Рідна Віра
179 subscribers
193 photos
1 video
3 files
710 links
Рідна Віра – це споконвічна родова Віра русинів-українців, яка започаткована нашими Предками. Вона дає нам правильне розуміння самих себе та світу, в якому ми існуємо.
Download Telegram
Якщо ім'я Ваня є варіантом Івана, то спитаєте, а до чого тут Аси? А все досить просто, бо назва близька до Ісуса. Єзус – один із кельтських богів, що відомий завдяки кільком образам і згадці в "Billum civile" Лукана. Одне з найбільш відомих зображень цього Бога знайдено на вівтарі під собором Норт-Дам в Парижі у вигляді лісоруба, що валив дерево. Він фігурує в якості різьбяра по дереву на двох галло-римських рельєфах І. ст. [див. Эзус]. Порівняємо з Ісусом, який, як і його батько Йосип, був теслею. У русів є свій відповідник імені – Ізяслав.
У підсумку маємо двох протилежних сонячних Богів, що управляють почергово двома половинами року: від зимового сонцестояння те, що "іс-ходить" (або те, що із-гоняють з лона, ізторгають), а від літнього сонцестояння вступає в правління те, що заходить і, можливо, пов'язується з "віном" – наче наречений збиває вінок при заходженні до лона. Може тому західні слов'яни і називали себе Венедами?
Символічне розташування Ванів і Асів на Триглаві аналогічне до протиставлення Велес-Перун. На середньому зубі місце Велеса внизу (захід) у вигляді яйця, з якого можемо виокремити символ "Овена" (назва нагадує Івана) чи перевернутої літери "А". Аси ж мають бути зверху, де й бачимо або шпиль чи хрест (іноді маленьке коло), як символи східного Сонця чи Перуна.
На хортицькому подвійному святилищі-обсерваторії, як і на алогічних культових спорудах, є два двори. Більший присвячений Тельцю (голова), що рогами охоплює вівтар-хату, де й має горіти вогонь, як зародок Сонця. А менший двір – це вже саме Сонце. На фібулах, що також мають подвійну символіку, внизу (нижній світ, змієвий) бачимо голову, що можливо і відображає Івана Хрестителя. [див. Пашник/Хортиця, 35].
У всякому разі, приведені приклади мусять підштовхнути інших дослідників, до більш ширшого пошуку значення імені Іван і не зациклюватися на юдо-євангельському поясненні.
https://svit.in.ua/stat/st80.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Іван #Хреститель #Купало #Голова #Сонце #РіднаВіра #Свято #СвітовитПашник
Світовит Пашник. Петро (Питар). 29 червня
https://svit.in.ua/pra/6p4.htm
Етнограф Олекса Воропай пише, що в церковному календарі на цю дату відзначається день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть селяни, "Петра". В цей час починаються жнива, звідси походить народне вірування про те, що справа святого Петра – "жито зажинати".
До свята добре готувалися: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я, дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів. Після церкви, люди розгівлялися мандриками (пампушки з пшеничного тіста, яєць і сиру), назва яких походить від мандрів, які здійснювали апостоли і живилися ними. На другий день після "Петра" є теж свято наполовину менше, і називається воно "Полупетра" або "Петрового батька. [2, 211-213].
Степан Килимник та Василь Скуратівський повідомляють про давній звичай "копати Петра": Напередодні Петра і Павла пастухи та всі інші підлітки на толоках викопували квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спускати в них ноги. Землю скидали поруч на купку й прикривали дереном. Середину обкопаного місця, яке правило за стіл, застеляли скатертиною і клали на неї принесені з дому продукти. Навколо стола прикрашували зеленню, а серед столу сталили звитий з зеленого гілля хрест, оздоблений вінками з польових квітів. [4, 318-319; 8, 90]. Таке закопування ніг нам нагадує встановлення стародавніх стел на могилах, нижня часина яких засипалася землею, а споживання їжі, як поминальна тризна.
Так як в народній традиції Петро є опікуном рибалок, бо й сам за Євангеліями є рибалкою, то дослідниця Галина Лозко ставить замість апостола Петра свято Водяника, як рибальське свято, на яке жінки сплітають рибалкам вінки з рослини, що нині має назву "петрів батіг" (цикорій). [6, 344; 5, 92]. Квіти цієї рослини мають синій колір.
А професор Килимник пише, що в цей день вшановували, як дорослих, так і малих пастухів: "День Петра і Павла – це не тільки річне свято, а й День Пастухів "великих" і "малих" [4, 319]. Напевно в цьому криється і порівняння з цими святими, бо Павло вважається малим, а Петро – великим.
