​“Я палю свій Кобзар!” – так завершив “Дерзання”, восьмисторінкову брошуру, Михайль Семенко. Побажав “смерті” класичному українському мистецтву, впав у немилість “шевченкофілів”, епатажно усміхнувся й оголосив нову еру – футуристичну. Його штучно викинули з історії літератури, тому збірку його поезій радянські читачі побачили лише після послаблення режиму в 1985 році. Семенко став першим футуристом України, який увів до вітчизняної літератури верлібр і був не лише поетом, але й теоретиком “нової української літератури”. Він – футурист, інноватор і ворог традиції.

Семенко народився на Полтавщині. Батько – волосний писар, матір – письменниця. Саме вона прищепила Михайлю любов до літератури. Марія Проскурівна писала, як згадував Єфремов, “спокійним тоном і в простенькій, напіветнографічній формі”. Її твори не зачіпали політики та зосереджувалися на побутових темах.

Семенко починав із сентиментальних віршів. Перша збірка поета, символістська, “Prelude” вийшла 1913 року. Він “співав таким ж соловейком, як інші”. А тоді, за принципом “вбити себе, матір і Будду”, вбив соловейка. Виступив проти класичної традиції української літератури – вишневосадочкової, білохатинної та стражденної.

Михайль починав футуристичний рух із братом-художником Василем. Вони разом із Павлем Ковжуном, також живописцем, заснували першу українську футуристську групу “Кверо”, а згодом – “Аспанфут”.. До 100-річчя народження Кобзаря Михайль випустив “Дерзання” і цим “посягнув на святе”. Суспільство здавалося Семенкові закам’янілим, поставленим на паузу, притрушеним порохом. Він хотів його струснути за плечі й оговтати від довгої “шевченківської” сплячки, закликаючи людей не створювати собі кумирів. Літературних зокрема.

Василь загинув на Західному фронті. Свій шлях Михайль Семенко продовжив сам. 1914 року випустив збірку “Кверофутуризм”, яку розпочав маніфестом. Розклав усе по поличках: нове українське мистецтво – це динаміка. Воно має бути універсальним і доступним кожному, а не лише українському народові; стати “метамистецтвом” й синтезуватися із наукою.

Семенка не зрозуміли. Не хотіли зрозуміти. Михайль намагався вижити – визнав, що попередня творчість його була “помилкою”. Чи, радше, його змусили визнати. Видав збірки “Із радянського щоденника” та “Сучасні вірші”. Від сталінського терору це Семенка не врятувало: його звинуватили у терористичній націоналістичній діяльності. 23 квітня 1937 року, за три дні до арешту, він провів творчий вечір у Києві. Михайля зламали – він “зізнався”. 24 жовтня його розстріляли й закинули до братської могили в Бикінявському лісі.

Що почитати?

“Місто” – це білий вірш-речення майже без розділових знаків. Михайль Семенко був новатором української літератури ще й тому, що впровадив у неї урбанізм. Його захоплювала поетика трамваїв, автомобілів та індустріальних машин.

“візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги”

“Закоханий П’єро” – збірка Семенка, написана після знайомства зі своєю першою дружиною – Лідією Горенко. Поет, поглинутий почуттям кохання, писав у стилі імпресіонізму та ототожнював себе із героєм П’єро. Він намагався поєднати поезію з живописом і винайшов нові жанри: поезофільм та поезомалярство.

Рекомендуємо також почитати “Сьогодні”, “Кондуктор”, “Бажання”, “Фантазоцирк”.

#пусто_про_автора

​​У вас є фобії? Альфред Гічкок боявся автомобілів, яєць та власних фільмів. Зате дуже любив сніг. На цій світлині він насолоджується часом із внуками та ловить язиком сніжинки. Хороший спосіб зняти стрес, еге ж? Краще, ніж бити посуд. Хоча режисер робив і це: перекидав чашки через плече, щоб не сваритися із акторами на майданчику.

Якщо ви, як і Альфред, любите зимову погоду, то радимо брати з нього приклад і виходити на вулицю. Можливо, це режисер "Психо" винен в тому, що зараз твориться за вікном? А хто так само, як і Гічкок, любив сніг, пропонуємо почитати у нашому матеріалі.

