З 18 березня розпочинається ВЕЛИКИЙ ПІСТ, що триватиме сім тижнів до Великодня. Крім того, що піст найдовший із всіх постів, що є протягом року, та ще й строгий. У піст не дозволялося вживати нічого скоромного, молочного, а також заборонялися гуляння, вечорниці, танці, співи. Виключенням були лише веснянки, які співали дівчата, закликаючи весну. Цього дня не можна жінкам ходити по хатах. Заходити у хату могли лише чоловіки та хлопчики, якщо чоловік не зайшов до хати, то треба було звести хоч пса. Зранку господині пекли коржики, які називали «жиляники» чи «жилявики», а також пампушки. Терли хрін, розводили буряковим квасом, обливали ним випічку і їли. Понеділок називали ще «полоскозуб», бо «полоскали горілкою зуби», щоб нічого скоромного не лишилося. Спогади наших респондентів.
* «У понеділок полоскали тільки горілкою рот мужики. Це вже був жилавий понеділок, баби по хатах не ходили. У цей день наступав строгий Піст, їли тіки хліб і воду, а як були дуже богомольні, даже й води не пили. Оце цілий день – заговини на Піст». (Зап. 03.02.2019 р. с. Малинівка Чугуївського району Харківської обл. від учасниць фольклорного колективу «Малинова криниця»).
* «У Первий день посту зуби полоскали. Після м’ясниць і після Масляної ходив зуби полоскать». (Зап. 03.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Земляного Степана Пилиповича, 1900 р.н.).
* «Жиляний понеділок називався. Це «жиляники», панпушки пекли, хроном намазували. (Намазували чи обливали хроном? – Н.О.) По-разному, єсть намазували, а єсть обливали. Натирали хрін і обмазували панпушки. Укріпляли здоров’я хроном». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «У жилявий понеділок мамка пекла панпушки і хрону терли. Так ми на піст закалювалися, а в піст їли цибулю та борщ пісний». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р.н.).
* «Жилавий понеділок. На піст, к Великодню, це заговини були. Уже усе їли м’ясне, молочне, а вже у понеділок, «жилавий» понеділок називався. Тісто, тільки на воді було, там коржик який спечуть, там суп зварять, чі затірку, чі галушки, чі шо, на воді, пісне. Уже ні молока, ні масла, ні сиру, ні сала, оцього нічого вже ніззя сім неділь. Жиляники – це панпушки напечуть на воді. Готовили хрін і редьку. Хріна того нарубають, натруть, тоді з квасом і угощалися. А редьку тоже ж так, чістили її, кришили, солькою солили». (Зап. 21.07.2003 р. с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «ЖИЛЯВИЙ ПОНЕДІЛОК», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Жилявийпонеділок #Піст
* «У понеділок полоскали тільки горілкою рот мужики. Це вже був жилавий понеділок, баби по хатах не ходили. У цей день наступав строгий Піст, їли тіки хліб і воду, а як були дуже богомольні, даже й води не пили. Оце цілий день – заговини на Піст». (Зап. 03.02.2019 р. с. Малинівка Чугуївського району Харківської обл. від учасниць фольклорного колективу «Малинова криниця»).
* «У Первий день посту зуби полоскали. Після м’ясниць і після Масляної ходив зуби полоскать». (Зап. 03.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Земляного Степана Пилиповича, 1900 р.н.).
* «Жиляний понеділок називався. Це «жиляники», панпушки пекли, хроном намазували. (Намазували чи обливали хроном? – Н.О.) По-разному, єсть намазували, а єсть обливали. Натирали хрін і обмазували панпушки. Укріпляли здоров’я хроном». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «У жилявий понеділок мамка пекла панпушки і хрону терли. Так ми на піст закалювалися, а в піст їли цибулю та борщ пісний». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р.н.).
