Hostile enviroment/Вороже середовище.
Коли ми машиною заїхали у це село. То одразу зрозуміли що тут нам не раді. Село було розйобане в хламіну. Крайній раз як я тут був - воно було ще досить живим. Нать працював магазин.
Зараз же, це село вже перестало бути домівкою для людей. Але люди в ньому жили. Та вони вже не були його жителями. І мова зараз не про те, що всі місцеві потікали, а їх місця зайняли укропи. Ні.
Це село стало домівкою для техніки...
Так так. Саме для техніки. Бехи, танки, арта, урали, мотолиги - це все було на кожному кроці в капонірі. І село змінилось. Нові жителі його змінили під себе.
Всі вузькі ворота були вирвані. Кругом висить маскувальна сітка і рабіца. В якійсь хатинці поселився танк. Просто взяв і заїхав в хату. І сидить там як краб-відлюдник, що сховав свій ніжний зад за бетонною мушлею. І загрозливо наставив дуло гармати в сторону входу.
Танки досить няшно і смішно виглядають коли вони стоять десь у великому ангарі. Але коли це 40 тонне одоробло заїде в хатинку яка ледь більше за нього, то він виглядає по варварському загрозливо.
- Чупік, тобі теж тут не затишно?
- угу, відчуваю себе дитиною у світі дорослих. Коли меблі завеликі.
Джип сунув широченною дорогою на якій могло без проблем розминутися два танки. І лише посередині була вузька колія для легковух. Попереду в спалахах вибухів було видно лінію фронту. Але до неї ще треба було доїхати.
#Чупік
Коли ми машиною заїхали у це село. То одразу зрозуміли що тут нам не раді. Село було розйобане в хламіну. Крайній раз як я тут був - воно було ще досить живим. Нать працював магазин.
Зараз же, це село вже перестало бути домівкою для людей. Але люди в ньому жили. Та вони вже не були його жителями. І мова зараз не про те, що всі місцеві потікали, а їх місця зайняли укропи. Ні.
Це село стало домівкою для техніки...
Так так. Саме для техніки. Бехи, танки, арта, урали, мотолиги - це все було на кожному кроці в капонірі. І село змінилось. Нові жителі його змінили під себе.
Всі вузькі ворота були вирвані. Кругом висить маскувальна сітка і рабіца. В якійсь хатинці поселився танк. Просто взяв і заїхав в хату. І сидить там як краб-відлюдник, що сховав свій ніжний зад за бетонною мушлею. І загрозливо наставив дуло гармати в сторону входу.
Танки досить няшно і смішно виглядають коли вони стоять десь у великому ангарі. Але коли це 40 тонне одоробло заїде в хатинку яка ледь більше за нього, то він виглядає по варварському загрозливо.
- Чупік, тобі теж тут не затишно?
- угу, відчуваю себе дитиною у світі дорослих. Коли меблі завеликі.
Джип сунув широченною дорогою на якій могло без проблем розминутися два танки. І лише посередині була вузька колія для легковух. Попереду в спалахах вибухів було видно лінію фронту. Але до неї ще треба було доїхати.
#Чупік
Смертельне середовище/Lethal environment
“Не встигаю прицілитись. Коробка постійно ховається то за хатами то за деревами.” Джавелніщик сидів і вів своєю установкою колону техніки. Дві чи три машини.
“Давай. Пробуй. Десь з'явиться просвіт. Прийом” його підбадьорювала рація. Одна з функцій командира - підбадьорювати солдата. Казати що він молодець і що все в нього буде заєбісь.
Рація мовчала. Періодично було чути як хтось жує пизду в ефірі, але то були перешкоди, припадок хуйового зв’язку в когось з спікерів. Хтось когось викликав, але рельєф, кацапський РЕБ і дебіл який направив антену вниз, перешкоджали сеансу радіозв’язку.
“ПУ-У-У-У-У-СК” прорвалося в радіоефір.
На телевізорі було видно як БТР окупантів зловив плюху і загорівся. Десант зіскочив\злетів з палаючої машини і розбігся по посадці. Ця машина до села не доїхала. Інших дві - ловко підскочили до села, сандалячи з озброєння по дальніх хатах де сидів укроп. Десант спішився і зашкєрився в найближчій хаті. Арта сусідів почала туди насипати. 2 БТРа зревіли і ломанулись назад. Джавелінщик другу ракету пустити не встиг, і коробочки безпечно сховались за горбиком. Вони перекурять, їм придадуть ще 1 машинку і вони спробують ще раз пізніше. Вони привезли півтора десятка людей. Для успішного штурму однієї позиції вистачить, але для постійного тиску потрібно більше. І кацап був радий кинути в цю мясорубку стільки людей скільки в нього було.
З іншої сторони села відбувалась схожа картина. Але зеркальна: нашу беху намагався зловити ФПВ дрон. Поки - безуспішно. Чи то антена РЕБчика, чи то фарт, але дрон плюхнувся біля коробки і йобнув. Очко мєхвода зжалось і він дав більше газу. Машина залетіла в село, люди з неї поспригували і почали зкидати свої мотлохи з броні і витягувати припаси з десанту. Вся машина під зав'язку була набита протитанковими мінами і гранатами до РПГ. Уєбало б знатно. Але рано чи пізно він попаде. Всі це розуміли. І всі сподівались що це будуть не вони. Не з ними.
Через дві хвилини як люди почали зкидати мотлохи - прилетіла перша плюха з міномету. Ще 2 хвилини розгружались. Прилетіла ще одна плюха. Вона уєбала в хату поруч. Підняла купу пилу і частина цегли й глини влучила в машину. Люди похапали свої пожитки і розбіглися по підвалах. Машина крутнулася на місці, роздушивши чийсь мішок з тушлом, і ломанулась назад. За спину сипанули ще дві плюхи, потім підари вспокоїлись. На повних парах беха уйобувала з села. Цього разу пощастило.
Вдогонку прилетіло пару ляпок з РСЗВ, але не влучили. Машинка вискочила з села.
Це була крайня ходка на сьогодні. Люди розлізуться селом по підвалах і напіврозйобаних хатах. Бехи учапають в свої капонірчики. Екіпажі виспляться, а фіксіки будуть дивитися до машин і доливати в них солярку.
Завтра буде ще одна важка ніч. Післязавтра ще важче. Але всі проблеми підрозділів логістики не йтимуть в жодне порівняння з тією хуйньою яка скоро почнеться в селі.
#Чупік
“Не встигаю прицілитись. Коробка постійно ховається то за хатами то за деревами.” Джавелніщик сидів і вів своєю установкою колону техніки. Дві чи три машини.
“Давай. Пробуй. Десь з'явиться просвіт. Прийом” його підбадьорювала рація. Одна з функцій командира - підбадьорювати солдата. Казати що він молодець і що все в нього буде заєбісь.
Рація мовчала. Періодично було чути як хтось жує пизду в ефірі, але то були перешкоди, припадок хуйового зв’язку в когось з спікерів. Хтось когось викликав, але рельєф, кацапський РЕБ і дебіл який направив антену вниз, перешкоджали сеансу радіозв’язку.
“ПУ-У-У-У-У-СК” прорвалося в радіоефір.
На телевізорі було видно як БТР окупантів зловив плюху і загорівся. Десант зіскочив\злетів з палаючої машини і розбігся по посадці. Ця машина до села не доїхала. Інших дві - ловко підскочили до села, сандалячи з озброєння по дальніх хатах де сидів укроп. Десант спішився і зашкєрився в найближчій хаті. Арта сусідів почала туди насипати. 2 БТРа зревіли і ломанулись назад. Джавелінщик другу ракету пустити не встиг, і коробочки безпечно сховались за горбиком. Вони перекурять, їм придадуть ще 1 машинку і вони спробують ще раз пізніше. Вони привезли півтора десятка людей. Для успішного штурму однієї позиції вистачить, але для постійного тиску потрібно більше. І кацап був радий кинути в цю мясорубку стільки людей скільки в нього було.
З іншої сторони села відбувалась схожа картина. Але зеркальна: нашу беху намагався зловити ФПВ дрон. Поки - безуспішно. Чи то антена РЕБчика, чи то фарт, але дрон плюхнувся біля коробки і йобнув. Очко мєхвода зжалось і він дав більше газу. Машина залетіла в село, люди з неї поспригували і почали зкидати свої мотлохи з броні і витягувати припаси з десанту. Вся машина під зав'язку була набита протитанковими мінами і гранатами до РПГ. Уєбало б знатно. Але рано чи пізно він попаде. Всі це розуміли. І всі сподівались що це будуть не вони. Не з ними.
Через дві хвилини як люди почали зкидати мотлохи - прилетіла перша плюха з міномету. Ще 2 хвилини розгружались. Прилетіла ще одна плюха. Вона уєбала в хату поруч. Підняла купу пилу і частина цегли й глини влучила в машину. Люди похапали свої пожитки і розбіглися по підвалах. Машина крутнулася на місці, роздушивши чийсь мішок з тушлом, і ломанулась назад. За спину сипанули ще дві плюхи, потім підари вспокоїлись. На повних парах беха уйобувала з села. Цього разу пощастило.
Вдогонку прилетіло пару ляпок з РСЗВ, але не влучили. Машинка вискочила з села.
Це була крайня ходка на сьогодні. Люди розлізуться селом по підвалах і напіврозйобаних хатах. Бехи учапають в свої капонірчики. Екіпажі виспляться, а фіксіки будуть дивитися до машин і доливати в них солярку.
Завтра буде ще одна важка ніч. Післязавтра ще важче. Але всі проблеми підрозділів логістики не йтимуть в жодне порівняння з тією хуйньою яка скоро почнеться в селі.
#Чупік
Троє людей затрьохсотилось. І вони почемчикували на евак. Санька лишився чекати підкріплення. Підкріплення виявилось суміжниками які драпали після схожого сеансу опєздюлювання. Їх було 4ро.
Ще 3 прильота дронів. Завалилось обидві стіни. Одна впала на тіпа. Друга - іншому на ногу. Здійнявся гвалт. Двоє мотали того кому стіна віддавила ногу. Мій юніт відкопував з під впавшої стіни четвертого. Суміжники висловили припущення “що ну його нахуй” і підхопивши двох своїх трьохсотих - дали на капці. Мало підійти ще підкріплення. Саня лишився чекати. Він затіхарився всередині хатинки і дивився на 360. Впавша стіна перегородила частину кухні. Сперлась на іншу стіну під кутом 45 градусів. Під цією пізанською стіною він і заховався. Було дуже страшно. Боявся що лишився сам один. “Але я сам себе заспокоїв, сказав собі що все буде добре”. І тут він почув голоси. По голосам він зрозумів що це - кацапи.
“Страшно було” каже. Думав шо пізда. Кацапи вошкались біля хати. Було їх штук 6 чи 8. Старший бігав з рюкзаком протидронним (кілька раз мєлькнув у вікні) і кричав голосніше всіх. “....и, ти, і ти, блядь, закрєпляйтєсь” підар-камандір певно потикав пальцями в своїх гоблінів. По топоту лапок (і прильотам ляпок від укро арти) стало зрозуміло що кацап затіхарився і частина попиздила закріплятись деінде.
“Я хотів висунутись і уєбать в старшого з АТешки. Вже розклав її. Виліз з хати. Почав його шукать очима, але вже його не побачив. І тут ззаду я почув кроки.”
Саня заникався і витягнув гранату. Витягнув чоку і тримав в лівій руці ефку. “А потім я розумію шо як я з кулемета так стріляти буду?”. ПК висів на ремені. Саме на таких роздумах з-за найблийжчої стіни і виліз кацап. Орк розгубився і зловив чергу в єбало. Решта не зрозуміли, що відбувається і почали гукати свого дружбанчика. Саня висунувся з-за стіни і впритул напісюнив ще одного кацапа. Той крякнув і здох.
Граната все ще була у піхотинця в руці і він кинув її туди де мали б бути пєтухи. Саме в цей момент з-за паркану виліз третій дебіл і граната вибухнула у нього під ногами. Осколок гранати прилетів йому ж (Сані) в короб, інший зрізав приклад з кулемета.
Четвертий кацап почав гукати допомогу. Кричав “Атас!” чи ще якусь прутню.
Якраз почав прилітати стрілкач десь здалеку. Почав сйобувати. Рація пошипіла що “СТРІЛЯЙ! ВІДКРИВАЙ ВОГОНЬ” і заткнулась нахуй. Походу сіла батарейка. Наткнувся на третього жмура. І побіг далі. По дорозі постріляв ще по підарам які стріляли в його сторону. Біг далі. Пробіг всім селом (а в селі єбєнілі шо ті шо ті на найменший чих, але як Саня біг селом - так ніхто і не побачив, жоден дрон, жодна СП). “Засів перекурить в якійсь хаткі. Пішов далі. Бачу - йдуть якісь тіпи. Побачили мене - давай автоматами в мене тикать. Я розвернувся до них спиною, потрусив пекачом пойобаним і кажу: я зара як йобну, вас всіх, сука, розпідоре. Вони пойняли що я свій і показали в яку сторону точка евака. Пішов далі.
Вже на асфальтці наткнувся на тіпів шо рили другу лінію оборони. Ми з ними попаляницяли, я подивився в мілчат і пішов в село. Там найшов танкістів і вони мене напоїли чаєм. Вроді всьо.”
- Мде, єбать тебе в залупу занесло.
- Та да, блять. А можна питання, Андрійович?
- Угу.
- Повчите потім ще як мілчатом користуватись? Я б без нього хуй би дорогу знайшов по селу тому розйобаному.
Санька вийшов з села: напісюнивши трьох кацапів і взявши трофеї. Санька красавчик. Куплю йому модний бронежилет і рюкзак з донатів :) бо старі трошки пойобані.