За традицією Апостол Петро (первісно має ім'я Симон) є основою, каменем христосівської віри, і його розіп'яли стрімголов. А Павло вважається розумом і устами христосівської віри. 29 червня – це день смерті апостолів Петра і Павла, хоча вони не загинули в одному часі. Давні календарі подають дату ушанування Петра і Павла у різні дні року, основна напроти літній – 28 грудня. [3, 408-415]. Можна судити, що апостоли символізують дві протилежності – низ і верх, зад і голову. Можливо це пов'язано з перехідним періодом в календарній системі після літнього чи зимового сонцестоянь.
Зазначимо, що поєднання апостолів Петра і Павла, що знайшла себе навіть в географічних назвах, порівнюється з подвійністю деяких знарядь праці, музичних інструментів, святилищ з двома колами та ін. Як правило, подібні речі складаються із основного корпусу і ручки (грифу, алеї) з меншим колом на кінці. [7, 35].
Ми залишаємо церковну назву свята, лише беремо ім'я відповідного ап. Петру Бога з Велесової Книги Питара (Патара):
"Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим." (ВК, 19).
"Се бо хранимо Питар Дія, якож той особо є, став о Матері против. Се бо те було за совступлення до Кринь. І та ішла, руками вздимаючи до хлябів. І се дає даждь, якож іде і насичує. І то маємо житень нашу і жнива вінимо у славу Його. Се бо против Нього Земля наша і ту хранимо, якож Отці наші."
"Се бо Ондера маємо, який є інший Парунець. І се верже ворогів на хрибетище і також одторче глави їхні, і речеть до неба і кидане в море і в пущу. І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе. Можноносець іде оспять і вержить на неї і тліншить її." (ВК, 30) [1].
Із цих уривків бачимо, що Питар має чіткі ознаки фалічного символу, який запліднює і забезпечує вологу. Петро за народними легендами є ключником до воріт Раю. Враховуючи, що Рай символізує жіноче лоно, то відповідно ключ є чоловічим прутнем, що відчиняє ворота. [7, 17]. Звертаємо увагу, що смерть апостола Андрія, брата Петра, припадає на 30 листопада, а обрядодійство "Калита", розпочинається ввечері 29 листопада і теж пов'язується із заплідненням.
Можемо припустити, що має бути 12 апостолів-стовпів, що підтримують Небо. Стовпи стоять в кінці кожного місяця в річному колі. І коли Місяць якби заходить за стовп, то він стає невидимим (новим), а виходить від стовпа і ми бачимо молодик.
https://svit.in.ua/pra/6p4.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Петро #Рай # #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Світовит Пашник. Похорон Ярила. 1 липня
https://svit.in.ua/pra/7p1.htm
За аналогією до інших поховально-поминальних свят (Василя – 1січня, Проводи – 1 квітня, Покрова – 1 жовтня) на 9 день від смерті Ярила (8 день від народження Купала) проходить його Похорон. Маргарита Жуйкова зазначає, що подекуди похорон відбувається на другий день після Купала чи на початку Петрівки. [1, 48].
Ми виходимо із того, що при місячно-сонячному календарі, 1 липня – це поява молодика, який символізує човен у Небі, а також є образом труни чи колиски. У церковному календарі 1 липня відзначається свято Кузьми і Дем'яна, двох ковалів, які б мали означати Космос (верх) і Демон (низ) або косми (волосся) і домну (зад), а в човна відповідно – ніс і корму. Саме в цей час у древньому Єгипті починався Новий рік (молодик після літнього сонцестояння). Тому логічно, що 9 дня після смерті Ярила і Різдва Купала мають відбутися Проводи, як померлого, так і новонародженого у човні-місяці (труні чи колисці), що й символізує початок відліку часу – човен рушає рікою, звідси рік. Тому на зазначені вище точки Сварожого Кола у різних народів святкували Новий рік.
На похорон виготовляється лялька Ярила з підкресленим прутнем (геніталіями). [1, 48]. Її або спалюють (топлять), або ховають в землю, згідно місцевих звичаїв. Похорон супроводжуються ритуальним плачем за Ярилом, як і при звичайних поховальних процесіях.
Степан Килимник це свято описує (хоч сам свідків не бачив і не розібрався в образі Ярила), наступним чином: "… робили солом'яного бована в образі мужчини. Одягали його в сорочку, штани та оздоблювали зеленню. Свято це проводила молодь, хлопці й дівчата. Під час гри вибирали одну з дівчат, яка мусіла оплакувати "добре божество". Хлопці виносили це опудало у ліс чи до води. Несли як покійника. За ним ішла вся молодь і співала сумних пісень, на зразок тих, які співаються за Кострубоньком. Обрана дівчина вдає, що плаче й приговорює: "Помер Ярило, помер Ярило… Нема Ярила, нема Ярила… Де Ярило, де Ярило… Ой, Боже, його нема". Коли шестя приходило до води, то всі речитативом приказували: "Помер Ярило, нема Ярила…" Коли його вкидали в яму й засипали землею, всі кричали: "Поховали Ярила, поховали Ярила!" Коли ж топили у річці, то кричали: "Утонув Ярило, утонув Ярило! Виплинь, Ярилочку, виплинь Ярилочку!" Коли ж Ярила закопують, чи топлять – молодь веселиться, водить хороводи, співає веселих жартівливих пісень; хлопці зчиняють двобої, вдавану боротьбу. Вже смерком розходиться молодь з цих вдаваних похоронів-грищ." [2, 369,370].
