Віра Франка
Нарешті зявилась книжка в якій по людськи прослідковано які там у Франка стосунки з вірою. То було страшезним полем для спекуляцій.
Ви краще читайте книжку, але якщо зовсім коротко то:
Етап І - Франко віруючий греко-католик, пише віршики в присвяту єпископу
Етап ІІ - Франко соціаліст. Віра відвертає від діяльності тут і зараз, клерикали то фу, але якщо тре поспівати в церкві то я з радістю й Ісус був класний.
Етап ІІІ - Франко тєжко захворів, мав багато галюцинацій-видінь. Він таки сприймав це як видіння реальні, а тому став крєпко містично віруючим. Нормально почав сприймати усіляких там нічогонероб монахів.
Етап IV - Франко гарчить на всіляких лівих обзиваючи їх антирелігійними ідійотами, але слава "антицерковника", "антиклерикала" і навіть "невіруючого" за ним тримаєцця до смерті.
З цим повязана і спекуляція на останній сповіді Франка. Не мав він останньої сповіді, бо священик якого запросили до Франка був дуб дерево і ось так попровадив бесіду біля помираючого:
- Ви вірите в Бога?
- Так
- Ви атеїст?
- *Багато лайки від Франка і вигнання того горе священика з хати*
Є непідтверджений міт, що він таки посповідався, не варто йняти віри, так само не варто вірити в то, що ксьондзи спалювали його книжку про еволюцію. То один раз згадали в діяспорному виданні без жодних посилань і людина яка свічки не тримала.
В результаті "Віра Франка" штука трохи з різкими вивертами і з еволюцією в часі, тому й було з тим не так просто розібратись. Тішмося, що нарешті то хтось зробив.
Нарешті зявилась книжка в якій по людськи прослідковано які там у Франка стосунки з вірою. То було страшезним полем для спекуляцій.
Ви краще читайте книжку, але якщо зовсім коротко то:
Етап І - Франко віруючий греко-католик, пише віршики в присвяту єпископу
Етап ІІ - Франко соціаліст. Віра відвертає від діяльності тут і зараз, клерикали то фу, але якщо тре поспівати в церкві то я з радістю й Ісус був класний.
Етап ІІІ - Франко тєжко захворів, мав багато галюцинацій-видінь. Він таки сприймав це як видіння реальні, а тому став крєпко містично віруючим. Нормально почав сприймати усіляких там нічогонероб монахів.
Етап IV - Франко гарчить на всіляких лівих обзиваючи їх антирелігійними ідійотами, але слава "антицерковника", "антиклерикала" і навіть "невіруючого" за ним тримаєцця до смерті.
З цим повязана і спекуляція на останній сповіді Франка. Не мав він останньої сповіді, бо священик якого запросили до Франка був дуб дерево і ось так попровадив бесіду біля помираючого:
- Ви вірите в Бога?
- Так
- Ви атеїст?
- *Багато лайки від Франка і вигнання того горе священика з хати*
Є непідтверджений міт, що він таки посповідався, не варто йняти віри, так само не варто вірити в то, що ксьондзи спалювали його книжку про еволюцію. То один раз згадали в діяспорному виданні без жодних посилань і людина яка свічки не тримала.
В результаті "Віра Франка" штука трохи з різкими вивертами і з еволюцією в часі, тому й було з тим не так просто розібратись. Тішмося, що нарешті то хтось зробив.
Реформа часослова римо-католицької церкви.
Після ІІ Ватиканського Собору в римо-католицькій церкві відбулось безліч різноманітних реформ, більш чи менш вдалих. Та чого насправді доглибно не відбулось, так це реформи богослужіння добового кола, хоча такий шанс був.
Наприкінці 60-х років минулого століття була створена комісія по реформі богослужіння добового кола в яку входив і Хуан Матеос, ТІ (+2003).
Десятиліття до того Матеос займався дослідженням традиції давньої церкви в надії, що його знання знадобляться для відновлення богослужіння, що є вираженням молитви Церкви, а не побожністю окремих монаших спільнот. Та комісія була зацікавлена лише в тому, щоб облегшити священикам приватне звершення свого щоденного «молитовного обов'язку», тому пропозиції Матеоса були відкинені на початковому етапі.
Якби до Матеоса прислухались, то богослужіння в римо-католицькій церкві виглядало б нині вельми інакше. Як саме? Це можна побачити на прикладі малесенької іспаномовної книжечки “Вечірня Молитва” (1968), яку уклав Хуан Матеос.
На мою думку в цій вечірній молитві бракує кількох вельми суттєвих елементів, які на середину 60-х ще не були добре досліджені та зрозумілі, а попри те запропонований Матеосом чин є значно кращим, ніж те, що вірні римо-католицького обряду мають нині.
Ознайомитись, українською мовою, з цією книжечкою ви можете тепер на бльозі "Нотатки Никодима". Дякую о.Василю, що виставив у себе текст в такому зручному форматі. Там є вступ і 7 чинів вечірні на сім днів тижня ( з понеділка - 1 чин, до неділі - 7 чин). Кому цікаво - щиро запрошую.
(Єдине чого не "перекладено", то ноти, які були в оригінальному виданні).
Після ІІ Ватиканського Собору в римо-католицькій церкві відбулось безліч різноманітних реформ, більш чи менш вдалих. Та чого насправді доглибно не відбулось, так це реформи богослужіння добового кола, хоча такий шанс був.
Наприкінці 60-х років минулого століття була створена комісія по реформі богослужіння добового кола в яку входив і Хуан Матеос, ТІ (+2003).
Десятиліття до того Матеос займався дослідженням традиції давньої церкви в надії, що його знання знадобляться для відновлення богослужіння, що є вираженням молитви Церкви, а не побожністю окремих монаших спільнот. Та комісія була зацікавлена лише в тому, щоб облегшити священикам приватне звершення свого щоденного «молитовного обов'язку», тому пропозиції Матеоса були відкинені на початковому етапі.
Якби до Матеоса прислухались, то богослужіння в римо-католицькій церкві виглядало б нині вельми інакше. Як саме? Це можна побачити на прикладі малесенької іспаномовної книжечки “Вечірня Молитва” (1968), яку уклав Хуан Матеос.
На мою думку в цій вечірній молитві бракує кількох вельми суттєвих елементів, які на середину 60-х ще не були добре досліджені та зрозумілі, а попри те запропонований Матеосом чин є значно кращим, ніж те, що вірні римо-католицького обряду мають нині.
Ознайомитись, українською мовою, з цією книжечкою ви можете тепер на бльозі "Нотатки Никодима". Дякую о.Василю, що виставив у себе текст в такому зручному форматі. Там є вступ і 7 чинів вечірні на сім днів тижня ( з понеділка - 1 чин, до неділі - 7 чин). Кому цікаво - щиро запрошую.
(Єдине чого не "перекладено", то ноти, які були в оригінальному виданні).
Blogspot
Нотатки Никодима
ВЕЧІРНЯ МОЛИТВА Уклав: свящ.Хуан Матеос, ТІ (Професор літургіки в Східному Інституті. Рим) Nihil obstat Мадрид, 6 грудня 1967 року ВСТУП...
#доляжарту
Одна сестра катехитка бавилась з учнями в загадки. І ось вона запитала: «Що це за маленька істота з рудим хутром і пухнастим хвостиком, яка живе на дереві?». Маленький Івасик підвівся і відповів: «Все вказує на те, що це білочка, але знаючи вас сестро, то це напевно Ісус».
