місяця 30 чи 31 день. Також припускаємо, що там, де свято Мокоші в церковному календарі припадає на 22 число, то ця фіксація відбувалася в місячно-сонячному календарі, коли місяць мав 29 днів. Тобто від свята Макоші до 1 числа наступного місяця має бути 9 днів, а від сонячного свята 8 днів. [див. 6].
Ми маємо Богиню Мокошу, що уособлює вологе жіноче лоно Матері-Землі. Від неї залежить плодючість навколишнього простору: поховання насіння і породженню нового життя. Тому вона вирішує, яка доля нас чекатиме у вічному колі життєоновлення.
Література:
1.Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 192 с.
2.Гальковский М.Н. Боpьба хpистіанства съ остатками язычества въ древней Руси. – Т. I. – Харьковъ: Епархіальная Типографія, 1916. – 376 с.
3.Завгородній Ю.Ю. Мокша // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.
4.Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.
5.Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
6.Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 184 с.
7.Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця // Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: РПК, 7529 (2021). – С. 27–43.
8.Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
9.Ткач М.М. Володимирові боги: міфологічний зміст та систематизація головних персонажів язичницького культу. – К.: Укр. Центр дух. культури, 2002. – 192 с.
10.Шухевич В. Гуцульщина. – Ч.3. – Львів: НТШ, 1902. – 270 с.
https://svit.in.ua/bogy/mokosh.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Мокош #Богиня #літопис #лоно #вода #РіднаВіра #Свято #СвітовитПашник
Світовит Пашник. Жаля
https://svit.in.ua/bogy/zhalia.htm
Жаля (Желя, Жля) – Богиня похоронного обряду, плачу, яка супроводжує покійного до поховального вогнища. Могила називається жальник; "жаліти" – заспокоєння людини; "желати" – бажання на майбутнє, а для померлого повернутися на цей світ. Відома у давній героїчній поемі "Слово о полку Ігоревім": "За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі". [4].
Найбільше Жаля згадується у Велесовій Книзі. У різних перекладах ВК Жаля може бути ім'ям Богині або сприймається як слово "жаль". Можливий варіант, що Жаля Велесової Книги є одне з імен Матир-Сви, адже вона, також може опікуватися померлими, що загинули на полі бою, якщо розглядати її образ як Вечірньої Зорі.
Уривки з Велесової Книги про Жалю:
"Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас. А там Жаля плакається і верещить нам, яко ми не бережемо Прави, Нави і Яви, не бережемо бо се, на то й глузуємо." [1, ВК,1].
"І тако стали між русами распрі і усобиця, і Жаля стала між ними. І почала плакати і вирікати їм. Да не гряднемо за ними, яко там буде погибель наша, і допечемося до тої пори, якож не збуде од нас ніщо... Жаля велика з Кариною тому, хто не дорозуміє словеса ті, і грім єму небесний, аби повергся додолу і не востав вище." [1, ВК,8].
"І се Жаля жалює над ворогами, і Горинь горює о смерті їхній, яко од руки Божеської се вергнуті. Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли. І поля ті повнені суть мертвими кістками і главами усіченими, й уди од тілес урізані се валялися на траві. І сморід іде од полів тих, і ворони летять до них, мертві очі довбати і їсти мужеські м'яси, многі понищені." [1, ВК25].
"І то се молились Богам про ту Жалю і Горуню тую." [1, ВК,30].
"Кара його буде тяжка і рід його ізвержений, і Жаля не оплачеть його, ім'я його забудеться." [1, ВК,32].
"А се тече туга велика в краю нашім, яко димами степи наповнялися до Сварги, також Жаля плачеться за нас." [1, ВК,37а].
Василь Скуратівський зазначає, що "опікунство над тими, хто загинув на полі бою далеко від різних домівок, і брала на себе Желя. Вона була, очевидно, Богинею померлих, а також смутку, оплакування і жалоби. Звідси й споріднені однокореневі слова – жалоба, жалітися, жалісливість, жалкування тощо." [3, 93].
Також Скуратівський В.Т. висловив думку, "що Жля або Желя ідентична із старогерманською Богинею померлих Гель або Геля." [3, 93]. З цим ми можемо погодитися. В германо-скандинавській міфології Богиня підземного світу (Гельгейм) зветься Гель (давньоскан. Hel – "та, що обіцяє горе"). Термін "Гель" має прив'язку до усіх давньогерманських мов, включно староанглійський hell ("пекло"). Також часто вживається вираз: "Піти до Гель", що означає "померти".
