Світ Тих
293 subscribers
65 photos
3 videos
2 files
194 links
Привіт. Я Едуард Бердник. Аспірант літургійних наук Українського Католицького Університету.
На цьому каналі - б(л)огослов'я та все що стосується церковного життя.
Зворотній зв'язок: t.me/Berglion
Download Telegram
​​Церковна русифікація за ваші гроші.

Зараз настав час посту, і тому багато людей повитягували свої "поменники" і понесли в церкву, щоб молились на парастасах священики за упокій душ. Поменники, крім молитовної, виконували і функцію родоводу. Ці "гросбухи" з іменами можуть бути дуже солідними, цілою історією роду з вписаними іменами пра-пра-пра родичів, я навіть єден такий бачив, де з XVIII (?) століття імена, і аж по XX . 

Як можна росіянізувати таку приватну, домашню книжку роду? Ось як це описує Марко Черемшина в оповіданні 1915 року з такою й назвою "Поменник":

Каже піп на сороковусти: "Вітихо, я нові поменники спровадив, а подивітси. Траба й за небіщиків дбати, траба душі чьисто та файно держєти",— каже. "Та же я ше дідів поменник маю, адіт, єкий повний!" "Це руб,— каже,— це не поменник. Чіму ви не вбираєте дрантиву дранку, єк ідете до дому божого, але берете білу чісану сорочку, та й фустку броцку, та й коралі, та й киптарь смушковий, та й постільці легонькі? Чіму,— каже,— з-під маржинки чьистите, в колешни солімку та й листєчко стелите? А душі рубєм обвиваєте? А душі гірші від вас, гірші від маржинки? Ей, вітихо,— каже,— шукайте блєшку, най вам поменник переміню!" Розвєзую я платину, тегну корону та й даю, а піп надух душі перепустив у новий поменник. "Нате,— каже,— поминайте, аби душі були шіс-ливі!"

Аби-сте трівали, вітишко люба, та же він снісько так і нас ними наділив,— не втерпіли й переривали ґаздині та й руками по запасках били, гейби слід важкої згуби узріли.
Аже ждіт-ко! Та й приношу я тото д хаті, під сволок тичю, та й байдуже. Але сегодне жовнірня грим у хату та й трісе-перетрісає. В скрини нічо, в полицях нічо, в коморі нічо, ...

"А від сволоком шо, бабо?"

"Поменник",— кажу.

Здіймають і перезирають.

"Ій-га! — верещют.— Та це хрест московский, це писане московске!"

Звісно ж, що триконечний хрест, найімовірніше не є моковським, хоч таким і сприймався, а от з писанням московським це цікавіше.

Піп не хтів ніц поганого, ви бачите, він говорить тією мовою, що і війтиха. Тільки от переписуючи імена для церковного поминання він зробив це "культурно" по "словянські", а значить фактично - російською, бо Церковно-словянська мова була штучно в церкві московізована.

Так ми і маємо, простий принцип русифікації. Ваше рідне є старим і задрипаним, дайте нам, заплатіть ще й грошей(!) і ми його поравимо, щоб було "культурно".

Класичний приклад.

На фото: сторінка з поменника Києво-Печерського монастиря XVI століття. Зверніть увагу на підкреслене. "Поминаємо... Ганю" тобто Анну.
Свято Благовіщення церкви візантійського і латинського обряду святкують 25 березня. Через помилку Юліанського календаря на 13 діб, у Церквах, які його дотримуються, 25 березня за цим календарем припадає наразі на 7 квітня за астрономічним. Також цього року у Римо-Католицькій Церкві Благовіщення переноситься на 7 квітня, оскільки за Григоріанським календарем 25 березня припадає на Страсний тиждень.

В центрі святкування Благовіщення – Добра Новина про воплочення Месії від дівиці Марії. Відомості про цю подію черпає церква головно з Євангелія від Луки (Лк.1:26-38).

