Фахівці КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва» здійснили фольклорно-етнографічну експедицію з метою дослідження нематеріальної культурної спадщини сіл Наталине, Попівка та Маховик Наталинськоїгромади Красноградського району Харківської області. Експедиційні виїзди відбуваються в межахПрограми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024 – 2028 роки.
Щиро дякуємо за сприяння в організації проведення експедиції начальниці відділу культури, сім’ї, молоді та спорту Наталинської сільської ради Ользі Володимирівні Хлівецькій, бібліотекарці села Наталине Наталії Петрівні Кашубі. Слова вдячностінашим чудовим респондентам – Григорію Васильовичу Волковому 1939 р.н. та Лідії Григорівні Кучеренко 1940 р.н.
Деякі спогади від наших інформантів:
* Запис 08.08.2024 р. у селі Наталине від БалковогоГригорія Васильовича, 1939 р.н.
(Що їли у війну 1941-1945 рр? – Н.О.) «В основному була лобода в огороді і проліски були, ото нашаткують. Якшо достане мати стаканьчикмуки – затірка та ложичку олії – це було велике свято. Їли після войни і макуху. А в 46 році міні так хотілося їсти. Мати в колгоспі була, розплачувалися кусочком макухи. Не було нічого більше. Ото я сидів на вікні та повторяв: – Макуха, макуха. А брат мій був з 14 років на прицепки біля трактора. Я пішов до його та кажу: – Братік, так хочеться кушать. – Січас. М'ясо будеш? – Яке м'ясо? Взяв відро води, ховрашка вилив, обідрав, піджарив і наївся м’яса я. (А що робили з пролісків? – Н.О.) Борщ. Вони такі як квасець – щавель, тіки не кислі. Ростуть тіки у лісі. А в огородах розводили лободу, біла така була вмісто квасцю і капусти, варили борщ із лободою. Затірка було як достанемо стаканьчик муки. На галушки нада ж багато муки, а тут воно таке дрібненьке перетирала та ще й олійка. Олійка ж треба була і каганьці світили. Життя було таке. В ліс ходить ніззя було, ганяли. При Сталіну дуже було строго. Гіллячки ніззя було взять. Із сосни падали голки і їх ніззя було брать, ганяли.Ми пішли з хлопцями, нагребли йолок (хвоя із сосни – Н.О.), премо (несемо – Н.О.). Тіки вийшли на луки, а тут об’їзчік наскочив, позабирав мішки, повитрусював йолку, а мішки забрав. І ми бідні так сиділи на берегу річки, поплакали-поплакали та й пішли додому. Несправедливість була велика. Ніззябуло нічого Ноччю ходили на степ за 3 – 5 кілометрів, солому брали. Матраси з соломи, подушки були сіном набиті і долівку соломою застилали, шоб тепленько було. Походили, походили, потом спалили. Розпалювали, сірників не було, у кресові було маса снарядів, розкручували хлопці і проволочкою порошину розпалювали. Або по селу йшли, ага там десь димок іде, жарку попросити. Утром просипаємося, у відрі замерзла вода».
* Запис 08.08.2024 р. у селі Наталине від Кучеренко Лідії Григорівни, 1947 р.н.
«Уху варили. Так тут же риби було навалом. Мій чоловік брав регелю (сітка – Н.О.) запускає понад очеретом і там окуні, в’юни, щупачки (щучки маленькі – Н.О.) і там варили ми уху на березі. Рибу запікали в кострі, він як уже перегорів, кидали прямо з лускою, з усим, а потом луску обчистили, а там рибка вкуснінька».
(В якому одязі ходила ваша бабуся? – Н.О.) «Спідниця, кофта і фвартух обізатєльно. Спідниця була широка і длинна, темна. Одного кольору і в цвіточок була ну не яркі, а темні. (А карман був? – Н.О.). Був квадратний на колір такий як і спідниця».
Сидір, Мидір та Каленик,
Та й построїли куреник
У куренику сидять,
По варенику їдять.
Їхав кіт через міст,
Поламав сім коліс.
* Матеріали підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
Щиро дякуємо за сприяння в організації проведення експедиції начальниці відділу культури, сім’ї, молоді та спорту Наталинської сільської ради Ользі Володимирівні Хлівецькій, бібліотекарці села Наталине Наталії Петрівні Кашубі. Слова вдячностінашим чудовим респондентам – Григорію Васильовичу Волковому 1939 р.н. та Лідії Григорівні Кучеренко 1940 р.н.
Деякі спогади від наших інформантів:
* Запис 08.08.2024 р. у селі Наталине від БалковогоГригорія Васильовича, 1939 р.н.
(Що їли у війну 1941-1945 рр? – Н.О.) «В основному була лобода в огороді і проліски були, ото нашаткують. Якшо достане мати стаканьчикмуки – затірка та ложичку олії – це було велике свято. Їли після войни і макуху. А в 46 році міні так хотілося їсти. Мати в колгоспі була, розплачувалися кусочком макухи. Не було нічого більше. Ото я сидів на вікні та повторяв: – Макуха, макуха. А брат мій був з 14 років на прицепки біля трактора. Я пішов до його та кажу: – Братік, так хочеться кушать. – Січас. М'ясо будеш? – Яке м'ясо? Взяв відро води, ховрашка вилив, обідрав, піджарив і наївся м’яса я. (А що робили з пролісків? – Н.О.) Борщ. Вони такі як квасець – щавель, тіки не кислі. Ростуть тіки у лісі. А в огородах розводили лободу, біла така була вмісто квасцю і капусти, варили борщ із лободою. Затірка було як достанемо стаканьчик муки. На галушки нада ж багато муки, а тут воно таке дрібненьке перетирала та ще й олійка. Олійка ж треба була і каганьці світили. Життя було таке. В ліс ходить ніззя було, ганяли. При Сталіну дуже було строго. Гіллячки ніззя було взять. Із сосни падали голки і їх ніззя було брать, ганяли.Ми пішли з хлопцями, нагребли йолок (хвоя із сосни – Н.О.), премо (несемо – Н.О.). Тіки вийшли на луки, а тут об’їзчік наскочив, позабирав мішки, повитрусював йолку, а мішки забрав. І ми бідні так сиділи на берегу річки, поплакали-поплакали та й пішли додому. Несправедливість була велика. Ніззябуло нічого Ноччю ходили на степ за 3 – 5 кілометрів, солому брали. Матраси з соломи, подушки були сіном набиті і долівку соломою застилали, шоб тепленько було. Походили, походили, потом спалили. Розпалювали, сірників не було, у кресові було маса снарядів, розкручували хлопці і проволочкою порошину розпалювали. Або по селу йшли, ага там десь димок іде, жарку попросити. Утром просипаємося, у відрі замерзла вода».
* Запис 08.08.2024 р. у селі Наталине від Кучеренко Лідії Григорівни, 1947 р.н.
«Уху варили. Так тут же риби було навалом. Мій чоловік брав регелю (сітка – Н.О.) запускає понад очеретом і там окуні, в’юни, щупачки (щучки маленькі – Н.О.) і там варили ми уху на березі. Рибу запікали в кострі, він як уже перегорів, кидали прямо з лускою, з усим, а потом луску обчистили, а там рибка вкуснінька».
(В якому одязі ходила ваша бабуся? – Н.О.) «Спідниця, кофта і фвартух обізатєльно. Спідниця була широка і длинна, темна. Одного кольору і в цвіточок була ну не яркі, а темні. (А карман був? – Н.О.). Був квадратний на колір такий як і спідниця».
Сидір, Мидір та Каленик,
Та й построїли куреник
У куренику сидять,
По варенику їдять.
Їхав кіт через міст,
Поламав сім коліс.
* Матеріали підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
КОВБАСА М’ЯСНА, яку називають ще ковбаса домашня. Як правило її готували не часто, тому вважали святковою стравою. До Різдва чи Великодня різали чи кололи кабанчика, тоді начиняли і ковбаси. Ковбасу м’ясну зберігали довгий час. Після приготування складали у макітру, заливали смальцем, закривали лляною чи полотняною тканиною і зберігали у погребі. Ковбасу споживали на великі релігійні та родинні свята: Різдво, Великдень, весілля, уродини тощо.
Відеоролик з приготуванням ковбаси нам підготувала керівниця народного аматорського фольклорного колективу «Веселі свати» Біляївського будинку культури Біляївської сільської ради Лозівського району Ірина Анатоліївна Мунтян. Традицію приготування перейняла від своєї мами Лідії Михайлівни Бібік, 1950 року народження та бабусі Марії МикитівниМураховської, (1929 – 2021 рр.) із села Верхня Орілька (колишня назва села ЛісовинівкаПервомайського району) на Харківщині. Страву було представлено на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році.
Складники:
Тонкі кишки (свинячі)
М’ясо (свинина) – 2 кг
Сало – 1 кг
Часник – 3-4 зубчика
Лавровий лист – 3-4 шт
Сіль
Перець мелений
Олія для смаження
Вода для тушкування
Опис традиції приготування
Кишки для ковбаси готували заздалегідь. Беремо тоненькі кишки, очищаємо, добре промиваємо, щільно пересипаємо сіллю і залишаємо на ніч. На другий день кишки вивертаємо, вичищаємо з середини та змиваємо сіль.
Готуємо начинку для ковбаси. М’ясо нарізаємо маленькими шматочками (кубиками) 1–1,5 см. З сала зрізаємо шкірку, також ріжемо дрібними шматочками. Шматочки сала мають бути дрібніші за шматочки м’яса. Все складаємо у велику миску, додаємо сіль, дрібно-дрібно порізаний часник та розтерті в ступці до пороху лаврове листя та перець горошок. Всі складники перемішуємо добре руками. Суміш ставимо на деякий час у прохолодне місце (холодильник).
Беремо очищені кишки, добре промиваємо проточною водою, один кінець зав’язуємо, а на другий одягаємо спеціальну трубочку і через неї наповнюємо підготованою сумішшю. Раніше замість трубочки брали гілочку з вишні, скручували її у кільце, на яке натягували кишку і через нього наповнювали сумішшю. На кінець також прив’язуємо цупку нитку, якою будемо перев’язувати кільце ковбаси. Через трубочку наповнюємо кишки, час від часу трохи притискаючи рукою, щоб вони були наповнені не дуже щільно. Наповнену кишку скручуємо у кільце, притискаємо рукою до столу, щоб вийшло зайве повітря, яке там може бути. З цією ж метою шпажкою, а раніше великою голкою (циганською) проколюємо кишку в кількох місцях. Якщо у кишці буде повітря, то вона може розірватися в процесі подальшого приготування. Готове кільце перев’язуємо ниткою у кількою місцях, щоб добре трималося.
Підготовлену ковбасу обсмажуємо на сковороді з обох боків до золотавого кольору і складаємо в казанок, додаємо спеції: лавровий лист, перець горошок (за бажанням). Наливаємо невелику кількість води і запікаємо в печі або розігрітій духовці до готовності.
* Готуємо ковбасу за посиланням: https://youtu.be/KNvQnS2wYiA
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провіднаметодистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини #Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої #ковбаса
Відеоролик з приготуванням ковбаси нам підготувала керівниця народного аматорського фольклорного колективу «Веселі свати» Біляївського будинку культури Біляївської сільської ради Лозівського району Ірина Анатоліївна Мунтян. Традицію приготування перейняла від своєї мами Лідії Михайлівни Бібік, 1950 року народження та бабусі Марії МикитівниМураховської, (1929 – 2021 рр.) із села Верхня Орілька (колишня назва села ЛісовинівкаПервомайського району) на Харківщині. Страву було представлено на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році.
Складники:
Тонкі кишки (свинячі)
М’ясо (свинина) – 2 кг
Сало – 1 кг
Часник – 3-4 зубчика
Лавровий лист – 3-4 шт
Сіль
Перець мелений
Олія для смаження
Вода для тушкування
Опис традиції приготування
Кишки для ковбаси готували заздалегідь. Беремо тоненькі кишки, очищаємо, добре промиваємо, щільно пересипаємо сіллю і залишаємо на ніч. На другий день кишки вивертаємо, вичищаємо з середини та змиваємо сіль.