Треба пояснити, що відповідно й до інших поховальних свят, під час обрядодійства має відбутися весілля Батька-Неба і Матері-Землі, для того, щоб поєднати душу й тіло, і померлий має знову воскреснути. Тому проводи в календарній системі одночасно давали початок весіллям, наприклад з Покрови, аналогічного свята – 9 день після "смерті" Купалбога. Чи назва свята Василя (Різдво Місяця), вказує на весільні обряди. Можливо, що похорон Ярила дублює спалення і топлення ляльок Купала і Марени під час купальських свят і треба роз'єднати ці обряди або визначити причину повторення.
https://svit.in.ua/pra/7p1.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ярило #Похорон #Обряд #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Світовит Пашник. Білобог. Вітрогон. 15 липня
https://svit.in.ua/pra/7p2.htm
Білобог – Бог денного світла, добра, щастя. Білобог вічно бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: "А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому." (ВК,11а) [1]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом.
За схематичною уявою всесвіту у вигляді восьмикутної зірки, образ Білобога має розташовуватися в правому куті, який відповідає півдню, середині дня та літа. У календарній системі – це 15 липня. На середину літа випадає 21 день після свята Купала.
Народного свята ушанування Білобога не збереглося, але за схематичною розстановкою воно там має бути, як і свято Чорнобога, яке припадає на середину зими (15 січня) і відповідає Отданню (Чаклунському дню).
Образ Бога вітрів Стрибога за схемою восьмикутної зірки стоїть саме в центрі і утворює променями, які від нього відходять, розу вітрів. Промінь, що вказує на південь припадає на народне свято Вітрогону (14-15 липня). [2, 505] – свято стихії Вітру. За "Словом о полку Ігоревім" вітри є внуками Стрибога. [4]. Про підвладність вітрів Стрибогу говорить і Велесова Книга: "І тако Стриби свистять во степах" (ВК,5б); "А Стрибог вітри ярити на землю ся іме." (ВК,38а) [1].
Слід зазначити, що центр восьмикутної зірки відповідає середині (21 дню) вертикального розташування 7 силових точок-чакр людини, що загалом складають при шестиденному тижні 42 дні. (див. "Шестиденний тиждень") Ця точка позначає "сонячне сплетіння". Одночасно вона символізує щоглу на човні, а на ній чіпляють вітрила, що і є символом Стрибога. На цьому ж місті замість щогли може бути Світове Дерево.
Тримірність Світу: Права, Ява і Нава ототожнюється із Деревом, так і з щоглою у вигляді восьмикінцевого православного хреста. На святилищах човнового типу на місті щогли стоїть колода висотою до живота, яка називається Требою. Не складно побачити тотожність слів "Треба" і "Стриба", тобто Стрибог. Саме жертва, що покладена на Требу через повітря потрапляє на небо. Колода нагадує місце, де проводиться страта і робиться страва. Аналогічно жертву кладуть біля Дуба і Хреста-щогли. [3]. Тому в цьому питанні свято Отдання (15 січня) має також символізувати "отдання" жертви Богам.
https://svit.in.ua/pra/7p2.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Білобог #Вітрогон #Обряд #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Зашуміть, Гаї Предковічні!
Воскресіте Рать, Дуби-Прадіди!
Врази зло ти, удатен меч!
Світе, в Праві встань до кінця віків!
Слава, Слава Переможцеві
Перуну Сварожичу!
З Днем Перуна!
Світовит Пашник. Перун. 20 липня
https://www.svit.in.ua/pra/7p3.htm
Спекотними липневими днями, коли над землею буйний вітер ганяє масивні хмари, час від часу похмуре небо осяює блискавиця і грізний грім розриває тишу. "Перун б'є", – кажуть люди.
Перун є сином Сварога і суперником Велеса. Восени Перун замикає небо і йде відпочивати. За півроку починає збиратися в похід, щоб першим весняним громом та блискавкою дати Дані пролити чародійний напій з Живої Води Вирію. Він разом з Дажбогом воскрешає землю, проганяє темну Добу, Мару і Морок. Його святості лякається все нечисте і зле, тому православні українці-русичі покривають себе Стрілою Перуновою для захисту від нечисті і кривди.
Особливої сили Перун набирає серед літа, Його грозові хмари пробуджують у Сварзі величезну потугу, яка проливає на землю благодатний дощ. До Перуна люди мають особливу повагу і молять аби вберіг від ворогів нашу землю і поверг їх своїми блискавками. А селяни моляться про збереження врожаю.
