♦️З0 листопада, відзначають свято АНДРІЯ за новоюліанським календарем. На Харківщині цей день називали: Андросія, Андросима. За переказами, Андрій Первозванний перебував на слов’янській землі та на місці Андріївської церкви у Києві встановив хрест (що є добрим знаком).
Цієї пори у селах уже закінчилися всі польові роботи, тому молодь збиралася на досвітки та вечорниці. Саме в цей період припадало багато невеликих свят (Варвари, Сави), а за традицією на свята не працювали. Про такі дні приказували: якби не Савила, не Варила, не Андросила, то собі б сорочку справила.
На свято Андрія дівчата зазвичай ворожили на парубків та щасливе майбутнє заміжжя. Опівночі вони виходили на вулицю слухати долю, що вчується: якщо собака загавкає чи хтось заговорить – вийде заміж, а коли дошками заторохтить, то може померти. Також сіяли коноплі у сніг, щоб вийти заміж.
🔶* «На Андрія дівчата ворожили. Слухає долю, куди досками заторохтить. Єслі досками – вмре, а єслі чи собака (загавкає – Н.О.), або які розговори, то це вийде заміж.
Андрію, Андрію, Я на тебе коноплі сію. Шоб коноплі родили, А ми заміж ішли.
(А де коноплі сіяли? – Н.О.) Та за ворота бросала на сторони». (зап. 14.08.1994 р. с. Іванівка Шевченківщина від Пашкової Поліни Прохорівни, 1914 р. н.).
* «На Андрія не пряли. Казали: Якби не Андросія, то я б усі починки кундросила». (зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.)
* «На Андрія була народна приказка: Якби не Савила (свято Савки – Н.О.), не Варила (свято Варвари – Н.О.), не Андросила (свято Андрія – Н.О.), то собі б сорочку зкундросила. Якби не празнувала, то сорочку б собі справила». (зап. 21.07.2001 р. с. Чорноглазівка на Золочівщині від Кадничанської Лідії Варивонівни, 1929 р. н.)
* Витинанка «НА АНДРІЯ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнанароднакультура
#деньтрадиційноїкультури
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#НКС
#народнісвята
#Андрія
Цієї пори у селах уже закінчилися всі польові роботи, тому молодь збиралася на досвітки та вечорниці. Саме в цей період припадало багато невеликих свят (Варвари, Сави), а за традицією на свята не працювали. Про такі дні приказували: якби не Савила, не Варила, не Андросила, то собі б сорочку справила.
На свято Андрія дівчата зазвичай ворожили на парубків та щасливе майбутнє заміжжя. Опівночі вони виходили на вулицю слухати долю, що вчується: якщо собака загавкає чи хтось заговорить – вийде заміж, а коли дошками заторохтить, то може померти. Також сіяли коноплі у сніг, щоб вийти заміж.
🔶* «На Андрія дівчата ворожили. Слухає долю, куди досками заторохтить. Єслі досками – вмре, а єслі чи собака (загавкає – Н.О.), або які розговори, то це вийде заміж.
Андрію, Андрію, Я на тебе коноплі сію. Шоб коноплі родили, А ми заміж ішли.
(А де коноплі сіяли? – Н.О.) Та за ворота бросала на сторони». (зап. 14.08.1994 р. с. Іванівка Шевченківщина від Пашкової Поліни Прохорівни, 1914 р. н.).
* «На Андрія не пряли. Казали: Якби не Андросія, то я б усі починки кундросила». (зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.)
* «На Андрія була народна приказка: Якби не Савила (свято Савки – Н.О.), не Варила (свято Варвари – Н.О.), не Андросила (свято Андрія – Н.О.), то собі б сорочку зкундросила. Якби не празнувала, то сорочку б собі справила». (зап. 21.07.2001 р. с. Чорноглазівка на Золочівщині від Кадничанської Лідії Варивонівни, 1929 р. н.)
* Витинанка «НА АНДРІЯ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнанароднакультура
#деньтрадиційноїкультури
#лабораторіядослідженняНКС
#спадщинаУкраїни
#НКС
#народнісвята
#Андрія
9 березня СОРОК СВЯТИХ, за новоюліанським календарем. На Харківщині цей день ще називали «сόроки». За звичаєм, рано вранці господині ліпили та випікали пташок: «жайворонків», «сорок», щоб їх обов’язково було сорок. Бубликів також багато пекли разом із пташками, бо сім’ї великі, а смаколиків всім хотілося, особливо дітям. Пташки ліпили з однієї чи двох качалочок тіста, хвостик і крильця по краях розплескували та надрізали ножем, щоб красиві були. Замість очей ставили дрібні засушені ягоди, насіння соняшника чи кісточки з вишні.
Кожна дитина вибігала на вулицю і хвалилася своїми пташками. Вважалося, що цього дня має вилетіти сорок пташок – жайворонків, бо саме вони мали принести з собою тепло і весну. Щоб це швидше здійснилося бажання, діти розкладали пташок вздовж тину. Щемливі спогади з дитинства наших інформантів:
* «Мати як наліпе (жайворонків – Н.О.), а кажда мати по разному ліпила. І оце ми як виходимо на вулицю, в кажного пташка. І ото на тинах розкладаємо, шоб пташки прилетіли. А їх як назлітається клювати, та саме більше горобців. А мати: Оце ви горобців нагудували сьогодні. – Та ми ж ждали, шо може гуси прилетять» (Зап. 17.02.2022 р. с. Залиман Савинської селищної ради Ізюмського району Харківської області від Косенко Марії Андріївни, 1927 р.н.).
* «На Сорок святих пекли жайворонки. Ліпили жгутик, зав’язували восьмьоркою, а тоді розрізали крильця, в піч сажали, як пташку. Жайворонків роздавали і їли. Дітвора вибігали на вулицю і хвасталися пташками». (Зап. 05.05.2018 р. с. Лиман Слобожанської селищної ради від Тищенко Євдокії Яківни, 1937 р.н.)
* «На Сорок Святих бублики пекли. Бублики і жайворонки. На сорок Святих вилитіло сорок жайворонків. Нічого з ними не робили, їли і всьо» (Зап. 01.08.1994 р. с. Василенкове на Шевченківщині Харківської області від Балабай Марини Степанівни, 1907 р.н.)
* «Ліпили пташка із кіста, дзьобик, головка і пекли як шишки, звались вони жайворонки» (Зап. 09.07.2002 р. у с. Оскіл Ізюмського району Харківської області від Різник Фросина Максимівни, 1921 р.н.).
* «На Сорок святих пекли бублики і жайворонки. (Повинно бути сорок жайворонків? – Н.О.) Да. А бубликів я не помню, по багато пекли, може й по щьоту, ну я не знаю» (Зап. 04.08.1995 р. с. Новомиколаївка на Шевченківщині Харківської області від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Витинанка «НА СОРОК СВЯТИХ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #СорокСвятих #жайворонки
Кожна дитина вибігала на вулицю і хвалилася своїми пташками. Вважалося, що цього дня має вилетіти сорок пташок – жайворонків, бо саме вони мали принести з собою тепло і весну. Щоб це швидше здійснилося бажання, діти розкладали пташок вздовж тину. Щемливі спогади з дитинства наших інформантів:
* «Мати як наліпе (жайворонків – Н.О.), а кажда мати по разному ліпила. І оце ми як виходимо на вулицю, в кажного пташка. І ото на тинах розкладаємо, шоб пташки прилетіли. А їх як назлітається клювати, та саме більше горобців. А мати: Оце ви горобців нагудували сьогодні. – Та ми ж ждали, шо може гуси прилетять» (Зап. 17.02.2022 р. с. Залиман Савинської селищної ради Ізюмського району Харківської області від Косенко Марії Андріївни, 1927 р.н.).
* «На Сорок святих пекли жайворонки. Ліпили жгутик, зав’язували восьмьоркою, а тоді розрізали крильця, в піч сажали, як пташку. Жайворонків роздавали і їли. Дітвора вибігали на вулицю і хвасталися пташками». (Зап. 05.05.2018 р. с. Лиман Слобожанської селищної ради від Тищенко Євдокії Яківни, 1937 р.н.)
* «На Сорок Святих бублики пекли. Бублики і жайворонки. На сорок Святих вилитіло сорок жайворонків. Нічого з ними не робили, їли і всьо» (Зап. 01.08.1994 р. с. Василенкове на Шевченківщині Харківської області від Балабай Марини Степанівни, 1907 р.н.)
* «Ліпили пташка із кіста, дзьобик, головка і пекли як шишки, звались вони жайворонки» (Зап. 09.07.2002 р. у с. Оскіл Ізюмського району Харківської області від Різник Фросина Максимівни, 1921 р.н.).
* «На Сорок святих пекли бублики і жайворонки. (Повинно бути сорок жайворонків? – Н.О.) Да. А бубликів я не помню, по багато пекли, може й по щьоту, ну я не знаю» (Зап. 04.08.1995 р. с. Новомиколаївка на Шевченківщині Харківської області від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Витинанка «НА СОРОК СВЯТИХ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #СорокСвятих #жайворонки
17 березня останній день МАСНИЦІ. На Харківщині, тиждень перед Великим Постом, називали Масляна, Масляниця, Масниця. Кожного дня варили вареники із сиром, смажили млинці, ходили чи їздили один до одного в гості. Заміжні жінки «справляли колодку» (колодка – невеликий або великий дрючок), яку чіпляли неодруженим парубкам, яким вже час було одружитися. В’язали рушником чи мотузкою до ноги і водили по вулиці з метою «знайти парубку дівку». Щоб жінки відв’язали колодку, треба було відкупитися, тобто поставити їм могорич та пригостити. Як правило, жінки вели парубка до хати і батьки вже мали відкупляти сина. Не рідко колодку в’язали і дівці, яку приходили сватати, а вона відмовила. Дівчині замість колодки чіпляли хустку чи гроші на стрічці. Також колодку могли прив’язати батькові чи матері за те що сина не одружили чи доньку вчасно не віддали заміж. У неділю, останній день Масниці, називали – Прощена неділя, просили один у одного пробачення. Спогади наших інформантів.
