Висновки.
Сумніви істориків щодо правдоподібності хрещення Русі описаних в ПВЛ, вказують нам, що введення христосівської віри, як державної, відбулося в більш пізній час. Лише в 1037 році, в часи Ярослава Мудрого, мало місце канонізоване хрещення Русі Константинопольським митрополитом Феопемптом. Він заново пересвятив Десятинну церкву і канонізував введення і розповсюдження християнства у давньоруській державі… Разом із християнством з Візантії на Русь прийшла й ідея божественного походження влади. [2, 7].
Якщо Володимир І, як історичний князь, дійсно існував, то приписане йому прийняття віри від греків, не мало місце. Цьому підтвердженням є відсутність історичних доказів і вплетені монахами-літописцями мітологічні сюжети. Використання мітології в історичних подіях – відомий релігійний метод. Виходячи зі свого культурного виховання, літописці приписували ці дії давнім божествам, що перетворилися на царів, князів, святих і таке інше. Тому в аморальності описаних подій треба звинувачувати не Богів, а тих, хто складав такі пасквілі.
Враховуючи вищенаведене, вважаємо, що державному керівництву України і її офіційним науковцям варто переглянути заідеологізовані стандарти щодо питання "хрещення Русі". Відверта брехливість священнослужителів чужої для Русі віри, принижує нашу національну гідність, спотворює культурне надбання нашого народу. Натомість стародавній світогляд руського народу є природним і вітчизнолюбським. Повернення Руської Віри, як державної, дасть процвітання нашому народу, виплекає історичну гордість і любов до рідної Землі і Роду. Священний символ Триглав, що позначає поєднання чоловічого і жіночого начала, а разом з тим і відповідний йому синьо-жовтий прапор – має значення стабільності нашої держави, щасливе життя і господарювання її мешканців.
https://svit.in.ua/stat/st52.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 4922 9861
#Володимир #Хрещення_Русі #Міф #Літопис #Легенда #Велес #Пороги
Сумніви істориків щодо правдоподібності хрещення Русі описаних в ПВЛ, вказують нам, що введення христосівської віри, як державної, відбулося в більш пізній час. Лише в 1037 році, в часи Ярослава Мудрого, мало місце канонізоване хрещення Русі Константинопольським митрополитом Феопемптом. Він заново пересвятив Десятинну церкву і канонізував введення і розповсюдження християнства у давньоруській державі… Разом із християнством з Візантії на Русь прийшла й ідея божественного походження влади. [2, 7].
Якщо Володимир І, як історичний князь, дійсно існував, то приписане йому прийняття віри від греків, не мало місце. Цьому підтвердженням є відсутність історичних доказів і вплетені монахами-літописцями мітологічні сюжети. Використання мітології в історичних подіях – відомий релігійний метод. Виходячи зі свого культурного виховання, літописці приписували ці дії давнім божествам, що перетворилися на царів, князів, святих і таке інше. Тому в аморальності описаних подій треба звинувачувати не Богів, а тих, хто складав такі пасквілі.
Враховуючи вищенаведене, вважаємо, що державному керівництву України і її офіційним науковцям варто переглянути заідеологізовані стандарти щодо питання "хрещення Русі". Відверта брехливість священнослужителів чужої для Русі віри, принижує нашу національну гідність, спотворює культурне надбання нашого народу. Натомість стародавній світогляд руського народу є природним і вітчизнолюбським. Повернення Руської Віри, як державної, дасть процвітання нашому народу, виплекає історичну гордість і любов до рідної Землі і Роду. Священний символ Триглав, що позначає поєднання чоловічого і жіночого начала, а разом з тим і відповідний йому синьо-жовтий прапор – має значення стабільності нашої держави, щасливе життя і господарювання її мешканців.
https://svit.in.ua/stat/st52.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 4922 9861
#Володимир #Хрещення_Русі #Міф #Літопис #Легенда #Велес #Пороги
Пухкий хліб теж має форму глиби. Українське слово хліб (рос. біл. хлеб, давньорус. хлѣбъ, пол. chleb, чеськ. chléb, словац. chlieb, верхньолужицьке chlėb, нижньолужицьке klěb, болг. хля́б, мак. леб, серб. хљѐб, хлѐб, словен. chlѐb, стцерк.-слов. хлѣбъ) походить від праслов. *хlĕbъ [8]. Безумовно, що Велес є Богом всілякого багатства, добра, краму, збіжжя і хліба.
