Про образ Велеса, зазначає С. Наливайко у книзі "Таємниці розкриває санскрит", можна судити з описів покровителя і захисника худоби у сербів – святого Сави, який увібрав чимало рис "скотьєго бога". Саме ім'я Сава в цьому контексті перегукується з іменем індійського "скотьєго бога" – Шіва, яке може мати і форму Сіва. [4, 242]. Ми додамо, що це ім'я близьке до прикметника "сивий", а Микола (Мороз) виступає в образі сивого діда. Роги Велеса можуть позначати місяць ("сивий місяць"), який іноді ототожнюється з чоловічим прутнем. Свято Миколи-Велеса за постійним шестиденним календарем припадає на суботу (соботка). Це слово перегукуються з Саваотом. В цьому імені також можна знайти тотожність із сонячним раньохетським Богом Сіватом [8, 301].
І дійсно нічого поганого у поклонінні фалосу немає, адже стели, які символізують чоловіче начало означають чоловічий орган, а насіння сприймається як Божий дар (свято Миколи). Особливо реалістичні фалічні стели скіфського Бога неба Папая (батька). Природні відображення символів продовження роду є притаманними для усієї обрядовості протягом року.
Фалічні стели, які означали Батька-Неба раніше стояли на кожній могилі. Адже Сварог мав поєднатися у шлюбі з Матір'ю-Землею, і тим самим відродити земне життя, померлої людини. Такий звичай у нас зберігся до сьогодення, тільки замість стели ми у більшості випадків ставимо хрест, який має теж значення, що й скульптурний образ Бога.
Кілька курганів на Україні називаються Савур-Могила, яке тотожне з більш повним ім'ям Сави – Савл (Савелій, Савло). Один із скіфських царів, як подає Геродот, мав ім'я Савлій. Юрій Шилов у книзі "Джерела" наводить легенду про Городище, що розташоване між селами Юльївка і Григорівка Запорізького району, яка зберегла, мабуть, спогади і скіфських (якщо не більш древніх) часів:
За переказами, в незапам'ятні часи тут стояла буцімто велика фортеця і жили в ній наші люди, дніпряни. Одного разу підійшло до Городища чуже військо: чи то турецьке, чи то татарське, чи, може, ще яке інше. Почалася облога: без води, при недостатній кількості воїнів. Виручив Савура, себто Сава; так звали у фортеці старого-престарого немічного, але дуже мудрого діда. Він показав, де колодязь копати, а на загарбників таку ману наслав, що покотилося все вороже військо в Кінську, мов його мітлою, хто змив. Та й топилося там к лихій годині!... Але вся сила дідова на ворогів пішла, помер. Поховали мудрого Савуру з великими почестями на горі, відтоді та гора його іменем зветься. [7].
На відкритих пагорбах, які часто називають Лисими Горами, дуже зручно спостерігати за Сонцем, яке може виступати фалічним символом батька Неба. Литовською (латиською) Сонце буде Saulе.
Степан Наливайко зазначає, що індійське плем'я сувіри, яке мешкало на півдні України і має надзвичайно багато спільного зі слов'янами сіверами, також має свого легендарного предка – царя Сувіра. [4].
Ушанування Сави, як проява Батька Неба або його фалічний сонячний образ, є звичаєвою справою для нашого народу, яка відображає світогляд Предків у продовжені роду.
Література:
1. Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового заповіту. – Druckhaus Gummersbach West-Germany, 1988.
2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7518 (2010). – 160 с.
3. Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1977 р., т. 9.
4. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.
5. Силенко Л. Мага Віра. – РУНВіра, 1979. – 1428 с.
6. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
7. Шилов Ю.О. Джерела витоків етнокультури XIX тис. до н.е. – II тис. н.е. – К.: Аратта, 2002. – 272 с.
8. Щокін Г.В. Людство і віра: Всесвітня історія народів і релігій: Енцикл.-довід, вид. – К: МАУП, 2005 – Т. II. – 640 с.

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Сава #ДідМороз #Велес #Шлюб #Бог #РіднаВіра #СвітовитПашник

Сава - сивий

ДОНАТИ- НА ДРОН!!!! @всіх
Відео- для душі!!!
Дорогі друзі! Напередодні Дня ЗСУ, запрошуємо всіх, хто любить донатити для ЗСУ доєднатися до збору- (в нас трохи не вистачає )- для придбання дрону.
⚡️Друзі!!! З нагоди Дня Збройних Сил України розпочинаємо челендж #ДякуюЗСУ🇺🇦 ,завдяки якому ви зможете задонатити та привітати військових – піснею, поезією, танцем, словом, силовою вправою чи іншим своїм талантом і передати естафету далі!

🙋‍♂️🙋‍♀️Долучайтеся до доброї справи і ви, навіть якщо вам ніхто ще не передав естафету – адже,дякувати- це важливо!!!
Передаємо естафету Новомар'ївському та Березнуватівському СБК!!!

☝️Умови участі дуже прості:
🔴перерахуйте від 100 грн. на ЗСУ (Приват 5168757418272326 Ніколаєнко О.Л.)
🟠зніміть відео-привітання з вашим талантом, завершивши фразою #ДякуюЗСУ та назвавши двох друзів, яким передаєте естафету;
🟢надішліть його на номер Telegram або viber 0975287904
Усі надіслані відео будуть розміщені на сторінці КЗ "Святовасилівський СБК". Учасник, відео якого набере найбільшу кількість лайків, отримає 6-го грудня подарунок!🏆Тому, до справи!
Чекаємо!!! Разом зможемо!!!
Звіти про перебіг зборів буде опубліковано!!!! , та надано особисто (за потреби!)
Долучайтесь!!!

