БАБА-ШАРПАНИНА – відома традиційна страва, яку готували в українських селах, зокрема на Харківщині.Особливо там де були річки та водилася прісноводна риба. Відомості про цю страву ми зустрічаємо в записах ХVІІІ-ХХ століття. Про неї згадували професор Харківського університету М.Ф. Сумцов, а також І.П. Котляревський в поемі «Енеїда» та ін. Страва готувалася з тарані, а для святкових частувань брали судака. Традицією приготування другої страви «Баба-шарпанина» з нами поділилися Любов Петрівна Собакар із села Рокитне на Нововодолажчині, подавши її на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році. Перейняла вона її від своєї мами Катерини Гаврилівни Куріпки, (1938 – 2024 рр.) з села Верхня Озеряна (нині Мерефянськагромада), яка з 1958 проживала на хуторі КапонівкаРокитненської сільської ради, а з 2005 року в селі Рокитне Нововодолазького району Харківської області. В свою чергу, Катерина Гаврилівна перейняла її від своєї бабусіПараски Никифорівни Микиші (у дівоцтві Білінької 1888 – 1962 рр.). І Параска Никифорівна, і Катерина Гаврилівна були гарними кухарками і їх часто кликали готувати на весілля чи інші великі сімейні свята.
«Баба-шарпанина» – запечена риба в тісті, зазвичай цюстраву готували влітку, їли відразу після приготування.
Складники:
Риба (судак або тарань) – 1кг або трішки більше
Морква – 1 шт.
Цибуля ріпчаста – 2 шт. (для бульйону – 1 шт., для тіста – 1 шт.)
Петрушка (корінь невеликий) – 1 шт.
Борошно пшеничне – 2 ст. л.
Олія – 2 ст. л.
Вода – 1,5 л
Лавровий лист
Перець горошок
Перець мелений
Сіль за смаком
Опис традиції приготування
Беремо рибу судак, гарно чистимо нутрощі, щоб усередині не було ніде нічого, жабра обов’язково витягти, щоб не гірчили. Рибу гарно миємо у холодній воді, ріжемо не дуже великими шматочками.
У каструлю наливаємо воду, кладемо рибу, чистимо і нарізаємо корінь петрушки, цибулину, подрібнюємо моркву кружальцями і все складаємо в каструльку,додаємо ложку соли, лавровий листочок, перчик. Як вода починає кипіти, збираємо пінку, щоб бульйон був прозорий, чистий і зменшуємо вогонь. Коли риба зварилася, дістаємо шматочки риби. Коли рибка вистигне і бульйон прохолоне, робимо заливку.
Заливка. Ріжемо цибулю, смажимо на олії до золотистого кольору. Просіваємо дві ложки борошна і висипаємо смажену цибулю, додаємо бульйон і перемішуємо. У готовому вигляді заливка має бути середньої консистенції.
З риби виймаємо кісточки, сковорідку змащуємо олією і викладаємо рибу. Зверху посипаємо меленим перцем і заливаємо заливкою і ще раз посипаємо меленим перцем.
Ставимо рибу в духовку для запікання. Готову страву ріжемо на шматочки.
* Готуємо традиційну страву «Баба-шарпанина» за посиланням: https://youtu.be/TT0CGFXGFNI
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини#традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури#лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ГастроспадщинаХарківщини #Смачного #традиційністрави#традиційнавипічка #традиційнінапої #бабашарпанина
«Баба-шарпанина» – запечена риба в тісті, зазвичай цюстраву готували влітку, їли відразу після приготування.
Складники:
Риба (судак або тарань) – 1кг або трішки більше
Морква – 1 шт.
Цибуля ріпчаста – 2 шт. (для бульйону – 1 шт., для тіста – 1 шт.)
Петрушка (корінь невеликий) – 1 шт.
Борошно пшеничне – 2 ст. л.
Олія – 2 ст. л.
Вода – 1,5 л
Лавровий лист
Перець горошок
Перець мелений
Сіль за смаком
Опис традиції приготування
Беремо рибу судак, гарно чистимо нутрощі, щоб усередині не було ніде нічого, жабра обов’язково витягти, щоб не гірчили. Рибу гарно миємо у холодній воді, ріжемо не дуже великими шматочками.
У каструлю наливаємо воду, кладемо рибу, чистимо і нарізаємо корінь петрушки, цибулину, подрібнюємо моркву кружальцями і все складаємо в каструльку,додаємо ложку соли, лавровий листочок, перчик. Як вода починає кипіти, збираємо пінку, щоб бульйон був прозорий, чистий і зменшуємо вогонь. Коли риба зварилася, дістаємо шматочки риби. Коли рибка вистигне і бульйон прохолоне, робимо заливку.
Заливка. Ріжемо цибулю, смажимо на олії до золотистого кольору. Просіваємо дві ложки борошна і висипаємо смажену цибулю, додаємо бульйон і перемішуємо. У готовому вигляді заливка має бути середньої консистенції.
З риби виймаємо кісточки, сковорідку змащуємо олією і викладаємо рибу. Зверху посипаємо меленим перцем і заливаємо заливкою і ще раз посипаємо меленим перцем.
Ставимо рибу в духовку для запікання. Готову страву ріжемо на шматочки.
* Готуємо традиційну страву «Баба-шарпанина» за посиланням: https://youtu.be/TT0CGFXGFNI
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини#традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури#лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ГастроспадщинаХарківщини #Смачного #традиційністрави#традиційнавипічка #традиційнінапої #бабашарпанина
YouTube
Друга страва «БАБА-ШАРПАНИНА»
РУБРИКА: ГАСТРОСПАДЩИНА ХАРКІВЩИНИ
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Друга страва «Баба-шарпанина»
(с. Рокитне Нововодолазької громади Харківського району Харківської області)
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Друга страва «Баба-шарпанина»
(с. Рокитне Нововодолазької громади Харківського району Харківської області)
Таратута – відома страва, яку готували з овочів та приправляли тертим хроном «щоб здоров’я поправити». Про цю страву згадували у своїх працях дослідники традиційної культури. Наприклад професор Харківського університету М.Ф. Сумцов розповідав про неї в Історико-етнографічній розвідці «Слобожани». У 2021 році в межах Обласного фестивалю-конкурсу традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!»традицією приготування «ТАРАТУТИ» з нами поділилися Любов Петрівна Собакар із села Рокитне на Нововодолажчині, яка перейняла цю традицію від мами Катерини Гаврилівни Куріпки, (1938 – 2024 рр.) з села Верхня Озеряна і прабабусі Параски Никифорівни Микиші (у дівоцтві Білінька 1888 – 1962 рр.). Між селом Рокитне і Верхня Озоряна через ліс 4 км.
За словами наших інформантів «Таратуту» готували на великі застілля, особливо на другий день «свальби», бо корисна страва на похмілля. Після приготування страва добу ще має настоятися в прохолодному місці.
Складники:
Буряк – 2-3 шт. середнього розміру
Огірок солоний (бочковий) – 2 шт. середнього розміру
Цибуля – 1 шт.
Хрін тертий – 1 ст. л.
Олія – 2 ст. л.
Розсіл з огірків – 0,5 склянки
Відвар із буряка – 0,5 склянки
Кислота лимонна
Опис традиції приготування
«Страву таратуту всігда готували на весіллях, тіки на другий день, тому шо всім було дуже на похмілля. Для цього потрібно буряк червоний, цибулина, хрін (корінець), огірки, обов’язково бочкові, стакан розсолу і олія.
Беремо 2-3 буряка середнього розміру, миємо гарненько, чистимо і нарізаємо величенькими кружальцями. У каструлю надливаємо води, кладемо буряк і ставимо варити. Кидаємо десь пів чайної ложички лимонної кислоти або сок лимона, шоб не потіряв цвєт.
Буряк коли зварився, виймаємо його з розсолу, ріжемо маленькими шматочками, а відвар залишаємо, щоб змішати з розсолом. Ріжемо дрібненько цибулю, огірки, чистимо хрін і натираємо його на тертці. Все перемішуємо і додаємо олію.
