Пашник С.Д. Веснянка. 1 березня
https://svit.in.ua/pra/3p1.htm
Перший день календарної весни знаменував початок Сварожого Ранку. День стає все більшим, прилітають перші птахи, що відлітали на зимівлю. В повітрі відчувається весняне пробудження природи.
В цей день проводжали Зиму, яка уявлялася старою, кістлявою, згорбленою бабусею, уся в чорному, вилинялому одязі. Зима – це богиня Смерті. Натомість закликали прихід Весни у вигляді гарної молодої дівчини. Проводилися ігрища – розігрувалася суперечка між Зимою і Весною, влаштовувалися змагання. Весні допомагали обрядовим співом, і під кінець дійства під загальне весілля спалювали солом'яне опудало, що символізувало Зиму:
Опудало Зими спалимо,
Весні шлях стелимо!
Пісень заспіваймо,
Весну закликаймо! [4, 144].
Збереглися також закляття Смерті і Морозу, які промовлялися навесні:
Смерть з Морозом танцювала
Та за море десь пігнала,
Пішла собі Смерть у ліси,
Побіг за нею Мороз лисий,
І сидить там у темній норі
За водами у коморі.
Смерте, Смерте, не вертайся.
Ти, Морозе, не з'являйся –
Сидьте си там не вертайте,
Нас пожитку не збавляйте,
Най нам Сонце далі гріє,
Жито, ярець скоро зріє. [3, 299].
В народі свято називається Явдоха. Як варіант, можна вважати походження імені від появи Духа Яви. Що не протирічить церковному ушануванню преподобної Євдокії. Це ймення за народною традицією означало буквально "життєславна" і звучало як Явдоня. Асоціюється це ім'я з покровительством земної природи і знаменує пробудження життєвої сили землі.
Докія Гуменна наводить свідчення зі старогрецької віри, що там була німфа Евдотея – дочка морського бога Протея. Вона допомагала Одисеєві виплутатися із біди. Її ім'я складене з трьох слів: Добра (Ев), Вода (До), Богиня (Тея), тобто Добра Богиня Вода. Явдоня (Євдокія) припадає на початок березня, час розставання снігів та розливу бурхливих весняних вод. [2, 210]. Цілком можливо, що пізніше ця німфа стала ушановуватися тільки вже як страждалиця за христосівську віру, якій відтяли голову.
В радянські часи була спроба поєднати Масницю з Проводами Зими. Цей звичай поширився на багато регіонів. [1, 182]. Деякі етноколективи і зараз помилково поєднують ці два свята. Це сталося через те, що Масниця з лютого при пізньому христосівському Великодні, що вираховується в місячно-сонячній системі, переміщається на березень місяць.
Література:
1. Бондарчук П. Язичницькі та радянські світоглядні елементи в релігійній свідомості віруючих в УРСР (середина 1940-х – середина 1980-х рр.) // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. – К., 2008. – Вип. 14. – С. 147-193.
2. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. – 384 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
4. Пістун Т.В. Рідні свята в Колі Сварожому: сценарії виховних заходів. – Тернопіль: Мандрівець, 2014. – 224 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Веснянка #Явдоха #Весна #Ява #Ранок #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/3p1.htm
Перший день календарної весни знаменував початок Сварожого Ранку. День стає все більшим, прилітають перші птахи, що відлітали на зимівлю. В повітрі відчувається весняне пробудження природи.
В цей день проводжали Зиму, яка уявлялася старою, кістлявою, згорбленою бабусею, уся в чорному, вилинялому одязі. Зима – це богиня Смерті. Натомість закликали прихід Весни у вигляді гарної молодої дівчини. Проводилися ігрища – розігрувалася суперечка між Зимою і Весною, влаштовувалися змагання. Весні допомагали обрядовим співом, і під кінець дійства під загальне весілля спалювали солом'яне опудало, що символізувало Зиму:
Опудало Зими спалимо,
Весні шлях стелимо!
Пісень заспіваймо,
Весну закликаймо! [4, 144].
Збереглися також закляття Смерті і Морозу, які промовлялися навесні:
Смерть з Морозом танцювала
Та за море десь пігнала,
Пішла собі Смерть у ліси,
Побіг за нею Мороз лисий,
І сидить там у темній норі
За водами у коморі.
Смерте, Смерте, не вертайся.
Ти, Морозе, не з'являйся –
Сидьте си там не вертайте,
Нас пожитку не збавляйте,
Най нам Сонце далі гріє,
Жито, ярець скоро зріє. [3, 299].
В народі свято називається Явдоха. Як варіант, можна вважати походження імені від появи Духа Яви. Що не протирічить церковному ушануванню преподобної Євдокії. Це ймення за народною традицією означало буквально "життєславна" і звучало як Явдоня. Асоціюється це ім'я з покровительством земної природи і знаменує пробудження життєвої сили землі.
Докія Гуменна наводить свідчення зі старогрецької віри, що там була німфа Евдотея – дочка морського бога Протея. Вона допомагала Одисеєві виплутатися із біди. Її ім'я складене з трьох слів: Добра (Ев), Вода (До), Богиня (Тея), тобто Добра Богиня Вода. Явдоня (Євдокія) припадає на початок березня, час розставання снігів та розливу бурхливих весняних вод. [2, 210]. Цілком можливо, що пізніше ця німфа стала ушановуватися тільки вже як страждалиця за христосівську віру, якій відтяли голову.
В радянські часи була спроба поєднати Масницю з Проводами Зими. Цей звичай поширився на багато регіонів. [1, 182]. Деякі етноколективи і зараз помилково поєднують ці два свята. Це сталося через те, що Масниця з лютого при пізньому христосівському Великодні, що вираховується в місячно-сонячній системі, переміщається на березень місяць.
Література:
1. Бондарчук П. Язичницькі та радянські світоглядні елементи в релігійній свідомості віруючих в УРСР (середина 1940-х – середина 1980-х рр.) // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. – К., 2008. – Вип. 14. – С. 147-193.
2. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. – 384 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
4. Пістун Т.В. Рідні свята в Колі Сварожому: сценарії виховних заходів. – Тернопіль: Мандрівець, 2014. – 224 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Веснянка #Явдоха #Весна #Ява #Ранок #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пісня присвячена воїну небесного полку Перуна Олексію Яніну
https://kamp-sport.com/en/war-news/vidomij-gurt-prisvyativ-pisnyu-zagiblomu-v-mariupoli-chempionu-svitu
https://kamp-sport.com/en/war-news/vidomij-gurt-prisvyativ-pisnyu-zagiblomu-v-mariupoli-chempionu-svitu
Kamp-Sport
ВІДОМИЙ ГУРТ ПРИСВЯТИВ ПІСНЮ ЗАГИБЛОМУ В МАРІУПОЛІ ЧЕМПІОНУ СВІТУ
"Рокаш" зняв кліп на основі трагічної історії з життя відомого воїна-спортсмена
Пашник С.Д. Утреня. 4 березня
https://www.svit.in.ua/pra/3p13.htm
Свято початку дії ранкової (весняної) Зорі виставляємо за аналогом 4 вересня (Віста) і 4 грудня (Варвара). Один із образів Зорі є священна вогняна Птаха. Якщо зазначені свята символізують початок і кінець вечірнього (осіннього) крила, то на це свято відповідно починається ранкове (весняне) крило, дія якого має закінчитися 4 червня.
