🔶️ Сьогодні середа, отже саме час рубрики "День традиційної культури".

🔸️ Ми продовжуємо знайомити вас із елементами нематеріальної культурної спадщини, які включено до Переліку елементів НКС Харківської області. І сьогодні це “ВИГОТОВЛЕННЯ ВЕСІЛЬНИХ РІЗОК у с. Піски-Радьківські Ізюмського району Харківської області!

🔸️Знайти статтю можна за посиланням ⤵️
https://www.cultura.kh.ua/uk/news/7209-rozpochalosja-zvilnennja-vid-okupantiv-livoberezhnoyi-chastini-borivskoyi-gromadi
#ООМЦКМ
#культура_Харківщини
#культура_Слобожанщини
#день_традиційної_культури
#народне_мистецтво
#народна_творчість
#лабораторія_дослідження_нематеріальної_культурної_спадщини
#спадщина_Харківщини

🔶️ Запрошуємо до знайомства з особливим стилем рушникових узорів Харківщини і презентуємо вам новий альбом нашого Центру - “Рушникова традиція центральної Слобідської України”.

🔸️ Фольклорист Галина Лук’янець ще у 2013 році звернула увагу на цікавий стиль пари рушників, що експонувалися на місцевому заході на Первомайщині. Подібні екземпляри дослідниці вдалося знайти і в сусідніх районах. Своєрідним поштовхом для подальшого пошуку стали дрібні асиметричні деталі, які ховалися серед пишних геометричних узорів. Маленький песик, парубок на коні, півник - ці інтригуючі елементи вишивки в несподіваних місцях рушникового полотна руйнують традиційне кліше про рушник як симетричний твір і знайомлять нащадків з чудовою фантазією і творчою імпровізацією харківських сільських вишивальниць.

🔸️ Завантажити альбом можна за посиланням ⤵️
https://www.cultura.kh.ua/images/Rushniki_Slobozhanshchini_albom.pdf

#ООМЦКМ
#культура_Харківщини
#культура_Слобожанщини
#день_традиційної_культури
#народне_мистецтво
#народна_творчість
#лабораторія_дослідження_нематеріальної_культурної_спадщини
#спадщина_Харківщини

🔶Друзі, ви ж пам‘ятаєте, що кожної середи у нас #день_традиційної_культури?

🔸Отже, сьогодні ми хочемо розповісти про один із елементів НКС, включених до обласного переліку.
У селищі Вільшани на Харківщині з діда-прадіда вирощують поросят. У кожної родини й дотепер є свої секрети виготовлення сала, що передаються з покоління в покоління.

🔸Годують свиней тут дуже різноманітно: змішують картоплю, кормовий буряк, кукурудзу, а також додають у їх раціон дерть, кропиву, щирицю. Дають їсти почергово варену суміш і «зелене» - сіно, траву, також поять порося сироваткою. Цікавий факт: свиню по кілька днів можуть тримати голодною, бо вважають, що так у неї зав’язується м’ясо, а коли годують більш інтенсивно – знову росте сало. Таким чином підчеревина виходить з прошарками м’яса.
Традиційно порося ріжуть під Різдво або під інші свята.
Кожен різник застосовує свій власний прийом, головне - щоб це відбулося максимально швидко і тварина не мучилася. Коли свиню закололи, кінчик хвоста відрізають і кидають у саж (свинарник), щоб не переводився рід. Далі порося обсмалюють соломою, гарно обшкрібають, щоб шкіра була м’якою, тонкою, золотаво-коричневого кольору. В процесі упікання шкіру раніше кололи шилом, щоб шкірка на салі не тріскалася, зараз це роблять «ляпалкою» - саморобним предметом, схожим на щітку, де замість щетини використовуються цвяхи. Після обсмалювання порося знову обкладають соломою, заливають окропом і накривають рядниною, щоб воно «упарилося» - діти сідають зверху і товчуть його ногами з пів години. Далі його ретельно чистять «верчиком» - так називають солому, змотану у пучок і відділяють сало від м’яса. Далі на дно бодні (колись, за формою звичайна діжка, але зараз під боднею розуміють прямокутний дерев’яний ящик з кришкою) кладуть солому, а потім по черзі: найтовстіше сало зі спини, з передньої лопатки та заднього окосту, а зверху укладають м’ясну підчеревину. Розмір нарізаних шматків напряму залежить від розміру бодні, але зазвичай це шматки 40 на 40 сантиметрів. Сало зі щоковини запікають, перекручують у паштет, кров’янку, а грудину господиня добавляє у «свіжіну» - перший приготовлений обід з цього м’яса. Три-чотири дні бодню тримають у хаті, поки стече сукровиця і сало добряче просолиться, далі її виносять у холодну комірчину, так воно довий час зберігається. Сучасні господині зберігають сало також і у скляних банках.
Традиційно вільшанці споживають сало з хлібом, з огірками й часником, солоне сало приварюють й споживають до картоплі чи каші. На ньому смажать яєчню, засмажують чи затовкують рідкі страви: борщ, капусняк, юшку. Також сало розтоплюють на смалець, додають до сальтисону та ковбас.

