Forwarded from Cyril Hovorun
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Старцы продолжают лупить Православием о стену, чтобы окончательно выбить из него дух, оставив бренную оболочку. Интересно, как Бачский митрополит разбирается в картах, как будто режется в покер на седальнах.
Наше джерело в сербській патріархії повідомило, що свій глибокий анілінгус для путіна патріарх Сербський Порфірій погодився зробити за великі гроші.
Остаточна сума невідома, але в переговорах фігурувала сума у 1 млн євро за патріарший анілінгус.
Кошти будуть переведені кількома траншами. Відправниками будуть підконтрольні російському уряду підприємства, які здійснюють комерційну діяльність у Сербії. Отримувачами стануть юрособи, узгоджені з Порфірієм. Це все потрібно для того, щоб не привертати уваги.
1 млн євро за анілінгус- нова ціна простітута в рясі.
Остаточна сума невідома, але в переговорах фігурувала сума у 1 млн євро за патріарший анілінгус.
Кошти будуть переведені кількома траншами. Відправниками будуть підконтрольні російському уряду підприємства, які здійснюють комерційну діяльність у Сербії. Отримувачами стануть юрособи, узгоджені з Порфірієм. Це все потрібно для того, щоб не привертати уваги.
1 млн євро за анілінгус- нова ціна простітута в рясі.
о. Петро Семащук з УПЦ пише:
«Українське православне суспільство очікує від керівництва УПЦ реакції на заяви патріарха Сербської Церкви
Нещодавні заяви патріарха Сербської Православної Церкви Порфирія під час його візиту до москви викликали глибоке занепокоєння серед українських вірян. Під час зустрічі з патріархом Кирилом та Владіміром Путіним, він публічно назвав останнього «козирем Єрусалимського патріарха» висловив підтримку «русскому міру», похвалив цінності російського режиму та фактично віддав перевагу російській політиці над самостійною позицією сербського народу.
Зі слів патріарха:
«Наш маленький човен має бути прив’язаний до великого русского корабля... Ми кажемо, що сербський народ буде тут з вами незалежно від ситуації в Європі... Ми завжди будемо частиною “русского міра”».
Ці твердження прозвучали на тлі війни, яку росія веде проти України, і глибоко контрастують із болем, кров’ю та втратами, які щоденно переживає український народ.
Нагадаємо, що понад 500 богословів з усього світу вже засудили ідеологію «русского міра» як єретичне вчення, що не має нічого спільного з Євангелієм.
Багато релігійних експертів вважають заклик Кирила до «священної війни» проти України формою релігійного виправдання геноциду.
У такому контексті українське суспільство має повне право очікувати публічної, однозначної і моральної реакції з боку керівництва УПЦ.
Чи визнає УПЦ, що ці слова сербського патріарха не просто дипломатичні реверанси, а відкрита підтримка агресора? Чи пролунає чітке засудження збоченої ідеї “русского міра”, яка виправдовує війну проти України?
Мовчання в таких випадках стає не нейтральністю, а позицією. І саме тому зараз — час для рішучих слів та ясних вчинків.
Доведіть, що ви є українською церквою – засудіть зло та розірвіть з ним всі звʼязки.»
https://www.facebook.com/share/p/18ZjrB2WQi/?mibextid=wwXIfr
«Українське православне суспільство очікує від керівництва УПЦ реакції на заяви патріарха Сербської Церкви
Нещодавні заяви патріарха Сербської Православної Церкви Порфирія під час його візиту до москви викликали глибоке занепокоєння серед українських вірян. Під час зустрічі з патріархом Кирилом та Владіміром Путіним, він публічно назвав останнього «козирем Єрусалимського патріарха» висловив підтримку «русскому міру», похвалив цінності російського режиму та фактично віддав перевагу російській політиці над самостійною позицією сербського народу.
Зі слів патріарха:
«Наш маленький човен має бути прив’язаний до великого русского корабля... Ми кажемо, що сербський народ буде тут з вами незалежно від ситуації в Європі... Ми завжди будемо частиною “русского міра”».
Ці твердження прозвучали на тлі війни, яку росія веде проти України, і глибоко контрастують із болем, кров’ю та втратами, які щоденно переживає український народ.
Нагадаємо, що понад 500 богословів з усього світу вже засудили ідеологію «русского міра» як єретичне вчення, що не має нічого спільного з Євангелієм.
Багато релігійних експертів вважають заклик Кирила до «священної війни» проти України формою релігійного виправдання геноциду.
У такому контексті українське суспільство має повне право очікувати публічної, однозначної і моральної реакції з боку керівництва УПЦ.
Чи визнає УПЦ, що ці слова сербського патріарха не просто дипломатичні реверанси, а відкрита підтримка агресора? Чи пролунає чітке засудження збоченої ідеї “русского міра”, яка виправдовує війну проти України?
Мовчання в таких випадках стає не нейтральністю, а позицією. І саме тому зараз — час для рішучих слів та ясних вчинків.
