🔶 Середа розпочинається інформативно, бо «День традиційної культури», він такий⚡️
Отже, зараз мова піде про ярмарок, починаємо⤵️
🔸 ЯРМАРОК. Захід, де продавці демонструють та продають товар споживачам. Так трактується цей термін у словниках. І з цим важко не погодитися, тому що це саме місце на якому демонструють не лише свої товари продавці, а й місце зустрічі, розваг, вирішення важливих сімейних питань. Ми не помилимося коли ще до слова захід, додамо й слово «дійство», що ніким не було сплановано, а відбувалося само по собі. Саме до дійства, що відбувалися на ярмарках часто зверталися письменники, художники, режисери.
🔸 Як саме відбувалися ярмарки на Харківщині на початку-середині ХХ століття ми звернемося до наших фольклорно-етнографічних записів із спогадами наших інформантів.
Як правило ярмарки відбувалися а великі свята, наприклад на Покрову, коли вже на селі «поробили всю важку роботу» і селяни могли продати рештки свого збіжжя, худобу, птицю або ж придбати собі необхідний посуд, одяг, реманент, смаколики, тощо. Ярмарок тривав один день і називали його «малий» і великий що охоплював два-три дні. На ярмарках крім сільськогосподарської продукції, які продавали селяни, ремісники та крамарі вивозили свій товар. На ярмаркових майданчиках встановлювали «качелі», «каруселі», де діти та молодь могли розважитися та відпочити. Часто згадують старожили і про розіграш «лотереї». «Дядько носив з собою папугу і за певну ціну птиця діставав із коробки разноцвєтні папірці де було написано бажання. А можна було виграти і сережки, колечко із проволоки…».
➡️Отже згадують наші інформанти:
🔸«Качєлі робили, колиску. Нічого не роблять. Молодьож три дні, співають та колишуться». (зап. 1994 р., с. Іванівка на Шевченківщині, Поліна Прохорівна, 1914 р.н.)
🔸«Качєлі, каруселі, оце прямо таке гуляння, Боже сохрани. Жінки, чоловіки, годів по 30, в м’яча грають на вигоні. (Що продавали на ярмарку?) На ярмарку продавали все. Ото понавозять з города всячини і товари, і гостинці, хто шо відціля повиносе. Інтєрєсно було, просто як великий базарь. (Який посуд був?) Тоді ж в основном був череп’яні миски, кувшини, дерев’яні ложки, порозрисовувані і такі (не розмальовані), матерію привозили. І я помню ярмарок, і каруселі помню, біжиш, як нема дома грошей, то береш яєць, пооддавав тому у кого карусєлі...» (зап. 04.08.1995 р., с. Новомиколаїка на Шевченківщині від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н.)
🔶А ще на ярмарку можна було при «купівлі-продажі товару» з кимсь познайомитися або зустріти знайомого з іншого села, якого давно не бачив і при спілкуванні вияснити що в нього є дочка на виданні, а в тебе ж син-парубок. У такому ділі і сватами можна було стати…
🔸« Частенько було так, шо батьки знайомилися на ярмарку. При розговорі вияснялося шо у одного є дочка на вданні, а в другого син, якому треба женитися». (зап. 10.08.1997 р., с. Полкова Микитівка на Богодухівщині від Васеніної Галини Тихонівни, 1915 р.н., Левченка Матвія Тихоновича, 1912 р.н.)
🔸 «Батьки домовлялися, а молоді один одного і не бачили. Спершу приходили свати без хліба, шоб молоді подивилися один на одного, а тоді договорялися коли приходити з хлібом». (зап. 13.08.1997 р., с. Ясенове на Валківщині від Андрущенко Євдокії Денисівни, 1916 р.н., Романенко Уляни Данилівни, 1923 р.н., Новосел Ганни Панасівни, 1934 р.н.)
