Доброго ранку, друзі!
Хочу нагадати про рубрику #мій_перехід де учасники групи розповідають про те, як перейшли/повернулися до української.
Ваша історія може стати натхненням і мотивацією для інших💪 Надсилайте її в приватні повідомлення @ksu_cherniaieva з хештегом #мій_перехід - нехай про неї дізнаються якомога більше українців😉
Хочу нагадати про рубрику #мій_перехід де учасники групи розповідають про те, як перейшли/повернулися до української.
Ваша історія може стати натхненням і мотивацією для інших💪 Надсилайте її в приватні повідомлення @ksu_cherniaieva з хештегом #мій_перехід - нехай про неї дізнаються якомога більше українців😉
Доброго недільного ранку, друзі!
У нас на черзі історія про перехід із суржика на українську від пані Ірини🇺🇦
__
Як це було у нашій сім'ї?
Ми з чоловіком родом із села, з Черкаської області. У нас українська мова завжди була в спілкуванні, але із суржиком. Багато слів із російської мови: кровать, шкаф, одіяло, свєт, морожене (морозиво) і багато іншого.
Ми обоє закінчили університет Шевченка і живемо в Києві вже більше 30 років. Із народженням сина старалися говорити чистою українською. Коли приїжджали в село, то всі виключали свєт, а нашому сину навіть бабуся говорила "виключи світло".
Як чоловік відучував мене від русизмів.
Під час розмови він мене виправляв таким чином:
- То в Москві одіяло, а в Києві - ковдра.
І так постійно. Це мене дратувало, тому старалася говорити правильно. А скільки у мене було радості, коли я його "ловила на русизмі"!
І так уже напрацювалося, що я говорю українською. У розмові з чоловіком, якщо не знаю якогось слова, то запитую його:
- А як буде українською?
А ще з цього приводу в мене була ситуація у маршрутці.
Їду вечері, втомлена, пасажири тільки сидячі. Стаю на вихід на задні двері і кажу:
- На зупинці.
Водій не зупиняється на зупинці. Я кажу ще раз, маршрутка їде, і тут один пасажир каже:
- Тут просять на остановці.
І я просто автоматично видаю на весь салон, щоб і водій почув:
- Остановка, то в Москві, а в Києві - зупинка. І я просила зупинитися на зупинці.
Коли я вийшла з маршрутки, просто почала сміятися, що я так сказала.
Зараз з усіма говорю так, як пишу тут. Навіть коли розмовляю із кимось із сільських, то бачу, як моя мова різниться, але на місцевий говір не переходжу.
__
Якщо маєте історію про мовний перехід - надсилайте її в особисті @ksu_cherniaieva з хештегом #мій_перехід
Нехай ваша історія стане мотивацією для тих, хто ще вагається - чи варто повертатися до української?
Варто, друзі! Без сумніву - варто!
У нас на черзі історія про перехід із суржика на українську від пані Ірини🇺🇦
__
Як це було у нашій сім'ї?
Ми з чоловіком родом із села, з Черкаської області. У нас українська мова завжди була в спілкуванні, але із суржиком. Багато слів із російської мови: кровать, шкаф, одіяло, свєт, морожене (морозиво) і багато іншого.
Ми обоє закінчили університет Шевченка і живемо в Києві вже більше 30 років. Із народженням сина старалися говорити чистою українською. Коли приїжджали в село, то всі виключали свєт, а нашому сину навіть бабуся говорила "виключи світло".
Як чоловік відучував мене від русизмів.
Під час розмови він мене виправляв таким чином:
- То в Москві одіяло, а в Києві - ковдра.
І так постійно. Це мене дратувало, тому старалася говорити правильно. А скільки у мене було радості, коли я його "ловила на русизмі"!
І так уже напрацювалося, що я говорю українською. У розмові з чоловіком, якщо не знаю якогось слова, то запитую його:
- А як буде українською?
А ще з цього приводу в мене була ситуація у маршрутці.
Їду вечері, втомлена, пасажири тільки сидячі. Стаю на вихід на задні двері і кажу:
- На зупинці.
Водій не зупиняється на зупинці. Я кажу ще раз, маршрутка їде, і тут один пасажир каже:
- Тут просять на остановці.