#ООМЦКМ  
#культура_Харківщини
#культура_Слобожанщини  
#день_традиційної_культури
#НКС
#секрети_виготовлення_сала
#лабораторія_дослідження_нематеріальної_культурної_спадщини  
#спадщина_Харківщини

 🔶Отже #день_традиційної_культури триває.

🔸Наразі продовжуємо розповідати про понеділок. «Неначе в понеділок нової сорочки не надівала...»
Цікаво?
Поїхали
 
🔸Ще 100 років тому всі українські селяни добре знали, що в понеділок «не годиться надівати білої (чистої) сорочки або штанів, а то не минеш напраслини», як зафіксував це табу на Купʼянщині у 1880-ті роки Петро Іванов. Митрофан Дикарєв, який у ці ж часи працював на Воронежчині (у тій її частині, яка була населена українцями й є складовою Слобідської України) теж записав твердження про те, що «гріх» надівати обнову в понеділок, а хто так зробить — пошкодує: «напасть якась буде». Про це ж — стара українська приповідка: «Неначе в понеділок нової сорочки не надівала, а напасть напала...».
       Здавалося б, новий тиждень добре починати з обновки... Чому ж тут спрацьовувала інша логіка? Ми вже говорили раніше, що у понеділка подвійна «репутація», причому взаємовиключна: з одного боку, це неспрятливий для багатьох справ день, з другого — навпаки, дуже вдалий.
     Згадаймо, що Понеділок уявлявся в вигляді старого дідугана, який, крім усього іншого, проводжає душі на Той світ. Отже, Понеділок асоціювався з Потойбіччям. І тепер стає зрозумілим ланцюжок: нова сорочка — небіжчик. Адже прийнято, щоб мрець був у всьому новому, бо йому ж починати нове життя! Та й, як казали селяни, «чоловік заслужив!». А якщо жива людина у «день мертвих» уподібнюється покійнику, нічого доброго з цього не вийде.
      Утім, українці завжди славилися своєю винахідливістю й умінням обходити найсуворіші заборони. От і в даному разі люди придумали «хід конем», про який пише той же Дикарєв: «Як у понеділок сорочку одягти, тоді ножик протягнуть крізь неї від коміра через підтячку». Про цей метод нам неодноразово розповідали в експедиціях Слобожанщиною, та й не тільки.
      Чому ж ці нехитрі маніпуляції можуть, на думку селян, врятувати людину від потрапляння в халепу, побиття та інших негараздів? Ніж, універсальний апотропей, улюблений інструмент знахурок, здатний не тільки лікувати живих (його використовують при лікуванні безлічі захворювань, супроводжуючи замовляння різноманітними діями з ножем), а й магічно долати смерть: гостре й залізне, проходячи крізь нову (випрану) сорочку, «розриває» її звʼязок із Потойбіччям і дає можливість цій одежині слугувати живій людині.
Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ
 
#ООМЦКМ  
#культура_Харківщини
#культура_Слобожанщини  
#день_традиційної_культури
#лабораторія_дослідження_нематеріальної_культурної_спадщини  
#спадщина_Харківщини
#днітижня
#понеділок
 
 

🔶Друзі, ви ж пам‘ятаєте, що кожної середи у нас #день_традиційної_культури?

