Оголення прийому
Донька, 7 років, перший клас, грається в ролях іграшковими звірями — говорить за них різними голосами. Чую краєм вуха, як звірі з'ясовують стосунки:
— Ти мені збрехав!
— Ти тупий? Це художній прийом!
Донька, 7 років, перший клас, грається в ролях іграшковими звірями — говорить за них різними голосами. Чую краєм вуха, як звірі з'ясовують стосунки:
— Ти мені збрехав!
— Ти тупий? Це художній прийом!
Дерусифікація капіталізму
Від вулиць Леніна ми вже, здається, звільнилися. Старався Ілліч, реалізував підступний план австрійського генштабу — створив Україну, як учить нас новітня російська історіографія, а ніякої вдячності.
Поступово з топонімічної гри вибувають і гравці другої ліги: всі ці Бєлінські, Добролюбови та інші Тімірязєви.
Є ще одна, не така явна площина російсько-імперського. Цікаво, чи дійде черга до неї. Це торгові марки типу «Жирнов», «Ковбаскофф», «Цар-хліб» і т. д.
Навряд чи маркетологам ішлося про тонкі семіотичні матерії, тут обійшлося без злого умислу, але по факту вони корисні ідіоти чужої культури. (Було в Леніна таке поняття — корисний ідіот. 100 років минуло, а пояснювальну силу воно зберегло.)
В російській мові є неперекладне слово пошлость. Оце вона. Закону такі назви не порушують, але склад злочину проти доброго смаку зрозумілий. Станом на 2024 рік такі назви в Україні непристойні.
Думка до бізнесменів дійде, якщо люди купуватимуть у тих, хто не підігрує культурі ворога.
Від вулиць Леніна ми вже, здається, звільнилися. Старався Ілліч, реалізував підступний план австрійського генштабу — створив Україну, як учить нас новітня російська історіографія, а ніякої вдячності.
Поступово з топонімічної гри вибувають і гравці другої ліги: всі ці Бєлінські, Добролюбови та інші Тімірязєви.
Є ще одна, не така явна площина російсько-імперського. Цікаво, чи дійде черга до неї. Це торгові марки типу «Жирнов», «Ковбаскофф», «Цар-хліб» і т. д.
Навряд чи маркетологам ішлося про тонкі семіотичні матерії, тут обійшлося без злого умислу, але по факту вони корисні ідіоти чужої культури. (Було в Леніна таке поняття — корисний ідіот. 100 років минуло, а пояснювальну силу воно зберегло.)
В російській мові є неперекладне слово пошлость. Оце вона. Закону такі назви не порушують, але склад злочину проти доброго смаку зрозумілий. Станом на 2024 рік такі назви в Україні непристойні.
Думка до бізнесменів дійде, якщо люди купуватимуть у тих, хто не підігрує культурі ворога.
Витвір уяви писателя
Зі старого Прим. пер.
Сьогодні 165 років з дня народження Артура Конан-Дойля, автора книжок, що їх дорога редакція перечитувала найбільше разів. З цієї нагоди повторю пост п'ятирічної давності
* * *
На днях Артуру Конан Дойлю виповнилося 160 років. Проза буднів завадила дорогій редакції привітати його в той же день, але з півторасталітньої відстані це, сподіваюся, невеликий гріх. Тим більше, що у мене є для шанувальників автора тонкий подарунок: передмова до першого українського перекладу Шерлока Холмса. Надворі 1908 рік. Останній абзац особливо душевний.
· · ·
Артур Конан Дойль (Doyle), шкоцький повістяр, зродив ся 22 мая 1859 р. в Едінбурґу. По укінченю середної школи й універзітетських студій став лікарем, а рівночасно почав свою літературну діяльність.
Та його діяльність є незвичайно об’ємиста. Особливо вславив ся він своїми повістями з пригод тайного аґента, Шерльок-Гольмса. Тих повістей, зібраних під заголовком: «Adventures of Sherlock Holmes» (Пригоди Шерльок-Гольмса) тай «Memoirs of Sherlock Holmes» (Дневник Шерльок-Гольмса), є така величезна скількість, що прямо чудувати ся треба, яку буйну фантазію має їх автор.
