#історія_мови #фонетика #в_єдності_в_розмаїтті
Існує явище уподібнення [о] до [а] перед наголошеним [а]. Так богáтий стало багáтий, хозя́їн* → хазя́їн, холя́ва → халя́ва, горя́чий → гаря́чий, кочáн → качáн, колáч → калáч, кожáн → кажáн.
*за одною з версій, сама лексема «хазяїн» запозичена через російську з тюркських мов.
Це уподібнення відбулося всюди, окрім Галичини та Закарпаття, і відбилося на письмі у чинному правописі.
Існує явище уподібнення [о] до [а] перед наголошеним [а]. Так богáтий стало багáтий, хозя́їн* → хазя́їн, холя́ва → халя́ва, горя́чий → гаря́чий, кочáн → качáн, колáч → калáч, кожáн → кажáн.
*за одною з версій, сама лексема «хазяїн» запозичена через російську з тюркських мов.
Це уподібнення відбулося всюди, окрім Галичини та Закарпаття, і відбилося на письмі у чинному правописі.
Гаплологія
Це історико-фонетичне явище, яке полягає у скороченні двох однакових чи подібних за звучанням складів в один. Зазвичай воно відбувається на межі морфем.
Мінерал + о + логія → мінералологія → мінералогія.
Корн + о + носий → курноносий → курносий.
Трагік + о + комедія → трагікокомедія → трагікомедія.
Морфо + фоно + логія → морфофонологія → морфонологія.
Що цікаво, у самій назві цього явища не відбулося гаплології. Якби відбулася, воно називалося б гаплогія.
#історія_мови #фонологія
Це історико-фонетичне явище, яке полягає у скороченні двох однакових чи подібних за звучанням складів в один. Зазвичай воно відбувається на межі морфем.
Мінерал + о + логія → мінералологія → мінералогія.
Корн + о + носий → курноносий → курносий.
Трагік + о + комедія → трагікокомедія → трагікомедія.
Морфо + фоно + логія → морфофонологія → морфонологія.
Що цікаво, у самій назві цього явища не відбулося гаплології. Якби відбулася, воно називалося б гаплогія.
#історія_мови #фонологія
Метатеза
Так називають явище переставлення звуків чи складів. Найбільше воно властиве запозиченим словам, бо вони не мають аналогічних спільнокореневих, і складним словам, але може відбуватися і в інших. Метатеза викликана прагненням милозвучності та спрощення вимови.
Ось які її приклади є в українській мові:
Нім. Teller → укр. тарілка.
Нім. Futteral → укр. футляр.
Флор → Фрол (ім'я).
Монисто → намисто.
Боднар («той, хто робить бодні») → бондар.
Голінка → гонілка → гомілка.
Медвідь (мед + їд) → ведмідь.
#історія_мови, #фонологія
Так називають явище переставлення звуків чи складів. Найбільше воно властиве запозиченим словам, бо вони не мають аналогічних спільнокореневих, і складним словам, але може відбуватися і в інших. Метатеза викликана прагненням милозвучності та спрощення вимови.
Ось які її приклади є в українській мові:
Нім. Teller → укр. тарілка.
Нім. Futteral → укр. футляр.
Флор → Фрол (ім'я).
Монисто → намисто.
Боднар («той, хто робить бодні») → бондар.
Голінка → гонілка → гомілка.
Медвідь (мед + їд) → ведмідь.
#історія_мови, #фонологія
Дисиміляція
Кожен носій вимовляє так, як йому зручно, звично. Саме тому, запозичуючи слова, ми підлаштовуємо їх під закономірності своєї мови.
Носії прагнуть спрощення. Спрощення спричиняє зміни й різноманіття.
У процесі історичного розвитку мови утворюються чи запозичуються нові слова. Бажання зробити їх простішими для вимови провокує явище дисиміляції — розподібнення, розрізнення.
В українській мові це вплинуло, наприклад, на слово муляр. Воно утворилося з кореня мур (мурувати) та суфікса -яр- (він ще є в словах столяр, каменяр). Мало би звучати як мурар, але перший [р] змінився на [л] для зручності вимови. Так само в інших словах:
Рицар → лицар.
Свобода → слобода, де [в], [б] — губні, [л] — веляризований ясенний.
прасл. *sьrebro → срібро → срібло.
Кто → хто, де [к], [т] — проривні, [х] — фрикативний.
Ручник → рушник. Походить від рука. Відбулося чергування к — ч, як у слові ручний. [н] — ясенний звук. [ч] — африкат, утворений ясенним [т] і заясенним [ш], він переходить у заясенний [ш].
Явище дисиміляції — це вияв історичних змін, але його відгомін подибуємо і досі. У розмовній українській мові натрапляємо просторіччі форми колідор замість коридор або транвай замість трамвай.
#фонетика #історія_мови
Кожен носій вимовляє так, як йому зручно, звично. Саме тому, запозичуючи слова, ми підлаштовуємо їх під закономірності своєї мови.