#Чупік
Ще 3 прильота дронів. Завалилось обидві стіни. Одна впала на тіпа. Друга - іншому на ногу. Здійнявся гвалт. Двоє мотали того кому стіна віддавила ногу. Мій юніт відкопував з під впавшої стіни четвертого. Суміжники висловили припущення “що ну його нахуй” і підхопивши двох своїх трьохсотих - дали на капці. Мало підійти ще підкріплення. Саня лишився чекати. Він затіхарився всередині хатинки і дивився на 360. Впавша стіна перегородила частину кухні. Сперлась на іншу стіну під кутом 45 градусів. Під цією пізанською стіною він і заховався. Було дуже страшно. Боявся що лишився сам один. “Але я сам себе заспокоїв, сказав собі що все буде добре”. І тут він почув голоси. По голосам він зрозумів що це - кацапи.
“Страшно було” каже. Думав шо пізда. Кацапи вошкались біля хати. Було їх штук 6 чи 8. Старший бігав з рюкзаком протидронним (кілька раз мєлькнув у вікні) і кричав голосніше всіх. “....и, ти, і ти, блядь, закрєпляйтєсь” підар-камандір певно потикав пальцями в своїх гоблінів. По топоту лапок (і прильотам ляпок від укро арти) стало зрозуміло що кацап затіхарився і частина попиздила закріплятись деінде.
“Я хотів висунутись і уєбать в старшого з АТешки. Вже розклав її. Виліз з хати. Почав його шукать очима, але вже його не побачив. І тут ззаду я почув кроки.”
Саня заникався і витягнув гранату. Витягнув чоку і тримав в лівій руці ефку. “А потім я розумію шо як я з кулемета так стріляти буду?”. ПК висів на ремені. Саме на таких роздумах з-за найблийжчої стіни і виліз кацап. Орк розгубився і зловив чергу в єбало. Решта не зрозуміли, що відбувається і почали гукати свого дружбанчика. Саня висунувся з-за стіни і впритул напісюнив ще одного кацапа. Той крякнув і здох.
Граната все ще була у піхотинця в руці і він кинув її туди де мали б бути пєтухи. Саме в цей момент з-за паркану виліз третій дебіл і граната вибухнула у нього під ногами. Осколок гранати прилетів йому ж (Сані) в короб, інший зрізав приклад з кулемета.
Четвертий кацап почав гукати допомогу. Кричав “Атас!” чи ще якусь прутню.
Якраз почав прилітати стрілкач десь здалеку. Почав сйобувати. Рація пошипіла що “СТРІЛЯЙ! ВІДКРИВАЙ ВОГОНЬ” і заткнулась нахуй. Походу сіла батарейка. Наткнувся на третього жмура. І побіг далі. По дорозі постріляв ще по підарам які стріляли в його сторону. Біг далі. Пробіг всім селом (а в селі єбєнілі шо ті шо ті на найменший чих, але як Саня біг селом - так ніхто і не побачив, жоден дрон, жодна СП). “Засів перекурить в якійсь хаткі. Пішов далі. Бачу - йдуть якісь тіпи. Побачили мене - давай автоматами в мене тикать. Я розвернувся до них спиною, потрусив пекачом пойобаним і кажу: я зара як йобну, вас всіх, сука, розпідоре. Вони пойняли що я свій і показали в яку сторону точка евака. Пішов далі.
Вже на асфальтці наткнувся на тіпів шо рили другу лінію оборони. Ми з ними попаляницяли, я подивився в мілчат і пішов в село. Там найшов танкістів і вони мене напоїли чаєм. Вроді всьо.”
- Мде, єбать тебе в залупу занесло.
- Та да, блять. А можна питання, Андрійович?
- Угу.
- Повчите потім ще як мілчатом користуватись? Я б без нього хуй би дорогу знайшов по селу тому розйобаному.
Санька вийшов з села: напісюнивши трьох кацапів і взявши трофеї. Санька красавчик. Куплю йому модний бронежилет і рюкзак з донатів :) бо старі трошки пойобані.
#Чупік
Маленький солдат великої війни
#Чупік
Він сидів в машині на передньому сидінні. Невеликого зросту, десь під метр шістьдесят. Заморений після полігону спав впершись головою на автомат. Машина катила рівними дорогами до хатки де можна було вже спати більш комфортно.
Фрітц був одягнутий в маскхалат, нещодавно якраз натрусило снігом, бронік і РПСку. Він не так давно вийшов з позицій і ще не встиг відмитись в бані. Від нього пахло трупами.
Не прямо від нього, а від його маскхалату. Весь час що він жив на позиціях, це була нора в якій перед цим жили рускі. Рускі яких штурмова група перед цим перехуярила, і повикидала жмури на вулицю. Вже Фрітц зі своїми дружбанами цих руцкіх худо бідно прикопали і самі залізли в нору. Довго перед цим відшкрібаючи кров попередніх власників зі стін і підлоги. Потім вже позішкрібали пропитану кров’ю землю і повикидали її подалі, але сморід це не побороло. Всіх хто заступав на цю позицію дражнили жителями морга, наглядачами кладовища тощо. Від них постійно смерділо трупами.
Фрітц прокинувся і потягнувся. Він був настільки низького зросту, що мені здавалося що він сидить на сидінні авто, а його ноги не торкаються килимків, настільки маленьким він здавався.
“Тобі треба випрати твій маскхалат.”
“А що таке?”
“Від тебе несе жмуром. Візьми сьогодні свіжий в старшини, а цей кинь в прання.”
“Добре, але мені нормально. Принюхався, чи шо.”
“Камандір, то можна я в отпуск поїду?”
“Да, документи подали, через 5 днів їдеш.”
Але через 3 дні всі полізуть на двіжуху. Всі відпустки відмінять. І Фрітц загине під час рамсу з штурмовіками в окопі. І в мене з’явиться ще одна точка на карті куди треба буде прийти, за можливості, і забрати тіло. Після того як ЗСУ виб’ють звідти руцкіх.
Він був одягнений у білий маскхалат. Але вже випраний. І той халат знову пахне трупом.
#Чупік
Він сидів в машині на передньому сидінні. Невеликого зросту, десь під метр шістьдесят. Заморений після полігону спав впершись головою на автомат. Машина катила рівними дорогами до хатки де можна було вже спати більш комфортно.
Фрітц був одягнутий в маскхалат, нещодавно якраз натрусило снігом, бронік і РПСку. Він не так давно вийшов з позицій і ще не встиг відмитись в бані. Від нього пахло трупами.
Не прямо від нього, а від його маскхалату. Весь час що він жив на позиціях, це була нора в якій перед цим жили рускі. Рускі яких штурмова група перед цим перехуярила, і повикидала жмури на вулицю. Вже Фрітц зі своїми дружбанами цих руцкіх худо бідно прикопали і самі залізли в нору. Довго перед цим відшкрібаючи кров попередніх власників зі стін і підлоги. Потім вже позішкрібали пропитану кров’ю землю і повикидали її подалі, але сморід це не побороло. Всіх хто заступав на цю позицію дражнили жителями морга, наглядачами кладовища тощо. Від них постійно смерділо трупами.
Фрітц прокинувся і потягнувся. Він був настільки низького зросту, що мені здавалося що він сидить на сидінні авто, а його ноги не торкаються килимків, настільки маленьким він здавався.
“Тобі треба випрати твій маскхалат.”
“А що таке?”
“Від тебе несе жмуром. Візьми сьогодні свіжий в старшини, а цей кинь в прання.”
“Добре, але мені нормально. Принюхався, чи шо.”
“Камандір, то можна я в отпуск поїду?”
“Да, документи подали, через 5 днів їдеш.”
Але через 3 дні всі полізуть на двіжуху. Всі відпустки відмінять. І Фрітц загине під час рамсу з штурмовіками в окопі. І в мене з’явиться ще одна точка на карті куди треба буде прийти, за можливості, і забрати тіло. Після того як ЗСУ виб’ють звідти руцкіх.
Він був одягнений у білий маскхалат. Але вже випраний. І той халат знову пахне трупом.
Безвозвратно пройобано
#Чупік
Коробочки катали туди сюди. Закидуючи піхоту, їжу і бк в те пекло на яке перетворились ці посадочки. Росіянець зачуяв кров, отримав успіхи і почав кидати сюди все що в нього було. Укроп почав робити те саме. Відбувався заміс.
Беха залітала в посадку на одну з декількох точок вигрузки, спеціально навчені такелажники зкидали весь мотлох вниз. Саме цінне і ніжне передавалось піхотою. Решту кидали на землю. Зазвичай було не більше 3х хвилин щоб розгрузитись поповненням і загрузитись трьохсотими. Потім прилітала перша ляпуха. Машина зазвичай чекала другу ляпку і розверталася по мотлоху який вона же й привезла. Беха давала драла. Поки що машинкам щастило. Вони лишень роззувалися інколи. Чи глохли.
Одна з наших машин застрягла в багні ледь не по поплавки. Два дні стояла нахуй нікому не потрібна. Рускім було лінь добить. У нас не було часу її забрать.
Врешті решт машинку мої виволокли. І потім днів п'ять відшкрібали від багна яке позатікало усюди де тільки можна було. Операція спасіння була якоюсь буденно-нудною, що обрадувало всіх учасників процесу.
А от наступна пройшла трошки веселіше.
--------
- у нас Толя роззувся. Вже на під'їзді до мостіка.
Жереб вказав на мене. Я виліз на БРЕМку і ми почапчалапали коробкою за своєю бронячкою. Від гей-клубу імені армії рф це було далекувато, тому їхали на папіроскі.
Посеред дороги пішов сніг, дрони перестали бути загрозою, лише рандомні ляпухи падали на логістичні шляхи. Ми одним таким їхали, але всі вже звикли до цієї лотереї. Сніг ще посилився. Видимість впала до 50м. І нать цей лінивий вогонь противника вщух. Машину ми знайшли. Капку покрутились, збили знак "МІНИ" на полі, але все пройшло добре.
Зачепили машину, окремо вхопили злетівшу гусянку і поскакали. Ще був мороз. Все вкрито кригою. Ми переїхали слабенький місток і почали шкребтись нагору. Їхати вверх наша бремка відмовилась, заглохла і покотилася вниз. Пацани позпригували в різні боки. Мені було ліньки.
Наша беха ледь не впала в провалля. На пів гуски зависши в повітрі над річкою.
Ми почухали макітри. Пацики з бремки перечепили пару тросів і машину ми витягнули.
- а де гусянка?
- походу вниз впала. В воду.
- абідна, да. Потім найдем.
Ми виїхали на гранде штрассе і попхались на точку збору техніки. Передали беху - КЕТЛові і повернулись за гусльою.
В річці ми гусеницю не знайшли. Зате знайшли її майже на точці де ми вперше прив'язували беху.
- як обстановка?
- гуслю ми знайшли.
- ну от, а ти казав що вона - безвозвратно пройобана.
#Чупік
Коробочки катали туди сюди. Закидуючи піхоту, їжу і бк в те пекло на яке перетворились ці посадочки. Росіянець зачуяв кров, отримав успіхи і почав кидати сюди все що в нього було. Укроп почав робити те саме. Відбувався заміс.
Беха залітала в посадку на одну з декількох точок вигрузки, спеціально навчені такелажники зкидали весь мотлох вниз. Саме цінне і ніжне передавалось піхотою. Решту кидали на землю. Зазвичай було не більше 3х хвилин щоб розгрузитись поповненням і загрузитись трьохсотими. Потім прилітала перша ляпуха. Машина зазвичай чекала другу ляпку і розверталася по мотлоху який вона же й привезла. Беха давала драла. Поки що машинкам щастило. Вони лишень роззувалися інколи. Чи глохли.
Одна з наших машин застрягла в багні ледь не по поплавки. Два дні стояла нахуй нікому не потрібна. Рускім було лінь добить. У нас не було часу її забрать.
Врешті решт машинку мої виволокли. І потім днів п'ять відшкрібали від багна яке позатікало усюди де тільки можна було. Операція спасіння була якоюсь буденно-нудною, що обрадувало всіх учасників процесу.
А от наступна пройшла трошки веселіше.
--------
- у нас Толя роззувся. Вже на під'їзді до мостіка.
Жереб вказав на мене. Я виліз на БРЕМку і ми почапчалапали коробкою за своєю бронячкою. Від гей-клубу імені армії рф це було далекувато, тому їхали на папіроскі.
Посеред дороги пішов сніг, дрони перестали бути загрозою, лише рандомні ляпухи падали на логістичні шляхи. Ми одним таким їхали, але всі вже звикли до цієї лотереї. Сніг ще посилився. Видимість впала до 50м. І нать цей лінивий вогонь противника вщух. Машину ми знайшли. Капку покрутились, збили знак "МІНИ" на полі, але все пройшло добре.
Зачепили машину, окремо вхопили злетівшу гусянку і поскакали. Ще був мороз. Все вкрито кригою. Ми переїхали слабенький місток і почали шкребтись нагору. Їхати вверх наша бремка відмовилась, заглохла і покотилася вниз. Пацани позпригували в різні боки. Мені було ліньки.
Наша беха ледь не впала в провалля. На пів гуски зависши в повітрі над річкою.
Ми почухали макітри. Пацики з бремки перечепили пару тросів і машину ми витягнули.
- а де гусянка?
- походу вниз впала. В воду.
- абідна, да. Потім найдем.
Ми виїхали на гранде штрассе і попхались на точку збору техніки. Передали беху - КЕТЛові і повернулись за гусльою.
В річці ми гусеницю не знайшли. Зате знайшли її майже на точці де ми вперше прив'язували беху.
- як обстановка?
- гуслю ми знайшли.
- ну от, а ти казав що вона - безвозвратно пройобана.
