Пашник С.Д. Оксана. 24 січня
https://www.svit.in.ua/pra/1p7.htm
Свято Оксани відзначають за церковним календарем 24 січня [5, 192], спробуємо пояснити його з позиції рідновір'я. Ми відносимо це свято до ушанування Мокоші, порівняємо аналогічні свята на 23 квітня, 24 липня, 24 жовтня. На ці дати в місячному календарі нічне світило має розкритися у формі літери "С". Свята Мокоші передують проміжному ушануванню Сонця, як правило такі свята припадають на 24 (місяць тримає 30 днів) чи 25 (місяць тримає 31 день) число кожного місяця, можуть бути невеликі зміщення. Розбіжність зі святами пов'язуємо з різною кількістю днів у місяці, тому свята регулювалися відносно системи. Напевно, свято Мокоші є розкриттям лона перед народженням прояву Сонця, причому попередній прояв мав би загинути.
Багато імен можуть або втрачати першу літеру, або ж навпаки набувати. Укорочений варіант Оксани – Ксена, припускаємо, що здовжений є Моксана, що нагадує нам Мокошу. У Велесовій Книзі згадуються мокошани (різновид лісовиків чи водяників): "мокошани, якож в подах сплять" (ВК,38а) [1].
Як правило, словники пояснюють ім'я Оксана з грецької "гостинність" або "чужа" (Xenia). [4, 167]. Можливо, що жінка гостинно приймає чоловіка, а чужа це та, що символізує потойбічний світ. Також з нашої мови можна розуміти як та, що "окошує", "скошує". Скошувати (жати) в полі можна колосся серпом-місяцем чи косою. Так як Мокоша є уособленням жіночого лона, то аналогічні уявлення маємо при статевих стосунках: жінка (пор. жнива) скошує чоловічий прутень, який віддаючи насіння падає як скошене стебло. Може ще виникнути уява потрапляння колоса під жорна, якими виступають жіночі сідниці. Матерія, що має коротку ворсу з назвою "оксамит" якраз нагадує нам скошене поле. Назву тканини можна перекласти як "скошена нитка".
Олександр Виженко, дослідник статевого життя українського народу пояснюючи слова наступної пісні:
Ой нема, нема, гей, та кращого
Понад Івана, понад нашого.
Причіпив жорна та й до пояса,
А сам полетів аж під небеса.
І крупу меле, і кашу варить…
Жорна – то жінка, яка обвила талію Івана своїми ногами. [2, 243-244].
Поєднання двох літер "кс", що пов'язується з косою і місячною сутністю, латинською відображається символом "Х". Символ косого хреста ототожнюється з потойбічним світом (чужим) і символом плодючості. Його ми можемо бачити на стародавніх трипільських статуетках.
Як версію можемо розглянути також основний корінь "сан", що можливо в складних іменах. В етимологічному словнику "сани" пов'язують зі змієм чи полозом [див. 3, 177], полоззя якого дійсно нагадують змія, а закругленість можна ототожнювати з Місяцем, на відміну від сонячних коліс возу.
Не будемо відкидати зв'язок з іменем Роксана, яку виводять із перської і перекладають як "світло" (rūšanī), звідти воно потрапило в грецьку. Rōxanē – ім'я дружини Олександра Македонського. [див. 4, 176]. Ці пояснення треба перевіряти, бо часто виводять слово з іноземної мови, але чомусь не шукають в нашій мові. Можемо порівняти, що жіноче лоно також може бути пов'язаним із пролиттям світла, "розою" чи "ружею" – народженням прояву Сонця, хоч і поки ще приземленого і в печі, як домашнього вогнища-дитини.
Ще один мітологічний образ, що близький до нашої Русалки, найвідоміший персонаж у народних уявленнях фольклору Астурії та Леону (Іспанія) – Ксана (ісп. Xana). Вона мешкає у потоках чистої води, подібної до струмків, в колодязях і навіть в морі. Образ Ксани тісно пов'язаний з водяними німфами.
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 192 с.
2. Виженко О.Є. Україна кохання. Фольклорне дослідження. – К.: Деркул, 2005. – 280 с.
3. Етимологічний словник української мови. Том 5: Р–Т. – К.: Наук. думка, 2006. – 705 с.
4. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с.
5. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар. – К.: Мистецтво, 1993. – 208 с.
https://www.svit.in.ua/pra/1p7.htm
Свято Оксани відзначають за церковним календарем 24 січня [5, 192], спробуємо пояснити його з позиції рідновір'я. Ми відносимо це свято до ушанування Мокоші, порівняємо аналогічні свята на 23 квітня, 24 липня, 24 жовтня. На ці дати в місячному календарі нічне світило має розкритися у формі літери "С". Свята Мокоші передують проміжному ушануванню Сонця, як правило такі свята припадають на 24 (місяць тримає 30 днів) чи 25 (місяць тримає 31 день) число кожного місяця, можуть бути невеликі зміщення. Розбіжність зі святами пов'язуємо з різною кількістю днів у місяці, тому свята регулювалися відносно системи. Напевно, свято Мокоші є розкриттям лона перед народженням прояву Сонця, причому попередній прояв мав би загинути.
Багато імен можуть або втрачати першу літеру, або ж навпаки набувати. Укорочений варіант Оксани – Ксена, припускаємо, що здовжений є Моксана, що нагадує нам Мокошу. У Велесовій Книзі згадуються мокошани (різновид лісовиків чи водяників): "мокошани, якож в подах сплять" (ВК,38а) [1].
Як правило, словники пояснюють ім'я Оксана з грецької "гостинність" або "чужа" (Xenia). [4, 167]. Можливо, що жінка гостинно приймає чоловіка, а чужа це та, що символізує потойбічний світ. Також з нашої мови можна розуміти як та, що "окошує", "скошує". Скошувати (жати) в полі можна колосся серпом-місяцем чи косою. Так як Мокоша є уособленням жіночого лона, то аналогічні уявлення маємо при статевих стосунках: жінка (пор. жнива) скошує чоловічий прутень, який віддаючи насіння падає як скошене стебло. Може ще виникнути уява потрапляння колоса під жорна, якими виступають жіночі сідниці. Матерія, що має коротку ворсу з назвою "оксамит" якраз нагадує нам скошене поле. Назву тканини можна перекласти як "скошена нитка".
Олександр Виженко, дослідник статевого життя українського народу пояснюючи слова наступної пісні:
Ой нема, нема, гей, та кращого
Понад Івана, понад нашого.
Причіпив жорна та й до пояса,
А сам полетів аж під небеса.
І крупу меле, і кашу варить…
Жорна – то жінка, яка обвила талію Івана своїми ногами. [2, 243-244].
Поєднання двох літер "кс", що пов'язується з косою і місячною сутністю, латинською відображається символом "Х". Символ косого хреста ототожнюється з потойбічним світом (чужим) і символом плодючості. Його ми можемо бачити на стародавніх трипільських статуетках.
Як версію можемо розглянути також основний корінь "сан", що можливо в складних іменах. В етимологічному словнику "сани" пов'язують зі змієм чи полозом [див. 3, 177], полоззя якого дійсно нагадують змія, а закругленість можна ототожнювати з Місяцем, на відміну від сонячних коліс возу.
Не будемо відкидати зв'язок з іменем Роксана, яку виводять із перської і перекладають як "світло" (rūšanī), звідти воно потрапило в грецьку. Rōxanē – ім'я дружини Олександра Македонського. [див. 4, 176]. Ці пояснення треба перевіряти, бо часто виводять слово з іноземної мови, але чомусь не шукають в нашій мові. Можемо порівняти, що жіноче лоно також може бути пов'язаним із пролиттям світла, "розою" чи "ружею" – народженням прояву Сонця, хоч і поки ще приземленого і в печі, як домашнього вогнища-дитини.
Ще один мітологічний образ, що близький до нашої Русалки, найвідоміший персонаж у народних уявленнях фольклору Астурії та Леону (Іспанія) – Ксана (ісп. Xana). Вона мешкає у потоках чистої води, подібної до струмків, в колодязях і навіть в морі. Образ Ксани тісно пов'язаний з водяними німфами.
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 192 с.
2. Виженко О.Є. Україна кохання. Фольклорне дослідження. – К.: Деркул, 2005. – 280 с.
3. Етимологічний словник української мови. Том 5: Р–Т. – К.: Наук. думка, 2006. – 705 с.
4. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с.
5. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар. – К.: Мистецтво, 1993. – 208 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Оксана #Мокош #Місяць #Вода #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Оксана #Мокош #Місяць #Вода #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Григор. 25 січня
https://www.svit.in.ua/pra/1p8.htm
Свято Григора припадає на один із "сонячних" днів календаря. Можна припустити, що це свято символізує маленьке Сонце, яке ще не виходить з двору. Воно може бути близьке до вогнища, яке "горить" в печі.
Піч для нагрівання чи плавки металів називається горн чи горно, що походить від праслов'янського *gъr̥nъ "горіти", "жар". Вогонь виступає охоронцем домівки, саме так перекладають з грецької Григорій, що позначає охоронця "не сплю", "пильную", тобто страж. [5, 81]. Горном (від нім. Horn – "ріг") називають духовий музичний інструмент, що відповідно використовувався для сповіщення, в тому числі тривоги.
Аналогічне до Григорія є пояснення для відносно сучасного терміну 'Еґреґор' (дав.-гр. ἐγρήγοροι – "дух-охоронець", "пильний") – "душа", "стани", які породжують думки, емоції, почуття людей. Вважається, що це якась ментальна, невидима для людського ока субстанція, що огортає деякі речі або навіть певні поняття. Егрегор виникає там, де група людей відчуває сильні загальні емоції, слід однієї спільної мети, має однакові думки. Це можуть бути релігійні, общинні культи, творчі і філософські школи, навіть великі робочі колективи. Не важливо, навколо якої саме ідеї об'єднуються люди, головне – це сила їхньої віри в цю ідею, саме вона породжує якусь колективну свідомість. Незважаючи на те, що егрегор є породженням колективної свідомості, він впливає на людей, незалежно від волі членів цієї групи. [див. 1].
Ми можемо сказати, що родина має охоронятися аналогічними субстанціями, тобто вона працює як один організм зі спільною ідеєю. Велика родина – це наша Держава. Порушення правил спільноти означається терміном "гріх", який етимологічно складний для розуміння, з ним пов'язують слова: гріти, пекти, кривий чи пагорб.