Пашник С.Д. Велес (Мороз, Микола). 6 грудня
https://www.svit.in.ua/pra/12p2.htm
В народній і церковній традиції в цей день поминають Миколу Зимового. Микола відповідає Велесу і Діду Морозу (пор. з рим. Марсом, що первісно був близький до нашого Велеса), який у червоному одязі із торбинкою дарунків мандрує від оселі до оселі.
Мороз може бути тотожний Богу осінньо-зимового Сонця Миру (Миробогу). Це має відповідати імені Мирослав (варіант – Морослав), багато імен мають укорочення, де -лав випадає. Та й сам церковний святий Миколай був єпископом міста Мира. Може це збіг, а може навмисно "святому" підібрали відповідне місце перебування.
Тоді виходить, що старий Бог осінньо-зимового Сонця Мир-Мороз виступає дарувальником і прощається з людьми, провіщаючи народження Нового Сонця Коляди. Щось на зразок того, як Дід Мороз за радянським сценарієм приводить з собою "Новий рік" – малого Мороза.
Ще одна подія з Миколою, яка наче трапилася на Нікейському соборі 325 р., це бійка з єпископом Арієм. Цікаво, що про обох персонажів майже нічого не збереглося в давній історії, зате утворилися пізніше різні легенди, які збігаються з відомими мітологічними подіями. Навіть якщо такі люди дійсно жили, то обросли міфологічними образами. Це не нове, бо Біблія також рясніє старими богами, яких зробили історичними персонажами.
Так ось, місто Нікея, де відбулася подія, має відношення до Ніки – крилатої богині перемоги, уособлення звитяги, що тотожна Зорі, коли відбувається перехід між світами, відповідно там же й битва між Богами за Сонце. Якщо ми вже визначили, що Микола тотожний Велесу, то Арій має бути тотожний Перуну. Геродот називає скитського Бога війни Арея, що відповідає грецькому Аресу [див. 3, ІV,62]. В даному випадку, з настанням темної пори і холоду, Микола має перемогти Арія.
За Скуратівським всі три свята – Варвари, Сави та Миколи – називали миколаївськими святами. Вважалося, що з Миколою остаточно приходить Зима: "Хвали зиму після Миколи". [5 224].
Ми маємо всі підстави вважати ім'я Микола загальноарійським. Так, наприклад, "Велика хроніка" про Польщу, Русь і їхніх сусідів ХІ–ХІІІ ст. пише про легендарного короля слов'ян з іменем Микл. [1, 65].
Степан Наливайко вважає, що в мові хінді слово 'куль' (похідне від санскритського 'кула') і виступає у складних словах другим компонентом і означає "гурт", "череда", "табун", "зграя", "рій", "сімейство". На іранському ґрунті санскритському "кула", скіфському "кола" та хінді "куль" відповідає хіль/хель – "сім'я", "рід", "плем'я". Аналогічно наводяться приклади з однаковим значенням у курдів, тюрків, угро-фінів та ін. народів. Отже, це слово, за висновками індолога Наливайка, має надзвичайно важливий суспільний термін на означення сукупності людей. Слово "кула" також може означати "оселя", "поселення", "село". Це спонукає гадати, що й наше "село" споріднене з цими термінами, особливо з іранським хель/хіль, які на слов'янському ґрунті відповідають сель/сіль. [4, 62-64]. Ці слова підтверджуються тим, що Микола чи Велес виступає опікуном народу, особливо простолюдинами.
Висловлюємо припущення, що ім'я Микола (Никола) може пояснюватися і за значенням никати (ховати), никнути (зникати) або никнути (схилятися до Землі) [2, 622]. Це й позначає Сонце, що знаходиться дуже низько над Землею. Або позначає фалічний символ (див. Сава), який заникав (сховав) насіння (пор. також сім'я-зерно і сім'я-родина) до жіночого лона. Це відображено у звичаї ховати подарунки від Миколи у чобітки, шкарпетки, під подушку чи ялинку. Окрім того під снігом приховуються всі земні скарби. А в зимовий період наші родини ховаються у теплих хатах.
Є також інша версія, що Микола розкладається на частини Ма (мати) і коло, що можна порівняти з могилами, валами. Там померлі, як насіння, сховані в лоні Землі Матері, а Велес опікується світом мертвих. Якраз із латинської – смерть.
У сучасній обрядовості Волхв у червоному одязі, який символізує Велеса, після служби роздає дітям подарунки (на кошти батьків або громади). Волхва можна запросити до хати, де він безпосередньо відзначить дитину і благословить хату й родину.

Діти свято вірили в існування доброго захисника і намагалися не гнівити Велеса-Миколу, який знає про всі їхні справи, до його приходу готувалися, допомагали батькам, вивчали віршики, загадки, пісні.
Література:
1. "Великая хроника" о Польше, Руси и их соседях ХІ–ХІІІ вв. / Под. ред. В.Л. Янина. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 264 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
3. Геродот. Історії в дев'яти книгах / пер. А.О. Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.
4. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.
5. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: УСГА, 1994. – 240 с.

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Микола #ДідМороз #Велес #Подарунки #Бог #РіднаВіра #СвітовитПашник

Велес-Мороз

Майстер-клас з плетіння Дідуха в запорізькому Незламному Хабі провели духовні провідники Рідної Віри Ясна Яковенко, Ярина Яніна, Світовит Пашник. Учасники долучилися до акції «Не мовчи! Полон вбиває!» присвяченій оборонцям Маріуполя. Світлини із заходу:
https://www.facebook.com/media/set/?vanity=pashnyk&set=a.24584235671222872

