🔶 Середа розпочинається інформативно, бо «День традиційної культури», він такий⚡️
Отже, зараз мова піде про ярмарок, починаємо⤵️
🔸 ЯРМАРОК. Захід, де продавці демонструють та продають товар споживачам. Так трактується цей термін у словниках. І з цим важко не погодитися, тому що це саме місце на якому демонструють не лише свої товари продавці, а й місце зустрічі, розваг, вирішення важливих сімейних питань. Ми не помилимося коли ще до слова захід, додамо й слово «дійство», що ніким не було сплановано, а відбувалося само по собі. Саме до дійства, що відбувалися на ярмарках часто зверталися письменники, художники, режисери.
🔸 Як саме відбувалися ярмарки на Харківщині на початку-середині ХХ століття ми звернемося до наших фольклорно-етнографічних записів із спогадами наших інформантів.
Як правило ярмарки відбувалися а великі свята, наприклад на Покрову, коли вже на селі «поробили всю важку роботу» і селяни могли продати рештки свого збіжжя, худобу, птицю або ж придбати собі необхідний посуд, одяг, реманент, смаколики, тощо. Ярмарок тривав один день і називали його «малий» і великий що охоплював два-три дні. На ярмарках крім сільськогосподарської продукції, які продавали селяни, ремісники та крамарі вивозили свій товар. На ярмаркових майданчиках встановлювали «качелі», «каруселі», де діти та молодь могли розважитися та відпочити. Часто згадують старожили і про розіграш «лотереї». «Дядько носив з собою папугу і за певну ціну птиця діставав із коробки разноцвєтні папірці де було написано бажання. А можна було виграти і сережки, колечко із проволоки…».
➡️Отже згадують наші інформанти:
🔸«Качєлі робили, колиску. Нічого не роблять. Молодьож три дні, співають та колишуться». (зап. 1994 р., с. Іванівка на Шевченківщині, Поліна Прохорівна, 1914 р.н.)
🔸«Качєлі, каруселі, оце прямо таке гуляння, Боже сохрани. Жінки, чоловіки, годів по 30, в м’яча грають на вигоні. (Що продавали на ярмарку?) На ярмарку продавали все. Ото понавозять з города всячини і товари, і гостинці, хто шо відціля повиносе. Інтєрєсно було, просто як великий базарь. (Який посуд був?) Тоді ж в основном був череп’яні миски, кувшини, дерев’яні ложки, порозрисовувані і такі (не розмальовані), матерію привозили. І я помню ярмарок, і каруселі помню, біжиш, як нема дома грошей, то береш яєць, пооддавав тому у кого карусєлі...» (зап. 04.08.1995 р., с. Новомиколаїка на Шевченківщині від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н.)
🔶А ще на ярмарку можна було при «купівлі-продажі товару» з кимсь познайомитися або зустріти знайомого з іншого села, якого давно не бачив і при спілкуванні вияснити що в нього є дочка на виданні, а в тебе ж син-парубок. У такому ділі і сватами можна було стати…
🔸« Частенько було так, шо батьки знайомилися на ярмарку. При розговорі вияснялося шо у одного є дочка на вданні, а в другого син, якому треба женитися». (зап. 10.08.1997 р., с. Полкова Микитівка на Богодухівщині від Васеніної Галини Тихонівни, 1915 р.н., Левченка Матвія Тихоновича, 1912 р.н.)
🔸 «Батьки домовлялися, а молоді один одного і не бачили. Спершу приходили свати без хліба, шоб молоді подивилися один на одного, а тоді договорялися коли приходити з хлібом». (зап. 13.08.1997 р., с. Ясенове на Валківщині від Андрущенко Євдокії Денисівни, 1916 р.н., Романенко Уляни Данилівни, 1923 р.н., Новосел Ганни Панасівни, 1934 р.н.)
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#ярмарок
Отже, зараз мова піде про ярмарок, починаємо⤵️
🔸 ЯРМАРОК. Захід, де продавці демонструють та продають товар споживачам. Так трактується цей термін у словниках. І з цим важко не погодитися, тому що це саме місце на якому демонструють не лише свої товари продавці, а й місце зустрічі, розваг, вирішення важливих сімейних питань. Ми не помилимося коли ще до слова захід, додамо й слово «дійство», що ніким не було сплановано, а відбувалося само по собі. Саме до дійства, що відбувалися на ярмарках часто зверталися письменники, художники, режисери.
🔸 Як саме відбувалися ярмарки на Харківщині на початку-середині ХХ століття ми звернемося до наших фольклорно-етнографічних записів із спогадами наших інформантів.
Як правило ярмарки відбувалися а великі свята, наприклад на Покрову, коли вже на селі «поробили всю важку роботу» і селяни могли продати рештки свого збіжжя, худобу, птицю або ж придбати собі необхідний посуд, одяг, реманент, смаколики, тощо. Ярмарок тривав один день і називали його «малий» і великий що охоплював два-три дні. На ярмарках крім сільськогосподарської продукції, які продавали селяни, ремісники та крамарі вивозили свій товар. На ярмаркових майданчиках встановлювали «качелі», «каруселі», де діти та молодь могли розважитися та відпочити. Часто згадують старожили і про розіграш «лотереї». «Дядько носив з собою папугу і за певну ціну птиця діставав із коробки разноцвєтні папірці де було написано бажання. А можна було виграти і сережки, колечко із проволоки…».
➡️Отже згадують наші інформанти:
🔸«Качєлі робили, колиску. Нічого не роблять. Молодьож три дні, співають та колишуться». (зап. 1994 р., с. Іванівка на Шевченківщині, Поліна Прохорівна, 1914 р.н.)
🔸«Качєлі, каруселі, оце прямо таке гуляння, Боже сохрани. Жінки, чоловіки, годів по 30, в м’яча грають на вигоні. (Що продавали на ярмарку?) На ярмарку продавали все. Ото понавозять з города всячини і товари, і гостинці, хто шо відціля повиносе. Інтєрєсно було, просто як великий базарь. (Який посуд був?) Тоді ж в основном був череп’яні миски, кувшини, дерев’яні ложки, порозрисовувані і такі (не розмальовані), матерію привозили. І я помню ярмарок, і каруселі помню, біжиш, як нема дома грошей, то береш яєць, пооддавав тому у кого карусєлі...» (зап. 04.08.1995 р., с. Новомиколаїка на Шевченківщині від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н.)