(Я цей нині вперше почув, а ви?)
Одна сестра катехитка бавилась з учнями в загадки. І ось вона запитала: «Що це за маленька істота з рудим хутром і пухнастим хвостиком, яка живе на дереві?». Маленький Івасик підвівся і відповів: «Все вказує на те, що це білочка, але знаючи вас сестро, то це напевно Ісус».
Ісус за багатоженство?
Якщо вам здалось, що в Євангелії такого нема, то ось, є воно: І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. (Мт 19:29).
Бо всьо буде спільне! Прямо ліва соціалістична ідея, де всі все ділять, а претензія на “моє і лише моє” є нездоровою. Якщо ти не готовий поділитись, то ти не справжній будівничий новго світу. Направду в українській “соціялістичній” літературі 20-х років питання «нової комуністичної статевої моралі» обговорювалось дуже серйозно. Так само, це питання цікавить і крайньо «лівих» за ідеями богословів. Ось наприклад іспанський богослов Фернандо Камачо Акоста:
«Тенденція у стосунках у парі - це постійне привласнення іншого. Інший - це мій чоловік. Інший - моя дружина. Це щось на кшталт ексклюзивної власності. Все, що є привласненням іншого - це добре чи погано? Ну, я думаю, що це погано, і я думаю, що будь-які стосунки, які базуються на почутті власності, є хибними. Якщо ви приберете почуття власності, ви можете мати відкриті стосунки, а не закриті … Я не думаю, що хтось може бути невірним своєму партнеру, своїй партнерці, людині, з якою має спільний життєвий проєкт, якщо через прихильність чи з якоїсь іншої любовної причини має стосунки з іншою людиною»
Впринципі ось і пояснення «Все що належить одному і не може належати рівно так і іншому – це погано», бо у нас усьо спільне, і он євангельский текст про то ж недвозначно говорить, правда?
В нашому перекладі Хоменка (та й в багатьох інших) саме так курйозно воно і є. Та тільки якщо глянути на критичне видання Нового Завіту, то жінок в тексті нема, так що «облом», християнська полігамія не має підтвердженні в писанні. Просто переписувачі перестарались, вписали жінок в ряд, то й виходить, що отримаємо ми встократ жінок кожен.
Переписувачі в Євангелії від Марка перестарались в інший бік. Прошу глянути на текст внизу, то з богослужбового євангелія ПЦУ. В ряді кого ми покидаєм – жінки є, а в ряді кого отримаємо, жінок нема. Зовсім не так весело як в Матея, бо всього отримаєш «сторицею», крім жінок. Чи варто казати, що це знову переписувачі постарались і ми маємо просто пошкоджений текст? І ні, переписувачі не прибрали сором'язливо жінок з списку «отримання», лише не подумавши додали жінок в список «покинутого». В Марка це настільки кричуще, що вже в перекладі Хоменка, яким користають в УГКЦ, жінок в цьому випадку в списку немає.
То все до того, що якісний новий переклад Біблії є нам потрібен і саме офіційні церковні переклади, які в церкві читають. Бо прийде до священика хтось після служби і скаже: всьо, я християнин, прийшов отримати братів, сестер і жінок встократ ніж мав.
Якщо вам здалось, що в Євангелії такого нема, то ось, є воно: І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. (Мт 19:29).
Бо всьо буде спільне! Прямо ліва соціалістична ідея, де всі все ділять, а претензія на “моє і лише моє” є нездоровою. Якщо ти не готовий поділитись, то ти не справжній будівничий новго світу. Направду в українській “соціялістичній” літературі 20-х років питання «нової комуністичної статевої моралі» обговорювалось дуже серйозно. Так само, це питання цікавить і крайньо «лівих» за ідеями богословів. Ось наприклад іспанський богослов Фернандо Камачо Акоста:
«Тенденція у стосунках у парі - це постійне привласнення іншого. Інший - це мій чоловік. Інший - моя дружина. Це щось на кшталт ексклюзивної власності. Все, що є привласненням іншого - це добре чи погано? Ну, я думаю, що це погано, і я думаю, що будь-які стосунки, які базуються на почутті власності, є хибними. Якщо ви приберете почуття власності, ви можете мати відкриті стосунки, а не закриті … Я не думаю, що хтось може бути невірним своєму партнеру, своїй партнерці, людині, з якою має спільний життєвий проєкт, якщо через прихильність чи з якоїсь іншої любовної причини має стосунки з іншою людиною»
Впринципі ось і пояснення «Все що належить одному і не може належати рівно так і іншому – це погано», бо у нас усьо спільне, і он євангельский текст про то ж недвозначно говорить, правда?
В нашому перекладі Хоменка (та й в багатьох інших) саме так курйозно воно і є. Та тільки якщо глянути на критичне видання Нового Завіту, то жінок в тексті нема, так що «облом», християнська полігамія не має підтвердженні в писанні. Просто переписувачі перестарались, вписали жінок в ряд, то й виходить, що отримаємо ми встократ жінок кожен.
Переписувачі в Євангелії від Марка перестарались в інший бік. Прошу глянути на текст внизу, то з богослужбового євангелія ПЦУ. В ряді кого ми покидаєм – жінки є, а в ряді кого отримаємо, жінок нема. Зовсім не так весело як в Матея, бо всього отримаєш «сторицею», крім жінок. Чи варто казати, що це знову переписувачі постарались і ми маємо просто пошкоджений текст? І ні, переписувачі не прибрали сором'язливо жінок з списку «отримання», лише не подумавши додали жінок в список «покинутого». В Марка це настільки кричуще, що вже в перекладі Хоменка, яким користають в УГКЦ, жінок в цьому випадку в списку немає.
То все до того, що якісний новий переклад Біблії є нам потрібен і саме офіційні церковні переклади, які в церкві читають. Бо прийде до священика хтось після служби і скаже: всьо, я християнин, прийшов отримати братів, сестер і жінок встократ ніж мав.
Знову і знову про мінімальні виправлення в чині літургії.
"Священик, який звершує богослужіння, відчуває себе так, ніби він грає в п'єсі, і то грає папужку, а вірні, які замислюються над цим, можуть подумати, що над ними просто знущаються. Якщо вони не бачать нічого, що їх шокує, то це найгірше, бо тим самим вони демонструють, що не живуть тим, про що говорять."
Ця цитата з статті Еделбі-Матеоса 1957 року про Візантійську Божественну Літургію. Більшість речей описаних в цій статті як безглуздя — і досі є нашою реальністю, як-то читання молитов потиху(бо то ж шось типу магії, нє?) . Тому про ці речі доводиться говорити знову і знову. Говорити з кожним разом фаховіше і фаховіше. І я радий, що у нас є кому про це говорити конкретно і по суті. Камінна стіна байдужості завжди програє, якщо є ті кому на тому залежить.
Запрошую до читання статті свящч.Василя Рудейка "Служебник УГКЦ: подальші кроки"
"Священик, який звершує богослужіння, відчуває себе так, ніби він грає в п'єсі, і то грає папужку, а вірні, які замислюються над цим, можуть подумати, що над ними просто знущаються. Якщо вони не бачать нічого, що їх шокує, то це найгірше, бо тим самим вони демонструють, що не живуть тим, про що говорять."
