*in pursuit — у погоні (за чимось) #diary #brain #procrastination

мені цей нюанс здається ключовим — саме через свій instantly-dopamine-seeking brain я так обожнюю шукати щось взагалі і постійно втягую себе в пошуки чогось (квартири, люди, рішення і так інше) для знайомих

але схоже, що також через це я дуже багато метушуся просто так, неначе імітуючи цей біг у сторону досягнення

і все ж більше за пошук допаміну я керуюся тільки страхом, тому до серйозних речей ніколи не добігаю без докладання величезної купи зусиль, щоб переконати себе пробувати ще

дивлячись на усе під таким кутом нарешті можу сформулювати, що останнім часом (півроку-рік) я йду до зменшення потоку швидкого допаміну, щоб звільнити сили для боротьби зі страхами і сумнівами

жага шукати, досягати і змінюватись є класним бонусом сильного потягу до допаміну, але легко розміняти себе у спробах втекти (від відповідальності, помилок, невизначеності і несхвалення) — з часом важливо навчитись не просто бігти, а саме у потрібному напрямку

#procrastination #diary

іноді «очевидні» речі найбільш недооцінені — мозок їх ігнорує
для мене завдання ‘написати листа в типографію‘ значить стресувати чи підійдуть мої матеріали для робіт, які я хочу замовити; чи виконують вони такі роботи або доведеться шукати далі і з плином часу ризикувати знову відволіктись від своїх планів чи, може, ніхто не хоче братись за таке взагалі (багато ірраціональних думок та страхів)

тому й сама іноді забуваю, як треба наляканому мозку (який ще з дитинства стресував через свої особливості та виконання завдань і з віком тільки більше завчив ці опасіння) спрощувати все та розвіювати образи дрімучих лісів на шляху, який нерідко виявляється легшим, ніж здавалося

#dbt #bpd #diary Керівництво з тренінгу навичок при терапії межового розладу — Марша Лайнен

колись самодігностувала собі межовий розлад особистості, але через звинувачення, що це вигадки у пошуках уваги, я закрила для себе цю тему і шукала відповіді на ментальні проблеми ситуаційно, побоюючись приміряти на себе «не той» тег — такі от перфекціонізм і страх осуду

досі вважаю, що психічні розлади і особливості — це спектр, тому наявність чи відсутність певних з них важко визначити навіть спеціалістам
а найголовнішим в будь-якому разі є пошук рішень та відповідей, які б підійшли саме вам, незалежно від назв, категорій та рамок, бо кожна особистість часто включає в себе різноманітні відтінки адаптивних та дезадаптивних паттернів мислення і поведінки

тому знову повертаюся до спроб впоратися зі своєю схильністю тікати від життя (по факту емоцій) та натренувати навички емоційної регуляції згідно з мануалом діалектико-поведінкової терапії Марші Лайнен

викладатиму тут фрагменти

не завжди вдається взятися за таку складну літературу як посібник Марші Лайнен і тому іноді я переключаюся на легше чтиво як-то 'Refuse to Choose' Барбари Шер (скоріш науково-популярне), збережені скріни з прочитаної колись 'Чому я відволікаюсь' Геловелла про СДУГ (в наступній публікації додам деякі) чи інші матеріали, пости, інсайти

здебільшого вже багато років я шукаю шляхи зменшення рівня прокрастинації та уникання (avoidance) як втечу від життя в різних його проявах
знайдене/усвідомлене я зібрала у кілька важливих особисто для мене принципів:

• радикальне прийняття себе та своїх особливостей як заповідає Лайнен — вчасно піймати власний перфекціонізм, схильність порівнювати та жити гіпотетичним ідеальним майбутнім і натомість шукати красу та задоволення в сьогоденні, романтизувати себе й своє життя і бути вдячною за вже здобуте та пройдене

• важливість для себе — як слідування за тим, що глибинно відчувається ключовим без наявності зовнішнього підтвердження, тобто довіряти власним бажанням, цінностям, відчуттям і діяти, жити зі своїх потреб та вподобань, відшукуючи та вибудовуючи цілісне відчуття себе

• оптимізм, цілеспрямованість etc — певна, близька саме вам, форма готовності пробувати ще і ще, вірити у задумане, діяти попри відсутність підтверджень та результатів, — для мене це значить щодня в міру власних сил рухатися з відчуттям, що якось долупАю сю скалу, що створю і відчую зміни і що саме бажання змін та будь-які навіть невідчутні спроби рухають мене все ближче до цього

отож старанно вчитись приймати себе і власні різні прояви, цінувати саме їх, а не 'як має бути' та вважати, що зміни невідворотні і можна хоча б спробувати повернути їх у бажану сторону — для мене саме це запорука розвитку у бажаному напрямку та перебудови неадаптивних паттернів роботи власного мозку

📎 #support #resilience #diary

для зручності додала теги до публікацій за останні два роки:

#support — ресурси та контакти спеціалістів
#diary — рефлексія і мій досвід
#emotions — зрозуміти та прожити відчуття
#brain — про роботу мозку та патерни поведінки
#body — тіло і зміна стану через роботу з ним
#bpd — межовий розлад (borderline personal disorder)
#adhd — синдром дефіциту уваги та гіперактивності
#anxiety – тривожність
#resilience – (стресо)стійкість
#focus – фокус і продуктивність
#procrastination – звичка уникати та відкладати справи
#executivefunction – когнитивні виконавчі функції (увага, пам'ять, гнучкість мислення і тд)
#relationship – відносини з іншими
#dbt – діалектична поведінкова терапія (dialectical behavior therapy), «синтез або інтеграція протилежностей»

також зберу в один чи кілька постів попередні репости з іншими корисними ресурсами, щоб їх так само можна було знайти за відповідними тегами

знову повернулася до дослідження теми дитячої / батьківської / дорослої позиції, - насправді це значить, що я розбираюся у собі через призму цих питань зараз, знову перероблюю свій "робочий конспект" у ноушені та в тому числі перечитую цю статтю та супутні

#diary

і не словом, а ділом розділяючи підхід про врахування корінних причин 👆🏻- зачепила знову і тему дитячих травм

я вже кілька років не шукаю рішень "напряму у дитинстві" і в цілому знаю свої травми (як мінімум коли вони є, то періодично все одно про себе дають знати через щось дрібне, але дуже тригерне)
і відчуваю, наче навіть для мене поняття дитячої травми трохи втратило суть, бо стало наче загальною назвою для заплутаних особистісних проблем, де метою є сам розбір ситуацій та винних, без пошуку рішень

а сьогодні ось перечитую і думаю, - наскільки важливо все ж тримати в системі уявлень про себе те, що певні наші не занадто дезадаптивні риси (тобто жити з ними не так весело, але можна) були сформовані саме травмами

тому щоб мати на увазі, як дуже різні приклади дитячого болісного досвіду лишають свої відтиски на нашій психіці та які самі прояви можуть свідчити саме про це -- повернемося до теми childhood trauma, щоб піти далі і глибше вже в теперішньому з оновленою базою уявлень про себе:

#diary