Щодо використання слова Корочун в інших народів можна дізнатися таке: Угорське. karácsony (старий варіант kracsun, kracson) 'різдво', засвідчене в пам'ятках угорської мови починаючи з 1211 р., виходить зі слов'янського джерела, який відомий в давньоруському – корочюнъ 'пост перед Різдвом', а також 'карачун' – сонцеворот. Вихідним значенням передбачуваного праслов'янського коrčunъ могло бути швидше за все 'сонцеворот', як літній, так і зимовий. Цілком можливо, що угор. karácsony і рум. crӑciun 'різдво Христове' запозичені паралельно з південно-західно-болгарського (македонського) діалектного Крачун в тому ж значенні. [див. 3, 134]. Додамо, що в молдаван Дід Мороз (св. Миколай) – Мош Кречун. Так як ці персонажі ходять в червоному одязі, то слід звернути на тотожність слова "красний" і "корочун", що може символізувати Сонце, що заходить, і Місяць теж можна спостерігати красним.
Тепер звернемося до Ксенофонта Сосенка, який широко розписав свято Коляди у книзі "Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого", де не тільки розглянув багатогранність свята, але й провів мітологічні паралелі. Він наводить свідчення Терещенка ("Быть Русскаго народа"):
"В передодень Різдва (день св. Вечора), займає в Карпатській Русі головне місце посеред хлібного їства величезний білий хліб, що називається крачуний або крачун. Його саджають в піч около 3-ї години й обставляють доокола калачами. Під вечір приступають, щоб привітати Крачуна… На столі кладуть велику миску, повну домашніх овочів і хлібного зерна; відтак вносять страву, а посередині ставляють великого Крачуна, окруженого маленькими крачунами. З появою вечірньої Зірки звіщають похід Крачуна…" [16, 77].
Як зазначає Володимир Куєвда, "Символом сонця на Україні є також знаменитий український круглий хліб, ритуальна назва якого – "паляниця". Як і назва ритуального ножа – колія вона теж пов'язана з атрибутом сонячного Бога – "Палом". На Різдво паляницю як символ Сонця господар дому виносить з хати й, імітуючи річний рух Сонця через дванадцять сузір'їв Зодіаку, обертається з нею проти годинникової стрілки або обходить у тому ж напрямі хату (новонароджену дитину також носять проти сонця. – С.П.). Оточення Сонця – інші зорі і планети Чумацького Шляху – символізують пшеничні й макові зерна в ритуальній різдвяній страві – куті. Місяць, як і Сонце, також має свою символіку і в тваринах, і у стравах. Ритуальною стравою Місяця є українські вареники (стара назва "пироги" – "пи" "роги", так тлумачать походження цього слова деякі автори). Якщо паляниця і свиня за своїми контурами найближчі до форми кола, то роги кози і вареники нагадують традиційне зображення Місяця." [10, 145].
За Сосенком, Колядою називають: саме свято, пісню, Дідуха, калач або хліби на святій Вечері, святкова жертва та інші сумісні символи і дії на цьому святі. Близьку назву до Коляди мають багато народів Європи [див. 16, 82-83]. Ще дослідник порівнює Коляду з майже однозвучним святом Калети (29-30 листопада), де вбачає вавилонську тотожність зі словом kallatu, як нареченої Сонця. Таким же подібним до Коляди є вавилонське kalu – духівник і ka-lu-ti, що значить духовенство, з якими К. Сосенко і порівняв інституцію колядників, як ревних служителів старого культу. [див. 16, 87].
Хоча сама Калита на українському святі ототожнюється з жіночим лоном (місяцем), як і храмом, а пан Калитинський є батьком (отцем) охоронцем цієї Калити, тобто своєрідним духівником [див. 13, 121]. Але ж одночасно із заплідненням нареченої духівники мають охороняти і зародок Сонця – вогонь, що горів у храмі-калиті. Виходячи з цього можуть бути і накладки значення також і Коляди, яке ототожнюють, як з жінкою, так і з її дитиною. Причому зазначимо ще одну схожість з назвою іншого свята Колодія (Колодки) – масляний тиждень, де Колодкою виступає поліно, яке наче дитину пеленають. Єдине, що на цьому святкуванні від народження Колодки до її смерті проходить тільки тиждень, що могло бути додатком у кінці року (360+5-6 днів). Тому за цей короткий час має здійснитися повний колодар від народження до смерті [див. 13, 162].
Тепер звернемося до Ксенофонта Сосенка, який широко розписав свято Коляди у книзі "Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого", де не тільки розглянув багатогранність свята, але й провів мітологічні паралелі. Він наводить свідчення Терещенка ("Быть Русскаго народа"):
"В передодень Різдва (день св. Вечора), займає в Карпатській Русі головне місце посеред хлібного їства величезний білий хліб, що називається крачуний або крачун. Його саджають в піч около 3-ї години й обставляють доокола калачами. Під вечір приступають, щоб привітати Крачуна… На столі кладуть велику миску, повну домашніх овочів і хлібного зерна; відтак вносять страву, а посередині ставляють великого Крачуна, окруженого маленькими крачунами. З появою вечірньої Зірки звіщають похід Крачуна…" [16, 77].
Як зазначає Володимир Куєвда, "Символом сонця на Україні є також знаменитий український круглий хліб, ритуальна назва якого – "паляниця". Як і назва ритуального ножа – колія вона теж пов'язана з атрибутом сонячного Бога – "Палом". На Різдво паляницю як символ Сонця господар дому виносить з хати й, імітуючи річний рух Сонця через дванадцять сузір'їв Зодіаку, обертається з нею проти годинникової стрілки або обходить у тому ж напрямі хату (новонароджену дитину також носять проти сонця. – С.П.). Оточення Сонця – інші зорі і планети Чумацького Шляху – символізують пшеничні й макові зерна в ритуальній різдвяній страві – куті. Місяць, як і Сонце, також має свою символіку і в тваринах, і у стравах. Ритуальною стравою Місяця є українські вареники (стара назва "пироги" – "пи" "роги", так тлумачать походження цього слова деякі автори). Якщо паляниця і свиня за своїми контурами найближчі до форми кола, то роги кози і вареники нагадують традиційне зображення Місяця." [10, 145].