Готуємо начинку для ковбаси. М’ясо нарізаємо маленькими шматочками (кубиками) 1–1,5 см. З сала зрізаємо шкірку, також ріжемо дрібними шматочками. Шматочки сала мають бути дрібніші за шматочки м’яса. Все складаємо у велику миску, додаємо сіль, дрібно-дрібно порізаний часник та розтерті в ступці до пороху лаврове листя та перець горошок. Всі складники перемішуємо добре руками. Суміш ставимо на деякий час у прохолодне місце (холодильник).
Беремо очищені кишки, добре промиваємо проточною водою, один кінець зав’язуємо, а на другий одягаємо спеціальну трубочку і через неї наповнюємо підготованою сумішшю. Раніше замість трубочки брали гілочку з вишні, скручували її у кільце, на яке натягували кишку і через нього наповнювали сумішшю. На кінець також прив’язуємо цупку нитку, якою будемо перев’язувати кільце ковбаси. Через трубочку наповнюємо кишки, час від часу трохи притискаючи рукою, щоб вони були наповнені не дуже щільно. Наповнену кишку скручуємо у кільце, притискаємо рукою до столу, щоб вийшло зайве повітря, яке там може бути. З цією ж метою шпажкою, а раніше великою голкою (циганською) проколюємо кишку в кількох місцях. Якщо у кишці буде повітря, то вона може розірватися в процесі подальшого приготування. Готове кільце перев’язуємо ниткою у кількою місцях, щоб добре трималося.
Підготовлену ковбасу обсмажуємо на сковороді з обох боків до золотавого кольору і складаємо в казанок, додаємо спеції: лавровий лист, перець горошок (за бажанням). Наливаємо невелику кількість води і запікаємо в печі або розігрітій духовці до готовності.
* Готуємо ковбасу за посиланням: https://youtu.be/KNvQnS2wYiA
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провіднаметодистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини #Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої #ковбаса
YouTube
Страва «КОВБАСА М’ЯСНА»
РУБРИКА: ГАСТРОСПАДЩИНА ХАРКІВЩИНИ
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Страва «Ковбаса м’ясна»
(с. Верхня Орілька Біляївської територіальної громади Лозівського району Харківської області)
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Страва «Ковбаса м’ясна»
(с. Верхня Орілька Біляївської територіальної громади Лозівського району Харківської області)
Про прізвиська
Складно уявити, наскільки давно народилася традиція давати людям, що живуть поряд, «додаткові» імена, тобто прізвиська. Це явище відомо у багатьох культурах світу. Звісно, воно є і в українців, про що згадують не тільки перші збирачі, дослідники традицій, а й різні офіційні-неофіційні історико-статистичні документи. Є багато версій виникнення цієї традиції, середяких найбільше акцентують оберегове значення прізвиська, «ховання» справжнього імені з метою захисту людини. Відомо і про практичний сенс таких перейменувань: в маленьких селах, де повно однакових прізвищ, прізвиська давали можливість розрізняти хто є хто. Але не можемоне відзначити, що прізвиська в українськійкультурі – це ще і прояв нашого народного гумору, бо у більшості випадків вони смішні, інколи дуже «гостренькі».
Не менш дотепними і цікавими бувають топоніми та гідроніми, тобто місцеві назви вулиць, кутів села, ставків, річок, пагорбів, тощо. Згадаймо лиманське озеро Дристун (офіційно – Світличне)), яке відоме бульбашками біогазів, що виходять на поверхню.
Ось декілька фрагментів розповідей з експедиції до Красноградського району, де наші респонденти діляться такою інформацією.
Відео 1,2 с. Добренька Наталинської громади, розповідають Василь Миколайович Харченко (1951 р.н.), Зоя Іванівна Шостацька (1950 р.н.), Тетяна Василівна Тоболь (1954 р.н.) (запис 31.07.24, записували Галина Лукʼянець, Юлія Лузан)
Відео 3,5
с. Миколо-Комишувата Красноградської громади , розповідають Петро Григорович Бондар (1942 р.н.) та Оксана Григорівна Режило (1974 р.н.)
(запис 10.06.24 записували Галина Лукʼянець, Наталія Педан)
Відео 4,6
с. Покровське Красноградської громади, розповідають Любов Михайлівна Звіринська(1960 р.н.) та Марія Пилипівна Петрик (1946 р.н.)
(запис 20.06.24, записували Галина Лукʼянець, Юлія Лузан)
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини Галина Лукʼянець.
Експедиційний виїзд здійснено в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024–2028 роки.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженьНКС
Складно уявити, наскільки давно народилася традиція давати людям, що живуть поряд, «додаткові» імена, тобто прізвиська. Це явище відомо у багатьох культурах світу. Звісно, воно є і в українців, про що згадують не тільки перші збирачі, дослідники традицій, а й різні офіційні-неофіційні історико-статистичні документи. Є багато версій виникнення цієї традиції, середяких найбільше акцентують оберегове значення прізвиська, «ховання» справжнього імені з метою захисту людини. Відомо і про практичний сенс таких перейменувань: в маленьких селах, де повно однакових прізвищ, прізвиська давали можливість розрізняти хто є хто. Але не можемоне відзначити, що прізвиська в українськійкультурі – це ще і прояв нашого народного гумору, бо у більшості випадків вони смішні, інколи дуже «гостренькі».
Не менш дотепними і цікавими бувають топоніми та гідроніми, тобто місцеві назви вулиць, кутів села, ставків, річок, пагорбів, тощо. Згадаймо лиманське озеро Дристун (офіційно – Світличне)), яке відоме бульбашками біогазів, що виходять на поверхню.
Ось декілька фрагментів розповідей з експедиції до Красноградського району, де наші респонденти діляться такою інформацією.
Відео 1,2 с. Добренька Наталинської громади, розповідають Василь Миколайович Харченко (1951 р.н.), Зоя Іванівна Шостацька (1950 р.н.), Тетяна Василівна Тоболь (1954 р.н.) (запис 31.07.24, записували Галина Лукʼянець, Юлія Лузан)
Відео 3,5
с. Миколо-Комишувата Красноградської громади , розповідають Петро Григорович Бондар (1942 р.н.) та Оксана Григорівна Режило (1974 р.н.)
(запис 10.06.24 записували Галина Лукʼянець, Наталія Педан)
Відео 4,6
с. Покровське Красноградської громади, розповідають Любов Михайлівна Звіринська(1960 р.н.) та Марія Пилипівна Петрик (1946 р.н.)
(запис 20.06.24, записували Галина Лукʼянець, Юлія Лузан)
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини Галина Лукʼянець.
Експедиційний виїзд здійснено в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024–2028 роки.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженьНКС
У серпні 2024 року фахівці КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва» у межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024 – 2028 роки здійснили фольклорно-етнографічну експедицію до сіл Станичне та Дегтярка Станичанськогостраростинського округу Старовірівської громади Красноградського району.
Щиро дякуємо за сприяння в організації проведення експедиції начальниці відділу культури Старовірівської громади Оксані Анатоліївні Трегубовій, старості Станичанськогостаростинського округу Катерині Володимирівні Черновій, директорці Станичанського будинку культури Анні Миколаївні Тертишник. Слова вдячності чудовим інформантам: Марії ІванівніКалиті, 1941 р.н., Любов Іванівні Животченко, 1950р.н., Катерині Пантилеймонівні Шемет, 1938 р.н., Тетяні Борисівні Єфімовій (Шемет), 1961 р.н.
Деякі спогади від наших інформантів:
* «Отченаш мене дід вчив, посаде на коліна і вчимо. А сусідська бабушка Федотія, ми з її онукою в школу ходили, так вона нас за шкірку і в двір.Отченашу поки не розкажем, вона не давала нам шкуринки із сала. Щас так ніхто його не їсть, а в нас це смаколики були. Ото бодні дерев’яні були, прямокутні робилися і старалися дубові робити, ну були й не дубові, в нас не дубова була. (Сало зберігали у дерев’яному ящику, який називали бодні – Н.О.)». (Зап. 14.08.2024 р. у с. Дегтярка від Животченко Любов Іванівни, 1950 р.н.).
* «Мати молодих обсипала житом, канхвєтами і мєлоччю. Оце коли брат женився, так вони йшли з другого села, від молодої, йшли і гільце несли. Молоду забрали і гільце забрали. Гільце було в молодої, робили з вишні, воно було розгільчасте. Осінню ж листя немає, то побільше вішали бомагиразноцвєтної такої, з якої цвіти робили, жата така бомага. Ото цвіти робили, бомагою гіллячко обмотають, а тоді канхветів начіпляють і так квічали». (Зап. 14.08.2024 р. у с. Дегтярка від Животченко Любов Іванівни, 1950 р.н. і Калити Марії Іванівни, 1941 р.н.).
* «Ходили щедрувати, вареники давали, хто яблука давав, після войни ж воно важке времня було. Дуже великих розкошів не було, гроші, так це… Тоді великих грошів не було, люди за паличку робили, за трудодень називалося. А треба було оддати 120 штук яєць за год, як корова є, 360 літрів молока, мняса 40 кілограм. Ото держали люди кролів, а в кого нема, купували, а всьо равно план нада буловиконувати». (Зап. 14.08.2024 р. у с. Станичне від Шемет Катерини Пантилеймонівни, 1938 р.н.).
* «Жив у бабки цапок,
Захотів у лісок.
– Пусти, бабко, хоч раз,
Погуляти на час.
В лісі вовк із ярка,
Ухватив він цапка.
Добре він їм поснідав,
Добре він ним пообідав.
Ріжки-ніжки залишив,
Бабусю дуже засмутив».(Зап. 14.08.2024 р. у с. Станичне від ШеметКатерини Пантилеймонівни, 1938 р.н. і Єфімової (Шемет) Тетяни Борисівни, 1961 р.н.).
* Матеріали підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
Щиро дякуємо за сприяння в організації проведення експедиції начальниці відділу культури Старовірівської громади Оксані Анатоліївні Трегубовій, старості Станичанськогостаростинського округу Катерині Володимирівні Черновій, директорці Станичанського будинку культури Анні Миколаївні Тертишник. Слова вдячності чудовим інформантам: Марії ІванівніКалиті, 1941 р.н., Любов Іванівні Животченко, 1950р.н., Катерині Пантилеймонівні Шемет, 1938 р.н., Тетяні Борисівні Єфімовій (Шемет), 1961 р.н.
Деякі спогади від наших інформантів:
* «Отченаш мене дід вчив, посаде на коліна і вчимо. А сусідська бабушка Федотія, ми з її онукою в школу ходили, так вона нас за шкірку і в двір.Отченашу поки не розкажем, вона не давала нам шкуринки із сала. Щас так ніхто його не їсть, а в нас це смаколики були. Ото бодні дерев’яні були, прямокутні робилися і старалися дубові робити, ну були й не дубові, в нас не дубова була. (Сало зберігали у дерев’яному ящику, який називали бодні – Н.О.)». (Зап. 14.08.2024 р. у с. Дегтярка від Животченко Любов Іванівни, 1950 р.н.).
* «Мати молодих обсипала житом, канхвєтами і мєлоччю. Оце коли брат женився, так вони йшли з другого села, від молодої, йшли і гільце несли. Молоду забрали і гільце забрали. Гільце було в молодої, робили з вишні, воно було розгільчасте. Осінню ж листя немає, то побільше вішали бомагиразноцвєтної такої, з якої цвіти робили, жата така бомага. Ото цвіти робили, бомагою гіллячко обмотають, а тоді канхветів начіпляють і так квічали». (Зап. 14.08.2024 р. у с. Дегтярка від Животченко Любов Іванівни, 1950 р.н. і Калити Марії Іванівни, 1941 р.н.).
* «Ходили щедрувати, вареники давали, хто яблука давав, після войни ж воно важке времня було. Дуже великих розкошів не було, гроші, так це… Тоді великих грошів не було, люди за паличку робили, за трудодень називалося. А треба було оддати 120 штук яєць за год, як корова є, 360 літрів молока, мняса 40 кілограм. Ото держали люди кролів, а в кого нема, купували, а всьо равно план нада буловиконувати». (Зап. 14.08.2024 р. у с. Станичне від Шемет Катерини Пантилеймонівни, 1938 р.н.).