Тому, що пригоди Шерльок-Гольмса, читають ся з незвичайно великим заінтересованєм і розходять ся у нас в польських перекладах в тисячках примірників, зважили ся ми подати українській публиці де-що з тих славних пригод в нашій рідній мові. Досить придивити ся по львівських книгарнях, трафіках, по зелізничих кіосках, а зможемо собі виробити понятє, який великий попит мають Дойлеві оповіданя. Ми мали вже нагоду познакомити наших читачів з одним оповіданєм Дойля, «Остров божевільних»; се оповідане подобало ся загально. На літературний додаток отже вибрали ми отсе одну з найкрасших повістей з тої области, «Кровавий шлях».
Хоч ми пересьвідчені, що надто великої вартости літературної пригоди Шерльок-Гольмса не мають, та друкуємо їх в тій ціли, щоб не давати українській публиці нагоди кормити ся польськими перекладами тай своїм грошем збогачувати русиноїдну польську пресу. Вкінци ще одно: по польських переводах Дойля друкуєть ся звичайно навіть портрет славного тайного аґента, Шерльок-Гольмса, очевидно для аґітації. Шерльок-Гольмс не є жадна історична, реальна особистість — се витвір уяви писателя.
В. Д.
Львів, 18 мая 1908 року
Зі старого Прим. пер.
Сьогодні 165 років з дня народження Артура Конан-Дойля, автора книжок, що їх дорога редакція перечитувала найбільше разів. З цієї нагоди повторю пост п'ятирічної давності
* * *
На днях Артуру Конан Дойлю виповнилося 160 років. Проза буднів завадила дорогій редакції привітати його в той же день, але з півторасталітньої відстані це, сподіваюся, невеликий гріх. Тим більше, що у мене є для шанувальників автора тонкий подарунок: передмова до першого українського перекладу Шерлока Холмса. Надворі 1908 рік. Останній абзац особливо душевний.
· · ·
Артур Конан Дойль (Doyle), шкоцький повістяр, зродив ся 22 мая 1859 р. в Едінбурґу. По укінченю середної школи й універзітетських студій став лікарем, а рівночасно почав свою літературну діяльність.
Та його діяльність є незвичайно об’ємиста. Особливо вславив ся він своїми повістями з пригод тайного аґента, Шерльок-Гольмса. Тих повістей, зібраних під заголовком: «Adventures of Sherlock Holmes» (Пригоди Шерльок-Гольмса) тай «Memoirs of Sherlock Holmes» (Дневник Шерльок-Гольмса), є така величезна скількість, що прямо чудувати ся треба, яку буйну фантазію має їх автор.
Тому, що пригоди Шерльок-Гольмса, читають ся з незвичайно великим заінтересованєм і розходять ся у нас в польських перекладах в тисячках примірників, зважили ся ми подати українській публиці де-що з тих славних пригод в нашій рідній мові. Досить придивити ся по львівських книгарнях, трафіках, по зелізничих кіосках, а зможемо собі виробити понятє, який великий попит мають Дойлеві оповіданя. Ми мали вже нагоду познакомити наших читачів з одним оповіданєм Дойля, «Остров божевільних»; се оповідане подобало ся загально. На літературний додаток отже вибрали ми отсе одну з найкрасших повістей з тої области, «Кровавий шлях».
Хоч ми пересьвідчені, що надто великої вартости літературної пригоди Шерльок-Гольмса не мають, та друкуємо їх в тій ціли, щоб не давати українській публиці нагоди кормити ся польськими перекладами тай своїм грошем збогачувати русиноїдну польську пресу. Вкінци ще одно: по польських переводах Дойля друкуєть ся звичайно навіть портрет славного тайного аґента, Шерльок-Гольмса, очевидно для аґітації. Шерльок-Гольмс не є жадна історична, реальна особистість — се витвір уяви писателя.
В. Д.
Львів, 18 мая 1908 року
Про правильний понт і користь ходити пішки
У дитинстві бабуся, сама про це не здогадуючись, дала мені один урок. Смисл з нього я видобув через багато-багато років, уже після істфаку.
Йти від нашої хати до церкви хвилин 15. Тоді здавалося, що це дуже далеко, і якось я спитав бабусю, чому ми йдемо пішки, коли можна на машині під’їхати. Бабуся відповіла, що тих, хто пішки приходить, Бог одразу слухає, а тих, хто машиною приїхав, у чергу ставить. Іншими словами, їхати в церкву машиною, якщо можеш прийти пішки, — прояв неповаги. Хочеш наблизитися до Бога — доклади зусилля.