За Сосенком, Колядою називають: саме свято, пісню, Дідуха, калач або хліби на святій Вечері, святкова жертва та інші сумісні символи і дії на цьому святі. Близьку назву до Коляди мають багато народів Європи [див. 16, 82-83]. Ще дослідник порівнює Коляду з майже однозвучним святом Калети (29-30 листопада), де вбачає вавилонську тотожність зі словом kallatu, як нареченої Сонця. Таким же подібним до Коляди є вавилонське kalu – духівник і ka-lu-ti, що значить духовенство, з якими К. Сосенко і порівняв інституцію колядників, як ревних служителів старого культу. [див. 16, 87].
Хоча сама Калита на українському святі ототожнюється з жіночим лоном (місяцем), як і храмом, а пан Калитинський є батьком (отцем) охоронцем цієї Калити, тобто своєрідним духівником [див. 13, 121]. Але ж одночасно із заплідненням нареченої духівники мають охороняти і зародок Сонця – вогонь, що горів у храмі-калиті. Виходячи з цього можуть бути і накладки значення також і Коляди, яке ототожнюють, як з жінкою, так і з її дитиною. Причому зазначимо ще одну схожість з назвою іншого свята Колодія (Колодки) – масляний тиждень, де Колодкою виступає поліно, яке наче дитину пеленають. Єдине, що на цьому святкуванні від народження Колодки до її смерті проходить тільки тиждень, що могло бути додатком у кінці року (360+5-6 днів). Тому за цей короткий час має здійснитися повний колодар від народження до смерті [див. 13, 162].
Аналоги дитини-полінця є в українській казці "Івасик Телесик": "Був собі дідо та й баба. А баба каже дідові: "Чоловіче, витеши мені з дерева дитину". Дідо пішов у ліс, зрубав деревинку і витесав бабі дитинку. Баба зачала її бавити, а дитинка ожила, і зробився живий хлопчик." У казці Івасик Телесик нагадує сонячне божество, що плаває на золотім човнику зі срібним весельцем. [12, 87]. Причому, новонароджену дитину пеленають наче колодку. Ще пригадаємо, що малі діти чіпляються до ноги чи на шию, як дерев'яні колодки для покарання в'язнів. Тому новонароджений Божич міг отримати ім'я Коляди-Колоди.
Підсумовуючи вищевикладене, визначимо, що кожний з чотирьох періодів сонячного річного кола, має свого божественного покровителя з відповідним до його прояву іменем. Коляда – наймолодший образ Сонця, що діє від зимового сонцестояння до весняного рівнодення, і уявлятися як дитина до 15 річного віку.
Дитина є повністю залежною від своїх батьків і є підневільною. Тому цей період дитинства сонячного Бога, дорівнюючись до людського життя, ознаменовувався знаходженням його у калиті – обмеженому просторі двору, наближеному до нижнього світу Велеса. Тільки з приходом весни із закінченням холоду (порівняй англ. cold) Коляда звільниться. На підтвердження нашої версії приведемо терміни зі словника Старчевського 1899 р. складеного за Остромировим Євангелієм: "колєда – см. коляда; колєдарь – календарь; колєдник – так называвается причисляемый церковью къ осужденнымъ" [17, 326]. Тому, як варіант, дитина є ув'язненою у своєму домі, а часто і засудженою за свої провини. Згадаємо, що у весільному обряді наречена також є ув'язненою, допоки за нею не приїде суджений.
А вже в юнацькі роки зі статевою зрілістю може вступити в шлюб і мати свою окрему родину чи своє вільне особисте життя і стати охоронцем своєї калити. А хто не встиг вчасно одружитися, того жінки на свято Колодія осуджують за нездійснений обов'язок перед Родом і чіпляють в покарання фалічну колодку, за яку треба дати викуп, щоб зняти [13, 163].
Загалом ім'я Коляда як епітет для наймолодшого сонячного Бога дає підстави для широких роздумів. Думаємо наше пояснення доповнить уявлення людини і розширить коло пошуку відповідних слів та мітологічних сюжетів.
Література:
1.Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 192 с.
2.Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. – К: Дніпро, 2006. – 976 с.
3.Золтан А. К вопросу о славянском пласте венгерской христианской терминологии / Материали от научната конференция, посветена на 1100-годишнината от смъртта на Методий, 10-11 октомври, 1985 г., Будапеща - Кестхей – Залавар. – Будапеща, 1986. – 201 с.
4.Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.
5.Исторія русовъ или Малой России / Сочинение Георгія Конискаго, Архіепископа Бѣлорускаго. – М., 1846. – (Репринтное воспроизведение издания 1846 года. – Конисский Георгий. История русов) / Ответств. ред. В.А. Замлинский. – К., 1991. – 320 с.
6.Карачун (Корочун). – http://ruspravda.info/Karachun-Korochun-2894.html.
7.Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
8.Козлов М.М. Бог-немовля Коляда в язичницькій свідомості східних слов'ян. – https://svit.in.ua/stat/kozlov/kozlov_koliada.pdf.
9.Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.
10.Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект. Монографія. – Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2007. – 264 с
11.Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: АртЕк, 2004. – 472 с.
12.Пашник С.Д. Біблійна мітологія. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 88 с.
13.Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 180 с.
14.Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології. – К.: Укр. письменник, 1993. – 63 с.
Підсумовуючи вищевикладене, визначимо, що кожний з чотирьох періодів сонячного річного кола, має свого божественного покровителя з відповідним до його прояву іменем. Коляда – наймолодший образ Сонця, що діє від зимового сонцестояння до весняного рівнодення, і уявлятися як дитина до 15 річного віку.
Дитина є повністю залежною від своїх батьків і є підневільною. Тому цей період дитинства сонячного Бога, дорівнюючись до людського життя, ознаменовувався знаходженням його у калиті – обмеженому просторі двору, наближеному до нижнього світу Велеса. Тільки з приходом весни із закінченням холоду (порівняй англ. cold) Коляда звільниться. На підтвердження нашої версії приведемо терміни зі словника Старчевського 1899 р. складеного за Остромировим Євангелієм: "колєда – см. коляда; колєдарь – календарь; колєдник – так называвается причисляемый церковью къ осужденнымъ" [17, 326]. Тому, як варіант, дитина є ув'язненою у своєму домі, а часто і засудженою за свої провини. Згадаємо, що у весільному обряді наречена також є ув'язненою, допоки за нею не приїде суджений.