* «Жив у бабки цапок,
Захотів у лісок.
– Пусти, бабко, хоч раз,
Погуляти на час.
В лісі вовк із ярка,
Ухватив він цапка.
Добре він їм поснідав,
Добре він ним пообідав.
Ріжки-ніжки залишив,
Бабусю дуже засмутив».(Зап. 14.08.2024 р. у с. Станичне від ШеметКатерини Пантилеймонівни, 1938 р.н. і Єфімової (Шемет) Тетяни Борисівни, 1961 р.н.).
* Матеріали підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
НАПІЙ ІЗ ЧЕБРЕЦЮ. Напої також є невід’ємною складовою гастроспадщини України.
Відеоролик із покроковим рецептомприготування старинного напою із чебрецю нам надіслала Олена Олексіївна Писарєва з села Гусарівка Балаклійської міської ради Ізюмського району. Цей напій любила готувати бабуся її чоловіка Олена Нестерівна Писарева, 1910 р.н.Його було представлено на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році.
Чебрець потрібно збирати влітку, посушити і насолоджуватися запашним напоєм цілий рік. Як говорила Олена Несторівна: «Чебрець у жару охолоджує, а в холод зігріває».
Складники:
Вода – 1 л
Чебрець – 5 - 6 гілочок (не великих за розміром)
Мед чи цукор за смаком
Опис традиції приготування
Наливаємо у ємність воду і ставимо на вогонь. Коли вода закипить, кидаємо п’ять-шість гілочок чебрецю. Кип’ятимо одну-дві хвилини. Знімаємо з вогню і залишаємо настоюватися 10 – 15 хвилин. Заварений напій переливаємо через сито із ємності в чайник, а потім у чашки. За бажанням можна додати мед чи цукор.
* Готуємо напій із чебрецю за посиланням:https://youtu.be/VB6xlUXT8lw
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провіднаметодистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС#спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини#Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої
Відеоролик із покроковим рецептомприготування старинного напою із чебрецю нам надіслала Олена Олексіївна Писарєва з села Гусарівка Балаклійської міської ради Ізюмського району. Цей напій любила готувати бабуся її чоловіка Олена Нестерівна Писарева, 1910 р.н.Його було представлено на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році.
Чебрець потрібно збирати влітку, посушити і насолоджуватися запашним напоєм цілий рік. Як говорила Олена Несторівна: «Чебрець у жару охолоджує, а в холод зігріває».
Складники:
Вода – 1 л
Чебрець – 5 - 6 гілочок (не великих за розміром)
Мед чи цукор за смаком
Опис традиції приготування
Наливаємо у ємність воду і ставимо на вогонь. Коли вода закипить, кидаємо п’ять-шість гілочок чебрецю. Кип’ятимо одну-дві хвилини. Знімаємо з вогню і залишаємо настоюватися 10 – 15 хвилин. Заварений напій переливаємо через сито із ємності в чайник, а потім у чашки. За бажанням можна додати мед чи цукор.
* Готуємо напій із чебрецю за посиланням:https://youtu.be/VB6xlUXT8lw
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провіднаметодистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС#спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини#Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої
YouTube
Напій «ІЗ ЧЕБРЕЦЮ»
РУБРИКА: ГАСТРОСПАДЩИНА ХАРКІВЩИНИ
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Напій із чебрецю
(с. Гусарівка Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області)
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Напій із чебрецю
(с. Гусарівка Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області)
6 вересня за новоюліанським календарем відзначають МИХАЙЛОВЕ ЧУДО. На Харківщині намагаються не виконувати важливі справи по господарству, особливо польові роботи, бо цей день вважається дуже «каральним» і можуть трапитися різні негаразди. Люди дотримувалися цієї заборони, тож зранку йшли до церкви та святкували.
На підтвердження цього – відомості від наших інформантів.
* «Михайлове чудо – грішний празник. Боїмося, щоб на нього не поробиться такого, грішного. Кажуть, він такий каратєльний». (Зап. 03.07.2001 р. у с. Шейківка на Борівщині від Печеної Софії Василівни, 1913 р.н.).
* «Дуже, дуже каратєльний празник. Не можна нічого робити, шоб не начудив Михайло. Мій чоловік Михайло спішив, і на цей празник рубав залізо. Відлетіло, ударило по лиці і пробило шкіру наскрізь, так він тепер запам’ятав на все життя, шо на це свято робить нільзя». (Зап. 16.08.1997 р. у сел. Нова Водолага від Семенко Віри Степанівни, 1943 р.н. (с. Вільхуватка).
* «На Михайлове Чудо один хазяїн їхав у поле робити, йому казали, шоб не їхав, а він не послухав. Одробив у полі, приїхав додому, спутав кобилі ноги і пустив пастися. А недалеко буларічка, кобила пішла пити воду, запуталася, впала, а встати сама не могла і втопла». (Зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині від Томенко Варвари Федотівни,1924 р.н.).
* «У жінки було два сина Мишко і Павло. І вона шось розсердилася на Мишка і каже: «Я все рівно буду на твій празник робити». На Михайлове Чудо хлопці гралися на стороні, а вона около білила, тоді злізла вниз, а хлопці біжать і кричать: «Тьотко, Павло (менший син) око виколов» (Зап. 04.07.2001 р. у с. Ізюмське на Борівщині від гурту жінок).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «МИХАЙЛОВЕ ЧУДО», виконалаНаталія Денисенко, викладачка Харківськоїхудожньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#МихайловеЧудо
На підтвердження цього – відомості від наших інформантів.
* «Михайлове чудо – грішний празник. Боїмося, щоб на нього не поробиться такого, грішного. Кажуть, він такий каратєльний». (Зап. 03.07.2001 р. у с. Шейківка на Борівщині від Печеної Софії Василівни, 1913 р.н.).
* «Дуже, дуже каратєльний празник. Не можна нічого робити, шоб не начудив Михайло. Мій чоловік Михайло спішив, і на цей празник рубав залізо. Відлетіло, ударило по лиці і пробило шкіру наскрізь, так він тепер запам’ятав на все життя, шо на це свято робить нільзя». (Зап. 16.08.1997 р. у сел. Нова Водолага від Семенко Віри Степанівни, 1943 р.н. (с. Вільхуватка).
* «На Михайлове Чудо один хазяїн їхав у поле робити, йому казали, шоб не їхав, а він не послухав. Одробив у полі, приїхав додому, спутав кобилі ноги і пустив пастися. А недалеко буларічка, кобила пішла пити воду, запуталася, впала, а встати сама не могла і втопла». (Зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині від Томенко Варвари Федотівни,1924 р.н.).
* «У жінки було два сина Мишко і Павло. І вона шось розсердилася на Мишка і каже: «Я все рівно буду на твій празник робити». На Михайлове Чудо хлопці гралися на стороні, а вона около білила, тоді злізла вниз, а хлопці біжать і кричать: «Тьотко, Павло (менший син) око виколов» (Зап. 04.07.2001 р. у с. Ізюмське на Борівщині від гурту жінок).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «МИХАЙЛОВЕ ЧУДО», виконалаНаталія Денисенко, викладачка Харківськоїхудожньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#МихайловеЧудо
Фахівці КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва» продовжують досліджувати традиційну культуру, нематеріальнукультурну спадщину Харківщини в межахПрограми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024–2028 роки. Цього разу ми завітали до сіл Зачепилівської громади Красноградського району.
У перший день експедиції ми відвідали селаДудівка та Нове Мажарове Новомажарівськогостаростинського округу. Щиро дякуємо за чудову і злагоджену роботу, сприяння в організації проведення експедиції начальниці відділу культуриі туризму Зачепилівської селищної ради Тетяні Валеріївні Корнєєвій, директорці Зачепилівськогобудинку культури Олені Михайлівні Духовій,старості Новомажірівського старостинськогоокругу Галині Іванівні Новик, директорці Новомажарівського будинку культури Валентині Дмитрівні Кривень, художньому керівнику будинку культури Володимиру Миколайовичу Телятнику.Слова вдячності нашим інформантам: Тетяні Олександрівні Воблі, 1926 р.н., Галині Петрівні Рябошапко, 1963 р.н., Ганні Пилипівні Верещак, 1937 р.н., Ліні Пантилеймонівні Кривень, 1936 р.н, Любов Василівні Телятник, 1947 р.н.
Деякі спогади від наших інформантів:
* «На Різдво, пам’ятаю, кутю варили із пшениці, її товкли у ступці і варили. І в той день ставили в сіно на покутя, а сіно треба було вкрасти у сусідів. І тоді на це сіно ставили казаньчік. Пиріжки бабуся пекла дуже добрі. Свято було, дуже раді були діти, святкували… На Новий рік посипали пшеницею, кукурудзою і ячменем, а в основному пшеницею. Треба шоб три дні лежало зерно, не замітати, шобгроші водилися в хаті. Тоді змітали і треба віддати курям, шоб не топтатися по тому зернові і курім висипати, шоб кури неслися». (Запис 26.08.2024 р. у селі Дудівка від Вобли Тетяни Олександрівни, 1926р.н. і Рябошапки Галини Петрівни, 1963 р.н.)
* «Край села Личкове називається «матня», кажуть: Ідем на роботу на кукургузу. Куди? До Сталіна на матню. Колгосп імєні Сталіна називався, а «матня» край села. То «кулички», то «Перша сотня»». (Запис26.08.2024 р. у селі Нове Мажарове від Кривень ЛіниПантелеймонівни, 1936 р.н. (с. Лиманівка з 1956 р. у с. Ульянівка)).
* «Ми жили важко, ну каждий день ми надіялися на лучче. Каждий день ми надіялися, шо завтра буде лучче і так я вік і прожила… (Що ставили на різдвяний стіл? – Н.О.) Пиріжки з квасолею пекли, пиріжки із сушеними вишнями, розпарювали їх і з сахарним бурячком. Терли бурячок, прижарювалийого і ото туди ж ще вишень і пекли пиріжки. Добрі пиріжки були із бурячком. А на вечерю вареники варили. Як у кого корова була, так варили із сиром, а більше ото картошка. Кабаньчика різали. Як ми не важко жили, у нас всігда була корова і раз на год ми різали свинку. Дуже товсте сало було – на два, на три пальці». (Запис 26.08.2024 р. у селі Нове Мажаровевід Верещак Ганни Пилипівни, 1937 р.н., яка народилася у с. Бердянка з 1975 року мешкає в с. Нове Мажарове).
* «На свальбі коровай був і «дивні», їх ставили у хлібину, їх було не парне число – чи дев’ять, чи одинадцять, а тоді його розламували і роздавали… Світилка була, у неї був букетик цвітів і рука перев’язана хусткою. Бояри, дружки були. Я пішки два дні ходила по всьому селі, кланялася: «Просили тато і мама, шоб ви приходили на весілля». З рушником вишитим і з прошвами через руку ходила». (Запис 26.08.2024 р. у селі Нове Мажарове від Телятник Любов Василівни, 1947 р.н.).
* Матеріали підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
У перший день експедиції ми відвідали селаДудівка та Нове Мажарове Новомажарівськогостаростинського округу. Щиро дякуємо за чудову і злагоджену роботу, сприяння в організації проведення експедиції начальниці відділу культуриі туризму Зачепилівської селищної ради Тетяні Валеріївні Корнєєвій, директорці Зачепилівськогобудинку культури Олені Михайлівні Духовій,старості Новомажірівського старостинськогоокругу Галині Іванівні Новик, директорці Новомажарівського будинку культури Валентині Дмитрівні Кривень, художньому керівнику будинку культури Володимиру Миколайовичу Телятнику.Слова вдячності нашим інформантам: Тетяні Олександрівні Воблі, 1926 р.н., Галині Петрівні Рябошапко, 1963 р.н., Ганні Пилипівні Верещак, 1937 р.н., Ліні Пантилеймонівні Кривень, 1936 р.н, Любов Василівні Телятник, 1947 р.н.