Називаємо свято Утреня за однією з назв ранкової зорі, які досліджував Володимир Шаян. Він повідомляє, що Утро – означало Ранок, а Утреня – ранню зорю. Далі залишилася ця назва на означення вчаснораннього Богослуження, ще перед сходом Сонця... Треба прийняти, що Утреня, подібно як це значення залишилося в польській мові, означала колись Ранню Зорю. Звідси заутреня означає Службу Божу ще перед появою Ранньої Зорі, або саме її появу. [3, 342].
Поява Зорі і сходження Сонця символізувало перемогу світлих сил над темними. Як правило, битви починалися на світанку, аби запоручитися допомогою священної Птахи, яка, проливаючись в світанкових обріях. Її поява була сигналом до лютої боротьби з ворогами. Віща Птаха, велика натхненниця воїнів Русі, піднімалася над військом, оспівуючи звитягу хоробрих ратників. [2, 36].
Особлива образність Зорі як Птахи-Войовниці зображена у Велесовій Книзі:
Бо Матир-Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати, і комоньству степи скакати, да прах підіймемо воєнь за нами, а ворогам дамо дихати ним. (ВК,7г).
Яко соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матир-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. (ВК,7д).
І се прилетіла до нас, і сіла на дерево, і співає Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співає пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами. (ВК,8(2)).
Б'є крилами Матир-Сва і кличе нас, якож ідемо за Землю нашу і доб'ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. (ВК,14). [1].
Ранкова Зоря в іншому образі має вивести сонячних коней із стайні, щоб Сонце мало можливість об'їхати денне небо.
Література:
1. Велесова Книга / переклад, коментарі С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7527 (2019). – 192 с.
2. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7527 (2019). – С. 35-42.
3. Шаян В.П. Віра Предків Наших. – Гамільтон, Канада: Об'єднання Української Рідної Віри, 1987. – Т.1. – 893 с.
Малюнок Сонцеслава Крижанівського
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Утреня #Зоря #Матир-Сва #Ранок #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://www.svit.in.ua/pra/3p13.htm
Свято початку дії ранкової (весняної) Зорі виставляємо за аналогом 4 вересня (Віста) і 4 грудня (Варвара). Один із образів Зорі є священна вогняна Птаха. Якщо зазначені свята символізують початок і кінець вечірнього (осіннього) крила, то на це свято відповідно починається ранкове (весняне) крило, дія якого має закінчитися 4 червня.
Називаємо свято Утреня за однією з назв ранкової зорі, які досліджував Володимир Шаян. Він повідомляє, що Утро – означало Ранок, а Утреня – ранню зорю. Далі залишилася ця назва на означення вчаснораннього Богослуження, ще перед сходом Сонця... Треба прийняти, що Утреня, подібно як це значення залишилося в польській мові, означала колись Ранню Зорю. Звідси заутреня означає Службу Божу ще перед появою Ранньої Зорі, або саме її появу. [3, 342].
Поява Зорі і сходження Сонця символізувало перемогу світлих сил над темними. Як правило, битви починалися на світанку, аби запоручитися допомогою священної Птахи, яка, проливаючись в світанкових обріях. Її поява була сигналом до лютої боротьби з ворогами. Віща Птаха, велика натхненниця воїнів Русі, піднімалася над військом, оспівуючи звитягу хоробрих ратників. [2, 36].
Особлива образність Зорі як Птахи-Войовниці зображена у Велесовій Книзі:
Бо Матир-Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати, і комоньству степи скакати, да прах підіймемо воєнь за нами, а ворогам дамо дихати ним. (ВК,7г).
Яко соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матир-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. (ВК,7д).
І се прилетіла до нас, і сіла на дерево, і співає Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співає пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами. (ВК,8(2)).
Б'є крилами Матир-Сва і кличе нас, якож ідемо за Землю нашу і доб'ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. (ВК,14). [1].
Ранкова Зоря в іншому образі має вивести сонячних коней із стайні, щоб Сонце мало можливість об'їхати денне небо.
Література:
1. Велесова Книга / переклад, коментарі С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7527 (2019). – 192 с.
2. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7527 (2019). – С. 35-42.
3. Шаян В.П. Віра Предків Наших. – Гамільтон, Канада: Об'єднання Української Рідної Віри, 1987. – Т.1. – 893 с.
Малюнок Сонцеслава Крижанівського
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Утреня #Зоря #Матир-Сва #Ранок #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Лада. 8 березня
https://svit.in.ua/pra/3p2.htm
Наш народ уявляв Богів по образу своєму у вигляді живих людей. Таким є образ Матері-Землі, весняний прояв якої – Богиня Лада.
Степан Килимник пише: "Є неясні відомості, що наші далекі пращури "мали" Богиню весни. З Фольклору довідуємось, що така Богиня таки була й носила назву Лада." [3, 245]. Також повідомляє, що відповідали люди О.Ю. Федьковичу: "До пізнання віри Христової наші люди вірили у Прабога-Вседержителя. Мав він чотири сини й п'яту дочку. Донька його – це наша Мати Земля, яку звали Ладою..." [2, 123].
Для нас важливо, що у Килимника Лада ототожнюється із Богинею Землі. А ось Олександр Знойко вважав, що вона уособлює Зорю: "Враховуючи наведені роз'яснення Вацерада й Гезихія та знаючи про успадкування еллінами культури пеласгів, бачимо, що давньогрецька Афродіта – стародавня Лада, це богиня Київської Русі, Лада – Зоря (Вечірня Зірка) – римська Венера." Хоча тут же пише наступне: "Поява на небі Зорі – Вістунки (Венери) сповіщає, що Сонце в цей момент вступило в головне сузір'я Перуна (Стрільця), і саме з появою перших зірок сузір'я Перуна в Лади народжується немовля – Бог зимового сонцестояння". [1, 63-64]. Із основного мітологічного сюжету світотворення відомо, що саме Мати-Земля, яка запліднена Батьком Сварогом, породжує Сонце. А Зоря (чи то Зірка-Венера, чи червона пелена перед сходженням і заходженням Сонця) є лише сповісницею народження чи смерті. Саме такою виступає у Велесовій Книзі Матир-Сва – вогняна птаха. [4, 29].
Лада уявлялася стрункою, веселою, з віночком на голові й співучої вдачі юнки, дівчини на виданні, яка пробуджується від зимового сну. Там, де вона з'явилась, оживала природа, блакитніло небо, яріло сонце, дзвеніла весняна пташина пісня й палахкотіли різнобарвні квіти. Богиня Лада є покровителькою любові, кохання, одруження й багатьох інших щедрот.
На свято Лади діти закликали Весну, бо Зима ще на цей час дає про себе знати та іноді засипає землю снігом. На галявинах з поміж гурту вибирали найвродливішу юнку, котра виконувала роль Веснянки, себто Лади. Її зодягали у віночок, пишно прикрашали квітами та стрічками, а потім водили навколо неї хороводи:
Благослови, мати,
Ой Лада, мати,
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимонька в візочку,
Літочко в човночку... [7, 77,78].
Як пише Степан Килимник, у давнину біля священних весняних вогнів на честь Сонця та Богині весни й кохання Лади провадилися ігрища, співи, водили веснянок-гаївок, чаклували словом і рухами: "Ой, Лада, Лада, всім на світі рада..." [3, 79].