Ця цитата з статті Еделбі-Матеоса 1957 року про Візантійську Божественну Літургію. Більшість речей описаних в цій статті як безглуздя — і досі є нашою реальністю, як-то читання молитов потиху
Запрошую до читання статті свящч.Василя Рудейка "Служебник УГКЦ: подальші кроки"
Патріярхат
Новий Служебник УГКЦ: подальші кроки | Патріярхат
Про постання свята преображення і його богослов'я
"Тому найперші свідчення про згадування Преображення в церковному святкуванні маємо в контексті свята Богоявлення в IV-V століттях. Іншим контекстом, в якому святкували Преображення в V столітті, був Великий Піст, прямі свідчення про що ми маємо, щоправда, лише з латинського заходу."
Повністю на РІСУ
"Тому найперші свідчення про згадування Преображення в церковному святкуванні маємо в контексті свята Богоявлення в IV-V століттях. Іншим контекстом, в якому святкували Преображення в V столітті, був Великий Піст, прямі свідчення про що ми маємо, щоправда, лише з латинського заходу."
Повністю на РІСУ
Релігійно-інформаційна служба України
Преображення: свято доброї новини про відновлення людини як Божого Храму
Свято Преображення Господа нашого Ісуса Христа святкуємо 6 серпня. Через помилку Юліанського календаря, за ним це свято відзначають на 13 діб пізніше, тому припадає наразі свято на 19 серпня. - РІСУ
"Неоковирне" євангеліє від Марка
#Марко
«Жоден шедевр грецької літератури не зрівняється з “Божественною Комедією”» Це цитата Вістена Г'ю Одена(+1973) – британського поета і літературного критика. Мені, як людині для якої Іліада стала одним з життєвих відкриттів, а Данте – занудним чтивом, дуже тяжко погодитись з Оденом. Та тільки от він не був оригінальним, а скоріш виражав поширений погляд. Те що було давніше – гірше і слабше, бо ми йдемо вперед. Гомер ото вважався взагалі невишуканим грубіяном, ну як можна порівняти величного Героя – Еанта – з віслюком? Доводилось, перекладаючи, використовувати образи евфемізми, як от «звір терплячий» або ж «звір повільний», щоб трошки облагородити Гомера (такі «треплячі звірі» є в перекладі 1720 року від Alexander Pope).
Якщо ви думаєте, що до Євангелій особливе і трепетне ставлення, то це і правда і не дуже. Візьмемо за приклад євангеліє від Марка. Граматику євангеліста порівнювали з граматикою конюха (H. Turner), а його стиль - зі стилем школяра (Springhetti), і то все в двадцятому столітті. І якщо знову таки, думаєте, що це не впливало на переклади Євангелія – та ще й як впливало і впливає до нинішнього дня. Я вже наводив на каналі приклад, коли євангелиста трошки поправляли. Враховуючи, що «термінологічні невідповідності» один з богословських викрутасів Марка (як то дати озеру статус моря), то виправляють його регулярно і різноманітно.
Ось один з дрібненьких прикладів: Петро, під час судилища над Ісусом, слідував віддаля й увійшов до подвір’я, й сів там разом із охоронцями, грітись біля… і тут зазвичай перекладають «біля вогню». Логічно, логічно! Біля чого він міг там грітись, а? Тілько от в грецькому оригіналі там стоїть слово світло (φῶς), а не вогонь. Буквально: гріючись біля світла.
Звісно, слово «світло» грекою мало одним зі значень «світло вогню». Але вжиток тут явно не є типовий. Лука пишучи про ту саму подію і момент вживає слово вогонь (πῦρ). Чому ж Марко так зробив?
Та тут безліч варіянтів. Може просто вказав, що Петра потім впізнала служниця і викрила, бо лице Петра було освітлене. А може то про Христа Світло? Яке Петро тут «стереже» разом з охоронцями? А може… є багато можливостей і розвитку думки. Тільки от чи переклад має затирати такі місця? Що тут буде додумуванням, перекласти «вогонь» що пасує по логіці, чи таки «світло»? Підходи є різні. Он в Іспанській мові проблем немає – слово lumbre є двозначне і може означати як вогонь так і світло. Але у нас не так. І хотілось би, щоб перекладачі принаймні ставили для себе це як питання, а не виправляли стиль «неоковирного» Марка так, щоб комусь було «зрозуміліше».
#Марко
«Жоден шедевр грецької літератури не зрівняється з “Божественною Комедією”» Це цитата Вістена Г'ю Одена(+1973) – британського поета і літературного критика. Мені, як людині для якої Іліада стала одним з життєвих відкриттів, а Данте – занудним чтивом, дуже тяжко погодитись з Оденом. Та тільки от він не був оригінальним, а скоріш виражав поширений погляд. Те що було давніше – гірше і слабше, бо ми йдемо вперед. Гомер ото вважався взагалі невишуканим грубіяном, ну як можна порівняти величного Героя – Еанта – з віслюком? Доводилось, перекладаючи, використовувати образи евфемізми, як от «звір терплячий» або ж «звір повільний», щоб трошки облагородити Гомера (такі «треплячі звірі» є в перекладі 1720 року від Alexander Pope).
Якщо ви думаєте, що до Євангелій особливе і трепетне ставлення, то це і правда і не дуже. Візьмемо за приклад євангеліє від Марка. Граматику євангеліста порівнювали з граматикою конюха (H. Turner), а його стиль - зі стилем школяра (Springhetti), і то все в двадцятому столітті. І якщо знову таки, думаєте, що це не впливало на переклади Євангелія – та ще й як впливало і впливає до нинішнього дня. Я вже наводив на каналі приклад, коли євангелиста трошки поправляли. Враховуючи, що «термінологічні невідповідності» один з богословських викрутасів Марка (як то дати озеру статус моря), то виправляють його регулярно і різноманітно.
Ось один з дрібненьких прикладів: Петро, під час судилища над Ісусом, слідував віддаля й увійшов до подвір’я, й сів там разом із охоронцями, грітись біля… і тут зазвичай перекладають «біля вогню». Логічно, логічно! Біля чого він міг там грітись, а? Тілько от в грецькому оригіналі там стоїть слово світло (φῶς), а не вогонь. Буквально: гріючись біля світла.
Звісно, слово «світло» грекою мало одним зі значень «світло вогню». Але вжиток тут явно не є типовий. Лука пишучи про ту саму подію і момент вживає слово вогонь (πῦρ). Чому ж Марко так зробив?
Та тут безліч варіянтів. Може просто вказав, що Петра потім впізнала служниця і викрила, бо лице Петра було освітлене. А може то про Христа Світло? Яке Петро тут «стереже» разом з охоронцями? А може… є багато можливостей і розвитку думки. Тільки от чи переклад має затирати такі місця? Що тут буде додумуванням, перекласти «вогонь» що пасує по логіці, чи таки «світло»? Підходи є різні. Он в Іспанській мові проблем немає – слово lumbre є двозначне і може означати як вогонь так і світло. Але у нас не так. І хотілось би, щоб перекладачі принаймні ставили для себе це як питання, а не виправляли стиль «неоковирного» Марка так, щоб комусь було «зрозуміліше».
Telegram
Світ Тих
Євангеліє від Марка - богословський виклик
#Марко
В УГКЦ запустили проєкт нового (фахового) перекладу Святого Письма українською. Якщо вас дивує, а нащо таке треба і скільки тих перекладів Святого Письма є, то пропоную разом подумати над різними "дрібничками"…
#Марко
В УГКЦ запустили проєкт нового (фахового) перекладу Святого Письма українською. Якщо вас дивує, а нащо таке треба і скільки тих перекладів Святого Письма є, то пропоную разом подумати над різними "дрібничками"…
Казкова обіцянка Ірода
#Марко
Євангелист Марко вміє бути дуже іронічним, і одна з таких іронічних сцен – обіцянка «пів царства» за танець доньки Іродіади перед Царем Іродом.