Доведіть, що ви є українською церквою – засудіть зло та розірвіть з ним всі звʼязки.»
https://www.facebook.com/share/p/18ZjrB2WQi/?mibextid=wwXIfr
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
Forwarded from Софійське Братство
Українське православне суспільство очікує від керівництва УПЦ реакції на заяви патріарха Сербської Церкви
Нещодавні заяви патріарха Сербської Православної Церкви Порфирія під час його візиту до москви викликали глибоке занепокоєння серед українських вірян. Під час зустрічі з патріархом Кирилом та Владіміром Путіним, він публічно назвав останнього «православним козирем» висловив підтримку «русскому міру», похвалив цінності російського режиму та фактично віддав перевагу російській політиці над самостійною позицією сербського народу.
Зі слів патріарха:
«Наш маленький човен має бути прив’язаний до великого русского корабля... Ми кажемо, що сербський народ буде тут з вами незалежно від ситуації в Європі... Ми завжди будемо частиною “русского міра”».
Ці твердження прозвучали на тлі війни, яку росія веде проти України, і глибоко контрастують із болем, кров’ю та втратами, які щоденно переживає український народ.
Нагадаємо, що понад 500 богословів з усього світу вже засудили ідеологію «русского міра» як єретичне вчення, що не має нічого спільного з Євангелієм.
Багато релігійних експертів вважають заклик Кирила до «священної війни» проти України формою релігійного виправдання геноциду.
У такому контексті українське суспільство має повне право очікувати публічної, однозначної і моральної реакції з боку керівництва УПЦ.
Чи визнає УПЦ, що ці слова сербського патріарха не просто дипломатичні реверанси, а відкрита підтримка агресора? Чи пролунає чітке засудження збоченої ідеї “русского міра”, яка виправдовує війну проти України?
Мовчання в таких випадках стає не нейтральністю, а позицією. І саме тому зараз — час для рішучих слів та ясних вчинків.
Доведіть, що ви є українською церквою – засудіть зло та розірвіть з ним всі звʼязки.
Нещодавні заяви патріарха Сербської Православної Церкви Порфирія під час його візиту до москви викликали глибоке занепокоєння серед українських вірян. Під час зустрічі з патріархом Кирилом та Владіміром Путіним, він публічно назвав останнього «православним козирем» висловив підтримку «русскому міру», похвалив цінності російського режиму та фактично віддав перевагу російській політиці над самостійною позицією сербського народу.
Зі слів патріарха:
«Наш маленький човен має бути прив’язаний до великого русского корабля... Ми кажемо, що сербський народ буде тут з вами незалежно від ситуації в Європі... Ми завжди будемо частиною “русского міра”».
Ці твердження прозвучали на тлі війни, яку росія веде проти України, і глибоко контрастують із болем, кров’ю та втратами, які щоденно переживає український народ.
Нагадаємо, що понад 500 богословів з усього світу вже засудили ідеологію «русского міра» як єретичне вчення, що не має нічого спільного з Євангелієм.
Багато релігійних експертів вважають заклик Кирила до «священної війни» проти України формою релігійного виправдання геноциду.
У такому контексті українське суспільство має повне право очікувати публічної, однозначної і моральної реакції з боку керівництва УПЦ.
Чи визнає УПЦ, що ці слова сербського патріарха не просто дипломатичні реверанси, а відкрита підтримка агресора? Чи пролунає чітке засудження збоченої ідеї “русского міра”, яка виправдовує війну проти України?
Мовчання в таких випадках стає не нейтральністю, а позицією. І саме тому зараз — час для рішучих слів та ясних вчинків.
Доведіть, що ви є українською церквою – засудіть зло та розірвіть з ним всі звʼязки.
«Демонічна» революція в Сербії?
Мілан Клісура, teologija.net
У інтерв’ю для журналу NIN від 17 квітня 2025 року патріарх Порфирій намагався зіграти роль доброго пастиря, який «поважає всіх студентів» і «слухає кожного», бо не хоче розділяти свій народ:
«У будь-якому випадку, в широкій палітрі різноманітних думок (студентських, – ред.), я побачив, що кожен з моїх співрозмовників потребує підтримки й лагідного слова. […] Усе це, вибачте, що скажу відверто, викликало в мені глибокий біль, бо мені було ясно, що я не той, хто має або сміє вибирати між одними і іншими…» (Патріарх Порфирій, NIN)
Цей емоційний заклик до єдності й розуміння – не що інше, як ретельно зрежисована вистава, аби подати себе як чудову людину, що дбає про всіх, не хоче поглиблювати поділи й не стає на жоден бік. Але ця вистава розпалася і виявилася неправдою, щойно ми побачили стенограму його розмови з президентом Путіним 22 квітня 2025 року.
