​​"Драконова Перлина" взяла й посунула всі блогові плани. #ПрочиталаВідписала про пригоди бешкетної лисички-куміхо в далекому космосі.

Шматочок на пробу:
"Про героїню. Власне, як це часто буває з молодшопідлітковими текстами – мотивація до дій у багатьох випадках заступає героїні характер. Тим не менш, головна персонажка в автора вийшла дуже яскрава – авантюрна, але при цьому в міру розважлива, по-підлітковому егоїстична, але не геть-чисто позбавлена сумління, дуже спостережлива і в міру вредна. Спостерігати за стосунками Мін з навколишньою реальністю дуже цікаво, тим більше, що письменник створює для неї особливі обставини, коли героїні доводиться постійно співвідносити себе із навколишнім світом. Перший бар’єр – лисяча сутність, яку в родині Мін прийнято цілковито переховувати. Другий бар’єр – подоби, котрі дівчинка змушена міняти, як ті рукавички. Вчасно реагувати на чужі імена, враховувати вплив “позичених” тіл на власні рухи, миттю переключатися між варіантами і будувати стратегію поведінки в залежності від того, що саме хочуть побачити чи почути співрозмовники… Чималенькою мірою “Драконова перлина” – це шпигунський трилер для меншеньких. Так, тут багато що не дуже всерйоз, так, героїні щастить неймовірно, але з потенціал Мін письменник готовий вичавлювати по максимуму, особливо, зважаючи на фінал та те, куди прямуватиме анонсована друга книжка. А ще ж є третій бар’єр – ті самі Чари, контроль над розумом живих істот, меж та специфіки яких самій Мін не відомі. Доводиться вчитися на ходу, але об’єктів, на щастя, не бракує. Але, знову ж таки, як часто буває з настільки героєзалежними текстами, практично всі інші персонажі роману – це статисти. Вони яскраві, часом – викликають співчуття чи інтерес, але їхня головна функція – вчасно подавати героїні репліку чи просувати її вперед сюжетом.

Про світ. От світ – це, мабуть, найцікавіший елемент цього тексту для дорослих читачів. На перший погляд, “Драконова перлина” – це стандартна космоопера: давно-давно людство розселилося по численних планетах, є підступний Зовнішній Ворог, підступні нехороші свої політики, хоробрі космічні сили, ще підступніші найманці, джентльменський набір технологій майбутнього, включно зі своєю версією гіперпросторових подорожей – усе, як годиться. Тільки є одне “але”. У цьому світі є магія. Різноманітні духи-перевертні – це не просто люди із суперздібностями (почнімо з того, що вони – не люди), вони уповні відіграють свою фольклорну роль, не є всесильними і саме життя їхнє підпорядковане законам магії. Але не тільки їхнє. Розповідаючи про пригоди головної героїні, Юн Ха Лі розвішує багато гачечків для шанувальників далекосхідного фольклору, але коли мова зайшла про “ці” космічних кораблів – я вже почала шаленіти від захвату. Єп, космічні кораблі на, грубо кажучи, магічному ходу, енергію котрих треба підтримувати в рівновазі. Саме цим інженери й займаються, а ви думали? Фактично письменник переносить в далекий космос прадавні легенди, і вони чудово там почуваються, починаючи з того, яку шкоду космічному флоту може завдати традиційний голодний дух і не закінчуючи тим, якими є плюси, мінуси, підводні камені тигра-перевертня на капітанському містку".

Червоненькі квіточки читацької статистики, або Я замалювала ще шість країн! (Розраховувала на десяток, але то таке... Буває). Про всі новації на мапі - отут: https://bit.ly/2UXVmIW

Трохи очікуваного, трохи "Подякуймо перечитуванню" і один читацько-географічний дебют.

Обожемій! В очах потемніло, у вухах зашуміло, або українською вийде одне з найкрутіших фентезі, що я останніми роками читала

❤️АНОНСИ❤️

Сьогодні хочемо порадувати вас новиною із нашої рубрики «видавничі плани» по серії фентезі.

Нещодавно ми підписали договір на книжку «The City of Brass» (робоча назва «Латунне місто») Шеннон А. Чакраборті, яка отримала відзнаку від всесвітньої премії фентезі у 2018 році, премію "Локус" (кращий дебютний роман), «Підсумки року» від журналу «Світ Фантастики» (фентезі року), премію «IAFA William L. Crawford Fantasy Award» та ще багато інших...

Про сюжет:
Нарі не вірить в магію. При цьому у неї є незвичайні таланти - знання мов і здатність заговорювати хвороби. Це, як і інші трюки, допомагає їй жити, займаючись крадіжкою і дрібним шахрайством на вулицях Каїра XVIII століття. Вона сподівається, що їй посміхнеться удача і вона поїде в Стамбул для вивчення медицини.