Деякі спогади від наших інформантів:
* «На Різдво, пам’ятаю, кутю варили із пшениці, її товкли у ступці і варили. І в той день ставили в сіно на покутя, а сіно треба було вкрасти у сусідів. І тоді на це сіно ставили казаньчік. Пиріжки бабуся пекла дуже добрі. Свято було, дуже раді були діти, святкували… На Новий рік посипали пшеницею, кукурудзою і ячменем, а в основному пшеницею. Треба шоб три дні лежало зерно, не замітати, шобгроші водилися в хаті. Тоді змітали і треба віддати курям, шоб не топтатися по тому зернові і курім висипати, шоб кури неслися». (Запис 26.08.2024 р. у селі Дудівка від Вобли Тетяни Олександрівни, 1926р.н. і Рябошапки Галини Петрівни, 1963 р.н.)
* «Край села Личкове називається «матня», кажуть: Ідем на роботу на кукургузу. Куди? До Сталіна на матню. Колгосп імєні Сталіна називався, а «матня» край села. То «кулички», то «Перша сотня»». (Запис26.08.2024 р. у селі Нове Мажарове від Кривень ЛіниПантелеймонівни, 1936 р.н. (с. Лиманівка з 1956 р. у с. Ульянівка)).
* «Ми жили важко, ну каждий день ми надіялися на лучче. Каждий день ми надіялися, шо завтра буде лучче і так я вік і прожила… (Що ставили на різдвяний стіл? – Н.О.) Пиріжки з квасолею пекли, пиріжки із сушеними вишнями, розпарювали їх і з сахарним бурячком. Терли бурячок, прижарювалийого і ото туди ж ще вишень і пекли пиріжки. Добрі пиріжки були із бурячком. А на вечерю вареники варили. Як у кого корова була, так варили із сиром, а більше ото картошка. Кабаньчика різали. Як ми не важко жили, у нас всігда була корова і раз на год ми різали свинку. Дуже товсте сало було – на два, на три пальці». (Запис 26.08.2024 р. у селі Нове Мажаровевід Верещак Ганни Пилипівни, 1937 р.н., яка народилася у с. Бердянка з 1975 року мешкає в с. Нове Мажарове).
* «На свальбі коровай був і «дивні», їх ставили у хлібину, їх було не парне число – чи дев’ять, чи одинадцять, а тоді його розламували і роздавали… Світилка була, у неї був букетик цвітів і рука перев’язана хусткою. Бояри, дружки були. Я пішки два дні ходила по всьому селі, кланялася: «Просили тато і мама, шоб ви приходили на весілля». З рушником вишитим і з прошвами через руку ходила». (Запис 26.08.2024 р. у селі Нове Мажарове від Телятник Любов Василівни, 1947 р.н.).
* Матеріали підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
КОВБАСА ПШОНЯНА. Ми продовжуємо знайомити з традицією приготування ковбас. Нині піде мова про начинення кишок пшоняною крупою. Ця ковбаса була смачна, але зберігали її не довго. Відеоролик підготувала керівниця народного аматорського фольклорного колективу «Веселі свати» Біляївського будинку культури Біляївської сільської ради Лозівського району Ірина Анатоліївна Мунтян за рецептом своєї мами Лідії Михайлівни Бібік, 1950 року народження та бабусі Марії Микитівни Мураховської (1929 – 2021 рр.). Родом вони із села Верхня Орілька Біляївської сільської ради (колишня назва села ЛісовинівкаПервомайського району) на Харківщині. Страву було представлено на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році.
Раніше таку ковбасу робили із товстих свинячих кишок. Попередньо їх вичищали та наповнювали пшоняною кашею зі шкварками.
Складники:
Кишки (свинячі)
Пшоно – 1 стакан (200 – 250 г)
Підчеревина – 500 – 600 г
Цибуля – 2 шт.
Часник – 2 зубчика (за бажанням)
Лавровий лист – 2 шт.
Сіль за смаком
Перець мелений за смаком
Олія для смаження
Вода для тушкування
Опис традиції приготування
Гарно промиваємо пшоно і варимо майже до готовності. Наприкінці присолюємо. Із сала зрізаємо шкіру і нарізаємо невеличкими кубиками (один см). Нарізані шматочки сала відокремлюємо від м’ясних шматочків. Дрібно нарізаємо цибулю. На розігріту сковорідку висипаємо сало і даємо йому просмажитися. Коли сало зарум’яниться, додаємо м’ясні шматочки і просмажуємо все разом, підсолюємо, ретельно перемішуємо і підсмажуємомайже до готовності. Зі сковорідки виймаємо сало з м’ясом і додаємо у зварене пшоно. У жир на сковорідці всипаємо нарізану цибулю, підсмажуємо до золотавого кольору. З’єднуємо всі складові, ретельно перемішуємо, підсолюємо, додаємо подрібнений часник та мелений перець за смаком.
Заздалегідь очищені сіллю та добре промиті кишки наповнюємо підготовленою сумішшю. Один кінець кишки зав’язуємо, а через спеціальну трубочку наповнюємо її підготовленою сумішшю, час від часу трохи притискаючи рукою, щоб вийшло зайве повітря. Кишку наповнюємо не дуже щільно, щоб вона не порвалася. Формуємо кілечко і протикаємо шпажкою (колись це робили «циганською» голкою).
Підготовлену ковбасу обсмажуємо на сковородці з обох боків до золотавого кольору. Складаємо в казанок, додаємо невелику кількість води, лавровий листочок, мелений перець і тушкуємо 15 хвилин.
* Готуємо ковбасу за посиланням:https://youtu.be/kAD8G2PqCDA
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провіднаметодистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС#спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини#Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої #ковбаса
Раніше таку ковбасу робили із товстих свинячих кишок. Попередньо їх вичищали та наповнювали пшоняною кашею зі шкварками.
Складники:
Кишки (свинячі)
Пшоно – 1 стакан (200 – 250 г)
Підчеревина – 500 – 600 г
Цибуля – 2 шт.
Часник – 2 зубчика (за бажанням)
Лавровий лист – 2 шт.
Сіль за смаком
Перець мелений за смаком
Олія для смаження
Вода для тушкування
Опис традиції приготування
Гарно промиваємо пшоно і варимо майже до готовності. Наприкінці присолюємо. Із сала зрізаємо шкіру і нарізаємо невеличкими кубиками (один см). Нарізані шматочки сала відокремлюємо від м’ясних шматочків. Дрібно нарізаємо цибулю. На розігріту сковорідку висипаємо сало і даємо йому просмажитися. Коли сало зарум’яниться, додаємо м’ясні шматочки і просмажуємо все разом, підсолюємо, ретельно перемішуємо і підсмажуємомайже до готовності. Зі сковорідки виймаємо сало з м’ясом і додаємо у зварене пшоно. У жир на сковорідці всипаємо нарізану цибулю, підсмажуємо до золотавого кольору. З’єднуємо всі складові, ретельно перемішуємо, підсолюємо, додаємо подрібнений часник та мелений перець за смаком.
Заздалегідь очищені сіллю та добре промиті кишки наповнюємо підготовленою сумішшю. Один кінець кишки зав’язуємо, а через спеціальну трубочку наповнюємо її підготовленою сумішшю, час від часу трохи притискаючи рукою, щоб вийшло зайве повітря. Кишку наповнюємо не дуже щільно, щоб вона не порвалася. Формуємо кілечко і протикаємо шпажкою (колись це робили «циганською» голкою).
Підготовлену ковбасу обсмажуємо на сковородці з обох боків до золотавого кольору. Складаємо в казанок, додаємо невелику кількість води, лавровий листочок, мелений перець і тушкуємо 15 хвилин.
* Готуємо ковбасу за посиланням:https://youtu.be/kAD8G2PqCDA
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провіднаметодистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС#спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини#Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої #ковбаса
YouTube
Страва «КОВБАСА ПШОНЯНА»
РУБРИКА: ГАСТРОСПАДЩИНА ХАРКІВЩИНИ
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Страва «Ковбаса пшоняна»
(с. Верхня Орілька Біляївської територіальної громади Лозівського району Харківської області)
…
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Страва «Ковбаса пшоняна»
(с. Верхня Орілька Біляївської територіальної громади Лозівського району Харківської області)
…
З 26 по 28 серпня 2024 року фахівці відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва працювали в Зачепилівській громаді Красноградського району. Робота з дослідження нематеріальної культурної спадщини здійснюється в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024-2028 роки.
За цей час відвідали сім населених пунктів: с. Сомівка, с-ще Зачепилівка, с. Новоселівка, с. Чернещина, с. Рунівщина, с. Залінійне, с. Леб’яже.
В селі Сомівка нас зустріли староста Сомівського старостинського округу Олександр Терентійович Лемешко та директор Сомівського сільського будинку культури Оксана Володимирівна Михайлова. Вони організували нашу зустріч з першим інформантом – Надією Харитонівною Біловус (1940 р.н.).
В селищі Зачепилівка ми зустрілись із директором Зачепилівського базового будинку культури Оленою Михайлівною Духовою, яка опікувалась нашим перебуванням в громаді. А Світлана Дмитрівна Чулей, фахівець Зачепилівського базового будинку культури, познайомила з Галиною Кирилівною Стеценко (1944 р.н.) та сім’єю Гребенник – Жанною Іванівною (1936 р.н.) та Василем Івановичем (1936 р.н.).
В селах Новоселівка та Чернещина з нами працювали директор Чернещинської сільської бібліотеки-філії Зоя Миколаївна Іванова та директор Новоселівського сільського будинку культури Ірина Олександрівна Четвертак. Разом з ними ми записали інтерв’ю з Лідією Іванівною Веклич 1935 р.н., с. Новоселівка) та Ганною Афанасіївною Педько (1924 р.н., с. Чернещина), а також побачили куточок з місцевими старовинними сорочками та рушниками.
В селі Рунівщина працювали разом із директором Рунівщинського сільського будинку культури Рітою Семенівною Китайгородською. Вона познайомила нас з чудовою оповідачкою Вірою Григорівною Погорілою (1939 р.н.).
Директор Залінійнівського сільського будинку культури Олена Євгеніївна Лобурь відвела нас до Надії Петрівни Ємільянової (1933 р.н.).
В селі Леб’яже нас супроводжували староста Леб’язького старостинського округу Ігор Владиславович Тимченко та художній керівник Леб’язького сільського будинку культури Ольга Володимирівна Халхунова. Там ми записали двох інформантів: Тамару Юхимівну Пашигорєву (1939 р.н.) та Віру Іванівну Тимченко (1948 р.н.).
Дякуємо всім за сприяння та особисту допомогу в проведенні цієї експедиції! Зібрані матеріали будуть опрацьовані та розміщені на наших ресурсах.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
За цей час відвідали сім населених пунктів: с. Сомівка, с-ще Зачепилівка, с. Новоселівка, с. Чернещина, с. Рунівщина, с. Залінійне, с. Леб’яже.
В селі Сомівка нас зустріли староста Сомівського старостинського округу Олександр Терентійович Лемешко та директор Сомівського сільського будинку культури Оксана Володимирівна Михайлова. Вони організували нашу зустріч з першим інформантом – Надією Харитонівною Біловус (1940 р.н.).
В селищі Зачепилівка ми зустрілись із директором Зачепилівського базового будинку культури Оленою Михайлівною Духовою, яка опікувалась нашим перебуванням в громаді. А Світлана Дмитрівна Чулей, фахівець Зачепилівського базового будинку культури, познайомила з Галиною Кирилівною Стеценко (1944 р.н.) та сім’єю Гребенник – Жанною Іванівною (1936 р.н.) та Василем Івановичем (1936 р.н.).
В селах Новоселівка та Чернещина з нами працювали директор Чернещинської сільської бібліотеки-філії Зоя Миколаївна Іванова та директор Новоселівського сільського будинку культури Ірина Олександрівна Четвертак. Разом з ними ми записали інтерв’ю з Лідією Іванівною Веклич 1935 р.н., с. Новоселівка) та Ганною Афанасіївною Педько (1924 р.н., с. Чернещина), а також побачили куточок з місцевими старовинними сорочками та рушниками.
