​​#новинкиАудіо: ого, Абук додав «Оповідь служниці» Марґарет Етвуд. Читає Соня Сотник, має бути бомбаракета. Цікаво, а «Заповіти» теж будуть? Там навіть на три голоси можна озвучку зробити

Юху! Передзамовлення на #АгенціяН нарешті відкрили!

Long story short: уявіть собі, що українська реальність трохи відрізняється від нашої звичної. Ні, не так. Уявіть собі, що все могло бути значно, значно гірше. Але є спеціальні люди, які стають на заваді найгірших сценаріїв. Люди ці працюють в "Агенції "Незалежність", вигадали їх Олег та Альона Сіліни - і перетворили свою ідею на великий міжавторський проєкт. Перша (ми на це сподіваємося) ластівка - це збірка альтісторично-містично-супергероїчно-фантастичних (підставте все, що тільки на гадку спаде) оповідань у спільному світі й з наскрізними персонажами. 30 років Незалежності. 30 історичних подій. 30 авторів. І товстенька книжка, яку зараз можна купити зі знижкою: https://bit.ly/3B0i1E7.

Єп, моє оповідання там також є. Але тизер "Хто-що-навіщо?" буде трішки пізніше - НК-Богдан ще шикарнючий лендінг планує зробити.

​​Тільки вимовте кодове слово "Ретелінг" - і Ксені вже поруч нема, Ксеня помчала читати. #ПрочиталаВідписала про "Котигорошку" від БараБуки - збірку переосмислень казок від восьми українських письменниць. Сподобалось мені не все (бо більше люблю ті ретелінги, які не тільки сюжет дефрагментують, але й із самою схемою, що в його основі лежить, вміють працювати), але загалом збірка дуже приємна і симпатична.

Шматочок на пробу:
"Загалом хороші ретелінги працюють на різних рівнях, і казки з цієї збірки – не виключення. Хтось з авторок освіжає і осучаснює старий сюжет, актуалізуючи його для сучасних читачів – і вносячи відповідні зміни. Скажімо, Змій з “Котигорошки” Саши Кочубей – інстаблогер (лекція про те, чому це не така вже й проста робота, додається), князівна Анна з казки Мії Марченко зі своїм Змієм спілкується за допомогою електронного перекладача, а Сірка… перепрошую, Грея з однойменної казки Валентини Вздульської господарі відправили доживати вік до притулку, звідки волелюбний пес чкурнув до лісу.

Хтось переосмислює і дає нове (справедливіше, сучасніше, чесніше, яскравіше, кумедніше – залежить від мети) завершення (ви колись хотіли, щоб в Колобка краще життя склалося? Анастасія Лавренішиніа подбала про наші мрії) або принципово змінює умови (так, ви правильно вгадали, Котигорошка Саші Кочубей – дівчинка, але без старших братів і тут не обійшлося).

Хтось переносить візерунок казки на принципово іншу канву. У “Кірі” Аліни Штефан сюжет розгортається на тлі тераформування далеких планет, і її “кривенька качечка” – це жива, але дуже незвичайна істота. А героїня-Розумниця Оксани Лущевської згадує про свою пращурку, перед якою стояли оті самі проблеми “не йти, не їхати, ні босою, ні взутою”, але сама Марі розв’язує геть інші – впізнаваніші й цікавіші для її однолітків (наприклад, згадує про тестування “Покемон Гоу”).

А хтось зберігає не тільки подобу сюжету чи наративну схему, але й осердя казки – ритуальність чи деякі ініціаційні моделі. Так, Галина Ткачук переповідає події “Івасика-Телесика” очима Зміючки Оленки, зберігаючи основні “цеглинки”, влаштовуючи своїй героїні по-своєму традиційне випробування, і приходить в плюс-мінус ту ж саму точку, тільки… в режимі “Жодна Змія не постраждала”. А Аня Хромова взагалі дає інструкцію з виживання в казковому світі, що виплетає спільну нитку з численних казкових сюжетів “До потойбіччя і назад”.

​​#СтопКадр: новий імідж Ґузбері, або шматочок оновленої айдентики блогу від прекрасної Ксені Шпак

Інститут книги виклав список книжок, які цьогоріч до бібліотек закуплять.
Про погане не будемо (і про майже чотири сторінки Фоліо - не будемо теж, це як припливи й виверження вулканів), давайте про кілька пунктів, котрі мене порадували:
📚 пачечки книжок Віхоли та Порталу
📚 "Орикс і Деркач" Етвуд (цикли стараються поступово дозакупати, тож є шанс, що й інші книжки трилогії куплять)
📚 "Пристрасть" Вінтерсон
📚 моя улюблена "Сальткрока" Ліндґрен
📚 більше, більше Пратчетта!
📚 кілька дитячо-підліткових книжок Видавництва, включно з "Покликом монстра" та графічним "Щоденником Анни Франк"
📚 "Драконова Перлина" Юн Ха Лі
📚 трішки українського фентезі, включно з другим томом "Варти у Грі" та "Заклятим мечем"
📚 четвертий та п'ятий детективи про Страйка мами Ро
📚 "П'ять четвертинок апельсина" Гарріс
📚 перший том "Роздобудьок"
📚 /фонтан розчулених сліз/ "Усі ми з молекул" Нільсен, котру я переклала

Увесь список - тут: https://bit.ly/3yqIA40

Я цьогоріч без Форуму, але ж не без книжок!

Перша порція підфорумного #Хотіти - дитяче й підліткове. Трохи українського та скандинавського, багато американського, продовження популярних серій, початок нових – і кілька історій в картинках. (А ще мій... можна сказати - редакторський дебют)

Багато цікавого й красивого отут: https://bit.ly/393FQz4.

Продовжую #Хотіти. Цього разу в програмі нонфікшен - аж дві книжки про їжу, трохи мово- і літературознавства, трохи соціальних студій, репортаж і наукпоп про роль котів у посмертному існуванні (направді, все не аж так страшно, то просто перший розділ - про котиків).

І все - отут: https://bit.ly/3kbnOBe

Фейсбук мене зненавидів, тому з третьою порцією #Хотіти довелося зачекати.
Та ось і він - вішлист з дорослої художки. Там чикліт та горор, сімейні драми та фентезі, а ще орієнтальне фентезі, продовження найулюбленішого українського урбан-фентезі і, звісно ж, довгоочікувана "Агенція "Незалежність".

Усе тут: https://bit.ly/3ExhGLX

#СтопКадр: у березні 2012-го я почала рахувати придбані книжки — куплені, подаровані, виміняні, але не позичені, бібліотечні чи з підписних сервісів. І от сьогодні маленький ювілей. Оцей Джордан - 800-й пункт у списку. Досі не визначилась, це багато чи мало

І знову #СтопКадр: взяла в руки "Привиди Дому на пагорбі", а там таке. Натяк на те, що "Ми завжди жили в замку" теж скоро вийде українською?

#ПершийПогляд - він же #ЛяльковаПауза, або яка з вигляду цьогорічна Barbie Dia De Muertos - лялька, на яку я чекала більше року

​​#КороткоПро мій перший досвід редагування не свого перекладу - перший том із серії пригод чарівно-божевільної команди тваринок-привидів.

"До постмодернізму дітей треба привчати змалечку. Оце-от книжка для 6-8-річок, де герой помирає прямо в першому розділі.
Гаразд, жартую - це не постмодернізм, а добра й весела казка про привидів. Хоча...

Гав'яз Пеппер - звичайний собі дворняга, улюбленець чудової Вінні Пеппер, остатього паростку на дещо підсохлому аристократичному дереві. Гавчик прожив довге й щасливе життя і тихо полишив його в оточенні люблячої родини. От тільки "помер він якось неправильно". Безмежно прив'язаний до малої хазяйки песик лишився в замку Старкрос... імовірно назавжди. Погана новина: бути привидом ажніяк невесело. Хороша новина: Гавчик не один такий відданий Улюбленець, а коли вас багато і попереду - неабиякі виклики (наприклад, доведеться рятувати родовий маєток Пепперів від підступних загарбників), що ж, все ще може стати весело!

"Друзі назавжди" - це дуже мила і, що для мене було особливо цінно, дуже британська дитяча книжка. Клер Баркер жонглює впізнаваними кліше британської пригодницької літератури, часом ставить їх на голову, часом - шанобливо вивертає навиворіт, вона віддає належне класиці книжок про тварин, невпинно, але по-доброму іронізує з приводу підупалої на силі аристократії, а не дуже по-доброму - провінційних бюрократів та телевізійних мисливців на привидів, витискає 220 км/год з теми "Дитина - єдина доросла людина в родині" і дуже делікатно говорить про депресію, переживання втрати, пошук нової цілі у житті, що начеб безповоротно змінилося, віншує дружбу і відданість, а ще розповідає про користь імбирного печива й регулярних прибирань на горищі. Команда ексцентричних привидів тварин - це просто вогонь (хом'ячок Мартін - мій герой назавжди, хоча ж там ще є схиблена на чайних ложечках мавпочка Орландо!), і ця дитяча книжка - дуже приємний варіант для спільних читань, дорослій мені було весело. Але я - англоманка, це теж треба врахувати.

Плюс далі - точно буде, я перевіряла :)"

​​#ПрочиталаВідписала про "Смак радянського" Олени Стяжкіної. Дуже тематичне читання до Дня захисників і захисниць вийшло - навіть через їжу видно, наскільки нелюдьського за духом і формою режиму ми позбулися. І не тільки ж в комунізмі справа, дослідниця дуже наочно пояснює, як скажімо, на харчових звичках українців відбивалися і Голодомори, і Другі Совєти, і навіть колоніальне присвоєння борщу.

Шматочок на пробу:
"Це “монографія з людським обличчям“. Мене як читачку більше порадувала б дещо інша пропорція між теоретичною частиною та посиланнями на его-документи, а ще буквально ілюстративного матеріалу книжці добряче бракує. З цього можна було б зробити розкішний науково-популярний “кофітейбл” з шикарними картинками та інфографікою. Сподіваюся, що хтось таки візьметься.

Й оскільки переповідати зміст навіть цікавезних монографій – справа доволі невдячна, просто поділюся з вами тизерами – про що можна прочитати в книжці:

🍳про те, як змінювались патерни харчування протягом досліджуваного періоду (а як простіше – коли почали нав’язувати “не жили добре, нема чого й починати”) і як це проявлялося зокрема в кінематографі
🍳про гендерний розподіл обов’язків навколо кухні, як на жінок навісили реально обтяжливу за совка другу зміну і чи йшлося тут про емансипацію
🍳про черги як ідейні та послідовні пожирачі вільного часу (менше в людців вільного часу – державі спокійніше)
🍳про святість калорій і те, в яких соціальних колах жінки мусили “стежити за собою”, а кого від цього обов’язку звільняли
🍳про дихотомію рибного питання: чому одні рибні наїдки – це престижно й круто, а інші – фу фігня, котам віддайте
🍳про каральну кулінарію дитячих садків (богинечко, над розділом про примус до їжі я ледь не ридала)
🍳взагалі про кількапоколінневі психологічні травми навколо їжі та їди. А ще про “голодуючих дітей Африки” як привід згадати про Голодомор, не згадуючи про Голодомор
🍳про натуральну культурну апропріацію національних кухонь на користь загальнорадянської: заберемо порівняно просте й смачне і зробимо вигляд, що це майже російське, а що, ні?
🍳про конструювання “капіталістичних” рецептів, які мали дуже мало спільного зі справжніми кухнями країн Заходу
🍳про престижність та символізм, коли треба мати і показувати, а смак – діло десяте
про ринки й те, в яких містах там витрачали більше грошей (і чому)
🍳про ікру, манку з комочками, рибні дні в їдальнях, кефір як символ невибагливого здорового харчування, м’ясо з м’ясом як істинно робочу чоловічу їжу (тільки не захоплюйтесь!) та хліб як приблизно все"

Не сказати, що я геть забула про Ретелінг-бінго - просто влітку - на початку осені за роботою руки не доходили розказати про прочитане. Але процес іде (правда, щось йому кінця-краю не видно), квадратики замальовуються, і сьогодні нагадую про "Котигорошку" та розповідаю про ще дві книжки, які відповідають правилам: дебютник Рошані Чокші та янг-адалтовий любовний роман про Красуню і Чудовисько в дуже гіканутій бібліотеці.

Про першу книжку:
"Рошані Чокші ризикує стати авторкою року. Я багато про неї чула, але все руки не доходили почитати, і навііть вихід українською “Позолочених вовків” не зарадив. А потім влітку щось клацнуло, і зараз я вже прочитала три її книжки і ще дві – в планах на найближче читання. Ну а першим прочиталася саме “Зоряна королева” (перепрошую за настільки вільний переклад назви) – дебютний роман авторки.

На перший погляд історія царівни Маї, що скніє в батьковому гаремі, нагадує ретелінг “Красуні і Чудовиська” зі східним колоритом: таємничий незнайомець рятує царівну від осоружного шлюбу (з якого батько-раджа вирішив зробити мммм цікавий політичний жест) і забирає до свого не менш таємничого палацу.

Власне половина роману – це дуже повільна експозиція, під час якої авторка відверто милується власним світом, сплетеним з індійських казок. Аж тут сюжет робить впізнаваний поворот і впритул наближається до мого найулюбленішого казкового мотиву. Ура! Це в нас не сумирна Красуня, яка чеснотами приборкує норовливого звіра, а героїня штибу “На схід від сонця” – дівчина, яка не змогла повірити на слово (і не сказати, що прямо-таки неправильно зробила), наворотила діл, поставила під загрозу основи світобудови і тепер має спокутувати наслідки своїх поганенько продуманих дій. Ну і коханого заразом повернути, куди ж без цього. Далі у програмі: похід майже туди, не знаємо куди, порятунок рідного царства, порятунок всесвіту, подолання комплекту підліткових комплексів та пропрацювання trust issues, а як вишенька на торті – довгоочікуване розкриття секретів реїнкарнації.

Однозначні плюси роману: шикарний світ; героїня-підлітка, що поводиться як недолюблена підлітка, як їй і годиться (визнаю, часом Маю хочеться придушити, але в хорошому сенсі слова) і дуже колоритні герої другого плану, серед яких ясним сонечком сяє один з найкращих чарівних помічників евер – демонічна мертва коняка, яка тихо мріє відкусити від Маї бодай шматочок м’ясця, якщо вже геть-чисто з’їсти якось неґречно буде.

Мінуси: динаміка; знайоме бажання дебютантки увіпхати в текст якнайбільше; предмет Маїного романтичного інтересу, який сильно переборщує з характерною для такого типу персонажів загадковою мудакуватістю.

Та попри певні бісючі моменти, дуже хотілося б побачити цей роман українською. По-перше, у нас на ринку аж такого – поетично-декоративного – фентезі малувато, треба ж іще чимось шанувальників “Нічного цирку“ Ерін Морґенштерн потішити. По-друге, читачі циклу про Ару Шах майже одразу зрозуміють, що це за загадковий палац такий і чому там діють такі дивні правила".

А про другу - тут: https://bit.ly/2XKLAvK

​​#КороткоПро химерний і поетичний роман творчині "Мемуарів леді Трент".

"Прекрасна жінка Марі Бреннан любить писати світи і навіть консультує авторів-початківців з цього приводу.
І от її Driftwood ("Плавник" по-нашому, троха неопоетично виходить) - це роман в новелах про... та десь так про сотню світів, якщо не більше. А якщо серйозно - про кладовище світів, точку в просторі, де збираються реальності, що пережили апокаліпсис і потроху в'янують, зіщулюються і зрештою провалюються в небуття, коли від них лишається дрібка простору, а після них - кілька мешканців, які ще можуть пам'ятати світ, мову, казки, до яких вже нікому діла нема. А можуть і не пам'ятати, якщо добре асимілювалися в Shreds/Скалках - просторі, де оці залишки світів стиснулись до розмірів гетто і живуть одне в одного на голові, утворюючи строкатий світ дріфтерів-напівкровок, котрі живуть собі поки живеться боджай якось.

Коротенький такий роман про пам'ять і безпам'ятство, про асиміляцію і відстоювання самості за будь-яку ціну, про ворожнечу і спроби знайти поразуміння, про сонця, які зникли, і богів, які нас полишили, про дівчину, яка перетворилася на вітер, про чоловіка, який спробував створити мапу реальності, що змінюється щомиті, про вигадану релігію і її невдатного пророка, про contra spem spero і похорон всього, що мало значення. А ще про чоловіка, який чомусь не помер разом зі своєю реальность і визначив реальність для всіх інших".

#ПершийПогляд: цьогоріч вийшла нова книжка Джоан Гарріс - роман в казках. І проілюстрував подарункове видання Чарлз Весс. Тут мав би бути теґ #видайтеукраїнською, але, здається, на фентезійну Гарріс у нас ще не замахувались, включно з дилогією, де вона переповідає події Старшої Едди з точки зору Локі

​​#ПочитацькіНотатки на берегах другого роману про Тіфані Болячку.

"І все ж таки цикл про Тіфані - це мій космос, моє "Ким я хочу стати, коли виросту", але ніколи не стану, бо є в цьому щось неймовірне, незбагненне й щемке до сліз. Уміння вписати в пригодницький сюжет для 10-12-річних настільки їдкі й тривожні екзерсиси з філософії мислення. Бо ж думання про думання - штука не така вже й складна, якщо маєш до цього таку-сяку схильність чи спеціально набуті навички. А от підказати іншим, як думати про те, як думаєш, коли думаєш - це вже рефлективна рекурсія рівня "Дякую вам, сер Террі, що навідали наш світ".

PS: а ще це майстер-клас з того, як можна й треба перекладати дитячі тексти. Зрозуміла, що я часом занадто скуто з ними працюю, бадьоріше тре', бадьоріше.

👻 Як жеж можна сьогодні втриматися й не укласти список тематичного читання? Можна, якщо укласти список тематичного розглядання.
І поки я готуюся до майже двомісячного марафону темного читання, вирішила нагадати і собі, і людям про прикольні комікси/графічні романи з містично-готично-геловінською атмосферою. Без жесті та горорів, таке - радше лайтові, хоча часом і дуже драматичні мальописи. 👻

Так, першим пунктом очевидна новинка:
"Найочікуваваніший та найхітовіший геловінський мальопис – то, мабуть, “Ікла” Сари Андерсен, що українською видає Вовкулака. Збірка стріпів про непросте повсякденне життя яскравої парочки – вампірки та перевертня – з перших сторінок завойовує читачів м’яким, хай і чорнуватим гумором, впізнаваними ситуаціями і самим сюжетом – притиранням “свіжої” пари до звичок та дивацтв одне одного. А яке там ошшатне видання! (Маю оригінал, але українське обіцяли зробити аналогічним)".

А далі - підліткове й не тільки, про відьом, перевертнів, привидів (багато привидів!) та вампірів, а ще - про ідіотично байронічних героїв, гарбузові смаколики та випрані простирадла.
І про все - отут 🎃 https://bit.ly/3bs1YnX 🎃