Пашник С.Д. Святвечір. 24 грудня
https://svit.in.ua/pra/12p4.htm
Вечір напередодні Різдва має назви Святвечір, Багата кутя, Вілія. Щойно на небосхилі з'являється перша зірка, всією родиною сідають за стіл, який звуть багатим, бо на ньому має бути 12 різноманітних пісних страв. Звідси й назва "Багата кутя" чи "Багатий Святвечір".
Степан Килимник пояснює, що дванадцять страв це тому, що протягом року "Місяць Землю оббігає 12 раз". Отже, кожному Місяцю наче присвячена страва. По-друге, на Багату кутю мусять бути приготовлені страви з усієї городини та садовини, що тільки є в господарстві, щоб усім цим прийняти й Бога врожаю і святі душі дідів-прадідів. А вони покуштувавши всього, дадуть у цьому році іще більший урожай.
Пісні страви мусять бути на Багату Кутю тому, що слов'яни з давніх часів у цей Вечір приносили Богові урожаю – Сонцю – безкровну жертву у усієї рослинності, яку тільки людина вживала, бо це магічні дії – дати повний достаток на Багату Вечерю, усе рослинне багатство. Але разом з Богом урожаю невидимо у цей Вечір та в цю ніч буде оглядати "скотій Бог", якого називали Велесом. А тому жодна тварина в цей вечір не повинна зазнати найменшої кривди й не мусить бути крови. [4, 20-21]. Треба зазначити, що до Святого Вечора продовжувався передріздвяний піст і скоромне можна було їсти тільки з наступного дня. Аналогічні заборони були і щодо Великодня.
Дідух.
На різдвяні свята обов'язковим символом є Дідух, який виготовляють з обжинкового снопа. Дідуха урочисто вносили у світлицю і ставили на Бабу – оберемок соломи, якою застеляють долівку.
Добрий вечір! З Колядою!
Несемо жито з травою.
Дай, Боже, на жито уроду,
а на сіно погоду! [3, 214].
Дідух символізує культ роду предків. Вважається, що добрі душі пращурів мають оберігати посіви та врожай від всіляких бід: повені, граду, бурі, вогню тощо. Казали приказку з цього приводу: "Дідух – до хати, біда – з хати".
Оскільки вважається, на час народин Сонця, тобто на Різдво, духи пращурів з настанням сутінків оселяються в помешканнях, то на їхню честь і ставлять на почесне місце (покуті) Дідуха, біля якого обов'язково мають бути кутя та узвар, які є поминальними стравами.
Усі душі померлих вважаються святими, то мусили перебувати в Раю. Тому і сніп, в якому, як вважають, перебувають душі Предків, носить другу назву "Сніп-Рай", "Дідух-Рай". [4, 24].
Велесова Книга повідомляє про ушанування Снопа:
"То Велес учив Праотців наших землю раяти і злаки сіяти, і жняти віна-вінча на полях страдних, і ставити Снопа до огнища і чтити його, яко Отця Божого" (ВК,8(2)); "І там оселилися і огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш" (ВК,15б); "І огниці розпалюємо біля дубів; і тако Снопа велечаємо і речемо хвалу про нього" (ВК,24б). [2].
Напередодні Щедрої куті (з 31 грудня на 1 січня) Дідуха виносять з оселі. В одних випадках його повністю спалюють в садку біля хати так, щоб дим ішов на дерева і молили про добрий урожай, в інших – обмолочують (солому все одно палять) і насіння змішують з тим, яким засівають оселі на Новий рік або тримають до Благовісника і змішують з посівним зерном.
Обрядові прикраси (павуки, їжаки).
З дебелих житніх стебел нарізуються різних розмірів соломинки. Просовуючи через порожнину нитку, роблять з них різноманітні кубики, пірамідки. За основу беруть найбільшу фігурку. До неї долучають з боків менші (іноді в середині центральної фігурки знаходилося кілька маленьких ромбиків або квадратиків). Бокові стебла обмотують різнокольоровим папером або ж пацьорками.
Напередодні Різдва "павуків" підвішують до центрального сволока чи на виході напроти дверей. Вони тримаються на довгій волосинці з конячого хвоста (або на нитці) і постійно крутяться, наче живі, завдяки циркуляції повітря.
Ці іграшки названо "павуками" за подібність до цих комах і павутиння, яке вони виплітають. Вишуканість, з якою виготовляють павуки свої дивовижні мережива, завше викликала симпатію. За народною уявою вони уособлюють працьовитість.