І я просто автоматично видаю на весь салон, щоб і водій почув:
- Остановка, то в Москві, а в Києві - зупинка. І я просила зупинитися на зупинці.
Коли я вийшла з маршрутки, просто почала сміятися, що я так сказала.
Зараз з усіма говорю так, як пишу тут. Навіть коли розмовляю із кимось із сільських, то бачу, як моя мова різниться, але на місцевий говір не переходжу.
__
Якщо маєте історію про мовний перехід - надсилайте її в особисті @ksu_cherniaieva з хештегом #мій_перехід
Нехай ваша історія стане мотивацією для тих, хто ще вагається - чи варто повертатися до української?
Варто, друзі! Без сумніву - варто!
Вітання,друзі!
У нас на черзі історія мовного переходу від пані Валерії 🇺🇦
____
Мені 18 років, я народилася і виросла в Харківській області. З того часу, як я навчилася говорити, говорила російською, хоча й з деякими вставками українських слів.
Весь інформаційний простір, що мене оточував, був російськомовним: телевізор, музика, книжки, за якими я вчилася читати. Батьки розмовляли суржиком, але я завжди бачила, як вони переходять на російську, коли розмовляють з начальством, коли їдуть в місто. Я була впевнена в тому, що російська - справжня, "крута" мова, якою говорять усі. А той суржик, що в мене, просто питання часу, коли я навчуся краще говорити російською.
І тільки дідусь відверто критикував мене і питав, чого я увесь час "ґекаю" та "штокаю". Він не розумів, як у сім'ї, де зроду-віку була українська, з поколінням моїх батьків з'явився суржик, а з моїм - чи не чиста російська. Але для мене 6-річної то були надто складні питання.
Усе почало змінюватися, коли я пішла до школи. Школа була українською, а я на диво для себе виявила, що українську чудово розумію. Ба більше, мені легко читати і писати нею ж. Перші почуття до моєї рідної мови почалися, коли ми читали оповідання і вірші у молодшій школі. Мені подобалося, як звучить українська. Не минуло й двох років, як з майже російськомовної я зробилася суржикомовною.
Але інформаційний простір продовжував впливати - з українського в сім'ї слухали "Океан Ельзи", а їдучи в місто, ми знову вдавали із себе інтелігентів, розмовляючи російською, яка вже чогось не здавалась мені такою крутою.
Свій перший вірш я написала українською - з появою в школі такого предмету, як українська література, я відчула, наче мене пошили в дурні.Чого мені в дитинстві не читали казок цією милозвучною мовою? Чого я не слухала пісень і не читала віршів? Проте за перехід на повну українську і мови не йшло - усім було комфортно спілкуватись суржиком.
У 8-му класі я перейшла до іншої школи, де російська як предмет взагалі не вивчалася. Натомість там було більше годин на профільні математику та фізику.
У цій школі я зустріла вчителя, який дуже вплинув на мій світогляд та ставлення до мови. Це був вчитель української літератури. Сам він був молодий - ледь на 10 років старше тих, кого вчив. Я вперше в житті побачила, що українська може виглядати живою, сучасною. Що вона не тільки на сторінках підручників з літератури, вона не залишилась у 19-му столітті разом з Шевченком та Франком.
Філософія, яку прищепляв нам вчитель, не була легкою. Він з болем в голосі розказував про своє життя, як важко йому самому було перейти на українську, і як його давило суспільство. Він також стверджував, що не з'явиться повністю україномовного суспільства, поки не зникнуть останні покоління, що жили в радянському союзі. Я сердилася на нього за такі слова, проте сердитись треба було на себе. З нашого класу не було жодної людини, яка б у побуті говорила українською.
І тоді мене перемкнуло. Я усвідомила, що хочу бути такою, як мій вчитель - хочу виглядати сучасно і круто зі своєю українською. Друзі мене підтримали.
Далі почалися маленькі перемоги - відповіла українською касиру в супермаркеті, перемогла на олімпіаді з української мови та літератури. До 11 класу я вже мала збірник віршів українською, друзів, що також перейшли на українську та перше місце на обласній олімпіаді. ЗНО з української написала найкраще з усього випуску - і це та, що в дитинстві хотіла бути російськомовною.