Цікавим буде порівняння до слів "хлябь" і "хліб". Які іноді в текстах Велесової Книги можна сплутати:
"Тут бо Корова Земунь іде до поля синього і почина їсти траву ту, і молоко дава. І тече те молоко до хлябів (хлябѣх) і світе вночі звіздами над нами." [2, ВК,8(2)]. "Се бо хранимо Питар Дія, якож той особо є, став о Матері против. Се бо те було за совступлення до Кринь. І та ішла, руками вздимаючи до хлябів (хлєнбь). І се дає даждь, якож іде і насичує. І то маємо житень нашу і жнива вінимо у славу Його... Вергунь бо може од хлябів (хлябє) давати, коли маємо нужду нашу. І молимо про те." [2, ВК,30]. "І себто князі бо оречені [*наставлені] дбати людей, і хляби (хлябі) одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх." [2, ВК,37б]. Це наводить на думку, що близьким словом позначали і хліб, тобто їжу, і місце складування – закрома. Що ставить їх в один ряд з ознакою добра Велеса.
Відомий сходознавець-індолог Степан Наливайко визначаючи грецьку назву Дніпра Бористен, виводив тотожність імені Борис і Влес-Велес чи Влас-Власій, а ім'я Борис означає "бик", "тур". [6, 196]. Цьому ж імені відповідає українське "борець".
Слід також згадати, що в Західній Азії були популярними культи Бога Баала, що зустрічається в різних народів під іменами Бел, Бол, Віл та ін. При зміні сезонів Баал умирав, переможений, "як бик під ножем жертводавця", але потім воскресав. [9, 521]. Бузумовно, що за своїм ім'ям Баал (Ваал) ототожнюється з нашим Велесом [3, 106].
А для Гліба висловимо припущення, що його ім'я схоже з місячним Богом Тадмора (Пальміри) Аглібола [9, 525]. Друга частина імені "бол" може вказувати на того ж Бориса. Нагадаємо, що роги Велеса позначають Місяць.
Виходячи з цього маємо двох братів Бориса і Гліба, імена яких тотожні з ознаками Бога Велеса. Тому протиборство Перуна-Святополка і Борисо-Глібо-Велеса є визначеною Богом, як протиставлення двох світів, де один одного перемагають і від того твориться світ: зима змінюється на літо, а день на ніч.
Ще раз підкреслимо, що твір про вбивство Бориса і Гліба Святополком Окаянним є вигаданим і в своїй основі має відомі мітологічні сюжети. Історичний Святополк зовсім не заслуговує на таку зневагу, як і церковне звеличення двох псевдостраждальців Бориса і Гліба.
https://svit.in.ua/stat/st76.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 4922 9861
#Борис #Гліб #Святополк #Міф #Літопис #Легенда #Велес #Перун #Світовит_Пашник
Цікавим буде порівняння до слів "хлябь" і "хліб". Які іноді в текстах Велесової Книги можна сплутати:
"Тут бо Корова Земунь іде до поля синього і почина їсти траву ту, і молоко дава. І тече те молоко до хлябів (хлябѣх) і світе вночі звіздами над нами." [2, ВК,8(2)]. "Се бо хранимо Питар Дія, якож той особо є, став о Матері против. Се бо те було за совступлення до Кринь. І та ішла, руками вздимаючи до хлябів (хлєнбь). І се дає даждь, якож іде і насичує. І то маємо житень нашу і жнива вінимо у славу Його... Вергунь бо може од хлябів (хлябє) давати, коли маємо нужду нашу. І молимо про те." [2, ВК,30]. "І себто князі бо оречені [*наставлені] дбати людей, і хляби (хлябі) одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх." [2, ВК,37б]. Це наводить на думку, що близьким словом позначали і хліб, тобто їжу, і місце складування – закрома. Що ставить їх в один ряд з ознакою добра Велеса.
