Яна Яковенко
Казка про створення світу
Колись давно весь наш світ був порожнім. Темно – темно було довкола, тихо – тихо було навкруги. Якщо ти міцно – міцно заплющиш очі і затулиш пальцями вуха, то зможеш відчути ту порожнечу, яка була замість землі та неба, дерев і квітів; не співали своїх пісень птахи, не гралися в лісі звірята. А ти сам захотів би жити в такому світі? Мабуть, тобі було б не дуже цікаво одному однісінькому? Тому і не з’являлося нічого живого у цій порожнечі...
Далі - https://svit.in.ua/tvor/vir7.htm
Казка про створення світу
Колись давно весь наш світ був порожнім. Темно – темно було довкола, тихо – тихо було навкруги. Якщо ти міцно – міцно заплющиш очі і затулиш пальцями вуха, то зможеш відчути ту порожнечу, яка була замість землі та неба, дерев і квітів; не співали своїх пісень птахи, не гралися в лісі звірята. А ти сам захотів би жити в такому світі? Мабуть, тобі було б не дуже цікаво одному однісінькому? Тому і не з’являлося нічого живого у цій порожнечі...
Далі - https://svit.in.ua/tvor/vir7.htm
Пашник С.Д. Благовісник. Волочильне. 26 березня
https://svit.in.ua/pra/3p9.htm
Ми об'єднали свята сонячного і місячно-сонячного (пасхального) календарів, тому вважаємо свята Благовісника і Волочильне тотожними. Попередньо визначили, що Великдень і Благовіщення – це однакові свята. Понеділок після Великодня називається Волочильне, а Благовісник йде відразу після Благовіщення. Хоча можна припустити інше датування через деяку розбіжність змісту названих свят.
За стародавнім віруванням, пише Олекса Воропай, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому після Благовісника кожен день можна сподіватися грому. В різних місцевостях України є багато казок і легенд про грім і блискавку. В усіх таких оповіданнях народ намагається дати своє пояснення цього грізного явища природи. На Київщині пояснюють так: "Грім і блискавка землю будять, щоб прокидалася, бо вже весна".
Господарі в день Благовісника носили в храм хлібні зерна для посвячення на посів. Прийшовши додому, вони змішували зерна з насінням. Від Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові – овес, ячмінь та пшеницю. Отже, Благовісника святкували перед першими яровими посівами. [1, 285-286].
За греко-ортодоксальною вірою в цей день ушановують архангела Гавриїла, який вважається Божим вісником та посланцем, що оголошує про важливі події на землі. Гавриїл передвістив народження Івана Хрестителя та Ісуса Христа. [2].
Наш відповідник імені – Гаврило, близьке до "говорило" – той, що говорить, сповіщає. Вважається, що він уособлює блискавку і грім, тобто наближається за своїми якостями до Перуна. Можливо, священна гора Говерла в Карпатах має пряме відношення до цього божественного образу – на ній могли звертатися до Бога, та спостерігали за рухом світил і провіщати запліднення (рівнодення) і народження (сонцестояння) мітологічних образів Сонця.
У біблійній традиції Гавриїл вважається вісником смерті чи Божим посланцем, говорить важливі звістки і має владу забирати в людини можливість говорити. [5].
Дзвіниця (аналогічно мінарет) заміняє гору. Коли дзвонар (вартовий) спостерігав народження Сонця, то бив у дзвони (як і грім відганяє нечисту силу), сповіщаючи усе селище. [4, 25].
Інша частина свята взята з описів етнографів про понеділок після Великодня з назвою "Волочильне" чи "Обливальний понеділок". Василь Скуратівський повідомляє, що понеділкові обряди розподіляються на два окремих дійства: відвідування знайомих ("нести калача"), що й дало назву "Волочильного понеділка", та обливання водою – "Поливальний (обливальний) понеділок".
Обливання водою вважаються очисними. Ще до сходу сонця дівчата йдуть вмиватися до криниць. Хлопці тим часом вже підстерігають юнок. Як тільки відерце з водою з'являється на цемринні, парубок, що уподобав дівчину, тут же зненацька обливав її джерелицею, так вчиняли і на вулиці, і у хаті – це є природною витівкою. [5].
Обливання водою можливо треба перенести на 5-6 квітня аналогічно до Водосвяття 5-6 січня. Нажаль, це питання остаточно не вирішено.
"Волочильне" можна пояснити не тільки обрядовими, а й польовими роботами, які в ці дні дійсно пов'язані з волочінням землі.
За звичаєм люди в цей день провідують один одного, щоб привітати зі святом, обмінятися крашанками або писанками. Хлопці можуть збиратися у "волочебні" ватаги. Матері кладуть їм у миску чи хустину великодні калачі, крашанки чи писанки та інші свячені харчі. Невеликими гуртами вони вранці обходять дідусів та бабусь, хрещених батьків, знайомих. Заходячи в оселю, діти вітають:
– З Великоднем! Будьте здорові зі святом! Тато й мама просили взяти калач...
– З Великоднем! І ви будьте здорові! – Відповідають їм. – Спасибі татові й мамі і вам діточки! Поздоровляємо вас, ростіть великі та здорові! – приймають "волочебне", а натомість кладуть свої віддарунки – калачі, крашанки чи писанки, печиво, цукерки, інші ласощі.
Є свідчення, що хлопчикам, які провідували на Великдень хрещених батьків, давали граблі, жартома пропонуючи заволочити поле. [3, 218].
https://svit.in.ua/pra/3p9.htm
Ми об'єднали свята сонячного і місячно-сонячного (пасхального) календарів, тому вважаємо свята Благовісника і Волочильне тотожними. Попередньо визначили, що Великдень і Благовіщення – це однакові свята. Понеділок після Великодня називається Волочильне, а Благовісник йде відразу після Благовіщення. Хоча можна припустити інше датування через деяку розбіжність змісту названих свят.
За стародавнім віруванням, пише Олекса Воропай, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому після Благовісника кожен день можна сподіватися грому. В різних місцевостях України є багато казок і легенд про грім і блискавку. В усіх таких оповіданнях народ намагається дати своє пояснення цього грізного явища природи. На Київщині пояснюють так: "Грім і блискавка землю будять, щоб прокидалася, бо вже весна".
Господарі в день Благовісника носили в храм хлібні зерна для посвячення на посів. Прийшовши додому, вони змішували зерна з насінням. Від Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові – овес, ячмінь та пшеницю. Отже, Благовісника святкували перед першими яровими посівами. [1, 285-286].
За греко-ортодоксальною вірою в цей день ушановують архангела Гавриїла, який вважається Божим вісником та посланцем, що оголошує про важливі події на землі. Гавриїл передвістив народження Івана Хрестителя та Ісуса Христа. [2].
Наш відповідник імені – Гаврило, близьке до "говорило" – той, що говорить, сповіщає. Вважається, що він уособлює блискавку і грім, тобто наближається за своїми якостями до Перуна. Можливо, священна гора Говерла в Карпатах має пряме відношення до цього божественного образу – на ній могли звертатися до Бога, та спостерігали за рухом світил і провіщати запліднення (рівнодення) і народження (сонцестояння) мітологічних образів Сонця.
У біблійній традиції Гавриїл вважається вісником смерті чи Божим посланцем, говорить важливі звістки і має владу забирати в людини можливість говорити. [5].
Дзвіниця (аналогічно мінарет) заміняє гору. Коли дзвонар (вартовий) спостерігав народження Сонця, то бив у дзвони (як і грім відганяє нечисту силу), сповіщаючи усе селище. [4, 25].
Інша частина свята взята з описів етнографів про понеділок після Великодня з назвою "Волочильне" чи "Обливальний понеділок". Василь Скуратівський повідомляє, що понеділкові обряди розподіляються на два окремих дійства: відвідування знайомих ("нести калача"), що й дало назву "Волочильного понеділка", та обливання водою – "Поливальний (обливальний) понеділок".
Обливання водою вважаються очисними. Ще до сходу сонця дівчата йдуть вмиватися до криниць. Хлопці тим часом вже підстерігають юнок. Як тільки відерце з водою з'являється на цемринні, парубок, що уподобав дівчину, тут же зненацька обливав її джерелицею, так вчиняли і на вулиці, і у хаті – це є природною витівкою. [5].
Обливання водою можливо треба перенести на 5-6 квітня аналогічно до Водосвяття 5-6 січня. Нажаль, це питання остаточно не вирішено.
