Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🔶«У понеділок світ почався...»
🔸Амбівалентність сприйняття будь-чого — характерна риса традиційної народної культури. І з понеділком — та сама історія.
🔸За нашими польовими записами, у селі Гурʼїв Козачок на Золочівщині, як і у багатьох інших селах України, переконані: у понеділок починати садити городину не можна, а треба зачин зробити у вівторок, бо понеділок — важкий день. Однак у сусідньому селі Уди того ж району вважають: будеш садити в понеділок — перший врожай буде! Щоб уродили кавуни, садити їх треба саме в понеділок. Таке ж повірʼя зафіксував П.В. Іванов на Купʼянщині у 1880-ті роки: «дыни и арбузы должно сажать в понедельник, чтобы завязывался первый цвет».
🔸Виявляється, у понеділка не тільки стійка репутація «важкого» дня, а й — для частини носіїв традиції — аура цілком позитивного, гарного для започаткувань дня. Повʼязане це з кількома причинами. Як перший день тижня понеділок одразу отримує купу преференцій у порівнянні з іншими днями, адже все перше набуває сакрального значення. За принципом ініціальної магії і очікують перший (в двох сенсах: найраніший і найкращий) врожай ті, хто спеціально починає садити городину (чи щось з неї) у понеділок.
🔸На Слобожанщині у більшості сіл у понеділок ніколи не починали будувати: «це важкий день». Купʼянчани у ХІХ столітті запевняли: «Хто начне яке-небудь діло в понеділок, то вже не зробе його як слід». У селі Кожухівці на Уманщині в цей же час твердили: «В понеділок не можна починати важкої роботи, бо понеділок — важкий день — „в цей день світ заснувався“». Тобто вважалося, що для Творця це був найважчий день. Однак саме те, що «у понеділок світ почався» і це був перший день творіння, давало підставу мешканцям с. Мирного Краснокутського району та деяким селянам Печенізького району на Харківщині вірити у те, що будівельні роботи варто починати в понеділок. До того ж, понеділок є чоловічим (за граматичною ознакою слова) днем, тому, як і вівторок і четвер, є, за народними віруваннями, найсприятливішим для початку серйозної (тим більше чоловічої!) роботи.
Михайло Красиков,
провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#лабораторіядослідженьНКС
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#етнографіяУкраїни
#етнографіяХарківщини
#днітижн
#понеділок
🔸Амбівалентність сприйняття будь-чого — характерна риса традиційної народної культури. І з понеділком — та сама історія.
🔸За нашими польовими записами, у селі Гурʼїв Козачок на Золочівщині, як і у багатьох інших селах України, переконані: у понеділок починати садити городину не можна, а треба зачин зробити у вівторок, бо понеділок — важкий день. Однак у сусідньому селі Уди того ж району вважають: будеш садити в понеділок — перший врожай буде! Щоб уродили кавуни, садити їх треба саме в понеділок. Таке ж повірʼя зафіксував П.В. Іванов на Купʼянщині у 1880-ті роки: «дыни и арбузы должно сажать в понедельник, чтобы завязывался первый цвет».
🔸Виявляється, у понеділка не тільки стійка репутація «важкого» дня, а й — для частини носіїв традиції — аура цілком позитивного, гарного для започаткувань дня. Повʼязане це з кількома причинами. Як перший день тижня понеділок одразу отримує купу преференцій у порівнянні з іншими днями, адже все перше набуває сакрального значення. За принципом ініціальної магії і очікують перший (в двох сенсах: найраніший і найкращий) врожай ті, хто спеціально починає садити городину (чи щось з неї) у понеділок.
🔸На Слобожанщині у більшості сіл у понеділок ніколи не починали будувати: «це важкий день». Купʼянчани у ХІХ столітті запевняли: «Хто начне яке-небудь діло в понеділок, то вже не зробе його як слід». У селі Кожухівці на Уманщині в цей же час твердили: «В понеділок не можна починати важкої роботи, бо понеділок — важкий день — „в цей день світ заснувався“». Тобто вважалося, що для Творця це був найважчий день. Однак саме те, що «у понеділок світ почався» і це був перший день творіння, давало підставу мешканцям с. Мирного Краснокутського району та деяким селянам Печенізького району на Харківщині вірити у те, що будівельні роботи варто починати в понеділок. До того ж, понеділок є чоловічим (за граматичною ознакою слова) днем, тому, як і вівторок і четвер, є, за народними віруваннями, найсприятливішим для початку серйозної (тим більше чоловічої!) роботи.
Михайло Красиков,
провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#лабораторіядослідженьНКС
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#етнографіяУкраїни
#етнографіяХарківщини
#днітижн
#понеділок
Facebook
#оомцкм – Explore
explore #оомцкм at Facebook
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🔶 Отже, день традиційної культури продовжується. Наразі розповідаємо про елемент, що включений до обласного переліку – «ТРАДИЦІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ в смт Малинівка Чугуївського району Харківської області».
🔸У селищі Малинівка, яке було засновано козаками-переселенцями з Лівобережної України на протилежному місту Чугуєву березі річки Сіверський Донець, місцеві жителі зберігають традицію виготовлення ляльок-мотанок.
🔸Ці ляльки слугували в давніші часи оберегами козакам у походах, селянам у домівках і просто розважали й втішали маленьких дітей.
🔸Секрети виготовлення ляльки-мотанки передавалися в родині по жіночій лінії від матері до доньки.
🔸В основу мотанки ламали гілочку плодового дерева жіночого роду – вишні, яблуні, груші, попросивши перед тим пробачення у дерева. Мотаючи голівку, клали монетку і зерно пшениці як символ родючості, примотували нитками клаптики тканини, примовляючи на кожний зав’язаний вузлик свої побажання – «на здоров’я», «на щастя» тощо. Як правило, цей процес відбувався так, щоб ніхто не бачив і голкою ляльці нічого не шили.
🔸Лялька-мотанка оберігала малинівців і в заміжжі – мати дарувала її молодій як хатній оберіг, і в хворобі – дитині давали погратися з лялькою, після чого її знищували, вважаючи, що хвороба перейшла на іграшку.
А коли дитина виростала, її місце в колисці займала мотанка, охороняючи місце від нечистої сили до народження наступної дитини.
Також нашвидкоруч з підручних матеріалів (наприклад хусток) мотали й ігрові ляльки, щоб розважити дитинку і такі ляльки оберегами не вважалися.
🔸А ще серед місцевих ходить легенда, що, продовжуючи давні традиції, в минулому столітті одна жінка зробила ляльку для сусідки, у якої чоловік не повернувся з війни. Впродовж кількох років жінка загадувала лише одне бажання – аби її рідна людина повернулася додому й прикрашала цю ляльку стрічками, намистами, бантиками, допоки залишилося відкритим одне тільки обличчя мотанки. І оберіг спрацював – чоловік повернувся з полону живим!
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#народнемистецтво
#народнатворчість
#лабораторіядослідженнянематеріальноїкультурноїспадщини
#спадщинаХарківщини
🔸У селищі Малинівка, яке було засновано козаками-переселенцями з Лівобережної України на протилежному місту Чугуєву березі річки Сіверський Донець, місцеві жителі зберігають традицію виготовлення ляльок-мотанок.
🔸Ці ляльки слугували в давніші часи оберегами козакам у походах, селянам у домівках і просто розважали й втішали маленьких дітей.
🔸Секрети виготовлення ляльки-мотанки передавалися в родині по жіночій лінії від матері до доньки.
🔸В основу мотанки ламали гілочку плодового дерева жіночого роду – вишні, яблуні, груші, попросивши перед тим пробачення у дерева. Мотаючи голівку, клали монетку і зерно пшениці як символ родючості, примотували нитками клаптики тканини, примовляючи на кожний зав’язаний вузлик свої побажання – «на здоров’я», «на щастя» тощо. Як правило, цей процес відбувався так, щоб ніхто не бачив і голкою ляльці нічого не шили.
🔸Лялька-мотанка оберігала малинівців і в заміжжі – мати дарувала її молодій як хатній оберіг, і в хворобі – дитині давали погратися з лялькою, після чого її знищували, вважаючи, що хвороба перейшла на іграшку.
А коли дитина виростала, її місце в колисці займала мотанка, охороняючи місце від нечистої сили до народження наступної дитини.
Також нашвидкоруч з підручних матеріалів (наприклад хусток) мотали й ігрові ляльки, щоб розважити дитинку і такі ляльки оберегами не вважалися.
🔸А ще серед місцевих ходить легенда, що, продовжуючи давні традиції, в минулому столітті одна жінка зробила ляльку для сусідки, у якої чоловік не повернувся з війни. Впродовж кількох років жінка загадувала лише одне бажання – аби її рідна людина повернулася додому й прикрашала цю ляльку стрічками, намистами, бантиками, допоки залишилося відкритим одне тільки обличчя мотанки. І оберіг спрацював – чоловік повернувся з полону живим!
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#народнемистецтво
#народнатворчість
#лабораторіядослідженнянематеріальноїкультурноїспадщини
#спадщинаХарківщини
Facebook
#оомцкм – Explore
explore #оомцкм at Facebook
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🔶Шановні відвідувачі нашої сторінки! Сьогодні хочемо вам повідомити про те, що на сайті нашого Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва можна ознайомитися зі збіркою матеріалів науково-практичної конференції з міжнародною участю “ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ВИКЛИКИ ВІЙНИ”, яка відбулася 17 – 18 червня 2022 р. за посиланням⤵️
https://ovbmh3duwp5hfi4eksxkpealmulddybh.cdn-freehost.com.ua/images/2022_12_12.pdf
🔸 У конференції взяли участь українські вчені, які під час воєнних дій знаходилися в Україні, а також ті, які з причин безпеки опинилися в країнах Європи, а саме: у Великобританії, Бельгії, Канаді, Німеччині, Польщі. До роботи конференції також долучилися дослідники з Китаю та Молдови. У ході наукової дискусії були обговорені проблеми пошуку шляхів збереження традиційної культури, охорони шедеврів мистецтва від загрози знищення й конфіскації в умовах війни, роль традиційної культури в подоланні кризи національної ідентичності на тлі розвитку мультикультурності й агресивної культурної інтервенції. У доповідях краєзнавців, етнологів, фольклористів, мистецтвознавців та педагогів розкриті особливості інкультурації як процесу залучення до традиційної культури в умовах зростання міграції й поліетнічності суспільства через виклики війни.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#традиційнакультуравумовахглобалізації
#науковопрактичнаконференція
#культуравчасивійни
#лабораторіядослідженняНКС
https://ovbmh3duwp5hfi4eksxkpealmulddybh.cdn-freehost.com.ua/images/2022_12_12.pdf
🔸 У конференції взяли участь українські вчені, які під час воєнних дій знаходилися в Україні, а також ті, які з причин безпеки опинилися в країнах Європи, а саме: у Великобританії, Бельгії, Канаді, Німеччині, Польщі. До роботи конференції також долучилися дослідники з Китаю та Молдови. У ході наукової дискусії були обговорені проблеми пошуку шляхів збереження традиційної культури, охорони шедеврів мистецтва від загрози знищення й конфіскації в умовах війни, роль традиційної культури в подоланні кризи національної ідентичності на тлі розвитку мультикультурності й агресивної культурної інтервенції. У доповідях краєзнавців, етнологів, фольклористів, мистецтвознавців та педагогів розкриті особливості інкультурації як процесу залучення до традиційної культури в умовах зростання міграції й поліетнічності суспільства через виклики війни.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#традиційнакультуравумовахглобалізації
#науковопрактичнаконференція
#культуравчасивійни
#лабораторіядослідженняНКС
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🔶 Друзі! В рубриці #ДеньТрадиційноїКультури ми розповідали про нематеріальну культурну спадщину Харківської області.
Але в кожному куточку нашої країни ще стільки всього цікавого!
Тож пропонуємо разом з нами поринути в різноманіття Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
🔸 В передчутті Різдвяних свят запрошуємо у віртуальну подорож до Одеської області, де в селі Орлівка Ренійської міської громади Ізмаїльського району, населення якого складають етнічні молдовани, побутує елемент «Різдвяний обряд «Мошу» (обряд чоловічої коляди)».
Різдвяний обряд «Мошу», «Мошул» (Дід) проводиться 24 та 25 грудня, адже Орлівка – єдине бессарабське село, мешканці якого відзначають Різдво 25 грудня.
Образ «Мошу» – центральна фігура свята: маска схожа на вбрання шамана первісного племені. На шкіряному поясі головного персонажу закріплюють чотири великих дзвони, які зазвичай вдягають на шиї биків. Коли Мошу біжить або пританцьовує, лунає характерний дзвін. Вага дзвонів близько 6 кг.
За декілька тижнів до проведення дійства місцеві майстри виготовляють маску Мошу з кролячих та козячих шкір, прикрашаючи шкіряними ремінцями, кінським волосом, вовняними нитками, бобами та німбом з квітів і різнокольорових стрічок. А мечуке – півметрові дубини з рогози, з великою ручкою, туго стягнуті проволокою, виготовляють самі хлопці.
24 грудня жителі села не їдуть з дому, а чекають рідних, готують традиційні святкові страви та не вимикають світло надворі, бо чекають колядників.
Село умовно ділиться на дві частини і ввечері 24 грудня на кожній половині села збираються неодружені хлопці, які відслужили в армії. Вони вдягаються у військову форму таким чином, щоб дві команди, дві «армії», на чолі яких стоїть свій Мошу, можна було легко розрізнити. Кожна з двох «армій» ділиться на дві групи: чата марє (велика група) і чата Мошулуй (група Мошу). За ніч вони повинні обійти усі двори.
Завітавши на подвір’я до господарів, хлопці співають старовинні колядки молдовською мовою, а господарі пригощають колядників. Господарі, у яких є незаміжні дівчата, дають колядникам калач, який символізує здійснення бажання дівчини вийти заміж наступного року. Барабанний бій та звуки кларнета постійно супроводжують діючих осіб.
Зранку 25 грудня всі збираються в центрі села, куди сходяться й Мошули зі своїми «арміями». Громада колядників підіймає свого Мошу на руках і головні герої мають перемогти один одного у двобої. Переможці отримують винагороду і старшинство впродовж року.
Звичайно, краще все побачити на власні очі, впевнені, що так і буде після Перемоги! А наразі ознайомитись з детальним яскравим описом обряду, переглянути фото та відео можна на сайті Одеського обласного центру української культури http://oocuk.com.ua/nks/
Інформацію та фотографії взято з метою ознайомлення та поширення. Авторство належить Одеському обласному центру української культури.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ООЦУК
#ЛабораторіядослідженьНКС
#деньтрадиційноїкультури
#традиційнакультура
#НКС#ICHUkraine
#Одещина #різдвянийобрядМошу
Але в кожному куточку нашої країни ще стільки всього цікавого!
Тож пропонуємо разом з нами поринути в різноманіття Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
🔸 В передчутті Різдвяних свят запрошуємо у віртуальну подорож до Одеської області, де в селі Орлівка Ренійської міської громади Ізмаїльського району, населення якого складають етнічні молдовани, побутує елемент «Різдвяний обряд «Мошу» (обряд чоловічої коляди)».
Різдвяний обряд «Мошу», «Мошул» (Дід) проводиться 24 та 25 грудня, адже Орлівка – єдине бессарабське село, мешканці якого відзначають Різдво 25 грудня.
Образ «Мошу» – центральна фігура свята: маска схожа на вбрання шамана первісного племені. На шкіряному поясі головного персонажу закріплюють чотири великих дзвони, які зазвичай вдягають на шиї биків. Коли Мошу біжить або пританцьовує, лунає характерний дзвін. Вага дзвонів близько 6 кг.
За декілька тижнів до проведення дійства місцеві майстри виготовляють маску Мошу з кролячих та козячих шкір, прикрашаючи шкіряними ремінцями, кінським волосом, вовняними нитками, бобами та німбом з квітів і різнокольорових стрічок. А мечуке – півметрові дубини з рогози, з великою ручкою, туго стягнуті проволокою, виготовляють самі хлопці.
24 грудня жителі села не їдуть з дому, а чекають рідних, готують традиційні святкові страви та не вимикають світло надворі, бо чекають колядників.
Село умовно ділиться на дві частини і ввечері 24 грудня на кожній половині села збираються неодружені хлопці, які відслужили в армії. Вони вдягаються у військову форму таким чином, щоб дві команди, дві «армії», на чолі яких стоїть свій Мошу, можна було легко розрізнити. Кожна з двох «армій» ділиться на дві групи: чата марє (велика група) і чата Мошулуй (група Мошу). За ніч вони повинні обійти усі двори.
Завітавши на подвір’я до господарів, хлопці співають старовинні колядки молдовською мовою, а господарі пригощають колядників. Господарі, у яких є незаміжні дівчата, дають колядникам калач, який символізує здійснення бажання дівчини вийти заміж наступного року. Барабанний бій та звуки кларнета постійно супроводжують діючих осіб.
Зранку 25 грудня всі збираються в центрі села, куди сходяться й Мошули зі своїми «арміями». Громада колядників підіймає свого Мошу на руках і головні герої мають перемогти один одного у двобої. Переможці отримують винагороду і старшинство впродовж року.
Звичайно, краще все побачити на власні очі, впевнені, що так і буде після Перемоги! А наразі ознайомитись з детальним яскравим описом обряду, переглянути фото та відео можна на сайті Одеського обласного центру української культури http://oocuk.com.ua/nks/
Інформацію та фотографії взято з метою ознайомлення та поширення. Авторство належить Одеському обласному центру української культури.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ООЦУК
#ЛабораторіядослідженьНКС
#деньтрадиційноїкультури
#традиційнакультура
#НКС#ICHUkraine
#Одещина #різдвянийобрядМошу
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🔶 15 грудня 2022 року фахівці Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва взяли участь у конференції «Імплементація Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини: підсумки та перспективи», яку вшосте проводив Український центр культурних досліджень.
🔸Після 24 лютого життя українців змінилося, змінилась і робота культурних установ. Необхідно було випрацьовувати нові алгоритми дій, налагоджувати комунікацію та дізнатися стан носіїв елементів НКС. Про цей досвід і свої напрацювання говорили організатори та учасники з багатьох областей України.
🔸Директор Українського центру культурних досліджень (УЦКД) Ірина Френкель розповіла про те, які заходи та проєкти в умовах воєнного стану вдалося реалізувати. Зокрема, було проведено низку заходів з питань нематеріальної культурної спадщини, здійснено моніторинг діяльності установ культури в умовах війни та взято участь у підготовці номінаційного досьє елементу НКС «Культура приготування українського борщу» до міжнародної організації ЮНЕСКО.
🔸Олена Іщенко, заступник директора УЦКД, представила аналіз плідної співпраці з керівними підрозділами сфери культури обласних військових адміністрацій впродовж року.
За словами голови експертної ради, заступника директора громадської організації «Демократія через культуру» Валентини Дем’ян, експертній раді з питань нематеріальної культурної спадщини у 2022 році довелося застосовувати нові підходи в роботі.
🔸Як нематеріальна культурна спадщина сприяє зближенню та взаєморозумінню людей розповідала Валентина Вітос, директор Обласного центру української культури. Вона поділилась досвідом, який сприяв реінтеграції внутрішньо переміщених осіб в соціальне життя нових громад.
🔸Наталія Морозова, начальник відділу нематеріальної культурної спадщини зазначила, що руйнування колективної пам’яті, порушення комунікації, міграція, депортація, екоцид – ті виклики, які постали перед сферою нематеріальної культурної спадщини під час війни та на які потрібно реагувати невідкладними охоронними заходами.
🔸Про гіркий досвід необхідності вже вдруге переміщати культурні установи, але й водночас налагоджувати активну роботу розповіла Аліна Адамчук, начальниця управління культури, національностей та релігій Луганської ОДА.
🔸Сумський обласний науково-методичний центр культури та мистецтв не припиняв роботу навіть в умовах бойових дій та під загрозою окупації, як зазначила директор центру Євгенія Бистрицька. Рятувалися документи та напрацьовані матеріали, а згодом продовжилася робота онлайн, було реалізовано проєкт «Давня казка» та визнано кращою практикою з охорони НКС у Сумській області «Заходи з охорони нематеріальної культурної спадщини на базі «Музею горюнської культури».
🔸Проєкт «Етноосвіта» став культурно-соціальною платформою для роботи з внутрішньо переміщеними особами в Рівненській області. Директор Рівненського обласного центру народної творчості Ірина Баковецька-Рачковська говорила про те, як на майстер-класах знайомили з українськими музичними інструментами, опановували роботу на бердечку та багато іншого.
🔸В часи війни всі культурні установи України спільно і кожен на своєму місці працювали плідно, щоб нематеріальна спадщина, яка є нашим фундаментом, яка зараз розповідає про нас усьому світу, не зникла, щоб ми змогли продовжувати гордо говорити, що ми українці.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#спадщинаУкраїни
#НКС
#конференціяУЦКД
#конференціязохорониНКС
🔸Після 24 лютого життя українців змінилося, змінилась і робота культурних установ. Необхідно було випрацьовувати нові алгоритми дій, налагоджувати комунікацію та дізнатися стан носіїв елементів НКС. Про цей досвід і свої напрацювання говорили організатори та учасники з багатьох областей України.
🔸Директор Українського центру культурних досліджень (УЦКД) Ірина Френкель розповіла про те, які заходи та проєкти в умовах воєнного стану вдалося реалізувати. Зокрема, було проведено низку заходів з питань нематеріальної культурної спадщини, здійснено моніторинг діяльності установ культури в умовах війни та взято участь у підготовці номінаційного досьє елементу НКС «Культура приготування українського борщу» до міжнародної організації ЮНЕСКО.
🔸Олена Іщенко, заступник директора УЦКД, представила аналіз плідної співпраці з керівними підрозділами сфери культури обласних військових адміністрацій впродовж року.
За словами голови експертної ради, заступника директора громадської організації «Демократія через культуру» Валентини Дем’ян, експертній раді з питань нематеріальної культурної спадщини у 2022 році довелося застосовувати нові підходи в роботі.
🔸Як нематеріальна культурна спадщина сприяє зближенню та взаєморозумінню людей розповідала Валентина Вітос, директор Обласного центру української культури. Вона поділилась досвідом, який сприяв реінтеграції внутрішньо переміщених осіб в соціальне життя нових громад.
🔸Наталія Морозова, начальник відділу нематеріальної культурної спадщини зазначила, що руйнування колективної пам’яті, порушення комунікації, міграція, депортація, екоцид – ті виклики, які постали перед сферою нематеріальної культурної спадщини під час війни та на які потрібно реагувати невідкладними охоронними заходами.
🔸Про гіркий досвід необхідності вже вдруге переміщати культурні установи, але й водночас налагоджувати активну роботу розповіла Аліна Адамчук, начальниця управління культури, національностей та релігій Луганської ОДА.
🔸Сумський обласний науково-методичний центр культури та мистецтв не припиняв роботу навіть в умовах бойових дій та під загрозою окупації, як зазначила директор центру Євгенія Бистрицька. Рятувалися документи та напрацьовані матеріали, а згодом продовжилася робота онлайн, було реалізовано проєкт «Давня казка» та визнано кращою практикою з охорони НКС у Сумській області «Заходи з охорони нематеріальної культурної спадщини на базі «Музею горюнської культури».
🔸Проєкт «Етноосвіта» став культурно-соціальною платформою для роботи з внутрішньо переміщеними особами в Рівненській області. Директор Рівненського обласного центру народної творчості Ірина Баковецька-Рачковська говорила про те, як на майстер-класах знайомили з українськими музичними інструментами, опановували роботу на бердечку та багато іншого.
🔸В часи війни всі культурні установи України спільно і кожен на своєму місці працювали плідно, щоб нематеріальна спадщина, яка є нашим фундаментом, яка зараз розповідає про нас усьому світу, не зникла, щоб ми змогли продовжувати гордо говорити, що ми українці.
Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#спадщинаУкраїни
#НКС
#конференціяУЦКД
#конференціязохорониНКС
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🔶 В минулі вихідні дні, 24 та 25 , львівський глядач мав змогу побачити й оцінити спільний проєкт «Вертеп» Харківського державного академічного театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва та Львівського театру ляльок – музичний перфоманс та глибоке, майже ритуальне дійство, в якому оповідається історія одвічної боротьби Світла й Темряви, народження та смерті.
🔸 Народження Спасителя та його переслідування Іродом ожили на сцені львівського театру. Мінімалістичні та прекрасні за своєю формою режисура Оксани Дмитрієвої і сценографія художника Костянтина Зоркіна були доповнені давніми традиційними народними піснями в сучасній обробці Марічки Чічкової – колисковою, псальмами та колядками.
🔸 Музичний матеріал, використаний у постановці, сформовано і віднайдено провідною методисткою Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Катериною Курдіновською в таких давніх джерелах, як, наприклад, Богогласник 18 століття з Почаївського монастиря, але переважна більшість пісень була взята з Цифрового архіву Слобожанщини та Полтавщини https://folklore.kh.ua/, на якому представлені найкращі зразки автентичної пісенної традиції східних регіонів України.
🔸Цілком вірогідно, що пісні, використані у виставі, могли виконуватися й в оригінальних барокових вертепних драмах, бо на часи зародження вертепної традиції цей музичний матеріал вже існував. Про це свідчать письмові згадки в документальних джерелах. Дані колядки та псальми не є широко розповсюдженими, бо побутували локально на певних територіях і, по суті, є унікальними зразками слобідської та полтавської пісенної традиції. В сюжетах цих пісень послідовно коментується і народження Христа, і Його покладання в ясла Дівою Марією, і поклоніння трьох волхвів-царів, що прийшли з дарунками до Сина Божого, і чудеса, які проявляються у профанному світі завдяки Його приходу. Все це коментується інколи так детально, що ніби затягує у свій позачасовий вимір, де персонажі дуже рельєфно змальовані та доступні для сприйняття кожному бажаючому. Це наближення крізь віки знаної всіма біблейської історії в зрозумілому, камерному, майже домашньому сприйнятті – ось та сама сила й таїна, що водночас і глибоко захована, й зрозуміло озвучена у слобідській колядці. 🔸 Кілька зразків автентичних пісень, що лягли в основу музичного оформлення вистави, можна прослухати тут: https://folklore.kh.ua/site/track?id=259 https://folklore.kh.ua/site/track?id=223
Прослухати більше колядок можна за цим посиланням: https://folklore.kh.ua/?q%5Btitle%5D=&q%5Bgenre_ids%5D=&q%5Btitle%5D=&q%5Bgenre_ids%5D=12&q%5Bmotive_ids%5D=&q%5Bwords%5D=&q%5Byear_start%5D=&q%5Byear_end%5D=&q%5Bis_notes%5D=&q%5Bis_text%5D=&sort=rating&q%5Bregion_id%5D=&q%5Barea_id%5D=
Сайт Харківського державного академічного театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва: http://puppet.kharkov.ua/?fbclid=IwAR1kGIysehlBQaSEEWKY1OUbXAMFSgJsnsP-Tf7c0neddkDpmK25UywXp0A
Сайт Львівського театру ляльок: https://lvivpuppet.com/?fbclid=IwAR280-dSeCa1vgQYB8wbguTO-QRPlUy5XcGd0Ylt9w1uBtTUhOtINP9TBF0
Фотозвіт з прем’єрної вистави: https://lvivpuppet.com/fotozvit-z-prem-iery-vertep/
Матеріал підготовано провідною методисткою Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Катериною Курдіновською
#ООМЦКМ
#культура_Харківщини
#культура_Слобожанщини
#день_традиційної_культури
#ДеньТрадиційноїКультури
#лабораторія_дослідження_нематеріальної_культурної_спадщини
#спадщина_Харківщини
#колядкиСлобожанщини
#колядкиХарківщини
🔸 Народження Спасителя та його переслідування Іродом ожили на сцені львівського театру. Мінімалістичні та прекрасні за своєю формою режисура Оксани Дмитрієвої і сценографія художника Костянтина Зоркіна були доповнені давніми традиційними народними піснями в сучасній обробці Марічки Чічкової – колисковою, псальмами та колядками.
🔸 Музичний матеріал, використаний у постановці, сформовано і віднайдено провідною методисткою Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Катериною Курдіновською в таких давніх джерелах, як, наприклад, Богогласник 18 століття з Почаївського монастиря, але переважна більшість пісень була взята з Цифрового архіву Слобожанщини та Полтавщини https://folklore.kh.ua/, на якому представлені найкращі зразки автентичної пісенної традиції східних регіонів України.
🔸Цілком вірогідно, що пісні, використані у виставі, могли виконуватися й в оригінальних барокових вертепних драмах, бо на часи зародження вертепної традиції цей музичний матеріал вже існував. Про це свідчать письмові згадки в документальних джерелах. Дані колядки та псальми не є широко розповсюдженими, бо побутували локально на певних територіях і, по суті, є унікальними зразками слобідської та полтавської пісенної традиції. В сюжетах цих пісень послідовно коментується і народження Христа, і Його покладання в ясла Дівою Марією, і поклоніння трьох волхвів-царів, що прийшли з дарунками до Сина Божого, і чудеса, які проявляються у профанному світі завдяки Його приходу. Все це коментується інколи так детально, що ніби затягує у свій позачасовий вимір, де персонажі дуже рельєфно змальовані та доступні для сприйняття кожному бажаючому. Це наближення крізь віки знаної всіма біблейської історії в зрозумілому, камерному, майже домашньому сприйнятті – ось та сама сила й таїна, що водночас і глибоко захована, й зрозуміло озвучена у слобідській колядці. 🔸 Кілька зразків автентичних пісень, що лягли в основу музичного оформлення вистави, можна прослухати тут: https://folklore.kh.ua/site/track?id=259 https://folklore.kh.ua/site/track?id=223
Прослухати більше колядок можна за цим посиланням: https://folklore.kh.ua/?q%5Btitle%5D=&q%5Bgenre_ids%5D=&q%5Btitle%5D=&q%5Bgenre_ids%5D=12&q%5Bmotive_ids%5D=&q%5Bwords%5D=&q%5Byear_start%5D=&q%5Byear_end%5D=&q%5Bis_notes%5D=&q%5Bis_text%5D=&sort=rating&q%5Bregion_id%5D=&q%5Barea_id%5D=
Сайт Харківського державного академічного театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва: http://puppet.kharkov.ua/?fbclid=IwAR1kGIysehlBQaSEEWKY1OUbXAMFSgJsnsP-Tf7c0neddkDpmK25UywXp0A
Сайт Львівського театру ляльок: https://lvivpuppet.com/?fbclid=IwAR280-dSeCa1vgQYB8wbguTO-QRPlUy5XcGd0Ylt9w1uBtTUhOtINP9TBF0
Фотозвіт з прем’єрної вистави: https://lvivpuppet.com/fotozvit-z-prem-iery-vertep/
Матеріал підготовано провідною методисткою Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Катериною Курдіновською
#ООМЦКМ
#культура_Харківщини
#культура_Слобожанщини
#день_традиційної_культури
#ДеньТрадиційноїКультури
#лабораторія_дослідження_нематеріальної_культурної_спадщини
#спадщина_Харківщини
#колядкиСлобожанщини
#колядкиХарківщини
www.folklore.kh.ua
Архів фольклору Слобожанщини та Полтавщини - тексти та аудіо
Українські народні пісні та музика. Автентичний фольклор. Матеріали етнографічних експедицій. Тексти, ноти, записи. Пошук за жанром. Слухати онлайн, скачати mp3
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🔶 Сьогодні середа а отже час рубрики #ДеньТрадиційноїКультури
🔸 Шість нових елементів додано до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України!
23 грудня 2022 року Міністерство культури та інформаційної політики України включило до Національного переліку такі елементи:
✅ Традиційний обрядовий хліб Вінниччини (Вінницька область);
✅ Кобзарство (Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Львівська, Рівненська, Херсонська, Харківська, Полтавська та Черкаська області);
✅ Випікання весільних утят у селі Річки (Сумська область);
✅ Обряд приготування страви «Зелеківська зливанка» (Луганська область);
✅ Надсянська говірка на теренах Мостищини (Львівська область);
✅ Гуцульська боднарка (Чернівецька та Івано-Франківська області).
🔸Нагадаємо, що від Харківської області до Національного переліку включено три елементи:
✅ Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик»;
✅ Знання і практики приготування сахновщинського короваю;
✅ Традиційне харківське коцарство.
Наразі в Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України вже 57 елементів.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#спадщинаУкраїни
#елементиНКС
#НаціональнийперелікелементівНКС
#НКС #ICHUkraine
🔸 Шість нових елементів додано до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України!
23 грудня 2022 року Міністерство культури та інформаційної політики України включило до Національного переліку такі елементи:
✅ Традиційний обрядовий хліб Вінниччини (Вінницька область);
✅ Кобзарство (Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Львівська, Рівненська, Херсонська, Харківська, Полтавська та Черкаська області);
✅ Випікання весільних утят у селі Річки (Сумська область);
✅ Обряд приготування страви «Зелеківська зливанка» (Луганська область);
✅ Надсянська говірка на теренах Мостищини (Львівська область);
✅ Гуцульська боднарка (Чернівецька та Івано-Франківська області).
🔸Нагадаємо, що від Харківської області до Національного переліку включено три елементи:
✅ Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик»;
✅ Знання і практики приготування сахновщинського короваю;
✅ Традиційне харківське коцарство.
Наразі в Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України вже 57 елементів.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#спадщинаУкраїни
#елементиНКС
#НаціональнийперелікелементівНКС
#НКС #ICHUkraine
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🔶 Продовжуємо розповідать про коноплі в традиційній культурі українців у рубриці #ДеньТрадиційноїКультури ⤵️
🌾«Андрію, Андрію, Конопельку сію...»
🔸 У східних слов'ян молода, яка бажала бути, як кажуть зараз, «чайлд-фрі», тихенько брала з собою на вінчання шматок плоскінні. А в ХVІІ столітті мандрівник Олеарій бачив, як на князівських та боярських весіллях молодих обсипали насінням конопель та льону — з протилежною метою, аби родина мала нащадків. Ця традиція фіксувалася і в пізніші часи, але витоки її — в Київській Русі.
Оскільки матірка була символом плодовитості (зерняток було багато на кожній рослині), вона фігурувала іноді в обряді «розмивання рук», який здійснювався для очищення породіллі та повитухи, коли жінки почергово зливали воду на руки одна одній. Вочевидь, коноплі були також символом міцності, стійкості, витривалості, здоров'я, оскільки їм в процесі обробки доводилося терпіти такі «смертні муки», які випадали на долю ще тільки льону.
13 грудня, на свято Андрія, дівчата «сіяли коноплі»: опівночі виходили на подвір'я, тричі обходили хату і розсівали по снігу насіння конопель, примовляючи:
Андрію, Андрію,
Конопельку сію,
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.
Дай, Боже, знати,
З ким весілля грати.
Потім «боронували» спідницею, загрібаючи насіння в сніг, брали в жменю суміш, несли до хати й рахували зернинки: якщо буде парна кількість, то невдовзі вийдеш заміж. Було також андріївське ворожіння з коноплями біля криниці: теж опівночі дівчина йшла до криниці, розсипала насіння конопель, задавала питання й прислухалася до перших звуків, які потім тлумачилися певним чином.
Конопляне поле навіть вдень, особливо опівдні, вважалося небезпечним місцем: в цей час там начебто бачили русалок, особливо на Зеленому тижні. Вочевидь, стеблини конопель нагадували русалчине волосся. Тому не тільки на березі річки, а й біля конопляника могли залишити на «Русалчин Великдень» шмат тканини або сорочку для русалки, особливо матері, у яких утонули діти. Чоловічі рослини конопель (плоскінь) росли вище людського зросту, і такі зарості трохи лякали селян, щось там ввижалося… Коли наприкінці серпня — на початку вересня їх вибирали, в тих хащах хтось завжди копирсався і міг несподівано для випадкового перехожого з них вийти — звідси й вираз про чиюсь раптову появу: «вискочив, як Пилип з конопель». Пізніше так стали говорити про людину, яка робить якісь дурниці, недоречно у щось втручається і взагалі несповна розуму. До речі, в Україні є люди на прізвище Конопля — походить воно від прізвиська, яким нагороджували високу на зріст людину — таку, як плоскінь, яка могла досягати 6 метрів.
Далі буде…
Матеріал підготовано провідним методистом ХООМЦКМ Михайлом Красиков.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#використанняконопель
#матірка
🌾«Андрію, Андрію, Конопельку сію...»
🔸 У східних слов'ян молода, яка бажала бути, як кажуть зараз, «чайлд-фрі», тихенько брала з собою на вінчання шматок плоскінні. А в ХVІІ столітті мандрівник Олеарій бачив, як на князівських та боярських весіллях молодих обсипали насінням конопель та льону — з протилежною метою, аби родина мала нащадків. Ця традиція фіксувалася і в пізніші часи, але витоки її — в Київській Русі.
Оскільки матірка була символом плодовитості (зерняток було багато на кожній рослині), вона фігурувала іноді в обряді «розмивання рук», який здійснювався для очищення породіллі та повитухи, коли жінки почергово зливали воду на руки одна одній. Вочевидь, коноплі були також символом міцності, стійкості, витривалості, здоров'я, оскільки їм в процесі обробки доводилося терпіти такі «смертні муки», які випадали на долю ще тільки льону.
13 грудня, на свято Андрія, дівчата «сіяли коноплі»: опівночі виходили на подвір'я, тричі обходили хату і розсівали по снігу насіння конопель, примовляючи:
Андрію, Андрію,
Конопельку сію,
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.
Дай, Боже, знати,
З ким весілля грати.
Потім «боронували» спідницею, загрібаючи насіння в сніг, брали в жменю суміш, несли до хати й рахували зернинки: якщо буде парна кількість, то невдовзі вийдеш заміж. Було також андріївське ворожіння з коноплями біля криниці: теж опівночі дівчина йшла до криниці, розсипала насіння конопель, задавала питання й прислухалася до перших звуків, які потім тлумачилися певним чином.
Конопляне поле навіть вдень, особливо опівдні, вважалося небезпечним місцем: в цей час там начебто бачили русалок, особливо на Зеленому тижні. Вочевидь, стеблини конопель нагадували русалчине волосся. Тому не тільки на березі річки, а й біля конопляника могли залишити на «Русалчин Великдень» шмат тканини або сорочку для русалки, особливо матері, у яких утонули діти. Чоловічі рослини конопель (плоскінь) росли вище людського зросту, і такі зарості трохи лякали селян, щось там ввижалося… Коли наприкінці серпня — на початку вересня їх вибирали, в тих хащах хтось завжди копирсався і міг несподівано для випадкового перехожого з них вийти — звідси й вираз про чиюсь раптову появу: «вискочив, як Пилип з конопель». Пізніше так стали говорити про людину, яка робить якісь дурниці, недоречно у щось втручається і взагалі несповна розуму. До речі, в Україні є люди на прізвище Конопля — походить воно від прізвиська, яким нагороджували високу на зріст людину — таку, як плоскінь, яка могла досягати 6 метрів.
Далі буде…
Матеріал підготовано провідним методистом ХООМЦКМ Михайлом Красиков.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#використанняконопель
#матірка
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🔶 Сьогодні середа, а отже - #ДеньТрадиційноїКультури.
Ми хочемо розповісти про унікальний елемент НКС Харківської області, що побутував на території певної частини Слобідської України, а саме – обряд весняного «водіння козла».
🔸Ще у ХІХ столітті дослідниками та етнографами було зафіксовано широке побутування цього обряду під час всеїдного та Масляного тижнів. Відомий дослідник фольклору Куп’янського повіту Харківської губернії П. В. Іванов описує деталі та особливості водіння «козлів» в багатьох своїх роботах («Игры крестьянских детей в Купянском уезде», «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии» тощо), теж підтверджуючи масовість цієї традиції. «Водіння козла» було зафіксоване й В. В. Івановим, етнографом та краєзнавцем, на території Старобільського повіту сучасної території Луганської області. Проведене анкетування в рамках його дослідження свідчить про те, що майже в кожному другому селі практикувався цей обряд ("Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии : Очерки по этнографии края» (Под ред. В.В. Иванова. Т. 1-. - Харьков : Харьк. губ. стат. ком., 1898.).
З чого ж складався цей обряд?
Це був цілий комплекс особливих ігор, танків та пісень, що співалися молоддю на вулиці та відкривали весняний цикл. Дівчата, святково вбрані, йдучи вулицею або ж на місці, ставали в коло або півколо, бралися за руки та співали «Та скочив козел в огород, в огород» (тексти та наспіви варіювалися). Під час руху частина з них піднімала руки, інколи утворюючи своєрідний «тинок» з переплетених рук, а решта дівчат проходила чи пробігала під ними.
🔸На початку 1990-х років харківським фольклористам вдалося записати декілька зразків цього обряду. Більшість респондентів доволі детально описували контекст і атрибути обряду, згадуючи, що «Козла» водили ще за часів їхньої молодості, тобто приблизно у 20-30 роки ХХ ст.. «Водили козлів» або на Масляному тижні, або ж починали з нього і водили впродовж перших тижнів Великого посту. Збиралася молодь на вулиці, обходили в танку (який описаний П.В. Івановим) вулиці поселень, інколи заходили у двори, вітали хазяїв, ті їм віддячували, як це було на Різдво та Щедрий вечір. «Козла», роль якого виконував обраний гуртом молодий хлопець, «виряджали» - у вивернутий кожух, чіпляли роги (коров’ячі або з дроту та соломи). Також є відомості, що тулуб хлопця обгортали соломою і підв’язували. Інколи єдиним атрибутом виступали роги і прут, яким підганяли інших учасників.
🔸У фондах ООМЦКМ зберігається 13 аудіозаписів з 8 населених пунктів Харківської області. Деякі з них можна прослухати на сторінці Цифрового архіву Слобожанщини та Полтавщини за цими посиланнями:
С. Мечнікове https://folklore.kh.ua/site/track?id=684
С. Тавільжанка https://folklore.kh.ua/site/track?id=871
С. Другий Лиман https://folklore.kh.ua/site/track?id=668
С. Одрадне https://folklore.kh.ua/site/track?id=1581
С. Жовтневе (Богданівське) https://folklore.kh.ua/site/track?id=831
С. Мохнач https://folklore.kh.ua/site/track?id=350
С. Гракове https://folklore.kh.ua/site/track?id=825
Також, три варіанти наспівів під назвою «Весняне водіння козла» опубліковані в збірці «Пісні Слобідської України» (навч. посіб. / Л. І. Новикова ; Харк. обл. центр народної творчості [та ін.]. - Х. : ХОЦНТ : ХБФ імені Андрія Первозваного : ТО Ексклюзив, 2006. - 187 с.). Серед них є зразок з с. Чернещина Краснокутського району та унікальний запис з с. Скрипаї Зміївського району. Переселенці з останнього села зберегли спів «Козла» в Новосибірській області, де його зафіксувала фольклорист О.В. Тюрикова.
Нова хвиля інтересу до традиції весняного водіння козла виникає наприкінці 20 століття в діяльності фольклористичних гуртів-реконструкторів. Відомий тепер варіант наспіву «А в нас на вулиці козел у юпочці» з с. Новоселівка Шебекінського району Бєлгородської області РФ (зафіксований у 1984 р.), став першим відтвореним учасниками фольклорного гурту «Слобожани» (в майбутньому «Муравський шлях»). Далі цей обряд почали копіювати та поширювати молодіжні та дитячі гурти м. Харкова й Харківської області.
Ми хочемо розповісти про унікальний елемент НКС Харківської області, що побутував на території певної частини Слобідської України, а саме – обряд весняного «водіння козла».
🔸Ще у ХІХ столітті дослідниками та етнографами було зафіксовано широке побутування цього обряду під час всеїдного та Масляного тижнів. Відомий дослідник фольклору Куп’янського повіту Харківської губернії П. В. Іванов описує деталі та особливості водіння «козлів» в багатьох своїх роботах («Игры крестьянских детей в Купянском уезде», «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии» тощо), теж підтверджуючи масовість цієї традиції. «Водіння козла» було зафіксоване й В. В. Івановим, етнографом та краєзнавцем, на території Старобільського повіту сучасної території Луганської області. Проведене анкетування в рамках його дослідження свідчить про те, що майже в кожному другому селі практикувався цей обряд ("Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии : Очерки по этнографии края» (Под ред. В.В. Иванова. Т. 1-. - Харьков : Харьк. губ. стат. ком., 1898.).
З чого ж складався цей обряд?
Це був цілий комплекс особливих ігор, танків та пісень, що співалися молоддю на вулиці та відкривали весняний цикл. Дівчата, святково вбрані, йдучи вулицею або ж на місці, ставали в коло або півколо, бралися за руки та співали «Та скочив козел в огород, в огород» (тексти та наспіви варіювалися). Під час руху частина з них піднімала руки, інколи утворюючи своєрідний «тинок» з переплетених рук, а решта дівчат проходила чи пробігала під ними.
🔸На початку 1990-х років харківським фольклористам вдалося записати декілька зразків цього обряду. Більшість респондентів доволі детально описували контекст і атрибути обряду, згадуючи, що «Козла» водили ще за часів їхньої молодості, тобто приблизно у 20-30 роки ХХ ст.. «Водили козлів» або на Масляному тижні, або ж починали з нього і водили впродовж перших тижнів Великого посту. Збиралася молодь на вулиці, обходили в танку (який описаний П.В. Івановим) вулиці поселень, інколи заходили у двори, вітали хазяїв, ті їм віддячували, як це було на Різдво та Щедрий вечір. «Козла», роль якого виконував обраний гуртом молодий хлопець, «виряджали» - у вивернутий кожух, чіпляли роги (коров’ячі або з дроту та соломи). Також є відомості, що тулуб хлопця обгортали соломою і підв’язували. Інколи єдиним атрибутом виступали роги і прут, яким підганяли інших учасників.
🔸У фондах ООМЦКМ зберігається 13 аудіозаписів з 8 населених пунктів Харківської області. Деякі з них можна прослухати на сторінці Цифрового архіву Слобожанщини та Полтавщини за цими посиланнями:
С. Мечнікове https://folklore.kh.ua/site/track?id=684
С. Тавільжанка https://folklore.kh.ua/site/track?id=871
С. Другий Лиман https://folklore.kh.ua/site/track?id=668
С. Одрадне https://folklore.kh.ua/site/track?id=1581
С. Жовтневе (Богданівське) https://folklore.kh.ua/site/track?id=831
С. Мохнач https://folklore.kh.ua/site/track?id=350
С. Гракове https://folklore.kh.ua/site/track?id=825
Також, три варіанти наспівів під назвою «Весняне водіння козла» опубліковані в збірці «Пісні Слобідської України» (навч. посіб. / Л. І. Новикова ; Харк. обл. центр народної творчості [та ін.]. - Х. : ХОЦНТ : ХБФ імені Андрія Первозваного : ТО Ексклюзив, 2006. - 187 с.). Серед них є зразок з с. Чернещина Краснокутського району та унікальний запис з с. Скрипаї Зміївського району. Переселенці з останнього села зберегли спів «Козла» в Новосибірській області, де його зафіксувала фольклорист О.В. Тюрикова.
Нова хвиля інтересу до традиції весняного водіння козла виникає наприкінці 20 століття в діяльності фольклористичних гуртів-реконструкторів. Відомий тепер варіант наспіву «А в нас на вулиці козел у юпочці» з с. Новоселівка Шебекінського району Бєлгородської області РФ (зафіксований у 1984 р.), став першим відтвореним учасниками фольклорного гурту «Слобожани» (в майбутньому «Муравський шлях»). Далі цей обряд почали копіювати та поширювати молодіжні та дитячі гурти м. Харкова й Харківської області.
folklore.kh.ua
Ой скочив козел - Веснянка - Текст, аудіо
Запис "Ой скочив козел" з експедиціі у с. Мечнікове, Дворічанський район, Харківська обл., Україна, Слобожанщина у 1992р. Виконують , , ,
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🔶 У січні 2023 року Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України поповнився новими елементами та кращими практиками. Відповідний наказ підписав Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики України (від 27.01.2023 № 28).
🔸 До Національного переліку додано такі елементи:
➡️ Мистецтво виготовлення глинянського візерункового текстилю (Львівська область);
➡️ Буковинська та бессарабська тайстра: традиції виготовлення та побутування (Чернівецька область);
➡️ Практика з охорони горюнської культури «Музеєм горюнської культури» в селі Нова Слобода Конотопського району Сумської області;
➡️ Поліська дудка-викрутка: традиції виготовлення та гри (Рівненська область).
Тепер в Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України 61 елемент.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#спадщинаУкраїни
#елементиНКС
#НаціональнийперелікелементівНКС
#НКС #ICHUkraine
🔸 До Національного переліку додано такі елементи:
➡️ Мистецтво виготовлення глинянського візерункового текстилю (Львівська область);
➡️ Буковинська та бессарабська тайстра: традиції виготовлення та побутування (Чернівецька область);
➡️ Практика з охорони горюнської культури «Музеєм горюнської культури» в селі Нова Слобода Конотопського району Сумської області;
➡️ Поліська дудка-викрутка: традиції виготовлення та гри (Рівненська область).
Тепер в Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України 61 елемент.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#спадщинаУкраїни
#елементиНКС
#НаціональнийперелікелементівНКС
#НКС #ICHUkraine
Facebook
#оомцкм – Explore
explore #оомцкм at Facebook
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🌾 Коноплі поза законом
🔸 Навіть після Другої світової війни і аж до офіційної заборони у 1965 р. вирощування в СРСР приватним особам (та й більшості колгоспів та радгоспів) Сannabis (що викликало неабиякий подив у селян) коноплі залишалися улюбленицями українців, хоча сіяти чи діставати їх було тепер було важко, а то й ризиковано. Адже їх продовжували використовувати на кожному кроці. Далеко не в усіх селах ще була електрика, а якщо й була, то час від часу траплялися відключення, отже, нікуди не ховалися давні каганці — найпростіші прилади для освітлення, де горіли сало або конопляна олія. На Харківщині ще працювали майстри, які виготовляли рогожі, основу яких складала конопляна пряжа. Також не відмовлялися селяни від конопляної олії і як харчового продукту, і як магічно-лікувального засобу: змащували вим'я корів, щоб телилися й давали багато молока; мастили місця опіків; змащували тіло людини, ураженої блискавкою. Використовували пару від смаженого конопляного насіння для полегшення зубного болю. Коли «нападали гузки», «сировою ниткою» з прядива знахарка вив'язувала кожну гузку, шепотіла замовляння, скручувала нитку, закопувала її в глухому куті двору, і коли нитка зогнивала, гузки пропадали.
Конопляне насіння слугувало основою прісної начинки для вареників — урди. Намочували макуху (вижимки з конопляного насіння), а коли вона розмочувалася, її розводили водою і проціджували на сито. Отримане таким чином молоко зливали в горщик і ставили в піч. Коли молоко уварювалося, урду відкидували на сито. Потім урдою можна було начиняти вареники або їсти з кашею. На Поліссі клали сімʼя конопель у різдвяну кутю і господар урочисто запрошував пригощатися нею Мороза, аби той не побив навесні ранні вруна. Українці в Святвечір їли й гречану кашу з конопляним молоком.
Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#коноплі
#використанняконопель
#оліязконопель
#урда
🔸 Навіть після Другої світової війни і аж до офіційної заборони у 1965 р. вирощування в СРСР приватним особам (та й більшості колгоспів та радгоспів) Сannabis (що викликало неабиякий подив у селян) коноплі залишалися улюбленицями українців, хоча сіяти чи діставати їх було тепер було важко, а то й ризиковано. Адже їх продовжували використовувати на кожному кроці. Далеко не в усіх селах ще була електрика, а якщо й була, то час від часу траплялися відключення, отже, нікуди не ховалися давні каганці — найпростіші прилади для освітлення, де горіли сало або конопляна олія. На Харківщині ще працювали майстри, які виготовляли рогожі, основу яких складала конопляна пряжа. Також не відмовлялися селяни від конопляної олії і як харчового продукту, і як магічно-лікувального засобу: змащували вим'я корів, щоб телилися й давали багато молока; мастили місця опіків; змащували тіло людини, ураженої блискавкою. Використовували пару від смаженого конопляного насіння для полегшення зубного болю. Коли «нападали гузки», «сировою ниткою» з прядива знахарка вив'язувала кожну гузку, шепотіла замовляння, скручувала нитку, закопувала її в глухому куті двору, і коли нитка зогнивала, гузки пропадали.
Конопляне насіння слугувало основою прісної начинки для вареників — урди. Намочували макуху (вижимки з конопляного насіння), а коли вона розмочувалася, її розводили водою і проціджували на сито. Отримане таким чином молоко зливали в горщик і ставили в піч. Коли молоко уварювалося, урду відкидували на сито. Потім урдою можна було начиняти вареники або їсти з кашею. На Поліссі клали сімʼя конопель у різдвяну кутю і господар урочисто запрошував пригощатися нею Мороза, аби той не побив навесні ранні вруна. Українці в Святвечір їли й гречану кашу з конопляним молоком.
Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#коноплі
#використанняконопель
#оліязконопель
#урда
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
🔶 Більш ніж 2,5 роки минуло відтоді, як нематеріальна культурна спадщина Харківської області вперше потрапила до Національного переліку елементів НКС України. З 2020 року під реєстраційним номером «020.нкс» елемент «Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик» розпочало свій шлях у новому статусі. І хоча багато хто звик називати все, що стосується елементу коротко – валківський свищик, та слід наголосити, що це словосполучення означає тільки конкретний матеріальний предмет. А складова елементу НКС – це знання та навички, що передаються від людини до людини, і в процесі свого застосування на практиці дають той матеріальний результат, що зветься «валківський свищик».
І не можна не погодитись з директоркою КЗСМО «Валківська школа мистецтв» Ольгою Тимошенко, що «елемент – то насамперед люди, що володіють тими знаннями та передають їх». Носії елементу. До речі, колектив школи, у складі викладачів та учнів образотворчого відділення є основними носіями, що постійно практикують виготовлення валківського свищика та опікуються збереженням навичок ремесла. Багато змін за три роки було в колективі: завершували навчання і ставали майстрами одні вихованці, на їх місце приходили інші; за життєвими обставинами змінювався склад викладачів… Та ремесло міцно тримається у школі на плечах «трьох китів»: Ольги Тимошенко, Людмили Ніколаєнко та Олени Коваль. Вони підвищують свою майстерність ліплення, чим надихають багаточисельних учнів; пишуть нові навчальні програми для освоєння елементу у школах мистецтв; рекламують елемент беручі участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах.
За їх участю відбулися й три найважливіші події в житті елементу після включення його до Національного переліку:
- 23-25 серпня 2021 року «Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик» було представлено виставкою та майстер-класами у Національному музеї народної архітектури та побуту України у Пирогові на святкуванні з нагоди 30-річчя незалежності України;
- 16 вересня 2021 року учні і викладачі КЗСМО «Валківська школа мистецтв» виготовили майже 400 свищиків для встановлення Національного рекорду України з «Наймасовішого пересвисту на глиняних звукових іграшках», присвяченого 375-річчю міста Валки (до речі, спонсором інформаційної підтримки організації Рекорду - видання буклету - стала онука відомого валківського гончара Федора Гнідого Маріна Бачіашвілі, вона ж фінансувала й наступний проект);
- восени 2021 було здійснене оцифрування альбому-альманаху про творчість заслуженого майстра народної творчості УРСР Федора Івановича Гнідого.
Цікава історія, пов`язана з конкурсною роботою Ольги Тимошенко «Керамічна композиція з валківськими свищиками «На ярмарок». Цей твір ще до повномасштабного вторгнення російської федерації не раз виставлявся. Багато хто хотів його купити, та авторка не продавала. У січні 2023 р. композиція одержала першу премію Міжнародного конкурсу мистецтв «STAR MARKET». Одразу одна з колекціонерок запропонувала майстрині виготовити для неї авторську копію. «Та в нас іде війна… І повторити той стан і настрій, що був раніше, вже ніколи не можливо, - говорить Ольга Тимошенко. - Ми всі стали інші. Кожен з нас ладен віддати багато чого заради миру і збереження життя наших Захисників. Тому домовились, що продам оригінал, а сума, яку заплате колекціонер піде для потреби ПЕРЕМОГИ».
Провідний методист КЗ “ООМЦКМ»
Ірина Шегда
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#валківськийсвищик
#Валки
#валківськашколамистецтв
#виготовленнясвищика
#НаціональнийрекордУкраїни
#ФедірГнідий
І не можна не погодитись з директоркою КЗСМО «Валківська школа мистецтв» Ольгою Тимошенко, що «елемент – то насамперед люди, що володіють тими знаннями та передають їх». Носії елементу. До речі, колектив школи, у складі викладачів та учнів образотворчого відділення є основними носіями, що постійно практикують виготовлення валківського свищика та опікуються збереженням навичок ремесла. Багато змін за три роки було в колективі: завершували навчання і ставали майстрами одні вихованці, на їх місце приходили інші; за життєвими обставинами змінювався склад викладачів… Та ремесло міцно тримається у школі на плечах «трьох китів»: Ольги Тимошенко, Людмили Ніколаєнко та Олени Коваль. Вони підвищують свою майстерність ліплення, чим надихають багаточисельних учнів; пишуть нові навчальні програми для освоєння елементу у школах мистецтв; рекламують елемент беручі участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах.
За їх участю відбулися й три найважливіші події в житті елементу після включення його до Національного переліку:
- 23-25 серпня 2021 року «Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик» було представлено виставкою та майстер-класами у Національному музеї народної архітектури та побуту України у Пирогові на святкуванні з нагоди 30-річчя незалежності України;
- 16 вересня 2021 року учні і викладачі КЗСМО «Валківська школа мистецтв» виготовили майже 400 свищиків для встановлення Національного рекорду України з «Наймасовішого пересвисту на глиняних звукових іграшках», присвяченого 375-річчю міста Валки (до речі, спонсором інформаційної підтримки організації Рекорду - видання буклету - стала онука відомого валківського гончара Федора Гнідого Маріна Бачіашвілі, вона ж фінансувала й наступний проект);
- восени 2021 було здійснене оцифрування альбому-альманаху про творчість заслуженого майстра народної творчості УРСР Федора Івановича Гнідого.
Цікава історія, пов`язана з конкурсною роботою Ольги Тимошенко «Керамічна композиція з валківськими свищиками «На ярмарок». Цей твір ще до повномасштабного вторгнення російської федерації не раз виставлявся. Багато хто хотів його купити, та авторка не продавала. У січні 2023 р. композиція одержала першу премію Міжнародного конкурсу мистецтв «STAR MARKET». Одразу одна з колекціонерок запропонувала майстрині виготовити для неї авторську копію. «Та в нас іде війна… І повторити той стан і настрій, що був раніше, вже ніколи не можливо, - говорить Ольга Тимошенко. - Ми всі стали інші. Кожен з нас ладен віддати багато чого заради миру і збереження життя наших Захисників. Тому домовились, що продам оригінал, а сума, яку заплате колекціонер піде для потреби ПЕРЕМОГИ».
Провідний методист КЗ “ООМЦКМ»
Ірина Шегда
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#валківськийсвищик
#Валки
#валківськашколамистецтв
#виготовленнясвищика
#НаціональнийрекордУкраїни
#ФедірГнідий
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
ПИСАНКА є національно-культурною цінністю України, мистецтвом, що приносить естетичну насолоду.
6 липня 2022 року писанку було включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України під назвою: “Українська писанка: традиція і мистецтво”. До переліку елемент спільно подавали майстри Наддніпрянщини, Полісся, Волині, Поділля, Галичини, Прикарпаття, Буковини, Покуття, Південної Бессарабії, Таврії, Криму, Донщини, Слобожанщини, Сіверщини.
На Слобожанщині, мистецтво писанкарства має давні традиції. Наприклад, на Харківщині, наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. вміли розписати писанки не лише звичайні майстрині, але й такі відомі постаті як: Гнат Хоткевич, Дмитро Багалій, Микола Самокиш, Сергій Васильківський, Ілля Рєпін, вони також мали і власні колекції писанок.
У фондах Харківського історичного музею зберігається колекція писанок відомого харківського етнографа, академіка ВУАН Миколи Сумцова. Його монографія «Писанки», видана у 1891 році, стала першою і на деякий час єдиним у вітчизняній науці виданням із писанкарства. З середини ХХ ст. цей вид мистецтва занепадає.
Відродити його поставили собі за мету вчителі: Віктор Юрійович Єлін, Алла Павлівна Овчаренко, Ірина Вікторівна Чекмарьова. У 1993 році при Центрі «Слобожанщина» було започатковано Харківський міський клуб писанкарства. Його засновницею стала Овчаренко А.П. – викладач образотворчого мистецтва, талановитий організатор, що об'єднала навколо себе харків'ян різного професій.
У 1998 році Харківський історичний музей спільно з Харківського клубу писанкарів, на чолі з А.П. Овчаренко започаткував великий проєкт, направлений на збереження «сумцовської колекції писанок». Протягом семи років була відтворена колекція писанок Наталією Кравченко, яка нині є керівником клубу. Клуб писанкарів Харківщини налічує 37 членів.
Наша країна зараз переживає тяжкі часи. Члени клубу, як і інші співвітчизники, розкидані по світу. Але перебуваючи в інших країнах, наші писанкарки вчать тонкощам своєї улюбленої справи всіх бажаючих, таким чином розповсюджуючи традиції писанкарства Слобожанщини.
До вашої уваги Майстер-клас «Традиційне писанкарство. Слобожанська писанка», який представляє КРАВЧЕНКО Наталія Дмитрівна, президент Харківського клубу писанкарства, керівник гуртка писанкарства Комунального закладу «Харківська спеціальна школа № 5» Харківської обласної ради.
https://youtu.be/nVpcmaG73II
Долучайтеся та насолоджуйтеся прекрасним видом традиційної народної культури - писанкарство!
* ПИСАНКИ Наталії Кравченко, президента Харківського клубу писанкарства, керівника гуртка писанкарства КЗ «Харківська спеціальна школа № 5» Харківської обласної ради
Інформацію підготували провідні методисти Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник та Ірина Шегда.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#майстеркласписанка
#СлобожанськийВеликдень
#Великоднісвятки
#Писанки
#НКС
#спадщинаУкраїни
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#Великдень
#Слобожанськаписанка
#лабораторіядослідженняНКС
6 липня 2022 року писанку було включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України під назвою: “Українська писанка: традиція і мистецтво”. До переліку елемент спільно подавали майстри Наддніпрянщини, Полісся, Волині, Поділля, Галичини, Прикарпаття, Буковини, Покуття, Південної Бессарабії, Таврії, Криму, Донщини, Слобожанщини, Сіверщини.
На Слобожанщині, мистецтво писанкарства має давні традиції. Наприклад, на Харківщині, наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. вміли розписати писанки не лише звичайні майстрині, але й такі відомі постаті як: Гнат Хоткевич, Дмитро Багалій, Микола Самокиш, Сергій Васильківський, Ілля Рєпін, вони також мали і власні колекції писанок.
У фондах Харківського історичного музею зберігається колекція писанок відомого харківського етнографа, академіка ВУАН Миколи Сумцова. Його монографія «Писанки», видана у 1891 році, стала першою і на деякий час єдиним у вітчизняній науці виданням із писанкарства. З середини ХХ ст. цей вид мистецтва занепадає.
Відродити його поставили собі за мету вчителі: Віктор Юрійович Єлін, Алла Павлівна Овчаренко, Ірина Вікторівна Чекмарьова. У 1993 році при Центрі «Слобожанщина» було започатковано Харківський міський клуб писанкарства. Його засновницею стала Овчаренко А.П. – викладач образотворчого мистецтва, талановитий організатор, що об'єднала навколо себе харків'ян різного професій.
У 1998 році Харківський історичний музей спільно з Харківського клубу писанкарів, на чолі з А.П. Овчаренко започаткував великий проєкт, направлений на збереження «сумцовської колекції писанок». Протягом семи років була відтворена колекція писанок Наталією Кравченко, яка нині є керівником клубу. Клуб писанкарів Харківщини налічує 37 членів.
Наша країна зараз переживає тяжкі часи. Члени клубу, як і інші співвітчизники, розкидані по світу. Але перебуваючи в інших країнах, наші писанкарки вчать тонкощам своєї улюбленої справи всіх бажаючих, таким чином розповсюджуючи традиції писанкарства Слобожанщини.
До вашої уваги Майстер-клас «Традиційне писанкарство. Слобожанська писанка», який представляє КРАВЧЕНКО Наталія Дмитрівна, президент Харківського клубу писанкарства, керівник гуртка писанкарства Комунального закладу «Харківська спеціальна школа № 5» Харківської обласної ради.
https://youtu.be/nVpcmaG73II
Долучайтеся та насолоджуйтеся прекрасним видом традиційної народної культури - писанкарство!
* ПИСАНКИ Наталії Кравченко, президента Харківського клубу писанкарства, керівника гуртка писанкарства КЗ «Харківська спеціальна школа № 5» Харківської обласної ради
Інформацію підготували провідні методисти Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник та Ірина Шегда.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#майстеркласписанка
#СлобожанськийВеликдень
#Великоднісвятки
#Писанки
#НКС
#спадщинаУкраїни
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#Великдень
#Слобожанськаписанка
#лабораторіядослідженняНКС
YouTube
Майстер-клас «Традиційне писанкарство.Слобожанська писанка»
Майстер-клас «Традиційне писанкарство. Слобожанська писанка»
КРАВЧЕНКО Наталія Дмитрівна,
президент Харківського клубу писанкарства,
керівник гуртка писанкарства Комунального закладу
«Харківська спеціальна школа № 5» Харківської обласної ради
КРАВЧЕНКО Наталія Дмитрівна,
президент Харківського клубу писанкарства,
керівник гуртка писанкарства Комунального закладу
«Харківська спеціальна школа № 5» Харківської обласної ради
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
від Кучерявої Лідії Марківни, 1941 р.н. м. Люботин, Харківського району, родом із с. Корбини Івани на Богодухівщині).
* Витинанка «ВЕЛИКДЕНЬ» виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської дитячої художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнанароднакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни
#НКС
#Паска
#Крашанка
#Великдень
#Великоднісвята
#НароднісвятаХарківщини
* Витинанка «ВЕЛИКДЕНЬ» виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської дитячої художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнанароднакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни
#НКС
#Паска
#Крашанка
#Великдень
#Великоднісвята
#НароднісвятаХарківщини
Forwarded from 🔶 Центр культури і мистецтва
6 січня, ВОДОХРЕЩА, за новоюліанським календарем. На Харківщині ще казали: Хрещення, Йордань, Ордань. На річці з льоду вирізали хрест, обливали його буряковим квасом. Батюшка там правив службу, освячував воду в Йордані і всі бажаючі набирали. З водою йшли додому, нею освячували худобу, птицю, в сараях, на подвір’ї. Після обіду виганяли кутю з покутя, бо вже зверешилися святки. Коли вигонили кутю, то стукали по святому вуглі хати макогоном, казали: «Геть, кутя, із покутя, а узвар на базар». Коли дівчата на виданні виганяли кутю, то слухали в якому кутку собака загавкає, в той бік і заміж піде.
Із експедиційних записів наших інформантів:
* «На річці вирубували хрест із льоду, ставляють той хрест, буряшним квасом обіллють його, розовий стоїть. Із церкви йдуть, так батюшка той як прийде, стане коло того хреста й чітає, біз шапки. І як до хреста дочітає, тоді пускають голубів, стріляють. [Що робили з водою? – Н.О.] Коли з річки воду приносили, нею бризкали скотину. На Водохреща кутю виганяли: «Вон кутя із покутя, а озвар на базар». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р. н.)
* «На річці вирізували хрест і там святили (воду – Н.О.). Святили воду і в колодізях. Нею худобу бризкали і дають, шоб вона хлиснула, побризкають хлібчіка і дадуть. [З чого робили кропильце? – Н.О.] Кропильце робили із м’яти, брали з собою, коли освячували воду до колодезя чи на Йордань, там його святили. В хліві, де худобинка, хрестик напишуть. [Де саме писали хрестик? – Н.О.] На дверцях. Варили вареники з картошкою, з капустою, а тоді ото прийде, вареничка положе. Коли вигонили кутю, казали: Геть, кутя, з покутя, а узвар на базар. Беруть цю кутю, виходять на вулицю, курям сипе і каже: Кво-кво-кво, шоб квочки сідали». (Зап. 09.07. 2002 р. у с. Оскіл на Ізюмщині Харківської області від Приходько Наталії Петрівни, 1926 р. н)
* «Виганяють кутю на другий день, на Хрещення вигонять з покутя. Ще як оце дівчата: Ану, беріт качалку та йдіть по вуглі стукайте та слухайте де собаки гавкають. Де собака гавка, в якім краї, то туда заміж ітимеш». (Зап. 03.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської області від Різник Анастасії Федорівни, 1910 р. н.)
* «Після Хрещення кутю виганяли. Нічого не варила на Хрещенія, одні млинці пекла тоненькі. Устануть, розколотять млинці, попикли, батько пішов раньче на Хрещенія, а мамка млинці попече, помазала масличком, в макітерку склала і поставила в піч, шоб теплі були. І мамки вбирається і йде на Хрещенія. Там харашо співають, охрести були, хрест об’язатєльно є, а тоді такі короги на палці були». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської області від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р. н.)
* Малюнок «ВИГАНЯЮТЬ КУТЮ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #Щедрийвечір #Новийрік #щедрівки #СлобожанськеРіздво #меланки #водохреща #Йордань
Із експедиційних записів наших інформантів:
* «На річці вирубували хрест із льоду, ставляють той хрест, буряшним квасом обіллють його, розовий стоїть. Із церкви йдуть, так батюшка той як прийде, стане коло того хреста й чітає, біз шапки. І як до хреста дочітає, тоді пускають голубів, стріляють. [Що робили з водою? – Н.О.] Коли з річки воду приносили, нею бризкали скотину. На Водохреща кутю виганяли: «Вон кутя із покутя, а озвар на базар». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р. н.)
* «На річці вирізували хрест і там святили (воду – Н.О.). Святили воду і в колодізях. Нею худобу бризкали і дають, шоб вона хлиснула, побризкають хлібчіка і дадуть. [З чого робили кропильце? – Н.О.] Кропильце робили із м’яти, брали з собою, коли освячували воду до колодезя чи на Йордань, там його святили. В хліві, де худобинка, хрестик напишуть. [Де саме писали хрестик? – Н.О.] На дверцях. Варили вареники з картошкою, з капустою, а тоді ото прийде, вареничка положе. Коли вигонили кутю, казали: Геть, кутя, з покутя, а узвар на базар. Беруть цю кутю, виходять на вулицю, курям сипе і каже: Кво-кво-кво, шоб квочки сідали». (Зап. 09.07. 2002 р. у с. Оскіл на Ізюмщині Харківської області від Приходько Наталії Петрівни, 1926 р. н)
* «Виганяють кутю на другий день, на Хрещення вигонять з покутя. Ще як оце дівчата: Ану, беріт качалку та йдіть по вуглі стукайте та слухайте де собаки гавкають. Де собака гавка, в якім краї, то туда заміж ітимеш». (Зап. 03.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської області від Різник Анастасії Федорівни, 1910 р. н.)
* «Після Хрещення кутю виганяли. Нічого не варила на Хрещенія, одні млинці пекла тоненькі. Устануть, розколотять млинці, попикли, батько пішов раньче на Хрещенія, а мамка млинці попече, помазала масличком, в макітерку склала і поставила в піч, шоб теплі були. І мамки вбирається і йде на Хрещенія. Там харашо співають, охрести були, хрест об’язатєльно є, а тоді такі короги на палці були». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської області від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р. н.)
* Малюнок «ВИГАНЯЮТЬ КУТЮ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #Щедрийвечір #Новийрік #щедрівки #СлобожанськеРіздво #меланки #водохреща #Йордань