*«Здоровій пеньок прив’язують. А єсть культурно там, із квіточкою. Там допустім стара дєва чи парубок такий уже у літах, оце в’язали їм колодки. (А що було з квіточкою? – Н.О.) Оця ж колодка, чурбачок такий прив’язували з квіточкою. Квіточку до чурбачка, вирьовочка і до ноги прив’язували, а він одкупався. До Масляної приспівували:
Масляна, Масляна, яка ти родная, Якби тебе сім неділь, а посту одная.
(Як ви проводжали Масницю? – Н.О.) Вареники варили, горілка була, яєшню жарили, сало» (Зап. 22.07.2000 р. с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «На Масляну, які хлопці не жонаті, якому нада жениться, в’язали колодку, він тоді одкуповується. (Колодка – це що? – Н.О.) З любого, хоч сокиру прив’яжуть, хоч праник, хоч якусь деревину. (Лєнтою прив’язували? – Н.О.) Вірьовкою до ноги, а то ухватили полотєнце, полотєнцем прив’язали. Він у хаті, а вони неожиданно зайшли, і на нього (прив’язали – Н.О.)». (Зап. 21.07.2003 р. с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р. н.)
* «Старухи ото напечут пиріжків, сметанки, хто блинчічок, хто орішки. І ото усі сходяться, чи в мою хату, чи в вашу, чи в чию. Ото сходяться і якоїсь наливочки (приносять – Н.О.), і ото Масляну справляют. (Колодку не чіпляли? – Н.О.) Оце ж колодки чіпляли, єслі оцей парубок не ожениться у Різдво, іде оце діло до Поста, заходе Піст, ніззя свальбів грати. Його ото уловлят і чіпляют йому колодку. (Який вигляд має колодка? – Н.О.) У наше времня, міні прив’язали гроші і лєнту, а як були погані года, парубкові прив’язали дрючок і повели додому. Ведут додому, шоб одкупляли родителі, шо сина не женили. (Дівчатам лєнту в’язали, а хлопцям дрючок? – Н.О.) Ага. Я уже тож така була, можно вже заміж було мене віддавати і прийшли баби, Масляну празнувати, і принесли лєнту і на лєнті прив’язані гроші, це ж куди. Хто хусточку приніс, хто матерійку. (А куди чіпляли? – Н.О.) На мене, там накинуть чі як. А хлопцям озьмуть якусь вірьовку, прив’яжуть дрючок і ведуть по вулиці його додому, шоб ставляли могорич. Баби пісні співали всяких разних» (Зап. 04.11.2020 р. м. Первомайський Харківської обл. від Мураховської Марії Микитівни, 1929 р. н., (с. Верхня Орілька на Первомайщині), Бібік Лідії Михайлівни, 1950 р. н. (с. Верхня Орілька).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «КОЛОДКА», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #Масниця #колодка
*«Здоровій пеньок прив’язують. А єсть культурно там, із квіточкою. Там допустім стара дєва чи парубок такий уже у літах, оце в’язали їм колодки. (А що було з квіточкою? – Н.О.) Оця ж колодка, чурбачок такий прив’язували з квіточкою. Квіточку до чурбачка, вирьовочка і до ноги прив’язували, а він одкупався. До Масляної приспівували:
Масляна, Масляна, яка ти родная, Якби тебе сім неділь, а посту одная.
(Як ви проводжали Масницю? – Н.О.) Вареники варили, горілка була, яєшню жарили, сало» (Зап. 22.07.2000 р. с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «На Масляну, які хлопці не жонаті, якому нада жениться, в’язали колодку, він тоді одкуповується. (Колодка – це що? – Н.О.) З любого, хоч сокиру прив’яжуть, хоч праник, хоч якусь деревину. (Лєнтою прив’язували? – Н.О.) Вірьовкою до ноги, а то ухватили полотєнце, полотєнцем прив’язали. Він у хаті, а вони неожиданно зайшли, і на нього (прив’язали – Н.О.)». (Зап. 21.07.2003 р. с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р. н.)
* «Старухи ото напечут пиріжків, сметанки, хто блинчічок, хто орішки. І ото усі сходяться, чи в мою хату, чи в вашу, чи в чию. Ото сходяться і якоїсь наливочки (приносять – Н.О.), і ото Масляну справляют. (Колодку не чіпляли? – Н.О.) Оце ж колодки чіпляли, єслі оцей парубок не ожениться у Різдво, іде оце діло до Поста, заходе Піст, ніззя свальбів грати. Його ото уловлят і чіпляют йому колодку. (Який вигляд має колодка? – Н.О.) У наше времня, міні прив’язали гроші і лєнту, а як були погані года, парубкові прив’язали дрючок і повели додому. Ведут додому, шоб одкупляли родителі, шо сина не женили. (Дівчатам лєнту в’язали, а хлопцям дрючок? – Н.О.) Ага. Я уже тож така була, можно вже заміж було мене віддавати і прийшли баби, Масляну празнувати, і принесли лєнту і на лєнті прив’язані гроші, це ж куди. Хто хусточку приніс, хто матерійку. (А куди чіпляли? – Н.О.) На мене, там накинуть чі як. А хлопцям озьмуть якусь вірьовку, прив’яжуть дрючок і ведуть по вулиці його додому, шоб ставляли могорич. Баби пісні співали всяких разних» (Зап. 04.11.2020 р. м. Первомайський Харківської обл. від Мураховської Марії Микитівни, 1929 р. н., (с. Верхня Орілька на Первомайщині), Бібік Лідії Михайлівни, 1950 р. н. (с. Верхня Орілька).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «КОЛОДКА», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #Масниця #колодка
З 18 березня розпочинається ВЕЛИКИЙ ПІСТ, що триватиме сім тижнів до Великодня. Крім того, що піст найдовший із всіх постів, що є протягом року, та ще й строгий. У піст не дозволялося вживати нічого скоромного, молочного, а також заборонялися гуляння, вечорниці, танці, співи. Виключенням були лише веснянки, які співали дівчата, закликаючи весну. Цього дня не можна жінкам ходити по хатах. Заходити у хату могли лише чоловіки та хлопчики, якщо чоловік не зайшов до хати, то треба було звести хоч пса. Зранку господині пекли коржики, які називали «жиляники» чи «жилявики», а також пампушки. Терли хрін, розводили буряковим квасом, обливали ним випічку і їли. Понеділок називали ще «полоскозуб», бо «полоскали горілкою зуби», щоб нічого скоромного не лишилося. Спогади наших респондентів.
* «У понеділок полоскали тільки горілкою рот мужики. Це вже був жилавий понеділок, баби по хатах не ходили. У цей день наступав строгий Піст, їли тіки хліб і воду, а як були дуже богомольні, даже й води не пили. Оце цілий день – заговини на Піст». (Зап. 03.02.2019 р. с. Малинівка Чугуївського району Харківської обл. від учасниць фольклорного колективу «Малинова криниця»).
* «У Первий день посту зуби полоскали. Після м’ясниць і після Масляної ходив зуби полоскать». (Зап. 03.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Земляного Степана Пилиповича, 1900 р.н.).
* «Жиляний понеділок називався. Це «жиляники», панпушки пекли, хроном намазували. (Намазували чи обливали хроном? – Н.О.) По-разному, єсть намазували, а єсть обливали. Натирали хрін і обмазували панпушки. Укріпляли здоров’я хроном». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «У жилявий понеділок мамка пекла панпушки і хрону терли. Так ми на піст закалювалися, а в піст їли цибулю та борщ пісний». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р.н.).
* «Жилавий понеділок. На піст, к Великодню, це заговини були. Уже усе їли м’ясне, молочне, а вже у понеділок, «жилавий» понеділок називався. Тісто, тільки на воді було, там коржик який спечуть, там суп зварять, чі затірку, чі галушки, чі шо, на воді, пісне. Уже ні молока, ні масла, ні сиру, ні сала, оцього нічого вже ніззя сім неділь. Жиляники – це панпушки напечуть на воді. Готовили хрін і редьку. Хріна того нарубають, натруть, тоді з квасом і угощалися. А редьку тоже ж так, чістили її, кришили, солькою солили». (Зап. 21.07.2003 р. с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «ЖИЛЯВИЙ ПОНЕДІЛОК», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Жилявийпонеділок #Піст
* «У понеділок полоскали тільки горілкою рот мужики. Це вже був жилавий понеділок, баби по хатах не ходили. У цей день наступав строгий Піст, їли тіки хліб і воду, а як були дуже богомольні, даже й води не пили. Оце цілий день – заговини на Піст». (Зап. 03.02.2019 р. с. Малинівка Чугуївського району Харківської обл. від учасниць фольклорного колективу «Малинова криниця»).
* «У Первий день посту зуби полоскали. Після м’ясниць і після Масляної ходив зуби полоскать». (Зап. 03.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Земляного Степана Пилиповича, 1900 р.н.).
* «Жиляний понеділок називався. Це «жиляники», панпушки пекли, хроном намазували. (Намазували чи обливали хроном? – Н.О.) По-разному, єсть намазували, а єсть обливали. Натирали хрін і обмазували панпушки. Укріпляли здоров’я хроном». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «У жилявий понеділок мамка пекла панпушки і хрону терли. Так ми на піст закалювалися, а в піст їли цибулю та борщ пісний». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р.н.).