🔶А ще на ярмарку можна було при «купівлі-продажі товару» з кимсь познайомитися або зустріти знайомого з іншого села, якого давно не бачив і при спілкуванні вияснити що в нього є дочка на виданні, а в тебе ж син-парубок. У такому ділі і сватами можна було стати…
🔸« Частенько було так, шо батьки знайомилися на ярмарку. При розговорі вияснялося шо у одного є дочка на вданні, а в другого син, якому треба женитися». (зап. 10.08.1997 р., с. Полкова Микитівка на Богодухівщині від Васеніної Галини Тихонівни, 1915 р.н., Левченка Матвія Тихоновича, 1912 р.н.)
🔸 «Батьки домовлялися, а молоді один одного і не бачили. Спершу приходили свати без хліба, шоб молоді подивилися один на одного, а тоді договорялися коли приходити з хлібом». (зап. 13.08.1997 р., с. Ясенове на Валківщині від Андрущенко Євдокії Денисівни, 1916 р.н., Романенко Уляни Данилівни, 1923 р.н., Новосел Ганни Панасівни, 1934 р.н.)
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#ярмарок
🔶 8 листопада — СВЯТО ДМИТРА.
Віряни вшановують день пам’яті Дмитра Солунського, святого і великомученика. На Харківщині цей день називають Дмитра, Митра.
Згадують усіх покійних родичів, відвідують церкву, ставлять свічки і замовляють службу.
🔸За старих часів поминали померлих родичів за загальним сімейним столом, відвідували їх могили, запалювали свічки і молилися за душі близьких і знайомих, які залишили землю.
Не лише цей день, а й ввесь тиждень був присвячений пращурам і називався «батьківський». Суботу напередодні, називали «батьківська» поминальна субота або Дмитрівська субота.
Нерідко це свято пов’язують із патріотизмом, захистом рідної землі та військовою справою. Моляться, щоб Бог дарував терпіння і мужність та допомагав під час військових дій. Нині ми також всі молимося за перемогу, мир і спокій у нашій країні. Щоб Бог дарував силу, здоров’я, витримку нашим Захисникам!
🔸Дмитрів день завершував хліборобський рік і відзначався повним завмирванням природи та початком зими.
Він також є останнім для періоду сватання. Після нього старостів до дівчат не засилали, бо невдовзі наставав Пилипівський піст та починали готуватися до Різдвяного посту. А у піст весілля не грали.
Коли якась із дівчат на виданні лишилася не засватана, на Харківщині говорили: — «До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра, хоч лавку витри», бо заміж ніхто не взяв.
На фото: лялька «З вірою в світле». Автор Марина Дубровська, керівник клубу «Оксамит» Харківського міського культурного центру за місцем проживання Харківської міської ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
Віряни вшановують день пам’яті Дмитра Солунського, святого і великомученика. На Харківщині цей день називають Дмитра, Митра.
Згадують усіх покійних родичів, відвідують церкву, ставлять свічки і замовляють службу.
🔸За старих часів поминали померлих родичів за загальним сімейним столом, відвідували їх могили, запалювали свічки і молилися за душі близьких і знайомих, які залишили землю.
Не лише цей день, а й ввесь тиждень був присвячений пращурам і називався «батьківський». Суботу напередодні, називали «батьківська» поминальна субота або Дмитрівська субота.
Нерідко це свято пов’язують із патріотизмом, захистом рідної землі та військовою справою. Моляться, щоб Бог дарував терпіння і мужність та допомагав під час військових дій. Нині ми також всі молимося за перемогу, мир і спокій у нашій країні. Щоб Бог дарував силу, здоров’я, витримку нашим Захисникам!
🔸Дмитрів день завершував хліборобський рік і відзначався повним завмирванням природи та початком зими.
Він також є останнім для періоду сватання. Після нього старостів до дівчат не засилали, бо невдовзі наставав Пилипівський піст та починали готуватися до Різдвяного посту. А у піст весілля не грали.
Коли якась із дівчат на виданні лишилася не засватана, на Харківщині говорили: — «До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра, хоч лавку витри», бо заміж ніхто не взяв.
На фото: лялька «З вірою в світле». Автор Марина Дубровська, керівник клубу «Оксамит» Харківського міського культурного центру за місцем проживання Харківської міської ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
🔶14 листопада – день святих чудотворців КУЗЬМИ і ДЕМ’ЯНА. На Харківщині це свято називають Кузьми-Дем'яна.
🔸Кузьму і Дем’яна віряни вважають чудотворними лікарями-цілителями, а також покровителями шлюбів, ковалів і майстринь. Вони навчили людей землеробству та садівництву. А ще, захищають людей і домашню худобу та птицю від укусу змій і різних «гадів».
🔸Ось як розповідається у легенді, яку записав дослідник Петро Іванов у ХІХ столітті у Куп’янському повіті. Кузьма був чудовим ковалем і до нього приходить молодий парубок на ім'я Дем’ян, щоб повчитися цьому ремеслу. Кузьма спочатку вирішує випробувати хлопця і тричі відправляє до себе додому на ночівлю, де господарює його дружина (вона була страшною відьмою). Жінці сподобався молодий красень і вона намагається причарувати його. Дем’ян не піддався її чарам і повернувся до майстра та почав вчитися ковальству. Ображена відьма вирішує помститися молодому парубку Вона перекидається на змію і вимагає у Кузьми видати їй Дем’яна, інакше погрожує вбити їх обох. Але чоловіки разом вбили та спалили змію, а попіл розвіяли. З цього попелу виплодилися різні «гади», тож тепер ковалі мають охороняти людей від них та змій. Ось так, за легендою, святі Кузьма і Дем’ян допомагали людям.
🔸Цього дня віряни йдуть до церкви й моляться святим Кузьмі і Дем’яну про зцілення від душевних і тілесних хвороб, про допомогу в навчанні, про мир у родині, про любов між подружжям.
🔸На свято гріх працювати у кузні та займатися рукоділлям. Тож зазвичай на вечорницях молодь не працювала, а святкувала, робила складку та готували різні страви, особливо з курятини.
🔸Вважається, що від свята морози сковують землю до весни.
Існує повір’я, що вагітні жінки цього дня мають народити близнят або двійнят. «Якшо вагітна жінка должна була народити дитя в цей день, то обізатєльно народжувалися близнята або двійнята» (с. Гетьманівка на Шевченківщині).