Також таємниче виглядає етимологія близького слова "горіх", це своєрідна міцна хата для ядра. Де нам шукати символ цього чарівного горіха? На нашому рідному Триглаві, який нам пояснить його значення. Саме середній зуб Триглава внизу має форму горіха, а в середині його перевернута п'ятикінцева зірка – символ вогню (зародку Сонця). Тобто Вогонь перебуває в хаті-пагорбі, це володіння Велеса. І звісно місце, де твориться "первородний гріх": там сходяться начала двох крайніх зубів, що можуть символізувати чоловіка і жінку. Також п'ятикінцева перевернута зірка позначає посланця ангела-охоронця, що падає з Небес. Зірки на небі – це душі наших Предків, то вони мають повернутися на землю і відродитися серед свого роду. Тому і горіх отримав назву 'грецький' чи 'волоський' не через народи бо їхні самоназви інші, а через світоглядне розуміння. Наш горіх-егрегор в шкаралупі тримає в цілості домашнє вогнище, що підтримує горіння в середині гори.
Аналогічний образ є в христосівців, які малюють народження Ісуса в печері (пор. печі) гори. Це місце називають Вифлиємом (Бедламом), бо народжується в потойбіччі серед бидляти (скотини) – цим місцем опікується Велес. На картинах відображають, як від Сонця (Геліоса) падає зірка (ан-гел) і світить в середині гори. Вона позначає народження малюка. [див. 3, 87].
Одна з назв о. Хортиці (Хортич), яку подає Костянтин Парфіроген острів Св. Григорія. Сам острів може символізувати човен-камін, де й перебуває вогнище – зародок Сонця [4, 4,10].
Ім'я Григор багатоскладне, з нього могли вийти похідні імена, наприклад: Грицько, Ігор, Єгор. Важливо, що ім'я Григор близьке до імені єгипетського Бога Гора, що відображався у вигляді сокола чи яструба. Гор уособлював ранкове Сонце-дитину, світло, син Ісіди і Осириса. Він бореться зі своїм дядьком Сетом, що володів темрявою і демонами. Гор (Горос, Хорос) в іншому міті є сином Ра – Богом Сонця. Геродот порівнював Гора з Аполлоном. [див. 6, 464, 469].
Степан Наливайко подає співзвучне ім'я на індуському ґрунті, що підтверджує наше припущення про значення цього імені і свята: "Ґріхапаті (griha "оселя" +pati) "Владика оселі, Господар, Хазяїн". Інше ім'я Сур'ї-Сонця й Аґні-Вогню." [2, 330]. Тобто свято Григора можна ототожнювати з Домовиком-Вогнищем, охоронцем родини.
Література:
https://www.svit.in.ua/pra/1p8.htm
Свято Григора припадає на один із "сонячних" днів календаря. Можна припустити, що це свято символізує маленьке Сонце, яке ще не виходить з двору. Воно може бути близьке до вогнища, яке "горить" в печі.
Піч для нагрівання чи плавки металів називається горн чи горно, що походить від праслов'янського *gъr̥nъ "горіти", "жар". Вогонь виступає охоронцем домівки, саме так перекладають з грецької Григорій, що позначає охоронця "не сплю", "пильную", тобто страж. [5, 81]. Горном (від нім. Horn – "ріг") називають духовий музичний інструмент, що відповідно використовувався для сповіщення, в тому числі тривоги.
Аналогічне до Григорія є пояснення для відносно сучасного терміну 'Еґреґор' (дав.-гр. ἐγρήγοροι – "дух-охоронець", "пильний") – "душа", "стани", які породжують думки, емоції, почуття людей. Вважається, що це якась ментальна, невидима для людського ока субстанція, що огортає деякі речі або навіть певні поняття. Егрегор виникає там, де група людей відчуває сильні загальні емоції, слід однієї спільної мети, має однакові думки. Це можуть бути релігійні, общинні культи, творчі і філософські школи, навіть великі робочі колективи. Не важливо, навколо якої саме ідеї об'єднуються люди, головне – це сила їхньої віри в цю ідею, саме вона породжує якусь колективну свідомість. Незважаючи на те, що егрегор є породженням колективної свідомості, він впливає на людей, незалежно від волі членів цієї групи. [див. 1].
Ми можемо сказати, що родина має охоронятися аналогічними субстанціями, тобто вона працює як один організм зі спільною ідеєю. Велика родина – це наша Держава. Порушення правил спільноти означається терміном "гріх", який етимологічно складний для розуміння, з ним пов'язують слова: гріти, пекти, кривий чи пагорб.
Також таємниче виглядає етимологія близького слова "горіх", це своєрідна міцна хата для ядра. Де нам шукати символ цього чарівного горіха? На нашому рідному Триглаві, який нам пояснить його значення. Саме середній зуб Триглава внизу має форму горіха, а в середині його перевернута п'ятикінцева зірка – символ вогню (зародку Сонця). Тобто Вогонь перебуває в хаті-пагорбі, це володіння Велеса. І звісно місце, де твориться "первородний гріх": там сходяться начала двох крайніх зубів, що можуть символізувати чоловіка і жінку. Також п'ятикінцева перевернута зірка позначає посланця ангела-охоронця, що падає з Небес. Зірки на небі – це душі наших Предків, то вони мають повернутися на землю і відродитися серед свого роду. Тому і горіх отримав назву 'грецький' чи 'волоський' не через народи бо їхні самоназви інші, а через світоглядне розуміння. Наш горіх-егрегор в шкаралупі тримає в цілості домашнє вогнище, що підтримує горіння в середині гори.
Аналогічний образ є в христосівців, які малюють народження Ісуса в печері (пор. печі) гори. Це місце називають Вифлиємом (Бедламом), бо народжується в потойбіччі серед бидляти (скотини) – цим місцем опікується Велес. На картинах відображають, як від Сонця (Геліоса) падає зірка (ан-гел) і світить в середині гори. Вона позначає народження малюка. [див. 3, 87].
Одна з назв о. Хортиці (Хортич), яку подає Костянтин Парфіроген острів Св. Григорія. Сам острів може символізувати човен-камін, де й перебуває вогнище – зародок Сонця [4, 4,10].
Ім'я Григор багатоскладне, з нього могли вийти похідні імена, наприклад: Грицько, Ігор, Єгор. Важливо, що ім'я Григор близьке до імені єгипетського Бога Гора, що відображався у вигляді сокола чи яструба. Гор уособлював ранкове Сонце-дитину, світло, син Ісіди і Осириса. Він бореться зі своїм дядьком Сетом, що володів темрявою і демонами. Гор (Горос, Хорос) в іншому міті є сином Ра – Богом Сонця. Геродот порівнював Гора з Аполлоном. [див. 6, 464, 469].
Степан Наливайко подає співзвучне ім'я на індуському ґрунті, що підтверджує наше припущення про значення цього імені і свята: "Ґріхапаті (griha "оселя" +pati) "Владика оселі, Господар, Хазяїн". Інше ім'я Сур'ї-Сонця й Аґні-Вогню." [2, 330]. Тобто свято Григора можна ототожнювати з Домовиком-Вогнищем, охоронцем родини.
Література:
1. Егрегор: що це таке, і як впливає на людину. - https://dailyday.com.ua/nepiznane/egregor-shcho-tse-take-i-yak-vplivae-na-lyudinu.html (дата звернення – 23.01.2023).
2. Наливайко C.I. Українська індоаріка. – К.: Євшан-зілля, 2007. – 640 с.
3. Пашник С.Д. Біблійна мітологія. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7531 (2023). – 92 с.
4. Пашник С.Д. Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 64 с.
5. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с.
6. Щокін Г.В. Людство і віра. Всесвітня історія народів і релігій – К.: МАУП, 2005. – Т.ІІ – 640 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Григор #Сонце #Піч #Вогнище #Домовий #РіднаВіра #СвітовитПашник
2. Наливайко C.I. Українська індоаріка. – К.: Євшан-зілля, 2007. – 640 с.
3. Пашник С.Д. Біблійна мітологія. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7531 (2023). – 92 с.
4. Пашник С.Д. Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 64 с.
5. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с.
6. Щокін Г.В. Людство і віра. Всесвітня історія народів і релігій – К.: МАУП, 2005. – Т.ІІ – 640 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Григор #Сонце #Піч #Вогнище #Домовий #РіднаВіра #СвітовитПашник
dailyday.com.ua
Егрегор: що це таке, і як впливає на людину
Поняття егрегора стосується деяких нетрадиційних релігій, езотеричних практик та окультних наук. Вважається, що це якась ментальна, невидима для людського...
Пашник С.Д. Передстрітення. Берегиня. 1 лютого
https://svit.in.ua/pra/2p1.htm
Прийнято святкувати в основному наступний день 2 лютого, що має назву Стрітення, а його переддень називається Передстрітення. Це свято легко пояснюється в місячно-сонячному стилі календаря. Човен-місяць, що пішов у мандри 1 січня, має досягнути іншого берега 1 лютого. У цей час люди за місячно-сонячним календарем виходять на берег річки зустрічати Молодик. Відповідно на 40-й день має закінчитися очищення для новонароджених, пошлюблених, померлих, а також породіллі, про яких ми згадували у зв'язку зі святами Різдва і Нового року. Ця календарна дата пояснює звичай посвячувати дитину і поминати на 40-й день. Передстрітення в календарі протистоїть Спасу на воді, який також проводиться біля водоймищ. Інші свята цього ж типу стоять 1 травня (Маї) і 1 листопада (Діди), що пов'язані з поминанням предків або сходами молодої парості.
На жаль, руська народна традиція нам залишила мало відомостей про Передстрітення. Для пояснення свята скористаємося західноєвропейськими джерелами ушанування Бригіти 1 лютого, що є тотожною нашій Берегині.
Ірландська Богиня Бригіта вважається покровителькою поезій, ремесел, цілительства, вона допомагає жінкам при пологах. В ірландських сагах Бригіта є дружиною Бреса (нагадує нашого Велеса). Донька Бога Дагди. На півночі Англії цю богиню називали Бригантія. Свято Бригіти – Імболк. [2].
При введенні христосівства Богиню замінила свята Бригіта. Вважається, що у передсвято Бригіта мандрує країною благословляючи людей. Очікуючи її, за звичаєм, на підвіконня викладають пиріг або шматки хліба з маслом. У деяких районах Ірландії до цього дня випікали хліб у вигляді хреста. Поруч клали кілька колосків для її улюбленої білої корови (явний натяк на місячну сутність).
В цей день плели очеретяні хрести для захисту оселі протягом року. Хрести кріпили над дверима замість минулорічних. В це свято також були заборонені будь-які дії пов'язані з обертом колеса (напевно це символізує, що сонячне колесо вже дісталося (приїхало) до берега, двору). На мотузках для білизни розвішували хусточки, шматки тканини, стрічки, які називалися одягом Бригіти. Вважалося що ця тканина приймає цілющі властивості, якщо Бригіта торкнеться їх. (Це нагадує наш звичай розвішувати тканину на гілки дерев для русалок).
В давнину ходили ряджені від дому до дому і носили з собою солом'яну ляльку і веселили людей піснями і танцями, а господарі віддячували їм солодощами і грошима. [1].