* «Жилавий понеділок. На піст, к Великодню, це заговини були. Уже усе їли м’ясне, молочне, а вже у понеділок, «жилавий» понеділок називався. Тісто, тільки на воді було, там коржик який спечуть, там суп зварять, чі затірку, чі галушки, чі шо, на воді, пісне. Уже ні молока, ні масла, ні сиру, ні сала, оцього нічого вже ніззя сім неділь. Жиляники – це панпушки напечуть на воді. Готовили хрін і редьку. Хріна того нарубають, натруть, тоді з квасом і угощалися. А редьку тоже ж так, чістили її, кришили, солькою солили». (Зап. 21.07.2003 р. с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «ЖИЛЯВИЙ ПОНЕДІЛОК», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Жилявийпонеділок #Піст
25 березня БЛАГОВІЩЕННЯ, за новоюліанським календарем. Велике релігійне свято, люди ходили до церкви, святкували. У цей день не можна взагалі нічого робити, як казали: «Навіть пташка гнізда не в’є». Тож не гріх було і бабам зібратися та за двором посидіти, «погомоніти», новинами поділитися. Примічали, яка погода на Благовіщення, така мала бути і на Великдень. Великим святом вважався і наступний день, 26 березня, який називали «празник Благовісника». Підтвердженням є спогади від наших інформантів.
*«Благовіщення каратєльний празник. Кажуть: «шо птичка гнізда в цей день не в’є». Ми придержуємося всіх празників, які наші батьки празнували. Не знаємо правільно чи ні, а батьки наші празнували і ми празнуємо». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «Дочка розказувала, а їй старенький чоловік розказував. Було озеро й верби були, птиці було багато, аж кричать. А він каже під Благовіщення: «Ну завтра, хоч одну почуїте? Не почуїте до обід ні однієї птички, і не кукне». І каже: ми так просиділи до обід, (спостерігали – Н.О.) птичка, каже, гнізда не мосте на оце Благовіщення». (Зап. 31.07.1994 р. у с. Гетьманівка на Шевченківщині Харківської обл. від Котенко Марії Олександрівни, 1913 р. н. (с. Малі Кринки на Шевченківщині).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «БЛАГОВІЩЕННЯ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #Благовіщення #народнісвята #календарнаобрядовість
*«Благовіщення каратєльний празник. Кажуть: «шо птичка гнізда в цей день не в’є». Ми придержуємося всіх празників, які наші батьки празнували. Не знаємо правільно чи ні, а батьки наші празнували і ми празнуємо». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «Дочка розказувала, а їй старенький чоловік розказував. Було озеро й верби були, птиці було багато, аж кричать. А він каже під Благовіщення: «Ну завтра, хоч одну почуїте? Не почуїте до обід ні однієї птички, і не кукне». І каже: ми так просиділи до обід, (спостерігали – Н.О.) птичка, каже, гнізда не мосте на оце Благовіщення». (Зап. 31.07.1994 р. у с. Гетьманівка на Шевченківщині Харківської обл. від Котенко Марії Олександрівни, 1913 р. н. (с. Малі Кринки на Шевченківщині).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «БЛАГОВІЩЕННЯ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #Благовіщення #народнісвята #календарнаобрядовість
10 квітня СЕРЕДРОХРЕСНА СЕРЕДА, що ділить Великий Піст навпіл. На Харківщині господні випікали обрядове печиво у вигляді хрестиків і називали їх «хрѐсті», «хрестець» або «хрестик». Вони були різних розмірів. Найбільші хрѐсті випікали, засушували, занурювали у посівне зерно, а коли їхали у поле сіяти, то брали обов’язково з собою. У обрядову випічку, особливо у великі хрестики, вкладали дрібні гроші. Хто знаходив копійки, мав бути щасливим. У невеличкі хрестики також вкладали гроші або ж вуглинку. Хто з діток знаходив гроші, радів, бо мав бути щасливим, кому ж діставалася вуглинка, не дуже вдалим буде рік. Зазвичай, для кращого смаку, хрѐсті зверху змазували збитим яйцем чи медом.
Із спогадів наших інформантів.
* «Середохресна, середина посту, на четвертій неділі у середу. Пекли хрѐсті, робили птичічки». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* «Хрѐсті пекли, хто які спече. Діткам маненькі хрестики пекли, виносили (обмінювалися – Н.О.). Як у кого був мед, медом мазали зверху, а в нас меду не було, мати яйцем обмазувала». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «Тоді пекли ми хрести. В одному спеченому хресті клали печинку в середину, а в другий клали гроші. Як ти житимеш харашо, гроші попадуть тобі, а якшо плохо, печинка (камінчик з печі – Н.О.), а хоч вуглинка». (Зап. 09.07.2002 р. у с. Оскіл Ізюмського р-ну Харківської обл. від Рєзнік Фросина Максимівни, 1921 р.н.).
* «На Середохресну хрести пекли, і клали туди гроші. Кому попадуться гроші, ой щасливий чоловік, в того будуть гроші водиться». (Зап. 04.08.1995 р. у с. Новомиколаївка на Шевченківщині Харківської обл. від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н).
* «Хрестики, отак наврперехрестя кладеш, напечуть, а тоді і їдять». (Зап. 02.07.1996 р. с. Черкаські Тишки Харківського р-ну Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Фросині Семенівни, 1924 р.н.).
* «На Середохресну пекли хрести і їхали з ними в поле, коли начинали сіяти». (Зап. 13.08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «СЕРЕДОХРЕСНА СЕРЕДА», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Середохреснасереда #хресті
Із спогадів наших інформантів.
* «Середохресна, середина посту, на четвертій неділі у середу. Пекли хрѐсті, робили птичічки». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* «Хрѐсті пекли, хто які спече. Діткам маненькі хрестики пекли, виносили (обмінювалися – Н.О.). Як у кого був мед, медом мазали зверху, а в нас меду не було, мати яйцем обмазувала». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «Тоді пекли ми хрести. В одному спеченому хресті клали печинку в середину, а в другий клали гроші. Як ти житимеш харашо, гроші попадуть тобі, а якшо плохо, печинка (камінчик з печі – Н.О.), а хоч вуглинка». (Зап. 09.07.2002 р. у с. Оскіл Ізюмського р-ну Харківської обл. від Рєзнік Фросина Максимівни, 1921 р.н.).
* «На Середохресну хрести пекли, і клали туди гроші. Кому попадуться гроші, ой щасливий чоловік, в того будуть гроші водиться». (Зап. 04.08.1995 р. у с. Новомиколаївка на Шевченківщині Харківської обл. від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н).
* «Хрестики, отак наврперехрестя кладеш, напечуть, а тоді і їдять». (Зап. 02.07.1996 р. с. Черкаські Тишки Харківського р-ну Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Фросині Семенівни, 1924 р.н.).
* «На Середохресну пекли хрести і їхали з ними в поле, коли начинали сіяти». (Зап. 13.08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «СЕРЕДОХРЕСНА СЕРЕДА», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Середохреснасереда #хресті
🔶️ 14 квітня відбулася Учнівська науково-практична конференція «Етнологія і фольклористика» у межах Відкритого дистанційного фестивалю-конкурсу традиційної народної культури «КРОКОВЕЄ КОЛО» для дітей та молоді. На конференції були представлені цікаві роботи по дослідженню традиційної народної культури Слобожанщини, нематеріальної культурної спадщини Харківщини. Представляємо теми доповідей юних науковців:
*ТРИ ЖІНКИ, ТРИ ДОЛІ, ТРИ ОСЕЛІ
Дарина БУХОНСЬКА, вихованка Чугуївського центру туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради Харківської області. Керівник – Логачова Надія Валентинівна.
*ТРАДИЦІЇ СВЯТА СПИРИДОНА СОНЦЕВОРОТА НА СЛОБОЖАНЩИНІ
Андрій ДАРІЙ, вихованець народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області. Керівник – Коваль Ольга Володимирівна.
*ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ РІДНОГО КРАЮ: РЕТРОСПЕКТИВИ І СЬОГОДЕННЯ
Софія КОШЛАЙ, учениця Пологівської гімназії Новосанжарської селищної ради Полтавської області. Керівник – Бровко Інна Олександрівна.
*ОБРЯДОВИЙ ЦИКЛ ВЕЛИКОДНЯ НА СЛОБОЖАНЩИНІ
Данііл Пересічанський, вихованець народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області. Керівник – Коваль Ольга Володимирівна.
*НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ПИСАНКАРСТВА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СВІТОГЛЯДУ
Вероніка РЕБРОВА, учениця 9 класу КЗ «Чугуївський ліцей № 7», вихованка Чугуївського центру туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради Харківської області. Керівник – Сокрут Алла Миколаївна.
*СВІЙСЬКІ ТВАРИНИ В ТРАДИЦІЙНИХ ОБРЯДА ТА ПОБУТОВІЙ МАГІЇ УКРАЇНЦІВ НА ПРИКЛАДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Дарина ЧЕРНИШЕВА, учениця 11-Б класу КЗ «Харківський ліцей № 54 Харківської міської ради», вихованка КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради. Керівники – Щур Юлія Михайлівна, Пристюк Надія Петрівна, Сушко Валентина Анатоліївна.
Як і завжди, на конференції були присутні дослідники та науковці традиційної культурної спадщини нашого народу, які оцінюють доповіді, задають питання юним дослідникам та радять на що слід звернути увагу у подальшій роботі над представленими дослідженнями.