Носії прагнуть спрощення. Спрощення спричиняє зміни й різноманіття.
У процесі історичного розвитку мови утворюються чи запозичуються нові слова. Бажання зробити їх простішими для вимови провокує явище дисиміляції — розподібнення, розрізнення.
В українській мові це вплинуло, наприклад, на слово муляр. Воно утворилося з кореня мур (мурувати) та суфікса -яр- (він ще є в словах столяр, каменяр). Мало би звучати як мурар, але перший [р] змінився на [л] для зручності вимови. Так само в інших словах:
Рицар → лицар.
Свобода → слобода, де [в], [б] — губні, [л] — веляризований ясенний.
прасл. *sьrebro → срібро → срібло.
Кто → хто, де [к], [т] — проривні, [х] — фрикативний.
Ручник → рушник. Походить від рука. Відбулося чергування к — ч, як у слові ручний. [н] — ясенний звук. [ч] — африкат, утворений ясенним [т] і заясенним [ш], він переходить у заясенний [ш].
Явище дисиміляції — це вияв історичних змін, але його відгомін подибуємо і досі. У розмовній українській мові натрапляємо просторіччі форми колідор замість коридор або транвай замість трамвай.
#фонетика #історія_мови
Коли ви з Західної України, ви могли чути щось на штиб: ти будеш їв?
До фрази «квітка буде зів′яла» не виникає питань, правда? А коли б ми спитали: у фразі «зів′яла квітка» перше слово — дієслово чи прикметник?.. А що, коли скажемо, що наш минулий час не минулий, а це — дієприкметник?
🌚 Історично всі наші форми минулого часу — це колишні віддієслівні прикметники. Слова, що подають причетність до дії, як ознаку того, хто сю дію робив.
Минула подія — це подія, що минула (і «що зробила», і «яка»). Упрілий хлопець — це хлопець, що ... впріВ? Колись у нас прикметники могли бути як довгі та короткі, а потім усе перемішалося: повен, повна (короткі) — повний, повная (довгі); і так само: зов′яв, зов′яла (короткі) — зов′ялий, зов′ялая (довгі).
Тому коли «зов′яла квітка» зов′ялая, то «ходила баба» — ходилая. Тому баба може сказати й «була ходила» й «буду ходила».
Тому будеш казав, шо баба не так говоре??
#в_єдності_в_розмаїтті #історія
До фрази «квітка буде зів′яла» не виникає питань, правда? А коли б ми спитали: у фразі «зів′яла квітка» перше слово — дієслово чи прикметник?.. А що, коли скажемо, що наш минулий час не минулий, а це — дієприкметник?
🌚 Історично всі наші форми минулого часу — це колишні віддієслівні прикметники. Слова, що подають причетність до дії, як ознаку того, хто сю дію робив.
Минула подія — це подія, що минула (і «що зробила», і «яка»). Упрілий хлопець — це хлопець, що ... впріВ? Колись у нас прикметники могли бути як довгі та короткі, а потім усе перемішалося: повен, повна (короткі) — повний, повная (довгі); і так само: зов′яв, зов′яла (короткі) — зов′ялий, зов′ялая (довгі).
Тому коли «зов′яла квітка» зов′ялая, то «ходила баба» — ходилая. Тому баба може сказати й «була ходила» й «буду ходила».
Тому будеш казав, шо баба не так говоре??
#в_єдності_в_розмаїтті #історія
Чому вживають два наголоси: вИпадок і випАдок?
Просто в нас не одна літературна традиція, а три: східна (суч. офіц. мова), західна (єдиний офіційний літературний стандарт до СРСР) і північна (убита Московщиною у XVIII ст.).
Так от у західній традиції було багато «вирівнянь» або «управильнень» наголосу. Так схема префікс + корінь + суфікс діставала кореневий наголос:
випАдок, вихОдок, недопАлок, перевЕртень.
А на Сході наголос нерідко був непередбачуваніший:
вИпадок, вИходок, недОпалок, перЕвертень; але: заголОвок, понедІлок.
#наголос
#історія
_______________________
P. S. Франко належав до західної літературної традиції, тому він був саме тим випАдком.
Просто в нас не одна літературна традиція, а три: східна (суч. офіц. мова), західна (єдиний офіційний літературний стандарт до СРСР) і північна (убита Московщиною у XVIII ст.).
Так от у західній традиції було багато «вирівнянь» або «управильнень» наголосу. Так схема префікс + корінь + суфікс діставала кореневий наголос:
випАдок, вихОдок, недопАлок, перевЕртень.
А на Сході наголос нерідко був непередбачуваніший:
вИпадок, вИходок, недОпалок, перЕвертень; але: заголОвок, понедІлок.
#наголос
#історія
_______________________
P. S. Франко належав до західної літературної традиції, тому він був саме тим випАдком.