​​#СтопКадр: о, а Рідна мова системно "вдочеряє" художку, на яку у Нашому Форматі забили. Почали з Рут Веа, перейшли (ну, планують принаймні) до Крістін Генни

​​#СтопКадр: приїхала моя футболка з тотемною тваринкою букблогерського люду

​​Не дочекалася, чи видасть Рідна мова книжку-картинку К. О'Нілл про малого аксолотля, в оригіналі прочитала. Тож сьогодні #КороткоПро Dewdrop.

"Премила до неможливого рівня кавайності маленька мальована історія про впевненого в собі аксолотлика, котрий допомагає друзям готуватися до, умовно кажучи, місцевого Дня здоров'я. К. О'Нілл дуже просто, переконливо та яскраво пояснює, що подобатись всім неможливо, що треба взоруватися на "I'll do my best", що часом треба розслабитися і відпустити, втішаючись процесом, а не результатом - і тоді все вийде не обов'язково якнайкраще, але в усякому разі - найприємніше.

Герої тут дуже няшні, ставочкова атмосфера чарівна й на душі від читання дуже хороше стає. Окрім одного моменту. Я все ж таки людина старого ґарту і цей... competitive не трохи, тому з мотивом: "Єдина людина, з якою ти змагаєшся - це ти" - коли йдеться про безпосередні змагання (а не ті, що в твоїй голові відбуваються), складно погодитися. Ні, діти, часом бувають об'єктивно слабкі суперники, часом - об'єктивно сильні, але якщо головне участь, досвід і фан - то й нехай".

Десь на початку року мені закортіло написати доволі незвичайний пост - не просто розповісти про дві книжки, і навіть не порівняти їх, а радше зіставити один спільний для них мотив і подивитися, як вони працюють в кожному романі. Довго обдумувала ідею, поки не довелось визнати доволі очевидне: для книжкового блогу це трохи неформат, хоча мова і йде про книжки. Бодай тому, що є речі, які неможливо аналізувати без мінімальних спойлерів.

І померла б ця думка про неочевидну, але безсумнівну схожість між "Там, у темній річці" Діани Сеттерфілд та Turning Darkness Into Light Марі Бреннан, якби не Вербум. "Хочете щось написати до номеру на тему "Історії, які ми розповідаємо" - спитала мене якось редакторка. Обогине, це ж воно!

Захотіла. Розповіла. https://bit.ly/3C3nICS
Шматочок на пробу:
"Найдовшої ночі року до шинку «Лебідь», що стоїть на березі Темзи, ледь притомний чоловік приносить утоплене дитя. Пораненого рятують, над маленьким янголятком скрушно зітхають, сільський млин пліток починає набирати оберти… і збоїть із гучним скреготом. Завсідникам, які вже почали подумки складати байки про побачене, доводиться терміново міняти сюжет. Бо безневинна жертва Темзи раптом оживає, а незнайомець, повернувшись до тями, пояснює, що не знає, що це за дитина. О, хіба ж може народна фантазія просити про більше?

У «темзоцентричному» романі Сеттерфілд концепція ненадійного оповідача тріумфує. Сюжет на позір крутиться навколо довгого й багатоетапного з’ясування, хто ж ця нікому не відома чотирирічна дівчинка: викрадена кілька років тому спадкоємиця багатіїв? Загублена онучка місцевого фермера, котрий втратив контакт із непутящим пасербом? Мстивий привид минулого? Чи подарунок долі, дитя для тих, хто не може мати власних? Письменниця вправно закручує вир можливих варіантів, події розчиняються в інтерпретаціях, а на поверхню випливає шумовиння сказаного й недоказаного, згаданого й забутого. Бо, окрім пригодницько-детективного сюжету, роман принаджує ще й темою пам’яті — індивідуальної і колективної — та її словесного втілення".

Попередній випуск #ЗКнижкоюНавколоСвіту був акурат допандемійним. Є щось іронічне в тому, що навіть читаючи подорожувати виходить якось не дуже.

Зате нарешті - 70 різних країн.
Тизер:
"Австралія та Океанія:
😥 похвалитися нема чим, островні держави й заморські території від мене прикро ховаються. Усе стабільно, нехай навіть це й сумно

Азія:
а от Азія задніх не пасе. У цій частині світу на мапі тепер є
🇮🇷 Іран – подякуємо виданому Видавництвом і вдало перечитаному “Персеполісу“
🇲🇲 М’янма – а це вже парафія банд-десіне
🇵🇭 і Філіппіни – кілька виразних епізодів в дитячій книжці про іммігрантський досвід – The Land of Forgotten Girls"

Далі - тут: https://bit.ly/3ieZEVs

​​#КороткоПро "словесний" роман відомої канадської коміксистки Фейт Ерін Гікс. Дуже симпатична книжечка, якої починає бракувати на українському ринку - про коміксовий ринок для "чайників".

"Премилий літній янґадалт. Ну, знаєте, з категорії: "Я скоро закінчую школу - як жить?", "Дружба тріскається під тиском реальності - як жить?", "Чи мої батьки мене насправді люблять, бо точно не розуміють - як жить?", "Перше кохання - як жить?" - і тисяча інших дотичних питань космічного масштабу і значення, коли тобі шістнадцять (та й не тільки тоді).
А поміж численних братів/сестер за жанром Comics Will Break Your Heart таки виділяють кілька моментів.

По-перше, це книжка про супергеройські комікси. Про Ромео та Джульєтту коміксового світу (їхні діди започаткували серію разом, але один з них продав усі права на персонажів й поринув у малювання за зарплату, а опритомнів тільки на стадії "мерч і мульти", а йому фіг). Про те, як працює коміксова індустрія. Про те, хто такі "справжні" і "несправжні" гіки, на чому заробляють гроші, а що роблять для душі, як на індустрію вплинули стопіццотмільйонні кінофраншизи, де шукати віддушину і все таке. А ще трішки про той самий THE коміккон.

По-друге, це книжка не просто не про ту Америку, котра США, не просто про Канаду, а ще й про глуху канадську глибинку. Їйбо, незвично було читати про країну першого світу в контексті "Ми не можемо собі дозволити не діал-апний інтернет" та "В нашому містечку мало хто їде отримувати вищу освіту, а якщо їде - не повертається, ця damned країна завелика".

По-третє, вона якось так спокійно й невимушено ставить перед читачами-підлітками питання важливості творчої самореалізації, керунку власних амбіцій, "гроші чи все ж таки творчість", трохи іронізує над ґраалем нинішніх часів - пресвятим пасивним доходом, дуже не трохи співчує творчій інтелігенції, підштовхує, підбадьорює, але визнає: просто не буде - кароч, я - сильно не підлітка, але моя прекаріатська душа розчулилась і попросила ще".

​​Не дуже #КороткоПро одну з головних книжок року - даркове фентезі від Джея Крістоффа.

В ефірі телешоу "Спитайте Мієчку", і це перший з низки спеціальних випусків для Ітрейської Республіки.
Цього разу наша героїня - Мієчка з дуже іншого світу - розповість глядачам:

⚔️ як вижити на вулицях непривітного міста, коли ти - десятирічна аристократка
⚔️ як підготуватися до вступу до школи найманих вбивць... пардон, культу намаханих послідовників богині Ночі
⚔️ як успішно втекти від пустельних кракенів, коли твій кінь - психопат з трудоднями, а кракенів взагалі-то ти сама прикликала
⚔️ як вижити в школі найманих убивць, коли пустельні кракени поруч з тамтешніми вчителями - черв'ячки на прогулянці
⚔️ а, ледь не забули - як вижити в бібліотеці, населеній книжковими черв'ячками
⚔️ як опанувати магію, в якій ніхто ні бельмеса не розуміє, а якщо розуміє - розповідати не поспішає
⚔️ як вибудувати стосунки з товаришами-конкурентами і при цьому не вбити нікого з них (oh wait, а це точно не можна робити?)
⚔️ як при цьому всьому не забути, що ти вступила до школи, аби помститися за смерть рідних, а за помствою не забути, що залишки людськості втрачати - це практично, але стратегічно програшно

А ще під час ефіру нас чекають мотиваційний курс "Not today!" від шановного Старого Меркуріо, дискусія шахіди Аалеї та ткалі Маріели "Краса - вона в душі чи на обличчі", спеціальна рубрика "Долаємо страх разом з Паном Добриком" і поради від Ешлін Ярнгейм "Секс з двеймерцем: за, проти, підводні камені".

Хух! Ну а якщо серйозно, Nevernight - це грімдарк, який світобудова (суміш пізньої Римської Республіки з ренесансними містами-державами Італії) цікавить більше за кровяку. Суміш пафосної опери та епічної поеми в прозі про становлення героїні, що тримає в кишені пару сотень дуль і за будь-якої можливості починає цей пафос перетравлювати й пародіювати. Порція антиімперської сатири й постмодерністська забавка "Впізнай реальні історичні події". Апологія дуалізму в релігії і курс виживання молодої бойчині в low-magic фентезійному світі. А ще сумовито-життєствердна історія про те, як складно пам'ятати, що ти людина, у світі, який потребує слухняних гвинтиків.

Кров-кишки-секс-матюки - на місці, ви не подумайте. Але також тут напрочуд багато поезії, здорової іронії і направду цікавезний світ. А як бонус - прекрасні в своєму канцеляризмі примітки а-ля Пратчетт і абсолютно богічний кіт, який насправді не-кіт. Люблюбезмежно. Сподіваюся, і вам сподобається 🖤

Вау! У нас таки видадуть "Хроніки Місяця" Марісси Маєр - біо-кіберпанкові ретелінги найвідоміших казок. Перша книжка - про кібер-Попелюшку, друга - про Червону Шапочку та генномодифікованого Вовка, далі я не читала, але там обіцяли вогень

​#анонси
Марісса Маєр "Сіндер" (Ранок)
Перша частина серії "Хроніки Місяця" про Кіберпопелюшку та переосмислення інших казкових принцес.
Сіндер, шістнадцятирічна дівчина, чи не найкращий механік Нью-Пекіна. Однак кого цікавить якийсь кіборг — мачуха Сіндер не любить, а інші її зневажають. Таке собі життя, така собі робота в майстерні на міському ринку… Проте все міняється, коли в її крамнич-ці з’являється принц Кай із Нейнсі, поламаним андроїдом. Принц захоплюється Сіндер, не знаючи, що вона кіборг — істота другого сорту. Кай узагалі не уявляє, що дуже скоро і він, і вона опиняться в тугому вузлу інтриг і таємниць. Колонія Місяця, очолювана без-жальною та могутньою королевою Леваною, що плекає надію загарбати земні імперії; її армія мутантів і магів-тавматургів; невиліковна хвороба, яка викошує землян; таємничий доктор Ерланд — усе це тісно пов’язано із секретами Сіндер, про які дівчина ще вчора гадки не мала, а сьогодні їй потрібно пірнати в самий центр космічного шторму!

​​#БудніІСвятаПерекладачки: Ну здрастуй, первістко - худліт-edition.

Або не минуло і двох років, і Віват оголосив передпродаж на "Прокляту" - ілюстрований роман Томаса Вілера та Френка Міллера, той самий, що його Нетфлікс минулого року екранізував. Мій перший великий художній переклад.

Завдяки серіалу, про сюжет чули вже багато. Це - історія Володарки Озера, яка вирішила не розлучатися із Тим Самим Мечем за власною волею. Історія Артура-найманця, Моргани-відьми (ні, в оригіналі вона не аж така черниця), істеричної білочки Утера Пендрагона, безсилого (я в магічному сенсі, ну!) чаклуна Мерліна та інших героїв Артуріани. А ще історія невдалого співіснування рас - людських та численних магічних народів, геноциду (дуже графічні сцени масових убивств та катувань included), геополітичних провтиків (уважні читачі помітять ознаки не тільки альтернативної історії, але й географії) та релігійних конфліктів. Страшенно цікавий для роботи текст (а, да, книжка луччє!), хоча надміру кривавий, я після нього ледь не зареклась взагалі з даркухою працювати, ну й те, як у героїні цвітуть і пахнуть daddy issues часом робить трохи невдобно.

А, ілюстрації там стилістично незвичні, але пекельно прекрасні - Міллер взяв за основу середньовічну мініатюру, але добряче її переосмислив. Такий собі естет-екстаз з кривавим присмаком у роті. Коли книжка вийде ще, може, докладніше про сюжет і деякі особливості розкажу, а поки що дожити треба й в руках потримати.

Дисклеймер №1: ще коли мої стосунки з книговиданням було суто блогерськими, я чула, що деякі великі видавництва через брак часу чи суто організаційні складнощі багатоланкового виробничого процесу не завжди звіряють правки з перекладачами. "Проклята" - саме такий випадок. У Вівата дуже фахова редакторська команда, і з того, що я можу бачити за промо-фрагментами, стилістичні правки переважно від хороших до блискучих. Але також видно, що є певні зміни в перекладі лору (в тексті дуже багато промовистих власних назв, назв чарівних народів, фрагментів фольклору - було з чим поморочитись) - і отут сюрпризи можуть чекати не тільки читачів, але й мене саму. Що ж, this is the Way, так теж буває. Хоча тепер, з двома роками новонабутого досвіду за плечима, я б і сама хотіла там дещо змінити.

Дисклеймер №2: працювала я з текстом задовго до того, як НК-Богдан анонсували "Смерть Артура", тому - перепрошую, але в мене можливості звірити власні назви з головною Артуріаною всіх часів і народів не було. Не виключено, що під час фінального редагування ці питання якось пофіксили, але див. дисклеймер №1.

"Отаке".
Богинечко, аж не віриться, що воно нарешті вийде!