Євангелист Лука підкреслює, що Ісус є воплочений силою самого Бога через згоду дівиці Марії. Марія представляє собою “вбогих” Ізраїлю, котрі не мають суспільного значення. Її дівицтво підкреслює вірність Богові, на противагу “перелюбній” або “блудливій” дружині, котра уособлює народ, що відійшов від Бога (Див. Ос. 2:4, Єр. 3:6-13 Єз.16). Завдяки згоді Марії на Божу Волю діє Святий Дух, через котрого відбувається початок творення Нової Людини. Далі
Якщо вам цікаво про "вдарили в праву щоку то підстав ліву, якщо забирають сорочку то віддай намет плащ, і не протився злому", то оцей подкаст від проєкту "Богослов'я Громадянства" є прекрасного рівня і українською мовою (рівня BibleProject, хто знає хай розуміє). То запрошую глянути

https://www.youtube.com/watch?v=X9XiW-ljrmc
Надходить Пасха і маємо ще кілька нагод помолитись Літургію Передшеосвячених Дарів.

Запрошую дізнатись про важливі відмінності у практиці звершення цього богослужіння в ПЦУ та УГКЦ. Завдяки цьому  зможемо глибше пізнати літургію Передшеосвячених Дарів, а разом з тим,  подивитись де дві українських церкви можуть обмінятись "дарами", зростаючи разом.

В рамках зустрічі, серед інших питань, обговоримо: нові літургійні видання ПЦУ та УГКЦ, феномен "латинізації", євхаристійний піст, тощо.

Подію організує
Інститут Екуменічних студій.

Чекаю вас онлайн в четвер 25 квітня о 19:45  в Zoom. Посилання на Zoom можна отримати в мене.

Пишіть в коментарях.
☝️☝️☝️

Нагадую, що вже через кілька годин почнемо зустріч на тему "Літургія Передшеосвячених Дарів: Чого ПЦУ та УГКЦ можуть навчитись одна в одної"
Хто б ще хтів лінк - пишіть в приват, а хто хтів би побачити як мсклі перебрехали цю подію (англійською, російською та сербською) то зайдіть в коментарі до цього допису, там буде скріншот.
Відеозапис зустрічі про Літургію Передшеосвячених Дарів

Дякую всім за участь. Дуже шкода, що частині людей не вдалось бути, через проблеми з посиланням (не прийшло на пошту, спам, і тд.) Буду думав, що з тим робити на наступний раз. І також буду вдячний за ваші завваги, думки і пропозиції. В коментарях до цього допису прикріплю посилання на кілька джерел

https://youtu.be/ugmOHP8IPmg
Євангеліє від Марка - богословський виклик
#Марко

В УГКЦ запустили проєкт нового (фахового) перекладу Святого Письма українською. Якщо вас дивує, а нащо таке треба і скільки тих перекладів Святого Письма є, то пропоную разом подумати над різними "дрібничками" на основі Євангелія від Марка.

Євангеліє від Марка (та як і всі инші Євангелія) то текст богословський. Тому мова, образність, деталі, підпорядковані богословській меті виразити ким є Ісус і яким є його послання. Це ніби очевидні й прописні істини, але дивімось в текст.

Ось на початку 4 розділу у Марка сказано, що Ісус сидів на морі(!) (αὐτὸν εἰς πλοῖον ἐμβάντα καθῆσθαι ἐν τῇ θαλάσσῃ) . Ясно, що на морі люди не сидять, дивно якось написано, тому Хоменко додає "він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі" (курсив мій). Так само і в перекладі Огієнка є спроба обійти цей момент, підкресливши, що Ісус сидів в човні, а не прямо на морі. Та тільки люди добрі, якщо вже Марко згадує Море, хоча то є звичайнісіньке озеро, а ніяке не море, то можна ж подумати, що то має якесь значення, а не є мовна помилка.

Море є для юдеїв джерело сил що протистоять Богові, а тому панувати над морем, сидіти на морі показуючи свою владу - то очевидний богословський штрих, який підкреслює ким є Ісус (його панування над морем буде підкреслено ще кілька разів в Євангелії від Марка). Тому "спрощуючи" людям читання ми забираємо у них богослов'я.

P.S. - Ясно, що існують переклади, в яких конкретно цей момент перекладений нормально, наприклад Морачевський в 1860 році переклав це місце "Він увійшов у човен і сидів на морі". Але тут ми говоримо на прикладі окремого місця про тенденції перекладацькі, і одна з цих тенденцій - причесувати текст Марка вимітаючи звідтам богословські акценти.

Далі буде.
Євангеліє від Марка - Роздерті небеса.
#Марко

У Марка початок і кінець євангелія сходяться в одне.
На початку Ісус приймає хрещення, яке сам він трактує як готовність йти в подорожі з Богом до самого кінця. Куди б та подорож його не привела ( Мк. 10:38). Реалізацією хрещення стає смерть на хресті.