Валерій Шевчук про величну картину пробудження природи в образі прекрасної діви пише так: "Вона іде по землі, ця діва, щедра, багата, гарна й пишна і благословляє усе суще й людину, що її придумала, тішить і звеличує життя та світ; примушує уклонитися своїй власній величі, адже вона – вічна, бо вона – земля, вона краса, вона Діва, яка прийшла не просто попишатися у світ, а щоб його оновити, вона ж бо має високу і святу місію – продовжити життя, адже готується дати світові свій здоровий плід." [8, 91].
Існують паралельні свята річного кола присвячені Матері-Землі в інші періоди року: свято Мари-Марії 8-9 вересня і свято Ганни 8-9 грудня. Так як святкують два дні, за аналогією до сонячних свят, можна припустити, що починали обрядодійства ввечері і продовжували на наступний день – Різдво чергового прояву Землі. Тому свято має логічне продовження 9 березня на свято Сорочини.
Свято Лади могло означати перехідний період в житті дівчини, вона мала розквітнути і бути готовою до подружнього життя.
Якщо провести поділ року (життя людини) на чотири рівні частини по 15 років (1 рік – 1 тиждень) і початком відліку для жіночої сутності вважати свято Ганни 8-9 грудня, то на 8 березня дівчині має виповнитися 15 років. За звичаєм батьки готували юнку до шлюбу і сповіщали про це прикрашаючи подвір'я калиною, квітами.
В весняний період Лада-Земля має завагітніти на свято Благовіщення (25 березня), тобто в 17 з лишком років – початок дітородного періоду.
https://svit.in.ua/pra/3p2.htm
Наш народ уявляв Богів по образу своєму у вигляді живих людей. Таким є образ Матері-Землі, весняний прояв якої – Богиня Лада.
Степан Килимник пише: "Є неясні відомості, що наші далекі пращури "мали" Богиню весни. З Фольклору довідуємось, що така Богиня таки була й носила назву Лада." [3, 245]. Також повідомляє, що відповідали люди О.Ю. Федьковичу: "До пізнання віри Христової наші люди вірили у Прабога-Вседержителя. Мав він чотири сини й п'яту дочку. Донька його – це наша Мати Земля, яку звали Ладою..." [2, 123].
Для нас важливо, що у Килимника Лада ототожнюється із Богинею Землі. А ось Олександр Знойко вважав, що вона уособлює Зорю: "Враховуючи наведені роз'яснення Вацерада й Гезихія та знаючи про успадкування еллінами культури пеласгів, бачимо, що давньогрецька Афродіта – стародавня Лада, це богиня Київської Русі, Лада – Зоря (Вечірня Зірка) – римська Венера." Хоча тут же пише наступне: "Поява на небі Зорі – Вістунки (Венери) сповіщає, що Сонце в цей момент вступило в головне сузір'я Перуна (Стрільця), і саме з появою перших зірок сузір'я Перуна в Лади народжується немовля – Бог зимового сонцестояння". [1, 63-64]. Із основного мітологічного сюжету світотворення відомо, що саме Мати-Земля, яка запліднена Батьком Сварогом, породжує Сонце. А Зоря (чи то Зірка-Венера, чи червона пелена перед сходженням і заходженням Сонця) є лише сповісницею народження чи смерті. Саме такою виступає у Велесовій Книзі Матир-Сва – вогняна птаха. [4, 29].
Лада уявлялася стрункою, веселою, з віночком на голові й співучої вдачі юнки, дівчини на виданні, яка пробуджується від зимового сну. Там, де вона з'явилась, оживала природа, блакитніло небо, яріло сонце, дзвеніла весняна пташина пісня й палахкотіли різнобарвні квіти. Богиня Лада є покровителькою любові, кохання, одруження й багатьох інших щедрот.
На свято Лади діти закликали Весну, бо Зима ще на цей час дає про себе знати та іноді засипає землю снігом. На галявинах з поміж гурту вибирали найвродливішу юнку, котра виконувала роль Веснянки, себто Лади. Її зодягали у віночок, пишно прикрашали квітами та стрічками, а потім водили навколо неї хороводи:
Благослови, мати,
Ой Лада, мати,
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимонька в візочку,
Літочко в човночку... [7, 77,78].
Як пише Степан Килимник, у давнину біля священних весняних вогнів на честь Сонця та Богині весни й кохання Лади провадилися ігрища, співи, водили веснянок-гаївок, чаклували словом і рухами: "Ой, Лада, Лада, всім на світі рада..." [3, 79].
Валерій Шевчук про величну картину пробудження природи в образі прекрасної діви пише так: "Вона іде по землі, ця діва, щедра, багата, гарна й пишна і благословляє усе суще й людину, що її придумала, тішить і звеличує життя та світ; примушує уклонитися своїй власній величі, адже вона – вічна, бо вона – земля, вона краса, вона Діва, яка прийшла не просто попишатися у світ, а щоб його оновити, вона ж бо має високу і святу місію – продовжити життя, адже готується дати світові свій здоровий плід." [8, 91].
Існують паралельні свята річного кола присвячені Матері-Землі в інші періоди року: свято Мари-Марії 8-9 вересня і свято Ганни 8-9 грудня. Так як святкують два дні, за аналогією до сонячних свят, можна припустити, що починали обрядодійства ввечері і продовжували на наступний день – Різдво чергового прояву Землі. Тому свято має логічне продовження 9 березня на свято Сорочини.
Свято Лади могло означати перехідний період в житті дівчини, вона мала розквітнути і бути готовою до подружнього життя.
Якщо провести поділ року (життя людини) на чотири рівні частини по 15 років (1 рік – 1 тиждень) і початком відліку для жіночої сутності вважати свято Ганни 8-9 грудня, то на 8 березня дівчині має виповнитися 15 років. За звичаєм батьки готували юнку до шлюбу і сповіщали про це прикрашаючи подвір'я калиною, квітами.
В весняний період Лада-Земля має завагітніти на свято Благовіщення (25 березня), тобто в 17 з лишком років – початок дітородного періоду.
Як правило, свято Сорочини пояснюють від птаха сороки (sroka (польська), sraka (словенська), straka (словацька, чешська)), яка стрекоче про прихід весни і кладе у гніздо 40 прутиків, або церковне – про сорок святих мучеників [6, 69]. Можна припустити, що 15 років це строк, коли дівчина готова до шлюбу, тобто стає статево зрілою. Зазначимо, що близьке до "сорочини" є слово срачиця (сорочка) – натільна одежина. Зробимо висновок: в це час відбувається перехід станів Землі, яке стосується і жіноцтва: після умовної смерті 8 березня як дівчинки, вона має отримати після відповідної посвяти (святкування) нове повноцінне жіноче тіло 9 березня і одягти нову сорочку, яка відповідає посвяченню у дівки. [5].
Як варіант пояснення назви "сорочини": слово споріднене з сербським срећа чи хорватським sreća, що тотожне нашому "щастя" (участь). Тобто, це Богиня Доля, Стріча (давньорус. устръча) – цей термін уособлював щасливий життєвий шлях, вдачу, участь у суспільному житті. На противагу їй – Нестріча, тобто зла доля (недоля), яка могла уособлюватися протилежною Богинею Марою.
Література:
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – С. 28-35.
5. Пашник С.Д. Про наше весняне свято Матері-Землі та нежидівське свято Пурим. – www.svit.in.ua/sta/st30.
6. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.
7. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
8. Шевчук В.О. Мисленне дерево: Роман-есе про давній Київ. – К.: Молодь, 1989. – 360 с.
Малюнок Володимира Форостецького
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Лада #Мати-Земля #Мара #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Як варіант пояснення назви "сорочини": слово споріднене з сербським срећа чи хорватським sreća, що тотожне нашому "щастя" (участь). Тобто, це Богиня Доля, Стріча (давньорус. устръча) – цей термін уособлював щасливий життєвий шлях, вдачу, участь у суспільному житті. На противагу їй – Нестріча, тобто зла доля (недоля), яка могла уособлюватися протилежною Богинею Марою.
Література:
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – С. 28-35.
5. Пашник С.Д. Про наше весняне свято Матері-Землі та нежидівське свято Пурим. – www.svit.in.ua/sta/st30.
6. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.
7. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
8. Шевчук В.О. Мисленне дерево: Роман-есе про давній Київ. – К.: Молодь, 1989. – 360 с.
Малюнок Володимира Форостецького
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Лада #Мати-Земля #Мара #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Щорічно у нас проходить масова істерія навколо жіночого свята 8 березня і юдейського свята Пурім. Черговий раз ставлю статтю про казки і міти, а також знімаю переляк і меншовартість. Статтю дивитися тут, малюнок Володимира Форостецького: https://svit.in.ua/stat/st30.htm
Пашник С.Д. Сорочини. Жайворонки. 9 березня
https://www.svit.in.ua/pra/3p3.htm
Вважаємо це свято продовженням попереднього свята Лади (8 березня). Воно є основним ушанування весняного прояву Богині Землі, адже збереглося в народній традиції.
На 9 березня христосівці поставили свято Сорок мучеників Севастійських, яке, на думку Степана Килимника, перейшло з давньої віри: "З святом 40 святих тісно пов'язане вірування, що найраніше прилітають жайворонки з вирію, а в жайворонках то були душі дідів-прадідів, що саме на весну прилітали на рідну ниву. Жайворонки – це маленькі птички, що жили лише в полі. А тому й випечені "жайворонки" – це була жертва польним духам, рожаницям, душам-прадідів, опікунам нив." [1, 301-302].
Проф. Є. Онацький (Українська Мала Енциклопедія, кн.2, ст.145, Буенос-Айрес, 1958 р.) пише: "На "Сорок мучеників" (9-го березня) пекли з тіста пташків на честь жайворонків, що ніби того дня вилітали з вирію. Це була жертва весні, яка в ріжних формах була відома ще недавно в нас і в інших слов'ян. Розносячи печених "жайворонків" діти співали веснянки. Головний їх мотив – закликання весни." [1, 302].
Для нас важливо, що це давнє свято збереглося серед нашого народу як ушанування весни і перших її сповісників – птахів, що прилітали з вирію. Відповідно Мати-Земля з пробудженням природи якби отримувала нове тіло. Далі подаємо опис свята за Василем Скуратівським.
У цей день зустрічають птахів з вирію. Матері печуть з тіста "пташок", з якими діти бігають, закликаючи їх прилетіти:
Вилети, гулю, горою,
Винеси літо з собою.
Вилетіла гуля горою –
Винесла літо з собою.
У обрядодії зустрічі птахів беруть участь дівчата і хлопці. Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку, прикрашали її стрічками й віночком.
Вийшовши за село, гурт заспівує:
Ой ти Весно, ти Весна,
Ти чого до нас прийшла?
Паняночка відповідає:
Я прийшла до вас з теплом,
Із зеленим житечком.
Обійшовши довкола, всі стають на пагорбі й закликають птахів:
Із краю кураю
Пташок викликаю:
– Летіть, жайворонки,
До нашої сторонки,
Спішіть, ластів'ята,
До нашої хати –
Весну зустрічати,
Зиму проводжати!
Якщо бачите в небі гусей, кидайте їм услід соломинки, приказуючи:
– Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко та на здоров'ячко, а нам на тепло!
Якщо дітям зустрінеться якась перелітна птиця, то це на радість. Ощасливлені, всі гуртом вертаються в село, співаючи веснянки:
Зима ти наша біла,
Вже ти нам дуже надоїла!
Весна наша красна,
Що ти нам принесла?
– Мужикам по ціпочку,
Бабам по платочку,
Дівкам по віночку,
Парубкам по квітоньці,
По гарній дівоньці.
У цей день юнки варять сорок вареників із сиром і частують хлопців. [2].
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
2. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Сорочини #Жайворнки #Пташки #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://www.svit.in.ua/pra/3p3.htm
Вважаємо це свято продовженням попереднього свята Лади (8 березня). Воно є основним ушанування весняного прояву Богині Землі, адже збереглося в народній традиції.
На 9 березня христосівці поставили свято Сорок мучеників Севастійських, яке, на думку Степана Килимника, перейшло з давньої віри: "З святом 40 святих тісно пов'язане вірування, що найраніше прилітають жайворонки з вирію, а в жайворонках то були душі дідів-прадідів, що саме на весну прилітали на рідну ниву. Жайворонки – це маленькі птички, що жили лише в полі. А тому й випечені "жайворонки" – це була жертва польним духам, рожаницям, душам-прадідів, опікунам нив." [1, 301-302].
Проф. Є. Онацький (Українська Мала Енциклопедія, кн.2, ст.145, Буенос-Айрес, 1958 р.) пише: "На "Сорок мучеників" (9-го березня) пекли з тіста пташків на честь жайворонків, що ніби того дня вилітали з вирію. Це була жертва весні, яка в ріжних формах була відома ще недавно в нас і в інших слов'ян. Розносячи печених "жайворонків" діти співали веснянки. Головний їх мотив – закликання весни." [1, 302].
Для нас важливо, що це давнє свято збереглося серед нашого народу як ушанування весни і перших її сповісників – птахів, що прилітали з вирію. Відповідно Мати-Земля з пробудженням природи якби отримувала нове тіло. Далі подаємо опис свята за Василем Скуратівським.
У цей день зустрічають птахів з вирію. Матері печуть з тіста "пташок", з якими діти бігають, закликаючи їх прилетіти:
Вилети, гулю, горою,
Винеси літо з собою.
Вилетіла гуля горою –
Винесла літо з собою.
У обрядодії зустрічі птахів беруть участь дівчата і хлопці. Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку, прикрашали її стрічками й віночком.
Вийшовши за село, гурт заспівує:
Ой ти Весно, ти Весна,
Ти чого до нас прийшла?
Паняночка відповідає:
Я прийшла до вас з теплом,
Із зеленим житечком.
Обійшовши довкола, всі стають на пагорбі й закликають птахів:
Із краю кураю
Пташок викликаю:
– Летіть, жайворонки,
До нашої сторонки,
Спішіть, ластів'ята,
До нашої хати –
Весну зустрічати,
Зиму проводжати!
Якщо бачите в небі гусей, кидайте їм услід соломинки, приказуючи:
– Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко та на здоров'ячко, а нам на тепло!
Якщо дітям зустрінеться якась перелітна птиця, то це на радість. Ощасливлені, всі гуртом вертаються в село, співаючи веснянки:
Зима ти наша біла,
Вже ти нам дуже надоїла!
Весна наша красна,
Що ти нам принесла?
– Мужикам по ціпочку,
Бабам по платочку,
Дівкам по віночку,
Парубкам по квітоньці,
По гарній дівоньці.
