🔶 Ми продовжуємо серію публікацій про дні тижня в українській традиційній культурі. Сьогодні розкажемо про «Червивий день»🥬 ⤵️
🔶 Фонетика у традиційній народній культурі грає неабияку роль. Випадкові співзвуччя часто на віки закріплюють певні репутації, утворюють асоціативний звʼязок між найвіддаленішими явищами і поняттями, відбиваються у сотнях повірʼїв. Наприклад, святий Конон, згідно з народними уявленнями, просто не міг не стати покровителем коней, а святий Власій не міг не успадкувати від Велеса функції захисника худоби; гарбузи треба садити на свято Пуда, «щоб виросли з пуд», тощо.
За цією ж логікою четвер для українських городників став «червивим днем». Селяни знають: «у четвер садити не можна, бо черви нападуть на городину, усе буде червивим. До того ж цей день сухий». Петро Іванов зауважував, що на Купʼянщині наприкінці ХІХ століття панувала думка: «В четверг не следует сеять и насаживать бахчи, а не то народится множество червей и подъедят все всходы». Словацькі господині не пересаджували у четвер розсаду, аби її не погризли цвіркуни.
Така мотивація здавалася селянам сильною і переконливою. Проте в деяких місцевостях брали гору інші аргументи стосовно придатності четвертого дня тижня до городницьких справ. Як зазначає Василь Скуратівський, словʼяни вірили, що саме у четвер Бог створив усі планети, а тому цей день найкращий для висаджування городніх рослин, зокрема огірків та капусти — тоді «будуть на них сонячні дні». Тут поєдналися імітативний та ініціальний принципи магічної дії: Бог-творець у даному випадку виступає в якості «космічного городника»: він «засаджує» безкінечне небесне поле певними обʼєктами, а капуста і огірки, які мають вирости на селянському городі, асоціюються за формою з планетами.
🔸 Взагалі четвер, за віруваннями українців, день легкий і придатний для початку багатьох важливих справ, однак 100 — 150 років тому були актуальними ще деякі табуації, зокрема вони стосувалися приготування сирівцю — хлібного квасу. На Купʼянщині твердо знали: «В четвер не годиться сирівцю вварювати, в тім сирівці буде нечиста сила купатьця і страву собі з єго варити». Утім, щоб нечисть не скористалася сирівцем, який приготували у четвер, достатньо було зробити кілька простих магічних маніпуляцій. Наприклад, покласти в нього навхрест чотири вуглинки або тричі перехрестити і обовʼязково спробувати, щоб він був початий, оскільки, згідно зі слобожанськими повірʼями, саме у непочатому квасі, зробленому у четвер або в понеділок, чорти купають своїх дітей. Взагалі вважалося, що у четверговому квасі купаються водяні, русалки, утопленики та інша нечисть.
Матеріал підготував провідний методист ХООМЦКМ Михайло Красиков
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#четвер
🔶 Фонетика у традиційній народній культурі грає неабияку роль. Випадкові співзвуччя часто на віки закріплюють певні репутації, утворюють асоціативний звʼязок між найвіддаленішими явищами і поняттями, відбиваються у сотнях повірʼїв. Наприклад, святий Конон, згідно з народними уявленнями, просто не міг не стати покровителем коней, а святий Власій не міг не успадкувати від Велеса функції захисника худоби; гарбузи треба садити на свято Пуда, «щоб виросли з пуд», тощо.
За цією ж логікою четвер для українських городників став «червивим днем». Селяни знають: «у четвер садити не можна, бо черви нападуть на городину, усе буде червивим. До того ж цей день сухий». Петро Іванов зауважував, що на Купʼянщині наприкінці ХІХ століття панувала думка: «В четверг не следует сеять и насаживать бахчи, а не то народится множество червей и подъедят все всходы». Словацькі господині не пересаджували у четвер розсаду, аби її не погризли цвіркуни.
Така мотивація здавалася селянам сильною і переконливою. Проте в деяких місцевостях брали гору інші аргументи стосовно придатності четвертого дня тижня до городницьких справ. Як зазначає Василь Скуратівський, словʼяни вірили, що саме у четвер Бог створив усі планети, а тому цей день найкращий для висаджування городніх рослин, зокрема огірків та капусти — тоді «будуть на них сонячні дні». Тут поєдналися імітативний та ініціальний принципи магічної дії: Бог-творець у даному випадку виступає в якості «космічного городника»: він «засаджує» безкінечне небесне поле певними обʼєктами, а капуста і огірки, які мають вирости на селянському городі, асоціюються за формою з планетами.
🔸 Взагалі четвер, за віруваннями українців, день легкий і придатний для початку багатьох важливих справ, однак 100 — 150 років тому були актуальними ще деякі табуації, зокрема вони стосувалися приготування сирівцю — хлібного квасу. На Купʼянщині твердо знали: «В четвер не годиться сирівцю вварювати, в тім сирівці буде нечиста сила купатьця і страву собі з єго варити». Утім, щоб нечисть не скористалася сирівцем, який приготували у четвер, достатньо було зробити кілька простих магічних маніпуляцій. Наприклад, покласти в нього навхрест чотири вуглинки або тричі перехрестити і обовʼязково спробувати, щоб він був початий, оскільки, згідно зі слобожанськими повірʼями, саме у непочатому квасі, зробленому у четвер або в понеділок, чорти купають своїх дітей. Взагалі вважалося, що у четверговому квасі купаються водяні, русалки, утопленики та інша нечисть.
Матеріал підготував провідний методист ХООМЦКМ Михайло Красиков
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#четвер
🌿 ЗЕЛЕНИЙ ЧЕТВЕР
🔸В українському народному календареві чимало святкових дат позначено днями тижня з додаванням епітету. Серед найвідоміших — Обливальний понеділок, Права середа, Чистий четвер, Страсна пʼятниця, Поминальна субота, Прощена неділя. А четвертий день по Трійці (тобто сьогодні, 8 червня) в народі називали Зеленим четвергом (бо йшов Зелений тиждень, як його йменували в Україні), і з ним було повʼязано чимало містичних повірʼїв та обрядодій.
🔸Цього дня дітлахів особливо суворо застерігали, щоб вони не ходили в поле, мовляв, у житах водяться русалки (яких, до речі, уявляли в образі не секс-бомб, а діточок у білих сорочечках; дехто з наших інформантів розповідав, що бачив їх серед дня на власні очі та ще й дивувався, чого це дитячий садочок у спеку на поле вивели). Казали, що цього дня русалки святкують свій Великдень (його називають ще «нявським», «мавським» — від «нявка», «мавка») і зустрічних, особливо хлопців і дівчат, неодмінно спробують залоскотати.
🔸У Зелений четвер намагалися не працювати, щоб не розгнівати душі померлих (у них же Великдень, а на таке свято не працюють!), ні в якому разі не дозволялося просівати борошно в діжу, бо розплодяться русалки. Як зазначав Василь Скуратівський, цього дня пекли паски-баби, фарбували жовтим кольором яйця, тобто й справді відбувався своєрідний «ремейк» Великодня. Щоправда, шкаралупу крашанок не кидали у воду (як на людські Великодні свята), остерігаючись, що одразу тут зʼявляться русалки.
🔸 Оскільки вважалося, що русалками стають мертвонароджені та діти, які померли нехристями, а також утоплениці й інші самогубиці, батьки таких небіжчиків намагалися їхні душі пригостити парою від гарячого хлібу, який у Русалчин Великдень виставляли на підвіконня. А на кущах поблизу річок та ставків залишали шматок полотна — «на сорочечку» своїй дитині (в експедиціях нам зустрічалися люди, які робили це ще 20-30 років тому).
🔸У Зелений четвер жінки з чоловіками або дівчата (у різних селах по-різному), святково одягнені йшли в поле, несучи житній хліб, спечений на святій воді, або іншу обрядову їжу і залишали потроху на межах нив, задобрюючи таким чином русалок.
Про інші повірʼя та обрядодії, повʼязані з Зеленим четвергом, ми розповімо в одній із наших наступних заміток.
Михайло Красиков, провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#четвер
#Зеленийчетвер
🔸В українському народному календареві чимало святкових дат позначено днями тижня з додаванням епітету. Серед найвідоміших — Обливальний понеділок, Права середа, Чистий четвер, Страсна пʼятниця, Поминальна субота, Прощена неділя. А четвертий день по Трійці (тобто сьогодні, 8 червня) в народі називали Зеленим четвергом (бо йшов Зелений тиждень, як його йменували в Україні), і з ним було повʼязано чимало містичних повірʼїв та обрядодій.
🔸Цього дня дітлахів особливо суворо застерігали, щоб вони не ходили в поле, мовляв, у житах водяться русалки (яких, до речі, уявляли в образі не секс-бомб, а діточок у білих сорочечках; дехто з наших інформантів розповідав, що бачив їх серед дня на власні очі та ще й дивувався, чого це дитячий садочок у спеку на поле вивели). Казали, що цього дня русалки святкують свій Великдень (його називають ще «нявським», «мавським» — від «нявка», «мавка») і зустрічних, особливо хлопців і дівчат, неодмінно спробують залоскотати.
🔸У Зелений четвер намагалися не працювати, щоб не розгнівати душі померлих (у них же Великдень, а на таке свято не працюють!), ні в якому разі не дозволялося просівати борошно в діжу, бо розплодяться русалки. Як зазначав Василь Скуратівський, цього дня пекли паски-баби, фарбували жовтим кольором яйця, тобто й справді відбувався своєрідний «ремейк» Великодня. Щоправда, шкаралупу крашанок не кидали у воду (як на людські Великодні свята), остерігаючись, що одразу тут зʼявляться русалки.
🔸 Оскільки вважалося, що русалками стають мертвонароджені та діти, які померли нехристями, а також утоплениці й інші самогубиці, батьки таких небіжчиків намагалися їхні душі пригостити парою від гарячого хлібу, який у Русалчин Великдень виставляли на підвіконня. А на кущах поблизу річок та ставків залишали шматок полотна — «на сорочечку» своїй дитині (в експедиціях нам зустрічалися люди, які робили це ще 20-30 років тому).
🔸У Зелений четвер жінки з чоловіками або дівчата (у різних селах по-різному), святково одягнені йшли в поле, несучи житній хліб, спечений на святій воді, або іншу обрядову їжу і залишали потроху на межах нив, задобрюючи таким чином русалок.
Про інші повірʼя та обрядодії, повʼязані з Зеленим четвергом, ми розповімо в одній із наших наступних заміток.
Михайло Красиков, провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#четвер
#Зеленийчетвер
🔶 Нявський Великдень, або Зелений четвер
Як і обіцяли, продовжуємо розповідь про один із «іменних» четвергів року. У попередньому пості
https://www.facebook.com/www.cultura.kh.ua/posts/pfbid02zbiFR2aF58AVSwHgD3qWhdAa4B8UNzeFjDpHiHmpuRPkhxbQXXGcuZe4vbRZJqznl ми розказали про деякі повірʼя, повʼязані з Зеленим четвергом — кульмінацією Зелених свят. Сьогодні додамо ще кілька шкіців до характеристики цього неймовірного дня.
Петро Васильович Іванов, невтомний дослідник Купʼянщини, у книзі «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии» (1907) відзначав, що на «русалкін Великдень» на Троїцькому тижні, за повірʼями слобожан, русалки виходять з води й бігають по полях та городах, розшукуючи своїх батьків. Якщо батьки не поминали їх у суботу напередодні Трійці, русалка, впіймавши, скажімо, таку забудькувату мати, починає її лоскотати, примовляючи: «За те тебе лоскотала, що мене не поминала». Й зазвичай залоскоче до смерти. До речі, вираз «помру зо сміху» — ймовірно, походить саме з цього повірʼя, бо людина помирає не від лоскотання як такого, а від надмірного сміху, який виникає як фізіологічна реакція на нього, точніше від асфіксії, яка може трапитися, коли людина, як кажуть, «аж захлинається сміхом» (випадки смерті від сміху відомі ще з часів античності).
Головним оберегом від русалок був полин, цього дня люди, а особливо дівчата й хлопці, з ним не розставалися. Однак в якості апотропеїв у Нявський Великдень й взагалі протягом усіх Зелених свят молодь (і не тільки) носила із собою також запашну лепеху (аїр), любисток, шовкову траву, холодну мʼяту.
За народними повірʼями, якщо людина цього дня працює в полі (тобто не шанує велике свято русалок), нявки намагаються їй всіляко перешкоджати робити свою справу і неодмінно надішлють на посіви стихійне лихо.
Цього четверга прийнято було дбати й про безпеку худоби. Господині поливали молоком дорогу, якою ходили корівки до водопою чи в поле на випас, приносячи таким чином жертву русалкам.
Михайло Красиков,
провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#ЛабораторіядослідженьНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#четвер
#Зеленийчетвер
Як і обіцяли, продовжуємо розповідь про один із «іменних» четвергів року. У попередньому пості
https://www.facebook.com/www.cultura.kh.ua/posts/pfbid02zbiFR2aF58AVSwHgD3qWhdAa4B8UNzeFjDpHiHmpuRPkhxbQXXGcuZe4vbRZJqznl ми розказали про деякі повірʼя, повʼязані з Зеленим четвергом — кульмінацією Зелених свят. Сьогодні додамо ще кілька шкіців до характеристики цього неймовірного дня.
Петро Васильович Іванов, невтомний дослідник Купʼянщини, у книзі «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии» (1907) відзначав, що на «русалкін Великдень» на Троїцькому тижні, за повірʼями слобожан, русалки виходять з води й бігають по полях та городах, розшукуючи своїх батьків. Якщо батьки не поминали їх у суботу напередодні Трійці, русалка, впіймавши, скажімо, таку забудькувату мати, починає її лоскотати, примовляючи: «За те тебе лоскотала, що мене не поминала». Й зазвичай залоскоче до смерти. До речі, вираз «помру зо сміху» — ймовірно, походить саме з цього повірʼя, бо людина помирає не від лоскотання як такого, а від надмірного сміху, який виникає як фізіологічна реакція на нього, точніше від асфіксії, яка може трапитися, коли людина, як кажуть, «аж захлинається сміхом» (випадки смерті від сміху відомі ще з часів античності).
Головним оберегом від русалок був полин, цього дня люди, а особливо дівчата й хлопці, з ним не розставалися. Однак в якості апотропеїв у Нявський Великдень й взагалі протягом усіх Зелених свят молодь (і не тільки) носила із собою також запашну лепеху (аїр), любисток, шовкову траву, холодну мʼяту.
За народними повірʼями, якщо людина цього дня працює в полі (тобто не шанує велике свято русалок), нявки намагаються їй всіляко перешкоджати робити свою справу і неодмінно надішлють на посіви стихійне лихо.
Цього четверга прийнято було дбати й про безпеку худоби. Господині поливали молоком дорогу, якою ходили корівки до водопою чи в поле на випас, приносячи таким чином жертву русалкам.
Михайло Красиков,
провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#ЛабораторіядослідженьНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#четвер
#Зеленийчетвер
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
🔶Чому — «після дощику в четвер»?
🔸В українців є чимало фразеологізмів, які означають «ніколи»: «на турецьку паску», «після другого пришестя», «коли рак на горі свисне», «коли на долоні волосся виросте», «як пʼявка крикне», «як корова заспіває», «як виросте гарбуз на вербі», «як виросте трава на помості», «після морковкина заговини», «на Миколи та ніколи». Такий само сенс є у виразу «після дощику в четвер». Хоча іноді так кажуть і про подію, яка теоретично може статися, але невідомо коли.
Чому ж тут йдеться саме про четвер? Відповідь проста: у давніх словʼян цей день був присвячений Перунові, богові-громовержцю. Полабська назва четверга — «Перунов день», на Поліссі четвер на четвертому тижні після Великодня називають «Громовим днем». Заборони та приписи, яких треба було дотримуватися у четвер, аби не постраждати від блискавки та граду, відомі у багатьох індоєвропейських народів.
Олександр Авраменко, зазначаючи, що Перун був покровителем землеробів і відав дощами, громами та блискавками, так трактує походження вислову «після дощику в четвер»: «Кожного четверга Перунові приносили жертву і просили, щоб послав дощ. Але часто четверги минали один за одним, а дощ так і не йшов. Так і постав іронічний вислів "після дощику в четвер", тобто ніколи». Те саме твердять й інші сучасні коментатори: «Русичі свято вірили, що Перун може дати дощ, якщо його добре попросити про це. У головного слов’янського бога був навіть свій день, коли прохання приносили максимальний ефект. Це четвер. <...> Абсолютно зрозуміло, що ні благання, ні день, ні що-небудь ще не могли вплинути на опади і їх кількість. Тому відсутність дощу і стало приводом для появи виразу „після дощику в четвер“, яке стало позначати те, що не виповниться ніколи і ні за яких обставин».
Ці пояснення здаються цілком логічними сучасному читачеві, який не надто знайомий із міфологічною свідомістю. Насправді ж іронія і скепсис, тим більше по відношенню до сакральних постатей, — явище достатньо нове, абсолютно не властиве людині архаїчного суспільства. Нема дощу після жертвоприношень — значить жертва недостатня, погано просили, бог гнівається тощо. Ніхто не вважав, що більше не варто звертатися до «вищої інстанції», якщо вона не реагує на прохання й «подарунки». І якщо дощ врешті-решт йшов, це розглядали не як випадковість чи примху погоди, а саме як результат колективних зусиль громади чи окремих її представників (жерців) з викликання дощу. У часи словʼянського язичництва люди не мали сумнівів у тому, що дощ неодмінно піде у Перунів день, якщо бог буде задоволений поведінкою людей.
Фраза ж «після дощику в четвер» у сенсі «ніколи» могла народитися лише у християнізованому суспільстві, коли відбувалася з боку церковників свідома дискредитація поганських богів, демонстрація їхньої неспроможності впливати на вирішення життєвих проблем вчорашніх язичників. Утім, православʼя у разі посухи прекрасно проводило ритуали викликання дощу, щоправда, не обовʼязково по четвергах.
Михайло Красиков, провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#четвер
🔸В українців є чимало фразеологізмів, які означають «ніколи»: «на турецьку паску», «після другого пришестя», «коли рак на горі свисне», «коли на долоні волосся виросте», «як пʼявка крикне», «як корова заспіває», «як виросте гарбуз на вербі», «як виросте трава на помості», «після морковкина заговини», «на Миколи та ніколи». Такий само сенс є у виразу «після дощику в четвер». Хоча іноді так кажуть і про подію, яка теоретично може статися, але невідомо коли.
Чому ж тут йдеться саме про четвер? Відповідь проста: у давніх словʼян цей день був присвячений Перунові, богові-громовержцю. Полабська назва четверга — «Перунов день», на Поліссі четвер на четвертому тижні після Великодня називають «Громовим днем». Заборони та приписи, яких треба було дотримуватися у четвер, аби не постраждати від блискавки та граду, відомі у багатьох індоєвропейських народів.
Олександр Авраменко, зазначаючи, що Перун був покровителем землеробів і відав дощами, громами та блискавками, так трактує походження вислову «після дощику в четвер»: «Кожного четверга Перунові приносили жертву і просили, щоб послав дощ. Але часто четверги минали один за одним, а дощ так і не йшов. Так і постав іронічний вислів "після дощику в четвер", тобто ніколи». Те саме твердять й інші сучасні коментатори: «Русичі свято вірили, що Перун може дати дощ, якщо його добре попросити про це. У головного слов’янського бога був навіть свій день, коли прохання приносили максимальний ефект. Це четвер. <...> Абсолютно зрозуміло, що ні благання, ні день, ні що-небудь ще не могли вплинути на опади і їх кількість. Тому відсутність дощу і стало приводом для появи виразу „після дощику в четвер“, яке стало позначати те, що не виповниться ніколи і ні за яких обставин».
Ці пояснення здаються цілком логічними сучасному читачеві, який не надто знайомий із міфологічною свідомістю. Насправді ж іронія і скепсис, тим більше по відношенню до сакральних постатей, — явище достатньо нове, абсолютно не властиве людині архаїчного суспільства. Нема дощу після жертвоприношень — значить жертва недостатня, погано просили, бог гнівається тощо. Ніхто не вважав, що більше не варто звертатися до «вищої інстанції», якщо вона не реагує на прохання й «подарунки». І якщо дощ врешті-решт йшов, це розглядали не як випадковість чи примху погоди, а саме як результат колективних зусиль громади чи окремих її представників (жерців) з викликання дощу. У часи словʼянського язичництва люди не мали сумнівів у тому, що дощ неодмінно піде у Перунів день, якщо бог буде задоволений поведінкою людей.
Фраза ж «після дощику в четвер» у сенсі «ніколи» могла народитися лише у християнізованому суспільстві, коли відбувалася з боку церковників свідома дискредитація поганських богів, демонстрація їхньої неспроможності впливати на вирішення життєвих проблем вчорашніх язичників. Утім, православʼя у разі посухи прекрасно проводило ритуали викликання дощу, щоправда, не обовʼязково по четвергах.
Михайло Красиков, провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураХарківщин
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#четвер