Цю паралель Марко підкреслює багатьма деталями. Тут зупинимось на одній: роздертих небесах. На початку євангелія, як Ісус виходить з води після хрещення, то Марко говорить про бачення роздертих небес і духа що сходить і перебуває в Ісусі.

Тепер Бога і людину нічого не відділяє, ця завіса між ними роздерта. В Ісусі все поєднанно і те, що роздерте не підлягає "зшиванню".

Те саме Марко повторює після смерті Ісуса, тільки тепер це Ісус віддає Духа і розривається не небеса, а завіса єрусалимського храму.

Ідеї дублюються і розвиваються. Бо храм і був місцем присутності Бога - небесами, а завіса храму і була тим, що демонструвала відділення людей і Бога.

Марко майстерно підкреслює, що цьому розділенню покладено кінець.

Тільки от цю майстерну роботу Марка годі побачити в жодному українському перекладі що я бачив. Хоч Марко застосовує та саме слово до небес і завіси (σχίζω) але в українських перекладах небеса, переважно, розкриваються. Завіса ж в українських перекладах роздирається ( хоч то слава Богу)

Це вбиває паралель й підкошує богословську образність Марка. Бо небеса собі спокійно як розкрилися так і закрились, а Марку йдеться про радикально іншу ситуацію.

Очевидно, те що я розповідаю не є якесь відкриття, ось, навмання, англомовна "standart version catholic edition"(1989 року) де небеса на початку і завіса напркінці роздираються і перекладено це ідентичною лексикою (heavens torn apart - curtain of the temple was torn in two).

Тому я дуже чекаю такого перекладу святого письма, який буде враховувати богослов'я тексту. Враховувати краще ніж то було досі.

P.S. - я малокомпетентний в біблістиці. Якщо хтось має можливість виправити-доповнити то буду вдячний. Може є український переклад де цей нюанс переданий добре?
Завтра читаємо цей уривок:

Йо 5:1-3: "По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п'ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих (паралізованих).

То може комусь буде корисний оцей старозавітній контекст:

"Перші дві характеристики хворих - це ті, що згадуються в 2 Сам. 5:8 як виключені з храму (звідси вислів: "Ні кульгавий, ні сліпий не ввійде до храму"). Третя характеристика стосується тих хто взагалі не може рухатися. Тому натовп, що лежить на паперті, виключається зі свята. Для них, безсилих, хворих, нещасних, немає ні свята, ні радості.

Становище цього натовпу пояснює протистояння Ісуса релігійно-політичній системі (Йо. 2,13 ). Під час свого першого візиту до Єрусалиму він пішов прямо до храму, цитаделі режиму, щоб викрити його; тепер же він йде туди, де лежать хворі і побиті вівці. Уривок нагадує текст Захарії 10:2-3 (LXX): "І прогнали їх, як овець, і побили їх, бо не було зцілення. Гнів Мій збудився на пастухів, але Я подбаю про ягнят, і Господь відвідає ... отару Свою>>;( пор. з Єзек 34.)

Translated with DeepL з EL EVANGELIO DE JUAN. Análisis Lingüístico y Comentario Exegético. J.Mateos /J.Barreto
Завтра читаємо цей уривок про самарянку:

Йо 4:16-21: "«Піди ж, — мовить до неї, — позви чоловіка свого та й повертайся сюди.» Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила — відрік їй, — Не маю чоловіка! П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, — не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, — пророк ти. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите — в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.» Ісус до неї: «Повір мені, жінко, — час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві."

То може комусь буде корисний оцей старозавітній, й богословський, контекст:

"Різкий перехід від попередньої теми, теми води/духу, до теми чоловіків є незрозумілим на суто історичному рівні. Справа не в тому, що Ісус хоче показати жінці віщунську силу. Він також не намагається дати урок моралі; Тема багатьох чоловіків раптово обривається (4:18-19), і Ісус не повертається до неї. Цей уривок діалогу має сенс на фоні пророцтва, зокрема Осії.