В селі Рунівщина працювали разом із директором Рунівщинського сільського будинку культури Рітою Семенівною Китайгородською. Вона познайомила нас з чудовою оповідачкою Вірою Григорівною Погорілою (1939 р.н.).
Директор Залінійнівського сільського будинку культури Олена Євгеніївна Лобурь відвела нас до Надії Петрівни Ємільянової (1933 р.н.).
В селі Леб’яже нас супроводжували староста Леб’язького старостинського округу Ігор Владиславович Тимченко та художній керівник Леб’язького сільського будинку культури Ольга Володимирівна Халхунова. Там ми записали двох інформантів: Тамару Юхимівну Пашигорєву (1939 р.н.) та Віру Іванівну Тимченко (1948 р.н.).
Дякуємо всім за сприяння та особисту допомогу в проведенні цієї експедиції! Зібрані матеріали будуть опрацьовані та розміщені на наших ресурсах.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
Знайти на Харківщині зараз співочу традицію поза клубними гуртами – вже доволі непроста задача. Тому ми дуже зраділи, коли нас познайомили з Єлизаветою Романівною Ткаченко (1939 р.н.) з с. Добренька Наталинської громади Красноградського району, про яку сказали, що вона знає старі пісні і співає до цих пір.
З’ясувалося, що наша респондентка родом з с. Кручик Богодухівського району. Це село відоме ще з 1980-х років чудовим фольклорним гуртом. Пісенні записи звідти завдяки зусиллям харківських фольклористів Віри Осадчої, Лариси Новікової ввійшли до друкованих і цифрових видань, тепер колядки, ліричні, колискові з Кручика знають і переспівують молоді виконавці. Також є добірка записів Віри Осадчої з Кручика і на сайті «Цифрового архіву Слобожанщини та Полтавщини». http://surl.li/ziwcfq
Єлизавета Романівна все життя прожила на Красноградщині, 22 річною дівчиною вийшла сюди заміж, але зберегла у пам’яті пісні своєї юності. Вона одразу почала співати нам весільних приспівок, розповідати про весільні звичаї, бо «дружкувала» в рідному селі до самого переїзду.
Цікаво як Єлизавета Романівна сказала про свій верхній голос в багатоголоссі: «Оце та, шо начинає пісню, а я коло неї піднімаю…»
Дай Боже і нам з вами в 85 років зуміти наспівати те, що вивчили в 20!))
Запис 31.07.24, записували Галина Лук’янець, Юлія Лузан.
Щира подяка за допомогу і організацію сеансу Олені Бондар, бібліотекарці Мартинівської сільської бібліотеки.
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини Галина Лук’янець.
Експедиційний виїзд здійснено в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024–2028 роки.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженьНКС
З’ясувалося, що наша респондентка родом з с. Кручик Богодухівського району. Це село відоме ще з 1980-х років чудовим фольклорним гуртом. Пісенні записи звідти завдяки зусиллям харківських фольклористів Віри Осадчої, Лариси Новікової ввійшли до друкованих і цифрових видань, тепер колядки, ліричні, колискові з Кручика знають і переспівують молоді виконавці. Також є добірка записів Віри Осадчої з Кручика і на сайті «Цифрового архіву Слобожанщини та Полтавщини». http://surl.li/ziwcfq
Єлизавета Романівна все життя прожила на Красноградщині, 22 річною дівчиною вийшла сюди заміж, але зберегла у пам’яті пісні своєї юності. Вона одразу почала співати нам весільних приспівок, розповідати про весільні звичаї, бо «дружкувала» в рідному селі до самого переїзду.
Цікаво як Єлизавета Романівна сказала про свій верхній голос в багатоголоссі: «Оце та, шо начинає пісню, а я коло неї піднімаю…»
Дай Боже і нам з вами в 85 років зуміти наспівати те, що вивчили в 20!))
Запис 31.07.24, записували Галина Лук’янець, Юлія Лузан.
Щира подяка за допомогу і організацію сеансу Олені Бондар, бібліотекарці Мартинівської сільської бібліотеки.
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини Галина Лук’янець.
Експедиційний виїзд здійснено в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024–2028 роки.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженьНКС
14 вересня за новоюліанським календарем відзначають свято ВОЗДВИЖЕННЯ. На Харківщині цей день ще називали Здвиження. Віряни зранку йшли до церкви. Ходити в поле, в ліс чи лізти в погріб в цей день не дозволялося, казали: «Шоб всяка нечисть у погріб не лізла чи гадюка в лісі не вкусила». Вважалося, що в цей день плазуни ховаються в землю і залягають на зимову сплячку – вони злі і можуть вкусити. Або жаби в погріб налізуть.
Ось як про це згадують наші інформанти.
«На Воздвиження у погріб ніззя лазити, у ліс ніззяходити. Звірі злазяться в одну яму чи нору там. Ніззя ходити в ліс, шоб гадюка не напала. І в погріб ніззя лазити». (Зап. 26.09.1996 р. у с. Бабаї Харківського району від Кульчицької Ніни Олександрівни, 1936 р.н. с. Павлово Богодухівського району).
* «На Здвиження закривається погріб на замок і цілі сутки туди не ходять». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка Вовчанського району від Здор МаріїМаркіянівни, 1924 р.н.).
* «На Здвиження і в погріб не лазять». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині від ГлуховськоїВасилини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «В цей день змії, гадюки ховаються у землю. В ліс не можна ходити, в погріб лазити». (Зап. 07.07.2001 р. у с. Клеймівка на Борівщині від ВаренкоВасиля Єлисеєвича, 1941 р.н.).
* «Не можна іти в погріб, бо буде багато жаб». (Зап.01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від БілокіньМарії Терентіївни, 1921 р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ЗДВИЖЕННЯ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Здвиження
Ось як про це згадують наші інформанти.
«На Воздвиження у погріб ніззя лазити, у ліс ніззяходити. Звірі злазяться в одну яму чи нору там. Ніззя ходити в ліс, шоб гадюка не напала. І в погріб ніззя лазити». (Зап. 26.09.1996 р. у с. Бабаї Харківського району від Кульчицької Ніни Олександрівни, 1936 р.н. с. Павлово Богодухівського району).
* «На Здвиження закривається погріб на замок і цілі сутки туди не ходять». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка Вовчанського району від Здор МаріїМаркіянівни, 1924 р.н.).
* «На Здвиження і в погріб не лазять». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині від ГлуховськоїВасилини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «В цей день змії, гадюки ховаються у землю. В ліс не можна ходити, в погріб лазити». (Зап. 07.07.2001 р. у с. Клеймівка на Борівщині від ВаренкоВасиля Єлисеєвича, 1941 р.н.).
* «Не можна іти в погріб, бо буде багато жаб». (Зап.01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від БілокіньМарії Терентіївни, 1921 р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ЗДВИЖЕННЯ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Здвиження
А ми продовжуємо вас знайомити з традиційною культурою Зачепилівської громади Красноградського району. На цей раз фахівці КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва» завітали до Бердянського старостинського округу. Поїздка відбулася в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024–2028 роки.
Щиро дякуємо за чудову і злагоджену роботу, сприяння в організації проведення експедиції начальниці відділу культури і туризмуЗачепилівської селищної ради Тетяні Валеріївні Корнєєвій, директорці Зачепилівського будинку культури Олені Михайлівні Духовій, старості Бердянського старостинського округу Світлані Валентинівні Хітько, директорці будинку культури села Бердянка Олені Анатоліївні Баєвій. Безмежні слова вдячності нашим інформантам: Надії Григорівні Косенко, 1939 р.н., Ніні Пилипівні Кулак, 1934 р.н., Зої Іванівні Балицькій, 1947 р.н., Надії Миколаївні Даниловій, 1949 р.н., Івану Омельяновичу Косенку, 1941 р.н., Оксані Олексіївні Бублик, 1973 р.н., Наталії Марківні Камардаш, 1938 р.н., Вірі Михайлівні Горбатко, 1951 р.н., Анатолію Федеровичу Горбатко, 1948 р.н.
Деякі спогади від наших інформантів:
* «По суботах змазували долівку в хаті. (Чим струшували у хаті – Н.О.) Зімою тіки соломою струсювали, її ж треба було ще вкрасти в полі. Там ожеред складали, такі великі були. (Що таке ожеред? – Н.О.) Це як скирда, тіки велике і прямокутне. Скирда довга, а це широке і вивершували як скирду. Тоді косарки були, у косарки поганяв там воли чи коні якийсь пацан. А дядько на косарці був і скошений хліб вилами скидав на землю, там уже на сніп. Жінки снопив’язали перевеслами. Перевесла самі крутили. А ноги які були? Ноги були побиті стернею, жарко –ноги печуть пеком. А вечером мама каже: «Діти, пішли снопи поставимо в копи». Не вспівали жінки в'язати і зразу в копи ставити. Складемо в копи, а зверху снопом завершали. (Коли йшли дощі, щоб не затікало на колоски – Н.О.). А тоді на гарбу складали і перевозили на тік». (Запис 27.08.2024 р. у селі Бердянка від Косенко Надії Григорівні, 1939 р.н., народилася і проживала в с. Чапаєвому до 1959 р.).
* «На свадьбі на другий день наряжалися як цигани. Хто приходив, у двір пускали, як щось заплатять, а їм за це чарку наливали. Цигани тоді йдуть по селу, збирають курей. Назбирали курей, у нас були носільщики, пацанята. Курей складаємо у мішки і везуть до хазяїна. Там кухарки їх патрають і варять бульйон. На обід шоб був бульйон, це така традиція, шоб курятина була обізатєльно. Як зібрали курей, зайшли в магазін усе кодло циганське, скупилися і йдемо до двору. Сідаємо всі вкругаля, розпалюєм костьор і должні вийти батько і мати, циганів своїх викупити. Ми ж цілий день пробовтаємося. Батько йде із бутилкою, мати з закускою, по сто грам циганам наливають. Заходимо в двір, ставимо вагани чи ночви, хто як називав, наливають води і купали батьків. Наряжали їх – на батька матирину одежу, а на матір батькову, шоб почудніш було…» (Запис 27.08.2024 р. с. Бердянка Балицької Зої Іванівни, 1947 р.н., народилася в с. Первомайськ Снігірьовського району Миколаївської області, у селі Бердянка проживає з 1965 р.).
* «Як були маненькими, робили із тряпочоккуколки. Сначала бабуся показала як, а тоді ми й сами крутили. Брали багато платків, зв’язувалиголовку, а сюди тіло, ножки, ручки. (Руки і ноги пришивали? – Н.О.) Ніхто нічого не пришивав, ув’язували. Бабуся ув’язувала, ув’язувала і такі хароші куколки получалися» (Запис 27.08.2024 р. у селі Бердянка від Данилової Надії Миколаївни, 1949 р.н.).
* «Коли я була мала і багато розмовляла, то бабуся казала: «Чому ти така, як зінське щеня?» Я її питаю: «А що це таке, зінське щеня?» А вона каже: «Та було в Зінки щеня, яке дзяволіло-дзяволіло і не переставало». (Запис 28.08.2024 р. у селі Бердянка від Бублик Оксани Олексіївни, 1973 р.н.).
* Матеріали підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
Щиро дякуємо за чудову і злагоджену роботу, сприяння в організації проведення експедиції начальниці відділу культури і туризмуЗачепилівської селищної ради Тетяні Валеріївні Корнєєвій, директорці Зачепилівського будинку культури Олені Михайлівні Духовій, старості Бердянського старостинського округу Світлані Валентинівні Хітько, директорці будинку культури села Бердянка Олені Анатоліївні Баєвій. Безмежні слова вдячності нашим інформантам: Надії Григорівні Косенко, 1939 р.н., Ніні Пилипівні Кулак, 1934 р.н., Зої Іванівні Балицькій, 1947 р.н., Надії Миколаївні Даниловій, 1949 р.н., Івану Омельяновичу Косенку, 1941 р.н., Оксані Олексіївні Бублик, 1973 р.н., Наталії Марківні Камардаш, 1938 р.н., Вірі Михайлівні Горбатко, 1951 р.н., Анатолію Федеровичу Горбатко, 1948 р.н.