А вже в юнацькі роки зі статевою зрілістю може вступити в шлюб і мати свою окрему родину чи своє вільне особисте життя і стати охоронцем своєї калити. А хто не встиг вчасно одружитися, того жінки на свято Колодія осуджують за нездійснений обов'язок перед Родом і чіпляють в покарання фалічну колодку, за яку треба дати викуп, щоб зняти [13, 163].
Загалом ім'я Коляда як епітет для наймолодшого сонячного Бога дає підстави для широких роздумів. Думаємо наше пояснення доповнить уявлення людини і розширить коло пошуку відповідних слів та мітологічних сюжетів.
Література:
1.Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 192 с.
2.Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. – К: Дніпро, 2006. – 976 с.
3.Золтан А. К вопросу о славянском пласте венгерской христианской терминологии / Материали от научната конференция, посветена на 1100-годишнината от смъртта на Методий, 10-11 октомври, 1985 г., Будапеща - Кестхей – Залавар. – Будапеща, 1986. – 201 с.
4.Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.
5.Исторія русовъ или Малой России / Сочинение Георгія Конискаго, Архіепископа Бѣлорускаго. – М., 1846. – (Репринтное воспроизведение издания 1846 года. – Конисский Георгий. История русов) / Ответств. ред. В.А. Замлинский. – К., 1991. – 320 с.
6.Карачун (Корочун). – http://ruspravda.info/Karachun-Korochun-2894.html.
7.Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
8.Козлов М.М. Бог-немовля Коляда в язичницькій свідомості східних слов'ян. – https://svit.in.ua/stat/kozlov/kozlov_koliada.pdf.
9.Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.
10.Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект. Монографія. – Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2007. – 264 с
11.Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: АртЕк, 2004. – 472 с.
12.Пашник С.Д. Біблійна мітологія. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 88 с.
13.Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 180 с.
14.Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології. – К.: Укр. письменник, 1993. – 63 с.
15.Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
16.Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера / Репр. вид. – К.: Сінто, 1994. – 360 с.
17.Словарь древняго славянскаго языка составленый по Остромировому Евангелію / сост. А.В.Старчевскій. – С.-Петербургъ: тип. А.С. Суворина, 1899. – 946 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Коляда #Сонцестояння #Свято #Мітологія #Боги #РіднаВіра #Світогляд #СвітовитПашник
16.Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера / Репр. вид. – К.: Сінто, 1994. – 360 с.
17.Словарь древняго славянскаго языка составленый по Остромировому Евангелію / сост. А.В.Старчевскій. – С.-Петербургъ: тип. А.С. Суворина, 1899. – 946 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Коляда #Сонцестояння #Свято #Мітологія #Боги #РіднаВіра #Світогляд #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Берегиня Ясна Яковенко і волхв Світовит Пашник провели майстер-клас з плетіння Дідухів і розповіли про різдвяні свята на запрошення Безкоштовних курсів з вивчення української мови від "Запорозьких Берегинь", керівник Олена Шевчук. В гості завітали колядники від Козацького спортивного центру "Спас ЯР", керівник Жаклін Літава. Захід проходив в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці.
https://www.facebook.com/media/set?vanity=svitovyt&set=a.1508552173322116
https://www.facebook.com/media/set?vanity=svitovyt&set=a.1508552173322116
Світовит Пашник.
Свято Роду. 25 грудня, після обіду
https://svit.in.ua/pra/12p51.htm
На перший день Різдва не можна було ходити до сусідів та знайомих, але, як обов'язок, з 2-ї години дня одружені діти (син з невісткою чи дочка із зятем) "везуть до діда вечерю" – відвідують батьків або дідусів. Разом з батьками їдуть і малі унуки, якщо не носили "Вечері" напередодні. Вони беруть з собою хліб, кутю, сало, ковбаси, напої. [1, 40-41].
Батьки чи дідусь з бабусею із нетерпінням чекають бажаних гостей – з'їжджається вся родина. Діти із старшими обмінюються різдвяними привітаннями і гуртом сідають за святкову вечерю Запаливши свічку, господар першим смакує кутю, закликаючи при цьому померлі душі. Теж саме роблять інші члени родини. Господар підніме келих і виголошує святкове привітання:
– Пошли, Боже, царство небесне й вічне панування у небі всім тим, що відійшли з нашого Роду, а нам усім пошли, Боже, щастя, здоров'я, многая літа.
Родинна вечеря триває допізна. Ніхто з присутніх у цей день не згадує сумних історій та образ, бо це трапезування має очистити всіх від скверни і об'єднати злагодою та любов'ю. [2].
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
2. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Свято Богородиці – Пресвятої Матері Землі. 26 грудня
https://svit.in.ua/pra/12p6.htm
Наступний по Різдві день – свято Богородиці. Особливо шанують його жінки, оскільки воно пов'язане з Матір'ю Божою – Землею, яка, за повір'ям народжує Сонце. Було за звичай у цей день відвідувати бабів, які приймали пологи.
Також справляли поминальні обіди і робили поминки у храмах (начебто вночі всі небіжчики сходилися до храму, і їм правлять молитви волхви, що також померли).
На Богородицю молодь справляє великі вечорниці з продуктів, що заробили на колядуванні. Зароблені гроші молодь віддає на потреби громади та храму. [1].
Література:
1. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Коляда #Сонцестояння #Свято #Род #Богородиця #РіднаВіра #Світогляд #СвітовитПашник
Свято Роду. 25 грудня, після обіду
https://svit.in.ua/pra/12p51.htm
На перший день Різдва не можна було ходити до сусідів та знайомих, але, як обов'язок, з 2-ї години дня одружені діти (син з невісткою чи дочка із зятем) "везуть до діда вечерю" – відвідують батьків або дідусів. Разом з батьками їдуть і малі унуки, якщо не носили "Вечері" напередодні. Вони беруть з собою хліб, кутю, сало, ковбаси, напої. [1, 40-41].
