Колись писали про риторику Предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія, і бачимо, що історія повторюється...
#відчитачів #пцу
В інтерв’ю Предстоятеля "Голосу Америки" знов чуємо про те, що календарна та інші реформи в церкві здійснюються не для того, аби об’єднатися зі Вселенським православ’ям, бути частиною Світового Християнства... Нібито вони здійснюються аби нарешті відокремитися від москалів. Якось це звучить несерйозно, не знаходите?
Так, Києво-Печерська лавра з 15.11 переходить на служіння за новоюліанським календарем, і це добре. Це великий крок і досягнення. Але до чого, чи маємо ми як нація вірну ціль, чи ми ясно бачимо її?
Ми й так відокремлені від московії через цю війну, через сотні загиблих захисників нашої Батьківщини. Ми й так це ніколи не забудемо. Для тієї самої календарної реформи є істинні, адекватні причини. Навіщо просувати вузькі негативні наративи, тим самим в певному сенсі знецінюючи жахи, жертви та героїзм українців, які справді борються з ворогом?
Зрозуміло, що тут вже ми переходимо до питання побудування нашої ідентичності на яке краще б відповіли спеціалісти іншої галузі. Але. В нас таке коротеньке питання: коли німці об’єднували свої землі та воювали з французами, чи Отто фон Бісмарк ґрунтував ідею національного відродження на бажанні відрізнятися від своїх ворогів?
Він у першу чергу дивився на місце німецької нації у сім’ї європейських народів, на стародавню культуру і традиції. Він усвідомлював, що Німеччина прагне об’єднання, а німецький народ має на це право.
Так чим ми відрізняємось? Ми репрезентуємо європейську націю, яка має тисячорічну історію. Скільки ще ми будемо дивитися на схід і повторювати, що ми не такі? Мабуть, все ж таки треба дивитися вперед і говорити у першу чергу про те, що ми — європейці, які повертаються до сім’ї?
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#відчитачів #пцу
В інтерв’ю Предстоятеля "Голосу Америки" знов чуємо про те, що календарна та інші реформи в церкві здійснюються не для того, аби об’єднатися зі Вселенським православ’ям, бути частиною Світового Християнства... Нібито вони здійснюються аби нарешті відокремитися від москалів. Якось це звучить несерйозно, не знаходите?
Так, Києво-Печерська лавра з 15.11 переходить на служіння за новоюліанським календарем, і це добре. Це великий крок і досягнення. Але до чого, чи маємо ми як нація вірну ціль, чи ми ясно бачимо її?
Ми й так відокремлені від московії через цю війну, через сотні загиблих захисників нашої Батьківщини. Ми й так це ніколи не забудемо. Для тієї самої календарної реформи є істинні, адекватні причини. Навіщо просувати вузькі негативні наративи, тим самим в певному сенсі знецінюючи жахи, жертви та героїзм українців, які справді борються з ворогом?
Зрозуміло, що тут вже ми переходимо до питання побудування нашої ідентичності на яке краще б відповіли спеціалісти іншої галузі. Але. В нас таке коротеньке питання: коли німці об’єднували свої землі та воювали з французами, чи Отто фон Бісмарк ґрунтував ідею національного відродження на бажанні відрізнятися від своїх ворогів?
Він у першу чергу дивився на місце німецької нації у сім’ї європейських народів, на стародавню культуру і традиції. Він усвідомлював, що Німеччина прагне об’єднання, а німецький народ має на це право.
Так чим ми відрізняємось? Ми репрезентуємо європейську націю, яка має тисячорічну історію. Скільки ще ми будемо дивитися на схід і повторювати, що ми не такі? Мабуть, все ж таки треба дивитися вперед і говорити у першу чергу про те, що ми — європейці, які повертаються до сім’ї?
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Радіо Свобода
«Час втілювати реформи. Ми повинні віддалятися від всього російського» – глава ПЦУ Епіфаній
«Ворог намагається замаскуватися під українське. Багато українців до кінця не усвідомлюють, що вони відвідують саме Російську православну церкву в Україні»
Бракує тільки прапора ЛГБТ...
#інсайдиChurcher #угкц #відчитачів
Звернули увагу на фото з візиту Патріарха Святослава в Брюссель... Точніше з його зустрічі місцевими дипломатами, представниками духовенства та громади.
Цікавим у цьому фото є те, що серед зображених на ньому священнослужителів тільки сам Шевчук є гетеросексуалом, а інші всі є відомими, чистісінькими геями. Хтось навіть міг би додати до цього зображення підпис; "бракує тільки прапора ЛГБТ!" і мав би рацію.
Глядіть самі (перелічуємо справа наліво):
- голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, титулярний єпископ Зігріса Степан Сус - вельми відомий у "специфічних колах" Львова, але не спроможній вирішити болючу проблему вірників в іспанському місті Уельва;
- єпархіальний референт з питань семінарійної формації та синкел у Бельгії, який товаришує з митр. ПЦУ Олександром Драбинком та відпочивав з ним на Афоні, о. Іван Данчевський - про його орієнтацію знає Шевчук, Мілян, Гудзяк, Лончина, але всі мовчать;
- товариш Данчевського, адміністратор парафій у містах Ґенк (Бельгія) та Ейндховен (Нідерланди) о. Любомир Сітко - одного з ним поля ягода, обох характеризують як, прости Господі, проституток;
- славнозвісний секретар Главі УГКЦ в Римі о. Андрій Солецький - ми про нього вже писали навіть окремий пост...
Словом, "картинка смішна, а ситуація страшна".
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#інсайдиChurcher #угкц #відчитачів
Звернули увагу на фото з візиту Патріарха Святослава в Брюссель... Точніше з його зустрічі місцевими дипломатами, представниками духовенства та громади.
Цікавим у цьому фото є те, що серед зображених на ньому священнослужителів тільки сам Шевчук є гетеросексуалом, а інші всі є відомими, чистісінькими геями. Хтось навіть міг би додати до цього зображення підпис; "бракує тільки прапора ЛГБТ!" і мав би рацію.
Глядіть самі (перелічуємо справа наліво):
- голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, титулярний єпископ Зігріса Степан Сус - вельми відомий у "специфічних колах" Львова, але не спроможній вирішити болючу проблему вірників в іспанському місті Уельва;
- єпархіальний референт з питань семінарійної формації та синкел у Бельгії, який товаришує з митр. ПЦУ Олександром Драбинком та відпочивав з ним на Афоні, о. Іван Данчевський - про його орієнтацію знає Шевчук, Мілян, Гудзяк, Лончина, але всі мовчать;
- товариш Данчевського, адміністратор парафій у містах Ґенк (Бельгія) та Ейндховен (Нідерланди) о. Любомир Сітко - одного з ним поля ягода, обох характеризують як, прости Господі, проституток;
- славнозвісний секретар Главі УГКЦ в Римі о. Андрій Солецький - ми про нього вже писали навіть окремий пост...
Словом, "картинка смішна, а ситуація страшна".
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Чи може Почаїв стати яблуком розбрату?
#церковнаборотьба #пцу #угкц #відчитачів #інсайдиChurcher
Ну ось і трапилось те, про що ми писали ще в лютому. Відкрито заговорили про Почаїв. Причому не просто заговорили, як було вже раніше, а заговорили жорстко і майже безкомпромісно. Щобільше, зазначили, що Почаїв треба очищувати від присутності МПшних попів, яким ну зовсім не місце з їхніми поглядами на землі української святині.
Приклад КПЛ нам показав, що питання вигнання Мпшників з Лавр цілком вирішене, хоча й має певні нюанси.
Але ці ось ультиматуми на адресу уніатів... чи вони насправді того варті? Митрополит Нестор ось заявляє, що УГКЦ навіть не треба розраховувати на Лавру, мов Почаїв, а то й взагалі уся Волинь — це регіон православний:
– Повернімося до Почаївської Лаври. Претензії на неї, бажання зайти туди після звільнення святині від московських окупантів неодноразово озвучувала Українська Греко-католицька Церква.
– Претензії можуть бути різні. І якщо просто посилатися на історію, що було колись, – це як казати, що українці претендують на Перемишль і Хелм, а поляки на Львів і Тернопіль. В історії були різні події, в різні боки пересовувалися кордони, в різні юрисдикції входили ті чи інші храми чи монастирі. Зараз легко заявляти, що якщо там якийсь порівняно короткий період щось було, то там воно має бути і тепер. Це шлях, який, по-перше, не дасть ніяких добрих результатів, по-друге – приведе до сварок, непорозумінь і конфліктів. Мені здається, що так свідомо гальмують, що спеціально намагаються посіяти розбрат між українцями і щоб заважати утвердженню єдиної Помісної Церкви.
Вони можуть багато на що претендувати, але будьмо щирі: Волинь, до якої історично належить Почаїв – православний, а не унійний регіон.
Якось дивно, не знаходите? Владика нібито підкреслює необхідність уникнення розбратів, але за хвилину сам ультимативно заявляє про те, що греко-католикам в принципі немає місця на Волині, мов, регіон-то православний.
Обережніше треба, владико. Подібні висловлювання ще можна було б зрозуміти на адресу московських посіпак, але не на адресу Церкви, яка вже багато-багато років є осередком українського патріотизму, є символом боротьби за Незалежність, є врешті-решт багаторічним джерелом міцних зв’язків із Заходом, багатьма меценатами та благодійниками.
Ба більш дивно звучать слова митр. Нестора в контексті об’єднання церков, яке готується, на яке чекають і якого прагнуть мільйони українців з усіх куточків світу. Ще владики Андрей Шептицький, Йосип Сліпий говорили, що коли православна церква України матиме свою самоідентичність, греко-католики повинні будуть знайти шлях до єдності з цією церквою. Так ось, греко-католики про це пам’ятають. А Ви? Невже про це не чули?
Ну і стосовно вигнання Мпшників з Почаєва. Є тут певний нюанс. Дуже хотіли б помилятися, але колись чули, що земельні ділянки там вже давно перереєстровані на приватних осіб, пов’язаних зі структурою МП. Тобто при звільненні Лаври від МП треба буде враховувати той факт, що цю землю необхідно повертати державі за рішеннями судів. Хочемо, дуже хочемо вірити в те, що із земельними ділянками там все не так складно, як нам описували.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#церковнаборотьба #пцу #угкц #відчитачів #інсайдиChurcher
Ну ось і трапилось те, про що ми писали ще в лютому. Відкрито заговорили про Почаїв. Причому не просто заговорили, як було вже раніше, а заговорили жорстко і майже безкомпромісно. Щобільше, зазначили, що Почаїв треба очищувати від присутності МПшних попів, яким ну зовсім не місце з їхніми поглядами на землі української святині.
Приклад КПЛ нам показав, що питання вигнання Мпшників з Лавр цілком вирішене, хоча й має певні нюанси.
Але ці ось ультиматуми на адресу уніатів... чи вони насправді того варті? Митрополит Нестор ось заявляє, що УГКЦ навіть не треба розраховувати на Лавру, мов Почаїв, а то й взагалі уся Волинь — це регіон православний:
– Повернімося до Почаївської Лаври. Претензії на неї, бажання зайти туди після звільнення святині від московських окупантів неодноразово озвучувала Українська Греко-католицька Церква.
– Претензії можуть бути різні. І якщо просто посилатися на історію, що було колись, – це як казати, що українці претендують на Перемишль і Хелм, а поляки на Львів і Тернопіль. В історії були різні події, в різні боки пересовувалися кордони, в різні юрисдикції входили ті чи інші храми чи монастирі. Зараз легко заявляти, що якщо там якийсь порівняно короткий період щось було, то там воно має бути і тепер. Це шлях, який, по-перше, не дасть ніяких добрих результатів, по-друге – приведе до сварок, непорозумінь і конфліктів. Мені здається, що так свідомо гальмують, що спеціально намагаються посіяти розбрат між українцями і щоб заважати утвердженню єдиної Помісної Церкви.
Вони можуть багато на що претендувати, але будьмо щирі: Волинь, до якої історично належить Почаїв – православний, а не унійний регіон.
