Forwarded from Верховний Суд
Якщо слідчий суддя постановив ухвалу, яка не передбачена КПК України, апеляційний суд не може відмовити в перевірці її законності – ВС
Законність і обґрунтованість рішень слідчого судді, прийнятих на досудовому розслідуванні, може бути забезпечена можливістю їх оскарження в апеляційному порядку. Тому право на оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування, передбачене КПК України, є важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження та процесуальним інструментом виправлення судової помилки на цьому етапі кримінального провадження.
Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 757/27041/21-к (провадження № 51-3781км21).
Як зазначено в постанові ККС ВС, перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах 1 та 2 ст. 309 КПК України. Це ухвали, що стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження за нею.
Частина 3 ст. 309 КПК України встановлює, що інші ухвали слідчого судді, ніж зазначені в цій статті, оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. Тобто в разі незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність останніх підлягає перевірці судом першої інстанції під час підготовчого провадження.
Крім того, у постанові від 12 жовтня 2017 року у справі № 757/49263/15-к Верховний Суд України сформулював висновок про те, що в разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч. 3 ст. 309 КПК України, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК України. Аналогічні правові позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17 та 243/6674/17-к.
Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 757/27041/21-к можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105190837.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #ККС_ВС #КПК #правова_позиція #слідчий_суддя #ухвала_слідчого_судді #повноваження_слідчого_судді #апеляційне_оскарження
Законність і обґрунтованість рішень слідчого судді, прийнятих на досудовому розслідуванні, може бути забезпечена можливістю їх оскарження в апеляційному порядку. Тому право на оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування, передбачене КПК України, є важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження та процесуальним інструментом виправлення судової помилки на цьому етапі кримінального провадження.
Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 757/27041/21-к (провадження № 51-3781км21).
Як зазначено в постанові ККС ВС, перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах 1 та 2 ст. 309 КПК України. Це ухвали, що стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження за нею.
Частина 3 ст. 309 КПК України встановлює, що інші ухвали слідчого судді, ніж зазначені в цій статті, оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. Тобто в разі незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність останніх підлягає перевірці судом першої інстанції під час підготовчого провадження.
Крім того, у постанові від 12 жовтня 2017 року у справі № 757/49263/15-к Верховний Суд України сформулював висновок про те, що в разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч. 3 ст. 309 КПК України, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК України. Аналогічні правові позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17 та 243/6674/17-к.
Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 757/27041/21-к можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105190837.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #ККС_ВС #КПК #правова_позиція #слідчий_суддя #ухвала_слідчого_судді #повноваження_слідчого_судді #апеляційне_оскарження
Forwarded from Верховний Суд
Позиція КАС ВС щодо сплати судового збору за звернення із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення
Представник позивача оскаржив до Верховного Суду ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги. Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що скаржник у встановлений судом у попередній ухвалі строк не усунув недоліків апеляційної скарги шляхом надання до суду документа про сплату судового збору чи доказів наявності пільг щодо його сплати.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник, зокрема, зазначив, що Законом України «Про судовий збір» не передбачено вимоги щодо сплати судового збору за звернення із заявою в порядку ст. 382 КАС України (щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, касаційну скаргу представника позивача задовольнив, ухвалу суду апеляційної інстанції скасував і направив справу до цього суду для продовження розгляду.
Суд зазначив, що вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені в ст. 296 КАС України, а розміри ставок судового збору стосовно документів, за подання яких справляється судовий збір, визначені в ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
КАС ВС врахував, що зі змісту ст. 4 зазначеного Закону вбачається, що розміри ставок судового збору залежать від характеристики об’єкта справляння – позовна заява, скарга чи інша заява (у деяких випадках – у поєднанні з характеристикою суб’єкта, який звертається до суду), однак приписами цієї статті не передбачено ставки судового збору за звернення із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення.
З огляду на це колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності законодавчо встановлених ставок судового збору за звернення до суду із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення на позивача не поширюється обов’язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, а тому, відповідно, і з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, прийнятої за результатами її розгляду.
Верховний Суд нагадав, що особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип стосовно обов’язковості судового рішення, закріплений у п. 9 ч. 1 ст. 129-1 Основного Закону України, звільняється від сплати судового збору за зверненням до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов’язок сплати такого збору.
При цьому одним зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя є обов’язковість виконання судового рішення, що виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов’язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень); виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним; для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Постанова Верховного Суду від 5 травня 2022 року у справі № 520/9769/19 (адміністративне провадження № К/9901/47675/21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104191425.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КАС_ВС #правова_позиція #судовий_збір
Представник позивача оскаржив до Верховного Суду ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги. Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що скаржник у встановлений судом у попередній ухвалі строк не усунув недоліків апеляційної скарги шляхом надання до суду документа про сплату судового збору чи доказів наявності пільг щодо його сплати.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник, зокрема, зазначив, що Законом України «Про судовий збір» не передбачено вимоги щодо сплати судового збору за звернення із заявою в порядку ст. 382 КАС України (щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, касаційну скаргу представника позивача задовольнив, ухвалу суду апеляційної інстанції скасував і направив справу до цього суду для продовження розгляду.
Суд зазначив, що вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені в ст. 296 КАС України, а розміри ставок судового збору стосовно документів, за подання яких справляється судовий збір, визначені в ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
КАС ВС врахував, що зі змісту ст. 4 зазначеного Закону вбачається, що розміри ставок судового збору залежать від характеристики об’єкта справляння – позовна заява, скарга чи інша заява (у деяких випадках – у поєднанні з характеристикою суб’єкта, який звертається до суду), однак приписами цієї статті не передбачено ставки судового збору за звернення із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення.
З огляду на це колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності законодавчо встановлених ставок судового збору за звернення до суду із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення на позивача не поширюється обов’язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, а тому, відповідно, і з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, прийнятої за результатами її розгляду.
Верховний Суд нагадав, що особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип стосовно обов’язковості судового рішення, закріплений у п. 9 ч. 1 ст. 129-1 Основного Закону України, звільняється від сплати судового збору за зверненням до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов’язок сплати такого збору.
При цьому одним зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя є обов’язковість виконання судового рішення, що виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов’язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень); виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним; для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Постанова Верховного Суду від 5 травня 2022 року у справі № 520/9769/19 (адміністративне провадження № К/9901/47675/21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104191425.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КАС_ВС #правова_позиція #судовий_збір
Forwarded from Верховний Суд
Забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Мін’юсту не допускається – об’єднана палата КГС ВС
Кооператив звернувся з позовом про скасування наказу Міністерства юстиції України. Також позивач подав заяву про забезпечення позову в цій справі шляхом:
– зупинення дії наказу до вирішення справи по суті;
– заборони Мін’юсту та/або його структурним підрозділам до вирішення справи по суті вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу, зокрема через унесення відповідних записів про скасування реєстраційних дій до ЄДРЮОФОПГФ.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, заяву про забезпечення позову задоволено частково й ужито заходів забезпечення позову, а саме зупинено дію наказу й заборонено Мін’юсту та/або його структурним підрозділам до вирішення справи по суті вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу, зокрема шляхом заборони Мін’юсту скасовувати реєстраційну дію в ЄДРЮОФОПГФ від 12 лютого 2021 року, окрім проведення скасування реєстраційних дій, що здійснюється на підставі рішення суду. В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судові рішення скасовано в частині, що стосується зупинення дії наказу Мін’юсту, й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу. В іншій частині судові рішення залишено без змін. Правова позиція об’єднаної палати КГС ВС ґрунтується на такому.
Визначений ч. 1 ст. 137 ГПК України (в редакції, чинній із 8 лютого 2020 року) вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених законами України або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
КГС ВС дійшов висновку, що в спорі про скасування наказу Мін’юсту, прийнятого за наслідками розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін’юсту щодо реєстраційної дії (відмови у її вчиненні) відповідно до законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» і «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ужиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії наказу Мін’юсту, не допускається. Цей захід не належить до вичерпного переліку видів заходів забезпечення позову згідно із ч. 1 ст. 137 ГПК України: він прямо не передбачений ні процесуальним законом, ні міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Такий захід забезпечення позову, як заборона вчинення реєстраційних дій шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу Мін’юсту, вміщує два заходи забезпечення позову, тотожні за змістом і цілям, один із яких не передбачений ні українським законодавством, ні міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. А тому наведене формулювання ускладнює сприйняття та застосування цього заходу через зайвий елемент – тотожний захід забезпечення позову. Натомість установлена законом заборона вчинення реєстраційних дій є зрозумілим, самодостатнім та передбаченим законом заходом забезпечення позову у спорі про скасування наказу Мін’юсту. Крім того, формулювання заходу забезпечення позову «заборона вчинення реєстраційних дій шляхом зупинення дії відповідного наказу» також не відповідає жодному з передбачених законом заходів забезпечення позову.
З текстом постанови об’єднаної палати КГС ВС від 15 липня 2022 року у справі № 910/4445/21 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105636953.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #практика_ВС #правова_позиція #судова_практика #скасування_наказу #забезпечення_позову
Кооператив звернувся з позовом про скасування наказу Міністерства юстиції України. Також позивач подав заяву про забезпечення позову в цій справі шляхом:
– зупинення дії наказу до вирішення справи по суті;
– заборони Мін’юсту та/або його структурним підрозділам до вирішення справи по суті вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу, зокрема через унесення відповідних записів про скасування реєстраційних дій до ЄДРЮОФОПГФ.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, заяву про забезпечення позову задоволено частково й ужито заходів забезпечення позову, а саме зупинено дію наказу й заборонено Мін’юсту та/або його структурним підрозділам до вирішення справи по суті вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу, зокрема шляхом заборони Мін’юсту скасовувати реєстраційну дію в ЄДРЮОФОПГФ від 12 лютого 2021 року, окрім проведення скасування реєстраційних дій, що здійснюється на підставі рішення суду. В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судові рішення скасовано в частині, що стосується зупинення дії наказу Мін’юсту, й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу. В іншій частині судові рішення залишено без змін. Правова позиція об’єднаної палати КГС ВС ґрунтується на такому.
Визначений ч. 1 ст. 137 ГПК України (в редакції, чинній із 8 лютого 2020 року) вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених законами України або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
КГС ВС дійшов висновку, що в спорі про скасування наказу Мін’юсту, прийнятого за наслідками розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін’юсту щодо реєстраційної дії (відмови у її вчиненні) відповідно до законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» і «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ужиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії наказу Мін’юсту, не допускається. Цей захід не належить до вичерпного переліку видів заходів забезпечення позову згідно із ч. 1 ст. 137 ГПК України: він прямо не передбачений ні процесуальним законом, ні міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Такий захід забезпечення позову, як заборона вчинення реєстраційних дій шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу Мін’юсту, вміщує два заходи забезпечення позову, тотожні за змістом і цілям, один із яких не передбачений ні українським законодавством, ні міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. А тому наведене формулювання ускладнює сприйняття та застосування цього заходу через зайвий елемент – тотожний захід забезпечення позову. Натомість установлена законом заборона вчинення реєстраційних дій є зрозумілим, самодостатнім та передбаченим законом заходом забезпечення позову у спорі про скасування наказу Мін’юсту. Крім того, формулювання заходу забезпечення позову «заборона вчинення реєстраційних дій шляхом зупинення дії відповідного наказу» також не відповідає жодному з передбачених законом заходів забезпечення позову.
З текстом постанови об’єднаної палати КГС ВС від 15 липня 2022 року у справі № 910/4445/21 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105636953.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #практика_ВС #правова_позиція #судова_практика #скасування_наказу #забезпечення_позову
Forwarded from Верховний Суд
Утворений без статусу юридичної особи відокремлений підрозділ ДПС України є органом виконавчої влади й може бути стороною в судовому процесі – КГС ВС
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду, відмовлено в задоволенні заяви Головного управління ДПС у Тернопільській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про заміну кредитора його правонаступником. Постановлено вважати, що повноважною особою (кредитором) у справі про банкрутство підприємства є юридична особа – ДПС України в особі ГУ ДПС у Тернопільській області як відокремленого підрозділу ДПС України, заміна якої відбулася згідно з ухвалою суду від 25 червня 2021 року.
За висновком судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Тернопільській області утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, не є самостійною юридичною особою, входить до складу ДПС України, а тому не може брати участі у справі як окремий самостійний суб’єкт господарювання.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду касаційну скаргу ГУ ДПС у Тернопільській області задовольнив частково, постанову суду апеляційної інстанції скасував, справу в скасованій частині направив на новий апеляційний розгляд з огляду на таке.
ГУ ДПС у Тернопільській області є територіальним органом ДПС України – центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Відповідно до ч. 2 ст. 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади. Ураховуючи цю норму, а також ч. 1 ст. 45 і ч. 2 ст. 4 ГПК України, ст. 1 КУзПБ, Положення про Державну податкову службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227, та Положення про Головне управління ДПС у Тернопільській області, затверджене наказом ДПС України від 12 листопада 2020 року № 643, ГУ ДПС у Тернопільській області є відокремленим підрозділом ДПС України, яке хоч і утворене без статусу юридичної особи, однак є органом державної влади (податковим органом, органом стягнення) та може бути стороною в судовому процесі.
Протилежні висновки судів попередніх інстанцій суд касаційної інстанції визнав помилковими.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, КГС ВС зазначив, що, здійснюючи апеляційний перегляд оскаржуваної ухвали від 7 грудня 2021 року, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що в цій справі ухвалою суду першої інстанції від 20 травня 2021 року кредитора (ГУ ДПС у Тернопільській області) було вже замінено на його правонаступника (ГУ ДПС у Тернопільській області як відокремлений підрозділ ДПС України) та не надано оцінки правомірності так званому коригуванню судом першої інстанції ухвали від 20 травня 2021 року шляхом постановлення ухвали від 25 червня 2021 року, чого не передбачає ГПК України.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 31 серпня 2022 року у справі № 921/574/20 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106130330.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #правова_позиція #судова_практика #банкрутство #ДПС
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду, відмовлено в задоволенні заяви Головного управління ДПС у Тернопільській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про заміну кредитора його правонаступником. Постановлено вважати, що повноважною особою (кредитором) у справі про банкрутство підприємства є юридична особа – ДПС України в особі ГУ ДПС у Тернопільській області як відокремленого підрозділу ДПС України, заміна якої відбулася згідно з ухвалою суду від 25 червня 2021 року.
За висновком судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Тернопільській області утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, не є самостійною юридичною особою, входить до складу ДПС України, а тому не може брати участі у справі як окремий самостійний суб’єкт господарювання.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду касаційну скаргу ГУ ДПС у Тернопільській області задовольнив частково, постанову суду апеляційної інстанції скасував, справу в скасованій частині направив на новий апеляційний розгляд з огляду на таке.
ГУ ДПС у Тернопільській області є територіальним органом ДПС України – центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Відповідно до ч. 2 ст. 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади. Ураховуючи цю норму, а також ч. 1 ст. 45 і ч. 2 ст. 4 ГПК України, ст. 1 КУзПБ, Положення про Державну податкову службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227, та Положення про Головне управління ДПС у Тернопільській області, затверджене наказом ДПС України від 12 листопада 2020 року № 643, ГУ ДПС у Тернопільській області є відокремленим підрозділом ДПС України, яке хоч і утворене без статусу юридичної особи, однак є органом державної влади (податковим органом, органом стягнення) та може бути стороною в судовому процесі.
Протилежні висновки судів попередніх інстанцій суд касаційної інстанції визнав помилковими.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, КГС ВС зазначив, що, здійснюючи апеляційний перегляд оскаржуваної ухвали від 7 грудня 2021 року, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що в цій справі ухвалою суду першої інстанції від 20 травня 2021 року кредитора (ГУ ДПС у Тернопільській області) було вже замінено на його правонаступника (ГУ ДПС у Тернопільській області як відокремлений підрозділ ДПС України) та не надано оцінки правомірності так званому коригуванню судом першої інстанції ухвали від 20 травня 2021 року шляхом постановлення ухвали від 25 червня 2021 року, чого не передбачає ГПК України.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 31 серпня 2022 року у справі № 921/574/20 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106130330.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #правова_позиція #судова_практика #банкрутство #ДПС
Що вважається правовим висновком Верховного Суду?
***
…правовий висновок - це умовивід з приводу тлумачення тієї норми права, що застосована саме Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору у справі.
***
https://advokat-morozov.blogspot.com/2024/10/blog-post_31.html
#Верховний_суд, #правова_позиція, #правовий_висновок, #відступлення_від_правової_позиції, #Адвокат_Морозов
***
…правовий висновок - це умовивід з приводу тлумачення тієї норми права, що застосована саме Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору у справі.
***
https://advokat-morozov.blogspot.com/2024/10/blog-post_31.html
#Верховний_суд, #правова_позиція, #правовий_висновок, #відступлення_від_правової_позиції, #Адвокат_Морозов
Blogspot
Правовий висновок (позиція) Верховного суду
Що вважається правовим висновком Верховного Суду