Батьки чи дідусь з бабусею із нетерпінням чекають бажаних гостей – з'їжджається вся родина. Діти із старшими обмінюються різдвяними привітаннями і гуртом сідають за святкову вечерю Запаливши свічку, господар першим смакує кутю, закликаючи при цьому померлі душі. Теж саме роблять інші члени родини. Господар підніме келих і виголошує святкове привітання:
– Пошли, Боже, царство небесне й вічне панування у небі всім тим, що відійшли з нашого Роду, а нам усім пошли, Боже, щастя, здоров'я, многая літа.
Родинна вечеря триває допізна. Ніхто з присутніх у цей день не згадує сумних історій та образ, бо це трапезування має очистити всіх від скверни і об'єднати злагодою та любов'ю. [2].
Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
2. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Свято Богородиці – Пресвятої Матері Землі. 26 грудня
https://svit.in.ua/pra/12p6.htm
Наступний по Різдві день – свято Богородиці. Особливо шанують його жінки, оскільки воно пов'язане з Матір'ю Божою – Землею, яка, за повір'ям народжує Сонце. Було за звичай у цей день відвідувати бабів, які приймали пологи.
Також справляли поминальні обіди і робили поминки у храмах (начебто вночі всі небіжчики сходилися до храму, і їм правлять молитви волхви, що також померли).
На Богородицю молодь справляє великі вечорниці з продуктів, що заробили на колядуванні. Зароблені гроші молодь віддає на потреби громади та храму. [1].
Література:
1. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Коляда #Сонцестояння #Свято #Род #Богородиця #РіднаВіра #Світогляд #СвітовитПашник
Пашник С.Д. Щедрий Вечір (Миланки). 31 грудня
https://svit.in.ua/pra/12p7.htm
У цей вечір, коли цілком смеркне, ходять щедрувати дівчата та молодиці. Вони, як правило, не заходять до хати, а щедрують під вікнами, то лише питають: "Чи можна защедрувати вам?" Насамперед щедрують неодруженим, коли таких немає – щедрують господині, господареві, а потім дітям.
Мотиви щедрівок близькі до коляд, але відсутні мотиви про створення світу, натомість переважають мотиви про одруження, героїчні та оспівується праця. Пестливі епітети, імена, зменшені назви, ідеалізовані образи, високі ідеали жінки та чоловіка. Порівняння надзвичайні: господині з зорею, господаря з сонцем, парубка-князенка з місяцем і т.д. В Щедрівках використовуються одноманітні рефрени, які можуть трохи відрізнятися:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я. [3, 118,120].
Все ж основні дійства належать парубочим та дівочим Миланкам (Маланкам, Меланкам). Хлопці вибирають з-поміж себе найудатнішого витівника, переодягають його в жіночі лахміття, і він виконує роль Миланки. Крім того, добирають ще й інших персонажів. Вийшовши на вулицю, починають з жартів: "Ведмідь" запрошує у танок, "Коза" грає на скрипці, а "Журавель" вибиває на бубоні. Трохи побавившись, ватага йде в оселі, де є дівчата.
Заходячи в оселю, хлопчача ватага, робить шарварок. Особливою невпосидливістю відзначається Миланка – вона розкидає сміття, заглядає в мисник, щоб відшукати глечик з молоком і помазати ним причіпок, а тому господарі заздалегідь приховують всяке господарське начиння від шкідливої Миланки. Гурт у цей час приспівує:
Наша Миланка качура пасла,
Заким вечірня зоря не згасла.
А як вечірня зоря згасла,
Наша Миланка качура напасла.
Віддарувавши міхоношу, хлопців запрошують до столу.
Крім парубочих, цього вечора ходять й дівочі Миланки. На відміну від хлопчачої дівоча ватага не заходить до оселі, а щедрує під вікнами:
Ой та учора ізвечора
Пасла Миланка два качура.
Ой пасла, пасла, загубила,
Ішла додому, заблудила.
Ой приблудила в чисте поле,
А там Василько конем оре.
– Ой ти, Василю, Василечку,
Виведи мене на стежечку.
Буду тебе шанувати,
Щонеділеньки прибирати,
За головоньку затикати.
Господарі виходять й ощедровують скарбника грішми – "Миланці на вінок". Дівочі щедрування припиняються до півночі. [5].
Могли бути і спільні гурти на зразок весільного обряду. Припускаємо, що в календарній системі саме Божественне Вінчання мало бути разом із Різдвом 24 грудня (при 30-ти денному місяці), яке традиційно при шестиденному тижні припадало на суботу. Далі молоді мали тиждень, щоб у вінках обійти селище і запросити гостей на весільний обряд. При тому вони не вступали у статеві стосунки. Наступна субота 30 грудня (в цей день відзначають Щедрий вечір) молоді знову приходили до храму і з них знімали вінки, проголошували молодих чоловіком і жінкою, і на вечір вони мали б усамітнитися в коморі. Тобто потрапити до потойбічного світу.
І тільки після цього проводили Весілля із щедрим застіллям. За відсутності молодих, поки вони перебували в коморі їх заміняли ряджені (цигани – це ті, що творять ганьбу) Василь і Миланка, де хлопець і дівчина міняються місцями і, перевдягнувшись в одяг протилежної статі, бешкетують в хаті. Тобто творять потойбічний хаос, вимагаючи викуп для припинення безладу. Вони ходять від двору до двору і бешкетують. Теж саме на звичайному весіллі цигани в укороченому варіанті на другий день весілля жартують з гостями, поки молоді сплять, а то й ходять вулицею і бешкетують із зустрічними. Натомість дівчата-дружки виконували щедрівки, бажаючи приплоду живності, бо саме в коморі, де вона зазвичай перебувала, уєдналися молодята. [див. 4, 4].