🔸«Кузьма і Дем’ян», малюнок виконала Світлана Мишак, керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Оійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
🔸Кузьму і Дем’яна віряни вважають чудотворними лікарями-цілителями, а також покровителями шлюбів, ковалів і майстринь. Вони навчили людей землеробству та садівництву. А ще, захищають людей і домашню худобу та птицю від укусу змій і різних «гадів».
🔸Ось як розповідається у легенді, яку записав дослідник Петро Іванов у ХІХ столітті у Куп’янському повіті. Кузьма був чудовим ковалем і до нього приходить молодий парубок на ім'я Дем’ян, щоб повчитися цьому ремеслу. Кузьма спочатку вирішує випробувати хлопця і тричі відправляє до себе додому на ночівлю, де господарює його дружина (вона була страшною відьмою). Жінці сподобався молодий красень і вона намагається причарувати його. Дем’ян не піддався її чарам і повернувся до майстра та почав вчитися ковальству. Ображена відьма вирішує помститися молодому парубку Вона перекидається на змію і вимагає у Кузьми видати їй Дем’яна, інакше погрожує вбити їх обох. Але чоловіки разом вбили та спалили змію, а попіл розвіяли. З цього попелу виплодилися різні «гади», тож тепер ковалі мають охороняти людей від них та змій. Ось так, за легендою, святі Кузьма і Дем’ян допомагали людям.
🔸Цього дня віряни йдуть до церкви й моляться святим Кузьмі і Дем’яну про зцілення від душевних і тілесних хвороб, про допомогу в навчанні, про мир у родині, про любов між подружжям.
🔸На свято гріх працювати у кузні та займатися рукоділлям. Тож зазвичай на вечорницях молодь не працювала, а святкувала, робила складку та готували різні страви, особливо з курятини.
🔸Вважається, що від свята морози сковують землю до весни.
Існує повір’я, що вагітні жінки цього дня мають народити близнят або двійнят. «Якшо вагітна жінка должна була народити дитя в цей день, то обізатєльно народжувалися близнята або двійнята» (с. Гетьманівка на Шевченківщині).
🔸«Кузьма і Дем’ян», малюнок виконала Світлана Мишак, керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Оійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
Також дівчата могли використовуватися «кармани» для насіння соняшника чи кабачкового, гарбузового, коли йшли у святкові та вихідні дні на вечорниці чи «колоди».
Ймовірно, що «кармани» слугували і чоловічій половині населення Харківщини як ємність для зерна, яким посівали (посипали) в оселях односельчан на свято Василя.
На Харківщині чоловіки носили на поясі маленьку торбиночку, що називалася «калиточка», у ній зберігали гроші. На Різдвяно-Новорічні свята господар із калиточки виймав гроші та обдаровував ними колядників і щедрівників. У обрядових піснях на Харківщині співається:
А чи дома, дома, пан-господар?
А ми знаєм, шо він дома,
Сидить же він в кінці стола,
А на ньому шуба люба,
А на шубі калиточка,
А в калиточці сім сто золотих,
А поміж ними казна червоних.
Щастя бажаємо дому цьому,
Дайте червоний та й по всьому.
(зап. 16.08.1997 р. смт. Нова Вололага від Чалиш Лідії Трохимівни, 1932 р.н., с. Рябухине на Нововодолажчині)
* На світлинах:
– Скрипка Раїса Антонівна у традиційному одязі з «карманом на три пальці», с. Лиман Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області;
– «Карман на три пальці», с. Киселі Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Оійник.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#традиційневбранняХарківщини
#традиційнийодяг
#кармани
#спадщинаХарківщини
Ймовірно, що «кармани» слугували і чоловічій половині населення Харківщини як ємність для зерна, яким посівали (посипали) в оселях односельчан на свято Василя.
На Харківщині чоловіки носили на поясі маленьку торбиночку, що називалася «калиточка», у ній зберігали гроші. На Різдвяно-Новорічні свята господар із калиточки виймав гроші та обдаровував ними колядників і щедрівників. У обрядових піснях на Харківщині співається:
А чи дома, дома, пан-господар?
А ми знаєм, шо він дома,
Сидить же він в кінці стола,
А на ньому шуба люба,
А на шубі калиточка,
А в калиточці сім сто золотих,
А поміж ними казна червоних.
Щастя бажаємо дому цьому,
Дайте червоний та й по всьому.
(зап. 16.08.1997 р. смт. Нова Вололага від Чалиш Лідії Трохимівни, 1932 р.н., с. Рябухине на Нововодолажчині)
* На світлинах:
– Скрипка Раїса Антонівна у традиційному одязі з «карманом на три пальці», с. Лиман Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області;
– «Карман на три пальці», с. Киселі Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Оійник.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#традиційневбранняХарківщини
#традиційнийодяг
#кармани
#спадщинаХарківщини
7 грудня, свято великомучениці КАТЕРИНИ. Віряни у це свято йдуть до церкви і вважають Катерину заступницею всіх жінок, покровителькою шлюбу, сімейного щастя. На Харківщині, цей день називають Катрі, Катьки.
Люди дотримувалися заборони не виконувати важкої роботи на свято. А так, як вже почався Різдвяний піст, готували та споживали лише пісні страви. Молодь відвідувала вечорниці, але гучно не співали і не танцювали.
Цього дня починалися ворожіння. Ворожили не лише дівчата на виданні, а й всі члени родини могли передбачити свою подальшу долю за допомогою вишневої гілочки. Для цього ламали розгалужену гілочку вишні. Кожен член родини прив’язував на окремий прутик коротеньку стрічечку або стьожку тканини чи кольорову нитку, щоб знати чий. Гілочку ставили у глек із водою і до Нового року, на ній мали з’явитися квіточки. Якщо ж помічена гілочка не розквітла, а то й засохла, то це віщувало щось негарне в майбутньому для того члена сім’ї, хто лишив на ній мітку.
Ось як про це свято згадували жителі сіл Шевченківської селищної ради на Харківщині.
«На Катрі, Катьки у нас ще кажуть, дівчата гадають» (зап. 21.07.1994 р. с. Отрадне на Шевченківщині від Маренич Марії Михайлівни, 1913 р.н., Манченко Наталії Андріївни, 1915 р.н.).