* «Жилавий понеділок. На піст, к Великодню, це заговини були. Уже усе їли м’ясне, молочне, а вже у понеділок, «жилавий» понеділок називався. Тісто, тільки на воді було, там коржик який спечуть, там суп зварять, чі затірку, чі галушки, чі шо, на воді, пісне. Уже ні молока, ні масла, ні сиру, ні сала, оцього нічого вже ніззя сім неділь. Жиляники – це панпушки напечуть на воді. Готовили хрін і редьку. Хріна того нарубають, натруть, тоді з квасом і угощалися. А редьку тоже ж так, чістили її, кришили, солькою солили». (Зап. 21.07.2003 р. с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «ЖИЛЯВИЙ ПОНЕДІЛОК», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Жилявийпонеділок #Піст
25 березня БЛАГОВІЩЕННЯ, за новоюліанським календарем. Велике релігійне свято, люди ходили до церкви, святкували. У цей день не можна взагалі нічого робити, як казали: «Навіть пташка гнізда не в’є». Тож не гріх було і бабам зібратися та за двором посидіти, «погомоніти», новинами поділитися. Примічали, яка погода на Благовіщення, така мала бути і на Великдень. Великим святом вважався і наступний день, 26 березня, який називали «празник Благовісника». Підтвердженням є спогади від наших інформантів.
*«Благовіщення каратєльний празник. Кажуть: «шо птичка гнізда в цей день не в’є». Ми придержуємося всіх празників, які наші батьки празнували. Не знаємо правільно чи ні, а батьки наші празнували і ми празнуємо». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «Дочка розказувала, а їй старенький чоловік розказував. Було озеро й верби були, птиці було багато, аж кричать. А він каже під Благовіщення: «Ну завтра, хоч одну почуїте? Не почуїте до обід ні однієї птички, і не кукне». І каже: ми так просиділи до обід, (спостерігали – Н.О.) птичка, каже, гнізда не мосте на оце Благовіщення». (Зап. 31.07.1994 р. у с. Гетьманівка на Шевченківщині Харківської обл. від Котенко Марії Олександрівни, 1913 р. н. (с. Малі Кринки на Шевченківщині).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «БЛАГОВІЩЕННЯ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #Благовіщення #народнісвята #календарнаобрядовість
*«Благовіщення каратєльний празник. Кажуть: «шо птичка гнізда в цей день не в’є». Ми придержуємося всіх празників, які наші батьки празнували. Не знаємо правільно чи ні, а батьки наші празнували і ми празнуємо». (Зап. 22.07.2000 р. у с. Чепели на Золочівщині Харківської обл. від Зозулі Петра Марковича, 1910 р.н. (с. Польова на Дергачівщині Харківської обл.).
* «Дочка розказувала, а їй старенький чоловік розказував. Було озеро й верби були, птиці було багато, аж кричать. А він каже під Благовіщення: «Ну завтра, хоч одну почуїте? Не почуїте до обід ні однієї птички, і не кукне». І каже: ми так просиділи до обід, (спостерігали – Н.О.) птичка, каже, гнізда не мосте на оце Благовіщення». (Зап. 31.07.1994 р. у с. Гетьманівка на Шевченківщині Харківської обл. від Котенко Марії Олександрівни, 1913 р. н. (с. Малі Кринки на Шевченківщині).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «БЛАГОВІЩЕННЯ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #Благовіщення #народнісвята #календарнаобрядовість
10 квітня СЕРЕДРОХРЕСНА СЕРЕДА, що ділить Великий Піст навпіл. На Харківщині господні випікали обрядове печиво у вигляді хрестиків і називали їх «хрѐсті», «хрестець» або «хрестик». Вони були різних розмірів. Найбільші хрѐсті випікали, засушували, занурювали у посівне зерно, а коли їхали у поле сіяти, то брали обов’язково з собою. У обрядову випічку, особливо у великі хрестики, вкладали дрібні гроші. Хто знаходив копійки, мав бути щасливим. У невеличкі хрестики також вкладали гроші або ж вуглинку. Хто з діток знаходив гроші, радів, бо мав бути щасливим, кому ж діставалася вуглинка, не дуже вдалим буде рік. Зазвичай, для кращого смаку, хрѐсті зверху змазували збитим яйцем чи медом.
