🔶 Свята Неділенька
«Свята Неділенька» — саме так, з любовʼю і ніжністю, називали цей день в Україні ще 100 років тому. Уявляли її в образі суворої жінки і, як і Середу, і Пʼятницю, зараховували до народного пантеону святих. Вітаючись у цей день, промовляли: «Зі святою Неділею будьте здорові!».
Святість неділі була обумовлена тим, що, за Старим Заповітом, Бог у цей день відпочивав після створення світу, любуючись своїм творінням, а, за Новим Заповітом, саме у цей день Христос воскрес, звідки й російська назва цього дня — воскресенье. Походження ж української назви останнього дня тижня прозоре: нема діла, не діяти. Людині треба брати приклад з Бога і не займатися буденними справами. Але це не значить, що треба відсипатись чи всіляко розважатись. Навпаки, треба раненько потрапити на недільну службу, помолитися Богові і подякувати йому за все. Кожне свято — віконце у Вічність, зупинка в часі, вкрай потрібна людині, щоб не уподібнитися робочій худобі. Неділя — така регулярна зупинка серед щоденної біганини і метушні. На Слобожанщині робота в цей день вважалася навіть більшим гріхом, ніж у деякі шановані церквою свята. Мешканці Купʼянщини вірили, що за порушення святості неділі (тобто встановленого Богом порядку) покарання буде або того ж дня, або протягом семи років.
Особливо грішним вважалося у неділю працювати сокирою. Ні в якому разі не можна цього дня колоти дрова, навіть нарубати трохи трісок. За переказами, записаними Петром Івановим у купʼянських селах наприкінці ХІХ століття, «отрубленное в воскресенье полено, по прошествии семи лет, если сохранить его, непременно само загорится и сгорит», що, звісно, може бути причиною пожежі. Особливо ж треба бути обережними цього дня чоловікам вагітних жінок. Розповідали про одного заоскольського селянина, який відрубав у неділю кінчик ременя від налигача — і його дружина народила дитину з розсіченою верхньою губою. Подібні історії ми записували у різних куточках України — іноді людина щось рубала у Великдень, Різдво чи на інше релігійне свято, а іноді у неділю, а наслідком було те, що у дитини не було пальчика («батько відрубав»), половини язика (дитина народжувалася німою) чи була «заяча губа».
Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#неділя
«Свята Неділенька» — саме так, з любовʼю і ніжністю, називали цей день в Україні ще 100 років тому. Уявляли її в образі суворої жінки і, як і Середу, і Пʼятницю, зараховували до народного пантеону святих. Вітаючись у цей день, промовляли: «Зі святою Неділею будьте здорові!».
Святість неділі була обумовлена тим, що, за Старим Заповітом, Бог у цей день відпочивав після створення світу, любуючись своїм творінням, а, за Новим Заповітом, саме у цей день Христос воскрес, звідки й російська назва цього дня — воскресенье. Походження ж української назви останнього дня тижня прозоре: нема діла, не діяти. Людині треба брати приклад з Бога і не займатися буденними справами. Але це не значить, що треба відсипатись чи всіляко розважатись. Навпаки, треба раненько потрапити на недільну службу, помолитися Богові і подякувати йому за все. Кожне свято — віконце у Вічність, зупинка в часі, вкрай потрібна людині, щоб не уподібнитися робочій худобі. Неділя — така регулярна зупинка серед щоденної біганини і метушні. На Слобожанщині робота в цей день вважалася навіть більшим гріхом, ніж у деякі шановані церквою свята. Мешканці Купʼянщини вірили, що за порушення святості неділі (тобто встановленого Богом порядку) покарання буде або того ж дня, або протягом семи років.
Особливо грішним вважалося у неділю працювати сокирою. Ні в якому разі не можна цього дня колоти дрова, навіть нарубати трохи трісок. За переказами, записаними Петром Івановим у купʼянських селах наприкінці ХІХ століття, «отрубленное в воскресенье полено, по прошествии семи лет, если сохранить его, непременно само загорится и сгорит», що, звісно, може бути причиною пожежі. Особливо ж треба бути обережними цього дня чоловікам вагітних жінок. Розповідали про одного заоскольського селянина, який відрубав у неділю кінчик ременя від налигача — і його дружина народила дитину з розсіченою верхньою губою. Подібні історії ми записували у різних куточках України — іноді людина щось рубала у Великдень, Різдво чи на інше релігійне свято, а іноді у неділю, а наслідком було те, що у дитини не було пальчика («батько відрубав»), половини язика (дитина народжувалася німою) чи була «заяча губа».
Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#неділя
🔶 «Не печіть хліба у неділю...»