Відомий сходознавець-індолог Степан Наливайко визначаючи грецьку назву Дніпра Бористен, виводив тотожність імені Борис і Влес-Велес чи Влас-Власій, а ім'я Борис означає "бик", "тур". [6, 196]. Цьому ж імені відповідає українське "борець".
Слід також згадати, що в Західній Азії були популярними культи Бога Баала, що зустрічається в різних народів під іменами Бел, Бол, Віл та ін. При зміні сезонів Баал умирав, переможений, "як бик під ножем жертводавця", але потім воскресав. [9, 521]. Бузумовно, що за своїм ім'ям Баал (Ваал) ототожнюється з нашим Велесом [3, 106].
А для Гліба висловимо припущення, що його ім'я схоже з місячним Богом Тадмора (Пальміри) Аглібола [9, 525]. Друга частина імені "бол" може вказувати на того ж Бориса. Нагадаємо, що роги Велеса позначають Місяць.
Виходячи з цього маємо двох братів Бориса і Гліба, імена яких тотожні з ознаками Бога Велеса. Тому протиборство Перуна-Святополка і Борисо-Глібо-Велеса є визначеною Богом, як протиставлення двох світів, де один одного перемагають і від того твориться світ: зима змінюється на літо, а день на ніч.
Ще раз підкреслимо, що твір про вбивство Бориса і Гліба Святополком Окаянним є вигаданим і в своїй основі має відомі мітологічні сюжети. Історичний Святополк зовсім не заслуговує на таку зневагу, як і церковне звеличення двох псевдостраждальців Бориса і Гліба.
https://svit.in.ua/stat/st76.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 4922 9861
#Борис #Гліб #Святополк #Міф #Літопис #Легенда #Велес #Перун #Світовит_Пашник
Обряди похорону та весілля мають між собою багато схожого. Тому з цього дня починаються весілля. З нетерпінням це свято чекають заручені чи ті юнки, які сподіваються на сватів. Кожна дівчина, яка хоче вийти заміж, напередодні свята, ввечері, молиться до образу Покрови:
Святая Покровонько
Покрий мою головоньку,
Покрий в'ялим листочком,
Червоним платочком,
Покрий в'ялою квіткою,
Білою намиткою... [9]
Покриття голови молодої символізувало її смерть як дівчини і народження як жінки.
Проводили ось такі змагання-гадання. Десь на відстані на дереві чіпляли рушник і вигукували:
Свята Покровонько, покрий головоньку,
Зрости барвінчик мені на вінчик! –
при останньому слові бігли по рушник – котра швидше схопить його, то швидше голова їй покриється. [7, 178].
А ще наші Предки спостерігаючи за Сонцем-Дажбогом, бачили як воно заходить (вмирає) за Землю, яка його покриває. А вранці Земля-Мати його народжує. Звідси постала віра у вічне воскресіння. А на весіллі молодий-князь уподібнюється Дажбогу, який відправляється за нареченою до потойбічного світу, тобто двору молодої, де він сам покриє свою суджену, як свою жінку:
Між трьома дорогами
Там здибався князь з Дажбогом,
– Ой ти Боже, ти, Дажбоже,
Зверни ж мені з доріженьки,
Бо ти Богом рід од року,
А я князем раз на віку,
Раз на віку в неділеньку. (Скорочено). [4, 242]
Земля для нас Покрова і Богородиця. Вона свята Берегиня Роду нашого! І на життя вічне Роду нашого засівають зерно на весіллі та на похоронах. І не дай, Боже, перебігти дорогу Хорсу (човну-місяцю) на цих обрядодіях – позбавишся духовної сили.
Новонароджених також обсипають зерном на 8-й день, давши ім'я і поклавши у човен-колиску. Тим самим благословляють і відправляють у далеку дорогу рікою життя. Тому подібні до Покрови свята (1 січня, 1 квітня, 1 липня) часто ототожнюються з початком Нового року у різних народів.
