🔶 Центр культури і мистецтва

🔶 Ми продовжуємо серію публікацій про дні тижня в українській традиційній культурі і сьогодні поговоримо про середу.

« Я в середу родилася — горе мені!»

🔸 Дні тижня, за народними уявленнями, як люди — «ходять парами». Вівторок «товаришує» з четвергом, а середа і пʼятниця сприймаються як сестри. Гендерний принцип має до цього відношення, але не тільки він. Середа і пʼятниця — обовʼязкові постові (або «божкові», як кажуть закарпатці) дні з самих початків християнства (пізніше до них додався понеділок, про який ми вже розповідали).
🔸 Піст — це не тільки відомі обмеження в харчових продуктах (що дехто переносить тяжко), але й сувора регламентація поведінки (зокрема й в інтимних стосунках). Тому всі постові дні, а не тільки понеділок, вважаються «важкими», і доля людини, яка народилася у такий день, за народними повірʼями, буде нелегкою. У цьому сенс вислову «Я в середу родилася — горе мені!»
🔸 У середу, як і в інші божкові дні, не тільки не можна вживати скоромного, а й давати чи продавати його. У Рахівському районі Закарпатської області ми записали такі пояснення наслідків порушення цього табу: «На божку не можна давати молока, аби половик (яструб — М.К.) курей не ловив»; «Від хати в божку, неділю, свята великі не можна мід, молоко, яйця продавати — продаємо в суботу, вівторок, четвер, бо яструб буде бити і взагалі буде шкода на худобу (корова може захворіти). З чого продаси — з того буде шкода». Вочевидь, напад хижака сприймається як Божа кара за порушення посту.
🔸 Як і Понеділок та Пʼятниця, Середа уявлялася українцям та іншим словʼянам в антроморфному вигляді. Іноді уява наших предків малювала її в образі дівчини з суворим характером, але частіше — жінки, яка по ночах відвідує хати й карає тих, хто порушує встановлений регламент поведінки, проте може й допомогти тим, хто її шанує. Кажуть, що «середа належить Матері Божій», звідси й вимога шанувати її належним чином.
🔸 Їсти скоромне у середу, як зазначав слобожанський етнограф Петро Іванов, вважалося «незамолимым грехом», навіть для хворого, щоб «не засквернить своей души», бо й одужання у цьому випадку буде лише «на погибель его души». На Купʼянщині наприкінці ХІХ століття було записано таку повчальну оповідку: «Одна жінка не почитала середи і їла скоровне тайком, щоб нікто із семейних про це не знав і не упрекав її в цьому гріху. Один раз вона сіла їсти жарену гуску, діло було у середу. Аж ось у хату входе чоловік тії жінки, а вона мерщій заховала гуску під горщок і сіла на лаві. Муж її і питає: «Що то таке у горшку наче ворушиться?». І указує прямо на той горщок, де гуска. А жінка і каже: «Нема нічого!» Він подивився у той горщок, а там черепаха здорова-здорова сидить і очі так і витріщила. Вони тоді обоє злякались тії черепахи та з хати! Перегодя увійшли — нема у горшку ні черепахи, ні гуски. Послі цего случаю та жінка було покаялась, а далі опʼять за своє: начала нарушати середу. Тоді Бог наказав її золотухою»

Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ

#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#середа

63 views13:14