У цей день юнки варять сорок вареників із сиром і частують хлопців. [2].
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
2. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Сорочини #Жайворнки #Пташки #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Пробудження Перуна. 14 березня
https://svit.in.ua/pra/3p8.htm
В наших народних джерелах ми не бачимо цього свята. Виставляємо його напроти Здвиження (14 вересня), коли Перун мав би піти спати. Підтвердженням того, що це свято могло бути у нас, є аналогічні свята у інших народів на 14 березня. Наприклад, свято Марса у римлян (старий Марс вмирав, а новий народжувався) чи Мордехая (Мардука) у жидів, коли відзначається його перемога над Гаманом (Велесом) на свято Пурим (14 адара). [2].
Ми б ще порівняли пробудження Перуна з середньовічними розповідями про легендарного короля Артура, що уособлює весняне сонячне божество, якому дано силу витягти з каменю меча Ескалібура [3, 139]. Тобто після довгої зими і панування Велеса, войовнича сила пробуджується, щоб воскресити Землю. В цей час починалася навігація, збиралися до військових походів, і молоді воїни готувалися до бою.
Василь Скуратівський подає, що за народною традицією весна настає від Теплого Олекси 17 березня, а блискавку уособлює архангел Гавриїл (Гаврило), якого ушановують на Благовісника 26 березня. [4, 20, 36]. 17 березня у більшості західних країн відзначається День Святого Патрика. Іноді Петра ототожнюють із Перуном.
Ще припускаємо, що могло бути три дні між смертю старого Бога і народженням нового, притому в місячно-сонячному календарі це дні повного місяця між 14 і 17 березня. В нашому випадку зміна влади Перуна на Велеса (як старого Перуна) могла відзначатися один день 14 вересня, а вже зміна старого Бога (Велеса) на нового (Перуна) проходила три дні.
Іван Огієнко також приводить народне вірування про пробудження Перуна: "На крилатих вогнистих конях Перун їздить по небу в вогненній колісниці. На зиму він замикає Небо й засинає, а весною своїм могутнім молотом розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе оповідання каже, що як прилетить з Вирію зозуля, вона будить Перуна з зимового сну, і він відмикає Небо й пускає на землю тепло. Тому й зозуля віщий птах." [1, 98]. Щоправда з приводу зозулі виникають сумніви, бо ця птаха прилітає на наші землі в кінці квітня, а грози можуть бути набагато раніше. Швидше зозуля має алегоричний образ, як і ластівка.
"Перун, коли вперше по зимі виїздить на Небо, то своїм першим громом воскрешає землю. Цей перший грім дає силу не тільки землі, але й людям. Коли вперше гримить, то ще й тепер хрестяться й опираються спиною об дерево чи об що інше, і спина не буде боліти цілий рік, і буде щаститися такій людині". [1, 99].
Перун посилає блискавки, що весною будять землю до життя, й запліднює її дощами. Блискавки проганяють, коли треба, хмари, а також злих демонів, і випускають на волю Світло…
Література:
1. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. - К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.
2. Пашник С.Д. Про наше весняне свято Матері-Землі та нежидівське свято Пурим. – www.svit.in.ua/sta/st30.
3. Пернатьев Ю.С. Тайны и феномены эпох. От древних времен до наших дней. – Харьков: КСД, 2008. – 320 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Перун #Велес #Артур #Марс #Мардук# Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/3p8.htm
В наших народних джерелах ми не бачимо цього свята. Виставляємо його напроти Здвиження (14 вересня), коли Перун мав би піти спати. Підтвердженням того, що це свято могло бути у нас, є аналогічні свята у інших народів на 14 березня. Наприклад, свято Марса у римлян (старий Марс вмирав, а новий народжувався) чи Мордехая (Мардука) у жидів, коли відзначається його перемога над Гаманом (Велесом) на свято Пурим (14 адара). [2].
Ми б ще порівняли пробудження Перуна з середньовічними розповідями про легендарного короля Артура, що уособлює весняне сонячне божество, якому дано силу витягти з каменю меча Ескалібура [3, 139]. Тобто після довгої зими і панування Велеса, войовнича сила пробуджується, щоб воскресити Землю. В цей час починалася навігація, збиралися до військових походів, і молоді воїни готувалися до бою.
Василь Скуратівський подає, що за народною традицією весна настає від Теплого Олекси 17 березня, а блискавку уособлює архангел Гавриїл (Гаврило), якого ушановують на Благовісника 26 березня. [4, 20, 36]. 17 березня у більшості західних країн відзначається День Святого Патрика. Іноді Петра ототожнюють із Перуном.
Ще припускаємо, що могло бути три дні між смертю старого Бога і народженням нового, притому в місячно-сонячному календарі це дні повного місяця між 14 і 17 березня. В нашому випадку зміна влади Перуна на Велеса (як старого Перуна) могла відзначатися один день 14 вересня, а вже зміна старого Бога (Велеса) на нового (Перуна) проходила три дні.
Іван Огієнко також приводить народне вірування про пробудження Перуна: "На крилатих вогнистих конях Перун їздить по небу в вогненній колісниці. На зиму він замикає Небо й засинає, а весною своїм могутнім молотом розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе оповідання каже, що як прилетить з Вирію зозуля, вона будить Перуна з зимового сну, і він відмикає Небо й пускає на землю тепло. Тому й зозуля віщий птах." [1, 98]. Щоправда з приводу зозулі виникають сумніви, бо ця птаха прилітає на наші землі в кінці квітня, а грози можуть бути набагато раніше. Швидше зозуля має алегоричний образ, як і ластівка.
"Перун, коли вперше по зимі виїздить на Небо, то своїм першим громом воскрешає землю. Цей перший грім дає силу не тільки землі, але й людям. Коли вперше гримить, то ще й тепер хрестяться й опираються спиною об дерево чи об що інше, і спина не буде боліти цілий рік, і буде щаститися такій людині". [1, 99].
Перун посилає блискавки, що весною будять землю до життя, й запліднює її дощами. Блискавки проганяють, коли треба, хмари, а також злих демонів, і випускають на волю Світло…
Література:
1. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. - К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.
2. Пашник С.Д. Про наше весняне свято Матері-Землі та нежидівське свято Пурим. – www.svit.in.ua/sta/st30.
3. Пернатьев Ю.С. Тайны и феномены эпох. От древних времен до наших дней. – Харьков: КСД, 2008. – 320 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Перун #Велес #Артур #Марс #Мардук# Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Вербиця. 18 березня
https://svit.in.ua/pra/3p4.htm
Свято відзначають за тиждень перед Великоднем. 18 березня – це дата за постійним календарем: 24 – 6 = 18. Зараз, коли свята накладені на семиденку, то втрачається постійна прив'язка чисел до днів тижня. Тому ми подаємо таблицю, щоб легше було орієнтуватися чому саме ці числа вибрані для свят (див. табл. в статті про шестиденку).
Далі подаємо опис свята за етнографічними джерелами.
Вербу здавен шанував наш народ – вона найскоріше сповіщає прихід весни. Є в нас віра, що верба втілює в собі велику силу життя. Вітер вербну гілочку відломив. Гілочка гнана вітром заплакала за життям, відламаним кінцем до сирої землі припала, і Матінка-Земля їй життя врятувала. Вербна гілка пустила корінь. З гілочки виросла велика верба – ми, люди природи, зачаровані великою спонукою життя! І святу таїну життя у вербі бачачи, ми перед Великоднем вітально, радісно торкаємося самі до себе гілочками і кажемо:
Не я б'ю – верба б'є,
Недалечко червоне яєчко,
За тиждень – Великдень!