У цього пророка повія (Ос. 1:2) і перелюбниця (3:1) є символами Ізраїльського царства, столицею якого була Самарія. Її проституція та перелюб полягали в тому, що вона покинула правдивого Бога (2,4.7-9.15; 3,1). Про походження ідолопоклонства самаритян розповідається у 2 Царів 17:24-41, де згадується п'ять груп богів і, крім того, культ Яхве. В контексті цієї цифри варто спробувати прочитати слова Ісуса про п'ять чоловіків. Зіштовхнувшись з проханням жінки про воду, Ісус запрошує її, таким чином, усвідомити, що її поклоніння є проституцією; Це пояснює, чому вона далі переходить до теми храмів ... жінка думає, що Ісус пропонує їй єврейський культ, та йдеться не про вибір між двома історичними можливостями (самарянський культ чи єврейський культ), єрусалимський храм також розпусний (2:13 і далі). Ісус говорить про радикальну зміну; Час храмів закінчився: поклоніння Богу не матиме привілейованого місця. Альтернативою є сам Ісус, місце спілкування з Богом (1:51) і нове святилище (2:19-22; пор. 1:14), з якого тече вода Духа (7:37-39; 19). :34)."

"Крім того, Бог тепер отримує нове ім’я – Отець, що встановлює родинний і особистий зв’язок між Богом і людиною та змінює характер культу, який також стає особистим у рамках відносин син-Отець. Бог Закону створив нерівність, дискримінацію та ворожнечу між братськими народами. Отець, Бог, який дає життя і любить людину, усуває перепони, тому що Він дає свого Сина не привілейованим людям, але всьому людству (3,16). Батьківство Бога усуває батьківство Якова (4:12) і батьківство предків (4:20: наші батьки). Це пряме батьківство, без посередників, зробить можливим об’єднання всіх: Самарії не доведеться терпіти приниження повернення до того, що є єврейським, визнаючи перевагу своїх ворогів і підкоряючись їх культу та Закону."

"Саме Ісус, посланий Богом, відкрив діалог із Самарією. Він уособлює ставлення Бога, який шукає їх (4,4: Йому довелося пройти через Самарію). Бог бажає контакту з ними і бажає назвати їх своїм народом (Осія 2:25: <<І скажу я не мій народе: 'Ти мій народ', і він відповість: 'Мій Бог'>>) . На цьому пошуки Самарією мужів-панів закінчаться (Ос 2:21: «Я вийду за тебе заміж назавжди)"

"Найменування Жінка Ісус використовує тричі: щоб звернутися до своєї матері (2:4а; 19:26), самарянки (4:21) і Марії Магдалини (20:15). Найменування «жінка», ніколи не вживав син, звертаючись до матері, натомість могло вказувати на заміжню жінку або «дружину» (Мт 1,20.24; 5,31.32; Мак 10,2; Одкр. 19, 7; 21.9). ) Тому три жінки є символом дружини=спільноти Бога: "мати" це дружина-спільнота стародавнього завіту, яка залишилася вірною Богові; самарянка, дружина-перелюб (перелюб = ідолопоклонство), яка повертається до свого чоловіка та Марія Магдалина, спільнота-дружини нового союзу, яка з Ісусом утворить нову первісну пару в саду". Таким чином підсумована цілість спільноти Ісуса.

Translated with DeepL з EL EVANGELIO DE JUAN. Análisis Lingüístico y Comentario Exegético. J.Mateos /J.Barreto
Йоан та Ісус: люди яких слухають радо.

#Марко

Ось цілий єрусалимський істеблішмент від бідних але ревних фарисеїв до багатих і безбожних садукеїв провалюється у спробах підловити Ісуса на слові, а цілий народ за словами євангелиста Марка «слухав Ісуса радо»(12:37). Й тут багато перекладів роблять добре, а от переклад Хоменка провалюється. Що ж тут провалитись? Ну слухали і слухали.

Справа не в тому, що переклад «якийсь не такий» конкретно в цьому місці. Справа в тому, що Марко робить паралель між Ісусом і Йоаном Хрестителем. Раніше це Ірод «радо» слухав Йоана Хрестителя, але опісля віддав пророка на страту. Ось і тепер народ радо слухає Ісуса, але після віддає Христа на страту. Словесна паралель є повна, тільки Хоменко її не помічає і пререкладає одне і те саме грецьке слово (ἡδέως) двома українськими відповідниками: «охоче» і «радо», ускладнюючи таким чином читачам віднайдення цієї паралелі.