Крім цього, відоме й повір'я: якщо поруч з вами спустився павучок, то це має віщувати якусь новину. Можливо, їх виготовляють для того, щоб у такий спосіб сповістити про Різдво.
Поруч з "павуками" сусідяться "їжачки". Їх роблять із тіста або глини. У виліплену форму густо затикають невеличкі колоски, потім все це сушать на комині.
Поміж подвійні вікна вставляються різноманітні прикраси. Вони виготовляються із різновідтінкових стебел соломи, кольорового паперу, через які продівають нитку і підвішують між склом.
Замовляння.
Степан Килимник записав замовляння на Гуцульщині, що промовлялося перед вечерею, вони мали різні варіанти. Після обходу двору господар брав у руки макітру з кутею, а господиня тримала свічку. Зупинившись посеред сіней, чоловік каже:
– Пресвяте Сонце, Місяцю ласкавий, зорі ясні, дощі рясні – йдіть до нас на Святу Вечерю – Кутю їсти!
– Святі наші діди-прадіди, батьки-матері, брати-сестри, діти онуки-правнуки – усі душі наші-Лада, йдіть з нами вечеряти! (Промовляє тричі).
Жінка додавала:
– Шануємо вас і просимо до господи Святу Вечерю споживати!
Потім хатні двері зачинялися, а надвірні відчиняє господиня:
– Лихий морозе, буйний вітре, палючі промені, люта буре, лихе й зле – йдіть кутю їсти! (Проказує тричі).
Потім виходить надвір, стає перед порогом і каже:
– Кличу вас!... Не йдете? Щоб повік-віків не приходили... Щоб ми вас видом не видали, слихом не слихали... Скам'янійте ж у скелях, кручах, темних лісах, високих горах, глибоких кручах, у снігах-льодах, куди курячий голос не доходить... [4, 29].
Ксенофонт Сосенко пише, що вертаючись до хати викручується господар три рази проти сонця, запирає й засуває двері, немов виключаючи в святвечірнім містичнім моменті свою хату і свою рідню від усього світового лиха. Потім обкурює ладаном хату та всіх домашніх три рази та кладе черепок з ладаном на камінь під стіл, щоб викурити з хати нечисту силу. [7, 98].
Застілля.
На столі обов'язково має бути кутя – це основна обрядова їжа. Її готують з пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України з рису). До звареного зерна додають солоду. На особливу увагу заслуговує обряд внесення куті, яку зазвичай несе господиня:
– Кутю на покутю, узвар – на базар, а пироги – на торги.
Горщик із кутею ставлять на покуті в кублище, яке роблять з найзапашнішого сіна. Горщик прикривають хлібом та дрібком солі. Після свят частину сіна віддають худобі, а решту тримають для кубел, де мають нестися кури чи висиджуватися курчата.
За Святвечірній стіл першим, як і годиться, сідає господар, а за ним інші члени родини.. Під час святкової вечері намагаються не виходити з-за столу, розмовляють тихцем. Вставши, глава сімейства пропонує пом'янути предків і запросити їх до Святвечора. Вважається, що саме в цей час усі предки мають прийти до оселі, а відтак для них звільняють місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставлять на ніч страви й кладуть ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошують молитву, яка звернена до тих, хто заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги або війни. Тому перед тим, як сісти, домочадці дмухали на лаву, "щоб не присісти чиюсь душочку"[1, 17].
Господар називає імена небіжчиків, приказує:
– Хто вмер, той у Наві, а хто живий, той з нами. Хай їм легко ведеться, а нам легко живеться!
Наступну молитву виголошують усім нині сущим членам родини. Їм зичать здоров'я і щастя, бажають, щоб гуртом і в злагоді дочекались наступного Різдва. Після цього господар бере свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передає страву дружині. Кожен з присутніх мав з'їсти по три ложки куті. [6].
Діти несуть вечерю.
Після вечері діти повинні однести обрядову їжу своїм хрещеним батькам, бабусям-дідусям. Звичайно, коли близько, а коли далеко, то це робилося на 1-й день Різдва разом із батьками. Матері кладуть дітям до куті ще книша та калачі та інші страви за бажанням.
Діти, зайшовши до хати, кажуть: "Добрий вечір! Мамо й тато прислали вам хліб, сіль і вечерю".

Миску з "Вечерею" ставили на стіл. Ощедрені дякують і куштують кутю, хвалять її, беруть частину інших гостинців, дякують, що принесли вечерю. В свою чергу вони обдаровують дітей горіхами, яблуками, цукерками, грішми та ін. [4, 35-36; 5].
Колядування.
Надвечір на Різдво село оживає – починається масове колядування. Колядки – це переважно величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. Найдавнішими з них вважаються колядки мітологічного змісту: про космічне море, острів-камінь, світове дерево (образ Всесвіту), про птахів-деміургів – творців світу. Ось приклади такої колядки:
Коли не було з нащада світа, Дажбоже!
Тоді не було Неба, ні Землі, Дажбоже!
А лише було синєє Море, Дажбоже!
А серед моря – зелен Явір, Дажбоже!
На явороньку три голубоньки, Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!
Радоньку радять, як Світ сновати, Дажбоже!... [5].
Різдвяні колядницькі гурти споряджають переважно парубки. Вони заздалегідь вибирають ватага, міхоношу, козу, пастуха та ін. Неодмінним атрибутом усіх колядницьких ватаг мала бути восьмикутна (шестикутна, семикутна) зірка (звізда), що носив ватаг Береза чи Звіздар (Звіздоноша).
"Звізду", – як зазначає О. Воропай, – роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок – шалівок. Звізда прикрашається кольоровим папером і стрічками, іноді в середину вставляють свічку. Те, що всередині величезної зірки горів живий вогонь, означало, що новонароджене Сонце заходить у кожний дім. [8, 141].
Заходячи на подвір'я, колядники просять дозволу, і коли господар зголошується, починають забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівуються господар, господиня та їхні діти, колядники зичать їм щастя й здоров'я, а господарству – статків і щедрого приплоду. [6].
Література:
1. Борисенко В. Культ предків в обрядах українців // Родовід. – Черкаси: Родовід, 1991. – Ч.2.
2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7527 (2019). – 192 с.
3. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
5. Пісенник / упорядник С.Д. Пашник. – Запоріжжя: РПК, 7527 (2019). – 60 с.
6. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
7. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера / Репр. вид. – К.: Сінто, 1994. – 360 с.
8. Федорович Н. Українська народна астрономія / Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні: збірник наук. праць / за заг. ред. О. Петрука. – Львів: Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Під-стригача НАН України, 2014. – С.88-155.

