🔶 Друзі! В рубриці #ДеньТрадиційноїКультури ми розповідали про нематеріальну культурну спадщину Харківської області.
Але в кожному куточку нашої країни ще стільки всього цікавого!
Тож пропонуємо разом з нами поринути в різноманіття Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
🔸 В передчутті Різдвяних свят запрошуємо у віртуальну подорож до Одеської області, де в селі Орлівка Ренійської міської громади Ізмаїльського району, населення якого складають етнічні молдовани, побутує елемент «Різдвяний обряд «Мошу» (обряд чоловічої коляди)».
Різдвяний обряд «Мошу», «Мошул» (Дід) проводиться 24 та 25 грудня, адже Орлівка – єдине бессарабське село, мешканці якого відзначають Різдво 25 грудня.
Образ «Мошу» – центральна фігура свята: маска схожа на вбрання шамана первісного племені. На шкіряному поясі головного персонажу закріплюють чотири великих дзвони, які зазвичай вдягають на шиї биків. Коли Мошу біжить або пританцьовує, лунає характерний дзвін. Вага дзвонів близько 6 кг.
За декілька тижнів до проведення дійства місцеві майстри виготовляють маску Мошу з кролячих та козячих шкір, прикрашаючи шкіряними ремінцями, кінським волосом, вовняними нитками, бобами та німбом з квітів і різнокольорових стрічок. А мечуке – півметрові дубини з рогози, з великою ручкою, туго стягнуті проволокою, виготовляють самі хлопці.
24 грудня жителі села не їдуть з дому, а чекають рідних, готують традиційні святкові страви та не вимикають світло надворі, бо чекають колядників.
Село умовно ділиться на дві частини і ввечері 24 грудня на кожній половині села збираються неодружені хлопці, які відслужили в армії. Вони вдягаються у військову форму таким чином, щоб дві команди, дві «армії», на чолі яких стоїть свій Мошу, можна було легко розрізнити. Кожна з двох «армій» ділиться на дві групи: чата марє (велика група) і чата Мошулуй (група Мошу). За ніч вони повинні обійти усі двори.
Завітавши на подвір’я до господарів, хлопці співають старовинні колядки молдовською мовою, а господарі пригощають колядників. Господарі, у яких є незаміжні дівчата, дають колядникам калач, який символізує здійснення бажання дівчини вийти заміж наступного року. Барабанний бій та звуки кларнета постійно супроводжують діючих осіб.
Зранку 25 грудня всі збираються в центрі села, куди сходяться й Мошули зі своїми «арміями». Громада колядників підіймає свого Мошу на руках і головні герої мають перемогти один одного у двобої. Переможці отримують винагороду і старшинство впродовж року.
Звичайно, краще все побачити на власні очі, впевнені, що так і буде після Перемоги! А наразі ознайомитись з детальним яскравим описом обряду, переглянути фото та відео можна на сайті Одеського обласного центру української культури http://oocuk.com.ua/nks/
Інформацію та фотографії взято з метою ознайомлення та поширення. Авторство належить Одеському обласному центру української культури.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ООЦУК
#ЛабораторіядослідженьНКС
#деньтрадиційноїкультури
#традиційнакультура
#НКС#ICHUkraine
#Одещина #різдвянийобрядМошу
Але в кожному куточку нашої країни ще стільки всього цікавого!
Тож пропонуємо разом з нами поринути в різноманіття Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
🔸 В передчутті Різдвяних свят запрошуємо у віртуальну подорож до Одеської області, де в селі Орлівка Ренійської міської громади Ізмаїльського району, населення якого складають етнічні молдовани, побутує елемент «Різдвяний обряд «Мошу» (обряд чоловічої коляди)».
Різдвяний обряд «Мошу», «Мошул» (Дід) проводиться 24 та 25 грудня, адже Орлівка – єдине бессарабське село, мешканці якого відзначають Різдво 25 грудня.
Образ «Мошу» – центральна фігура свята: маска схожа на вбрання шамана первісного племені. На шкіряному поясі головного персонажу закріплюють чотири великих дзвони, які зазвичай вдягають на шиї биків. Коли Мошу біжить або пританцьовує, лунає характерний дзвін. Вага дзвонів близько 6 кг.