У склянку наливаємо відвар, у якому варився буряк і змішуємо його з такою ж кількістю розсолу з огірків. У розсіл додаємо натертий хрін, все перемішуємо і вливаємо до нарізаних овочів. Все перемішуємо, доводимо до середньої консистенції, щоб було не густе і не рідке. Коли натискаєш ложкою на страву, наверх ложки має виступати рідина.
Приготовлена страва має настоятися одну добу у прохолодному місті, щоб всі складники виділялися смаком, щоб відчувався хрін на смак».
* Готуємо традиційну страву «Таратута» за посиланням: https://youtu.be/azgfVgWdPEc
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини#традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури#лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ГастроспадщинаХарківщини #Смачного #традиційністрави#традиційнавипічка #традиційнінапої #таратута
За словами наших інформантів «Таратуту» готували на великі застілля, особливо на другий день «свальби», бо корисна страва на похмілля. Після приготування страва добу ще має настоятися в прохолодному місці.
Складники:
Буряк – 2-3 шт. середнього розміру
Огірок солоний (бочковий) – 2 шт. середнього розміру
Цибуля – 1 шт.
Хрін тертий – 1 ст. л.
Олія – 2 ст. л.
Розсіл з огірків – 0,5 склянки
Відвар із буряка – 0,5 склянки
Кислота лимонна
Опис традиції приготування
«Страву таратуту всігда готували на весіллях, тіки на другий день, тому шо всім було дуже на похмілля. Для цього потрібно буряк червоний, цибулина, хрін (корінець), огірки, обов’язково бочкові, стакан розсолу і олія.
Беремо 2-3 буряка середнього розміру, миємо гарненько, чистимо і нарізаємо величенькими кружальцями. У каструлю надливаємо води, кладемо буряк і ставимо варити. Кидаємо десь пів чайної ложички лимонної кислоти або сок лимона, шоб не потіряв цвєт.
Буряк коли зварився, виймаємо його з розсолу, ріжемо маленькими шматочками, а відвар залишаємо, щоб змішати з розсолом. Ріжемо дрібненько цибулю, огірки, чистимо хрін і натираємо його на тертці. Все перемішуємо і додаємо олію.
У склянку наливаємо відвар, у якому варився буряк і змішуємо його з такою ж кількістю розсолу з огірків. У розсіл додаємо натертий хрін, все перемішуємо і вливаємо до нарізаних овочів. Все перемішуємо, доводимо до середньої консистенції, щоб було не густе і не рідке. Коли натискаєш ложкою на страву, наверх ложки має виступати рідина.
Приготовлена страва має настоятися одну добу у прохолодному місті, щоб всі складники виділялися смаком, щоб відчувався хрін на смак».
* Готуємо традиційну страву «Таратута» за посиланням: https://youtu.be/azgfVgWdPEc
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини#традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури#лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ГастроспадщинаХарківщини #Смачного #традиційністрави#традиційнавипічка #традиційнінапої #таратута
ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ. На Харківщині напередодні свята, у суботу, хлопці і дівчата ходили в ліс, на луки за клечанням чи квічанням. Ламали гілки дерев (чорноклена, липи, тополі, кленка, дубка, осики), рвали трави (чебрець, йор, любисток)збирали квіти. Усім цим, так званим клечанням, прикрашали в хаті і біля хати. Гілки осики втикали біля хвіртки, біля входу в хату, щоб злі сили не заходили на подвір’я. Втикали гілочки осики і на горищі, щоб грім хату не запалив. Великі гілки деревця закопували перед входом до хати і поливали, щоб довше було зеленим.
У неділю зранку йшли до церкви, а потімсвяткували. Відзначали Зелену неділю три дні. Всереду зранку клечання знімали, або ж воно висілотиждень, а потім збирали, віддавали худобі, палили чи несли на воду, якщо довго не було дощу. Травичку з долівки могли зберігати на горищі, вважали що вона оберігає хату від грози, а якщо в сім’ї хтось помирав протягом року, то набивали сухою травою подушку. У святкові дні намагалися не купатися у річці – боялися русалок, які могла затягти у воду. Особливо заборона стосувалася дітей, казали: «Не ходи до річки, а то русалка вхвате».
А ось що нам розповідали про це свято нашіреспонденти.
* «Перед Зеленою неділею посипали долівку в хатіполинем, шоб блохи не так кусали. Травичкою, чебрецем посипали, вішали квічання з кленка, з липи, з осики. Квічання в хаті запихали за картини.Осику чіпляли до хвірки та до дверей хліва, у якому стоїть корова. Чіпляли у суботу і висіло покине посохне, клечання палили. Траву з долівкизбирали і зберігали на горищі. Як хто вмре, то подушку ним набивали». (Зап. 21.07.2001 р. у с. Чорноглазівка на Золочівщині Харківської області від Кадничанської Лідії Варивонівни, 1929 р.н.).
* «Перед Зеленою неділею хлопці ходили в ліс, рубали дубок і ним уквітчували в хаті, в дворі. В хаті трусили чебрецем, йором. Гілочки осикивкопували біля порогу по одній з обох боків, їхполивали, шоб довше була зеленою, стояла покивсохне. Клечання висіло в хаті поки засохне, а потом разом з гілочками осики палили. «Барана справляли» (різали – Н.О.) порося чи гусака». (Зап. 20.07.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківської області від Решетняк Марії Тихонівни, 1914 р.н., Зінченко Віри Олександрівни, 1949 р.н.).
* «На Зелену неділю трави збирали, з них заварювали чай, мили волосся, шоб лучче росло.Клечання висіло три дні: неділя, понеділок і вівторок. Дітей не пускали на річку купатися, казали: «Не ходіть купатися, бо русалка вхвате». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківськоїобласті від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* «На Зелену неділю обізатєльно буде дощік. (Гілки яких дерев ломали? – Н.О.) Це осика обізатєльно. Вносили в хату, чіпляли і поза карточками, і на крильці, і коло воріт становили. Стовпи були біля хати і до отих стовпів в’язали чорноклен і берестки ламали. А хати ж були, полів не було, долівки змазували. Це обізатєльно долівку треба було змазати к Троїці і травичкою потрусить: полинем, деревійчиком, чебрецем зсипали долівки, любисток ставили у воду. Це, кажуть, після Троїці через тиждень її (осику – Н.О.) даже на горіще втикали, шоб гроза не вдарила. Осику чіпляли на горище за лату. Як тиждень повисе, прибирають. Скотині оддадуть, як є зелененьке». (Зап. 02.07.2002 р. у с. Кам’янка Ізюмського району Харківської області від Терновської Ганни Максимівни, 1917 р.н., Криси Уляни Іванівни, 1913 р.н., Здоровець Ганни Олексіївни, 1918 р.н., Іванюшенко Надії Тимофіївни, 1923 р.н., Лагун Ніни Максимівни, 1921 р.н.).
* «Клечання зберігали на горищі, шоб грім хати не запалив». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на ЗолочівщиніХарківської області від Старченко Євдокії Сергіївни, 1912р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ», виконала Наталія Денисенко, викладачка Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Зеленанеділя #Трійця
У неділю зранку йшли до церкви, а потімсвяткували. Відзначали Зелену неділю три дні. Всереду зранку клечання знімали, або ж воно висілотиждень, а потім збирали, віддавали худобі, палили чи несли на воду, якщо довго не було дощу. Травичку з долівки могли зберігати на горищі, вважали що вона оберігає хату від грози, а якщо в сім’ї хтось помирав протягом року, то набивали сухою травою подушку. У святкові дні намагалися не купатися у річці – боялися русалок, які могла затягти у воду. Особливо заборона стосувалася дітей, казали: «Не ходи до річки, а то русалка вхвате».
А ось що нам розповідали про це свято нашіреспонденти.
* «Перед Зеленою неділею посипали долівку в хатіполинем, шоб блохи не так кусали. Травичкою, чебрецем посипали, вішали квічання з кленка, з липи, з осики. Квічання в хаті запихали за картини.Осику чіпляли до хвірки та до дверей хліва, у якому стоїть корова. Чіпляли у суботу і висіло покине посохне, клечання палили. Траву з долівкизбирали і зберігали на горищі. Як хто вмре, то подушку ним набивали». (Зап. 21.07.2001 р. у с. Чорноглазівка на Золочівщині Харківської області від Кадничанської Лідії Варивонівни, 1929 р.н.).