«Сьомого у нас Катрі. Ламають гілочку, ставлять у воду, скільки там у сім’ї чоловік. А потом намічають каждий свою гілочку, і як та гілочка зацвіте, к жизні чи к щастю. Гілочки поставлять там на столі у бутилочку, підливають туди водички. Вона листочки викидає, вишня буває і зацвіте» (зап. 08.08.1994 р. с. Петрівка на Шевченківщині від Телятникової Надії Іванівни, 1922 р.н. ).
«Гілочку кажду підпишеш і обмотаєш її, і яка лучче розцвілася, тому луччя жизня буде» (31.07.2006 р. с. Гетьманівка на Шевченківщині від Бражник Катерини Григорівни, 1932 р.н.).
«На Катерини», малюнок виконала Світлана Мишак , керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#Катерини
#Катрі
Люди дотримувалися заборони не виконувати важкої роботи на свято. А так, як вже почався Різдвяний піст, готували та споживали лише пісні страви. Молодь відвідувала вечорниці, але гучно не співали і не танцювали.
Цього дня починалися ворожіння. Ворожили не лише дівчата на виданні, а й всі члени родини могли передбачити свою подальшу долю за допомогою вишневої гілочки. Для цього ламали розгалужену гілочку вишні. Кожен член родини прив’язував на окремий прутик коротеньку стрічечку або стьожку тканини чи кольорову нитку, щоб знати чий. Гілочку ставили у глек із водою і до Нового року, на ній мали з’явитися квіточки. Якщо ж помічена гілочка не розквітла, а то й засохла, то це віщувало щось негарне в майбутньому для того члена сім’ї, хто лишив на ній мітку.
Ось як про це свято згадували жителі сіл Шевченківської селищної ради на Харківщині.
«На Катрі, Катьки у нас ще кажуть, дівчата гадають» (зап. 21.07.1994 р. с. Отрадне на Шевченківщині від Маренич Марії Михайлівни, 1913 р.н., Манченко Наталії Андріївни, 1915 р.н.).
«Сьомого у нас Катрі. Ламають гілочку, ставлять у воду, скільки там у сім’ї чоловік. А потом намічають каждий свою гілочку, і як та гілочка зацвіте, к жизні чи к щастю. Гілочки поставлять там на столі у бутилочку, підливають туди водички. Вона листочки викидає, вишня буває і зацвіте» (зап. 08.08.1994 р. с. Петрівка на Шевченківщині від Телятникової Надії Іванівни, 1922 р.н. ).
«Гілочку кажду підпишеш і обмотаєш її, і яка лучче розцвілася, тому луччя жизня буде» (31.07.2006 р. с. Гетьманівка на Шевченківщині від Бражник Катерини Григорівни, 1932 р.н.).
«На Катерини», малюнок виконала Світлана Мишак , керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#Катерини
#Катрі
На останній місяць року припадає чимало святкових днів. Про деякі з них говорили 30 листопада під час народознавчої онлайн-зустрічі «Катерини, Андрія та інші грудневі свята в традиційному народному календарі українців» із нашим колегою Михайлом Красиковим, етнологом, професором кафедри українознавства, культурології та історії науки НТУ «ХПІ», а також директором Етнографічного музею «Слобожанські скарби» імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ».
Учасники зустрічі, яку Харківський обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва проводив спільно з Харківською державною науковою бібліотекою ім. В.Г. Короленка та іншими культурними закладами міста, дізналися про народні традиції святкування і способи вгадування долі на Введення, Катерини, Юрія, Парамона та Андрія.
Грудневі святкування розпочинаються за сучасним календарем 4 грудня зі свята Введення, Третьої Пречистої. Цього дня примічали, хто першим зайде до оселі, адже цей гість визначав наступний рік для господарів. Бажаним гостем був чужий заможний чоловік, а от жінок намагалися не впускати першими. Окрім того, звертали увагу на погодні умови. Морозний день віщував холодну і сніжну зиму, а ясна погода пророкувала неврожай.
7 грудня на свято Катерини, яка є покровителькою жіночої і дівочої долі, дівчата вставали до сходу сонця і йшли в садок, зрізали гілочки вишні, щоб поставити в воду і дізнатися про своє майбутнє заміжжя. Ввечері цього дня молодь збиралась на вечорниці, а коли випроваджували хлопців, то дівчата йшли слухати долю. Зверталися до цієї святої й хлопці, щоб послала їм гарну жінку.
В день холодного Юрія, що припадає на 9 грудня, також можна було спробувати вгадати погодні умови та врожайність наступного року. Якщо іній на землі на Юріїв день, то буде хороший врожай. Холод і мороз цього дня обіцяв довгу і сувору зиму.
Вважається, що на Парамона, 12 грудня, земля замерзає, а річки покриваються стійким льодом. Потрібно було добре протопити піч, щоб не мерзнути цілий рік. Якщо сніг ще не випав, то і взимку його не буде.
13 грудня свято Андрія, коли відбувалися ворожіння дівчат на долю і бешкетування хлопців. Дівчата йшли під вікна і слухали про що говорять в хаті. На Андрія відбувалась і ритуальна сівба конопель, після якої дівчина брала жменю тих конопель і йшла їх рахувати. Хлопці ж цього дня могли зняти хвіртку, ворота або й розібрати хлів. Відоме це свято й звичаєм «кусання калити» на вечорницях.
Глибше пізнати особливості святкування грудневих свят можна переглянувши запис зустрічі за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=NjgT9AHu84o
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#грудневісвята
#народнітрадиції
#народніприкмети
#Катерини #Введення #Андрія
#ворожіння
#спадщинаХарківщини
Учасники зустрічі, яку Харківський обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва проводив спільно з Харківською державною науковою бібліотекою ім. В.Г. Короленка та іншими культурними закладами міста, дізналися про народні традиції святкування і способи вгадування долі на Введення, Катерини, Юрія, Парамона та Андрія.
Грудневі святкування розпочинаються за сучасним календарем 4 грудня зі свята Введення, Третьої Пречистої. Цього дня примічали, хто першим зайде до оселі, адже цей гість визначав наступний рік для господарів. Бажаним гостем був чужий заможний чоловік, а от жінок намагалися не впускати першими. Окрім того, звертали увагу на погодні умови. Морозний день віщував холодну і сніжну зиму, а ясна погода пророкувала неврожай.
7 грудня на свято Катерини, яка є покровителькою жіночої і дівочої долі, дівчата вставали до сходу сонця і йшли в садок, зрізали гілочки вишні, щоб поставити в воду і дізнатися про своє майбутнє заміжжя. Ввечері цього дня молодь збиралась на вечорниці, а коли випроваджували хлопців, то дівчата йшли слухати долю. Зверталися до цієї святої й хлопці, щоб послала їм гарну жінку.
