🔶 #ДеньТрадиційноїКультури продовжується.
🔸Валки… Ця земля багата покладами високоякісних глин. Тож гончарством тут займалися споконвіку, про що свідчать знайдені глиняні артефакти салтівської та черняхівської культур. І хоча вони різняться за призначенням, все це – вироби з глини. Технологія їх виготовлення базується на властивостях глини бути пластичною під час формування і ставати твердою після її випалу. А починається процес із заготівлі сировини, що від родовища звозять на подвір’я гончаря та залишають там на рік-два. За цей час глину поливають і змішують, ділять на частини, б’ють молотком та січуть дротом. Поділену на частки, її мнуть в пальцях доти, поки не стане однорідною. А далі вручну або на гончарному колі формують з неї вироби, декорують їх, сушать та випалюють. За потребою укривають поливою та повторно випалюють.
Останнє стало можливим лише у XIX ст., коли на Валківщині вже існував потужний промисел, бо гончарували чи не в кожному селі. Ремесло передавали у спадок від батька до сина разом зі знайденими пропорціями глин та рецептами полив. Ліпили тут різноманітний посуд: для приготування їжі: глечики для молока й води; макітри для тіста, води й квашення овочів; форми для випікання; різні банки, баклаги й чашки; виготовляли димові труби й кахлі та бавили дітлахів іграшками-свищиками.
На початку XX ст. гончарне виробництво зосередилось у самому місті Валки та зробило його столицею промислу. Гончарі у місті селилися здебільшого на Коржівці, що була для них своєрідним цехом. Робили одну, дві печі й там працювали по черзі, за плату.
У першій третині ХХ ст. у Валках гончарювало близько 50 осіб, які виготовляли зооморфний фігурний посуд та скульптуру, використовуючи на теракотовому черепку зелену, брунатну та жовту поливи. Простий же посуд, зроблений ними, за формою нагадував полтавський, але мав більш широке денце, що надавало валківським глечикам, кубушкам та горщикам певної монументальності.
Саме тут у 1930-х роках засновують артіль валківських кустарів «Продбудкооп», до якої входять Федір Гнідий (1893-1980, з 1967 р. - заслужений майстер народної творчості УРСР) та Іван Наріжний (1893-1974, батько іншого відомого валківського гончаря Дмитра Наріжного).
До речі Федір Іванович Гнідий та Дмитро Іванович Наріжний стали відомі завдяки своїм керамічним сюжетним композиціям та неймовірному посуду з пластичним декором.
У 1973 році у Валках було відкрито Валківський Промкомбінат, гончарний цех якого входить до радянського переліку майолікових заводів.
Саме там знані майстри Ф.І.Гнідий та Д.І.Наріжний передають секрети ремесла цілій плеяді гончарів. Наймолодшими ж та найвідомішими їх учнями стали: перша жінка-гончарівня Зоя Грунь (1952р.н.), якій у 1989 році було присвоєно звання «Майстра народної творчості», та Заслужений майстер народної творчості Борис Цибульник (1952-2015). Останній своєю чергою передав навички спадковій гончарівні Ользі Тимошенко та на той час директору Валківської школи декоративно-прикладного мистецтва Олександру Ковальову. Завдяки сумісній ініціативі Б.Цибульника та О.Ковальова у 1993 році у Валківській дитячій школі декоративно-прикладного мистецтва був створений гурток з кераміки. Нині вже «курс з кераміки» займає вагому частину в навчальній програмі учнів образотворчого відділення Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Валківська школа мистецтв» . Сьогодні його викладають 5 вчителів та відвідують 150 учнів. Тож земля, що народжує глину, народжує і гончарів.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#НКС
#елементиНКС
#елементиНКСХарківщини
#валківськегончарство
#валківськоакераміка
#гончарство
#Валки
#Валківщина
🔸Валки… Ця земля багата покладами високоякісних глин. Тож гончарством тут займалися споконвіку, про що свідчать знайдені глиняні артефакти салтівської та черняхівської культур. І хоча вони різняться за призначенням, все це – вироби з глини. Технологія їх виготовлення базується на властивостях глини бути пластичною під час формування і ставати твердою після її випалу. А починається процес із заготівлі сировини, що від родовища звозять на подвір’я гончаря та залишають там на рік-два. За цей час глину поливають і змішують, ділять на частини, б’ють молотком та січуть дротом. Поділену на частки, її мнуть в пальцях доти, поки не стане однорідною. А далі вручну або на гончарному колі формують з неї вироби, декорують їх, сушать та випалюють. За потребою укривають поливою та повторно випалюють.
Останнє стало можливим лише у XIX ст., коли на Валківщині вже існував потужний промисел, бо гончарували чи не в кожному селі. Ремесло передавали у спадок від батька до сина разом зі знайденими пропорціями глин та рецептами полив. Ліпили тут різноманітний посуд: для приготування їжі: глечики для молока й води; макітри для тіста, води й квашення овочів; форми для випікання; різні банки, баклаги й чашки; виготовляли димові труби й кахлі та бавили дітлахів іграшками-свищиками.
На початку XX ст. гончарне виробництво зосередилось у самому місті Валки та зробило його столицею промислу. Гончарі у місті селилися здебільшого на Коржівці, що була для них своєрідним цехом. Робили одну, дві печі й там працювали по черзі, за плату.
У першій третині ХХ ст. у Валках гончарювало близько 50 осіб, які виготовляли зооморфний фігурний посуд та скульптуру, використовуючи на теракотовому черепку зелену, брунатну та жовту поливи. Простий же посуд, зроблений ними, за формою нагадував полтавський, але мав більш широке денце, що надавало валківським глечикам, кубушкам та горщикам певної монументальності.
Саме тут у 1930-х роках засновують артіль валківських кустарів «Продбудкооп», до якої входять Федір Гнідий (1893-1980, з 1967 р. - заслужений майстер народної творчості УРСР) та Іван Наріжний (1893-1974, батько іншого відомого валківського гончаря Дмитра Наріжного).
До речі Федір Іванович Гнідий та Дмитро Іванович Наріжний стали відомі завдяки своїм керамічним сюжетним композиціям та неймовірному посуду з пластичним декором.
У 1973 році у Валках було відкрито Валківський Промкомбінат, гончарний цех якого входить до радянського переліку майолікових заводів.
Саме там знані майстри Ф.І.Гнідий та Д.І.Наріжний передають секрети ремесла цілій плеяді гончарів. Наймолодшими ж та найвідомішими їх учнями стали: перша жінка-гончарівня Зоя Грунь (1952р.н.), якій у 1989 році було присвоєно звання «Майстра народної творчості», та Заслужений майстер народної творчості Борис Цибульник (1952-2015). Останній своєю чергою передав навички спадковій гончарівні Ользі Тимошенко та на той час директору Валківської школи декоративно-прикладного мистецтва Олександру Ковальову. Завдяки сумісній ініціативі Б.Цибульника та О.Ковальова у 1993 році у Валківській дитячій школі декоративно-прикладного мистецтва був створений гурток з кераміки. Нині вже «курс з кераміки» займає вагому частину в навчальній програмі учнів образотворчого відділення Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Валківська школа мистецтв» . Сьогодні його викладають 5 вчителів та відвідують 150 учнів. Тож земля, що народжує глину, народжує і гончарів.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#НКС
#елементиНКС
#елементиНКСХарківщини
#валківськегончарство
#валківськоакераміка
#гончарство
#Валки
#Валківщина