🔸І як завжди, ми підготували для вас цікаву статтю: «Конопля в традиційній народній культурі населення України».

Детальніше у дописі⤵️

«...ЯК ПИЛИП З КОНОПЕЛЬ» 🌾

🔸 Слово «коноплі» у більшості сучасних українців викликає посмішку, бо повʼязується лише з наркоманією. А шкода. Археологи твердять, що вже за часів енеоліту люди, які мешкали на теренах сучасної України, так звані трипільці (V — ІІІ тис. до н.е.), використовували коноплі для виготовлення одягу.
У V столітті до н.е., як свідчить Геродот, коноплі були єдиною волокнистою рослиною, яку спеціально вирощували скіфи-землероби для виготовлення свого одягу, причому дивували цим давніх греків, які не знали канабісу. Конопляне сім'я у скіфів також не пропадало: наприклад, його кидали в лазнях на гаряче каміння для збільшення пари. Вважається, що саме від іраномовних народів, зокрема нащадків скіфів та сарматів, слов'янські племена на теренах України й запозичили технології вирощування, обробки й використання конопель. Насіння конопель й навіть залишки мотузок з них (а такі мотузки та канати й сьогодні вважаються найміцнішими з тих, що виготовляються з природних матеріалів) знаходять у слов'янських могилах ще періоду язичництва Русі. Недарма був навіть такий вираз — «Русь полотняна» (або «Русь посконна» — від слова посконь, однієї з назв чоловічих екземплярів конопель). З тих же часів йде традиція використання конопляної олії в їжу; це саме нею «каші не зіпсуєш»: іншої олії у русичів, а пізніше в українських селян часто просто не було. Вона ж слугувала й слугує досі прекрасним профілактичним і лікувальним засобом від багатьох хвороб. Про покарання за крадіжку конопель згадується в «Руській Правді» та інших документах епохи середньовіччя. Тоді ж виникла легенда, записана Петром Івановим у 1880-х роках у Куп'янському повіті Харківської губернії, про те, що коноплі виросли зі сліз Єви, коли вони з Адамом після вигнання з Раю вперше зайнялися обробкою землі. Легенда свідчить про те, що, за уявленнями українців, коноплі з'явилися на землі фактично одночасно з появою людини.

    Матеріал підготував провідний методист ООМЦКМ Михайло Красиков

🌾 Далі буде…

#ООМЦКМ  
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини  
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженнянематеріальноїкультурноїспадщини  
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#оліязконопель
#одягзконопель

Деякі сусіди-чоловіки, дивлячись, що до якихось хат не добігли пахольчики-колядники, самі приходили у гості і промовляли отаке… А ще, як зовсім біда з мужиками, одинокі жінки навіть заносили до хати у святковий ранок песика – хоч когось «мужського» роду!
З другої половини Різдва наставав час для інших учасників Коляди… (далі буде)

➡️ Матеріал підготувала фольклорист Галина Лукʼянець

#ООМЦКМ  
#культура_Харківщини
#культура_Слобожанщини  
#день_традиційної_культури
#ДеньТрадиційноїКультури
#лабораторія_дослідження_нематеріальної_культурної_спадщини  
#спадщина_Харківщини
#колядкиСлобожанщини #колядкиХарківщини #щедрівкиСлобожанщини #щедрівкиХарківщини
#колядкитащедрівки

🔶Друзі, ви ж пам‘ятаєте, що кожної середи у нас #ДеньТрадиційноїКультури ?

🔸 Сьогодні ділимося розповіддю фольклориста Галини Лукʼянець про дитячі колядки⤵️