Припускаємо, що три Богині Жаля, Карина і Горинь можуть уособлювати трьох прях, які відомі в інших народів, як скандинавські Норни, грецькі Мойри чи римські Парки [див. 2]. І їх можна ототожнювати з трьома світами: Жалю зі світом мертвих Навою, Карну зі світом законів Прави, і Горинь зі світом життєвим Явою. А всі вони плачуться за мертвими, бо після народження колись прийде смерть, а потім відбудеться воскресіння. І так обертається вічне коло життєоновлення.
Література:
1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7530 (2022). – 192 с.
2. Пашник С.Д. Православ'я – Віра наших Предків. – https://svit.in.ua/stat/st71.htm
3. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
4. Яценко Б.І. "Слово о полку Ігоревім" та його доба. – К., 2000. – https://svit.in.ua/kny/slovo/slovo_yatsenko.pdf.
https://svit.in.ua/bogy/zhalia.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Жаля #Богиня #Нава #Матир-Сва #Гель #РіднаВіра #Свято #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/bogy/zhalia.htm
Жаля (Желя, Жля) – Богиня похоронного обряду, плачу, яка супроводжує покійного до поховального вогнища. Могила називається жальник; "жаліти" – заспокоєння людини; "желати" – бажання на майбутнє, а для померлого повернутися на цей світ. Відома у давній героїчній поемі "Слово о полку Ігоревім": "За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі". [4].
Найбільше Жаля згадується у Велесовій Книзі. У різних перекладах ВК Жаля може бути ім'ям Богині або сприймається як слово "жаль". Можливий варіант, що Жаля Велесової Книги є одне з імен Матир-Сви, адже вона, також може опікуватися померлими, що загинули на полі бою, якщо розглядати її образ як Вечірньої Зорі.
Уривки з Велесової Книги про Жалю:
"Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас. А там Жаля плакається і верещить нам, яко ми не бережемо Прави, Нави і Яви, не бережемо бо се, на то й глузуємо." [1, ВК,1].
"І тако стали між русами распрі і усобиця, і Жаля стала між ними. І почала плакати і вирікати їм. Да не гряднемо за ними, яко там буде погибель наша, і допечемося до тої пори, якож не збуде од нас ніщо... Жаля велика з Кариною тому, хто не дорозуміє словеса ті, і грім єму небесний, аби повергся додолу і не востав вище." [1, ВК,8].
"І се Жаля жалює над ворогами, і Горинь горює о смерті їхній, яко од руки Божеської се вергнуті. Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли. І поля ті повнені суть мертвими кістками і главами усіченими, й уди од тілес урізані се валялися на траві. І сморід іде од полів тих, і ворони летять до них, мертві очі довбати і їсти мужеські м'яси, многі понищені." [1, ВК25].
"І то се молились Богам про ту Жалю і Горуню тую." [1, ВК,30].
"Кара його буде тяжка і рід його ізвержений, і Жаля не оплачеть його, ім'я його забудеться." [1, ВК,32].
"А се тече туга велика в краю нашім, яко димами степи наповнялися до Сварги, також Жаля плачеться за нас." [1, ВК,37а].
Василь Скуратівський зазначає, що "опікунство над тими, хто загинув на полі бою далеко від різних домівок, і брала на себе Желя. Вона була, очевидно, Богинею померлих, а також смутку, оплакування і жалоби. Звідси й споріднені однокореневі слова – жалоба, жалітися, жалісливість, жалкування тощо." [3, 93].
Також Скуратівський В.Т. висловив думку, "що Жля або Желя ідентична із старогерманською Богинею померлих Гель або Геля." [3, 93]. З цим ми можемо погодитися. В германо-скандинавській міфології Богиня підземного світу (Гельгейм) зветься Гель (давньоскан. Hel – "та, що обіцяє горе"). Термін "Гель" має прив'язку до усіх давньогерманських мов, включно староанглійський hell ("пекло"). Також часто вживається вираз: "Піти до Гель", що означає "померти".
Припускаємо, що три Богині Жаля, Карина і Горинь можуть уособлювати трьох прях, які відомі в інших народів, як скандинавські Норни, грецькі Мойри чи римські Парки [див. 2]. І їх можна ототожнювати з трьома світами: Жалю зі світом мертвих Навою, Карну зі світом законів Прави, і Горинь зі світом життєвим Явою. А всі вони плачуться за мертвими, бо після народження колись прийде смерть, а потім відбудеться воскресіння. І так обертається вічне коло життєоновлення.