Деякі спогади від наших інформантів:
* «По суботах змазували долівку в хаті. (Чим струшували у хаті – Н.О.) Зімою тіки соломою струсювали, її ж треба було ще вкрасти в полі. Там ожеред складали, такі великі були. (Що таке ожеред? – Н.О.) Це як скирда, тіки велике і прямокутне. Скирда довга, а це широке і вивершували як скирду. Тоді косарки були, у косарки поганяв там воли чи коні якийсь пацан. А дядько на косарці був і скошений хліб вилами скидав на землю, там уже на сніп. Жінки снопив’язали перевеслами. Перевесла самі крутили. А ноги які були? Ноги були побиті стернею, жарко –ноги печуть пеком. А вечером мама каже: «Діти, пішли снопи поставимо в копи». Не вспівали жінки в'язати і зразу в копи ставити. Складемо в копи, а зверху снопом завершали. (Коли йшли дощі, щоб не затікало на колоски – Н.О.). А тоді на гарбу складали і перевозили на тік». (Запис 27.08.2024 р. у селі Бердянка від Косенко Надії Григорівні, 1939 р.н., народилася і проживала в с. Чапаєвому до 1959 р.).
* «На свадьбі на другий день наряжалися як цигани. Хто приходив, у двір пускали, як щось заплатять, а їм за це чарку наливали. Цигани тоді йдуть по селу, збирають курей. Назбирали курей, у нас були носільщики, пацанята. Курей складаємо у мішки і везуть до хазяїна. Там кухарки їх патрають і варять бульйон. На обід шоб був бульйон, це така традиція, шоб курятина була обізатєльно. Як зібрали курей, зайшли в магазін усе кодло циганське, скупилися і йдемо до двору. Сідаємо всі вкругаля, розпалюєм костьор і должні вийти батько і мати, циганів своїх викупити. Ми ж цілий день пробовтаємося. Батько йде із бутилкою, мати з закускою, по сто грам циганам наливають. Заходимо в двір, ставимо вагани чи ночви, хто як називав, наливають води і купали батьків. Наряжали їх – на батька матирину одежу, а на матір батькову, шоб почудніш було…» (Запис 27.08.2024 р. с. Бердянка Балицької Зої Іванівни, 1947 р.н., народилася в с. Первомайськ Снігірьовського району Миколаївської області, у селі Бердянка проживає з 1965 р.).
* «Як були маненькими, робили із тряпочоккуколки. Сначала бабуся показала як, а тоді ми й сами крутили. Брали багато платків, зв’язувалиголовку, а сюди тіло, ножки, ручки. (Руки і ноги пришивали? – Н.О.) Ніхто нічого не пришивав, ув’язували. Бабуся ув’язувала, ув’язувала і такі хароші куколки получалися» (Запис 27.08.2024 р. у селі Бердянка від Данилової Надії Миколаївни, 1949 р.н.).
* «Коли я була мала і багато розмовляла, то бабуся казала: «Чому ти така, як зінське щеня?» Я її питаю: «А що це таке, зінське щеня?» А вона каже: «Та було в Зінки щеня, яке дзяволіло-дзяволіло і не переставало». (Запис 28.08.2024 р. у селі Бердянка від Бублик Оксани Олексіївни, 1973 р.н.).
* Матеріали підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
ПОЛЬОВА КАША є однією з найпоширеніших страв на Харківщині. Кашу ще називають куліш. зазвичай ЇЇ варять на свіжому повітрі на травневі свята, Зелену неділю, Вознєсєніє («коли Бога підсажують»), Купала тощо. Як стверджують мешканці села Лиман Слобожанської селищної ради, будь-який виїзд на природу не обходиться без каші.
Рецепт приготування польової каші було представлено на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році Ольгою та Павлом Корнієнками з села Лиман Слобожанської територіальної громади Чугуївського району. Таку кашу готували мама Ніна Михайлівна Корнієнко (1940 – 2022 рр.) та бабуся Євдокія КарпівнаКоротун (1914 – 2002 рр.).
Складники
Вода – 3 л
Пшоно – 150 – 170 г
Картопля – 3 шт.
Яйця – 2 шт.
Курятина – 500 г
Сало – 200 г
Морква середня – 1 шт.
Цибуля середня – 1 шт.
Петрушка – 150 г
Кріп – 150 г
Горілка – 100 г
Гіркий і душистий перчик
Лавровий лист
Сіль за смаком
Опис традиції приготування
Ставимо каструлю на вогонь, наливаємо воду, підсолюємо (пів столової ложки) і доводимо до кипіння. М'ясо курки миємо і ріжемо на дрібні частинки. (Страву можна готувати із будь-якого м’яса.) Підготовлену курятину кидаємо в киплячу воду і варимо до напівготовності. У миску насипаємо 150-170 г пшона, ретельно його промиваємо кілька разів, щоб вода була чиста. Потім заливаємо його водою і даємо можливість трішки набухнути. Чистимо три картоплини, миємо та дрібно її ріжемо, наливаємо води, щоб вийшов крохмаль. Пшоно засипаємо у каструлю з м’ясом і варимо. Час від часу з варива необхідно збирати піну, щоб страва була прозора.
Готуємо засмажку. Беремо цибулину та дрібно нарізаємо, а моркву натираємо на тертці. Сало дрібно нарізаємо, кладемо на сковорідку тапідсмажуємо до виділення жиру. Висипаємо цибулю і моркву, все добре підсмажуємо. Коли пшоно зварилося до напівготовності, з картоплі зливаємо воду і вкидаємо у каструлю з пшоном. Зварива знімаємо піну. Поки страва вариться, збиваємо два яйця, щоб додати до стравинаприкінці варки. Беремо пучечок кропу та петрушки, миємо і дрібно нарізаємо.
У каструлю всипаємо засмажку, підсолюємо,додаємо меленого перцю за смаком. Наприкінці варки вкидаємо порізані кріп, петрушку, дрібно порізаний зубчик часнику для аромату, а такожлавровий лист і духм’яний перець. Останніми у кашу вливаємо 100 грам горілки та тоненькою цівочкою збиті яйця і помішуємо, щоб не було згустків.
* Готуємо польову кашу за посиланням:https://youtu.be/co3Er3qtILY
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС#спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини#Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої #польовакаша #куліш
Рецепт приготування польової каші було представлено на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році Ольгою та Павлом Корнієнками з села Лиман Слобожанської територіальної громади Чугуївського району. Таку кашу готували мама Ніна Михайлівна Корнієнко (1940 – 2022 рр.) та бабуся Євдокія КарпівнаКоротун (1914 – 2002 рр.).
Складники
Вода – 3 л
Пшоно – 150 – 170 г
Картопля – 3 шт.
Яйця – 2 шт.
Курятина – 500 г
Сало – 200 г
Морква середня – 1 шт.
Цибуля середня – 1 шт.
Петрушка – 150 г
Кріп – 150 г
Горілка – 100 г
Гіркий і душистий перчик
Лавровий лист
Сіль за смаком
Опис традиції приготування
Ставимо каструлю на вогонь, наливаємо воду, підсолюємо (пів столової ложки) і доводимо до кипіння. М'ясо курки миємо і ріжемо на дрібні частинки. (Страву можна готувати із будь-якого м’яса.) Підготовлену курятину кидаємо в киплячу воду і варимо до напівготовності. У миску насипаємо 150-170 г пшона, ретельно його промиваємо кілька разів, щоб вода була чиста. Потім заливаємо його водою і даємо можливість трішки набухнути. Чистимо три картоплини, миємо та дрібно її ріжемо, наливаємо води, щоб вийшов крохмаль. Пшоно засипаємо у каструлю з м’ясом і варимо. Час від часу з варива необхідно збирати піну, щоб страва була прозора.
Готуємо засмажку. Беремо цибулину та дрібно нарізаємо, а моркву натираємо на тертці. Сало дрібно нарізаємо, кладемо на сковорідку тапідсмажуємо до виділення жиру. Висипаємо цибулю і моркву, все добре підсмажуємо. Коли пшоно зварилося до напівготовності, з картоплі зливаємо воду і вкидаємо у каструлю з пшоном. Зварива знімаємо піну. Поки страва вариться, збиваємо два яйця, щоб додати до стравинаприкінці варки. Беремо пучечок кропу та петрушки, миємо і дрібно нарізаємо.
У каструлю всипаємо засмажку, підсолюємо,додаємо меленого перцю за смаком. Наприкінці варки вкидаємо порізані кріп, петрушку, дрібно порізаний зубчик часнику для аромату, а такожлавровий лист і духм’яний перець. Останніми у кашу вливаємо 100 грам горілки та тоненькою цівочкою збиті яйця і помішуємо, щоб не було згустків.
* Готуємо польову кашу за посиланням:https://youtu.be/co3Er3qtILY
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС#спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини#Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої #польовакаша #куліш
YouTube
Друга страва «ПОЛЬОВА КАША»
РУБРИКА: ГАСТРОСПАДЩИНА ХАРКІВЩИНИ
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Друга страва «Польова каша»
(с. Лиман Слобожанської територіальної громади Чугуївського району Харківської області)
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Друга страва «Польова каша»
(с. Лиман Слобожанської територіальної громади Чугуївського району Харківської області)
У селі Чернещина під час нашої експедиції до Зачепилівської громади вдалося побачити й декілька старовинних речей. Окрім активної участі в опитуванні респондентів Зоя Миколаївна Іванова, директор Чернещинської сільської бібліотеки-філії та Ірина Олександрівна Четвертак, директор Новоселівського сільського будинку культури, запросили нас до бібліотеки.
Там Зоя Миколаївна облаштувала куточок, де зберігаються та демонструються місцеві сорочки, рушники, вишиті картини, глиняні вироби, світлини. Вона й сама проводить опитування місцевих старожилів та викладає матеріали на сторінці Чернещинська філія КЗ "Зачепилівська публічна бібліотека" https://www.facebook.com/profile.php?id=100069007074207
Деякі з них можна переглянути за посиланнями:
https://www.facebook.com/share/v/vCiPNsMkkVgEn38Z/
https://www.facebook.com/share/v/mBkAL59CX9cm1277/
https://www.facebook.com/share/v/4fDgZhkiXqoxFKj5/
https://www.facebook.com/share/v/ixujGyLyqHafNkfL/
https://www.facebook.com/share/v/feUDWAEQUHHY9dcN/
Експедиційні виїзди здійснюються в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024-2028 роки.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
Там Зоя Миколаївна облаштувала куточок, де зберігаються та демонструються місцеві сорочки, рушники, вишиті картини, глиняні вироби, світлини. Вона й сама проводить опитування місцевих старожилів та викладає матеріали на сторінці Чернещинська філія КЗ "Зачепилівська публічна бібліотека" https://www.facebook.com/profile.php?id=100069007074207
Деякі з них можна переглянути за посиланнями:
https://www.facebook.com/share/v/vCiPNsMkkVgEn38Z/
https://www.facebook.com/share/v/mBkAL59CX9cm1277/
https://www.facebook.com/share/v/4fDgZhkiXqoxFKj5/
https://www.facebook.com/share/v/ixujGyLyqHafNkfL/
https://www.facebook.com/share/v/feUDWAEQUHHY9dcN/
Експедиційні виїзди здійснюються в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024-2028 роки.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
На минулому тижні фахівцями КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва» в рамках Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024 – 2028 роки здійснено фольклорно-етнографічну експедицію до міста Красноград.
Дослідження проводиться з метою вивчення та дослідження традиційної культурної спадщини Харківщини. Щиро дякуємо за сприяння в організації та проведенні експедиції начальнику відділу культури, молоді та спорту Красноградської міської ради Ірині Петрівні Стаднік, власникам приватного музею родині Скринників, директорці КЗ «Красноградський краєзнавчий музей» Красноградської міської ради Наталії Валентинівні Швець і зберігачці Людмилі Борисівні Німій.
