Никогда такого не было и вот опять
Інтернет підклав рекламу якихось дизайнерських курсів, а там чергова «Лоліта». Мовляв, обкладинки до книжок теж будемо придумувати.
Мало якому роману так пощастило з увагою дизайнерів. Недавно вийшла ціла книжка про обкладинки до «Лоліти».
Одна біда: 99 % цих обкладинок — це одна і та сама обкладинка. По-моєму, суть ідеальних дизайнерських курсів в тому, щоб навчити по-новому думати і бачити, а в не тому, щоб по-новому аранжувати чергову спідничку і руки, які під неї лізуть. Книжка, як мені здається, про інше. І автор просив: «And no girls».
#набоков #дизайн
Інтернет підклав рекламу якихось дизайнерських курсів, а там чергова «Лоліта». Мовляв, обкладинки до книжок теж будемо придумувати.
Мало якому роману так пощастило з увагою дизайнерів. Недавно вийшла ціла книжка про обкладинки до «Лоліти».
Одна біда: 99 % цих обкладинок — це одна і та сама обкладинка. По-моєму, суть ідеальних дизайнерських курсів в тому, щоб навчити по-новому думати і бачити, а в не тому, щоб по-новому аранжувати чергову спідничку і руки, які під неї лізуть. Книжка, як мені здається, про інше. І автор просив: «And no girls».
#набоков #дизайн
Stradivarius sign
З вами рубрика «Святкуємо день перекладача разом»
У мене є таємний Stradivarius sign: у кожен свій переклад я непомітно вставляю «мітку» — яку-небудь алюзію на Набокова, його унікальний прикметник або метафору. Складний читач впізнає і посміхнеться, а простий нічого не помітить і читатиме собі, як читав. Авторському тексту це ніяк не заважає, бо «мітка» замаскована, акуратно вписана в контекст, швів не видно.
Це прекрасний засіб від почуття рутини і водночас омаж автору, який став для мене вчителем у великому князівстві літератури.
Розповім про два такі епізоди з перекладу останньої книжки Стівена Хокінга «Короткі відповіді на великі питання». Перший увійшов у текст, а другий — ні.
Хокінг розповідає:
Я й не сподівався, що «Коротка історія часу» сподобиться на таку популярність. Звичайно, частина публіки прийшла подивитися на арлекінів: як це людина з такою важкою інвалідністю примудрилася стати фізиком-теоретиком, та ще й написати бестселер.
Назва пізнього роману Набокова — «Подивись на арлекінів» — стала метафорою чогось екзотичного, незвичного, і прекрасно лягла в контекст. В цьому реченні ще є красива алітерація «сподівався —сподобиться».
А другий епізод, той що не увійшов у книжку, такий. Хокінг пише:
Моя найпопулярніша книжка, якій я завдячую тим, що про мене чули не тільки у фізико-математичному монастирі, називається «Коротка історія часу».
Тут теж вжито метафору, «монастир» — вузьке, обмежене, далеке від реального світу коло знавців. В першому варіанті перекладу було так: «що про мене чули не тільки в монастирі св. Алгебри». «Монастир св. Алгебри» — так Гумберт назвав літній табір, куди Шарлотта Гейз відправила Лоліту, щоб дівчинка під ногами не плуталася.
Але потім я розсудив, що дві ремінісценції в одному творі — перебор. Мистецтво любить, коли «чуть-чуть». Колись розповім як зла редакторка не дала вкласти розкішний, ідеально припасований набоковізм в уста Альберта Ейнштейна )
#пропереклад
#набоков
З вами рубрика «Святкуємо день перекладача разом»
У мене є таємний Stradivarius sign: у кожен свій переклад я непомітно вставляю «мітку» — яку-небудь алюзію на Набокова, його унікальний прикметник або метафору. Складний читач впізнає і посміхнеться, а простий нічого не помітить і читатиме собі, як читав. Авторському тексту це ніяк не заважає, бо «мітка» замаскована, акуратно вписана в контекст, швів не видно.
Це прекрасний засіб від почуття рутини і водночас омаж автору, який став для мене вчителем у великому князівстві літератури.
Розповім про два такі епізоди з перекладу останньої книжки Стівена Хокінга «Короткі відповіді на великі питання». Перший увійшов у текст, а другий — ні.
Хокінг розповідає:
Я й не сподівався, що «Коротка історія часу» сподобиться на таку популярність. Звичайно, частина публіки прийшла подивитися на арлекінів: як це людина з такою важкою інвалідністю примудрилася стати фізиком-теоретиком, та ще й написати бестселер.
Назва пізнього роману Набокова — «Подивись на арлекінів» — стала метафорою чогось екзотичного, незвичного, і прекрасно лягла в контекст. В цьому реченні ще є красива алітерація «сподівався —сподобиться».
А другий епізод, той що не увійшов у книжку, такий. Хокінг пише:
Моя найпопулярніша книжка, якій я завдячую тим, що про мене чули не тільки у фізико-математичному монастирі, називається «Коротка історія часу».
Тут теж вжито метафору, «монастир» — вузьке, обмежене, далеке від реального світу коло знавців. В першому варіанті перекладу було так: «що про мене чули не тільки в монастирі св. Алгебри». «Монастир св. Алгебри» — так Гумберт назвав літній табір, куди Шарлотта Гейз відправила Лоліту, щоб дівчинка під ногами не плуталася.
Але потім я розсудив, що дві ремінісценції в одному творі — перебор. Мистецтво любить, коли «чуть-чуть». Колись розповім як зла редакторка не дала вкласти розкішний, ідеально припасований набоковізм в уста Альберта Ейнштейна )
#пропереклад
#набоков
Ціна метафори
У листуванні Набокова з гарвардським філологом Міхаілом Карпóвичем є дивовижний епізод.
Набоков пише:
«Второй раз получаю 5 долл. от Readers Digest за метафорку, которую опять кто-то им послал».
Уявіть таку постановку питання в сучасних українських реаліях — журнал платить письменнику за влучне порівняння :)
Надворі був 1941 рік. 5 тодішніх доларів — це приблизно 80 сьогоднішніх.
#набоков
У листуванні Набокова з гарвардським філологом Міхаілом Карпóвичем є дивовижний епізод.
Набоков пише:
«Второй раз получаю 5 долл. от Readers Digest за метафорку, которую опять кто-то им послал».
Уявіть таку постановку питання в сучасних українських реаліях — журнал платить письменнику за влучне порівняння :)
Надворі був 1941 рік. 5 тодішніх доларів — це приблизно 80 сьогоднішніх.
#набоков