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Святвечір #Коляда #ЗимовеСонцестояння #Дідух #Паук #РіднаВіра #СвітовитПашник

Святвечір (ШІ)

Пашник С.Д. Різдво Коляди. 25 грудня
https://svit.in.ua/pra/12p5.htm
З Різдва починається нове річне сонячне Коло. Старе Сонце вмирає, а натомість народжується нове Божич-Коляда. Люди очікують змін у своєму житті і раділи з того, що день починає збільшуватися від зимового сонцестояння.
Степан Килимник писав, що назва свята "Коляда" знаменувало Коло Сонця – Коло дає. Як Сонце-Сварожич, син Неба, було життєдайне, то його коло (річний круг, хід) було силою дайною. Ще одна назва "Корочун" (Корчун) також пов'язана із Сонцем – це Бог, що скорочував ніч і збільшував день. [2, 67]. Хоча існує протилежна думка, що Корочун уособлює Бога, який укорочує день і його сутність близька до серповидного Місяця.
У Велесовій Книзі з цього приводу зазначено: "Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди. І плоди на полях, і дає трави для скотини, і да нам во всі дні говяда умножиться і зерна житнього множество, аби мед віщий затвержити і пекти. Бога світа славити Суронжа, бо ж одречено од зими і тече на літо. Тому бо поємо славу, яко отці в полях." (ВК,31) [1].
Микола Костомаров ще в ХІХ ст. щодо назви свята висловлювався: "Вважаю ж, що ім'я Коляда зовсім не походить від Calendae, а скоріше тотожне слову Іола, що означає колесо – коло сонця; то ж виходить і Коляда від коло – круг, колесо. У відповідності релігійній це свято у слов'ян відзначається в честь, сонця, що народжується, з чого вже слід зробити висновок, що рік слов'яни починали з зимового сонцевороту." [3, 249].
У Миколи Костомарова також можна прочитати і про прояви Бога Сонця, який у західних слов'ян називався Свентовитом і відповідав східному Дажбогу. Для його зимового прояву він називає Поренута: "Біля храму Поревітова стояв храм Поренута. Нарушевич тлумачить, що це слово походить від poronić (Hist. Nar. polsk., t. l Mythol. Slaw.), народити, і вважає, що він був символом сили, що народжує… Ідол зображувався з чотирма головами, а п'яту тримав на грудях, одною рукою за бороду, а другою за лоба. У слов'ян, як і в інших народів, було поняття про щорічне народження сонця, так виявлявся поворот на літо, і тому Поренут чотириголовий (тому вже схожий з Свентовитом), здається, зображував сонце в момент його повернення до діяльності після зимового усипляння... Чотири голови були постійним атрибутом сонця взагалі, а п'ята на грудях означала народження нового сонця." [3, 213].
Після святвечора з 24 на 25 грудня в опівночі в храмі відправляють нічну Божу Службу приурочену Різдву – народженню Сонця-Коляди.
До сходу Сонця вишиковуються колони на чолі із священнослужителями, за ними ідуть козаки на чолі з отаманами, за ними – люди. Через певні відстані палають смолоскипи, які тримають юнаки. Ця велична хода урочисто, під спів славнів Непереможному Сонцю прямує до святилища під відкритим небом, яке стоїть на пагорбі, де зарання заготовлений хмиз для майбутнього багаття.
Прибулі стають лицем до сходу Сонця, що природно утворює напівмісяць, який обрамлює майбутнє вогнище. Запалюється Священний Вогонь. Перші промені Сонця зустрічаються бадьорим співом.
Коли Непереможне Сонце сходить повністю, волхви читають молитви на честь Сонця-Дажбога, нагадують славетні місця свого роду-племені, особливо підкреслюючи ті з них, які звершилися за допомогою цього Бога-Світла.
Учасники святкових урочистостей стають навколо Священного Вогню і співають славні.
Після чого відбувається загальний сніданок: кожен учасник священнодійства одержує пиріг із сиром у вигляді півмісяця (вареник).
Свято закінчується всенародним гулянням. Під час обіду в кожній сім'ї розрізають свіжеспечену паляницю – символ Сонця на сім частин, що символізує сім сонячних променів.
Увечері того ж дня люди виходять проводжати Непереможне Сонце на Нічний спочинок. Дійство протікає урочисто. [5, 65-66].
Першими сповісниками народження сонця є діти. Вдосвіта хлопчаки йдуть до односельців, бо до того часу в господарстві ще залишаються добрі духи-душі, вітати зі святом Різдва, кажучи:
– Зі святом Різдва, будьте здорові!
Їм відповідають:
– І вас також вітаємо й бажаємо здоров'я!
Після відповіді хлопець продовжував:

З святим Різдвом вітаю,
Всім здоров'я бажаю:
Господарю на воли,
Господині на квочки,
Хлопцям-дівчатам на гуляння,
Малим дітям забавляння,
Коляді-Богу вихваляння!
Крім підлітків, окремо віншували менші діти, вони здебільшого оббігали лише родичів і найближчих сусідів, приказуючи:
Я маленький хлопчик,
Ізліз на стовпчик,
У дудочку граю,
Коляду забавляю!
Горобчик летить,
Хвостиком вертить, –
А ви, дядьку, переймайте,
Мені копійочку дайте!
Віншувальників чекають з нетерпінням – як добрих сповісників і щедро віддячували яблуками, горіхами, бубликами, а найчастіше навмисне випеченими маленькими хлібинами "з душею". Вважається, чим більше дітей-полазників завітає до хати, тим щедрішим буде новий рік.
Колядують вранці лише хлопчики, а дівчатка участі не беруть, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими полазниками мають бути представники чоловічої статі, котрі й ощасливлять хату-господарство. [4].
Полазники ходили лише удосвіта, до сходу Сонця. Це пояснюється тим, що у Різдвяну ніч ходили добрі духи-душі, і Бог урожаю залишався до сходу Сонця в господарстві – тому хлопчики-полазники персоніфікувались в уяві селянина хлібороба чи скотаря як "благовісники", посланці добрих духів та Бога Сонця, які особливо діяли під час свят. [2, 38].
Ті, хто не пішов на зустріч Сонця, після служби у храмі повертаються додому і сідають за сніданок, доки не зійшло сонце. Адже за віруваннями, добрі духи перебувають у хаті лише із сутінками. При цьому господар скроплює оселю свяченою водою, обкурює пахучим зіллям і запалює свічку – праобраз Сонця. Помолившись, усі сідають на простелені рушники; при цьому годиться "продмухнути місце", щоб не покалічити добрих духів.
Після першої ложки куті господар піднімає келишок і виголошує:
– Будьмо здорові зі Святим Різдвом! Хай Господь милує нас і має нас у своїй опіці на кожному кроці, а всім померлим, пошли, Боже, царство небесне, раювання в небі!
Розговівшись, лягають спочивати. До обід, як правило, ніхто не ходив у гості. [4].
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
3. Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
5. Федоренко Д.Т. Спочатку був Дажбог... Про що розповідає першоукраїнський літопис Велесова книга. – Кривий Ріг: Саксагані, 1994. – 87 с.