Не вмирай, не вмирай
Великодня дожидай!
Що значить – не я турбую тебе, а сила життя, що є в мені, виявляє торжество своє. [2, 367].
Відтак, на Вербну неділю в усіх храмах відбувається врочистий обряд посвячення вербових галузок. Після Богослужіння священнослужитель скроплював гілочки свяченою водою.
За звичаєм батьки "б'ють" свяченими галузками й дітей:
Не я б'ю – верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Повернувшись із відправи, більші галузки втикають біля дороги чи на городі, щоб свячене дерево пустило глибоке коріння. А якщо ще доволі холодно, то гілочку ставлять вдома у глечик з водою і очікують поки потеплішає і можна посадити деревце у землю. Від того, очевидно, українські села завжди потопають у вербах. Перед тим, як посадити галузку, кажуть:
– Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток!
Крім доріг та обійсть, вербу висаджують також у полі біля криниць, щоб вода завжди була чистою і холодною, а обіч річок та ставків – щоб зміцнити береги від обвалів та замулення.
Посвячені галузки затикають також у хлівах і стайнях – щоб нечиста не правувала. Решту ж кладуть за образи на покуті. Це дерево допомагає від багатьох недуг і має неабияку магічну силу. Виганяючи вперше корів на пасовисько, їх обов'язково благословляють свяченою вербою – щоб тварини не губили череди й всяка нечисть не чіплялася. [3].
З понеділка після Вербиці починається Білий тиждень – готуються до зустрічі Великодня, наводять порядок.
Можливо аналогом або передоднем Вербиці є свято зеленого Патрика 17 березня в Ірландії, яке поширилося на багато країн. Урочистості у день св. Патрика зазвичай включають паради і фестивалі, виконання танців кейлі і носіння зеленого одягу або трилисників – листочок молодої конюшини. В східній церкві на цей день припадає свято Олекси Теплого – день бджолярів, бо з того дня виставляють вулики на пасіку [див. 1, 249].
Література:
1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
2. Силенко Л. Мага Віра. – Канада, США: видавництво РУНвіри, 1979, – 1427 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Вербиця #Великдень #Календар #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/3p4.htm
Свято відзначають за тиждень перед Великоднем. 18 березня – це дата за постійним календарем: 24 – 6 = 18. Зараз, коли свята накладені на семиденку, то втрачається постійна прив'язка чисел до днів тижня. Тому ми подаємо таблицю, щоб легше було орієнтуватися чому саме ці числа вибрані для свят (див. табл. в статті про шестиденку).
Далі подаємо опис свята за етнографічними джерелами.
Вербу здавен шанував наш народ – вона найскоріше сповіщає прихід весни. Є в нас віра, що верба втілює в собі велику силу життя. Вітер вербну гілочку відломив. Гілочка гнана вітром заплакала за життям, відламаним кінцем до сирої землі припала, і Матінка-Земля їй життя врятувала. Вербна гілка пустила корінь. З гілочки виросла велика верба – ми, люди природи, зачаровані великою спонукою життя! І святу таїну життя у вербі бачачи, ми перед Великоднем вітально, радісно торкаємося самі до себе гілочками і кажемо:
Не я б'ю – верба б'є,
Недалечко червоне яєчко,
За тиждень – Великдень!
Не вмирай, не вмирай
Великодня дожидай!
Що значить – не я турбую тебе, а сила життя, що є в мені, виявляє торжество своє. [2, 367].
Відтак, на Вербну неділю в усіх храмах відбувається врочистий обряд посвячення вербових галузок. Після Богослужіння священнослужитель скроплював гілочки свяченою водою.
За звичаєм батьки "б'ють" свяченими галузками й дітей:
Не я б'ю – верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Повернувшись із відправи, більші галузки втикають біля дороги чи на городі, щоб свячене дерево пустило глибоке коріння. А якщо ще доволі холодно, то гілочку ставлять вдома у глечик з водою і очікують поки потеплішає і можна посадити деревце у землю. Від того, очевидно, українські села завжди потопають у вербах. Перед тим, як посадити галузку, кажуть:
– Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток!
Крім доріг та обійсть, вербу висаджують також у полі біля криниць, щоб вода завжди була чистою і холодною, а обіч річок та ставків – щоб зміцнити береги від обвалів та замулення.
Посвячені галузки затикають також у хлівах і стайнях – щоб нечиста не правувала. Решту ж кладуть за образи на покуті. Це дерево допомагає від багатьох недуг і має неабияку магічну силу. Виганяючи вперше корів на пасовисько, їх обов'язково благословляють свяченою вербою – щоб тварини не губили череди й всяка нечисть не чіплялася. [3].
З понеділка після Вербиці починається Білий тиждень – готуються до зустрічі Великодня, наводять порядок.
Можливо аналогом або передоднем Вербиці є свято зеленого Патрика 17 березня в Ірландії, яке поширилося на багато країн. Урочистості у день св. Патрика зазвичай включають паради і фестивалі, виконання танців кейлі і носіння зеленого одягу або трилисників – листочок молодої конюшини. В східній церкві на цей день припадає свято Олекси Теплого – день бджолярів, бо з того дня виставляють вулики на пасіку [див. 1, 249].
Література:
1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
2. Силенко Л. Мага Віра. – Канада, США: видавництво РУНвіри, 1979, – 1427 с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Вербиця #Великдень #Календар #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Великдень. Благовіщення. 25 березня
https://svit.in.ua/pra/3p7.htm
Сонце має чотири основні періоди в річному колі пов'язаних з сонцестояннями і рівноденнями. Ці свята порівнюються з життям людини і віковими посвятами. Кожен тиждень відповідає 1 року життя людини. 25 грудня (Коляда) починається життя Сонця (людини) як дитини. Через 15 шестиденних тижнів-років (25 березня) Сонце (людина) вмирає як дитина і народжується юнаком. Тобто з'являється весняний прояв Сонця – Ярило. Через 30 тижнів (24 червня) народжується зрілий чоловік (Купало), а через 45 тижнів (24 вересня) Сонце стає дідом (Мир).
За постійним календарем свята цього циклу припадають на 24 числа, а коли місяць має 31 день зміщуються на один день вперед, щоб не зламати систему звичаєвих відрахувань наступних свят.
Свято весняного рівнодення називається Великдень, бо день стає більше ночі – тому й Великий. Вважається, що в цей день Добро перемагає Зло.
Благовіщення – друга назва свята, яка пов'язується із заплідненням Матері-Землі. Серед народу часто наголошується про рівнозначність свята Великодня і Благовіщення. Вважали, що раніше Благовіщення Великдень святкувати не можна.
Все лише тому, що дата 25 березня відноситься до того ж Великодня тільки в сонячному постійному календарі. І це свято мало б відповідати рівноденню. Земля народить Сонце через 9 місяців – 25 грудня. Аналогічно церковники ставлять запліднення Іоана Предтечі на осіннє рівнодення. Не треба відкидати значення цих свят, бо Біблія не наголошує на чітку дату, коли ці події відбувалися і церква поставила запліднення на відповідні свята нашої прадавньої Віри.