В день холодного Юрія, що припадає на 9 грудня, також можна було спробувати вгадати погодні умови та врожайність наступного року. Якщо іній на землі на Юріїв день, то буде хороший врожай. Холод і мороз цього дня обіцяв довгу і сувору зиму.
Вважається, що на Парамона, 12 грудня, земля замерзає, а річки покриваються стійким льодом. Потрібно було добре протопити піч, щоб не мерзнути цілий рік. Якщо сніг ще не випав, то і взимку його не буде.
13 грудня свято Андрія, коли відбувалися ворожіння дівчат на долю і бешкетування хлопців. Дівчата йшли під вікна і слухали про що говорять в хаті. На Андрія відбувалась і ритуальна сівба конопель, після якої дівчина брала жменю тих конопель і йшла їх рахувати. Хлопці ж цього дня могли зняти хвіртку, ворота або й розібрати хлів. Відоме це свято й звичаєм «кусання калити» на вечорницях.
Глибше пізнати особливості святкування грудневих свят можна переглянувши запис зустрічі за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=NjgT9AHu84o
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#грудневісвята
#народнітрадиції
#народніприкмети
#Катерини #Введення #Андрія
#ворожіння
#спадщинаХарківщини
YouTube
Катерини, Андрія та інші грудневі свята в традиційному народному календарі українців
Хоч народне прислів'я і стверджував, що сумний грудень і в свято, і в будень, але ж саме останній місяць року налаштовує нас на оптимістичну хвилю, бо хоч зима повертає на мороз, проте сонце вже йде на літо. У грудні, що не день, то свято.
На народознавчій…
На народознавчій…
13 грудня, свято АНДРІЯ Первозванного. На Харківщині цей день називали Андрія, Андрея, Андросима.
Цього дня гріх було робити важку роботу. Також не можна було прясти, шити, вишивати, тому всі відпочивали і святкували. Зранку йшли до церкви, а по обіді в гості. Увечері молодь збиралася на вечорниці.
Опівночі дівчата ворожили, а парубки бешкетували та робили шкоду дівчатам та їх оселям. Цей день вважався парубочим. Вночі парубки знімали хвіртки, ворота і переносили до іншого господаря або стягали на солом’яний дах хати. Вози чи сани перетягали від одного двору до іншого, а господарі зранку шукали та знаходили пропажу далеченько від своєї хати. Якщо ж дівчина не виходила на гуляння, то на воротях її садиби малювали хрести або обмазували дьогтем. Колодязі також не минали, а намагалися щось вкинути, щоб не можна було води набрати, наприклад гарбузи. На бешкетування хлопців ніхто не ображався, бо це була традиція.
На Харківщині дівчата ворожили на свою долю та подальше заміжжя. О 12 годині ночі дівчата виходили на вулицю, за хату чи під тин, де сніг лежав рівненько, падали на нього спиною, а зранку дивилися, чи ніхто по ньому не походив. Якщо свої сліди лишив пес чи кіт, то цього року заміж не вийде, а коли сніг був рівний, то віщувало гарний рік. Ворожили і за допомогою конопель, тобто їх «сіяли».
Як саме святкували цей день, звернемося до записів наших очевидців і безпосередніх учасників цих дійств.
У с. Гетьманівка на Шевченківщині «У 12 часів ночі дівчата сіяли коноплі у сніг, приказували: – Андрію, Андрія, я на тебе коноплі сію, з ким буду брати, щоб у сні увидати. Бо дуже заміж хочу».
«13 дікабря Андрей. Вареники варили, хлопців частували і витворяли.. Ворота познімають. І хрести писали на воротіх дівкам. І капусти рвали дівчатам. – То нічого, шо капусти, а міні так у колодізь взяли, накидали гарбузів, не вийшла ж на вулицю. Як виходю утром по воду у колодізь, не втопа відро. Ну шо ж таке? Може там хто втоп? А вода так не дуже далеко була, туди, дивлюсь, а воно гарбузи, а вони ж то випливають наверх. Я глянула, а там гарбузів повно в колодізі» (зап. 04.08.1995 р. с. Новомиколаївка на Шевченківщині від Кравченко Марії Михайлівни, 1909 р.н., Лабуз Ганни Олександрівни, 1910 р.н., Голубятник Марії Семенівни, 1926 р.н., Таран Олександри Максимівни, 1930 р.н.).
«Ворота познімають. У того ворота зняли, тому віднесли. А тоді люди попросипаються утром і мотаються, шукають де чіє. Той каже: – А в мене принесено двоє. А той каже: – А в мене зняті. І ото ходять і шукають свої ворота» (зап. 04.08.1995 р. с. Новомиколаївка на Шевченківщині від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н.).
«Казали Андросима. Аби не Андросила, та мичку кундросила. Так вона б попряла, а вона пропразнувала…» (зап. 11.08.1996 р. с. Гетьманівка на Шевченківщині від Кубрак Любов Іванівни, 1909 р.н.,)
«У Лимані називали Андросима, казали: – На Андросима, хазяйка мички кундросила. Начинали робити мички. Молодьож жартувала – знімала ворота» (зап. 13.08.1995 р. с. Лиман Слобожанської селищної ради від Маницької Ганни Пимонівни, 1921 р.н, Зубенко Марфи Степанівни, 1920 р.н.).
«На Андрія», малюнок виконала Світлана Мишак , керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#народніприкмети
#Андрія
#ворожіння
#спадщинаХарківщини
Цього дня гріх було робити важку роботу. Також не можна було прясти, шити, вишивати, тому всі відпочивали і святкували. Зранку йшли до церкви, а по обіді в гості. Увечері молодь збиралася на вечорниці.
Опівночі дівчата ворожили, а парубки бешкетували та робили шкоду дівчатам та їх оселям. Цей день вважався парубочим. Вночі парубки знімали хвіртки, ворота і переносили до іншого господаря або стягали на солом’яний дах хати. Вози чи сани перетягали від одного двору до іншого, а господарі зранку шукали та знаходили пропажу далеченько від своєї хати. Якщо ж дівчина не виходила на гуляння, то на воротях її садиби малювали хрести або обмазували дьогтем. Колодязі також не минали, а намагалися щось вкинути, щоб не можна було води набрати, наприклад гарбузи. На бешкетування хлопців ніхто не ображався, бо це була традиція.
