​​Як ієрархи рпцву готуються кинути своїх вірних

#інсайдиChurcher #церковнаборотьба #відчитачів

Шановні читачі, поки Ви спостерігаєте за тим, як горстка депутатів в Раді намагається відпрацювати занесені гроші та якимось чином захистити МП, їхніх "побратимів", які боронять КПЛ, просто кидають. Як? Та все просто.

МПшні ієрархи вже давно готуються до переходу в ПЦУ і самі не вірять в те, що вони зможуть відстояти свою організацію. Більшість з них до жодних "катакомбних" умов навіть не підійде, вони не готові втрачати те, що накопичували роками. Ті ж, хто віднайде в собі сміливість протистояти законним вимогам влади, будуть просто відправлені за ґрати. Протистояння, яке накручували всілякі паканичі, хоча й не є штучним (треба визнати той факт, що люди, хоча й помиляються, але більшість з них вірить в те, що роблять), але цікавить у першу чергу сам ієрархат МП, який намагається завдяки цьому протистоянню виторгувати себе кращі умови капітуляції.

Цікаво і водночас з тим трохи сумно спостерігати за тим, як прості люди беруть участь у протистоянні, яке потрібно тільки для того, щоб розподілити шляхом підкилимних перемовин майбутні місця у ПЦУ для своїх ієрархів. Не секрет вже напевно, що у Києві певні настоятелі храмів МП вже готуються до переходу. Навіть ті, хто нібито зберігає вірність безпосередньо владиці Онуфрію. Роблять вони це, оскільки ієрархат, зокрема київський, не забезпечує тієї стабільності майбутнього, про яку благають як отці, так і парафіяни. А якщо не забезпечують, а займаються тільки власними інтересами, то чого ж тут залишатися на човні, який стрімко йде на дно? Отці-настоятелі теж хочуть їсти.

Водночас цікаву позицію займають ієрархи МП на окупованих теренах країни. Якщо на підконтрольних територіях МПшники або готуються до переходу або до арешту, на ТОТ ситуація є складнішою. Їх нібито пресують та всіляко намагаються перетягнути до рпz фсбшники (з Бердянською єпархією таки вдалося), але вони, крім Бердянська та Криму, "тримають стрій". Невже там залишилися ті, хто зберігає вірність Онуфрію краще, ніж в столиці та інших областях? Або в них теж є якась цікава схема?

За нашою думкою, все ж таки другий варіант. І за це, напевно, треба подякувати вл. Єфрему, який надуривши усіх, втік в Європу. Це просто магістерська провокація - поїхати до глави рпz, наобіцяти йому усього, чого він захоче, а потім розпродати майно та переїхати “на лікування”. Цією схемою він вирішив для себе дві задачі — зберіг “гідність” перед Онуфрієм, а також залишив для себе можливість поспостерігати за тим, що відбувається в Україні з його “побратимами”. І судячи з того, що зараз вл. Єфрем веде перемовини з Румунською церквою, те, що тут відбувається з рпцву йому зовсім не подобається. Щось нам здається, саме цією схемою (або її варіацією) хочуть скористатися вищезгадані окуповані ієрархи.

Про що це все говорить? А про те, що уся ця “істинність” та “вірність” — просто пшик. Люди роками заробляли гроші, і ніхто джерела доходу втрачати не хоче. Достатньо було “дістати” кількох мп-шних “топів”, і уся організація сиплеться як картковий будинок.

Цікаво буде поспостерігати за тим, як один за одним ієрархи "вспливатимуть" у несподіваних місцях. Хтось, як Єфрем, в Румунській церкві, хтось - в Польській, а хтось і в рпz. І єдине, що їх буде зв’язувати — це минуле та кинута паства, якою вони просто скористалися.

І кому воно таке треба, ви скажіть?


CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Сьогодні у Римі почалася чергова дводенна наукова конференція "Богословські основи польсько-українського примирення"

#угкц #ркц #церковнаборотьба

Організували цей захід Релігійна асоціація "Санта-Софія", Міжнародний центр міжкультурного та міжрелігійного діалогу Університету кардинала Стефана Вишинського та Українське історичне товариство в Польщі.