Література:
1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7530 (2022). – 192 с.
2. Пашник С.Д. Православ'я – Віра наших Предків. – https://svit.in.ua/stat/st71.htm
3. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
4. Яценко Б.І. "Слово о полку Ігоревім" та його доба. – К., 2000. – https://svit.in.ua/kny/slovo/slovo_yatsenko.pdf.
https://svit.in.ua/bogy/zhalia.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Жаля #Богиня #Нава #Матир-Сва #Гель #РіднаВіра #Свято #СвітовитПашник
В церковному календарі їй відповідає Катерина, яка вирішує долю людини: "котитися" і "ринути" (зануритися, загинути); означення вмертвляючої і народжуючої жіночої сутності, порівняй: косар (Смерть з косою), кат, каторга, кіт (киця), окотитися, терен, ирій. Катраниця – ім'я однієї з русалок. Літера "т" може замінюватися на "с" (лат. "th"), що проявлено в зменшеній формі імені "Кася". У цьому випадку можна прочитати "косарина", звідси й косар – той що умертвляє рослину. Тому у Долі можуть бути ознаки Смерті з косою, яка вирішує долю – кому жити, а кому не жити. Спадаючий місяць, що переходить у косу і є цьому підтвердженням. [2, 51].
А в Мексиці вшановують Катрін на День мерців (1-2 листопада). У святковій ході беруть участь люди різного віку цілими родинами. Жінки за допомогою макіяжу створюють образ Катріни, елегантного жіночого скелета, популярного у мексиканській культурі. Дати свят на ушанування Катерини різні, але образ має спільні риси.
Література:
1. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V (Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.
2. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 7527 (2019). – 72 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
https://svit.in.ua/pra/11p4.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
Малюнок Сонцеслава Крижанівського.
#Доля #Катерина #Богиня #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
А в Мексиці вшановують Катрін на День мерців (1-2 листопада). У святковій ході беруть участь люди різного віку цілими родинами. Жінки за допомогою макіяжу створюють образ Катріни, елегантного жіночого скелета, популярного у мексиканській культурі. Дати свят на ушанування Катерини різні, але образ має спільні риси.
Література:
1. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V (Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.
2. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 7527 (2019). – 72 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
https://svit.in.ua/pra/11p4.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
Малюнок Сонцеслава Крижанівського.
#Доля #Катерина #Богиня #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
"Дев'ята, Вар, підслуховує клятви і обітниці, якими обмінюються наодинці чоловіки і жінки. Тому ці обітниці називаються її ім'ям".
А в "пісні о Трюме" ("Старша Едда") нетерплячий наречений вимагає:
Хай Вар десниця
Союз благословить. [6].
Степан Наливайко повідомляє, що слово "вара" (хінді – вар, бар) – "коханий", "чоловік", "жених", "сватальник". А санскритське парне словосполучення "вара-канья" означає "жених і наречена", "молоді".[7, 269]. Це близьке до наших слів "воркувати", "воркотати" – ніжно розмовляти (щодо голубів, закоханих) або "бурчати", "гнівитися", а також до "ворогувати" [2, 158], що ще раз підкреслює подвійність значення цього слова.
Процес боротьби проходить у ведичному міфі про битву Індри (Андрія) і Врітри (Воротаря). Цей міф відображається в кількох українських святах і легко розпізнається в весільній обрядовості. Індра розколює вмістилище Валу і випускає Води, після чого народжується Сур'я-Сонце – це дійство позначає народження дитини. Разом з цим проливається червона кров, що є кольором зорі.
Валерій Войтович зазначає, що камінь Алатир є метафорою ясного весняного сонця. На цьому каменю любить сидіти красна діва Зоря, котра зашиває рани криваві, тобто щоранку просвітляє небо своєю пеленою. [3, 8].
Пояснимо відмінність для цього свята: Індра (Андрій) займає нижню позицію і ці дійства пов'язуються не з народженням, а із заплідненням. В цих двох діях можемо знайти послідовність: після запліднення (оплата насінням) йде відплата дитиною.
Іноді так легко спотворити значення імені, а потім сторіччями вбивати народу негативний його зміст. Й дотепер словники тлумачать Варвара з грецької "чужоземець". А треба було хоч трохи подумати: чому у багатьох народів досі популярне це жіноче ім'я. Невже батьки хотіли підкреслити, що їхня донька "чужоземка" чи "неосвічена, жорстока, груба, безкультурна людина" – саме так пояснюють значення слова "варвар".