На Харківщині дівчата ворожили на свою долю та подальше заміжжя. О 12 годині ночі дівчата виходили на вулицю, за хату чи під тин, де сніг лежав рівненько, падали на нього спиною, а зранку дивилися, чи ніхто по ньому не походив. Якщо свої сліди лишив пес чи кіт, то цього року заміж не вийде, а коли сніг був рівний, то віщувало гарний рік. Ворожили і за допомогою конопель, тобто їх «сіяли».
Як саме святкували цей день, звернемося до записів наших очевидців і безпосередніх учасників цих дійств.
У с. Гетьманівка на Шевченківщині «У 12 часів ночі дівчата сіяли коноплі у сніг, приказували: – Андрію, Андрія, я на тебе коноплі сію, з ким буду брати, щоб у сні увидати. Бо дуже заміж хочу».
«13 дікабря Андрей. Вареники варили, хлопців частували і витворяли.. Ворота познімають. І хрести писали на воротіх дівкам. І капусти рвали дівчатам. – То нічого, шо капусти, а міні так у колодізь взяли, накидали гарбузів, не вийшла ж на вулицю. Як виходю утром по воду у колодізь, не втопа відро. Ну шо ж таке? Може там хто втоп? А вода так не дуже далеко була, туди, дивлюсь, а воно гарбузи, а вони ж то випливають наверх. Я глянула, а там гарбузів повно в колодізі» (зап. 04.08.1995 р. с. Новомиколаївка на Шевченківщині від Кравченко Марії Михайлівни, 1909 р.н., Лабуз Ганни Олександрівни, 1910 р.н., Голубятник Марії Семенівни, 1926 р.н., Таран Олександри Максимівни, 1930 р.н.).
«Ворота познімають. У того ворота зняли, тому віднесли. А тоді люди попросипаються утром і мотаються, шукають де чіє. Той каже: – А в мене принесено двоє. А той каже: – А в мене зняті. І ото ходять і шукають свої ворота» (зап. 04.08.1995 р. с. Новомиколаївка на Шевченківщині від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н.).
«Казали Андросима. Аби не Андросила, та мичку кундросила. Так вона б попряла, а вона пропразнувала…» (зап. 11.08.1996 р. с. Гетьманівка на Шевченківщині від Кубрак Любов Іванівни, 1909 р.н.,)
«У Лимані називали Андросима, казали: – На Андросима, хазяйка мички кундросила. Начинали робити мички. Молодьож жартувала – знімала ворота» (зап. 13.08.1995 р. с. Лиман Слобожанської селищної ради від Маницької Ганни Пимонівни, 1921 р.н, Зубенко Марфи Степанівни, 1920 р.н.).
«На Андрія», малюнок виконала Світлана Мишак , керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#народніприкмети
#Андрія
#ворожіння
#спадщинаХарківщини
19 грудня – свято МИКОЛАЯ-ЧУДОТВОРЦЯ.
На Харківщині, за народним звичаєм, цей день називають: Микола, Святий Миколай, Микола зимній, Микола Угодник.
Він є одним із найважливіших християнських святих. До нього звертаються з молитвами як до захисника в нещасті й помічника у скруті, коли хочуть миру, спокою, здоров’я та злагоди.
У цей день йшли до церкви на службу, за відсутності церкви, молилися вдома. Якщо у родині був чоловік із таким ім’ям – відзначали. Зазвичай ходили в гості.
Перед Миколаєм та перед великими святами необхідно було віддати борги, якщо вони були. На свято, до схід сонця, готували кутю, узвар, щоб багатий був урожай на зернові. Діткам дарували подарунки та випікали печиво "миколайчики". З часом, звичаї та традиції святкування Миколая, перейшли на Різдвяні святки.
Наприкінці ХХ століття ми фіксували лише залишки спогадів про широке відзначення свята. За інформацією старожилів «У цей день діткам дарували подарунки» (с. Дорофіївка на Валківщині).
Також на Борівщині записана легенда про Миколая.
«Миколай всігда помагав людям і люди його почітали. А Касяну не нравилося це. От він і пішов до Бога жалітися на Миколая. Тоді Бог і каже, анголам шоб вони найшли Миколу та привели до нього. Ангели полетіли шукати його, прилітають, кажуть шо нема Миколи на небі, він пішов на море людей рятувати. Вдруге Бог посилає анголів найти Миколая. Ті полетіли, прилітають, кажуть немає Миколая, він людей від пожара рятує. Втретє Бог посилає анголів привести до нього Миколу. Полетіли анголи, прилітають, кажуть немає Миколи, він козаків із турецької неволі визволяє. В четверте Бог посилає анголів найти Миколу. Приводять Миколу, а він увесь у грязі, одежа подерта. – Де ти був? – питає Бог. – Та мужику помагав воза з грязі витягати, каже Микола. А тоді Бог і каже Касяну: – Бачиш, за шо люди люблять і цінять Миколу, за добрі справи. А ти, йди і будеш на землі появлятися раз на чотири роки. З тих пір Касян являється на землю тіки у високосний рік» (зап. 2000 р. в с. Бахтин на Борівщині від Нужної Лідії Степанівни).
З цього дня на Харківщині співали колядки про Миколая.
Миколай, коника сідлає,
Миколай з двору виїджає,
Тому святий Миколай
На усяк час помогай
Миколаю!
На світлинах "Святий Миколай" у виконанні учасників клубу «Оксамит» Харківського міського культурного центру за місцем проживання Харківської міської ради, керівник Марина Дубровська.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#СвятийМиколай #Миколай
На Харківщині, за народним звичаєм, цей день називають: Микола, Святий Миколай, Микола зимній, Микола Угодник.
Він є одним із найважливіших християнських святих. До нього звертаються з молитвами як до захисника в нещасті й помічника у скруті, коли хочуть миру, спокою, здоров’я та злагоди.
У цей день йшли до церкви на службу, за відсутності церкви, молилися вдома. Якщо у родині був чоловік із таким ім’ям – відзначали. Зазвичай ходили в гості.
Перед Миколаєм та перед великими святами необхідно було віддати борги, якщо вони були. На свято, до схід сонця, готували кутю, узвар, щоб багатий був урожай на зернові. Діткам дарували подарунки та випікали печиво "миколайчики". З часом, звичаї та традиції святкування Миколая, перейшли на Різдвяні святки.