Можна припустити, що це свято ушанування жінки пов'язане із завершенням очищення при народжені дитини (у календарному випадку Різдво Божича Коляди). У церковному приписі зазначалося, що породілля 40 днів не сміла заходити до храму, бо вважалася нечистою. По їх закінченні мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення [3, 371]. Тому стрітенське свято ще називається "Очищення Пречистої Діви Марії".
Свідчення етнографів доводять, що обряд очищення породіллі притаманний нашому народові і раніше його дотримувалися. У цей час жінки не мали статевих стосунків, були незаплідненими, тобто не освяченими. [4, 46]. Можливо матері давався час для загоєння післяпологових ран і для особливого догляду за новонародженою дитиною.
Література:
1. День святой Бригиты в Ирландии. – http://calend.ru.
2. Імболк. – http://uk.wikipedia.org/wiki/Імболк.
3. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
4. Пашник С.Д. Іменослов – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 68 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Передстрітення #Берегиня #Молодик #Вода #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/2p1.htm
Прийнято святкувати в основному наступний день 2 лютого, що має назву Стрітення, а його переддень називається Передстрітення. Це свято легко пояснюється в місячно-сонячному стилі календаря. Човен-місяць, що пішов у мандри 1 січня, має досягнути іншого берега 1 лютого. У цей час люди за місячно-сонячним календарем виходять на берег річки зустрічати Молодик. Відповідно на 40-й день має закінчитися очищення для новонароджених, пошлюблених, померлих, а також породіллі, про яких ми згадували у зв'язку зі святами Різдва і Нового року. Ця календарна дата пояснює звичай посвячувати дитину і поминати на 40-й день. Передстрітення в календарі протистоїть Спасу на воді, який також проводиться біля водоймищ. Інші свята цього ж типу стоять 1 травня (Маї) і 1 листопада (Діди), що пов'язані з поминанням предків або сходами молодої парості.
На жаль, руська народна традиція нам залишила мало відомостей про Передстрітення. Для пояснення свята скористаємося західноєвропейськими джерелами ушанування Бригіти 1 лютого, що є тотожною нашій Берегині.
Ірландська Богиня Бригіта вважається покровителькою поезій, ремесел, цілительства, вона допомагає жінкам при пологах. В ірландських сагах Бригіта є дружиною Бреса (нагадує нашого Велеса). Донька Бога Дагди. На півночі Англії цю богиню називали Бригантія. Свято Бригіти – Імболк. [2].
При введенні христосівства Богиню замінила свята Бригіта. Вважається, що у передсвято Бригіта мандрує країною благословляючи людей. Очікуючи її, за звичаєм, на підвіконня викладають пиріг або шматки хліба з маслом. У деяких районах Ірландії до цього дня випікали хліб у вигляді хреста. Поруч клали кілька колосків для її улюбленої білої корови (явний натяк на місячну сутність).
В цей день плели очеретяні хрести для захисту оселі протягом року. Хрести кріпили над дверима замість минулорічних. В це свято також були заборонені будь-які дії пов'язані з обертом колеса (напевно це символізує, що сонячне колесо вже дісталося (приїхало) до берега, двору). На мотузках для білизни розвішували хусточки, шматки тканини, стрічки, які називалися одягом Бригіти. Вважалося що ця тканина приймає цілющі властивості, якщо Бригіта торкнеться їх. (Це нагадує наш звичай розвішувати тканину на гілки дерев для русалок).
В давнину ходили ряджені від дому до дому і носили з собою солом'яну ляльку і веселили людей піснями і танцями, а господарі віддячували їм солодощами і грошима. [1].
Можна припустити, що це свято ушанування жінки пов'язане із завершенням очищення при народжені дитини (у календарному випадку Різдво Божича Коляди). У церковному приписі зазначалося, що породілля 40 днів не сміла заходити до храму, бо вважалася нечистою. По їх закінченні мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення [3, 371]. Тому стрітенське свято ще називається "Очищення Пречистої Діви Марії".
Свідчення етнографів доводять, що обряд очищення породіллі притаманний нашому народові і раніше його дотримувалися. У цей час жінки не мали статевих стосунків, були незаплідненими, тобто не освяченими. [4, 46]. Можливо матері давався час для загоєння післяпологових ран і для особливого догляду за новонародженою дитиною.
Література:
1. День святой Бригиты в Ирландии. – http://calend.ru.
2. Імболк. – http://uk.wikipedia.org/wiki/Імболк.
3. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
4. Пашник С.Д. Іменослов – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 68 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Передстрітення #Берегиня #Молодик #Вода #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Calend.ru
Календарь событий 2024 - праздники, именины, дни городов, памятные даты и производственные календари
Пашник С.Д. Стрітення. Громниця. 2 лютого
https://svit.in.ua/pra/2p2.htm
Церковне свято Господнього Стрітення припадає на 2 лютого і пов'язується з тим, що малого Ісуса через 40 днів від народження батьки принесли до храму і він там зустрівся із Семе(о)ном, якому було Св. Духом відкрито, що не бачитиме він смерті доки не побачить Месію. Семен пізнає в Ісусі довгожданого Спасителя і бере його на руки. Свято христосівською церквою було введене тільки в другій половині 4-го віку і поступово за кілька століть поширилося на теренах панування релігії. У храмах прийнято у цей день носити свічки. [1, 372-374].
Вважаємо, що церква використала стародавнє свято для своїх потреб, адже в інших народів також існує звичай на 40-й день посвячувати новонароджену дитину. Саме на цей час Місяць-човен, що відправився у подорож 1 січня, досягнув іншого берега – пройшов місяць очищення, як для новонародженого, так і для померлого сонячного божества, а також завершується весільна подорож, яка остаточно затвердить постання нової родини.
Припускаємо, що на цей день дитина має бути введена до храму і приєднана до Роду Земного, натомість душа померлого приєднується до Роду Небесного і вони зустрічаються у храмі, щоб кожен із них зайняв своє місце. Тому проводять відповідні обряди посвячення і поминок. До цього часу душа померлого ще митарствує, а опісля знаходить спокій. Новонароджену ж дитину переслідують навські божества, бо йде вічна боротьба за життя між світами. Тому дитину до посвячення намагаються не показувати чужим людям, раніше навіть не виносили на вулицю. Але відмінно від євангельського сюжету, де до храму приходять самі батьки, за нашим звичаєм це роблять куми – підмінні батьки, бо потойбічні сили знають справжніх батьків і можуть зашкодити дитині (див. легенди про переслідування божественного малюка).
Далі переповідаємо народний звичай, як відзначали свято за дослідженнями М. Шмайди. На Стрітення люди йшли до храму на Службу Божу і несли з собою або купували свічку (після освячення її називали громничною), а також пляшку з водою, яку потім священик разом із свічками кропив свяченою водою.
Кожен з прихожан, хто приносив в храм свічку, робив на ній якийсь знак (шкрябав нігтем, обв'язував кольоровою ниточкою чи позначав якимось іншим знаком, щоб після освячення розпізнати її серед інших).
Застосовували такі свічки-громнички люди при різних випадках, зокрема, коли хтось не міг умерти, в руки йому давали громничку (коли він не міг її втримати, запалювали її за головою).
Коли хтось вибирався в далеку дорогу (на війну чи за океан), коли по селах лютувала якась пошесть – холера чи мор, коли перший раз ішли орати, коли вперше навесні виганяли худобу в поле, – завжди запалювали свічку-громничку. Коли в хаті водилося нещастя – нею обкурювали довкола хату.
Коли навесні налітала велика буря з громом і блискавками (у народі говорили, що б'ють перуни), то селяни, щоб захистити себе, обійстя і худобу від вогняних блискавиць, швидко запалювали свічку-громничку, посвячену в храмі, ставили її перед образами або приліплювали на край сталу і молилися: "Врятуй, Боже Всемогутній, мене від усякого зла". Селяни швидко брали зілля (багнітки, посвячені на квітну неділю і ліщину, якою замаювали вікна й двері на Русаля) з-за образів і кидали у вогонь як жертву Перунові. Вони вірили, що святий дим з торішнього свяченого зілля розганяє хмари.
Разом із свічками-громничками в церкві святили й воду (називали "стрітенською"). Її берегли, бо вважали цілющою, і вживали проти "пристріту" (наврочення), лікували вуха, натирали хворі місця на тілі. Тією водою навесні окроплювали господаря, коли він перший раз ішов орати, її вживали, коли вперше виганяли худобу на поле, щоб її не пристрітили погані очі. Принесеною свяченою водою окроплювали хату (кути), щоб у ній завжди був спокій, а решту залишали на випадок якоїсь недуги. До такої води кидали вуглики проти хвороби (пристріту). [див. 2].
https://svit.in.ua/pra/2p2.htm
Церковне свято Господнього Стрітення припадає на 2 лютого і пов'язується з тим, що малого Ісуса через 40 днів від народження батьки принесли до храму і він там зустрівся із Семе(о)ном, якому було Св. Духом відкрито, що не бачитиме він смерті доки не побачить Месію. Семен пізнає в Ісусі довгожданого Спасителя і бере його на руки. Свято христосівською церквою було введене тільки в другій половині 4-го віку і поступово за кілька століть поширилося на теренах панування релігії. У храмах прийнято у цей день носити свічки. [1, 372-374].
Вважаємо, що церква використала стародавнє свято для своїх потреб, адже в інших народів також існує звичай на 40-й день посвячувати новонароджену дитину. Саме на цей час Місяць-човен, що відправився у подорож 1 січня, досягнув іншого берега – пройшов місяць очищення, як для новонародженого, так і для померлого сонячного божества, а також завершується весільна подорож, яка остаточно затвердить постання нової родини.
Припускаємо, що на цей день дитина має бути введена до храму і приєднана до Роду Земного, натомість душа померлого приєднується до Роду Небесного і вони зустрічаються у храмі, щоб кожен із них зайняв своє місце. Тому проводять відповідні обряди посвячення і поминок. До цього часу душа померлого ще митарствує, а опісля знаходить спокій. Новонароджену ж дитину переслідують навські божества, бо йде вічна боротьба за життя між світами. Тому дитину до посвячення намагаються не показувати чужим людям, раніше навіть не виносили на вулицю. Але відмінно від євангельського сюжету, де до храму приходять самі батьки, за нашим звичаєм це роблять куми – підмінні батьки, бо потойбічні сили знають справжніх батьків і можуть зашкодити дитині (див. легенди про переслідування божественного малюка).
Далі переповідаємо народний звичай, як відзначали свято за дослідженнями М. Шмайди. На Стрітення люди йшли до храму на Службу Божу і несли з собою або купували свічку (після освячення її називали громничною), а також пляшку з водою, яку потім священик разом із свічками кропив свяченою водою.