Щиро дякуємо всім за участь у конференції! Зичимо здоров’я, добробуту, щастя, удачі, Перемоги та творчої наснаги у дослідженнях традиційної народної культури нашої держави.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #СпілкаетнологівіфольклористівмістаХаркова #лабораторіядослідженняНКС #фестиваліХарківщини #спадщинаХарківщини #спадщинаУкраїни #Кроковеєколо #учнівськанауковопрактичнаконференція #дослідженнятрадиційноїкультури #НКС #народнісвята #календарнаобрядовість
*ТРИ ЖІНКИ, ТРИ ДОЛІ, ТРИ ОСЕЛІ
Дарина БУХОНСЬКА, вихованка Чугуївського центру туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради Харківської області. Керівник – Логачова Надія Валентинівна.
*ТРАДИЦІЇ СВЯТА СПИРИДОНА СОНЦЕВОРОТА НА СЛОБОЖАНЩИНІ
Андрій ДАРІЙ, вихованець народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області. Керівник – Коваль Ольга Володимирівна.
*ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ РІДНОГО КРАЮ: РЕТРОСПЕКТИВИ І СЬОГОДЕННЯ
Софія КОШЛАЙ, учениця Пологівської гімназії Новосанжарської селищної ради Полтавської області. Керівник – Бровко Інна Олександрівна.
*ОБРЯДОВИЙ ЦИКЛ ВЕЛИКОДНЯ НА СЛОБОЖАНЩИНІ
Данііл Пересічанський, вихованець народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області. Керівник – Коваль Ольга Володимирівна.
*НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ПИСАНКАРСТВА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СВІТОГЛЯДУ
Вероніка РЕБРОВА, учениця 9 класу КЗ «Чугуївський ліцей № 7», вихованка Чугуївського центру туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради Харківської області. Керівник – Сокрут Алла Миколаївна.
*СВІЙСЬКІ ТВАРИНИ В ТРАДИЦІЙНИХ ОБРЯДА ТА ПОБУТОВІЙ МАГІЇ УКРАЇНЦІВ НА ПРИКЛАДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Дарина ЧЕРНИШЕВА, учениця 11-Б класу КЗ «Харківський ліцей № 54 Харківської міської ради», вихованка КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради. Керівники – Щур Юлія Михайлівна, Пристюк Надія Петрівна, Сушко Валентина Анатоліївна.
Як і завжди, на конференції були присутні дослідники та науковці традиційної культурної спадщини нашого народу, які оцінюють доповіді, задають питання юним дослідникам та радять на що слід звернути увагу у подальшій роботі над представленими дослідженнями.
Щиро дякуємо всім за участь у конференції! Зичимо здоров’я, добробуту, щастя, удачі, Перемоги та творчої наснаги у дослідженнях традиційної народної культури нашої держави.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #СпілкаетнологівіфольклористівмістаХаркова #лабораторіядослідженняНКС #фестиваліХарківщини #спадщинаХарківщини #спадщинаУкраїни #Кроковеєколо #учнівськанауковопрактичнаконференція #дослідженнятрадиційноїкультури #НКС #народнісвята #календарнаобрядовість
23 квітня за новоюліанським календарем відзначають день СВЯТОГО ЮРІЯ. На Харківщині більшість інформантів літнього віку цей день називали «Ягорія». Коли ж мова йшла про росу, то казали: «юр’ївська роса». Зазвичай виганяли перший раз навесні худобу на пашу, намагалися, щоб корови пройшли по юр’ївській росі – молока буде більше. Гілочкою освяченої вербички хльоскали, «шоб худобину ніхто не зурочив». Також цього дня саджали огірки, гарбузи, кавуни та дині, щоб був багатий урожай.
*«На Ягорія запасювали худобу. Виганяли, шоб паслася до схід сонця. Кажний хазяїн виганяв, шоб корова пройшлася по юр’ївській росі». (Зап. 19.07.2003 р. у с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської обл. від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «А весною тоді, як виганяють уже худобу, так ото беруть той прутик і б’ють корову, гонють свяченою вербичкою». (Зап. 02.07.1996 р. у с. Черкаські Тишки Харківського р-ну Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Фросини Семенівни, 1924 р.н.).
* «Вербичкою випроводжали корову на пашу, і знову гілочку ставили на покутя». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* «На Ягорія виганять скотину перший раз навесні на попас і сіють огирки». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
*«Казали, шо звірями управля Ягорій». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р.н..)
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ЮРІЯ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Юрія
*«На Ягорія запасювали худобу. Виганяли, шоб паслася до схід сонця. Кажний хазяїн виганяв, шоб корова пройшлася по юр’ївській росі». (Зап. 19.07.2003 р. у с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської обл. від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «А весною тоді, як виганяють уже худобу, так ото беруть той прутик і б’ють корову, гонють свяченою вербичкою». (Зап. 02.07.1996 р. у с. Черкаські Тишки Харківського р-ну Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Фросини Семенівни, 1924 р.н.).
* «Вербичкою випроводжали корову на пашу, і знову гілочку ставили на покутя». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* «На Ягорія виганять скотину перший раз навесні на попас і сіють огирки». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
*«Казали, шо звірями управля Ягорій». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р.н..)
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ЮРІЯ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Юрія
28 квітня, за тиждень до Великодня, православні відзначають ВЕРБНУ НЕДІЛЮ. Пізно ввечері, напередодні свята, чи рано вранці у неділю, віряни йшли до церкви на службу, освячували гілочки вербички, несли додому і хльоскали нею всіх членів родини, щоб вони були здорові і не хворіли. Гілочки зв’язували у пучечок і зберігали на покуті за іконами, «шоб грім та блискавка хату не запалили». Коли пекли паску на Великдень, маленькими гілочками приколювали шишку чи хрестик на вершечок паски, щоб гарно вдалася обрядова випічка, щоб «верх у пасці не з’їхав». Їх також кидали у піч, щоб паска гарно загнітилася. Нею вигонили і худобу на пашу перший раз навесні. Зазвичай у кінці городу, якщо там була близько вода, господарі намагалися уткнути галузку, щоб вербичка росла. У народних піснях часто згадується верба: «В кінці греблі шумлять верби…» чи «Ой ти, верба, де ти зросла?..». Із спогадів наших інформантів.
* «Гілочки свяченої верби, батько там чі мати принесуть, пошльопають і нас усих, і бабусю: Верба б’є, не я б’ю, через тиждень та Великдень». (Зап. 22.07.2003 р. у с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської обл. від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «Було колись нарубають верби, кладуть у церкві, а тоді батюшка мирує, і дає вербу. Колись же так, хрестик пише на лобі, оливкою. І дає там гилку чи дві, хто скіки попросе. Тоді приходють із церкви, у хаті поставлють у святий вугол, і стоїть вербичка. Як приходють із церкви з вербою, хто дома, того начінають вербою бить і кажуть: Верба б’є, не я б’ю, Через тиждень – Великдень От недалечно червоне яєчко». (Зап. 02.07.1996 р. с. Черкаські Тишки Харківського району Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р. н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р. н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р. н., Кіяшко Єфросині Семенівни, 1924 р.н.)
* «На Вербну неділю ходили в церкву святити вербу, а дома нею хльоскали дітей і приказували:
Верба б’є, не я б’ю
За тиждень – Великдень
Ось недалечко червоне яєчко.
Вербу зберігали дома». (Зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.)
* «Вербу ставили на покуті, а тоді на другий день (у понеділок – Н.О.) виходиш, кого стрінеш (хльошкаєш – Н.О.): Не я б’ю, а верба б’є, Не я б’ю, а верба б’є, і по ногах». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* «Я не застала церкви. (Що робили на Вербну неділю? – Н.О.). Уставали пораненько, йшли вербу зрізали і приносили додому, ставляли». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.)
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «ВЕРБНА НЕДІЛЯ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Вербнанеділя
* «Гілочки свяченої верби, батько там чі мати принесуть, пошльопають і нас усих, і бабусю: Верба б’є, не я б’ю, через тиждень та Великдень». (Зап. 22.07.2003 р. у с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської обл. від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «Було колись нарубають верби, кладуть у церкві, а тоді батюшка мирує, і дає вербу. Колись же так, хрестик пише на лобі, оливкою. І дає там гилку чи дві, хто скіки попросе. Тоді приходють із церкви, у хаті поставлють у святий вугол, і стоїть вербичка. Як приходють із церкви з вербою, хто дома, того начінають вербою бить і кажуть: Верба б’є, не я б’ю, Через тиждень – Великдень От недалечно червоне яєчко». (Зап. 02.07.1996 р. с. Черкаські Тишки Харківського району Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р. н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р. н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р. н., Кіяшко Єфросині Семенівни, 1924 р.н.)
* «На Вербну неділю ходили в церкву святити вербу, а дома нею хльоскали дітей і приказували:
Верба б’є, не я б’ю
За тиждень – Великдень
Ось недалечко червоне яєчко.
Вербу зберігали дома». (Зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.)
* «Вербу ставили на покуті, а тоді на другий день (у понеділок – Н.О.) виходиш, кого стрінеш (хльошкаєш – Н.О.): Не я б’ю, а верба б’є, Не я б’ю, а верба б’є, і по ногах». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* «Я не застала церкви. (Що робили на Вербну неділю? – Н.О.). Уставали пораненько, йшли вербу зрізали і приносили додому, ставляли». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.)
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «ВЕРБНА НЕДІЛЯ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Вербнанеділя
5 травня відзначається велике християнське свято – ВЕЛИКДЕНЬ. На Харківщині його називали «Паска». За традицією до свята готувалися заздалегідь: білили в хаті, прали всю білизну, наводили лад в оселі, господарських спорудах та на подвір’ї. До свята господині пекли паски та калачі, також випікали чи готували сирні паски. Паску, яку несли до церкви освячувати, пекли найбільшу, зазвичай у великій формі чи цеберці. Зверху з тіста викладали хрест, по середині саджали шишку і приколювали її гілочкою освяченої верби, «щоб верх паски не зійшов на бік». Напередодні фарбували крашанки, готували «дряпанки» та допікали паски, щоб скласти великодній кошик та в суботу на вечір йти до церкви. У кошик клали велику паску, крашанки, домашню ковбасу, сіль, пшоно, свічки. У неділю, після служби та освячення харчів, йшли додому. Перед тим як сісти до столу, у воду клали найкращу крашанку і нею вмивалися, щоб бути красивими та здоровими. Вся родина молилися Богу, сідали до столу і розгівлялися спочатку освяченою паскою та крашанкою. Шкаралупи з крашанки збирали, а потім віддавали курям, щоб краще неслися, закопували на городі, щоб був гарний врожай чи несли до річки і пускали на воду, але на смітник ніколи не викидали. У цей день на кладовище не ходили, а кожна господиня у кошик складала крашанки та порізану скибочками паску і розносили по сусідах, щоб пом’янути померлих родичів. Ось деякі спогади наших інформантів.
* «Приходили додому з освяченими пасками. Хазяйка брала в кошик паску і крашанки і розносили по сусідах кусочок паски і крашанку». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської області від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині Харківської області). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «Тоді як паску пекти, тоді ж у хормах, хорми такі круглі були. А та шо святить, у цеберку, спече та насилу витягне. Тоді ту вербичку ламає і приштрикує. Зверху отак приколює і вона підходе і підходе (паска – Н.О.), а набік нікуди не сходе. Свяченою ж вербою приколене. На паску зверху клали хрест на всю хлібину. На середині хреста прогребеш ямочку, зробиш шишку і приштрикнеш свяченою вербою (по середині – Н.О.). І я так робила. І вона йде, йде, йде і вийде рівна, нікуди набік не зойде». (Зап. 22.07.2003 р. с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської області від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «А то як пекли паску, калачі, там ламають (освячену гілочку вербички – Н.О.) і приколюють, щоб не розходилося. (Калач плели косою? – Н.О.) Та плели і косою. До Паски пекли паски і калачі». (Запис 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «Крашанки у нас у цибулі (цибулинні – Н.О.) красили. На Великдень казали шо у воду крашанку кладіт, нею вмивайтеся, будеш гарна. Шкаралупи курям віддавали». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «НА ВЕЛИКДЕНЬ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #НКС #лабораторіядослідження #календарнаобрядовість #спадщинаУкраїни #Великдень #паска #крашанка
* «Приходили додому з освяченими пасками. Хазяйка брала в кошик паску і крашанки і розносили по сусідах кусочок паски і крашанку». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської області від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині Харківської області). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «Тоді як паску пекти, тоді ж у хормах, хорми такі круглі були. А та шо святить, у цеберку, спече та насилу витягне. Тоді ту вербичку ламає і приштрикує. Зверху отак приколює і вона підходе і підходе (паска – Н.О.), а набік нікуди не сходе. Свяченою ж вербою приколене. На паску зверху клали хрест на всю хлібину. На середині хреста прогребеш ямочку, зробиш шишку і приштрикнеш свяченою вербою (по середині – Н.О.). І я так робила. І вона йде, йде, йде і вийде рівна, нікуди набік не зойде». (Зап. 22.07.2003 р. с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської області від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «А то як пекли паску, калачі, там ламають (освячену гілочку вербички – Н.О.) і приколюють, щоб не розходилося. (Калач плели косою? – Н.О.) Та плели і косою. До Паски пекли паски і калачі». (Запис 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «Крашанки у нас у цибулі (цибулинні – Н.О.) красили. На Великдень казали шо у воду крашанку кладіт, нею вмивайтеся, будеш гарна. Шкаралупи курям віддавали». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «НА ВЕЛИКДЕНЬ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #НКС #лабораторіядослідження #календарнаобрядовість #спадщинаУкраїни #Великдень #паска #крашанка
ПРОВОДИ відзначають через тиждень після Великодня, у понеділок чи вівторок. На Харківщині ці дні ще називали «Проводки», «Гробки», «Могилки». На кладовище ходили всією родиною, щоб пом’янути рідних, близьких та знайомих, хто відійшов у вічність. Для цього простеляли рушники на траві, на них викладали харчі, ставили напої і поминали небіжчиків. На могилку клали скибочку паски, крашанку, печиво, цукерки, на хрест в’язали хустку чи рушничок, в залежності від того хто похований. Вдома у родинному колі також поминали своїх рідних.
* «На помини ходили на могилки. Якшо чоловік похований, то на хрест в’язали рушник, а як жінка, то хустку. Зараз так само роблять». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської області від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлучччині Харківської області). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «На хрест, де похований мужик, рушничок вішали, а баба – хусточку. Клали на гробик яйця, пасочку, канхвети». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «Поминали на Проводи. Понеділка дождуть, не цей шо після Великодня, а другий. Тоді ідуть на кладовище, там по могилках співають. Простелають лантух баби, а ми ж бігаємо, виносять і холодці і все, тоді сідають. Так нам шо, по яйцю дадуть, канхветів дадуть, «Біжіть». Ну ми й побігли. А вони сідають там обідать на кладовищі». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «НА ПРОВОДИ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Проводи
* «На помини ходили на могилки. Якшо чоловік похований, то на хрест в’язали рушник, а як жінка, то хустку. Зараз так само роблять». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської області від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлучччині Харківської області). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «На хрест, де похований мужик, рушничок вішали, а баба – хусточку. Клали на гробик яйця, пасочку, канхвети». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «Поминали на Проводи. Понеділка дождуть, не цей шо після Великодня, а другий. Тоді ідуть на кладовище, там по могилках співають. Простелають лантух баби, а ми ж бігаємо, виносять і холодці і все, тоді сідають. Так нам шо, по яйцю дадуть, канхветів дадуть, «Біжіть». Ну ми й побігли. А вони сідають там обідать на кладовищі». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «НА ПРОВОДИ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Проводи
ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ. На Харківщині напередодні свята, у суботу, хлопці і дівчата ходили в ліс, на луки за клечанням чи квічанням. Ламали гілки дерев (чорноклена, липи, тополі, кленка, дубка, осики), рвали трави (чебрець, йор, любисток)збирали квіти. Усім цим, так званим клечанням, прикрашали в хаті і біля хати. Гілки осики втикали біля хвіртки, біля входу в хату, щоб злі сили не заходили на подвір’я. Втикали гілочки осики і на горищі, щоб грім хату не запалив. Великі гілки деревця закопували перед входом до хати і поливали, щоб довше було зеленим.
У неділю зранку йшли до церкви, а потімсвяткували. Відзначали Зелену неділю три дні. Всереду зранку клечання знімали, або ж воно висілотиждень, а потім збирали, віддавали худобі, палили чи несли на воду, якщо довго не було дощу. Травичку з долівки могли зберігати на горищі, вважали що вона оберігає хату від грози, а якщо в сім’ї хтось помирав протягом року, то набивали сухою травою подушку. У святкові дні намагалися не купатися у річці – боялися русалок, які могла затягти у воду. Особливо заборона стосувалася дітей, казали: «Не ходи до річки, а то русалка вхвате».
А ось що нам розповідали про це свято нашіреспонденти.
* «Перед Зеленою неділею посипали долівку в хатіполинем, шоб блохи не так кусали. Травичкою, чебрецем посипали, вішали квічання з кленка, з липи, з осики. Квічання в хаті запихали за картини.Осику чіпляли до хвірки та до дверей хліва, у якому стоїть корова. Чіпляли у суботу і висіло покине посохне, клечання палили. Траву з долівкизбирали і зберігали на горищі. Як хто вмре, то подушку ним набивали». (Зап. 21.07.2001 р. у с. Чорноглазівка на Золочівщині Харківської області від Кадничанської Лідії Варивонівни, 1929 р.н.).
* «Перед Зеленою неділею хлопці ходили в ліс, рубали дубок і ним уквітчували в хаті, в дворі. В хаті трусили чебрецем, йором. Гілочки осикивкопували біля порогу по одній з обох боків, їхполивали, шоб довше була зеленою, стояла покивсохне. Клечання висіло в хаті поки засохне, а потом разом з гілочками осики палили. «Барана справляли» (різали – Н.О.) порося чи гусака». (Зап. 20.07.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківської області від Решетняк Марії Тихонівни, 1914 р.н., Зінченко Віри Олександрівни, 1949 р.н.).
* «На Зелену неділю трави збирали, з них заварювали чай, мили волосся, шоб лучче росло.Клечання висіло три дні: неділя, понеділок і вівторок. Дітей не пускали на річку купатися, казали: «Не ходіть купатися, бо русалка вхвате». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківськоїобласті від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* «На Зелену неділю обізатєльно буде дощік. (Гілки яких дерев ломали? – Н.О.) Це осика обізатєльно. Вносили в хату, чіпляли і поза карточками, і на крильці, і коло воріт становили. Стовпи були біля хати і до отих стовпів в’язали чорноклен і берестки ламали. А хати ж були, полів не було, долівки змазували. Це обізатєльно долівку треба було змазати к Троїці і травичкою потрусить: полинем, деревійчиком, чебрецем зсипали долівки, любисток ставили у воду. Це, кажуть, після Троїці через тиждень її (осику – Н.О.) даже на горіще втикали, шоб гроза не вдарила. Осику чіпляли на горище за лату. Як тиждень повисе, прибирають. Скотині оддадуть, як є зелененьке». (Зап. 02.07.2002 р. у с. Кам’янка Ізюмського району Харківської області від Терновської Ганни Максимівни, 1917 р.н., Криси Уляни Іванівни, 1913 р.н., Здоровець Ганни Олексіївни, 1918 р.н., Іванюшенко Надії Тимофіївни, 1923 р.н., Лагун Ніни Максимівни, 1921 р.н.).
* «Клечання зберігали на горищі, шоб грім хати не запалив». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на ЗолочівщиніХарківської області від Старченко Євдокії Сергіївни, 1912р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ», виконала Наталія Денисенко, викладачка Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Зеленанеділя #Трійця
У неділю зранку йшли до церкви, а потімсвяткували. Відзначали Зелену неділю три дні. Всереду зранку клечання знімали, або ж воно висілотиждень, а потім збирали, віддавали худобі, палили чи несли на воду, якщо довго не було дощу. Травичку з долівки могли зберігати на горищі, вважали що вона оберігає хату від грози, а якщо в сім’ї хтось помирав протягом року, то набивали сухою травою подушку. У святкові дні намагалися не купатися у річці – боялися русалок, які могла затягти у воду. Особливо заборона стосувалася дітей, казали: «Не ходи до річки, а то русалка вхвате».
А ось що нам розповідали про це свято нашіреспонденти.
* «Перед Зеленою неділею посипали долівку в хатіполинем, шоб блохи не так кусали. Травичкою, чебрецем посипали, вішали квічання з кленка, з липи, з осики. Квічання в хаті запихали за картини.Осику чіпляли до хвірки та до дверей хліва, у якому стоїть корова. Чіпляли у суботу і висіло покине посохне, клечання палили. Траву з долівкизбирали і зберігали на горищі. Як хто вмре, то подушку ним набивали». (Зап. 21.07.2001 р. у с. Чорноглазівка на Золочівщині Харківської області від Кадничанської Лідії Варивонівни, 1929 р.н.).
* «Перед Зеленою неділею хлопці ходили в ліс, рубали дубок і ним уквітчували в хаті, в дворі. В хаті трусили чебрецем, йором. Гілочки осикивкопували біля порогу по одній з обох боків, їхполивали, шоб довше була зеленою, стояла покивсохне. Клечання висіло в хаті поки засохне, а потом разом з гілочками осики палили. «Барана справляли» (різали – Н.О.) порося чи гусака». (Зап. 20.07.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківської області від Решетняк Марії Тихонівни, 1914 р.н., Зінченко Віри Олександрівни, 1949 р.н.).
* «На Зелену неділю трави збирали, з них заварювали чай, мили волосся, шоб лучче росло.Клечання висіло три дні: неділя, понеділок і вівторок. Дітей не пускали на річку купатися, казали: «Не ходіть купатися, бо русалка вхвате». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківськоїобласті від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* «На Зелену неділю обізатєльно буде дощік. (Гілки яких дерев ломали? – Н.О.) Це осика обізатєльно. Вносили в хату, чіпляли і поза карточками, і на крильці, і коло воріт становили. Стовпи були біля хати і до отих стовпів в’язали чорноклен і берестки ламали. А хати ж були, полів не було, долівки змазували. Це обізатєльно долівку треба було змазати к Троїці і травичкою потрусить: полинем, деревійчиком, чебрецем зсипали долівки, любисток ставили у воду. Це, кажуть, після Троїці через тиждень її (осику – Н.О.) даже на горіще втикали, шоб гроза не вдарила. Осику чіпляли на горище за лату. Як тиждень повисе, прибирають. Скотині оддадуть, як є зелененьке». (Зап. 02.07.2002 р. у с. Кам’янка Ізюмського району Харківської області від Терновської Ганни Максимівни, 1917 р.н., Криси Уляни Іванівни, 1913 р.н., Здоровець Ганни Олексіївни, 1918 р.н., Іванюшенко Надії Тимофіївни, 1923 р.н., Лагун Ніни Максимівни, 1921 р.н.).
* «Клечання зберігали на горищі, шоб грім хати не запалив». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на ЗолочівщиніХарківської області від Старченко Євдокії Сергіївни, 1912р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ», виконала Наталія Денисенко, викладачка Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Зеленанеділя #Трійця
КУПАЛА. На Харківщині, як і на всій території України, свято було і є одним із найулюбленіших, особливо для дітей та молоді. До свята дівчата збирали польові та лісові квіти й трави, плели віночки, щоб прикрасити Мариноньку. Для цього парубки вирубували гілку вишеньки, чорноклена, вербички, кленка, нерідко і будяк слугував за Мариноньку. Дівчата прикрашали її різними квітами, віночками, «стружками» (стьожка жатого паперу – Н.О.). Мариноньку могли виготовляти в образі ляльки маленької чи великої. З обрядовим атрибутом дівчата ходили вулицями села з піснями, а надвечір збиралися біля річки. Мариноньку вкопували в землю, а навколо неї також водили хороводи, танки, співали. Парубки готували купальське вогнище. Навколо вогнища ходили разом парубки і дівчата, коли воно перегорить, перестрибували, щоб очиститися. Стрибали по одному і в парах, коли молодь мала намір побратися восени. У дівчат на голові мали бути віночки, а для парубків дівки плели капелюхи з трави. Вночі дівчата пускали віночки на воду, щоб знати в яку сторону заміж піде. Нерідко до віночка кріпили запалену свічечку. Маринонька ж підлягала ритуальному знищенню, на Харківщині її в основному топили у воді.
Деякі спогади наших інформантів.
* «На Купала з дівчатами, плели вінки, кидали на воду. Хлопці були, бігали з ними вмісті, на нічоставалися, палили костер, плигали через нього по одному. До вінка прив’язували свічечку і пускали на воду». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщинівід Торяник Віри Михайлівни, 1931 р.н.).
* «Рубали гілку, на неї чіпляли вінки. Робили віно з вишень. Ставили маринку – дерево, нарубували і робили як кущ. Шили кукли і клали під Маринку. На другий день брали ляльки, віночки одягали і несли до річки топити. Пускали вінки, ляльки топили. Стрибали через купу будяків, а на другий день стрибали через вогнище, коли Купалу несли топити. Набирали в рот води і треба було донести до дому, щоб полити огірки». (Зап. 10.08.1997 р. у с. Полкова Микитівка на Богодухівщині від Колмик Мусія Лікандровича, 1909 р.н., Колмик Галини Мусіївни, 1946 р.н.).
* «Робили ляльку Маринку, рубали і носили гілку, співали, а тоді топили її. Нагортали купу землі і саджали кропиву, співали. Це називалося Купайло. Пострибавши через кропиву, сідали їсти разом. Ще робили ляльку – Маринку. Гілля Маринки теж топили в річці. Навколо Маринок ходили, співали купальських пісень, а потім топили в річці. Дівчата і хлопці стрибали через вогнище. Плели вінки, дерево украшали цвітною бомагою – називалося Іван Купала». (Зап. 10.08.1997 р. у с. Полкова Микитівкана Богодухівщині від Ситник Векли Яківни, 1906 р.н.).
* «На Купала великий вирізали кленок, уквітчували його, і вишні чіпляли, бо вже ж вишні красні були. І разні там квіточки робили з бомаги. А тоді вечером, хлопці, дівчата, візьмем той кленок, Марина звали, а тоді несли аж на Рижий край у нас казали. Річка там, і співали, танцювали там коло річки, і кидали Марину цю у річку, і сами всі стрибали у річку. [А віночки плели?] Нє. [Кленок ви вкопували?] Да, таку величезну гілку вирізали і вкопували, наряжали. [Скільки святкували?] Утром нарядимо, а вечером утопимо у річці». (Зап. 19.07.2003 р. у с. Білий Колодязь на Вовчанщині від Макаренко Зої Варивонівни, 1938 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА КУПАЛА», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Купала
Деякі спогади наших інформантів.
* «На Купала з дівчатами, плели вінки, кидали на воду. Хлопці були, бігали з ними вмісті, на нічоставалися, палили костер, плигали через нього по одному. До вінка прив’язували свічечку і пускали на воду». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщинівід Торяник Віри Михайлівни, 1931 р.н.).
* «Рубали гілку, на неї чіпляли вінки. Робили віно з вишень. Ставили маринку – дерево, нарубували і робили як кущ. Шили кукли і клали під Маринку. На другий день брали ляльки, віночки одягали і несли до річки топити. Пускали вінки, ляльки топили. Стрибали через купу будяків, а на другий день стрибали через вогнище, коли Купалу несли топити. Набирали в рот води і треба було донести до дому, щоб полити огірки». (Зап. 10.08.1997 р. у с. Полкова Микитівка на Богодухівщині від Колмик Мусія Лікандровича, 1909 р.н., Колмик Галини Мусіївни, 1946 р.н.).
* «Робили ляльку Маринку, рубали і носили гілку, співали, а тоді топили її. Нагортали купу землі і саджали кропиву, співали. Це називалося Купайло. Пострибавши через кропиву, сідали їсти разом. Ще робили ляльку – Маринку. Гілля Маринки теж топили в річці. Навколо Маринок ходили, співали купальських пісень, а потім топили в річці. Дівчата і хлопці стрибали через вогнище. Плели вінки, дерево украшали цвітною бомагою – називалося Іван Купала». (Зап. 10.08.1997 р. у с. Полкова Микитівкана Богодухівщині від Ситник Векли Яківни, 1906 р.н.).
* «На Купала великий вирізали кленок, уквітчували його, і вишні чіпляли, бо вже ж вишні красні були. І разні там квіточки робили з бомаги. А тоді вечером, хлопці, дівчата, візьмем той кленок, Марина звали, а тоді несли аж на Рижий край у нас казали. Річка там, і співали, танцювали там коло річки, і кидали Марину цю у річку, і сами всі стрибали у річку. [А віночки плели?] Нє. [Кленок ви вкопували?] Да, таку величезну гілку вирізали і вкопували, наряжали. [Скільки святкували?] Утром нарядимо, а вечером утопимо у річці». (Зап. 19.07.2003 р. у с. Білий Колодязь на Вовчанщині від Макаренко Зої Варивонівни, 1938 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА КУПАЛА», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Купала
29 червня за новоюліанським календарем святкуємо день ПЕТРА І ПАВЛА. На Харківщині цей день називали Петра, вважалося, що після свята розпочинали жнива зернових. А до цього дня намагалися зжати снопик пшениці, змолотити, змолоти борошно і спекти на свято хліб з нового врожаю. Також пекли пироги з яблуками, вишнями, пекли коржики, які називали «мандрики». Копали молоду картоплю та рубали молодого півника і варили смачний борщ. Зранку йшли до церкви, а по обіді святкували.
Ось що про це розповідали інформанти.
* «На Петра і Павла пекли пироги з вишнями, з яблуками». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині від Макаренко Зої Варивонівни, 1938 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині) З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «До цього свята треба було вкосити трохи жита,щоб спекти хліб з нової муки». (Зап. 01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від Білоус Параски Євдокимівни, 1911 р.н. (с. Юрченкове).
* «Зжинають перший снопик з трави, без колосків. Коли в’яжуть снопики з пшениці, то кладуть на той снопик колосками». (Зап. 04.07.2002 р. у с. Бугаївка на Ізюмщині від Козюти Олександра Гавриловича, 1906 р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «НА ПЕТРА І ПАВЛА», виконалаНаталія Денисенко, викладачка Харківськоїхудожньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ПетраіПавла
Ось що про це розповідали інформанти.
* «На Петра і Павла пекли пироги з вишнями, з яблуками». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині від Макаренко Зої Варивонівни, 1938 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині) З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «До цього свята треба було вкосити трохи жита,щоб спекти хліб з нової муки». (Зап. 01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від Білоус Параски Євдокимівни, 1911 р.н. (с. Юрченкове).
* «Зжинають перший снопик з трави, без колосків. Коли в’яжуть снопики з пшениці, то кладуть на той снопик колосками». (Зап. 04.07.2002 р. у с. Бугаївка на Ізюмщині від Козюти Олександра Гавриловича, 1906 р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «НА ПЕТРА І ПАВЛА», виконалаНаталія Денисенко, викладачка Харківськоїхудожньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#ПетраіПавла
20 липня за новоюліанським календарем в Україні відзначають свято ПРОРОКА ІЛЛІ. На Харківщині цей день називали Ілля чи Ілько. На свято не купалися, а батьки забороняли дітям купатися у річці, бо вода була прохолодною. Літо повертало на зиму. Обов’язково до цього дня завершували жати зернові. Хто не встиг дожатиниву, казали: «Лишив Іллі на бороду», а після Іллі були часті та холодні дощі, що могло призвести до гниття зернових. В цей час починала капуста зав’язуватися в головки.
* «Підходе Ілля, буде гнилля, ото буде дощик або на Іллю, або перед». (Зап. 03.07.2001 р. у с. Шейківка на Борівщині від Печеної Софії Василівни, 1913 р.н.).
* «Оставляють Іллі на бороду. Це вважалося, шохазяїн поганий, шо не зміг докосити. Говорять: Шото за хазяїн, як Іллі на бороду залиши? Якшо цезжинають (на півснопа), то віддають курям». (Зап.08.08.1994 р. у с. Петрівка на Шевченківщині від Носенко Анастасії Іванівни, 1914 р.н.).
* «Ілля пророк натулив головок (в капусту – Н.О.)». (Зап. 01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від Білоус Параски Євдокимівни, 1911 р.н. (с. Юрченкове).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ІЛЛЮ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Ілля
* «Підходе Ілля, буде гнилля, ото буде дощик або на Іллю, або перед». (Зап. 03.07.2001 р. у с. Шейківка на Борівщині від Печеної Софії Василівни, 1913 р.н.).
* «Оставляють Іллі на бороду. Це вважалося, шохазяїн поганий, шо не зміг докосити. Говорять: Шото за хазяїн, як Іллі на бороду залиши? Якшо цезжинають (на півснопа), то віддають курям». (Зап.08.08.1994 р. у с. Петрівка на Шевченківщині від Носенко Анастасії Іванівни, 1914 р.н.).
* «Ілля пророк натулив головок (в капусту – Н.О.)». (Зап. 01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від Білоус Параски Євдокимівни, 1911 р.н. (с. Юрченкове).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ІЛЛЮ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Ілля
1 серпня за новоюліанським календарем відзначаємо свято МАКОВІЯ. На Харківщині вдосвіта жінки пекли коржики з маком, пампушки. Мак додавали в тісто або ж розтирали його з водою і цукром чи медом, а потім поливали коржики. Випічку називали «маківники», «макорженики» або «коржі з маком». Зранку віряни йшли до церкви святити мак, мед, букети квітів з маковими головками, які потім зберігали на покуті. В цей день святкували і намагалися не виконувати важкуроботу по господарству.
Інформанти про цей день розповідали наступне.
* «На Маковія коржики пекли із маком. Називали просто коржі з маком. Напечуть матері, всі виносять і угощають один одного». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «Печуть коржики. Тісто замішували, коржики посипали маком». (Зап. 17.07.2003 р. у с. Волохівка на Вовчанщині від Зимівської Ніни Миколаївни, 1930 р.н.).
* «Пекли коржі з маком. Мак в тісто трошки кидали, а то намочеш мак в череп’яній мисці з медом чи сахарьком (перетирали – Н.О.) і переливали». (Зап. 22.07.2003 р. у с. ЧервонооармійськеДруге на Вовчанщині від Батуліної Варвари Дмитрівни, 1920 р.н.).
* «Мед, мак святять, коржики печуть з маком. На Маковія квіти обізатєльно святять: айстри, у букеті повинна бути гілочка м’яти, любистку. Букетик зберігали на покуті». (Зап. 16.08.1997 р. у сел. Нова Водолага від Семенко Віри Степанівни, 1943 р.н. (с. Вільхуватка).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Витинанка «НА МАКОВІЯ», виконала НаталіяДенисенко, викладачка Харківської художньоїшколи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Маковія
Інформанти про цей день розповідали наступне.
* «На Маковія коржики пекли із маком. Називали просто коржі з маком. Напечуть матері, всі виносять і угощають один одного». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «Печуть коржики. Тісто замішували, коржики посипали маком». (Зап. 17.07.2003 р. у с. Волохівка на Вовчанщині від Зимівської Ніни Миколаївни, 1930 р.н.).
* «Пекли коржі з маком. Мак в тісто трошки кидали, а то намочеш мак в череп’яній мисці з медом чи сахарьком (перетирали – Н.О.) і переливали». (Зап. 22.07.2003 р. у с. ЧервонооармійськеДруге на Вовчанщині від Батуліної Варвари Дмитрівни, 1920 р.н.).
* «Мед, мак святять, коржики печуть з маком. На Маковія квіти обізатєльно святять: айстри, у букеті повинна бути гілочка м’яти, любистку. Букетик зберігали на покуті». (Зап. 16.08.1997 р. у сел. Нова Водолага від Семенко Віри Степанівни, 1943 р.н. (с. Вільхуватка).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Витинанка «НА МАКОВІЯ», виконала НаталіяДенисенко, викладачка Харківської художньоїшколи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Маковія
6 серпня за новоюліанським календарем відзначаємо свято СПАСА. На Харківщині доцього дня пекли коржики, йшли до церкви їх святити. Освячували також яблука, груші, мед, воду. Після обіду збиралися і святкували.
Існувало повір’я, що жінкам, у яких вмерли маленькими діти, аж до цього свята не можна їсти яблука. Деякі жінки протягом всього життя не їли яблука. У народі кажуть: «Спас, рукавички про запас», бо вже ночі були прохолодними та й вдень може бути не жарко.
Спогади від наших інформантів:
* «Ходили до церкви на Спаса. Святили яблука, груші, все можна на Спаса святити. І воду святят, і хліб святят». (Зап. 26.09.1996 р. у с. Бабаї Харківського району від Кульчицької Ніни Олександрівни, 1936 р.н. с. Павлово Богодухівського району).
* «На Спаса пекли коржики, рядна домоткані виносять, простилають. У кого мед є, тож приносють. Хто пиріжки пік, хто коржі пік. Сідають кругом і їдять». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «На Спаса пекли коржики і їли з медом. Яблука, груші також їли на Спаса». (Зап. 08.07.2003 р. у с. Черкаський Бішкин на Зміївщині від Свинаренко Ганни Савишни, 1908 р.н.).
* «До Спаса яблука не їли, це так по релігії було. А на Спаса святили яблука, груші цим розговлялися. Розговіються цим, а тоді вже розрішалося яблука їсти». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині).
* «На Спаса яблука святять. Спас, рукавиці про запас, уже буде холодно». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «Святили мед, яблука». (Зап. 16.08.1997 р. у сел. Нова Водолага від Семенко Віри Степанівни, 1943 р.н. (с. Вільхуватка).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «СПАС», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Спас
Існувало повір’я, що жінкам, у яких вмерли маленькими діти, аж до цього свята не можна їсти яблука. Деякі жінки протягом всього життя не їли яблука. У народі кажуть: «Спас, рукавички про запас», бо вже ночі були прохолодними та й вдень може бути не жарко.
Спогади від наших інформантів:
* «Ходили до церкви на Спаса. Святили яблука, груші, все можна на Спаса святити. І воду святят, і хліб святят». (Зап. 26.09.1996 р. у с. Бабаї Харківського району від Кульчицької Ніни Олександрівни, 1936 р.н. с. Павлово Богодухівського району).
* «На Спаса пекли коржики, рядна домоткані виносять, простилають. У кого мед є, тож приносють. Хто пиріжки пік, хто коржі пік. Сідають кругом і їдять». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «На Спаса пекли коржики і їли з медом. Яблука, груші також їли на Спаса». (Зап. 08.07.2003 р. у с. Черкаський Бішкин на Зміївщині від Свинаренко Ганни Савишни, 1908 р.н.).
* «До Спаса яблука не їли, це так по релігії було. А на Спаса святили яблука, груші цим розговлялися. Розговіються цим, а тоді вже розрішалося яблука їсти». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині).
* «На Спаса яблука святять. Спас, рукавиці про запас, уже буде холодно». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «Святили мед, яблука». (Зап. 16.08.1997 р. у сел. Нова Водолага від Семенко Віри Степанівни, 1943 р.н. (с. Вільхуватка).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «СПАС», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Спас
6 вересня за новоюліанським календарем відзначають МИХАЙЛОВЕ ЧУДО. На Харківщині намагаються не виконувати важливі справи по господарству, особливо польові роботи, бо цей день вважається дуже «каральним» і можуть трапитися різні негаразди. Люди дотримувалися цієї заборони, тож зранку йшли до церкви та святкували.
На підтвердження цього – відомості від наших інформантів.
* «Михайлове чудо – грішний празник. Боїмося, щоб на нього не поробиться такого, грішного. Кажуть, він такий каратєльний». (Зап. 03.07.2001 р. у с. Шейківка на Борівщині від Печеної Софії Василівни, 1913 р.н.).
* «Дуже, дуже каратєльний празник. Не можна нічого робити, шоб не начудив Михайло. Мій чоловік Михайло спішив, і на цей празник рубав залізо. Відлетіло, ударило по лиці і пробило шкіру наскрізь, так він тепер запам’ятав на все життя, шо на це свято робить нільзя». (Зап. 16.08.1997 р. у сел. Нова Водолага від Семенко Віри Степанівни, 1943 р.н. (с. Вільхуватка).
* «На Михайлове Чудо один хазяїн їхав у поле робити, йому казали, шоб не їхав, а він не послухав. Одробив у полі, приїхав додому, спутав кобилі ноги і пустив пастися. А недалеко буларічка, кобила пішла пити воду, запуталася, впала, а встати сама не могла і втопла». (Зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині від Томенко Варвари Федотівни,1924 р.н.).
* «У жінки було два сина Мишко і Павло. І вона шось розсердилася на Мишка і каже: «Я все рівно буду на твій празник робити». На Михайлове Чудо хлопці гралися на стороні, а вона около білила, тоді злізла вниз, а хлопці біжать і кричать: «Тьотко, Павло (менший син) око виколов» (Зап. 04.07.2001 р. у с. Ізюмське на Борівщині від гурту жінок).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «МИХАЙЛОВЕ ЧУДО», виконалаНаталія Денисенко, викладачка Харківськоїхудожньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#МихайловеЧудо
На підтвердження цього – відомості від наших інформантів.
* «Михайлове чудо – грішний празник. Боїмося, щоб на нього не поробиться такого, грішного. Кажуть, він такий каратєльний». (Зап. 03.07.2001 р. у с. Шейківка на Борівщині від Печеної Софії Василівни, 1913 р.н.).
* «Дуже, дуже каратєльний празник. Не можна нічого робити, шоб не начудив Михайло. Мій чоловік Михайло спішив, і на цей празник рубав залізо. Відлетіло, ударило по лиці і пробило шкіру наскрізь, так він тепер запам’ятав на все життя, шо на це свято робить нільзя». (Зап. 16.08.1997 р. у сел. Нова Водолага від Семенко Віри Степанівни, 1943 р.н. (с. Вільхуватка).
* «На Михайлове Чудо один хазяїн їхав у поле робити, йому казали, шоб не їхав, а він не послухав. Одробив у полі, приїхав додому, спутав кобилі ноги і пустив пастися. А недалеко буларічка, кобила пішла пити воду, запуталася, впала, а встати сама не могла і втопла». (Зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині від Томенко Варвари Федотівни,1924 р.н.).
* «У жінки було два сина Мишко і Павло. І вона шось розсердилася на Мишка і каже: «Я все рівно буду на твій празник робити». На Михайлове Чудо хлопці гралися на стороні, а вона около білила, тоді злізла вниз, а хлопці біжать і кричать: «Тьотко, Павло (менший син) око виколов» (Зап. 04.07.2001 р. у с. Ізюмське на Борівщині від гурту жінок).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «МИХАЙЛОВЕ ЧУДО», виконалаНаталія Денисенко, викладачка Харківськоїхудожньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#МихайловеЧудо
14 вересня за новоюліанським календарем відзначають свято ВОЗДВИЖЕННЯ. На Харківщині цей день ще називали Здвиження. Віряни зранку йшли до церкви. Ходити в поле, в ліс чи лізти в погріб в цей день не дозволялося, казали: «Шоб всяка нечисть у погріб не лізла чи гадюка в лісі не вкусила». Вважалося, що в цей день плазуни ховаються в землю і залягають на зимову сплячку – вони злі і можуть вкусити. Або жаби в погріб налізуть.
Ось як про це згадують наші інформанти.
«На Воздвиження у погріб ніззя лазити, у ліс ніззяходити. Звірі злазяться в одну яму чи нору там. Ніззя ходити в ліс, шоб гадюка не напала. І в погріб ніззя лазити». (Зап. 26.09.1996 р. у с. Бабаї Харківського району від Кульчицької Ніни Олександрівни, 1936 р.н. с. Павлово Богодухівського району).
* «На Здвиження закривається погріб на замок і цілі сутки туди не ходять». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка Вовчанського району від Здор МаріїМаркіянівни, 1924 р.н.).
* «На Здвиження і в погріб не лазять». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині від ГлуховськоїВасилини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «В цей день змії, гадюки ховаються у землю. В ліс не можна ходити, в погріб лазити». (Зап. 07.07.2001 р. у с. Клеймівка на Борівщині від ВаренкоВасиля Єлисеєвича, 1941 р.н.).
* «Не можна іти в погріб, бо буде багато жаб». (Зап.01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від БілокіньМарії Терентіївни, 1921 р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ЗДВИЖЕННЯ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Здвиження
Ось як про це згадують наші інформанти.
«На Воздвиження у погріб ніззя лазити, у ліс ніззяходити. Звірі злазяться в одну яму чи нору там. Ніззя ходити в ліс, шоб гадюка не напала. І в погріб ніззя лазити». (Зап. 26.09.1996 р. у с. Бабаї Харківського району від Кульчицької Ніни Олександрівни, 1936 р.н. с. Павлово Богодухівського району).
* «На Здвиження закривається погріб на замок і цілі сутки туди не ходять». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка Вовчанського району від Здор МаріїМаркіянівни, 1924 р.н.).
* «На Здвиження і в погріб не лазять». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині від ГлуховськоїВасилини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «В цей день змії, гадюки ховаються у землю. В ліс не можна ходити, в погріб лазити». (Зап. 07.07.2001 р. у с. Клеймівка на Борівщині від ВаренкоВасиля Єлисеєвича, 1941 р.н.).
* «Не можна іти в погріб, бо буде багато жаб». (Зап.01.08.1994 р. у с. Лелюківка на Шевченківщині від БілокіньМарії Терентіївни, 1921 р.н.).
* Наталія Олійник, провідна методистка КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ЗДВИЖЕННЯ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Здвиження
1 жовтня – свято ПОКРОВИ ПресвятоїБогородиці за новоюліанським календарем. На Харківщині цей день називають Покрова. Ценайбільше осіннє свято, яке вважалося перехіднимна зиму, оскільки часто зразу після ньогопочиналася зима. З городів прибрали всю городину, сіяли озиму. Худобу вже не випасали, а ставили в стійло. В Україні всі почитали це свято, а козаки вважали Покрову своєю заступницею. Покрова також була покровителькою весіль. І якщо до цього свята дівчину на виданні не посватали, вважалося, що вона сидітиме в дівках ще рік. Тому дівчатачекали старостів, щоб до посту зіграти весілля.
Із спогадів наших інформантів:
* «До Покрови всі йдуть заміж, а як не вийшлаякась, то говорять: «Реве дівка як корова». (Зап.08.08.1994 р. у с. Петрівка на Шевченківщині Харківськоїобласті від Носенко Анастасії Іванівни, 1914 р.н.).
* «На Покрову казали: «Покрова, реве дівка як корова», бо ніхто не свата». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від ГлуховськоїВасилини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «На Покрову приказували:
Покрівонька, покрівонька,
Покрий мою голівоньку,
Хоч платком, хоч онучею,
А то дуже заміж хочу».
(Зап. 22.07.2003 р. у с. Червоноармійське Друге на Вовчанщині від Батуліної Варвари Дмитрівни, 1920 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Витинанка «ПОКРОВА», виконала НаталіяДенисенко, викладач Харківської художньої школи№ 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Покрова
Із спогадів наших інформантів:
* «До Покрови всі йдуть заміж, а як не вийшлаякась, то говорять: «Реве дівка як корова». (Зап.08.08.1994 р. у с. Петрівка на Шевченківщині Харківськоїобласті від Носенко Анастасії Іванівни, 1914 р.н.).
* «На Покрову казали: «Покрова, реве дівка як корова», бо ніхто не свата». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від ГлуховськоїВасилини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «На Покрову приказували:
Покрівонька, покрівонька,
Покрий мою голівоньку,
Хоч платком, хоч онучею,
А то дуже заміж хочу».
(Зап. 22.07.2003 р. у с. Червоноармійське Друге на Вовчанщині від Батуліної Варвари Дмитрівни, 1920 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Витинанка «ПОКРОВА», виконала НаталіяДенисенко, викладач Харківської художньої школи№ 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини#культураСлобожанщини #традиційнакультура#деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС#Покрова