Із записів В. Шухевича дізнаємося, що в гуцулів основні персонажі Василь та Маланка звались князем та княгинею, а отже, можемо припустити, уособлювали почтиву молоду пару [6, 517]. Якраз ці дійства будуть відповідати весільній частині новорічного свята. Василь позначає чоловіче начало – фалос-місяць, а Маланка має означати жіноче начало – звізду (піхви). Тобто є тотожність між звичайним і божественним весіллям в календарній обрядовості.
https://svit.in.ua/pra/12p7.htm
У цей вечір, коли цілком смеркне, ходять щедрувати дівчата та молодиці. Вони, як правило, не заходять до хати, а щедрують під вікнами, то лише питають: "Чи можна защедрувати вам?" Насамперед щедрують неодруженим, коли таких немає – щедрують господині, господареві, а потім дітям.
Мотиви щедрівок близькі до коляд, але відсутні мотиви про створення світу, натомість переважають мотиви про одруження, героїчні та оспівується праця. Пестливі епітети, імена, зменшені назви, ідеалізовані образи, високі ідеали жінки та чоловіка. Порівняння надзвичайні: господині з зорею, господаря з сонцем, парубка-князенка з місяцем і т.д. В Щедрівках використовуються одноманітні рефрени, які можуть трохи відрізнятися:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я. [3, 118,120].
Все ж основні дійства належать парубочим та дівочим Миланкам (Маланкам, Меланкам). Хлопці вибирають з-поміж себе найудатнішого витівника, переодягають його в жіночі лахміття, і він виконує роль Миланки. Крім того, добирають ще й інших персонажів. Вийшовши на вулицю, починають з жартів: "Ведмідь" запрошує у танок, "Коза" грає на скрипці, а "Журавель" вибиває на бубоні. Трохи побавившись, ватага йде в оселі, де є дівчата.
Заходячи в оселю, хлопчача ватага, робить шарварок. Особливою невпосидливістю відзначається Миланка – вона розкидає сміття, заглядає в мисник, щоб відшукати глечик з молоком і помазати ним причіпок, а тому господарі заздалегідь приховують всяке господарське начиння від шкідливої Миланки. Гурт у цей час приспівує:
Наша Миланка качура пасла,
Заким вечірня зоря не згасла.
А як вечірня зоря згасла,
Наша Миланка качура напасла.
Віддарувавши міхоношу, хлопців запрошують до столу.
Крім парубочих, цього вечора ходять й дівочі Миланки. На відміну від хлопчачої дівоча ватага не заходить до оселі, а щедрує під вікнами:
Ой та учора ізвечора
Пасла Миланка два качура.
Ой пасла, пасла, загубила,
Ішла додому, заблудила.
Ой приблудила в чисте поле,
А там Василько конем оре.
– Ой ти, Василю, Василечку,
Виведи мене на стежечку.
Буду тебе шанувати,
Щонеділеньки прибирати,
За головоньку затикати.
Господарі виходять й ощедровують скарбника грішми – "Миланці на вінок". Дівочі щедрування припиняються до півночі. [5].
Могли бути і спільні гурти на зразок весільного обряду. Припускаємо, що в календарній системі саме Божественне Вінчання мало бути разом із Різдвом 24 грудня (при 30-ти денному місяці), яке традиційно при шестиденному тижні припадало на суботу. Далі молоді мали тиждень, щоб у вінках обійти селище і запросити гостей на весільний обряд. При тому вони не вступали у статеві стосунки. Наступна субота 30 грудня (в цей день відзначають Щедрий вечір) молоді знову приходили до храму і з них знімали вінки, проголошували молодих чоловіком і жінкою, і на вечір вони мали б усамітнитися в коморі. Тобто потрапити до потойбічного світу.
І тільки після цього проводили Весілля із щедрим застіллям. За відсутності молодих, поки вони перебували в коморі їх заміняли ряджені (цигани – це ті, що творять ганьбу) Василь і Миланка, де хлопець і дівчина міняються місцями і, перевдягнувшись в одяг протилежної статі, бешкетують в хаті. Тобто творять потойбічний хаос, вимагаючи викуп для припинення безладу. Вони ходять від двору до двору і бешкетують. Теж саме на звичайному весіллі цигани в укороченому варіанті на другий день весілля жартують з гостями, поки молоді сплять, а то й ходять вулицею і бешкетують із зустрічними. Натомість дівчата-дружки виконували щедрівки, бажаючи приплоду живності, бо саме в коморі, де вона зазвичай перебувала, уєдналися молодята. [див. 4, 4].
Із записів В. Шухевича дізнаємося, що в гуцулів основні персонажі Василь та Маланка звались князем та княгинею, а отже, можемо припустити, уособлювали почтиву молоду пару [6, 517]. Якраз ці дійства будуть відповідати весільній частині новорічного свята. Василь позначає чоловіче начало – фалос-місяць, а Маланка має означати жіноче начало – звізду (піхви). Тобто є тотожність між звичайним і божественним весіллям в календарній обрядовості.
Є одне суперечливе питання на щедруваннях, спробуємо його пояснити. Завдяки Миколі Леонтовичу народна пісня "Щедрик" в його обробці набула популярності.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару, –
Там овечки покотилися,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Якщо вівці вже можуть окотитися, то, звісно, що ластівка взимку не прилітає. Розчаруємо й прихильників березневого Нового року, ластівка з'являється на території України в середині квітня, а в північні райони Європи долітає на початку травня. Тому можна запропонувати два варіанти пояснення появи цієї пісні. Основна, на якій наполягає більшість – це пісня з весняного циклу. Можемо припустити, що у нас було, як і в деяких народів, кілька нових років, на які щедрували. В тому числі міг бути аграрний Новий рік на весні. Але ж ластівка все одно не долітає в наші краї до початку засіву ярової пшениці.
Другий варіант, ластівка є образним поняттям, як птаха-сповісниця для будь-якої пори року. Аналогічно засівають-запліднюють також протягом всього року на основні обряди людини. В даному випадку щедрують в честь народження Сонця-Коляди, а то і Нового Місяця – Василя. Тобто ластівка є умовним символом, що позначає добру звістку, тобто отримуєте листа чи листівку про свято. Якби доставляє цю звістку з потойбіччя, куди вона відлетіла, там перебувають померлі, які чекають свого відродження, в тому числі і небесні світила.