* «Перед Зеленою неділею хлопці ходили в ліс, рубали дубок і ним уквітчували в хаті, в дворі. В хаті трусили чебрецем, йором. Гілочки осикивкопували біля порогу по одній з обох боків, їхполивали, шоб довше була зеленою, стояла покивсохне. Клечання висіло в хаті поки засохне, а потом разом з гілочками осики палили. «Барана справляли» (різали – Н.О.) порося чи гусака». (Зап. 20.07.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківської області від Решетняк Марії Тихонівни, 1914 р.н., Зінченко Віри Олександрівни, 1949 р.н.).
* «На Зелену неділю трави збирали, з них заварювали чай, мили волосся, шоб лучче росло.Клечання висіло три дні: неділя, понеділок і вівторок. Дітей не пускали на річку купатися, казали: «Не ходіть купатися, бо русалка вхвате». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківськоїобласті від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* «На Зелену неділю обізатєльно буде дощік. (Гілки яких дерев ломали? – Н.О.) Це осика обізатєльно. Вносили в хату, чіпляли і поза карточками, і на крильці, і коло воріт становили. Стовпи були біля хати і до отих стовпів в’язали чорноклен і берестки ламали. А хати ж були, полів не було, долівки змазували. Це обізатєльно долівку треба було змазати к Троїці і травичкою потрусить: полинем, деревійчиком, чебрецем зсипали долівки, любисток ставили у воду. Це, кажуть, після Троїці через тиждень її (осику – Н.О.) даже на горіще втикали, шоб гроза не вдарила. Осику чіпляли на горище за лату. Як тиждень повисе, прибирають. Скотині оддадуть, як є зелененьке». (Зап. 02.07.2002 р. у с. Кам’янка Ізюмського району Харківської області від Терновської Ганни Максимівни, 1917 р.н., Криси Уляни Іванівни, 1913 р.н., Здоровець Ганни Олексіївни, 1918 р.н., Іванюшенко Надії Тимофіївни, 1923 р.н., Лагун Ніни Максимівни, 1921 р.н.).
* «Клечання зберігали на горищі, шоб грім хати не запалив». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на ЗолочівщиніХарківської області від Старченко Євдокії Сергіївни, 1912р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ», виконала Наталія Денисенко, викладачка Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Зеленанеділя #Трійця
КУПАЛА. На Харківщині, як і на всій території України, свято було і є одним із найулюбленіших, особливо для дітей та молоді. До свята дівчата збирали польові та лісові квіти й трави, плели віночки, щоб прикрасити Мариноньку. Для цього парубки вирубували гілку вишеньки, чорноклена, вербички, кленка, нерідко і будяк слугував за Мариноньку. Дівчата прикрашали її різними квітами, віночками, «стружками» (стьожка жатого паперу – Н.О.). Мариноньку могли виготовляти в образі ляльки маленької чи великої. З обрядовим атрибутом дівчата ходили вулицями села з піснями, а надвечір збиралися біля річки. Мариноньку вкопували в землю, а навколо неї також водили хороводи, танки, співали. Парубки готували купальське вогнище. Навколо вогнища ходили разом парубки і дівчата, коли воно перегорить, перестрибували, щоб очиститися. Стрибали по одному і в парах, коли молодь мала намір побратися восени. У дівчат на голові мали бути віночки, а для парубків дівки плели капелюхи з трави. Вночі дівчата пускали віночки на воду, щоб знати в яку сторону заміж піде. Нерідко до віночка кріпили запалену свічечку. Маринонька ж підлягала ритуальному знищенню, на Харківщині її в основному топили у воді.
Деякі спогади наших інформантів.
* «На Купала з дівчатами, плели вінки, кидали на воду. Хлопці були, бігали з ними вмісті, на нічоставалися, палили костер, плигали через нього по одному. До вінка прив’язували свічечку і пускали на воду». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщинівід Торяник Віри Михайлівни, 1931 р.н.).
* «Рубали гілку, на неї чіпляли вінки. Робили віно з вишень. Ставили маринку – дерево, нарубували і робили як кущ. Шили кукли і клали під Маринку. На другий день брали ляльки, віночки одягали і несли до річки топити. Пускали вінки, ляльки топили. Стрибали через купу будяків, а на другий день стрибали через вогнище, коли Купалу несли топити. Набирали в рот води і треба було донести до дому, щоб полити огірки». (Зап. 10.08.1997 р. у с. Полкова Микитівка на Богодухівщині від Колмик Мусія Лікандровича, 1909 р.н., Колмик Галини Мусіївни, 1946 р.н.).
* «Робили ляльку Маринку, рубали і носили гілку, співали, а тоді топили її. Нагортали купу землі і саджали кропиву, співали. Це називалося Купайло. Пострибавши через кропиву, сідали їсти разом. Ще робили ляльку – Маринку. Гілля Маринки теж топили в річці. Навколо Маринок ходили, співали купальських пісень, а потім топили в річці. Дівчата і хлопці стрибали через вогнище. Плели вінки, дерево украшали цвітною бомагою – називалося Іван Купала». (Зап. 10.08.1997 р. у с. Полкова Микитівкана Богодухівщині від Ситник Векли Яківни, 1906 р.н.).
* «На Купала великий вирізали кленок, уквітчували його, і вишні чіпляли, бо вже ж вишні красні були. І разні там квіточки робили з бомаги. А тоді вечером, хлопці, дівчата, візьмем той кленок, Марина звали, а тоді несли аж на Рижий край у нас казали. Річка там, і співали, танцювали там коло річки, і кидали Марину цю у річку, і сами всі стрибали у річку. [А віночки плели?] Нє. [Кленок ви вкопували?] Да, таку величезну гілку вирізали і вкопували, наряжали. [Скільки святкували?] Утром нарядимо, а вечером утопимо у річці». (Зап. 19.07.2003 р. у с. Білий Колодязь на Вовчанщині від Макаренко Зої Варивонівни, 1938 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА КУПАЛА», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Купала
Деякі спогади наших інформантів.
* «На Купала з дівчатами, плели вінки, кидали на воду. Хлопці були, бігали з ними вмісті, на нічоставалися, палили костер, плигали через нього по одному. До вінка прив’язували свічечку і пускали на воду». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщинівід Торяник Віри Михайлівни, 1931 р.н.).
* «Рубали гілку, на неї чіпляли вінки. Робили віно з вишень. Ставили маринку – дерево, нарубували і робили як кущ. Шили кукли і клали під Маринку. На другий день брали ляльки, віночки одягали і несли до річки топити. Пускали вінки, ляльки топили. Стрибали через купу будяків, а на другий день стрибали через вогнище, коли Купалу несли топити. Набирали в рот води і треба було донести до дому, щоб полити огірки». (Зап. 10.08.1997 р. у с. Полкова Микитівка на Богодухівщині від Колмик Мусія Лікандровича, 1909 р.н., Колмик Галини Мусіївни, 1946 р.н.).
* «Робили ляльку Маринку, рубали і носили гілку, співали, а тоді топили її. Нагортали купу землі і саджали кропиву, співали. Це називалося Купайло. Пострибавши через кропиву, сідали їсти разом. Ще робили ляльку – Маринку. Гілля Маринки теж топили в річці. Навколо Маринок ходили, співали купальських пісень, а потім топили в річці. Дівчата і хлопці стрибали через вогнище. Плели вінки, дерево украшали цвітною бомагою – називалося Іван Купала». (Зап. 10.08.1997 р. у с. Полкова Микитівкана Богодухівщині від Ситник Векли Яківни, 1906 р.н.).