Особливо Покрова ушановується воїнами – охоронцями Землі Рідної. Оскільки смерть чекає їх на кожному кроці, козак бере з собою у похід горстку рідної Землі, щоб вона оберігала його у військовому поході. А коли трапиться, що смерть наздожене козака, то побратими посипають могилу землею, яку носив він біля грудей. Ось тоді і вважається, що рідна Земля його покрила. Із Землі зроджується людина-сонце – в Землю вона і йде.
Могила, хата, церква – це все образи жіночого лона, куди потрапляє людина під захист Богородиці Землі-Матері. У тому Раю знаходиться і зародок Сонця у вигляді Вогню, який має вийти у зазначений час на у явний світ осяявши Землю.
Яка поезія, яка магія давнього світогляду наших Предків, що єднає нас з рідними Богами! Тому ми є дітьми своїй Богів, а вони є нашими родичами.
Література:
1. Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового заповіту. – Druckhaus Gummersbach West-Germany, 1988.
2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 192 с.
3. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн./ Редкол.: П.С.Сохань та ін. – К.: Наук. думка, – Т.1. – 1991. – 736 с.
4. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / Упор. М. Москаленко. – К.: Дніпро, 1988. – 296 с.
5. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
6. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
7. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
8. Силенко Л. Мага Віра. – Нью-Йорк, 1979. – 1144 с.
9. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
https://svit.in.ua/stat/st12.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Покрова #Богородиця #літопис #весілля #Мати-Земля #РіднаВіра #Свято #СвітовитПашник
Святая Покровонько
Покрий мою головоньку,
Покрий в'ялим листочком,
Червоним платочком,
Покрий в'ялою квіткою,
Білою намиткою... [9]
Покриття голови молодої символізувало її смерть як дівчини і народження як жінки.
Проводили ось такі змагання-гадання. Десь на відстані на дереві чіпляли рушник і вигукували:
Свята Покровонько, покрий головоньку,
Зрости барвінчик мені на вінчик! –
при останньому слові бігли по рушник – котра швидше схопить його, то швидше голова їй покриється. [7, 178].
А ще наші Предки спостерігаючи за Сонцем-Дажбогом, бачили як воно заходить (вмирає) за Землю, яка його покриває. А вранці Земля-Мати його народжує. Звідси постала віра у вічне воскресіння. А на весіллі молодий-князь уподібнюється Дажбогу, який відправляється за нареченою до потойбічного світу, тобто двору молодої, де він сам покриє свою суджену, як свою жінку:
Між трьома дорогами
Там здибався князь з Дажбогом,
– Ой ти Боже, ти, Дажбоже,
Зверни ж мені з доріженьки,
Бо ти Богом рід од року,
А я князем раз на віку,
Раз на віку в неділеньку. (Скорочено). [4, 242]
Земля для нас Покрова і Богородиця. Вона свята Берегиня Роду нашого! І на життя вічне Роду нашого засівають зерно на весіллі та на похоронах. І не дай, Боже, перебігти дорогу Хорсу (човну-місяцю) на цих обрядодіях – позбавишся духовної сили.
Новонароджених також обсипають зерном на 8-й день, давши ім'я і поклавши у човен-колиску. Тим самим благословляють і відправляють у далеку дорогу рікою життя. Тому подібні до Покрови свята (1 січня, 1 квітня, 1 липня) часто ототожнюються з початком Нового року у різних народів.
Особливо Покрова ушановується воїнами – охоронцями Землі Рідної. Оскільки смерть чекає їх на кожному кроці, козак бере з собою у похід горстку рідної Землі, щоб вона оберігала його у військовому поході. А коли трапиться, що смерть наздожене козака, то побратими посипають могилу землею, яку носив він біля грудей. Ось тоді і вважається, що рідна Земля його покрила. Із Землі зроджується людина-сонце – в Землю вона і йде.
Могила, хата, церква – це все образи жіночого лона, куди потрапляє людина під захист Богородиці Землі-Матері. У тому Раю знаходиться і зародок Сонця у вигляді Вогню, який має вийти у зазначений час на у явний світ осяявши Землю.
