🔶 Ми продовжуємо серію публікацій про дні тижня в українській традиційній культурі і сьогодні поговоримо про середу.
« Я в середу родилася — горе мені!»
🔸 Дні тижня, за народними уявленнями, як люди — «ходять парами». Вівторок «товаришує» з четвергом, а середа і пʼятниця сприймаються як сестри. Гендерний принцип має до цього відношення, але не тільки він. Середа і пʼятниця — обовʼязкові постові (або «божкові», як кажуть закарпатці) дні з самих початків християнства (пізніше до них додався понеділок, про який ми вже розповідали).
🔸 Піст — це не тільки відомі обмеження в харчових продуктах (що дехто переносить тяжко), але й сувора регламентація поведінки (зокрема й в інтимних стосунках). Тому всі постові дні, а не тільки понеділок, вважаються «важкими», і доля людини, яка народилася у такий день, за народними повірʼями, буде нелегкою. У цьому сенс вислову «Я в середу родилася — горе мені!»
🔸 У середу, як і в інші божкові дні, не тільки не можна вживати скоромного, а й давати чи продавати його. У Рахівському районі Закарпатської області ми записали такі пояснення наслідків порушення цього табу: «На божку не можна давати молока, аби половик (яструб — М.К.) курей не ловив»; «Від хати в божку, неділю, свята великі не можна мід, молоко, яйця продавати — продаємо в суботу, вівторок, четвер, бо яструб буде бити і взагалі буде шкода на худобу (корова може захворіти). З чого продаси — з того буде шкода». Вочевидь, напад хижака сприймається як Божа кара за порушення посту.
🔸 Як і Понеділок та Пʼятниця, Середа уявлялася українцям та іншим словʼянам в антроморфному вигляді. Іноді уява наших предків малювала її в образі дівчини з суворим характером, але частіше — жінки, яка по ночах відвідує хати й карає тих, хто порушує встановлений регламент поведінки, проте може й допомогти тим, хто її шанує. Кажуть, що «середа належить Матері Божій», звідси й вимога шанувати її належним чином.
🔸 Їсти скоромне у середу, як зазначав слобожанський етнограф Петро Іванов, вважалося «незамолимым грехом», навіть для хворого, щоб «не засквернить своей души», бо й одужання у цьому випадку буде лише «на погибель его души». На Купʼянщині наприкінці ХІХ століття було записано таку повчальну оповідку: «Одна жінка не почитала середи і їла скоровне тайком, щоб нікто із семейних про це не знав і не упрекав її в цьому гріху. Один раз вона сіла їсти жарену гуску, діло було у середу. Аж ось у хату входе чоловік тії жінки, а вона мерщій заховала гуску під горщок і сіла на лаві. Муж її і питає: «Що то таке у горшку наче ворушиться?». І указує прямо на той горщок, де гуска. А жінка і каже: «Нема нічого!» Він подивився у той горщок, а там черепаха здорова-здорова сидить і очі так і витріщила. Вони тоді обоє злякались тії черепахи та з хати! Перегодя увійшли — нема у горшку ні черепахи, ні гуски. Послі цего случаю та жінка було покаялась, а далі опʼять за своє: начала нарушати середу. Тоді Бог наказав її золотухою»
Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#середа
« Я в середу родилася — горе мені!»
🔸 Дні тижня, за народними уявленнями, як люди — «ходять парами». Вівторок «товаришує» з четвергом, а середа і пʼятниця сприймаються як сестри. Гендерний принцип має до цього відношення, але не тільки він. Середа і пʼятниця — обовʼязкові постові (або «божкові», як кажуть закарпатці) дні з самих початків християнства (пізніше до них додався понеділок, про який ми вже розповідали).
🔸 Піст — це не тільки відомі обмеження в харчових продуктах (що дехто переносить тяжко), але й сувора регламентація поведінки (зокрема й в інтимних стосунках). Тому всі постові дні, а не тільки понеділок, вважаються «важкими», і доля людини, яка народилася у такий день, за народними повірʼями, буде нелегкою. У цьому сенс вислову «Я в середу родилася — горе мені!»