РЕБ
#Чупік
Джипчик їхав дорогою. Чи тим що було колись дорогою. Непогана асфальтка перетворилась на хуєту. Ями від кабів позасипавли будівельним сміттям. Ями від ляпух поменше - засипали цеглою. Донбас автодор їби його мать.
Часто, коли я їду по якійсь хуйовій дорозі я про себе кажу: все одно краще ніж дорога на Попасну.
Тут було гірше. Гірше ніж дорога на Попасну.
Джипчик плентався залишками асфальту і всі напружено чекали коли вже репне колесо на цій цеглі. Броня на пахуях обганяла нас і летіла кудись вдалину навалювать окупантам і тікать поки не догнали. На кожній машині був якийсь РЕБ. Чемодани, антени всіх форм і розмірів. Обабіч дороги стояли бліндажі з яких з кислим єблом виглядали дронщики. Весь цей зоопарк непогано так ламав їм роботу. І поживши біля дороги деякий час, дронщики плювали на це все і їхали десь подалі від цього РЕБ шоссе.
Там сям стояли уйобані машинки і броня. На деяких видно було залишки РЕБу.
- блін, на них теж РЕБ стояв. Но не помогло.
- тобі коротко чи довго?
- коротко.
- РЕБ працює на частотах Х, Y, Z. Прилітає дрон на частоті Y - ти його давиш. Він падає поруч. Прилітає дрон на частоті T - і ти йдеш нахуй зі своїм РЕБом і весело гориш.
- ну, Андрійович, такоє собі удовольствіє.
- тому на торпеді в тебе іконка Божої Матері. Додатковий захист. Доречі, РЕБ може буть хуйовим. І частина з них точно хуйова. І не працює.
Через пару місяців мій водій вже розповідав що біля нього якось гепнувся один ФПВ дрон. РЕБ походу працював.
Через деякий час ми знайшли дружніх ФПВ і попросили потестити наш ребчик. Частоти співпадали. Результат - дрон посадили на дах нашій машині.
- бля, а чого ж тоді той дрон до мене не долетів?
- іконка Божої Матері спрацювала! Але не переживай. Вот тобі інший РЕБ. З трьома антенками. В 3 раза кручє!!!
- а він хоть працює? Чи як і той?!
*мовчки протягую ще одну іконку і молитовник*
Стоїм і регочем як дурні.
Цікавий факт: до візка евакуації поранених "Браммер" в комплекті йде каремат, Новий Заповіт і збірка молитов.
#Чупік
Джипчик їхав дорогою. Чи тим що було колись дорогою. Непогана асфальтка перетворилась на хуєту. Ями від кабів позасипавли будівельним сміттям. Ями від ляпух поменше - засипали цеглою. Донбас автодор їби його мать.
Часто, коли я їду по якійсь хуйовій дорозі я про себе кажу: все одно краще ніж дорога на Попасну.
Тут було гірше. Гірше ніж дорога на Попасну.
Джипчик плентався залишками асфальту і всі напружено чекали коли вже репне колесо на цій цеглі. Броня на пахуях обганяла нас і летіла кудись вдалину навалювать окупантам і тікать поки не догнали. На кожній машині був якийсь РЕБ. Чемодани, антени всіх форм і розмірів. Обабіч дороги стояли бліндажі з яких з кислим єблом виглядали дронщики. Весь цей зоопарк непогано так ламав їм роботу. І поживши біля дороги деякий час, дронщики плювали на це все і їхали десь подалі від цього РЕБ шоссе.
Там сям стояли уйобані машинки і броня. На деяких видно було залишки РЕБу.
- блін, на них теж РЕБ стояв. Но не помогло.
- тобі коротко чи довго?
- коротко.
- РЕБ працює на частотах Х, Y, Z. Прилітає дрон на частоті Y - ти його давиш. Він падає поруч. Прилітає дрон на частоті T - і ти йдеш нахуй зі своїм РЕБом і весело гориш.
- ну, Андрійович, такоє собі удовольствіє.
- тому на торпеді в тебе іконка Божої Матері. Додатковий захист. Доречі, РЕБ може буть хуйовим. І частина з них точно хуйова. І не працює.
Через пару місяців мій водій вже розповідав що біля нього якось гепнувся один ФПВ дрон. РЕБ походу працював.
Через деякий час ми знайшли дружніх ФПВ і попросили потестити наш ребчик. Частоти співпадали. Результат - дрон посадили на дах нашій машині.
- бля, а чого ж тоді той дрон до мене не долетів?
- іконка Божої Матері спрацювала! Але не переживай. Вот тобі інший РЕБ. З трьома антенками. В 3 раза кручє!!!
- а він хоть працює? Чи як і той?!
*мовчки протягую ще одну іконку і молитовник*
Стоїм і регочем як дурні.
Цікавий факт: до візка евакуації поранених "Браммер" в комплекті йде каремат, Новий Заповіт і збірка молитов.
Текст за 22й.
#Чупік
Десь колись читав в фейсбуках, що було б прикольно апку на телефон пилянуть.
Мовляв до мікрофона підключається, і зчитує звуки. І видає телефонка як прильоти чує:
- 122мм, далеко.
- міномет, по нам.
- 152мм, вйобуй нахуй.
- ЛЯГАЙ!!!
АТОшніки, ООСніки і інші ветерани не дарма дьоргані з війни приходять. І новомодні повномасштабніки теж такі прийдуть. Звуки. Звуки вони усюди. І добра половина цих звуків несе звістку що через 1 секунду тобі може бути піздєц. Я, звісно, напускаю жуті і от прям не постійно тут тебе хтось хоче вбити, але трапляється частіше ніж на гражданці.
Так от. Більшість людей їбеться в вуха. Особливо новачки. І всі думають що до арти піздєц як близько. А вона піздєц як хуй зна де. А все того що не молитесь (закреслено), фізику в школі прогулювали. В мене було 5, тому зараз я вам розкажу чому все так відбувається. 5 з 12, якщо що... :-)
Все дуже просто. Звук розповсюджується з швидкістю приблизно 333 м/с. За константу всі беруть 300 м/с, бо так простіше рахувати. Тобто, коли за 1500м від тебе перднув Вася, то ти почуєш ЗВУК виходу через 5 секунд. Тому що 1500 / 300 = 5.
Тому, якщо до артилерійської системи 25км від тебе, то ти почуєш звук пострілу через 83 секунди. 1 хвилина 20 секунд. Дохуя часу. Ти ще ходиш, куриш, а вже летит. Аннушка, масло, всі діла.
Що ще летить до тебе після пострілу? Ну, окрім звуку цього пострілу? Піздюліна певного калібру.
І те що ти чуєш ПЖЖЖЖЖЖИИИИИУУУУУ перед бабахом, свідчить про те, що снаряд летить з дозвуковою швидкістю (тобто повільніше за 300 м/с). І в тебе є 0,5-1сек щоб зреагувати і впасти на землю. Не гребти як дурний до укриття через всю позицію, а - впасти на землю. І після залпу - бігти в сторону укриття. Якщо ти ще живий, звісно.
Коли гармата стріляє, то близько половини маршруту, снаряд, долає на ПОНАД звуковій швидкості. Решту - летить на дозвуку. Він то переганяє звук пострілу, то починає відставати. Знову ж таки, снаряд летить по параболі, а звук, умовно, по прямій. І тому, коли стріляють по тобі - ти чуєш постріл, і за 1-3 секунди чуєш прильот піздюліни. І це не тому що москаль розвернув батарею в сусідній посадці. А тому що фізика. На відстані Н звук долітає за 40 сек. А снаряд за Н+3 сек.
Ще пара лайфхаків.
Якщо ти сидиш на лінії стрільби артилерії (та й будь чого вогнепального) але стріляють не по тобі, то ти можеш почути 3 різні звуки
1) гучний бах за яким тягнеться піууу (чи БДЖИИИУУУУ)
2) слабенький бах
3) бум від прильоту.
1) це звук снаряду. Якщо він іде на понадзвуку, то БУМ що ти чуєш, це снаряд, який долаючи звуковий бар'єр утворює цей БУМ звук. Потім йде піуууу чи пжииуууу (снаряд йде на віддалення)
Якщо снаряд йде на дозвуку - то БУМ ти не почуєш. Лише піуууууу чи пжииууу.
2) звук пострілу, ну все понятно.
3) теж.
Інколи можна почути в іншій послідовності: 1) 3) 2). Залежить що ближче. Місце прильоту, чи місце виходу.
Те що стріляє прямою наводкою - гатить на надзвукі. Танки, бмп, кулемети, автомати. Відповідно ти не чуєш ні піуууу, ні бджииииууу. Які давали б тобі півсекунди на порятунок життя.
Ти чуєш вибух. І (ти там ще живий, друзяка?!) лише потім - постріл.
Через що танчики дуже болючі і неприємні.
Деякі снаряди з повітряним підривом (всіляка осколкова, кластерна і флечетна пиздота) спрацьовує так, що ти спершу чуєш прильот. Без пжиууу, без ніхуя. Не пощастило.
Носіть броніки, каски, не засиджуйтесь на місці. Копайте більше і глибше. І пам'ятайте: виживаємість на війні це не лише галімий фарт, це ще й жменька вашої майстерності і обізнаності (які кльові слова щоб позначити засциканство). Але якщо на Д20 випало 1... ну, як казав полковник Гор. "значить не повезло".
Короткий посібник: що по мені хуярить?
1) чути далекий бум, через 1-3сек чути пжиииууу бум. Стовп пилюки від прильоту нижче 10м, ямка не глибше за 0.5м
Вітаю, по вам відпрацювала 122мм гармата.
2) те саме що й 1, але стовп пилюки вище 10м, ямка від 0.5 до 2м в глибину. Ви (не) пережили обстріл з 152мм гармати
#Чупік
Десь колись читав в фейсбуках, що було б прикольно апку на телефон пилянуть.
Мовляв до мікрофона підключається, і зчитує звуки. І видає телефонка як прильоти чує:
- 122мм, далеко.
- міномет, по нам.
- 152мм, вйобуй нахуй.
- ЛЯГАЙ!!!
АТОшніки, ООСніки і інші ветерани не дарма дьоргані з війни приходять. І новомодні повномасштабніки теж такі прийдуть. Звуки. Звуки вони усюди. І добра половина цих звуків несе звістку що через 1 секунду тобі може бути піздєц. Я, звісно, напускаю жуті і от прям не постійно тут тебе хтось хоче вбити, але трапляється частіше ніж на гражданці.
Так от. Більшість людей їбеться в вуха. Особливо новачки. І всі думають що до арти піздєц як близько. А вона піздєц як хуй зна де. А все того що не молитесь (закреслено), фізику в школі прогулювали. В мене було 5, тому зараз я вам розкажу чому все так відбувається. 5 з 12, якщо що... :-)
Все дуже просто. Звук розповсюджується з швидкістю приблизно 333 м/с. За константу всі беруть 300 м/с, бо так простіше рахувати. Тобто, коли за 1500м від тебе перднув Вася, то ти почуєш ЗВУК виходу через 5 секунд. Тому що 1500 / 300 = 5.
Тому, якщо до артилерійської системи 25км від тебе, то ти почуєш звук пострілу через 83 секунди. 1 хвилина 20 секунд. Дохуя часу. Ти ще ходиш, куриш, а вже летит. Аннушка, масло, всі діла.
Що ще летить до тебе після пострілу? Ну, окрім звуку цього пострілу? Піздюліна певного калібру.
І те що ти чуєш ПЖЖЖЖЖЖИИИИИУУУУУ перед бабахом, свідчить про те, що снаряд летить з дозвуковою швидкістю (тобто повільніше за 300 м/с). І в тебе є 0,5-1сек щоб зреагувати і впасти на землю. Не гребти як дурний до укриття через всю позицію, а - впасти на землю. І після залпу - бігти в сторону укриття. Якщо ти ще живий, звісно.
Коли гармата стріляє, то близько половини маршруту, снаряд, долає на ПОНАД звуковій швидкості. Решту - летить на дозвуку. Він то переганяє звук пострілу, то починає відставати. Знову ж таки, снаряд летить по параболі, а звук, умовно, по прямій. І тому, коли стріляють по тобі - ти чуєш постріл, і за 1-3 секунди чуєш прильот піздюліни. І це не тому що москаль розвернув батарею в сусідній посадці. А тому що фізика. На відстані Н звук долітає за 40 сек. А снаряд за Н+3 сек.
Ще пара лайфхаків.
Якщо ти сидиш на лінії стрільби артилерії (та й будь чого вогнепального) але стріляють не по тобі, то ти можеш почути 3 різні звуки
1) гучний бах за яким тягнеться піууу (чи БДЖИИИУУУУ)
2) слабенький бах
3) бум від прильоту.
1) це звук снаряду. Якщо він іде на понадзвуку, то БУМ що ти чуєш, це снаряд, який долаючи звуковий бар'єр утворює цей БУМ звук. Потім йде піуууу чи пжииуууу (снаряд йде на віддалення)
Якщо снаряд йде на дозвуку - то БУМ ти не почуєш. Лише піуууууу чи пжииууу.
2) звук пострілу, ну все понятно.
3) теж.
Інколи можна почути в іншій послідовності: 1) 3) 2). Залежить що ближче. Місце прильоту, чи місце виходу.
Те що стріляє прямою наводкою - гатить на надзвукі. Танки, бмп, кулемети, автомати. Відповідно ти не чуєш ні піуууу, ні бджииииууу. Які давали б тобі півсекунди на порятунок життя.
Ти чуєш вибух. І (ти там ще живий, друзяка?!) лише потім - постріл.
Через що танчики дуже болючі і неприємні.
Деякі снаряди з повітряним підривом (всіляка осколкова, кластерна і флечетна пиздота) спрацьовує так, що ти спершу чуєш прильот. Без пжиууу, без ніхуя. Не пощастило.