Наприкінці ХХ століття ми фіксували лише залишки спогадів про широке відзначення свята. За інформацією старожилів «У цей день діткам дарували подарунки» (с. Дорофіївка на Валківщині).
Також на Борівщині записана легенда про Миколая.
«Миколай всігда помагав людям і люди його почітали. А Касяну не нравилося це. От він і пішов до Бога жалітися на Миколая. Тоді Бог і каже, анголам шоб вони найшли Миколу та привели до нього. Ангели полетіли шукати його, прилітають, кажуть шо нема Миколи на небі, він пішов на море людей рятувати. Вдруге Бог посилає анголів найти Миколая. Ті полетіли, прилітають, кажуть немає Миколая, він людей від пожара рятує. Втретє Бог посилає анголів привести до нього Миколу. Полетіли анголи, прилітають, кажуть немає Миколи, він козаків із турецької неволі визволяє. В четверте Бог посилає анголів найти Миколу. Приводять Миколу, а він увесь у грязі, одежа подерта. – Де ти був? – питає Бог. – Та мужику помагав воза з грязі витягати, каже Микола. А тоді Бог і каже Касяну: – Бачиш, за шо люди люблять і цінять Миколу, за добрі справи. А ти, йди і будеш на землі появлятися раз на чотири роки. З тих пір Касян являється на землю тіки у високосний рік» (зап. 2000 р. в с. Бахтин на Борівщині від Нужної Лідії Степанівни).
З цього дня на Харківщині співали колядки про Миколая.
Миколай, коника сідлає,
Миколай з двору виїджає,
Тому святий Миколай
На усяк час помогай
Миколаю!
На світлинах "Святий Миколай" у виконанні учасників клубу «Оксамит» Харківського міського культурного центру за місцем проживання Харківської міської ради, керівник Марина Дубровська.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#СвятийМиколай #Миколай
Свято Миколая в Україні і Бельгії.
В часи війни наших колег, співробітників Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва, розкидало по усьому світі. Але ми, як то кажуть, намагаємося триматися у купочці.
Сьогодні хочемо з вами поділитися чудовим матеріалом, який підготувала наша колега ─ артистка фольклорного гурту "Муравський шлях", кандидат педагогічних наук, відома харківська фольклористка Мирослава Олександрівна Семенова, яка нині перебуває у Бельгії.
Ви дізнаєтесь про походження свята Миколая, про пов’язані з ним колядки, які співалися на Слобожанщині, ознайомитеся з чудовою презентацією, яка допоможе зорієнтуватися у нюансах походження та введення Юліанського та Григоріанського календарів, а також дізнаєтесь про те, як і коли святкують Миколая у Бельгії.
Деталі в статті: https://www.cultura.kh.ua/uk/news/7225-svjato-mikolaja-v-ukrayini-i-belgiyi
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#СвятийМиколай #Миколай #святоМиколая
#колядки
В часи війни наших колег, співробітників Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва, розкидало по усьому світі. Але ми, як то кажуть, намагаємося триматися у купочці.
Сьогодні хочемо з вами поділитися чудовим матеріалом, який підготувала наша колега ─ артистка фольклорного гурту "Муравський шлях", кандидат педагогічних наук, відома харківська фольклористка Мирослава Олександрівна Семенова, яка нині перебуває у Бельгії.
Ви дізнаєтесь про походження свята Миколая, про пов’язані з ним колядки, які співалися на Слобожанщині, ознайомитеся з чудовою презентацією, яка допоможе зорієнтуватися у нюансах походження та введення Юліанського та Григоріанського календарів, а також дізнаєтесь про те, як і коли святкують Миколая у Бельгії.
Деталі в статті: https://www.cultura.kh.ua/uk/news/7225-svjato-mikolaja-v-ukrayini-i-belgiyi
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#СвятийМиколай #Миколай #святоМиколая
#колядки
https://www.cultura.kh.ua
Свято Миколая в Україні і Бельгії
В часи війни наших колег, співробітників Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва, розкидало по усьому світі. Але ми, як то кажуть, намагаємося триматися у купочці. Сьогодні хочемо з вами поділитися чудовим матеріалом,…
🔶 Суперечки про те, коли святкувати Різдво в Україні 25 грудня або 7 січня палають вже дуже давно. У Європі та інших країнах вже давно це свято відзначається 25 грудня, а в Україні та росії 7 січня.
🔸Днями Українське Радіо Харків цікавилося коли? і як? святкували Різдво на Харківщині у провідного методиста Харківського Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва, голови громадської організації етнологів і фольклористів Харкова Наталії Олійник.
🔸 День Святого Миколая у XX ст. на Харківщині святкували 6 грудня, а Різдво — 25 грудня. Мороз існував у традиційній культурі, а Дідом Морозом він став за радянських часів…про це і багато іншого можна дізнатися за посиланням⤵️
https://suspilne.media/341654-svatij-mikolaj-ta-did-moroz-etnologina-z-harkova-rozkazala-istoriu-personaziv/
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#зимовісвята
#народніприкмети
🔸Днями Українське Радіо Харків цікавилося коли? і як? святкували Різдво на Харківщині у провідного методиста Харківського Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва, голови громадської організації етнологів і фольклористів Харкова Наталії Олійник.
🔸 День Святого Миколая у XX ст. на Харківщині святкували 6 грудня, а Різдво — 25 грудня. Мороз існував у традиційній культурі, а Дідом Морозом він став за радянських часів…про це і багато іншого можна дізнатися за посиланням⤵️
https://suspilne.media/341654-svatij-mikolaj-ta-did-moroz-etnologina-z-harkova-rozkazala-istoriu-personaziv/
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#зимовісвята
#народніприкмети
Суспільне | Новини
Святий Миколай та Дід Мороз: етнологиня з Харкова розказала історію персонажів
У традиційній культурі України вшановували Мороза, Дідом Морозом зі Снігуронькою та ялинкою він став у радянські часи. Святого Миколая шанували, бо він може зробити чудо та допомогти у складних ситуаціях
25 грудня — свято СПИРИДОНА. В народі цей день називають Спиридона Сонцеворота, бо вже сонце повертається на літо. На Харківщині цей день називали ще: Свиридон, Спиридін.
Зранку, як і на Варвару, у воду ставили гілочки вишні, щоб на Різдво (6 січня) чи Новий рік (14 січня) вони розквітли, і по них відповідно відбувалося ворожіння.