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#ярмарок
Отже, зараз мова піде про ярмарок, починаємо⤵️
🔸 ЯРМАРОК. Захід, де продавці демонструють та продають товар споживачам. Так трактується цей термін у словниках. І з цим важко не погодитися, тому що це саме місце на якому демонструють не лише свої товари продавці, а й місце зустрічі, розваг, вирішення важливих сімейних питань. Ми не помилимося коли ще до слова захід, додамо й слово «дійство», що ніким не було сплановано, а відбувалося само по собі. Саме до дійства, що відбувалися на ярмарках часто зверталися письменники, художники, режисери.
🔸 Як саме відбувалися ярмарки на Харківщині на початку-середині ХХ століття ми звернемося до наших фольклорно-етнографічних записів із спогадами наших інформантів.
Як правило ярмарки відбувалися а великі свята, наприклад на Покрову, коли вже на селі «поробили всю важку роботу» і селяни могли продати рештки свого збіжжя, худобу, птицю або ж придбати собі необхідний посуд, одяг, реманент, смаколики, тощо. Ярмарок тривав один день і називали його «малий» і великий що охоплював два-три дні. На ярмарках крім сільськогосподарської продукції, які продавали селяни, ремісники та крамарі вивозили свій товар. На ярмаркових майданчиках встановлювали «качелі», «каруселі», де діти та молодь могли розважитися та відпочити. Часто згадують старожили і про розіграш «лотереї». «Дядько носив з собою папугу і за певну ціну птиця діставав із коробки разноцвєтні папірці де було написано бажання. А можна було виграти і сережки, колечко із проволоки…».
➡️Отже згадують наші інформанти:
🔸«Качєлі робили, колиску. Нічого не роблять. Молодьож три дні, співають та колишуться». (зап. 1994 р., с. Іванівка на Шевченківщині, Поліна Прохорівна, 1914 р.н.)
🔸«Качєлі, каруселі, оце прямо таке гуляння, Боже сохрани. Жінки, чоловіки, годів по 30, в м’яча грають на вигоні. (Що продавали на ярмарку?) На ярмарку продавали все. Ото понавозять з города всячини і товари, і гостинці, хто шо відціля повиносе. Інтєрєсно було, просто як великий базарь. (Який посуд був?) Тоді ж в основном був череп’яні миски, кувшини, дерев’яні ложки, порозрисовувані і такі (не розмальовані), матерію привозили. І я помню ярмарок, і каруселі помню, біжиш, як нема дома грошей, то береш яєць, пооддавав тому у кого карусєлі...» (зап. 04.08.1995 р., с. Новомиколаїка на Шевченківщині від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н.)
🔶А ще на ярмарку можна було при «купівлі-продажі товару» з кимсь познайомитися або зустріти знайомого з іншого села, якого давно не бачив і при спілкуванні вияснити що в нього є дочка на виданні, а в тебе ж син-парубок. У такому ділі і сватами можна було стати…
🔸« Частенько було так, шо батьки знайомилися на ярмарку. При розговорі вияснялося шо у одного є дочка на вданні, а в другого син, якому треба женитися». (зап. 10.08.1997 р., с. Полкова Микитівка на Богодухівщині від Васеніної Галини Тихонівни, 1915 р.н., Левченка Матвія Тихоновича, 1912 р.н.)
🔸 «Батьки домовлялися, а молоді один одного і не бачили. Спершу приходили свати без хліба, шоб молоді подивилися один на одного, а тоді договорялися коли приходити з хлібом». (зап. 13.08.1997 р., с. Ясенове на Валківщині від Андрущенко Євдокії Денисівни, 1916 р.н., Романенко Уляни Данилівни, 1923 р.н., Новосел Ганни Панасівни, 1934 р.н.)
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#ярмарок
🔶 8 листопада — СВЯТО ДМИТРА.
Віряни вшановують день пам’яті Дмитра Солунського, святого і великомученика. На Харківщині цей день називають Дмитра, Митра.