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Різдво #Коляда #ЗимовеСонцестояння #Дідух #РіднаВіра #СвітовитПашник

Колядки

Світовит Пашник. Коляда нове сонячне коло починає
https://svit.in.ua/stat/st81.htm
Людське життя залежить від природних явищ, які сприймалося через мітологічні події. Одними з головних Богів для людства були небесні світила Сонце та Місяць. Саме їх найбільше шанували люди і поклали спостереження за їхнім небесним рухом у календарну та світоглядну систему. А разом із тим були придумані різноманітні обряди, щоб долучити людей до світотворення, де вони мали відчути свою причетність до Божого світу і прагнули допомагати Богам, як їхні помічники на землі, творити цей світ.
Так як ми за нашою вірою є онуками Дажбога (Бога Сонця), то наше життя прирівнювалося і повторювало рухи сонячного божества. За стародавнім уявленням, яке ми намагаємося відтворити і переосмислити, на зимове сонцестояння старе Сонце умовно вмирало, а натомість воскресало у наймолодшому прояві. Саме свято народження нового Сонця називають Колядою і відповідно співають обрядові пісні колядки. Сонце починає своє коло річного життя, що при більш давньому шестиденному тижні складало 60 тижневий річний цикл, людина поклала на оберт повного кола і свої роки життя. Відповідно на кожен тиждень припадає 1 рік. При переході сонячних астрономічних подій (сонцестояння і рівнодення) відбувався віковий перехід людини кожних 15 років (тижнів). Приблизно це мало б виглядати наступним чином: від Різдва (Коляда) до Великодня (15 років) – дитинство, від Великодня до Купала (30 років) – молодість, від Купала до Родогощі (45 років) – зрілість, від Радогощі до Коляди (60 років) – дідування. [13, 18].
Серед дослідників відбуваються суперечки, як називати річні прояви Сонця. Виникла плутанина, навіть серед рідновірів, а то і повне заперечення існування деяких назв чи імен. Не обійшла така участь і зимове сонцестояння, яке теж повинно мати чітке визначення імені Бога Сонця на цей період.
Юдо-євангелісти записали, що на цю астрономічну подію народжується їхній основний мітологічний персонаж Ісус Христос, який є уособленням Сонця, навіть не зважали, що в Біблії дата народження цього божества не записана, а просто поставили основні точки його життя на місці сонячних свят. А ось існування Коляди як божества багато дослідників ставлять під сумнів і думають, що це один з прикладів перетворення свята на Бога. Аналогічне відношення і до Купала, вважаючи це назвою свята, або епітетом Івана Хрестителя, що занурював у воду при посвяченні. Так Борис Рибаков пише: "от зимних колядок оформился к XVII в. "бог Коляда", а от летнего праздника купалы произошло божество Купала." [15, 123].
Маємо усвідомлювати, що імена Богів – це назви проявів природи та епітети, якими вона наділялася. Той чи інший епітет міг ставати основним ім'ям Бога. Так у нас є ряд слів, які в інших народів є іменами Богів і навпаки наші імена Богів у інших народів можуть бути просто словами. Наприклад: Телепінус – телепень; Адонай, Адоніс, Одін – один; Харон – хоронити; Абрахам, Ібрагім, Брахма – брама, брамар і т.п.
Вважається, що тільки в Густинському літописі початку XVII століття Коляда чітко згадується як божество:
"Шостий – Коляда; сьому празник прескверний буває 24 грудня. А тому й нині, хоч і благодать Різдвом Христовим осіяла нас, і ідоли згинули, та, одначе, диявол ще й досі у безумних пам'ять свою вдержав: сьому бісу в пам'ять проста чадь сходиться в надвечір'я Різдва Христового і співають пісні такі, в яких хоч і про Різдво Христове поминають, та більше Коляду-біса величають." [2, 41].
Також приведемо згадки Коляди у Велесовій Книзі [див. 1, ВК]:
"То бо покропимо о Коляді ягничем і на Русаліях, в день Ярів, також на Красну Гору". (ВК, 7а).
В переліку Богів: "Радогощ, Колендо і Кришень" (ВК, 11б).
"Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди." (ВК, 31).
"Себто на древній час много родів обирали Отця, вони же мали старців і віче, іні бо мали князів, іже обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди." (ВК, 33).
"І ті свята: первено – Колядь, і друге – Яр, і Красна Гора, і Овсена Велика і Мала." (ВК, 37а).