Згодом я вичитав подібний епізод у спогадах Рокфелера. Син попросив у нього машину на випускний вечір, а той відмовив. «Ми ж Рокфелери...», — почав шукати аргументів син, а батько відповів: «Саме тому ти маєш прийти туди пішки». Тут водночас і урок скромності, і підказка правильного понту: коли всі приїжджають на машинах, то спосіб виділитися — це прийти пішки.
Історія знає ще красивіший випадок на цю тему. У 1917 році, під кінець Першої світової, Британська імперія перемогла Османську і отримала фактичну владу над Палестиною. Командувач британців Едмунд Аленбі через стрій солдатів увійшов в Єрусалим. Пішки.
Такий хід не просто естетично красивий — він безальтернативний, а тому цілісний. Уявіть, що генерал Аленбі в’їхав в Єрусалим на автомобілі або ще гірше — на ослику.
У дитинстві бабуся, сама про це не здогадуючись, дала мені один урок. Смисл з нього я видобув через багато-багато років, уже після істфаку.
Йти від нашої хати до церкви хвилин 15. Тоді здавалося, що це дуже далеко, і якось я спитав бабусю, чому ми йдемо пішки, коли можна на машині під’їхати. Бабуся відповіла, що тих, хто пішки приходить, Бог одразу слухає, а тих, хто машиною приїхав, у чергу ставить. Іншими словами, їхати в церкву машиною, якщо можеш прийти пішки, — прояв неповаги. Хочеш наблизитися до Бога — доклади зусилля.
Згодом я вичитав подібний епізод у спогадах Рокфелера. Син попросив у нього машину на випускний вечір, а той відмовив. «Ми ж Рокфелери...», — почав шукати аргументів син, а батько відповів: «Саме тому ти маєш прийти туди пішки». Тут водночас і урок скромності, і підказка правильного понту: коли всі приїжджають на машинах, то спосіб виділитися — це прийти пішки.
Історія знає ще красивіший випадок на цю тему. У 1917 році, під кінець Першої світової, Британська імперія перемогла Османську і отримала фактичну владу над Палестиною. Командувач британців Едмунд Аленбі через стрій солдатів увійшов в Єрусалим. Пішки.
Такий хід не просто естетично красивий — він безальтернативний, а тому цілісний. Уявіть, що генерал Аленбі в’їхав в Єрусалим на автомобілі або ще гірше — на ослику.
…or your button back
Зі старого Прим. пер.
Пошуки однієї цитати привели мене до знаменитої книжки Дарвіна «Подорож натураліста довкола світу на кораблі “Бігль”». Це та сама подорож, з якої він привіз теорію еволюції. Замість виписати цитату і йти далі завис на цілу годину, так цікаво.
Підходить, значить, корабель «Бігль» до Вогняної Землі. Дарвін милується суворими пейзажами і розповідає, що капітан Фіцрой уже бував у Патагонії. І прикупив там за один перламутровий ґудзик дитину (магнітики на холодильник придумають пізніше).
Хлопчика назвали за номіналом — Баттон, що в перекладі з англійської означає Ґудзик. Треба сказати, що капітан Фіцрой тягар білої людини ніс гідно — Ґудзика не бив, їсти давав і навіть навчив грамоти.
На кораблі було ще кілька патагонських тубільців з минулої подорожі — капітан узяв їх у заручники, бо хтось в англійців шлюпку спер. Сам факт їхньої присутності на борту натякає, що повернути шлюпку це не допомогло. Капітан Флінт з «Острова скарбів» викинув би тубільців за борт, а капітан Фіцрой аж в Англію повіз.
Далі Дарвін міркує, що різниця між «дикунами» і «цивілізованими людьми» більша, ніж між дикими тваринами і домашніми, і, боюся, коли прогресивні хунвейбіни дочитають до цього місця, то заслуги перед наукою його не врятують.
Як ви знаєте, «подорож натураліста» стала епохальною подією в історії пізнання. На Галапагосах Дарвіна осяяло, і він розгадав секрет соусу: розмаїття живої природи — результат пристосування до середовища, а не гра божественної уяви.
Щоб потрапити в команду, Дарвін збрехав на медкомісії і взагалі не отримував платні. З його боку це було, вживаючи сучасну мову, волонтерство. Та найпікантніша деталь експедиції — навіщо капітану Фіцрою вона взагалі здалася?