Так як юліанський календар на кожні 128 років набирав одну добу, то папа римський Григорій 13-й у 1582 році на пораду астрономів провів реформу і змістив його на 10 діб до дати 21 березня, що визначала рівнодення на Нікейському соборі (325 р.), коли й приймалися основні постулати церкви. [2, 51]. Тому зараз Великдень вираховується ортодоксами і католиками за місяцем: в першу неділю після повені, що настає після рівнодення. Для вирахування Великодня церквою використовуються Пасхалії. Дата Великодня може припадати в період від 22 березня до 25 квітня. Для ортодоксів, які користуються юліанським календарем (хоч українські церкви і перейшли в 2023 році на новий стиль, але пасхалія залишилися від юліанського календаря), у XX–XXI століттях це відповідає періоду з 4 квітня по 8 травня за державним стилем.
З цього й виходить, що католики можуть відзначити Великдень до 4 квітня, а ортодоксам часто приходиться чекати нового повного місяця. Тоді свято Великодня зсувається на кінець квітня – травень і повністю втрачає момент відродження Природи.
Ще одна цікава річ. Якщо на Великдень припаде жидівський Песах, то католики його святкують разом із жидами, а греко-ортодокси переносять на тиждень уперед, аби не робити це з тими, хто розіп'яв Ісуса Христоса.
Слід також зазначити, що Песах (свято виходу жидів з Єгипту, що первісно мало сільськогосподарське походження) помилково ототожнюють з Великоднем і рівноденням. Самі жиди його святкують 15 нісана (повінь), що відповідає нашому 15 квітня. Зараз прийнято, що Песах не може відзначатися раніше весняного рівнодення. Але, як визнають самі жиди, їхній календар випереджає. Більш традиційно для різних народів після рівнодення чекали молодика для визначення початку року, тобто 1 нісана – жидівський Новий рік царів, але він зараз може бути навіть раніше рівнодення. [3, 323].
Великдень – одне з головних весняних свят. Люди з особливою пошаною ставилися до нього, оскільки вважали, що Дух світла благословляє Землю і все живе на ній, а відтак, є великим гріхом братися за будь-яку роботу. На Благовіщення-Великдень, Сонце, виходячи з-за гір, грає. Від Введення до Благовіщення не можна порати Землі, бо Земля відпочиває і набирається сили, а від Благовіщення можна працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє Землю і всяке дихання. За іншим повір'ям, Бог вкладає голову в Землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в Землі: мурахи, жаби, гади. [4].
https://svit.in.ua/pra/3p7.htm
Сонце має чотири основні періоди в річному колі пов'язаних з сонцестояннями і рівноденнями. Ці свята порівнюються з життям людини і віковими посвятами. Кожен тиждень відповідає 1 року життя людини. 25 грудня (Коляда) починається життя Сонця (людини) як дитини. Через 15 шестиденних тижнів-років (25 березня) Сонце (людина) вмирає як дитина і народжується юнаком. Тобто з'являється весняний прояв Сонця – Ярило. Через 30 тижнів (24 червня) народжується зрілий чоловік (Купало), а через 45 тижнів (24 вересня) Сонце стає дідом (Мир).
За постійним календарем свята цього циклу припадають на 24 числа, а коли місяць має 31 день зміщуються на один день вперед, щоб не зламати систему звичаєвих відрахувань наступних свят.
Свято весняного рівнодення називається Великдень, бо день стає більше ночі – тому й Великий. Вважається, що в цей день Добро перемагає Зло.
Благовіщення – друга назва свята, яка пов'язується із заплідненням Матері-Землі. Серед народу часто наголошується про рівнозначність свята Великодня і Благовіщення. Вважали, що раніше Благовіщення Великдень святкувати не можна.
Все лише тому, що дата 25 березня відноситься до того ж Великодня тільки в сонячному постійному календарі. І це свято мало б відповідати рівноденню. Земля народить Сонце через 9 місяців – 25 грудня. Аналогічно церковники ставлять запліднення Іоана Предтечі на осіннє рівнодення. Не треба відкидати значення цих свят, бо Біблія не наголошує на чітку дату, коли ці події відбувалися і церква поставила запліднення на відповідні свята нашої прадавньої Віри.
Так як юліанський календар на кожні 128 років набирав одну добу, то папа римський Григорій 13-й у 1582 році на пораду астрономів провів реформу і змістив його на 10 діб до дати 21 березня, що визначала рівнодення на Нікейському соборі (325 р.), коли й приймалися основні постулати церкви. [2, 51]. Тому зараз Великдень вираховується ортодоксами і католиками за місяцем: в першу неділю після повені, що настає після рівнодення. Для вирахування Великодня церквою використовуються Пасхалії. Дата Великодня може припадати в період від 22 березня до 25 квітня. Для ортодоксів, які користуються юліанським календарем (хоч українські церкви і перейшли в 2023 році на новий стиль, але пасхалія залишилися від юліанського календаря), у XX–XXI століттях це відповідає періоду з 4 квітня по 8 травня за державним стилем.
З цього й виходить, що католики можуть відзначити Великдень до 4 квітня, а ортодоксам часто приходиться чекати нового повного місяця. Тоді свято Великодня зсувається на кінець квітня – травень і повністю втрачає момент відродження Природи.
Ще одна цікава річ. Якщо на Великдень припаде жидівський Песах, то католики його святкують разом із жидами, а греко-ортодокси переносять на тиждень уперед, аби не робити це з тими, хто розіп'яв Ісуса Христоса.
Слід також зазначити, що Песах (свято виходу жидів з Єгипту, що первісно мало сільськогосподарське походження) помилково ототожнюють з Великоднем і рівноденням. Самі жиди його святкують 15 нісана (повінь), що відповідає нашому 15 квітня. Зараз прийнято, що Песах не може відзначатися раніше весняного рівнодення. Але, як визнають самі жиди, їхній календар випереджає. Більш традиційно для різних народів після рівнодення чекали молодика для визначення початку року, тобто 1 нісана – жидівський Новий рік царів, але він зараз може бути навіть раніше рівнодення. [3, 323].
Великдень – одне з головних весняних свят. Люди з особливою пошаною ставилися до нього, оскільки вважали, що Дух світла благословляє Землю і все живе на ній, а відтак, є великим гріхом братися за будь-яку роботу. На Благовіщення-Великдень, Сонце, виходячи з-за гір, грає. Від Введення до Благовіщення не можна порати Землі, бо Земля відпочиває і набирається сили, а від Благовіщення можна працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє Землю і всяке дихання. За іншим повір'ям, Бог вкладає голову в Землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в Землі: мурахи, жаби, гади. [4].
Люди йдуть на нічну Богослужбу. Біля Храму розводиться священний вогонь, який підтримується до сходу Сонця. Хто залишився вдома, намагається провести ніч без сну і підтримує вогнище в печі або запалює до ранку свічку.
Степан Килимник повідомляє, що доброю ознакою було, коли господар давав на цей очисний великодній вогонь щось із сухого дерева з свого господарства – жертва вогню й весні. Старші парубки здобували "живий вогонь" тертям сухої деревини. Потім чотири парубки стають навколо приготовленої великої купи сухого дерева, тримаючи палаючу суху головешку, і під речитатив запалюють вогнище:
Ой ти, сонечко праведне, засвіти, засвіти,
Землю-матінку пригорни, пригорни…
Весну-Ладу запали, запали…
Лихі сили віджени, віджени…
(Зап. о. В.Мельник, Кисілі на Волині, 1915 р.)
