Для вашої зручності я зібрала всі гештеги та всі посилання в один пост 😃

НАВІГАЦІЯ ПО КАНАЛУ:

#софіягудовсек (раніше #софіягуд) – основний гештег каналу. Під ним виходять мої етюди, нариси та замальовки. Якщо ви хочете познайомитися зі мною як з письменницею slice of life найчіткіше, то він для вас. НЕ ВСІ ОПИСАНІ МНОЮ СИТУАЦІЇ АВТОБІОГРАФІЧНІ, НЕ СПРИЙМАЙТЕ ЦЕЙ ГЕШТЕГ ЯК ЩОДЕННИК

#соборні_норни – це назва мого багатостраждального довгоочікуваного роману, а під цим гештегом виходить контент, прямо або косо з ним пов'язаний. Як прямі цитати, так і фрагменти, що (не)увійдуть до тексту, так і просто інформація (наприклад, синопсис або характеристика персонажа), роздуми, арти.
#пишу_ділюся – сам творчий процес
#уривки – із назви зрозуміло ;)

#оповідання – під цим гештегом виходять мої окремі прозові твори, не пов'язані із "Соборними норнами"; зазвичай, вони одинарні і не мають продовжень, однак бувають і виключення ;)
#поезія – інколи я пишу поезію
#романтичне – зважаючи на те, як я люблю романтизувати все навколо, для цього теж народився окремий гештег
#гумористичне – не знаю, наскільки вам зайде мій гумор, але-але :)

#гуд_читає – інколи мене накриває і я перетворююся в букблогера 🤪
#гуд_дивиться – те саме, але я кінокритик 🍿
#гуд_може_в_літературознавство – під цим гештегом виходять мої літературознавчі статті та есеї 📚

#ваші_відгуки – ваші неймовірно надихаючі відгуки 🥰✨

#робоче – все, що стосується моєї навколокнижкової робочої діяльності (найцікавіший гештег каналу! от його якраз варто сприймати як щоденник!)

Інстаграм – тут я живу життя, в основному публікується не-літературна тематика, а всілякі волонтерства, проєкти та наші громадські ініціативи

Повний список моїх активних соцмереж тут: https://linktr.ee/sofie_hood

А ще є твітер (він же хтер, він же штаб-квартира людей х) – про нього знають обрані, але тут найбільша концентрація кринджі на квадратний метр. Підписуйтеся 😋

Однією із моїх улюблених деталей у «Соборних норнах» є спосіб пропису фокалу різних персонажів: їхнє ставлення одне до одного через певне дуже специфічне порівняння

Ми знаємо, що Едік є музикантом та аудіалом, тобто більшість речей сприймає та запам'ятовує через звуки – якщо прослідкувати ті частини, де він є фокальним персонажем, то можна помітити, що майже усіх людей навколо він сприймає через музику, музичні інструменти або жанри, з якими вони у нього асоціюються.

Наприклад, про його найкращого друга:

«Тимофієвий голос розливався коридором. Глибокий і якийсь зовсім недитячий. Едік, звичайно, і раніше чув, що у друга голос далеко не зламаний підлітковий писк, але лише зараз зрозумів, з яким саме музичним інструментом він міг би його порівняти ‒ з органом»

А ось про Тіминого брата-близнюка, Стаса:

«Стас був схожий на Тимофія, як мелодика на орган. Як макака на горилу. Як дитина на дорослу самостійну особистість. І Едік злився на нього. Бо саме через цю дитячість його найкращий друг з юних років вимушений був так тяжко працювати»

І подібний опис є до усіх персонажів, окрім Рози.

#соборні_норни
#пишу_ділюся

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Коли хтось мене запитує, чому для мене так принципово показувати персонажів через призму одне-одного, я завжди кажу:

іди нафіг це моя книжка як хочу так і пишу

Будь-який твір, якщо він не історичний, документальний або мемуарний, значною мірою є вигадкою. Проте «Соборні норни» хоч і вигадані персонажно, проте сетінгово – це історія про дитинство і юність дуже великого відсотка населення України. Так як я роблю на цьому у творі великий акцент і приділяю цьому багато уваги (да відсилки на МЕГА-ТВ, я дивлюся на вас), мені потрібно розумно приплітати і персонажів також. Тобто, було би дивно, якби всі вони у свої 12-13 років казали «чіназес» і пили комбучу, як мінімум тому, що єдиною тоді доступною комбучею був всіма ненависний бабин чайний гриб.

У них у всіх свої характери, свої історії, які в творі тісно переплетені, багато хто має свої хобі, захоплення і навіть ворогів (деяких вирізати довелося, бо не влізли і займали екранний час, наприклад балерина з кличкою «Кулішка» – тінь від неї ви можете побачити в одній із останніх глав).

Едік, Ліза, Роза, Стас, Тіма й Іра друзі, звичайно, проте мені дуже не подобається, коли персонажі в книзі є носіями функцій, а не повноправними героями зі своїми особливостями світосприйняття.

Тож те, на що звертає увагу Іра, коли бачить Стаса – це не те, що рухає сюжет; проте це те, що рухає читача до розуміння героя. І якщо хоча б одна людина в цей момент подумає: «О, я теж постійно звертаю увагу на катишкі на одязі інших, мене теж бісить ця звичка, але я теж нічого не можу вдіяти!» – тоді це деталь, яка робить персонажа людянішим, а значить – ближчим до читача. А як на мене, найкраще, що може зробити автор – це прописати такого героя, якому хочеться вірити.

#соборні_норни #пишу_ділюся #софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Знову намагаюся підкорювати ТікТок 😞💅🏻

Дуже прошу вас потикати реакцій, бо я дуже мрію розшевелити цей напівмертвий акаунт і розповідати там ще більше цікавого для вас:

https://vm.tiktok.com/ZMrchdUBS/

#соборні_норни #пишу_ділюся

Привіт, друзі!!

Під час вчорашнього відключення я написала шість сторінок передостанньої глави рукопису. Успішноуспішні автори із ТікТока скажуть, що це буде мало, але мені чхати (ви самі знаєте, яке слово просилося натомість), я пишу стихійно 💅🏻

І ось три факти, якими я вирішила поділитися з вами про неї, цю солодкованільноболючу передостанню главу:

По-перше, ця глава частково спирається на вже нині видалену частину під назвою «Балерина», яку більшість із вас мали змогу прочитати на АО3, коли «Соборні норни» були там опубліковані. Це була найбільша із написаних мною глав роману і мені було дуже сумно із нею прощатися, проте у тому вигляді, в якому вона існувала їй не було місця в тексті, тож довелося різати.

По-друге, саме в цій главі більшість персонажів позбуваються скелетів, що лежать в їхніх шафах з початку книги.

По-третє, це дуже весільна частина, тож будьте готові до опису платтячок і костюмчиків 🥴 Я, звичайно, рідко описую зовнішність персонажів, але тут не втрималася і погралася в Сімс 💃🏻

Дякую за кожну вашу реакцію, коментар та репост, ви мотивуєте 💓

#соборні_норни #пишу_ділюся #софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Я люблю критику. Значною мірою вона цінніша для мене як автора – можливість знайти неочікувані помилки та виправити їх перед безпосередньою публікацією. Мені цікава думка інших про мої тексти, навіть якщо негативна; або якщо людині мої історії абсолютно не подобаються. Я високо ціную подібну читацьку щирість.

Але мені все ще важко підготувати себе до трішки іншого рівня критики, ніж конструктивна або просте обсиралово «твій текст лайніщє» – до обґрунтованої відмови 🫨

Хоча я нещодавно говорила із вами на тему «Якщо я не потраплю у жодне видавництво», проте це все одно досить неприємна ситуація, якщо вона таки трапиться. І якою би супер продуманою, раціональною та усвідомленою я не була б, у мене також є емоції. Особливо – хвилювання. І зараз, віддавши рукопис бета-рідерам, я почала хвилюватися ще більше.

Типу, уявіть: ви писали текст чотири роки, щоб ніяке видавництво вас в результаті не взяло, бо він гавно 😃☝️

А хвилювання моє значно сильніше, ніж я очікувала – бо у мене неформатна книжка. Не пригодницьке, не любовна історія, не фентезі, не янг едалт, навіть не сучасна інтелектуальна проза – психологічний роман у новелах. Про дорослішання, про цікаві факти на МЕГА-ТВ, про перші поцілунки, дружбу і школу, гітари, вертепи і як це все вирощує абсолютно різних людей. Духота, словом 🫠

Я не боюся того, що буде після видання – що якісь букблогери обсиратимуть мою книжку або оцінка на GoodReads не перевищить трійку. Це все наживне: і слава, і ім'я, і масові читачі, і лояльні до твоїх текстів блогери.

Мені буде неприємно навіть не отримати шансу показати свій твір світові. А це цілком може статися.

І от що робити? 😭

P.S: Хоча, можливо, ця гіпотетична відмова стане поштовхом таки замислитися над кар'єрою сценаристки? Або все таки спробувати написати свій мюзикл? Активніше зайнятися ТікТоком? Повністю присвятити себе UWURead та «ЛЮБИТИ + ПИСАТИ»? А може нарешті побороти комплекси і спробувати розвити музичний слух? Голос? Навчитися грати на гітарі? На кахоні? Стати рольовою майстринею і вести DnD? Піти працювати баристою і навчитися на запах визначати сорти кави?

Загалом, я все ще притримуюся тези, котру казала у есеї про відмови – якщо одне «я» себе не розкриє, завжди варто спробувати відчинити двері чомусь іншому.

Просто інколи так страшно дивитися у глазок – а що, якщо у передбаннику стоїть щось зовсім не те, з чим ти себе асоціював усе своє життя?

#соборні_норни #пишу_ділюся #софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Я написала цілу сюжетну лінію, базуючись на рядку з пісні 🎵

У "Від зими до літа" Харцизів є рядок:

"Не тримав небогу, відпустив в дорогу, хай собі шукає те, чого нема"

Цей рядок сильно запав мені в душу, бо я знаю багато людей, які прощалися зі своїми улюбленими братами та сестрами. І цей текст змусив мене замислитися над конкретним типом стосунків між сіблінгами:

Коли вони самі в принципі єдине, що в них є. І коли хтось із цього дуету вирішує рухатися далі, а другому дуже важко це прийняти.

На цьому грунті виросли стосунки Стаса та Тимофія у "Соборних норнах". Ми зустрічаємо Тимофія вже у першій главі, де в його спогадах брат постає як те, що підбурювало в ньому залишки енергії все життя.

Трохи згодом ми зустрічаємо Стаса і в його главах бачимо, як йому важко прийняти вибір брата не залишатися в місті. Але він наступає собі на горло і нічого не каже, бо хоче, щоб Тіма був щасливим. Як він вважає, вперше за усе життя.

А як ви ставитеся до таких ліній? Чи подобається вам писати та читати про братів та сестер у книжках?

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#соборні_норни #софіягудовсек #пишу_ділюся

Пам'ятаю, колись мій колега, який поступово переходив від лірики до великої прози, у мене запитав: «Софіє, що робити, якщо я пишу вибірково – спочатку кінцівку, потім епізод із середини, потім ще десь ближче до кінцівки, потім – початок?»

Я відповіла: «Плакати, бо з вірогідністю у 70% якась із сюжетних ліній у тебе не зійдеться».