«Для капітана Фіцроя одним із головних мотивів іти в нове плавання було бажання повернути цих тубільців на батьківщину». Кінець цитати.
Отак горопашний хлопчик вартістю в один перламутровий ґудзик доклався до теорії еволюції.
Зі старого Прим. пер.
Пошуки однієї цитати привели мене до знаменитої книжки Дарвіна «Подорож натураліста довкола світу на кораблі “Бігль”». Це та сама подорож, з якої він привіз теорію еволюції. Замість виписати цитату і йти далі завис на цілу годину, так цікаво.
Підходить, значить, корабель «Бігль» до Вогняної Землі. Дарвін милується суворими пейзажами і розповідає, що капітан Фіцрой уже бував у Патагонії. І прикупив там за один перламутровий ґудзик дитину (магнітики на холодильник придумають пізніше).
Хлопчика назвали за номіналом — Баттон, що в перекладі з англійської означає Ґудзик. Треба сказати, що капітан Фіцрой тягар білої людини ніс гідно — Ґудзика не бив, їсти давав і навіть навчив грамоти.
На кораблі було ще кілька патагонських тубільців з минулої подорожі — капітан узяв їх у заручники, бо хтось в англійців шлюпку спер. Сам факт їхньої присутності на борту натякає, що повернути шлюпку це не допомогло. Капітан Флінт з «Острова скарбів» викинув би тубільців за борт, а капітан Фіцрой аж в Англію повіз.
Далі Дарвін міркує, що різниця між «дикунами» і «цивілізованими людьми» більша, ніж між дикими тваринами і домашніми, і, боюся, коли прогресивні хунвейбіни дочитають до цього місця, то заслуги перед наукою його не врятують.
Як ви знаєте, «подорож натураліста» стала епохальною подією в історії пізнання. На Галапагосах Дарвіна осяяло, і він розгадав секрет соусу: розмаїття живої природи — результат пристосування до середовища, а не гра божественної уяви.
Щоб потрапити в команду, Дарвін збрехав на медкомісії і взагалі не отримував платні. З його боку це було, вживаючи сучасну мову, волонтерство. Та найпікантніша деталь експедиції — навіщо капітану Фіцрою вона взагалі здалася?
«Для капітана Фіцроя одним із головних мотивів іти в нове плавання було бажання повернути цих тубільців на батьківщину». Кінець цитати.
Отак горопашний хлопчик вартістю в один перламутровий ґудзик доклався до теорії еволюції.
«Гарфілд у кіно»
(The Garfield Movie, 2024)
#кінопанорама
Що може бути краще, ніж взяти суботу, взяти дитину і сходити в кіно? Тільки взяти попкорну.
Що вам сказати за «Гарфілда»... Беремо «Місію нездійсненну» (я не жартую — «Місія» в «Гарфілді» на рівні прямих цитат і саунду, чого дитина ніяк не впізнає). Додаємо педагогічну лінію про возз’єднання кота-батька з котом-сином і отримуємо... На цей раз нічого особливого не отримуємо, до вищої ліги «Гарфілд» помітно не дотягує.
Хороший мультик — це насамперед хороша історія. Хороша в цьому випадку означає проста. Тією архетипною простотою, яка є, наприклад, у «Королі Леві» (в грудні, якщо ви раптом не знаєте, вийде пріквел про Муфасу).
Вердикт: і кіт у мультику безпородний, і мультик безпородний. Сходити, якщо дитина захоче. А так, то можна пропустити. 6/10
(The Garfield Movie, 2024)
#кінопанорама
Що може бути краще, ніж взяти суботу, взяти дитину і сходити в кіно? Тільки взяти попкорну.
Що вам сказати за «Гарфілда»... Беремо «Місію нездійсненну» (я не жартую — «Місія» в «Гарфілді» на рівні прямих цитат і саунду, чого дитина ніяк не впізнає). Додаємо педагогічну лінію про возз’єднання кота-батька з котом-сином і отримуємо... На цей раз нічого особливого не отримуємо, до вищої ліги «Гарфілд» помітно не дотягує.
Хороший мультик — це насамперед хороша історія. Хороша в цьому випадку означає проста. Тією архетипною простотою, яка є, наприклад, у «Королі Леві» (в грудні, якщо ви раптом не знаєте, вийде пріквел про Муфасу).