Згадують усіх покійних родичів, відвідують церкву, ставлять свічки і замовляють службу.
🔸За старих часів поминали померлих родичів за загальним сімейним столом, відвідували їх могили, запалювали свічки і молилися за душі близьких і знайомих, які залишили землю.
Не лише цей день, а й ввесь тиждень був присвячений пращурам і називався «батьківський». Суботу напередодні, називали «батьківська» поминальна субота або Дмитрівська субота.
Нерідко це свято пов’язують із патріотизмом, захистом рідної землі та військовою справою. Моляться, щоб Бог дарував терпіння і мужність та допомагав під час військових дій. Нині ми також всі молимося за перемогу, мир і спокій у нашій країні. Щоб Бог дарував силу, здоров’я, витримку нашим Захисникам!
🔸Дмитрів день завершував хліборобський рік і відзначався повним завмирванням природи та початком зими.
Він також є останнім для періоду сватання. Після нього старостів до дівчат не засилали, бо невдовзі наставав Пилипівський піст та починали готуватися до Різдвяного посту. А у піст весілля не грали.
Коли якась із дівчат на виданні лишилася не засватана, на Харківщині говорили: — «До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра, хоч лавку витри», бо заміж ніхто не взяв.
На фото: лялька «З вірою в світле». Автор Марина Дубровська, керівник клубу «Оксамит» Харківського міського культурного центру за місцем проживання Харківської міської ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
Віряни вшановують день пам’яті Дмитра Солунського, святого і великомученика. На Харківщині цей день називають Дмитра, Митра.
Згадують усіх покійних родичів, відвідують церкву, ставлять свічки і замовляють службу.
🔸За старих часів поминали померлих родичів за загальним сімейним столом, відвідували їх могили, запалювали свічки і молилися за душі близьких і знайомих, які залишили землю.
Не лише цей день, а й ввесь тиждень був присвячений пращурам і називався «батьківський». Суботу напередодні, називали «батьківська» поминальна субота або Дмитрівська субота.
Нерідко це свято пов’язують із патріотизмом, захистом рідної землі та військовою справою. Моляться, щоб Бог дарував терпіння і мужність та допомагав під час військових дій. Нині ми також всі молимося за перемогу, мир і спокій у нашій країні. Щоб Бог дарував силу, здоров’я, витримку нашим Захисникам!
🔸Дмитрів день завершував хліборобський рік і відзначався повним завмирванням природи та початком зими.
Він також є останнім для періоду сватання. Після нього старостів до дівчат не засилали, бо невдовзі наставав Пилипівський піст та починали готуватися до Різдвяного посту. А у піст весілля не грали.
Коли якась із дівчат на виданні лишилася не засватана, на Харківщині говорили: — «До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра, хоч лавку витри», бо заміж ніхто не взяв.
На фото: лялька «З вірою в світле». Автор Марина Дубровська, керівник клубу «Оксамит» Харківського міського культурного центру за місцем проживання Харківської міської ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
🔶14 листопада – день святих чудотворців КУЗЬМИ і ДЕМ’ЯНА. На Харківщині це свято називають Кузьми-Дем'яна.
🔸Кузьму і Дем’яна віряни вважають чудотворними лікарями-цілителями, а також покровителями шлюбів, ковалів і майстринь. Вони навчили людей землеробству та садівництву. А ще, захищають людей і домашню худобу та птицю від укусу змій і різних «гадів».