Що ж тут іронічного? Вйо від простішого до складнішого:
Ірод Антипа володів лише чверть царством свого отця Ірода Великого. Навіть називався тому Ірод Тетрарх. Тому пропонує він лишень одну восьмушку, та й то не свою. Бо царем Ірод був трохи умовним, адже царство Ірода перебувало в цілковитій військовій залежності від Риму. Водночас з тим, Ірод зовсім не скромний. Обіцяючи «пів царства» він прирівнює себе до перського царя Артаксеркса, який пообіцяв «пів царства» цариці Естер (Естер 5:3). Там, завдяки щедрій обіцянці царя, Естер врятувала цілий єврейський народ. Файно себе порівняти з таким могутнім царем.
Тут, щось пішло не по плану, і у відповідь донька Іродіади попросила голову єврейського пророка. Пророка, якого Ірод «слухав радо», слухав навіть тоді, коли Хреститель викривав беззаконня Ірода, адже «не дозволено мати тобі дружину брата твого». Іван Хреститель був небезпечний в першу чергу для Іродіяди – незаконної дружини Ірода. Іродіяда ж і підмовила доньку просити голову Хрестителя. Ірод виконує обіцянку, через те, що от якось не зручно наобіцяти і не виконати. Не по пацанськи. Й тут і захована найвиразніша іронія.
Іродіяді тепер ніщо не загрожує, вбивши Йоана Хрестителя вона разом з донькою отримує не півцарства, а ціле царство Ірода. Можновладець «втрачає голову» від танцівниці, обіцяє казково багато, а робить ще більше ніж обіцяв. Владний показаний як такий, що діє постійно невільно, не маючи ніякої влади, лише зберігаючи позірний авторитет.
Натомість ув'язнений Йоан, якому відрубали голову – вільний до кінця.
На фото: Розписи Розена з Вірменської Катедри (Львів)
#Марко
Євангелист Марко вміє бути дуже іронічним, і одна з таких іронічних сцен – обіцянка «пів царства» за танець доньки Іродіади перед Царем Іродом.
Що ж тут іронічного? Вйо від простішого до складнішого:
Ірод Антипа володів лише чверть царством свого отця Ірода Великого. Навіть називався тому Ірод Тетрарх. Тому пропонує він лишень одну восьмушку, та й то не свою. Бо царем Ірод був трохи умовним, адже царство Ірода перебувало в цілковитій військовій залежності від Риму. Водночас з тим, Ірод зовсім не скромний. Обіцяючи «пів царства» він прирівнює себе до перського царя Артаксеркса, який пообіцяв «пів царства» цариці Естер (Естер 5:3). Там, завдяки щедрій обіцянці царя, Естер врятувала цілий єврейський народ. Файно себе порівняти з таким могутнім царем.
Тут, щось пішло не по плану, і у відповідь донька Іродіади попросила голову єврейського пророка. Пророка, якого Ірод «слухав радо», слухав навіть тоді, коли Хреститель викривав беззаконня Ірода, адже «не дозволено мати тобі дружину брата твого». Іван Хреститель був небезпечний в першу чергу для Іродіяди – незаконної дружини Ірода. Іродіяда ж і підмовила доньку просити голову Хрестителя. Ірод виконує обіцянку, через те, що от якось не зручно наобіцяти і не виконати. Не по пацанськи. Й тут і захована найвиразніша іронія.
Іродіяді тепер ніщо не загрожує, вбивши Йоана Хрестителя вона разом з донькою отримує не півцарства, а ціле царство Ірода. Можновладець «втрачає голову» від танцівниці, обіцяє казково багато, а робить ще більше ніж обіцяв. Владний показаний як такий, що діє постійно невільно, не маючи ніякої влади, лише зберігаючи позірний авторитет.
Натомість ув'язнений Йоан, якому відрубали голову – вільний до кінця.
На фото: Розписи Розена з Вірменської Катедри (Львів)
Forwarded from Монолог.здєсь 😁
💐💐💐 Вітаємо о. Ігоря Шрамко з дияконською хіротонією! Висвячення провів у Іоанно-Богословському храмі ПЦУ м.Харкова архієпископ Харківський і Слобідський Митрофан. Це перший відомий нам випадок висвячення повністю сліпого кандидата. Отець Ігор є справді достойною, освіченою та розумною людиною, що давно відчула поклик до священнослужіння. Закінчивши ХДС і КДАІС, він не зміг реалізувати себе в УПЦ через вади зору. Тепер, нарешті, його мрія здійснилася. Тут нічого крім виголосити "ἄξιος"!!
#серйозніновини
#серйозніновини
Ісус - спринтер?
#Марко
Ось читаємо на початку 2 розділу Євангелія від Марка: “Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі.”. Тут звісно все нормально, нічого такого. І перекладено чудово. Тільки є одне але, багато англомовних перекладів стараються якось тут викручуватись. Ось дивіться: повернувся він не по кількох днях (few days), а по невизначеній кількості днів (some days).
Яка взагалі різниця в такій дрібничці? Лишень те, що Ісус перед тим як повернутись до Капернауму “пішов і проповідував в їхніх синагогах по всій Галилеї, і виганяв бісів.” (1:39) По синагогам зазвичай збирались в суботу, а не щоденно, тому навіть якщо «вся Галилея», це умовний вираз, то щоб пішки обійти села і там проповідувати в синагогах потрібно трошки часу. Тижні? Місяці? Точно вираз «по кількох днях» це про короткий термін, а тому не пасує до контексту. І тут є дві відповіді. Одну ви вже бачили: достатньо просто сказати, що це була невизначена кількість днів. Але є й інша відповідь.
Як вам такий переклад:
«Він знову увійшов у Капернаум і через кілька днів розійшлась чутка, що він удома».
Тобто Ісус прийшов, і навіть ніхто не знав, що він удома? Як так може бути? Достатньо подивитись в попередній вірш, щоб зрозуміти справу: «Ісус не міг одверто ввійти в місто, а перебував осторонь у місцях усамітнення. І приходили до нього звідусюди».
Чого це Ісус не міг увійти в місто? Бо він, рівно перед тим, доторкнувся до прокаженого. Той хто діткнув нечистого – сам нечистий. Так це трактувалось. І ось Ісус потайки входить в місто, і через кілька днів розходиться чутка, що він вдома. Та люди збираються довкола Ісуса, бо люди в Капернаумі довіряють Ісусу і свідченню прокаженого – не Ісус занечистився, а нечистий став чистим.
Це цілком вірогідна інтерпретація, яка набагато краще пояснює і вираз «по кількох днях» і те що «розійшлась чутка» та й з попереднім контекстом в'яжеться дуже добре. Чому ж таки всі українські переклади і багато іншомовних його не обрали?
Вся справа в текстології. За багато століть переписувачі Євангелій вносили в текст виправлення та й просто помилялись. Немає в тому ніякої сенсації і таємного знання. Євангеліє через це не перевертається з «ніг на голову». Та буває так, що ми не знаємо, як то в оригінальному тексті. Можемо припускати. Наприклад не знаємо, чи Христос змилосердився над прокаженим, на прохання зцілення, чи він … розгнівався на це прохання. Є аргументи за обидва варіанти, і так само є обидва варіанти в рукописах.