За декілька тижнів до проведення дійства місцеві майстри виготовляють маску Мошу з кролячих та козячих шкір, прикрашаючи шкіряними ремінцями, кінським волосом, вовняними нитками, бобами та німбом з квітів і різнокольорових стрічок. А мечуке – півметрові дубини з рогози, з великою ручкою, туго стягнуті проволокою, виготовляють самі хлопці.
24 грудня жителі села не їдуть з дому, а чекають рідних, готують традиційні святкові страви та не вимикають світло надворі, бо чекають колядників.
Село умовно ділиться на дві частини і ввечері 24 грудня на кожній половині села збираються неодружені хлопці, які відслужили в армії. Вони вдягаються у військову форму таким чином, щоб дві команди, дві «армії», на чолі яких стоїть свій Мошу, можна було легко розрізнити. Кожна з двох «армій» ділиться на дві групи: чата марє (велика група) і чата Мошулуй (група Мошу). За ніч вони повинні обійти усі двори.
Завітавши на подвір’я до господарів, хлопці співають старовинні колядки молдовською мовою, а господарі пригощають колядників. Господарі, у яких є незаміжні дівчата, дають колядникам калач, який символізує здійснення бажання дівчини вийти заміж наступного року. Барабанний бій та звуки кларнета постійно супроводжують діючих осіб.
Зранку 25 грудня всі збираються в центрі села, куди сходяться й Мошули зі своїми «арміями». Громада колядників підіймає свого Мошу на руках і головні герої мають перемогти один одного у двобої. Переможці отримують винагороду і старшинство впродовж року.
Звичайно, краще все побачити на власні очі, впевнені, що так і буде після Перемоги! А наразі ознайомитись з детальним яскравим описом обряду, переглянути фото та відео можна на сайті Одеського обласного центру української культури http://oocuk.com.ua/nks/
Інформацію та фотографії взято з метою ознайомлення та поширення. Авторство належить Одеському обласному центру української культури.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ООЦУК
#ЛабораторіядослідженьНКС
#деньтрадиційноїкультури
#традиційнакультура
#НКС#ICHUkraine
#Одещина #різдвянийобрядМошу
🔶 Рубрика #ДеньТрадиційноїКультури.
Цього разу розповідаємо про елемент Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини «Метод будівництва «суха кладка»», що побутує в селах Загнітків, Олексіївка, Шершенці Кодимської територіальної громади Подільського району, селі Зоря Саратської селищної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області.
🔸 Традиційним будівельним ресурсом частини Одеської області є дикий піщаний камінь («дикун», «дикар»). Використовується у методі будівництва «суха кладка» – камінь кладуть просто на камінь (укладають) і не застосовують жодного іншого матеріалу, крім іноді суміші піску з вапном, води та глини. Стійкість різних конструкцій забезпечується ретельним підбором та розміщенням каменів, які зазвичай грубо обтесані або іноді взагалі не обтесані.
▫ Такий камінь збирають або під час очищення полів від каменів, або видобувають на місці.
▫ У селах Загнітків, Олексіївка, Шершенці на Кодимщині метод складання каменю на камінь отримав назву «мур» – стіна.
Ряд сухих кам’яних стін у сільській місцевості Кодимщини зумовлений різними причинами. Перш за все, це можливість використовувати місцевий матеріал з метою укріплення ґрунтів, зонування території. В деяких випадках таке укріплення має на меті захистити землю від вітру, підмивання водою, убезпечуючи від зсуву.
Крім мурів, які укріплюють ґрунти, суха кладка застосовувалася і для інших будівельних конструкцій при зведенні будівель, хат, сараїв, мурів, криниць, погребів, збудованих за допомогою каменю «дикар», однак тут можна помітити застосування суміші піску та вапна, води та глини – «чамур».
▫ В багатьох випадках на території села Зоря Білгород-Дністровського району зустрічаються сучасні будівлі, огорожі, господарські будівлі, підмурок яких складається за допомогою традиційного методу будівництва «суха кладка». Це обумовлено природними властивостями каменю, такими як водостійкість та стійкість до сейсмічних коливань, як вважають мешканці цих сіл.
▫ Сухі кам’яні конструкції нерозривно пов’язані зі стійкою організацією сільського простору, адже запобігають зсувам, допомагають у боротьбі з ерозією, сприяють утриманню води, підвищенню біорозмаїття, створенню належних мікрокліматичних умов для ведення сільського господарства, зокрема регулювання вологості, відбитого сонячного світла тощо.