"Волочильне" можна пояснити не тільки обрядовими, а й польовими роботами, які в ці дні дійсно пов'язані з волочінням землі.
За звичаєм люди в цей день провідують один одного, щоб привітати зі святом, обмінятися крашанками або писанками. Хлопці можуть збиратися у "волочебні" ватаги. Матері кладуть їм у миску чи хустину великодні калачі, крашанки чи писанки та інші свячені харчі. Невеликими гуртами вони вранці обходять дідусів та бабусь, хрещених батьків, знайомих. Заходячи в оселю, діти вітають:
– З Великоднем! Будьте здорові зі святом! Тато й мама просили взяти калач...
– З Великоднем! І ви будьте здорові! – Відповідають їм. – Спасибі татові й мамі і вам діточки! Поздоровляємо вас, ростіть великі та здорові! – приймають "волочебне", а натомість кладуть свої віддарунки – калачі, крашанки чи писанки, печиво, цукерки, інші ласощі.
Є свідчення, що хлопчикам, які провідували на Великдень хрещених батьків, давали граблі, жартома пропонуючи заволочити поле. [3, 218].
Дітей можна запросити до столу, пригостити і дати "на дорогу" кілька копійок. Зібрані дарунки складають до купи, а після останнього обходу рівномірно розподіляються між усіма учасниками. [5].
Натомість волочіння можна пов'язати з весільною обрядовістю. Волочебний обряд становить початкову стадію весняних новорічних обходів. Спочатку був приурочений випробуванням молодих хлопців до їхньої спроможності виконувати польові роботи. Так як оранка і волочіння пов'язане символічно із статевим актом, то це випробування сили молодого хлопця підкреслювала його спроможність до одруження. На свято у молодиків спочатку допевняються, чи здужають вони волочити борону. І якщо вони виявляють хоча б символічну готовість, отримують у віддяку дуже символічну плату у вигляді яйця та маленького коржика із сиру, що досі зветься "мантдриком". Це служило своєрідним благословенням на подальшу ініціальну мандрівку. У волочебній пісні з с. Світязь, коли одному з бабиних онуків забракло яєчка, він не визнає жодного з подарунків, аж поки вона не пропонує дівчину-молодку. Оскільки ж великоднє яйце уособлювало згоду родини на мандрівку, яка могла закінчитися для ініціанта поверненням з невісткою, то заміна його дівчиною означає дозвіл на одруження без проходження ініціальної мандрівки. Спочатку ініціальні звичаї побутували в весняному календарному контексті, а потім була перенесена і на зимовий новорічний цикл з таким же значенням, набуваючи умовних дій. [3, 219].
Саме в цьому контексті стає зрозумілим для чого дівчата на Великдень віддають "колодку" хлопцям у вигляді писанки. Адже таким чином дівчина каже про свою симпатію до хлопця, і зникає потреба для нього відправлятися у мандри для пошуку іншої нареченої.
Великодній вівторок – "день господаря", день взаємних відвідувань родичів, сусідів, знайомих. Селяни цього дня провідують озимі посіви. Привітавши ниву з Великоднем, сідають на узбіччі, їдять свячене й закопують крашанку – щоб добре земля родила. Потім відбуваються масові гуляння.
Як другого, так і третього великоднього дня дівчата водять хороводи – танцюють, співають пісень, влаштовують гойдалки та інші забави. Якщо в понеділок обливають водою переважно хлопці, то у вівторок це роблять дівчата. [5].
Література:
1. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2 т. – К.: Оберіг, 1991.
2. Гавриїл. wiki/Гавриїл
3. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
4. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7527 (2019). – 72 с.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Малюнки Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Благовісник #Календар #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Натомість волочіння можна пов'язати з весільною обрядовістю. Волочебний обряд становить початкову стадію весняних новорічних обходів. Спочатку був приурочений випробуванням молодих хлопців до їхньої спроможності виконувати польові роботи. Так як оранка і волочіння пов'язане символічно із статевим актом, то це випробування сили молодого хлопця підкреслювала його спроможність до одруження. На свято у молодиків спочатку допевняються, чи здужають вони волочити борону. І якщо вони виявляють хоча б символічну готовість, отримують у віддяку дуже символічну плату у вигляді яйця та маленького коржика із сиру, що досі зветься "мантдриком". Це служило своєрідним благословенням на подальшу ініціальну мандрівку. У волочебній пісні з с. Світязь, коли одному з бабиних онуків забракло яєчка, він не визнає жодного з подарунків, аж поки вона не пропонує дівчину-молодку. Оскільки ж великоднє яйце уособлювало згоду родини на мандрівку, яка могла закінчитися для ініціанта поверненням з невісткою, то заміна його дівчиною означає дозвіл на одруження без проходження ініціальної мандрівки. Спочатку ініціальні звичаї побутували в весняному календарному контексті, а потім була перенесена і на зимовий новорічний цикл з таким же значенням, набуваючи умовних дій. [3, 219].
Саме в цьому контексті стає зрозумілим для чого дівчата на Великдень віддають "колодку" хлопцям у вигляді писанки. Адже таким чином дівчина каже про свою симпатію до хлопця, і зникає потреба для нього відправлятися у мандри для пошуку іншої нареченої.
Великодній вівторок – "день господаря", день взаємних відвідувань родичів, сусідів, знайомих. Селяни цього дня провідують озимі посіви. Привітавши ниву з Великоднем, сідають на узбіччі, їдять свячене й закопують крашанку – щоб добре земля родила. Потім відбуваються масові гуляння.
Як другого, так і третього великоднього дня дівчата водять хороводи – танцюють, співають пісень, влаштовують гойдалки та інші забави. Якщо в понеділок обливають водою переважно хлопці, то у вівторок це роблять дівчата. [5].
Література:
1. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2 т. – К.: Оберіг, 1991.
2. Гавриїл. wiki/Гавриїл
3. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
4. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7527 (2019). – 72 с.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Малюнки Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Благовісник #Календар #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Рахманський Великдень. Права Середа. 15 квітня
https://svit.in.ua/pra/4p3.htm
Десь глибоко під землею, в підземному царстві, живуть блаженні люди рахмани, які померли. Своє життя вони проводять у Раю. За іншим уявленням, рахмани живуть десь на острові у далекій південній або східній країні, начебто у Ирії, де завжди тепло. Ця земля лише для блаженних.
У рахманів немає літочислення, адже живуть вони в позачасовому просторі. Тому, аби знати, коли треба святкувати Великдень, земні люди, їх нащадки, на Велику суботу викидають у річку шкаралупи з яєць, використаних при виготовленні пасок, або з крашанок, що споживаються на Великдень. Коли пускають ті шкаралупи на річку проказують: "Плиньте, плиньте у рахманські краї, про Великдень сповістіть."
Коли ці шкаралупи припливуть до рахманів, – а це відбувається на Переполовення (Праву чи Переплавну середу), – тоді праведники і дізнаються, що прийшло Воскресіння.
Велесова Книга про Рай пише наступне: "А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. І рече йому Сварог: "Іди, сине мій до тієї краси вічної. А там зрітимеш твоїх дідів і бабів, а ті то на радощах і весіллях те зріючи плакали гірко до днесь. А зараз вони будуть возрадуватися о Животі твоєму Вічному до кінця кінців, і вокраще ся тамо не відомо є." [1, ВК,7є].
Доки шкаралупи пливуть до рахманів, кожна перетворюється на яйце. Одного яйця, яке вони їдять протягом року, вистачає двадцятьом праведникам.
На Рахманський Великдень годиться обливатися водою, щоб не пристали мерці, бо вони її бояться.
Отже, рахмани – це пращури. Люди ті благочестиві, живуть своїм, відмінним од землян, життям, що може бути прикладом для всіх нас. Звідси й прислів'я: "Постимо, як рахмани" – себто доброчистиво і шляхетно. А саме такими й уявляють нащадки своїх далеких пращурів. [3, 221-223; 5, 308-310].
Як повідомляє Степан Килимник, "Святкували Рахманський Великдень в Україні на четвертім тижні по Великодні, у середу. Цей день вважається святом, ніхто нічого не робить, не працюють селяни, лише обходять худобу. Але в звичаї було на Преполовеніє їздити на ярмарок. У деяких місцевостях на Рахманський Великдень печуть паски та красять яєчка." [3, 223].