Взагалі співставлення Йоана та Ісуса для Марка один з структурних способів побудувати текст. Йоан від початку виступає як Новий Ілля, тобто пророк, що протистояв безбожній цариці Єзавель, переміг її, та був забраний Богом живцем на небо. В народі було популярне повіря, що перед тим як прийде очікуванний месія має прийти Ілля. І ось виступає Йоан: він пророк як й Ілля, він вдягається як Ілля, він протистоїть безбожній цариці Іродіяді, і докоряє царю, який за Ізраїльским законом фактично вчиняє інцест, взявши дружину свого живого брата. Йоан це точно має бути Ілля!

І що ж мало статись якщо Йоан справжній Ілля? Правильно, війська послані його схопити мають горіти в небесному полумї, а безбожну царицю мають роздерти пси. Що стається з Йоаном? Йому відрубують голову. В Євангелії від Марка учні впевненні – Іван не є ніяким Іллею, бо з Іллею такого б не сталось. Тому учні не розуміють і того, що сталось з Ісусом. Але Ілля прийшов і його вбили, й месія прийшов і його вбили. Ось така, проста, паралель.
Сьогодні, згідно з Православним календарем - свято Вознесіння Господнього (давньогрец. Ἀνάληψις τοῦ Κυρίου). Відповідно, пропоную розглянути історію семантики лексеми "Вознесіння" (аналепсіс).

Це слово уперше зустрічається у фрагментах Тімея Локрійського на позначення "схоплення", "підв''язування" [Ti Locr.100c] та у Гіппократа на позначення "фіксуючої пов'язки" у трактаті "Про вправлення суглобів" [Hp.Art.22].
Також ця лексема мало наступні значення у давньогрецькій літературі:
2. повернення в сім'ю - у Лукіана [Luc.Abd.5].
3. набуття знань у мислителів Філодема, Секста Емпірика та Плутарха [Phld.Rh.1.31 S., S.E.P.1.73,Plu.2.351e];
4. вступ на посаду у корпусах грецьких надписів [Ιncsr.Prien.123; OGI383.102];
5. пас., підняття у Септуагінті і Новому Завіті [Psalm.Solom.4.20; Ev.Luc.9.51].

Окремим аспектом слова "Ἀνάληψις", є конотації пов'язані з відродженням і генерацією:
II. відновлення - у трактаті "Про пам'ять і запам'ятовування" Арістотеля [Arist.Mem.451a20];
2. виправлення - у Фукідіда [Th. 5,65] та одужання впісля хвороби у Гіппократа і Платона [ Hp.Aph.4.27, Pl.Ti.83e];
3. "ремонт" - у "Строматах" Климента Олександрійського [Str.13.1.38].

#філологічні_нотатки #грека
Підготували новий випуск часопису "Патріярхат"

Мені тут дорогі майже всі матеріяли:

Поезія війни - огляд популярної "фейсбучної" поезії війни, що заторкає тему Бога
Мобілізований Бог - класна біблійна екзегеза битви Ісуса Навина + рефлексія в контексті російсько-української війни
Інтервю з режисером Євгеном Худзиком то взагалі неочікуваний для мене успіх, бо людина думає шо робить і має внутрішній стержень огого
Є також матеріял про літургійні реформи служебника (тре говорити поки не зробицця)
Є рецензія суперпопулярного додатку для християнських медитацій Hallow
І обкладинка файна.

І взагалі то не всьо, а весь випуск можна ту глянути
Хліб Ісуса
( "Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: Прийміть, їжте, це тіло Моє!")
"Під час трапези Ісус виконує жести, характерні для того, хто головує на бенкеті, на пасхальній трапезі це мав бути батько сім’ї. Спочатку він бере в руку буханець хліба. Наступною дією є виголошення благословення. Ісус благословляє Бога за цей хліб, так само як Він благословляв хліби при першій роздачі народу (6:41). Таким чином він пов’язує хліб із Богом-творцем, який разом із їжею дає життя людині та водночас проголошує цей хліб Божим даром.

Ісус розламує хліб на шматки і роздає їх присутнім. Традиційні жести спільної трапези звершені. Але в цей момент Ісус вводить незвичайний елемент. Під час єврейської трапези хліб роздавали без жодних слів. Ісус же запрошує нас прийняти його: "Прийміть". Порівняно зі звичайним способом, це запрошення виявляє особливу зацікавленість у тому, щоб учні зробили цей хліб своїм.