​​“- Отже, ти наважився? Чого ти хочеш від цього шлюбу?
- Не знаю, відчуття, що у мене нормальне життя.
- Нормальне?
- Так. Стабільність, безпека.”

Якщо ви належите до людей, які цитують філософів на першому побаченні, вголос роздумують над фільмами Французької нової хвилі та заперечують свою приналежність до мейнстріму, головний герой фільму “Конформіст” здаватиметься вам диваком. Бо що ми можемо сказати про натовп крім того, що з нього треба виділятись? Марчело Клерічи, навпаки, прагне максимальної непомітності й нормальності. Він обирає собі банальну дружину і шукає такого ж життя. Проте події минулого, внутрішня невизначеність та схильність до філософії викривають у ньому непересічного чоловіка. “Конформіст” Бертолуччі – це вдало поєднані питання фашизму, гомосексуалізму, протистояння людини і держави, сексу, влади і душевної боротьби.

Режисер показує через Марчело людину, що є деталлю в машині, яка здатна знищити світ. Бертолуччі протягом фільму ніби і не збирається розшифровувати стан свідомості героя, навпаки, приховує думки за його непроникним виразом обличчя. Клерічи ніколи не усміхається і не робить рішучих вчинків: коли все стає нестерпним і необхідно діяти, він тихо йде назад коридором або сидить в машині із закритими дверима.

Бертолуччі хотів відобразити на екрані одночасно розчарування у Травневих подіях 1968 року у Франції (протести за соціальні зміни проти влади президента Шарля де Голля) і розібратись у мотивації людських вчинків. Тому режисер звернувся до роману комуніста Альберто Моравіа, на основі якого він і зняв фільм. У сценарії Бернардо спробував розкрити індивідуальну психологічну мотивацію вступу головного героя в партію фашистів. Бертолуччі довелося переписати фінал, адже у книзі Моравіа все було зумовлено долею і читач не розуміє, чому Марчелло стає фашистом. Молодому режисеру, який захоплювався вченнями Фрейда, більше сподобалася ідея “сили підсвідомості”, яка керує вчинками.

Ми любимо Бертолуччі за естетичні динамічні кадри, схожі на фотографії. “Конформіст” – справжня насолода для очей. Тут витримані композиційні правила двох третин і золотого перетину, а головний герой завжди ідеально вписаний у геометрію кадру.

«Конформіст» отримав італійську національну нагороду «Давид ді Донателло», а також був номінований на «Оскар» і «Золотий глобус». Стівен Спілберг, Френсіс Форд Коппола та Мартін Скорсезе казали, що ця стрічка Бертолуччі мала вплив на їхню творчість. У Радянському Союзі фільм демонстрували в скороченому варіанті, через відверті сексуальні сцени.

Кінострічкам Бернардо Бертолуччі притаманне поєднання еротизму, реалізму і виразної художньої мови. Попри те, що деякі критики вважають його черговою романтизацією фашизму, “Конформіст” – чергове підтвердження геніальності італійського митця.

"Камера - не автомат, її не слід використовувати в такому конексті", – каже Бертолуччі, тим самим наголошуючи на тому, що його фільм - не ідеологічний хід, а естетичне вивчення психології людських вчинків.

Афганістан, ґротеск, самотність, розлючені критики й Фредді Мерк’юрі. Ловимо повітряних зміїв, дивимося грецькі стрічки, розмовляємо про український кінематограф й розбираємося з (не)золотим Клімтом разом з Пусто:

Подкаст від Пусто: “Знімаємо, отже існуємо?” – Кажуть, українське кіно встає з колін. Коли воно на них опинилося, чому ми з них встаємо і куди йдемо? Говоримо про сучасний український кінематограф, якість масових стрічок та світле режисерське майбутнє з кінокритиком, автором передачі "Киноведы", менеджером мережі кінотеатрів "Кінопалац" і богом Станіславом Тарасенком. Чому "Скажене весілля" – НЕ катастрофа кінематографу, а "Донбас" Лозниці – прокату?.

Марина Абрамович: митець має бути сам – Якщо ви, як Марина Абрамович, феєрично закінчили стосунки на Великій китайській стіні, слід залишатися наодинці. Але так наодинці, щоб про ваші перфоманси говорила навіть Леді Ґаґа, а по співпрацю зверталися Gucci. Найбільше вам все одно подобатиметься викладати і лише створювати ілюзію, що отримуєте прибуток. Мистецтво заради мистецтва, мистецтво заради себе, мистецтво заради подолання НАШИХ меж у фінальному матеріалі про Марину Абрамович.

