Слова на кшталт «одежа», «держати», «ждати», «од», «оба́»* — зовсім не суржик. Хоча сучасне почування може зводити нас, бо часто ми одразу списуємо з рахунків те, що звучить не «аби-не-як-у-москаля». Часто, бо не знаємо того, що з протилежного боку історичних подій — польської мови (trzymać, czekać, obydwa, чит. як «тшимачь», «чекачь», «обидва»).

Але почування мови й смак треба вміти розвивати й витоншувати, адже цими словами не гребували ні наші письменники, ні дорадянські словники, ні козацька старшина у своїм справочинстві, ані давньоруські писарі (за часів, коли Москви ще навіть не було) — то невже нам вирікати суд супроти віковічної спадщини й одмовлятись од свого просто, бо хтось немилий його взяв?

Тому будемо вчитися відрізняти зерно від полови: #псевдосуржик і #суржик 🤺

______________________________
*Згадайте текст «Двох Кольорів»: «оба́ на полотні, в душі моїй оба́».

Ви знали, що кохають не лише жінку чи чоловіка? А щоби "кохати курочку" не здавалося дивним, погляньмо в корінь.
Слова "кохати" й "розкіш" пов'язані спільним коренем (чергування х/ш схоже на муха/мушка). Але, що менше сподівано, воно пов'язане й зо словом "чесати", а тому й із косою волосся (чергування приголосних рівня писати/пишу, а голосних — як носити/нести). Сюди ж московське "коснуться".
По суті, за всіми сими розгалуженнями стоїть базова ідея такого поводження, коли хтось не хоче грубо порушити те, з чим узаємодіє, а натомість справує з тим м'яко, торкається дбайливо, і це відображає нутрішнє глибоке цінуваннє того: цей хтось касає, чеше, розкошує, кохає.
Тому можна любити, можна дбати, а можна все водночас — кохати.
#етимологія

Коли ви з Західної України, ви могли чути щось на штиб: ти будеш їв?

До фрази «квітка буде зів′яла» не виникає питань, правда? А коли б ми спитали: у фразі «зів′яла квітка» перше слово — дієслово чи прикметник?.. А що, коли скажемо, що наш минулий час не минулий, а це — дієприкметник?

🌚 Історично всі наші форми минулого часу — це колишні віддієслівні прикметники. Слова, що подають причетність до дії, як ознаку того, хто сю дію робив.

Минула подія — це подія, що минула (і «що зробила», і «яка»). Упрілий хлопець — це хлопець, що ... впріВ? Колись у нас прикметники могли бути як довгі та короткі, а потім усе перемішалося: повен, повна (короткі) — повний, повная (довгі); і так само: зов′яв, зов′яла (короткі) — зов′ялий, зов′ялая (довгі).
Тому коли «зов′яла квітка» зов′ялая, то «ходила баба» — ходилая. Тому баба може сказати й «була ходила» й «буду ходила».

Тому будеш казав, шо баба не так говоре??

#в_єдності_в_розмаїтті #історія

...Одпочиньмо од солов′їної. Коли ви втомилися вчити англійські часи — се вам теж одпочинок.

Мова, де дієслово не має часів.
Не віриться, правда?

В індонезійській мові все залежить од обставин:
saya makan nasi — я їм рис; але достатньо додати одне слово й уже: saya makan nasi kemarin — я їв/їла рис учора.
Після сього починаєш думати, який хист людина має до поскладнення. Ну, все, ви довідались, тож тепер будете з сим жити... чи житимете ... чи будете жили. 😱

#лінгвофакт

Жовтий і зелений — однокореневі слова. 🤯?

Колись «жовтий» був «жьлтꙑи», з «л». Чому це важливо? Бо це показує корінь -жьл- (грубо кажучи -жел-) та його схожість на -зел-, із чергуванням типу казати/кажу. О, і англійське yellow (з ġeolwe) i gold (з ПІЄ *ǵʰltóm), і наше «золото» (чергування зел-/зол-, як у нЕсти / нОсити) — усе туди ж.

