Глиносвіт : погляд із дитинства
Щойно в галереї імені Г. Семирадського завершилася двотижнева виставка «Цей неповторний ГлиноСВІТ», де були представлені керамічні вироби переважно ХХ століття, зроблені або зібрані на Слобожанщині, з зібрання відділу етнографії Центру українських студій та краєзнавства імені академіка П.Т. Тронька Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
Дивлячись на усе це розмаїття горщиків, глечиків, слоїків, макітр, пасківників, бабушників тощо, я мимоволі згадував повʼязані з керамікою слова та вирази, які входили в нашу свідомість — харківських дітей 1960-х років.
У наших квартирах і в хатах (навіть мазанках) вже не було чи майже не було народних гончарних виробів. Тим не менше, від бабусь, які сиділи на ослінчиках біля чийогось паркану на околиці Харкова Новоселівці, можна було почути: «Щось в голові макітриться!». І ми розуміли, не бачачи зроду макітри, що у бабці голова болить. Може, тому, що не раз чули від когось із однолітків напівжартівливу погрозу: «Щас как дам по макитре!».
Чули ми десь на вулиці й таку фразу: «вони горшки побили» — і розуміли, що люди між собою посварилися. Це вже потім, вивчаючи традиційну народну культуру українців, я дізнаюся, що під кінець святок розбивали горщик з-під куті, і це символізувало кінець свят. Звідси ця семантика — «кінець дружби».
А ще про тупого хлопця могли жартома сказати, що у нього «котелок не варит». Коли ж хтось не витрумував дражнінь товаришів і ліз із кулаками, матері вчили не звертати уваги на словесні образи, наставляючи: «Хоч горшком назви, тільки в піч не саджай!».
А з дитячого садочка памʼяталася приспівочка:
Піди, піди, дощику,
Зварю тобі борщику
У новому горщику...».
І гадки ми не мали, що це — уривок колишнього магічного тексту, яким колись супроводжувався надзвичайно серйозний ритуал викликання дощу.
Михайло Красіков
провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураУкраїни
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#керамікаувисловах
#горщики
#МихайлоКрасіков
Щойно в галереї імені Г. Семирадського завершилася двотижнева виставка «Цей неповторний ГлиноСВІТ», де були представлені керамічні вироби переважно ХХ століття, зроблені або зібрані на Слобожанщині, з зібрання відділу етнографії Центру українських студій та краєзнавства імені академіка П.Т. Тронька Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
Дивлячись на усе це розмаїття горщиків, глечиків, слоїків, макітр, пасківників, бабушників тощо, я мимоволі згадував повʼязані з керамікою слова та вирази, які входили в нашу свідомість — харківських дітей 1960-х років.
У наших квартирах і в хатах (навіть мазанках) вже не було чи майже не було народних гончарних виробів. Тим не менше, від бабусь, які сиділи на ослінчиках біля чийогось паркану на околиці Харкова Новоселівці, можна було почути: «Щось в голові макітриться!». І ми розуміли, не бачачи зроду макітри, що у бабці голова болить. Може, тому, що не раз чули від когось із однолітків напівжартівливу погрозу: «Щас как дам по макитре!».
Чули ми десь на вулиці й таку фразу: «вони горшки побили» — і розуміли, що люди між собою посварилися. Це вже потім, вивчаючи традиційну народну культуру українців, я дізнаюся, що під кінець святок розбивали горщик з-під куті, і це символізувало кінець свят. Звідси ця семантика — «кінець дружби».
А ще про тупого хлопця могли жартома сказати, що у нього «котелок не варит». Коли ж хтось не витрумував дражнінь товаришів і ліз із кулаками, матері вчили не звертати уваги на словесні образи, наставляючи: «Хоч горшком назви, тільки в піч не саджай!».
А з дитячого садочка памʼяталася приспівочка:
Піди, піди, дощику,
Зварю тобі борщику
У новому горщику...».
І гадки ми не мали, що це — уривок колишнього магічного тексту, яким колись супроводжувався надзвичайно серйозний ритуал викликання дощу.
Михайло Красіков
провідний методист ООМЦКМ
#ООМЦКМ
#культураУкраїни
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#керамікаувисловах
#горщики
#МихайлоКрасіков