Вердикт: і кіт у мультику безпородний, і мультик безпородний. Сходити, якщо дитина захоче. А так, то можна пропустити. 6/10
Будинок «Слово» (2024)
#кінопанорама
Є фільми чорно-білі в прямому смислі, а є в переносному. Цей — в обох. З чорно-білою картинкою зрозуміло — так простіше знімати стародавню натуру. З чорно-білими героями теж зрозуміло — так простіше вписатися в лінію партії.
Автори ніби не вирішили, що вони хочуть зняти: алегорію про хтонічну суть радянської влади чи нуар про життя радянських письменників. У підсумку вийшло трохи картонне кіно: щоб ми не помилилися, хто тут поганий, йому дали російське прізвище і фізіономію Путіна. На жаль, такої приємної однозначності в природі не буває.
Найбільше сподобалася Раїса Троянкер, головна наша німфоманка. Ще вчора про неї ніхто не знав, а сьогодні це фамфаталь № 1 — БДСМ з Сосюрою. Українізація працює.
Як історична і, головне, художня конструкція «Будинок “Слово”» просить знижки. Як алегорія... Ну, може бути, якщо глядач не розбещений феліні-пазоліні. Тонші мережива на тему митець і влада можна знайти у фільмі «Життя інших» (Das Leben der Anderen, 2006) — заслужений оскар
#кінопанорама
Є фільми чорно-білі в прямому смислі, а є в переносному. Цей — в обох. З чорно-білою картинкою зрозуміло — так простіше знімати стародавню натуру. З чорно-білими героями теж зрозуміло — так простіше вписатися в лінію партії.
Автори ніби не вирішили, що вони хочуть зняти: алегорію про хтонічну суть радянської влади чи нуар про життя радянських письменників. У підсумку вийшло трохи картонне кіно: щоб ми не помилилися, хто тут поганий, йому дали російське прізвище і фізіономію Путіна. На жаль, такої приємної однозначності в природі не буває.
Найбільше сподобалася Раїса Троянкер, головна наша німфоманка. Ще вчора про неї ніхто не знав, а сьогодні це фамфаталь № 1 — БДСМ з Сосюрою. Українізація працює.
Як історична і, головне, художня конструкція «Будинок “Слово”» просить знижки. Як алегорія... Ну, може бути, якщо глядач не розбещений феліні-пазоліні. Тонші мережива на тему митець і влада можна знайти у фільмі «Життя інших» (Das Leben der Anderen, 2006) — заслужений оскар
Підсумки навчального року
— Вітаю! Ти тепер у другому класі!
— Щоб ти знав, татко, це не таке вже й велике щастя.
#школажиття
— Вітаю! Ти тепер у другому класі!
— Щоб ти знав, татко, це не таке вже й велике щастя.
#школажиття
Ще один приклад тотожності між доробком і шкарпетками перекладача.
Лаун-теніс — моя щоденна пристрасть років з дванадцяти, а в планах на пенсію — постелити корт на дачі, бодай бадмінтонний.
Нам, любителям тенісу, дуже пощастило: на наших очах з цим видом спорту відбулося те, що у ХV—XVI століттях відбулося в північній Італії з мистецтвом — Відродження. Ми бачили тенісні інкарнації Джотто, Рафаеля, Мікеланджело і Леонардо.
Леонардо — це Федерер. Якби вас цікавила біографія генія і мистецтво перекладати про спорт, то купити книжку можна тут.
Лаун-теніс — моя щоденна пристрасть років з дванадцяти, а в планах на пенсію — постелити корт на дачі, бодай бадмінтонний.
Нам, любителям тенісу, дуже пощастило: на наших очах з цим видом спорту відбулося те, що у ХV—XVI століттях відбулося в північній Італії з мистецтвом — Відродження. Ми бачили тенісні інкарнації Джотто, Рафаеля, Мікеланджело і Леонардо.
Леонардо — це Федерер. Якби вас цікавила біографія генія і мистецтво перекладати про спорт, то купити книжку можна тут.
Хтось із науковців-класиків казав: «Ніщо в біології не має смислу поза теорією еволюції». Так у будь-якій науці: завжди є нитка, на яку нанизано знання — вона все тримає.