Кожен з прихожан, хто приносив в храм свічку, робив на ній якийсь знак (шкрябав нігтем, обв'язував кольоровою ниточкою чи позначав якимось іншим знаком, щоб після освячення розпізнати її серед інших).
Застосовували такі свічки-громнички люди при різних випадках, зокрема, коли хтось не міг умерти, в руки йому давали громничку (коли він не міг її втримати, запалювали її за головою).
Коли хтось вибирався в далеку дорогу (на війну чи за океан), коли по селах лютувала якась пошесть – холера чи мор, коли перший раз ішли орати, коли вперше навесні виганяли худобу в поле, – завжди запалювали свічку-громничку. Коли в хаті водилося нещастя – нею обкурювали довкола хату.
Коли навесні налітала велика буря з громом і блискавками (у народі говорили, що б'ють перуни), то селяни, щоб захистити себе, обійстя і худобу від вогняних блискавиць, швидко запалювали свічку-громничку, посвячену в храмі, ставили її перед образами або приліплювали на край сталу і молилися: "Врятуй, Боже Всемогутній, мене від усякого зла". Селяни швидко брали зілля (багнітки, посвячені на квітну неділю і ліщину, якою замаювали вікна й двері на Русаля) з-за образів і кидали у вогонь як жертву Перунові. Вони вірили, що святий дим з торішнього свяченого зілля розганяє хмари.
Разом із свічками-громничками в церкві святили й воду (називали "стрітенською"). Її берегли, бо вважали цілющою, і вживали проти "пристріту" (наврочення), лікували вуха, натирали хворі місця на тілі. Тією водою навесні окроплювали господаря, коли він перший раз ішов орати, її вживали, коли вперше виганяли худобу на поле, щоб її не пристрітили погані очі. Принесеною свяченою водою окроплювали хату (кути), щоб у ній завжди був спокій, а решту залишали на випадок якоїсь недуги. До такої води кидали вуглики проти хвороби (пристріту). [див. 2].
Припускаємо, що зустріч човна-місяця, а разом із ним і вшанування на 40-й день від Різдва новонародженого, пошлюбленого і померлого сонячного божества супроводжувалася грюканням у дзвони наче грім, сани прикрашали дзвонами, і люди могли нести дзвоники. І гриміло, коли з'їжджалися до храму, тому і свято носило другу назву Громниця.
Література:
1. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
2. Шмайда М. З обрядового календаря русинів-українців Пряшівщини // Пам'ятки України, 1992, – ч.1. – С.50-54.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Стрітення #Громниця #Молодик #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Література:
1. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
2. Шмайда М. З обрядового календаря русинів-українців Пряшівщини // Пам'ятки України, 1992, – ч.1. – С.50-54.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Стрітення #Громниця #Молодик #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. М'ясниці. Велес Вовчий. 4 лютого
https://svit.in.ua/pra/2p9.htm
За розрахунком в давньому шестиденному тижні М'ясниці мають припасти між 1 і 6 лютого. Тобто їх відзначають за 9 тижнів до Великодня і вони передують тижню Колодія (Масниці). Цей тиждень називають Всеїдним [1, 200]. Звісно, що основною стравою було м'ясо, тому жертовні тварини мають бути обов'язково.
В цьому проміжку є цікаве церковне свято 4 лютого – християни східного обряду вшановують пам'ять преподобного Миколи Сповідника, якого в народі прозвали Миколою Студеним. Наші предки назву обителі, яку часто додавали до імені її ігумена (Микола Студійський), сприймали як слово "стужа". А тому дали йому прізвисько "Студений". Може і не даремно, адже його свято в зимовому місяці лютому.
Микола отримав також прізвисько "Вовчий сват" обумовлюють тим, що в цей період у звірів проходять шлюбні ігри і вони збиваються у зграї. За народними повір'ями, тільки Микола Студений може знати, де живуть лисиці і вовки. А люди не бажали цього знати, тому просили Миколу захистити їх від цих зустрічей. У це свято жінки робили всю роботу по дому: прибирали, доглядали домашніх тварин, читали молитви, щоб уберегти худобу від диких звірів.
Не раз було доведено, що христосівський Микола перебрав властивості слов'янського Бога Велеса. Тому замість свят Миколи Весняного 9 травня і Миколи Зимового 6 грудня рідновіри ставлять свято Велеса. А один із тотемів Велеса є саме Вовк.
Для пояснення питання чому Велес має ще вовчий образ скористаємося описом Луперкалій Стародавнього Риму – це свято родючості на честь богині пристрасного кохання Юнони Фебруати та бога Фавна – покровителя лісів, стад і пастухів, що відзначається щорічно 15 лютого. Луперк – одне з імен Фавна, лат. Lupercalia від lupus – "вовк". Обряди обмежувалися печерою Луперкаля, Палатинським пагорбом і Форумом, які були центральними місцями в міфі про заснування Риму, де вовчиця, згідно з легендою, вигодувала Ромула та Рема (засновників Риму). Це місце вважається у римлян святим. Зазначимо, що в інших місцях свято також проводилося.
Під час Луперкалій у жертву віддавали тварин (цапів і кіз). При офіруванні жерці-луперки доторкалися скривавленими ножами до чола двох юнаків, які стояли біля жертовника, потім стирали плями крові вовною, вимоченою в молоці. Зі шкур тварин виготовляли паски і, надягши фартухи, виготовлені з цих же шкур, брали ці паски, виходили з храму і бігли по місту. Всіх, кого зустрічали, вдаряли пасками. Одружені жінки охоче підставляли себе, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. Паски луперкалій називались фебруа, звідси назва місяця фебруарій – лютий. [див. 2].
На цьому святі Луперк (Фавн) пов'язаний з вовком. Волхви ототожнюються з Велесом і є провідниками між світами, охоронцями священного вогню в храмі. "Вовк" (давньоруське "вълкъ") і "волхв" – одне й те саме слово. Найбільш близьке до слова "волхв" германське "wolf" (вовк), адже латинська літера f кирилицею передається двома літерами – "хв".
Вважають, що свято Валентина 14 лютого (ми думаємо воно є тотожним святу Велеса-Власія 11 лютого) начебто замінило Лупекарії, але не всі підтримують цю версію. Можна припустити, що Луперкалії могли бути аналогічними до "Всеїдного тижня" (М'ясниці), що перед Колодієм, бо в жертву приносилися тварини, що вже стає забороненим на Масницях. Тут доречне і свято Дороти 6 лютого, яка символізує плодючість (див. вище).
Розбіжність з датуванням могла бути пов'язана з різним початком посту, або зміщенням юліанського календаря відносно астрономічних подій.
Фавна вважають тотожним грецькому богу Пану, і він міг зображатися з козлячими ногами і рогами. Стародавні римляни настільки поважали фавнів, що присвятили їм ще урочисті дні – Фавналії, які починалися 5 грудня. Можливо це якось пов'язано з передоднем св. Миколи, що є тотожний Велесу.
Література:
1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
2. Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ, стаття А.О. Білецького – 2-е вид. – К.: Наук. думка, 1989. – 240 с.
https://svit.in.ua/pra/2p9.htm
За розрахунком в давньому шестиденному тижні М'ясниці мають припасти між 1 і 6 лютого. Тобто їх відзначають за 9 тижнів до Великодня і вони передують тижню Колодія (Масниці). Цей тиждень називають Всеїдним [1, 200]. Звісно, що основною стравою було м'ясо, тому жертовні тварини мають бути обов'язково.
В цьому проміжку є цікаве церковне свято 4 лютого – християни східного обряду вшановують пам'ять преподобного Миколи Сповідника, якого в народі прозвали Миколою Студеним. Наші предки назву обителі, яку часто додавали до імені її ігумена (Микола Студійський), сприймали як слово "стужа". А тому дали йому прізвисько "Студений". Може і не даремно, адже його свято в зимовому місяці лютому.
Микола отримав також прізвисько "Вовчий сват" обумовлюють тим, що в цей період у звірів проходять шлюбні ігри і вони збиваються у зграї. За народними повір'ями, тільки Микола Студений може знати, де живуть лисиці і вовки. А люди не бажали цього знати, тому просили Миколу захистити їх від цих зустрічей. У це свято жінки робили всю роботу по дому: прибирали, доглядали домашніх тварин, читали молитви, щоб уберегти худобу від диких звірів.
Не раз було доведено, що христосівський Микола перебрав властивості слов'янського Бога Велеса. Тому замість свят Миколи Весняного 9 травня і Миколи Зимового 6 грудня рідновіри ставлять свято Велеса. А один із тотемів Велеса є саме Вовк.
Для пояснення питання чому Велес має ще вовчий образ скористаємося описом Луперкалій Стародавнього Риму – це свято родючості на честь богині пристрасного кохання Юнони Фебруати та бога Фавна – покровителя лісів, стад і пастухів, що відзначається щорічно 15 лютого. Луперк – одне з імен Фавна, лат. Lupercalia від lupus – "вовк". Обряди обмежувалися печерою Луперкаля, Палатинським пагорбом і Форумом, які були центральними місцями в міфі про заснування Риму, де вовчиця, згідно з легендою, вигодувала Ромула та Рема (засновників Риму). Це місце вважається у римлян святим. Зазначимо, що в інших місцях свято також проводилося.
Під час Луперкалій у жертву віддавали тварин (цапів і кіз). При офіруванні жерці-луперки доторкалися скривавленими ножами до чола двох юнаків, які стояли біля жертовника, потім стирали плями крові вовною, вимоченою в молоці. Зі шкур тварин виготовляли паски і, надягши фартухи, виготовлені з цих же шкур, брали ці паски, виходили з храму і бігли по місту. Всіх, кого зустрічали, вдаряли пасками. Одружені жінки охоче підставляли себе, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. Паски луперкалій називались фебруа, звідси назва місяця фебруарій – лютий. [див. 2].
На цьому святі Луперк (Фавн) пов'язаний з вовком. Волхви ототожнюються з Велесом і є провідниками між світами, охоронцями священного вогню в храмі. "Вовк" (давньоруське "вълкъ") і "волхв" – одне й те саме слово. Найбільш близьке до слова "волхв" германське "wolf" (вовк), адже латинська літера f кирилицею передається двома літерами – "хв".
Вважають, що свято Валентина 14 лютого (ми думаємо воно є тотожним святу Велеса-Власія 11 лютого) начебто замінило Лупекарії, але не всі підтримують цю версію. Можна припустити, що Луперкалії могли бути аналогічними до "Всеїдного тижня" (М'ясниці), що перед Колодієм, бо в жертву приносилися тварини, що вже стає забороненим на Масницях. Тут доречне і свято Дороти 6 лютого, яка символізує плодючість (див. вище).
Розбіжність з датуванням могла бути пов'язана з різним початком посту, або зміщенням юліанського календаря відносно астрономічних подій.