Як і запрошення, пояснювальні слова (це тіло моє) не мають аналогів у єврейській вечері. Щоб зрозуміти їхній зміст, треба розглянути значення терміну "тіло" (гр. sôma) в тогочасній єврейській культурі. "Тіло" позначало саму людину в дії. Тому, за словами Ісуса, хліб, який він взяв і роздав, представляє його живу і діяльну особу, в її історичному стані, Ісуса якого учні вже знали.Оскільки Ісус фізично присутній, ототожнення хліба з Його особою може бути лише символічним. Хліб, як їжа (= життя), представляє Ісуса.

Однак у єврейському контексті хліб мав й інше символічне значення. Фактично, це була метафора Закону, який, як правило поведінки, вважався таким, що живить людину. У цьому метафоричному сенсі життя, яке дарує хліб, виходить за межі фізичного життя і містить в собі те життя, що походить від Бога. Тепер, ототожнюючи себе з хлібом, Ісус займає місце Закону; Закон, як їжа і норма життя, замінюється Ісусом; він є нормою життя, єдиним хлібом, здатним дати повноцінне життя. Те, що дає життя людині, - це вже не писаний кодекс, а уподібнення до особи Ісуса ("їсти його хліб").

Ісус дав їм хліб. Віддавання Ісусом себе кожному є відчутним знаком Його любові, яка не залишається абстрактною, але спрямована на кожну людину зокрема. Хліб, який є в руці Ісуса, повинен бути в руці кожного з учнів. Паралель вказує на те, що Ісус запрошує своїх учнів прийняти Його особу і втілити її своїм життям. Так як Ісус дає себе учням, учні мають віддати себе іншим.

Цей уривок пов'язаний з історією поділу хліба і риби (6:35-44; 8:1-9), яка образно виражає месіанську програму Ісуса, спільну для юдеїв і язичників. У них хліб і риба представляли все, що мали учні (6,38; 8,5.7). У двох роздачах Ісус дав хліби учням "на служіння" народу (6,41; 8,6). Там учні годували "чужих", тут Ісус годує своїх; Він збирається дати їм свій хліб, щоб зробити їх здатними на таку щедрість і таке служіння на яке він здатен.

Таким чином, Ісус створює ланцюг любові в служінні; він є центром і джерелом діяльності любові, яка простягається до всього людства (євреїв і язичників). Споживаючи його хліб, громада уподібнюється до нього і, виконуючи завдання служіння всім, актуалізує присутність Ісуса у світі.

З іншого боку, прийняття хліба відповідає першій умові учнівства (8:34: "зречися себе"), яка передбачала повну зміну цінностей, відмову від ідеалів, амбіцій і поведінки, що суперечить справедливості. Там Ісус виголосив це в негативній формі ("зречися"), тут - в позитивній ("візьми хліб"): людина повинна асимілюватися з Ним, ототожнюючи себе з Його особою і посланням."

(Translated with DeepL з Mateos, Juan Y F. Camacho El Evangelio De Marcos III)
Чаша Ісуса - вірність (1)

"Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм, і всі пили з неї."

Після роздачі хліба Ісус бере чашу і, за звичаєм, дякує Богові. Потім Він передає чашу учням (дає їм її). Він ще не пояснює значення свого жесту, але згадка про чашу ставить цей уривок у зв'язок з 10:38, де на прохання учнів Ісус, використовуючи старозавітний образ, говорить про "чашу" (= гірке питво), яку збирається пити, символ болісного випробування, яке чекає на нього і яке, в його випадку, закінчиться смертю (10:38а: "Чи здатні ви пити чашу, яку Я буду пити?")

У цьому ж уривку "чаша" порівнюється з "хрещенням" (руйнівною водою), яке він прийме (10:38: "хреститися хрещенням, яким я буду хрещений"), і це, очевидно, хрещення Ісуса в Йордані, яке виражає його готовність виконати свою місію для людства, навіть ціною власного життя.

"Чаша" і "хрещення", таким чином, є метафорами болісного і гіркого випробування, яке може - але не обов'язково - призвести до втрати життя. Образ "чаші" означає добровільне прийняття випробування ("пиття"); образ "хрещення" ("занурення") - його неуникненність. Під час Вечері, беручи чашу, Ісус бере в руку своє життя, яке він віддасть за визволення людства (10:45).