Якось дивно, не знаходите? Владика нібито підкреслює необхідність уникнення розбратів, але за хвилину сам ультимативно заявляє про те, що греко-католикам в принципі немає місця на Волині, мов, регіон-то православний.
Обережніше треба, владико. Подібні висловлювання ще можна було б зрозуміти на адресу московських посіпак, але не на адресу Церкви, яка вже багато-багато років є осередком українського патріотизму, є символом боротьби за Незалежність, є врешті-решт багаторічним джерелом міцних зв’язків із Заходом, багатьма меценатами та благодійниками.
Ба більш дивно звучать слова митр. Нестора в контексті об’єднання церков, яке готується, на яке чекають і якого прагнуть мільйони українців з усіх куточків світу. Ще владики Андрей Шептицький, Йосип Сліпий говорили, що коли православна церква України матиме свою самоідентичність, греко-католики повинні будуть знайти шлях до єдності з цією церквою. Так ось, греко-католики про це пам’ятають. А Ви? Невже про це не чули?
Ну і стосовно вигнання Мпшників з Почаєва. Є тут певний нюанс. Дуже хотіли б помилятися, але колись чули, що земельні ділянки там вже давно перереєстровані на приватних осіб, пов’язаних зі структурою МП. Тобто при звільненні Лаври від МП треба буде враховувати той факт, що цю землю необхідно повертати державі за рішеннями судів. Хочемо, дуже хочемо вірити в те, що із земельними ділянками там все не так складно, як нам описували.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Митрополит Київський і всієї України Епіфаній відвідає Фінляндію
#пцу #угкц #інсайдиChurcher #відчитачів #вартопрочитати
Предстоятель автокефальної Української Церкви в рамках свого візиту прибуває до Фінляндії разом із єпископом Німецькій Євангелічно-Лютеранській Церкві України Павлом Шварцем. Митрополит Епіфаній відвідає 15 грудня церкву Преподобного Германа Аляскінського та візьме участь у літургії в Успенському соборі в суботу 16 грудня о 9 год.
Дуже гарна новина, яка демонструє не тільки амбітність Предстоятеля (яка в цьому контексті, сподіваємось, посприяє розвитку Церкви), але й велику підтримку ПЦУ в європейських країнах. Це напередодні Різдва (а ми нагадаємо, що його святкуватимуть 25 грудня) важливо не тільки з точки зору закріплення цієї зміни, а ще й з точки зору взаємодії з українцями, які опинилися за кордоном. Це покаже, що про них пам’ятають і Церква зробить все, аби не допустити розриву зв’язків, як вже на жаль траплялося неодноразово раніше.
Є тільки такий момент, до якого, напевно, треба ся призвичаїти, але водночас зробити це грамотно, бо стоячи на початку об’єднавчого шляху дуже важливо обирати вірні методи й точки майбутнього об’єднання.
Наскільки відомо, Владика Епіфаній 15.12 після розповіді про поточну церковну ситуацію в Україні та ознайомлення з діяльністю двох фінських церковних благодійних організацій планує відвідати церкву Преподобного Германа Аляскінського в Эспоо, зустрітись із духовенством Гельсінської парафії, протоієреєм Хейкі Хуттуненом, та українським біженцями.
В принципі все вельми пристойно, хоча й не зовсім ми ще призвичаїлися до спільних заходів із протестантськими деномінаціями, чесно кажучи. Але нас у цьому візиті турбує викликає запитання навіть не спільний вояж разом з єпископом Павло Шварцем, а скоріше зустріч з представниками духовенства Фінляндії, які, м’яко кажучи, "розділяють вельми прогресивні погляди". Одним з них якраз таки є прот. Хейкі Хуттунен (він також написав передмову до збірника текстів про Православ'я та інклюзію ЛГБТ-людей “For I Am Wonderfully Made”). Ми вже писали що ми думаємо стосовно цих лівацько-прогресивних тенденцій на тлі зустрічі з архієпископом Кентерберійським Джастіном Уелбі, яка відбулася в Англії рік тому, напишемо і зараз напередодні зустрічі з отцем Хуттуненом.
Ми не проти додати трішки прогресу до нашої церкви, ми в цілому не проти певних тенденцій, які спрямовані на об’єднання як українських церков, так і в цілому нашого багатостраждального народу. Але. Ми досі не можемо зрозуміти, або якось прийняти той факт, що незважаючи на зростання правих рухів і тенденцій у світі (а за лівацтвом завше приходить правізна, як показало нам 20 сторіччя), Церква в Україні, як і суспільство, активно рухається в лівацькому напрямку.
Ми не кажемо, що Владиці Епіфанію треба припинити всі європейські контакти, але європейськість – вона ж теж буває різною. Але ми чомусь прямуємо у пекельні обійми з содомітами. І це все на тлі зростання національного руху опору, який апріорі був, є і буде правим та традиціоналістичним…
Треба все ж таки обережніше.
P.S.
Для тих хто вважає, що ми нагнітаємо
Це не якісь там студентики в УКУ, це системне явище
https://t.me/churcher_info/2333
Пропаганда ЛГБТ і гендерне навчання та відсутність відповіді
https://t.me/churcher_info/1133
Звідки ноги ростуть у просування лівацтва в країні (ОПУ)
https://t.me/churcher_info/2146
Наслідки руху суспільства від здорових цінностей - нездорові відносини та психологічні травми людей
https://t.me/churcher_info/2292
Багато прикладів ще самі знайдете...
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#пцу #угкц #інсайдиChurcher #відчитачів #вартопрочитати
Предстоятель автокефальної Української Церкви в рамках свого візиту прибуває до Фінляндії разом із єпископом Німецькій Євангелічно-Лютеранській Церкві України Павлом Шварцем. Митрополит Епіфаній відвідає 15 грудня церкву Преподобного Германа Аляскінського та візьме участь у літургії в Успенському соборі в суботу 16 грудня о 9 год.
Дуже гарна новина, яка демонструє не тільки амбітність Предстоятеля (яка в цьому контексті, сподіваємось, посприяє розвитку Церкви), але й велику підтримку ПЦУ в європейських країнах. Це напередодні Різдва (а ми нагадаємо, що його святкуватимуть 25 грудня) важливо не тільки з точки зору закріплення цієї зміни, а ще й з точки зору взаємодії з українцями, які опинилися за кордоном. Це покаже, що про них пам’ятають і Церква зробить все, аби не допустити розриву зв’язків, як вже на жаль траплялося неодноразово раніше.
Є тільки такий момент, до якого, напевно, треба ся призвичаїти, але водночас зробити це грамотно, бо стоячи на початку об’єднавчого шляху дуже важливо обирати вірні методи й точки майбутнього об’єднання.
Наскільки відомо, Владика Епіфаній 15.12 після розповіді про поточну церковну ситуацію в Україні та ознайомлення з діяльністю двох фінських церковних благодійних організацій планує відвідати церкву Преподобного Германа Аляскінського в Эспоо, зустрітись із духовенством Гельсінської парафії, протоієреєм Хейкі Хуттуненом, та українським біженцями.
В принципі все вельми пристойно, хоча й не зовсім ми ще призвичаїлися до спільних заходів із протестантськими деномінаціями, чесно кажучи. Але нас у цьому візиті турбує викликає запитання навіть не спільний вояж разом з єпископом Павло Шварцем, а скоріше зустріч з представниками духовенства Фінляндії, які, м’яко кажучи, "розділяють вельми прогресивні погляди". Одним з них якраз таки є прот. Хейкі Хуттунен (він також написав передмову до збірника текстів про Православ'я та інклюзію ЛГБТ-людей “For I Am Wonderfully Made”). Ми вже писали що ми думаємо стосовно цих лівацько-прогресивних тенденцій на тлі зустрічі з архієпископом Кентерберійським Джастіном Уелбі, яка відбулася в Англії рік тому, напишемо і зараз напередодні зустрічі з отцем Хуттуненом.
Ми не проти додати трішки прогресу до нашої церкви, ми в цілому не проти певних тенденцій, які спрямовані на об’єднання як українських церков, так і в цілому нашого багатостраждального народу. Але. Ми досі не можемо зрозуміти, або якось прийняти той факт, що незважаючи на зростання правих рухів і тенденцій у світі (а за лівацтвом завше приходить правізна, як показало нам 20 сторіччя), Церква в Україні, як і суспільство, активно рухається в лівацькому напрямку.
Ми не кажемо, що Владиці Епіфанію треба припинити всі європейські контакти, але європейськість – вона ж теж буває різною. Але ми чомусь прямуємо у пекельні обійми з содомітами. І це все на тлі зростання національного руху опору, який апріорі був, є і буде правим та традиціоналістичним…
Треба все ж таки обережніше.
P.S.
Для тих хто вважає, що ми нагнітаємо
Це не якісь там студентики в УКУ, це системне явище
https://t.me/churcher_info/2333
Пропаганда ЛГБТ і гендерне навчання та відсутність відповіді
https://t.me/churcher_info/1133
Звідки ноги ростуть у просування лівацтва в країні (ОПУ)
https://t.me/churcher_info/2146
Наслідки руху суспільства від здорових цінностей - нездорові відносини та психологічні травми людей
https://t.me/churcher_info/2292
Багато прикладів ще самі знайдете...
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
МПшники про самих себе
#церковнаборотьба #відчитачів #рпцву
Звинувачують митр. Одеського Агафангела в кумівстві та насадженні содомського гріха.
А почалося все з мАсквы, а точніше з відео о. Георгія Максимова - Мій архієрей здав мене СБУ за те, що я поминав Патріарха
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#церковнаборотьба #відчитачів #рпцву
Звинувачують митр. Одеського Агафангела в кумівстві та насадженні содомського гріха.
А почалося все з мАсквы, а точніше з відео о. Георгія Максимова - Мій архієрей здав мене СБУ за те, що я поминав Патріарха
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Якось пропустили ми цей опус, але виправляємось
#церковнаборотьба #рпцву #пцу #відчитачів
Звертаємось до дотичних, тобто священнослужителів та вірників рпцву. Ось коли ви вважаєте, що зможете проскочити, ви на що розраховуєте? Ваші ієрархи – це перші люди, які вас й продадуть. Ми попереджали. І це ж було очевидно ще з моменту, коли ви почали стояти за Лавру, а Паша Мерседес робив все, крім того, щоб вам допомогти.
А ви йому ще гроші збирали на заставу. Це ж смішно просто. Він спокійно собі домовився, а ось за вас чомусь забув. Тому й зустрічається з різними на ваш погляд “зрадниками”, які перейшли до ПЦУ. Тому що він може це собі дозволити. Тому що він заради себе продасть усіх і кожного.
Ви дійсно хочете й досі стояти за таких ось “принципових і незламних” ?
Навіть шкода вас трохи від вашого прозріння:
"І до цих слів складно щось додати. Виходить, доки прості вірники зазнають від ПЦУ насильства, «нагорі» мило спілкуються і викладають фото в Мережу. Безумовно, кожен може зустрічатися з будь-ким і обговорювати будь-що. Але чи варто цим хвалитися?
Навіть якщо ти митрополит".
В принципі, ніхто не зробить більше для агітації за ПЦУ крім ваших намісників та митрополитів. І якщо наша влада періодично викидає щось на кшталт неадекватних протестів навколо Лаври, які гальмують переведення храмів та громад, то ваші ієрархи роблять дещо подібне тільки з протилежного боку.
Такий ось жабогадюкінг.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#церковнаборотьба #рпцву #пцу #відчитачів
Звертаємось до дотичних, тобто священнослужителів та вірників рпцву. Ось коли ви вважаєте, що зможете проскочити, ви на що розраховуєте? Ваші ієрархи – це перші люди, які вас й продадуть. Ми попереджали. І це ж було очевидно ще з моменту, коли ви почали стояти за Лавру, а Паша Мерседес робив все, крім того, щоб вам допомогти.
А ви йому ще гроші збирали на заставу. Це ж смішно просто. Він спокійно собі домовився, а ось за вас чомусь забув. Тому й зустрічається з різними на ваш погляд “зрадниками”, які перейшли до ПЦУ. Тому що він може це собі дозволити. Тому що він заради себе продасть усіх і кожного.