Трішки подумавши і пописавши 50000+ слів роману та ще Господь знає скільки оповідань і нарисів для практики в такому режимі, я змінила формулювання:

– Це важко, але потрапити у 30% тих, у кого все пройшло гладко, досить просто:

По-перше, спробуй хоча б схематично зобразити свій сюжет. Бажано посценово, або хоча б із головною подією, що має трапитися у цій сцені. Тоді ти розумітимеш, де у тебе діра.

По-друге, приділяй час письменництву, але не перетворюй життя у письменництво, щоб не зловити вигорання. Воно особливо небезпечне, якщо стосується великої прози. Велика робота – велика втома.

По-третє, не пиши в стіл, навіть якщо пишеш в стіл. Хоча б фрагментарно показуй свій текст друзям, викладачам, редакторам, декламуй його на вулиці (привіт, Рівне) та в колі однодумців (привіт, «Нота»). Це буде страшно вперше, це буде страшно втридцяте, але таким чином ти розумітимеш, на які епізоди аудиторія реагує краще.

Проза – не вірш, де кожне слово стоїть на своєму місці і виконує певну смисленнєву функцію, і якщо поміняти їх місцями сенс розпадеться. Це кропітка робота, пазл, а якщо ти ще й пазлово пишеш ці пазли – то це виходять пазли в квадраті.

Рекомендую бути архітекторами, а не садівниками, коротше кажучи.

«Я не знаю, – в результаті відповіла йому я. – Запитай у того, хто точно дасть відповідь, як тобі потрібно писати. Я можу лише дати поради. І як їх вже дала».

Мій колега тоді роззирнувся по літературній студії і зрозумів, що серед присутніх ніхто йому не скаже, як потрібно писати прозу.

Але це його чомусь не засмутило.

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек #пишу_ділюся

На минулому тижні писала статтю про типи оповіді і загалом вчергове переконалася, що третя обмежена особа – це прям моє 🥰

Я добре почуваюся і в інших типах оповіді; на мою думку, для лірики у прозі друга однини – це взагалі мастхев, але все таки коли діло доходить до чогось великого та продуманного, то третя обмежена особа сильно рятує ситуацію. Тому що саме в третій ми можемо показувати не лише свідоме персонажа, те, що він розуміє і сприймає мозком (або бачить), а і несвідоме – що виражене у його ледь помітних рухах, виразі обличчя, погляді та реакціях. Я гадаю, саме тому зараз цей тип оповіді вважається найпопулярнішим.

"Тимофій все ще всміхається. Зморшки в кутиках очей роблять його старішим. Бере зі стільця свою дорожну сумку, накидає на спину. Роззирається гаражем востаннє і, ніби прощаючись, проводить долонею по вкритих пилом поличках з інструментами.

Стас різко відвертається, щоб не дивитися, як зачиняються двері за єдиною у світі людиною, якій він міг би довірити своє життя"

Я не уявляю цей фрагмент від будь-якої іншої особи!

Я могла би, звичайно, писати і від першої: один із коментаторів на Аркуші (в ті славетні часи, коли я там ще була і не бачила всієї токсичної вакханалії, що там відбувається) зазначав, що моя третя обмежена це "ще більш обмежена перша", тож яка в сутності різниця 🫠

Але я не буду. Бо не хтю.

Отака от я неаргументна сьогодні 🙈

А взагалі – який тип оповіді подобається вам?

P.S: До речі, у мене на Аркуші валяється один із найкриджовіших текстів за всю історію моєї ще ненародженої письменницької кар'єри, тож читайте, поки не видалила ;)

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек #робоче #пишу_ділюся

Поки бета в гугл-доці, я — в шоці 😳

Отримала відгук від однієї з бет, але все ніяк не знаходила часу його обробити, систематизувати та показати вам 😭

Отже, які ми маємо висновки:

— Ліза Шельменко найулюбленіша персонажка усіх (майже) бет (і ви її теж полюбите!!) ❤️‼️🍎🟥📕
— з авторським стилем все добре, він не заважає осмисленню написаного, а грає на покращення метафор. Я дуже боялася, що доведеться перекроювати кожне речення, але бети кажуть, що все супер
— ми підібрали перший набір тропів!! Скоро сформую пост "Кому мій текст точно сподобається" ✨

— треба подумати над переписом останньої глави (але це лише подумати, бо в цілому зі своєю функцією вона справляється)

Вже чекаю не дочекаюся відгуків усіх бет, бо руки чешуться щось поправити 🙃

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#пишу_ділюся #соборні_норни

Кай, повільно виходячи із заціпеніння, закліпав, намагаючись прогнати важкі думки. Він вийшов з кабінету, спустився на кухню рипучими сходами, дістав з міні бару пляшку вина, відкоркував, витяг з кишені блістер з анксіолітиком і запив таблетку великим ковтком. Скривився. Лікувально-алкогольний коктейль. Іншого засобу швидкої відключки він поки що не знайшов.

‒ Гей, Професорство, ‒ гукнув Марсель, ‒ обережніше з такими експериментами, я не хочу потім тебе відкачувати, ‒ хлопець спустився сходами слідом. Молодший брат збирався провести вечір зі старими друзями і виглядав як завжди... Дивно, як для хлопця його віку.

На високій платформі чорних ботів у темному жакеті з підхопленими сірим ремінцем рукавами. Своє розкішне волосся Марсель підібрав у пучок і закрутив чорно-сірою стрічкою.

‒ А ти не хочеш піти зі мною? ‒ запропонував він. ‒ Я в «Патрон 66», на виїзді на Львів. Там такі ребра, збожеволієш! А мохіто! Нема слів! І зараз там вечеряють найкрасивіші дівчата…
‒ Це ти про своїх колишніх?
‒ Іди нахуй, ‒ крізь легкий сміх промовив Марсель. ‒ Так ти підеш зі мною?
‒ А О‌ла? Я її, що, одну залишу?

Марсель відразу знайшов аргумент:
‒ Їй вже сім років, до школи ходить. Якщо так хвилюєшся, можемо попросити ту милу сусідку приглянути за нею. Їй подобається сидіти із дітьми.

Кай, не погоджуючись, похитав головою:
‒ Ні, дякую. Я не хочу, щоб моя сестра прокинулася через годину, розбуджена кошмаром, і виявила, що обидвоє брати її покинули, бо захотіли випити мохіто в барі байкерів, наркоманів та сатаністів.

Всерйоз засмучений Марсель підійшов до вікна. Барабанив дощ, розліталися блискавки.

‒ «Патрон 66» не байкерський паб, ‒ трохи нервово заперечив він і наполегливо додав: ‒ Каю, я кажу цілком серйозно: тобі треба виходити, бачити людей, розумієш? А не лише роботу. Подобатися жінкам, кохатися…
‒ Закохатися? Мені? Як ти собі це уявляєш? Наш батько…
‒ Я не кажу про почуття, ‒ обірвав Марсель старшого брата. ‒ Я кажу про ліжко. Можу тебе познайомити зі своїми дівчатами. Мрійливі крихітки і хочуть лише трішки розважитися.

Кай зиркнув на нього, як на інопланетянина, і пригубив недопите вино. Підійшов до вікна і став поруч.
‒ Окей, я зрозумів, не наполягаю, ‒ відступився Марсель. ‒ А ти ніколи не замислювався, чи схвалив би батько ось таке самітництво?
‒ Не розумію, що ти маєш на увазі.
‒ Гаразд, ‒ здався Марсель. ‒ Проїхали…

#пишу_ділюся #уривки

Поїзд рушив! 🚂

Я надіслала рукопис одному із видавництв, яке не потребує детального синопсису (бо я його ще не написала)

Вірогідність, що мене візьмуть, зовсім крихітна, звичайно, але як причина з'їсти Орео і запити Пепсі - підійде 🙈

А вже на якій станції ми з вами зійдемо, покаже час 🛤

#пишу_ділюся #соборні_норни