Рахманський Великдень – це середина між Великоднем і Трійцею (7 шестиденних тижнів складає 42 дні, а половина триває 21 день) за постійним календарем. На схемі восьмикутної зірки 15 квітня припадає на вершину і вказує на схід, там де народжується Сонце і знаходиться Рай слов'янський. У Триглаві (Тризубі) на свято вказує середній зуб, що символізує Праву. Це Свято стихії Вогню. Аналогічні свята річного циклу: 15 липня – Білобог, Вітрогон, 15 жовтня – Болотиха, 15 січня – Чорнобог, Отдання.
У греко-ортодоксів це свято зі змінною датою, як і Великдень, рахують свято наступним чином: 7 тижнів по 7 днів = 49 днів (Трійця), але ділять хитро 50 днів (П'ятидесятниця) і виходить 25 днів (Переполовення), яка по збігу також припадає на середу [2, 163-164], як і 15 квітня (за 6-ти денним календарем з прив'язкою до днів тижня).
Цікаво, що Рахманський Великдень відповідно до жидівського календаря тотожний Песаху, що відзначають 15 нісана (15 квітня). [4, 323]. Тобто жидівський Песах не може бути тотожним Великодню (як це намагаються подати дослідники церковного календаря), який за сонячним календарем припадає на 25 березня (Благовіщення). Вважається, що перед Песахом Ісуса Христоса розіп'яли.
З цього приводу виходить два пояснення розп'яття Ісуса на хресті, як сонячному символі. Якщо це рівнодення (Великдень), і хрест з раменами по горизонту для спостерігача стоїть на схід, то Сонце зійде в центрі хреста. Якщо ж враховувати, що дата Рахманського Великодня 15 квітня на схемі восьмикутника (див. статтю про Шестиденку), то тут місце щогли в центрі човна (між верхнім і нижнім кутом). На щоглі розпинають вітрила з образом Сонця, віддаючи в жертву тріпати вітрам. Замість щогли (древа) ставлять колоду-требу, куди кладеться жертва, яка через Стрибога (страва, страта) переноситься на небо.
https://svit.in.ua/pra/4p3.htm
Десь глибоко під землею, в підземному царстві, живуть блаженні люди рахмани, які померли. Своє життя вони проводять у Раю. За іншим уявленням, рахмани живуть десь на острові у далекій південній або східній країні, начебто у Ирії, де завжди тепло. Ця земля лише для блаженних.
У рахманів немає літочислення, адже живуть вони в позачасовому просторі. Тому, аби знати, коли треба святкувати Великдень, земні люди, їх нащадки, на Велику суботу викидають у річку шкаралупи з яєць, використаних при виготовленні пасок, або з крашанок, що споживаються на Великдень. Коли пускають ті шкаралупи на річку проказують: "Плиньте, плиньте у рахманські краї, про Великдень сповістіть."
Коли ці шкаралупи припливуть до рахманів, – а це відбувається на Переполовення (Праву чи Переплавну середу), – тоді праведники і дізнаються, що прийшло Воскресіння.
Велесова Книга про Рай пише наступне: "А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. І рече йому Сварог: "Іди, сине мій до тієї краси вічної. А там зрітимеш твоїх дідів і бабів, а ті то на радощах і весіллях те зріючи плакали гірко до днесь. А зараз вони будуть возрадуватися о Животі твоєму Вічному до кінця кінців, і вокраще ся тамо не відомо є." [1, ВК,7є].
Доки шкаралупи пливуть до рахманів, кожна перетворюється на яйце. Одного яйця, яке вони їдять протягом року, вистачає двадцятьом праведникам.
На Рахманський Великдень годиться обливатися водою, щоб не пристали мерці, бо вони її бояться.
Отже, рахмани – це пращури. Люди ті благочестиві, живуть своїм, відмінним од землян, життям, що може бути прикладом для всіх нас. Звідси й прислів'я: "Постимо, як рахмани" – себто доброчистиво і шляхетно. А саме такими й уявляють нащадки своїх далеких пращурів. [3, 221-223; 5, 308-310].
Як повідомляє Степан Килимник, "Святкували Рахманський Великдень в Україні на четвертім тижні по Великодні, у середу. Цей день вважається святом, ніхто нічого не робить, не працюють селяни, лише обходять худобу. Але в звичаї було на Преполовеніє їздити на ярмарок. У деяких місцевостях на Рахманський Великдень печуть паски та красять яєчка." [3, 223].
Рахманський Великдень – це середина між Великоднем і Трійцею (7 шестиденних тижнів складає 42 дні, а половина триває 21 день) за постійним календарем. На схемі восьмикутної зірки 15 квітня припадає на вершину і вказує на схід, там де народжується Сонце і знаходиться Рай слов'янський. У Триглаві (Тризубі) на свято вказує середній зуб, що символізує Праву. Це Свято стихії Вогню. Аналогічні свята річного циклу: 15 липня – Білобог, Вітрогон, 15 жовтня – Болотиха, 15 січня – Чорнобог, Отдання.
У греко-ортодоксів це свято зі змінною датою, як і Великдень, рахують свято наступним чином: 7 тижнів по 7 днів = 49 днів (Трійця), але ділять хитро 50 днів (П'ятидесятниця) і виходить 25 днів (Переполовення), яка по збігу також припадає на середу [2, 163-164], як і 15 квітня (за 6-ти денним календарем з прив'язкою до днів тижня).
Цікаво, що Рахманський Великдень відповідно до жидівського календаря тотожний Песаху, що відзначають 15 нісана (15 квітня). [4, 323]. Тобто жидівський Песах не може бути тотожним Великодню (як це намагаються подати дослідники церковного календаря), який за сонячним календарем припадає на 25 березня (Благовіщення). Вважається, що перед Песахом Ісуса Христоса розіп'яли.
З цього приводу виходить два пояснення розп'яття Ісуса на хресті, як сонячному символі. Якщо це рівнодення (Великдень), і хрест з раменами по горизонту для спостерігача стоїть на схід, то Сонце зійде в центрі хреста. Якщо ж враховувати, що дата Рахманського Великодня 15 квітня на схемі восьмикутника (див. статтю про Шестиденку), то тут місце щогли в центрі човна (між верхнім і нижнім кутом). На щоглі розпинають вітрила з образом Сонця, віддаючи в жертву тріпати вітрам. Замість щогли (древа) ставлять колоду-требу, куди кладеться жертва, яка через Стрибога (страва, страта) переноситься на небо.
Цікаво, що в цей день також печуть паски, які мають фалічний символ і обов'язково зображують зверху на калачах піну і насіння. Паски за формою такі ж самі як і треба-колода, зверху якої може кластися насіння-каша. Фалос виступає жертовним воїном, що після битви помирає, віддавши насіння для продовження життя.
Як бачимо створюється деякі змішання символів і обрядів. На жаль, ми не маємо відомостей про суто слов'янські обряди на ці свята, тому маємо розібратися з накладкою двох свят Великодня (також Благовіщення) і Рахманського Великодня, які юдо-євангелісти наклали в часі через різні календарні системи. Припускаємо, що через цю накладку звичай пекти паску перейшов на Великодень-рівнодення.
Література:
1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7531 (2023). – 192 с.
2. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
5. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
Малюнок Сонцеслава Крижанівського
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Рахмани #Права #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Як бачимо створюється деякі змішання символів і обрядів. На жаль, ми не маємо відомостей про суто слов'янські обряди на ці свята, тому маємо розібратися з накладкою двох свят Великодня (також Благовіщення) і Рахманського Великодня, які юдо-євангелісти наклали в часі через різні календарні системи. Припускаємо, що через цю накладку звичай пекти паску перейшов на Великодень-рівнодення.
Література:
1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7531 (2023). – 192 с.
2. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
5. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
Малюнок Сонцеслава Крижанівського
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Великдень #Рахмани #Права #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Ляльник. 23 квітня
https://svit.in.ua/pra/4p4.htm
Свято Богині дівочої краси і розквіту природи. За аналогією до в інші періоди року припускаємо, що свято Ляльник присвячено весняному прояву Мокоші.
У місячно-сонячному календарі на цей період нічне світило приймає форму літери "С" – розкритого лона, тобто місячна чаша, що наповнена водою. Це підтверджується обрядом ушанування Лялі на лугу біля річки. Ми зміщуємо свято на один день календаря від поданого в народознавчій літературі (це стосується також свята Ярили), бо припускаємо, що дата 22 квітня виникла через короткий місяць в 29 днів при більш давнішому місячно-сонячному календарі.