* «На Купала великий вирізали кленок, уквітчували його, і вишні чіпляли, бо вже ж вишні красні були. І разні там квіточки робили з бомаги. А тоді вечером, хлопці, дівчата, візьмем той кленок, Марина звали, а тоді несли аж на Рижий край у нас казали. Річка там, і співали, танцювали там коло річки, і кидали Марину цю у річку, і сами всі стрибали у річку. [А віночки плели?] Нє. [Кленок ви вкопували?] Да, таку величезну гілку вирізали і вкопували, наряжали. [Скільки святкували?] Утром нарядимо, а вечером утопимо у річці». (Зап. 19.07.2003 р. у с. Білий Колодязь на Вовчанщині від Макаренко Зої Варивонівни, 1938 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА КУПАЛА», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Купала
ШПУНДРА – популярна м’ясна страва. Традицію їїприготування було представлено на Обласномуфестивалі-конкурсі традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році. Сімейну традицію приготування «Шпундри» від мами Катерини Гаврилівни Куріпки (1938 – 2024 рр.) з села Верхня Озеряна і прабабусі Параски Никифорівни Микиші (у дівоцтві Білінька 1888 – 1962 рр.) перейняла і продовжує Любов Петрівна Собакар із села Рокитне на Нововодолажчині.
За інформацією респондентів, «Готовили шпундру коли різали свиню (коли було м'ясо). Традиційно брали свиннугрудинку та підчеревину, проте підійде і інше мнясо. Шпундру треба подавати з буряковою юшкою або без юшки».
Складники:
Буряк столовий – 250 г
Буряковий квас – 300 мл
М’ясо (свинина: грудинка або підчеревина) – 500 г
Цибуля ріпчаста – 80 г
Олія (соняшникова) – 50 мл або сало – 50 г
Часник – 3 зубчика
Цукор – 1 ч. л.
Зелень (петрушка, кріп)
Перець чорний мелений
Сіль за смаком
Опис традиції приготування
Взяти м’ясо (свинну грудинку або підчеревину), промити ретельно в холодній воді. Зняти плівку, порізатити на однакові шматочки. Посолити, поперчитиза смаком. Потім почистити часник і гарно потовкти. Беремо цибулю і зелень, нарізаємо маленькими шматочками, додаємо товчений часник, перемішуємо. Залишаємо на одну годину для маринування.
Буряки, миємо і нарізаємо дуже дрібно. Буряк можнанатерти на великій терці, окремо видавити сік.
Коли м'ясо замаринувалося, ставимо сковорідку на вогонь, наливаємо олію, на розігрітій сковорідці обсмажуємо м'ясо з обох сторін 1-2 хвилини до появи рум’яної шкірочки. Саме рум’яна шкірка тримає потім смак м’яса.
Додаємо до м’яса буряк і цукор, тушкуємо дві хвилинипомішуючи, потім засипаємо потім товчений часник, цибулю, зелень, сік буряка. Тушкуємо до готовності. Буряковий сік можна підливати за потреби під час тушкування.
* Готуємо традиційну страву «Шпундра» за посиланням: https://youtu.be/rds1t72idGQ
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини#традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури#лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ГастроспадщинаХарківщини #Смачного #традиційністрави#традиційнавипічка #традиційнінапої #шпундра
За інформацією респондентів, «Готовили шпундру коли різали свиню (коли було м'ясо). Традиційно брали свиннугрудинку та підчеревину, проте підійде і інше мнясо. Шпундру треба подавати з буряковою юшкою або без юшки».
Складники:
Буряк столовий – 250 г
Буряковий квас – 300 мл
М’ясо (свинина: грудинка або підчеревина) – 500 г
Цибуля ріпчаста – 80 г
Олія (соняшникова) – 50 мл або сало – 50 г
Часник – 3 зубчика
Цукор – 1 ч. л.
Зелень (петрушка, кріп)
Перець чорний мелений
Сіль за смаком
Опис традиції приготування
Взяти м’ясо (свинну грудинку або підчеревину), промити ретельно в холодній воді. Зняти плівку, порізатити на однакові шматочки. Посолити, поперчитиза смаком. Потім почистити часник і гарно потовкти. Беремо цибулю і зелень, нарізаємо маленькими шматочками, додаємо товчений часник, перемішуємо. Залишаємо на одну годину для маринування.
Буряки, миємо і нарізаємо дуже дрібно. Буряк можнанатерти на великій терці, окремо видавити сік.
Коли м'ясо замаринувалося, ставимо сковорідку на вогонь, наливаємо олію, на розігрітій сковорідці обсмажуємо м'ясо з обох сторін 1-2 хвилини до появи рум’яної шкірочки. Саме рум’яна шкірка тримає потім смак м’яса.
Додаємо до м’яса буряк і цукор, тушкуємо дві хвилинипомішуючи, потім засипаємо потім товчений часник, цибулю, зелень, сік буряка. Тушкуємо до готовності. Буряковий сік можна підливати за потреби під час тушкування.
* Готуємо традиційну страву «Шпундра» за посиланням: https://youtu.be/rds1t72idGQ
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини#традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури#лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ГастроспадщинаХарківщини #Смачного #традиційністрави#традиційнавипічка #традиційнінапої #шпундра
YouTube
Друга страва «ШПУНДРА»
РУБРИКА: ГАСТРОСПАДЩИНА ХАРКІВЩИНИ
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Друга страва «Шпундра»
(с. Рокитне Нововодолазької територіальної громади Харківського району Харківської області)
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Друга страва «Шпундра»
(с. Рокитне Нововодолазької територіальної громади Харківського району Харківської області)
26 червня 2024 року відбувся черговий Відкритий дистанційний семінар-практикум «Зажинки. Жнива. Обжинки» для керівників фольклорних, фольклорно-етнографічних та фольклористичних колективів, організований фахівцями КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва».
Про обрядову випічку до жниварських святрозповіла Світлана ТВОРУН, кандидаткаісторичних наук, доцентка кафедри правознавства та гуманітарних дисциплін Вінницький навчально-науковий інститут економіки Західноукраїнського національного університету.
Про особливості відтворення обрядових пісень хліборобського циклу на Слобожанщині поділилася Галина БРЕСЛАВЕЦЬ, кандидаткамистецтвознавства, старша викладачкакафедри естрадного та народного співу Харківської державної академії культури, керівниця фольклористичного гурту «Фарби».
Які відбувалися дійства напередодні зажинків у селі Красненьке на Вінничині,відтворили учасники народного фольклорного театру «Господині» таДитячого фольклорно-етнографічного колективу «Самоцвіти» Красненьківськогосільського будинку культури Управління культури Іллінецької міської ради Вінницької області, керівниця Ніна МЕТЕЛЬСЬКА.
Марія МОТОРНА провідна методистка з нематеріальної культурної спадщиниВінницького обласного центру народноїтворчості, аспірантка Уманськогодержавного педагогічного університету ім. Павла Тичини познайомила з традиціями виготовлення дідуха на Вінничині.
Майстер-клас із виготовлення дідухапродемонструвла Галина ЧАДЮК, майстриня з соломоплетіння.
Шановні колеги, ми щиро дякуємо за ваше уміння, досвід, знання за те, що ділитеся ними. Зичимо всім міцного здоров’я, добробуту, Перемоги, творчої наснаги!
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #НКС#традиційнанароднакультура#організаційнометодичнийвідділ#традиційнапісенність #спадщинаУкраїни #деньтрадиційноїкультури #річнеколосвят#обрядовіатрибути #семінарипрактикуми#НароднісвятаХарківщини #лабораторіядослідженняНКС
Про обрядову випічку до жниварських святрозповіла Світлана ТВОРУН, кандидаткаісторичних наук, доцентка кафедри правознавства та гуманітарних дисциплін Вінницький навчально-науковий інститут економіки Західноукраїнського національного університету.
Про особливості відтворення обрядових пісень хліборобського циклу на Слобожанщині поділилася Галина БРЕСЛАВЕЦЬ, кандидаткамистецтвознавства, старша викладачкакафедри естрадного та народного співу Харківської державної академії культури, керівниця фольклористичного гурту «Фарби».
Які відбувалися дійства напередодні зажинків у селі Красненьке на Вінничині,відтворили учасники народного фольклорного театру «Господині» таДитячого фольклорно-етнографічного колективу «Самоцвіти» Красненьківськогосільського будинку культури Управління культури Іллінецької міської ради Вінницької області, керівниця Ніна МЕТЕЛЬСЬКА.