Фавна вважають тотожним грецькому богу Пану, і він міг зображатися з козлячими ногами і рогами. Стародавні римляни настільки поважали фавнів, що присвятили їм ще урочисті дні – Фавналії, які починалися 5 грудня. Можливо це якось пов'язано з передоднем св. Миколи, що є тотожний Велесу.
Література:
1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
2. Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ, стаття А.О. Білецького – 2-е вид. – К.: Наук. думка, 1989. – 240 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Велес #Вовк #М'ясниці #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Велес #Вовк #М'ясниці #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Дорота. 6 лютого
https://www.svit.in.ua/pra/2p4.htm
Це вершина послідовних свят починаючи від Різдва. На схемі восьмикутної зірки при шестиденному тижні – це найвища точка календарної ділянки (див. схему). Свято тотожно Трійці 6 травня та Великому Спасу 6 серпня. Свято 6 листопада нами поки не досліджено.
Ім'я Дорота може позначати запліднену жінку, що носить дитину. Огрядну жінку, що нагадує вагітну, називають дорідною. Дорідний – це врожайний, багатий, великий. В зимовий час насіння вкладене до лона Землі, знаходить в утробі, щоб на весні пробудитися, народитися.
Чоловічий відповідник імені Дороф(т)ій, Доро(х)тей, Дорош, Федір подають з грецької як "Дар Божий". [3, 56,105]. Можливо це означення новонародженої дитини або фалосу, що одаровує насінням. Окрім того, іноді прізвище Дорожний пов'язують не з дорогою, а з іменем Дорош. Думаємо, що в цьому випадку дорога теж не зайва, адже новонароджений починає новий шлях відправляється у дорогу життя.
З дорогою теж не все просто етимологічно. Дорога в слов'янських мовах виводять від рівчака, канави, ущелини, заглиблення, борозни. Є спорідненим від "дергати, тягти, рвати, дерти", а також стсл. "дьрати", псл. derti, dьro і dьrati, dero та ін. Тобто, там, де обдирають дерен, розчищене місце. [2, 41,112]. Це нагадує і сороміцьке "жінку, дерти, відідрати". От і товар стає "дорогим" після такої подорожі.
Ще близьке слово "дорослий". Ось що пише М. Дикарєв: "Доросле жито є символом дорослої молодіжі, котру пора дружити:
Пора, мати, жито жати –
Колос похилився;
Жени, мати, свого сина,
Бо розволочився.
Ой час, мати, жито жати –
Колос похилився;
Пора мені заміж дати –
Голос ізмінився." [1, 236].
Не все треба зводити до грецької, адже маємо і слов'янський відповідник імені, як і саме означення "дар", "дор". Так болгарська царівна, перша королева Боснії Доротея Видинська (пом. 1390 р.) мала ім'я Дорослава. Відповідно є чоловіче ім'я Дорослав. Павло Чучка вважає, що це ім'я походить від Дорогослав. Також варіант імені Дорож послугувало утворенню прізвища Дорош, хоч і могло бути від Доротея. [див. 4]. В усякому разі маємо широке використання імені серед різних народів.
За церковними легендами свята Дорота відображалася з кошиком з фруктами або квітами, що, звичайно, символізує плодючість. Порівняймо протилежне свято Спаса (1, 6 серпня), де також використовуються квіти і яблука чи інша садовина.
Свято Дороти одне зі свят, що ушановує жінку породіллю. Цілком логічно віднайти природні відповідники цього свята і вказати на його первісне значення, а не спотворене пізнішими церковними вигадками про закатованих мучеників. Припускаємо, що після народження Дитини-Сонця (25 грудня) у Матері-Землі був місячний період очищення. Цей період завершується на Стрітення, коли дитину приєднують до Земного Роду. Дата 6 лютого може бути вершиною породільного часу, коли жінка знову має можливість бути заплідненою, дорідною. Також Дорота покровителька молодих подружжів.
Література:
1. Дикарєв М. Знадоби до української народної ботаніки / Бандурка: Українські сороміцькі пісні / Упоряд. М.Сулима. – К.: Дніпро, 2001. – 280 с.
2. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1985. – Т. 2 / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.– 571 с.
3. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с.
4. Чучка П. Слов'янські особові імена українців: історико-етимологічний словник. – Ужгород: Ліра, 2011. – 432 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Дорота #Плодючість #Дар #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://www.svit.in.ua/pra/2p4.htm
Це вершина послідовних свят починаючи від Різдва. На схемі восьмикутної зірки при шестиденному тижні – це найвища точка календарної ділянки (див. схему). Свято тотожно Трійці 6 травня та Великому Спасу 6 серпня. Свято 6 листопада нами поки не досліджено.
Ім'я Дорота може позначати запліднену жінку, що носить дитину. Огрядну жінку, що нагадує вагітну, називають дорідною. Дорідний – це врожайний, багатий, великий. В зимовий час насіння вкладене до лона Землі, знаходить в утробі, щоб на весні пробудитися, народитися.
Чоловічий відповідник імені Дороф(т)ій, Доро(х)тей, Дорош, Федір подають з грецької як "Дар Божий". [3, 56,105]. Можливо це означення новонародженої дитини або фалосу, що одаровує насінням. Окрім того, іноді прізвище Дорожний пов'язують не з дорогою, а з іменем Дорош. Думаємо, що в цьому випадку дорога теж не зайва, адже новонароджений починає новий шлях відправляється у дорогу життя.
З дорогою теж не все просто етимологічно. Дорога в слов'янських мовах виводять від рівчака, канави, ущелини, заглиблення, борозни. Є спорідненим від "дергати, тягти, рвати, дерти", а також стсл. "дьрати", псл. derti, dьro і dьrati, dero та ін. Тобто, там, де обдирають дерен, розчищене місце. [2, 41,112]. Це нагадує і сороміцьке "жінку, дерти, відідрати". От і товар стає "дорогим" після такої подорожі.
Ще близьке слово "дорослий". Ось що пише М. Дикарєв: "Доросле жито є символом дорослої молодіжі, котру пора дружити:
Пора, мати, жито жати –
Колос похилився;
Жени, мати, свого сина,
Бо розволочився.
Ой час, мати, жито жати –
Колос похилився;
Пора мені заміж дати –
Голос ізмінився." [1, 236].
Не все треба зводити до грецької, адже маємо і слов'янський відповідник імені, як і саме означення "дар", "дор". Так болгарська царівна, перша королева Боснії Доротея Видинська (пом. 1390 р.) мала ім'я Дорослава. Відповідно є чоловіче ім'я Дорослав. Павло Чучка вважає, що це ім'я походить від Дорогослав. Також варіант імені Дорож послугувало утворенню прізвища Дорош, хоч і могло бути від Доротея. [див. 4]. В усякому разі маємо широке використання імені серед різних народів.
За церковними легендами свята Дорота відображалася з кошиком з фруктами або квітами, що, звичайно, символізує плодючість. Порівняймо протилежне свято Спаса (1, 6 серпня), де також використовуються квіти і яблука чи інша садовина.
Свято Дороти одне зі свят, що ушановує жінку породіллю. Цілком логічно віднайти природні відповідники цього свята і вказати на його первісне значення, а не спотворене пізнішими церковними вигадками про закатованих мучеників. Припускаємо, що після народження Дитини-Сонця (25 грудня) у Матері-Землі був місячний період очищення. Цей період завершується на Стрітення, коли дитину приєднують до Земного Роду. Дата 6 лютого може бути вершиною породільного часу, коли жінка знову має можливість бути заплідненою, дорідною. Також Дорота покровителька молодих подружжів.
Література:
1. Дикарєв М. Знадоби до української народної ботаніки / Бандурка: Українські сороміцькі пісні / Упоряд. М.Сулима. – К.: Дніпро, 2001. – 280 с.
2. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1985. – Т. 2 / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.– 571 с.
3. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с.
4. Чучка П. Слов'янські особові імена українців: історико-етимологічний словник. – Ужгород: Ліра, 2011. – 432 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Дорота #Плодючість #Дар #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Колодка (Колодій). 7-12 лютого (за 8 тижнів до Великодня)
https://svit.in.ua/pra/2p0.htm
Свято Колодки (Колодія) або Масниця (Масляна) ми святкуємо за 8 шестиденних тижнів до Великодня (Благовіщення) за постійним сонячним календарем з 7 лютого (понеділок,) до 12 лютого (субота), якщо дні тижня прив'язані за постійними числами, як це було у давнину.
Кожен день тижня є святковим – Колодка народилася в понеділок, хрестилася у вівторок, похрестини (як варіант – вінчання) – середа, колодка вмирає у четвер. [див. 3, 202; 5, 22]. І ось 11 лютого (п'ятниця) відбувається похорон Колодки, а провідником у потойбічний світ є Велес. Тому це є день Велеса (церковне – Власія). Похорон Колодки проводиться масовим гулянням і веселощами. На останній день, суботу, Колодку оплакують. Колодка мала воскреснути за 7 тижнів на Великдень і пробудити Природу своєю буйною силою.
Фольклорно-обрядовий колектив "Оріани" (Запоріжжя) на святі Колодія
Степан Килимник подає думку окремих етнографів-істориків, що первісно "Колодка" – це було свято Бога Велеса (Волоса) – "скотьєго бога" – опікуна худоби. [5, 15-16].
Олекса Воропай пише наступне: "Нам відомо, що по християнізації України-Руси місце поганських богів зайняли християнські святі. Згідно з народнім уявленням, вони стали покровителями тих ділянок людського життя, якими опікувались давніше поганські боги. Так громовержця Перуна замінив святий пророк Ілля, а Волоса – святий мученик Влас… В народніх віруваннях святий Влас – покровитель худоби, а особливо корів. В цей день селяни служили по дворах молебні, вносили образ святого мученика в стайню або загороду, де стояв скот, кропили худобу свяченою водою та обкурювали ладаном – "щоб скот добре плодився та не хорів"… Народи скандінавських країн у своїх мітах теж мають вола-бога, що зветься у них «Val-ass» або «Valiass». Див. «Edda Saemundina», t. III." [3, 209, 211].
Свято Колодія тотожне з католицьким Карнавалом, яке виводять від лат. carne – м'ясо і лат. levare – прощавай, юдо-христосівці проводять перед Великим постом. [4, 71]. Можна не погодитися з поясненням назви "карнавал", адже ми можемо побачити знайоме нам ім'я Богині скорботи Карни, яка згадується у "Велесовій Книзі" і "Слові о полку Ігоревім" [7, 49], а закінчення тотожне Велесу (Валу), якому, як вже зазначалося, і присвячуються проводи (похорон) Колодки.
У греко-ортодоксів Масниця перекочовує часто до березня, так як Великдень вони вираховують за Місяцем і відбувається зміщення. Тому це свято помилково плутається з Явдохою (старим новим роком – 1 березня) – першим днем Весни і проводом Зими, коли спалюється опудало Зими.