Крім відвідання чудових музейних закладів та перегляду цікавих експонатів, фахівці здійснили і записи фольклорно-етнографічних матеріалів. Слова вдячності нашим інформантам: Лідії Афанасіївні Волощук, 1952 р.н. та Тамарі Григорівні Одуд, 1938 р.н.
Деякі спогади від наших інформантів:
* «Тоді дуже важко жилося, хоча папа мій працював і були можливості, він був ветлікарем, а люди жили дуже бідно. Згадуємо як виходили на вулицю з шматочком хліба, у кого який. Мама завжди хліб пекла і я виходила з білим хлібом, а у других дітей ні. Тоді в ті роки був кукурузний хліб, в той час Хрущов правив нашою країною. І діти завжди дивилися на мій хліб, як на шось таке. А міні хотілося чорного того хліба. І ми з дітьми мінялися хлібом. (Кукурудзяний хліб був жовтенький і крихкий? – Н.О.). Да, жовтенький був і крихкий. І такий хліб продавали в магазинах. А у нас була мука і піч своя була, і мама пекла». (Запис 17.09.2024 р. у м. Красноград від Волощук Лідії Афанасіївни, 1952р.н.).
* «У сім’ї у нас було сім дівчати і ми не боліли, ми закальонні були. Нас багато було, нас не вглядиш. Мама пішла вправлятись у сарай: «Ага, харашо шо мама пішла» і ми бігом з печі тіки шмиг, шмиг, шмиг, побігли за хату, зробили ковзанку. Воду линнули, у нас хата якось на возвишенності була і нам можна було зробити ковзанку. Ми побігли босі, ото платтячка з полотна пошиті. Тіки раз, раз покатались, ноги красні. Бігом на піч, під кожух чи під шо там ноги позастромляли і як ні в чому не бувало. І не боліли. Одна сестричка була 1949 года, десь підстудилася, так вона переболіла воспалєніємльогких, а ми ніхто не болів». (Запис 17.09.2024 р. у м. Красноград від Одуд (Рибка) Тамари Григорівни, 1938 р.н., яка народилася у с. Друга Кобзівка з 1957 р. проживає в м. Красноград).
* «Сусідка прийняла приймака, а він чорнявий дядько і очі чорні-чорні. У нас отелилась корова і ми в хату забирали теля. Зразу коли корова отелиться, воно ж холодно і ми на день-два забирали його в хату, поки ж воно обсохне, а тоді в сарай до корови прив’язували. І прибіга той Юрка від сусідки, не знаю шо йому нада було. – О, у вас прибиль! – каже. Побіг той Юрка додому, а з тим тилям хтозні й шо начало робитися, стало витягуватися, слина з рота тече. А мама каже: «Це точно Юрка зглазив його». Сестрі каже: «А ну, Варю, біжи до Юрки, нехай іде сюда, бо теля пропаде». Побігла Варя, позвала Юрку. Мама каже: «На, Юрку, тобі води, бризкай теля. Ти тіки пішов, а з телям диви шо робиться». Побризкав, як руками одібрало. Так шо в світі все може бути. Чи хароше, а поганого жди де хочеш». (Запис 17.09.2024 р. у м. Красноград від Одуд (Рибка) Тамари Григорівни, 1938 р.н., яка народилася у с. Друга Кобзівка з 1957 р. проживає в м. Красноград).
* Матеріали підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
Дослідження проводиться з метою вивчення та дослідження традиційної культурної спадщини Харківщини. Щиро дякуємо за сприяння в організації та проведенні експедиції начальнику відділу культури, молоді та спорту Красноградської міської ради Ірині Петрівні Стаднік, власникам приватного музею родині Скринників, директорці КЗ «Красноградський краєзнавчий музей» Красноградської міської ради Наталії Валентинівні Швець і зберігачці Людмилі Борисівні Німій.
Крім відвідання чудових музейних закладів та перегляду цікавих експонатів, фахівці здійснили і записи фольклорно-етнографічних матеріалів. Слова вдячності нашим інформантам: Лідії Афанасіївні Волощук, 1952 р.н. та Тамарі Григорівні Одуд, 1938 р.н.
Деякі спогади від наших інформантів:
* «Тоді дуже важко жилося, хоча папа мій працював і були можливості, він був ветлікарем, а люди жили дуже бідно. Згадуємо як виходили на вулицю з шматочком хліба, у кого який. Мама завжди хліб пекла і я виходила з білим хлібом, а у других дітей ні. Тоді в ті роки був кукурузний хліб, в той час Хрущов правив нашою країною. І діти завжди дивилися на мій хліб, як на шось таке. А міні хотілося чорного того хліба. І ми з дітьми мінялися хлібом. (Кукурудзяний хліб був жовтенький і крихкий? – Н.О.). Да, жовтенький був і крихкий. І такий хліб продавали в магазинах. А у нас була мука і піч своя була, і мама пекла». (Запис 17.09.2024 р. у м. Красноград від Волощук Лідії Афанасіївни, 1952р.н.).
* «У сім’ї у нас було сім дівчати і ми не боліли, ми закальонні були. Нас багато було, нас не вглядиш. Мама пішла вправлятись у сарай: «Ага, харашо шо мама пішла» і ми бігом з печі тіки шмиг, шмиг, шмиг, побігли за хату, зробили ковзанку. Воду линнули, у нас хата якось на возвишенності була і нам можна було зробити ковзанку. Ми побігли босі, ото платтячка з полотна пошиті. Тіки раз, раз покатались, ноги красні. Бігом на піч, під кожух чи під шо там ноги позастромляли і як ні в чому не бувало. І не боліли. Одна сестричка була 1949 года, десь підстудилася, так вона переболіла воспалєніємльогких, а ми ніхто не болів». (Запис 17.09.2024 р. у м. Красноград від Одуд (Рибка) Тамари Григорівни, 1938 р.н., яка народилася у с. Друга Кобзівка з 1957 р. проживає в м. Красноград).
* «Сусідка прийняла приймака, а він чорнявий дядько і очі чорні-чорні. У нас отелилась корова і ми в хату забирали теля. Зразу коли корова отелиться, воно ж холодно і ми на день-два забирали його в хату, поки ж воно обсохне, а тоді в сарай до корови прив’язували. І прибіга той Юрка від сусідки, не знаю шо йому нада було. – О, у вас прибиль! – каже. Побіг той Юрка додому, а з тим тилям хтозні й шо начало робитися, стало витягуватися, слина з рота тече. А мама каже: «Це точно Юрка зглазив його». Сестрі каже: «А ну, Варю, біжи до Юрки, нехай іде сюда, бо теля пропаде». Побігла Варя, позвала Юрку. Мама каже: «На, Юрку, тобі води, бризкай теля. Ти тіки пішов, а з телям диви шо робиться». Побризкав, як руками одібрало. Так шо в світі все може бути. Чи хароше, а поганого жди де хочеш». (Запис 17.09.2024 р. у м. Красноград від Одуд (Рибка) Тамари Григорівни, 1938 р.н., яка народилася у с. Друга Кобзівка з 1957 р. проживає в м. Красноград).
* Матеріали підготувала Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
Вогонь-жінка, що на першому фото, попри молодість і сучасні вміння – справжній носій традиційної культури!
Лідія Валентинівна Рудь усе життя прожила в рідній Олександрівці поблизу Зачепилівки, має там міцне сімейне коріння, знає і пам’ятає багато старовинних звичаїв. Народні страви, особливо печені, стали її захопленням, яке виросло в дослідження місцевої кухні. Колись в юності вона допомагала готувати на весіллі старшим жінкам, навчившись від них рецептурі і особливостям такої складної справи.
Й зараз Лідія Валентинівна майстерно пече хліб, короваї, пиріжки, готує весільні страви на замовлення, у тому числі «весільну курку з медом» для молодят. Навичок, набутих в рідному селі, в певний момент Лідії Валентинівні стало замало і вона почала досліджувати «а що там в інших?», була учасником численних майстер-класів, гастрономічних фестивалів, звідки привезла деякі забуті рецепти, зокрема «качану» кашу.
Нам з колегою Наталкою Педан в експедиції пощастило відчути її неперевершену гостинність, посмакувати старовинними стравами: «качаною» кашею, пиріжками з цукровими бурками і вишнями, пампушками з хріном, запашним борщем. В родині гостей також частують надзвичайно смачними домашніми винами, наливками і настоянками, заготовляють з корисних і лікувальних трав запашний чай.
У фрагментах відео Лідія Валентинівна разом із своєю свекрухою Лідією Іванівною Лях (1944 р.н.) згадують про весільні звичаї в Олександрівці: яким випікали коровай, кому діставалися різні його шматки, як носили снідати молодятам на другий день весілля.
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини Галина Лукʼянець.
Експедиційний виїзд здійснено в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024–2028 роки.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженьНКС
Лідія Валентинівна Рудь усе життя прожила в рідній Олександрівці поблизу Зачепилівки, має там міцне сімейне коріння, знає і пам’ятає багато старовинних звичаїв. Народні страви, особливо печені, стали її захопленням, яке виросло в дослідження місцевої кухні. Колись в юності вона допомагала готувати на весіллі старшим жінкам, навчившись від них рецептурі і особливостям такої складної справи.
Й зараз Лідія Валентинівна майстерно пече хліб, короваї, пиріжки, готує весільні страви на замовлення, у тому числі «весільну курку з медом» для молодят. Навичок, набутих в рідному селі, в певний момент Лідії Валентинівні стало замало і вона почала досліджувати «а що там в інших?», була учасником численних майстер-класів, гастрономічних фестивалів, звідки привезла деякі забуті рецепти, зокрема «качану» кашу.
Нам з колегою Наталкою Педан в експедиції пощастило відчути її неперевершену гостинність, посмакувати старовинними стравами: «качаною» кашею, пиріжками з цукровими бурками і вишнями, пампушками з хріном, запашним борщем. В родині гостей також частують надзвичайно смачними домашніми винами, наливками і настоянками, заготовляють з корисних і лікувальних трав запашний чай.
У фрагментах відео Лідія Валентинівна разом із своєю свекрухою Лідією Іванівною Лях (1944 р.н.) згадують про весільні звичаї в Олександрівці: яким випікали коровай, кому діставалися різні його шматки, як носили снідати молодятам на другий день весілля.
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини Галина Лукʼянець.
Експедиційний виїзд здійснено в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024–2028 роки.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженьНКС
КОВБАСА КАРТОПЛЯНА. Таку ковбасу довго не зберігали, з’їдали одразу. А коли зберігали на деякий час, то заливали підсоленим смальцем.
Начиняємо ковбасу картоплею разом із керівницеюнародного аматорського фольклорного колективу «Веселі свати» Біляївського будинку культури Біляївської сільської ради Лозівського районуІриною Анатоліївною Мунтян. Традицію приготування вона перейняла від своєї мами Лідії Михайлівни Бібік 1950 року народження та бабусі Марії Микитівни Мураховської (1929 – 2021 рр.) із села Верхня Орілька (колишня назва селаЛісовинівка на Первомайщині) Харківської області.Страву було представлено на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році.
Складники:
Свинячі кишки (товсті)
Сало (підчеревина) – 500-600 г
Цибуля – 2 шт.
Картопля – 1 кг
Сіль
Лавровий лист – 2 шт.
Перець горошок
Часник – 2 зубчика
Олія для смаження Вода для тушкування
Опис традиції приготування
Картопляну ковбасу готували з товстих кишок. У цьому відео використовуються тонкі кишки, як то кажуть, що було на базарі. Для приготування страви беремо 1 кг картоплі, миємо, чистимо та ріжемо дрібно. Кубики мають бути один на один сантиметр. Беремо 500-600 грам підчеревини або кажуть пузину, зрізаємо шкоринку і нарізаємо кубиками розміром в один сантиметр. Сало обсмажуємо на сковорідці не накриваючи кришкою. Додаємо м’ясну частину, солимо і підсмажуємо до напівготовності.