Ви дійсно хочете й досі стояти за таких ось “принципових і незламних” ?
Навіть шкода вас трохи від вашого прозріння:
"І до цих слів складно щось додати. Виходить, доки прості вірники зазнають від ПЦУ насильства, «нагорі» мило спілкуються і викладають фото в Мережу. Безумовно, кожен може зустрічатися з будь-ким і обговорювати будь-що. Але чи варто цим хвалитися?
Навіть якщо ти митрополит".
В принципі, ніхто не зробить більше для агітації за ПЦУ крім ваших намісників та митрополитів. І якщо наша влада періодично викидає щось на кшталт неадекватних протестів навколо Лаври, які гальмують переведення храмів та громад, то ваші ієрархи роблять дещо подібне тільки з протилежного боку.
Такий ось жабогадюкінг.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
СПЖ | SPZH
Про нову зустріч намісника Лаври
Поки прості віруючі зазнають насильства від ПЦУ, «нагорі» мило спілкуються і викладають фоточки в Мережу.
Знов про документ Ватикану стосовно благословення одностатевих пар...
#відчитачів #угкц #вартопрочитати
На нашу пошту churcher@protonmail.com отримуємо багато запитань та роздумів читачів щодо нещодавньої декларації Дикастерії віровчення "Fiducia supplicans" стосовно надання благословення парам, які живуть у складних обставинах, та гомосексуальним парам. Про вікно Овертона тощо.
Насправді воно (звичайне благословення про яке йдеться в документі) так і надавалося - людям, а не певним взаємовідносинам. А про інше не можна й не треба спекулювати, бо все вже сказано. Можна тільки дивуватися тому, скільки в цьому сенсів, як це чудово, розумно та життєво - за будь-яких складних земних обставин. Отже, річ радше в тому, що саме створення та публікація цієї декларації є зайвими та штучними - мабуть, просто на догоду певним колам, мабуть, саме із розрахунком на двояке прочитання. Це штучне виокремлення певної категорії тих, хто просить про благословення.
До того ж, прописування конкретних вимог (щоб благословляти не під час світського шлюбу, не у відповідному одязі, іншими словами тощо) може призвести до їх сприйняття як таких собі формальних умов або "плати" для того, щоб хтось міг таки отримати бажане: всі все розуміють, допускають, але навіть не питають про мотиви, не кажучи про якусь там катехизу. Свідома байдужість до людини в такому "декларованому" благословенні є страшною.
Звичайно, людська совість - це перш за все особисті стосунки кожної людини з Богом, особиста відповідальність людини та Божа справа допомоги та прийняття її навернення. Треба довіряти людину Богові. Але пастир або люблячий отець не повинен просто давати людині все що їй захочеться. Навіть не через ризик когось спокусити або відштовхнути від церкви, якщо щире благословення буде виставлено як схвалення, наприклад.
Найгіршим в такому підході є те, що з людиною не спілкуються. Нічого нікому не можна нав'язати, навіть доброго. І навіть священнику ніхто нічого не повинен. Але поспілкуватися, почути різні важливі запитання, щиру доброзичливу зацікавленість - ні до чого не зобов'язує і водночас вкрай важливо й корисно для спасіння. Ось це справжнє прийняття людини - не боятись спілкуватися з нею:
- із внутрішнім смиренням (так, навіть пастирям! хоча б тому, що всі є людьми та грішать, і совість знає про це),
- не зраджуючи істину / власну віру і водночас не нав'язуючи її,
- з вірою в людину та певний шлях, відомий Богові.
Не питати, не спілкуватись, "відкуповуватись" від людини наданням того, про що вона просить, байдуже корисно це їй буде або ні - це тікання від людини та власної відповідальності, а не довіра до Бога та прийняття людини якою вона є. Ось це головне, на нашу думку.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#відчитачів #угкц #вартопрочитати
На нашу пошту churcher@protonmail.com отримуємо багато запитань та роздумів читачів щодо нещодавньої декларації Дикастерії віровчення "Fiducia supplicans" стосовно надання благословення парам, які живуть у складних обставинах, та гомосексуальним парам. Про вікно Овертона тощо.
Насправді воно (звичайне благословення про яке йдеться в документі) так і надавалося - людям, а не певним взаємовідносинам. А про інше не можна й не треба спекулювати, бо все вже сказано. Можна тільки дивуватися тому, скільки в цьому сенсів, як це чудово, розумно та життєво - за будь-яких складних земних обставин. Отже, річ радше в тому, що саме створення та публікація цієї декларації є зайвими та штучними - мабуть, просто на догоду певним колам, мабуть, саме із розрахунком на двояке прочитання. Це штучне виокремлення певної категорії тих, хто просить про благословення.
До того ж, прописування конкретних вимог (щоб благословляти не під час світського шлюбу, не у відповідному одязі, іншими словами тощо) може призвести до їх сприйняття як таких собі формальних умов або "плати" для того, щоб хтось міг таки отримати бажане: всі все розуміють, допускають, але навіть не питають про мотиви, не кажучи про якусь там катехизу. Свідома байдужість до людини в такому "декларованому" благословенні є страшною.
Звичайно, людська совість - це перш за все особисті стосунки кожної людини з Богом, особиста відповідальність людини та Божа справа допомоги та прийняття її навернення. Треба довіряти людину Богові. Але пастир або люблячий отець не повинен просто давати людині все що їй захочеться. Навіть не через ризик когось спокусити або відштовхнути від церкви, якщо щире благословення буде виставлено як схвалення, наприклад.
Найгіршим в такому підході є те, що з людиною не спілкуються. Нічого нікому не можна нав'язати, навіть доброго. І навіть священнику ніхто нічого не повинен. Але поспілкуватися, почути різні важливі запитання, щиру доброзичливу зацікавленість - ні до чого не зобов'язує і водночас вкрай важливо й корисно для спасіння. Ось це справжнє прийняття людини - не боятись спілкуватися з нею:
- із внутрішнім смиренням (так, навіть пастирям! хоча б тому, що всі є людьми та грішать, і совість знає про це),
- не зраджуючи істину / власну віру і водночас не нав'язуючи її,
- з вірою в людину та певний шлях, відомий Богові.
Не питати, не спілкуватись, "відкуповуватись" від людини наданням того, про що вона просить, байдуже корисно це їй буде або ні - це тікання від людини та власної відповідальності, а не довіра до Бога та прийняття людини якою вона є. Ось це головне, на нашу думку.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Священники і війна
#відчитачів #вартопрочитати #церковнаборотьба
Ми колись писали про такого цікавого персонажа - о. Романа Кураха. Писали і пропонували йому побачити що коїться на передовій на власні очі, аби врешті решт позбутися промосковських інтеграцій у проповіді.
Сьогодні у нас тут трохи інша ситуація, але не менш цікавіша.
Далі дозволимо собі процитувати наших читачів.
"
Цього року в клірі Волинської єпархіїї ПЦУ опинився такий собі ієромонах Нестор, в миру Костянтин Олексюк, 1979 року народження.
Був випускником Волинської духовної семінарії УПЦ-МП, однокурсник таких фаворитів місцевої влади, як Тарасій Огородник, Олександр Федчук та Валентин Марчук. Останній, судячи з усього - гей, як і Олексюк.
Іподияконське служіння у семінарські роки обидва, Марчук та Олексюк, звершували у Ніфонта, запорукою чого мала бути "голубізна", адже натуралів туди не брали.
Олексюк, до речі, на Фейсбук був зареєстрований як "Олексючка" (очевидно, з натяком на пасивну гомосексуальну роль). Обидва, Марчук та Олексюк вели офіційний сайт Волинської єпархії УПЦ-МП, на якому очорнювали УПЦ-КП та владику Михаїла в кінці 2000-их років.
Також редагували газету "Дзвони Волині". До 2014 року регулярно їздили в Москву, як представники прес-служби Ніфонта, також дружили з Партією регіонів.
Надалі Олексюк дописував навіть для такого одіозного сайту, як "Союз православних журналістів" (тут з критеріями все зрозуміло🤣 - Churcher).
Так продовжувалося до 2022 року. Але, через загрозу мобілізації до ЗСУ Олексюк негайно, залишивши роботу в ЗМІ, приповз на колінах до митрополита Михаїла Луцького, який постриг його в чернецтво, а згодом висвятив на ієромонаха, з причисленням до братії Луцького Братського монастиря. Але там у Нестора Олексюка виникла проблема з намісником Никодимом Смілим - той (раптово) виявився натуралом. Відтепер Нестор Олексюк тепер живе здебільшого у своїй луцькій квартирі, та служить у церкві жіночого монастиря біля собору, монашки там до геїв толерантні. При цьому Олексюк не залишає мрій про кар'єру в єпархіальному управлінні, а також планує виїхати за кордон і навіть спробувати стати єпископом."
Ось така історія. Скільки ж ще таких ось "патріотичних", які перебігли у ПЦУ, аби влаштуватися і прикрити собі дупку? З цим то все буде гаразд, бо на варті його дупи, за чутками стоїть... так так, саме владика Олександр. Не знаємо, чи допоможе він та інші любі друзі зробитися єпископом, але від певних життєвих проблем точно прикриють.
Не хочемо нічого говорити, але на тлі новин з масовими обстрілами українських міст нам якось не дуже приємно читати про чергового попа, який користуючись власним положенням під час війни робить все, аби зберегти власну дупу. Тим більше що ми особисто знаємо отців, які не бояться відвідувати передову і всіляко допомагають нашим захисникам.
ТЦК, ваш вихід?
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#відчитачів #вартопрочитати #церковнаборотьба
Ми колись писали про такого цікавого персонажа - о. Романа Кураха. Писали і пропонували йому побачити що коїться на передовій на власні очі, аби врешті решт позбутися промосковських інтеграцій у проповіді.
Сьогодні у нас тут трохи інша ситуація, але не менш цікавіша.
Далі дозволимо собі процитувати наших читачів.
"
Цього року в клірі Волинської єпархіїї ПЦУ опинився такий собі ієромонах Нестор, в миру Костянтин Олексюк, 1979 року народження.
Був випускником Волинської духовної семінарії УПЦ-МП, однокурсник таких фаворитів місцевої влади, як Тарасій Огородник, Олександр Федчук та Валентин Марчук. Останній, судячи з усього - гей, як і Олексюк.
Іподияконське служіння у семінарські роки обидва, Марчук та Олексюк, звершували у Ніфонта, запорукою чого мала бути "голубізна", адже натуралів туди не брали.
Олексюк, до речі, на Фейсбук був зареєстрований як "Олексючка" (очевидно, з натяком на пасивну гомосексуальну роль). Обидва, Марчук та Олексюк вели офіційний сайт Волинської єпархії УПЦ-МП, на якому очорнювали УПЦ-КП та владику Михаїла в кінці 2000-их років.
Також редагували газету "Дзвони Волині". До 2014 року регулярно їздили в Москву, як представники прес-служби Ніфонта, також дружили з Партією регіонів.
Надалі Олексюк дописував навіть для такого одіозного сайту, як "Союз православних журналістів" (тут з критеріями все зрозуміло🤣 - Churcher).
Так продовжувалося до 2022 року. Але, через загрозу мобілізації до ЗСУ Олексюк негайно, залишивши роботу в ЗМІ, приповз на колінах до митрополита Михаїла Луцького, який постриг його в чернецтво, а згодом висвятив на ієромонаха, з причисленням до братії Луцького Братського монастиря. Але там у Нестора Олексюка виникла проблема з намісником Никодимом Смілим - той (раптово) виявився натуралом. Відтепер Нестор Олексюк тепер живе здебільшого у своїй луцькій квартирі, та служить у церкві жіночого монастиря біля собору, монашки там до геїв толерантні. При цьому Олексюк не залишає мрій про кар'єру в єпархіальному управлінні, а також планує виїхати за кордон і навіть спробувати стати єпископом."
Ось така історія. Скільки ж ще таких ось "патріотичних", які перебігли у ПЦУ, аби влаштуватися і прикрити собі дупку? З цим то все буде гаразд, бо на варті його дупи, за чутками стоїть... так так, саме владика Олександр. Не знаємо, чи допоможе він та інші любі друзі зробитися єпископом, але від певних життєвих проблем точно прикриють.
Не хочемо нічого говорити, але на тлі новин з масовими обстрілами українських міст нам якось не дуже приємно читати про чергового попа, який користуючись власним положенням під час війни робить все, аби зберегти власну дупу. Тим більше що ми особисто знаємо отців, які не бояться відвідувати передову і всіляко допомагають нашим захисникам.
ТЦК, ваш вихід?
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Екуменізм, який на часі
#відчитачів #угкц #пцу
Ось на цьому семінарі на філософсько-богословському факультеті УКУ, до речі, візьме участь представник вельми цікавої львівської благодійної фундації "Екуменічний комітет медичної та соціальної допомоги Православної Церкви України, Римо-Католицької Церкви, Української Греко-Католицької Церкви та Вірменсько-Католицької Церкви у Львівській області" (у Фейсбуці Екуменічний комітет медичної та соціальної допомоги ПЦУ, РКЦ, УГКЦ м.Львів - співпраця з вірменами католиками дещо відійшла на другий план з 2021 року, але двері для неї залишаються відкритими).
Організацію представлятиме її керівник, голова комісії у справах охорони здоров'я Львівської єпархії ПЦУ, член Синодальної комісії ПЦУ з міжхристиянських відносин отець Микола Біляк.
Це справді екуменічна ініціатива, бо підписантом юр.особи є директор ГО "Клуб Української Греко-Католицької інтелігенції", депутат Львівської міської ради та лікар за освітою Роман Грицевич.
Усі молоді, активні та щирі. Демонструють справжню єдність у добрих вчинках, нагальна необхідність яких зрозуміла кожному без зайвих досліджень та перемовин. Зокрема, щомісяця допомагають ЗСУ. І, ніби як, внесок та прізвище пана депутата теж не надто педалюють.
Було б добре подібні ініціативи поширювати та масштабувати. Як би тільки зберегти цю щирість та бажання робити щось для людей, та пере Богом, а не "для годиться" або для якогось мертвого "правильного" принципу.
Отже, хай Бог допомагає всім хто тихо, радісно, зі страхом, тремтінням та вірою працює для Нього!
І скоріше саме таким чином, від серця до серця, той досвід, котрий вартує поширення, пошириться без вад та спотворень.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#відчитачів #угкц #пцу
Ось на цьому семінарі на філософсько-богословському факультеті УКУ, до речі, візьме участь представник вельми цікавої львівської благодійної фундації "Екуменічний комітет медичної та соціальної допомоги Православної Церкви України, Римо-Католицької Церкви, Української Греко-Католицької Церкви та Вірменсько-Католицької Церкви у Львівській області" (у Фейсбуці Екуменічний комітет медичної та соціальної допомоги ПЦУ, РКЦ, УГКЦ м.Львів - співпраця з вірменами католиками дещо відійшла на другий план з 2021 року, але двері для неї залишаються відкритими).
Організацію представлятиме її керівник, голова комісії у справах охорони здоров'я Львівської єпархії ПЦУ, член Синодальної комісії ПЦУ з міжхристиянських відносин отець Микола Біляк.
Це справді екуменічна ініціатива, бо підписантом юр.особи є директор ГО "Клуб Української Греко-Католицької інтелігенції", депутат Львівської міської ради та лікар за освітою Роман Грицевич.
Усі молоді, активні та щирі. Демонструють справжню єдність у добрих вчинках, нагальна необхідність яких зрозуміла кожному без зайвих досліджень та перемовин. Зокрема, щомісяця допомагають ЗСУ. І, ніби як, внесок та прізвище пана депутата теж не надто педалюють.
Було б добре подібні ініціативи поширювати та масштабувати. Як би тільки зберегти цю щирість та бажання робити щось для людей, та пере Богом, а не "для годиться" або для якогось мертвого "правильного" принципу.
Отже, хай Бог допомагає всім хто тихо, радісно, зі страхом, тремтінням та вірою працює для Нього!
І скоріше саме таким чином, від серця до серця, той досвід, котрий вартує поширення, пошириться без вад та спотворень.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Певні "KPI" діяльності вл. Тараса Сенківа
#інсайдиChurcher #відчитачів #угкц
У Cтрийській єпархії УГКЦ, яка має 362 парафії на 4124 км², протягом минулого року з'явилося 11 нових священників.
Загалом у єпархії налічується 315 душпастирів, тобто співвідношення священників і громад приблизно дорівнює 7/8.
При цьому в єпархії за 2023 рік здійснено 1651 хрещення, та 469 шлюбів, зокрема 23 з представниками інших конфесій.
За той же час недійсними визнано 100 шлюбів.
Порівнювати із цими цифрами абсолютно некоректно, але заради цікавості нагадаємо, що протягом 11 місяців 2023 року загалом в Україні кількість цивільних розлучень (22 080) склала лише 13% від числа нових шлюбів (170 566).
Хай нинішній рік буде краще!
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#інсайдиChurcher #відчитачів #угкц
У Cтрийській єпархії УГКЦ, яка має 362 парафії на 4124 км², протягом минулого року з'явилося 11 нових священників.
Загалом у єпархії налічується 315 душпастирів, тобто співвідношення священників і громад приблизно дорівнює 7/8.
При цьому в єпархії за 2023 рік здійснено 1651 хрещення, та 469 шлюбів, зокрема 23 з представниками інших конфесій.
За той же час недійсними визнано 100 шлюбів.
Порівнювати із цими цифрами абсолютно некоректно, але заради цікавості нагадаємо, що протягом 11 місяців 2023 року загалом в Україні кількість цивільних розлучень (22 080) склала лише 13% від числа нових шлюбів (170 566).
Хай нинішній рік буде краще!
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
У заходах Українського тижня 2024 у Сполучених Штатах бере архієпископ Харківський і Слобожанський ПЦУ Митрофан (Бутинський)
#інсайдиChurcher #відчитачів #пцу
Ієрарх розповість із фотодоказами про воєнні злочини рашистів, такі як удари по храмах та інших цивільних об'єктах, а також про відповідь на ці виклики з боку ПЦУ, зокрема про капеланську та гуманітарну діяльність Харківської єпархії.
Допоміг владиці підготуватись до візиту директор ТОВ "Слобожанські медіа" Микола Дугін, помічник-консультант нардепа Євгена Пивоварова (партія "Слуга народу").
Проживання в готелі Hyatt Place Washington DC/National Mall митрополит оплачує власним коштом (отримуючи 30+ тис. грн на посаді військового капелана, може собі дозволити, і хіба не для того й потрібні гроші, щоб творити добрі справи та служити іншим?).
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#інсайдиChurcher #відчитачів #пцу
Ієрарх розповість із фотодоказами про воєнні злочини рашистів, такі як удари по храмах та інших цивільних об'єктах, а також про відповідь на ці виклики з боку ПЦУ, зокрема про капеланську та гуманітарну діяльність Харківської єпархії.
Допоміг владиці підготуватись до візиту директор ТОВ "Слобожанські медіа" Микола Дугін, помічник-консультант нардепа Євгена Пивоварова (партія "Слуга народу").
Проживання в готелі Hyatt Place Washington DC/National Mall митрополит оплачує власним коштом (отримуючи 30+ тис. грн на посаді військового капелана, може собі дозволити, і хіба не для того й потрібні гроші, щоб творити добрі справи та служити іншим?).
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
✙ Churcher ✙
А що Декларація Fiducia supplicans значить для Вас?
#відчитачів #ркц
Хто стежить за виправдовуванням Папою богословських нісенітниць - зрозуміє.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Хто стежить за виправдовуванням Папою богословських нісенітниць - зрозуміє.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
У продовження теми сучасного релігійного та родинного життя в Україні
#відчитачів #інсайдиChurcher #угкц
Отримали певну статистику щодо розлучень в Івано-Франківській Архієпархії УГКЦ. Чомусь про це вірним не повідомляють, мабуть, через те що у кожного своє особисте життя - але ж це також стосується нас як частини суспільства та релігійної громади, це оточення, яке на нас впливає, це певною мірою й наші риси теж.
Протягом 2023 року в Івано-Франківській Архієпархії у межах звичайного процесу було ухвалено 209 рішень у справах щодо визнання недійсності шлюбу, зокрема 204 🙅♀️🙅♂️ - на користь недійсності шлюбу та лише 5 👨👩👦 - на користь його збереження. Втім, треба враховувати, що часто справи, де подружжя явно не може бути визнано недійсним, просто не приймають до розгляду, і це додає оптимізму!
Найчастіше під час процесів розглядалися питання:
1️⃣ поважного браку оціночного розпізнання щодо істотних подружніх прав і обов’язків (Кодекс канонів Східних Церков (ККСЦ), канон 818 п. 2)
- у 27 👨👩👦 кейсах висновок з питання був на користь збереження шлюбу , у 239 🙅♀️🙅♂️кейсах - на користь розлучення;
2️⃣ нездатності взяти на себе істотні подружні обов’язки з причини психічної природи (ККСЦ, канон 818 п. 3)
- у 13 👨👩👦 кейсах висновок з питання був на користь збереження шлюбу, у 32 🙅♀️🙅♂️кейсах - на користь розлучення;
3️⃣ виключення позитивним актом волі блага вірності (bonum fidei) як істотного елемента та властивості подружжя (ККСЦ, канон 824 §2)
- у 17 👨👩👦 кейсах висновок з питання був на користь збереження шлюбу, у 12 🙅♀️🙅♂️кейсах - на користь розлучення;
4️⃣ виключення позитивним актом волі блага народження дітей 👶🏻 (bonum prolis) як істотного елемента та властивості подружжя (ККСЦ, канон 824 §2)
- у 8 👨👩👦 кейсах висновок з питання був на користь збереження шлюбу, у 5 🙅♀️🙅♂️кейсах - на користь розлучення.
Тобто люди скоріше "цінують цінності", але часто не замислюються про них та пов'язані з ними обов'язки, не уявляють як або психічно не можуть їх реалізувати.
Отже, хочемо нагадати (за посиланням, до речі, цікава стаття 2010 року, де теж є певна статистика щодо причин розлучень): "Для того, щоб існувало подружжя, треба, щоб людина мала щось своє особисте, що могла би запропонувати іншій особі, щоб могла взяти на себе особисту роль у керівництві своїм життям, могла б гарантувати постійність і стабільність поведінки, уміння адаптуватися до потреб сімейного життя. Якщо людина не має чогось свого, не володіє своєю ідентичністю, то що вона може дати іншій особі - своєму партнерові".
Отець Lesage О. в Studia Canonica, 6 (1972) стор. 103 "The Consortium Vitae Conjugalis: Nature and Appilcanons" перераховує конкретні суттєві елементи, які творять спільноту подружжя. Ось тут деякі:
- Взаємна відповідальність обох: чоловіка і жінки в забезпеченні матеріального добробуту в домі, стабільності в роботі і в плануванні бюджету.
- Морально-психологічна відповідальність за народжуваність дітей.
- Батьківська відповідальність, властива батькові і матері за виховання дітей в лю6ові.
- Дозрілість особистої поведінки в звичайних подіях приватного життя.
- Вміння стримувати себе і помірковасть у вчинках, що необхідне для гідної форми людської поведінки.
- Панування над ірраціональними пристрастями, імпульсами або інстинктами, які могли би загрожувати особистому життю і гармонії у ньому.
- Стабільність поведінки i здібність адаптуватися до різних обставин.
- Культура, доброта, любязність характеру у взаємовідносинах.
- Взаємна комунікація і консультування у важливих аспектах подружнього і сімейного життя.
- Об'єктивність і реалізм в оцінці подій, які супроводжують подружнє життя.
- Ясність у виборі мети і засобів у прагненні до єдності.
Трохи роз'яснень про канони, що визначають правосильність подружжя можна прочитати ось тут.
Любіть щиро, відповідально та розумно! Україні потрібні міцні та щасливі люди з міцних та щасливих родин!
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#відчитачів #інсайдиChurcher #угкц
Отримали певну статистику щодо розлучень в Івано-Франківській Архієпархії УГКЦ. Чомусь про це вірним не повідомляють, мабуть, через те що у кожного своє особисте життя - але ж це також стосується нас як частини суспільства та релігійної громади, це оточення, яке на нас впливає, це певною мірою й наші риси теж.
Протягом 2023 року в Івано-Франківській Архієпархії у межах звичайного процесу було ухвалено 209 рішень у справах щодо визнання недійсності шлюбу, зокрема 204 🙅♀️🙅♂️ - на користь недійсності шлюбу та лише 5 👨👩👦 - на користь його збереження. Втім, треба враховувати, що часто справи, де подружжя явно не може бути визнано недійсним, просто не приймають до розгляду, і це додає оптимізму!
Найчастіше під час процесів розглядалися питання:
1️⃣ поважного браку оціночного розпізнання щодо істотних подружніх прав і обов’язків (Кодекс канонів Східних Церков (ККСЦ), канон 818 п. 2)
- у 27 👨👩👦 кейсах висновок з питання був на користь збереження шлюбу , у 239 🙅♀️🙅♂️кейсах - на користь розлучення;
2️⃣ нездатності взяти на себе істотні подружні обов’язки з причини психічної природи (ККСЦ, канон 818 п. 3)
- у 13 👨👩👦 кейсах висновок з питання був на користь збереження шлюбу, у 32 🙅♀️🙅♂️кейсах - на користь розлучення;
3️⃣ виключення позитивним актом волі блага вірності (bonum fidei) як істотного елемента та властивості подружжя (ККСЦ, канон 824 §2)
- у 17 👨👩👦 кейсах висновок з питання був на користь збереження шлюбу, у 12 🙅♀️🙅♂️кейсах - на користь розлучення;
4️⃣ виключення позитивним актом волі блага народження дітей 👶🏻 (bonum prolis) як істотного елемента та властивості подружжя (ККСЦ, канон 824 §2)
- у 8 👨👩👦 кейсах висновок з питання був на користь збереження шлюбу, у 5 🙅♀️🙅♂️кейсах - на користь розлучення.
Тобто люди скоріше "цінують цінності", але часто не замислюються про них та пов'язані з ними обов'язки, не уявляють як або психічно не можуть їх реалізувати.
Отже, хочемо нагадати (за посиланням, до речі, цікава стаття 2010 року, де теж є певна статистика щодо причин розлучень): "Для того, щоб існувало подружжя, треба, щоб людина мала щось своє особисте, що могла би запропонувати іншій особі, щоб могла взяти на себе особисту роль у керівництві своїм життям, могла б гарантувати постійність і стабільність поведінки, уміння адаптуватися до потреб сімейного життя. Якщо людина не має чогось свого, не володіє своєю ідентичністю, то що вона може дати іншій особі - своєму партнерові".
Отець Lesage О. в Studia Canonica, 6 (1972) стор. 103 "The Consortium Vitae Conjugalis: Nature and Appilcanons" перераховує конкретні суттєві елементи, які творять спільноту подружжя. Ось тут деякі:
- Взаємна відповідальність обох: чоловіка і жінки в забезпеченні матеріального добробуту в домі, стабільності в роботі і в плануванні бюджету.
- Морально-психологічна відповідальність за народжуваність дітей.
- Батьківська відповідальність, властива батькові і матері за виховання дітей в лю6ові.
- Дозрілість особистої поведінки в звичайних подіях приватного життя.
- Вміння стримувати себе і помірковасть у вчинках, що необхідне для гідної форми людської поведінки.
- Панування над ірраціональними пристрастями, імпульсами або інстинктами, які могли би загрожувати особистому життю і гармонії у ньому.
- Стабільність поведінки i здібність адаптуватися до різних обставин.
- Культура, доброта, любязність характеру у взаємовідносинах.
- Взаємна комунікація і консультування у важливих аспектах подружнього і сімейного життя.
- Об'єктивність і реалізм в оцінці подій, які супроводжують подружнє життя.
- Ясність у виборі мети і засобів у прагненні до єдності.
Трохи роз'яснень про канони, що визначають правосильність подружжя можна прочитати ось тут.
Любіть щиро, відповідально та розумно! Україні потрібні міцні та щасливі люди з міцних та щасливих родин!
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
paramoloda.ua
Розлучення і занепад родинного життя
Сімейне співжиття, розлучення, подружжя, шлюб, згода між чоловіком та жінкою, зміцнення сім'ї, християнські засади шлюбу
Скандал навколо відчуження Червоногородського замку триває
#відчитачів #пцу #уапц #гроші
Сумно звісний Архієпископ Тернопільський і Бучацький ПЦУ Тихон Петранюк досі розгрібає судову справу, яку залишив йому не менш скандальний попередник – колишній архієпископ УАПЦ Мстислав Гук. Зараз владика Тихон відстоює повернення пам’ятки архітектури місцевого значення – руїн палацу з костьолом 17-19 століть у селі Нирків загальною площею 717 кв.м, – на баланс єпархії.
Нагадаємо, даний об’єкт нерухомості був переданий Тернопільською єпархією УАПЦ, яку тоді очолював архієпископ Тернопільський і Подільський Мстислав Гук, як майновий вклад до статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця» при його заснуванні наприкінці 28 вересня 2016 року. Таким чином єпархія та друга співзасновниця ТОВ «Джуринфортеця» Ольга Кузан отримали частки по 50% в цьому підприємстві. Загалом статутний капітал ТОВ «Джуринфортеця» склав 765 156 гривень.
Втім, вже 31 жовтня 2016 року, як раз на тлі нічних гулянь архієпископа та бешкету в барі "Сіті", єпархія УАПЦ на загальних зборах ТОВ «Джуринфортеця» вийшла зі складу учасників товариства і мала отримати грошовий еквівалент своєї частки в статутному капіталі. Куди ділися ці гроші – невідомо, але за повідомленням Нацполіції на рахунок єпархії вони не надійшли.
У серпні 2020 року, через відсутність необхідних пам'яткоохоронних погоджень та порушення статутних документів єпархії, Господарський суд Тернопільської області визнав передання руїн палацу, про які йдеться, недійсним. На підставі цього у травні 2023 року до Держреєстру речових прав було внесено запис про скасування права власності ТОВ «Джуринфортеця» на колишню церковну нерухомість.
Ясна річ, зараз ТОВ «Джуринфортеця» намагається заперечити цю дію державного реєстратора, аби залишити себе в цій ситуації хоч щось. Своєю чергою, архієпископ Тихон як керівник релігійної організації-правонаступниці єпархії УАПЦ опонує скаргам товариства: якщо гроші за нерухомість до церковного бюджету не надійшли, тоді і єпархія ніби як не зобов'язана нічого повертати – хай там правоохоронці шукають, хто привласнив ці кошти. Ба більше, для єпархії у будь-якому разі більш вигідно повернути себе цю нерухомість, бо кажуть, що оцінку її вартості при відчуженні було занижено принаймні втричі. Крім того, з утворенням та визнанням ПЦУ єпархія має більше можливостей для того, щоб самотужки відбудовувати цю пам’ятку архітектури та використовувати її для богослужінь та залучення паломників і туристів.
Цікавий нюанс полягає в тому, що архієпископ Тихон як мінімум цілих три роки відмовлявся подати до правоохоронних органів Заяву про визнання єпархії потерпілою стороною.
Також, судячи з судових матеріалів, версія самого Мстислава Гука всерьйоз не розглядається.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#відчитачів #пцу #уапц #гроші
Сумно звісний Архієпископ Тернопільський і Бучацький ПЦУ Тихон Петранюк досі розгрібає судову справу, яку залишив йому не менш скандальний попередник – колишній архієпископ УАПЦ Мстислав Гук. Зараз владика Тихон відстоює повернення пам’ятки архітектури місцевого значення – руїн палацу з костьолом 17-19 століть у селі Нирків загальною площею 717 кв.м, – на баланс єпархії.
Нагадаємо, даний об’єкт нерухомості був переданий Тернопільською єпархією УАПЦ, яку тоді очолював архієпископ Тернопільський і Подільський Мстислав Гук, як майновий вклад до статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця» при його заснуванні наприкінці 28 вересня 2016 року. Таким чином єпархія та друга співзасновниця ТОВ «Джуринфортеця» Ольга Кузан отримали частки по 50% в цьому підприємстві. Загалом статутний капітал ТОВ «Джуринфортеця» склав 765 156 гривень.
Втім, вже 31 жовтня 2016 року, як раз на тлі нічних гулянь архієпископа та бешкету в барі "Сіті", єпархія УАПЦ на загальних зборах ТОВ «Джуринфортеця» вийшла зі складу учасників товариства і мала отримати грошовий еквівалент своєї частки в статутному капіталі. Куди ділися ці гроші – невідомо, але за повідомленням Нацполіції на рахунок єпархії вони не надійшли.
У серпні 2020 року, через відсутність необхідних пам'яткоохоронних погоджень та порушення статутних документів єпархії, Господарський суд Тернопільської області визнав передання руїн палацу, про які йдеться, недійсним. На підставі цього у травні 2023 року до Держреєстру речових прав було внесено запис про скасування права власності ТОВ «Джуринфортеця» на колишню церковну нерухомість.
Ясна річ, зараз ТОВ «Джуринфортеця» намагається заперечити цю дію державного реєстратора, аби залишити себе в цій ситуації хоч щось. Своєю чергою, архієпископ Тихон як керівник релігійної організації-правонаступниці єпархії УАПЦ опонує скаргам товариства: якщо гроші за нерухомість до церковного бюджету не надійшли, тоді і єпархія ніби як не зобов'язана нічого повертати – хай там правоохоронці шукають, хто привласнив ці кошти. Ба більше, для єпархії у будь-якому разі більш вигідно повернути себе цю нерухомість, бо кажуть, що оцінку її вартості при відчуженні було занижено принаймні втричі. Крім того, з утворенням та визнанням ПЦУ єпархія має більше можливостей для того, щоб самотужки відбудовувати цю пам’ятку архітектури та використовувати її для богослужінь та залучення паломників і туристів.
Цікавий нюанс полягає в тому, що архієпископ Тихон як мінімум цілих три роки відмовлявся подати до правоохоронних органів Заяву про визнання єпархії потерпілою стороною.
Також, судячи з судових матеріалів, версія самого Мстислава Гука всерьйоз не розглядається.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
УГКЦ вибудовує модель взаємодії з військовими щодо мобілізації
#інсайдиChurcher #угкц #відчитачів
За повідомленням наших джерел, йдеться про таке:
1) по родах військ призначать окремих посадових осіб, які відповідатимуть за питання мобілізації священнослужителів;
2) керівники обласних ТЦК та СП мають встановити контакт із місцевими правлячими архієреями УГКЦ для полагодження непорозумінь щодо мобілізації греко-католицьких священнослужителів та недопущення можливих зловживань;
3) залучення військовозобов'язаних представників духовенства, котрі не є штатними військовими капеланами, до просвітницької та душпастирської роботи на своїх парафіях у співпраці з ТЦК та СП.
Здається, це гарне розв'язання питання мобілізації священнослужителів, яке всіх задовольняє.
Душпастирі не відриваються від військової реальності й суспільства, не вимушені соромитись певної своєї "виокремленості", а головне - без жодних порушень канонів можуть виконувати свій військовий обов'язок у притаманний їм спосіб, на такий собі "альтернативній службі" служити перемозі України саме тим, що вони спроможні робити добряче.
Зі свого боку, держава та суспільство поважають та захищають сан кліриків та цінують їхній внесок у духовну мобілізацію народу на захист від безбожної російської навали.
Інколи кожний потребує, щоб йому нагадали про ті сенси та цінності життя та свободи, за які ми воюємо. Люди справді відчувають важливість такої підтримки, щоб, попри об'єктивну втому та спроби ворожих пропагандистів сіяти розпач, знаходити в собі сили чинити спротив агресору. Та й просто жити з усвідомленням "що в мене є, що я мушу та можу зробити, чим відповісти на виклик реальності - і чому це важливо особисто для мене". Долати страх і жити любов'ю, бо інакше саме жити взагалі неможливо.
Духовні особи є тими, хто в цьому допомагають найкраще, бо за зовнішньою їхньою діяльністю стоїть величезна внутрішня, духовна боротьба - важка боротьба, в якій вони постійно отримують той досвід Божої допомоги та перемоги. Отже, наші клірики - це саме про боротьбу. Через те вони можуть ділитись оцим цілісним досвідом, із болем, власним безсиллям - і водночас надією та більшою силою. Через те вони можуть скеровувати духовно інших на шлях до перемоги.
Добре, якщо ще більшій кількості душпастирів дадуть місце у спілкуванні з військовими, а відтак моральне право та можливість говорити про захист Батьківщини обґрунтовано, із певним знанням стану справ у війську та в соціальній підтримці учасників бойових дій. І хай з їхньою та Божою допомогою більше людей матимуть сили на те, щоб робити свій власний свідомий вибір.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#інсайдиChurcher #угкц #відчитачів
За повідомленням наших джерел, йдеться про таке:
1) по родах військ призначать окремих посадових осіб, які відповідатимуть за питання мобілізації священнослужителів;
2) керівники обласних ТЦК та СП мають встановити контакт із місцевими правлячими архієреями УГКЦ для полагодження непорозумінь щодо мобілізації греко-католицьких священнослужителів та недопущення можливих зловживань;
3) залучення військовозобов'язаних представників духовенства, котрі не є штатними військовими капеланами, до просвітницької та душпастирської роботи на своїх парафіях у співпраці з ТЦК та СП.
Здається, це гарне розв'язання питання мобілізації священнослужителів, яке всіх задовольняє.
Душпастирі не відриваються від військової реальності й суспільства, не вимушені соромитись певної своєї "виокремленості", а головне - без жодних порушень канонів можуть виконувати свій військовий обов'язок у притаманний їм спосіб, на такий собі "альтернативній службі" служити перемозі України саме тим, що вони спроможні робити добряче.
Зі свого боку, держава та суспільство поважають та захищають сан кліриків та цінують їхній внесок у духовну мобілізацію народу на захист від безбожної російської навали.
Інколи кожний потребує, щоб йому нагадали про ті сенси та цінності життя та свободи, за які ми воюємо. Люди справді відчувають важливість такої підтримки, щоб, попри об'єктивну втому та спроби ворожих пропагандистів сіяти розпач, знаходити в собі сили чинити спротив агресору. Та й просто жити з усвідомленням "що в мене є, що я мушу та можу зробити, чим відповісти на виклик реальності - і чому це важливо особисто для мене". Долати страх і жити любов'ю, бо інакше саме жити взагалі неможливо.
Духовні особи є тими, хто в цьому допомагають найкраще, бо за зовнішньою їхньою діяльністю стоїть величезна внутрішня, духовна боротьба - важка боротьба, в якій вони постійно отримують той досвід Божої допомоги та перемоги. Отже, наші клірики - це саме про боротьбу. Через те вони можуть ділитись оцим цілісним досвідом, із болем, власним безсиллям - і водночас надією та більшою силою. Через те вони можуть скеровувати духовно інших на шлях до перемоги.
Добре, якщо ще більшій кількості душпастирів дадуть місце у спілкуванні з військовими, а відтак моральне право та можливість говорити про захист Батьківщини обґрунтовано, із певним знанням стану справ у війську та в соціальній підтримці учасників бойових дій. І хай з їхньою та Божою допомогою більше людей матимуть сили на те, щоб робити свій власний свідомий вибір.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Гучне екуменічне мовчання митр. Епіфанія
#угкц #пцу #відчитачів
Чи ви пам'ятаєте цікаве Великоднє інтерв'ю Блаженнішого Святослава Шевчука "Громадському"? Він там розмірковував про перспективи об'єднання церков та жалився, що православні приділяють недостатньо уваги цьому, за словами митр. Андрея Шептицького, моральному обов'язку любові до Бога.
З цього можна було б зробити висновок - навіть не про зацікавленість УГКЦ, а про те що хтось (суспільство/влада/працівники редакції) зацікавлені в такому об'єднанні та бачать саме УГКЦ важливим рушієм цього процесу.
Разом з тим, постають питання: для чого в Блаженнішого запитали зараз саме про це, що мали почути з відповіді Глави УГКЦ інші учасники екуменічних відносин в Україні, до чого мали спонукати їх слова Блаженнішого? Адже те, що цю тему єдності християн зачепили та вивели в публічний простір країни, свідчить про певні надії щодо розв'язання цього питання: навіщо питати про те, що мало стосується реальності та не є на часі.
Втім, доповідь Предстоятеля ПЦУ на Архієрейському Соборі 11 травня 2024 р. демонструє повне ігнорування екуменічних меседжів та прагнень Глави УГКЦ.
Про що свідчить таке умовчання, та чи була ПЦУ адресатом цих меседжів і надій - хто зна. Здається, що певною мірою так: в Патріаршій Курії УГКЦ очікували, що Блаженніший Епіфаній хоч трохи торкнеться стосунків з католицькими церквами у своїй доповіді.
Якщо надія на якийсь відклик з боку ПЦУ мала певне підґрунтя, тоді мовчання митрополита Київського і є відповіддю. Це може бути "ні, об'єднання якщо й стане можливим, то на наших умовах, коли ПЦУ стане сильнішою, єдиною православною церквою України". Але це умовчання також може значити "так, згодні, свідомі, готові, але ви ж теж розумієте, що ми мусимо й не можемо виправдовуватися або щось пояснювати, бо не можемо на цю тему говорити, це не від нас залежить, не знаємо яке загальне бачення цієї справи має відповідна влада, відтак потрібну думку в масах не можемо формувати тощо - хай там вже ухвалять якесь рішення, і все буде".
Так чи інакше, схоже що греко-католики розраховували на щось більше ніж натяки, і не дуже-то їх "зчитали". А як сприйняли та зрозуміли цей момент в екуменічному діалозі ви?
Пишіть на пошту churcher@protonmail.com
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#угкц #пцу #відчитачів
Чи ви пам'ятаєте цікаве Великоднє інтерв'ю Блаженнішого Святослава Шевчука "Громадському"? Він там розмірковував про перспективи об'єднання церков та жалився, що православні приділяють недостатньо уваги цьому, за словами митр. Андрея Шептицького, моральному обов'язку любові до Бога.
З цього можна було б зробити висновок - навіть не про зацікавленість УГКЦ, а про те що хтось (суспільство/влада/працівники редакції) зацікавлені в такому об'єднанні та бачать саме УГКЦ важливим рушієм цього процесу.
Разом з тим, постають питання: для чого в Блаженнішого запитали зараз саме про це, що мали почути з відповіді Глави УГКЦ інші учасники екуменічних відносин в Україні, до чого мали спонукати їх слова Блаженнішого? Адже те, що цю тему єдності християн зачепили та вивели в публічний простір країни, свідчить про певні надії щодо розв'язання цього питання: навіщо питати про те, що мало стосується реальності та не є на часі.
Втім, доповідь Предстоятеля ПЦУ на Архієрейському Соборі 11 травня 2024 р. демонструє повне ігнорування екуменічних меседжів та прагнень Глави УГКЦ.
Про що свідчить таке умовчання, та чи була ПЦУ адресатом цих меседжів і надій - хто зна. Здається, що певною мірою так: в Патріаршій Курії УГКЦ очікували, що Блаженніший Епіфаній хоч трохи торкнеться стосунків з католицькими церквами у своїй доповіді.
Якщо надія на якийсь відклик з боку ПЦУ мала певне підґрунтя, тоді мовчання митрополита Київського і є відповіддю. Це може бути "ні, об'єднання якщо й стане можливим, то на наших умовах, коли ПЦУ стане сильнішою, єдиною православною церквою України". Але це умовчання також може значити "так, згодні, свідомі, готові, але ви ж теж розумієте, що ми мусимо й не можемо виправдовуватися або щось пояснювати, бо не можемо на цю тему говорити, це не від нас залежить, не знаємо яке загальне бачення цієї справи має відповідна влада, відтак потрібну думку в масах не можемо формувати тощо - хай там вже ухвалять якесь рішення, і все буде".
Так чи інакше, схоже що греко-католики розраховували на щось більше ніж натяки, і не дуже-то їх "зчитали". А як сприйняли та зрозуміли цей момент в екуменічному діалозі ви?
Пишіть на пошту churcher@protonmail.com
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Кейс до теми мобілізації священників та виїзду за кордон
#угкц #відчитачів
Є такий доволі медійний клірик УГКЦ, Харевич Іван Іванович 28.01.1997 року народження. Випускник Івано-Франківської Духовної Семінарії (ІФДС) УГКЦ 2018 року. Творча натура. У нетрадиційних вподобаннях не помічений, дарма що завжди любив модно одягатися та фотографуватися. Одружений з 2021 року. І все було б гаразд, але читачі ставлять питання, на які не маємо відповідей.
Ось, наприклад, йому тільки 27 років, а він за 3,5 роки праці в ІФДС став досить впливовою фігурою в ректораті семінарії, кілька років посідав посаду префекта та секретаря формаційного закладу.
Останнім часом багато семінарійних справ вирішував саме він. Якщо зайти на сайт семінарії, то можна зобачити, що практично жоден захід не відбувався без участі о. Івана. Ба більше, за час його секретаріату в семінарії змінилися два ректори, натомість секретаря не змінювали. Цікаво чому?
Отець Іван є зовсім молодим священником, але минулого року, коли ще навіть не минуло одного року від його свячень, митрополит Івано-Франківський Володимир (Війтишин) підніс його до протоієрея та надав право носити золотий хрест! "Чи не за стараннями ректора це сталося, якщо вони такі друзі?" - запитуються читачі.
Друзі чи ні, але з січня цього року отець Іван вже офіційно служить далеко від своєї alma mater - у Катедральному храмі Лондона, що розташований в одному з найдорожчих районів столиці Королівства Mayfair. А виїхав за кордон він ще в листопаді-грудні 2023 року.
Так, під час війни закордонній єпархії УГКЦ знадобився саме священник призовного віку. Вочевидь, не інвалід. У чому така пастирська потреба - не зрозуміло. Навчається він з 2021 року в українському педагогічному виші. Дітей подружжя Харевич також ще не має. Отже, постають, хай формальні, але закономірні питання щодо того, на якому підґрунті молодому клірику дозволили виїзд за кордон, адже навіть станом на той час він не відповідав жодній з умов для цього.
Навіть так: "Невже одним зась виїжджати за кордон в часі війни, а іншим можна?" Зрештою, навіть маючи священницький сан, молодий чоловік в змозі та має допомагати боронити країну. І Словом, і діями.
Втім, не квапимось із висновками. Мабуть, справа взагалі не в о. Івані, а в його дружині? І тут ми не можемо знати: чи то вона завдяки зв'язкам ховає коханого, що було б дуже дивно, чи то вона виконує військовий обов'язок за кордоном, а він виїхав із нею (хоча саме таких сімейних обставин у переліку "дозвільних умов" немає). Водночас маючи на меті більше служити Україні та Церкві своїми талантами, наприклад...
Хто зна... Хай відповіді на запитання щодо "кар'єрного росту" та виїзду о. Івана дадуть ТЦК і його власне сумління.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#угкц #відчитачів
Є такий доволі медійний клірик УГКЦ, Харевич Іван Іванович 28.01.1997 року народження. Випускник Івано-Франківської Духовної Семінарії (ІФДС) УГКЦ 2018 року. Творча натура. У нетрадиційних вподобаннях не помічений, дарма що завжди любив модно одягатися та фотографуватися. Одружений з 2021 року. І все було б гаразд, але читачі ставлять питання, на які не маємо відповідей.
Ось, наприклад, йому тільки 27 років, а він за 3,5 роки праці в ІФДС став досить впливовою фігурою в ректораті семінарії, кілька років посідав посаду префекта та секретаря формаційного закладу.
Останнім часом багато семінарійних справ вирішував саме він. Якщо зайти на сайт семінарії, то можна зобачити, що практично жоден захід не відбувався без участі о. Івана. Ба більше, за час його секретаріату в семінарії змінилися два ректори, натомість секретаря не змінювали. Цікаво чому?
Отець Іван є зовсім молодим священником, але минулого року, коли ще навіть не минуло одного року від його свячень, митрополит Івано-Франківський Володимир (Війтишин) підніс його до протоієрея та надав право носити золотий хрест! "Чи не за стараннями ректора це сталося, якщо вони такі друзі?" - запитуються читачі.
Друзі чи ні, але з січня цього року отець Іван вже офіційно служить далеко від своєї alma mater - у Катедральному храмі Лондона, що розташований в одному з найдорожчих районів столиці Королівства Mayfair. А виїхав за кордон він ще в листопаді-грудні 2023 року.
Так, під час війни закордонній єпархії УГКЦ знадобився саме священник призовного віку. Вочевидь, не інвалід. У чому така пастирська потреба - не зрозуміло. Навчається він з 2021 року в українському педагогічному виші. Дітей подружжя Харевич також ще не має. Отже, постають, хай формальні, але закономірні питання щодо того, на якому підґрунті молодому клірику дозволили виїзд за кордон, адже навіть станом на той час він не відповідав жодній з умов для цього.
Навіть так: "Невже одним зась виїжджати за кордон в часі війни, а іншим можна?" Зрештою, навіть маючи священницький сан, молодий чоловік в змозі та має допомагати боронити країну. І Словом, і діями.
Втім, не квапимось із висновками. Мабуть, справа взагалі не в о. Івані, а в його дружині? І тут ми не можемо знати: чи то вона завдяки зв'язкам ховає коханого, що було б дуже дивно, чи то вона виконує військовий обов'язок за кордоном, а він виїхав із нею (хоча саме таких сімейних обставин у переліку "дозвільних умов" немає). Водночас маючи на меті більше служити Україні та Церкві своїми талантами, наприклад...
Хто зна... Хай відповіді на запитання щодо "кар'єрного росту" та виїзду о. Івана дадуть ТЦК і його власне сумління.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
TikTok
TikTok · Tetiana Riabukha
Уподобайки: 25.1K, коментарі: 272. «З такими священниками як у нас дівчата мають ходити до церкви частіше 😁😇 🇺🇦🇬🇧 With priests like us, girls should go to church more often😁😇🇺🇦🇬🇧 #london #easterlondon #bondstreet #uk #ukraine🇺🇦 #priest #bondstreet ##2024…
До мартирологу Почаївської лаври за часи рпцву
#інсайдиChurcher #відчитачів #гроші #рпцву
"Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". - стаття 3-тя Конституції України. Подібна стаття є в усіх конституціях нормальних країн і життя людей є пріоритетною цінністю. Життя людини також цінне з точки зору Божого задуму про світ. Для психічно здорової людини ці речі більше ніж очевидні, але, мабуть, не в нашому випадку.
Новий собор. Политий кров'ю?
Будівництво Преображенського собору задумувалось владикою Володимиром дуже давно. Колись, у році 2005-му, здається, навіть валялись перші плани майбутнього храму. За одним із перших задумів він мав бути схожий на трапезний храм Києво-Печерської Лаври. Серед купи непотребу, яка завжди валялась біля келії виконроба Євгенія Івановича Чорногуза, у чернецтві Парамона в третьому корпусі доводилось бачити такий план. Проте наскільки він був реальним, не важливо тепер.
Новий собор мав стати уособленням влади, міці й грошей намісника. У вересні 2009 року на свято прп. Іова відбулася закладка нового храму. Звичайно темпи будівництва були ударними. Дві верениці міксерів з бетоном не один день заливали подушку під новий собор. Потім швидке будівництво і через це порушення правил техніки безпеки. Достеменно відомо про два таких випадки.
Одним був робочий з Почаєва, який у двадцятирічному віці біг по риштовці та впав з висоти більше як 10 метрів на бетонну підлогу. Саме біг, бо темпи були такими, що змушували бігати. Звісно ж це падіння без шансу на виживання. Що сказав владика коли зустрівся з вбитою горем матір'ю? "Я не можу зрозуміти твій біль, бо в мене немає дітей". А те, що в тебе більше сотні братії, які тобі довірились як батьку? Відповідь на це питання по ходу розповіді стане ясна.
Іншим робочим став Віталій Біров із Закарпаття, якому арматура пробила наскрізь голову. Вже виводили центральний купол і робили стяжки. Арматура яка подавалась краном була погано закріплена, один прут вислизнув і пробив голову Віталія наскрізь.
А скільки було не смертельного травматизму? Та хто його рахував коли. Живий, а все інше не важливо.
Звичайно ті люди, які б могли пролити якесь світло на це (економ архімандрит Іов (Стратулат) , згаданий монах Парамон (Чорногуз)) вже покійні. Але є ще живі інші, які на економії надто довго щоб "не знати" всього: ієродиякони Юстиніан (Думитрович), Євлогій (Віктор Радомський), Прохор (Віталій Чесак), Полікарп (Василь Чолак), та інші.
Далі буде
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#інсайдиChurcher #відчитачів #гроші #рпцву
"Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". - стаття 3-тя Конституції України. Подібна стаття є в усіх конституціях нормальних країн і життя людей є пріоритетною цінністю. Життя людини також цінне з точки зору Божого задуму про світ. Для психічно здорової людини ці речі більше ніж очевидні, але, мабуть, не в нашому випадку.
Новий собор. Политий кров'ю?
Будівництво Преображенського собору задумувалось владикою Володимиром дуже давно. Колись, у році 2005-му, здається, навіть валялись перші плани майбутнього храму. За одним із перших задумів він мав бути схожий на трапезний храм Києво-Печерської Лаври. Серед купи непотребу, яка завжди валялась біля келії виконроба Євгенія Івановича Чорногуза, у чернецтві Парамона в третьому корпусі доводилось бачити такий план. Проте наскільки він був реальним, не важливо тепер.
Новий собор мав стати уособленням влади, міці й грошей намісника. У вересні 2009 року на свято прп. Іова відбулася закладка нового храму. Звичайно темпи будівництва були ударними. Дві верениці міксерів з бетоном не один день заливали подушку під новий собор. Потім швидке будівництво і через це порушення правил техніки безпеки. Достеменно відомо про два таких випадки.
Одним був робочий з Почаєва, який у двадцятирічному віці біг по риштовці та впав з висоти більше як 10 метрів на бетонну підлогу. Саме біг, бо темпи були такими, що змушували бігати. Звісно ж це падіння без шансу на виживання. Що сказав владика коли зустрівся з вбитою горем матір'ю? "Я не можу зрозуміти твій біль, бо в мене немає дітей". А те, що в тебе більше сотні братії, які тобі довірились як батьку? Відповідь на це питання по ходу розповіді стане ясна.
Іншим робочим став Віталій Біров із Закарпаття, якому арматура пробила наскрізь голову. Вже виводили центральний купол і робили стяжки. Арматура яка подавалась краном була погано закріплена, один прут вислизнув і пробив голову Віталія наскрізь.
А скільки було не смертельного травматизму? Та хто його рахував коли. Живий, а все інше не важливо.
Звичайно ті люди, які б могли пролити якесь світло на це (економ архімандрит Іов (Стратулат) , згаданий монах Парамон (Чорногуз)) вже покійні. Але є ще живі інші, які на економії надто довго щоб "не знати" всього: ієродиякони Юстиніан (Думитрович), Євлогій (Віктор Радомський), Прохор (Віталій Чесак), Полікарп (Василь Чолак), та інші.
Далі буде
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
До мартирологу Почаївської лаври за часи рпцву.
Продовження
#інсайдиChurcher #відчитачів #гроші #рпцву
Отець Сергій Чоботар, в чернецтві Миколай
Був у Лаврі такий відомий регент Сергій Анатолійович Чоботар. В нього було рідкісне захворювання легенева гіпертензія. Потім, коли ця хвороба почала прогресувати треба було лікування і коштовна операція. Коли він прийшов з цією проблемою до намісника, на той час вже бувши дияконом і регентом великого хору, маючи сім'ю що він почув? А почув навіть не те, що немає грошей, а гірше. "Ти віриш у вічне життя? Тоді вмирай".
На реплику "А чого ж Ви, владико лікуєтесь, Ви ж монах. І якщо Ви також вірите у вічне життя, то чому не помираєте?" відповідь була в дусі логіки намісника: я митрополит, а ти хто? Отож, бо в нас є тільки митрополит і всі інші, сіра маса.
Далі отець Сергій пішов на телебачення, різні ток-шоу які лишились ще в ютубі. Тоді почав з ним зв'язуватись отець Сергій Косовський, той що архідиякон і голова соціального відділу УПЦ. Скажи, мовляв, на ток-шоу, що тобі допомогла митрополія на операцію. "Як я таке можу сказати, - каже Чоботар, - якщо Ви особисто сказали що митрополія не має чим допомогти".
Таким чином все ж таки отець Сергій гідно поборовся з хворобою, зробив операцію закордоном, отримав донорські легені, але на жаль програв цю битву, прийнявши перед смертю чернецтво з іменем Миколай та ієрейський сан.
Ігумен Стефан (Солтисюк)
Людям, які часто приїздили в Почаїв на сповідь був відомий отець Стефан, або, просто кажучи, батюшка Стефаній, як багато старших жіночок його називали, який досить довгий час ніс послух духівника мирян. Насправді це був один із духівників здорової людини, який не впарював про ІПН, штрихкоди, жидомасонів та іншу псевдохристиянську мерзоту під виглядом духовного життя. Звичайно ж за це він був, м'яко кажучи, не любимим начальством. Звичайно ж дратувало і намісника те, що отець Стефан їздив майже щодня відвідувати матір, яка була на той час майже сліпою і не могла себе обходити. Окрім цього мав проблеми зі здоров'ям які з часом посилювались.
Тієї осені послали його з копією Чудотворної ікони в Крижопіль. Якийсь місцевий депутат від "регіонів" захотів заручитись підтримкою місцевого електорату і вирішив людям привезти святині. Мейнстрим православного президента Януковича якраз був у тренді. Спочатку це була ікона "Зглянься на смирення" з Введенського монастиря, а потім Почаївська. З Почаївською у відрядження поїхали ігумен Стефан та монах Пітірім (Подорожній).
Що сталось вночі на 22 жовтня 2012 року досі не відомо, всезнаючий гугл також сором'язливо мовчить. Смерть отця Стефана обросла масою різних пліток і легенд. Від версій вбивства в готельному номері за гроші, які виручили монахи за записки, сорокоусти та продаж літератури, до банального нещасного випадку. Офіційна версія, яка була озвучена - це розрив аорти, внаслідок якого чернець стік кров'ю. Єдиний свідок, який може пролити світло - це монах, а тепер вже ієродиякон, Пітірім.
Що б там не було причиною смерті, не зрозуміле одне. Навіщо було везти людину, яка стікає кров'ю, до Лаври не одну сотню кілометрів у вантажному бусику, якщо надавши допомогу можна було б врятувати життя? Чому владика Володимир наказав у жодному разі не звертатись у швидку допомогу? Що так злякало Пітіріма, що він не пересилив себе порушити це благословіння? Питань багато, а відповідей нема. Хто має порушити цю тишу й почати розслідування? Хто має покарати винних? Гроші Володимира в черговий раз звершили чудо закривши рота всім, кому треба було.
Період ковіду
Всі ми чули про смертельні випадки в Києво-Печерській Лаврі. У Почаївській лавру було все інакше, і був свій смертельний випадок. Помер ігумен Аверкій, якому не було надано допомогу та лікування.
Хоча отця Іполіта повезли аж до Олександрівської лікарні. Стан був вкрай важким, отця Іполіта постригли навіть у велику схиму, попри відносно молодий як для схими вік. Лавра була закрита для комісій та всіх інших, паломників майже не було, але братія та насельники були як завжди на службах.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Продовження
#інсайдиChurcher #відчитачів #гроші #рпцву
Отець Сергій Чоботар, в чернецтві Миколай
Був у Лаврі такий відомий регент Сергій Анатолійович Чоботар. В нього було рідкісне захворювання легенева гіпертензія. Потім, коли ця хвороба почала прогресувати треба було лікування і коштовна операція. Коли він прийшов з цією проблемою до намісника, на той час вже бувши дияконом і регентом великого хору, маючи сім'ю що він почув? А почув навіть не те, що немає грошей, а гірше. "Ти віриш у вічне життя? Тоді вмирай".
На реплику "А чого ж Ви, владико лікуєтесь, Ви ж монах. І якщо Ви також вірите у вічне життя, то чому не помираєте?" відповідь була в дусі логіки намісника: я митрополит, а ти хто? Отож, бо в нас є тільки митрополит і всі інші, сіра маса.
Далі отець Сергій пішов на телебачення, різні ток-шоу які лишились ще в ютубі. Тоді почав з ним зв'язуватись отець Сергій Косовський, той що архідиякон і голова соціального відділу УПЦ. Скажи, мовляв, на ток-шоу, що тобі допомогла митрополія на операцію. "Як я таке можу сказати, - каже Чоботар, - якщо Ви особисто сказали що митрополія не має чим допомогти".
Таким чином все ж таки отець Сергій гідно поборовся з хворобою, зробив операцію закордоном, отримав донорські легені, але на жаль програв цю битву, прийнявши перед смертю чернецтво з іменем Миколай та ієрейський сан.
Ігумен Стефан (Солтисюк)
Людям, які часто приїздили в Почаїв на сповідь був відомий отець Стефан, або, просто кажучи, батюшка Стефаній, як багато старших жіночок його називали, який досить довгий час ніс послух духівника мирян. Насправді це був один із духівників здорової людини, який не впарював про ІПН, штрихкоди, жидомасонів та іншу псевдохристиянську мерзоту під виглядом духовного життя. Звичайно ж за це він був, м'яко кажучи, не любимим начальством. Звичайно ж дратувало і намісника те, що отець Стефан їздив майже щодня відвідувати матір, яка була на той час майже сліпою і не могла себе обходити. Окрім цього мав проблеми зі здоров'ям які з часом посилювались.
Тієї осені послали його з копією Чудотворної ікони в Крижопіль. Якийсь місцевий депутат від "регіонів" захотів заручитись підтримкою місцевого електорату і вирішив людям привезти святині. Мейнстрим православного президента Януковича якраз був у тренді. Спочатку це була ікона "Зглянься на смирення" з Введенського монастиря, а потім Почаївська. З Почаївською у відрядження поїхали ігумен Стефан та монах Пітірім (Подорожній).
Що сталось вночі на 22 жовтня 2012 року досі не відомо, всезнаючий гугл також сором'язливо мовчить. Смерть отця Стефана обросла масою різних пліток і легенд. Від версій вбивства в готельному номері за гроші, які виручили монахи за записки, сорокоусти та продаж літератури, до банального нещасного випадку. Офіційна версія, яка була озвучена - це розрив аорти, внаслідок якого чернець стік кров'ю. Єдиний свідок, який може пролити світло - це монах, а тепер вже ієродиякон, Пітірім.
Що б там не було причиною смерті, не зрозуміле одне. Навіщо було везти людину, яка стікає кров'ю, до Лаври не одну сотню кілометрів у вантажному бусику, якщо надавши допомогу можна було б врятувати життя? Чому владика Володимир наказав у жодному разі не звертатись у швидку допомогу? Що так злякало Пітіріма, що він не пересилив себе порушити це благословіння? Питань багато, а відповідей нема. Хто має порушити цю тишу й почати розслідування? Хто має покарати винних? Гроші Володимира в черговий раз звершили чудо закривши рота всім, кому треба було.
Період ковіду
Всі ми чули про смертельні випадки в Києво-Печерській Лаврі. У Почаївській лавру було все інакше, і був свій смертельний випадок. Помер ігумен Аверкій, якому не було надано допомогу та лікування.
Хоча отця Іполіта повезли аж до Олександрівської лікарні. Стан був вкрай важким, отця Іполіта постригли навіть у велику схиму, попри відносно молодий як для схими вік. Лавра була закрита для комісій та всіх інших, паломників майже не було, але братія та насельники були як завжди на службах.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
Не все так райдужно у Ватикані
#інсайдиChurcher #відчитачів #угкц
Гадаємо, настав час розповісти про певне відтиснення УГКЦ від участі в глобальних заходах РКЦ.
По-перше, маємо трохи дивну неузгодженість щодо дати святкувань в Ватикані для УГКЦ, що потенційно обмежує можливості доступу її ієрархів до Папи Римського. Наразі перемовини ще тривають, отже занурюватись в це не будемо: сподіваємось, що за Божою допомогою Блаженнішому вдасться розв'язати це питання в інтересах України.
По-друге, відомо, що Президент Інституту Екуменічних Студій УКУ о. д-р Іван Дацько не брав участі в останній зустрічі Координаційного комітету Міжнародної змішаної комісії богословського діалогу між Католицькою та Православними Церквами в італійському місті Барі. За чутками, сталося це не за його волею: нібито його, попри багаторічне членство, було виключено зі складу Комітету за ініціативою заступника Секретаря Папської Ради сприяння єдності християн Андреа Пальм'єрі. Це питання мали порушити перед кард. Куртом Кохом - але, здається, якось "забули".
Між тим, кажуть, що о. Іван стикається із доволі зверхнім, принизливим ставленням куріальних сановників - настільки що це вже зачіпає й авторитет УГКЦ в його особі, і Церква мала б вступитися.
Ця ситуація веде до більш загальних роздумів. Бачимо тут приклад того, як наука залежить від, якщо завгодно, політичної кон'юнктури (в широкому сенсі), від практичних потреб історичного моменту. Може здаватися, що ті чи інші літні експерти з їхніми енциклопедичними знаннями, величезним досвідом та щирою зацікавленістю у своїй "вузькій та неактуальній" темі, котрій присвятили своє життя, є застарілими, непотрібними, навіть нудотними. Адже, справді, для України екуменізм Папи зараз зовсім не на часі. Але виходить, що зараз Східні католицькі церкви взагалі не представлені у Координаційному комітеті Змішаної комісії з діалогу, про який йдеться.
За повідомленням джерел, представника УГКЦ
усунули з Комітету через те, що він був залучений саме тоді, коли розглядалися питання уніатизму, до якого греко-католики є дотичними. Ледь не вимушено дали можливість взяти участь в роботі, як послугу з ввічливості, щоб не обговорювати "за спиною". Але зараз, мов, інший порядок денний, тепер самотужки впораються, не зобов'язані долучати цих візантійців та інших до процесу.
Але хіба голос Східних церков не був і не може бути корисним у цій праці? Був. Окрім питання уніатизму УГКЦ через свого представника робила значний внесок у дискусії з багатьох богословських питань, нагальних для екуменічного діалогу. Принаймні давала можливість почути думки, підходи та досвід католицьких церков східної традиції - і зокрема української. Невже все це не потрібно нашій Церкві?
Мабуть, у Ватикані побоюються внутрішніх суперечок та розділень через виклики діалогу з православними, подібно тому як пошук відповідей на виявлені змішаною комісією розбіжності відгукується розділенням у православній церкві? Як тоді з вірою в єдність навколо наступника Апостола Петра? Питання риторичне.
Як би то не було, як кожній людині, так і Помісній Церкві, не варто забувати про власний сенс та місію у більшому (вселенсько-церковному, історичному, мабуть, навіть можна сказати кафоличному) масштабі. Цей сенс не є незмінним, його можна уточнювати, вдосконалювати, розширяти. Але ним не можна нехтувати. Як і тими напрямами діяльності (і людьми), котрі цьому сенсу служать.
Сподіваємось на мудрість Блаженнішого Святослава й на те, що Господь дасть йому необхідні сили, аби обирати гарний час - але й не втрачати можливостей і ресурси, зокрема людей, які й так не завжди довго залишатимуться із нами.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
#інсайдиChurcher #відчитачів #угкц
Гадаємо, настав час розповісти про певне відтиснення УГКЦ від участі в глобальних заходах РКЦ.
По-перше, маємо трохи дивну неузгодженість щодо дати святкувань в Ватикані для УГКЦ, що потенційно обмежує можливості доступу її ієрархів до Папи Римського. Наразі перемовини ще тривають, отже занурюватись в це не будемо: сподіваємось, що за Божою допомогою Блаженнішому вдасться розв'язати це питання в інтересах України.
По-друге, відомо, що Президент Інституту Екуменічних Студій УКУ о. д-р Іван Дацько не брав участі в останній зустрічі Координаційного комітету Міжнародної змішаної комісії богословського діалогу між Католицькою та Православними Церквами в італійському місті Барі. За чутками, сталося це не за його волею: нібито його, попри багаторічне членство, було виключено зі складу Комітету за ініціативою заступника Секретаря Папської Ради сприяння єдності християн Андреа Пальм'єрі. Це питання мали порушити перед кард. Куртом Кохом - але, здається, якось "забули".
Між тим, кажуть, що о. Іван стикається із доволі зверхнім, принизливим ставленням куріальних сановників - настільки що це вже зачіпає й авторитет УГКЦ в його особі, і Церква мала б вступитися.
Ця ситуація веде до більш загальних роздумів. Бачимо тут приклад того, як наука залежить від, якщо завгодно, політичної кон'юнктури (в широкому сенсі), від практичних потреб історичного моменту. Може здаватися, що ті чи інші літні експерти з їхніми енциклопедичними знаннями, величезним досвідом та щирою зацікавленістю у своїй "вузькій та неактуальній" темі, котрій присвятили своє життя, є застарілими, непотрібними, навіть нудотними. Адже, справді, для України екуменізм Папи зараз зовсім не на часі. Але виходить, що зараз Східні католицькі церкви взагалі не представлені у Координаційному комітеті Змішаної комісії з діалогу, про який йдеться.
За повідомленням джерел, представника УГКЦ
усунули з Комітету через те, що він був залучений саме тоді, коли розглядалися питання уніатизму, до якого греко-католики є дотичними. Ледь не вимушено дали можливість взяти участь в роботі, як послугу з ввічливості, щоб не обговорювати "за спиною". Але зараз, мов, інший порядок денний, тепер самотужки впораються, не зобов'язані долучати цих візантійців та інших до процесу.
Але хіба голос Східних церков не був і не може бути корисним у цій праці? Був. Окрім питання уніатизму УГКЦ через свого представника робила значний внесок у дискусії з багатьох богословських питань, нагальних для екуменічного діалогу. Принаймні давала можливість почути думки, підходи та досвід католицьких церков східної традиції - і зокрема української. Невже все це не потрібно нашій Церкві?
Мабуть, у Ватикані побоюються внутрішніх суперечок та розділень через виклики діалогу з православними, подібно тому як пошук відповідей на виявлені змішаною комісією розбіжності відгукується розділенням у православній церкві? Як тоді з вірою в єдність навколо наступника Апостола Петра? Питання риторичне.
Як би то не було, як кожній людині, так і Помісній Церкві, не варто забувати про власний сенс та місію у більшому (вселенсько-церковному, історичному, мабуть, навіть можна сказати кафоличному) масштабі. Цей сенс не є незмінним, його можна уточнювати, вдосконалювати, розширяти. Але ним не можна нехтувати. Як і тими напрямами діяльності (і людьми), котрі цьому сенсу служать.
Сподіваємось на мудрість Блаженнішого Святослава й на те, що Господь дасть йому необхідні сили, аби обирати гарний час - але й не втрачати можливостей і ресурси, зокрема людей, які й так не завжди довго залишатимуться із нами.
CHURCHER
CHURCHER 2.0 - резерв
www.vaticannews.va
Зустріч координаційного комітету католицько-православного діалогу - Vatican News
Координаційний комітет Міжнародної змішаної комісії богословського діалогу між католицькою та православними Церквами зустрівся на початку червня на ...