Від цього дня також визначали погоду на рік. Кожний наступний день відповідав погоді чергового місяця. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували погоду, щоб визначити, яким буде рік. А ще у селі Гетьманівці на Шевченківщині, в ніч з 24 на 25 грудня, господиня шість цибулин розрізала навпіл, відповідно було 12 половинок, кожна відповідала місяцю року. Половинки розкладала на підвіконні і трішки на зріз сипали соли. На ранок дивилися, на якій половинці сіль була вологою, то і місяць мав бути дощовим.
Якщо у садку росло фруктове дерево і не приносило плоди або родило погано, то його «лякали». Для цього господар брав сокиру і обухом тихенько стукав по стовбуру дерева, примовляючи тричі: – Будеш родити, не буду рубити!
Ось як про це розповідають наші інформанти.
«Коли у сім’ї три чоловіка, ставили три гілочки у пляшку у воду і 12 день простоє, як значіть пустять листочки, там повитикаються маненькі і койди цвіточки. Як усі три, значіть харашо, єслі дві пустять, а третя ні, то плохо, то вже на вмирущє. А тоді вже на Різдво бируть їх і викидають» (зап. 06.08.1994 р. с. Василенкове на Шевченківщині від Штих Поліни Йосипівни, 1907 р.н.).
«На Свиридона лякали дерева. Підходе до деревини, до яблуні чи до груші і кричить: – Будеш родити, не буду рубити, а не будеш родити, буду рубити. Опять Будеш родити, не буду рубити, а не будеш родити, буду рубити і топором». (зап. 1994 р. с. Іванівка Шевченківський р-н від Поліни Прохорівни, 1914 р.н.)
«На Свиридона, йдуть лякають дерево, шоб родило. Різали гілочки, ставили у бутилочку, у воду і на Рожество, розцвіте. І кажному гілочку перевяжуть: – Це моя, це моя, це моя… Намічали чия гілочка, і чия зацвіте, то харашо, а чія буває засохне, то тому журба». (зап. 11.08.1996 р. с. Гетьманівка Шевченківський р-н від Кубрак Любов Іванівни, 1909 р.н.)
«На Спиридіна йдут у сад, ріжут різки на всю сім’ю, гілочки з вишні, скільки сімейства. Хазяйка повинна різати ці різки із вишень і встромляти у водичку. І тоді до Нового году по старому, 14 января. Єслі оці різочки розцвітаються, цвіточки прямо цвітуть. Та людина, в якої не розцвіло, вона або заболіє, або вмре. А як розцвітеться, увесь год до Нового году буде хароший. Оце гілочка маленька, це онучка, а це вище, це дочка, а ще вища, це я. Гілочки вибирали по возросту». (зап. 13.08.1995 р. с. Лиман Зміївський р-н від Маницької Ганни Пимонівни, 1921 р.н., Зубенко Марфи Степанівни, 1920 р.н.)
Витинанка «Ворожіння на Свиридона», виконала Наталія Денисенко, викладач Дитячої художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна Департаменту культури Харківської міської ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#зимовісвята
#народніприкмети
#Спиридона
#спадщинаХарківщини
Зранку, як і на Варвару, у воду ставили гілочки вишні, щоб на Різдво (6 січня) чи Новий рік (14 січня) вони розквітли, і по них відповідно відбувалося ворожіння.
Від цього дня також визначали погоду на рік. Кожний наступний день відповідав погоді чергового місяця. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували погоду, щоб визначити, яким буде рік. А ще у селі Гетьманівці на Шевченківщині, в ніч з 24 на 25 грудня, господиня шість цибулин розрізала навпіл, відповідно було 12 половинок, кожна відповідала місяцю року. Половинки розкладала на підвіконні і трішки на зріз сипали соли. На ранок дивилися, на якій половинці сіль була вологою, то і місяць мав бути дощовим.
Якщо у садку росло фруктове дерево і не приносило плоди або родило погано, то його «лякали». Для цього господар брав сокиру і обухом тихенько стукав по стовбуру дерева, примовляючи тричі: – Будеш родити, не буду рубити!
Ось як про це розповідають наші інформанти.
«Коли у сім’ї три чоловіка, ставили три гілочки у пляшку у воду і 12 день простоє, як значіть пустять листочки, там повитикаються маненькі і койди цвіточки. Як усі три, значіть харашо, єслі дві пустять, а третя ні, то плохо, то вже на вмирущє. А тоді вже на Різдво бируть їх і викидають» (зап. 06.08.1994 р. с. Василенкове на Шевченківщині від Штих Поліни Йосипівни, 1907 р.н.).
«На Свиридона лякали дерева. Підходе до деревини, до яблуні чи до груші і кричить: – Будеш родити, не буду рубити, а не будеш родити, буду рубити. Опять Будеш родити, не буду рубити, а не будеш родити, буду рубити і топором». (зап. 1994 р. с. Іванівка Шевченківський р-н від Поліни Прохорівни, 1914 р.н.)
«На Свиридона, йдуть лякають дерево, шоб родило. Різали гілочки, ставили у бутилочку, у воду і на Рожество, розцвіте. І кажному гілочку перевяжуть: – Це моя, це моя, це моя… Намічали чия гілочка, і чия зацвіте, то харашо, а чія буває засохне, то тому журба». (зап. 11.08.1996 р. с. Гетьманівка Шевченківський р-н від Кубрак Любов Іванівни, 1909 р.н.)
«На Спиридіна йдут у сад, ріжут різки на всю сім’ю, гілочки з вишні, скільки сімейства. Хазяйка повинна різати ці різки із вишень і встромляти у водичку. І тоді до Нового году по старому, 14 января. Єслі оці різочки розцвітаються, цвіточки прямо цвітуть. Та людина, в якої не розцвіло, вона або заболіє, або вмре. А як розцвітеться, увесь год до Нового году буде хароший. Оце гілочка маленька, це онучка, а це вище, це дочка, а ще вища, це я. Гілочки вибирали по возросту». (зап. 13.08.1995 р. с. Лиман Зміївський р-н від Маницької Ганни Пимонівни, 1921 р.н., Зубенко Марфи Степанівни, 1920 р.н.)
Витинанка «Ворожіння на Свиридона», виконала Наталія Денисенко, викладач Дитячої художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна Департаменту культури Харківської міської ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#зимовісвята
#народніприкмети
#Спиридона
#спадщинаХарківщини