Бачимо, що Велесова Книга дає розуміння Коляди, як ім'я Бога, так і назви свята. Єдине зауважимо, що є уривок з переліком Богів, що на нашу думку є упорядкованим, де замість Коляди на зимове сонцестояння стоїть Дажбог: "Володарі наші єдині єсь: Хорс і Перун, Яро, Купалва, Лад і Дажбо". (ВК, 8). Тут маємо Хорса і Перуна, як протиставлення низ-верх (півмісяць-хрест), а далі починаючи з весняного рівнодення – Яр, літнє сонцестояння – Купалва, осіннє рівнодення – Лад, зимове сонцестояння – Дажбо.
Автор відомої "Історії русів" приводить ряд полководців, імена яких нагадують давніх Богів Русі. Створилася версія, що литовські князі зберігали давні вірування, тому і мають такі імена. У нас є сумнів, щоб людині давали імена Богів, швидше це мітологічні персонажі, адже у літописах часто перемішували мітологію та історію. Ось уривок, де згадується Коляда: "И когда въ 1401 году отъ Магистра Крыжацкаго Магнуса, послѣ многихъ съ нимъ сшибокъ и перемирій, присланы къ Королю Владиславу съ нарочитымъ посланникомъ два окровавленные меча, означающіе по тогдашнему рѣшительную и жестокую войну и вызовъ на оную, то Венцеславъ, по повелѣнію Королевскому, соединясь съ воинствомъ Польскимъ и Литовскимъ, имѣвъ притомъ своего войска тридцать семь тысячь, при воеводахъ Ольговичу и Острогету, да при полковникахъ: Рогдаю, Полеличу, Громвалу, Колядичу и Купалдѣю, наступилъ съ ними на Крыжаковъ…" [5, 9].
Є ще ряд давніх згадок про святкування Коляди, але вони нам нічого суттєвого не добавлять. Тому перейдемо до огляду думок дослідників. У них теж різні підходи, то визнають Коляду як Бога Сонця, то Богиню Сонце, а то й називають Колядою Козу, що є Богинею Неба, яка і породила Сонце. Треба сказати, що народна творчість і висновки дослідників дозволяють відхилення від здорового глузду, тому маємо сіяти матеріал і приходити до розумного висновку. Ми також не претендуємо на останню інстанцію і постійно є у пошуках, вдосконалюючи наявний матеріал.
Письменник Сергій Плачинда написав таке: "Коляда – давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців – Коленда, молдаван та румунів – Колинда). Один із найбільших та найшановніших персонажів міфології українців. Ім'я походить від слова Коло – стародавньої назви Сонця. За легендою, К. щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича – нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи К. відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах. Цьому передує перевтілення К. в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за К." [14, 29].
Цей варіант був підхоплений різними популяризаторами давніх вірувань, хоча він має ряд відхилень від світоглядних основ, де від шлюбу батька-Неба і матері-Землі породжуються Сонце і Вода. Звісно, в мітології іноді теж бувають різноваріантність, так єгипетська богиня неба Нут уявлялася у вигляді корови, що кожного дня проковтує зірки і сонце та знову їх породжує, вона була дружиною бога землі Геба. Тобто маємо перевернуте положення Всесвіту, а таке уявлення може формуватися в нічний період.
Науковець і волхвиня Галина Лозко про Коляду каже двояко, як і про Бога, так і про Богиню, що породжує Божича-Сонце: "Коляда. Бог зимового Сонця, який повертає Коло Свароже до Весни… Слово коляда багатозначне: Святий Вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня, винагорода за колядування, різдвяний подарунок. Сучасне мовознавство, пов'язує значення слова коляда з коло, колокол, а також латинським calendae – календар, різдвяні канікули тощо. Коло – можливо, від коло – сонце, а також небо (подібне до гр. polos – вісь, полюс, небо, оберт; пор. слов'янське Сварга – небесний коловорот). Але в народному уявленні існує також жіноча постать – Богиня Коляда – не тільки як уособлення свята, але і як Богиня-Мати, яка народжує сина Божича-Коляду, тобто молоде зимове Сонечко. У західних слов'ян існує свято Божича (Різдво), якому випікають "Божичний коровай". Про теїстичні риси Коляди як Всевишнього Бога можемо судити з текстів деяких слов'янських колядок. Наприклад, у сербів і хорватів співають:
Дай нам, Боже Колядо!
Добре пасовище, Колядо!
Для корівок, Колядо!
І овечок, Колядо!..

Ішла Коляда та й по вулиці,
Коляда! Коляда!
Та й по вулиці, по метелиці.
Прийшла Коляда на тисовий двір:
– А чи спиш, чи лежиш, пан господарю?
У колядках Коляда згадується як персоніфікація свята або як постать Богині:
Прийшла Коляда наперед Різдва.
Коляда! Коляда!
Ой ходила Коляда, ой гуляла Коляда
По зеленому саду, по багатому двору! [11, 147-148].
Дослідник давніх вірувань д.і.н. Михайло Козлов, приводить різноманітні версії, але робить однозначний висновок, що "згідно з цілим рядом писемних і фольклорних джерел, які дійшли до нашого часу древні слов'яни вірили в якогось загадкового бога – дитину на ім'я Коляда, який вважався у наших предків заступником породілей, новонароджених дітей і одночасно символізував народження нового сонця. [8].
Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) не називав такого Бога, тому писав про свято: "Саме слово "коляда" безумовно латинське, від слова calendae – так звався перший день кожного місяця, а особливо місяця января, коли він гучно святкувався. Це ж слово зайшло й до інших народів, пор. новогрецьке колянта, болгарське коленде чи коледа й т.ін." [4, 272].
А ось Микола Костомаров ще в ХІХ ст. щодо назви свята висловлювався: "Вважаю ж, що ім'я Коляда зовсім не походить від Calendae, а скоріше тотожне слову Іола, що означає колесо – коло сонця; то ж виходить і Коляда від коло – круг, колесо. У відповідності релігійній це свято у слов'ян відзначаєтся в честь, сонця, що народжується, з чого вже слід зробити висновок, що рік слов'яни починали з зимового сонцевороту." [9, 249].
У Миколи Котомарова також можна прочитати і про прояви Бога Сонця, який у західних слов'ян називався Свентовитом і відповідав східному Дажбогу. Для його зимового прояву він називає Поренута: "Біля храму Поревітова стояв храм Поренута. Нарушевич тлумачить, що це слово походить від poronić (Hist. Nar. polsk., t. l Mythol. Slaw.), народити, і вважає, що він був символом сили, що народжує… Ідол зображувався з чотирма головами, а п'яту тримав на грудях, одною рукою за бороду, а другою за лоба. У слов'ян, як і в інших народів, було поняття про щорічне народження сонця, так виявлявся поворот на літо, і тому Поренут чотириголовий (тому вже схожий з Свентовитом), здається, зображував сонце в момент його повернення до діяльності після зимового усипляння... Чотири голови були постійним атрибутом сонця взагалі, а п'ята на грудях означала народження нового сонця." [9, 213].
Якщо виходить така накладка образів Свентовита і його зимового прояву Поренута, то це могло відобразитися і на Велесову Книгу, де зимовий прояв у переліку зазначений як узагальнене ім'я сонячного божества – Дажбог (див. про це вище).
Ще одне цікаве визначення проявів Сонця дає О.Ю Федькович з оповіді людей: "До пізнання віри Христової наші люди вірили у Прабога-Вседержителя. Мав він чотири сини й п'яту дочку. Донька його – це наша мати земля, яку звали Ладою. Чотири сини звалися: перший – Ад-Гад, чи змій, володар пекла, власне чорт. Він ворогував з Богом, братами й сестрою; другий син – Яр-Ярило – св. Юр; третій – Рай, з котрого потім зробили Івана, четвертий – наймолодший Лад або Мир, з якого зробили Дмитра. Само сонце звали Святовидом і зображали його як лицаря богатиря в золотім шоломі і з сьома мечами коло боку, а восьмий у руці; він об'їздив землю білими кіньми". [7, 123].
У Федьковича в іменах чотирьох синів упізнаються образи Богів Сонця, хоча окремо названий Святовид. До Яра-Ярила, Раю та Ладомира питань особливих немає, вони відомі з інших джерел. А ось Гада (такий персонаж є в семітській мітології, як Бог вдачі і щастя) за переліком має уособлювати зимове Сонце. Але поданий образ не відповідає сонячному божеству. Можна припустити, що зимове Сонце знаходиться в потойбіччі, що охороняє Змій, бо зима відповідає ночі Сварожій.