Чистимо та дрібно ріжемо дві цибулини. Цибулю також підсмажуємо до золотавого кольору. Смажимо картоплю, всі складники з’єднуємо разом. На трубочку надіваємо кишку, начиняємо її підготовленою сумішшю і зв’язуємо ниткою у кілечко. Наколюємо начинену кишку голкою чи шпажкою, щоб вийшло зайве повітря.
Ковбасу змастивши олією з обох боків підсмажуємо на розігрітій сковороді, змастивши її олією, з обох сторін до золотистої шкориночки та складаємо в казанок. Додаємо невелику кількістьводи, лавровий лист, перець горошок, накриваємо кришкою та тушкуємо в печі або духовці 5-10 хвилин. Можна протушити прямо у сковорідціпісля смаження.
* Готуємо ковбасу за посиланням:https://youtu.be/Q-iq2sVGS4g
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провіднаметодистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС#спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини#Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої #ковбаса
Начиняємо ковбасу картоплею разом із керівницеюнародного аматорського фольклорного колективу «Веселі свати» Біляївського будинку культури Біляївської сільської ради Лозівського районуІриною Анатоліївною Мунтян. Традицію приготування вона перейняла від своєї мами Лідії Михайлівни Бібік 1950 року народження та бабусі Марії Микитівни Мураховської (1929 – 2021 рр.) із села Верхня Орілька (колишня назва селаЛісовинівка на Первомайщині) Харківської області.Страву було представлено на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році.
Складники:
Свинячі кишки (товсті)
Сало (підчеревина) – 500-600 г
Цибуля – 2 шт.
Картопля – 1 кг
Сіль
Лавровий лист – 2 шт.
Перець горошок
Часник – 2 зубчика
Олія для смаження Вода для тушкування
Опис традиції приготування
Картопляну ковбасу готували з товстих кишок. У цьому відео використовуються тонкі кишки, як то кажуть, що було на базарі. Для приготування страви беремо 1 кг картоплі, миємо, чистимо та ріжемо дрібно. Кубики мають бути один на один сантиметр. Беремо 500-600 грам підчеревини або кажуть пузину, зрізаємо шкоринку і нарізаємо кубиками розміром в один сантиметр. Сало обсмажуємо на сковорідці не накриваючи кришкою. Додаємо м’ясну частину, солимо і підсмажуємо до напівготовності.
Чистимо та дрібно ріжемо дві цибулини. Цибулю також підсмажуємо до золотавого кольору. Смажимо картоплю, всі складники з’єднуємо разом. На трубочку надіваємо кишку, начиняємо її підготовленою сумішшю і зв’язуємо ниткою у кілечко. Наколюємо начинену кишку голкою чи шпажкою, щоб вийшло зайве повітря.
Ковбасу змастивши олією з обох боків підсмажуємо на розігрітій сковороді, змастивши її олією, з обох сторін до золотистої шкориночки та складаємо в казанок. Додаємо невелику кількістьводи, лавровий лист, перець горошок, накриваємо кришкою та тушкуємо в печі або духовці 5-10 хвилин. Можна протушити прямо у сковорідціпісля смаження.
* Готуємо ковбасу за посиланням:https://youtu.be/Q-iq2sVGS4g
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провіднаметодистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС#спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини#Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої #ковбаса
YouTube
Страва «КАРТОПЛЯНА КОВБАСА»
РУБРИКА: ГАСТРОСПАДЩИНА ХАРКІВЩИНИ
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Страва «Картопляна ковбаса»
(с. Лиман Слобожанської територіальної громади Чугуївського району Харківської області)
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Страва «Картопляна ковбаса»
(с. Лиман Слобожанської територіальної громади Чугуївського району Харківської області)
Експедиційний виїзд фахівців Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва до Сахновщинської громади 24-25 вересня 2024 року.
На відео відвідини селища Сахновщина, сіл Сугарівське та Огіївка. Й, звичайно, зустріч з неймовірними людьми. З майстринями-коровайницями: Любовʼю Терещенко, Вірою Приставкою, Дарʼєю Калініною, чудовими інформантами, невтомними працівниками культури: Катериною Перець, завідувачем Сугарівського сільського клубу-філії, Оксаною Климко, завідувачем Сугарівської сільської бібліотеки-музею філії, Ніною Прядко, директором комунального закладу «Сахновщинський краєзнавчий музей», Ганною Приходько, завідувачем Огіївського сільського клубу-філії, Аллою Тоцькою, завідувачем Огіївської бібліотеки-філії сімейного читання, вокальним жіночим ансамблем «Україночка» на чолі з Іваном Пупеною. А також Віталією Дудкою, головним спеціалістом відділу освіти, культури, молоді та спорту й Антоніною Осипою, директором комунального закладу «Сахновщинська клубна система».
Робота з дослідження нематеріальної культурної спадщини здійснюється в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024-2028 роки.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
https://www.facebook.com/share/r/rx47kmaZwzfhT9uZ/?mibextid=WC7FNe
На відео відвідини селища Сахновщина, сіл Сугарівське та Огіївка. Й, звичайно, зустріч з неймовірними людьми. З майстринями-коровайницями: Любовʼю Терещенко, Вірою Приставкою, Дарʼєю Калініною, чудовими інформантами, невтомними працівниками культури: Катериною Перець, завідувачем Сугарівського сільського клубу-філії, Оксаною Климко, завідувачем Сугарівської сільської бібліотеки-музею філії, Ніною Прядко, директором комунального закладу «Сахновщинський краєзнавчий музей», Ганною Приходько, завідувачем Огіївського сільського клубу-філії, Аллою Тоцькою, завідувачем Огіївської бібліотеки-філії сімейного читання, вокальним жіночим ансамблем «Україночка» на чолі з Іваном Пупеною. А також Віталією Дудкою, головним спеціалістом відділу освіти, культури, молоді та спорту й Антоніною Осипою, директором комунального закладу «Сахновщинська клубна система».
Робота з дослідження нематеріальної культурної спадщини здійснюється в межах Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024-2028 роки.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
https://www.facebook.com/share/r/rx47kmaZwzfhT9uZ/?mibextid=WC7FNe
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
23 – 25 вересня фахівцями КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва» в рамках Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024 – 2028 роки здійснили фольклорно-етнографічні експедиції до Сахновщинської громади Красноградського району.
Експедиція проводилася з метою дослідження традиційної культурної спадщини Харківщини. Ми відвідали і поспілкувалися з жителями сіл Дубові Гряди, Новодмитрівка, Лигівка, Сугарівське, Аполлонівка, Огіївка, Тавежня, а також відвідали Сахновщинський та Лигівський краєзнавчі музеї такраєзнавчий куточок Сахновщинської публічноїбібліотеки.
У коло наших досліджень входили відомості про свята та обряди календарного циклу, родинна обрядовість, гастрономічна спадщина, усна народна творчість, автентичний спів, дитячий фольклор, національне вбрання, народні ігри, сільськогосподарські знання та практики,декоративно-ужиткове мистецтво тощо. Також фахівці провели моніторинг елементу нематеріальної культурної спадщини «Знання і практики приготування сахновщинськогокороваю», що входить до Обласного та Національного переліків елементів нематеріальної культурної спадщини.
Висловлюємо щирі слова вдячності за сприяння в організації та проведенні експедиції начальнику відділу освіти, культури, молоді та спорту Сахновщинської селищної ради Григорію Сергійовичу Перкіну, головній спеціалістці відділу освіти, культури, молоді та спорту Сахновщинськоїселищної ради Віталії Юріївні Дудці, директорціКЗ «Сахновщинська централізована клубна система» Антоніні Віталіївні Осипі, директорці КЗ «Сахновщинська публічна бібліотека» ЛюбовіІванівні Волошиній, директорці КЗ«Сахновщинський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №1» Олені Сергіївні Гень, директорці КЗ «Сахновщинський краєзнавчий музей» Ніні Миколаївні Прядко, водію Сергію Івановичу Яризі.
Про зустрічі та спілкування з місцевими жителями кожного старостинського округу ми розповімо в наступних публікаціях.
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
Експедиція проводилася з метою дослідження традиційної культурної спадщини Харківщини. Ми відвідали і поспілкувалися з жителями сіл Дубові Гряди, Новодмитрівка, Лигівка, Сугарівське, Аполлонівка, Огіївка, Тавежня, а також відвідали Сахновщинський та Лигівський краєзнавчі музеї такраєзнавчий куточок Сахновщинської публічноїбібліотеки.
У коло наших досліджень входили відомості про свята та обряди календарного циклу, родинна обрядовість, гастрономічна спадщина, усна народна творчість, автентичний спів, дитячий фольклор, національне вбрання, народні ігри, сільськогосподарські знання та практики,декоративно-ужиткове мистецтво тощо. Також фахівці провели моніторинг елементу нематеріальної культурної спадщини «Знання і практики приготування сахновщинськогокороваю», що входить до Обласного та Національного переліків елементів нематеріальної культурної спадщини.
Висловлюємо щирі слова вдячності за сприяння в організації та проведенні експедиції начальнику відділу освіти, культури, молоді та спорту Сахновщинської селищної ради Григорію Сергійовичу Перкіну, головній спеціалістці відділу освіти, культури, молоді та спорту Сахновщинськоїселищної ради Віталії Юріївні Дудці, директорціКЗ «Сахновщинська централізована клубна система» Антоніні Віталіївні Осипі, директорці КЗ «Сахновщинська публічна бібліотека» ЛюбовіІванівні Волошиній, директорці КЗ«Сахновщинський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №1» Олені Сергіївні Гень, директорці КЗ «Сахновщинський краєзнавчий музей» Ніні Миколаївні Прядко, водію Сергію Івановичу Яризі.
Про зустрічі та спілкування з місцевими жителями кожного старостинського округу ми розповімо в наступних публікаціях.
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#експедиції2024 #ЛабораторіядослідженняНКС
1 жовтня – свято ПОКРОВИ ПресвятоїБогородиці за новоюліанським календарем. На Харківщині цей день називають Покрова. Ценайбільше осіннє свято, яке вважалося перехіднимна зиму, оскільки часто зразу після ньогопочиналася зима. З городів прибрали всю городину, сіяли озиму. Худобу вже не випасали, а ставили в стійло. В Україні всі почитали це свято, а козаки вважали Покрову своєю заступницею. Покрова також була покровителькою весіль. І якщо до цього свята дівчину на виданні не посватали, вважалося, що вона сидітиме в дівках ще рік. Тому дівчатачекали старостів, щоб до посту зіграти весілля.
Із спогадів наших інформантів:
* «До Покрови всі йдуть заміж, а як не вийшлаякась, то говорять: «Реве дівка як корова». (Зап.08.08.1994 р. у с. Петрівка на Шевченківщині Харківськоїобласті від Носенко Анастасії Іванівни, 1914 р.н.).
* «На Покрову казали: «Покрова, реве дівка як корова», бо ніхто не свата». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від ГлуховськоїВасилини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «На Покрову приказували:
Покрівонька, покрівонька,
Покрий мою голівоньку,
Хоч платком, хоч онучею,
А то дуже заміж хочу».
(Зап. 22.07.2003 р. у с. Червоноармійське Друге на Вовчанщині від Батуліної Варвари Дмитрівни, 1920 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Витинанка «ПОКРОВА», виконала НаталіяДенисенко, викладач Харківської художньої школи№ 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Покрова
Із спогадів наших інформантів:
* «До Покрови всі йдуть заміж, а як не вийшлаякась, то говорять: «Реве дівка як корова». (Зап.08.08.1994 р. у с. Петрівка на Шевченківщині Харківськоїобласті від Носенко Анастасії Іванівни, 1914 р.н.).
* «На Покрову казали: «Покрова, реве дівка як корова», бо ніхто не свата». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від ГлуховськоїВасилини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «На Покрову приказували:
Покрівонька, покрівонька,
Покрий мою голівоньку,
Хоч платком, хоч онучею,
А то дуже заміж хочу».
(Зап. 22.07.2003 р. у с. Червоноармійське Друге на Вовчанщині від Батуліної Варвари Дмитрівни, 1920 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Витинанка «ПОКРОВА», виконала НаталіяДенисенко, викладач Харківської художньої школи№ 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Покрова