19 жовтня російські окупаційні сили вчинили акт вандалізму – демонтували пам’ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років та політичних репресій у Маріуполі😡
Цей пам’ятний знак встановили в 2004 році. Скульптурна композиція була розташована у сквері на вулиці Університетській неподалік від драмтеатру, який у березні розбомбила російська авіація. Відкрили постамент з ініціативи маріупольського історико-просвітницького товариства «Меморіал». На невисокому, розділеному на дві частини прямокутному постаменті з чорного й червоного граніту було зображене перев'язане стрічкою колосся і колючий дріт, які символізували репресивну комуністичну тоталітарну систему.
Це свідчить лише про те, що сучасний російський режим є правонаступником попередніх режимів у Москві у їхніх злочинах проти людяності та українського народу – прокоментував акт вандалізму міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко:
💬 «Голодомор окупанти використовують і сьогодні проти українців на окупованих територіях та в полоні. Нічого не змінилось. Убивці залишаються вбивцями».
Росія системно знищує українську культурну спадщину, яку не може привласнити, – від руйнації пам’яток внаслідок обстрілів до показового нищення книг, як було зі спаленням бібліотеки при храмі Петра Могили в тому ж Маріуполі. Перетворюючи неугодні книжки на попіл, російські окупанти наслідують не лише комуністичний режим, а й нацистський у гітлерівській Німеччині.
З руйнування пам’ятника російські ресурси зробили пропагандистське «шоу». Так, державне інформагентство «РІА Новості» зняло великий пропагандистський репортаж із коментарями викладачів-колаборантів з Донецького національного університету Артема Бобровського та Приазовського державного технічного університету Ольги Шмачкової, які розповідали псевдонаукові теорії про заперечення Голодомору-геноциду. Водночас представниця колаборантської організації «Молода республіка» Євгенія Кротова заявила, що руйнування меморіалу «це не війна з пам’ятниками, а прибирання символу дезінформації на державному рівні»🤯
Росія зачищає символічний простір всюди, куди приходить. Війна, яку рашисти ведуть із культурною спадщиною та національною пам’яттю, вкотре оприявнює їхню мету – знищити український народ. І фізично, засипаючи нас бомбами та кулями. І духовно, знищивши саму ідею українства та будь-яку пам’ять про нас.
#голодомор #геноцид #маріуполь #warcrimes #russiaruinsculture
Цей пам’ятний знак встановили в 2004 році. Скульптурна композиція була розташована у сквері на вулиці Університетській неподалік від драмтеатру, який у березні розбомбила російська авіація. Відкрили постамент з ініціативи маріупольського історико-просвітницького товариства «Меморіал». На невисокому, розділеному на дві частини прямокутному постаменті з чорного й червоного граніту було зображене перев'язане стрічкою колосся і колючий дріт, які символізували репресивну комуністичну тоталітарну систему.
Це свідчить лише про те, що сучасний російський режим є правонаступником попередніх режимів у Москві у їхніх злочинах проти людяності та українського народу – прокоментував акт вандалізму міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко:
💬 «Голодомор окупанти використовують і сьогодні проти українців на окупованих територіях та в полоні. Нічого не змінилось. Убивці залишаються вбивцями».
Росія системно знищує українську культурну спадщину, яку не може привласнити, – від руйнації пам’яток внаслідок обстрілів до показового нищення книг, як було зі спаленням бібліотеки при храмі Петра Могили в тому ж Маріуполі. Перетворюючи неугодні книжки на попіл, російські окупанти наслідують не лише комуністичний режим, а й нацистський у гітлерівській Німеччині.
З руйнування пам’ятника російські ресурси зробили пропагандистське «шоу». Так, державне інформагентство «РІА Новості» зняло великий пропагандистський репортаж із коментарями викладачів-колаборантів з Донецького національного університету Артема Бобровського та Приазовського державного технічного університету Ольги Шмачкової, які розповідали псевдонаукові теорії про заперечення Голодомору-геноциду. Водночас представниця колаборантської організації «Молода республіка» Євгенія Кротова заявила, що руйнування меморіалу «це не війна з пам’ятниками, а прибирання символу дезінформації на державному рівні»🤯
Росія зачищає символічний простір всюди, куди приходить. Війна, яку рашисти ведуть із культурною спадщиною та національною пам’яттю, вкотре оприявнює їхню мету – знищити український народ. І фізично, засипаючи нас бомбами та кулями. І духовно, знищивши саму ідею українства та будь-яку пам’ять про нас.
#голодомор #геноцид #маріуполь #warcrimes #russiaruinsculture
Російський День народної єдності 4 листопада Путін провів в амплуа історика.
Серед потоку псевдоісторичних роздумів він заявив, що #Маріуполь – російське місто. Кремлівський диктатор не вперше дивує своїм невіглаством у питаннях історії та фантазіями щодо українського минулого й сьогодення.
Детальний аналіз, що Путін вчергове збрехав про Україну, – у спільному матеріалі Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки й Українського інституту національної пам’яті 🔽
Звідки насправді бере початок історія Маріуполя – розповідає один з роликів із циклу #ПівденьБезМіфів
Серед потоку псевдоісторичних роздумів він заявив, що #Маріуполь – російське місто. Кремлівський диктатор не вперше дивує своїм невіглаством у питаннях історії та фантазіями щодо українського минулого й сьогодення.
Детальний аналіз, що Путін вчергове збрехав про Україну, – у спільному матеріалі Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки й Українського інституту національної пам’яті 🔽
Звідки насправді бере початок історія Маріуполя – розповідає один з роликів із циклу #ПівденьБезМіфів
Сьогодні виповнюється рік, як 16 березня 2022-го російська авіація скинула на будівлю драмтеатру в Маріуполі дві 500-кілограмові бомби.
Приміщення театру слугувало укриттям для цивільних. Спереду та позаду будівлі були великі написи «ДЕТИ», чітко помітні на супутникових знімках. За оцінками очевидців, у драмтеатрі перебувало близько тисячі осіб.
Вибух зруйнував будівлю зсередини. Кількість жертв цього воєнного злочину російської армії досі невідома та навряд чи буде точно встановлена. Адже окупанти вивезли та поховали тіла загиблих у братській могилі. Маріупольська міська рада ще в березні 2022 року озвучувала, що жертвами стали близько 300 осіб. Згодом у журналістських розслідуваннях із посиланням на очевидців фігурувала цифра у близько 600 загиблих🕯
«Коли ми почули звук літака і моторошний звук падаючої бомби – встигли за ці хвилини забігти в кімнату звукозапису, це було цокольне приміщення без вікон. Це нас врятувало. Посипалась штукатурка, нагорі кричали люди, а потім вони затихли. Знайомий Сергій Сьомін підійшов і сказав: «театру більше немає, збирайтесь скоріше, бо там трупи, нам треба вибиратись, сходинки будуть валитись». Я взяла валізу, рюкзак з документами і кота – і ми вискочили, в чому були. Переступали через трупи, бо на сходинках були люди. Коли вибігли, на першому поверсі я бачила вбиту дитину. Це все було як в тумані. Коли ми вискочили з театру – за нами ще було 20 людей з валізами, і ми почали бігти в сторону моря. Тоді ж почався артобстріл і не давали зробити евакуацію людей під завалами», – згадує музична керівниця драмтеатру Маріуполя, акторка Віра Лебединська.
Росія заперечує свій злочин та, окупувавши Маріуполь, зробила все, щоб «замести сліди».
У квітні-травні 2022 року радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко повідомляв, що окупанти розбирають завали та вивозять тіла загиблих. У грудні 2022-го він же повідомив, що окупаційна влада зносить будівлю драматичного театру. А станом на початок лютого 2023 року Андрющенко розповів, що драмтеатр розібрано, залишились дві зовнішні стіни.
Одразу після злочинного бомбардування зі зруйнованої будівлі вдалося вибратися живими близько 130 людям. Більшість із них вижили у той жахливий день 16 березня завдяки бомбосховищу в театрі, яке витримало вибух потужних бомб. Люди, які загинули внаслідок авіабомбардування, переважно були на польовій кухні біля театру або всередині будівлі, але за межами бомбосховища.
Із бомбосховища вдалося вийти живим актору театру Дмитру Муранцеву: «Я отямився від запаху чаду у підвалі. Дуже боявся, що ми заживо залишимося під завалами і будемо довго помирати. Одразу побіг перевірити, чи не завалило вихід з підвалу. Побачив промінь світла, що там люди виходять, взяв документи і вибіг назовні. Я побачив апокаліпсис. Там був відчай. Навколо бігають люди, гора цегли, каміння, яке кричить – бо там люди під завалами, а ти чомусь не під завалами. І ти для цього спеціально нічого не зробив. Тобі просто пощастило, що ти опинився тут, а не там. Люди намагаються дістати своїх дітей, або діти намагаються дістати своїх батьків. Бігають навколо цих величезних цеглин».
Віра Лебединська та Дмитро Муранцев – двоє акторів, які вижили під час бомбардування, – з часом переїхали до Ужгорода. Вони розповідають міжнародним та українським ЗМІ правду про день, коли російська авіація вчинила воєнний злочин, скинувши бомби на цивільне населення.
Вцілілий колектив маріупольського драмтеатру з девʼяти людей у травні 2022 року зміг облаштуватися на новому місці – їх прийняв Закарпатський обласний музично-драматичний театр в Ужгороді. Колективу надали театральне приміщення і житло, ужгородці двічі приносили реквізити для вистав. Уже в липні Донецький академічний обласний драматичний театр – така повна назва драмтеатру в Маріуполі – поставив для глядачів в Ужгороді премʼєрну виставу. За цей час театр поставив п’ять нових вистав для місцевої громади.
#WarCrimes
#RussianWarCrimes
#Маріуполь #драмтеатр #mariupol
Приміщення театру слугувало укриттям для цивільних. Спереду та позаду будівлі були великі написи «ДЕТИ», чітко помітні на супутникових знімках. За оцінками очевидців, у драмтеатрі перебувало близько тисячі осіб.
Вибух зруйнував будівлю зсередини. Кількість жертв цього воєнного злочину російської армії досі невідома та навряд чи буде точно встановлена. Адже окупанти вивезли та поховали тіла загиблих у братській могилі. Маріупольська міська рада ще в березні 2022 року озвучувала, що жертвами стали близько 300 осіб. Згодом у журналістських розслідуваннях із посиланням на очевидців фігурувала цифра у близько 600 загиблих🕯
«Коли ми почули звук літака і моторошний звук падаючої бомби – встигли за ці хвилини забігти в кімнату звукозапису, це було цокольне приміщення без вікон. Це нас врятувало. Посипалась штукатурка, нагорі кричали люди, а потім вони затихли. Знайомий Сергій Сьомін підійшов і сказав: «театру більше немає, збирайтесь скоріше, бо там трупи, нам треба вибиратись, сходинки будуть валитись». Я взяла валізу, рюкзак з документами і кота – і ми вискочили, в чому були. Переступали через трупи, бо на сходинках були люди. Коли вибігли, на першому поверсі я бачила вбиту дитину. Це все було як в тумані. Коли ми вискочили з театру – за нами ще було 20 людей з валізами, і ми почали бігти в сторону моря. Тоді ж почався артобстріл і не давали зробити евакуацію людей під завалами», – згадує музична керівниця драмтеатру Маріуполя, акторка Віра Лебединська.
Росія заперечує свій злочин та, окупувавши Маріуполь, зробила все, щоб «замести сліди».
У квітні-травні 2022 року радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко повідомляв, що окупанти розбирають завали та вивозять тіла загиблих. У грудні 2022-го він же повідомив, що окупаційна влада зносить будівлю драматичного театру. А станом на початок лютого 2023 року Андрющенко розповів, що драмтеатр розібрано, залишились дві зовнішні стіни.
Одразу після злочинного бомбардування зі зруйнованої будівлі вдалося вибратися живими близько 130 людям. Більшість із них вижили у той жахливий день 16 березня завдяки бомбосховищу в театрі, яке витримало вибух потужних бомб. Люди, які загинули внаслідок авіабомбардування, переважно були на польовій кухні біля театру або всередині будівлі, але за межами бомбосховища.
Із бомбосховища вдалося вийти живим актору театру Дмитру Муранцеву: «Я отямився від запаху чаду у підвалі. Дуже боявся, що ми заживо залишимося під завалами і будемо довго помирати. Одразу побіг перевірити, чи не завалило вихід з підвалу. Побачив промінь світла, що там люди виходять, взяв документи і вибіг назовні. Я побачив апокаліпсис. Там був відчай. Навколо бігають люди, гора цегли, каміння, яке кричить – бо там люди під завалами, а ти чомусь не під завалами. І ти для цього спеціально нічого не зробив. Тобі просто пощастило, що ти опинився тут, а не там. Люди намагаються дістати своїх дітей, або діти намагаються дістати своїх батьків. Бігають навколо цих величезних цеглин».
Віра Лебединська та Дмитро Муранцев – двоє акторів, які вижили під час бомбардування, – з часом переїхали до Ужгорода. Вони розповідають міжнародним та українським ЗМІ правду про день, коли російська авіація вчинила воєнний злочин, скинувши бомби на цивільне населення.
Вцілілий колектив маріупольського драмтеатру з девʼяти людей у травні 2022 року зміг облаштуватися на новому місці – їх прийняв Закарпатський обласний музично-драматичний театр в Ужгороді. Колективу надали театральне приміщення і житло, ужгородці двічі приносили реквізити для вистав. Уже в липні Донецький академічний обласний драматичний театр – така повна назва драмтеатру в Маріуполі – поставив для глядачів в Ужгороді премʼєрну виставу. За цей час театр поставив п’ять нових вистав для місцевої громади.
#WarCrimes
#RussianWarCrimes
#Маріуполь #драмтеатр #mariupol
13 червня, у 2014 році, тоді спецбатальйон «Азов» за підтримки спецбатальйону «Дніпро», Нацгвардії та спецпідрозділу МВС звільнили #Маріуполь від бойовиків терористичної «ДНР», яких підтримували російські військові та спецслужби.
З 2014-го по 2022 рік, попри прифронтовий статус і терористичні атаки, як, наприклад, обстріл з «Градів» мікрорайону «Східний» 24 січня 2015-го, Маріуполь був промисловим, бізнесовим і соціокультурним центром Донеччини.
Однак, 24 лютого 2022 року в місто повторно прийшла війна в абсолютно іншому масштабі, ніж 8 років до цього. Бої за Маріуполь тривали з перших годин повномасштабного російського вторгнення. Місто постійно обстрілювала ворожа артилерія та бомбила ворожа авіація – таким чином росіяни знищили 90% інфраструктури Маріуполя.
Окремою сторінкою стійкості та героїзму стала оборона міста, а згодом – найбільшого металургійного комбінату «Азовсталь», де бійці окремого загону спецпризначення «Азов» разом з українськими морськими піхотинцями та іншими військовими Сил оборони України до останнього утримували позиції.
Маріуполь майже відразу потрапив в оточення. Тож отримувати інформацію про масштаби воєнних злочинів і руйнувань, до яких вдавалася російська армія, було неймовірно важко. Найдовше у місті перебувала репортерська група інформаційного агентства Associated Press: відеограф Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василіса Степанова. Вони залишалися в Маріуполі до 15 березня 2022 року, аж поки не евакуювалися гуманітарним коридором. На той час вони були останніми журналістами в оточеному місті.
Саме завдяки їхнім зусиллям вдалося передати частину інформації про воєнні злочини на початку російської атаки на Маріуполь, яка облетіла світ. Зокрема, відомі кадри бомбардування пологового будинку.
Інформацію передавали з єдиного місця, де чудом можна було зловити звʼязок, – розтрощеної продуктової крамниці. Однак, таким чином міжнародним інформаційним агентствам вдалося передати не більше 10% відзнятого матеріалу. 30 годин записів Мстиславу Чернову вдалося вивезти з оточення. На їх основі він створив документальну стрічку «20 днів у Маріуполі», яка фіксує воєнні злочини росіян та спротив цивільного населення й українських військових.
Стрічка «20 днів у Маріуполі» отримала приз глядацьких симпатій на головному фестивалі американського незалежного кіно «Санденс». А згодом автори фільму були відзначені Пулітцерівською премією за свій, безумовно, журналістський подвиг.
У фільмі зафіксована, зокрема, робота маріупольських лікарень, які цілодобово приймали десятки, якщо не сотні поранених від російських обстрілів. Також камера Чернова показує масові захоронення людей у ровах і те, як російські танки цілеспрямовано й безпідставно стріляли по житлових будинках.
Український кінокритик Ігор Кромф у своїй рецензії для видання LiRoom зазначає: «Дивитися цей фільм людині з принаймні базовим рівнем емпатії без клубка в горлі неможливо. Безпрецедентність зла, яке творить Росія в Маріуполі, досі не піддається розумінню здоровим глуздом. Те, що Мстислав Чернов зумів зафіксувати це на відео, — вже робить його частиною історії світової документалістики та репортерства, адже якби не його робота, ніхто б у світі поза Маріуполем не дізнався б, а що ж там відбувалося насправді».
Фото: Docudays
З 2014-го по 2022 рік, попри прифронтовий статус і терористичні атаки, як, наприклад, обстріл з «Градів» мікрорайону «Східний» 24 січня 2015-го, Маріуполь був промисловим, бізнесовим і соціокультурним центром Донеччини.
Однак, 24 лютого 2022 року в місто повторно прийшла війна в абсолютно іншому масштабі, ніж 8 років до цього. Бої за Маріуполь тривали з перших годин повномасштабного російського вторгнення. Місто постійно обстрілювала ворожа артилерія та бомбила ворожа авіація – таким чином росіяни знищили 90% інфраструктури Маріуполя.
Окремою сторінкою стійкості та героїзму стала оборона міста, а згодом – найбільшого металургійного комбінату «Азовсталь», де бійці окремого загону спецпризначення «Азов» разом з українськими морськими піхотинцями та іншими військовими Сил оборони України до останнього утримували позиції.
Маріуполь майже відразу потрапив в оточення. Тож отримувати інформацію про масштаби воєнних злочинів і руйнувань, до яких вдавалася російська армія, було неймовірно важко. Найдовше у місті перебувала репортерська група інформаційного агентства Associated Press: відеограф Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василіса Степанова. Вони залишалися в Маріуполі до 15 березня 2022 року, аж поки не евакуювалися гуманітарним коридором. На той час вони були останніми журналістами в оточеному місті.
Саме завдяки їхнім зусиллям вдалося передати частину інформації про воєнні злочини на початку російської атаки на Маріуполь, яка облетіла світ. Зокрема, відомі кадри бомбардування пологового будинку.
Інформацію передавали з єдиного місця, де чудом можна було зловити звʼязок, – розтрощеної продуктової крамниці. Однак, таким чином міжнародним інформаційним агентствам вдалося передати не більше 10% відзнятого матеріалу. 30 годин записів Мстиславу Чернову вдалося вивезти з оточення. На їх основі він створив документальну стрічку «20 днів у Маріуполі», яка фіксує воєнні злочини росіян та спротив цивільного населення й українських військових.
Стрічка «20 днів у Маріуполі» отримала приз глядацьких симпатій на головному фестивалі американського незалежного кіно «Санденс». А згодом автори фільму були відзначені Пулітцерівською премією за свій, безумовно, журналістський подвиг.
У фільмі зафіксована, зокрема, робота маріупольських лікарень, які цілодобово приймали десятки, якщо не сотні поранених від російських обстрілів. Також камера Чернова показує масові захоронення людей у ровах і те, як російські танки цілеспрямовано й безпідставно стріляли по житлових будинках.
Український кінокритик Ігор Кромф у своїй рецензії для видання LiRoom зазначає: «Дивитися цей фільм людині з принаймні базовим рівнем емпатії без клубка в горлі неможливо. Безпрецедентність зла, яке творить Росія в Маріуполі, досі не піддається розумінню здоровим глуздом. Те, що Мстислав Чернов зумів зафіксувати це на відео, — вже робить його частиною історії світової документалістики та репортерства, адже якби не його робота, ніхто б у світі поза Маріуполем не дізнався б, а що ж там відбувалося насправді».
Фото: Docudays