Ці факти вказують на те, що "їсти хліб" і "пити з чаші" є нероздільними актами. Хліб представляє особу і справу Ісуса; чаша - це Його самопожертва до кінця. Обидві є "їжею", яка дає життя людині і цілком розкриває її, тому що це є найвищим вираженням любові Ісуса до людства, і в цій любові відображається Божа любов. Тому не можна прийняти особу Ісуса і його визвольну діяльність ("їсти його хліб") як норму життя, якщо ми не готові віддати себе так само, як Він ("пити його чашу"). Істина прийняття хліба проявляється у питті чаші; відданість того, хто йде за Ісусом, обов'язково включає в себе готовність повністю віддати себе іншим, як це робив Він.

Але жест Ісуса незвичайний. Пити всім з однієї чаші (вони всі пили з однієї чаші) суперечило звичаю, бо кожен, хто їв, мав свою чашу. Цим фактом Марко вказує на те, що тепер Ісус запрошує учнів добровільно взяти участь у Його випробуванні, як Він вже оголосив братам Зеведеєвим (10,39). Вони повинні зробити самопожертву Ісуса своєю власною і взяти на себе зобов'язання не відмовлятися від своєї прихильності до Нього і Його спасительної діяльності (представленої хлібом) навіть перед страхом смерті; таким чином вони покажуть непохитну вірність Його любові до людства.

Як і Ісус, вони також будуть видані (13:11), і учні зобов'язуються йти до кінця. Вони п'ють з однієї чаші, бо всі мають бути пов'язані з самопожертвою Ісуса; всі мають зробити її своєю, і всі поділятимуть її плоди. Для читача Євангелія точність "всі вони пили " вказує на те, що жоден, хто хоче йти з Ісусом, не може звільнити себе від цього зобов'язання; саме це зобов'язання робить людину його послідовником.

Тому пиття чаші рівнозначне виконанню другої умови слідування (8:34: "візьми свій хрест"). Послідовник Ісуса повинен заздалегідь взяти на себе ворожість несправедливого суспільства. Таким чином, участь в Євхаристії відновлює зобов'язання слідувати за Ісусом до кінця (8,34), намір не ставити меж любові. Саме таким є зміст заповіді Ісуса до своїх послідовників: "не спати" (13,34.35.37), тобто жити щомиті готовим до дії, не відступаючи перед переслідуванням чи навіть загрозою смерті.

(Translated with DeepL з Mateos, Juan Y F. Camacho El Evangelio De Marcos III)
Чаша Ісуса - Святий Дух (2)

"Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм, і всі пили з неї."

Однак, як і у випадку з хлібом, чаша має і другий аспект: вино в ній (хоча цей термін тут не з'являється) згадується в перикопі друзів нареченого/чоловіка (2,22: "Ніхто не вливає нового вина в старі бурдюки... Нове вино в нові бурдюки"). У Пісні Пісень, у весільному контексті, вино є символом любові та радості (Пісня Пісень 1,3.4; 4,10; 5,1; 7,10; 8,2). Ісус як наречений передає цю любов нареченій-спільноті, яку тут представляють учні (2,19: "друзі нареченого/нареченої"). І ця любов, яку Ісус передає чашею, може бути тільки Духом, життям самого Бога, який наділяє людину силою і дає їй можливість любити, як Ісус.

Таким чином, існує паралель між тим, що сталося з Ісусом в Йордані та Євхаристією. На прагнення Ісуса виконати свою місію навіть ціною власного життя, Бог відповів зішестям Духа на Нього з неба, і Він назвав Його Своїм Сином (1,9-11 Лк.). В Євхаристії, яка включає в себе ідентифікацію з Ісусом і його місією (хліб) і намір виконати її до кінця (чаша), виливається Дух (1,8: "Він охрестить вас Духом Святим"), який творить дітей Божих. Не існує двох плодів: один від хліба, який їдять, а інший від чаші, яку п'ють; обидва акти, які доповнюють один одного, є джерелом Духа, життєвої сили любові Отця. Ісус є їжею настільки, наскільки Він дарує Духа-любов. Це багаторазовий і повторюваний дар, відкритий для всіх, хто в майбутньому зробить або повторить таке ж зобов'язання. Зовнішній акт пиття, вираз відданості до кінця, отримує внутрішній досвід Духа, тобто любові Отця.