🔸У свято, неділю і пʼятницю хліб намагалися не пекти, а якщо вже край треба було спекти, то пекли стільки, скільки можна було поїсти за день. Однак траплялися порушниці правила «не можна на неділю заводить багато хліба», і про їхнє покарання та на підтвердження цієї суворої регламентації на Лубенщині розповідали таку жахливу історію, яку доніс до нас етнограф Василь Милорадович: «У неділю нікому не можна багато хліба пекти, тільки скільки поживе, аби поїли у неділю. У жінки було багато дітей і стала вона напікать на жнива, приїхала с поля у суботу увечері та й учинила діжу. У неділю вранці встала вона, пішла до куми сірника позичать, коли прийде — у печі в неї горить. Вона пішла кумі хвалиться, що в печі горить, коли прийде — вже й діжа замішана. Пішла вона впять до куми хвалится, вернулась — коли вже й покачано. Пішла вона впять до куми, прийшла, коли посажений у піч хліб; ізнову вона йде до куми, вертаєтся, аж хліб, повитяганий с печі, уже на лаві, і дід сидить на покуті і труна коло лави стоїть. Дід каже: «Напекла хліба?» «Напекла, дідусю». «Поїж сьогодні його». «Не поїм, порозношу по людях». «Ні, сама й поїж». «Ні, не поїм». «Ну, надівай своє те, що на смерть, та лягай у труну». Вона пішла, вбралася, понадівала те, що на смерть, каже: «У мене дитина маленька на печі лежить, возьму її з собою». «Ні, тільки попрощайся». Вона лягла у труну, дід закрив труну і хто знає, де й дівсь. Люде йдуть з церкви, прийшов її чоловік додому, коли труна в хаті. А він ізлякався, став її одкривать, коли не одкриваєтся, він став рубать, одпилювать — кров іде, кричить жінка. Він тоді повіз скрізь по Києвах по великих, у Єрусалим повіз. Жінка та каже людям: «Кайтесь, люде добрі, на мені, не печіть хліба у неділю, бо я це хліб пекла і се мені так сталось — моліться Богу за мене грішну».
Вміли лякати у ХІХ столітті!
Михайло Красиков, провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#неділя
🔸У свято, неділю і пʼятницю хліб намагалися не пекти, а якщо вже край треба було спекти, то пекли стільки, скільки можна було поїсти за день. Однак траплялися порушниці правила «не можна на неділю заводить багато хліба», і про їхнє покарання та на підтвердження цієї суворої регламентації на Лубенщині розповідали таку жахливу історію, яку доніс до нас етнограф Василь Милорадович: «У неділю нікому не можна багато хліба пекти, тільки скільки поживе, аби поїли у неділю. У жінки було багато дітей і стала вона напікать на жнива, приїхала с поля у суботу увечері та й учинила діжу. У неділю вранці встала вона, пішла до куми сірника позичать, коли прийде — у печі в неї горить. Вона пішла кумі хвалиться, що в печі горить, коли прийде — вже й діжа замішана. Пішла вона впять до куми хвалится, вернулась — коли вже й покачано. Пішла вона впять до куми, прийшла, коли посажений у піч хліб; ізнову вона йде до куми, вертаєтся, аж хліб, повитяганий с печі, уже на лаві, і дід сидить на покуті і труна коло лави стоїть. Дід каже: «Напекла хліба?» «Напекла, дідусю». «Поїж сьогодні його». «Не поїм, порозношу по людях». «Ні, сама й поїж». «Ні, не поїм». «Ну, надівай своє те, що на смерть, та лягай у труну». Вона пішла, вбралася, понадівала те, що на смерть, каже: «У мене дитина маленька на печі лежить, возьму її з собою». «Ні, тільки попрощайся». Вона лягла у труну, дід закрив труну і хто знає, де й дівсь. Люде йдуть з церкви, прийшов її чоловік додому, коли труна в хаті. А він ізлякався, став її одкривать, коли не одкриваєтся, він став рубать, одпилювать — кров іде, кричить жінка. Він тоді повіз скрізь по Києвах по великих, у Єрусалим повіз. Жінка та каже людям: «Кайтесь, люде добрі, на мені, не печіть хліба у неділю, бо я це хліб пекла і се мені так сталось — моліться Богу за мене грішну».
Вміли лякати у ХІХ столітті!
Михайло Красиков, провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#неділя
«Притули до серця, чи буде пекти тебе?»
Ми вже розповідали у попередніх дописах про неділю ( https://www.facebook.com/www.cultura.kh.ua/posts/618638350304866, https://www.facebook.com/www.cultura.kh.ua/posts/653398193495548, https://www.facebook.com/www.cultura.kh.ua/posts/684477117054322), яка недарма зветься «святою», що цього дня табуюються майже всі роботи, але особливо гріховним вважається випікання хліба. Наведемо ще цікаву легенду, записану Василем Петровичем Милорадовичем (1846 — 1911) у с. Тишок Лубенського повіту Полтавської губернії наприкінці ХІХ ст. Вона, як і інші подібні тексти, нагадує жанр «мораліте» часів західноєвропейського середньовіччя.