Так само і тут, вся справа в дрібненькому сполучнику “І” який виступає, фактично, як розділовий знак. В рукописах на які спирались українські перекладачі (і таких рукописів дуже багато), ця буква “і” є. Тому слова «по кількох днях» однозначно стосуються повернення до Капернауму. Та в деяких ( і то давніх!) рукописах цього сполучника просто немає.
Тут перекладач завжди стоїть перед вибором. Я не вказую який правильний, бо і близько не маю компетенції. Я лишень ділюсь питанням. Також я впевнений, що це питання яке потребує уваги. Бо вираз «по кількох днях повернувся в Капернаум» робить текст досить проблематичним і незрозумілим.
Тому дуже хочеться, щоб українські переклади Святого Письма звертались до текстології, бо там досі не є «все вирішено». І я радий, що перекладацька група УГКЦ «Київська Біблія» наголошує на текстології як важливому акценті перекладацької праці.
Підготовано на основі: Mateos, Juan Y F. Camacho El Evangelio De Marcos I
#Марко
Ось читаємо на початку 2 розділу Євангелія від Марка: “Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі.”. Тут звісно все нормально, нічого такого. І перекладено чудово. Тільки є одне але, багато англомовних перекладів стараються якось тут викручуватись. Ось дивіться: повернувся він не по кількох днях (few days), а по невизначеній кількості днів (some days).
Яка взагалі різниця в такій дрібничці? Лишень те, що Ісус перед тим як повернутись до Капернауму “пішов і проповідував в їхніх синагогах по всій Галилеї, і виганяв бісів.” (1:39) По синагогам зазвичай збирались в суботу, а не щоденно, тому навіть якщо «вся Галилея», це умовний вираз, то щоб пішки обійти села і там проповідувати в синагогах потрібно трошки часу. Тижні? Місяці? Точно вираз «по кількох днях» це про короткий термін, а тому не пасує до контексту. І тут є дві відповіді. Одну ви вже бачили: достатньо просто сказати, що це була невизначена кількість днів. Але є й інша відповідь.
Як вам такий переклад:
«Він знову увійшов у Капернаум і через кілька днів розійшлась чутка, що він удома».
Тобто Ісус прийшов, і навіть ніхто не знав, що він удома? Як так може бути? Достатньо подивитись в попередній вірш, щоб зрозуміти справу: «Ісус не міг одверто ввійти в місто, а перебував осторонь у місцях усамітнення. І приходили до нього звідусюди».
Чого це Ісус не міг увійти в місто? Бо він, рівно перед тим, доторкнувся до прокаженого. Той хто діткнув нечистого – сам нечистий. Так це трактувалось. І ось Ісус потайки входить в місто, і через кілька днів розходиться чутка, що він вдома. Та люди збираються довкола Ісуса, бо люди в Капернаумі довіряють Ісусу і свідченню прокаженого – не Ісус занечистився, а нечистий став чистим.
Це цілком вірогідна інтерпретація, яка набагато краще пояснює і вираз «по кількох днях» і те що «розійшлась чутка» та й з попереднім контекстом в'яжеться дуже добре. Чому ж таки всі українські переклади і багато іншомовних його не обрали?
Вся справа в текстології. За багато століть переписувачі Євангелій вносили в текст виправлення та й просто помилялись. Немає в тому ніякої сенсації і таємного знання. Євангеліє через це не перевертається з «ніг на голову». Та буває так, що ми не знаємо, як то в оригінальному тексті. Можемо припускати. Наприклад не знаємо, чи Христос змилосердився над прокаженим, на прохання зцілення, чи він … розгнівався на це прохання. Є аргументи за обидва варіанти, і так само є обидва варіанти в рукописах.
Так само і тут, вся справа в дрібненькому сполучнику “І” який виступає, фактично, як розділовий знак. В рукописах на які спирались українські перекладачі (і таких рукописів дуже багато), ця буква “і” є. Тому слова «по кількох днях» однозначно стосуються повернення до Капернауму. Та в деяких ( і то давніх!) рукописах цього сполучника просто немає.
Тут перекладач завжди стоїть перед вибором. Я не вказую який правильний, бо і близько не маю компетенції. Я лишень ділюсь питанням. Також я впевнений, що це питання яке потребує уваги. Бо вираз «по кількох днях повернувся в Капернаум» робить текст досить проблематичним і незрозумілим.
Тому дуже хочеться, щоб українські переклади Святого Письма звертались до текстології, бо там досі не є «все вирішено». І я радий, що перекладацька група УГКЦ «Київська Біблія» наголошує на текстології як важливому акценті перекладацької праці.
Підготовано на основі: Mateos, Juan Y F. Camacho El Evangelio De Marcos I
Зв'язок людям необхідний. Зв'язок рятує ментальне здоров'я, а на війні – просто рятує життя.
Моя подруга Анна Вдовиковська з 2014 року збирає на зв'язок для наших воїнів. Я не знаю, скільки мільйонів (буквально) вона вже зібрала. Не знаю, скільки обладнання вона вже закупила. Та знаю, що рації вона закуповує фахово і в надійні руки. Ще знаю, що коли рації треба на вже, інакше люди можуть загинути… то до неї звертаються. І вона дістає. На вже. Навіть не маючи грошей. Навіть, позичаючи особисто трохи більше ніж пів мільйона гривень. Як от зараз. Рації вже рятують життя.
Хтось може сказати, що це «не мудро». Може й так, хай робить мудріше і краще. А я ж дуже прошу вас доєднатись разом зімнов до зборів Анни. Для цього відкрив мою банку на 10 тисяч гривень. Так, потрошки, Анна вже зібрала майже 200 тисяч. Прошу, киньте. Часу в Анни, щоб нормально повернути той борг є трохи менш як місяць.
Зв'язок для помсти
🔗 Збір тут
https://send.monobank.ua/jar/7UUBNjEdSZ
Моя подруга Анна Вдовиковська з 2014 року збирає на зв'язок для наших воїнів. Я не знаю, скільки мільйонів (буквально) вона вже зібрала. Не знаю, скільки обладнання вона вже закупила. Та знаю, що рації вона закуповує фахово і в надійні руки. Ще знаю, що коли рації треба на вже, інакше люди можуть загинути… то до неї звертаються. І вона дістає. На вже. Навіть не маючи грошей. Навіть, позичаючи особисто трохи більше ніж пів мільйона гривень. Як от зараз. Рації вже рятують життя.
Хтось може сказати, що це «не мудро». Може й так, хай робить мудріше і краще. А я ж дуже прошу вас доєднатись разом зімнов до зборів Анни. Для цього відкрив мою банку на 10 тисяч гривень. Так, потрошки, Анна вже зібрала майже 200 тисяч. Прошу, киньте. Часу в Анни, щоб нормально повернути той борг є трохи менш як місяць.
Зв'язок для помсти
🔗 Збір тут
https://send.monobank.ua/jar/7UUBNjEdSZ
«Вдовина лепта» на якій тримаються церкви
Є тлумачення які «зрослись» з євангельським текстом, особливо коли це стосується недільної проповіді. От що може бути простіше за історію про убогу вдову з Євангелія від Марка? Є багатії, які кидають в храмову скарбницю багато грошей, а є бідна вдовиця, яка кидає більше ніж всі багатії разом взяті. Більше, бо кидає все що має. У нас перекладають, цілком слушно, як «весь свій пожиток», але буквально кажучи вона «все життя своє» кинула в скарбоньку храму.
Ну ось і проповідь, якщо простіше – то дайте грошей на храм як вдовиця приклад якої наслідуємо, якщо трохи складніше – віддаймо життя своє Богові в довірі до нього. Все це також дуже правильно, але вартує уваги контекст в якому Марко подає цю історію.