Із спогадів наших інформантів.
* «Середохресна, середина посту, на четвертій неділі у середу. Пекли хрѐсті, робили птичічки». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* «Хрѐсті пекли, хто які спече. Діткам маненькі хрестики пекли, виносили (обмінювалися – Н.О.). Як у кого був мед, медом мазали зверху, а в нас меду не було, мати яйцем обмазувала». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «Тоді пекли ми хрести. В одному спеченому хресті клали печинку в середину, а в другий клали гроші. Як ти житимеш харашо, гроші попадуть тобі, а якшо плохо, печинка (камінчик з печі – Н.О.), а хоч вуглинка». (Зап. 09.07.2002 р. у с. Оскіл Ізюмського р-ну Харківської обл. від Рєзнік Фросина Максимівни, 1921 р.н.).
* «На Середохресну хрести пекли, і клали туди гроші. Кому попадуться гроші, ой щасливий чоловік, в того будуть гроші водиться». (Зап. 04.08.1995 р. у с. Новомиколаївка на Шевченківщині Харківської обл. від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н).
* «Хрестики, отак наврперехрестя кладеш, напечуть, а тоді і їдять». (Зап. 02.07.1996 р. с. Черкаські Тишки Харківського р-ну Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Фросині Семенівни, 1924 р.н.).
* «На Середохресну пекли хрести і їхали з ними в поле, коли начинали сіяти». (Зап. 13.08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «СЕРЕДОХРЕСНА СЕРЕДА», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Середохреснасереда #хресті
Із спогадів наших інформантів.
* «Середохресна, середина посту, на четвертій неділі у середу. Пекли хрѐсті, робили птичічки». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* «Хрѐсті пекли, хто які спече. Діткам маненькі хрестики пекли, виносили (обмінювалися – Н.О.). Як у кого був мед, медом мазали зверху, а в нас меду не було, мати яйцем обмазувала». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «Тоді пекли ми хрести. В одному спеченому хресті клали печинку в середину, а в другий клали гроші. Як ти житимеш харашо, гроші попадуть тобі, а якшо плохо, печинка (камінчик з печі – Н.О.), а хоч вуглинка». (Зап. 09.07.2002 р. у с. Оскіл Ізюмського р-ну Харківської обл. від Рєзнік Фросина Максимівни, 1921 р.н.).
* «На Середохресну хрести пекли, і клали туди гроші. Кому попадуться гроші, ой щасливий чоловік, в того будуть гроші водиться». (Зап. 04.08.1995 р. у с. Новомиколаївка на Шевченківщині Харківської обл. від Корх Анастасії Степанівни, 1924 р.н).
* «Хрестики, отак наврперехрестя кладеш, напечуть, а тоді і їдять». (Зап. 02.07.1996 р. с. Черкаські Тишки Харківського р-ну Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Фросині Семенівни, 1924 р.н.).
* «На Середохресну пекли хрести і їхали з ними в поле, коли начинали сіяти». (Зап. 13.08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «СЕРЕДОХРЕСНА СЕРЕДА», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Середохреснасереда #хресті
🔶️ 14 квітня відбулася Учнівська науково-практична конференція «Етнологія і фольклористика» у межах Відкритого дистанційного фестивалю-конкурсу традиційної народної культури «КРОКОВЕЄ КОЛО» для дітей та молоді. На конференції були представлені цікаві роботи по дослідженню традиційної народної культури Слобожанщини, нематеріальної культурної спадщини Харківщини. Представляємо теми доповідей юних науковців:
*ТРИ ЖІНКИ, ТРИ ДОЛІ, ТРИ ОСЕЛІ
Дарина БУХОНСЬКА, вихованка Чугуївського центру туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради Харківської області. Керівник – Логачова Надія Валентинівна.
*ТРАДИЦІЇ СВЯТА СПИРИДОНА СОНЦЕВОРОТА НА СЛОБОЖАНЩИНІ
Андрій ДАРІЙ, вихованець народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області. Керівник – Коваль Ольга Володимирівна.
*ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ РІДНОГО КРАЮ: РЕТРОСПЕКТИВИ І СЬОГОДЕННЯ
Софія КОШЛАЙ, учениця Пологівської гімназії Новосанжарської селищної ради Полтавської області. Керівник – Бровко Інна Олександрівна.
*ОБРЯДОВИЙ ЦИКЛ ВЕЛИКОДНЯ НА СЛОБОЖАНЩИНІ
Данііл Пересічанський, вихованець народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області. Керівник – Коваль Ольга Володимирівна.
*НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ПИСАНКАРСТВА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СВІТОГЛЯДУ
Вероніка РЕБРОВА, учениця 9 класу КЗ «Чугуївський ліцей № 7», вихованка Чугуївського центру туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради Харківської області. Керівник – Сокрут Алла Миколаївна.
*СВІЙСЬКІ ТВАРИНИ В ТРАДИЦІЙНИХ ОБРЯДА ТА ПОБУТОВІЙ МАГІЇ УКРАЇНЦІВ НА ПРИКЛАДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Дарина ЧЕРНИШЕВА, учениця 11-Б класу КЗ «Харківський ліцей № 54 Харківської міської ради», вихованка КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради. Керівники – Щур Юлія Михайлівна, Пристюк Надія Петрівна, Сушко Валентина Анатоліївна.
Як і завжди, на конференції були присутні дослідники та науковці традиційної культурної спадщини нашого народу, які оцінюють доповіді, задають питання юним дослідникам та радять на що слід звернути увагу у подальшій роботі над представленими дослідженнями.
Щиро дякуємо всім за участь у конференції! Зичимо здоров’я, добробуту, щастя, удачі, Перемоги та творчої наснаги у дослідженнях традиційної народної культури нашої держави.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #СпілкаетнологівіфольклористівмістаХаркова #лабораторіядослідженняНКС #фестиваліХарківщини #спадщинаХарківщини #спадщинаУкраїни #Кроковеєколо #учнівськанауковопрактичнаконференція #дослідженнятрадиційноїкультури #НКС #народнісвята #календарнаобрядовість
*ТРИ ЖІНКИ, ТРИ ДОЛІ, ТРИ ОСЕЛІ
Дарина БУХОНСЬКА, вихованка Чугуївського центру туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради Харківської області. Керівник – Логачова Надія Валентинівна.
*ТРАДИЦІЇ СВЯТА СПИРИДОНА СОНЦЕВОРОТА НА СЛОБОЖАНЩИНІ
Андрій ДАРІЙ, вихованець народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області. Керівник – Коваль Ольга Володимирівна.
*ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ РІДНОГО КРАЮ: РЕТРОСПЕКТИВИ І СЬОГОДЕННЯ
Софія КОШЛАЙ, учениця Пологівської гімназії Новосанжарської селищної ради Полтавської області. Керівник – Бровко Інна Олександрівна.
*ОБРЯДОВИЙ ЦИКЛ ВЕЛИКОДНЯ НА СЛОБОЖАНЩИНІ
Данііл Пересічанський, вихованець народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області. Керівник – Коваль Ольга Володимирівна.
*НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ПИСАНКАРСТВА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СВІТОГЛЯДУ
Вероніка РЕБРОВА, учениця 9 класу КЗ «Чугуївський ліцей № 7», вихованка Чугуївського центру туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради Харківської області. Керівник – Сокрут Алла Миколаївна.
*СВІЙСЬКІ ТВАРИНИ В ТРАДИЦІЙНИХ ОБРЯДА ТА ПОБУТОВІЙ МАГІЇ УКРАЇНЦІВ НА ПРИКЛАДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Дарина ЧЕРНИШЕВА, учениця 11-Б класу КЗ «Харківський ліцей № 54 Харківської міської ради», вихованка КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради. Керівники – Щур Юлія Михайлівна, Пристюк Надія Петрівна, Сушко Валентина Анатоліївна.
Як і завжди, на конференції були присутні дослідники та науковці традиційної культурної спадщини нашого народу, які оцінюють доповіді, задають питання юним дослідникам та радять на що слід звернути увагу у подальшій роботі над представленими дослідженнями.
Щиро дякуємо всім за участь у конференції! Зичимо здоров’я, добробуту, щастя, удачі, Перемоги та творчої наснаги у дослідженнях традиційної народної культури нашої держави.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #СпілкаетнологівіфольклористівмістаХаркова #лабораторіядослідженняНКС #фестиваліХарківщини #спадщинаХарківщини #спадщинаУкраїни #Кроковеєколо #учнівськанауковопрактичнаконференція #дослідженнятрадиційноїкультури #НКС #народнісвята #календарнаобрядовість
23 квітня за новоюліанським календарем відзначають день СВЯТОГО ЮРІЯ. На Харківщині більшість інформантів літнього віку цей день називали «Ягорія». Коли ж мова йшла про росу, то казали: «юр’ївська роса». Зазвичай виганяли перший раз навесні худобу на пашу, намагалися, щоб корови пройшли по юр’ївській росі – молока буде більше. Гілочкою освяченої вербички хльоскали, «шоб худобину ніхто не зурочив». Також цього дня саджали огірки, гарбузи, кавуни та дині, щоб був багатий урожай.
*«На Ягорія запасювали худобу. Виганяли, шоб паслася до схід сонця. Кажний хазяїн виганяв, шоб корова пройшлася по юр’ївській росі». (Зап. 19.07.2003 р. у с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської обл. від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «А весною тоді, як виганяють уже худобу, так ото беруть той прутик і б’ють корову, гонють свяченою вербичкою». (Зап. 02.07.1996 р. у с. Черкаські Тишки Харківського р-ну Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Фросини Семенівни, 1924 р.н.).
* «Вербичкою випроводжали корову на пашу, і знову гілочку ставили на покутя». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* «На Ягорія виганять скотину перший раз навесні на попас і сіють огирки». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
*«Казали, шо звірями управля Ягорій». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р.н..)
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ЮРІЯ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Юрія
*«На Ягорія запасювали худобу. Виганяли, шоб паслася до схід сонця. Кажний хазяїн виганяв, шоб корова пройшлася по юр’ївській росі». (Зап. 19.07.2003 р. у с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської обл. від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «А весною тоді, як виганяють уже худобу, так ото беруть той прутик і б’ють корову, гонють свяченою вербичкою». (Зап. 02.07.1996 р. у с. Черкаські Тишки Харківського р-ну Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р.н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р.н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р.н., Кіяшко Фросини Семенівни, 1924 р.н.).
* «Вербичкою випроводжали корову на пашу, і знову гілочку ставили на покутя». (Зап. 13.08.2000 р. у с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.).
* «На Ягорія виганять скотину перший раз навесні на попас і сіють огирки». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
*«Казали, шо звірями управля Ягорій». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської обл. від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р.н..)
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Малюнок «НА ЮРІЯ», виконала Світлана Мишак, викладачка КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Юрія
28 квітня, за тиждень до Великодня, православні відзначають ВЕРБНУ НЕДІЛЮ. Пізно ввечері, напередодні свята, чи рано вранці у неділю, віряни йшли до церкви на службу, освячували гілочки вербички, несли додому і хльоскали нею всіх членів родини, щоб вони були здорові і не хворіли. Гілочки зв’язували у пучечок і зберігали на покуті за іконами, «шоб грім та блискавка хату не запалили». Коли пекли паску на Великдень, маленькими гілочками приколювали шишку чи хрестик на вершечок паски, щоб гарно вдалася обрядова випічка, щоб «верх у пасці не з’їхав». Їх також кидали у піч, щоб паска гарно загнітилася. Нею вигонили і худобу на пашу перший раз навесні. Зазвичай у кінці городу, якщо там була близько вода, господарі намагалися уткнути галузку, щоб вербичка росла. У народних піснях часто згадується верба: «В кінці греблі шумлять верби…» чи «Ой ти, верба, де ти зросла?..». Із спогадів наших інформантів.
* «Гілочки свяченої верби, батько там чі мати принесуть, пошльопають і нас усих, і бабусю: Верба б’є, не я б’ю, через тиждень та Великдень». (Зап. 22.07.2003 р. у с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської обл. від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «Було колись нарубають верби, кладуть у церкві, а тоді батюшка мирує, і дає вербу. Колись же так, хрестик пише на лобі, оливкою. І дає там гилку чи дві, хто скіки попросе. Тоді приходють із церкви, у хаті поставлють у святий вугол, і стоїть вербичка. Як приходють із церкви з вербою, хто дома, того начінають вербою бить і кажуть: Верба б’є, не я б’ю, Через тиждень – Великдень От недалечно червоне яєчко». (Зап. 02.07.1996 р. с. Черкаські Тишки Харківського району Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р. н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р. н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р. н., Кіяшко Єфросині Семенівни, 1924 р.н.)
* «На Вербну неділю ходили в церкву святити вербу, а дома нею хльоскали дітей і приказували:
Верба б’є, не я б’ю
За тиждень – Великдень
Ось недалечко червоне яєчко.
Вербу зберігали дома». (Зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.)
* «Вербу ставили на покуті, а тоді на другий день (у понеділок – Н.О.) виходиш, кого стрінеш (хльошкаєш – Н.О.): Не я б’ю, а верба б’є, Не я б’ю, а верба б’є, і по ногах». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* «Я не застала церкви. (Що робили на Вербну неділю? – Н.О.). Уставали пораненько, йшли вербу зрізали і приносили додому, ставляли». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.)
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «ВЕРБНА НЕДІЛЯ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Вербнанеділя
* «Гілочки свяченої верби, батько там чі мати принесуть, пошльопають і нас усих, і бабусю: Верба б’є, не я б’ю, через тиждень та Великдень». (Зап. 22.07.2003 р. у с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської обл. від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «Було колись нарубають верби, кладуть у церкві, а тоді батюшка мирує, і дає вербу. Колись же так, хрестик пише на лобі, оливкою. І дає там гилку чи дві, хто скіки попросе. Тоді приходють із церкви, у хаті поставлють у святий вугол, і стоїть вербичка. Як приходють із церкви з вербою, хто дома, того начінають вербою бить і кажуть: Верба б’є, не я б’ю, Через тиждень – Великдень От недалечно червоне яєчко». (Зап. 02.07.1996 р. с. Черкаські Тишки Харківського району Харківської обл. від Чуєвої Галини Сергіївни, 1939 р. н., Бутової Мотрі Пилипівни, 1923 р. н., Близнюк Віри Пилипівни, 1926 р. н., Кіяшко Єфросині Семенівни, 1924 р.н.)
* «На Вербну неділю ходили в церкву святити вербу, а дома нею хльоскали дітей і приказували:
Верба б’є, не я б’ю
За тиждень – Великдень
Ось недалечко червоне яєчко.
Вербу зберігали дома». (Зап. 13. 08. 2000 р. с. Довжик на Золочівщині Харківської обл. від Томенко Варвари Федотівни, 1924 р.н.)
* «Вербу ставили на покуті, а тоді на другий день (у понеділок – Н.О.) виходиш, кого стрінеш (хльошкаєш – Н.О.): Не я б’ю, а верба б’є, Не я б’ю, а верба б’є, і по ногах». (Зап. 21.07.2003 р. у с. Новоолександрівка на Вовчанщині Харківської обл. від Здор Марії Маркіянівни, 1924 р.н.).
* «Я не застала церкви. (Що робили на Вербну неділю? – Н.О.). Уставали пораненько, йшли вербу зрізали і приносили додому, ставляли». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської обл. від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.)
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «ВЕРБНА НЕДІЛЯ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Вербнанеділя
5 травня відзначається велике християнське свято – ВЕЛИКДЕНЬ. На Харківщині його називали «Паска». За традицією до свята готувалися заздалегідь: білили в хаті, прали всю білизну, наводили лад в оселі, господарських спорудах та на подвір’ї. До свята господині пекли паски та калачі, також випікали чи готували сирні паски. Паску, яку несли до церкви освячувати, пекли найбільшу, зазвичай у великій формі чи цеберці. Зверху з тіста викладали хрест, по середині саджали шишку і приколювали її гілочкою освяченої верби, «щоб верх паски не зійшов на бік». Напередодні фарбували крашанки, готували «дряпанки» та допікали паски, щоб скласти великодній кошик та в суботу на вечір йти до церкви. У кошик клали велику паску, крашанки, домашню ковбасу, сіль, пшоно, свічки. У неділю, після служби та освячення харчів, йшли додому. Перед тим як сісти до столу, у воду клали найкращу крашанку і нею вмивалися, щоб бути красивими та здоровими. Вся родина молилися Богу, сідали до столу і розгівлялися спочатку освяченою паскою та крашанкою. Шкаралупи з крашанки збирали, а потім віддавали курям, щоб краще неслися, закопували на городі, щоб був гарний врожай чи несли до річки і пускали на воду, але на смітник ніколи не викидали. У цей день на кладовище не ходили, а кожна господиня у кошик складала крашанки та порізану скибочками паску і розносили по сусідах, щоб пом’янути померлих родичів. Ось деякі спогади наших інформантів.
* «Приходили додому з освяченими пасками. Хазяйка брала в кошик паску і крашанки і розносили по сусідах кусочок паски і крашанку». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської області від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині Харківської області). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «Тоді як паску пекти, тоді ж у хормах, хорми такі круглі були. А та шо святить, у цеберку, спече та насилу витягне. Тоді ту вербичку ламає і приштрикує. Зверху отак приколює і вона підходе і підходе (паска – Н.О.), а набік нікуди не сходе. Свяченою ж вербою приколене. На паску зверху клали хрест на всю хлібину. На середині хреста прогребеш ямочку, зробиш шишку і приштрикнеш свяченою вербою (по середині – Н.О.). І я так робила. І вона йде, йде, йде і вийде рівна, нікуди набік не зойде». (Зап. 22.07.2003 р. с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської області від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «А то як пекли паску, калачі, там ламають (освячену гілочку вербички – Н.О.) і приколюють, щоб не розходилося. (Калач плели косою? – Н.О.) Та плели і косою. До Паски пекли паски і калачі». (Запис 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «Крашанки у нас у цибулі (цибулинні – Н.О.) красили. На Великдень казали шо у воду крашанку кладіт, нею вмивайтеся, будеш гарна. Шкаралупи курям віддавали». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «НА ВЕЛИКДЕНЬ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #НКС #лабораторіядослідження #календарнаобрядовість #спадщинаУкраїни #Великдень #паска #крашанка
* «Приходили додому з освяченими пасками. Хазяйка брала в кошик паску і крашанки і розносили по сусідах кусочок паски і крашанку». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської області від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлуччині Харківської області). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «Тоді як паску пекти, тоді ж у хормах, хорми такі круглі були. А та шо святить, у цеберку, спече та насилу витягне. Тоді ту вербичку ламає і приштрикує. Зверху отак приколює і вона підходе і підходе (паска – Н.О.), а набік нікуди не сходе. Свяченою ж вербою приколене. На паску зверху клали хрест на всю хлібину. На середині хреста прогребеш ямочку, зробиш шишку і приштрикнеш свяченою вербою (по середині – Н.О.). І я так робила. І вона йде, йде, йде і вийде рівна, нікуди набік не зойде». (Зап. 22.07.2003 р. с. Кирилівка (колишнє Червоноармійське Друге) на Вовчанщині Харківської області від Шелест Марії Іванівни, 1910 р.н. (с. Мала Вовча) у селі живе з 1993 р., Сергієнко (Шелест) Єлизавети Максимівни, 1944 р.н. (с. Мала Вовча)
* «А то як пекли паску, калачі, там ламають (освячену гілочку вербички – Н.О.) і приколюють, щоб не розходилося. (Калач плели косою? – Н.О.) Та плели і косою. До Паски пекли паски і калачі». (Запис 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* «Крашанки у нас у цибулі (цибулинні – Н.О.) красили. На Великдень казали шо у воду крашанку кладіт, нею вмивайтеся, будеш гарна. Шкаралупи курям віддавали». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами)
* Малюнок «НА ВЕЛИКДЕНЬ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #НКС #лабораторіядослідження #календарнаобрядовість #спадщинаУкраїни #Великдень #паска #крашанка
ПРОВОДИ відзначають через тиждень після Великодня, у понеділок чи вівторок. На Харківщині ці дні ще називали «Проводки», «Гробки», «Могилки». На кладовище ходили всією родиною, щоб пом’янути рідних, близьких та знайомих, хто відійшов у вічність. Для цього простеляли рушники на траві, на них викладали харчі, ставили напої і поминали небіжчиків. На могилку клали скибочку паски, крашанку, печиво, цукерки, на хрест в’язали хустку чи рушничок, в залежності від того хто похований. Вдома у родинному колі також поминали своїх рідних.
* «На помини ходили на могилки. Якшо чоловік похований, то на хрест в’язали рушник, а як жінка, то хустку. Зараз так само роблять». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської області від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлучччині Харківської області). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «На хрест, де похований мужик, рушничок вішали, а баба – хусточку. Клали на гробик яйця, пасочку, канхвети». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «Поминали на Проводи. Понеділка дождуть, не цей шо після Великодня, а другий. Тоді ідуть на кладовище, там по могилках співають. Простелають лантух баби, а ми ж бігаємо, виносять і холодці і все, тоді сідають. Так нам шо, по яйцю дадуть, канхветів дадуть, «Біжіть». Ну ми й побігли. А вони сідають там обідать на кладовищі». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «НА ПРОВОДИ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Проводи
* «На помини ходили на могилки. Якшо чоловік похований, то на хрест в’язали рушник, а як жінка, то хустку. Зараз так само роблять». (Зап. 19.07.2003 р. с. Білий Колодязь на Вовчанщині Харківської області від Макаренко Віри Тихонівни, 1913 р.н. (с. Дорошенкове на Великобурлучччині Харківської області). З 1973 р. проживає в с. Білий Колодязь).
* «На хрест, де похований мужик, рушничок вішали, а баба – хусточку. Клали на гробик яйця, пасочку, канхвети». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Передистої Ольги Федорівни, 1929 р.н.).
* «Поминали на Проводи. Понеділка дождуть, не цей шо після Великодня, а другий. Тоді ідуть на кладовище, там по могилках співають. Простелають лантух баби, а ми ж бігаємо, виносять і холодці і все, тоді сідають. Так нам шо, по яйцю дадуть, канхветів дадуть, «Біжіть». Ну ми й побігли. А вони сідають там обідать на кладовищі». (Зап. 18.07.2003 р. с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р.н.).
* Наталія Олійник, провідний методист КЗ «ООМЦКМ» (за власними експедиційними матеріалами).
* Витинанка «НА ПРОВОДИ», виконала Наталія Денисенко, викладач Харківської художньої школи № 1 ім. І.Ю. Рєпіна.
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #народнісвята #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #календарнаобрядовість #Проводи