Степан Килимник у книзі "Український рік у народних звичаях в історичному освітленні" описує свято Колодки-Колодія наступним чином:
"На останньому тижні перед Великим постом, сирної, чи сиропустної неділі, в понеділок – сходилися лише жінки до корчми. Непомітно одна з жінок кладе на стіл сповите полінце й тоді всі разом викрикують: "Народилась, Колодка (чи Колодій) – народилась! Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та співом відповідних пісень, співаних нині на хрестинах, на зразок: "А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ Божий та й з'явилось", – тричі обходять навколо стола. Колодка народилась!
Тут же, навколо, "колодки", що лежала посеред стола, розкладали принесені вареники, сир, масло, яєчка, ставили пляшку й веселилися. Кожна з жінок мала з собою маленькі колодочки. Коли приходять в той час до корчми чоловіки – тут же їм чіпляли колодку, а вони мусили ставити викуп – горілку чи мед...
Характерним є те, що зарання умовлені заміжні жінки мусили дістати пелюшки з 3-х хат, де є немовлята та сповивач, і цим сповивали колодку. Після цього балювання жінки розходились по своїх домівках.
У вівторок замужнього жіноцтва збирається вже значно більше до корчми, де залишалась на столі покладена в понеділок колодка. Після веселого балювання, співів та взаємного поштування принесеним, – а на цей час уже приходили й чоловіки в більшій кількості, яким одразу чіплялася колодка й які розважаються вже разом.
https://svit.in.ua/pra/2p0.htm
Свято Колодки (Колодія) або Масниця (Масляна) ми святкуємо за 8 шестиденних тижнів до Великодня (Благовіщення) за постійним сонячним календарем з 7 лютого (понеділок,) до 12 лютого (субота), якщо дні тижня прив'язані за постійними числами, як це було у давнину.
Кожен день тижня є святковим – Колодка народилася в понеділок, хрестилася у вівторок, похрестини (як варіант – вінчання) – середа, колодка вмирає у четвер. [див. 3, 202; 5, 22]. І ось 11 лютого (п'ятниця) відбувається похорон Колодки, а провідником у потойбічний світ є Велес. Тому це є день Велеса (церковне – Власія). Похорон Колодки проводиться масовим гулянням і веселощами. На останній день, суботу, Колодку оплакують. Колодка мала воскреснути за 7 тижнів на Великдень і пробудити Природу своєю буйною силою.
Фольклорно-обрядовий колектив "Оріани" (Запоріжжя) на святі Колодія
Степан Килимник подає думку окремих етнографів-істориків, що первісно "Колодка" – це було свято Бога Велеса (Волоса) – "скотьєго бога" – опікуна худоби. [5, 15-16].
Олекса Воропай пише наступне: "Нам відомо, що по християнізації України-Руси місце поганських богів зайняли християнські святі. Згідно з народнім уявленням, вони стали покровителями тих ділянок людського життя, якими опікувались давніше поганські боги. Так громовержця Перуна замінив святий пророк Ілля, а Волоса – святий мученик Влас… В народніх віруваннях святий Влас – покровитель худоби, а особливо корів. В цей день селяни служили по дворах молебні, вносили образ святого мученика в стайню або загороду, де стояв скот, кропили худобу свяченою водою та обкурювали ладаном – "щоб скот добре плодився та не хорів"… Народи скандінавських країн у своїх мітах теж мають вола-бога, що зветься у них «Val-ass» або «Valiass». Див. «Edda Saemundina», t. III." [3, 209, 211].
Свято Колодія тотожне з католицьким Карнавалом, яке виводять від лат. carne – м'ясо і лат. levare – прощавай, юдо-христосівці проводять перед Великим постом. [4, 71]. Можна не погодитися з поясненням назви "карнавал", адже ми можемо побачити знайоме нам ім'я Богині скорботи Карни, яка згадується у "Велесовій Книзі" і "Слові о полку Ігоревім" [7, 49], а закінчення тотожне Велесу (Валу), якому, як вже зазначалося, і присвячуються проводи (похорон) Колодки.
У греко-ортодоксів Масниця перекочовує часто до березня, так як Великдень вони вираховують за Місяцем і відбувається зміщення. Тому це свято помилково плутається з Явдохою (старим новим роком – 1 березня) – першим днем Весни і проводом Зими, коли спалюється опудало Зими.
Степан Килимник у книзі "Український рік у народних звичаях в історичному освітленні" описує свято Колодки-Колодія наступним чином:
"На останньому тижні перед Великим постом, сирної, чи сиропустної неділі, в понеділок – сходилися лише жінки до корчми. Непомітно одна з жінок кладе на стіл сповите полінце й тоді всі разом викрикують: "Народилась, Колодка (чи Колодій) – народилась! Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та співом відповідних пісень, співаних нині на хрестинах, на зразок: "А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ Божий та й з'явилось", – тричі обходять навколо стола. Колодка народилась!
Тут же, навколо, "колодки", що лежала посеред стола, розкладали принесені вареники, сир, масло, яєчка, ставили пляшку й веселилися. Кожна з жінок мала з собою маленькі колодочки. Коли приходять в той час до корчми чоловіки – тут же їм чіпляли колодку, а вони мусили ставити викуп – горілку чи мед...
Характерним є те, що зарання умовлені заміжні жінки мусили дістати пелюшки з 3-х хат, де є немовлята та сповивач, і цим сповивали колодку. Після цього балювання жінки розходились по своїх домівках.
У вівторок замужнього жіноцтва збирається вже значно більше до корчми, де залишалась на столі покладена в понеділок колодка. Після веселого балювання, співів та взаємного поштування принесеним, – а на цей час уже приходили й чоловіки в більшій кількості, яким одразу чіплялася колодка й які розважаються вже разом.
"Колодка" – збір спогаданої людяності, – виходила поза межі корчми, на село. Свято-звичай приймав загально громадський характер. Жінки несли з собою сповиту в понеділок народжену "колодку", та й кожна жінка мала 2-3 колодки, які чіпляли в першу чергу бездітним чоловікам з подружжя, та чоловікам, у яких були сини на оженені й не одружилися минулих м'ясниць та матерям, що мали доньок-дівчат на порі й також не видали заміж. Як покарані, всі ті, що їм причеплена колодка до ноги, мусять відкупитися прийняттям, а чи горілкою, інакше не мають права знімати колодку.
Чіпляли колодку й парубкам, власне в першу чергу, які не женились та дівчатам, насамперед тим, що відмовили тому, чи іншому парубкові. Колодка діяла та галасала по всьому селу з понеділка до суботи, до "похорону колодки". До прийняття жіночого гурту-колодки готувалися всі ті батьки, які мали синів на одружені та доньок на порі. Колодку прив'язували чоловікам до лівої ноги, а хлопцям-парубкам та дівчатам – до лівої руки, а чи до пояса. Чіпляли й дівчата хлопцям колодку. Це маленька колодка, оздоблена кольоровим папером та стрічечками. Парубок мусив відкупитися: купував дівчині (зарання) намисто, чи дві стрічки, своїй дівчині здебільшого хлопець купував хустку та ще щось. А дівчина на Великдень мусила "віддати колодку" – подарувати хлопцеві кілька писанок у гарно вишитій хусточці. Парубок за це наймав дівчині танець." [5, 17-18].
Свято Велеса 11 лютого можна ототожнювати з постійним (за сонячним календарем) святом святого Валентина 14 лютого так популярного зараз у молоді, коли даруються сердечка зі стрілою. Це свято закоханих, і тут ми можемо порівняти його з еротичними сценами карнавалу і фалічною колодкою. Різниця між 11 лютим у православних і 14 лютим у католиків лише в тому, що одні починають піст в понеділок (13 лютого), а інші в четвер (16 лютого за постійним числами в шестиденці).
Спробуємо дослідити ім'я Валентин і його тотожність із Велесом. Valentis (Валент) – латинське ім'я, від якого утворилася зменшувальна форма Valentinus (Валентин). Ім'я відповідає нашому Велетню (випадає носова "н"). В мітології і давніх святилищах – це образ Велеса. Примітивно можна розкласти: Велес + тин (огорожа домівки, тобто двір) – це роги Велеса; отин – малий замок від батька, отнина.
Велети (Волоти) – це сх.-слов'ян. міфологічні персонажі, відомі з фольклору та з деяких середньовічних пам'яток ("Слів" Григорія Богослова, "Палеї" та ін. У давньорус. текстах велети – велетенські й гарні предки людей, що зросли з насіяних змієвих зубів. У фольклорних переказах – героїчні велетні, які виривали дерева, пересували гори і т.п. Вважається, що вони перетворилися на каміння або живими пішли в землю. Їхні могили – кургани, які називаються "волотовками", "волотками". У багатьох легендах волоти належать до потойбічного світу. Дослідники вказують на подібність образів волотів та рідновірського Бога Волоса (Велеса). [див. 2].
В германо-скандинавській та англо-саксонській мітології з подібним ім'ям є кульгавий (напевно первісно мав козлячі ноги) Бог-коваль Воланд, Велюнд, Велент (давньоскандинавська Velent) та ін. варіанти, який в христосівстві перетворився на образ Сатани. Велент був сином водяного велетня Вадда, який віддав його в учні до Міміра – у германо-скандинавській міфології – велетень, який охороняє джерело мудрості, а потім до гномів. В ісландських рукописах, починаючи з XIV ст., терміни "Лабіринт" і "дім Дедала" перекладаються як Vǫlundarhús ("будинок Вулундра"). Можливо і наше слово "валун" має відношення до імені Бога, тим більше, що Воланд жбурляв великі камені. Також давньоскандинавська Völundr, Velent виводять від vél – "мистецтво, хитрість, вигадливість". Англійці пов'язують Велюнда з поховальним курганом в Оксфордширі, так званим Wayland's Smithy ("Кузня Вейланда"). Ця пам'ятка була названа так саксами, але сам курган мегалітичний, тобто відноситься до набагато ранішого періоду. Все це, безумовно, тотожно із образом Велеса. (За словниками).
Чіпляли колодку й парубкам, власне в першу чергу, які не женились та дівчатам, насамперед тим, що відмовили тому, чи іншому парубкові. Колодка діяла та галасала по всьому селу з понеділка до суботи, до "похорону колодки". До прийняття жіночого гурту-колодки готувалися всі ті батьки, які мали синів на одружені та доньок на порі. Колодку прив'язували чоловікам до лівої ноги, а хлопцям-парубкам та дівчатам – до лівої руки, а чи до пояса. Чіпляли й дівчата хлопцям колодку. Це маленька колодка, оздоблена кольоровим папером та стрічечками. Парубок мусив відкупитися: купував дівчині (зарання) намисто, чи дві стрічки, своїй дівчині здебільшого хлопець купував хустку та ще щось. А дівчина на Великдень мусила "віддати колодку" – подарувати хлопцеві кілька писанок у гарно вишитій хусточці. Парубок за це наймав дівчині танець." [5, 17-18].