Так і з перекладом: ніщо в ньому не має смислу поза ідіоматикою. Мова була до перекладача і буде після нього, тому перекладач завжди слабший за мову. Йти проти ідіоматики — це ніби одружувати слова проти їхньої волі, нічого доброго з такого не виходить.
В оперативній пам’яті хорошого перекладача постійно крутяться питання «чи можна так сказати по-українському? чи говорять так живі люди? чи були для такої фрази прецеденти? чи можна таку фразу екстраполювати і утворити аналогічну?».
От, для прикладу, сучукрперекладач пише, що герой ...грав у місцевій п’ятиособовій команді... Не треба закінчувати філфак, навіть слово ідіоматика не обов’язково знати, щоб побачити, як некрасиво перекладацький м’яч вилітає в аут.
У таких місцях шкода редакторів — оживити такий переклад означає переписати, а редактор не повинен переписувати перекладача.
Так і з перекладом: ніщо в ньому не має смислу поза ідіоматикою. Мова була до перекладача і буде після нього, тому перекладач завжди слабший за мову. Йти проти ідіоматики — це ніби одружувати слова проти їхньої волі, нічого доброго з такого не виходить.
В оперативній пам’яті хорошого перекладача постійно крутяться питання «чи можна так сказати по-українському? чи говорять так живі люди? чи були для такої фрази прецеденти? чи можна таку фразу екстраполювати і утворити аналогічну?».
От, для прикладу, сучукрперекладач пише, що герой ...грав у місцевій п’ятиособовій команді... Не треба закінчувати філфак, навіть слово ідіоматика не обов’язково знати, щоб побачити, як некрасиво перекладацький м’яч вилітає в аут.
У таких місцях шкода редакторів — оживити такий переклад означає переписати, а редактор не повинен переписувати перекладача.
x-height
Навздогін до попереднього посту. В новій книжці літературознавців Михедів, батька і сина, під назвою «Живі. Зрозуміти українську літературу» є розкішний зразок тонкої підйобки.
Павло Володимирович Михед-старший розповідає:
Науковим керівником моєї кандидатської дисертації був Юрій Янковський — блискучий вчений, прекрасний лектор, яскрава зірка літературознавчого і чоловічого світу Києва 1960‒1970-х років. Він працював у педінституті ім. Максима Горького, нині педуніверситет імені М. П. Драгоманова.
У 1972 році він видав одну з перших у нашому літературознавстві праць про слов’янофільство. Книга викликала невдоволення викладача методики літератури Марсель Іванівни Бойко, дружини секретаря ЦК КПУ Лутака.
Завдання рознести працю Янковського отримав товариш Зубков. Винагорода, яку йому пообіцяли, — посада директора Інституту фольклору. Зубков постарався на славу. Високі сторони виконали домовленості, і на роки заблокували активність Янковського.
Однак дослідник продовжив роботу. І 1978 року у Москві вийшла його праця «Патриархально-дворянская утопия», де йшлося про роль і місце слов’янофільства в історії російської гуманітаристики. На сторінці 18 Янковський зазначив, зокрема, таке: «Зубков, бойко парируя мои тезисы…»
Болючіше відважити знатній пані, ніж написати її прізвище з маленької літери, навряд чи можна. Про цей казус говорило пів Києва, і не тільки в наукових колах.
Навздогін до попереднього посту. В новій книжці літературознавців Михедів, батька і сина, під назвою «Живі. Зрозуміти українську літературу» є розкішний зразок тонкої підйобки.
Павло Володимирович Михед-старший розповідає:
Науковим керівником моєї кандидатської дисертації був Юрій Янковський — блискучий вчений, прекрасний лектор, яскрава зірка літературознавчого і чоловічого світу Києва 1960‒1970-х років. Він працював у педінституті ім. Максима Горького, нині педуніверситет імені М. П. Драгоманова.
У 1972 році він видав одну з перших у нашому літературознавстві праць про слов’янофільство. Книга викликала невдоволення викладача методики літератури Марсель Іванівни Бойко, дружини секретаря ЦК КПУ Лутака.
Завдання рознести працю Янковського отримав товариш Зубков. Винагорода, яку йому пообіцяли, — посада директора Інституту фольклору. Зубков постарався на славу. Високі сторони виконали домовленості, і на роки заблокували активність Янковського.
Однак дослідник продовжив роботу. І 1978 року у Москві вийшла його праця «Патриархально-дворянская утопия», де йшлося про роль і місце слов’янофільства в історії російської гуманітаристики. На сторінці 18 Янковський зазначив, зокрема, таке: «Зубков, бойко парируя мои тезисы…»
Болючіше відважити знатній пані, ніж написати її прізвище з маленької літери, навряд чи можна. Про цей казус говорило пів Києва, і не тільки в наукових колах.
Перший в українській літературі вірш про колесо сансари
Степан Руданський (1834–1873)
Прийшла смерть моя,
Легке точиться…
Ти мори, маро,
Коли хочеться.
Я віддам землі
Всі кістки мої,
А на світ пущу
Лиш щілки мої!
Не умруть вони:
Кожна щілочка
Полетить жива,
Як та пчілочка;
Полетить жива
І покотиться,
В сотні, тисячі
Переплодиться.
І я знов живий
Світ оглядую,
Смерті першої
Не пригадую.
Степан Руданський (1834–1873)
Прийшла смерть моя,
Легке точиться…
Ти мори, маро,
Коли хочеться.
Я віддам землі
Всі кістки мої,
А на світ пущу
Лиш щілки мої!
Не умруть вони:
Кожна щілочка
Полетить жива,
Як та пчілочка;
Полетить жива
І покотиться,
В сотні, тисячі
Переплодиться.
І я знов живий
Світ оглядую,
Смерті першої
Не пригадую.
Denominazione di origine controllata e garantita
За підсумками етнографічної експедиції в Харків дорога редакція пропонує продуктивний і естетично довершений внесок у вітчизняне лінгвокраїнознавство.
У тому, що міського голову Харкова називають англіцизмом мер — так само, як вінницького чи київського, — вчувається якийсь прикрий недогляд. У Харкові є Держпром, Худпром, Благбаз і Будинок «Слово». За триста-чотириста років тут сформувався культурний шар, в якому можна найти щось неповторне, суто харківське, притаманне цьому і тільки цьому місту.
Хозарія — каган, Японія — сьогун, Венеція — дож, Військо Запорізьке — гетьман. Все це титули, якщо провести аналогію з вином, контрольованого історичного походження — у них є апелясьйон і теруар.
Так от, міський голова Харкова має називатися епонімом кернес.
Бургомістр Берліна зустрівся з харківським кернесом. Вибори кернеса відбудуться одночасно з парламентськими. На виборах кернеса переміг Терехов.
По-перше, це красиво...
За підсумками етнографічної експедиції в Харків дорога редакція пропонує продуктивний і естетично довершений внесок у вітчизняне лінгвокраїнознавство.
У тому, що міського голову Харкова називають англіцизмом мер — так само, як вінницького чи київського, — вчувається якийсь прикрий недогляд. У Харкові є Держпром, Худпром, Благбаз і Будинок «Слово». За триста-чотириста років тут сформувався культурний шар, в якому можна найти щось неповторне, суто харківське, притаманне цьому і тільки цьому місту.
Хозарія — каган, Японія — сьогун, Венеція — дож, Військо Запорізьке — гетьман. Все це титули, якщо провести аналогію з вином, контрольованого історичного походження — у них є апелясьйон і теруар.
Так от, міський голова Харкова має називатися епонімом кернес.
Бургомістр Берліна зустрівся з харківським кернесом. Вибори кернеса відбудуться одночасно з парламентськими. На виборах кернеса переміг Терехов.
По-перше, це красиво...
Південно-Дзенська залізниця
У «Гарі Потері» є секретна платформа, з якої електрички на Хогвартс ідуть.
В Японії, а це чемпіони світу з чуттєвого-і-естетичного, зробили ще красивіший хід — справжній.
Станція 清流みはらし駅 знаменита тим, що на ній немає нічого — ні входу, ні виходу, ні кас попереднього продажу.
Все, що можна зробити на цій станції — вийти з вагона, постояти на платформі в красивому пейзажі і почекати наступного поїзда.
У «Гарі Потері» є секретна платформа, з якої електрички на Хогвартс ідуть.
В Японії, а це чемпіони світу з чуттєвого-і-естетичного, зробили ще красивіший хід — справжній.
Станція 清流みはらし駅 знаменита тим, що на ній немає нічого — ні входу, ні виходу, ні кас попереднього продажу.
Все, що можна зробити на цій станції — вийти з вагона, постояти на платформі в красивому пейзажі і почекати наступного поїзда.