🔶Друзі, ви ж пам‘ятаєте, що кожної середи у нас #день_традиційної_культури?
🔸І як завжди, ми підготували для вас цікаву статтю: «Конопля в традиційній народній культурі населення України».
Детальніше у дописі⤵️
«...ЯК ПИЛИП З КОНОПЕЛЬ» 🌾
🔸 Слово «коноплі» у більшості сучасних українців викликає посмішку, бо повʼязується лише з наркоманією. А шкода. Археологи твердять, що вже за часів енеоліту люди, які мешкали на теренах сучасної України, так звані трипільці (V — ІІІ тис. до н.е.), використовували коноплі для виготовлення одягу.
У V столітті до н.е., як свідчить Геродот, коноплі були єдиною волокнистою рослиною, яку спеціально вирощували скіфи-землероби для виготовлення свого одягу, причому дивували цим давніх греків, які не знали канабісу. Конопляне сім'я у скіфів також не пропадало: наприклад, його кидали в лазнях на гаряче каміння для збільшення пари. Вважається, що саме від іраномовних народів, зокрема нащадків скіфів та сарматів, слов'янські племена на теренах України й запозичили технології вирощування, обробки й використання конопель. Насіння конопель й навіть залишки мотузок з них (а такі мотузки та канати й сьогодні вважаються найміцнішими з тих, що виготовляються з природних матеріалів) знаходять у слов'янських могилах ще періоду язичництва Русі. Недарма був навіть такий вираз — «Русь полотняна» (або «Русь посконна» — від слова посконь, однієї з назв чоловічих екземплярів конопель). З тих же часів йде традиція використання конопляної олії в їжу; це саме нею «каші не зіпсуєш»: іншої олії у русичів, а пізніше в українських селян часто просто не було. Вона ж слугувала й слугує досі прекрасним профілактичним і лікувальним засобом від багатьох хвороб. Про покарання за крадіжку конопель згадується в «Руській Правді» та інших документах епохи середньовіччя. Тоді ж виникла легенда, записана Петром Івановим у 1880-х роках у Куп'янському повіті Харківської губернії, про те, що коноплі виросли зі сліз Єви, коли вони з Адамом після вигнання з Раю вперше зайнялися обробкою землі. Легенда свідчить про те, що, за уявленнями українців, коноплі з'явилися на землі фактично одночасно з появою людини.
Матеріал підготував провідний методист ООМЦКМ Михайло Красиков
🌾 Далі буде…
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженнянематеріальноїкультурноїспадщини
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#оліязконопель
#одягзконопель
🔸І як завжди, ми підготували для вас цікаву статтю: «Конопля в традиційній народній культурі населення України».
Детальніше у дописі⤵️
«...ЯК ПИЛИП З КОНОПЕЛЬ» 🌾
🔸 Слово «коноплі» у більшості сучасних українців викликає посмішку, бо повʼязується лише з наркоманією. А шкода. Археологи твердять, що вже за часів енеоліту люди, які мешкали на теренах сучасної України, так звані трипільці (V — ІІІ тис. до н.е.), використовували коноплі для виготовлення одягу.
У V столітті до н.е., як свідчить Геродот, коноплі були єдиною волокнистою рослиною, яку спеціально вирощували скіфи-землероби для виготовлення свого одягу, причому дивували цим давніх греків, які не знали канабісу. Конопляне сім'я у скіфів також не пропадало: наприклад, його кидали в лазнях на гаряче каміння для збільшення пари. Вважається, що саме від іраномовних народів, зокрема нащадків скіфів та сарматів, слов'янські племена на теренах України й запозичили технології вирощування, обробки й використання конопель. Насіння конопель й навіть залишки мотузок з них (а такі мотузки та канати й сьогодні вважаються найміцнішими з тих, що виготовляються з природних матеріалів) знаходять у слов'янських могилах ще періоду язичництва Русі. Недарма був навіть такий вираз — «Русь полотняна» (або «Русь посконна» — від слова посконь, однієї з назв чоловічих екземплярів конопель). З тих же часів йде традиція використання конопляної олії в їжу; це саме нею «каші не зіпсуєш»: іншої олії у русичів, а пізніше в українських селян часто просто не було. Вона ж слугувала й слугує досі прекрасним профілактичним і лікувальним засобом від багатьох хвороб. Про покарання за крадіжку конопель згадується в «Руській Правді» та інших документах епохи середньовіччя. Тоді ж виникла легенда, записана Петром Івановим у 1880-х роках у Куп'янському повіті Харківської губернії, про те, що коноплі виросли зі сліз Єви, коли вони з Адамом після вигнання з Раю вперше зайнялися обробкою землі. Легенда свідчить про те, що, за уявленнями українців, коноплі з'явилися на землі фактично одночасно з появою людини.
Матеріал підготував провідний методист ООМЦКМ Михайло Красиков
🌾 Далі буде…
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженнянематеріальноїкультурноїспадщини
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#оліязконопель
#одягзконопель
🔶 Продовжуємо #ДеньТрадиційноїКультури. Наразі розповідаємо про коноплі⤵️
«Хто б тобі потіпав, якби не я?» Дещо про конопляну еротику
У ХІV— ХVІІІ століттях не тільки розвинулися технології обробки конопель і розширилася сфера їх використання, але й сформувалися обрядодії, важливими елементами яких були вироби з конопель або з частини цієї рослини, а також набув розповсюдження цілий шар фольклорних текстів, де фігурують коноплі або інструменти їх обробки, наприклад, загадки, які мало хто сьогодні відгадає: «Через пузо дорога, всередині тривога, а в дірочці свадьба йде» (прядка), «Сидить дід за дошками, стріля в бабу галушками» (ткацький верстат). У ті часи, та й пізніше, галицькі русини використовували коноплі як засіб від зурочення: сім'я їх варили з корою бузини й пили, вірячи, що разом із блювотою вискочать три мертві змії.
В українців було уявлення, що дітей знаходять не тільки «в капусті», а й у коноплянику, що пов'язане з ідеєю високої плодючості конопель. Недарма на свято Введення жінки, які довго не могли завагітніти, сідали голі на призьбі хати й пряли самосівних конопель. Судячи з деяких жартівливих пісень, насіння конопель й так зване «конопляне молочко» могли асоціюватися зі спермою: «Орав милий цілий день та посіяв конопель». Взагалі ж процес переробки конопель надто нагадував українським селянам статевий акт, що відбилося у відомій пісні «Ой кум до куми раненько іде...», де є купа кумових риторичних питань начебто щодо технологічної послідовності вирощування та обробки конопель, але з однозначним еротичним підтекстом: «Хто б тобі виорав, якби не я? <...> Хто б тобі посіяв, якби не я? <...> Хто б тобі вибрав, якби не я? <...> Хто б тобі намочив, якби не я? <...> Хто б тобі витяг, якби не я? <...> Хто б тобі потер, якби не я? <...> Хто б тобі потіпав, якби не я?». Більшість наведених тут дієслів потребують контекстних пояснень для українців ХХІ століття. Садили матірку і плоскінь (жіночі та чоловічі різновиди конопель) на одному полі, однак збирали не одночасно. Плоскінь вибирали (видьоргували) на 12-й тиждень, коли коноплі одцівітали, тобто під час жнив— значно раніше, ніж матірку, сім'я якої ще повинно було дозрівати. За розповідями наших інформантів із Харківщини, восени матірку «зрубували, а тоді до копанки, і мочили те прядиво до самих заморозків, потім витягали і розставляли, як трикутники невеличкі». Щоб очистити волокна висушених конопель, стебла мʼяли на терниці — тіпали. Після Покрови починали роботи з прядивом: вал мотали на веретено, все інше — на гребінь та прядку.
🔸Матеріал підготовано провідним методистом ХООМЦКМ Михайлом Красиковим
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#вирощуванняконопель
#обробкаконопель
#використанняконопель
#загадкипроконоплі
#пісніпроконоплі
«Хто б тобі потіпав, якби не я?» Дещо про конопляну еротику
У ХІV— ХVІІІ століттях не тільки розвинулися технології обробки конопель і розширилася сфера їх використання, але й сформувалися обрядодії, важливими елементами яких були вироби з конопель або з частини цієї рослини, а також набув розповсюдження цілий шар фольклорних текстів, де фігурують коноплі або інструменти їх обробки, наприклад, загадки, які мало хто сьогодні відгадає: «Через пузо дорога, всередині тривога, а в дірочці свадьба йде» (прядка), «Сидить дід за дошками, стріля в бабу галушками» (ткацький верстат). У ті часи, та й пізніше, галицькі русини використовували коноплі як засіб від зурочення: сім'я їх варили з корою бузини й пили, вірячи, що разом із блювотою вискочать три мертві змії.
В українців було уявлення, що дітей знаходять не тільки «в капусті», а й у коноплянику, що пов'язане з ідеєю високої плодючості конопель. Недарма на свято Введення жінки, які довго не могли завагітніти, сідали голі на призьбі хати й пряли самосівних конопель. Судячи з деяких жартівливих пісень, насіння конопель й так зване «конопляне молочко» могли асоціюватися зі спермою: «Орав милий цілий день та посіяв конопель». Взагалі ж процес переробки конопель надто нагадував українським селянам статевий акт, що відбилося у відомій пісні «Ой кум до куми раненько іде...», де є купа кумових риторичних питань начебто щодо технологічної послідовності вирощування та обробки конопель, але з однозначним еротичним підтекстом: «Хто б тобі виорав, якби не я? <...> Хто б тобі посіяв, якби не я? <...> Хто б тобі вибрав, якби не я? <...> Хто б тобі намочив, якби не я? <...> Хто б тобі витяг, якби не я? <...> Хто б тобі потер, якби не я? <...> Хто б тобі потіпав, якби не я?». Більшість наведених тут дієслів потребують контекстних пояснень для українців ХХІ століття. Садили матірку і плоскінь (жіночі та чоловічі різновиди конопель) на одному полі, однак збирали не одночасно. Плоскінь вибирали (видьоргували) на 12-й тиждень, коли коноплі одцівітали, тобто під час жнив— значно раніше, ніж матірку, сім'я якої ще повинно було дозрівати. За розповідями наших інформантів із Харківщини, восени матірку «зрубували, а тоді до копанки, і мочили те прядиво до самих заморозків, потім витягали і розставляли, як трикутники невеличкі». Щоб очистити волокна висушених конопель, стебла мʼяли на терниці — тіпали. Після Покрови починали роботи з прядивом: вал мотали на веретено, все інше — на гребінь та прядку.
🔸Матеріал підготовано провідним методистом ХООМЦКМ Михайлом Красиковим
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#вирощуванняконопель
#обробкаконопель
#використанняконопель
#загадкипроконоплі
#пісніпроконоплі
🔶Друзі, ви ж пам‘ятаєте, що кожної середи у нас #ДеньТрадиційноїКультури ?
🔸 Якось ми вже розповідали про коноплі в традиційній культурі українців, сьогодні продовжимо⤵️
🌾 Для чого пуп перевʼязували матіркою?
Недарма в селянському побуті ХІХ століття цінувався кожен клаптик домотканого полотна, не кажучи про саморобний одяг. У 1997 р. у с. Знамʼянка Нововодолазького р-ну ми записали цікаву бувальшину про те, як дівчині, яка дуже хотіла побачити померлу матір, порадили заховатися у церкві під час вечірньої служби і дочекатися опівночі, коли до церкви сходитимуться мерці. Вона так і зробила й дійсно побачила матір, однак та схопила її за сорочку і сказала, що тепер вони будуть разом у царстві мертвих. Донька стала заперечувати: «“Мамо, та я жити хочу”. - “Е ні”, — каже мати та тягне її за сорочку до себе. “Мамо, та не рвіть же сорочку, бо вона, знаєте, як мені дісталась? “ - “Знаю, доню. Оце як розкажеш, як ти цю сорочку набула, то, може, я тебе і відпущу.” Почала дівчина розповідати: “Мамо, та ми ж з вами ниву, знаєте, як тяжко орали? Та знаєте, як по весні ми її боронували важко, та як ми її засівали, і як те прядиво росло, і як ми його збирали, і як ми його возили до річки, і як ми його мочили, і як додому забирали, і як ми його мʼяли, тіпали, і як ми сукали, і як ми його пряли, і як ми його ткали?...” Ця розповідь була аж до самого ранку, і от, коли дочка сказала: “І ви, мамо, оцю сорочку хочете з мене зняти і мене до себе забрати?” — третій півень прокричав, і все зникло. Мати пішла, а дочка осталася».
Вже з перших хвилин життя людина знайомилася з коноплями, бо «баба-пупорізка» перев'язувала пупик м'яким прядивом — матіркою (ниткою з жіночого різновиду конопель). Українці вірили: якщо перев'язати пуп плоскінню (ниткою з чоловічого різновиду рослини, який не дає насіння), людина буде безплідною (за законом імітативної магії). Тим не менше, на Валківщині ще у 1-й половині ХХ століття був звичай перевʼязувати пупик дівчатам матіркою, а хлопцям —«плоскіницею». У цьому випадку гендерна паритетність мала свій сенс: дівчинці повинні були передатися «суто жіночі» властивості жіночого різновиду конопель, а хлопцеві — «суто чоловічі» властивості чоловічих екземплярів. У першу купіль новонародженого разом із любистком клали й матірку. На Полтавщині під час обряду пострижин дівчини (коли їй виповнювався рік) її перед стрижкою садили на матірку, аби вона колись стала матір’ю.
Матеріал підготовано провідним методистом Михайлом Красиковим
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#використанняконопель
#матірка
🔸 Якось ми вже розповідали про коноплі в традиційній культурі українців, сьогодні продовжимо⤵️
🌾 Для чого пуп перевʼязували матіркою?
Недарма в селянському побуті ХІХ століття цінувався кожен клаптик домотканого полотна, не кажучи про саморобний одяг. У 1997 р. у с. Знамʼянка Нововодолазького р-ну ми записали цікаву бувальшину про те, як дівчині, яка дуже хотіла побачити померлу матір, порадили заховатися у церкві під час вечірньої служби і дочекатися опівночі, коли до церкви сходитимуться мерці. Вона так і зробила й дійсно побачила матір, однак та схопила її за сорочку і сказала, що тепер вони будуть разом у царстві мертвих. Донька стала заперечувати: «“Мамо, та я жити хочу”. - “Е ні”, — каже мати та тягне її за сорочку до себе. “Мамо, та не рвіть же сорочку, бо вона, знаєте, як мені дісталась? “ - “Знаю, доню. Оце як розкажеш, як ти цю сорочку набула, то, може, я тебе і відпущу.” Почала дівчина розповідати: “Мамо, та ми ж з вами ниву, знаєте, як тяжко орали? Та знаєте, як по весні ми її боронували важко, та як ми її засівали, і як те прядиво росло, і як ми його збирали, і як ми його возили до річки, і як ми його мочили, і як додому забирали, і як ми його мʼяли, тіпали, і як ми сукали, і як ми його пряли, і як ми його ткали?...” Ця розповідь була аж до самого ранку, і от, коли дочка сказала: “І ви, мамо, оцю сорочку хочете з мене зняти і мене до себе забрати?” — третій півень прокричав, і все зникло. Мати пішла, а дочка осталася».
Вже з перших хвилин життя людина знайомилася з коноплями, бо «баба-пупорізка» перев'язувала пупик м'яким прядивом — матіркою (ниткою з жіночого різновиду конопель). Українці вірили: якщо перев'язати пуп плоскінню (ниткою з чоловічого різновиду рослини, який не дає насіння), людина буде безплідною (за законом імітативної магії). Тим не менше, на Валківщині ще у 1-й половині ХХ століття був звичай перевʼязувати пупик дівчатам матіркою, а хлопцям —«плоскіницею». У цьому випадку гендерна паритетність мала свій сенс: дівчинці повинні були передатися «суто жіночі» властивості жіночого різновиду конопель, а хлопцеві — «суто чоловічі» властивості чоловічих екземплярів. У першу купіль новонародженого разом із любистком клали й матірку. На Полтавщині під час обряду пострижин дівчини (коли їй виповнювався рік) її перед стрижкою садили на матірку, аби вона колись стала матір’ю.
Матеріал підготовано провідним методистом Михайлом Красиковим
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#використанняконопель
#матірка
🔶 Продовжуємо розповідать про коноплі в традиційній культурі українців у рубриці #ДеньТрадиційноїКультури ⤵️
🌾«Андрію, Андрію, Конопельку сію...»
🔸 У східних слов'ян молода, яка бажала бути, як кажуть зараз, «чайлд-фрі», тихенько брала з собою на вінчання шматок плоскінні. А в ХVІІ столітті мандрівник Олеарій бачив, як на князівських та боярських весіллях молодих обсипали насінням конопель та льону — з протилежною метою, аби родина мала нащадків. Ця традиція фіксувалася і в пізніші часи, але витоки її — в Київській Русі.
Оскільки матірка була символом плодовитості (зерняток було багато на кожній рослині), вона фігурувала іноді в обряді «розмивання рук», який здійснювався для очищення породіллі та повитухи, коли жінки почергово зливали воду на руки одна одній. Вочевидь, коноплі були також символом міцності, стійкості, витривалості, здоров'я, оскільки їм в процесі обробки доводилося терпіти такі «смертні муки», які випадали на долю ще тільки льону.
13 грудня, на свято Андрія, дівчата «сіяли коноплі»: опівночі виходили на подвір'я, тричі обходили хату і розсівали по снігу насіння конопель, примовляючи:
Андрію, Андрію,
Конопельку сію,
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.
Дай, Боже, знати,
З ким весілля грати.
Потім «боронували» спідницею, загрібаючи насіння в сніг, брали в жменю суміш, несли до хати й рахували зернинки: якщо буде парна кількість, то невдовзі вийдеш заміж. Було також андріївське ворожіння з коноплями біля криниці: теж опівночі дівчина йшла до криниці, розсипала насіння конопель, задавала питання й прислухалася до перших звуків, які потім тлумачилися певним чином.
Конопляне поле навіть вдень, особливо опівдні, вважалося небезпечним місцем: в цей час там начебто бачили русалок, особливо на Зеленому тижні. Вочевидь, стеблини конопель нагадували русалчине волосся. Тому не тільки на березі річки, а й біля конопляника могли залишити на «Русалчин Великдень» шмат тканини або сорочку для русалки, особливо матері, у яких утонули діти. Чоловічі рослини конопель (плоскінь) росли вище людського зросту, і такі зарості трохи лякали селян, щось там ввижалося… Коли наприкінці серпня — на початку вересня їх вибирали, в тих хащах хтось завжди копирсався і міг несподівано для випадкового перехожого з них вийти — звідси й вираз про чиюсь раптову появу: «вискочив, як Пилип з конопель». Пізніше так стали говорити про людину, яка робить якісь дурниці, недоречно у щось втручається і взагалі несповна розуму. До речі, в Україні є люди на прізвище Конопля — походить воно від прізвиська, яким нагороджували високу на зріст людину — таку, як плоскінь, яка могла досягати 6 метрів.
Далі буде…
Матеріал підготовано провідним методистом ХООМЦКМ Михайлом Красиков.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#використанняконопель
#матірка
🌾«Андрію, Андрію, Конопельку сію...»
🔸 У східних слов'ян молода, яка бажала бути, як кажуть зараз, «чайлд-фрі», тихенько брала з собою на вінчання шматок плоскінні. А в ХVІІ столітті мандрівник Олеарій бачив, як на князівських та боярських весіллях молодих обсипали насінням конопель та льону — з протилежною метою, аби родина мала нащадків. Ця традиція фіксувалася і в пізніші часи, але витоки її — в Київській Русі.
Оскільки матірка була символом плодовитості (зерняток було багато на кожній рослині), вона фігурувала іноді в обряді «розмивання рук», який здійснювався для очищення породіллі та повитухи, коли жінки почергово зливали воду на руки одна одній. Вочевидь, коноплі були також символом міцності, стійкості, витривалості, здоров'я, оскільки їм в процесі обробки доводилося терпіти такі «смертні муки», які випадали на долю ще тільки льону.
13 грудня, на свято Андрія, дівчата «сіяли коноплі»: опівночі виходили на подвір'я, тричі обходили хату і розсівали по снігу насіння конопель, примовляючи:
Андрію, Андрію,
Конопельку сію,
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.
Дай, Боже, знати,
З ким весілля грати.
Потім «боронували» спідницею, загрібаючи насіння в сніг, брали в жменю суміш, несли до хати й рахували зернинки: якщо буде парна кількість, то невдовзі вийдеш заміж. Було також андріївське ворожіння з коноплями біля криниці: теж опівночі дівчина йшла до криниці, розсипала насіння конопель, задавала питання й прислухалася до перших звуків, які потім тлумачилися певним чином.
Конопляне поле навіть вдень, особливо опівдні, вважалося небезпечним місцем: в цей час там начебто бачили русалок, особливо на Зеленому тижні. Вочевидь, стеблини конопель нагадували русалчине волосся. Тому не тільки на березі річки, а й біля конопляника могли залишити на «Русалчин Великдень» шмат тканини або сорочку для русалки, особливо матері, у яких утонули діти. Чоловічі рослини конопель (плоскінь) росли вище людського зросту, і такі зарості трохи лякали селян, щось там ввижалося… Коли наприкінці серпня — на початку вересня їх вибирали, в тих хащах хтось завжди копирсався і міг несподівано для випадкового перехожого з них вийти — звідси й вираз про чиюсь раптову появу: «вискочив, як Пилип з конопель». Пізніше так стали говорити про людину, яка робить якісь дурниці, недоречно у щось втручається і взагалі несповна розуму. До речі, в Україні є люди на прізвище Конопля — походить воно від прізвиська, яким нагороджували високу на зріст людину — таку, як плоскінь, яка могла досягати 6 метрів.
Далі буде…
Матеріал підготовано провідним методистом ХООМЦКМ Михайлом Красиков.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#використанняконопель
#матірка
🔶 Продовжуємо розповідать про коноплі в традиційній культурі українців у рубриці #ДеньТрадиційноїКультури ⤵️
«Роди, Боже, коноплі білі, як яйця!»
У ХІХ — першій половині ХХ століття селянський побут в Україні не надто відрізнявся від побуту попереднього століття. Так само кожен господар сіяв необхідну кількість конопель, бо значна частина одягу виготовлялася з них. Навіть широке розповсюдження фабричних товарів легкої промисловості не призвело до того, що селяни зовсім відмовилися від саморобних тканих виробів, і громіздкі ткацькі верстати зберігалися у багатьох колгоспників на горищах аж до 1960-х років. До речі, з конопель робилися такі сорочки, які О. де Бальзак (памʼятаєте про його українське кохання?) та інші іноземці в ХІХ ст. з точки зору якості полотна вважали не гіршими за кращі французькі зразки. Волокно українських конопель відзначалося еластичністю та м'якістю, що дозволяло виготовляти пряжу різних ґатунків. Поділялося воно на сорти: повісмо (прядиво, тонке, вимочки) — найкращої якості; миканка — середнього ґатунку і клоччя (вал) — залишки, які використовували для виготовлення виробів найнижчої якості. Недарма у весільних ритуальних дражніннях дружки жартували над старшим боярином, що він «підперезаний валом» або що у нього «очі в клоччі».
Додержувалися тогочасні українці й старовинних правил вирощування та обробки конопель. На семена коноплі в Україні сіяли в Клечальну суботу перед Трійцею, причому мовчки, щоб горобці не поклювали насіння, і з зав'язаними очима, щоб птахи його взагалі не бачили. А на Житомирщині в новорічний вечір пекли або варили кількох горобців, щоб влітку пташки не клювали посіви конопель. Вже зібрані коноплі іноді посипали землею з могили, аби горобці не клювали насіння.
У різних місцевостях були різні уявлення, до якого свята (Миколи, Вознесіння, Пречистої, Здвиження) не можна мочити коноплі, «бо буде утопленик з того роду, а як хто хоче мочить, хай упустить залізяку під поміст» (залізо як універсальний оберіг повинно було не допустити нещастя).
Щоб полотно з конопель було білим, варили й їли яйця на полі під час сіву, а потім розкидували шкаралупу, примовляючи: «Роди, Боже, коноплі білі, як яйця!». А взагалі-то на колір полотна впливає процес вимочування конопель у копанці (вона була у багатьох в кінці городу) чи озері, річці, а також періодичного просушування на сонці. Цей процес захоплював своєю живописністю багатьох українських художників. Найбільш відома робота Зінаїди Серебрякової «Білення полотна» (1917) — щороку художниця спостерігала це явище у селі Нескучному на теперішній Харківщині.
Матеріал підготовано провідним методистом ХООМЦКМ Михайлом Красиков.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#коноплі
#використанняконопель
#полотнозконопель
«Роди, Боже, коноплі білі, як яйця!»
У ХІХ — першій половині ХХ століття селянський побут в Україні не надто відрізнявся від побуту попереднього століття. Так само кожен господар сіяв необхідну кількість конопель, бо значна частина одягу виготовлялася з них. Навіть широке розповсюдження фабричних товарів легкої промисловості не призвело до того, що селяни зовсім відмовилися від саморобних тканих виробів, і громіздкі ткацькі верстати зберігалися у багатьох колгоспників на горищах аж до 1960-х років. До речі, з конопель робилися такі сорочки, які О. де Бальзак (памʼятаєте про його українське кохання?) та інші іноземці в ХІХ ст. з точки зору якості полотна вважали не гіршими за кращі французькі зразки. Волокно українських конопель відзначалося еластичністю та м'якістю, що дозволяло виготовляти пряжу різних ґатунків. Поділялося воно на сорти: повісмо (прядиво, тонке, вимочки) — найкращої якості; миканка — середнього ґатунку і клоччя (вал) — залишки, які використовували для виготовлення виробів найнижчої якості. Недарма у весільних ритуальних дражніннях дружки жартували над старшим боярином, що він «підперезаний валом» або що у нього «очі в клоччі».
Додержувалися тогочасні українці й старовинних правил вирощування та обробки конопель. На семена коноплі в Україні сіяли в Клечальну суботу перед Трійцею, причому мовчки, щоб горобці не поклювали насіння, і з зав'язаними очима, щоб птахи його взагалі не бачили. А на Житомирщині в новорічний вечір пекли або варили кількох горобців, щоб влітку пташки не клювали посіви конопель. Вже зібрані коноплі іноді посипали землею з могили, аби горобці не клювали насіння.
У різних місцевостях були різні уявлення, до якого свята (Миколи, Вознесіння, Пречистої, Здвиження) не можна мочити коноплі, «бо буде утопленик з того роду, а як хто хоче мочить, хай упустить залізяку під поміст» (залізо як універсальний оберіг повинно було не допустити нещастя).
Щоб полотно з конопель було білим, варили й їли яйця на полі під час сіву, а потім розкидували шкаралупу, примовляючи: «Роди, Боже, коноплі білі, як яйця!». А взагалі-то на колір полотна впливає процес вимочування конопель у копанці (вона була у багатьох в кінці городу) чи озері, річці, а також періодичного просушування на сонці. Цей процес захоплював своєю живописністю багатьох українських художників. Найбільш відома робота Зінаїди Серебрякової «Білення полотна» (1917) — щороку художниця спостерігала це явище у селі Нескучному на теперішній Харківщині.
Матеріал підготовано провідним методистом ХООМЦКМ Михайлом Красиков.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#коноплі
#використанняконопель
#полотнозконопель
🌾 Коноплі поза законом
🔸 Навіть після Другої світової війни і аж до офіційної заборони у 1965 р. вирощування в СРСР приватним особам (та й більшості колгоспів та радгоспів) Сannabis (що викликало неабиякий подив у селян) коноплі залишалися улюбленицями українців, хоча сіяти чи діставати їх було тепер було важко, а то й ризиковано. Адже їх продовжували використовувати на кожному кроці. Далеко не в усіх селах ще була електрика, а якщо й була, то час від часу траплялися відключення, отже, нікуди не ховалися давні каганці — найпростіші прилади для освітлення, де горіли сало або конопляна олія. На Харківщині ще працювали майстри, які виготовляли рогожі, основу яких складала конопляна пряжа. Також не відмовлялися селяни від конопляної олії і як харчового продукту, і як магічно-лікувального засобу: змащували вим'я корів, щоб телилися й давали багато молока; мастили місця опіків; змащували тіло людини, ураженої блискавкою. Використовували пару від смаженого конопляного насіння для полегшення зубного болю. Коли «нападали гузки», «сировою ниткою» з прядива знахарка вив'язувала кожну гузку, шепотіла замовляння, скручувала нитку, закопувала її в глухому куті двору, і коли нитка зогнивала, гузки пропадали.
Конопляне насіння слугувало основою прісної начинки для вареників — урди. Намочували макуху (вижимки з конопляного насіння), а коли вона розмочувалася, її розводили водою і проціджували на сито. Отримане таким чином молоко зливали в горщик і ставили в піч. Коли молоко уварювалося, урду відкидували на сито. Потім урдою можна було начиняти вареники або їсти з кашею. На Поліссі клали сімʼя конопель у різдвяну кутю і господар урочисто запрошував пригощатися нею Мороза, аби той не побив навесні ранні вруна. Українці в Святвечір їли й гречану кашу з конопляним молоком.
Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#коноплі
#використанняконопель
#оліязконопель
#урда
🔸 Навіть після Другої світової війни і аж до офіційної заборони у 1965 р. вирощування в СРСР приватним особам (та й більшості колгоспів та радгоспів) Сannabis (що викликало неабиякий подив у селян) коноплі залишалися улюбленицями українців, хоча сіяти чи діставати їх було тепер було важко, а то й ризиковано. Адже їх продовжували використовувати на кожному кроці. Далеко не в усіх селах ще була електрика, а якщо й була, то час від часу траплялися відключення, отже, нікуди не ховалися давні каганці — найпростіші прилади для освітлення, де горіли сало або конопляна олія. На Харківщині ще працювали майстри, які виготовляли рогожі, основу яких складала конопляна пряжа. Також не відмовлялися селяни від конопляної олії і як харчового продукту, і як магічно-лікувального засобу: змащували вим'я корів, щоб телилися й давали багато молока; мастили місця опіків; змащували тіло людини, ураженої блискавкою. Використовували пару від смаженого конопляного насіння для полегшення зубного болю. Коли «нападали гузки», «сировою ниткою» з прядива знахарка вив'язувала кожну гузку, шепотіла замовляння, скручувала нитку, закопувала її в глухому куті двору, і коли нитка зогнивала, гузки пропадали.
Конопляне насіння слугувало основою прісної начинки для вареників — урди. Намочували макуху (вижимки з конопляного насіння), а коли вона розмочувалася, її розводили водою і проціджували на сито. Отримане таким чином молоко зливали в горщик і ставили в піч. Коли молоко уварювалося, урду відкидували на сито. Потім урдою можна було начиняти вареники або їсти з кашею. На Поліссі клали сімʼя конопель у різдвяну кутю і господар урочисто запрошував пригощатися нею Мороза, аби той не побив навесні ранні вруна. Українці в Святвечір їли й гречану кашу з конопляним молоком.
Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#коноплі
#використанняконопель
#оліязконопель
#урда
Спробуємо конопляне молоко?
Слобожане, як і багато інших українців, залюбки використовували коноплі в їжу як інгрідієнт багатьох страв. У 2007 р. нами була перевидана ґрунтовна розвідка «Пища и питье крестьян-малороссов, с некоторыми относящимися сюда обычаями, поверьями и приметами» (1899) Варвари Щелоковської, де зафіксовано чимало наїдків із коноплями, які вживали на Купʼянщині. Наведемо пару прикладів: «Поливка. Положат в макитру пригоршню пшена и нальют кипятком. Пока пшено мокнет, промоют конопляного семени, поджарят. В одной макитре сомнут пшено, в другой семя. Когда семя хорошо утрется, разведут его водой, процедят сквозь сито в пшено, размешают, сольют в горшок, посолят и поставят вариться. Время от времени поливку мешают, чтобы не было комков. <...> Плескана (иначе наз. Лади). Замешивает хозяйка лемишку, т.е. в кипяток всыпает гречневой муки (замеш. густо, как каша), хорошо вымешивает и ставит в печь, чтобы умлела. Как лемишка упреет, выкладывает ее на стол, катает шариками, обваливая в муке из толченого конопляного семени, складывает в макитру и ставит в печь». На свято Маковія в слобожанських селах й досі печуть шулики — коржі, які їдять із розтертим маком і медом. Однак завдяки В. Щелоковській ми знаємо, що були й «шулики другого рода: напекут таких же коржиков, наломают кусочками, сложат в макитру, обольют конопляным молоком и поставят в печь поджариться. Конопляное молоко приготовляется так: насыпают на сковороду конопляного семени, слегка поджаривают на слабом огне или в жаркой печи, затем сливают его и трут макогоном, подливая воду. Когда семя хорошо утрется, разведут его водой, процедят на сито, присолят — и готово».
У народній медицині молоко з насінням коноплі вживали як лікувальний засіб проти венеричних захворювань, для застереження вагітності, видалення бородавок. Розпареним насінням конопель лікували гноячки. Лишай лікували плосконною маззю (змішували пилок плосконних конопель із жиром).
Як потужний оберіг коноплі слугували закарпатцям магічним засобом проти змій: на Благовіщення шматки конопляного полотна розкладали по кутах хати, підпалювали й обкурювали навколо, аби гади не заповзли у домівку.
Коноплі — одна з небагатьох рослин, яку використовували повністю, причому для найрізноманітніших потреб: для виготовлення одягу, предметів побуту, технічних засобів, фарб, для їжі, лікування, освітлення, опалення (топили конопляним терміттям, яким також мостили дороги), здійснення дуже важливих ритуалів життєвого циклу людини...
Ми розповіли про мізерну кількість обрядодій і фольклорних текстів, пов'язаних із коноплями, та реальних засобів використання цієї ледь не найдавнішої культурної рослини на теренах України. Безумовно, корисні властивості конопель мають привернути до себе більшу увагу з боку українських підприємців та науковців, а також споживачів. Принаймні ресторани, які позиціонують себе як репрезентанти української народної кухні, легко можуть використати трохи нездоровий інтерес до канабісу як привід до того, щоб познайомити людей ХХІ століття зі смаковими властивостями страв не такого вже й далекого минулого.
Михайло Красиков,
провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#коноплі
#використанняконопель
#оліязконопель
#коноплянемолоко
Слобожане, як і багато інших українців, залюбки використовували коноплі в їжу як інгрідієнт багатьох страв. У 2007 р. нами була перевидана ґрунтовна розвідка «Пища и питье крестьян-малороссов, с некоторыми относящимися сюда обычаями, поверьями и приметами» (1899) Варвари Щелоковської, де зафіксовано чимало наїдків із коноплями, які вживали на Купʼянщині. Наведемо пару прикладів: «Поливка. Положат в макитру пригоршню пшена и нальют кипятком. Пока пшено мокнет, промоют конопляного семени, поджарят. В одной макитре сомнут пшено, в другой семя. Когда семя хорошо утрется, разведут его водой, процедят сквозь сито в пшено, размешают, сольют в горшок, посолят и поставят вариться. Время от времени поливку мешают, чтобы не было комков. <...> Плескана (иначе наз. Лади). Замешивает хозяйка лемишку, т.е. в кипяток всыпает гречневой муки (замеш. густо, как каша), хорошо вымешивает и ставит в печь, чтобы умлела. Как лемишка упреет, выкладывает ее на стол, катает шариками, обваливая в муке из толченого конопляного семени, складывает в макитру и ставит в печь». На свято Маковія в слобожанських селах й досі печуть шулики — коржі, які їдять із розтертим маком і медом. Однак завдяки В. Щелоковській ми знаємо, що були й «шулики другого рода: напекут таких же коржиков, наломают кусочками, сложат в макитру, обольют конопляным молоком и поставят в печь поджариться. Конопляное молоко приготовляется так: насыпают на сковороду конопляного семени, слегка поджаривают на слабом огне или в жаркой печи, затем сливают его и трут макогоном, подливая воду. Когда семя хорошо утрется, разведут его водой, процедят на сито, присолят — и готово».
У народній медицині молоко з насінням коноплі вживали як лікувальний засіб проти венеричних захворювань, для застереження вагітності, видалення бородавок. Розпареним насінням конопель лікували гноячки. Лишай лікували плосконною маззю (змішували пилок плосконних конопель із жиром).
Як потужний оберіг коноплі слугували закарпатцям магічним засобом проти змій: на Благовіщення шматки конопляного полотна розкладали по кутах хати, підпалювали й обкурювали навколо, аби гади не заповзли у домівку.
Коноплі — одна з небагатьох рослин, яку використовували повністю, причому для найрізноманітніших потреб: для виготовлення одягу, предметів побуту, технічних засобів, фарб, для їжі, лікування, освітлення, опалення (топили конопляним терміттям, яким також мостили дороги), здійснення дуже важливих ритуалів життєвого циклу людини...
Ми розповіли про мізерну кількість обрядодій і фольклорних текстів, пов'язаних із коноплями, та реальних засобів використання цієї ледь не найдавнішої культурної рослини на теренах України. Безумовно, корисні властивості конопель мають привернути до себе більшу увагу з боку українських підприємців та науковців, а також споживачів. Принаймні ресторани, які позиціонують себе як репрезентанти української народної кухні, легко можуть використати трохи нездоровий інтерес до канабісу як привід до того, щоб познайомити людей ХХІ століття зі смаковими властивостями страв не такого вже й далекого минулого.
Михайло Красиков,
провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#коноплі
#використанняконопель
#оліязконопель
#коноплянемолоко