Не можу сказати, що мені було легко переходити. Проте моя українська багатьом з мого оточення подобалась, а найголовніше - подобалась мені. Нещодавно я почула по радіо фразу: "Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому що нею не говорять ті, хто її знає". І я пишаюсь тим, що ламаю стереотипи, коли мене питають, з якого я регіону.
Мій дідусь і досі радіє, що я не забула мови, якою говорили його батьки. Я продовжую заохочувати друзів і знайомих - читаю їм вірші українською, відкриваю для них українську музику. І коли я пишу подрузі про нового хлопця, після імені та віку наступним пунктом йде "україномовний"🙂
#мій_перехід
У нас на черзі історія мовного переходу від пані Валерії 🇺🇦
____
Мені 18 років, я народилася і виросла в Харківській області. З того часу, як я навчилася говорити, говорила російською, хоча й з деякими вставками українських слів.
Весь інформаційний простір, що мене оточував, був російськомовним: телевізор, музика, книжки, за якими я вчилася читати. Батьки розмовляли суржиком, але я завжди бачила, як вони переходять на російську, коли розмовляють з начальством, коли їдуть в місто. Я була впевнена в тому, що російська - справжня, "крута" мова, якою говорять усі. А той суржик, що в мене, просто питання часу, коли я навчуся краще говорити російською.
І тільки дідусь відверто критикував мене і питав, чого я увесь час "ґекаю" та "штокаю". Він не розумів, як у сім'ї, де зроду-віку була українська, з поколінням моїх батьків з'явився суржик, а з моїм - чи не чиста російська. Але для мене 6-річної то були надто складні питання.
Усе почало змінюватися, коли я пішла до школи. Школа була українською, а я на диво для себе виявила, що українську чудово розумію. Ба більше, мені легко читати і писати нею ж. Перші почуття до моєї рідної мови почалися, коли ми читали оповідання і вірші у молодшій школі. Мені подобалося, як звучить українська. Не минуло й двох років, як з майже російськомовної я зробилася суржикомовною.
Але інформаційний простір продовжував впливати - з українського в сім'ї слухали "Океан Ельзи", а їдучи в місто, ми знову вдавали із себе інтелігентів, розмовляючи російською, яка вже чогось не здавалась мені такою крутою.
Свій перший вірш я написала українською - з появою в школі такого предмету, як українська література, я відчула, наче мене пошили в дурні.Чого мені в дитинстві не читали казок цією милозвучною мовою? Чого я не слухала пісень і не читала віршів? Проте за перехід на повну українську і мови не йшло - усім було комфортно спілкуватись суржиком.
У 8-му класі я перейшла до іншої школи, де російська як предмет взагалі не вивчалася. Натомість там було більше годин на профільні математику та фізику.
У цій школі я зустріла вчителя, який дуже вплинув на мій світогляд та ставлення до мови. Це був вчитель української літератури. Сам він був молодий - ледь на 10 років старше тих, кого вчив. Я вперше в житті побачила, що українська може виглядати живою, сучасною. Що вона не тільки на сторінках підручників з літератури, вона не залишилась у 19-му столітті разом з Шевченком та Франком.
Філософія, яку прищепляв нам вчитель, не була легкою. Він з болем в голосі розказував про своє життя, як важко йому самому було перейти на українську, і як його давило суспільство. Він також стверджував, що не з'явиться повністю україномовного суспільства, поки не зникнуть останні покоління, що жили в радянському союзі. Я сердилася на нього за такі слова, проте сердитись треба було на себе. З нашого класу не було жодної людини, яка б у побуті говорила українською.
І тоді мене перемкнуло. Я усвідомила, що хочу бути такою, як мій вчитель - хочу виглядати сучасно і круто зі своєю українською. Друзі мене підтримали.
Далі почалися маленькі перемоги - відповіла українською касиру в супермаркеті, перемогла на олімпіаді з української мови та літератури. До 11 класу я вже мала збірник віршів українською, друзів, що також перейшли на українську та перше місце на обласній олімпіаді. ЗНО з української написала найкраще з усього випуску - і це та, що в дитинстві хотіла бути російськомовною.
Не можу сказати, що мені було легко переходити. Проте моя українська багатьом з мого оточення подобалась, а найголовніше - подобалась мені. Нещодавно я почула по радіо фразу: "Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому що нею не говорять ті, хто її знає". І я пишаюсь тим, що ламаю стереотипи, коли мене питають, з якого я регіону.
Мій дідусь і досі радіє, що я не забула мови, якою говорили його батьки. Я продовжую заохочувати друзів і знайомих - читаю їм вірші українською, відкриваю для них українську музику. І коли я пишу подрузі про нового хлопця, після імені та віку наступним пунктом йде "україномовний"🙂
#мій_перехід
Здається, вже стало очевидно всім (вашій авторці, перш за все), що канал повертається до української тематики.
Моє захоплення психологією нікуди не поділося, але тут говоритимемо про інше.
Про мову. Про нас. Про те, як бути українцями: під час війни та після.
Після війни я хочу серйозніше займатися каналом (наразі багато людей відписалося через мою неактивність). Більше говоритиму про мову. Як матиму ресурс і час — більше підійматиму суспільні теми.
І ще я хочу продовжити рубрику #мій_перехід — публікувати історії українців, що свідомо повернулися до української у щоденному вжитку. (ви ж пам’ятаєте, що я стою на думці, що ми саме повертаємося до мови — колись московія змусила наших предків стати російськомовними).
Маєте таку історію? Надішліть її мені!
Маєте друга/знайомого/колегу, хто зараз перейшов на українську — надішліть йому цей допис!
Будемо на мовному фронті лупати сю скалу надалі💪🏼
Моє захоплення психологією нікуди не поділося, але тут говоритимемо про інше.
Про мову. Про нас. Про те, як бути українцями: під час війни та після.
Після війни я хочу серйозніше займатися каналом (наразі багато людей відписалося через мою неактивність). Більше говоритиму про мову. Як матиму ресурс і час — більше підійматиму суспільні теми.
І ще я хочу продовжити рубрику #мій_перехід — публікувати історії українців, що свідомо повернулися до української у щоденному вжитку. (ви ж пам’ятаєте, що я стою на думці, що ми саме повертаємося до мови — колись московія змусила наших предків стати російськомовними).
Маєте таку історію? Надішліть її мені!
Маєте друга/знайомого/колегу, хто зараз перейшов на українську — надішліть йому цей допис!
Будемо на мовному фронті лупати сю скалу надалі💪🏼
Привіт, українці!
Відновляємо рубрику #мій_перехід історією від пані Анни🇺🇦
______
Я сама з Дніпра, з російськомовної родини (мама сюди переїхала з Росії ще за часів радянського союзу, але, на диво, сама спонукала мене вивчати українську — ще у ті часи, коли система освіти тільки починала українізуватися). До 8 класу я ходила у російськомовну школу, хоча ми й вивчали українську.
Мені добре давалися мови — краще, ніж багатьом однокласникам, — але мовної практики тоді фактично не було, хіба що читання книжок і перегляд серіалів 😄 Якось я листувалася з дівчиною — українською, бо вона була з іншого міста; потім ми зустрілися, і виявилося, що писати українською і невимушено нею говорити під час живого спілкування — це навички дещо різного порядку 😬
На українську я разом з хлопцем перейшла свідомо, у 2019-му — це був рік останніх виборів Президента України. Спочатку то був тимчасовий перехід через поїздку на захід України — мені якось завжди здавалося природнім говорити там українською, але зараз бісить, коли питають, чи не зі Львова я🤦 Ми тоді їхали на Бандерштат, і ця подія стала однією з найвизначніших для становлення моєї національної свідомості. Потім ми їхали у свою першу екскурсію Європою після прийняття постанови про безвіз, і якось природньо продовжили спілкуватися з попутниками українською — після цього, звісно, ми ще півдороги говорили на довколаполітичні теми 😅 Потім в Італії я спонтанно вирішила вийти на пікет проти РФ — тоді якраз затримали Марківа, — і ми добряче так посварилися з хлопцем, бо він переймався, щоб нас не загребли в італійську в'язницю 😄 А після повернення у Дніпро ми спочатку за звичкою перейшли на російську... а потім подумали: "А чого це ми, власне??"... і повернулися до української 🇺🇦
Підсумовуючи, можу сказати, що переходу посприяла ціла низка подій і обставин — і серед них інші люди, які переходили на українську... ну, і російська агресія, звісно. Кумедно, що Путін, який хотів нас поглинути і перетворити на свою колонію, натомість зробив для пробудження національної свідомості українців більше, ніж усі наші президенти разом узяті. І замість того, щоб знищити українців або перетворити нас на своїх прихвоснів, у нього вийшло згуртувати нас як ніколи. Кажете, спецоперація йде за планом? 😅
___
Якщо ви хочете, щоб ваша історія про перехід на українську була опублікована на каналі - надсилайте її в особисті @ksu_cherniaieva з хештегом #мій_перехід
Переможемо разом (і на мовному фронті також!💪🏼)
Відновляємо рубрику #мій_перехід історією від пані Анни🇺🇦
______
Я сама з Дніпра, з російськомовної родини (мама сюди переїхала з Росії ще за часів радянського союзу, але, на диво, сама спонукала мене вивчати українську — ще у ті часи, коли система освіти тільки починала українізуватися). До 8 класу я ходила у російськомовну школу, хоча ми й вивчали українську.
Мені добре давалися мови — краще, ніж багатьом однокласникам, — але мовної практики тоді фактично не було, хіба що читання книжок і перегляд серіалів 😄 Якось я листувалася з дівчиною — українською, бо вона була з іншого міста; потім ми зустрілися, і виявилося, що писати українською і невимушено нею говорити під час живого спілкування — це навички дещо різного порядку 😬
На українську я разом з хлопцем перейшла свідомо, у 2019-му — це був рік останніх виборів Президента України. Спочатку то був тимчасовий перехід через поїздку на захід України — мені якось завжди здавалося природнім говорити там українською, але зараз бісить, коли питають, чи не зі Львова я🤦 Ми тоді їхали на Бандерштат, і ця подія стала однією з найвизначніших для становлення моєї національної свідомості. Потім ми їхали у свою першу екскурсію Європою після прийняття постанови про безвіз, і якось природньо продовжили спілкуватися з попутниками українською — після цього, звісно, ми ще півдороги говорили на довколаполітичні теми 😅 Потім в Італії я спонтанно вирішила вийти на пікет проти РФ — тоді якраз затримали Марківа, — і ми добряче так посварилися з хлопцем, бо він переймався, щоб нас не загребли в італійську в'язницю 😄 А після повернення у Дніпро ми спочатку за звичкою перейшли на російську... а потім подумали: "А чого це ми, власне??"... і повернулися до української 🇺🇦
Підсумовуючи, можу сказати, що переходу посприяла ціла низка подій і обставин — і серед них інші люди, які переходили на українську... ну, і російська агресія, звісно. Кумедно, що Путін, який хотів нас поглинути і перетворити на свою колонію, натомість зробив для пробудження національної свідомості українців більше, ніж усі наші президенти разом узяті. І замість того, щоб знищити українців або перетворити нас на своїх прихвоснів, у нього вийшло згуртувати нас як ніколи. Кажете, спецоперація йде за планом? 😅
___
Якщо ви хочете, щоб ваша історія про перехід на українську була опублікована на каналі - надсилайте її в особисті @ksu_cherniaieva з хештегом #мій_перехід
Переможемо разом (і на мовному фронті також!💪🏼)
Привіт, українці!
У нас сьогодні історія від пані Анни з Дніпра🇺🇦
____
Привіт, я з Дніпра, а у віці 12 років переїхала до Київської області та пішла до школи у Києві. Усе свідоме життя говорила російською, та й у Дніпрі на уроках української мови та літератури ми могли говорити російською.
Ніколи не забуду, як у 7 класі, вже в київській школі, мені треба було переказати текст. За звичкою почала говорити російською. Моя вчителька, - сьогодні я їй дуже вдячна, - перервала мене та попросила говорити українською, бо вона мене не розуміє.
Було тяжко.
Потім я далі говорила російською, хоч розуміла, що мова має значення. У віці 15 років переїхала до Польщі, де почала вивчати польську. І моє спілкування було або російською, або польскою, або англійською. Іноді робила переклади власне з тих мов на українську, але не говорила. Далі трималась російської у побуті, але...
24го лютого в голові ніби щось перемкнуло. Російську не вживаю, гидко від неї, навіть у роті дивне відчуття, ніби щось чуже проговорюю. Мені польська зараз рідніша, ніж російська. А про українську взагалі мовчу. Це тепер частина мене. Навіть проблем немає, хоча іноді бракує слів. І я вдячна своїй подрузі, дівчині з Івано-Франківська, за те, що вона мене виправляє та просто підказує слова.
Та й таке.
Мова має значення 💙💛
__
Хочете розказати свою історію переходу? Надсилайте її в особисті з хештегом #мій_перехід 🇺🇦
У нас сьогодні історія від пані Анни з Дніпра🇺🇦
____
Привіт, я з Дніпра, а у віці 12 років переїхала до Київської області та пішла до школи у Києві. Усе свідоме життя говорила російською, та й у Дніпрі на уроках української мови та літератури ми могли говорити російською.
Ніколи не забуду, як у 7 класі, вже в київській школі, мені треба було переказати текст. За звичкою почала говорити російською. Моя вчителька, - сьогодні я їй дуже вдячна, - перервала мене та попросила говорити українською, бо вона мене не розуміє.
Було тяжко.
Потім я далі говорила російською, хоч розуміла, що мова має значення. У віці 15 років переїхала до Польщі, де почала вивчати польську. І моє спілкування було або російською, або польскою, або англійською. Іноді робила переклади власне з тих мов на українську, але не говорила. Далі трималась російської у побуті, але...
24го лютого в голові ніби щось перемкнуло. Російську не вживаю, гидко від неї, навіть у роті дивне відчуття, ніби щось чуже проговорюю. Мені польська зараз рідніша, ніж російська. А про українську взагалі мовчу. Це тепер частина мене. Навіть проблем немає, хоча іноді бракує слів. І я вдячна своїй подрузі, дівчині з Івано-Франківська, за те, що вона мене виправляє та просто підказує слова.
Та й таке.
Мова має значення 💙💛
__
Хочете розказати свою історію переходу? Надсилайте її в особисті з хештегом #мій_перехід 🇺🇦
Вітаю, українці!🇺🇦
У нас нова історія переходу на українську від пані Яни.
_____
Вітаю! Я з Дніпропетровщини, народилася в маленькому селищі Томаківського району. У родині завжди говорили суржиком з перевагою української. Дуже добре пам'ятаю перші уроки російської мови в 5 класі. Ми соромились, не могли говорити російською, на уроках відповідали українською, за що вчителька нас сварила. Шкільні вчителі ніколи не говорили російською на перервах.
У 10 років я вперше зустрілася з росіянкою в дитячому таборі в Криму. Спілкувалась з нею суржиком, на що почула: "Ты можеш говорить нормально, я не понимаю ничего". Думала, що вона з мене кепкує, бо було уявлення, що раз у нас телебачення російською, то й у них є програми українською, була переконана, що вони розуміють українську так, як ми розуміємо російську. Мама пояснила мені, що для них українська незрозуміла, я здивувалась, але швидко про це забула.
А через два роки ми переїхали в Новомосковськ, де в новій школі з мене кепкували за українську мову однокласники, постійно нагадуючи про сільське походження. Тож у 7 класі я доволі швидко опанувала російську, хоча в школі не було уроків російської мови. Пам'ятаю, дорогою до школи зустріла однокласницю, вона зазначила: "Наконец-то ты нормально говоришь", тоді я цим дуже пишалась.
Змінив усе 2014 рік, захист російськомовного населення, вирішую пов'яати своє життя з українською філологією. Але навіть на факультеті більшість студентів говорили російською. Мала намір повністю відмовитись від російською, але на першому курсі спрацював тригер 7 класу, хотілося бути як всі, орієнтувалася на більшість. Згодом припинила цуратися суржика, але писала в месенджерах російською, потім змогла повністю від неї відмовитись. Вже років 5 не використовую російську мову взагалі, хоча проживаю у русифікованому місті.
Працюю вчителем у школі, вже є учні, які починають відмовлятися від російської мови.
__
Маєте власну історію переходу на українську? Надсилайте мені в особисті повідомлення з хештегом #мій_перехід
Мова як ніколи на часі - поширюйте подібні історії для мотивації ще російськомовних українців.
У нас нова історія переходу на українську від пані Яни.
_____
Вітаю! Я з Дніпропетровщини, народилася в маленькому селищі Томаківського району. У родині завжди говорили суржиком з перевагою української. Дуже добре пам'ятаю перші уроки російської мови в 5 класі. Ми соромились, не могли говорити російською, на уроках відповідали українською, за що вчителька нас сварила. Шкільні вчителі ніколи не говорили російською на перервах.
У 10 років я вперше зустрілася з росіянкою в дитячому таборі в Криму. Спілкувалась з нею суржиком, на що почула: "Ты можеш говорить нормально, я не понимаю ничего". Думала, що вона з мене кепкує, бо було уявлення, що раз у нас телебачення російською, то й у них є програми українською, була переконана, що вони розуміють українську так, як ми розуміємо російську. Мама пояснила мені, що для них українська незрозуміла, я здивувалась, але швидко про це забула.
А через два роки ми переїхали в Новомосковськ, де в новій школі з мене кепкували за українську мову однокласники, постійно нагадуючи про сільське походження. Тож у 7 класі я доволі швидко опанувала російську, хоча в школі не було уроків російської мови. Пам'ятаю, дорогою до школи зустріла однокласницю, вона зазначила: "Наконец-то ты нормально говоришь", тоді я цим дуже пишалась.
Змінив усе 2014 рік, захист російськомовного населення, вирішую пов'яати своє життя з українською філологією. Але навіть на факультеті більшість студентів говорили російською. Мала намір повністю відмовитись від російською, але на першому курсі спрацював тригер 7 класу, хотілося бути як всі, орієнтувалася на більшість. Згодом припинила цуратися суржика, але писала в месенджерах російською, потім змогла повністю від неї відмовитись. Вже років 5 не використовую російську мову взагалі, хоча проживаю у русифікованому місті.
Працюю вчителем у школі, вже є учні, які починають відмовлятися від російської мови.
__
Маєте власну історію переходу на українську? Надсилайте мені в особисті повідомлення з хештегом #мій_перехід
Мова як ніколи на часі - поширюйте подібні історії для мотивації ще російськомовних українців.
Друзі, ми якось забули про рубрику #мій_перехід на каналі😏
Хоча я впевнена, що з початком повномасштабного вторгнення людей, що перейшли (повернулися) до української побільшало.
Нагадую правила: ви надсилаєте мені в особисті історію свого переходу на українську з хештегом #мій_перехід - я публікую вашу розповідь на каналі.
Наша ціль - мотивувати російськомовних українців повертатися до мови нашого народу, власним прикладом показувати, що все можливо. І отримувати підтримку від спільноти тут, в коментарях💬
Тому чекаю на ваші повідомлення та бажаю всім спокійних вихідних❤️🖤
Хоча я впевнена, що з початком повномасштабного вторгнення людей, що перейшли (повернулися) до української побільшало.
Нагадую правила: ви надсилаєте мені в особисті історію свого переходу на українську з хештегом #мій_перехід - я публікую вашу розповідь на каналі.
Наша ціль - мотивувати російськомовних українців повертатися до мови нашого народу, власним прикладом показувати, що все можливо. І отримувати підтримку від спільноти тут, в коментарях💬
Тому чекаю на ваші повідомлення та бажаю всім спокійних вихідних❤️🖤
Привіт!
Вас стало трохи більше, тому я вирішила повторити пост-знайомство🙋🏼♀️
Мене звати Ксенія, останні 5 років я жила в Києві - наразі переїхала до Туреччини.
Цей канал задумувався як підтримка для україномовних українців і тих, хто тільки замислюється над переходом на рідну мову. Багато історій про перехід можна знайти за хештегом #мій_перехід та мої роздуми про мову під #ксеня_про_мову
З часом тем стало більше: зараз я пишу тут про свої рефлексії щодо життя за кордоном, події в Україні, психологію, історію та власні інсайти:
#хроніки_війни
#турецькі_нотатки
Дякую, що ви зі мною. Сподіваюсь, вам буде цікаво і надалі♥️
Вас стало трохи більше, тому я вирішила повторити пост-знайомство🙋🏼♀️
Мене звати Ксенія, останні 5 років я жила в Києві - наразі переїхала до Туреччини.
Цей канал задумувався як підтримка для україномовних українців і тих, хто тільки замислюється над переходом на рідну мову. Багато історій про перехід можна знайти за хештегом #мій_перехід та мої роздуми про мову під #ксеня_про_мову
З часом тем стало більше: зараз я пишу тут про свої рефлексії щодо життя за кордоном, події в Україні, психологію, історію та власні інсайти:
#хроніки_війни
#турецькі_нотатки
Дякую, що ви зі мною. Сподіваюсь, вам буде цікаво і надалі♥️
У вирі подій останніх років хочу, щоб ми не забували з якою метою створювався цей канал.
Ваша авторка тоді шукала підтримку, адже тільки но перейшла на українську. Тому я багато писала тут про мої складнощі, відчуття, роздуми на цю тему. З часом на каналі з'явилися історії людей, що повернулися до української. Рубрика #мій_перехід - досі моя улюблена♥️
Знаю, що з початком Повномасштабного вторгнення бажання бути україномовними у багатьох підсилилось. Хтось перейшов на українську, хтось - думає про це зараз.
Одна з підписниць мого каналу (філологиня за освітою та майстриня енергопрактик за своїм призначенням) створила цікаву ініціативу у себе на каналі - УКРАЇНОмовний клуб.
📌Для кого він?
Для всіх без винятку українців, які хочуть покращити мову, знайти цікавих співбесідників, обговорити разом актуальні теми.
📌Які умови проведення?
Клубні зустрічі проводяться раз на тиждень, четвер або неділя о 19:00. Поки клуб у тестовому режимі, умови участі - це донат (сума залежить тільки від вас).
Кожна клубна зустріч передбачає:
🔱Тему, на яку спікери висловлюються експромтом. Адже тему дізнаються лише під час зустрічі.
🔱Можливість висловитись КОЖНОМУ. Адже мета зустрічей - практика.
🔱Різноманітні вправи, які теж сприяють мовленню: для свідомості, підсвідомості, мовного апарату, дихання, дикції, голосу тощо. Адже ще одна наша мета - розвиток.
Для запису на курс переходьте в групу⬇️
Ваша авторка тоді шукала підтримку, адже тільки но перейшла на українську. Тому я багато писала тут про мої складнощі, відчуття, роздуми на цю тему. З часом на каналі з'явилися історії людей, що повернулися до української. Рубрика #мій_перехід - досі моя улюблена♥️
Знаю, що з початком Повномасштабного вторгнення бажання бути україномовними у багатьох підсилилось. Хтось перейшов на українську, хтось - думає про це зараз.
Одна з підписниць мого каналу (філологиня за освітою та майстриня енергопрактик за своїм призначенням) створила цікаву ініціативу у себе на каналі - УКРАЇНОмовний клуб.
📌Для кого він?
Для всіх без винятку українців, які хочуть покращити мову, знайти цікавих співбесідників, обговорити разом актуальні теми.
📌Які умови проведення?
Клубні зустрічі проводяться раз на тиждень, четвер або неділя о 19:00. Поки клуб у тестовому режимі, умови участі - це донат (сума залежить тільки від вас).
Кожна клубна зустріч передбачає:
🔱Тему, на яку спікери висловлюються експромтом. Адже тему дізнаються лише під час зустрічі.
🔱Можливість висловитись КОЖНОМУ. Адже мета зустрічей - практика.
🔱Різноманітні вправи, які теж сприяють мовленню: для свідомості, підсвідомості, мовного апарату, дихання, дикції, голосу тощо. Адже ще одна наша мета - розвиток.
Для запису на курс переходьте в групу⬇️
Telegram
ART✨YOGA✨ENERGY
Заходи та Ретрити з практиками йоги, Енерго-, арома-, арт-терапії.
УКРАЇНОмовний Клуб
УКРАЇНОмовний Клуб