🔸Ось як розповідається у легенді, яку записав дослідник Петро Іванов у ХІХ столітті у Куп’янському повіті. Кузьма був чудовим ковалем і до нього приходить молодий парубок на ім'я Дем’ян, щоб повчитися цьому ремеслу. Кузьма спочатку вирішує випробувати хлопця і тричі відправляє до себе додому на ночівлю, де господарює його дружина (вона була страшною відьмою). Жінці сподобався молодий красень і вона намагається причарувати його. Дем’ян не піддався її чарам і повернувся до майстра та почав вчитися ковальству. Ображена відьма вирішує помститися молодому парубку Вона перекидається на змію і вимагає у Кузьми видати їй Дем’яна, інакше погрожує вбити їх обох. Але чоловіки разом вбили та спалили змію, а попіл розвіяли. З цього попелу виплодилися різні «гади», тож тепер ковалі мають охороняти людей від них та змій. Ось так, за легендою, святі Кузьма і Дем’ян допомагали людям.
🔸Цього дня віряни йдуть до церкви й моляться святим Кузьмі і Дем’яну про зцілення від душевних і тілесних хвороб, про допомогу в навчанні, про мир у родині, про любов між подружжям.
🔸На свято гріх працювати у кузні та займатися рукоділлям. Тож зазвичай на вечорницях молодь не працювала, а святкувала, робила складку та готували різні страви, особливо з курятини.
🔸Вважається, що від свята морози сковують землю до весни.
Існує повір’я, що вагітні жінки цього дня мають народити близнят або двійнят. «Якшо вагітна жінка должна була народити дитя в цей день, то обізатєльно народжувалися близнята або двійнята» (с. Гетьманівка на Шевченківщині).
🔸«Кузьма і Дем’ян», малюнок виконала Світлана Мишак, керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Оійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
🔸Кузьму і Дем’яна віряни вважають чудотворними лікарями-цілителями, а також покровителями шлюбів, ковалів і майстринь. Вони навчили людей землеробству та садівництву. А ще, захищають людей і домашню худобу та птицю від укусу змій і різних «гадів».
🔸Ось як розповідається у легенді, яку записав дослідник Петро Іванов у ХІХ столітті у Куп’янському повіті. Кузьма був чудовим ковалем і до нього приходить молодий парубок на ім'я Дем’ян, щоб повчитися цьому ремеслу. Кузьма спочатку вирішує випробувати хлопця і тричі відправляє до себе додому на ночівлю, де господарює його дружина (вона була страшною відьмою). Жінці сподобався молодий красень і вона намагається причарувати його. Дем’ян не піддався її чарам і повернувся до майстра та почав вчитися ковальству. Ображена відьма вирішує помститися молодому парубку Вона перекидається на змію і вимагає у Кузьми видати їй Дем’яна, інакше погрожує вбити їх обох. Але чоловіки разом вбили та спалили змію, а попіл розвіяли. З цього попелу виплодилися різні «гади», тож тепер ковалі мають охороняти людей від них та змій. Ось так, за легендою, святі Кузьма і Дем’ян допомагали людям.
🔸Цього дня віряни йдуть до церкви й моляться святим Кузьмі і Дем’яну про зцілення від душевних і тілесних хвороб, про допомогу в навчанні, про мир у родині, про любов між подружжям.
🔸На свято гріх працювати у кузні та займатися рукоділлям. Тож зазвичай на вечорницях молодь не працювала, а святкувала, робила складку та готували різні страви, особливо з курятини.
🔸Вважається, що від свята морози сковують землю до весни.
Існує повір’я, що вагітні жінки цього дня мають народити близнят або двійнят. «Якшо вагітна жінка должна була народити дитя в цей день, то обізатєльно народжувалися близнята або двійнята» (с. Гетьманівка на Шевченківщині).
🔸«Кузьма і Дем’ян», малюнок виконала Світлана Мишак, керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Оійник.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
7 грудня, свято великомучениці КАТЕРИНИ. Віряни у це свято йдуть до церкви і вважають Катерину заступницею всіх жінок, покровителькою шлюбу, сімейного щастя. На Харківщині, цей день називають Катрі, Катьки.
Люди дотримувалися заборони не виконувати важкої роботи на свято. А так, як вже почався Різдвяний піст, готували та споживали лише пісні страви. Молодь відвідувала вечорниці, але гучно не співали і не танцювали.