Яка поезія, яка магія давнього світогляду наших Предків, що єднає нас з рідними Богами! Тому ми є дітьми своїй Богів, а вони є нашими родичами.
Література:
1. Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового заповіту. – Druckhaus Gummersbach West-Germany, 1988.
2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 192 с.
3. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн./ Редкол.: П.С.Сохань та ін. – К.: Наук. думка, – Т.1. – 1991. – 736 с.
4. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / Упор. М. Москаленко. – К.: Дніпро, 1988. – 296 с.
5. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
6. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
7. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
8. Силенко Л. Мага Віра. – Нью-Йорк, 1979. – 1144 с.
9. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
https://svit.in.ua/stat/st12.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Покрова #Богородиця #літопис #весілля #Мати-Земля #РіднаВіра #Свято #СвітовитПашник
Це підтверджується і більш давньою символікою святилища-обсерваторії доби бронзи на Хортиці, що також поєднала в собі образ Велеса у вигляді голови тура з рогами, що охоплюють хату, де має горіти вогонь як зародок Сонця, і одночасно це є жіночій двір, що уособлює лоно жінки (див. малюнок святилища). [7, 40].
Макоша мала б уособлювати низину, луки з водоймою, як місячна чаша. Але є інша думка, про яку також маємо сказати. В Миколи Ткача читаємо: "Найхарактерніше місце проявлення сутності Макоші – верхівка гори, макушка. На це вказує і ряд фонетично споріднених з її ім'ям слів: макушка – верхівка; макушка – баня церкви, верхівка; маковиця – верхівка гори. Верхівки гір у наших предків-язичників були в особливій пошані. Самі гори розподіляли за міфологічними особливостями. Одні з них вважалися священними, інші нечистими, такими, що на їх верхівках проявлялися персонажі замогильного світу. В Україні гори ще називають могилами… Особливою популярністю в переказах користується Лиса гора, що вважається місцем зборища нечистих сил та відьом. Священними (святими) горами вважаються ті, на верхівках яких знаходилися кринички..." [див. 9, 101].
Ми не бачимо в цьому протиріччя у визначенні ознак Мокоші. Так як невід'ємною частиною лона є живіт вагітної жінки, що безумовно нагадуватиме нам гору з пупом-криничкою. Хоча криниця на горі край проблематична, то швидше її замінюють вівтарі – заглиблення-чаші в камені, куди потрапляє дощова вода.
Навіть мертві клалися до могили в зігнутому вигляді неначе положення дитини в утробі. У Велесовій Книзі Магура – одна з назв Птиці Матир-Сви: "То бо Магура співає пісню свою до січі. А та Птиця од Інітра [*Індри] іде." Магура – це велика гора (Мати-гора), як символ вагітності Землі, таку назву мають географічні об'єкти: кілька гір в Карпатах, горні масиви в Словакії, печера в Болгарії, округ та місто в Бангладеш. [1, 160].
За святом Макоші – виходу води з лона, на наступний день має бути народження сонячного Бога. Можна припустити, що всі 12 місяців відбувається одна і та ж подія виходу Води і Сонця на 23-24 чи на 24-25 числа в залежності від тривалості місяця 30 чи 31 день. Також припускаємо, що там, де свято Мокоші в церковному календарі припадає на 22 число, то ця фіксація відбувалася в місячно-сонячному календарі, коли місяць мав 29 днів. Тобто від свята Макоші до 1 числа наступного місяця має бути 9 днів, а від сонячного свята 8 днів. [див. 6].
Ми маємо Богиню Мокошу, що уособлює вологе жіноче лоно Матері-Землі. Від неї залежить плодючість навколишнього простору: поховання насіння і породженню нового життя. Тому вона вирішує, яка доля нас чекатиме у вічному колі життєоновлення.
Література:
1.Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 192 с.
2.Гальковский М.Н. Боpьба хpистіанства съ остатками язычества въ древней Руси. – Т. I. – Харьковъ: Епархіальная Типографія, 1916. – 376 с.
3.Завгородній Ю.Ю. Мокша // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.
