Підступні прийменники...

Одна з найцікавіших частин нашої мови — це, безперечно, прийменники. Інтерес вони викликають уже на рівні визначення. У сучасному українському мовознавстві переважає думка, що це окремі слова з послабленим лексичним значенням. Проте існує погляд, що прийменники — особливі морфеми, наче суфікси або закінчення, що вживаються в деяких відмінках.

До речі, «відмінкові» суфікси українська зберегла в словах на кшталт небо — небеса, теля — теляти, але про них іншим разом.

На доведення думки, що прийменники не є окремими словами та не мають жодного лексичного значення, наводять такі аргументи:
• прийменники не бувають у називному значенні;
• у мовному потоці вони нерозривні зі словом, до якого належать. Тому деякі діти, що тільки навчилися грамоти, пишуть прийменники разом із сусіднім словом. Не дарма їх класифікують як проклітик — ненаголошених слів, фонетично нерозривних із наступним словом;
• вони не мають смислового наголосу (окрім випадків протиставлення).

Особливістю прийменників є можливість дистантної позиції з іменниками: до нового дому, у червоній книжці. Зрештою, це ставить під сумнів їхню морфологічну нерозривність із цими частинами мови. Проте можна стверджувати напевне, що разом з прикметниками, дієсловами та прислівниками прийменники стають префіксами: беззахисний, увійти, угорі.

#морфологія, #правопис, #морфеміка.

Типи лапок у виданнях різних років.

#правопис #графіка #письмо

— Христос воскрес!
— Воістину!
Чи воїстину?

Походить від істина, а перед нею прийменник в(о), тому так і пишуть. Люди кажуть воїстину, бо збіг голосних незручний і люди вставляють приголосний. Це зветься епентеза.
#етимологія #правопис