Таким чином, значення Євхаристії у Марка зрозуміле: це засіб, за допомогою якого Ісус преображає тих, хто відповідає на Його запрошення. Це реалізація Його роботи: хрещення Святим Духом (1,8) і створення дітей Божих, наставляння людей на шлях до їхньої повноти. Він здійснює це, пропонуючи свою особу і свою любов під символами хліба і чаші і запрошуючи кожного уподібнитися до нього, взірця людини, в його бутті і діяльності, і дати непохитну прихильність до його особи і послання, з відданістю, здатною до кінця протистояти ворожості несправедливого суспільства.

Водночас, саме Євхаристія дає згуртованість християнській спільноті та зберігає її твердість у своїх ідеалах і місії. З одного боку, спільне прийняття Духа Ісуса, виражене у прийнятті Його життєдайної їжі, об'єднує членів спільноти, прив'язує їх до Ісуса і об'єднує їх один з одним у любові, яка проявляється у взаємному служінні та допомозі. З іншого боку, той самий Дух оживляє в ній спільний ідеал визволення і просування людства, підтримує її в прагненні до перетворення світу, стає на бік найбільш знедолених і відкриває її для всіх законних прагнень і проектів людських істот. Повторюване вилиття Духа в Євхаристії об'єднує всю спільноту в тій самій силі любові, тому самому перетворюючому ідеалі і тому самому завданні служіння. Таким чином Боже царство стає реальністю.

Як і діяльність самого Ісуса, все відбувається в ключі любові до людства. Наслідувати Ісуса означає зробити послання загального спасіння своїм власним і не відмовлятися від діяльності на користь людей, незважаючи на загрози, яких вони можуть зазнати. Навіть якщо це зобов'язання передбачає зусилля, жертву, страждання або навіть смерть (як у випадку з Ісусом), символи, які тут використовуються, хліб і чаша, виражають життя і радість, підкреслюючи плід цієї безмежної любові в окремій людині і в людському суспільстві.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Як ми причащаємось?

Хто прочитав попередні дописи про значення Хліба і Вина в Євхаристії, той міг зауважити, що "їсти хліб" і "пити з чаші" є нероздільними, але різними актами. Їсти хліб означає прийняти особу і справу Ісуса; а пити чашу - це прийняти Його самопожертву до кінця. Зараз в візантійському обряді ми маємо причастя для вірних змішане в одно: тобто хліб змочений вином.

Це зроблено лише для зручності і швидкості причащання великої кількості людей. Та, на жаль, має ще такий ефект, що акценти різності значення Хліба і Вина втрачаються. Також відбувається ефект клерикалізації, коли священики сприймаються інакше ніж вірні, бо і їх спосіб причастя інакший.

Особливо клерикалізація видна в тому випадку, коли аргумент «зручності і швидкості» відпадає, а різниця в причасті вірних і духовенства зберігається. Подивіться це відео – маса священиків причащається поза вівтарем і хліб їм дають в руки і з чаші вони п'ють, натомість вірних причащають з ложечки. Це власне приклад нездорового клерикалізму.
“Вірю в ЗСУ”

#Думкиначорно

Девіз “Вірю в ЗСУ” це властиво релігійний девіз. І на ньому можна побачити як виглядає середньостатистична по палаті “Вірю в Бога”.

Вірю, що це така істота яка має робити мені добре і захищено. Якщо щось іде не так – він поганий\його немає.

Вірю, але ця істота є десь там, а я є десь тут, ми з нею дуже різні, і вона дуже крута, де мені до неї… далеченько.

Вірю, і ця моя віра зовсім ніяк не мусить бути пов'язана з тим як я дію і як я живу. Це цілком абстрактний набір тверджень з якими я погоджуюсь. Той в кого вірю існує, він хороший і про нього не можна говорити зле, він має такий і такий набір характеристик. На цьому всьо, то і є обсяг моєї віри.

Все це можна підставити і під ЗСУ і під віру в Бога. Бо те що у нас вкладають в слово віра в середньому по палаті власне не є чимось здоровим, а тому і “Вірю в ЗСУ” стало нездоровим трендом.
Чули колись про Люборацьких?

"Люборацькі" - сімейна хроніка занепаду священичої родини, писана Анатолієм Свидницьким в 1860-х роках. Сам я лишень пропоную прочитати цей роман, й файно підштовхнув мене до читання випуск "Історії з Історії УГКЦ" Володимира Мороза. Думаю, для розуміння роману то необхідні деталі, і до Володимира ще того ніхто не показав, та ще й так фахово.

https://ugcc.ua/data/anatoliy-svydnytskyy-za-chasiv-blazhennoy-uniy-5143/