Швидше, сповісником виступає Зоря (Венера) чи просто Зоря перед сходженням Сонця. А Місяць може супроводжувати Зоря-Венера. То не даремно різдвяну зірку (звізду) носять на цей час, бо вона сповіщає Різдво. Ластівка має роздвоєний хвіст, який ми спостерігаємо і на зіркових променях колядницької Звізди.
Священна птаха Матир-Сва у Велесовій Книзі пов'язана із віщуванням, вона виступає Зорею, Веселкою і Блискавицею, до якої приписали і ластівок: "Грім гримихаєть в Сварзі синій. І маємо летіти на ворогів, яко ластівки борзі і гримавії." [1, ВК,8]. Ластівки перед грозою літають над землею за комахами, тому є вісниками грози своїм щебетанням. Блискавицю бачимо перед громом (звук доходить пізніше ніж світло), то вона якби провіщає його появу.
А Маланку (персонаж на щедрому вечорі) якраз теж пов'язують із Зорею чи Блискавицею, яку так і називають пол. małanka, біл. маланка (малянка, маланя, малання), походить від псл. *mъlni "блискавка" [див. 2, 370]. Звісно, що й блискавиць узимку немає. Тому залишаємо образне пояснення ластівки і блискавки, як вісників події, а в даному випадку 1 січня, як відповідний день для народин, шлюбу і похорону.
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7528 (2020). – 192 с.
2. Етимологічний словник української мови: В. 7 т. – К.: Наук. думка, 1989. Т. 3. – 552с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
4. Пашник С.Д., Яковенко Я.В. Вінчання – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 44 с.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
6. Харчишин О. Маланкові пісні українців півночі Молдови: поетичний аспект (переосмислення мотивів) // Народознавчі зошити. – 2014. – № 3 (117). – С. 514-528.
Малюнок Стеценко Світлани "Щедрий вечір"
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Меланка #ЩедрийВечір #Василь #Коза #Місяць #РіднаВіра #СвітовитПашник
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару, –
Там овечки покотилися,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Якщо вівці вже можуть окотитися, то, звісно, що ластівка взимку не прилітає. Розчаруємо й прихильників березневого Нового року, ластівка з'являється на території України в середині квітня, а в північні райони Європи долітає на початку травня. Тому можна запропонувати два варіанти пояснення появи цієї пісні. Основна, на якій наполягає більшість – це пісня з весняного циклу. Можемо припустити, що у нас було, як і в деяких народів, кілька нових років, на які щедрували. В тому числі міг бути аграрний Новий рік на весні. Але ж ластівка все одно не долітає в наші краї до початку засіву ярової пшениці.
Другий варіант, ластівка є образним поняттям, як птаха-сповісниця для будь-якої пори року. Аналогічно засівають-запліднюють також протягом всього року на основні обряди людини. В даному випадку щедрують в честь народження Сонця-Коляди, а то і Нового Місяця – Василя. Тобто ластівка є умовним символом, що позначає добру звістку, тобто отримуєте листа чи листівку про свято. Якби доставляє цю звістку з потойбіччя, куди вона відлетіла, там перебувають померлі, які чекають свого відродження, в тому числі і небесні світила.
Швидше, сповісником виступає Зоря (Венера) чи просто Зоря перед сходженням Сонця. А Місяць може супроводжувати Зоря-Венера. То не даремно різдвяну зірку (звізду) носять на цей час, бо вона сповіщає Різдво. Ластівка має роздвоєний хвіст, який ми спостерігаємо і на зіркових променях колядницької Звізди.
Священна птаха Матир-Сва у Велесовій Книзі пов'язана із віщуванням, вона виступає Зорею, Веселкою і Блискавицею, до якої приписали і ластівок: "Грім гримихаєть в Сварзі синій. І маємо летіти на ворогів, яко ластівки борзі і гримавії." [1, ВК,8]. Ластівки перед грозою літають над землею за комахами, тому є вісниками грози своїм щебетанням. Блискавицю бачимо перед громом (звук доходить пізніше ніж світло), то вона якби провіщає його появу.
А Маланку (персонаж на щедрому вечорі) якраз теж пов'язують із Зорею чи Блискавицею, яку так і називають пол. małanka, біл. маланка (малянка, маланя, малання), походить від псл. *mъlni "блискавка" [див. 2, 370]. Звісно, що й блискавиць узимку немає. Тому залишаємо образне пояснення ластівки і блискавки, як вісників події, а в даному випадку 1 січня, як відповідний день для народин, шлюбу і похорону.
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7528 (2020). – 192 с.
2. Етимологічний словник української мови: В. 7 т. – К.: Наук. думка, 1989. Т. 3. – 552с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
4. Пашник С.Д., Яковенко Я.В. Вінчання – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 44 с.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
6. Харчишин О. Маланкові пісні українців півночі Молдови: поетичний аспект (переосмислення мотивів) // Народознавчі зошити. – 2014. – № 3 (117). – С. 514-528.
Малюнок Стеценко Світлани "Щедрий вечір"
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Меланка #ЩедрийВечір #Василь #Коза #Місяць #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Водосвяття (Водохреща). Богоявлення. 5-6 січня
https://www.svit.in.ua/pra/1p3.htm
При шестиденному тижні на суботні дні приходилися основні свята. Від Різдва проходить два тижня, тобто 12 днів, і відзначають Водосвяття та Богоявлення 5-6 січня. Швидше за все, це свято пов'язане з тим, що човен-місяць 1 січня (Новий рік) рушив рікою і тому вшановувалася Вода. На цей час промерзало, Вода очищувалася, була прозорою, ставала "живою" (на відміну від літньої, коли є засилля зелених водоростей). І за вірою на цей час Вода мала цілющі властивості.
Наші предки особливо цінували чисті води, бо це є необхідним для здорового життя. У Вілесовій книзі про часто згадується Вода:
"І тако пребудемо славні, яко же славимо Богів наших і молимося за тілеси омовлені водою чистою." [1, ВК3а].
"І тече Вода Жива на нас, і пиймо тую, бо та всяко од Сварога до нас життям тече. А ту пиймо, яко істочниця живота Божого на Землю." [1, ВК8(2)].