Етнографічні джерела подають наступний опис свята:
По обіді на луках збираються хороводи. З-поміж гурту вибирають найвродливішу дівчину, прикрашають їй шию, руки, ноги й талію всілякою зеленню, а на голову одягають вінок зі свіжих квітів. Потім дівчину урочисто всаджують на "трон". Виготовляють його із свіжовикопаного дерну. Склавши одну на одну кілька плиток, створюють таким чином своєрідну лавчину. Поруч з "троном" ставлять глечик з молоком, сир, масло та інші молочні продукти. До ніг "Лялі" кожна дівчина кладе віночок.
Дівчата водять довкола "Лялі" хороводи й співають пісень, переважно веснянки.
Після цього "Ляля" роздає подругам гостинці та кидає присутнім по віночку. Дівчата намагаються упіймати їх на льоту і зберегти вдома до наступної весни. [1, 286; 4; 5].
Іноді віночок дівчині на голову кладе сама Ляля, промовляючи:
Будь щаслива і гожа, як сонце,
Весела, як весна,
Робоча як бджола,
Багата, як земля! [3, 168].
Натомість Степан Килимник цей же обряд Лялі ставить до описів Зеленого тижня. [2, 367].
Література:
1. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. - К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Пістун Т.В. Рідні свята в Колі Сварожому: сценарії виховних заходів. – Тернопіль: Мандрівець, 2014. – 224 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
5. Чубинський П.П. Мудрість віків: У 2 кн.: К.: Мистецтво, 1995.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ляльник #Мокоша #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/4p4.htm
Свято Богині дівочої краси і розквіту природи. За аналогією до в інші періоди року припускаємо, що свято Ляльник присвячено весняному прояву Мокоші.
У місячно-сонячному календарі на цей період нічне світило приймає форму літери "С" – розкритого лона, тобто місячна чаша, що наповнена водою. Це підтверджується обрядом ушанування Лялі на лугу біля річки. Ми зміщуємо свято на один день календаря від поданого в народознавчій літературі (це стосується також свята Ярили), бо припускаємо, що дата 22 квітня виникла через короткий місяць в 29 днів при більш давнішому місячно-сонячному календарі.
Етнографічні джерела подають наступний опис свята:
По обіді на луках збираються хороводи. З-поміж гурту вибирають найвродливішу дівчину, прикрашають їй шию, руки, ноги й талію всілякою зеленню, а на голову одягають вінок зі свіжих квітів. Потім дівчину урочисто всаджують на "трон". Виготовляють його із свіжовикопаного дерну. Склавши одну на одну кілька плиток, створюють таким чином своєрідну лавчину. Поруч з "троном" ставлять глечик з молоком, сир, масло та інші молочні продукти. До ніг "Лялі" кожна дівчина кладе віночок.
Дівчата водять довкола "Лялі" хороводи й співають пісень, переважно веснянки.
Після цього "Ляля" роздає подругам гостинці та кидає присутнім по віночку. Дівчата намагаються упіймати їх на льоту і зберегти вдома до наступної весни. [1, 286; 4; 5].
Іноді віночок дівчині на голову кладе сама Ляля, промовляючи:
Будь щаслива і гожа, як сонце,
Весела, як весна,
Робоча як бджола,
Багата, як земля! [3, 168].
Натомість Степан Килимник цей же обряд Лялі ставить до описів Зеленого тижня. [2, 367].
Література:
1. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. - К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Пістун Т.В. Рідні свята в Колі Сварожому: сценарії виховних заходів. – Тернопіль: Мандрівець, 2014. – 224 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
5. Чубинський П.П. Мудрість віків: У 2 кн.: К.: Мистецтво, 1995.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ляльник #Мокоша #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Ярило Вишній. 24 квітня
https://www.svit.in.ua/pra/4p5.htm
Бог весняного Сонця Ярило, народившись на рівнодення, зростаючи піднімається у небесну вишину. Він має потужну силу, щоб остаточно воскресити природу, дати росту весняним сходам, цвітінню. Яриловою силою наснажуються люди, це їх надихає до великих звершень в ім'я свого Роду.
Подібно до інших сонячних свят переносимо дату на 24 квітня замість 23 квітня, яке є в церковному календарі зазначено, як день святого Юрія [3, 310]. До реформи Юлія Цезаря місяць мав 29 днів, тому в цьому випадку сонячне свято зміщалося на день назад, а зараз в тих місяцях, де маємо 31 день, то навпаки зміщується на 25 число, щоб до початку наступного місяця було 8 днів. Треба сказати, що дата вшанування Ярила взята з церковного календаря, як і більшість інших свят річного кола, бо інших витоків до нас не дійшло.
Переважно дослідники вважають, що Юрій тотожний Ярилові. Наприклад, Федькович О.Ю. з людської оповіді повідомляє, що у Прабога-Вседержителя було чотири сини і дочка. Другий син – Яр-Ярило – св. Юр. [див. 2, 123].
У Велесовій Книзі згадується день Ярів, але без зазначення дати. Також у цій стародавній книзі маємо весняного Бога Яра (Яробога) і міфологічний образ отця русів Ора (Арій, Ірій, Єрей, Орій), який за ознаками відповідає Ярилу. [1, 166, 184].
В Галичині говорять, коли на весну гримить, то св. Дмитро передає св. Юрію ключі, тобто, що св. Дмитро володіє осінню, а св. Юрій – весною. [3, 310]. Аналогічно до свята Дмитра (25 жовтня) свято зміщується на один місяць від рівнодення. З чим це пов'язано наразі складно сказати. Якщо брати за повним сонячним циклом в 60 тижнів-років при шестиденному тижні, то на цей час молодому Сонцю має бути 20 років.
Степан Килимник пише, що "Сказання-апокриф про Юрія їздця-змієборця дуже стародавнє, безсумнівно ще з дохристиянського фольклору. Образ Юрія-переможця овіяний численними апокрифами, сказаннями, легендами, казками та прислів'ями..." [3, 308].
Ще проф. Килимник намагається пояснити давнє значення свята, основуючись на народній традиції:
"Росу на Юр'їв день вважають цілющою, чарівною. В день Юрія в дохристиянську добу проводились сакральні ходи в поле з хороводами та танцями. Основна мета цих "ходів" полягала в благанні багатого врожаю, в зачаруванні ниви від вогню, граду, бурі та буйних вітрів, як рівно ж – викликати потрібні дрібні та теплі дощі." [3, 306].
"Святому Юрію народна творчість, як вияв віри й вірувань наших далеких пращурів, приділяє чимало опікунства, чимало дуже відповідальних дій і дільниць весняної пори. Він (Юрій) є сторожем поля, урожаю, бджільного медозбору; та він і поле заорює; він "відає" й опікується всіма тваринами, дикими й свійськими; Юрій опікун їздців, ловів, вояків і т.д." [3, 307]. "... На свій день святий Юрій на коні їде, а де його кінь ступає, там земля си розтворяє, Господом си благословляє – кожна травиночка, кожна деревиночка..." [4, 138].
Далі опишемо свято за Василем Скуратівським в незначній переробці.
На день Ярила врочисто виганяють на випас домашніх тварин на "Юрійову росу", яка вважається особливо корисною. Корів виганяють до сходу сонця зі свяченою вербовою галузкою – щоб Ярило оберігав худобу. Господині, виганяючи тварин на випас, обдаровують пастухів. На Ярилів день, зазвичай, ходять босоніж по росі і вмиваються нею, бо вона вважається вельми цілющою.
Зранку на пасовисько виходить священик – щоб благословити молитовно тварин. У храмах до образів Ярила ставлять свічки.
Після обід священик йде освячувати поля. Він читає молитву на щедрий врожай та рясні дощі, виголошує проповідь, а потім обходить ниву, скроплюючи її водою. Люди всі разом моляться за плодючість землі. Дехто запрошує священика і на особистий посів. Після спільного обходу всі сідають обідати. Для удобрення землі заривають в неї залишки їжі. П'ючи напої, промовляють:
– Роди, Боже, жито пшеницю і всяку пашницю! – Дай, Боже, нам урожаю! [5].
Література:
1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.
https://www.svit.in.ua/pra/4p5.htm
Бог весняного Сонця Ярило, народившись на рівнодення, зростаючи піднімається у небесну вишину. Він має потужну силу, щоб остаточно воскресити природу, дати росту весняним сходам, цвітінню. Яриловою силою наснажуються люди, це їх надихає до великих звершень в ім'я свого Роду.
Подібно до інших сонячних свят переносимо дату на 24 квітня замість 23 квітня, яке є в церковному календарі зазначено, як день святого Юрія [3, 310]. До реформи Юлія Цезаря місяць мав 29 днів, тому в цьому випадку сонячне свято зміщалося на день назад, а зараз в тих місяцях, де маємо 31 день, то навпаки зміщується на 25 число, щоб до початку наступного місяця було 8 днів. Треба сказати, що дата вшанування Ярила взята з церковного календаря, як і більшість інших свят річного кола, бо інших витоків до нас не дійшло.
Переважно дослідники вважають, що Юрій тотожний Ярилові. Наприклад, Федькович О.Ю. з людської оповіді повідомляє, що у Прабога-Вседержителя було чотири сини і дочка. Другий син – Яр-Ярило – св. Юр. [див. 2, 123].
У Велесовій Книзі згадується день Ярів, але без зазначення дати. Також у цій стародавній книзі маємо весняного Бога Яра (Яробога) і міфологічний образ отця русів Ора (Арій, Ірій, Єрей, Орій), який за ознаками відповідає Ярилу. [1, 166, 184].
В Галичині говорять, коли на весну гримить, то св. Дмитро передає св. Юрію ключі, тобто, що св. Дмитро володіє осінню, а св. Юрій – весною. [3, 310]. Аналогічно до свята Дмитра (25 жовтня) свято зміщується на один місяць від рівнодення. З чим це пов'язано наразі складно сказати. Якщо брати за повним сонячним циклом в 60 тижнів-років при шестиденному тижні, то на цей час молодому Сонцю має бути 20 років.
Степан Килимник пише, що "Сказання-апокриф про Юрія їздця-змієборця дуже стародавнє, безсумнівно ще з дохристиянського фольклору. Образ Юрія-переможця овіяний численними апокрифами, сказаннями, легендами, казками та прислів'ями..." [3, 308].
Ще проф. Килимник намагається пояснити давнє значення свята, основуючись на народній традиції:
"Росу на Юр'їв день вважають цілющою, чарівною. В день Юрія в дохристиянську добу проводились сакральні ходи в поле з хороводами та танцями. Основна мета цих "ходів" полягала в благанні багатого врожаю, в зачаруванні ниви від вогню, граду, бурі та буйних вітрів, як рівно ж – викликати потрібні дрібні та теплі дощі." [3, 306].
"Святому Юрію народна творчість, як вияв віри й вірувань наших далеких пращурів, приділяє чимало опікунства, чимало дуже відповідальних дій і дільниць весняної пори. Він (Юрій) є сторожем поля, урожаю, бджільного медозбору; та він і поле заорює; він "відає" й опікується всіма тваринами, дикими й свійськими; Юрій опікун їздців, ловів, вояків і т.д." [3, 307]. "... На свій день святий Юрій на коні їде, а де його кінь ступає, там земля си розтворяє, Господом си благословляє – кожна травиночка, кожна деревиночка..." [4, 138].
Далі опишемо свято за Василем Скуратівським в незначній переробці.
На день Ярила врочисто виганяють на випас домашніх тварин на "Юрійову росу", яка вважається особливо корисною. Корів виганяють до сходу сонця зі свяченою вербовою галузкою – щоб Ярило оберігав худобу. Господині, виганяючи тварин на випас, обдаровують пастухів. На Ярилів день, зазвичай, ходять босоніж по росі і вмиваються нею, бо вона вважається вельми цілющою.
Зранку на пасовисько виходить священик – щоб благословити молитовно тварин. У храмах до образів Ярила ставлять свічки.
Після обід священик йде освячувати поля. Він читає молитву на щедрий врожай та рясні дощі, виголошує проповідь, а потім обходить ниву, скроплюючи її водою. Люди всі разом моляться за плодючість землі. Дехто запрошує священика і на особистий посів. Після спільного обходу всі сідають обідати. Для удобрення землі заривають в неї залишки їжі. П'ючи напої, промовляють:
– Роди, Боже, жито пшеницю і всяку пашницю! – Дай, Боже, нам урожаю! [5].
Література:
1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ярило #Юрій #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Ярило #Юрій #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Forwarded from DUX
Збруцька скульптура Бога Рода
Кам'яна скульптура ІХ ст., знайдена в 1848 у р. Збруч біля с. Личківці (нині с. Гусятинського р-ну Тернопільської обл.). Висота скульптури - 2,57 м. Збережена завдяки старанням графа Мечислава Потоцького, який передав її до Краківського музею.
Скульптура демонструє основу релігійного світогляду наших пращурів - багатопроявність Бога Рода: 3 виміри, 5 Богів, 5 людей - всі вони об'єднані у вертикальну структуру, будучи різними проявами Вічного Порядку.
1-й вимір - Вищий світ. 2-й - світ людей. 3-й - потойбіччя.
4 Божества Вищого світу - Бог війни та державної влади Перун (атрибути - меч-палаш і кінь), Богиня шлюбу Лада (атрибут - кільце), Бог Сонця Дажбог (атрибут - солярний символ), Богиня Мокоша, яка постійно родить і дарує врожай (атрибут - рог достатку).
Їх голови знаходяться під єдиною князівською шапкою, яка символізує спільне панування Вищих сил і єдність їх походження від Роду.
Скульптура дає нам розуміння 2 Божественних пар, які розташовані спиною одне до одного:
Перун (боротьба) і Лада (гармонія);
Дажбог (Сонце) і Мокоша (билинна Мати Сира Земля).
В світі людей ми бачимо, що Перун і Дажбог персоніфіковані чоловічими фігурами і символізують 2 чоловічі шляхи і 2 джерела влади:
1) сонячна мудрість (князь-волхв, напр. билинні Вольга Святославович і Волх Всеславич або історичний князь київський і полоцький Всеслав Брячиславич);
2) шляхетна війна (богатир, дружинник).
Князь поєднував ці джерела сакральної влади, адже будучи онуком Дажбожим (як іменуються князі в Слові о полку Ігоревім), угоди він підкріпляв ще клятвою Перуну, як робили це київські князі Олег, Ігор і Святослав у Х ст.
Богиня Лада у світі людей позначена жіночою фігурою без дитини, а Богиня Мокоша - жіночою фігурою з крихітним зображенням дитини (яке не вдалося відтворити через замалий розмір). Лада і Мокоша є покровительками 2 стадій становлення жінки: вірної й люблячої жінки, яка вийшла заміж (Лада) і дружини-матері, що дала продовження роду (Мокоша).
В нижньому вимірі, який символізує підземний світ, ми бачимо Бога потойбіччя, що стоїть на колінах і підтримує землю зі світом людей - це Чорнобог ("чорна землиця", під якою лежать померлі пращури і чорна ніч, володарем якої він є), який зберігся в Nародних казках України та Білорусі, як Кощій та цар потойбічного світу Ох, який здатний і забрати людину на той світ, і дозволити йому повернутися шляхом переродження. Саме на Заході Русі-України, де був знайдений Збруцький ідол, відома згадка про храм Чорнобога в Карпатах, а гуцули зберегли пам'ять про страшного Горгона, що живе під Карпатськими горами. Чорнобог зображений на нижній частині скульптури з 3 боків, але замість його 4-го зображення на скульптурному боці Дажбога ми бачимо в потойбіччі солярний знак - символ безсмертного Сонця, яке вночі потрапляє до підземного царства, але не лишається там і щоранку відроджується. Білий день і чорна ніч, життя і смерть - взаємодоповнюючі основи буття, сформованого різними силами Роду.
Ще одного Бога кожен із Вас може викликати самотужки, запаливши свічку у підніжжя скульптури Рода - цим Богом є Вогонь, якого наші пращури називали Сварожичем. Він є братом Дажбога, адже обидва вони - сини небесного Бога-коваля Сварога, творця перших законів і першої зброї. Вогонь Сварожич несе світло і зігріває навіть у найтемнішу ніч - він наш вірний помічник і захисник ще з незапам'ятних часів, Бог жертви і жерця, Чародій на скарби багатий.
Таким чином збруцька скульптура багатопроявного Рода є не тільки найкраще збереженим зображенням Богів Русі, але й унікальним носієм сакральних знань наших пращурів про духовні основу Всесвіту і призначення людини.
Боги і Богині, живі покоління і духи пращурів - єдиний і багатопроявний Род!
Пробудження Русі-України має бути не тільки мілітарним і політичним, а і духовним. Адже саме духовність - це фундамент державного будинку. Відродження релігійної Традиції пращурів - це реконструкція Nаціонального фундаменту Русі-України
Придбати автентично відтворений ідол Бога Рода можете, написавши в коментарях під публікацією
t.me/DUX_Europe
#Традиція
Кам'яна скульптура ІХ ст., знайдена в 1848 у р. Збруч біля с. Личківці (нині с. Гусятинського р-ну Тернопільської обл.). Висота скульптури - 2,57 м. Збережена завдяки старанням графа Мечислава Потоцького, який передав її до Краківського музею.
Скульптура демонструє основу релігійного світогляду наших пращурів - багатопроявність Бога Рода: 3 виміри, 5 Богів, 5 людей - всі вони об'єднані у вертикальну структуру, будучи різними проявами Вічного Порядку.
1-й вимір - Вищий світ. 2-й - світ людей. 3-й - потойбіччя.
4 Божества Вищого світу - Бог війни та державної влади Перун (атрибути - меч-палаш і кінь), Богиня шлюбу Лада (атрибут - кільце), Бог Сонця Дажбог (атрибут - солярний символ), Богиня Мокоша, яка постійно родить і дарує врожай (атрибут - рог достатку).
Їх голови знаходяться під єдиною князівською шапкою, яка символізує спільне панування Вищих сил і єдність їх походження від Роду.
Скульптура дає нам розуміння 2 Божественних пар, які розташовані спиною одне до одного:
Перун (боротьба) і Лада (гармонія);
Дажбог (Сонце) і Мокоша (билинна Мати Сира Земля).
В світі людей ми бачимо, що Перун і Дажбог персоніфіковані чоловічими фігурами і символізують 2 чоловічі шляхи і 2 джерела влади:
1) сонячна мудрість (князь-волхв, напр. билинні Вольга Святославович і Волх Всеславич або історичний князь київський і полоцький Всеслав Брячиславич);
2) шляхетна війна (богатир, дружинник).
Князь поєднував ці джерела сакральної влади, адже будучи онуком Дажбожим (як іменуються князі в Слові о полку Ігоревім), угоди він підкріпляв ще клятвою Перуну, як робили це київські князі Олег, Ігор і Святослав у Х ст.
Богиня Лада у світі людей позначена жіночою фігурою без дитини, а Богиня Мокоша - жіночою фігурою з крихітним зображенням дитини (яке не вдалося відтворити через замалий розмір). Лада і Мокоша є покровительками 2 стадій становлення жінки: вірної й люблячої жінки, яка вийшла заміж (Лада) і дружини-матері, що дала продовження роду (Мокоша).
В нижньому вимірі, який символізує підземний світ, ми бачимо Бога потойбіччя, що стоїть на колінах і підтримує землю зі світом людей - це Чорнобог ("чорна землиця", під якою лежать померлі пращури і чорна ніч, володарем якої він є), який зберігся в Nародних казках України та Білорусі, як Кощій та цар потойбічного світу Ох, який здатний і забрати людину на той світ, і дозволити йому повернутися шляхом переродження. Саме на Заході Русі-України, де був знайдений Збруцький ідол, відома згадка про храм Чорнобога в Карпатах, а гуцули зберегли пам'ять про страшного Горгона, що живе під Карпатськими горами. Чорнобог зображений на нижній частині скульптури з 3 боків, але замість його 4-го зображення на скульптурному боці Дажбога ми бачимо в потойбіччі солярний знак - символ безсмертного Сонця, яке вночі потрапляє до підземного царства, але не лишається там і щоранку відроджується. Білий день і чорна ніч, життя і смерть - взаємодоповнюючі основи буття, сформованого різними силами Роду.
Ще одного Бога кожен із Вас може викликати самотужки, запаливши свічку у підніжжя скульптури Рода - цим Богом є Вогонь, якого наші пращури називали Сварожичем. Він є братом Дажбога, адже обидва вони - сини небесного Бога-коваля Сварога, творця перших законів і першої зброї. Вогонь Сварожич несе світло і зігріває навіть у найтемнішу ніч - він наш вірний помічник і захисник ще з незапам'ятних часів, Бог жертви і жерця, Чародій на скарби багатий.
Таким чином збруцька скульптура багатопроявного Рода є не тільки найкраще збереженим зображенням Богів Русі, але й унікальним носієм сакральних знань наших пращурів про духовні основу Всесвіту і призначення людини.
Боги і Богині, живі покоління і духи пращурів - єдиний і багатопроявний Род!
Пробудження Русі-України має бути не тільки мілітарним і політичним, а і духовним. Адже саме духовність - це фундамент державного будинку. Відродження релігійної Традиції пращурів - це реконструкція Nаціонального фундаменту Русі-України
Придбати автентично відтворений ідол Бога Рода можете, написавши в коментарях під публікацією
t.me/DUX_Europe
#Традиція
Пашник С.Д. Май. 1-2 травня
https://svit.in.ua/pra/5p1.htm
У багатьох європейських народів місяць травень має назву 'май'. Існує кілька пояснень щодо походження цієї назви. В нашій мові слово "май" означає зелень, найчастіше зелені гілки дерев: "І за образами май, і по гвіздочках май..." (з народної казки). Або: "А тут їде віз повен маю..." У Федьковича: "Підгір'я, що ся маєм крило, в шовкові трави спать ся клонило". [1, 292].
В українській мові є слова "маятися", "майорити", які пов'язані з душами предків, що приходять до нас під час Зелених свят, бо з 1 травня починається зелений тиждень, який завершується святом Трійці на 6 травня (сім шестиденних тижня після Великодня). Саме на початку травня свої перші листя розпускають дерева. Господар заносить до хати клечання і вона наповнюється особливим запахом, з яким до оселі приходять душі Предків. В перших числах травня їх з радістю зустрічають. У багатьох народів ще й досі зберігся звичай "маївки" – розваги, гуляння в гаю чи лісі.
Ці свята мають в Колі Сварожому відповідники в інші пори року: 1-2 серпня, листопада, лютого, коли ушановуються предки.
2 травня відбувається особливе дійство на 40-й день від заходу Коляди і появи Ярила – люди в супроводі духовних осіб, виходять у поле на освячення сходів ярових культур.
В античній мітології Мая (гр. Маіа) була дочкою Атланта і Плейони, одна з плеяд; мати Гермеса. Це також давньоітальська Богиня природи, на честь якої названо присвячений їй місяць травень (май). Іноді Маю вважали дружиною Вулкана, ототожнювали з Бона Деа, Фавною й ін. Пізніше її почали ототожнювати з грецькою Маєю й шанувати як матір Меркурія (Гермеса). [3, 173].
В індуїзмі Майя (Māyá – "Ілюзія") – це хибне знання, недосяжна енергія Бога, яка маскує, приховує реальний світ, підмінюючи його нереальним, ілюзорним. У "Ріґведі" слово "Майя" означає здатність надприродних істот – Богів чи демонів до чарівних, чаклунських перевтілень. Це поняття позитивне стосовно Богів і негативне щодо ворогів і різноманітних демонів. [2, 136].
У кельтів на 1 травня є свято Белтейн в честь Бога Беленуса, що нагадує нам Білобога. Протилежне свято Савань або Самайн 1 листопада (наше Діди). Відповідно по цій календарній лінії у них проходить поділ між літом і зимою. На свято Белтейн вночі запалювали величезне вогнище. У христосівців вшановують день св. Вальпурги, яку вважають покровителькою відьом. Цікаво, що в західній Європі прийнято на 1 травня встановлювати Майське дерево – це прикрашене дерево або високий стовп.
Література:
1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
2. Калайда Г.І. "Рігведа" для спраглих. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 2009. – 220 с.
3. Словник античної мітології / Упоряд. Козовик I.Я., Пономарів О.Д. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2006. – 312с.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Май #ЗеленийТиждень #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
https://svit.in.ua/pra/5p1.htm
У багатьох європейських народів місяць травень має назву 'май'. Існує кілька пояснень щодо походження цієї назви. В нашій мові слово "май" означає зелень, найчастіше зелені гілки дерев: "І за образами май, і по гвіздочках май..." (з народної казки). Або: "А тут їде віз повен маю..." У Федьковича: "Підгір'я, що ся маєм крило, в шовкові трави спать ся клонило". [1, 292].
В українській мові є слова "маятися", "майорити", які пов'язані з душами предків, що приходять до нас під час Зелених свят, бо з 1 травня починається зелений тиждень, який завершується святом Трійці на 6 травня (сім шестиденних тижня після Великодня). Саме на початку травня свої перші листя розпускають дерева. Господар заносить до хати клечання і вона наповнюється особливим запахом, з яким до оселі приходять душі Предків. В перших числах травня їх з радістю зустрічають. У багатьох народів ще й досі зберігся звичай "маївки" – розваги, гуляння в гаю чи лісі.
Ці свята мають в Колі Сварожому відповідники в інші пори року: 1-2 серпня, листопада, лютого, коли ушановуються предки.
2 травня відбувається особливе дійство на 40-й день від заходу Коляди і появи Ярила – люди в супроводі духовних осіб, виходять у поле на освячення сходів ярових культур.
В античній мітології Мая (гр. Маіа) була дочкою Атланта і Плейони, одна з плеяд; мати Гермеса. Це також давньоітальська Богиня природи, на честь якої названо присвячений їй місяць травень (май). Іноді Маю вважали дружиною Вулкана, ототожнювали з Бона Деа, Фавною й ін. Пізніше її почали ототожнювати з грецькою Маєю й шанувати як матір Меркурія (Гермеса). [3, 173].
В індуїзмі Майя (Māyá – "Ілюзія") – це хибне знання, недосяжна енергія Бога, яка маскує, приховує реальний світ, підмінюючи його нереальним, ілюзорним. У "Ріґведі" слово "Майя" означає здатність надприродних істот – Богів чи демонів до чарівних, чаклунських перевтілень. Це поняття позитивне стосовно Богів і негативне щодо ворогів і різноманітних демонів. [2, 136].
У кельтів на 1 травня є свято Белтейн в честь Бога Беленуса, що нагадує нам Білобога. Протилежне свято Савань або Самайн 1 листопада (наше Діди). Відповідно по цій календарній лінії у них проходить поділ між літом і зимою. На свято Белтейн вночі запалювали величезне вогнище. У христосівців вшановують день св. Вальпурги, яку вважають покровителькою відьом. Цікаво, що в західній Європі прийнято на 1 травня встановлювати Майське дерево – це прикрашене дерево або високий стовп.
Література:
1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
2. Калайда Г.І. "Рігведа" для спраглих. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 2009. – 220 с.
3. Словник античної мітології / Упоряд. Козовик I.Я., Пономарів О.Д. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2006. – 312с.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Май #ЗеленийТиждень #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло
Пашник С.Д. Трійця. Зелені Святки. 6 травня
https://svit.in.ua/pra/5p3.htm
Свято вираховується в постійному сонячному календарі з шестиденними тижнем. Це сьомий тиждень після Великодня. Аналогічні свята річного кола: 6 лютого – Дорота, 6 серпня – Великий Спас (в обох випадках освячення садовини). Трійця завершує три основні святкування: Великдень (Різдво Ярила), Рахманський Великдень (21-й день від Великодня, припадає на середину весни і в середу) і Зелені Святки (42 день). Третє велике свято є вершиною Божої досконалості. (Див. схему шетиденки).
Церковна Трійця наразі святкується також за 7 тижнів від Великодня (вираховується за Пасхалією) і називається ще П'ятидесятницею, бо саме стільки днів виходить при семиденному тижні. [1, 21].
У багатьох місцевостях України п'ятниця і субота напередодні Трійці вважалися поминальними. Також, зазвичай, в ці дні жінки вдосвіта йдуть до лісу, щоб заготувати лікарських трав, рвуть материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашають запашним зіллям світлиці – обтикують лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушують долівку. Галузками клену, липи, ясена оздоблюють обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху. Стежку, яка веде від дороги до порога, обтикують високими галузками. [4; 1, 24].
В день Трійці освячують зелень, яка називається клечанням або маєм. Клечання, за народними уявленнями, мало магічні якості. З одного боку, воно сприяло родючості, урожайності, з іншого – виконувало функцію оберегу, відлякування нечистої сили від хати, худоби, двору, городу, поля.
Після завершення свят зілля затикали у стріху, під сволок (від удару блискавки), дещо висушували і протягом року, відповідно за призначенням, заварювали і пили або в наварі купалися. У багатьох районах України зілля розкидали по городу. [1, 22-23].
Обряди, що пов'язані із Зеленими святами
Плетіння вінків
Степан Килимник повідомляє, що вранці дівчата набирають з собою різних харчів, закликають хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс. Там проводяться ігри, співи, хороводи, а потім всі сідають за їжу колом у перемішку – хлопець-дівчина. Після їжі дівчата вибирають з довгим і тонким пруттям-гіллям березки, молодого й непошкодженого деревця. З того тонкого гілля на самій березці завивають вінки й співають відповідних пісень.
Парубки юрбою набігають на дівчат і перешкоджають спочатку вити їм вінки. Потім кожний допомагає своїй дівчині завити вінок:
Ой зав'ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Да рано, рано на всі празники.
А в бору сосна колихалася,
Дочка батенька дожидалася:
– Ой мій батеньку, мій голубчику,
Ти прибудь сюди хоч на літечко;
У мене в тину під воротьми
Синє море розливається,
Пани й гетьмани ізбігалися,
Сьому диву дивувалися.
Завивши вінки на живій березі, хлопці їх відламують обережно і віддають дівчатам. [2, 364-365].
Василь Скуратівський розповідає про кумування на цьому обрядодійстві. Упоравшись з плетінням вінків, дівчата обмінюються одна з одною через віночок крашанками й цілуються: після цього обоє стають "кумами". Коли дійство з вінками й кумуванням закінчується, починають вибирати старшу куму.
Кожна з дівчат скручує або пов'язує у вузол свою хустину й разом підкидають їх угору. Чия підлетіла найвище, та юнка вважається "старшою кумою". Потім утворюють коло. Старша кума присідає, а присутні покривають її хустиною, кінці якої прив'язують до кілочків; вона мовби засинає. Взявшись за руки, подружки танцюють навколо "сплячої русалки". Через деякий час "сплюха" прокидається, нагло підстрибує, вливається у танок і б'є по руках присутніх. Гурт оживає у дотепах, жартах, голосному сміхові. Після цього всі вертаються у село з піснею:
Прилетіла зозуленька
З теплого лісочку
Сіла, пала, закувала
В зеленім садочку.
Ой як вийшла Марусенька,
В неї запитала:
– Скажи мені, зозуленько,
Довго буду в батька?
– Будеш, мила Марусенько,
Сей день до вечора.
– Бодай же ти, зозуленько,
Сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій,
Правди не сказала. [4].
https://svit.in.ua/pra/5p3.htm
Свято вираховується в постійному сонячному календарі з шестиденними тижнем. Це сьомий тиждень після Великодня. Аналогічні свята річного кола: 6 лютого – Дорота, 6 серпня – Великий Спас (в обох випадках освячення садовини). Трійця завершує три основні святкування: Великдень (Різдво Ярила), Рахманський Великдень (21-й день від Великодня, припадає на середину весни і в середу) і Зелені Святки (42 день). Третє велике свято є вершиною Божої досконалості. (Див. схему шетиденки).
Церковна Трійця наразі святкується також за 7 тижнів від Великодня (вираховується за Пасхалією) і називається ще П'ятидесятницею, бо саме стільки днів виходить при семиденному тижні. [1, 21].
У багатьох місцевостях України п'ятниця і субота напередодні Трійці вважалися поминальними. Також, зазвичай, в ці дні жінки вдосвіта йдуть до лісу, щоб заготувати лікарських трав, рвуть материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашають запашним зіллям світлиці – обтикують лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушують долівку. Галузками клену, липи, ясена оздоблюють обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху. Стежку, яка веде від дороги до порога, обтикують високими галузками. [4; 1, 24].
В день Трійці освячують зелень, яка називається клечанням або маєм. Клечання, за народними уявленнями, мало магічні якості. З одного боку, воно сприяло родючості, урожайності, з іншого – виконувало функцію оберегу, відлякування нечистої сили від хати, худоби, двору, городу, поля.
Після завершення свят зілля затикали у стріху, під сволок (від удару блискавки), дещо висушували і протягом року, відповідно за призначенням, заварювали і пили або в наварі купалися. У багатьох районах України зілля розкидали по городу. [1, 22-23].
Обряди, що пов'язані із Зеленими святами
Плетіння вінків
Степан Килимник повідомляє, що вранці дівчата набирають з собою різних харчів, закликають хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс. Там проводяться ігри, співи, хороводи, а потім всі сідають за їжу колом у перемішку – хлопець-дівчина. Після їжі дівчата вибирають з довгим і тонким пруттям-гіллям березки, молодого й непошкодженого деревця. З того тонкого гілля на самій березці завивають вінки й співають відповідних пісень.
Парубки юрбою набігають на дівчат і перешкоджають спочатку вити їм вінки. Потім кожний допомагає своїй дівчині завити вінок:
Ой зав'ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Да рано, рано на всі празники.
А в бору сосна колихалася,
Дочка батенька дожидалася:
– Ой мій батеньку, мій голубчику,
Ти прибудь сюди хоч на літечко;
У мене в тину під воротьми
Синє море розливається,
Пани й гетьмани ізбігалися,
Сьому диву дивувалися.
Завивши вінки на живій березі, хлопці їх відламують обережно і віддають дівчатам. [2, 364-365].
Василь Скуратівський розповідає про кумування на цьому обрядодійстві. Упоравшись з плетінням вінків, дівчата обмінюються одна з одною через віночок крашанками й цілуються: після цього обоє стають "кумами". Коли дійство з вінками й кумуванням закінчується, починають вибирати старшу куму.
Кожна з дівчат скручує або пов'язує у вузол свою хустину й разом підкидають їх угору. Чия підлетіла найвище, та юнка вважається "старшою кумою". Потім утворюють коло. Старша кума присідає, а присутні покривають її хустиною, кінці якої прив'язують до кілочків; вона мовби засинає. Взявшись за руки, подружки танцюють навколо "сплячої русалки". Через деякий час "сплюха" прокидається, нагло підстрибує, вливається у танок і б'є по руках присутніх. Гурт оживає у дотепах, жартах, голосному сміхові. Після цього всі вертаються у село з піснею:
Прилетіла зозуленька
З теплого лісочку
Сіла, пала, закувала
В зеленім садочку.
Ой як вийшла Марусенька,
В неї запитала:
– Скажи мені, зозуленько,
Довго буду в батька?
– Будеш, мила Марусенько,
Сей день до вечора.
– Бодай же ти, зозуленько,
Сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій,
Правди не сказала. [4].
Водіння Тополі чи Куста
Марина Гримич подає обряд "Водіння Тополі", що проводився в Духів день (другий день Трійці). Дівчата обирали серед себе одну, котра буде зображувати Тополю. Вона піднімала руки догори, з'єднувала їх над головою. На них решта дівчат чіпляла намиста, стрічки, хустки таким чином, що голови взагалі не було видно з-під прикрас. Груди й стан "тополі" також прикрашали різнокольоровими плахтами. Для того, щоб дівчина не втомилася тримати руки над головою, до її тіла прикріплювали дві палички і зв'язували їх над головою докупи. Прибравши Тополю, дівчата водили її по селу від хати до хати. І в кожній хаті хазяїн мав почастувати дівчат. Обійшовши всі хати, дівчата ходили полями. Замість дівчини-Тополі могли використовувати деревце. Або робили дію, що називалася "віха", "дуб", "явір", для цього могли використати хрест чи щоглу, що прикрашалася зіллям. Біля цієї "віхи", що ставилася на галявині в селі чи поруч, і влаштовували народні гуляння: танці, співи, ігри. [1, 25]. Або на високу жердину насаджували колесо з возу, прикрашене зеленню, квітами, стрічками. [5, 72].
Світлана Творун повідомляє, що дівчата водили Тополю під супровід пісні:
Стояла тополя край чистого поля.
– Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітроньку не піддавайся.
На Поліссі на Зелені свята водили Куста. У неділю вранці вбирали дівчину в зелене віття і водили від хати до хати, вітаючи господарів, за що отримували гостинці:
Ми водимо Куста
Од хати до хати,
Щоб були всі люди
Щасливі, багаті. [5, 71-72].
Гали Лозко пише, що це дійство подібне до колядницького обходу на Різдво:
Ой ми були у великому лісі,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Вийди, господарю, із нового покою,
Вийди, господарю, із нового покою,
Винеси Кусту хоч по золотому...
Господарі зустрічали Куста перед порогом хати, перед яким стояв стіл з подарунками або господиня виносила дари на рушнику: хліб, яйця, пироги, солодощі, гроші. Склавши дари в торбину, дівчата дякували і йшли до наступного двору. [3, 38-39].
Закінчувалося водіння дівчини-Куста на тому самому місці, де її вбирали в зеленину. Дівчину перевдягали в звичайний одяг і, знятими з неї вітами та вінками, обвішували криницю або несли зілля в жито, щоб родило.
Література:
1. Гримич М.В. Зелені свята // Родовід. – 1993. – № 5. – С.21-29.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Лозко Г.С. Русальна обрядовість у Рідній Вірі // Сварог. – № 24. – 2014. – С.35-41.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994. – Кн. 1.
5. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Трійця #ЗеленийТиждень #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Марина Гримич подає обряд "Водіння Тополі", що проводився в Духів день (другий день Трійці). Дівчата обирали серед себе одну, котра буде зображувати Тополю. Вона піднімала руки догори, з'єднувала їх над головою. На них решта дівчат чіпляла намиста, стрічки, хустки таким чином, що голови взагалі не було видно з-під прикрас. Груди й стан "тополі" також прикрашали різнокольоровими плахтами. Для того, щоб дівчина не втомилася тримати руки над головою, до її тіла прикріплювали дві палички і зв'язували їх над головою докупи. Прибравши Тополю, дівчата водили її по селу від хати до хати. І в кожній хаті хазяїн мав почастувати дівчат. Обійшовши всі хати, дівчата ходили полями. Замість дівчини-Тополі могли використовувати деревце. Або робили дію, що називалася "віха", "дуб", "явір", для цього могли використати хрест чи щоглу, що прикрашалася зіллям. Біля цієї "віхи", що ставилася на галявині в селі чи поруч, і влаштовували народні гуляння: танці, співи, ігри. [1, 25]. Або на високу жердину насаджували колесо з возу, прикрашене зеленню, квітами, стрічками. [5, 72].
Світлана Творун повідомляє, що дівчата водили Тополю під супровід пісні:
Стояла тополя край чистого поля.
– Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітроньку не піддавайся.
На Поліссі на Зелені свята водили Куста. У неділю вранці вбирали дівчину в зелене віття і водили від хати до хати, вітаючи господарів, за що отримували гостинці:
Ми водимо Куста
Од хати до хати,
Щоб були всі люди
Щасливі, багаті. [5, 71-72].
Гали Лозко пише, що це дійство подібне до колядницького обходу на Різдво:
Ой ми були у великому лісі,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Вийди, господарю, із нового покою,
Вийди, господарю, із нового покою,
Винеси Кусту хоч по золотому...
Господарі зустрічали Куста перед порогом хати, перед яким стояв стіл з подарунками або господиня виносила дари на рушнику: хліб, яйця, пироги, солодощі, гроші. Склавши дари в торбину, дівчата дякували і йшли до наступного двору. [3, 38-39].
Закінчувалося водіння дівчини-Куста на тому самому місці, де її вбирали в зеленину. Дівчину перевдягали в звичайний одяг і, знятими з неї вітами та вінками, обвішували криницю або несли зілля в жито, щоб родило.
Література:
1. Гримич М.В. Зелені свята // Родовід. – 1993. – № 5. – С.21-29.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Лозко Г.С. Русальна обрядовість у Рідній Вірі // Сварог. – № 24. – 2014. – С.35-41.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994. – Кн. 1.
5. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Малюнок Олесі Вакуленко
Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Трійця #ЗеленийТиждень #Весна #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
www.svit.in.ua
Руське Православне Коло
новини, оголошення про Руське Православне Коло