Носіть броніки, каски, не засиджуйтесь на місці. Копайте більше і глибше. І пам'ятайте: виживаємість на війні це не лише галімий фарт, це ще й жменька вашої майстерності і обізнаності (які кльові слова щоб позначити засциканство). Але якщо на Д20 випало 1... ну, як казав полковник Гор. "значить не повезло".
Короткий посібник: що по мені хуярить?
1) чути далекий бум, через 1-3сек чути пжиииууу бум. Стовп пилюки від прильоту нижче 10м, ямка не глибше за 0.5м
Вітаю, по вам відпрацювала 122мм гармата.
2) те саме що й 1, але стовп пилюки вище 10м, ямка від 0.5 до 2м в глибину. Ви (не) пережили обстріл з 152мм гармати
Текст за 22й
#Чупік
Про довбойобів, героїв та боягузів, про мерців та брехунів.
Одна з причин чому люди на війні гинуть - це довбойоби. Довбойоби вони усюди. І задача кількох розумних що є на місці - зрозуміти що ідея яку вам пропонують, чи наказ який вам віддають - це їбуча хуйня. І це не план-капкан надійний як швейцарський годинник, а - задача 200.
Довбойоб що пропонує задачу 200 завжди апелює до наступних речей:
- наказ є наказ.
- ну треба ж якось воювати.
- ти що боягуз?!
Задача 200 також ніколи не має деталей. Це завжди розмита хуйня, ну ви йдете туди, противник десь тут. Ви якось його завойовуєте. Союзники отут десь будуть. Звязок з ними через три коліна і 2 КСП. Арта вас прикриє.
Яка арта? Які союзники? Де ворог? Який він? Хто прикриє? Хуй його знає. Хто розвідку здійснює? Хто координує?
Адекватна задача теж не містить всієї інфи. Бо ти ніколи не знаєш як діло піде. Завжди щось доводиться на місці вирішувати, перейобувати. Але деталі плану є.
Є план мінімум. Є план максимум. Дії в разі того. Дії в разі того. А не "гоу пацани я создал, на місці розберемся".
Нать задачу 200 можна перетворити на адекватну. Зменшити максимальний успіх. Додати людей і засоби. Відняти людей і засоби. Додати часу на підготовку, розвідку.
Але довбойоб завжди дає на збори хвилин 25. І якщо план здався вам адекватним, і ви за 15хв зібрались. І тут раптово вам дають вказівку "очікуйте". Всьо. Вітаю. Джекпот. Повертайся живим. Мама я згарєл.
На противагу постає інша хуйня: війна це штука динамічна, і поки ти сутки будеш телитись шоб шось зробить - це вже може бути непотрібним. Або за ту сутку москаль в посадці вже Викопає Окоп з Піда... з піхотою. ВОП по воєнному ;-) і хуй ти його звідти вибомбиш. Москаль вміє рить. І за 7 днів, 6 рашистів викопали більше ніж піхотний бат за місяць. На тому самому місці. При умові шо їх їбуть постійно.
Приклад задачі 200:
Срочно всіх зібрать. В 6 ранку лізем на ділюгу. Завойовувать село. Слухай бойовий наказ. ВотсапМен (вождь один) маше рукою по карті і каже:
- Береш 4х рексів, пару рпг, одне Нлоу і йдеш сюда і вибиваєте врага звідси. Атсюда будуть заходить союзники в кількості 8 осіб під прикриттям ПТУРа. Арта всіх подавила. Ви всіх убили. Закріпляєтесь і ждете підкріплень.
Присутні покивали гривами і уточнюють якісь безполєзні деталі. В кінці задається класичне: які є питання?
Питаю:
- тобто ви хочете, шоб я пішов сюда де є 6 БМП з десантом і 2 танка. І шоб ми в 12 чоловік (з якими звязку хуй) їх всіх убили?! Це якась фантастика. Або хуйня. Я підіб'ю 1, максимум дві машини. Дальше шо?
- Остальних арта роз'єбе, інші втечуть -каже.
- Тобто вона місяць не може їх роз'єбать, а сьогодні вночі вона прям попадать начне?!
- Після наради залишитесь, я розкажу хто шо робить буде.
Так і не розказав.
План в ітогі провалився. Ніхто нікуди не пішов. Скласти компанію в штурмі, присутні не захотіли. В ітогі на цю хуйню підписався чувак з позивним 72й.
72й був безстрашним і наглухо контуженим мужиком. Толковим дядьком. Але з відсутнім інстиктом самозбереження. Він підписувався на будь яку ділюгу. Улюблені фрази: все буде добре, наказ є наказ, треба ж якось воювать. Він витягнув кілька дебільних задач 200. І реалізовував план мінімум. Генерал Ясєн Хуй грюкав хуєм по столу і кричав в рацію "вперед, вперед". Але 72й розумів що за брустверочком отієї посадки немає нічого крім смерті. Тому темпи наступу зменшувались, а люди лишались цілі.
В ітогі 72й загинув. Під час чергової великої офензиви його було вбито. Через кілька тижнів підрозділ 72го замінили. І замість нього приїхав інший дядько. Вічно лізе в якусь сраку, щоб звідти попрацювати. За очі ми його прозвали 73м...
Питання: де межа між обачністю і боягузством? завжди відкрите. Особисто для себе я вирішив, що якщо я підписуюсь на якусь ділюгу, то значить можу і поволокти туди за собою людей. Я часто завертав дебільні накази. Мене завжди бісить коли якийсь єблан ригає хуйню яка нать на задачу 200 не тягне. А всі присутні розуміють що на цю ділюгу піде жмур-команда яку не жалко. Розуміють, але гривами кивають. І відправляють потім на ділюгу людей.
#Чупік
Про довбойобів, героїв та боягузів, про мерців та брехунів.
Одна з причин чому люди на війні гинуть - це довбойоби. Довбойоби вони усюди. І задача кількох розумних що є на місці - зрозуміти що ідея яку вам пропонують, чи наказ який вам віддають - це їбуча хуйня. І це не план-капкан надійний як швейцарський годинник, а - задача 200.
Довбойоб що пропонує задачу 200 завжди апелює до наступних речей:
- наказ є наказ.
- ну треба ж якось воювати.
- ти що боягуз?!
Задача 200 також ніколи не має деталей. Це завжди розмита хуйня, ну ви йдете туди, противник десь тут. Ви якось його завойовуєте. Союзники отут десь будуть. Звязок з ними через три коліна і 2 КСП. Арта вас прикриє.
Яка арта? Які союзники? Де ворог? Який він? Хто прикриє? Хуй його знає. Хто розвідку здійснює? Хто координує?
Адекватна задача теж не містить всієї інфи. Бо ти ніколи не знаєш як діло піде. Завжди щось доводиться на місці вирішувати, перейобувати. Але деталі плану є.
Є план мінімум. Є план максимум. Дії в разі того. Дії в разі того. А не "гоу пацани я создал, на місці розберемся".
Нать задачу 200 можна перетворити на адекватну. Зменшити максимальний успіх. Додати людей і засоби. Відняти людей і засоби. Додати часу на підготовку, розвідку.
Але довбойоб завжди дає на збори хвилин 25. І якщо план здався вам адекватним, і ви за 15хв зібрались. І тут раптово вам дають вказівку "очікуйте". Всьо. Вітаю. Джекпот. Повертайся живим. Мама я згарєл.
На противагу постає інша хуйня: війна це штука динамічна, і поки ти сутки будеш телитись шоб шось зробить - це вже може бути непотрібним. Або за ту сутку москаль в посадці вже Викопає Окоп з Піда... з піхотою. ВОП по воєнному ;-) і хуй ти його звідти вибомбиш. Москаль вміє рить. І за 7 днів, 6 рашистів викопали більше ніж піхотний бат за місяць. На тому самому місці. При умові шо їх їбуть постійно.
Приклад задачі 200:
Срочно всіх зібрать. В 6 ранку лізем на ділюгу. Завойовувать село. Слухай бойовий наказ. ВотсапМен (вождь один) маше рукою по карті і каже:
- Береш 4х рексів, пару рпг, одне Нлоу і йдеш сюда і вибиваєте врага звідси. Атсюда будуть заходить союзники в кількості 8 осіб під прикриттям ПТУРа. Арта всіх подавила. Ви всіх убили. Закріпляєтесь і ждете підкріплень.
Присутні покивали гривами і уточнюють якісь безполєзні деталі. В кінці задається класичне: які є питання?
Питаю:
- тобто ви хочете, шоб я пішов сюда де є 6 БМП з десантом і 2 танка. І шоб ми в 12 чоловік (з якими звязку хуй) їх всіх убили?! Це якась фантастика. Або хуйня. Я підіб'ю 1, максимум дві машини. Дальше шо?
- Остальних арта роз'єбе, інші втечуть -каже.
- Тобто вона місяць не може їх роз'єбать, а сьогодні вночі вона прям попадать начне?!
- Після наради залишитесь, я розкажу хто шо робить буде.
Так і не розказав.
План в ітогі провалився. Ніхто нікуди не пішов. Скласти компанію в штурмі, присутні не захотіли. В ітогі на цю хуйню підписався чувак з позивним 72й.
72й був безстрашним і наглухо контуженим мужиком. Толковим дядьком. Але з відсутнім інстиктом самозбереження. Він підписувався на будь яку ділюгу. Улюблені фрази: все буде добре, наказ є наказ, треба ж якось воювать. Він витягнув кілька дебільних задач 200. І реалізовував план мінімум. Генерал Ясєн Хуй грюкав хуєм по столу і кричав в рацію "вперед, вперед". Але 72й розумів що за брустверочком отієї посадки немає нічого крім смерті. Тому темпи наступу зменшувались, а люди лишались цілі.
В ітогі 72й загинув. Під час чергової великої офензиви його було вбито. Через кілька тижнів підрозділ 72го замінили. І замість нього приїхав інший дядько. Вічно лізе в якусь сраку, щоб звідти попрацювати. За очі ми його прозвали 73м...
Питання: де межа між обачністю і боягузством? завжди відкрите. Особисто для себе я вирішив, що якщо я підписуюсь на якусь ділюгу, то значить можу і поволокти туди за собою людей. Я часто завертав дебільні накази. Мене завжди бісить коли якийсь єблан ригає хуйню яка нать на задачу 200 не тягне. А всі присутні розуміють що на цю ділюгу піде жмур-команда яку не жалко. Розуміють, але гривами кивають. І відправляють потім на ділюгу людей.
Про боягузів. Текст за 22й рік
#Чупік
Бояться всі. Це абсолютно нормально. Боятися чогось. Не бояться або ідіоти, або ті хто все знають і впевнені у своїх силах. Або ті хто не знають ніхуя і впевнені у своїх силах.
Боягуз це інше. Боягуз це вкрай суб'єктивна оцінка. Людина має (чи мала, ффіть ха) якесь уявлення як справи мають йти і робитися. І коли йде якась сувора невідповідність... коли тобі не дають безліч Джавелінів, коли ти кажеш "там бабайка і безліч танків, уєбіть туди артой, негайно і вже" чи коли тебе починають пиздити артою в безіменній посадці, а ти нічого не можеш з цим вдіяти. Спойлер: а ти нічого і не вдієш.
І картинка в цієї людини ламається. Бо ти не гордий воїн який громить противника. Ти - бомж в земляній норі. І противник не біжить в повен ріст на тебе, а ти геройськи колеш його багнетом. Ні, москаль єбе тебе артой тричі на день. Інколи додаючи з танка і вертушки. І хуй ти шо з цим зробиш.
І людина перестає хотіти бути тут. Ніхто не любить бути на пиздоприйомніку 24/7. І починається... того не додали, там не довчили. А окопи недокопали... а їх більше.
Боягуз завжди знайде виправдання своєму боягузству. Я ранєн, опорнік вивєдєн із строя.
Деякі ж люди привчаються отримувати пизди. Бо так потрібно. Бо це їх роль. Але це треба пояснити. І вони мають бачити, що поки їх пиздять - це дає змогу іншим хлопцям робити свою роботу. Тих хлопців теж пиздять. Не 24/7, лише коли намацають довгим мацаком артилерії в кущах чи у полі. Але вони не в затишному окопчику чи капонірі. Тому тут бабка надвоє гадала. Що гірше.
Москаль теж сциться. Тікає з позицій, кидає поранених і вбитих. Потім набираються хоробрості, повертаються, мотаються ІППшками і сидять під осколками і стрільнами.
До війни неможливо якось підготуватися і навчитися. При своєму 6и річному досвіді, я виявився абсолютно неготовим до того що тут є. Але якось призвичаївся, щось роблю інакше. Пиздить стали менше. Роздавать став більше. Все одно пиздять. Але Бог любить Україну.
Але все одно, мене часто гризе сумління. Я обачний, чи я - боягуз? Інколи мені здається що і те і друге.
Ми лізли до піхоти в гості на попрацювати. Але ноги не йшли. Зупинялись то покурити, то попрацювати з віддалення. І коли вже твердо вирішили останнім кидком дійти до опорніка...
Туди спершу уїбав град. Потім ураган. Потім стволка. Потім танк. Потім літак прилетів і забомбив опорнік в мезозойську еру. І ми такі... та ну його нахуй. Пішли додому. А потім ми побачили піхоту яка драпала з опорніка. Ми їх зупинили. Поранених відправили на евакуацію. З решти вмовили кількох щоб вони повернулись доки не пришлють підкріплення. Повертатись вони не хотіли. Але надихаючись їх страхом, я набрався сміливості і пішов туди, куди 10 хвилин назад я йти не хотів ні за які гроші. По дорозі один жалівся що він мобік. Два тижні як. Ніхуя не навчили, а он я - ахуєвший рекс в супер снарязі. А я сам мобік, і мені страшно так само як і контрактніку що йде поруч. Так, я там досвідчений, запакований. Але йобани ж в рот. Земля дрижала і дерева хитало. А я був в кілометрі від епіцентру вибуху. І то шо в мене гарна каска і прикольна АР15 не робить з мене суперсміливця.
Ми дійшли. Побомбили хитрого москаля який захотів залізти на пустий опорнік.
На самому опорніку лишилось кілька відчайдухів. Прибуло підкріплення. Ми з'єбнули звідти.
Про мертвих і брехунів - наступного разу.
П.С.: і чого мені вдома не сиділося. В Польщу, он, компанія кликала 15го лютого. Ех... знову доведеться вбивати всіх ворогів.
#Чупік
Бояться всі. Це абсолютно нормально. Боятися чогось. Не бояться або ідіоти, або ті хто все знають і впевнені у своїх силах. Або ті хто не знають ніхуя і впевнені у своїх силах.
Боягуз це інше. Боягуз це вкрай суб'єктивна оцінка. Людина має (чи мала, ффіть ха) якесь уявлення як справи мають йти і робитися. І коли йде якась сувора невідповідність... коли тобі не дають безліч Джавелінів, коли ти кажеш "там бабайка і безліч танків, уєбіть туди артой, негайно і вже" чи коли тебе починають пиздити артою в безіменній посадці, а ти нічого не можеш з цим вдіяти. Спойлер: а ти нічого і не вдієш.
І картинка в цієї людини ламається. Бо ти не гордий воїн який громить противника. Ти - бомж в земляній норі. І противник не біжить в повен ріст на тебе, а ти геройськи колеш його багнетом. Ні, москаль єбе тебе артой тричі на день. Інколи додаючи з танка і вертушки. І хуй ти шо з цим зробиш.
І людина перестає хотіти бути тут. Ніхто не любить бути на пиздоприйомніку 24/7. І починається... того не додали, там не довчили. А окопи недокопали... а їх більше.
Боягуз завжди знайде виправдання своєму боягузству. Я ранєн, опорнік вивєдєн із строя.
Деякі ж люди привчаються отримувати пизди. Бо так потрібно. Бо це їх роль. Але це треба пояснити. І вони мають бачити, що поки їх пиздять - це дає змогу іншим хлопцям робити свою роботу. Тих хлопців теж пиздять. Не 24/7, лише коли намацають довгим мацаком артилерії в кущах чи у полі. Але вони не в затишному окопчику чи капонірі. Тому тут бабка надвоє гадала. Що гірше.
Москаль теж сциться. Тікає з позицій, кидає поранених і вбитих. Потім набираються хоробрості, повертаються, мотаються ІППшками і сидять під осколками і стрільнами.
До війни неможливо якось підготуватися і навчитися. При своєму 6и річному досвіді, я виявився абсолютно неготовим до того що тут є. Але якось призвичаївся, щось роблю інакше. Пиздить стали менше. Роздавать став більше. Все одно пиздять. Але Бог любить Україну.
Але все одно, мене часто гризе сумління. Я обачний, чи я - боягуз? Інколи мені здається що і те і друге.
Ми лізли до піхоти в гості на попрацювати. Але ноги не йшли. Зупинялись то покурити, то попрацювати з віддалення. І коли вже твердо вирішили останнім кидком дійти до опорніка...
Туди спершу уїбав град. Потім ураган. Потім стволка. Потім танк. Потім літак прилетів і забомбив опорнік в мезозойську еру. І ми такі... та ну його нахуй. Пішли додому. А потім ми побачили піхоту яка драпала з опорніка. Ми їх зупинили. Поранених відправили на евакуацію. З решти вмовили кількох щоб вони повернулись доки не пришлють підкріплення. Повертатись вони не хотіли. Але надихаючись їх страхом, я набрався сміливості і пішов туди, куди 10 хвилин назад я йти не хотів ні за які гроші. По дорозі один жалівся що він мобік. Два тижні як. Ніхуя не навчили, а он я - ахуєвший рекс в супер снарязі. А я сам мобік, і мені страшно так само як і контрактніку що йде поруч. Так, я там досвідчений, запакований. Але йобани ж в рот. Земля дрижала і дерева хитало. А я був в кілометрі від епіцентру вибуху. І то шо в мене гарна каска і прикольна АР15 не робить з мене суперсміливця.
Ми дійшли. Побомбили хитрого москаля який захотів залізти на пустий опорнік.
На самому опорніку лишилось кілька відчайдухів. Прибуло підкріплення. Ми з'єбнули звідти.
Про мертвих і брехунів - наступного разу.
П.С.: і чого мені вдома не сиділося. В Польщу, он, компанія кликала 15го лютого. Ех... знову доведеться вбивати всіх ворогів.
Текст за 22й
#Чупік
Про мертвих і брехунів.
Війна чудово робить дві речі - генерує жмурів і руйнує майно. Майно потім списується. А мертві. Мертвих намагаються забрати назад. Інколи при цьому генеруючи нових мертвих.
Заєбєніли русака. Лежит на травичці - загоря. Русскіє своїх не кидають, підійшли до трупа, по ним нахуйкали з бехи. Ну, не сильно рускими виявились. Кинули. Вночі потім забрали, щоправда. Вночі вся війна завмирає.
Вночі ніхто ніхуя не бачить. У всіх купа тєплаків, ночніків, але все одно пройобуються. Ходити в атаку вночі далі 1-2 посадок ідея не дуже. Надзвичайно легко загубитись, відбитись від стада і вийти туди, куди йти не варто.
Вночі, щоправда у багатьох починаються ахуєтітєльні історії. Полчища ДРГ, 10500 танків і владіміро путсін на білій кобилі з шашкою наголо приперса вбивать укропський СПшнік. В ітогі всі думають що на них напали. Хто слабший духом - драпає з посадки. Хто сильніший - з криком ура ломиться в атаку. Хто, де - ніхуя не понятно. Арта без коректури сандалить на найменший чих. Орлани і лелеки в небі створюють нефіговий трафік. Реб хуярить на повну потужність відбиваючи всім звязок. Ніхто ніхуя не розуміє. Нічними полями бігають вістові. Тапік стає на вагу золота. Відео, радіо - похуй. Все лежить. Орлани ледь ледь вловивши звязок корегують в першу ціль що побачили, але через кілька хвилин знову пірнають, під дією РЕБ, в туман інерціалки. І через кілька годин все затихає так само як і почалося. Раптово. Здалося. Війна відміняється.
І тиша. Нічний норматив по снарядам використано. Всі підраховують залишки і моляться щоб укроп/москаль вперед не попер. Бо стріляти хуй чим. Зранку виявилось що це Сєрьога заряджав утьос і, проєбавшись, накльоцав по пітухам. І пів ночі була третя світова.
А кілька постів бачили 1500 танків. І 200 бех. І білу кобилу. І лискіт шашки хуйла на місяці. І відступили під тиском переважаючого ворога.
І міномет... господи, чому, чому всі постійно кажуть що по ним стріляє міномет?! Його підтягують на 900 метрів до наших позицій і хуярять з міномету. І всі божаться що бачили той міномет. Пять чоловік, в ТРку. І з дрона бачили. Нє, нє. Відео не знімав. А, чому ти мені не віриш?
..........
В англійській мові є чудове словосполучення, термін... "no mans land" нічия земля, чи земля без людей. По нашому - сіра зона, але но менз ленд досить зловіщий термін. Земля без людей.
На цих номензлендах лежать трупи і їх нікому забрати. Це земля де б хто не з'явився - по ньому одразу ж відпрацюють. Всім чим є. Місце де точаться бої.
Свої, чужі, чорні тюльпани, ОБСЄ, червоний хрест... неважливо. Ти туди не поїдеш. Тебе просто розстріляють як тільки побачать. Гратися в ніндзю і повзти за жмурами щоб потім з жмурами повзти назад - ніхто не хоче. От вони так і лежать на нічиїй землі. Свої, чужі. Мертві.
Коли лінія фронту зміщується, то трупи з таких номензлендів збирають. Поїжених собаками і їжаками. Своїх відправляють на поховання. Москалів - або ховають, або міняють на захоплених москалем наших жмурів.
#Чупік
Про мертвих і брехунів.
Війна чудово робить дві речі - генерує жмурів і руйнує майно. Майно потім списується. А мертві. Мертвих намагаються забрати назад. Інколи при цьому генеруючи нових мертвих.
Заєбєніли русака. Лежит на травичці - загоря. Русскіє своїх не кидають, підійшли до трупа, по ним нахуйкали з бехи. Ну, не сильно рускими виявились. Кинули. Вночі потім забрали, щоправда. Вночі вся війна завмирає.
Вночі ніхто ніхуя не бачить. У всіх купа тєплаків, ночніків, але все одно пройобуються. Ходити в атаку вночі далі 1-2 посадок ідея не дуже. Надзвичайно легко загубитись, відбитись від стада і вийти туди, куди йти не варто.
Вночі, щоправда у багатьох починаються ахуєтітєльні історії. Полчища ДРГ, 10500 танків і владіміро путсін на білій кобилі з шашкою наголо приперса вбивать укропський СПшнік. В ітогі всі думають що на них напали. Хто слабший духом - драпає з посадки. Хто сильніший - з криком ура ломиться в атаку. Хто, де - ніхуя не понятно. Арта без коректури сандалить на найменший чих. Орлани і лелеки в небі створюють нефіговий трафік. Реб хуярить на повну потужність відбиваючи всім звязок. Ніхто ніхуя не розуміє. Нічними полями бігають вістові. Тапік стає на вагу золота. Відео, радіо - похуй. Все лежить. Орлани ледь ледь вловивши звязок корегують в першу ціль що побачили, але через кілька хвилин знову пірнають, під дією РЕБ, в туман інерціалки. І через кілька годин все затихає так само як і почалося. Раптово. Здалося. Війна відміняється.
І тиша. Нічний норматив по снарядам використано. Всі підраховують залишки і моляться щоб укроп/москаль вперед не попер. Бо стріляти хуй чим. Зранку виявилось що це Сєрьога заряджав утьос і, проєбавшись, накльоцав по пітухам. І пів ночі була третя світова.
А кілька постів бачили 1500 танків. І 200 бех. І білу кобилу. І лискіт шашки хуйла на місяці. І відступили під тиском переважаючого ворога.
І міномет... господи, чому, чому всі постійно кажуть що по ним стріляє міномет?! Його підтягують на 900 метрів до наших позицій і хуярять з міномету. І всі божаться що бачили той міномет. Пять чоловік, в ТРку. І з дрона бачили. Нє, нє. Відео не знімав. А, чому ти мені не віриш?
..........
В англійській мові є чудове словосполучення, термін... "no mans land" нічия земля, чи земля без людей. По нашому - сіра зона, але но менз ленд досить зловіщий термін. Земля без людей.
На цих номензлендах лежать трупи і їх нікому забрати. Це земля де б хто не з'явився - по ньому одразу ж відпрацюють. Всім чим є. Місце де точаться бої.
Свої, чужі, чорні тюльпани, ОБСЄ, червоний хрест... неважливо. Ти туди не поїдеш. Тебе просто розстріляють як тільки побачать. Гратися в ніндзю і повзти за жмурами щоб потім з жмурами повзти назад - ніхто не хоче. От вони так і лежать на нічиїй землі. Свої, чужі. Мертві.
Коли лінія фронту зміщується, то трупи з таких номензлендів збирають. Поїжених собаками і їжаками. Своїх відправляють на поховання. Москалів - або ховають, або міняють на захоплених москалем наших жмурів.
Текст за 22й.
Про брехунів.
#Чупік
Брехуни усюди. Міфічні міномети (які виявляються гаубицями що стріляють хуй зна звідки), танки що заховані в отих кущах спереду. Ворожі позиції (кинуті 3 місяці назад ще в перші дні війни). Ворожі ДРГ з корів і здичавілих овець. Піхота бреше що вона закопалася. Розвідники - що були там і розвідували. Командири на серйозних щщах цю інфу передають в штаби. Штаби пиздять далі. Підстрелений москальский Урал раптово в рапортах наповнюється мертвими кацапами втроє вище фактичного. Під час обстрілу загинуло овер 9500 піхоти і 300 офіцерів.
А потім в цю брехню починають вірити. І приймають рішення. І вони виявляються неправильними.
Радують рузьгі. Що в раціях брешуть шо в них перешкоди на каналі, поламані машини, все добре, війна йде по плану. А на ділі - сциться виїхать на позицію щоб дістати далі ніж передній край. І плачеться потім по телефону умовній Марині що напевне він вже всьо, і путінпідарас гдє моя зп.
Бо укроп не далбайоб. Укроп злий, заряджений і бг. І шанс згоріти на роботі у Ваньки - 50/50. Як і в нас.
Тому що тебе або заєбашать, або - ні.
Про брехунів.
#Чупік
Брехуни усюди. Міфічні міномети (які виявляються гаубицями що стріляють хуй зна звідки), танки що заховані в отих кущах спереду. Ворожі позиції (кинуті 3 місяці назад ще в перші дні війни). Ворожі ДРГ з корів і здичавілих овець. Піхота бреше що вона закопалася. Розвідники - що були там і розвідували. Командири на серйозних щщах цю інфу передають в штаби. Штаби пиздять далі. Підстрелений москальский Урал раптово в рапортах наповнюється мертвими кацапами втроє вище фактичного. Під час обстрілу загинуло овер 9500 піхоти і 300 офіцерів.
А потім в цю брехню починають вірити. І приймають рішення. І вони виявляються неправильними.
Радують рузьгі. Що в раціях брешуть шо в них перешкоди на каналі, поламані машини, все добре, війна йде по плану. А на ділі - сциться виїхать на позицію щоб дістати далі ніж передній край. І плачеться потім по телефону умовній Марині що напевне він вже всьо, і путінпідарас гдє моя зп.
Бо укроп не далбайоб. Укроп злий, заряджений і бг. І шанс згоріти на роботі у Ваньки - 50/50. Як і в нас.
Тому що тебе або заєбашать, або - ні.
Текст без редактури.
#Чупік
Відпустка відгреміла досить швидко. Нічого надзвичайного не трапилось. Трішки потрігерився в готелі в Яремчі, але потім виявилось що добра половина оточуючих це командири дивізіонів, розвідники, піхотинці. Тому я тихенько посьорбав пивка і чудово відпочив з Пташечкою і Сарою. Малій дупі готель дуже сподобався і вона постановила що нам треба ще на кілька днів тут затриматись. Бо вдома немає басейна. Ми з Пташечеою цю ідею рішуче підтримали. Готель "Ведмежа Гора" - рекомендую. Чистота, комфорт, вишколений персонал, не всі гроші світу.
Далі було більше. Повернулись в Чернівці, там потусили решту відпустки. Я зрозумів що я став сімейним, або ж відлюдкуватим. Поки я вдома - я не хочу бачити, чути і взаємодіяти з іншими людьми. Внутрішній голос кричав і топав лапками: "шановний, ви блядь в отпуску, тусуйте з сім'єю". Але все таки з Бургером і його фройлян я побачився. А три єгеря придушили внутрішній голос що генерував докори.
Рекомендую бар 28/33 в Чернівцях. Душевно і по домашньому. Потім з друзяками пішли в БарDuck але попри кльовий музон, там якось не попіздєть. А ось в 28/33 якась особлива атмосфера. І всі схильні на попіздєть. Переспілкувався з усіма. Набухався як скотина. Бармен запакував мене в машину і повіз додому по закриттю.
Відпустка завжди тягнеться якось дивно. Спершу повільно, ще купа часу попереду. А потім - бааац. І відпуск скінчився.
З Че до Констахи я доїхав годин за 15. З Констахи до Че - я їхав 12 годин)))) причому обидві поїздки далися дуже легко. Певно я вже звик стирчати за кермом по 12 годин)) по бла бла кару нагріб пасажирів, і в Констаху їхав з двума синіми в гавно виховательками дитячого садочку. Було весело :-)
По прибуттю мене чекали нові новини: ми переїзджали в нове очко.
Про нього і буде наступний текст (і збір). Текст про пройобане майно і зраду. Але на відміну від Іванівського - ця двіжуха пройшла для піхоти лайтовіше.
Під час відпустки пограв в Sifu, Unravel 2, Cyberpunk 2077 і грульку про Май Літтл Поні))
Навчив Сару битись на мечах) трошки відгріб від неї)
#Чупік
Відпустка відгреміла досить швидко. Нічого надзвичайного не трапилось. Трішки потрігерився в готелі в Яремчі, але потім виявилось що добра половина оточуючих це командири дивізіонів, розвідники, піхотинці. Тому я тихенько посьорбав пивка і чудово відпочив з Пташечкою і Сарою. Малій дупі готель дуже сподобався і вона постановила що нам треба ще на кілька днів тут затриматись. Бо вдома немає басейна. Ми з Пташечеою цю ідею рішуче підтримали. Готель "Ведмежа Гора" - рекомендую. Чистота, комфорт, вишколений персонал, не всі гроші світу.
Далі було більше. Повернулись в Чернівці, там потусили решту відпустки. Я зрозумів що я став сімейним, або ж відлюдкуватим. Поки я вдома - я не хочу бачити, чути і взаємодіяти з іншими людьми. Внутрішній голос кричав і топав лапками: "шановний, ви блядь в отпуску, тусуйте з сім'єю". Але все таки з Бургером і його фройлян я побачився. А три єгеря придушили внутрішній голос що генерував докори.
Рекомендую бар 28/33 в Чернівцях. Душевно і по домашньому. Потім з друзяками пішли в БарDuck але попри кльовий музон, там якось не попіздєть. А ось в 28/33 якась особлива атмосфера. І всі схильні на попіздєть. Переспілкувався з усіма. Набухався як скотина. Бармен запакував мене в машину і повіз додому по закриттю.
Відпустка завжди тягнеться якось дивно. Спершу повільно, ще купа часу попереду. А потім - бааац. І відпуск скінчився.
З Че до Констахи я доїхав годин за 15. З Констахи до Че - я їхав 12 годин)))) причому обидві поїздки далися дуже легко. Певно я вже звик стирчати за кермом по 12 годин)) по бла бла кару нагріб пасажирів, і в Констаху їхав з двума синіми в гавно виховательками дитячого садочку. Було весело :-)
По прибуттю мене чекали нові новини: ми переїзджали в нове очко.
Про нього і буде наступний текст (і збір). Текст про пройобане майно і зраду. Але на відміну від Іванівського - ця двіжуха пройшла для піхоти лайтовіше.
Під час відпустки пограв в Sifu, Unravel 2, Cyberpunk 2077 і грульку про Май Літтл Поні))
Навчив Сару битись на мечах) трошки відгріб від неї)
В-П-У.
#Чупік
- Чупік, тут прийшла розпоряга, повідправляти сержантів в ТЦК щоб вони займались рекрутингом.
- Яких сержантів?
Ми обидва дещо натягнуто посміхаємось. По-перше: мій співрозмовник - сержант. Явно натякав на себе. По-друге: сержантів у нас майже не лишилось. Основна маса людей в нас благополучно потрьохсотилась, хтось втік в СЗЧ, хтось загинув. В нас залишилась купка людей які були раді вийти з села Нижня Залупа і тепер мали можливість бігати по полігону.
- Це тіпа “поповнення нема, йдіть когось собі надибайте і переконайте вступити до нас”?!
- Типу того.
- Вони взагалі в курсі, що рекрутинг 90% всіх підрозділів базується на одній єдиній фразі: “ви не потрапите в піхоту!”. Бо в умах обиватєля, піхота - це смерть. От тільки ти потрапив в списки піхоти, все - ти вмер-помер-убило, розпідарасило. А це неправда. В основном у нас люди вибувають по пораненням.
- Я вже бачу рекламний плакат і готовий слоган: ВСТУПАЙ ДО НАС! У НАС НЕ ВМИРАЮТЬ,У НАС - ТРЬОХСОТЯТЬСЯ.
Цього разу ми вже реготали в голос.
Всі розуміють що піхота це срака. Найкращі пригоди, найскладніші випробування і все це без тіні розуміння коли тебе підмінять. Всі кажуть що в житті немає справедливості, але в піхоті справедливість має від’ємне значення. Піхота це і складне випробування для командира. Ти можеш приймати вірні рішення, правильні рішення, але все одно хтось буде гинути чи зазнавати поранень (частенько з власної тупості, але то такоє). Тому єдине що лишається, це видати вдалий план і дати все що потрібно для його виконання. Але дуже часто для виконання задач тобі потрібні люди. А в тебе їх немає. Тобі їх ніким замінити, ніким поповнити. Або (що ще гірше) на поповнення тобі присилають якийсь “супер боєздатний” спєцназ підрозділ старих дідів, чи отказніків. І старший командир козиряє “я он роботу зробив, підкріплення вам організував”, а от ротні і комбати розуміють що кіна з цього не буде. Ці люди не здатні виконувати задачі. Єдине що вони можуть - сидіти по підвалам і скулити. Або ж кричати: “Там смерть, я їбав!”. Потолок професійних і вольових можливостей цих людей - сторожити другу лінію і ліниво її копати.
Верхній штаб лише дивиться на цифри штатки і бачить що у тебе в роті, нехай, 40 чоловік. Але піхоти з них - десять. Решта це управління і броня. По батальйону, генерал Ясєн Хуй, бачить купу людей що сидять в тилу. І йому пахую що це ПТРК, дроноводи, стройова, броня. Всіх в окопи, нахуй. Війна судного дня, нахуй. Що буде завтра - йому пахую і його не їбе. Йому головне сьогодні відстрілятись і виконать задачу. І доповісти.
Тому що доповідь це важливо. Бутусов, он, видав шикарну фразу: “Сунь Цзи написав трактат “Мистецтво війни”, а Збройні Сили України можуть написати свій трактат: “Мистецтво доповіді”.
ЗСУ дуже плотно просідає в плані піхоти. Як по якості, так і по кількості. Армія не навчилась берегти, держава не навчилась поповнювати, люди не навчились туди записуватись. Всі. Всі (включаючи мене, який сидить на КСП і гребе пиздяки лише епізодично) розказують шо: бля, нада записуватись в піхоту. Особливо смішно це чути від тих хто не в піхоті. Всі хто не в піхоті - більшість за хуй себе вкусить, але в піхоту не підуть. Бо вони теж свято впевнені що піхота це вмер-помер-убили.
Я інколи сумую за своїми буднями взводніка\ЗКРа. Але частіше радий що я вже не в тій сраці. Втеча з піхоти, це дуже дивна штука. З одного боку - ти радий що цей епізод життя скінчився. З другого - не вистачає двіжа.
Яке ж Остаточне Рішення(ТМ) по піхоті? Пан Сирський і всі генерали впевнені що в піхоту треба переводить всіх нахуй. Повитягати з тилу всіляких безполєзних кровосісь і закинути їх в піхтуру. Хай бігають. Але якісно прикіпівшого до свого місця підараса так просто ти з посади не переведеш. Та й це націлено більше на рядовий склад. Хоча багатьох старшин, сержантів, офіцерів можна було б закинуть на півроку в піхоту. Таке собі проф підтвердження придатності.
В ітогі в піхоту потрапляє всіляка тилова наволоч яка прикусила мінєта своєму начальству. Ну і купа середньої адекватності спєців. Артилеристи, водії тощо. Багато по зальоту.
#Чупік
- Чупік, тут прийшла розпоряга, повідправляти сержантів в ТЦК щоб вони займались рекрутингом.
- Яких сержантів?
Ми обидва дещо натягнуто посміхаємось. По-перше: мій співрозмовник - сержант. Явно натякав на себе. По-друге: сержантів у нас майже не лишилось. Основна маса людей в нас благополучно потрьохсотилась, хтось втік в СЗЧ, хтось загинув. В нас залишилась купка людей які були раді вийти з села Нижня Залупа і тепер мали можливість бігати по полігону.
- Це тіпа “поповнення нема, йдіть когось собі надибайте і переконайте вступити до нас”?!
- Типу того.
- Вони взагалі в курсі, що рекрутинг 90% всіх підрозділів базується на одній єдиній фразі: “ви не потрапите в піхоту!”. Бо в умах обиватєля, піхота - це смерть. От тільки ти потрапив в списки піхоти, все - ти вмер-помер-убило, розпідарасило. А це неправда. В основном у нас люди вибувають по пораненням.
- Я вже бачу рекламний плакат і готовий слоган: ВСТУПАЙ ДО НАС! У НАС НЕ ВМИРАЮТЬ,У НАС - ТРЬОХСОТЯТЬСЯ.
Цього разу ми вже реготали в голос.
Всі розуміють що піхота це срака. Найкращі пригоди, найскладніші випробування і все це без тіні розуміння коли тебе підмінять. Всі кажуть що в житті немає справедливості, але в піхоті справедливість має від’ємне значення. Піхота це і складне випробування для командира. Ти можеш приймати вірні рішення, правильні рішення, але все одно хтось буде гинути чи зазнавати поранень (частенько з власної тупості, але то такоє). Тому єдине що лишається, це видати вдалий план і дати все що потрібно для його виконання. Але дуже часто для виконання задач тобі потрібні люди. А в тебе їх немає. Тобі їх ніким замінити, ніким поповнити. Або (що ще гірше) на поповнення тобі присилають якийсь “супер боєздатний” спєцназ підрозділ старих дідів, чи отказніків. І старший командир козиряє “я он роботу зробив, підкріплення вам організував”, а от ротні і комбати розуміють що кіна з цього не буде. Ці люди не здатні виконувати задачі. Єдине що вони можуть - сидіти по підвалам і скулити. Або ж кричати: “Там смерть, я їбав!”. Потолок професійних і вольових можливостей цих людей - сторожити другу лінію і ліниво її копати.
Верхній штаб лише дивиться на цифри штатки і бачить що у тебе в роті, нехай, 40 чоловік. Але піхоти з них - десять. Решта це управління і броня. По батальйону, генерал Ясєн Хуй, бачить купу людей що сидять в тилу. І йому пахую що це ПТРК, дроноводи, стройова, броня. Всіх в окопи, нахуй. Війна судного дня, нахуй. Що буде завтра - йому пахую і його не їбе. Йому головне сьогодні відстрілятись і виконать задачу. І доповісти.
Тому що доповідь це важливо. Бутусов, он, видав шикарну фразу: “Сунь Цзи написав трактат “Мистецтво війни”, а Збройні Сили України можуть написати свій трактат: “Мистецтво доповіді”.
ЗСУ дуже плотно просідає в плані піхоти. Як по якості, так і по кількості. Армія не навчилась берегти, держава не навчилась поповнювати, люди не навчились туди записуватись. Всі. Всі (включаючи мене, який сидить на КСП і гребе пиздяки лише епізодично) розказують шо: бля, нада записуватись в піхоту. Особливо смішно це чути від тих хто не в піхоті. Всі хто не в піхоті - більшість за хуй себе вкусить, але в піхоту не підуть. Бо вони теж свято впевнені що піхота це вмер-помер-убили.
Я інколи сумую за своїми буднями взводніка\ЗКРа. Але частіше радий що я вже не в тій сраці. Втеча з піхоти, це дуже дивна штука. З одного боку - ти радий що цей епізод життя скінчився. З другого - не вистачає двіжа.
Яке ж Остаточне Рішення(ТМ) по піхоті? Пан Сирський і всі генерали впевнені що в піхоту треба переводить всіх нахуй. Повитягати з тилу всіляких безполєзних кровосісь і закинути їх в піхтуру. Хай бігають. Але якісно прикіпівшого до свого місця підараса так просто ти з посади не переведеш. Та й це націлено більше на рядовий склад. Хоча багатьох старшин, сержантів, офіцерів можна було б закинуть на півроку в піхоту. Таке собі проф підтвердження придатності.
В ітогі в піхоту потрапляє всіляка тилова наволоч яка прикусила мінєта своєму начальству. Ну і купа середньої адекватності спєців. Артилеристи, водії тощо. Багато по зальоту.
(Не)Фарт
#Чупік
Все хороше рано чи пізно закінчується. Все погане - теж. Все що раніше було легким - стане важким. Важке - неможливим.
Село Нижня Залупа було ще тією пригодою. В середньому солдат там існував близько 2х діб. За дві доби людина там або трьохсотилась і виходила. Або помирала. Постійний наплив штурмовіків, просто ненормальна кількість ФПВ дронів і як вишня на цьому торті смерті - 120й міномет (вірніше єбєйша їх кількість) який постійно гупав. Коли ставало нудно - прилітали збросчіки, лупив танк і падали пакети РСЗВ.
Везунчики хутко трьохсотились і виходили на евак. Ті ж кому не щастило - ставали важкими чи середніми і пересуватись не могли. Такі солдати мусили дожити до темноти, і по них приходила група евака. Група евака мала на озброєнні тачку від Браммер (піздаті тачки, рекомендую) і швидкі ноги. Евак хапав трьохсотого і бігли під ляпухами з міномета від підвалу до підвалу. В підвалі довго не почілиш - прилітав дрон і розносив його. Тому це був забіг.
Вся дорога по селу і від села була усіяна мотлохом виходящих, зброєю і трупами. Де не де траплялись поламані тачки Браммер. Одна лише наша рота залишила там 3 тачки. Там сям лежали броніки, каски, рюкзаки. Ходи - збирай. Безкоштовний воєнторг. Але майно це хуйня. Евак збирав більш важливе: живих і мертвих.
Евак бігав по маршруту і періодично пилососили жмурів і зброю. Зазвичай виносили своїх, зрідка - сусідів. Один раз навіть приволокли дохлого кацапа, який хуй пойми як здох у нас в тилу. Потім евак згружали трьохсотих і жмурів на точці перегрузу, і там їх підбирала БМП. Поранені сиділи в підвалах, трупи лежали зверху на вулиці. Прилітала беха і всі хутко вилізали на броню, а такелажники що сиділи на БМП - хутко розвантажували і завантажували машину. Потім трамбували трьохсотих і трупів. На все про все було до двох хвилин. Потім БМП мала підвищений ризик згоріти.
Машина не завжди забирала і не завжди розвантажувала все що мала. Над головой пролітав ПТУР, чи падала міна поруч - мєхвод кричав дурним голосом і коробка тікала. Ті ж хто не встих залізти - проводжали машину сумними поглядами. Невідомо коли та машина буде. І невідомо чи буде наступна машина взагалі. Особливо приреченими поглядами таку уйобуючу маршрутку проводжали важкі 300 які не могли вийти самі. А тачкой з села їх ніхто не вивезе. Кілька розбомбляних тачок з трупами валялись на дорозі з села в тил. З деяких з них поранені злазили, проповзали певну відстань і там то їх і наздоганяли підарські зкиди. Якщо вам дуже подобаються відео з дронів де підари дохнуть, повзають в кишках і молять пілота про милосердя - в кацапів повно аналогічних.
БМП вже звично зарулювала в село. Вигрузилась, трьохсотих на точці не було, і машина рвонула назад. Вже на виїзді з села в борт залетіла ФПВшка. Вибухом знесло всіх хто сидів на броні. Мєхвод проявив чудеса акробатики і вискочив з машини в один стрибок. Палаюча броня заглохла, але все що котилася далі. Одного з тіпів вибухом кинуло наперед машини. І та на нього наїхала і зупинилась. Загупав міномет. Всі розбіглися. Броня розгорілась і здетонував БК. Їбануло знатно.
Командир машини передав в радєйку що всі живі окрім одного тіпа. Того на якого наїхала БМП.
-доооопоооомоооожііііть!
Голос лунав зі сторони машини в якій ще потріскували набої з кулемета. Як виявилось Саньок (най буде так) лишився живий. Машина наїхала йому на ногу, вибухнула. Його добряче обпекло вогнем і гусянка зламала йому ногу. Екіпаж машини хутко надав допомогу і почав відкопувати його з-під горящої машини. Час від часу їх зганяв міномет, якому не подобалося, що укропи все ще живі.
За годину вони видовбали Санька з твердої землі. Зварганили з лайна і патиків ноші і понесли. Евак чекав поки вони вийдуть за радіус ураження ФПВх. ФПВхи періодично намагались забомбити новоутворену групу еваку. З третього разу дрон таки долетів до наших і уєбав в самому центрі групи.
#Чупік
Все хороше рано чи пізно закінчується. Все погане - теж. Все що раніше було легким - стане важким. Важке - неможливим.
Село Нижня Залупа було ще тією пригодою. В середньому солдат там існував близько 2х діб. За дві доби людина там або трьохсотилась і виходила. Або помирала. Постійний наплив штурмовіків, просто ненормальна кількість ФПВ дронів і як вишня на цьому торті смерті - 120й міномет (вірніше єбєйша їх кількість) який постійно гупав. Коли ставало нудно - прилітали збросчіки, лупив танк і падали пакети РСЗВ.
Везунчики хутко трьохсотились і виходили на евак. Ті ж кому не щастило - ставали важкими чи середніми і пересуватись не могли. Такі солдати мусили дожити до темноти, і по них приходила група евака. Група евака мала на озброєнні тачку від Браммер (піздаті тачки, рекомендую) і швидкі ноги. Евак хапав трьохсотого і бігли під ляпухами з міномета від підвалу до підвалу. В підвалі довго не почілиш - прилітав дрон і розносив його. Тому це був забіг.
Вся дорога по селу і від села була усіяна мотлохом виходящих, зброєю і трупами. Де не де траплялись поламані тачки Браммер. Одна лише наша рота залишила там 3 тачки. Там сям лежали броніки, каски, рюкзаки. Ходи - збирай. Безкоштовний воєнторг. Але майно це хуйня. Евак збирав більш важливе: живих і мертвих.
Евак бігав по маршруту і періодично пилососили жмурів і зброю. Зазвичай виносили своїх, зрідка - сусідів. Один раз навіть приволокли дохлого кацапа, який хуй пойми як здох у нас в тилу. Потім евак згружали трьохсотих і жмурів на точці перегрузу, і там їх підбирала БМП. Поранені сиділи в підвалах, трупи лежали зверху на вулиці. Прилітала беха і всі хутко вилізали на броню, а такелажники що сиділи на БМП - хутко розвантажували і завантажували машину. Потім трамбували трьохсотих і трупів. На все про все було до двох хвилин. Потім БМП мала підвищений ризик згоріти.
Машина не завжди забирала і не завжди розвантажувала все що мала. Над головой пролітав ПТУР, чи падала міна поруч - мєхвод кричав дурним голосом і коробка тікала. Ті ж хто не встих залізти - проводжали машину сумними поглядами. Невідомо коли та машина буде. І невідомо чи буде наступна машина взагалі. Особливо приреченими поглядами таку уйобуючу маршрутку проводжали важкі 300 які не могли вийти самі. А тачкой з села їх ніхто не вивезе. Кілька розбомбляних тачок з трупами валялись на дорозі з села в тил. З деяких з них поранені злазили, проповзали певну відстань і там то їх і наздоганяли підарські зкиди. Якщо вам дуже подобаються відео з дронів де підари дохнуть, повзають в кишках і молять пілота про милосердя - в кацапів повно аналогічних.
БМП вже звично зарулювала в село. Вигрузилась, трьохсотих на точці не було, і машина рвонула назад. Вже на виїзді з села в борт залетіла ФПВшка. Вибухом знесло всіх хто сидів на броні. Мєхвод проявив чудеса акробатики і вискочив з машини в один стрибок. Палаюча броня заглохла, але все що котилася далі. Одного з тіпів вибухом кинуло наперед машини. І та на нього наїхала і зупинилась. Загупав міномет. Всі розбіглися. Броня розгорілась і здетонував БК. Їбануло знатно.
Командир машини передав в радєйку що всі живі окрім одного тіпа. Того на якого наїхала БМП.
-доооопоооомоооожііііть!
Голос лунав зі сторони машини в якій ще потріскували набої з кулемета. Як виявилось Саньок (най буде так) лишився живий. Машина наїхала йому на ногу, вибухнула. Його добряче обпекло вогнем і гусянка зламала йому ногу. Екіпаж машини хутко надав допомогу і почав відкопувати його з-під горящої машини. Час від часу їх зганяв міномет, якому не подобалося, що укропи все ще живі.
За годину вони видовбали Санька з твердої землі. Зварганили з лайна і патиків ноші і понесли. Евак чекав поки вони вийдуть за радіус ураження ФПВх. ФПВхи періодично намагались забомбити новоутворену групу еваку. З третього разу дрон таки долетів до наших і уєбав в самому центрі групи.
Воїн одного бою.
#Чупік
Воїни одного бою є в кожному підрозділі. Вони залітають на будь яку двіжуху. Їх глибоко похуй куди йти, чи є БРка, яке прикриття і т.д.
Їх цікавить тільки: шо там з еваком?!
Ці воїни завжди добросовісно виконують свої задачі. Але - недовго.
ВОБи залітають, миттєво трьохсотяться (зазвичай легко) і так же миттєво виходять. Мов: я прокукурікав, а там хоч і не розсвітай.
Крайній раз ми зайшли на двіж на 1 (один, Карл) день і мій ВОБівець ззів випадковий зкид з мавіка. Чесно відстояв день на посту, і по вечору поїхав лікуватись. Це його третє поранення. У сусідів, його колега має вже 6. В сусідньому баті - є тіп в якого сім поранень
Вони трьохсотяться будь де, і зазвичай протягом доби після заходу. Інколи всі жартують що вони самі бігають за підарськими збросами, щоб затрьохсотитись. А коли йде обговорення задачі ВОБ каже: та хулі тут дєлов. Отут трьохсотимся і дамой.
Інший підвид ВОБівця: СЗЧшнік-Бумеранг. Він залітає на двіж. Робить, часто, неймовірні речі, а потім каже "камандір, шото я єбав" і драпає на місяць в сзч.
П.С.: кацап у нас лізе. Повільно, але впевнено. Поки не нарветься на якогось яйцатого піхотинця. Недавно 4 руцкіх натрапили на такого. Результат - 1 200, трьох загнав в хату, закидав гранатами, навалив їм з пекача, який перед цим забрав в жмура підарського, в ітогі ми через сусідів вийшли по радєйці на нього і відігнали від хатки. Хатку склали ФПВшкой.
Нєхуй цих підарів сцятись. Вони як получать пізди - одразу розбігаються. Яйцаті штурмовічки в них є. Але дуже й дуже мало.
#Чупік
Воїни одного бою є в кожному підрозділі. Вони залітають на будь яку двіжуху. Їх глибоко похуй куди йти, чи є БРка, яке прикриття і т.д.
Їх цікавить тільки: шо там з еваком?!
Ці воїни завжди добросовісно виконують свої задачі. Але - недовго.
ВОБи залітають, миттєво трьохсотяться (зазвичай легко) і так же миттєво виходять. Мов: я прокукурікав, а там хоч і не розсвітай.
Крайній раз ми зайшли на двіж на 1 (один, Карл) день і мій ВОБівець ззів випадковий зкид з мавіка. Чесно відстояв день на посту, і по вечору поїхав лікуватись. Це його третє поранення. У сусідів, його колега має вже 6. В сусідньому баті - є тіп в якого сім поранень
Вони трьохсотяться будь де, і зазвичай протягом доби після заходу. Інколи всі жартують що вони самі бігають за підарськими збросами, щоб затрьохсотитись. А коли йде обговорення задачі ВОБ каже: та хулі тут дєлов. Отут трьохсотимся і дамой.
Інший підвид ВОБівця: СЗЧшнік-Бумеранг. Він залітає на двіж. Робить, часто, неймовірні речі, а потім каже "камандір, шото я єбав" і драпає на місяць в сзч.
П.С.: кацап у нас лізе. Повільно, але впевнено. Поки не нарветься на якогось яйцатого піхотинця. Недавно 4 руцкіх натрапили на такого. Результат - 1 200, трьох загнав в хату, закидав гранатами, навалив їм з пекача, який перед цим забрав в жмура підарського, в ітогі ми через сусідів вийшли по радєйці на нього і відігнали від хатки. Хатку склали ФПВшкой.
Нєхуй цих підарів сцятись. Вони як получать пізди - одразу розбігаються. Яйцаті штурмовічки в них є. Але дуже й дуже мало.
Запах багаття
#Чупік
Я вийшов з бліндажика і пішов до дерева перевірити якість поливу місцевих бур'янів. Викопувати людську парашу не хотілося. Тут давно ніхто не жив, нас тут ще жодного разу не пиздили артою. Тому я думав собі що кацап нас не знайшов. Ну або знайшов і йому на нас було похуй. Але влашовувати тут розкопки і велике будівництво я не хотів. Раптом нас ще не знайшли? Я вже йшов назад як побачив палаюче поле. Воно лише світилось на горизонті. Світилось крізь хмару диму. Цей дим дійшов вже й до нас. Але пахнув він не горілим полем. Цей дим мав аромат палаючого дерева.
Запах багаття з дерева часто асоціювався у мене з шашличками, кастріком (одна давня подруга називала так вогнище), дачею, каміном (камін був у друзяки, не у мене, хник). Зазвичай це був якийсь приємний спогад про тишу, дозвілля і чіл.
Запах же армійського багаття завжди був пересраний спалюваною клейонкою, тушняком і смородом з твоєї нори.
А тут був саме цей домашній запах. Звуки стрільби і розривів затихли на якусь мить. І лише сіре вечірнє небо. І полоска горящого поля. І запах домашнього багаття.
Але це було не багаття. Це горіло село поруч. Тепле повітрі стало ще теплішим. Адже десь там, над палаючим селом літали квадрокоптери і роздували полум'я своїми пропеллерами. Росіяни успішно закріпились в селі. Але з просуванням вглиб у них почалися певні проблеми.
Вони намагались застрибнути в хати які рознесла їх же арта перед цим. А коли вони знаходили якийсь підвал - в нього одразу ж залітали ФПВшки.
В перший день кацапи проєбали взвод убитими. На другий день - теж взвод. Далі вже до них щось дійшло і вони вже не бігали такими толпами. Тому вкладали по відділенню на день.
І це ще жоден не добіг до наших позицій.
А село продовжувало горіти. Я постійно дивуюсь чому там ще горіти? Воно горить вже місяць. З дрона видно лише пусті коробки з попелом всередині. Але дим так і йшов з села. І він приємно пахнув дровами.
#Чупік
Я вийшов з бліндажика і пішов до дерева перевірити якість поливу місцевих бур'янів. Викопувати людську парашу не хотілося. Тут давно ніхто не жив, нас тут ще жодного разу не пиздили артою. Тому я думав собі що кацап нас не знайшов. Ну або знайшов і йому на нас було похуй. Але влашовувати тут розкопки і велике будівництво я не хотів. Раптом нас ще не знайшли? Я вже йшов назад як побачив палаюче поле. Воно лише світилось на горизонті. Світилось крізь хмару диму. Цей дим дійшов вже й до нас. Але пахнув він не горілим полем. Цей дим мав аромат палаючого дерева.
Запах багаття з дерева часто асоціювався у мене з шашличками, кастріком (одна давня подруга називала так вогнище), дачею, каміном (камін був у друзяки, не у мене, хник). Зазвичай це був якийсь приємний спогад про тишу, дозвілля і чіл.
Запах же армійського багаття завжди був пересраний спалюваною клейонкою, тушняком і смородом з твоєї нори.
А тут був саме цей домашній запах. Звуки стрільби і розривів затихли на якусь мить. І лише сіре вечірнє небо. І полоска горящого поля. І запах домашнього багаття.
Але це було не багаття. Це горіло село поруч. Тепле повітрі стало ще теплішим. Адже десь там, над палаючим селом літали квадрокоптери і роздували полум'я своїми пропеллерами. Росіяни успішно закріпились в селі. Але з просуванням вглиб у них почалися певні проблеми.
Вони намагались застрибнути в хати які рознесла їх же арта перед цим. А коли вони знаходили якийсь підвал - в нього одразу ж залітали ФПВшки.
В перший день кацапи проєбали взвод убитими. На другий день - теж взвод. Далі вже до них щось дійшло і вони вже не бігали такими толпами. Тому вкладали по відділенню на день.
І це ще жоден не добіг до наших позицій.
А село продовжувало горіти. Я постійно дивуюсь чому там ще горіти? Воно горить вже місяць. З дрона видно лише пусті коробки з попелом всередині. Але дим так і йшов з села. І він приємно пахнув дровами.
#Чупік
Він дивився в вікно і бачив ротного що біг за ними. Ротний махав рукою і щось кричав про 2000 грн. Олег помахав рукою у відповідь і промовив: падла, пішов нахуй.
Учєбка города М була досить специфічною. Вчили на от'єбісь. Зате можна було за 1000 грн проїбатись на вихідні. Олег двічі пройобувався за весь період навчання. Але гроші обіцяв віддати після ЗП. Хто ж винен що ЗП прийшло за 2 дні до від'їзду в бригаду?!
Тепер ротний біг за машиною, сподіваючись що той викине їх з кишень, чи на ходу надіктував би тому картку? Хуй його знає.
Він дивився в вікно і бачив ротного що біг за ними. Ротний махав рукою і щось кричав про 2000 грн. Олег помахав рукою у відповідь і промовив: падла, пішов нахуй.
Учєбка города М була досить специфічною. Вчили на от'єбісь. Зате можна було за 1000 грн проїбатись на вихідні. Олег двічі пройобувався за весь період навчання. Але гроші обіцяв віддати після ЗП. Хто ж винен що ЗП прийшло за 2 дні до від'їзду в бригаду?!
Тепер ротний біг за машиною, сподіваючись що той викине їх з кишень, чи на ходу надіктував би тому картку? Хуй його знає.
Полювання на кацапів
#Чупік
- Вже 2 ночі в посадці навпроти видно як бродять підараси!
Сержант був щасливий, задоволений, а в очах горів вогонь. Давай, каже, бери свій теплоприціл, мені передадуть мою снайперку з теплом. І підем когось уб’єм!
Мені така ідея сподобалась. Сидіти і нудитись на ксп мені вже остогидло, а тут яка ніяка пригода. Певні сумніви були, бо дрони в тому місці не фіксували переміщень останнім часом, але раптом ті жужжащі фашисти не бачать те, що бачить піхота? Хоча я знаю стару аксіому… “Піхота - пиздить”. Чорт, я був одним з її співавторів і популяризаторів. Але ідея піти й когось прихуярить - перекривала мінуси. Та й по позиціям бродити було потрібно. А тут прямо 2 в 1.
Коліматор полетів в сторону, на його місце став містер “Я_Коштую_Дохуя_Грошей” Арчер. Накрутив глушник на дгк. Мій брелок перетворився з компактного сікубішного карабіну - на весло яке важить добру тонну. Взявши коробку від піци (зробити тепловий екран) я плигнув в баггі і водій помчав мене і пару мішків ніштяків на позиції.
Ніч була теплою і ясною. На горизонті палав Торецьк. Чорт, треба якось придумати як захоплювати зображення з НПВСа, коли війна десь там далеко - вона виглядає дуже гарно. Особливо в білому чи зеленому фосфорі. А тут ще й щось горить. Ляпота. Ну, доки ти не опиняєшся в тому місці де щось горить…
Баггі ловко летіла по польовій дорозі, водій вже по пам’яті оминав ляпухи від прильотів і підминав маленькими колесами гілляча яке ті натрусили за день. Гудів двигун, гудів реб, гуділа їбана рація бо як завжди ретрік накрився геніталіями.
- Дві малих і я на точці.
- Плююююююс.- прошипіла гарнітура.
Літаючи на цьому пекельному тарантасі я завжди шкодую що сідушка не має пасків безпеки. Вилетіти з баггі було як раз плюнути. Всі хто колись на ній їздили засвоїли що потрібно застібати каску. Бо буде як минулого разу.
Машинка влетіла під дерева, я вистрибнув з неї і вхопивши ружжо мого колеги - побіг на точку зустрічі. Водій хвацько поскидав мішки і як тільки мої ноги торкнулися землі машина загарчала і попленталася подалі звідси. Зазвичай вночі нас не пиздили, але я ніколи не хотів стати тим хлопцем який помре в “тиху годину”. Я забіг в бліндажик і там сидів мій напарник. Віддав йому білого мішка з якого стирчало дуло .308го калібру. Він витяг гвинтівку, щось потицяв, поклацав, зарядив ружжо і каже: ну, пішли шукати місце.
Взяв в руки палатку:
- А цим ми зробим собі навєсік. Шоб підар в теплак не побачив.
- Всмислі? Кажу. Там немає уютного дотіка?
- Нє, та там окопчик. Зробим кришу і заєбісь.
Я вередливо зморщив моську - фу, як некультурно. Стріляти з необладнаної позиції. В свій час я добряче засвоїв уроки снайперства в окопному двіжі авдоса в 17м. І як не зловити кулю в єбало бо ти олень. Ну ладна. Піхота все одно бродить поверху і якось не вмирає серед ночі.
Причапали на місце: тут.
Стоячи, в НПВС, відкривався чудовий вид на підарський заповідник. Залізли в окопчики, продерлись через гілля. Поставили ружжо… іііііііі…. Ніхуя не видно. Лише верхівки дерев вилискували в тєплак. Стоячи було видно добре, а з рівня землі було видно кущі, горб перед носом і тотальне ніхуя.
- Бля, треба було тут роздивитися вдень…
Регочучи як дурні і відбиваючи фейспалми, ми повернулись назад. Почухали макітру, покурили і вирішили піти до піхоти. Ті якраз доробили нормальну вогневу. І їм добре - почергуєм за них. І нам - буде гарне місце для полювання. Розклали пасочки. Дивлюсь в арчера - темно як в сраці. Ніхуя не видно. Взяв ружжо напарника - все видно як на долоні. Хм… почав тикати режими, хуїми, РОІ… ніфіга. Поки напарник вичікував свою жертву я таки знайшов в чому була проблема. Підкрутив яскравість нічного режиму - та дааааа. Все чудово видно.
Глянув на годинник: перша. Якраз є час пробігтись позиціями. Кинувши напарника на поталу піхоті - зробив рейд. Потикав пальцями, тут переробить, тут хуйня, тут заєбісь, красавчики. Повернувся. Напарник вже з ружжом в зубах сидить на виході.
#Чупік
- Вже 2 ночі в посадці навпроти видно як бродять підараси!
Сержант був щасливий, задоволений, а в очах горів вогонь. Давай, каже, бери свій теплоприціл, мені передадуть мою снайперку з теплом. І підем когось уб’єм!
Мені така ідея сподобалась. Сидіти і нудитись на ксп мені вже остогидло, а тут яка ніяка пригода. Певні сумніви були, бо дрони в тому місці не фіксували переміщень останнім часом, але раптом ті жужжащі фашисти не бачать те, що бачить піхота? Хоча я знаю стару аксіому… “Піхота - пиздить”. Чорт, я був одним з її співавторів і популяризаторів. Але ідея піти й когось прихуярить - перекривала мінуси. Та й по позиціям бродити було потрібно. А тут прямо 2 в 1.
Коліматор полетів в сторону, на його місце став містер “Я_Коштую_Дохуя_Грошей” Арчер. Накрутив глушник на дгк. Мій брелок перетворився з компактного сікубішного карабіну - на весло яке важить добру тонну. Взявши коробку від піци (зробити тепловий екран) я плигнув в баггі і водій помчав мене і пару мішків ніштяків на позиції.
Ніч була теплою і ясною. На горизонті палав Торецьк. Чорт, треба якось придумати як захоплювати зображення з НПВСа, коли війна десь там далеко - вона виглядає дуже гарно. Особливо в білому чи зеленому фосфорі. А тут ще й щось горить. Ляпота. Ну, доки ти не опиняєшся в тому місці де щось горить…
Баггі ловко летіла по польовій дорозі, водій вже по пам’яті оминав ляпухи від прильотів і підминав маленькими колесами гілляча яке ті натрусили за день. Гудів двигун, гудів реб, гуділа їбана рація бо як завжди ретрік накрився геніталіями.
- Дві малих і я на точці.
- Плююююююс.- прошипіла гарнітура.
Літаючи на цьому пекельному тарантасі я завжди шкодую що сідушка не має пасків безпеки. Вилетіти з баггі було як раз плюнути. Всі хто колись на ній їздили засвоїли що потрібно застібати каску. Бо буде як минулого разу.
Машинка влетіла під дерева, я вистрибнув з неї і вхопивши ружжо мого колеги - побіг на точку зустрічі. Водій хвацько поскидав мішки і як тільки мої ноги торкнулися землі машина загарчала і попленталася подалі звідси. Зазвичай вночі нас не пиздили, але я ніколи не хотів стати тим хлопцем який помре в “тиху годину”. Я забіг в бліндажик і там сидів мій напарник. Віддав йому білого мішка з якого стирчало дуло .308го калібру. Він витяг гвинтівку, щось потицяв, поклацав, зарядив ружжо і каже: ну, пішли шукати місце.
Взяв в руки палатку:
- А цим ми зробим собі навєсік. Шоб підар в теплак не побачив.
- Всмислі? Кажу. Там немає уютного дотіка?
- Нє, та там окопчик. Зробим кришу і заєбісь.
Я вередливо зморщив моську - фу, як некультурно. Стріляти з необладнаної позиції. В свій час я добряче засвоїв уроки снайперства в окопному двіжі авдоса в 17м. І як не зловити кулю в єбало бо ти олень. Ну ладна. Піхота все одно бродить поверху і якось не вмирає серед ночі.
Причапали на місце: тут.
Стоячи, в НПВС, відкривався чудовий вид на підарський заповідник. Залізли в окопчики, продерлись через гілля. Поставили ружжо… іііііііі…. Ніхуя не видно. Лише верхівки дерев вилискували в тєплак. Стоячи було видно добре, а з рівня землі було видно кущі, горб перед носом і тотальне ніхуя.
- Бля, треба було тут роздивитися вдень…
Регочучи як дурні і відбиваючи фейспалми, ми повернулись назад. Почухали макітру, покурили і вирішили піти до піхоти. Ті якраз доробили нормальну вогневу. І їм добре - почергуєм за них. І нам - буде гарне місце для полювання. Розклали пасочки. Дивлюсь в арчера - темно як в сраці. Ніхуя не видно. Взяв ружжо напарника - все видно як на долоні. Хм… почав тикати режими, хуїми, РОІ… ніфіга. Поки напарник вичікував свою жертву я таки знайшов в чому була проблема. Підкрутив яскравість нічного режиму - та дааааа. Все чудово видно.
Глянув на годинник: перша. Якраз є час пробігтись позиціями. Кинувши напарника на поталу піхоті - зробив рейд. Потикав пальцями, тут переробить, тут хуйня, тут заєбісь, красавчики. Повернувся. Напарник вже з ружжом в зубах сидить на виході.