Буквально перед сценою з вдовою Ісус картає книжників, що вдаючи праведність «з'їдають доми вдовині». В наступній же сцені після «вдовиної лепти» Ісус говорить про зруйнування Єрусалимського Храму, того самого Храму, в який вдовиця вкинула все своє життя. Того самого Храму який став печерою розбійників, того самого Храму який відкинув Ісуса.
Хіба немає тут гіркої іронії? Хіба не знаємо ми релігійних організацій які тримаються переважно на «вдовах», тобто людях які все своє життя вкинули в руки цієї організації довірившись «праведникам». Хіба ті самі «праведники» не використовують потім цих бідних людей як прикриття для свого беззаконня і не хваляться цими вдовицями? Бо кількома олігархами не похвалишся, особливо коли треба показати себе як народну церкву.
Я думаю, що треба дуже уважно зважати, кому ми віддаємо життя, та й кому ми віддаємо гроші – теж варто зважати. Тому я жертвую лише в ті церковні спільноти в здоров'ї яких впевнений. Також жертвую на ті збори в яких впевнений.
Один з таких зборів – на рації для військових від Анни Вдовиковської. Є багато багатих людей, що жертвують на армію багато. Та Анна пожертвувала все що мала і навіть більше. Навіть більше – то буквально, бо хтось бере кредит на свої потреби, а хтось на потреби іншого. Й Анна купила рації, які були потрібні на вже, щоб рятувати життя військових. На пів мільйона гривень. Тепер, до 10 вересня, цей борг треба закрити. Анна вже зібрала левову частку грошей, але потрібно ще понад 200 тисяч. Я відкрив невеличку банку на 10 тисяч, щоб підтримати Анну. Значну частку з цих 10 тисяч вже зібрали, дякую вам.
Щоб закрити цю маленьку частину великого збору залишилось ще трошки. Ми можемо допомогти. Допомогти не "віддаючи все своє життя" бо це вже зробила Анна.
Зв'язок для помсти
🔗 Збір тут
https://send.monobank.ua/jar/7UUBNjEdSZ
Є тлумачення які «зрослись» з євангельським текстом, особливо коли це стосується недільної проповіді. От що може бути простіше за історію про убогу вдову з Євангелія від Марка? Є багатії, які кидають в храмову скарбницю багато грошей, а є бідна вдовиця, яка кидає більше ніж всі багатії разом взяті. Більше, бо кидає все що має. У нас перекладають, цілком слушно, як «весь свій пожиток», але буквально кажучи вона «все життя своє» кинула в скарбоньку храму.
Ну ось і проповідь, якщо простіше – то дайте грошей на храм як вдовиця приклад якої наслідуємо, якщо трохи складніше – віддаймо життя своє Богові в довірі до нього. Все це також дуже правильно, але вартує уваги контекст в якому Марко подає цю історію.
Буквально перед сценою з вдовою Ісус картає книжників, що вдаючи праведність «з'їдають доми вдовині». В наступній же сцені після «вдовиної лепти» Ісус говорить про зруйнування Єрусалимського Храму, того самого Храму, в який вдовиця вкинула все своє життя. Того самого Храму який став печерою розбійників, того самого Храму який відкинув Ісуса.
Хіба немає тут гіркої іронії? Хіба не знаємо ми релігійних організацій які тримаються переважно на «вдовах», тобто людях які все своє життя вкинули в руки цієї організації довірившись «праведникам». Хіба ті самі «праведники» не використовують потім цих бідних людей як прикриття для свого беззаконня і не хваляться цими вдовицями? Бо кількома олігархами не похвалишся, особливо коли треба показати себе як народну церкву.
Я думаю, що треба дуже уважно зважати, кому ми віддаємо життя, та й кому ми віддаємо гроші – теж варто зважати. Тому я жертвую лише в ті церковні спільноти в здоров'ї яких впевнений. Також жертвую на ті збори в яких впевнений.
Один з таких зборів – на рації для військових від Анни Вдовиковської. Є багато багатих людей, що жертвують на армію багато. Та Анна пожертвувала все що мала і навіть більше. Навіть більше – то буквально, бо хтось бере кредит на свої потреби, а хтось на потреби іншого. Й Анна купила рації, які були потрібні на вже, щоб рятувати життя військових. На пів мільйона гривень. Тепер, до 10 вересня, цей борг треба закрити. Анна вже зібрала левову частку грошей, але потрібно ще понад 200 тисяч. Я відкрив невеличку банку на 10 тисяч, щоб підтримати Анну. Значну частку з цих 10 тисяч вже зібрали, дякую вам.
Щоб закрити цю маленьку частину великого збору залишилось ще трошки. Ми можемо допомогти. Допомогти не "віддаючи все своє життя" бо це вже зробила Анна.
Зв'язок для помсти
🔗 Збір тут
https://send.monobank.ua/jar/7UUBNjEdSZ
send.monobank.ua
Безпечний переказ коштів
Надсилайте безкоштовно та безпечно кошти
Рибалки людей
#Марко
16. В той час Ісус, проходячи повз Галилейське море, побачив Симона й Андрія, його брата, як вони кидали мережу в море, були бо рибалки. 17. Ісус їм сказав:
– Ідіть за мною, я зроблю вас рибалками людей.
18. І вмить вони покинули мережу й пішли слідом за ним.
Завтрашнє читання Євангеліє з покликанням Петра, та Андрія, брата Петра, звернуло увагу трьома моментами:
- Ісус кличе тих, хто вже має досвід братерства — буквально братів.
- Ці двоє закидають сіті без човна. Це не рибалка де сидиш і ніц не робиш, то тяжкий фізичний труд і вони активно діють.
- Ісус каже цим діячам, що стануть рибалками людей.
Тобто використовує образ, і якщо брати Святе Письмо, то зазвичай рибалка в як метафора є войовничим і навіть військовим образом, як то в книзі Авакума де нечестиві витягують люд Божий неводом. Образ захоплення, вбивства, поїдання. В кінці кінців, що з тими людьми яких витягують ці ловці, якою є ця образність коли Ісус говорить про "Рибалок людей"? Ясно що і апостоли це розуміли образно. Одна з дуже вірогідних відповідей — суддівство.
Це може виглядати дивно, але євреї коли ловили рибу то відбирали чисту рибу від нечистої, вони судили про те чи добра риба чи ні на основі того чи має плавники і луску, подібний образ є в Євангелії від Матея "Царство Боже також подібне до закинутого в озеро невода, до якого потрапило багато різної риби. Коли він заповнився, рибалки витягли його на берег, сіли й відібрали добру рибу до кошиків своїх, а непридатну повикидали. Так буде й при кінці світу. Ангели прийдуть, відділять негідних від праведників і повкидають лихих до вогняної печі."
Можливо так це і апостоли уявляли. Та мені близький другий варіант прочитання цього тексту, бо у Марка натяків на суддівство немає. В нормальній ситуації, природнє середовище приносить життя. Тому для риби бути зануреною у воду це добре. Тільки Ісус є той хто занурює не у воду, а у Святого Духа(Боже життя). Бо вираз "Хрестити Святим Духом" (Мк 1:8) буквально включає в себе значення "занурення" в Боже життя. Тому рибу треба активно витягти не для того, щоб її вбити, а для того, щоб її переселити, замість занурення у смерть і хаос у занурення в життя Святого Духа.
#Марко
– Ідіть за мною, я зроблю вас рибалками людей.