Марія МОТОРНА провідна методистка з нематеріальної культурної спадщиниВінницького обласного центру народноїтворчості, аспірантка Уманськогодержавного педагогічного університету ім. Павла Тичини познайомила з традиціями виготовлення дідуха на Вінничині.
Майстер-клас із виготовлення дідухапродемонструвла Галина ЧАДЮК, майстриня з соломоплетіння.
Шановні колеги, ми щиро дякуємо за ваше уміння, досвід, знання за те, що ділитеся ними. Зичимо всім міцного здоров’я, добробуту, Перемоги, творчої наснаги!
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #НКС#традиційнанароднакультура#організаційнометодичнийвідділ#традиційнапісенність #спадщинаУкраїни #деньтрадиційноїкультури #річнеколосвят#обрядовіатрибути #семінарипрактикуми#НароднісвятаХарківщини #лабораторіядослідженняНКС
29 червня за новоюліанським календарем святкуємо день ПЕТРА І ПАВЛА. На Харківщині цей день називали Петра, вважалося, що після свята розпочинали жнива зернових. А до цього дня намагалися зжати снопик пшениці, змолотити, змолоти борошно і спекти на свято хліб з нового врожаю. Також пекли пироги з яблуками, вишнями, пекли коржики, які називали «мандрики». Копали молоду картоплю та рубали молодого півника і варили смачний борщ. Зранку йшли до церкви, а по обіді святкували.
Ось що про це розповідали інформанти.
* «На Петра і Павла пекли пироги з вишнями, з яблуками». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині від Макаренко Зої Варивонівни, 1938 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині) З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «До цього свята треба було вкосити трохи жита,щоб спекти хліб з нової муки». (Зап. 01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від Білоус Параски Євдокимівни, 1911 р.н. (с. Юрченкове).
* «Зжинають перший снопик з трави, без колосків. Коли в’яжуть снопики з пшениці, то кладуть на той снопик колосками». (Зап. 04.07.2002 р. у с. Бугаївка на Ізюмщині від Козюти Олександра Гавриловича, 1906 р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «НА ПЕТРА І ПАВЛА», виконалаНаталія Денисенко, викладачка Харківськоїхудожньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ПетраіПавла
Ось що про це розповідали інформанти.
* «На Петра і Павла пекли пироги з вишнями, з яблуками». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині від Макаренко Зої Варивонівни, 1938 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині) З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «До цього свята треба було вкосити трохи жита,щоб спекти хліб з нової муки». (Зап. 01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від Білоус Параски Євдокимівни, 1911 р.н. (с. Юрченкове).
* «Зжинають перший снопик з трави, без колосків. Коли в’яжуть снопики з пшениці, то кладуть на той снопик колосками». (Зап. 04.07.2002 р. у с. Бугаївка на Ізюмщині від Козюти Олександра Гавриловича, 1906 р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «НА ПЕТРА І ПАВЛА», виконалаНаталія Денисенко, викладачка Харківськоїхудожньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ПетраіПавла
Продовжуємо аналізувати статті Миколи Сумцова в енциклопедіях кінця ХІХ — початку ХХ століття (див. попередні пости: http://surl.li/udtlx; http://surl.li/udtmi).
Цікаво порівняти контенти енциклопедійних статей на одну й ту саму тему М. Сумцова та дослідників ХХІ століття. Наприклад, у статті «Сміття» В. Жайворонок, автор словника-довідника «Знаки української етнокультури» (2006) в першу чергу акцентує увагу на тому, що «у переносному значенні сміття символізує негативні сторони родинного, особистого життя». М. Сумцов же починає статтю з того, що сміття в повірʼях та обрядовості багатьох народів «грає роль таємничого талісману», тобто для нього актуальніша позитивна семантика сміття в народній культурі. Яскравий приклад – переходячи в нове помешкання, жменю сміття зі старої хати (яку вимітали чистенько) переносили в нове житло й кидали в передній кут, аби не залишити долі в старій хаті. Сумцов вважав сміття символом землі, і обрядове його використання повʼязував із «релігійним шануванням землі». Як доказ він наводив приклад давніх індусів, у яких молоді під час весілля перед входом в оселю чоловіка ставали на сміття. Відгомоном цих індоєвропейських ритуалів вченому здавалася українська приповідка «на смітнику женився», яка «натякає», як він вважав, на задіяність сміття у весільній обрядовості словʼян. Тим не менше, в даному випадку йдеться не про продуційну магічну силу сміття/землі, а зовсім про інше. Вираз «на смітнику женився» – вияв презирства до чоловіка, який одружився з дівчиною, яка виявилася «нечесною», за народною термінологію, тобто втратила цноту до шлюбу, бо після першої шлюбної ночі відбувався ритуал «покривання», чудово описаний Г. Квіткою-Основʼяненком у повісті «Конотопська відьма»: «Ще ж дужче пана Уласовича узяв жаль, як пан Халявський з своєю молодою прибіг тарадайкою у город покриватися. Попереду везуть на превисоченному дрючці запаску шовкову та червону-червону, як є сама настояща калина... і коням чуби, і музиці і руки, і скрипку, і чуб, і уси червоними лентами поперевʼязували; і покривали молодих у церкві. А в пана Микити Уласовича Забрьохи хоч є і стьожки, є й хустки, та ба! Не вивезло. Повів Солоху покривати дружко... на сміття, по закону. Лихо нашому панові Забрьосі, та й годі!!!».
Дивно, що М. Сумцов, автор першої наукової праці про Г. Квітку-Основʼяненка як етнографа, прекрасний знавець творчості письменника-земляка, трактуючи вислів «на смітнику женився», не згадав наведений вище текст.
Михайло Красіков,
провідний методист ООМЦКМ, проф. НТУ «ХПІ».
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженьНКС
#сміття
#насмітникуженився
#МиколаСумцов
#МихайлоКрасіков
Цікаво порівняти контенти енциклопедійних статей на одну й ту саму тему М. Сумцова та дослідників ХХІ століття. Наприклад, у статті «Сміття» В. Жайворонок, автор словника-довідника «Знаки української етнокультури» (2006) в першу чергу акцентує увагу на тому, що «у переносному значенні сміття символізує негативні сторони родинного, особистого життя». М. Сумцов же починає статтю з того, що сміття в повірʼях та обрядовості багатьох народів «грає роль таємничого талісману», тобто для нього актуальніша позитивна семантика сміття в народній культурі. Яскравий приклад – переходячи в нове помешкання, жменю сміття зі старої хати (яку вимітали чистенько) переносили в нове житло й кидали в передній кут, аби не залишити долі в старій хаті. Сумцов вважав сміття символом землі, і обрядове його використання повʼязував із «релігійним шануванням землі». Як доказ він наводив приклад давніх індусів, у яких молоді під час весілля перед входом в оселю чоловіка ставали на сміття. Відгомоном цих індоєвропейських ритуалів вченому здавалася українська приповідка «на смітнику женився», яка «натякає», як він вважав, на задіяність сміття у весільній обрядовості словʼян. Тим не менше, в даному випадку йдеться не про продуційну магічну силу сміття/землі, а зовсім про інше. Вираз «на смітнику женився» – вияв презирства до чоловіка, який одружився з дівчиною, яка виявилася «нечесною», за народною термінологію, тобто втратила цноту до шлюбу, бо після першої шлюбної ночі відбувався ритуал «покривання», чудово описаний Г. Квіткою-Основʼяненком у повісті «Конотопська відьма»: «Ще ж дужче пана Уласовича узяв жаль, як пан Халявський з своєю молодою прибіг тарадайкою у город покриватися. Попереду везуть на превисоченному дрючці запаску шовкову та червону-червону, як є сама настояща калина... і коням чуби, і музиці і руки, і скрипку, і чуб, і уси червоними лентами поперевʼязували; і покривали молодих у церкві. А в пана Микити Уласовича Забрьохи хоч є і стьожки, є й хустки, та ба! Не вивезло. Повів Солоху покривати дружко... на сміття, по закону. Лихо нашому панові Забрьосі, та й годі!!!».
Дивно, що М. Сумцов, автор першої наукової праці про Г. Квітку-Основʼяненка як етнографа, прекрасний знавець творчості письменника-земляка, трактуючи вислів «на смітнику женився», не згадав наведений вище текст.
Михайло Красіков,
провідний методист ООМЦКМ, проф. НТУ «ХПІ».
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженьНКС
#сміття
#насмітникуженився
#МиколаСумцов
#МихайлоКрасіков
Facebook
Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва
СЬКАННЯ
Цього місяця авторові цих рядків довелося робити доповідь на науковій конференції, присвяченій М.Ф. Сумцову. Йшлося про статті вченого в енциклопедіях, зокрема у славетному енциклопедичному...
Цього місяця авторові цих рядків довелося робити доповідь на науковій конференції, присвяченій М.Ф. Сумцову. Йшлося про статті вченого в енциклопедіях, зокрема у славетному енциклопедичному...
Продовжуємо розповідати про народних співаків в серії «Портрети фольклорних виконавців». Сьогодні ділимося враженнями про видатну співачку Надію Антонівну Прокопову з с. Гетьманівка на Харківщині.
Вперше спів Надії Антонівни «велика» публіка почула на конкурсі народних виконавців міжнародного фестиваля «Покуть»,що відбувся в Харкові у 1996 році. «Конкурсантці» на той момент було 67 років. Усіх слухачів вразило надзвичайне виконання балади «На кладочці ноги мила». Потужний, яскравий голос проникав до самого серця. Тоді в журі головувала Ніна Матвієнко, яка теж відзначила майстерний спів Надії Антонівни і віддала їй перше місце. І зараз навертаються сльози, коли слухаєш цю пісню.
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1486
Пісні Гетьманівки – це репертуарна, фактурна, темброва класика слобідської лірики. Сільський гурт багато років радував нас виступами на фестивалях і концертах. Велика подяка за можливість його слухати й зараз в записах фольклористці Наталії Олійник, яка сама родом з Гетьманівки і записувала цих співачок, зокрема і Надію Антонівну, протягом багатьох років. Збирачка ділиться спогадами:
«Раніше, щоб люди не тікали з села, паспортів не видавали нікому. У селі були дівчата, старші за Надію, які співали у хорі ім. Г. Вірьовки. Вони казали: «Надько, як буде тобі 18 років, можна буде спробувати виписати паспорт і ми тебе заберемо з собою співати в хор». А тут у селі вербували на роботу на «Сєвєр» (здається так вона казала) і вона завербувалася, щоб заробити гроші. А коли приїхала звідти, то привезла з собою жениха і вийшла заміж, народила 6 дітей і всі співи на «великій» сцені цим і закінчилися. Все життя прожила у селі Гетьманівка на Шевченківщині, співала у фольклорному гурті та була солісткою місцевого хору».
Надія Антонівна належить до універсальних співачок, впевнено брала на себе усі фактурні «ролі» («верху», «заспіву», «низу»), бо мала голос, якому це було по силам. Ось декілька зразків пісень з її заспівом – партією, яку найчастіше виконували лідери народних гуртів.
«Ой горе, горе, ой хто кого любить»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1496
«Понад нашим яром»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1487
«Пішла Галя на базар соли купувати»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1477
Найповніше розкривалася її майстерність, звісно, в сольних піснях, де вона щедро використовувала характерні драматичні прийоми, темброву і інтонаційну варіантність. Навіть в найпростіших жанрах колискових, забавлянок Надія Антонівна, як і інші майстри співу, не могла заспівати «просто», створювала справжній шедевр з нескладної мелодії:
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1474
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1478
А ось ще один зразок «повноформатної» сольної пісні. Як свідчить наш збирацький досвід, співати соло наважувалися не всі народні виконавці, а дійсно майстри, які раді були показати свої таланти.
«Ой верба, верба, де ти зросла?»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1489
Слухати «верхи» Надії Антонівни – справжня звукова насолода. Потужний голос, яскравий тембр і при цьому вміння «летіти» над іншими голосами, вести за собою – саме так звучали найкращі.
«Повій вітер, ой да вітерочок»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1499
«Ой по морю, морю, по тихой воді»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1503
«Ой у лузі та ще й при березі»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1470
Усі пісні з Надією Антонівною ви можете послухати, натиснувши фільтр «виконавці» на нашому сайті:
https://folklore.kh.ua/?q%5Brecord_by_ids%5D=342
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини Галина Лукʼянець.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженьНКС
Вперше спів Надії Антонівни «велика» публіка почула на конкурсі народних виконавців міжнародного фестиваля «Покуть»,що відбувся в Харкові у 1996 році. «Конкурсантці» на той момент було 67 років. Усіх слухачів вразило надзвичайне виконання балади «На кладочці ноги мила». Потужний, яскравий голос проникав до самого серця. Тоді в журі головувала Ніна Матвієнко, яка теж відзначила майстерний спів Надії Антонівни і віддала їй перше місце. І зараз навертаються сльози, коли слухаєш цю пісню.
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1486
Пісні Гетьманівки – це репертуарна, фактурна, темброва класика слобідської лірики. Сільський гурт багато років радував нас виступами на фестивалях і концертах. Велика подяка за можливість його слухати й зараз в записах фольклористці Наталії Олійник, яка сама родом з Гетьманівки і записувала цих співачок, зокрема і Надію Антонівну, протягом багатьох років. Збирачка ділиться спогадами:
«Раніше, щоб люди не тікали з села, паспортів не видавали нікому. У селі були дівчата, старші за Надію, які співали у хорі ім. Г. Вірьовки. Вони казали: «Надько, як буде тобі 18 років, можна буде спробувати виписати паспорт і ми тебе заберемо з собою співати в хор». А тут у селі вербували на роботу на «Сєвєр» (здається так вона казала) і вона завербувалася, щоб заробити гроші. А коли приїхала звідти, то привезла з собою жениха і вийшла заміж, народила 6 дітей і всі співи на «великій» сцені цим і закінчилися. Все життя прожила у селі Гетьманівка на Шевченківщині, співала у фольклорному гурті та була солісткою місцевого хору».
Надія Антонівна належить до універсальних співачок, впевнено брала на себе усі фактурні «ролі» («верху», «заспіву», «низу»), бо мала голос, якому це було по силам. Ось декілька зразків пісень з її заспівом – партією, яку найчастіше виконували лідери народних гуртів.
«Ой горе, горе, ой хто кого любить»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1496
«Понад нашим яром»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1487
«Пішла Галя на базар соли купувати»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1477
Найповніше розкривалася її майстерність, звісно, в сольних піснях, де вона щедро використовувала характерні драматичні прийоми, темброву і інтонаційну варіантність. Навіть в найпростіших жанрах колискових, забавлянок Надія Антонівна, як і інші майстри співу, не могла заспівати «просто», створювала справжній шедевр з нескладної мелодії:
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1474
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1478
А ось ще один зразок «повноформатної» сольної пісні. Як свідчить наш збирацький досвід, співати соло наважувалися не всі народні виконавці, а дійсно майстри, які раді були показати свої таланти.
«Ой верба, верба, де ти зросла?»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1489
Слухати «верхи» Надії Антонівни – справжня звукова насолода. Потужний голос, яскравий тембр і при цьому вміння «летіти» над іншими голосами, вести за собою – саме так звучали найкращі.
«Повій вітер, ой да вітерочок»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1499
«Ой по морю, морю, по тихой воді»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1503
«Ой у лузі та ще й при березі»
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1470
Усі пісні з Надією Антонівною ви можете послухати, натиснувши фільтр «виконавці» на нашому сайті:
https://folklore.kh.ua/?q%5Brecord_by_ids%5D=342
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини Галина Лукʼянець.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженьНКС
folklore.kh.ua
На кладочці ноги мила
На кладочці ноги мила, Поки хвиля із ніг збила.
ОРІШКИ – улюблені ласощі дітвори, їх майже кожна мама чи бабуся готували на Харківщині.
На Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році цю страву представила керівниця народного фольклорного колективу «Тишенківські зорі» Тишенківської філії КЗ «Красноградський будинок культури» Зорянського старостинського округу Красноградської територіальної громадиКрасноградського району Марина Федорівна Дудіна.Традицією приготування ділиться Наталя Костянтинівна Іванова, яка перейняла традицію приготування орішківвід своєї мами Коваленко Нелі Сергіївни (1935 – 2011рр.).
Наталя Костянтинівна розповідає: «У нас випікають «орішки», правда «орішки» їх тіки називають у нас. У інших місцевостях їх називають «хмиз», «вергуни» і по другому. У нас мама так називала, сусіди так називали, з 8 років я познайомилася з процесом їх випікання, для цього нам потрібно:
Складники:
Борошно
Яйця – 1 шт.
Кисляк – 250 мл
Сода – 0,5 ч. л.
Смалець – 1 – 2 ст. л.
Цукор – 4 ст. л.
Сіль за смаком
Цукрова пудра
Олія для смаження
Опис традиції приготування
Починаємо виготовляти «орішки» дітям для потішки. У кисляк вбиваємо одне яйце і змішуємо. Додаємо дві столові ложки цукру, перемішуємо. На сковорідці смалець розм’якшуємо з невеликою кількістю цукру (2 ст. л.). Підігріваємо смалець, коли він розстане, додаємо цукор, змішали і зразу знімаємо сковорідку, кип’ятити не потрібно. Цю суміш вливаємо в попередню масу, перемішуємо до однорідності. Додаємо солі на кінчику виделочки і пів чайної ложечки соди, перемішуємо.
Додаємо борошно поступово, перемішуємо. Борошно беремо скільки візьме тісто. Коли тісто стане густеньке, його можна висипати на клейонку, попередньо посипану борошном, щоб вимішувати руками. Тісто має відставати від рук, його треба вимісити, щоб гарно розкачати. Тісто не має липнути до рук і не має репатися. Залишаємо тісто на столі на відпочити на 10 хвилин.
Починаємо роботу з тістом. Ніж посипаємо борошном і відрізаємо шматочок тіста від загального шматка. Маленький шматочок розкатуємо дерев’яною каталкою, попередньо посипавши борошном, щоб було тістовеполотно з якого будемо формувати фігурні вироби. Розкачуємо не тонко, щоб були товстенькі. Ножемрозрізаємо на смужечки довільної ширини, а потім на прямокутнички. По середині кожного прямокутничка по діагоналі прорізаємо невелику дірочку, через яку вивертаємо тісто. Дощечку посипаємо борошном і викладаємо фігурні вироби «орішки».
У сковорідку наливаємо достатню кількість олії, коли вона закипить, кладемо «орішки». При смаженні вони збільшуються у розмірі. Коли зарум’яниться виріб з низу, перевертаємо на інший бік. Коли вироби просмажилися, виймаємо на тарілку і посипаємо цукровою пудрою.
* Готуємо традиційну страву «Орішки» за посиланням:https://youtu.be/L1ijAikrbfM
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини#традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури#лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ГастроспадщинаХарківщини #Смачного #традиційністрави#традиційнавипічка #традиційнесоління #традиційнеквашення#традиційнінапої #орішки
На Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» у 2021 році цю страву представила керівниця народного фольклорного колективу «Тишенківські зорі» Тишенківської філії КЗ «Красноградський будинок культури» Зорянського старостинського округу Красноградської територіальної громадиКрасноградського району Марина Федорівна Дудіна.Традицією приготування ділиться Наталя Костянтинівна Іванова, яка перейняла традицію приготування орішківвід своєї мами Коваленко Нелі Сергіївни (1935 – 2011рр.).
Наталя Костянтинівна розповідає: «У нас випікають «орішки», правда «орішки» їх тіки називають у нас. У інших місцевостях їх називають «хмиз», «вергуни» і по другому. У нас мама так називала, сусіди так називали, з 8 років я познайомилася з процесом їх випікання, для цього нам потрібно:
Складники:
Борошно
Яйця – 1 шт.
Кисляк – 250 мл
Сода – 0,5 ч. л.
Смалець – 1 – 2 ст. л.
Цукор – 4 ст. л.
Сіль за смаком
Цукрова пудра
Олія для смаження
Опис традиції приготування
Починаємо виготовляти «орішки» дітям для потішки. У кисляк вбиваємо одне яйце і змішуємо. Додаємо дві столові ложки цукру, перемішуємо. На сковорідці смалець розм’якшуємо з невеликою кількістю цукру (2 ст. л.). Підігріваємо смалець, коли він розстане, додаємо цукор, змішали і зразу знімаємо сковорідку, кип’ятити не потрібно. Цю суміш вливаємо в попередню масу, перемішуємо до однорідності. Додаємо солі на кінчику виделочки і пів чайної ложечки соди, перемішуємо.
Додаємо борошно поступово, перемішуємо. Борошно беремо скільки візьме тісто. Коли тісто стане густеньке, його можна висипати на клейонку, попередньо посипану борошном, щоб вимішувати руками. Тісто має відставати від рук, його треба вимісити, щоб гарно розкачати. Тісто не має липнути до рук і не має репатися. Залишаємо тісто на столі на відпочити на 10 хвилин.
Починаємо роботу з тістом. Ніж посипаємо борошном і відрізаємо шматочок тіста від загального шматка. Маленький шматочок розкатуємо дерев’яною каталкою, попередньо посипавши борошном, щоб було тістовеполотно з якого будемо формувати фігурні вироби. Розкачуємо не тонко, щоб були товстенькі. Ножемрозрізаємо на смужечки довільної ширини, а потім на прямокутнички. По середині кожного прямокутничка по діагоналі прорізаємо невелику дірочку, через яку вивертаємо тісто. Дощечку посипаємо борошном і викладаємо фігурні вироби «орішки».
У сковорідку наливаємо достатню кількість олії, коли вона закипить, кладемо «орішки». При смаженні вони збільшуються у розмірі. Коли зарум’яниться виріб з низу, перевертаємо на інший бік. Коли вироби просмажилися, виймаємо на тарілку і посипаємо цукровою пудрою.
* Готуємо традиційну страву «Орішки» за посиланням:https://youtu.be/L1ijAikrbfM
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини#традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури#лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ГастроспадщинаХарківщини #Смачного #традиційністрави#традиційнавипічка #традиційнесоління #традиційнеквашення#традиційнінапої #орішки
YouTube
орішки v1 1
20 липня за новоюліанським календарем в Україні відзначають свято ПРОРОКА ІЛЛІ. На Харківщині цей день називали Ілля чи Ілько. На свято не купалися, а батьки забороняли дітям купатися у річці, бо вода була прохолодною. Літо повертало на зиму. Обов’язково до цього дня завершували жати зернові. Хто не встиг дожатиниву, казали: «Лишив Іллі на бороду», а після Іллі були часті та холодні дощі, що могло призвести до гниття зернових. В цей час починала капуста зав’язуватися в головки.
* «Підходе Ілля, буде гнилля, ото буде дощик або на Іллю, або перед». (Зап. 03.07.2001 р. у с. Шейківка на Борівщині від Печеної Софії Василівни, 1913 р.н.).
* «Оставляють Іллі на бороду. Це вважалося, шохазяїн поганий, шо не зміг докосити. Говорять: Шото за хазяїн, як Іллі на бороду залиши? Якшо цезжинають (на півснопа), то віддають курям». (Зап.08.08.1994 р. у с. Петрівка на Шевченківщині від Носенко Анастасії Іванівни, 1914 р.н.).
* «Ілля пророк натулив головок (в капусту – Н.О.)». (Зап. 01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від Білоус Параски Євдокимівни, 1911 р.н. (с. Юрченкове).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ІЛЛЮ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Ілля
* «Підходе Ілля, буде гнилля, ото буде дощик або на Іллю, або перед». (Зап. 03.07.2001 р. у с. Шейківка на Борівщині від Печеної Софії Василівни, 1913 р.н.).
* «Оставляють Іллі на бороду. Це вважалося, шохазяїн поганий, шо не зміг докосити. Говорять: Шото за хазяїн, як Іллі на бороду залиши? Якшо цезжинають (на півснопа), то віддають курям». (Зап.08.08.1994 р. у с. Петрівка на Шевченківщині від Носенко Анастасії Іванівни, 1914 р.н.).
* «Ілля пророк натулив головок (в капусту – Н.О.)». (Зап. 01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від Білоус Параски Євдокимівни, 1911 р.н. (с. Юрченкове).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ІЛЛЮ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Ілля
ВАРЕНИКИ З КАРТОПЛЕЮ. Вареники в українців завжди були окрасою недільного та святкового столу, урочистих трапез під час весілля, хрестин, гостин. Раніше їх викладали у глиняний горщик, який називали макітрою. Змащували вареники по-різному: олією, маслом, сметаною або шкварками з цибулею.
У минулому столітті, зі слів Зінаїди ЯківниКовальової (1944 року народження з села Шопенкана Балаклійщині), у селі Нова Гусарівка (у минулому Червона Гусарівка) Балаклійської громади Ізюмського району найпопулярнішими були вареники з картоплею, сиром, капустою та вишнями. Секрет приготування полягав у тому, щоб тісто було еластичним. Якщо начинка мала бути з картоплі, то до вареників готували засмажку з сала та цибулі.
Подала рецепт вареників із картоплею на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» 2021 року та приготувала їх Світлана Анатоліївна Шабетя.
Складники для тіста:
Молоко кисле – 250 мл
Яйце – 1 шт.
Сіль – за смаком
Сода харчова – 0,5 ч. л.
Борошно – 500 г
Складники для начинки:
Картопля
Складники для засмажки:
Сало – шматок
Цибуля – 2 – 3 шт.
Опис традиції приготування вареників із картоплею
У ємність вбиваємо яйце, додаємо сіль, склянку кислого молока, ретельно збиваємо. Додаємо соду та просіяне кілька раз борошно, щоб тісто було пухким та добре «дихало». Борошно всипаємо поступово і ретельно перемішуємо. Коли тісто стане круте, на стіл висипаємо борошно і вимішуємо тісто на столі до еластичного стану. Тісто залишаємо на столі «щоб гарно відпочило».
Начинку готуємо так: у підсоленій воді варимо картоплю, коли звариться, гарно товчемо і змащуємо маслом.
Готуємо засмажку для вареників. Шматочок сала дрібненько кришимо невеличкими шматочками. Ставимо сковорідку на вогонь, щоб нагрілася і висипаємо підготовлене сало. Поки сало смажиться,чистимо і ріжемо дрібно цибулю та висипаємо до сала. Щоб засмажка була смачною, додаємо дрібку соли та смажимо до золотавого кольору.
Коли тісто відпочило, добре вимішуємо його і починаємо ліпити вареники. З частини тіста скачуємо качалочку завтовшки 2-3 см., ріжемо на дрібні шматки. Кожен шматок обвалюємо у борошні, тонко його розкачуємо качалкою іначиняємо підготовленою картоплею.
У ємність наливаємо воду, підсолюємо та доводимо до кипіння. Наліплені вареники занурюємо у крутий окріп і помішуємо шумівкою, щоб вареники не пристали до дна ємності.Слідкуємо, коли вареники спливуть догори, варимоще 5-7 хвилин.
Готову засмажку висипаємо у полумисок, зверху викладаємо зварені вареники й добре все перемішуємо.
* Готуємо традиційну страву «Вареники з картоплею» за посиланням:https://youtu.be/3qJMekuQEew
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провіднаметодистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС#спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини#Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої #вареники
У минулому столітті, зі слів Зінаїди ЯківниКовальової (1944 року народження з села Шопенкана Балаклійщині), у селі Нова Гусарівка (у минулому Червона Гусарівка) Балаклійської громади Ізюмського району найпопулярнішими були вареники з картоплею, сиром, капустою та вишнями. Секрет приготування полягав у тому, щоб тісто було еластичним. Якщо начинка мала бути з картоплі, то до вареників готували засмажку з сала та цибулі.
Подала рецепт вареників із картоплею на Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» 2021 року та приготувала їх Світлана Анатоліївна Шабетя.
Складники для тіста:
Молоко кисле – 250 мл
Яйце – 1 шт.
Сіль – за смаком
Сода харчова – 0,5 ч. л.
Борошно – 500 г
Складники для начинки:
Картопля
Складники для засмажки:
Сало – шматок
Цибуля – 2 – 3 шт.
Опис традиції приготування вареників із картоплею
У ємність вбиваємо яйце, додаємо сіль, склянку кислого молока, ретельно збиваємо. Додаємо соду та просіяне кілька раз борошно, щоб тісто було пухким та добре «дихало». Борошно всипаємо поступово і ретельно перемішуємо. Коли тісто стане круте, на стіл висипаємо борошно і вимішуємо тісто на столі до еластичного стану. Тісто залишаємо на столі «щоб гарно відпочило».
Начинку готуємо так: у підсоленій воді варимо картоплю, коли звариться, гарно товчемо і змащуємо маслом.
Готуємо засмажку для вареників. Шматочок сала дрібненько кришимо невеличкими шматочками. Ставимо сковорідку на вогонь, щоб нагрілася і висипаємо підготовлене сало. Поки сало смажиться,чистимо і ріжемо дрібно цибулю та висипаємо до сала. Щоб засмажка була смачною, додаємо дрібку соли та смажимо до золотавого кольору.
Коли тісто відпочило, добре вимішуємо його і починаємо ліпити вареники. З частини тіста скачуємо качалочку завтовшки 2-3 см., ріжемо на дрібні шматки. Кожен шматок обвалюємо у борошні, тонко його розкачуємо качалкою іначиняємо підготовленою картоплею.
У ємність наливаємо воду, підсолюємо та доводимо до кипіння. Наліплені вареники занурюємо у крутий окріп і помішуємо шумівкою, щоб вареники не пристали до дна ємності.Слідкуємо, коли вареники спливуть догори, варимоще 5-7 хвилин.
Готову засмажку висипаємо у полумисок, зверху викладаємо зварені вареники й добре все перемішуємо.
* Готуємо традиційну страву «Вареники з картоплею» за посиланням:https://youtu.be/3qJMekuQEew
Всім СМАЧНОГО!
* Матеріал підготувала Наталія Олійник, провіднаметодистка КЗ «ООМЦКМ»
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС#спадщинаУкраїни #НКС #ГастроспадщинаХарківщини#Смачного #традиційністрави #традиційнавипічка #традиційнінапої #вареники
YouTube
Друга страва «ВАРЕНИКИ З КАРТОПЛЕЮ»
РУБРИКА: ГАСТРОСПАДЩИНА ХАРКІВЩИНИ
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Друга страва «Вареники з картоплею»
(с. Нова гусарівка Бакалійської територіальної громади Ізюмського району Харківської…
Обласний фестиваль-конкурс традиційних страв, випічки та напоїв Харківщини «СМАЧНОГО!» (2021 р.)
Друга страва «Вареники з картоплею»
(с. Нова гусарівка Бакалійської територіальної громади Ізюмського району Харківської…
🔶️ З 19 - 21 липня наші фахівці відвідали захід Round-table&Networking: Етнографія.Етнологія. НКС, що проходив у м.Богуслав Київської області. Під час заходу обговорювали сучасний стан та стратегію щодо вирішення питання підготовки, здійснення та опрацювання етнографічних досліджень, а також необхідності активного залучення представників громад носіїв до визначення, вивчення та документування їхньої спадщини, яка сьогодні, в умовах війни, складає основу нашої ідентичності. Велику увагу також організатори заходу приділили нетворкінгу між представниками різних громад з метою їх соціальної згуртованості, зміцнення та розвитку культурних зв’язків. На особливу увагу на заході заслужило відтворення етнодійства "Івана Купала. Історична Богуславщина" в с.Хохітва неподалік м.Богуслава.
Дякуємо організаторам ГО "Навколо Нас. UA" за запрошення та можливість бути частиною такого важливого заходу!
#ЦентркультуриХарків #НКС #КультураХарківщини
Дякуємо організаторам ГО "Навколо Нас. UA" за запрошення та можливість бути частиною такого важливого заходу!
#ЦентркультуриХарків #НКС #КультураХарківщини