Громовержець Перун один із найшановніших серед слов'янських Богів. Давні русичі "клялися оружжям своїм, і Перуном, Богом своїм" [2, 19]. Не даремно в пантеоні Богів князя Володимира, він займав найпочесніше місце: "Поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев'яного, а голова його срібна, а вус – золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош..." [2, 47].
Перун вважався Богом військової звитяги, охоронцем Прави, Законів Бога. Ми русини славимо Праву, від того й наша віра зветься Православною. Бог "прі і боріння" стоїть на стику Яви (життя) і Нави (смерті) між Білобогом і Чорнобогом, які почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму) і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя. Наші стародавні отці у Велесовій Книзі оспівують цю священну боротьбу: "Се бо таїна велика єсь, якож Ісварг. Перун єсь і Свентовенд – ті два єсь удержані у Сварзі. А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому." (ВК,11а) [1]. Також своєрідна битва відбувається між чоловіком (Дажбогом) і жінкою (Мокошею), які творять нове життя. Ось чому Перун уособлює в собі животворчу силу, яка шанувалася нашими предками.
Перун опікується воїнами, які в своїх молитвах просили його про поміч у битвах з ворогами. Бог допомагає тому, хто бореться за своє життя. Воїн, що загинув на полі бою, відправлявся до полку Перунового: "А й Богу Перунові-громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового." (ВК,11а) [1].
Перун є великий захисник і суворий суддя. Передки, ідучи обороняти Рідну Землю і Віру свою, клялись перед Перуном, Богом своїм, що не осоромлять слави Вітчизни: "Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть." (ВК,11б) [1].
Незважаючи на могутність давньої віри Русі, князь Володимир приймає віру від греків. На думку дослідників, князя могло подвигнути на це зміна вічового правління на суто феодальні відносини. Якщо греки не змогли наших предків подолати фізично, вони це зробили духовно. Віра слов'янська була своєрідним захистом сутності народу.
Коли Володимир прибув з Корсуня, після прийняття чужої віри, повелів він поскидати образи Богів – одних порубати, а інших попалити. Образу Перуна була призначена особлива кара: "Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставити бити [його] палицями". Коли волокли Бога по ручаю до Дніпра, люди оплакували його. "І проволікши його вкинули в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], сказавши: "Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його". І вони вчинили звелене. Коли пускали [його] і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь." Так описує "Повість временних літ" події гоніння предківської віри. [2, 66].
Це, звісно, є мітологічна подія, яка відображає поверження Перуна після закінчення його панування. Аналогічний щорічний обряд існував в давньому Вавилоні, там подібною участі був удостоєний Бог Мардук [3, 20]. Пороги слугували своєрідним перетином між світами, тому Перун мав його подолати, щоб відійти на спочинок в потойбічний світ.
Біля острова Таволжаного, серед Дніпрових порогів знаходиться острів Перун [5, 79-80]. Він зараз поглинутий водами Дніпровського водосховища, а проти нього є невелике селище Перун Вільнянського району Запорізької області. Напевне, колись у давні часи тут було святилище, присвячене цього могутньому Богу Русі. Це місце, підсилене виходом граніту, має потужну енергетику, і люди запримітили, що саме там найчастіше "б'є Перун".
Обряд вшанування Перуна здійснюється 20 липня. Громади збираються біля великих старих дубів – священних Перунових дерев – на Богослужіння. Розпалюється священне вогнище, яке постійно підтримують вогнищеві. Добувається цей вогонь тертям дерева об дерево. Здобутий таким чином вогонь має назву "живий вогонь", і його горіння підтримується до завершення обряду. Дівчата плетуть дубові вінки, які кладуться на голови чоловікам для міцності й здоров'я.
Перун – Бог воїнства, на його свято молоді воїни приймають присягу на вірність Вітчизні. Також поминаються воїни Русі-України, які мужньо стояли в обороні свого Народу.
В цей день освячується джерельна вода. Для цього використовуються давні кам'яні топірці. Вода пролита через отвір у топірці вважається цілющою, бо вона насичується магічною силою воїнів, закладену у давню зброю. Воїни проводять змагання та розваги. На завершення свята всі сідають до Братчини. Під час Святкової Вечері поминаються визначні Воїни Русі-України.
Пропонуємо версію вирахування літнього свята Перуна. За Велесовою Книгою військо русичів шикували у вигляді птиці Матері Слави, яку ще називають Перуницею: голова в центрі – передові загони (тіло птиці), а з боків загони як крила, що оточували ворогів. Ось як описується цей вид шикування війська в дощечці 7з: "І да маємо силу нашу по степах – Матир, Сонцем нашим вишикувану: а крила обаполи розпростерті і тіло в середині, а голова Ясуня – на раменах його." (ВК,7з) [1]. У текстах Велесової Книги під Ясуном треба розуміти Перуна, що виступає – ударним полком: "Матир Слава б'є крилами о поли. І ідемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуня." (ВК,7е) [1]. Додатково опис шикування зустрічаємо в уривках пошкодженої дощечки 20: "…по-своєму також ішли, Птицею комоньства ставили. І ворога тими крилами накривали, а головою били." (ВК,20) [1].