У давнину біля цих священних весняних вогнів на честь Сонця та Богині весни і кохання Лади – провадилися ігрища, співи, водили веснянок-гаївок, чаклували і словом, і рухами:
Ой, Лада, Лада, всім на світі рада… [1, 77-79].
Зранку в святковому одязі люди йдуть до Храму. Вдома, по можливості, ніхто не залишається. Кому не вистачає місця в Храмі, той стоїть у дворі, знявши шапку.
У храмі в цей день святять хлібці – паски у вигляді фалічного символу (високі, з білою піною-глазуррю і насінням на маківці), вона символізує родючість; друга форма паски – низька, кругла як Сонце, і яйця (крашанки, писанки, дряпанки) як символи вічного життя. Освячували також іншу їжу в тому числі м'ясну.
Хоча в давнину вважалося, що краще святити паску до сходу Сонця і господар мав повернутися зі свяченим ще досвіту [1, 83]. Після богослужіння всі братаються, висловлюючи велику радість, вітаючи один одного з Великоднем і Воскресінням природи.
За два тижні перед святом наповнюють тарілку землею, яку засівають вівсом чи іншим зерном. На Великдень, коли зелень підійметься, "могилку" (так називають зелену поросль), обкладають яйцями, освячують у Храмі, і ставлять на стіл перед тим, як розговлятися.
У народі побутувало вірування, що на Благовіщення відкривалося небо. В той час можна випросити собі від Бога славу. А як уже маєш славу, то обов'язково станеш і багатим і щасливим.
Шкаралупу з посвячених яєць кидають у річку, щоб допливла до рахманів і сповістила про Великдень. [4].
У С. Килимника можна знайти опис великодніх ігрищ. Цокання-товкання писанками-крашанками, полягає в тому, що треба розбити своїм яйцем яйце супротивника. Програє той, чиє яйце з двох спроб розбивається з обох боків. І він має віддати своє розбите яйце переможцю.
В іншій грі участь беруть кілька дітлахів. Під горбочком кожен залишає по яйцю і за визначеною чергою скочують зверху інше яйце. Якщо це яйце зачіпає чиєсь нижнє яйце, то їх забирають собі, а якщо ні – то яйце, що скочувалося, залишається в нижньому ряді. [1, 91-92].
У цього ж автора можна знайти опис, як дівчата на Великдень віддають "колодку" хлопцям за подарунок, який вони зробили на свято Колодія. Це своєрідний вияв симпатії і кохання, навіть запорука до одруження. Хоч дівчина часта віддає "колодку" кільком хлопцям, але "своєму" хлопцю вона віддасть найкращі писанки до пари, ще й вишитій хустинці. Це робиться так, що парубок має здогадатися чи буде дівчина його, натомість дівчина має побачити, чи хлопець до неї має приязнь, коли він приймає "колодку". [1, 92].
Вранці, часто ще досвіту, в перший день Великодня малі хлопці ходять від хати до хати прославляти віршами Сонце, що воскресло. Гарною ознакою було, коли хлопчики першими приходили до хати. Прийнято таких малих щедро обдаровувати. [1, 87]. Цей звичай аналогічний до зимового Різдва.
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
2. Пашник С.Д. До календарних витоків // Родове Вогнище. – К.: РВ РПВ. – №3. – 7513. – С. 51.
3. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Степан Килимник повідомляє, що доброю ознакою було, коли господар давав на цей очисний великодній вогонь щось із сухого дерева з свого господарства – жертва вогню й весні. Старші парубки здобували "живий вогонь" тертям сухої деревини. Потім чотири парубки стають навколо приготовленої великої купи сухого дерева, тримаючи палаючу суху головешку, і під речитатив запалюють вогнище:
Ой ти, сонечко праведне, засвіти, засвіти,
Землю-матінку пригорни, пригорни…
Весну-Ладу запали, запали…
Лихі сили віджени, віджени…
(Зап. о. В.Мельник, Кисілі на Волині, 1915 р.)
У давнину біля цих священних весняних вогнів на честь Сонця та Богині весни і кохання Лади – провадилися ігрища, співи, водили веснянок-гаївок, чаклували і словом, і рухами:
Ой, Лада, Лада, всім на світі рада… [1, 77-79].
Зранку в святковому одязі люди йдуть до Храму. Вдома, по можливості, ніхто не залишається. Кому не вистачає місця в Храмі, той стоїть у дворі, знявши шапку.
У храмі в цей день святять хлібці – паски у вигляді фалічного символу (високі, з білою піною-глазуррю і насінням на маківці), вона символізує родючість; друга форма паски – низька, кругла як Сонце, і яйця (крашанки, писанки, дряпанки) як символи вічного життя. Освячували також іншу їжу в тому числі м'ясну.
Хоча в давнину вважалося, що краще святити паску до сходу Сонця і господар мав повернутися зі свяченим ще досвіту [1, 83]. Після богослужіння всі братаються, висловлюючи велику радість, вітаючи один одного з Великоднем і Воскресінням природи.
За два тижні перед святом наповнюють тарілку землею, яку засівають вівсом чи іншим зерном. На Великдень, коли зелень підійметься, "могилку" (так називають зелену поросль), обкладають яйцями, освячують у Храмі, і ставлять на стіл перед тим, як розговлятися.
У народі побутувало вірування, що на Благовіщення відкривалося небо. В той час можна випросити собі від Бога славу. А як уже маєш славу, то обов'язково станеш і багатим і щасливим.
Шкаралупу з посвячених яєць кидають у річку, щоб допливла до рахманів і сповістила про Великдень. [4].
У С. Килимника можна знайти опис великодніх ігрищ. Цокання-товкання писанками-крашанками, полягає в тому, що треба розбити своїм яйцем яйце супротивника. Програє той, чиє яйце з двох спроб розбивається з обох боків. І він має віддати своє розбите яйце переможцю.
В іншій грі участь беруть кілька дітлахів. Під горбочком кожен залишає по яйцю і за визначеною чергою скочують зверху інше яйце. Якщо це яйце зачіпає чиєсь нижнє яйце, то їх забирають собі, а якщо ні – то яйце, що скочувалося, залишається в нижньому ряді. [1, 91-92].
У цього ж автора можна знайти опис, як дівчата на Великдень віддають "колодку" хлопцям за подарунок, який вони зробили на свято Колодія. Це своєрідний вияв симпатії і кохання, навіть запорука до одруження. Хоч дівчина часта віддає "колодку" кільком хлопцям, але "своєму" хлопцю вона віддасть найкращі писанки до пари, ще й вишитій хустинці. Це робиться так, що парубок має здогадатися чи буде дівчина його, натомість дівчина має побачити, чи хлопець до неї має приязнь, коли він приймає "колодку". [1, 92].
Вранці, часто ще досвіту, в перший день Великодня малі хлопці ходять від хати до хати прославляти віршами Сонце, що воскресло. Гарною ознакою було, коли хлопчики першими приходили до хати. Прийнято таких малих щедро обдаровувати. [1, 87]. Цей звичай аналогічний до зимового Різдва.
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
2. Пашник С.Д. До календарних витоків // Родове Вогнище. – К.: РВ РПВ. – №3. – 7513. – С. 51.
3. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Календар #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Календар #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло