✨ Зняла купу класних тіктоків за цей час, до речі!

Трішки життєвих: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7419257502019112197

Трішки крінджових: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7419620156520844550

Трішки літературних: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7419986199617522950

Трішки життєво-літературних: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7418625891586018566

Трішки винничуконенависних: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7418118170923355398

Всім дякую за активність, ви дуже допоможете в розвитку 🫂

Ми з UWU тут потихеньку перекладаємо/редагуємо мої старі статті, і це дуже цікавий досвід бачити, як змінилися мої погляди за цей час.

Тема про любов до поганців складна. Навіть в редагованому варіанті в мене є відчуття, що я могла б сформулювати це краще і повніше. Але хай вже буде так.

https://drukarnia.com.ua/articles/chomu-mi-lyubimo-poganciv-eeRHJ

Просто хочу залишити ці цитати із книжки "Темний ангел" Саллі Боман, яку нам задали для аналізу аспектів макропрагматики в універі, котра вийшла у 1990х роках, щоб вкотре нагадати кожному, що ще декілька десятиліть тому ми як цивілізація були ось в такій глибокій сраці:

"WHEN MEN ARE GATHERED together alone, they discuss Sex. When women are similarly gathered, they discuss Love. What may we deduce from this paradox? Why, that women are hypocrites" (Коли чоловіки збираються разом, вони обговорюють секс. Коли жінки збираються, вони обговорюють любов. Який висновок ми можемо зробити з цього парадоксу? Що жінки - лицемірки)

"Had any of them, ever, been so fortunate as to encounter a woman they could respect?" (Чи пощастило комусь із них зустріти жінку, яку можна поважати?)

"Women were undone (this was his thesis) by their dependency upon our favours..." (Жінки були знищені (це була його теза) своєю залежністю від нашої прихильності...)

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Нам на стилістику на домашнє задали написати текст. Просто залишу його тут

Коли Олена покидала осиротілу після маминої смерті хату, вона хотіла вірити, що життя принесе їй нові радості, які не могло дати помираюче село, але щоразу поверталася думками до цього треклятого рушника. Вона хотіла його викинути, але як підіймала від столу, рука тремтіла і змушувала класти його назад. Мама говорила, що рушник вбирає в себе все, як волосся: саме тому після похорону Олена побрилася налисо, а рушник стала використовувати як кухонну шматку, щоби було не так шкода опісля викинути.

Кожна чорна нитка на рушникові, казала мама, вбирала в себе гіркоту життя, а червона ‒ любов, ще ту дитячу, коли заходжував Оленин сусід і стояв під хвірткою. Спився після дев'ятого класу цей сусід, до речі. Така доля чекала усіх хлопців ‒ або в стакан, або в підвінечний капкан, або в петлю. Або, за рідким виключенням ‒ у місто.

Ці нитки, вже порепані, подерті, висмикнуті, були переплетені так само, як її маленьке, непримітне сирітське життя. Олена торкалася вишитих узорів, засалених, у плямах, задерев'янілих від крохмалю і відчувала, як у тріщини її серця затікає щось незнайоме.

Сором.

І на тім рушникові, як на мапі її життя, було все: і її дитинство, і розлука, і безмежна материнська любов, яку вона сама вкрила плямами і законсервувала. Олена подивилася на рушник, по суті єдине, що залишилося у неї в житті, - сперлася об валізу і розплакалася.

#оповідання
#романтичне

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Я доредагувала "Соборні норни"

Вже завтра гляну, що я там в результаті наредагувала, бо поки в голові каша зі слів 🫨

Всім доброї ночі і спокійних снів 🫂

#соборні_норни

P.S: Це лише перший етап редагування, пам'ятаєте?)

Хочу просто поділитися із вами своєю маленькою радістю - крихітним відгучком однієї із бета-рідерок, котра зараз читає "Соборні норни" 🥰

P.S: Я в сльозах

#відгуки #соборні_норни

Я люблю критику. Значною мірою вона цінніша для мене як автора – можливість знайти неочікувані помилки та виправити їх перед безпосередньою публікацією. Мені цікава думка інших про мої тексти, навіть якщо негативна; або якщо людині мої історії абсолютно не подобаються. Я високо ціную подібну читацьку щирість.

Але мені все ще важко підготувати себе до трішки іншого рівня критики, ніж конструктивна або просте обсиралово «твій текст лайніщє» – до обґрунтованої відмови 🫨

Хоча я нещодавно говорила із вами на тему «Якщо я не потраплю у жодне видавництво», проте це все одно досить неприємна ситуація, якщо вона таки трапиться. І якою би супер продуманою, раціональною та усвідомленою я не була б, у мене також є емоції. Особливо – хвилювання. І зараз, віддавши рукопис бета-рідерам, я почала хвилюватися ще більше.