Для нас важливо це календарне свято прив'язати для водохреща дитини. Вважаємо, що це треба робити на 12-й день від народження. Інші календарні свята теж прив'язуються до побутової обрядовості, якби разом з Богами творимо Світ.
Напередодні Богоявлення проводять Святвечір – Голодну кутю. Як і на Багату кутю, на другу Вілію готують лише пісні страви, але в меншій кількості.
Починаючи з вечора і до сходу Сонця в храмах роблять відправу і святять воду. Саме освячення води має закінчитися до сходу Сонця. Така вода вважається корисною для здоров'я і проти усякого лиха: її вживають при різноманітних хворобах, змащують хворі місця, скроплюють хати і господарства. [2, 145].
Мітологічне заходження Сонця у світові Води символізує поєднання чоловічого і жіночого начала у божественному шлюбі. Це зображено на українському державному прапорі, де синя смуга – це Вода, а жовта – Сонце. Поєднання цих двох стихій є і на шестикутній зірці, де трикутник з кінцем угору символізує Вогонь, а донизу – Воду. Оцей божественний шлюб називається Ордан, де Ор – Сонце, а Дана – Вода. Свято продовжується наступного ранку, коли зустрічають вихід Сонця – Богоявлення.
До сходу Сонця люди йдуть на Богоявлення, а перед тим мають запастися на увесь рік свяченою водою. В кожній хаті впродовж року мала обов'язково стояти під образами пляшечка з такою водою, яка, якщо освячена і зберігається за всіма правилами, не псується.
Якщо лід товстий, на річці чи ставку випилюють з льоду хрест, що символізує Сонце і ставлять біля прорубу. Поруч з хрестом стоїть престол, також зроблений з льоду й обвитий сосновими гілками – так звані "царські врата". З храму, де проходило Богослужіння, люди несуть хоругви, прапори.
На березі річки розпалюється Вогнище, проходить святкова богослужба, головнями від вогнища освячують воду у річці (або це можна зробити свічками). Обливають навколо червоним соком, що символізує божественне кровозмішування від шлюбу Сонця і Води.
Іван Огієнко пише, що рівно о 12-ій годині вночі під Водохреща вода в ріках обертається в вино. [3, 281]. З цього робимо висновок, що у воду могли лити червоне вино і що цю дію робили опівночі, коли й проходило основне освячення Води.
Люди набирають з прорубу воду. Набравши свячениці, люди промивають цією водою очі, щоб добре бачити, вуха, щоб добре чути, лоб, щоб розумними, бути, добре думати, груди, шию та руки, щоб усе тіло було здоровим. [2, 147].
Схід Сонця-Дажбога називається Богоявленням, його прославляють молитвами і співом.
Після відправи на річці випускають голубів, що принесли з собою, палять з рушниць, гармат і таке інше.
Сміливці купаються в ополонці, вірячи, що цілий рік не хворітимуть. Купатися у відкритій водоймі – давній звичай, в тому числі і купання в ополонках після бані. Обряд має повторити Божу дію. В даному випадку Сонце занурюється в Світові Води і освячує їх. Людина, як онук Дажбожий, теж занурюється у Води разом із Сонцем.
Люди після відправи запрошують волхва свяченою водою окропити оселю. Якщо такої можливості немає, освячення робить господар самостійно.
Література:
https://www.svit.in.ua/pra/1p3.htm
При шестиденному тижні на суботні дні приходилися основні свята. Від Різдва проходить два тижня, тобто 12 днів, і відзначають Водосвяття та Богоявлення 5-6 січня. Швидше за все, це свято пов'язане з тим, що човен-місяць 1 січня (Новий рік) рушив рікою і тому вшановувалася Вода. На цей час промерзало, Вода очищувалася, була прозорою, ставала "живою" (на відміну від літньої, коли є засилля зелених водоростей). І за вірою на цей час Вода мала цілющі властивості.
Наші предки особливо цінували чисті води, бо це є необхідним для здорового життя. У Вілесовій книзі про часто згадується Вода:
"І тако пребудемо славні, яко же славимо Богів наших і молимося за тілеси омовлені водою чистою." [1, ВК3а].
"І тече Вода Жива на нас, і пиймо тую, бо та всяко од Сварога до нас життям тече. А ту пиймо, яко істочниця живота Божого на Землю." [1, ВК8(2)].
Для нас важливо це календарне свято прив'язати для водохреща дитини. Вважаємо, що це треба робити на 12-й день від народження. Інші календарні свята теж прив'язуються до побутової обрядовості, якби разом з Богами творимо Світ.
Напередодні Богоявлення проводять Святвечір – Голодну кутю. Як і на Багату кутю, на другу Вілію готують лише пісні страви, але в меншій кількості.
Починаючи з вечора і до сходу Сонця в храмах роблять відправу і святять воду. Саме освячення води має закінчитися до сходу Сонця. Така вода вважається корисною для здоров'я і проти усякого лиха: її вживають при різноманітних хворобах, змащують хворі місця, скроплюють хати і господарства. [2, 145].
Мітологічне заходження Сонця у світові Води символізує поєднання чоловічого і жіночого начала у божественному шлюбі. Це зображено на українському державному прапорі, де синя смуга – це Вода, а жовта – Сонце. Поєднання цих двох стихій є і на шестикутній зірці, де трикутник з кінцем угору символізує Вогонь, а донизу – Воду. Оцей божественний шлюб називається Ордан, де Ор – Сонце, а Дана – Вода. Свято продовжується наступного ранку, коли зустрічають вихід Сонця – Богоявлення.
До сходу Сонця люди йдуть на Богоявлення, а перед тим мають запастися на увесь рік свяченою водою. В кожній хаті впродовж року мала обов'язково стояти під образами пляшечка з такою водою, яка, якщо освячена і зберігається за всіма правилами, не псується.
Якщо лід товстий, на річці чи ставку випилюють з льоду хрест, що символізує Сонце і ставлять біля прорубу. Поруч з хрестом стоїть престол, також зроблений з льоду й обвитий сосновими гілками – так звані "царські врата". З храму, де проходило Богослужіння, люди несуть хоругви, прапори.