Вид вишиковування війська у вигляді Птиці також відображений в календарній системі. Нам відомі опорні точки календаря, які вказують на межі діяльності Зорі. Вечірнє (осіннє) крило Зорі має межі 4 вересня – 4 грудня, аналогічно ранкове (весняне) крило – 4 березня, 4 червня. Літня середина між крилами, якраз і визначить нам свято Перуна 20 липня. [4, 32-33].
Маючи рідну духовність, ідучи шляхом праведним, ми відродимо могутність нашої держави, і Перун нам допоможе своєю силою. Перемога буде за нами! Слава Перуну!
https://svit.in.ua/pra/7p3.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
Світовит Пашник. 1-й Спас (Маковій). Спас на воді. 1 серпня
https://svit.in.ua/pra/8p1.htm
Спасівські свята присвячені Дажбогові, що дає нам життя. Вони припадають на завершення основних польових робіт. Ми з вдячністю звертаємося у молитвах до Бога Спасителя, який так щедро обдарував нас новим урожаєм. Свята Спасу поділяється на три частини: 1 серпня – Маковий Спас (Спас на воді), 6 серпня – Яблучний Спас (Великий Спас), 16 серпня – Хлібний Спас.
Маковий Спас, відповідно до Кола Сварожого, тотожний таким святам як Стрітення (1-3 лютого), Ярилиця (1-2 травня), Діди (1-2 листопада). Як правило, такі свята проводяться два, а то і три дні, але етнографи не фіксують продовження цього свята у серпні, можливо через те, що в полі багато роботи.
У ці дні Кола Сварожого ушановують Предків на 40-й день від смерті попереднього прояву Сонця. В даному випадку це був Ярило, човен якого відправився у вічність 1 липня і досягнув сьомого неба 1 серпня.
Натомість юдейська казка про сімох братів Макавеїв і їхню мати Соломію, що поширена в чужій церкві, взагалі не відповідає нашому звичаю і змісту народного свята. Варто переказати церковну розповідь, щоб не було бажання взагалі якось прив'язувати до нашого світогляду:
Цар Антиох Єпіфан захотів, щоб усі його піддані розмовляли лише грецькою мовою і кланялися грецьким богам, тобто ідолам. Багато хто з юдеїв підкорився цареві, та інші ладні були померти, але не відступитися від істинної віри. Одного старця, Єлеазара, царські правителі примушували їсти заборонену законом Мойсеєвим їжу – свиняче м'ясо. Той відмовився і був закатований. Одного разу до царя привели жінку Соломонію з сімома синами. Цар також примушував їх їсти свиняче м'ясо, та вони сміливо відповідали йому: "Ми краще помремо, ніж переступимо закон наших батьків". Тоді цар віддав їх на муки.
То чи ваші ці "святі" мученики? Адже у нас немає заборони їсти свинину, навіть навпаки – це один із шанованих харчових продуктів. А ось імена цих мучеників досить цікаві, пропонуємо пояснювати їх наступним чином: Соломія (Солома) – це стрижень, на якому тримається сім енергетичних точок людини "маківок". Душа померлого якраз і має на 40 день досягнути найвищої сьомої "маківки". Ця календарна схема нам відома при шестиденному тижні (див. відповідний розділ). Швидше, цих "героїв" було висмикнуто із більш давньої природної віри і використано для виховання сповідників юдейської віри.
Приводимо опис свята Макового Спасу за книгою Василя Скуратівського "Святвечір". Напередодні свята виготовляють "маковійську квітку" з городніх і частково лісових квітів. Букет має бути різносортним: з чебрецю, чорнобривців, кудрявців, рути-м'яти, васильків, нагідок та ін. Кожне зело в букеті виконує свій символ-оберіг і до кожного господиня промовляє приказки, наприклад для льону: "Рости вище по коліна, щоб в нікого з нас голова не боліла"; "Білися біло, щоб хустками твоїми нашій (ім'я дівчини) весільну голову покрило".
Після цього дівчата збираються в гурти, плетуть віночки для освячення в храмі. Рано-вранці храмові дзвони оповіщають про свято. Розбудивши дітей, ненька оздоблює "маковійську квітку" намистом, пов'язує червоною стрічкою і, обгорнувши рушником, приказує:
– На, доню, квітку цю, щоб ти була така гарна, багата й пригожа, як ця квітка, щоб тебе хлопці любили, як люди люблять квітку.
Малеча може готувати квіти безпосередньо перед богослужбою. Після молитви священик виголошує повчальну проповідь для дітвори: аби були чемними, шанували батьків і старших, не лихословили, добре вчилися, допомагали по господарству, були охайними. Це чи не єдина храмова відправа, участь в якій переважно беруть підлітки.
Опісля всі стають в коло, і священик освячує квіти, коржики та пиріжки з маком. Вдома дітям готують святковий стіл.
"Маковійну квітку" підвішують до сволока або до божниці. Вона висить протягом року як оберіг.
Оскільки Маковій вважається дівочим і дитячим святом, то юнь у цей день не працює. Підлітки грають на луках у різноманітні ігри. Молодь натомість збирається на гулі в лісі, щоб розвеселитися й поспівати спасівських пісень. Хлопці в цей день жартівливо називають дівчат "макодзюбками" чи "маковійками".
Крім квітів і виробів з маку на Маковія освячують воду, зокрема криниці. Урочистий хід від храму до криниці влаштовують під співи і музику.
Біля криниці виставляють два столи: на одному хліб із сіллю та запалену свічку, а на іншому – свічку, свячену воду й колово (кутя). Ця обрядова страва призначається добрим духам та предкам.
Також роблять символічне клечання – втикають обіч свіжі галузки, при потребі саджають дерева.
Біля джерела запалюють два вогнища, обкурюють живограї димом з цілющих трав, влаштовують різноманітні ігри, забави, співають обрядових пісень, читають магічні заклинання. [2].
Степан Килимник з приводу свята пише: "Відомо нам з етнографічних матеріялів, що в давнину, правдоподібно, існував культ лісів, дерев, культ квітів, – видно, що й це теперішнє свято є відгомоном того давно-минулого, віддзеркалення тих культів, тих дохристиянських вірувань. З веснянок та коляд, як і з інших джерел, ми довідуємось про вірування, що душі "дідів" відходять у квіти-вирій, а душі новонароджених дітей прибувають з квітів. Шануючи квіти – шануємо й новонароджених і тих, що відійшли – "дідів"... Про покійників у цьому святі спогадується дуже мало, але пов'язано свято з дідами лише тим, що були вірування, що душі "дідів" переселяються в новонароджених. Було й таке вірування, можливо лише в деяких місцевостях: Нива вижата, й духи польні "Роди-Рожаниці" переселяються у квіти, у дерева (ліси), води. [1, 77].
Виходячи з вищенаведених свідчень етнографів можемо підтвердити не лише календарну, але й обрядову тотожність Маковія із святами, що відзначаються через місяць після проводів чергового прояву Сонця. При первісному місячно-сонячному календарі на 1 серпня припадав Молодик. Відбувається культ зустрічі нового Місяця-човна на воді, вшанування зелені, а разом із ними новонароджених дітей, померлих та навколошлюбних обрядів.
https://svit.in.ua/pra/8p1.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Спас #Маковій #Обряд #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Маковійка
До Русі-України

Русь-Україно, свята Земля-Мати Роду нашого!
Ти – Покрова, що мертвих береш до лона свого,
Щоб знову відродилися в наступних поколіннях,
Творячи вічне коло життєоновлення.
Воїни свято охороняють тебе, бо ти Берегиня наша.
За тебе життя віддають на полі бою, і віру мають,
Що душа до Сварога-Батька піде,
І пребуде до небесного війська Перуна.
І буде зі своїми братами і сестрами у єдності
Зі всім Родом небесним
Надихати Рід земний до битви праведної
За Русь-Україну, за Рід наш.
Боротьба наша священна,
Перемогу отримаємо над ворогом кровожерливим,
Що хотів Землю святу у нас відібрати.
Та спроби його марні,
І буде покараний він мечем справедливим.
Боги разом з нами, вони силу свою дають
Вірним синам і донькам – онукам Дажбожим!
Щоб мали ми щастя на своїй Богом даній Землі.
Слава Рідним Богам! Слава Русі-Україні! Слава Роду нашому!
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Світовит Пашник. 2-й Спас (Великий, Яблучний). 6 серпня
https://svit.in.ua/pra/8p2.htm
Опісля семи шестиденних тижнів від Різдва Купала святкується Великий Спас. Аналогічне свято Трійці відбувається 6 травня за постійним сонячним календарем. Також дивимося на паралельне свято Дороти – 6 лютого, яка символізує плодючість і зображується з яблуками. Тобто на схемі восьмикутної зірки свято відповідає найвищій точці, що дорівнюється з найвищим Небом.
Якраз деякі пояснення самого свята, що пов'язано із сонячним божеством, нам вдається знайти в юдо-євангельських розповідях про життя Ісуса Христоса. Щоправда прив'язка до Бога Сонця і його календарного кола була церквою порушена, але порівнюючи події визначаємо, що тільки два образа сонячного божества мають свята Різдва – Ісус Христос (зимове сонцестояння) та Іван Хреститель (літнє сонцестояння). З цієї позиції виходить, що Ісусом треба пов'язувати тільки першу половину сонячного року, потім він помирав. А після його смерті через 7 шестиденних тижнів відбувається Преображення. Хоч ця подія і не пов'язана напряму зі смертю євангельського Ісуса, але саме про неї йде мова. І душа померлого має досягнути 7-го Неба, тобто поєднатися з Космосом (косми-волосся на маківці), порівняємо це слово з анг. space, лат. spatium, ірл. spás, ісп. espacio, фр. espace. Душа досягаючи простору ішла спати-спочивати, вона спаслася (врятувалася).
Хоч на початку становлення церкви мали різні дати святкування і навіть ставили свято в лютому за 40-днів до смерті Ісуса (умовній, весною на хресті), устійнилася дата Преображення Господнього саме на 6 серпня. Юліан Катрій пише: "Христова прилюдна діяльність добігає до кінця. Невдовзі наступлять Його муки і смерть. Хоча Апостоли вірили, що Ісус це Богом післаний Месія і ту віру прилюдно визнали устами Апостола Петра, то все таки їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче надзвичайним актом їхню віру скріпити. Тому, кілька днів потім, як їм предсказав свої страсті і смерть, Він бере із собою Петра, Якова й Івана, виходить з ними на гору Тавор, і тут на молитві відслонює перед ними промінчик Свого Божества. Св. Євангелист Матей про чудесну Христову переміну каже: "І переобразився перед ними: Обличчя його засяяло наче сонце, і одежа побіліла наче світло" (17, 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей і Ілія і розмовляли з Ним про його смерть. [1, 447].
З цих свідчень маємо просте пояснення, що мітоперсонаж Ісус Христос зійшовши на гору до Бога преображається і стає Сонцем, а поруч із ним постають і душі Предків.
Свято придбало сезонних особливостей, так як на цей час визрівають плоди, то відповідно їх і посвячують. За В. Скуратівським, зібравши у кошик овочі, фрукти, мед, господарі вранці йдуть до храму. Після відправи священик освячує принесені продукти і свічки. Повернувшись з храму, господар із свічкою обходить пасіку, після чого запрошує родину на обід або громада влаштовує братчину. Спочатку їдять яблука з медом, а потім вживають інші страви. [2].
Вважаємо недоречним заборону їсти яблука до цього свята, адже у нас літні сорти визрівають раніше, а добру немає чого пропадати.
https://svit.in.ua/pra/8p2.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Спас #Яблучний #Преображення #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Спас Великий, Яблучний
Світовит Пашник. 1-ша Пречиста. 15 серпня
https://svit.in.ua/pra/8p3.htm
За 40 днів до осіннього рівнодення 15 серпня відзначають свято Першої Пречистої. Припускаємо, що воно пов'язано зі шлюбним періодом до якого дівчата мали берегли незайманість, тобто були чистими. Відповідно і Земля на той час вже була чистою від основних зернових культур і готувалася до запліднення (посіву озимих). В календарній системі за свято запліднення треба вважати Покров (свято Покрови), який іноді називають Третьою Пречистою – з цього часу починаються весілля. Більшість вважають за 3-ю Пречисту свято Введення, 21 жовтня, хоча в цьому випадку більш логічним і послідовним за переліком свят є Покрова, яка є тотожною новорічним святам (див. запліднення-засівання на Василя).
Степан Килимник про свято Пречистої зазначив: "До християнства в цей близько день, видно було якесь свято в наших прапрадідів – "зговорів", "родинних нарад", "оглядин", "заручин", – у справі одруження дорослих дітей, – хлопці приглядалися до дівчат для одруження... Доброю ознакою вважалося як для хлопця, так і для дівчини, коли старостів засилають між двома Пречистими." [2, 95].
Приблизно ці дійства з Пречистою нагадують нам Великий Піст перед Великоднем, коли також заборонені весілля до 1 квітня. Відповідно треба вважати, що обмеження в статевих відносинах на ці періоди в більшості стосуються дівчат, які готуються до вступу в шлюб.
У календарі юдо-христосівців це ж свято називається Успіння (смерть) Пресвятої Богородиці [1, 468], яку треба ототожнювати з Матір'ю-Землею. Можна припустити, що це свято приурочене відпочинку Землі на кінець літа, коли її не засівають.
Від Першої Пречистої починають заготовляти калину. Степан Килимник пише: "Калина – це улюблене дерево наших далеких прапредків з-перед віків, залишилось воно таким любленим і в наші дні. Можливо, що в доісторичні часи це деревце було священним, чарівним. У наші часи калина прибрала численну символіку, зокрема в Україні. Найголовніший символ калини – це символ чистоти, дівочої невинности, незайманости, красоти та любови." [2, 109].