Типу, уявіть: ви писали текст чотири роки, щоб ніяке видавництво вас в результаті не взяло, бо він гавно 😃☝️

А хвилювання моє значно сильніше, ніж я очікувала – бо у мене неформатна книжка. Не пригодницьке, не любовна історія, не фентезі, не янг едалт, навіть не сучасна інтелектуальна проза – психологічний роман у новелах. Про дорослішання, про цікаві факти на МЕГА-ТВ, про перші поцілунки, дружбу і школу, гітари, вертепи і як це все вирощує абсолютно різних людей. Духота, словом 🫠

Я не боюся того, що буде після видання – що якісь букблогери обсиратимуть мою книжку або оцінка на GoodReads не перевищить трійку. Це все наживне: і слава, і ім'я, і масові читачі, і лояльні до твоїх текстів блогери.

Мені буде неприємно навіть не отримати шансу показати свій твір світові. А це цілком може статися.

І от що робити? 😭

P.S: Хоча, можливо, ця гіпотетична відмова стане поштовхом таки замислитися над кар'єрою сценаристки? Або все таки спробувати написати свій мюзикл? Активніше зайнятися ТікТоком? Повністю присвятити себе UWURead та «ЛЮБИТИ + ПИСАТИ»? А може нарешті побороти комплекси і спробувати розвити музичний слух? Голос? Навчитися грати на гітарі? На кахоні? Стати рольовою майстринею і вести DnD? Піти працювати баристою і навчитися на запах визначати сорти кави?

Загалом, я все ще притримуюся тези, котру казала у есеї про відмови – якщо одне «я» себе не розкриє, завжди варто спробувати відчинити двері чомусь іншому.

Просто інколи так страшно дивитися у глазок – а що, якщо у передбаннику стоїть щось зовсім не те, з чим ти себе асоціював усе своє життя?

#соборні_норни #пишу_ділюся #софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Сьогоднішній автор – і сам собі письменник, і літературний агент, і піарник. Звичайно, такий режим роботи дуже втомлює! Однак, як зберегти бажання творити, витворяти і не втратити радість від всього цього процесу?

Анонсуємо розмову із ТЕТЯНОЮ ГРИНЬКО, засновницею письменницької платформи UWURead, авторкою блогів креативного письма із 10-річним стажем!

Ділитимемося порадами та історіями, щоб допомогти тобі попри все залишатися продуктивним та сміливо крокувати до своєї книжки ✏️

📌 ДЕ? Платформа ZOOM
📅 КОЛИ? 30 жовтня
🕰 НА КОТРУ? 19:00 за Києвом
💰 ВХІД? Безкоштовний

Запрошуємо усіх бажаючих долучитися до розмови 🥰

Посилання на зустріч буде доступне у шапці профілю в Інстаграмах, а також оголошене у постах та сторіс (сюди теж скопіюю) 😋

#робоче #любитиписати

Як люди сприймають мою фразу «Я люблю критику»:

тут було посилання, але я побачила що авторка використала росіянські гештеги, ми таке засуджуємо

План А:
- випуститися з університету
- видати книгу
- видати ще
- і ще
- завести сім'ю
- стати відомою письменницею
- вийти на міжнародний ринок
- отримати нобелівку

План Б:
- спиться і вбиться

Я написала цілу сюжетну лінію, базуючись на рядку з пісні 🎵

У "Від зими до літа" Харцизів є рядок:

"Не тримав небогу, відпустив в дорогу, хай собі шукає те, чого нема"

Цей рядок сильно запав мені в душу, бо я знаю багато людей, які прощалися зі своїми улюбленими братами та сестрами. І цей текст змусив мене замислитися над конкретним типом стосунків між сіблінгами:

Коли вони самі в принципі єдине, що в них є. І коли хтось із цього дуету вирішує рухатися далі, а другому дуже важко це прийняти.

На цьому грунті виросли стосунки Стаса та Тимофія у "Соборних норнах". Ми зустрічаємо Тимофія вже у першій главі, де в його спогадах брат постає як те, що підбурювало в ньому залишки енергії все життя.

Трохи згодом ми зустрічаємо Стаса і в його главах бачимо, як йому важко прийняти вибір брата не залишатися в місті. Але він наступає собі на горло і нічого не каже, бо хоче, щоб Тіма був щасливим. Як він вважає, вперше за усе життя.

А як ви ставитеся до таких ліній? Чи подобається вам писати та читати про братів та сестер у книжках?

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#соборні_норни #софіягудовсек