▫ Традиційно носіями та практиками техніки сухої кладки є чоловіче населення сільських громад, де цей елемент досі практикується як частина їхнього побуту. Поодинці або групами (у співпраці з родичами та/чи сусідами) вони будують, відновлюють чи обслуговують різні сухі кам’яні конструкції. Існують також будівельники, які виконують складніші роботи (будують огорожі в садах, опорні стіни проти сповзання ґрунтів, вимощують доріжки тощо).
🔸 Інформацію та фотографії взято з метою ознайомлення та поширення взято з сайту Одеського обласного центру української культури http://oocuk.com.ua/nks/ Авторство належить Одеському обласному центру української культури.
#ООМЦКМ
#ООЦУК
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Одещина
#Методбудівництва #Сухакладка
Цього разу розповідаємо про елемент Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини «Метод будівництва «суха кладка»», що побутує в селах Загнітків, Олексіївка, Шершенці Кодимської територіальної громади Подільського району, селі Зоря Саратської селищної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області.
🔸 Традиційним будівельним ресурсом частини Одеської області є дикий піщаний камінь («дикун», «дикар»). Використовується у методі будівництва «суха кладка» – камінь кладуть просто на камінь (укладають) і не застосовують жодного іншого матеріалу, крім іноді суміші піску з вапном, води та глини. Стійкість різних конструкцій забезпечується ретельним підбором та розміщенням каменів, які зазвичай грубо обтесані або іноді взагалі не обтесані.
▫ Такий камінь збирають або під час очищення полів від каменів, або видобувають на місці.
▫ У селах Загнітків, Олексіївка, Шершенці на Кодимщині метод складання каменю на камінь отримав назву «мур» – стіна.
Ряд сухих кам’яних стін у сільській місцевості Кодимщини зумовлений різними причинами. Перш за все, це можливість використовувати місцевий матеріал з метою укріплення ґрунтів, зонування території. В деяких випадках таке укріплення має на меті захистити землю від вітру, підмивання водою, убезпечуючи від зсуву.
Крім мурів, які укріплюють ґрунти, суха кладка застосовувалася і для інших будівельних конструкцій при зведенні будівель, хат, сараїв, мурів, криниць, погребів, збудованих за допомогою каменю «дикар», однак тут можна помітити застосування суміші піску та вапна, води та глини – «чамур».
▫ В багатьох випадках на території села Зоря Білгород-Дністровського району зустрічаються сучасні будівлі, огорожі, господарські будівлі, підмурок яких складається за допомогою традиційного методу будівництва «суха кладка». Це обумовлено природними властивостями каменю, такими як водостійкість та стійкість до сейсмічних коливань, як вважають мешканці цих сіл.
▫ Сухі кам’яні конструкції нерозривно пов’язані зі стійкою організацією сільського простору, адже запобігають зсувам, допомагають у боротьбі з ерозією, сприяють утриманню води, підвищенню біорозмаїття, створенню належних мікрокліматичних умов для ведення сільського господарства, зокрема регулювання вологості, відбитого сонячного світла тощо.
▫ Традиційно носіями та практиками техніки сухої кладки є чоловіче населення сільських громад, де цей елемент досі практикується як частина їхнього побуту. Поодинці або групами (у співпраці з родичами та/чи сусідами) вони будують, відновлюють чи обслуговують різні сухі кам’яні конструкції. Існують також будівельники, які виконують складніші роботи (будують огорожі в садах, опорні стіни проти сповзання ґрунтів, вимощують доріжки тощо).
🔸 Інформацію та фотографії взято з метою ознайомлення та поширення взято з сайту Одеського обласного центру української культури http://oocuk.com.ua/nks/ Авторство належить Одеському обласному центру української культури.
#ООМЦКМ
#ООЦУК
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Одещина
#Методбудівництва #Сухакладка
Facebook
#оомцкм – Explore
explore #оомцкм at Facebook
В рубриці #ДеньТрадиційноїКультури розповідаємо про елемент з Одеської області, який включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України: «Міліна – знання, навички та звичаї».
🔶Міліна – традиційна для Одещини страва у вигляді начинки, загорнутої в тонке, як папірус, тісто. Начинку кладуть у підготовлену форму й заливають сумішшю яєць та сметани, потім випікають у печі.