Свято Велеса 11 лютого можна ототожнювати з постійним (за сонячним календарем) святом святого Валентина 14 лютого так популярного зараз у молоді, коли даруються сердечка зі стрілою. Це свято закоханих, і тут ми можемо порівняти його з еротичними сценами карнавалу і фалічною колодкою. Різниця між 11 лютим у православних і 14 лютим у католиків лише в тому, що одні починають піст в понеділок (13 лютого), а інші в четвер (16 лютого за постійним числами в шестиденці).
Спробуємо дослідити ім'я Валентин і його тотожність із Велесом. Valentis (Валент) – латинське ім'я, від якого утворилася зменшувальна форма Valentinus (Валентин). Ім'я відповідає нашому Велетню (випадає носова "н"). В мітології і давніх святилищах – це образ Велеса. Примітивно можна розкласти: Велес + тин (огорожа домівки, тобто двір) – це роги Велеса; отин – малий замок від батька, отнина.
Велети (Волоти) – це сх.-слов'ян. міфологічні персонажі, відомі з фольклору та з деяких середньовічних пам'яток ("Слів" Григорія Богослова, "Палеї" та ін. У давньорус. текстах велети – велетенські й гарні предки людей, що зросли з насіяних змієвих зубів. У фольклорних переказах – героїчні велетні, які виривали дерева, пересували гори і т.п. Вважається, що вони перетворилися на каміння або живими пішли в землю. Їхні могили – кургани, які називаються "волотовками", "волотками". У багатьох легендах волоти належать до потойбічного світу. Дослідники вказують на подібність образів волотів та рідновірського Бога Волоса (Велеса). [див. 2].
В германо-скандинавській та англо-саксонській мітології з подібним ім'ям є кульгавий (напевно первісно мав козлячі ноги) Бог-коваль Воланд, Велюнд, Велент (давньоскандинавська Velent) та ін. варіанти, який в христосівстві перетворився на образ Сатани. Велент був сином водяного велетня Вадда, який віддав його в учні до Міміра – у германо-скандинавській міфології – велетень, який охороняє джерело мудрості, а потім до гномів. В ісландських рукописах, починаючи з XIV ст., терміни "Лабіринт" і "дім Дедала" перекладаються як Vǫlundarhús ("будинок Вулундра"). Можливо і наше слово "валун" має відношення до імені Бога, тим більше, що Воланд жбурляв великі камені. Також давньоскандинавська Völundr, Velent виводять від vél – "мистецтво, хитрість, вигадливість". Англійці пов'язують Велюнда з поховальним курганом в Оксфордширі, так званим Wayland's Smithy ("Кузня Вейланда"). Ця пам'ятка була названа так саксами, але сам курган мегалітичний, тобто відноситься до набагато ранішого періоду. Все це, безумовно, тотожно із образом Велеса. (За словниками).
Також ім'я Валентин виводять від спорідненого з гот. waldan "вистачати", двн. waltan "управляти", можливо, також лит. valdýti "володіти, правити", псл. *volděti, укр. володіти [див. 1]. Це наближає до імені Володимир як "володар миру", а воно в свою чергу мітологічно відноситься до Велеса-Волоса.
Фрагмент Триглава
Зараз іноді виникають суперечки доцільності святкування свята закоханих на Валентина 14 лютого, що начебто переймаємо чужі для нас звичаї із заходу. Так святкуйте його 11 лютого як свято Велеса, тоді буде відповідати нашій традиції.
З приводу дня закоханих наведемо кілька висновків професора Степана Килимника у порівнянні з іншими ушануваннями богів кохання: "Звичай "чіпляти" чи "в'язати" колодку й дорослими жінками, й дівчатами парубкам, та звичай "купувати" та "віддавати колодку", а чи "колодія", напрошується думка, що в основі "колодки-колодія" лежить таки якийсь мітологічний образ своєрідного, чи близького образу античного грецького Бога шлюбу – Гемінея, що накладав "узи шлюбу" – одруження на дозрілу молодь та й другого Бога, на зразок староримських звичаїв, – Бога народження дітей. [5, 24].
Сердечко є важливим атрибутом свята, бо воно позначає жіноче начало і також може відображати голову Велеса. Дивіться традиційні серги з сердечком, від якого відходять роги. Збереглися давні образи волів, на чолі яких малювали сердечка, а то й сама голова ототожнювалася із формою сердечка. А одним із проявів Перуна є Бог кохання Лель (ляля – дитина), яка на зразок Купідона або Амура, зображувалась у вигляді дитини з луком і стрілою. Лель (Ілля) кидає стріли у Велеса (чорта). Тобто відбувається боротьба верхнього і нижнього світу (чоловічого і жіночого начала). Ця боротьба породжує нове життя. Тому у Руській Православній Вірі дуалізм світоглядний, де Білобог і Чорнобог б'ються, але підтримують Всесвіт – це є Божественна сутність, і один прояв без іншого не існує.
На Триглаві (Тризубі) зображена боротьба Перуна і Велеса на середньому зубі: стріла (копіє) б'є у сердечко в нижній частині, або копіє б'є між ріг Велеса.
Ще однин із образів сердечка бачимо на давніх замкових щілинах. Вираз "знайти ключ до твого серця" означає кохання. Індолог Степан Наливайко зазначає: "У народних уявленнях замок символізує Землю, ключ – Небо... Ключ та замок мають і еротичну символіку (УМ, 185, 229-230).
Таким ключем у міфах є зброя Індри – ваджра-перун, яка й собі має еротичну символіку. Причому через її виняткову міцність ключ-ваджра часто називається алмазною. Цією ваджрою Індра і вбиває Врітру, тобто розбиває-відкриває ворота, які тримають у своєму полоні молоде, весняне Сонце. Найцікавіше в усьому цьому те, що ім'я супротивника Індри – Врітра й споріднене з укр. ворота. Недарма у наших веснянках ведійський Врітра виступає як Ворот, Верет, Воротар (іноді видозмінене на Володар). [6, 197-198].
В додаток приведемо приклад Японії, де використовують фалічну колодку на святі плодючості Hounen Matsuri, під час якого люди просять у Богів здорових діток і багатого врожаю.
Свято супроводжується відповідним обрядом: чоловіки в білому одязі проносять вулицями величезні, довжиною 2,5 метра і вагою 400 кг, дерев'яні скульптури у вигляді фалосів. Урочиста хода, яку веде синтоїзький священик, супроводжується музикою бамбукових флейт. Вагітним жінкам дозволяється доторкатися до фалічних образів, щоб вони упевнилися в успіху майбутньої дитини. Можна припустити, що це свято аналогічне нашому Колодію.
Такі елементи свята, коли жінки супроводжують (зустрічають) чоловіче начало, можна проглянути у мусульманському обряді: жених після весілля заходить до приміщення молодої для злягання, то його на вході зустрічають десять дружок, по п'ять з кожного боку, наче пальці рук.
Фрагмент Триглава
Зараз іноді виникають суперечки доцільності святкування свята закоханих на Валентина 14 лютого, що начебто переймаємо чужі для нас звичаї із заходу. Так святкуйте його 11 лютого як свято Велеса, тоді буде відповідати нашій традиції.
З приводу дня закоханих наведемо кілька висновків професора Степана Килимника у порівнянні з іншими ушануваннями богів кохання: "Звичай "чіпляти" чи "в'язати" колодку й дорослими жінками, й дівчатами парубкам, та звичай "купувати" та "віддавати колодку", а чи "колодія", напрошується думка, що в основі "колодки-колодія" лежить таки якийсь мітологічний образ своєрідного, чи близького образу античного грецького Бога шлюбу – Гемінея, що накладав "узи шлюбу" – одруження на дозрілу молодь та й другого Бога, на зразок староримських звичаїв, – Бога народження дітей. [5, 24].
Сердечко є важливим атрибутом свята, бо воно позначає жіноче начало і також може відображати голову Велеса. Дивіться традиційні серги з сердечком, від якого відходять роги. Збереглися давні образи волів, на чолі яких малювали сердечка, а то й сама голова ототожнювалася із формою сердечка. А одним із проявів Перуна є Бог кохання Лель (ляля – дитина), яка на зразок Купідона або Амура, зображувалась у вигляді дитини з луком і стрілою. Лель (Ілля) кидає стріли у Велеса (чорта). Тобто відбувається боротьба верхнього і нижнього світу (чоловічого і жіночого начала). Ця боротьба породжує нове життя. Тому у Руській Православній Вірі дуалізм світоглядний, де Білобог і Чорнобог б'ються, але підтримують Всесвіт – це є Божественна сутність, і один прояв без іншого не існує.
На Триглаві (Тризубі) зображена боротьба Перуна і Велеса на середньому зубі: стріла (копіє) б'є у сердечко в нижній частині, або копіє б'є між ріг Велеса.
Ще однин із образів сердечка бачимо на давніх замкових щілинах. Вираз "знайти ключ до твого серця" означає кохання. Індолог Степан Наливайко зазначає: "У народних уявленнях замок символізує Землю, ключ – Небо... Ключ та замок мають і еротичну символіку (УМ, 185, 229-230).
Таким ключем у міфах є зброя Індри – ваджра-перун, яка й собі має еротичну символіку. Причому через її виняткову міцність ключ-ваджра часто називається алмазною. Цією ваджрою Індра і вбиває Врітру, тобто розбиває-відкриває ворота, які тримають у своєму полоні молоде, весняне Сонце. Найцікавіше в усьому цьому те, що ім'я супротивника Індри – Врітра й споріднене з укр. ворота. Недарма у наших веснянках ведійський Врітра виступає як Ворот, Верет, Воротар (іноді видозмінене на Володар). [6, 197-198].
В додаток приведемо приклад Японії, де використовують фалічну колодку на святі плодючості Hounen Matsuri, під час якого люди просять у Богів здорових діток і багатого врожаю.
Свято супроводжується відповідним обрядом: чоловіки в білому одязі проносять вулицями величезні, довжиною 2,5 метра і вагою 400 кг, дерев'яні скульптури у вигляді фалосів. Урочиста хода, яку веде синтоїзький священик, супроводжується музикою бамбукових флейт. Вагітним жінкам дозволяється доторкатися до фалічних образів, щоб вони упевнилися в успіху майбутньої дитини. Можна припустити, що це свято аналогічне нашому Колодію.
Такі елементи свята, коли жінки супроводжують (зустрічають) чоловіче начало, можна проглянути у мусульманському обряді: жених після весілля заходить до приміщення молодої для злягання, то його на вході зустрічають десять дружок, по п'ять з кожного боку, наче пальці рук.