Але чим вони думали? Се різні кольори! Ну, як... подумайте про яблуко, що, бувши зелене, плавно наливається жовтим кольором, потім золотавіє. І пес не розбере, коли воно яке!

#етимологія

Слово «вторгнення» — #суржик. Його не фіксують старі словники, а внутрішня форма чужа нам. В українській немає дієслова «вторгатися», от і «вторгнення» не може бути.

Чому вживають два наголоси: вИпадок і випАдок?

Просто в нас не одна літературна традиція, а три: східна (суч. офіц. мова), західна (єдиний офіційний літературний стандарт до СРСР) і північна (убита Московщиною у XVIII ст.).

Так от у західній традиції було багато «вирівнянь» або «управильнень» наголосу. Так схема префікс + корінь + суфікс діставала кореневий наголос:
випАдок, вихОдок, недопАлок, перевЕртень.

А на Сході наголос нерідко був непередбачуваніший:
вИпадок, вИходок, недОпалок, перЕвертень; але: заголОвок, понедІлок.

#наголос
#історія
_______________________
P. S. Франко належав до західної літературної традиції, тому він був саме тим випАдком.

Коли б ви хотіли підпорити світлі починання і допомогти захисту мови — красної, ошатної, тендітної — наші лицарі ордену мовознавства з честю приймуть вашу лепту з панського скарбу!

5375411414179213 — МоноБанк
5168745104021784 — ПриватБанк

Прання

Слово «прати» походить від давнього *pьrati, що також спорінене з «перти» (іти через перешкоди). Первісно «прати» означало «бити». Білизну відбивали праником, щоб вона була чиста.

У білоруській мові кажуть по-іншому: мыць бялізну.

#етимологія

Чи пов'язане слово «праска» з «прати»?

Таке питання постало в кометарях.
«Праска» не українське, адже запозичене через польську з німецького «Presse», що споріднене з іншим словом — «прес».

Також існує галицьке «желізко», що означає праску. Це чистомовніший аналог, хоч і постав у спільнім узусі з польською «żelazką».

Цікаві речі виходять через суміш двох літературних традицій у сучасній офіційній мові. Знову про #наголос.
#фонетика

У західній традиції наголос у словах на -ння (там воно просто -нє) збігався з наголосом дієприкметника:
зíбраний > зíбранє,
змáганий > змáганє,
кóханий > кóханє,
купóваний > купóванє.

У східній — наголос усталився на -ання:
зíбраний, але зібрáння,
змáганий, але змагáння,
кóханий, але кохáння,
купóваний, але купувáння.

Так ми маємо слово «угрупóвання» з західною побудовою паралельно до «угрупувáння» зо східною. У них зробили штучне розрізнення (як у словах «багатир» і «богатир»). Також це пояснює паралелізм ужитку наголосу на кшталт «вподóбання» і «вподобáння».

Карта українських діалектів за Федотом Жилком.
#в_єдності_в_розмаїтті #мапи

Класик української літератури про те, як поліпшити мову.
#класика #Нечуй #історія

Фото напису, що на околиці Києва.
#усмішка

#файнеслово

Бузя — рот, уста. У Грінченка позначене як дитяче.
Бузю дати (дати бузі) — поцілувати. Фіксуємо такий вислів у лемків.

Спонукати походить від підсилювально-експресивної частки ну. А вона, вочевидь, споріднена з но — але; тільки.

Коли хтось каже вам не нукати, пригадайте, наскільки продуктивна й органічна ця частка в українській! Але й не зловживайте. ❤️.

#етимологія

Західноукраїнська страва за рецептом Леонтини Лучаківської (поч. ХХ ст.). Правопис — желехівка.
#культурне

«Смерть всїм, хто на пиришкодї добутья вїльностї трудовому люду».
Прапор прихильників Н. Махна, поч. XX cт.
#джерела #письмо

#файнийВислів

Що має бути, того не минути — про подію, яка мусить статися.