♦️Обов’язковим є пригощання цією стравою на весіллях, нею зустрічають гостей, обов’язково дають майстрам, які вирушають на будівництво хати. Міліна – це поживна страва, яку брали з собою під час польових чи інших робіт.
♦️Зазвичай використовують стандартні інгредієнти для начинки: сир, бринзу, яйця, сметану, однак можуть додавати й фрукти чи ягоди. В межах одного села рецепти і секрети приготування міліни різняться в кожній родині, але в основі завжди лежать одні загальні правила. В селі Зоря Білгород-Дністровського району, наприклад, міліну готують двох видів. За типом обробки тіста вона може бути розкачана, коли тісто розкачується качалкою до прозорості, або витяжна, коли тісто розтягують руками. А за способом укладання у форму для випікання буває «редена» (болг.) чи «покладена» (укладена рядами), або «вита» (болг.) – закручена.
♦️З традицією міліни тісно пов’язана низка звичаїв і ритуалів, зокрема важливою складовою традиції приготування є виконання пісень. А напередодні нового року готують міліну, яка називається «Милина с късмети» («Міліна з долею»). Цього дня в ній запікають вишневі гілочки, і за кількістю бруньок на гілочках ворожать. Кожна така гілочка символізує будинок, домашню худобу, здоров’я, успіх у справах. У міліні запікається й монетка як символ достатку. Крім того, традиційно дівчата клали шматок новорічної міліни під подушку, щоб побачити уві сні судженого. Зараз замість гілочок в окремих сім’ях пишуть побажання на майбутній новий рік на невеликих шматках паперу і вкладають їх у міліну.
🔶Деталі приготування міліни можна переглянути за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=9U6eZir8Vgo&t=142s
🔶Інформацію та світлини з метою ознайомлення взято з сайту Одеського обласного центру української культури http://surl.li/nreuv
#ООМЦКМ
#ООЦУК
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#спадщинаУкраїни
#елементиНКС
#НаціональнийперелікелементівНКС
#НКС #ICHUkraine
#Одещина
#Міліна
🔶Міліна – традиційна для Одещини страва у вигляді начинки, загорнутої в тонке, як папірус, тісто. Начинку кладуть у підготовлену форму й заливають сумішшю яєць та сметани, потім випікають у печі.
♦️Обов’язковим є пригощання цією стравою на весіллях, нею зустрічають гостей, обов’язково дають майстрам, які вирушають на будівництво хати. Міліна – це поживна страва, яку брали з собою під час польових чи інших робіт.
♦️Зазвичай використовують стандартні інгредієнти для начинки: сир, бринзу, яйця, сметану, однак можуть додавати й фрукти чи ягоди. В межах одного села рецепти і секрети приготування міліни різняться в кожній родині, але в основі завжди лежать одні загальні правила. В селі Зоря Білгород-Дністровського району, наприклад, міліну готують двох видів. За типом обробки тіста вона може бути розкачана, коли тісто розкачується качалкою до прозорості, або витяжна, коли тісто розтягують руками. А за способом укладання у форму для випікання буває «редена» (болг.) чи «покладена» (укладена рядами), або «вита» (болг.) – закручена.
♦️З традицією міліни тісно пов’язана низка звичаїв і ритуалів, зокрема важливою складовою традиції приготування є виконання пісень. А напередодні нового року готують міліну, яка називається «Милина с късмети» («Міліна з долею»). Цього дня в ній запікають вишневі гілочки, і за кількістю бруньок на гілочках ворожать. Кожна така гілочка символізує будинок, домашню худобу, здоров’я, успіх у справах. У міліні запікається й монетка як символ достатку. Крім того, традиційно дівчата клали шматок новорічної міліни під подушку, щоб побачити уві сні судженого. Зараз замість гілочок в окремих сім’ях пишуть побажання на майбутній новий рік на невеликих шматках паперу і вкладають їх у міліну.
🔶Деталі приготування міліни можна переглянути за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=9U6eZir8Vgo&t=142s
🔶Інформацію та світлини з метою ознайомлення взято з сайту Одеського обласного центру української культури http://surl.li/nreuv
#ООМЦКМ
#ООЦУК
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#спадщинаУкраїни
#елементиНКС
#НаціональнийперелікелементівНКС
#НКС #ICHUkraine
#Одещина
#Міліна
YouTube
Міліна в с. Зоря