Часто Боги мають, як позитивне значення, так і негативне, наприклад, Велес, як Бог нижнього світу, є одночасно і той, що приносить отрочат, але й проводжає померлих, якраз один із його образів є Змій (роги), а з іншого боку його образ вола символізує достаток. Є англійське God чи німецьке Gott, що означає Бог, а наші відповідники год (рік), година (та ж гадина), теж пов'язані зі зміями. Змієборець на годиннику стрілою побиває кожну годину (цифру). Та й саме річне коло – це образ Змія. В усякому разі до свідчень Федьковича треба ставитися з осторогою чи з погляду іншої версії. І пам'ятаємо, що іноді народна творчість дозволяє собі порушувати системність божественного світу, коли при передачі інформації втрачається її внутрішній зміст або виникає інша версія погляду на священний об'єкт.
Є ще один образ для свята зимового сонцестояння, який у дослідників також має подвійне значення, як добре, так і зле. Мова йде про Корочуна. Ось думка професора Степана Килимника:
"Слово "Коляда" пояснюється різно: найбільше аргументів є за те, що коляда – це назва Нового Року у греків і римлян: Саlandai і Саlеndае, – свято після веселих Сатурналій – від 24 грудня по 6 січня – під час Врумалій і Вот; друга думка, слово Коляда знаменувало Коло Сонця і "коло сонця, близько". Коло дає. А також як Сонце-Сварожич, син Неба, було життєдайне, то й його коло (річний круг, хід) було силою дайною. Старовинна всеслов'янська назва, видно, була "Корчун". І ця назва пояснюється різно, але також у значенні сонця. Є пояснення, що Корочун – це бог, що скорочував ніч, а збільшував день, і це знову таки Сонце. Акад. М. Грушевський, як і цілий ряд його попередників істориків та етнографів, стоїть за те, що слово Коляда таки грецького походження." [7, 67].
Натомість Галина Лозко не вважає переконливим, що Корочун є ім'ям зимового Сонця і пише, що зимове сонцестояння – це "Різдво Божича-Коляди, народжується молоде сонячне світло, воно щодня прибуває й поборює темряву своїми ніжними промінчиками, які навесні оживляють землю і всю природу. Закінчення Корочуна – найтемнішої частини року." [11, 450].
Ім'я Корочун трохи нам нагадує Хорса, Кришну чи Христоса, що може позначатися потойбічним Сонцем, тобто Місяцем. Схожа назва Круасан (фр. croissant, досл. "півмісяць", токож "ріжок, підковка") – традиційний для французької та австрійської кухонь невеликий хлібо-булочний кондитерський виріб у формі півмісяця, чимось нагадує український виріб рогалик.
Іноді Корочуна наділяють зовсім негативними ознаками, що наближають його до Бога смерті, злого духа. В народі поняття "карочун" досі використовується в розумінні смерті чи хвороби: корчитися, скорчило. [див. 6].
Можемо зробити припущення чому існує розбіжність між образами Корочуна, як смерті так і народження. Як вже писали, на зимове сонцестояння старе Сонце вмирає, а нове народжується. А в людському житті, якщо людина зробила сонячне коло в 60 років, то живучі далі йде по колу молодого і має утримуватися Родом. Тому й кажуть: "Старий, що малий". Навіть поняття "корчи" може стосуватися, як дитини, так і старого: дитина в утробі лежить скорчено, а померлого первісно клали в могилу скорчено, наче в утробу. Тому, можливо, дитину прагнули виправити, замотуючи у пелюшку. Також що старий, що малий крекчуть, або вони є крикунами. З малим зрозуміло, голос подає добрий, але згадаємо, як заходив Дід Мороз: "Ого-го". Можна подумати, що це лише словесний збіг, але коли він підкріплений мітологічними діями образу, то вже можна розглядати як версію походження імені.