🔸 Продовжуємо готуватися до Різдвяних свят і розкажемо на цей раз про дитячі колядки.
В день Різдва (25 грудня /7 січня) лише з обіду починали повноцінно колядувати – збиралися молодіжні гурти, молоді сім’ї без дітей, діти домовлялися ходити як купками, так і окремо. Старші люди, господарі сиділи вдома, бо хтось же мав приймати колядників…
Маленькі хлопчики (у цих взагалі «врожайна» доба, бо зранку ж пахолкували)) і дівчатка в першу чергу ходили по родичах, сусідах, а далі – вже по погоді і силам… Більшість найпростіших дитячих колядок не потребувала вміння співати. Скоріш, треба було скандувати, голосно і яскраво (а соромишся, то й тихенько проказували). Якщо вже хто мав хист до співу, то виголошував свої колядки на найпростіші мелодії, як оця наприклад.. https://folklore.kh.ua/site/track?id=1441
Такі прості пісеньки були цілком вже по силам 4-5-річним дітям, а старші вже й могли їх на два голоси розспівувати. Загальна тема дитячої коляди – дайте щось))) іноді з детальними подробицями, що і скільки)). Традиційно просили гроші (копієчку), пиріжки. Бо ще до середини 20 століття цукерки – велика розкіш в селі. В щасливі роки і за спроможності господарів щирим способом віддячити діткам-колядникам були пряники. Розкішні, великі, розфарбовані натуральними або купованими барвниками, з солодкою глазур’ю чи без. «Барині» – дівчаткам, «вершники», «коники», «півники» – хлопчикам. Для цих виробів в багатьох хатах зберігали спеціальні форми і пекли їх самостійно. Хоча і були майстрині, що виготовляли пряники на продаж, навіть у наші часи є такі! (ось на фото сучасні хлопчаки, які отримали розкішний вільшанський пряник, точно такий, як пекли і понад сто років назад. Велика подяка за фото з сімейного архіву Андрію Парамонову Andrey Paramonov !)
Рідко коли дітворі відмовляли у нагороді, але якщо таке траплялося (закінчилося пригощення, втомилися приймати колядників і нічого їм не давали), то розчаровані колядники (до речі, не лише малі, а й дорослі) могли відспівати господарям колядку-дражнилку! (і швиденько втекти))
https://folklore.kh.ua/site/track?id=1053
Це, так би мовити, «лайтверсія», бо були ще більш «гострі» тексти. Ну й що, що свято? А наділяти теж треба було за правилами, і хто їх не виконував, був покараний отакою «дражнилкою».

#ООМЦКМ
#культура_Харківщини
#культура_Слобожанщини
#день_традиційної_культури
#ДеньТрадиційноїКультури
#лабораторія_дослідження_нематеріальної_культурної_спадщини
#спадщина_Харківщини
#колядкиСлобожанщини #колядкиХарківщини #щедрівкиСлобожанщини #щедрівкиХарківщини
#колядкитащедрівки

Однак є і колядки, що гуртом виконуються майже одноголосно. Також зустрічаються і різні манери виконання: як яскрава «горлова», так і спів тонким «пищальним» голосом. В такій манері на Харківщині співали цілі райони (і не лише колядки, а й щедрівки, веснянки, весільні). Зустрічаються також комбінації цих манер в одній пісні, наприклад «низ» співає «горлом», а «верх» пищить. https://folklore.kh.ua/site/track?id=325
Визначальним для жанру колядок є приспіви зі словами «Святий вечір» (найпоширеніший), «Ой дай, Боже», «Ой рано-рано», «При зорі-зорі (або «По зорі-зорі»), «Винограде, красно-зелене вино», «Рай розвився», «Ой радуйся земле» (або Ісус Христос), «Христе боже наш», «Славен єси». При чому перші – ще з дохристиянських часів! Саме приспівами в першу чергу колядки відрізняються від щедрівок, бо сюжети і тексти є дуже схожі в обох жанрах (ну а фахівці ще вміють їх відрізняти за структурними особливостями і типом мелодії).
В експедиціях згадували, що найчастіше колядували у перші три дні Різдва, хоча можна було колядувати і до самого Щедрого вечора. В дні, що ближче вже до Щедрого вечора, колядка, скоріше, використовувалася у якості привітання. Ну наприклад, нарешті завітали до родичів або дальніх сусідів, з яким не бачилися декілька днів, то якраз нагода і поколядувати, привітавши таким чином.

#ООМЦКМ
#культура_Харківщини
#культура_Слобожанщини
#день_традиційної_культури
#ДеньТрадиційноїКультури
#лабораторія_дослідження_нематеріальної_культурної_спадщини
#спадщина_Харківщини
#колядкиСлобожанщини #колядкиХарківщини #щедрівкиСлобожанщини #щедрівкиХарківщини
#колядкитащедрівки

🔶 В минулі вихідні дні, 24 та 25 , львівський глядач мав змогу побачити й оцінити спільний проєкт «Вертеп» Харківського державного академічного театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва та Львівського театру ляльок – музичний перфоманс та глибоке, майже ритуальне дійство, в якому оповідається історія одвічної боротьби Світла й Темряви, народження та смерті.

🔸 Народження Спасителя та його переслідування Іродом ожили на сцені львівського театру. Мінімалістичні та прекрасні за своєю формою режисура Оксани Дмитрієвої і сценографія художника Костянтина Зоркіна були доповнені давніми традиційними народними піснями в сучасній обробці Марічки Чічкової – колисковою, псальмами та колядками.

🔸 Музичний матеріал, використаний у постановці, сформовано і віднайдено провідною методисткою Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Катериною Курдіновською в таких давніх джерелах, як, наприклад, Богогласник 18 століття з Почаївського монастиря, але переважна більшість пісень була взята з Цифрового архіву Слобожанщини та Полтавщини https://folklore.kh.ua/, на якому представлені найкращі зразки автентичної пісенної традиції східних регіонів України.

🔸Цілком вірогідно, що пісні, використані у виставі, могли виконуватися й в оригінальних барокових вертепних драмах, бо на часи зародження вертепної традиції цей музичний матеріал вже існував.  Про це свідчать письмові згадки в документальних джерелах. Дані колядки та псальми не є широко розповсюдженими, бо побутували локально на певних територіях і, по суті, є унікальними зразками слобідської та полтавської пісенної традиції. В сюжетах цих пісень послідовно коментується і народження Христа, і Його покладання в ясла Дівою Марією, і поклоніння трьох волхвів-царів, що прийшли з дарунками до Сина Божого, і чудеса, які проявляються у профанному світі завдяки Його приходу. Все це коментується інколи так детально, що ніби затягує у свій позачасовий вимір, де персонажі дуже рельєфно змальовані та доступні для сприйняття кожному бажаючому. Це наближення крізь віки знаної всіма біблейської історії в зрозумілому, камерному, майже домашньому сприйнятті – ось та сама сила й таїна, що водночас і глибоко захована, й зрозуміло озвучена у слобідській колядці. 🔸 Кілька зразків автентичних пісень, що лягли в основу музичного оформлення вистави, можна прослухати тут: https://folklore.kh.ua/site/track?id=259 https://folklore.kh.ua/site/track?id=223
Прослухати більше колядок можна за цим посиланням: https://folklore.kh.ua/?q%5Btitle%5D=&q%5Bgenre_ids%5D=&q%5Btitle%5D=&q%5Bgenre_ids%5D=12&q%5Bmotive_ids%5D=&q%5Bwords%5D=&q%5Byear_start%5D=&q%5Byear_end%5D=&q%5Bis_notes%5D=&q%5Bis_text%5D=&sort=rating&q%5Bregion_id%5D=&q%5Barea_id%5D=

Сайт Харківського державного академічного театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва: http://puppet.kharkov.ua/?fbclid=IwAR1kGIysehlBQaSEEWKY1OUbXAMFSgJsnsP-Tf7c0neddkDpmK25UywXp0A
Сайт Львівського театру ляльок: https://lvivpuppet.com/?fbclid=IwAR280-dSeCa1vgQYB8wbguTO-QRPlUy5XcGd0Ylt9w1uBtTUhOtINP9TBF0
Фотозвіт з прем’єрної вистави: https://lvivpuppet.com/fotozvit-z-prem-iery-vertep/

Матеріал підготовано провідною методисткою Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Катериною Курдіновською
 
#ООМЦКМ
#культура_Харківщини
#культура_Слобожанщини
#день_традиційної_культури
#ДеньТрадиційноїКультури
#лабораторія_дослідження_нематеріальної_культурної_спадщини
#спадщина_Харківщини
#колядкиСлобожанщини
#колядкиХарківщини
 

🔶Друзі, ви ж пам‘ятаєте, що кожної середи у нас #день_традиційної_культури?

🔸Наразі продовжуємо розповіді про  видатних народних співаків і співачок,  бо саме завдяки яскравим особистостям народні пісні перетворюються на справжні шедеври.
«Вам до баби Васьки»,– отак нас, тоді молодих фольклористів-збирачів, відправили знайомитися до чудової «виводчиці» (виводити – співати сольний верхній голос) одного з гуртів с. Матяшівка Великобагачанського району Полтавської області. Літні поїздки на Псел із сусіднього «бабусиного» села вирішили поєднати із експедиційними планами та просто спитали прямо посеред вулиці у звичайних людей,  а де тут у вас співають?
Василина Пантелеймонівна разом із трьома своїми подругами проживала в куті, який по-сільському називали «Ліски». Її хата стояла доволі далеко від інших і, щоб зустрітися і поспівати, їй треба було пройти ще два кілометри. Село колись було дуже великим: вулички і кути-хутори розкинулися на далеку відстань. Якось в черговий раз приїхавши у село з наміром позаписувати, заходимо з чоловіком до неї у двір – нікого не видно, стукаємося – мов би тихо, але хата відкрита. Заходимо, ще раз кричимо, тут чуємо слабкий відгук. «Я тут, лежу, зранку лікарка була, поміряла тиск, 220. А ви що, щоб співати зібрались, еге ж? Так я зараз піднімусь, підемо». Наші вмовляння, що не треба, другим разом, і слухати не стала. «Я, – каже, – навіть і помирати буду, співаючи».
Так само віддано баба Васька відносилася і до самого співу: пісня – так до останнього куплету, висота – та яка завгодно. Відчувши наш інтерес до складних мелодійних зворотів і її особливої манери, питала: «Вам як треба співать, з викрутасами?». Тобто усвідомлено могла прикрасити просту мелодію вишуканою мелізматикою і пишалася цим вмінням.
Не один раз згадувала, що вона з роду, в якому не просто усі співали, а співали так талановито, що все село про це знало. Загалом і про усіх матяшівців була думка, що дуже співочі люди, і декілька експедицій в село підтвердили справедливість такої оцінки, ми змогли записати там десятки різноманітних гарних пісень. Дотепер вражає, скільки безкінечних годин витрачали на спілкування і запис ці чудові жінки, які не просто любили співати, а й розуміли, що це останній шанс поділитися своєю традицією з нами і передати її майбутньому.
 
Голос баби Васьки не можливо забути і сплутати з іншим. Дуже легкий, рухливий, зі своєрідним хриплуватим тембром. З чотирьох учасниць записаного гурту вона одна без запинки відповідала на всі наші питання, до кінця й без помилок знала усі тексти. В тих, з часів дівування (з 30-40-х років!) не співаних веснянках, петрівках, інші мугикають, «шукають» у пам’яті забуті слова та інтонації, а баба Васька згадувала моментально і легко.
Як правило в таких невеличких стихійних гуртах усі учасники мають закріплену роль: хтось виводить (співає верхній голос), хтось басує (і так називали жіночі нижні голоси, а не лише чоловічі), хтось постійно заспівує.
Цікавий момент – коли ми просили бабу Ваську заспівувати (бо вона робила це теж надзвичайно), це було незручно усім – як  же це, поміняли «ролі»! Ось вона за нашим проханням заспівує весільну пісню і продовжує далі виводити, за традиційними правилами так не співали.
https://folklore.kh.ua/site/track?id=163
Послухайте, наскільки цікава і самобутня манера співу цього гурту – дуже акцентована, енергійна, з оригінальним бабаваськиним «гоу» в кінці кожної строфи. Четверо жінок мов би імітують «мужицьку манеру», бо чоловічих жанрів (козацьких, рекрутських, чумацьких) в репертуарі гурту було дуже багато. «Недобрая годинонька», яку вони співали особливо завзято – справжній шедевр козацької лірики. https://folklore.kh.ua/site/track?id=177
А ці дві ліричні пісні –  «Ой піду я проходжусь» та «Ой зачем травка зелена» – Василина Пантелеймонівна називала своїми улюбленими. https://folklore.kh.ua/site/track?id=198 https://folklore.kh.ua/site/track?id=182
І це дійсно чудова памʼять про її надзвичайний співочий талант.