Вечірня зоря Варвара символізує заходження і смерть Сонця. Свято на 4 грудня – це завершення вечірнього крила Птахи-Зорі. Разом із зникненням Сонця за обрієм падає небесне склепіння чи перевертається світ – звідси таке негативне бачення. Але ж заходження Сонця, як статевого органу Батька Неба, в світові Води одночасно символізує і кохання – боротьбу між чоловіком і жінкою (поєднання вогню і води – вар), що породжує нове життя. Тому в усіх народів Богиню-Зорю під різними іменами свято шанують. [8, 61].
Свято Варвари важливе місце в ланцюгу перетворень, як космічного виміру, так і взаємодій між чоловіком і жінкою. Схематично ці відносини відображені на подвійних святилищах-обсерваторіях доби бронзи, які позначені чоловічим і жіночим дворами. Такі святилища були представлені на всьому арійському просторі. [9].
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 192 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
3. Войотович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
4. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. – 384 с.
5. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”, 1994. – С.110-114.
6. Мировое дерево иггдрасиль. Сага о Вельсунгах. – М.: Эксмо, 2002. – 432 с.
7. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.
8. Пашник С. Д. Іменослов. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 68 с.
9. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на о. Хортиця та спроба її інтерпретації. - http://www.svit.in.ua/stat/st51.htm.
https://svit.in.ua/pra/12p1_2.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
Малюнок Петра Качалаби.
#Зоря #Варвара #Богиня #МатирСва #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
А в "пісні о Трюме" ("Старша Едда") нетерплячий наречений вимагає:
Хай Вар десниця
Союз благословить. [6].
Степан Наливайко повідомляє, що слово "вара" (хінді – вар, бар) – "коханий", "чоловік", "жених", "сватальник". А санскритське парне словосполучення "вара-канья" означає "жених і наречена", "молоді".[7, 269]. Це близьке до наших слів "воркувати", "воркотати" – ніжно розмовляти (щодо голубів, закоханих) або "бурчати", "гнівитися", а також до "ворогувати" [2, 158], що ще раз підкреслює подвійність значення цього слова.
Процес боротьби проходить у ведичному міфі про битву Індри (Андрія) і Врітри (Воротаря). Цей міф відображається в кількох українських святах і легко розпізнається в весільній обрядовості. Індра розколює вмістилище Валу і випускає Води, після чого народжується Сур'я-Сонце – це дійство позначає народження дитини. Разом з цим проливається червона кров, що є кольором зорі.
Валерій Войтович зазначає, що камінь Алатир є метафорою ясного весняного сонця. На цьому каменю любить сидіти красна діва Зоря, котра зашиває рани криваві, тобто щоранку просвітляє небо своєю пеленою. [3, 8].
Пояснимо відмінність для цього свята: Індра (Андрій) займає нижню позицію і ці дійства пов'язуються не з народженням, а із заплідненням. В цих двох діях можемо знайти послідовність: після запліднення (оплата насінням) йде відплата дитиною.
Іноді так легко спотворити значення імені, а потім сторіччями вбивати народу негативний його зміст. Й дотепер словники тлумачать Варвара з грецької "чужоземець". А треба було хоч трохи подумати: чому у багатьох народів досі популярне це жіноче ім'я. Невже батьки хотіли підкреслити, що їхня донька "чужоземка" чи "неосвічена, жорстока, груба, безкультурна людина" – саме так пояснюють значення слова "варвар".
Вечірня зоря Варвара символізує заходження і смерть Сонця. Свято на 4 грудня – це завершення вечірнього крила Птахи-Зорі. Разом із зникненням Сонця за обрієм падає небесне склепіння чи перевертається світ – звідси таке негативне бачення. Але ж заходження Сонця, як статевого органу Батька Неба, в світові Води одночасно символізує і кохання – боротьбу між чоловіком і жінкою (поєднання вогню і води – вар), що породжує нове життя. Тому в усіх народів Богиню-Зорю під різними іменами свято шанують. [8, 61].
Свято Варвари важливе місце в ланцюгу перетворень, як космічного виміру, так і взаємодій між чоловіком і жінкою. Схематично ці відносини відображені на подвійних святилищах-обсерваторіях доби бронзи, які позначені чоловічим і жіночим дворами. Такі святилища були представлені на всьому арійському просторі. [9].
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 192 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
3. Войотович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
4. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. – 384 с.
5. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”, 1994. – С.110-114.