Цього дня починалися ворожіння. Ворожили не лише дівчата на виданні, а й всі члени родини могли передбачити свою подальшу долю за допомогою вишневої гілочки. Для цього ламали розгалужену гілочку вишні. Кожен член родини прив’язував на окремий прутик коротеньку стрічечку або стьожку тканини чи кольорову нитку, щоб знати чий. Гілочку ставили у глек із водою і до Нового року, на ній мали з’явитися квіточки. Якщо ж помічена гілочка не розквітла, а то й засохла, то це віщувало щось негарне в майбутньому для того члена сім’ї, хто лишив на ній мітку.
Ось як про це свято згадували жителі сіл Шевченківської селищної ради на Харківщині.
«На Катрі, Катьки у нас ще кажуть, дівчата гадають» (зап. 21.07.1994 р. с. Отрадне на Шевченківщині від Маренич Марії Михайлівни, 1913 р.н., Манченко Наталії Андріївни, 1915 р.н.).
«Сьомого у нас Катрі. Ламають гілочку, ставлять у воду, скільки там у сім’ї чоловік. А потом намічають каждий свою гілочку, і як та гілочка зацвіте, к жизні чи к щастю. Гілочки поставлять там на столі у бутилочку, підливають туди водички. Вона листочки викидає, вишня буває і зацвіте» (зап. 08.08.1994 р. с. Петрівка на Шевченківщині від Телятникової Надії Іванівни, 1922 р.н. ).
«Гілочку кажду підпишеш і обмотаєш її, і яка лучче розцвілася, тому луччя жизня буде» (31.07.2006 р. с. Гетьманівка на Шевченківщині від Бражник Катерини Григорівни, 1932 р.н.).
«На Катерини», малюнок виконала Світлана Мишак , керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#Катерини
#Катрі
Люди дотримувалися заборони не виконувати важкої роботи на свято. А так, як вже почався Різдвяний піст, готували та споживали лише пісні страви. Молодь відвідувала вечорниці, але гучно не співали і не танцювали.
Цього дня починалися ворожіння. Ворожили не лише дівчата на виданні, а й всі члени родини могли передбачити свою подальшу долю за допомогою вишневої гілочки. Для цього ламали розгалужену гілочку вишні. Кожен член родини прив’язував на окремий прутик коротеньку стрічечку або стьожку тканини чи кольорову нитку, щоб знати чий. Гілочку ставили у глек із водою і до Нового року, на ній мали з’явитися квіточки. Якщо ж помічена гілочка не розквітла, а то й засохла, то це віщувало щось негарне в майбутньому для того члена сім’ї, хто лишив на ній мітку.
Ось як про це свято згадували жителі сіл Шевченківської селищної ради на Харківщині.
«На Катрі, Катьки у нас ще кажуть, дівчата гадають» (зап. 21.07.1994 р. с. Отрадне на Шевченківщині від Маренич Марії Михайлівни, 1913 р.н., Манченко Наталії Андріївни, 1915 р.н.).
«Сьомого у нас Катрі. Ламають гілочку, ставлять у воду, скільки там у сім’ї чоловік. А потом намічають каждий свою гілочку, і як та гілочка зацвіте, к жизні чи к щастю. Гілочки поставлять там на столі у бутилочку, підливають туди водички. Вона листочки викидає, вишня буває і зацвіте» (зап. 08.08.1994 р. с. Петрівка на Шевченківщині від Телятникової Надії Іванівни, 1922 р.н. ).
«Гілочку кажду підпишеш і обмотаєш її, і яка лучче розцвілася, тому луччя жизня буде» (31.07.2006 р. с. Гетьманівка на Шевченківщині від Бражник Катерини Григорівни, 1932 р.н.).
«На Катерини», малюнок виконала Світлана Мишак , керівник зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради.
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#народнітрадиції
#спадщинаХарківщини
#Катерини
#Катрі