Після прочитання цієї стенограми стає очевидно, що патріарх Порфирій увесь час намагався нас невдало обманути. Так, наприклад, в інтерв’ю NIN він каже:
«Те, що якийсь архієрей засудив студентів – це неправда. Студентів ніхто не засуджував…»
Хоча за ці п’ять місяців офіційний сайт Сербської Православної Церкви (spc.rs) не опублікував жодного позитивного тексту про студентів чи протести – це не заважає Патріарху нещиро переконувати нас, що студентів «ніхто не засуджував» (хоч існує щонайменше 8 текстів, які переконливо свідчать про протилежне). Однак після розмови з президентом Путіним патріарх Порфирій нарешті відкриває своє справжнє ставлення, чітко займає позицію і навіть висловлює засудження:
«І в нас зараз відбувається революція. Як вона називається? […] Кольорова революція, ви це знаєте. Сподіваюся, ми подолаємо це випробування, як ви й сказали. Бо ми знаємо й відчуваємо, що західні центри сили не хочуть розвивати ідентичність сербського народу й культуру.»
Тут немає жодного завуальованого змісту – усе гранично прозоро: патріарх визначив мішень – усіх, хто протестує й бореться за краще суспільство. Бо для нього всі вони – частина «кольорової революції», яка, за його логікою, має на меті знищення Сербії.
Патріарху навіть не потрібно було згадувати студентів напряму – достатньо було назвати це «кольоровою революцією», щоби очевидно дати зрозуміти, що він таврує молодь як інструмент іноземних впливів. Це повністю суперечить його емоційній поставі в інтерв’ю NIN, його нібито «болю» та підтримці «всіх» студентів.
Неймовірно, що людина віруюча, а тим більше – патріарх, може поводитись настільки лицемірно, вводячи в оману свій народ.
Патріарх Порфирій, вочевидь, свідомо обирає маніпуляцію для внутрішньої аудиторії, поширюючи неправду, сіючи сум’яття й розкол.
Очевидно, що в інтерв’ю для NIN патріарх навмисне уникав терміна «кольорова революція», знаючи, що така риторика викличе жорсткий спротив, особливо серед молоді, яка досі може бачити в ньому моральний авторитет. Та, зрештою, згадуючи цю фразу вже в Кремлі, Порфирій прямо засуджує душі всіх тих молодих людей, які місяцями борються за ідеали справедливості, солідарності, проявляють зрілість і силу – студентів, які з любов’ю до Церкви пробуджують громадську свідомість у регіонах Сербії.
Замість обіцяної підтримки, як це було в інтерв’ю NIN, патріарх у Кремлі публічно відкинув цих людей, перейнявши риторику, яка їх демонизує.
Нагадаємо ще раз його слова:
«І в нас зараз відбувається революція… Кольорова революція, ви це знаєте. Сподіваюся, ми подолаємо це випробування, як ви сказали. Бо ми знаємо й відчуваємо, що західні центри сили не хочуть розвивати ідентичність сербського народу й культуру.»
Отже, ця революція має західне походження. Патріарх Кирило трохи згодом додає:
«А те, що сьогодні відбувається з людською мораллю, із моральністю на Заході — скажу це вголос, не маю чого соромитися — це все демонське».
На ці слова патріарх Порфирій відповідає ствердно: «Так».
Підсумуймо: «кольорова революція» — це витвір Заходу, а його мораль — демонська. Іншими словами, студенти — це інструмент «демонської революції».
Мілан Клісура, teologija.net
У інтерв’ю для журналу NIN від 17 квітня 2025 року патріарх Порфирій намагався зіграти роль доброго пастиря, який «поважає всіх студентів» і «слухає кожного», бо не хоче розділяти свій народ:
«У будь-якому випадку, в широкій палітрі різноманітних думок (студентських, – ред.), я побачив, що кожен з моїх співрозмовників потребує підтримки й лагідного слова. […] Усе це, вибачте, що скажу відверто, викликало в мені глибокий біль, бо мені було ясно, що я не той, хто має або сміє вибирати між одними і іншими…» (Патріарх Порфирій, NIN)
Цей емоційний заклик до єдності й розуміння – не що інше, як ретельно зрежисована вистава, аби подати себе як чудову людину, що дбає про всіх, не хоче поглиблювати поділи й не стає на жоден бік. Але ця вистава розпалася і виявилася неправдою, щойно ми побачили стенограму його розмови з президентом Путіним 22 квітня 2025 року.
Після прочитання цієї стенограми стає очевидно, що патріарх Порфирій увесь час намагався нас невдало обманути. Так, наприклад, в інтерв’ю NIN він каже:
«Те, що якийсь архієрей засудив студентів – це неправда. Студентів ніхто не засуджував…»
Хоча за ці п’ять місяців офіційний сайт Сербської Православної Церкви (spc.rs) не опублікував жодного позитивного тексту про студентів чи протести – це не заважає Патріарху нещиро переконувати нас, що студентів «ніхто не засуджував» (хоч існує щонайменше 8 текстів, які переконливо свідчать про протилежне). Однак після розмови з президентом Путіним патріарх Порфирій нарешті відкриває своє справжнє ставлення, чітко займає позицію і навіть висловлює засудження:
«І в нас зараз відбувається революція. Як вона називається? […] Кольорова революція, ви це знаєте. Сподіваюся, ми подолаємо це випробування, як ви й сказали. Бо ми знаємо й відчуваємо, що західні центри сили не хочуть розвивати ідентичність сербського народу й культуру.»
Тут немає жодного завуальованого змісту – усе гранично прозоро: патріарх визначив мішень – усіх, хто протестує й бореться за краще суспільство. Бо для нього всі вони – частина «кольорової революції», яка, за його логікою, має на меті знищення Сербії.
Патріарху навіть не потрібно було згадувати студентів напряму – достатньо було назвати це «кольоровою революцією», щоби очевидно дати зрозуміти, що він таврує молодь як інструмент іноземних впливів. Це повністю суперечить його емоційній поставі в інтерв’ю NIN, його нібито «болю» та підтримці «всіх» студентів.
Неймовірно, що людина віруюча, а тим більше – патріарх, може поводитись настільки лицемірно, вводячи в оману свій народ.
Патріарх Порфирій, вочевидь, свідомо обирає маніпуляцію для внутрішньої аудиторії, поширюючи неправду, сіючи сум’яття й розкол.
Очевидно, що в інтерв’ю для NIN патріарх навмисне уникав терміна «кольорова революція», знаючи, що така риторика викличе жорсткий спротив, особливо серед молоді, яка досі може бачити в ньому моральний авторитет. Та, зрештою, згадуючи цю фразу вже в Кремлі, Порфирій прямо засуджує душі всіх тих молодих людей, які місяцями борються за ідеали справедливості, солідарності, проявляють зрілість і силу – студентів, які з любов’ю до Церкви пробуджують громадську свідомість у регіонах Сербії.
Замість обіцяної підтримки, як це було в інтерв’ю NIN, патріарх у Кремлі публічно відкинув цих людей, перейнявши риторику, яка їх демонизує.
Нагадаємо ще раз його слова:
«І в нас зараз відбувається революція… Кольорова революція, ви це знаєте. Сподіваюся, ми подолаємо це випробування, як ви сказали. Бо ми знаємо й відчуваємо, що західні центри сили не хочуть розвивати ідентичність сербського народу й культуру.»
Отже, ця революція має західне походження. Патріарх Кирило трохи згодом додає:
«А те, що сьогодні відбувається з людською мораллю, із моральністю на Заході — скажу це вголос, не маю чого соромитися — це все демонське».
На ці слова патріарх Порфирій відповідає ствердно: «Так».
Підсумуймо: «кольорова революція» — це витвір Заходу, а його мораль — демонська. Іншими словами, студенти — це інструмент «демонської революції».
Теологија.нет
Теологија.нет - Теолошки интернет магазин
Теологија.нет је теолошки интернет магазин чији је циљ промовисање културе критичког теолошког мишљења у тзв. постдигиталном добу.
Звісно, патріарх не забув повідомити президенту Путіну про свої стосунки з президентом Вучичем:
«Звичайно, ми маємо дуже хороші стосунки з президентом, і він передає вам вітання, також сказав мені, що 9 травня буде тут, незалежно від обставин у Європі тощо».
Тобто, сербський патріарх фактично перетворився на кур’єра, який передає вітання та запевнення від президента Вучича президенту Путіну!
Ця доведена нещирість у виступі для NINпороджує пекуче запитання: Навіщо ви нас обманювали, Ваша Святосте?
Ви свідомо обрали маніпуляцію довірою свого вірного народу та всіх тих молодих людей, які ще вірили вам, вірили, що ви їх не покинете. Але, Ваша Святосте, якщо ви справді вірите, що протести — це «кольорова революція», чому не вистачило сміливості сказати це відкрито у своєму інтерв’ю для NIN, а не оголошувати це з Москви?
«У будь-якому випадку, в широкій палітрі різноманітності (студентських думок, – ред.) я побачив, що кожен з моїх співрозмовників потребує підтримки і лагідного слова. […]
Усе це, не ображайтесь, що скажу відверто, викликало в мені глибокий біль, бо мені стало ясно, що я не той, хто повинен або має право обирати між одними чи іншими, ставати на бік когось одного, чи ще більше ділити тих, хто й без того поділений — у собі й між собою — і кого вже розділили інші».
Ваша Святосте, цілком очевидно, що ніхто до вас не зумів розділити народ з такою брутальністю й прямолінійністю, як це зробили ви. Ви відкинули від себе частину віруючих, звинувативши їх у зраді та нищенні країни, у «кольоровій (демонській) революції».
Ганьба, Ваша Святосте.
«Звичайно, ми маємо дуже хороші стосунки з президентом, і він передає вам вітання, також сказав мені, що 9 травня буде тут, незалежно від обставин у Європі тощо».
Тобто, сербський патріарх фактично перетворився на кур’єра, який передає вітання та запевнення від президента Вучича президенту Путіну!
Ця доведена нещирість у виступі для NINпороджує пекуче запитання: Навіщо ви нас обманювали, Ваша Святосте?
Ви свідомо обрали маніпуляцію довірою свого вірного народу та всіх тих молодих людей, які ще вірили вам, вірили, що ви їх не покинете. Але, Ваша Святосте, якщо ви справді вірите, що протести — це «кольорова революція», чому не вистачило сміливості сказати це відкрито у своєму інтерв’ю для NIN, а не оголошувати це з Москви?
«У будь-якому випадку, в широкій палітрі різноманітності (студентських думок, – ред.) я побачив, що кожен з моїх співрозмовників потребує підтримки і лагідного слова. […]
Усе це, не ображайтесь, що скажу відверто, викликало в мені глибокий біль, бо мені стало ясно, що я не той, хто повинен або має право обирати між одними чи іншими, ставати на бік когось одного, чи ще більше ділити тих, хто й без того поділений — у собі й між собою — і кого вже розділили інші».
Ваша Святосте, цілком очевидно, що ніхто до вас не зумів розділити народ з такою брутальністю й прямолінійністю, як це зробили ви. Ви відкинули від себе частину віруючих, звинувативши їх у зраді та нищенні країни, у «кольоровій (демонській) революції».
Ганьба, Ваша Святосте.
Теологија.нет
Теологија.нет - Теолошки интернет магазин
Теологија.нет је теолошки интернет магазин чији је циљ промовисање културе критичког теолошког мишљења у тзв. постдигиталном добу.
о. Богдан Огульчанський з ПЦУ:
«З сумом і болем передивившись ролик облизування пітуна очільником Сербської пц, я подумав ось про що.
У канонах і акафістах та інших текстах богослужінь, в озвучуваних століттями наративах, навіть у чинах освячення храмів та прославлення нових святих Східна церква (тобто ми з вами, тут мова про нас; про Західну церкву без коментарів, хай її вірні самі оцінюють її стан) весь час спирається на мужність, героїзм ранніх християнських мучеників: ось це наша мужність, наше безстрашшя, це наші люди мужньо захищали свою віру і відважно кидали виклик правителям-мучителям , згідно з Єванг. Луки 12, 11-12. Ми - є спадкоємцями їхнього сповідання віри і, отже, ми подібні до них.
І водночас - упродовж століть наші церковні керівники ретельно зализували деспотів, мучителів та їхніх посіпак - візантійських імператорів, деінде і княжат києво-руських, турецьких султанів (ну, тут хоча би була реальна загроза для віри), потім московських царів, совіцьких генсеків, а тепер - новітнього нелюда. І екзистенційної загрози зараз для церковної структури при цьому ніякої немає.
А ще згадаємо, як в останні 10-ліття на пост-совіцькому просторі сором'язливо мовчали про несусвітню корупцію, розкрадання надбання суспільства і людей шайками шахраїв, дурисвітів і бандитів при владі, і воночас вдячно приймали пожертви і розбудовували храми на кошти, відщипнуті найбільшими злодюгами від своїх грабунків у людей і держави.
Я тут не буду показувати пальцем на країни, про які йде мова. Знаючі люди розуміють, що мова йде не про одну країну. І навіть не про дві ;( .
В цьому сенсі хочеться віддати належне останнім римським понтифікам, які, принаймні , докладали зусиль до подолання корупції у власній структурі і до відвертих розмов з правителями та очільниками тих реліг. орг-цій, які цих правителів облизували.
Що стосується Східної церкви - тягар нашої історії полягає в тому, що упродовж століть і 1000-літь церковна структура більше залежала від правителів, а не від власного церковного народу. Маємо змінюватись , друзі-православні з усього православного світу...»
«З сумом і болем передивившись ролик облизування пітуна очільником Сербської пц, я подумав ось про що.
У канонах і акафістах та інших текстах богослужінь, в озвучуваних століттями наративах, навіть у чинах освячення храмів та прославлення нових святих Східна церква (тобто ми з вами, тут мова про нас; про Західну церкву без коментарів, хай її вірні самі оцінюють її стан) весь час спирається на мужність, героїзм ранніх християнських мучеників: ось це наша мужність, наше безстрашшя, це наші люди мужньо захищали свою віру і відважно кидали виклик правителям-мучителям , згідно з Єванг. Луки 12, 11-12. Ми - є спадкоємцями їхнього сповідання віри і, отже, ми подібні до них.
І водночас - упродовж століть наші церковні керівники ретельно зализували деспотів, мучителів та їхніх посіпак - візантійських імператорів, деінде і княжат києво-руських, турецьких султанів (ну, тут хоча би була реальна загроза для віри), потім московських царів, совіцьких генсеків, а тепер - новітнього нелюда. І екзистенційної загрози зараз для церковної структури при цьому ніякої немає.
А ще згадаємо, як в останні 10-ліття на пост-совіцькому просторі сором'язливо мовчали про несусвітню корупцію, розкрадання надбання суспільства і людей шайками шахраїв, дурисвітів і бандитів при владі, і воночас вдячно приймали пожертви і розбудовували храми на кошти, відщипнуті найбільшими злодюгами від своїх грабунків у людей і держави.
Я тут не буду показувати пальцем на країни, про які йде мова. Знаючі люди розуміють, що мова йде не про одну країну. І навіть не про дві ;( .
В цьому сенсі хочеться віддати належне останнім римським понтифікам, які, принаймні , докладали зусиль до подолання корупції у власній структурі і до відвертих розмов з правителями та очільниками тих реліг. орг-цій, які цих правителів облизували.
Що стосується Східної церкви - тягар нашої історії полягає в тому, що упродовж століть і 1000-літь церковна структура більше залежала від правителів, а не від власного церковного народу. Маємо змінюватись , друзі-православні з усього православного світу...»
о. Василій Максимишинець, УПЦ:
«Сербский патриарх посетил Россию впервые за время войны. Он не только встретился с патр.Кириллом, засвидетельствовав ему свою поддержку. Он пошел еще и к Путину, чтобы поблагодарить за «ценности» и «идеологию». Теперь в лагерь сторонников «русского мира» добавилась еще одна Церковь.
Патриарх сказал Путину, что хочет быть «в русском окружении», частью русского мира. «Наша маленькая лодка, плавая в беспокойном море, должна быть всегда привязана за великий русский корабль». Этим заявлением Сербский патриархат солидаризировался с «русским миром», с идеологией, которая подменяет Евангелие и превращает Православие в инструмент имперской политики.
Также патриарх сказал, что сербы и русские – один народ. И речь идёт не о духовном единстве, а об идеологическом альянсе, где друзья - это Россия и коммунистический Китай, а враги - демократические христианские страны.
Высказывалось много благодарности Путину за поддержку территориального вопроса с Косово и прозвучал еще один тревожный месседж от патриарха: без возвращения Косово в состав Сербии у страны нет будущего. Тревожный потому, что когда духовный лидер заявляет об отсутствии экзистенциального смысла без какой-то территории, он проповедует земное царство, забывая, что главная задача Церкви – проповедь Небесного Царства.
В речи патриарха Порфирия был еще один шокирующий момент: он выдал еще одного сторонника «русского мира» среди иерархов. По его словам, во время поездки на Святую Землю Иерусалимский патриарх Феофил сказал ему: «У нас, православных, есть один козырь, - это Владимир Путин».
То, что к патр.Кириллу примкнуло еще два патриарха, – тревожный сигнал для мирового Православия. Очень бы хотелось, чтобы другие Поместные Церкви дали оценку происходящему.
Похоже, что любовь к «русском миру» становится эпидемией и поражает нравственное чувство, сбивает духовные компасы. На первый план выходит не Евангелие, а старый миф о некой мистической силе России, о православном царе, защищающим угнетенных христиан. Опьянение этой идеей стирает моральные грани добра и зла. И вот уже патриарх не видит, что тот, кого он называет «козырем Православия», является разрушителем жизней людей, украинских городов и самой Церкви.»
«Сербский патриарх посетил Россию впервые за время войны. Он не только встретился с патр.Кириллом, засвидетельствовав ему свою поддержку. Он пошел еще и к Путину, чтобы поблагодарить за «ценности» и «идеологию». Теперь в лагерь сторонников «русского мира» добавилась еще одна Церковь.
Патриарх сказал Путину, что хочет быть «в русском окружении», частью русского мира. «Наша маленькая лодка, плавая в беспокойном море, должна быть всегда привязана за великий русский корабль». Этим заявлением Сербский патриархат солидаризировался с «русским миром», с идеологией, которая подменяет Евангелие и превращает Православие в инструмент имперской политики.
Также патриарх сказал, что сербы и русские – один народ. И речь идёт не о духовном единстве, а об идеологическом альянсе, где друзья - это Россия и коммунистический Китай, а враги - демократические христианские страны.
Высказывалось много благодарности Путину за поддержку территориального вопроса с Косово и прозвучал еще один тревожный месседж от патриарха: без возвращения Косово в состав Сербии у страны нет будущего. Тревожный потому, что когда духовный лидер заявляет об отсутствии экзистенциального смысла без какой-то территории, он проповедует земное царство, забывая, что главная задача Церкви – проповедь Небесного Царства.
В речи патриарха Порфирия был еще один шокирующий момент: он выдал еще одного сторонника «русского мира» среди иерархов. По его словам, во время поездки на Святую Землю Иерусалимский патриарх Феофил сказал ему: «У нас, православных, есть один козырь, - это Владимир Путин».
То, что к патр.Кириллу примкнуло еще два патриарха, – тревожный сигнал для мирового Православия. Очень бы хотелось, чтобы другие Поместные Церкви дали оценку происходящему.
Похоже, что любовь к «русском миру» становится эпидемией и поражает нравственное чувство, сбивает духовные компасы. На первый план выходит не Евангелие, а старый миф о некой мистической силе России, о православном царе, защищающим угнетенных христиан. Опьянение этой идеей стирает моральные грани добра и зла. И вот уже патриарх не видит, что тот, кого он называет «козырем Православия», является разрушителем жизней людей, украинских городов и самой Церкви.»
Forwarded from Софійське Братство
#руйнування_міфів
Увага, анонс!
29 квітня відбудеться Круглий стіл та панельна дискусія в рамках проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства» (просвітницько-аналітичний проєкт Софійського братства за підтримки фонду «Renovabis»)
Мета заходу:
Обговорення викликів і перспектив православного примирення в Україні, подолання між’юрисдикційних упереджень, деміфологізація релігійного дискурсу, роль суспільства, медіа та академічної спільноти у формуванні культури діалогу та співпраці між ПЦУ та УПЦ.
Ключові теми обговорення:
- Міфи, які розділяють українське православ’я
- Як знайти богословські точки дотику між юрисдикціями
- Академічна аналітика у службі порозуміння
- Роль медіа у формуванні наративів і громадської думки
- Потенціал суспільства і церкви у миробудуванні
Теми:
Панель 1: Шлях до примирення: перспективи міжюрисдикційного діалогу
Панель 2: Богословські, філософські та релігієзнавчі аспекти подолання упереджень
Панель 3: Громадська перспектива: роль суспільства і медіа в подоланні поділу та упереджень
Запрошені учасники дискусії: єпископ Команський Михаїл, митрополит Олександр Драбинко, архімандрит Кирило Говорун, протоієрей Георгій Коваленко, протоієрей Володимир Вакін, Олександр Філоненко, Володимир Бурега, Андрій Смирнов, Юрій Чорноморець, Геннадій Христокін, В’ячеслав Горшков, Алла Вайсбанд, Тетяна Деркач, Тарас Антошевський, Сергій Бортник, Данило Лелеко, а також Олександр Саган та Людмила Филипович та інші.
Відео заходу буде доступне в запису на youtube-каналі Софійського братства: https://www.youtube.com/@sofia_brotherhood
Увага, анонс!
29 квітня відбудеться Круглий стіл та панельна дискусія в рамках проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства» (просвітницько-аналітичний проєкт Софійського братства за підтримки фонду «Renovabis»)
Мета заходу:
Обговорення викликів і перспектив православного примирення в Україні, подолання між’юрисдикційних упереджень, деміфологізація релігійного дискурсу, роль суспільства, медіа та академічної спільноти у формуванні культури діалогу та співпраці між ПЦУ та УПЦ.
Ключові теми обговорення:
- Міфи, які розділяють українське православ’я
- Як знайти богословські точки дотику між юрисдикціями
- Академічна аналітика у службі порозуміння
- Роль медіа у формуванні наративів і громадської думки
- Потенціал суспільства і церкви у миробудуванні
Теми:
Панель 1: Шлях до примирення: перспективи міжюрисдикційного діалогу
Панель 2: Богословські, філософські та релігієзнавчі аспекти подолання упереджень
Панель 3: Громадська перспектива: роль суспільства і медіа в подоланні поділу та упереджень
Запрошені учасники дискусії: єпископ Команський Михаїл, митрополит Олександр Драбинко, архімандрит Кирило Говорун, протоієрей Георгій Коваленко, протоієрей Володимир Вакін, Олександр Філоненко, Володимир Бурега, Андрій Смирнов, Юрій Чорноморець, Геннадій Христокін, В’ячеслав Горшков, Алла Вайсбанд, Тетяна Деркач, Тарас Антошевський, Сергій Бортник, Данило Лелеко, а також Олександр Саган та Людмила Филипович та інші.
Відео заходу буде доступне в запису на youtube-каналі Софійського братства: https://www.youtube.com/@sofia_brotherhood
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Концерт в стінах собору Троіце-Сергієвої Лаври, що в Підмосковʼї. Концерт влаштований з благословіння керівництва Лаври. Саме в цьому соборі лежать мощі преподобного Сергія Радонезького.
Жах, богоборчєство, безбожницство.
Жах, богоборчєство, безбожницство.
Вірні Черновицько-Буковинської єпархії УПЦ скорбят з причини смерті архієпископа РПЦ Антонія Москаленко, колишнього Буковинського (1986-1990).
Трохи про Антонія з вікі:
«В 2009 году архиепископ Антоний и его послушник Иван Бизиян были замешаны в скандале — на пресс-конференции последний обвинил священника Валерия (Щербакова), настоятеля актюбинского храма святого Архангела Михаила, в алкоголизме и присвоении храмовых денежных средств. В свою очередь, присутствовавшие в зале сторонники отца Валерия обвинили Антония и Ивана Бизияна в педофилии, сквернословии, присвоении пожертвований, гомосексуализме[3].»
Трохи про Антонія з вікі:
«В 2009 году архиепископ Антоний и его послушник Иван Бизиян были замешаны в скандале — на пресс-конференции последний обвинил священника Валерия (Щербакова), настоятеля актюбинского храма святого Архангела Михаила, в алкоголизме и присвоении храмовых денежных средств. В свою очередь, присутствовавшие в зале сторонники отца Валерия обвинили Антония и Ивана Бизияна в педофилии, сквернословии, присвоении пожертвований, гомосексуализме[3].»
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Пригадались монашки уральського монастиря о. Сергія Романова з РПЦ.
Давнє відео. Але дуже симптоматичне.
Давнє відео. Але дуже симптоматичне.
Повідомляють, що група військових ТЦК оточили кафедральний собор в м. Ізюм де намагаються бусифікувати кліриків собору. Також повідомляється, що прихожанам вдалось відбити одного з священників від працівників ТЦК.
Укріпи Господи духовенство пережити цю навалу.
Дай розуму священноначаллю нарешті щось почати робити корисного не тільки для себе коханих і своїх підлабузників, але й для простого духовенства.
Укріпи Господи духовенство пережити цю навалу.
Дай розуму священноначаллю нарешті щось почати робити корисного не тільки для себе коханих і своїх підлабузників, але й для простого духовенства.
о. Aнатолій Слинько з ПЦУ на щось натякає:
«Хай язичницький дух панування відійде з храму!
* * *
Притча про шлях пастиря і пасомих
Було колись у благословенній долині село. Стояв у тому селі старовинний храм, збудований руками предків і збережений молитвами поколінь. Там служив пастир, який з дитинства зростав при вівтарі. Він не був досконалим, але прагнув бути всім для всіх, як вчив апостол Павло. Любив він храм, дбав про нього, навчав дітей, правив молитви, не шукаючи ні слави, ні вигоди.
Та одного дня, коли громада вирішила йти шляхом правди, відкинувши неправду з півночі, з’явився чоловік. Виглядав ревним: бігав, клопотався, волав про любов до краю, до храму, до істини. Люди довірились йому, бо виглядав палким.
Але не довго залишався цей чоловік слугою — він захотів стати паном. Почав ставити себе над пастирем, рахувати всі свої пожертви, ніби монети на терезах Божої справедливості. Казав: "Я зробив більше, ніж усі до мене!" — забуваючи про руки предків, що піднімали храм до небес ще до його народження.
Привів до храму світських урядників, і ті стали керувати, як на ринку: "Говори про те, що подобається людям, не про гріх і покаяння. Служи, але слухайся". А коли пастир обурювався — відповідали: "Ми маємо владу, а не ти". Вони почали давати настанови: про що пастир має говорити, як служити, кого слухати. Не благословення стало основою — а дозвіл. А коли щось йшло не по їхньому — приходили обвинувачення: «не так витрачаєш гроші», «надто дорогі книги купив», «чому не узгодив свої кроки з нами».
Одного разу вмить настав зимний день, а з ним — морозна ніч. І хтось нишком зірвав знак з храмових дверей, вистрелив у дзвіницю, залив замок клеєм — аби не було служби. А згодом той, кого всі вже вважали лідером, зухвало заявив: "Це я зробив. І не каюсь".
Пастир тоді спитав його: "Як можеш стояти у храмі, коли сам його зневажив?" Але той лише знизав плечима, а люди — аплодували.
Тоді пастир зробив те, що ніколи не хотів: пішов. Не з гніву, а щоб не зганьбити святе, не дати розколу посіятись. І в тиші, як Іов на попелі, молився: "Господи, вчини, щоб Церква залишалась Церквою, а не місцем слави людської. Хай язичницький дух панування відійде з храму, а Дух Святий знову поселиться в серцях".
Продовження буде...»
«Хай язичницький дух панування відійде з храму!
* * *
Притча про шлях пастиря і пасомих
Було колись у благословенній долині село. Стояв у тому селі старовинний храм, збудований руками предків і збережений молитвами поколінь. Там служив пастир, який з дитинства зростав при вівтарі. Він не був досконалим, але прагнув бути всім для всіх, як вчив апостол Павло. Любив він храм, дбав про нього, навчав дітей, правив молитви, не шукаючи ні слави, ні вигоди.
Та одного дня, коли громада вирішила йти шляхом правди, відкинувши неправду з півночі, з’явився чоловік. Виглядав ревним: бігав, клопотався, волав про любов до краю, до храму, до істини. Люди довірились йому, бо виглядав палким.
Але не довго залишався цей чоловік слугою — він захотів стати паном. Почав ставити себе над пастирем, рахувати всі свої пожертви, ніби монети на терезах Божої справедливості. Казав: "Я зробив більше, ніж усі до мене!" — забуваючи про руки предків, що піднімали храм до небес ще до його народження.
Привів до храму світських урядників, і ті стали керувати, як на ринку: "Говори про те, що подобається людям, не про гріх і покаяння. Служи, але слухайся". А коли пастир обурювався — відповідали: "Ми маємо владу, а не ти". Вони почали давати настанови: про що пастир має говорити, як служити, кого слухати. Не благословення стало основою — а дозвіл. А коли щось йшло не по їхньому — приходили обвинувачення: «не так витрачаєш гроші», «надто дорогі книги купив», «чому не узгодив свої кроки з нами».
Одного разу вмить настав зимний день, а з ним — морозна ніч. І хтось нишком зірвав знак з храмових дверей, вистрелив у дзвіницю, залив замок клеєм — аби не було служби. А згодом той, кого всі вже вважали лідером, зухвало заявив: "Це я зробив. І не каюсь".
Пастир тоді спитав його: "Як можеш стояти у храмі, коли сам його зневажив?" Але той лише знизав плечима, а люди — аплодували.
Тоді пастир зробив те, що ніколи не хотів: пішов. Не з гніву, а щоб не зганьбити святе, не дати розколу посіятись. І в тиші, як Іов на попелі, молився: "Господи, вчини, щоб Церква залишалась Церквою, а не місцем слави людської. Хай язичницький дух панування відійде з храму, а Дух Святий знову поселиться в серцях".
Продовження буде...»
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Про особливість проповіді Воскресіння Христа.