Грецький (не йогурт) Йорґос Лантімос – Вже дивилися в кінотеатрі "Фаворитку" Йорґоса Лантімоса? Щоб якнайбільш насолодитися Еммою Стоун та Олівією Колман у королівських сукнях, пропонуємо познайомитися із творчістю грецького режисера ближче. Він знімає чорні комедії, майстерно викликає у глядачів тривогу, "підглядає" за акторами й не вірить у натуралізм. Розповідаємо, де в стрічках Лантімоса шукати абсурд, ґротеск і Стенлі Кубрика.

Як читати “Ловця повітряних зміїв” Халеда Госсейні? – Чому варто дивитися телевізор? Хоча б тому, що якийсь новинний сюжет може підкинути непогану ідею для роману. Принаймні, у Халеда Госсейні, автора “Ловця повітряного змія”, це спрацювало. Не засмучуйтеся, коли видавництва (читати: телепні) відмовлять вам і пам’ятайте: небагато успішних письменників надрукували з першої спроби. Про дружбу, помилки дитинства, війну, справжній Афганістан і як про це писати (особливо, якщо ви лікар).

Густав Клімт поза золотом – Густав любить цілуватись і золото. Але так було не завжди. Колись він фанатів від класичного мистецтва і малював традиційні картини. Як із чемного художника стати автором "порнографічних" полотен? Заведіть власний "гарем", пишіть картини спеціально для критиків і просто більше мовчіть, ніж говоріть. Про полотно, яке ніхто не може сфотографувати, ескізи та незолотого Клімта.

Ексцентризм,Кохання,Сповідь.Фредді.Частина І. – Яка найвідоміша англійська королева: Єлизавета І чи Єлизавета ІІ? Підказуємо: жодна. Фредді Мерк'юрі – монарх гурту Queen і наших сердець. Мільйони закоханих фанатів, десятки витрачених фунтів та одна душевна роздвоєність. Хто він – Фаррух чи Фредді? Булсара чи Мерк'юрі? Про любов всього життя, музику та шоу, яке мало продовжуватися, читайте у матеріалі.

"Українська поезія зараз на рівні третього класу – вже вміємо писати і вже очевидно, яким буде наш почерк в дорослому віці. І вже може навіть придумали собі підпис, але він ще недоладний".

Українською поезією зараз говорять навіть стіни. А яка вона – сучукрлітература? У другому випуску "Пишемо, отже, існуємо?" говоримо про справи вітчизняної поезії, де, як і коли з нею знайомитися, із редакторкою, читачкою, людиною, яка пише книжки та про яку писатимуть книжки Світланою Приваловою​. Спойлер: подкаст не лише про Жадана!

Слухаємо та пустуємо.

За приміщення дякуємо New Work Labs Globuss Globus​, за звук — студії "Дві Сімки"!
https://soundcloud.com/pustoproject/vipusk-2-pishemo-otzhe-snumo-z-redaktorkoyu-svtlanoyu-privalovoyu

Чарльз Буковскі, один із найвідоміших американських літераторів, писав свої твори виключно з 22:00 до 2:00 та майже завжди у туалеті, жбурлявся посудом і меблями, іноді харчувався лише алкоголем і любив котиків.

У суботу (16.02) о 14.00 за адресою алея Героїв Небесної Сотні, 2а наш колега з літературної платформи Leport розповість про жінок, пошту та сендвічі з шинкою. Як вийти заміж за мільйонерку, тікати від агентів ФБР та пережити 300 похміль за рік? Чарльз Буковскі поділився б досвідом. Якби у нього не боліла голова, звісно.

Ми продовжуємо радіти, бо проводимо лекції на Майдані Незалежності. Якщо вам немає куди себе подіти, а бібліотека КПІ чи Максимовича вже набридли, писати, читати, слухати приходьте в New Work Labs Globus. Можете навіть взяти приклад з Чарльза та працювати з 22:00 до 2:00 - для резидентів тут відкриті цілодобово. Як і раніше, запевняємо, що кисневі маски та нашатир не знадобляться: місця вистачить для всіх. Алкоголь залиште на потім: вся ваша увага буде зайнята інтер'єром хабу та теревенями аспіранта філософського факультету про серйозно-несерйозні речі.

Вхід безкоштовний, але за реєстрацією: https://goo.gl/forms/dEQ69q4dha4FgTY72

До пустувань!

​​Чи можна бути самотнім, маючи все: славу, гроші, сім’ю? Ніколя де Сталь сказав би “так”. Розпука, втрати й безнадія супроводжували французького абстракціоніста все життя. Ніколя прославився через свої абстрактні пейзажі з товстим шаром фарби, поєднавши у своєму стилі американський експресіонізм і французький ташизм. Його роботи надихали режисера Жана-Люка Годара, а картину “Оголена, що лежить” продали на аукціоні за 7 мільйонів євро. Він – талановитий художник, один із найвеличніших майстрів ХХ століття і водночас найсамотніший із самітників.

Микола (рос. Николай, таким спершу було ім’я Ніколя) де Сталь фон Гольштейн народився у сім’ї заможних російських дворян незадовго до початку Першої світової війни. Його батько, генерал, був приближеним до царя й служив у Петропавлівській фортеці. У 1919 році через зв’язки з монаршою родиною після зміни влади сім’я де Сталь змушена була втекти до Польщі. Та вже через два роки він і сестри залишилися сиротами. Майбутній художник вперше пізнав самотність і смерть, які стануть лейтмотивами його творчості. Впродовж року дітьми опікувалася хрещена, а опісля їх всиновила заможна бельгійська сім’я католиків. Все налагодилося : його перейменували на Ніколя, привезли до Брюсселя та заохочували розвивати творчі здібності. Він багато мандрував й знайомився із надбаннями європейських художників. Ніколя об’їхав Францію на велосипеді, побував у Марокко й Іспанії, а після поїздки в Нідерланди вирішив стати художником. Повернувшись додому, хлопець вступив до бельгійської Королівської академії мистецтв.

У одній з таких мандрівок Ніколя зустрів свою майбутню дружину – художницю Жанін Гійю. Це була жінка, яку він зобразив на своїй єдиній реалістичній картині “Портрет Жанін”. Ніколя де Сталь, однак, такий стиль не любив. Він був абстракціоністом, а реалізм характеризував як “живу смерть” чи “мертве життя”.

Під час Другої світової війни у Ніцці він познайомився з Жаном Арпом, Сонею та Робером Делоне. Їхня творчість, а також картини Сезанна, Матіса та Пікассо вплинули на манеру Ніколя і він знайшов себе у безфігуративності. Вже через кілька років у Парижі де Сталь зустрівся із Браком, виставляв картини поряд із Кандінським, про нього знала Америка. Здавалося, краще й не може бути – популярність, статки, любов. Але травми дитинства, нічні жахіття, почуття самотності й покинутості все ще були з ним. Саме тоді у Ніколя сталася екзистенційна криза. Це видно на його пізніх картинах: натюрморт 1955 року, “Середземноморський пейзаж” 1953, “Жантайї” 1955. Вони похмурі, блакитно-розпачливі та сповнені внутрішньої тривоги.

Після виставки у Нью-Йорку він став мільйонером. Але Ніколя було іронічно байдуже: він не відчував задоволення від життя та ще й безнадійно закохався в іншу жінку (хоч сам був тоді вдруге одружений). Жанна Матьє, як і де Сталь, мала родину, тому мови про стосунки бути не могло. Як згадують його друзі, тоді він вже був “близьким до вибуху” і марно намагався побороти затяжну депресію. 16 березня 1955 року художник не витримав – близько дев’ятої вечора знайшли його мертве тіло. Ніколя зробив крок у темряву й вистрибнув із вікна своєї майстерні. Ми не знаємо приводу, з якого де Сталь вирішив вкоротити собі віку. Як і не знали журналісти, які називали його вчинок “актом відчаю” й “достоєвськими бісами”. Відомо одне: Ніколя де Сталь залишив по собі більше тисячі робіт-ретрансляцій життєвого страху, розпуки й внутрішньої одинокості. Бо бути самотнім – це не лише не мати когось поруч.

#пусто_про_самотність

​​День закоханих ще не настав, а ви вже втомились від щасливих людей навколо, які тримаються за руки і клянуться у вічному коханні? Не переймайтеся. Ми підготували список книжок, за якими можна провести будь-який вечір. Тим паче 14 лютого. Розповідаємо про самотність, неприйняття і відкинутість.

Емма Клайн “Дівчата”
Північна Кароліна, кінець 1960-их. Іві Бойд – 14. Її батьки розлучилися і влаштовують своє життя порізну, не надто переймаючись донькою. На початку літа у парку вона бачить гурт дівчат. У сукнях, що ледь прикривають сідниці, з брудним волоссям і дешевими прикрасами вони здаються Іві царівнами у вигнанні. Але найбільше, що приваблює дівчинку – те, що на них чекають. Ці дівчата комусь потрібні, а вона іноді так сильно хотіла, щоб її хтось торкнувся, що аж шкребло на душі. Іві Бойд – 14. Вона залишає дім у багатому районі Нью-Йорка і матір, якій вона не потрібна. Натомість дівчинка обирає “Сім’ю”, яка мешкає на закинутому ранчо, краде їжу і туалетний папір, але яка помічає її відсутність. Однак, яка ціна потрібності? Про самотність, любов, одержимість, розчарування і психологічний бекграунд “дівчаток-убивць”, які скоїли один із найгучніших злочинів у США.

Кент Гаруф “Наші душі вночі”
Одного травневого вечора на Кедровій вулиці у спальні вимикається світло. Самотня жінка йде до не менш самотнього чоловіка і пропонує йому спати разом, мовляв “ночі – то найгірше, тобі не здається?”. Він погоджується. Едді – 70, Луї – приблизно так само. Вони живуть за квартал одне від одного у маленькому місті і ніколи не були близькими. Втім, її чоловік помер, діти виросли, ноги мерзнуть, снодійні не допомагають і думає: чому ні? Зрештою, вона ж хоче просто говорити. Про те, як важливо не одружуватись у 20 і не зважати на плітки, коли тобі 70. Про ніжність, досвіди і самоту двох непримітних людей із невеликого американського міста, яке, здається, далі від Нью-Йорка ніж Париж, Лондон чи Прага.

Сильвія Плат “Під скляним ковпаком”
Під час стажування у нью-йоркському журналі дев’ятнадцятирічна Естер Ґрінвуд остаточно переконується, що з нею “щось не так”. Нью-Йорк, яким марять дівчата її віку, гучні вечірки, чоловіки, зрештою, материнство (і це у 50-их!) – зовсім не те, що їй потрібно. Вона хоче стати письменницею. Однак, повернувшись із Нью-Йорка, Естер дізнається, що її не прийняли на письменницький курс, для того, щоб самостійно написати роман, їй бракує досвіду, а матір переконує, що краще стати стенографісткою і записувати за чоловіками. У дівчини починається депресія, яка призводить до спроб самогубства. Бо якщо Голдену (головний герой роману “Ловець у житі”), якого часто називають чоловічою версією Естер, щоб виразити свої почуття можна йти і вбивати, бо він чоловік, то Ґрінвуд можна вбивати тільки себе, бо вона – жінка. Про інакшість, фемінізм, психологічні проблеми, про які не прийнято було говорити і автобіографізм від засновниці сповідальної поезії Сильвії Плат.

Катерина Калитко “Земля Загублених або Маленькі страшні казки”
Є історії великі, а є ті, які просто трапляються. І ті, і ті – важливі. У цій збірці – дев’ять оповідань і всі вони об’єднані між собою. Рідко сюжетом, частіше – відчуттями. Куди йти, коли ти самотній/відкинутий/чужий? Де сховатись, коли навколо – вода? Відповіді написані нестерпно красивою мовою, які хочеться завчити напам’ять. Про паралельну альтернативну географію, укриття, те, як навчитися будувати мости і відчувати глибину себе.

#пусто_про_самотність #пусто_про_літературу

​​Журнали й блогери торочать про фільми, які ідеально дивитися ввечері у День всіх закоханих. Втім, якщо вам остогидли сльозливі драми із весільно-білопарканчиковими гепі ендами, не проблема. Стрічки про холоднокровних самураїв, самотність та комунізм нічим не гірші для перегляду зі своєю половинкою (чи без неї) на День святого Валентина. Ми зібрали топ із улюблених фільмів про нещасних і одиноких людей (зовсім не схожих на нас):

“Самурай”, Жан-П’єр Мельвіль, 1967 – “Немає більш глибокої самотності, ніж у самурая, окрім, можливо, самотності тигра в джунглях”– каже цитата на початку фільму. Мельвіль її вигадав, але запевнив: вона з кодексу японських воїнів Бусідо. Стрічка вийшла настільки переконливою, що навіть японці йому повірили. Жеф Костелло – професійний кілер і французький самурай 50-х років. Він елегантний, мовчазний і холодний, як сталеве лезо. У своїй роботі Жеф не допускає похибок: у нього завжди є алібі, знищені речові докази й успішно виконана робота. “Самурай” – це фільм-загадка, кіно для кіноманів і, як сказав один критик, “реклама дощових плащів”. Стрічка, яку слід подивитися, щоб насолодитись блакитно-бежевою палітрою, естетикою безнадії, надзвичайним кадром і, звісно, Аленом Делоном. Гарантуємо, що після перегляду ви придбаєте собі білі рукавички та екстравагантний капелюх.

“Труднощі перекладу”, Софія Коппола, 2003 – Боб (Білл Мюррей) – американський актор. Шарлотта (Скарлетт Йоганссон) – випускниця Єлю. Він приїхав у Токіо, щоб зніматися в рекламі алкоголю. Вона – за чоловіком-фотографом. Боб втомився від шлюбу й кризи середнього віку. Після чергової невдалої спроби заснути він приходить у бар готелю й незнайома білявка пригощає його келихом саке. У результаті отримуємо кінематографічні танці, прогулянки, столики в ресторані, стрип-клуби, лікарні та пожежні тривоги. “Труднощі перекладу” – це фільм про подорож без дороги, взаєморозуміння і нереалізовані любовні романи в найкращому їхньому вигляді. Стосовно щасливого закінчення можете не хвилюватися – його тут немає.

“Вона”, Спайк Джонс, 2013 – люди іноді не вміють висловлювати свої почуття, для них існує Теодор Туомблі (Хоакін Фенікс). Його робота – називати адресатів пестливими іменами, підбирати слова та передавати привітання. Втім, сам Теодор не має кому писати. Він носить штанці із завищеною талією, мрійливо усміхається, живе у футуристичному Лос-Анджелесі й завжди повертається до порожньої квартири. У нього з’являється ідеальна співрозмовниця – Саманта (голос Скарлет Йоганссон). У неї приємний голос, гострий розумом і… штучний інтелект. Адже вона – комп’ютерна операційна система. “Вона” про ретрофутуристичну естетику, самотність у світі технологій, пошуки взаєморозуміння та любов. Бо покохати можна будь-кого: машину, людину, чи навіть чоловіка із вусами.

“Леон Морен, священник”, Жан-П’єр Мельвіль, 1961 – У Європі в розпалі Друга світова, Франція окупована німцями. Барні (Еммануель Ріва) – мати, самітниця й комуністка. Вона приходить досповідальні й претензійно цитує священикові Маркса, мовляв “релігія – це опіум для народу”. Та він, на диво, погоджується. Леон Морен (Жан-Поль Бельмондо) – католик, аббат, інтелектуал і привабливий чоловік із чудовим почуттям гумору. На тлі воєнного міста у його квартирі вони розмовляють про релігію та літературу, але думають про зовсім інше. “Леон Морен, священник” – про віру, провокацію, католицизм, комунізм і найсвятіший еротизм, у якому немає і краплі сексу.

#пусто_про_самотність #пусто_про_кіно

​Д’ян-д’ян-д’ян (“увага” на гінді, але ми не впевнені, що правильно почули) усім самотнім і в печалі. Маємо радісну звістку (Так, ми знаємо, що Ісус народився місяць тому, але все ж). Всім відомо, що вчора був прекрасний день для поплакати і книгодарування. Ми не могли пропустити це життєрадісне свято для самотніх, тому даруємо Галерею чуття. Хоч на поличці, але воно у вас буде. Не проґавте можливість вбити двох зайців одночасно: книжку, яка змусить сльози котитися покотом. Але будьте уважні: сторінки крейдовані і дорогі.

Галерея чуття – це збірка безпросвітної інтимної лірики від сучасних українських поетів (так-так, не треба хреститися, вам не здалося, вони є і у нашому другому подкасті ми про них говоримо). Банальні слова кохання від живих людей вам замінять чуттєві поетичні рядки, а дотики до людської шкіри – ніжні крейдовані папірці. Якщо ви думаєте, що вам може забракнути пристрасті, не переймайтеся: перша еротична поетка України змусить вас відчувати весь спектр емоцій і запевнить: “Він НЕ ГО ТО ВИЙ”. (Хто такий “він” не знаємо. Можете уявити собі юного Тома Круза з широко заплющеними очима або звабливу Сімону де Бовуар у ванній).

А взагалі, щоб вас остаточно переконати у бездоганності цієї книжки, скажемо: це артбук і там є картини. Все.
Умови: заходьте в коментарі до запису за посиланням, позначайте двох друзів, підписуйтесь на Пусто в Facebook і пустуйте. Ну, тобто чекайте 18.02 і сподівайтесь, що хоч цей понеділок буде вдалим.

P.S. Цю збірку, звісно, можна виграти і тим, хто має кому її читати. Взаємно. (Собі в опівнічних сльозах не рахується) Але якщо так, то не зізнавайтесь. А ми обіцяємо не запитувати.

P.P.S. Бачите, самотність – то не завжди погано (ні).

Фригідні художники, душевні машини, корисні письменники-алкоголіки та звабливі священики. Підглядаємо за красивими жінками, косимо газони дитячої психіки та розмовляємо про поетів сучукрліт як третьокласників, – що почитати та послухати на Пусто цього тижня?


Подкаст від Пусто “Пишемо, отже, існуємо?” – Українською поезією зараз говорять навіть стіни. А яка вона – сучукрлітература? У другому випуску "Сучасне українське мистецтво: творимо, отже, існуємо?" говоримо про справи вітчизняної поезії, де, як і коли з нею знайомитися, із редакторкою, читачкою, людиною, яка пише книжки та про яку писатимуть книжки Світланою Приваловою. Спойлер: подкаст не лише про Жадана!

Як дивитись “Вона” Спайка Джонса – Вас дратують постійні повідомлення про оновлення операційної системи? Дарма. Можливо, це останній шанс провести вечір не наодинці. Якщо у вас немає вусів, звісно. Про те, що таке стосунки із штучним інтелектом без тіла та чому не слід соромитися своєї половинки читайте в матеріалі.

Чортова дюжина письменника: пишемо, як Чарльз Буковскі – Любите літературу та алкоголь? Вітаємо: у вас вже є дещо спільне із Чарльзом Буковскі. Залишилося всього нічого – навчитися писати так, як він. Сюрприз: у цьому ми вам допоможемо. Щоб переконатися, читайте матеріал нашого колеги з Літературної платформи Leport про те, як не слід намагатися, кого ненавидіти, про що писати і коли рукописи викидати в смітник (спойлер: часто).

Інструкція від Едґара Деґа: як любляче уникати жінок? – Як пояснити френдзону інтелектуалу? Розкажіть про Едґара Деґа. Для нього запорукою ідеального побачення була мочалка, ванна та шампунь. А ще натурниця, на яку він зможе дивитися під час вмивання. Нічого особистого, тільки мистецьке зацікавлення. Про те, як уникати стосунків з жінками за допомогою мила, чому не слід порівнювати балет із кінними скачками та на якому етапі зваблення втікати, розповідаємо в мистецькій інструкції.

Як дивитися “Леон Морен, священик” Жан-П’єра Мельвіля – Якщо щовалентина ви думаєте: "Кому гірше, ніж мені?", у нас є відповідь: Барні. Барні – молода та красива соціалістка в окупованій фашистами Франції. І вона закохується в... священика. Про те, як стати християнином через сексуальний потяг, звабити свою начальницю, схожу на амазонку, та зняти фільм, де “головна ідея – показати священика-ловеласа, який збуджує дівчат, але ніколи не спить з ними” у 1961 році читайте в матеріалі. Дивіться, самуйте, любіть.

Самокатування, самоіронія, самолюбство: Буковскі (і література) – Не любите спілкуватися з людьми? Чарльз Буковскі говорив лише з собою та іноді з перукарем. А коли йому не хотілося вимовляти слова вголос, замикався вдома на кілька тижнів. Про те, як писати лише про себе, вбивати самолюбством та травматично стригти траву читайте в матеріалі редактора Літературної платформи Leport на нашому інтернет-виданні.