«Пекла хазйяка в неділю паляниці. Тільки що посажала в піч, вийшла, увійшла в хату, коли сидить жінка, каже: „Виймай уже хліб із печі“. Хазяйка каже: „Ще не спікся“. „Уже спікся“. Коли виняла, коли вже готове. Розломила ту паляницю та жінка, що вийшла, каже: „Притули до серця, чи буде пекти тебе?“ Притулила та хазяйка собі до серця, потім зачала кричать: „О, пече, пече!“ „А що, — каже та, — хорошо, як тобі пече? То так ви нас печете у неділю“. Хліб там і уріс проти серця, не можна одірвать. І стали її по світам водить, стали людей прохать: „Кайтеся, — каже вона людям, — на мені, не печіть хліба у неділю“».
В іншій повчальній легенді, записаній тим же фольклористом в селі Бересточі на Лубенщині, до грішниці, яка в неділю спекла пʼятеро хлібів, «прийшла дівка і взяла первий хліб і розломила той хліб, розідрала і приложила жінці до грудей і начала вона кричать, а дівка спрашує: „Зачім ти проти неділі учиняла діжу?“». Здивована жінка запитує дивну «гостю»: «“Що ж ви таке є?“ „Я свята неділонька, і ти должна мене штить і прибирать і стать на колінки і Богу помолиться“. Стала та жінка на коліна падать і просить: „Свята неділонька, помилуй мене!“ І та каже: „Я на тебе положеніє маю на діток, а щоб ти лежала у постелі год цілий. Ісказуй другим людям, щоб вони каялися і щоб вони за мене Богу молилися“».
Зазначимо, що як би не розкаювалася людина, покарання все одно відбувається. Причому воно обовʼязково має набути розголосу й стати уроком для тих, хто нехтує встановленими Богом правилами.
Михайло Красиков
провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#неділя
Ми вже розповідали у попередніх дописах про неділю ( https://www.facebook.com/www.cultura.kh.ua/posts/618638350304866, https://www.facebook.com/www.cultura.kh.ua/posts/653398193495548, https://www.facebook.com/www.cultura.kh.ua/posts/684477117054322), яка недарма зветься «святою», що цього дня табуюються майже всі роботи, але особливо гріховним вважається випікання хліба. Наведемо ще цікаву легенду, записану Василем Петровичем Милорадовичем (1846 — 1911) у с. Тишок Лубенського повіту Полтавської губернії наприкінці ХІХ ст. Вона, як і інші подібні тексти, нагадує жанр «мораліте» часів західноєвропейського середньовіччя.
«Пекла хазйяка в неділю паляниці. Тільки що посажала в піч, вийшла, увійшла в хату, коли сидить жінка, каже: „Виймай уже хліб із печі“. Хазяйка каже: „Ще не спікся“. „Уже спікся“. Коли виняла, коли вже готове. Розломила ту паляницю та жінка, що вийшла, каже: „Притули до серця, чи буде пекти тебе?“ Притулила та хазяйка собі до серця, потім зачала кричать: „О, пече, пече!“ „А що, — каже та, — хорошо, як тобі пече? То так ви нас печете у неділю“. Хліб там і уріс проти серця, не можна одірвать. І стали її по світам водить, стали людей прохать: „Кайтеся, — каже вона людям, — на мені, не печіть хліба у неділю“».
В іншій повчальній легенді, записаній тим же фольклористом в селі Бересточі на Лубенщині, до грішниці, яка в неділю спекла пʼятеро хлібів, «прийшла дівка і взяла первий хліб і розломила той хліб, розідрала і приложила жінці до грудей і начала вона кричать, а дівка спрашує: „Зачім ти проти неділі учиняла діжу?“». Здивована жінка запитує дивну «гостю»: «“Що ж ви таке є?“ „Я свята неділонька, і ти должна мене штить і прибирать і стать на колінки і Богу помолиться“. Стала та жінка на коліна падать і просить: „Свята неділонька, помилуй мене!“ І та каже: „Я на тебе положеніє маю на діток, а щоб ти лежала у постелі год цілий. Ісказуй другим людям, щоб вони каялися і щоб вони за мене Богу молилися“».
Зазначимо, що як би не розкаювалася людина, покарання все одно відбувається. Причому воно обовʼязково має набути розголосу й стати уроком для тих, хто нехтує встановленими Богом правилами.
Михайло Красиков
провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#неділя
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.