18. І вмить вони покинули мережу й пішли слідом за ним.
Завтрашнє читання Євангеліє з покликанням Петра, та Андрія, брата Петра, звернуло увагу трьома моментами:
- Ісус кличе тих, хто вже має досвід братерства — буквально братів.
- Ці двоє закидають сіті без човна. Це не рибалка де сидиш і ніц не робиш, то тяжкий фізичний труд і вони активно діють.
- Ісус каже цим діячам, що стануть рибалками людей.
Тобто використовує образ, і якщо брати Святе Письмо, то зазвичай рибалка в як метафора є войовничим і навіть військовим образом, як то в книзі Авакума де нечестиві витягують люд Божий неводом. Образ захоплення, вбивства, поїдання. В кінці кінців, що з тими людьми яких витягують ці ловці, якою є ця образність коли Ісус говорить про "Рибалок людей"? Ясно що і апостоли це розуміли образно. Одна з дуже вірогідних відповідей — суддівство.
Це може виглядати дивно, але євреї коли ловили рибу то відбирали чисту рибу від нечистої, вони судили про те чи добра риба чи ні на основі того чи має плавники і луску, подібний образ є в Євангелії від Матея "Царство Боже також подібне до закинутого в озеро невода, до якого потрапило багато різної риби. Коли він заповнився, рибалки витягли його на берег, сіли й відібрали добру рибу до кошиків своїх, а непридатну повикидали. Так буде й при кінці світу. Ангели прийдуть, відділять негідних від праведників і повкидають лихих до вогняної печі."
Можливо так це і апостоли уявляли. Та мені близький другий варіант прочитання цього тексту, бо у Марка натяків на суддівство немає. В нормальній ситуації, природнє середовище приносить життя. Тому для риби бути зануреною у воду це добре. Тільки Ісус є той хто занурює не у воду, а у Святого Духа(Боже життя). Бо вираз "Хрестити Святим Духом" (Мк 1:8) буквально включає в себе значення "занурення" в Боже життя. Тому рибу треба активно витягти не для того, щоб її вбити, а для того, щоб її переселити, замість занурення у смерть і хаос у занурення в життя Святого Духа.
Диявольський маневр (Читання наступного дня : Марка 1, 21-28.)
#Марко
21. Прийшли вони в Капернаум, і він у суботу відразу увійшов у синагогу і почав навчати. 22. І дивувалися його навчанню, бо навчав він їх як повновладний, не як книжники.
23. Відразу, якийсь чоловік у юдейській синагозі в нечистому дусі закричав, кажучи:
24. – Що нам і тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити! Знаю бо, хто ти: святий Божий!
25. Ісус погрозив йому:
– Мовчи, вийди з нього!
26. Нечистий дух стряс ним, скрикнув сильним голосом і вийшов геть із нього. 27. Здивувалися всі й один одного питали:
– Що це за нова повновладна наука? Навіть нечистим духам наказав, і ті слухаються його!
28. І вмить чутка про нього розійшлася по всіх усюдах, по всій країні галилейській.
🔸🔸🔸🔸🔸🔸
Покликавши перших своїх учнів Ісус приходить у синагогу і відразу починає навчати. Це навчання відразу підриває авторитет поважних вчителів народу – книжників. Відразу ж Ісуса перебиває людина, що має у собі нечистого духа. Я не дарма в кожному реченні вставляю слово «відразу», це є улюблене слово Марка в перших главах Євангелія. Марко підкреслює, що реакція нечистого духа на проповідь Ісуса була моментальною. Реакція ця – перебити Ісуса, перервати Його навчання, а головне – заплутати людей.
Нечистий дух говорить все правильно. Ісус є з Назарету, Ісус є Святим і Божим, тобто, він є месією. Проте Ісус наказує нечистому духу мовчати. Так і в подальшому, кожного разу коли нечисті духи виявляють ким є Ісус він знову і знову наказує їм замовкнути.
Вся справа не тільки у тому, що Ісус просто хоче тримати у секреті ким Він є, щоб синедріон не схопив Його передчасно як лже-месію. Справа в тому, що він своєю проповіддю прагне пояснити та підготувати, принаймні найближчих учнів, до розуміння того, що це означає бути месією, і який є Божий план для Ісуса. Євреї чекали месію який скине панування язичників та встановить Царство Ізраїля. Лише так могли зрозуміти слова нечистого духа оточуючи люди, тобто попри всю їх правдивість – зрозуміти неправильно.
Так і у нашому житті ми часто готові слухати більше щось сенсаційне про Ісуса, ніж самого Ісуса. Чи то передання «старців» про те що Ісус не сміявся, а лише плакав, чи то вишукану «біблійну критику» яка доводить, що Ісус аж ніяк не вважав себе Богом.
Так само і ми часто спішимо отримати відповідь та зрозуміти усе не пройшовши шляху. Коли Ісус покликав за собою апостолів, він не сказав щоб вони стали Його учнями. Він сказав «іти за ним». Лише пройшовши разом з Ісусом шлях через його розп'яття, воскресіння, вознесіння та зіслання Святого Духа, апостоли можуть вже у Дусі Святому промовити ті самі слова : «Знаємо бо хто Ти Ісусе з Назарету: святий Божий!».
#Марко
21. Прийшли вони в Капернаум, і він у суботу відразу увійшов у синагогу і почав навчати. 22. І дивувалися його навчанню, бо навчав він їх як повновладний, не як книжники.
23. Відразу, якийсь чоловік у юдейській синагозі в нечистому дусі закричав, кажучи:
24. – Що нам і тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити! Знаю бо, хто ти: святий Божий!
25. Ісус погрозив йому:
– Мовчи, вийди з нього!
26. Нечистий дух стряс ним, скрикнув сильним голосом і вийшов геть із нього. 27. Здивувалися всі й один одного питали:
– Що це за нова повновладна наука? Навіть нечистим духам наказав, і ті слухаються його!
28. І вмить чутка про нього розійшлася по всіх усюдах, по всій країні галилейській.
🔸🔸🔸🔸🔸🔸
Покликавши перших своїх учнів Ісус приходить у синагогу і відразу починає навчати. Це навчання відразу підриває авторитет поважних вчителів народу – книжників. Відразу ж Ісуса перебиває людина, що має у собі нечистого духа. Я не дарма в кожному реченні вставляю слово «відразу», це є улюблене слово Марка в перших главах Євангелія. Марко підкреслює, що реакція нечистого духа на проповідь Ісуса була моментальною. Реакція ця – перебити Ісуса, перервати Його навчання, а головне – заплутати людей.
Нечистий дух говорить все правильно. Ісус є з Назарету, Ісус є Святим і Божим, тобто, він є месією. Проте Ісус наказує нечистому духу мовчати. Так і в подальшому, кожного разу коли нечисті духи виявляють ким є Ісус він знову і знову наказує їм замовкнути.
Вся справа не тільки у тому, що Ісус просто хоче тримати у секреті ким Він є, щоб синедріон не схопив Його передчасно як лже-месію. Справа в тому, що він своєю проповіддю прагне пояснити та підготувати, принаймні найближчих учнів, до розуміння того, що це означає бути месією, і який є Божий план для Ісуса. Євреї чекали месію який скине панування язичників та встановить Царство Ізраїля. Лише так могли зрозуміти слова нечистого духа оточуючи люди, тобто попри всю їх правдивість – зрозуміти неправильно.