А ось такою є програма конференції:

🔹 Понеділок, Жовтень 23, 2023

15:00
Відкриття засідання - єпископ д-р Аркадій Трохановський;

О. професор Ярослав Москалик - Університет Адама Міцкевича, Богословські основи примирення;

Єпископ д-р Аркадіуш Трохановський, Єдність у різноманітності. Досвід Греко-Католицької Церкви;

Марко Мельник, Християнські цінності в процесі польсько-українського діалогу та примирення;

Іренуш Кондрув, магістр, Фонд «Апокатастаз», Grekolatolicy.pl, Примирення як форма визволення. У греко-католицькій богословській традиції;

д-р Норберт Моравець, Університет гуманітарних наук і природничих наук імені Яна Длугоша в Ченстохові, (Де)конструкції примирення. Історія, пам'ять і забуття погрому в Умані 1768 р. (аналіз на окремих прикладах);

о. Протоєрей Артур Маслой, Роль Католицької Церкви в процесі польсько-українського діалогу та примирення;


🔸 Вівторок, Жовтень 24, 2023

Модератор – о. професор Ярослав Москалик;

15:00 - 19:00
професор Роман Дрозд, Університет Померанії, Українське історичне товариство в Польщі, Історичний контекст польсько-українського примирення;

д-р Евеліна Поліцінська, Опольський освітній центр в Ополе,
Від дебатів до діалогу. Польсько-українське примирення та його впровадження в дидактичний та виховний процес.Науковий проект: Педагогіка ідеї польсько-українського примирення. Формування майбутнього;

Червоний Кшиштоф Томасик, КАІ, Єпископ на війні;

Яцек Боркович, "Католицький путівник”, Українці і поляки. Тінь російської агресії;

Міхал Мєшко Подоляка, редактор Gazeta Olsztynska, Польсько-українське примирення в польських ЗМІ.


Перша така конференція відбулася у 2017 році в рамках святкування тридцятиріччя декларації про примирення. Друга відбулася у 2019 році й була спрямована на аналіз ролі Івана Павла ІІ у польсько-українському примиренні. Зазначається, що намір організаторів – показати богословські джерела ідеї примирення між двома народами, а також здійснити міждисциплінарну рефлексію про польсько-український діалог та примирення, розкривши його історичний, філософський та медійний контекст.


CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

​​Щодо скандального відео Сергія Жадана й Христини Соловій у львівській церкві Св. Андрія

#угкц #скандал #вартопрочитати

По-перше, як відомо, в УГКЦ таки відреагували, вимагаючи прибрати матеріал з соцмереж, або по-доброму, або в судовому порядку. Проте, відеоролик на каналі гурту "Жадан і Собаки" досі є доступним для перегляду.

По-друге, відомий блогер Падре Серж (монах-редемпторист, священник, який переїхав із Білорусі в Україну Сергій Гончаров) закликає прибічників обох світоглядів, передусім Церкву, змінити реакцію з обурення та вимог "заборонити, видалити"/"дозволити, не заперечувати" на діалог. Мов, і Христос розмовляв з грішниками та фарисеями, бо мав любов та хотів їх врятувати.

На нашу думку, о. Сергій має рацію, коли закликає у цій ситуації передусім не захищатися, не закриватися, а навпаки використовувати цю ситуацію як можливість вийти до людей, як гарний (у сенсі "гучний") привід розпочати дискусію, донести християнське бачення людини та стосунків до широких кіл суспільства, зокрема до молоді, яка тільки ще формує свою думку.

Однак, привертати більшу увагу до відео, опосередковано рекламувати гріх через цю дискусію - не дуже розумно на практиці. Бо відео - це гроші та добрий чи злий талант, картинка, продукт який розрахований на те, щоб приваблювати. І совість, звичайно, теж вимагає захищати святе, показувати що так не можна взагалі, а не тільки тому, що це шкодить чиїйсь душі.
З цієї точки зору краще, аби відео спочатку було тихенько прибрано (і вірники мали б вірити церкві та дати їй цей час тиші, аби зробити це).

Взагалі, коли йдеться про антихристиянські явища в масовій культурі, церква має спростовувати не тільки ідею та цінності, що просувають опоненти, але й "художню цінність" і просто цікавість їхнього продукту. Аби зле не було модним. Аби довести, що талант, коли творить зле, за якістю свого твору поступається таланту, який служить Богові та з Його допомогою творить щось справді досконале.

Ну або ж викривати моральні якості опонентів - те що організатори знімання низько й боягузливо вдались до обману тощо (якщо, звичайно, священники самі не мають гріха й не дозволили купити свою совість). Бо, як ми чули, річ не в тому, що священникам не показали сценарій кліпу, а в тому, що домовленість щодо його тематики було порушено. І це теж багато чого дає зрозуміти.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Нарешті база.

​​Трохи про ситуацію з опікуванням православними українцями закордоном. Стан справ у Місії ПЦУ в Польщі

#пцу #відчитачів

У більшості священників ПЦУ, які (нарешті!) служать в Польщі, за деякими виключеннями, проблем з представниками інших християнських конфесій немає. Навпаки, відчувається підтримка з їхнього боку - здебільшого порадами, що теж є важливим, але й не тільки.

Отці ПЦУ підтримують дружні контакти з усіма християнськими конфесіями: з греко-католиками, і з протестантами, а римо-католики навіть надали приміщення на території католицького костьолу та матеріально допомагають облаштовувати там православний храм! Також католики допомагають у розв'язанні найбільш нагальної проблеми в опікуванні православними українцями в Польщі, а саме в розповсюдженні інформації про існування Місії ПЦУ.

До речі, на відміну від православних українців у західних областях нашої країни, які побоюються уподібнитись до католиків, вірники Місії сприйняли перехід ПЦУ на новоюліанський календар цілком спокійно та з розумінням, активно розбирають листівки з датами свят за новим календарем.

Священники Місії ПЦУ підтримують контакти навіть з деякими священниками Польської Автокефальної Православної Церкви, тобто на низовому рівні жодного тиску або перешкод з їхнього боку немає. Хоча, зрозуміло, що очільник ПАПЦ митр. Варшавський Сава діє виключно в інтересах москви, тому що цілком залежить від них фінансово (а, мабуть, і не тільки). Навіть грамота про освячення новозбудованого храму Святої Софії ПАПЦ у Варшаві була складена церковнослов’янською мовою і підписана Савою і всіма, за виключенням одного архієрея, російською мовою! І боротьба з ПЦУ для Сави виявляється навіть дорожчим за взаємини з найбільшою християнською конфесією в країні, бо його до того добрі стосунки з тими, хто допомагає Місії ПЦУ, через цю допомогу зійшли нанівець.

І це, до речі, красномовно свідчить про те, як помиляються ті православні українці, хто ходить до ПАПЦ "не до Сави, а до Бога": попри низові виключення, не може церква, де я Бог, таким чином ставитись до кліриків іншої церкви, які просто хочуть служити своїм вірникам, котрі вимушено перебувають закордоном. Які б не були канонічно-бюрократичні перепони. Бо за бажанням, із Божою допомогою ці труднощі можна подолати. Але цієї Божої допомоги Саві, як і бажання, не має, бо він обрав москву замість Спасителя.

І ще більш красномовно це висвічує найбільш нагальну проблему опікування українськими біженцями – те, що вірники просто не знають про існування та діяльність ПЦУ закордоном, зокрема в Польщі, та брак інформаційної підтримки.

На жаль, Українська служба Польського радіо, низка інших польських медіа навіть не відповідають на запити.

Звичайно, працівники Місії ведуть соцмережі, відвідують різноманітні офіційні заходи, друкують листівки, встановлюють контакти з організаціями, що допомагають біженцям з України тощо. Але на більше потрібні кошти. Бо навіть с місцевою владою можна домовитись, отримати необхідні дозволи та інше сприяння, але все одно на рекламу знадобиться певний бюджет, якого немає.

З огляду на ситуацію вдома, на допомогу Церкви Місія розраховувати не може. Тому священники, як це звичайно буває в діаспорі, по робочих днях працюють, а в неділю служать у храмі. Потрібне для богослужінь купують за власний кошт.

Треба зазначити, що певну допомогу священники Місії отримують від Посольства України. Втім можливості установи теж обмежені, і вони "не хочуть надавати перевагу якійсь одній конфесії". Це, з одного боку дійсно справедливо, тому що українські громадяни закордоном – це не тільки вірні ПЦУ, а й УГКЦ, і РКЦ, і різних протестантських конфесій. Але ж кількісно вірники розподіляються по конфесіях не рівномірно, тому цікаво як у Посольстві вирішують, кому скільки допомогти. І, можливо, тут знов перемагають ті, хто вже має певний ресурс, наприклад допомогу з інших країн, і тому можуть бути більш активними в соціальній діяльності.

​​Наприклад, під егідою протестантів існує досить багато фондів, які реально фінансово і матеріально допомагають біженцям. Дякувати Богові за це, але разом з тим зрозуміло, що це також працює як таке м’яке переманювання вірників. Та й само по собі це додатково збільшує шанси на отримання допомоги від наших держустанов, коли вони вирішують, через кого витрачати кошти.

Крім того, держустанови це все ж таки бюрократія, чиновники не люблять брати на себе відповідальність. Тому й в Посольстві теж чекали на листа МЗС щодо сприяння діяльності Місії ПЦУ. І хоча центральне керівництво Місії капеланської допомоги вірним ПЦУ, які внаслідок війни тимчасово перебувають поза межами України вжило необхідних заходів, поки що результату це не дало.

Довідково
«Місію капеланської допомоги вірним ПЦУ, які внаслідок війни тимчасово перебувають поза межами України» (Капеланську місію ПЦУ) було утворено в жовтні 2022 року. Її керівником було призначено архиєпископа Рівненського та Острозького Іларіона. Отже, клірики, які офіціально перебувають з місією за кордоном, мають відповідний Указ Капеланської місії ПЦУ, підписаний Митрополитом Іларіоном, а всі інші діють на власний розсуд і за їх діяльність відповідають їхні правлячі архієреї.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

На сайті Кабміну зареєстрували петицію з вимогою повернути громаді костел святого Миколая в Києві – єдина неоготична споруда столиці, творіння відомого архітектора Городецького.

Автор петиції відома релігієзнавиця Людмила Филипович.

Як вона зазначає, у радянські часи храм у католиків відібрали більшовики, а за незалежної України його так і не повернули власникам – релігійній громаді. Стан будівлі погіршується.

Після пожежі 2021 року аварійний стан загострився. Для врятування пам’ятки архітектури було укладено Меморандум про співпрацю між релігійною організацією «Релігійна громада парафія святого Миколая Київсько-житомирської дієцезії Римо-Католицької Церкви у м. Києві» та Міністерством культури та інформаційної політики України. Домовились, що Міністерство сприятиме передачі у встановленому законодавству порядку у постійне користування громаді не пізніше 01 червня 2022 року, ... але так і не передали.

Деталі і перехід до петиції

Тарас Шевченко
Почаївська лавра з півдня
1846

В одному Університеті Кафедра на своєму засіданні у травні 2022 року прийняла рішення «внести доповнення і зміни до Статуту про управління Кафедри, що свідчать про її повну самостійність і незалежність». Хтось почав казати, що Кафедра є «більш, ніж незалежною». Ні! В жодному разі мова не про окрему інституцію – борони Боже! Просто прийняли рішення про «самостійність». Більш того, в першому пункті нового Статуту Кафедри вирішили зазначити, що кафедра «є самостійно і незалежною у своєму управлінні та устрої відповідно до Наказу Ректора Університету від 27 жовтня 1990 року», де прямо зазначено, що «Кафедра з’єднана з академічним світом через Університет». Серед постійних членів Кафедральної Ради, декілька відмовилися підписувати протоколи засідання і відповідні рішення, а двоє взагалі вирішили підпорядкуватися Ректору безпосередньо. Завідувача Кафедри це цілком влаштовує, бо ж «головне, що ми разом».

Далі 👇

Запрошуємо до свіжого читання неперевершеного Володимира Мельника і його літературних аналогій

​​І знову про греко-католиків Закарпаття

#інсайдиChurcher #церковнаборотьба #угкц #мгкє #відчитачів

Вже почався четвертий рік важких і пристрасних пошуків кандидата на кафедру єпископа Мукачівського. Але перед тим, як озвучити імена теперішніх кандидатів, потрібно сказати кілька важливих речей. Бо за деякими даними, кандидата нібито важко дібрати, бо є кілька центрів впливу.

Найперше, це мадяри. Не все суспільство, звісно, але політична і релігійна частина. Завдяки керівництву єпархії мадярам вдається більш широко впливати на суспільні процеси в Закарпатській області. Мадярам вдалося зареєструвати майже п'ятдесят мадярських греко-католицьких громад в єпархії. Значна частина з цих громад навіть не проводить регулярних богослужінь, бо людей насправді не мають. Але хто на це дивиться? Юридично вони існують. Для цих громад є окремий синкел (помічник єпископа) і всі структури. Зараз навіть єпархіальний осередок Карітасу відданий в управління мадярам. Ясна річ, тут у всіх моментах ідеться про фінансові потоки.

Крім того, як і мадяри не хочуть втрачати свій вплив на єпархію і єпископа безпосередньо, так і москалі. Їм так зручно, щоб єпархія не мала чіткої ідентифікації. Бо в таких умовах процвітає РПЦ на Закарпатті. Адже національно-патріотичним вихованням не займався ніхто. Тож якби Мукачівська єпархія визнала себе чітко українською й об'єдналася з УГКЦ, то легше б було "москалів душити" на Закарпатті.

В подяку єпархії за її фактично антиукраїнську політику піп РПЦ Димитрій Сидор з Ужгорода, зняв кілька відео на підтримку окремішності греко-католиків Закарпаття. Отакої! В унісон з теперішнім адміністратором Мукачівської греко-католицької єпархії говорить, що єпархію хоче "поглотити" УГКЦ.

Отже, Ватикан на шпагаті - хочеться вгодити всім, але так не буває в природі.

Серед кандидатів, яких єпархія пропонувала є:
- сам вл. Ніл Юрій Лущак, який вже із зашкварів не вилазить. То через бізнес, то зв'язки з Чубірками, які є друзями Медведчука, то з побиттями священників, пиятики, сауни тощо;
- архімандрит Петро-Павло (БЕРЕШ) - протосинкел єпархії, ректор семінарії, адепт "неокатехуменальної дороги", як називають цю спільноту її учасники, затятий сепаратист в релігійному розумінні. Відстоює окремішність єпархії.

Були кандидатами:
- Йона Максім, якого призначили в Словаччину,
- Іван Ісайович - слизький досить пан, який хоче з усіма бути добрим,
- Йосип Вереш - давній проректор семінарії
(це люди старої гвардії ще часів єпископа Семедія)
- Роман Курах, що оскандалився з обіймами росіян,
- словак Мар'ян Макарій Медвідь,
- купа інших.

Пропонували й тих, хто з поза меж єпархії. Це Сапунко, Самусь, римо-католик Талапканич та інші. Пропонували й активно просували протоігумена ЧСВВ на Закарпатті Франциска Ониська, що має прізвисько Фотограф, і ще ряд інших.

(Продовження)

Як не дивно, але всі названі в попередньому пості особи просувають релігійний сепаратизм, щоб єпархія нізащо не увійшла в склад УГКЦ.

Тепер щодо останніх двох кандидатів на кафедру єпископа Мукачівського, що залишилися.

🔻 Словацький архієпископ Ціріл Васіл сам дуже хоче обійняти цю посаду. Він не може бути єпископом Мукачівським, бо його скоріше за все, не сприймуть ні в церковному середовищі Закарпаття, ні зі сторони держави, бо є іноземцем. Це був би великий плювок в очі місцевим людям. Є ряд парафій, які готові виходити з його підпорядкування негайно, якщо таке трапиться.

🔻 Але є чудовий запасний варіант, і зараз основний, який просуває керівництво єпархії. Це молодий священник Олексій Курзаков. Він є духовним, ідеологічним вихованцем Ціріла Васіла.

Біографія Курзакова дуже багата. Є сином радянського офіцера і мадярки з Солотвина, що на Закарпатті. Вчився в Мадярщині, скоріше за все в римо-католицькій семінарії. Захистив в Будапешті наукову працю, потім два роки служив в Мукачівській греко-католицькій єпархії. Після того вступив до Єзуїтів у Словаччині. Зараз є в Римі. Так виглядає, що цей священник чітко не ідентифікує себе з жодною національністю. Але не це головне, а те, що він затятий противник єдності греко-католиків України. На користь цього писав у пресі не один раз.

Найяскравішим його висловлюванням є інтерв'ю єпархіальному часопису "Благовісник". Інтерв'ю розділене на дві частини. Перша частина вийшла 2021 року в номері журналу 338, друга в номері 339. Тут слід наголосити на дуже цікавій речі. Номери часопису, починаючи з 2019 року є в електронному варіанті на сайті єпархії. Отже, номеру 239 на сайті немає. Він був видалений незабаром після виходу. А саме в другій половині інтерв'ю є викладена позиція Курзакова, кандидата на єпископа Мукачівського, щодо правового статусу єпархії. При цьому вихованець Ціріла Васіла в жодному разі не припускає навіть, що в єдиній країні, людям однієї національності, однієї віри і обряду, належиться бути в єдиній Церкві.

У цьому інтерв'ю Отець Курзаков весь час маніпулює фактами. Стверджує про якусь окрему історію, традицію тощо. Найбільшою неправдою є ствердження, що Апостольська Столиця нібито рахується з керівництвом єпархії та затвердила у 2019 році для єпархії так зване партикулярне право, тобто, помісне право. Але це є аферою зі сторони керівництва єпархії. Бо ніхто не бачив оригіналу документа з підписом Папи чи іншої делегованої особи, тобто Префекта Дикастерії для Східних Церков чи Державного секретаря Ватикану, чи когось іншого. Справді, в єпархії надрукували спецвипуск журналу "Благовісник" з текстом цього "права", але під ним немає нічийого підпису. Ба більше, там стверджувалося, що це пробний варіант, який буде остаточно затверджено Папою через три роки. Три роки минуло в грудні 2022 року, а про партикулярне право всі замовкли. Отже, це був свідомий обман духовенства керівництвом єпархії, щоб підсилити свій авторитет.

Підсумовуючи, можна сказати, що така особа аж ніяк не принесе користі єпархії на посаді єпархіального єпископа. Поділ українців греко-католиків України триватиме і далі. Якщо на такий крок піде Ватикан, це підсилить мадярів, москалів, всіх кого завгодно, але послабить українців, греко-католиків Закарпаття, Українську державу. Ці люди й надалі будуть відірвані від своїх єдинокровних братів і сестер.

Тут варто звернути увагу державних органів на цю справу, якщо це все є правдою. Щодо цього кандидата Апостольська Нунціатура в Україні проводила нещодавно опитування священників. Окреме питання до пана Нунція: для чого по цих людях взагалі проводити опитування? Чи він не розуміє всю серйозність ситуації, зокрема в плані безпеки та єдності країни? Чи він не розуміє, що небезпека є реальною, зокрема, такою на яку державні органи таки вимушені будуть реагувати?


CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

​​Стосовно криків на московському каналі про "насильницьке переведення онуфріївського храму до ПЦУ"

#інсайдиChurcher #відчитачів #церковнаборотьба #упц #пцу

Йдеться про цей матеріал на сайті СПЖ. Отже, у цьому пості звертаємось до них та їхньої авдиторії, бо цей ресурс читають і ті, хто поділяє редакційну політику, і ті хто не згодні з нею, як через промосковські погляди, так і через проукраїнські (певна кількість таких, що досі залишаються в мп через різні обставини, теж є), і вірні рпцву, і навпаки (бо ворога треба знати).

Цікаво спостерігати за тим, як волають колишні (а чи насправді колишні?) промосковські посіпаки з СПЖ, які зараз виконують функції інформаційної підтримки МПшних рухів за “церковну незалежність”. Мов як же ж так, громада у храмі, в якому служив батько предстоятеля РПЦвУ, перейшла до ПЦУ. А що ви хотіли? На що розраховували? Що вам насправді дадуть отримати “незалежність” і після років підтримки агресора, ви зможете тихенько відколотися від рпz і зберегти обличчя? Це ж абсурд. Патріарх Варфоломій допоміг Україні отримати духовну незалежність і абсолютно логічно, що влада продовжить робити все, аби цю незалежність зберегти (так, ми писали про те, що нам не завше подобаються методи влади, але ніколи не писали, що ми проти незалежності як суті нашого релігійного існування). Тому ніхто нікому “проскочити між вогнів”, як хотів ваш предстоятель, вже не дасть.

Варіантів у вас небагато і жоден з цих варіантів не передбачає вашого самостійного існування. Здається нам, ви це прекрасно розумієте, як і розумієте причини того, чому не вдалося переконати патріарха Варфоломія під час таємних візитів до нього ваших ієрархів. Так, хотілося екзархатик, але що з того? Договорняків у цьому питанні, принаймні в контексті збереження самостійності УПЦ, не буде.

А якщо їх не буде, то треба поміркувати — а що ж далі, правда? А далі цікаво, ну дуже цікаво. Не можемо вже дочекатися, коли від УПЦ почнуть відколюватися ті, хто був для верхівки УПЦ найближчими. Не дуже впевнені, що це зараз зроблять ті ж Логін з Паролем (буковинські племінники митр. Онуфрія), але щось нам підказує, що в УПЦ знайдеться достатньо тих, хто без сумнівів вткне “ніж у спину” свому предстоятелю, так отче Миколаю? Ваші приватні розмови про роздуми щодо переходу до ПЦУ вже давно не є приватними...

Найголовніше ж тут ось що. Якби це обмежувалося тільки настоятелем ставропігійного храму на честь Собору славних і всехвальних 12-ти Апостолів… Картковий дім, який багато років будувався на брехні та московських грошах вже хитається, і той о. Миколай – зовсім не унікальний приклад “вірності рідній Церкві". Таких ось “вірних” онуфрію кліриків у рпцву як мінімум десятки.

Так, мабуть, вже треба припинити цю гру в щось незрозуміле? Мабуть, комусь треба відмовитися від культу особистості й або відпустити тих, хто бажає бути в українській церкві, або справді розірвати зв'язки в москвою та очолити об'єднання в єдину справді канонічну православну церкву на теренах України?

Ну й, до речі, людина, яка зустрічається у своєму храмі з представником головного противника свого ж предстоятеля апріорі не може бути людиною вірною... І це теж треба усвідомлювати, коли йдеться про перехід московського попа до ПЦУ. Або це робиться щиро, відкрито та гідно, або ні. І в останньому разі треба ще подумати, чи потрібні Українській церкві таки клірики.


CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

ПЦУ висловила протест через відвідини митрополитом РПЦ Херсонщини

Херсонська єпархія ПЦУ висловила протест проти візиту єрарха РПЦ, митрополита Саранського та Мордовського Зіновія (Корзінкіна) на тимчасово окуповану територію України та освячення ним у смт Каланчаку каплиці на честь Федора Ушакова. Про це повідомляє пресслужба Херсонської єпархії ПЦУ.

“Ця прикра подія відбулася в рамках незаконного візиту до смт Каланчак очільника Мордовії Артема Здунова з групою супроводжуючих осіб, до складу якої входив і митрополит Зіновій”, – зазначають у єпархії.

Каплицю Федора Ушакова разом з єрархом із Росії освячував і священик УПЦ.

Участь митрополита Саранського і Мордовського, який прибув туди і освятив там каплицю без запрошення з боку єпархіального архиєрея, є брутальним порушенням церковно-канонічних правил, нагадують в ПЦУ.

⛔️ ЩЕ РАЗ ПРО НАВКОЛОЦЕРКОВНИХ ШАХРАЇВ. Продана душа МельнкоФФа.🤮
Не так давно ми писали про такого собі одеського Остапа Бендера, шанувальника «рускага міра», архімандрита ПЦУ, який є блакитним не по князівській крові, а за змістом - Андрія Горчакова з Одеси, який торгує орденами, медалями та від імені високих церковних ієрархів втирається в довіру до послів іноземних країн в Україні.
Загальновідомо, що до Церкви тягнуться люди не лише за духовними дарами, але й лізуть туди, мов комашня на світло, різного пошибу шахраї, бо де святість, там і спокуси, де святі, там і лукавий. Вони мають не лише схильність до шарлатанства, але й часто ознаки психічних відхилень.
Наша сьогоднішня розповідь про, м’яко кажучи, дивного персонажа Сергія Мельнікова, який іменує себе наче пляшка немирівської горілки на великоросійський манер «МельнікоФФ» і розповідає усюди байки про те, який він світової слави фотохудожник і мегавпливова особа.
Ті, хто хоч раз мали можливість бачити «шедеври» Мельнікова, скажуть, що цей «ФФ» робить посередні фотознімки, активно додаючи фотошоп. Далі справа махінацій і вигадок. Розповіді МельникоФФа, що він друг Далай-лами, Британського Короля, Папи Римського, всіх президентів, шейхів та інше за наявності бурхливої фантазії та довірливих читачів, течуть гірськими потоками.
Загалом, успіх МельникоФафа якраз і криється в жанрів вигадки, фотошопу та моніпуляцією чужими іменами. Монтоване фото, то його коник, покликаний ввести в оману довірливих людей і змусити повірити в його поважність і всесильність. Мельнікофф шукає таких жертв серед представників інтелігенції, науковців і церковників різних конфесій. Заманює їх на свої акції, мов павук, використовуючи гучні імена, ніби гоголівський Хлєстаков. Характерний випадок: бездарний портрет Бориса Патона ним видавався, як шедевр штучного інтелекту та уособлення всесвіту. А проплачена пресконференція в державній агенції Укріформ (що може дозволити собі кожний громадянин, у кого є пару копійок) покликана була легітимізувати всі надзвичайні історії нашого персонажа.
Для бучності та солідності МельнікоФФ навіть відкрив кантору, але назвав її не «Роги та копита», як його літературний попередник, а більш проникливо для релігійного наївного сигмента - «Душа України».
За старою схемою імені Остапа Бендера відбору грошей у наївних громадян МельнікоФФ вигадує найдивніші акції та запрошує туди всіх, кого йому прийде в голову. Байдуже, що люди навіть і не збираються брати участь у заходах під орудою нашого пройдисвіта. Ось, наприклад, одна із акцій нашого «душевного» комбінатора: https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/3777425-kejsi-bf-dusa-ukraini-ak-kulturni-proekti-dopomagaut-ukraincam-pid-cas-vijni.html. У цьому пресрелізі прекрасно все: те, що більшість із іменитих «запрошених» і не думають сидіти поруч із МельнікоФФим є другорядним. Те, що архієпископ Андрій Маруцак немає жодного відношення до Володимирського патріаршого собору Києва, бо є керуючим окремою Білоцерківською єпархією, центр якої місто Біла Церква, а згаданий собор є кафедрою Патріарха Філарета, мало хвилює МельнікоФФА. Те, що пані Посол США в Україні і гадки немає, щоб іти і піарити приватну ініціативу маловідомої та маловпливової громадської організації, покликаної забезпечувати матеріальне життя нашого МельнікоФФа, теж не береться до уваги організаторами. Головне – бучні імена та розмах афери!
Звичайно, декого МельніковФФ у своїх цілях використовує «в темну», а декого, як «корисних ідіотів» і байдуже, яка конфесія сьогодні на прицілі у шахрая, нині задіяний владика Андрій, чи владика Агапіт… Павук не придивляється, якого кольору мухи, які потрапили йому а тенета.
Хто ж цей паразит на церковних хлібах, який з’явився в Україну та розвинув таку бурхливу діяльність?
Насправді Sergey Melnikoff - колишній радянський громадянин, 1955 року народження, народжений в Узбецькій РСР, який виїхав СРСР. До цього часу він нічого спільного не мав із Україною. Тепер мабуть вважає, як Ліса Аліса та Кіт Базіліо, що це «країна дурнів», де можна легко здобувати гроші, вішаючи локшину на вуха громадськості.

Цікаво, що наш герой з 1981 по 1983 строк за шахрайство (як про це повідомляють інтернет джерела).
За останні десятиліття МельнікоФФ засвітився в багатьох аферах, в ірзних країнах і тут раптом, опинився в Україні, де почав позиціонувати себе великим ненависником росії. Але на прояв такої мельникоффської нелюбові до москви люди, які у нас професійно займаються проблемами національної безпеки, лише посміхаються та коротко говорять: «Поп Гапон».
Поки СБУ оцінює фантазію, художні таланти та афери МельнікоФФа, громадянам із бучними іменами та без таких, краще уважно слідкувати, чи не віддали вони свою душу в чиїсь захланні руки? Освячення гербів, літання на повітряних кулях, мегафотовиставки всепланетарного масштабу, прояви штучного інтелекту на шкоду природньому, та все-все, чим нас часто годують досвідчені шахраї, може позбавити нас не лише матеріальних статків, але й репутаційних.

❗️❗️❗️ЗВЕРТАЄМОСЯ ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ДИПЛОМАТИЧНИХ ВІДОМСТВ, ВИЗНАЧНИХ ГРОМАДСЬКИХ І РЕЛІГІЙНИХ ДІЯЧІВ ІЗ ЗАКЛИКОМ, БУТИ УВАЖНИМИ ТА НЕДОПУСКАТИ ВИКОРИСТАННЯ ЇХ АВТОРИТЕТУ РІЗНОГО ПОШИБУ ШАРЛАТАНАМИ ДЛЯ ВВЕДЕННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ В ОМАНУ.

Михайло БЛАГОВОЙЧЕНКО.