6. Мировое дерево иггдрасиль. Сага о Вельсунгах. – М.: Эксмо, 2002. – 432 с.
7. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.
8. Пашник С. Д. Іменослов. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 68 с.
9. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на о. Хортиця та спроба її інтерпретації. - http://www.svit.in.ua/stat/st51.htm.
https://svit.in.ua/pra/12p1_2.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
Малюнок Петра Качалаби.
#Зоря #Варвара #Богиня #МатирСва #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Пашник С.Д. Мокоша. 24 жовтня
https://svit.in.ua/pra/10p4.htm
Мокоша – Велика Богиня милосердя, жіночої працелюбності та майстерності, Берегиня домашнього вогнища, цілителька, покровителька родини, материнства: опікунка пологів, породіль, здоров'я дітей. [1, 319].
Загалом Мокоша позначає водну, жіночу сутність Землі і є матір'ю живучої сили природи. Привабливою є й спроба зв'язати цю назву зі слов'янським коренем *mok-, присутнім у словах "мочити", "мокрий" [2, 193].
З давніх часів вона зображувалася у вінку з колосся та пишних квітів в оточенні двох вершників на конях, іноді з півнем у руках чи над головою, а поруч неї – знаки Сварги (образ на рушниках); є її зображення з рогом достатку в руках (образ у камені, на статуї Святовида).
Інша форма її імені Макоша, як вважають, походить від назви рослини мак, який у русинів завжди був символом родючості, достатку, а також розуму. Звідси й розуміння Макоші, як Матері Коша – вмістилища для насіння.
Мокошами ще в XVI ст. називали знахарок, чаклунок. Мокошин день – п'ятниця. У цей день жінки намагалися не шити, не прясти, не прати білизни, щоб не розгнівити свою покровительку. [3,54].
Це свято виставлено за аналогією до подібних свят ушанування Мокоші у різні пори року: Ляльник – 23 квітня, Мокоша літня – 24 липня та Оксана – 24 січня. Можливо свято відзначали за постійними числами місячно-сонячного календаря в ніч з четверга 22 числа на п'ятницю 23 числа. Місяць на ці числа приймає форму літери "С" – розкритого лона. В даному випадку зміщуємо свято на один день, бо місяць жовтень складається з 31 дня.
Література:
1. Войтович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
2. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.
3. Лозко Г.С. Рідна читанка. – Вінниця: континент-Прим; К.: ВЦ "Сварог", 2007. – 64 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Мокоша #МатиКоша #Богиня #Вода #осінь #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/10p4.htm
Мокоша – Велика Богиня милосердя, жіночої працелюбності та майстерності, Берегиня домашнього вогнища, цілителька, покровителька родини, материнства: опікунка пологів, породіль, здоров'я дітей. [1, 319].
Загалом Мокоша позначає водну, жіночу сутність Землі і є матір'ю живучої сили природи. Привабливою є й спроба зв'язати цю назву зі слов'янським коренем *mok-, присутнім у словах "мочити", "мокрий" [2, 193].
З давніх часів вона зображувалася у вінку з колосся та пишних квітів в оточенні двох вершників на конях, іноді з півнем у руках чи над головою, а поруч неї – знаки Сварги (образ на рушниках); є її зображення з рогом достатку в руках (образ у камені, на статуї Святовида).
Інша форма її імені Макоша, як вважають, походить від назви рослини мак, який у русинів завжди був символом родючості, достатку, а також розуму. Звідси й розуміння Макоші, як Матері Коша – вмістилища для насіння.
Мокошами ще в XVI ст. називали знахарок, чаклунок. Мокошин день – п'ятниця. У цей день жінки намагалися не шити, не прясти, не прати білизни, щоб не розгнівити свою покровительку. [3,54].
Це свято виставлено за аналогією до подібних свят ушанування Мокоші у різні пори року: Ляльник – 23 квітня, Мокоша літня – 24 липня та Оксана – 24 січня. Можливо свято відзначали за постійними числами місячно-сонячного календаря в ніч з четверга 22 числа на п'ятницю 23 числа. Місяць на ці числа приймає форму літери "С" – розкритого лона. В даному випадку зміщуємо свято на один день, бо місяць жовтень складається з 31 дня.
Література:
1. Войтович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
2. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.
3. Лозко Г.С. Рідна читанка. – Вінниця: континент-Прим; К.: ВЦ "Сварог", 2007. – 64 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Мокоша #МатиКоша #Богиня #Вода #осінь #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло