Для вашої зручності я зібрала всі гештеги та всі посилання в один пост 😃

НАВІГАЦІЯ ПО КАНАЛУ:

#софіягудовсек (раніше #софіягуд) – основний гештег каналу. Під ним виходять мої етюди, нариси та замальовки. Якщо ви хочете познайомитися зі мною як з письменницею slice of life найчіткіше, то він для вас. НЕ ВСІ ОПИСАНІ МНОЮ СИТУАЦІЇ АВТОБІОГРАФІЧНІ, НЕ СПРИЙМАЙТЕ ЦЕЙ ГЕШТЕГ ЯК ЩОДЕННИК

#соборні_норни – це назва мого багатостраждального довгоочікуваного роману, а під цим гештегом виходить контент, прямо або косо з ним пов'язаний. Як прямі цитати, так і фрагменти, що (не)увійдуть до тексту, так і просто інформація (наприклад, синопсис або характеристика персонажа), роздуми, арти.
#пишу_ділюся – сам творчий процес
#уривки – із назви зрозуміло ;)

#оповідання – під цим гештегом виходять мої окремі прозові твори, не пов'язані із "Соборними норнами"; зазвичай, вони одинарні і не мають продовжень, однак бувають і виключення ;)
#поезія – інколи я пишу поезію
#романтичне – зважаючи на те, як я люблю романтизувати все навколо, для цього теж народився окремий гештег
#гумористичне – не знаю, наскільки вам зайде мій гумор, але-але :)

#гуд_читає – інколи мене накриває і я перетворююся в букблогера 🤪
#гуд_дивиться – те саме, але я кінокритик 🍿
#гуд_може_в_літературознавство – під цим гештегом виходять мої літературознавчі статті та есеї 📚

#ваші_відгуки – ваші неймовірно надихаючі відгуки 🥰✨

#робоче – все, що стосується моєї навколокнижкової робочої діяльності (найцікавіший гештег каналу! от його якраз варто сприймати як щоденник!)

Інстаграм – тут я живу життя, в основному публікується не-літературна тематика, а всілякі волонтерства, проєкти та наші громадські ініціативи

Повний список моїх активних соцмереж тут: https://linktr.ee/sofie_hood

А ще є твітер (він же хтер, він же штаб-квартира людей х) – про нього знають обрані, але тут найбільша концентрація кринджі на квадратний метр. Підписуйтеся 😋

А одного ранку він прокинеться від того, що у вікна падає дощ – всією своєю вагою падає, як каміння, як град, пробиває москітну сітку, лишаючи вибоїни. Як мініатюрні копії справжніх вибоїн. І він прокинеться і знатиме – сьогодні буде по-іншому. Як і завтра. І сто років потому.

#романтичне

Аня дивилася на світ крізь свій великий поламаний калейдоскоп – подаровану братом підзорну трубу.

Вона підглядала у вікна сусідських будинків: ось Аліса з сьомого поверху знову чубрається з молодшим братом, хто сьогодні гратиме на комп'ютері. А ось дружина пана Зарембо-Гадзяцького іде в церкву і той, потираючи руки, зникає з квартири слідом – Аня знає, що через півгодини він знову приведе коханку, а його сини, зачинившись в кімнаті, робитимуть вигляд, шо нічого не відбувається. Ось баба Марта вигулює на повідку кицю Муру, і місцеві собаки розбігаються в різні боки. Ось колишній найкращий Анін друг, Антон, спускається сходами свого під'їзду і йде до школи.

Аня до школи не ходить. Аня останнім часом взагалі не ходить – ноги не слухаються. У неї є крісло колісне, є милиці і тримачі по всьому периметру квартири, але за її межі дівчинці виходити заборонили. І виповзати, і випливати, і вилітати теж.

Ані подобалося підглядати за життями інших, тому що свого вона, на жаль, більше не мала. Вона не пам'ятала, в який саме момент його не стало – здається, воно непомітно вискользало з рук, міліметр за міліметром витікало водою, а потім в секунду вирвалося із ослабілої хватки, залишивши лише гірке відчуття пустоти. Аня хапалася за повітря, але більше не відчувала нічого попереду. І позаду. І навколо. Наче невидимий скляний купол. Все видно – а нічого не чути. І з того боку тебе теж не ніхто не чує.

Хоча раніше чули. І бачили. І торкалися. Раніше навколо Ані було багато людей: друзів, приятелів, знайомих, однокласників. Але як тільки життя вислизнуло із рук, то потягло за собою кожного по черзі. Вони йшли – хто одразу, хто поступово, але всі, без жодних виключень, всі пішли.

І щоразу, як хтось зникав з її життя, Аня просила їх хоча б обернутися наостанок.
Але вони не оберталися.

І тепер їй залишалося лише сидіти, дивитися в поламаний калейдоскоп на вулицю і виловлювати знайомі силуети.

Можливо, так буде не завжди. Але так є зараз. І Аня почувається занадто погано, щоб щось із цим зробити.

#оповідання #романтичне

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Нам на стилістику на домашнє задали написати текст. Просто залишу його тут

Коли Олена покидала осиротілу після маминої смерті хату, вона хотіла вірити, що життя принесе їй нові радості, які не могло дати помираюче село, але щоразу поверталася думками до цього треклятого рушника. Вона хотіла його викинути, але як підіймала від столу, рука тремтіла і змушувала класти його назад. Мама говорила, що рушник вбирає в себе все, як волосся: саме тому після похорону Олена побрилася налисо, а рушник стала використовувати як кухонну шматку, щоби було не так шкода опісля викинути.

Кожна чорна нитка на рушникові, казала мама, вбирала в себе гіркоту життя, а червона ‒ любов, ще ту дитячу, коли заходжував Оленин сусід і стояв під хвірткою. Спився після дев'ятого класу цей сусід, до речі. Така доля чекала усіх хлопців ‒ або в стакан, або в підвінечний капкан, або в петлю. Або, за рідким виключенням ‒ у місто.

Ці нитки, вже порепані, подерті, висмикнуті, були переплетені так само, як її маленьке, непримітне сирітське життя. Олена торкалася вишитих узорів, засалених, у плямах, задерев'янілих від крохмалю і відчувала, як у тріщини її серця затікає щось незнайоме.

Сором.

І на тім рушникові, як на мапі її життя, було все: і її дитинство, і розлука, і безмежна материнська любов, яку вона сама вкрила плямами і законсервувала. Олена подивилася на рушник, по суті єдине, що залишилося у неї в житті, - сперлася об валізу і розплакалася.

#оповідання
#романтичне

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Всередині вас живе двійко дітей: співчутлива, ніжна дитина і пожарище помсти. Навчіть їх співпрацювати.

Співчутлива, ніжна дитина уміє писати. Вона підіймає емоційний інтелект до рівня звичайного: вербалізує, раціоналізує почуття і пише – бачачи прекрасне, по очах розуміючи, коли краще змовчати, які слова дібрати. Ніжна дитина розумна, уважна, трепетна. Вона розмірковує над пейзажами, своїми персонажами, їхніми передісторіями. Ніжна дитина розуміє вас і ваші страхи, вона підтримує і не засуджує.

Ваша молодша дитина – цунамі в стакані. Цунамі, яке вміє писати. Це та дитина, яка рватиме ваші тексти, навіть толком не подивившись на них («читач сказав, що йому не сподобалося! ми більше не маємо права писати!»). Вона наноситиме максимальний урон дому, письменницькому трону і вам самим – вона боїться реакцій оточуючих, але ще більше – сама себе і своєї сили. Її важко обманути, вона все аналізує і всіх запам'ятовує. Саме вона допомагає вам не збитися в темпі сюжету. Саме вона каже: «Видаляй. Ну 30к символів, ну і шо? Як не пляше, то не машем. Видаляй»

І вам потрібно пояснити їм, що їхні відмінності – найбільша перевага. Інакше вони загризуть одне-одного. Два крила одного літака, і балансувати між ними – одна із тих навичок, якій варто навчитися якомога швидше.

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек #романтичне

Підбурюй в собі залишки сил, ну ж бо, друже, давай!

Закидай в котел спільної справи стоси пареру! Свої думки, заперечення, фрази, описи чи розумні слова із сторітелерських книг. Ти твориш культуру: маленьку, велику; і якою б вона не була – мені все одно, як ти сам собі її величаєш.

Ти твориш культуру – це єдине, що мені важливо.

Ти твориш культуру – це єдине, що важливо.

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек #романтичне