4.Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.
5.Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
6.Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 184 с.
7.Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця // Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: РПК, 7529 (2021). – С. 27–43.
8.Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
9.Ткач М.М. Володимирові боги: міфологічний зміст та систематизація головних персонажів язичницького культу. – К.: Укр. Центр дух. культури, 2002. – 192 с.
10.Шухевич В. Гуцульщина. – Ч.3. – Львів: НТШ, 1902. – 270 с.
https://svit.in.ua/bogy/mokosh.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Мокош #Богиня #літопис #лоно #вода #РіднаВіра #Свято #СвітовитПашник
Макоша мала б уособлювати низину, луки з водоймою, як місячна чаша. Але є інша думка, про яку також маємо сказати. В Миколи Ткача читаємо: "Найхарактерніше місце проявлення сутності Макоші – верхівка гори, макушка. На це вказує і ряд фонетично споріднених з її ім'ям слів: макушка – верхівка; макушка – баня церкви, верхівка; маковиця – верхівка гори. Верхівки гір у наших предків-язичників були в особливій пошані. Самі гори розподіляли за міфологічними особливостями. Одні з них вважалися священними, інші нечистими, такими, що на їх верхівках проявлялися персонажі замогильного світу. В Україні гори ще називають могилами… Особливою популярністю в переказах користується Лиса гора, що вважається місцем зборища нечистих сил та відьом. Священними (святими) горами вважаються ті, на верхівках яких знаходилися кринички..." [див. 9, 101].
Ми не бачимо в цьому протиріччя у визначенні ознак Мокоші. Так як невід'ємною частиною лона є живіт вагітної жінки, що безумовно нагадуватиме нам гору з пупом-криничкою. Хоча криниця на горі край проблематична, то швидше її замінюють вівтарі – заглиблення-чаші в камені, куди потрапляє дощова вода.
Навіть мертві клалися до могили в зігнутому вигляді неначе положення дитини в утробі. У Велесовій Книзі Магура – одна з назв Птиці Матир-Сви: "То бо Магура співає пісню свою до січі. А та Птиця од Інітра [*Індри] іде." Магура – це велика гора (Мати-гора), як символ вагітності Землі, таку назву мають географічні об'єкти: кілька гір в Карпатах, горні масиви в Словакії, печера в Болгарії, округ та місто в Бангладеш. [1, 160].
За святом Макоші – виходу води з лона, на наступний день має бути народження сонячного Бога. Можна припустити, що всі 12 місяців відбувається одна і та ж подія виходу Води і Сонця на 23-24 чи на 24-25 числа в залежності від тривалості місяця 30 чи 31 день. Також припускаємо, що там, де свято Мокоші в церковному календарі припадає на 22 число, то ця фіксація відбувалася в місячно-сонячному календарі, коли місяць мав 29 днів. Тобто від свята Макоші до 1 числа наступного місяця має бути 9 днів, а від сонячного свята 8 днів. [див. 6].
Ми маємо Богиню Мокошу, що уособлює вологе жіноче лоно Матері-Землі. Від неї залежить плодючість навколишнього простору: поховання насіння і породженню нового життя. Тому вона вирішує, яка доля нас чекатиме у вічному колі життєоновлення.
Література:
1.Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 192 с.
2.Гальковский М.Н. Боpьба хpистіанства съ остатками язычества въ древней Руси. – Т. I. – Харьковъ: Епархіальная Типографія, 1916. – 376 с.
3.Завгородній Ю.Ю. Мокша // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.
4.Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.
5.Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
6.Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 184 с.
7.Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця // Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: РПК, 7529 (2021). – С. 27–43.
8.Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
9.Ткач М.М. Володимирові боги: міфологічний зміст та систематизація головних персонажів язичницького культу. – К.: Укр. Центр дух. культури, 2002. – 192 с.
10.Шухевич В. Гуцульщина. – Ч.3. – Львів: НТШ, 1902. – 270 с.
https://svit.in.ua/bogy/mokosh.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Мокош #Богиня #літопис #лоно #вода #РіднаВіра #Свято #СвітовитПашник