Так і у нашому житті ми часто готові слухати більше щось сенсаційне про Ісуса, ніж самого Ісуса. Чи то передання «старців» про те що Ісус не сміявся, а лише плакав, чи то вишукану «біблійну критику» яка доводить, що Ісус аж ніяк не вважав себе Богом.
Так само і ми часто спішимо отримати відповідь та зрозуміти усе не пройшовши шляху. Коли Ісус покликав за собою апостолів, він не сказав щоб вони стали Його учнями. Він сказав «іти за ним». Лише пройшовши разом з Ісусом шлях через його розп'яття, воскресіння, вознесіння та зіслання Святого Духа, апостоли можуть вже у Дусі Святому промовити ті самі слова : «Знаємо бо хто Ти Ісусе з Назарету: святий Божий!».
Нотатка про розбивку євангельських уривків.
☝️☝️☝️
В дописі прямо перед цим, я цитую більший уривок, ніж буде прочитаний завтра в церкві. Весь уривок є в контексті навчання Ісуса і підриву авторитету книжників. Люди в кінці дивуються вченню Ісуса, хоча він нібито не вчить, а діє. Тільки от читання на літургії розриває логічний зв'язок (подаючи початок історії наприкінці уривку про покликання учнів). Тим самим зрозуміти цей уривок і навіть проповідувати на нього є складніше. Тому нам треба не лишень Новий переклад Святого Письма, але й покращений лекціонар (розпорядок читань протягом року).
☝️☝️☝️
В дописі прямо перед цим, я цитую більший уривок, ніж буде прочитаний завтра в церкві. Весь уривок є в контексті навчання Ісуса і підриву авторитету книжників. Люди в кінці дивуються вченню Ісуса, хоча він нібито не вчить, а діє. Тільки от читання на літургії розриває логічний зв'язок (подаючи початок історії наприкінці уривку про покликання учнів). Тим самим зрозуміти цей уривок і навіть проповідувати на нього є складніше. Тому нам треба не лишень Новий переклад Святого Письма, але й покращений лекціонар (розпорядок читань протягом року).
Теща Петра – перша дияконіса (Читання наступного дня : Мр. 5 зач. 1, 29-35.)
#Марко
29. В той час Ісус вийшов із синагоги і разом з Яковом та Іваном пішов у дім Симона та Андрія. 30. Симонова теща лежала у гарячці, і йому негайно сказали про неї. 31. Він підійшов і, взявши її за руку, підвів її, і покинула її гарячка, і вона стала їм услуговувати.
32. Якже настав вечір, по заході сонця, почали приносити до нього усіх недужих та біснуватих. 33. Усе місто зібралося перед дверима. 34. І він оздоровляв чимало недужих на різні хвороби, і бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, бо вони знали про нього.
35. Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився.
🔸🔸🔸🔸🔸🔸
Цей євангельський епізод показує разючий контраст між сім’єю послідовників Ісуса й людьми зовнішніми.
Перша відмінність полягає у довірі. Ісус зціляє у суботу людину з нечистим духом і показує, що так робити можна, хоч це і порушує традицію дотримування суботи. Петро та Андрій довіряють Ісусу та не чекаючи завершення суботи відразу повідомляють йому про хвору тещу. Натомість зовнішні люди чекають завершення суботи – вечора, щоб принести до Ісуса своїх хворих. За цей час Ісус вже міг покинути Капернаум, могло статись все що завгодно, але вони ризикували шансом на зцілення своїх близьких, щоб лиш не порушити припису та дочекатись закінчення суботи.
Друга відмінність полягає у служінні Ісусу. Тому, що учні відразу покликали Ісуса до Петрової тещі, не лише Ісус встигає послужити їй, але й вона служить Ісусу. Слово «услуговувати» означає те саме що і «дияконстувати». Це слово вжите тут до тещі Петра, так само вживається і в посланні до Тимотея де йде мова про рукопокладених дияконів та їх служіння(1 Тим. 3:7), й означає воно загально ту саму справу – служіння при столі. Буквально кажучи теща Петра допомагає в організації обіду для Ісуса та його учнів, а тому й виступає тут у ролі першої дияконіси.
Третя відмінність полягає у служінні ближнім. Усе місто збирається на початку нового дня перед дверима дому де зупинився Ісус. Якщо зранку вони збирались в синагозі, то тепер їх місцем зібрання є подвір’я сім’ї Петра та Андрія. Ціла сім’я разом з їх мешканням стає місцем служіння Ісуса для ближніх.
Громада яка стікається отримати зцілення, отримує його, та наразі їх час вже вичерпано, вони встигли отримати зцілення та не встигли бути з Ісусом який рано наступного дня вирушає в дорогу.
Якщо ми хочемо бути разом з Ісусом після того як він послужив нам, то маємо лише одну спосіб бути поруч з ним – довіряти йому, служити йому, та служити ближнім. В інакшому випадку допомігши нам він просто піде далі.
#Марко
29. В той час Ісус вийшов із синагоги і разом з Яковом та Іваном пішов у дім Симона та Андрія. 30. Симонова теща лежала у гарячці, і йому негайно сказали про неї. 31. Він підійшов і, взявши її за руку, підвів її, і покинула її гарячка, і вона стала їм услуговувати.
32. Якже настав вечір, по заході сонця, почали приносити до нього усіх недужих та біснуватих. 33. Усе місто зібралося перед дверима. 34. І він оздоровляв чимало недужих на різні хвороби, і бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, бо вони знали про нього.
35. Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився.
🔸🔸🔸🔸🔸🔸
Цей євангельський епізод показує разючий контраст між сім’єю послідовників Ісуса й людьми зовнішніми.
Перша відмінність полягає у довірі. Ісус зціляє у суботу людину з нечистим духом і показує, що так робити можна, хоч це і порушує традицію дотримування суботи. Петро та Андрій довіряють Ісусу та не чекаючи завершення суботи відразу повідомляють йому про хвору тещу. Натомість зовнішні люди чекають завершення суботи – вечора, щоб принести до Ісуса своїх хворих. За цей час Ісус вже міг покинути Капернаум, могло статись все що завгодно, але вони ризикували шансом на зцілення своїх близьких, щоб лиш не порушити припису та дочекатись закінчення суботи.
Друга відмінність полягає у служінні Ісусу. Тому, що учні відразу покликали Ісуса до Петрової тещі, не лише Ісус встигає послужити їй, але й вона служить Ісусу. Слово «услуговувати» означає те саме що і «дияконстувати». Це слово вжите тут до тещі Петра, так само вживається і в посланні до Тимотея де йде мова про рукопокладених дияконів та їх служіння(1 Тим. 3:7), й означає воно загально ту саму справу – служіння при столі. Буквально кажучи теща Петра допомагає в організації обіду для Ісуса та його учнів, а тому й виступає тут у ролі першої дияконіси.
Третя відмінність полягає у служінні ближнім. Усе місто збирається на початку нового дня перед дверима дому де зупинився Ісус. Якщо зранку вони збирались в синагозі, то тепер їх місцем зібрання є подвір’я сім’ї Петра та Андрія. Ціла сім’я разом з їх мешканням стає місцем служіння Ісуса для ближніх.
Громада яка стікається отримати зцілення, отримує його, та наразі їх час вже вичерпано, вони встигли отримати зцілення та не встигли бути з Ісусом який рано наступного дня вирушає в дорогу.
Якщо ми хочемо бути разом з Ісусом після того як він послужив нам, то маємо лише одну спосіб бути поруч з ним – довіряти йому, служити йому, та служити ближнім. В інакшому випадку допомігши нам він просто піде далі.