Василь Скуратівський звертає увагу на особливу роль цієї рослини під час святкування 1-ї Пречистої у своїй книзі "Святвечір":
Важко уявити оселю, де б не зростав бодай один кущ калини. Шанують її не лише за смаковиті плоди (з них виготовляють різноманітні наливки, варення, ягодами лікують простудні захворювання), але й символічну роль у багатьох обрядах, зокрема у весільних і поховальних. Проводжаючи людину в останній путь, труну обвивають цвітом або кетягами. Гронами калини прикрашають весільний коровай, ними оздоблюють вінець молодої (її присутність підтверджує дівочу недоторканість). Весільні пісні часто відображають шлюбні символи:
Ой під лісом битая доріженька,
А серед степу рублена криниченька,
Коло криниці червона калинонька.
Ой, туди їхав Юрасько з боярами,
Йому калина дорогу заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати,
Та стала йому калина промовляти:
– Ой не для тебе ця калина саджена,
Тільки для тебе Маруся наряджена...
Відтак у кожній родині, де були дівчата на виданні, намагаються удосталь наготувати калинових пучків. Всі знають: якщо під стріхою висять калинові грона, можна приходити зі сватами до оселі. Похід дівчат по калину є врочистим і супроводжується різноманітними обрядовими дійствами – піснями, іграми, хороводами. Хлопці, крім підлітків, у такому дійстві участі не беруть. [див.3].
Про забавки під час збору калини розповідає професор Килимник: Прийшовши на луг чи до лісу, дівчата знаходять перший кущ калини, співають та водять хороводи навколо нього, проводять ігри. Потім сідають навколо куща й усі разом полуднують. Опісля збирають калину з того куща. З першої зламаної гілочки кожна дівчина бере по дві ягідки в рот, проговорюючи чарівні слова про кохання та свого хлопця. Далі йшли обирати інші кущі, при цьому співали пісні про кохання, плили вінки з калини і вплітали гілочки у коси.
На півдорозі до дому, зробивши засідку, на них уже чатують хлопці. Як тільки дівчачий гурт наближається, парубки зненацька накидаються, намагаючись відібрати пучечки, і юнки, захищаючись, розмальовують їх стиглими ягодами. Не залишаються в боргу й хлопці – вони також малюють калиновим соком дівочі щоки.
Отак гуртом – зі співом та жартами – молодіжне товариство входить в село, де їх зустрічають дорослі. Біля оселі кожна юнка віддає неньці калину, а та в свою чергу промовляє:
– Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця! А ти, Калино, будь гожою на коровай, гільце, квіти весільні та хрестинні, на здоров'я людям, на добро нашому двору...
Кілька гілочок вносять до хати, закладали за образи, а решту підвішували під стріху хати. [2, 117-118].
З цього часу починаються "заговори", "оглядини", "заручини": "Старости на Пречисту – в хаті речисто", "Як прийде Пречиста – стане дівка речиста", "Прийшла Пречиста – сватів несе нечиста". [див.3].
https://svit.in.ua/pra/8p3.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Мати_Земля #Пречиста #Калина #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Світовит Пашник. 3-й Спас (Хлібний). 16 серпня
https://svit.in.ua/pra/8p4.htm
Повністю закінчувався збір основних зернових культур. Освячення і споживання жертовного короваю з нового зерна, подяка Богу за щедрі дари, врожай [2, 347].
Наприкінці XII ст. Саксон Граматик докладно описав щорічні поганські ритуали, що їх здійснювали після закінчення жнив перед капищем Святовита на острові Рюґен. У кульмінаційний момент святкування заносили великий жертовний калач, дещо менший за людський зріст. Жрець ставив цей калач між собою та людьми, які збиралися перед капищем, і запитував: "Чи ви мене бачите?". Почувши ствердну відповідь, він зичив: "Щоб наступного року ви не змогли мене побачити". Саксон пояснив, що ці слова – побажання багатшого врожаю на прийдешній рік.
Аналогічний опис зустрічаємо у працях етнографів XX ст. церковного обряду, що побутує в Болгарії. Під час свята на честь місцевого святого піп ставав за складеними стосом жертовними круглими буханцями хліба й голосно запитував прихожан: "Чи ви мене бачите?", на що ті відповідали: "Так, бачимо тебе, бачимо". А священик казав: "Хоч би наступного року ви мене не змогли побачити", сподіваючись на ще багатший урожай. [1, 9-10]. Цей обряд із хлібом згадується в кількох народів, в тому числі і в Україні, на різні свята.
Щодо назви Післяуспіння Пресвятої Богородиці (Матері-Землі), що пов'язана зі смертю, слід звернути увагу на форму паляниць у вигляді могили-горбка, по нижній частині робиться з тіста обідок-змій, як і давні могили зовні обкладали камінням, а зверху ставлять солянку (або просто робиться отвір куди насипають солі), що нагадує нам живіт з пуповиною. Такий хліб використовують на похованнях, його несуть на кришці труни, а потім в кінці обряду ним пригощають всіх присутніх. [3, 4]. Аналогічний хліб бачимо і на весільних обрядах, бо поховання одночасно символізує шлюб Неба і Землі.
https://svit.in.ua/pra/8p4.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Спас #Хліб #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник