16 травня минає 71 рік з початку Кенгірського повстання – масового виступу політв’язнів у Степному таборі ГУЛАГ, що в Казахстані, яке радянське керівництво не могло придушити, аж поки не використало армію та танки. Одним з головних наслідків Кенгірського повстання став демонтаж системи ГУЛАГ.
Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій.
День пам'яті, який щороку відзначаємо в третю неділю травня, покликаний насамперед вшанувати загиблих внаслідок Великого терору 1937–1938 років та інших жертв політичних переслідувань з боку комуністичного режиму.
Спільно з Меморіальним заповідником "Биківнянські могили" підготували для вас матеріал про лише невелику кількість тих, хто став жертвою комуністичних репресій під час Великого терору. Люди різної професії, релігії, національності та соціального статусу. Всі вони стали жертвами вигаданих звинувачень та позасудових розправ.
На жаль, від початку російської гібридної агресії в 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії в 2022, терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора.
Катування та згвалтування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії.
З огляду на все, що стало відомо після визволення від російської окупації Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Херсона, Ізюма та Куп’янська, а також через ті вісті, які приходять з окупованих Нової Каховки, Мелітополя, Маріуполя, Бердянська та інших міст, День пам’яті жертв політичних репресій набув для нас ще одного трагічного значення.
Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики в XXI столітті.
День пам'яті, який щороку відзначаємо в третю неділю травня, покликаний насамперед вшанувати загиблих внаслідок Великого терору 1937–1938 років та інших жертв політичних переслідувань з боку комуністичного режиму.
Спільно з Меморіальним заповідником "Биківнянські могили" підготували для вас матеріал про лише невелику кількість тих, хто став жертвою комуністичних репресій під час Великого терору. Люди різної професії, релігії, національності та соціального статусу. Всі вони стали жертвами вигаданих звинувачень та позасудових розправ.
На жаль, від початку російської гібридної агресії в 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії в 2022, терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора.
Катування та згвалтування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії.
З огляду на все, що стало відомо після визволення від російської окупації Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Херсона, Ізюма та Куп’янська, а також через ті вісті, які приходять з окупованих Нової Каховки, Мелітополя, Маріуполя, Бердянська та інших міст, День пам’яті жертв політичних репресій набув для нас ще одного трагічного значення.
Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики в XXI столітті.
18 травня – День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу.
У 1944 році згідно із таємною постановою Державного комітету оборони № 5859-сс «Про кримських татар», підписаною Сталіним, розпочалася спецоперація військ НКВД з метою «звільнення» Кримського півострова від корінного населення.
Формальною підставою стали обвинувачення кримських татар у масовому дезертирстві та колабораціонізмі, що геть не відповідало дійсності – понад 17 тисяч кримських татар служили в Червоної армії з перших днів війни. Третину учасників партизанського руху, що розгорнувся на півострові, також складали кримські татари.
Спецоперація, у якій було залучено 32 тисячі співробітників НКВД, розпочалася о 3-тій годині ночі. Депортованим (а це були переважно жінки, діти й старі, оскільки усе доросле чоловіче населення воювало) давалося на збори від кількох хвилин до пів години, після чого їх звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, а звідти переповненими, наглухо закритими ешелонами відправляли на «спецпоселення» на схід – в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан. Частина депортованих потрапила на примусові роботи до Московського вугільного тресту, до таборів фронтового резерву та до ГУЛАГу. Дорога тривала до трьох тижнів. Багато депортованих від голоду та хвороб померли в дорозі.
Загалом протягом трьох днів з Криму було вивезено понад 190 тисяч кримських татар. Окремою трагічною сторінкою цієї спецоперації стала доля жителів кількох кримськотатарських сіл на Арабатській стрілці – про них просто забули, а коли спохопилися, то просто вивезли на баржі в море і потопили. Також у 1944-му з Криму було депортовано понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турків і ромів.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Лише 1989 року кримським татарам дозволили повернутися на батьківщину.
Після незаконної анексії Криму в 2014 році російська влада продовжує дискредитацію та утиски кримських татар, що лишилися на півострові. У 2015 році Верховна Рада визнала примусове виселення корінного народу Криму актом геноциду. У 2019 році депортації кримських татар геноцидом також визнали парламенти Литви та Латвії. У 2022 – нижня палата Парламенту Канади, в 2024 – парламент Польщі, а в 2024 – парламент Естонії.
Детальніше про депортацію кримськотатарського народу 1944 року читайте в наших інформаційних матеріалах.
Детальніше про День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу історик Андрій Іванець в інтерв'ю для Радіо Культура.
Дітям про депортацію розказує Джамала в проєкті «Книга-мандрівка».
Перший кримськотатарський художній фільм про сталінські депортації «Хайтарма».
У 1944 році згідно із таємною постановою Державного комітету оборони № 5859-сс «Про кримських татар», підписаною Сталіним, розпочалася спецоперація військ НКВД з метою «звільнення» Кримського півострова від корінного населення.
Формальною підставою стали обвинувачення кримських татар у масовому дезертирстві та колабораціонізмі, що геть не відповідало дійсності – понад 17 тисяч кримських татар служили в Червоної армії з перших днів війни. Третину учасників партизанського руху, що розгорнувся на півострові, також складали кримські татари.
Спецоперація, у якій було залучено 32 тисячі співробітників НКВД, розпочалася о 3-тій годині ночі. Депортованим (а це були переважно жінки, діти й старі, оскільки усе доросле чоловіче населення воювало) давалося на збори від кількох хвилин до пів години, після чого їх звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, а звідти переповненими, наглухо закритими ешелонами відправляли на «спецпоселення» на схід – в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан. Частина депортованих потрапила на примусові роботи до Московського вугільного тресту, до таборів фронтового резерву та до ГУЛАГу. Дорога тривала до трьох тижнів. Багато депортованих від голоду та хвороб померли в дорозі.
Загалом протягом трьох днів з Криму було вивезено понад 190 тисяч кримських татар. Окремою трагічною сторінкою цієї спецоперації стала доля жителів кількох кримськотатарських сіл на Арабатській стрілці – про них просто забули, а коли спохопилися, то просто вивезли на баржі в море і потопили. Також у 1944-му з Криму було депортовано понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турків і ромів.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Лише 1989 року кримським татарам дозволили повернутися на батьківщину.
Після незаконної анексії Криму в 2014 році російська влада продовжує дискредитацію та утиски кримських татар, що лишилися на півострові. У 2015 році Верховна Рада визнала примусове виселення корінного народу Криму актом геноциду. У 2019 році депортації кримських татар геноцидом також визнали парламенти Литви та Латвії. У 2022 – нижня палата Парламенту Канади, в 2024 – парламент Польщі, а в 2024 – парламент Естонії.
Детальніше про депортацію кримськотатарського народу 1944 року читайте в наших інформаційних матеріалах.
Детальніше про День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу історик Андрій Іванець в інтерв'ю для Радіо Культура.
Дітям про депортацію розказує Джамала в проєкті «Книга-мандрівка».
Перший кримськотатарський художній фільм про сталінські депортації «Хайтарма».