🔸 У середу, як і в інші божкові дні, не тільки не можна вживати скоромного, а й давати чи продавати його. У Рахівському районі Закарпатської області ми записали такі пояснення наслідків порушення цього табу: «На божку не можна давати молока, аби половик (яструб — М.К.) курей не ловив»; «Від хати в божку, неділю, свята великі не можна мід, молоко, яйця продавати — продаємо в суботу, вівторок, четвер, бо яструб буде бити і взагалі буде шкода на худобу (корова може захворіти). З чого продаси — з того буде шкода». Вочевидь, напад хижака сприймається як Божа кара за порушення посту.
🔸 Як і Понеділок та Пʼятниця, Середа уявлялася українцям та іншим словʼянам в антроморфному вигляді. Іноді уява наших предків малювала її в образі дівчини з суворим характером, але частіше — жінки, яка по ночах відвідує хати й карає тих, хто порушує встановлений регламент поведінки, проте може й допомогти тим, хто її шанує. Кажуть, що «середа належить Матері Божій», звідси й вимога шанувати її належним чином.
🔸 Їсти скоромне у середу, як зазначав слобожанський етнограф Петро Іванов, вважалося «незамолимым грехом», навіть для хворого, щоб «не засквернить своей души», бо й одужання у цьому випадку буде лише «на погибель его души». На Купʼянщині наприкінці ХІХ століття було записано таку повчальну оповідку: «Одна жінка не почитала середи і їла скоровне тайком, щоб нікто із семейних про це не знав і не упрекав її в цьому гріху. Один раз вона сіла їсти жарену гуску, діло було у середу. Аж ось у хату входе чоловік тії жінки, а вона мерщій заховала гуску під горщок і сіла на лаві. Муж її і питає: «Що то таке у горшку наче ворушиться?». І указує прямо на той горщок, де гуска. А жінка і каже: «Нема нічого!» Він подивився у той горщок, а там черепаха здорова-здорова сидить і очі так і витріщила. Вони тоді обоє злякались тії черепахи та з хати! Перегодя увійшли — нема у горшку ні черепахи, ні гуски. Послі цего случаю та жінка було покаялась, а далі опʼять за своє: начала нарушати середу. Тоді Бог наказав її золотухою»
Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#середа
🔶 «Не лізь, середа, наперед четверга!»
🔸 Про дні тижня складено чимало приповідок. Серед них є й про середу, наприклад: «Не лізь, середа, наперед четверга» (або «не сунься…), «Добрі ви гості, та в середу трапилися...», «Середа в нас аж до пʼятниці», «Середа і пʼятниця четвергу не указчиця». Чи замислювалися ви над сенсом та походженням цих висловлювань?
Сенс першої приповідки зрозумілий: він про певну ієрархію у родині чи суспільстві або у якійсь справі. Одразу пригадується «не лізь поперед батька в пекло». Однак чому середа, а не понеділок чи вівторок фігурує в якості вискочки? По-перше, слова «середа» і «четверга» певною мірою римуються, а це вже передумова того, що вони обʼєднаються в одній із паремій. По-друге, слово «середа» жіночого роду, отже її уявляли як жінку чи дівчину. А хто ж як не особи жіночої статі намагаються сунути ніс у справи, які їх не стосуються?
Інші вирази повʼязані з тим, що середа у православній традиції є пісним днем, у який не тільки існують харчові обмеження, а й певна регламентація поведінки (див. про це у нашій попередній публікації «Я в середу родилася — горе мені!» за посиланням https://www.facebook.com/photo/?fbid=595717602596941&set=a.461455909356445 або за #середа ). Отже, коли йдеться про гостей — доводиться сумувати, що вони трапилися у такий день, коли й горілки не випʼєш, не поспіваєш, не потанцюєш… А вираз «середа аж до пʼятниці» — про надто суворі умови, які розповсюджуються й на четвер, у який взагалі-то ніхто не повинен вимагати аскетичної поведінки, хіба що певної стриманості ввечері. Недарма ж кажуть: «Хто в четверг скаче, той у п'ятницю плаче». Малося на увазі, що напередодні постового дня, ввечері, не можна влаштовувати гучні вечірки. За таку зухвалість віруючі очікували швидкого покарання. Утім, приповідка «Середа і пʼятниця четвергу не указчиця» — про те, що не треба всіх стригти під один гребінець, не треба навʼязувати будь-кому свій стиль поведінки, свій modus vivendi.
Михайло Красиков, провідний методист ООМЦКМ
ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#вівторок
🔸 Про дні тижня складено чимало приповідок. Серед них є й про середу, наприклад: «Не лізь, середа, наперед четверга» (або «не сунься…), «Добрі ви гості, та в середу трапилися...», «Середа в нас аж до пʼятниці», «Середа і пʼятниця четвергу не указчиця». Чи замислювалися ви над сенсом та походженням цих висловлювань?
Сенс першої приповідки зрозумілий: він про певну ієрархію у родині чи суспільстві або у якійсь справі. Одразу пригадується «не лізь поперед батька в пекло». Однак чому середа, а не понеділок чи вівторок фігурує в якості вискочки? По-перше, слова «середа» і «четверга» певною мірою римуються, а це вже передумова того, що вони обʼєднаються в одній із паремій. По-друге, слово «середа» жіночого роду, отже її уявляли як жінку чи дівчину. А хто ж як не особи жіночої статі намагаються сунути ніс у справи, які їх не стосуються?
Інші вирази повʼязані з тим, що середа у православній традиції є пісним днем, у який не тільки існують харчові обмеження, а й певна регламентація поведінки (див. про це у нашій попередній публікації «Я в середу родилася — горе мені!» за посиланням https://www.facebook.com/photo/?fbid=595717602596941&set=a.461455909356445 або за #середа ). Отже, коли йдеться про гостей — доводиться сумувати, що вони трапилися у такий день, коли й горілки не випʼєш, не поспіваєш, не потанцюєш… А вираз «середа аж до пʼятниці» — про надто суворі умови, які розповсюджуються й на четвер, у який взагалі-то ніхто не повинен вимагати аскетичної поведінки, хіба що певної стриманості ввечері. Недарма ж кажуть: «Хто в четверг скаче, той у п'ятницю плаче». Малося на увазі, що напередодні постового дня, ввечері, не можна влаштовувати гучні вечірки. За таку зухвалість віруючі очікували швидкого покарання. Утім, приповідка «Середа і пʼятниця четвергу не указчиця» — про те, що не треба всіх стригти під один гребінець, не треба навʼязувати будь-кому свій стиль поведінки, свій modus vivendi.
Михайло Красиков, провідний методист ООМЦКМ
ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#вівторок
🔶 «То не біда, що без риби середа»
🔸 Ми вже писали, що у середу діяли постові заборони (https://www.facebook.com/photo?fbid=633691252132909&set=a.461455909356445 або #середа), тому середі не дуже раділи, хоча й не надто страждали: «То не біда, що без риби середа». Однак в усіх словʼян у цей день існувала заборона на певні жіночі роботи (у звʼязку з тим, що Середа уявлялася жінкою, день вважався «жіночим», про що нагадувала й граматична форма слова), бо це розцінювалося як неповага до «господині» цієї доби. У середу, як і в пʼятницю, заборонялося прядіння, ткацтво, шиття. Українці, як і серби, у ці дні не кроїли одяг, боячись каліцтва.
Болгари й словаки по середах не мили голову, особливо жінки, щоб не овдовіти (українки з тієї самої причини не мили голову по понеділках); болгарки були впевнені, що у разі порушення заборони у середу на миття голови у них можуть згоріти діти разом із хатою. Болгарські чоловіки цього дня не голилися, а серби й боснійці навіть не розчісували волосся, аби нічого не трапилося.
У Карпатському регіоні вважалося, що той, хто буде в середу прясти чи шити, страждатиме на головний біль чи кольки: гострі інструменти, які використовуються у цих виробничих процесах, віртуально «колотимуть» голову чи шлунок порушника «табу».
Серби по середах не прали білизну, щоб у мертвих вода не текла з рота, і взагалі дуже боялися порушити піст чи інші заборони цього дня, бо вважалося, що цей гріх не можна відмолити, оскільки нема церкви святої Середи (на відміну від церкви Параскеви-Пʼятниці).
В українців, як в інших словʼян, у ніч на середу заборонялися інтимні стосунки (бо піст!). Українці, як і болгари, вірили, що дитина, яка мала якусь фізичну чи психічну ваду, була зачата батьками саме в цю нещасну ніч або в іншу ніч перед постом чи під час нього, тому українки в такі ночі взагалі намагалися лягти окремо від чоловіків.
Однак людину, яка народилася у середу, білоруси вважали щасливою. Нічого дивного, адже середа вважалася посвяченою Богородиці (звідси й піст, і заборона на певні жіночі роботи), тому покровителькою народженому в «її день» стає сама Матір Божа.
Михайло Красиков,
провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#середа
🔸 Ми вже писали, що у середу діяли постові заборони (https://www.facebook.com/photo?fbid=633691252132909&set=a.461455909356445 або #середа), тому середі не дуже раділи, хоча й не надто страждали: «То не біда, що без риби середа». Однак в усіх словʼян у цей день існувала заборона на певні жіночі роботи (у звʼязку з тим, що Середа уявлялася жінкою, день вважався «жіночим», про що нагадувала й граматична форма слова), бо це розцінювалося як неповага до «господині» цієї доби. У середу, як і в пʼятницю, заборонялося прядіння, ткацтво, шиття. Українці, як і серби, у ці дні не кроїли одяг, боячись каліцтва.
Болгари й словаки по середах не мили голову, особливо жінки, щоб не овдовіти (українки з тієї самої причини не мили голову по понеділках); болгарки були впевнені, що у разі порушення заборони у середу на миття голови у них можуть згоріти діти разом із хатою. Болгарські чоловіки цього дня не голилися, а серби й боснійці навіть не розчісували волосся, аби нічого не трапилося.
У Карпатському регіоні вважалося, що той, хто буде в середу прясти чи шити, страждатиме на головний біль чи кольки: гострі інструменти, які використовуються у цих виробничих процесах, віртуально «колотимуть» голову чи шлунок порушника «табу».
Серби по середах не прали білизну, щоб у мертвих вода не текла з рота, і взагалі дуже боялися порушити піст чи інші заборони цього дня, бо вважалося, що цей гріх не можна відмолити, оскільки нема церкви святої Середи (на відміну від церкви Параскеви-Пʼятниці).
В українців, як в інших словʼян, у ніч на середу заборонялися інтимні стосунки (бо піст!). Українці, як і болгари, вірили, що дитина, яка мала якусь фізичну чи психічну ваду, була зачата батьками саме в цю нещасну ніч або в іншу ніч перед постом чи під час нього, тому українки в такі ночі взагалі намагалися лягти окремо від чоловіків.
Однак людину, яка народилася у середу, білоруси вважали щасливою. Нічого дивного, адже середа вважалася посвяченою Богородиці (звідси й піст, і заборона на певні жіночі роботи), тому покровителькою народженому в «її день» стає сама Матір Божа.
Михайло Красиков,
провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#середа
🔶Фольклорно-етнографічний матеріал «Середохрестя», рубрика «Дні тижня»
🔸Середа на четвертому тижні Великого посту — особлива. Вона поділяє піст навпіл. Цю середу називають «середохресною», а ще кажуть «Середопістя», «Хрестя», «Поклони». Побутувало красиве повірʼя, що в цей день піст у прямому сенсі ламався й можна було реально почути тріск. Почути його мав честь лише той, хто старанно постував. Вважалося, що цей містичний шум і тріск відбувається опівночі — з середи на четвер. Тож «праведники» у цей час не спали — прислухалися, а дехто й на вулицю виходив. Ще б пак: хто цей звук почує, протягом року не хворітиме і ніколи кістки не зламає!
До цього дня обовʼязково пекли ритуальний хрест (зазвичай не один). А в деяких селах Поділля пекли обрядове печиво у формі землеробських знарядь. Люди вірили, що ці хрести й борони магічним чином сприятимуть гарному врожаєві, нададуть силу землі й людині, яка на ній працює. Їх клали в зерно, зберігали до весни й їхали з ними сіяти зернові. В полі частину сакрального печива зʼїдали, а частину закопували в землю, аби вона добре родила.
Бувало, пекли хрести по кількості тих, хто буде сіяти, в один хрест клали копійку. На полі кожен брав з воза по хресту, ламав його; у кого виявлявся грошик, вважався щасливим — він і починав сівбу.
На Київщині та Лівобережній Україні часто пекли цієї середи «хрестопоклінний хліб». Частину цього хліба споживали, а частину ховали в комору, занурювали у зерно,
яким збиралися засівати поле. Коли наставав час сіяти, мішок із зерном і хлібинами
везли на поле, батько клав хліб на землю, молився, потім відламував шматок, їв і
пригощав помічників й промовляв: «Дай, Боже, і на той рік їсти свій хліб!». Часто
рештки хліба закопували (іноді брали дві хлібини; одну їли, а другу заривали у землю).
Іноді на Київщині «хрестопоклінним» вважався тільки перший хліб, спечений цієї середи, інші не мали такої сили. Це пояснюється ініціальною магією, надзвичайно популярною в традиційній народній культурі: усе перше наділене чимось надзвичайним.
На Харківщині були свої нюанси у відзначенні середини посту. Про них ми розповімо у наступній публікації, присвяченій середі.
Михайло Красиков
провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#середа
#середохрестя
🔸Середа на четвертому тижні Великого посту — особлива. Вона поділяє піст навпіл. Цю середу називають «середохресною», а ще кажуть «Середопістя», «Хрестя», «Поклони». Побутувало красиве повірʼя, що в цей день піст у прямому сенсі ламався й можна було реально почути тріск. Почути його мав честь лише той, хто старанно постував. Вважалося, що цей містичний шум і тріск відбувається опівночі — з середи на четвер. Тож «праведники» у цей час не спали — прислухалися, а дехто й на вулицю виходив. Ще б пак: хто цей звук почує, протягом року не хворітиме і ніколи кістки не зламає!
До цього дня обовʼязково пекли ритуальний хрест (зазвичай не один). А в деяких селах Поділля пекли обрядове печиво у формі землеробських знарядь. Люди вірили, що ці хрести й борони магічним чином сприятимуть гарному врожаєві, нададуть силу землі й людині, яка на ній працює. Їх клали в зерно, зберігали до весни й їхали з ними сіяти зернові. В полі частину сакрального печива зʼїдали, а частину закопували в землю, аби вона добре родила.
Бувало, пекли хрести по кількості тих, хто буде сіяти, в один хрест клали копійку. На полі кожен брав з воза по хресту, ламав його; у кого виявлявся грошик, вважався щасливим — він і починав сівбу.
На Київщині та Лівобережній Україні часто пекли цієї середи «хрестопоклінний хліб». Частину цього хліба споживали, а частину ховали в комору, занурювали у зерно,
яким збиралися засівати поле. Коли наставав час сіяти, мішок із зерном і хлібинами
везли на поле, батько клав хліб на землю, молився, потім відламував шматок, їв і
пригощав помічників й промовляв: «Дай, Боже, і на той рік їсти свій хліб!». Часто
рештки хліба закопували (іноді брали дві хлібини; одну їли, а другу заривали у землю).
Іноді на Київщині «хрестопоклінним» вважався тільки перший хліб, спечений цієї середи, інші не мали такої сили. Це пояснюється ініціальною магією, надзвичайно популярною в традиційній народній культурі: усе перше наділене чимось надзвичайним.
На Харківщині були свої нюанси у відзначенні середини посту. Про них ми розповімо у наступній публікації, присвяченій середі.
Михайло Красиков
провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#середа
#середохрестя
Іменні середи
Усі дні тижня в традиційній народній культурі словʼян мають протягом року певну кількість іменних назв. Якби серед днів тижня проводився чемпіонат за кількостю таких особливих назв, середа, можливо, була б чемпіонкою. Надто вже їх багато. Згадаємо сьогодні деякі з них.
Середу на Масляному тижні на Поліссі називали Скоромною, бо цього дня не дотримувалися традиційного для цього дня посту. У Карпатах цю середу називали Білою. Так само називали її й серби, хоч була у них й інша її назва — Сирна.
Середу на першому тижні Великого посту католики називають Попільною.
Середу на четвертому тижні Великого посту українці, як і всі словʼяни, іменують Середопостям чи Середохрестям (див. про це нашу попередню публікацію: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=702338911934809&id=100064761184281).
Середу на Страсному тижні поліщуки та мешканці Карпатського регіону називають Темною або Чорною. А ще називають її «Дровяная страсть»: цього дня поминають померлих нехрещених дітей. У хаті миють усе деревʼяне, готуючись до Великодня.
Середу на Великодньому тижні на Поліссі називають Сухою, Градовою, Громничною. Цього дня не можна навіть торкатися землі, щоб град не побив посівів. У деяких місцевостях цього регіону так називають середу на Фоминому тижні. «Від грому» святкують також третю або четверту середу між Великоднем та Вознесінням, називаючи її так само.
Четверту середу після Великодня в Полісському регіоні називають Переплавною, Поплавною, Половенською: вважається, що цього дня Бог (за іншою версією — Богородиця) перепливає через річку, і після цієї середи вже дозволялося купатися: Бог благословив! У сербів ця середа називається Средорусою, Русою, Русаною: цього дня не працюють заради здоровʼя людей та худоби, а також щоб поля та будинки не були затоплені; у цей день забороняється місити тісто, варити, прати, купати дітей, голитися і навіть розчісуватися.
Середу перед Трійцею поліщуки називають Градовою, Градобійною, Кривою. Забороняються роботи на городі. Купусту, буряк та інші овочі не садять цього дня, бо виросте все криве, червиве, мале.
І це ще не всі іменні середи!
Михайло Красиков провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#середа
Усі дні тижня в традиційній народній культурі словʼян мають протягом року певну кількість іменних назв. Якби серед днів тижня проводився чемпіонат за кількостю таких особливих назв, середа, можливо, була б чемпіонкою. Надто вже їх багато. Згадаємо сьогодні деякі з них.
Середу на Масляному тижні на Поліссі називали Скоромною, бо цього дня не дотримувалися традиційного для цього дня посту. У Карпатах цю середу називали Білою. Так само називали її й серби, хоч була у них й інша її назва — Сирна.
Середу на першому тижні Великого посту католики називають Попільною.
Середу на четвертому тижні Великого посту українці, як і всі словʼяни, іменують Середопостям чи Середохрестям (див. про це нашу попередню публікацію: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=702338911934809&id=100064761184281).
Середу на Страсному тижні поліщуки та мешканці Карпатського регіону називають Темною або Чорною. А ще називають її «Дровяная страсть»: цього дня поминають померлих нехрещених дітей. У хаті миють усе деревʼяне, готуючись до Великодня.
Середу на Великодньому тижні на Поліссі називають Сухою, Градовою, Громничною. Цього дня не можна навіть торкатися землі, щоб град не побив посівів. У деяких місцевостях цього регіону так називають середу на Фоминому тижні. «Від грому» святкують також третю або четверту середу між Великоднем та Вознесінням, називаючи її так само.
Четверту середу після Великодня в Полісському регіоні називають Переплавною, Поплавною, Половенською: вважається, що цього дня Бог (за іншою версією — Богородиця) перепливає через річку, і після цієї середи вже дозволялося купатися: Бог благословив! У сербів ця середа називається Средорусою, Русою, Русаною: цього дня не працюють заради здоровʼя людей та худоби, а також щоб поля та будинки не були затоплені; у цей день забороняється місити тісто, варити, прати, купати дітей, голитися і навіть розчісуватися.
Середу перед Трійцею поліщуки називають Градовою, Градобійною, Кривою. Забороняються роботи на городі. Купусту, буряк та інші овочі не садять цього дня, бо виросте все криве, червиве, мале.
І це ще не всі іменні середи!
Михайло Красиков провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#середа
Facebook
Log in to Facebook
Log in to Facebook to start sharing and connecting with your friends, family and people you know.