На березі річки розпалюється Вогнище, проходить святкова богослужба, головнями від вогнища освячують воду у річці (або це можна зробити свічками). Обливають навколо червоним соком, що символізує божественне кровозмішування від шлюбу Сонця і Води.
Іван Огієнко пише, що рівно о 12-ій годині вночі під Водохреща вода в ріках обертається в вино. [3, 281]. З цього робимо висновок, що у воду могли лити червоне вино і що цю дію робили опівночі, коли й проходило основне освячення Води.
Люди набирають з прорубу воду. Набравши свячениці, люди промивають цією водою очі, щоб добре бачити, вуха, щоб добре чути, лоб, щоб розумними, бути, добре думати, груди, шию та руки, щоб усе тіло було здоровим. [2, 147].
Схід Сонця-Дажбога називається Богоявленням, його прославляють молитвами і співом.
Після відправи на річці випускають голубів, що принесли з собою, палять з рушниць, гармат і таке інше.
Сміливці купаються в ополонці, вірячи, що цілий рік не хворітимуть. Купатися у відкритій водоймі – давній звичай, в тому числі і купання в ополонках після бані. Обряд має повторити Божу дію. В даному випадку Сонце занурюється в Світові Води і освячує їх. Людина, як онук Дажбожий, теж занурюється у Води разом із Сонцем.
Люди після відправи запрошують волхва свяченою водою окропити оселю. Якщо такої можливості немає, освячення робить господар самостійно.
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7531 (2023). – 192 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
3. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Водосвяття #Водокрес #Богоявлення #ВодаЖива #ГолоднаКутя #РіднаВіра #СвітовитПашник
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
3. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Водосвяття #Водокрес #Богоявлення #ВодаЖива #ГолоднаКутя #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Шановні друзі, просимо ще раз проголосувати в протоколі за перейменування вулиці Тюленіна на вулицю Величара в м. Запоріжжя, бо є альтернативні назви. Не забудьте внизу заповнити форму і "надіслати".
Вулиця Величара (Величар - Бабіч Дмитро Олександрович. Мешканці міста знали Величара як рідновіра, активіста, мужнього воїна та палкого патріота України. Але навіть ті, хто знав чоловіка дуже давно міг не знати його справжнього імені, для всіх він - Величар - чесний, щирий, відповідальний. Величар мав багато гарних рис, але одну особливу, - на нього завжди можна було покластися. Якщо він сказав, що зробить, то це було на 100% виконано. Сам брався виконувати підготовчу роботу до народних свят, богославень на Хортиці. Усе своє життя Величар проживав у Запоріжжі. У звичайному житті займався фізичною підготовкою, відвідував патріотичні табори, згуртував навколо себе запорізьку молодь, проводивши з ними військові тренування на острові Хортиця. Очолював у місті ВГО «Патріот України». Чоловік володів дуже гострим розумом та завжди аналізував максимально глибоко. Хоч говорив він, як правило, не багато зате в будь-якій темі був обізнаним. З 2014 року Дмитро вже не повертався до цивільного життя, вважаючи захист країни своєю місією. Повномасштабний наступ росіян Дмитро зустрів у Маріуполі. Останні дні свого життя провів на «Азовсталі», відповідавши за зв’язок. Загинув Величар 15 квітня 2022 року в Маріуполі на командному пункті «Азову» від авіабомби, йому був 41 рік. Поховали Дмитра на закритому цвинтарі просто біля Січі. Пам’ятник дивиться прямо у бік святилища, яке для нього мало особливе значення).
https://docs.google.com/forms/d/1av5c8lS0QZ9Je827DSEJDE3lT3h-gwk7DAVX9ikPwpw/viewform?edit_requested=true
Вулиця Величара (Величар - Бабіч Дмитро Олександрович. Мешканці міста знали Величара як рідновіра, активіста, мужнього воїна та палкого патріота України. Але навіть ті, хто знав чоловіка дуже давно міг не знати його справжнього імені, для всіх він - Величар - чесний, щирий, відповідальний. Величар мав багато гарних рис, але одну особливу, - на нього завжди можна було покластися. Якщо він сказав, що зробить, то це було на 100% виконано. Сам брався виконувати підготовчу роботу до народних свят, богославень на Хортиці. Усе своє життя Величар проживав у Запоріжжі. У звичайному житті займався фізичною підготовкою, відвідував патріотичні табори, згуртував навколо себе запорізьку молодь, проводивши з ними військові тренування на острові Хортиця. Очолював у місті ВГО «Патріот України». Чоловік володів дуже гострим розумом та завжди аналізував максимально глибоко. Хоч говорив він, як правило, не багато зате в будь-якій темі був обізнаним. З 2014 року Дмитро вже не повертався до цивільного життя, вважаючи захист країни своєю місією. Повномасштабний наступ росіян Дмитро зустрів у Маріуполі. Останні дні свого життя провів на «Азовсталі», відповідавши за зв’язок. Загинув Величар 15 квітня 2022 року в Маріуполі на командному пункті «Азову» від авіабомби, йому був 41 рік. Поховали Дмитра на закритому цвинтарі просто біля Січі. Пам’ятник дивиться прямо у бік святилища, яке для нього мало особливе значення).
https://docs.google.com/forms/d/1av5c8lS0QZ9Je827DSEJDE3lT3h-gwk7DAVX9ikPwpw/viewform?edit_requested=true
Google Docs
Протокол №31
Дякуємо за участь у роботі з розвитку міста!
Пропонуємо Вам взяти участь у голосуванні, яке проводиться у рамках роботи з перейменування запорізьких вулиць, площ, провулків. Ви маєте можливість:
- ознайомитися з переліком запропонованих для перейменування…
Пропонуємо Вам взяти участь у голосуванні, яке проводиться у рамках роботи з перейменування запорізьких вулиць, площ, провулків. Ви маєте можливість:
- ознайомитися з переліком запропонованих для перейменування…
Про Ворона від Гордія Старуха https://www.youtube.com/shorts/b04x3gyZxJ8
Про Чорнобога і його птаха ворона
https://svit.in.ua/pra/1p6.htm
Про Чорнобога і його птаха ворона
https://svit.in.ua/pra/1p6.htm
YouTube
👀Проклятий птах з фольклору?