Так як на масляному тижні не вживали м'яса, а виключно молочні продукти, то зазвичай ушановують худобу. У храмі освячуються продукти тваринного походження, зокрема, масло, молоко, сир, які складали біля образів Велеса. Звідси й приказка: "У Велеса й борода в маслі". Люди вірять, що Велес у цей день пильно наглядає за тваринами. Тому з образом Велеса йшли благословляти тварин і кропити їх свяченою водою.
Література:
1. Валентин – етимологія / Горох. – https://goroh.pp.ua/Етимологія/Валентин (дата звернення – 19.02.2023).
2. Вілкул Т.Л. Велети, Волоти // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: Наукова думка, 2003. – 688 с. – http://www.history.org.ua/?termin=Velety_voloty (дата звернення – 19.02.2023).
3. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
4. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
5. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
6. Наливайко C.I. Українська індоаріка. – К.: Євшан-зілля, 2007. – 640 с.
7. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 68 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Колодій #Колодка #Масниці #Велес #Валентин #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Література:
1. Валентин – етимологія / Горох. – https://goroh.pp.ua/Етимологія/Валентин (дата звернення – 19.02.2023).
2. Вілкул Т.Л. Велети, Волоти // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: Наукова думка, 2003. – 688 с. – http://www.history.org.ua/?termin=Velety_voloty (дата звернення – 19.02.2023).
3. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
4. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
5. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
6. Наливайко C.I. Українська індоаріка. – К.: Євшан-зілля, 2007. – 640 с.
7. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 68 с.
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Колодій #Колодка #Масниці #Велес #Валентин #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Колодій (обряд), формат PDF
https://svit.in.ua/kny/pashnyk/pashnyk_kolodii.pdf
https://svit.in.ua/kny/pashnyk/pashnyk_kolodii.pdf
Світовит Пашник. Велес - свято 11 лютого
https://svit.in.ua/bogy/veles.htm
Один з головних Богів Русі Велес є опікуном таємничих знань, музики, поезії, матеріальних благ, покровитель тварин, рослин. Велес зображався у вигляді вола, ведмедя, змія. [див. ВК, 145]. Такий класичний опис Велеса потребує детального пояснення, адже іноді складно уявити, як він може охопити стільки функцій. Тому в цій статті беремося широко розгорнути тему на основі вже дослідженого матеріалу. Ми нічого нового не відкриємо, тільки переосмислимо вже існуючи факти.
Згадки Велеса (Волоса).
Велес протиставляється Перуну, навіть більше того, вони воюють між собою, але ця битва є світоглядна, яка підтримує життєві функції. В Повісті врем'яних літ руські воїни дають клятви вірності присязі посилаючись на обох Богів: "Отож, цесар Леон з Олександром мир оба вчинили з Олегом, згодившись на данину і присягнувши межи собою. Цілувавши самі хреста, Олега і мужі його водили вони до присяги по руському закону. Клялися ті оружжям своїм, і Перуном, богом своїм, і Волосом, богом скоту. І утвердили вони мир." [Літопис, 19]. Ця подія датована 6415/907 р.
Аналогічна клятва з присягою обом Богам є в князя Святослава (6479/971 р.): "Як і клявся я цесарям грецьким, а зі мною бояри і русь уся, будемо ми додержувати попереднього договору. Якщо ж ми не додержимо чого із сього і [зі] сказаного раніш, то я і [всі, хто] зі мною і підо мною, хай будемо прокляті богом, у якого віруємо, – в Перуна, і в Волоса, бога скоту, – хай будемо ми золоті, як ото золото се, і своїм оружжям хай ми посічені будемо, і хай ми вмремо... [Літопис, 42].
Тобто ми маємо двох основних Богів. То чому ми не бачимо Велеса (Волоса) серед переліку пантеону Володимира, що стояв на горі? Бо місце Велеса – нижній світ і його храм знаходився внизу на Подолі серед торгівців і ремісників, поблизу Почайни, що й пов'язує його з водною стихією, човнярством.
Ім'я Велеса також зустрічаємо в "Слові, реченому христолюбцем" (ХІ с.), апокрифі "Ходіння Богородинці по муках (ХІІ ст.). У Житті князя Володимира: "А Волоса, єго же іменоваху яко скотіа бога, повелі в Почайну ріку воврещи". У Житті Авраамія, Ростовського Чудотворця, читаємо, що при ньому "чюдський конец (пригород) поклоняшеся ідолу каменному Велесу" [див. Іларіон, 93].
Особливу увагу приділяє Богові "Велесова Книга", а також є згадки в "Слові о полку Ігоревім". Приклади з цих творів ми розглянемо в контексті.
Подивимося на битву Перуна і Велеса на прикладі Триглава (Тризуба). Верхня частина середнього зуба відображена у вигляді пера позначає Перуна, а нижня у вигляді яйця чи ядра. В яйці бачимо образи Велеса – перевернуту п'ятикінцеву зірку, а також символи тура, овена. Весь середній зуб має форму булави – це чоловіче начало, а двозуб має форму чаші – жіноче лоно. Булава ще розкладається на списа (або копіє) – знаряддя Перуна, і сердечко – символ Велеса (його роги одночасно – жіноче лоно). Отримуємо відомий символ: спис чи стріла пронизує сердечко, що позначає єднання чоловіка і жінки. Також можна розглядіти, як ця стріла-спис б'є між роги Велеса, який ототожнюється у весільному обряді з батьком нареченої. А сам Перун-воїн має захопити його двір, тому і вступає з ним у битву.
На острові Хортиця археологи під керівництвом Максима Остапенка дослідили святилище-обсерваторію на висоті Брагарня між балками Совутина і Велика Молодняга. Жіночий двір чи голова Велеса (5 великих каменів-зірок) з рогами-зміями, між якими знаходиться Сонце. Це також є Оком Божим, причому західний ріг більший (лунка), а східний менший (віко-кришка), що слугував для виміру між сходом літного і зимового Сонця. [див. Пашник/Святилище].
Ще один із образів, що можна побачити на Триглаві, – це шолом. Допоможе нам в розібратися в цьому символі відомий біблійний мітологічний персонаж Соломон. Наш повний відповідник до цього імені Шеломянь – могила (пагорб), що згадується в "Слові о полку Ігоревім": "О Руская земле! Уже за Шеломянемъ єси". [Слово].
https://svit.in.ua/bogy/veles.htm
Один з головних Богів Русі Велес є опікуном таємничих знань, музики, поезії, матеріальних благ, покровитель тварин, рослин. Велес зображався у вигляді вола, ведмедя, змія. [див. ВК, 145]. Такий класичний опис Велеса потребує детального пояснення, адже іноді складно уявити, як він може охопити стільки функцій. Тому в цій статті беремося широко розгорнути тему на основі вже дослідженого матеріалу. Ми нічого нового не відкриємо, тільки переосмислимо вже існуючи факти.
Згадки Велеса (Волоса).
Велес протиставляється Перуну, навіть більше того, вони воюють між собою, але ця битва є світоглядна, яка підтримує життєві функції. В Повісті врем'яних літ руські воїни дають клятви вірності присязі посилаючись на обох Богів: "Отож, цесар Леон з Олександром мир оба вчинили з Олегом, згодившись на данину і присягнувши межи собою. Цілувавши самі хреста, Олега і мужі його водили вони до присяги по руському закону. Клялися ті оружжям своїм, і Перуном, богом своїм, і Волосом, богом скоту. І утвердили вони мир." [Літопис, 19]. Ця подія датована 6415/907 р.
Аналогічна клятва з присягою обом Богам є в князя Святослава (6479/971 р.): "Як і клявся я цесарям грецьким, а зі мною бояри і русь уся, будемо ми додержувати попереднього договору. Якщо ж ми не додержимо чого із сього і [зі] сказаного раніш, то я і [всі, хто] зі мною і підо мною, хай будемо прокляті богом, у якого віруємо, – в Перуна, і в Волоса, бога скоту, – хай будемо ми золоті, як ото золото се, і своїм оружжям хай ми посічені будемо, і хай ми вмремо... [Літопис, 42].
Тобто ми маємо двох основних Богів. То чому ми не бачимо Велеса (Волоса) серед переліку пантеону Володимира, що стояв на горі? Бо місце Велеса – нижній світ і його храм знаходився внизу на Подолі серед торгівців і ремісників, поблизу Почайни, що й пов'язує його з водною стихією, човнярством.
Ім'я Велеса також зустрічаємо в "Слові, реченому христолюбцем" (ХІ с.), апокрифі "Ходіння Богородинці по муках (ХІІ ст.). У Житті князя Володимира: "А Волоса, єго же іменоваху яко скотіа бога, повелі в Почайну ріку воврещи". У Житті Авраамія, Ростовського Чудотворця, читаємо, що при ньому "чюдський конец (пригород) поклоняшеся ідолу каменному Велесу" [див. Іларіон, 93].
Особливу увагу приділяє Богові "Велесова Книга", а також є згадки в "Слові о полку Ігоревім". Приклади з цих творів ми розглянемо в контексті.
Подивимося на битву Перуна і Велеса на прикладі Триглава (Тризуба). Верхня частина середнього зуба відображена у вигляді пера позначає Перуна, а нижня у вигляді яйця чи ядра. В яйці бачимо образи Велеса – перевернуту п'ятикінцеву зірку, а також символи тура, овена. Весь середній зуб має форму булави – це чоловіче начало, а двозуб має форму чаші – жіноче лоно. Булава ще розкладається на списа (або копіє) – знаряддя Перуна, і сердечко – символ Велеса (його роги одночасно – жіноче лоно). Отримуємо відомий символ: спис чи стріла пронизує сердечко, що позначає єднання чоловіка і жінки. Також можна розглядіти, як ця стріла-спис б'є між роги Велеса, який ототожнюється у весільному обряді з батьком нареченої. А сам Перун-воїн має захопити його двір, тому і вступає з ним у битву.
На острові Хортиця археологи під керівництвом Максима Остапенка дослідили святилище-обсерваторію на висоті Брагарня між балками Совутина і Велика Молодняга. Жіночий двір чи голова Велеса (5 великих каменів-зірок) з рогами-зміями, між якими знаходиться Сонце. Це також є Оком Божим, причому західний ріг більший (лунка), а східний менший (віко-кришка), що слугував для виміру між сходом літного і зимового Сонця. [див. Пашник/Святилище].
Ще один із образів, що можна побачити на Триглаві, – це шолом. Допоможе нам в розібратися в цьому символі відомий біблійний мітологічний персонаж Соломон. Наш повний відповідник до цього імені Шеломянь – могила (пагорб), що згадується в "Слові о полку Ігоревім": "О Руская земле! Уже за Шеломянемъ єси". [Слово].