Самоцензура

Сиджу перекладаю книжку, нікого не чіпаю, а десь позаду в голові працює самоцензура.

Переклав, приміром, як жорстокий бразильський плантатор тримає рабів «у чорному тілі» — спуску не дає і годує погано. А навздогін летить думка: «Чувак, про “чорне тіло” — це в тебе такий чорний гумор?».

На іншій сторінці відправив другого сина шукати щастя в «білий світ», бо йому спадщина не світить. «Білий» в сенсі «широкий», «великий».

А раптом прогресивний читач неправильно зрозуміє? Візьми доведи йому, що народна приказка «білого світу не бачити» не означає «жити в чорному районі».

Від протилежного

У книжці про переклад, яку я потихеньку пишу в марному сподіванні опублікувати, є розділ про методи перевірки слововжитку — як зрозуміти, що вийшла бздура.

Здебільшого бздуру видно неозброєним оком, але є формальні методи.

У геометрії теорему доводять «від протилежного». Так само через протилежне — антонім — можна довести хибність слововжитку. Правильно сконструйована фраза надається до антонімізації — з неї можна вивести фразу протилежного змісту.

На ілюстрації — показовий приклад. Приятель пише Ґолді Меїр: «Я не сумніваюся у твоїй громадській серйозності». Що означає це словосполучення? Який антонім до «громадської серйозності» — «приватна легковажність»? Про що це? Кривину такого слововжитку видно одразу, але якщо потрібно навести на неї додаткове світло, то це прекрасно зробить антонім.

Між тим, в оригіналі ніякої загадки немає, ідеться про елементарну «відповідальність [перед іншими людьми]» (social earnestness).

#пропереклад
#сучукрпереклад

​Тенет (Tenet, 2020)
#кінопанорама

Дорога редакція любить своїх читачів і вкотре економить їм 100 гривень і 2 години життя — на художній фільм «Довод» режисера Нолана можна сміливо не йти. Пафосна, затягнута й заплутана хрінь.

Треба віддати належне сміливості режисерського задуму —екранізувати специфічні ефекти фізики тонких матерій, — але в сухому підсумку кіна не вийшло. Ні уму, ні серцю.

Сюжет, значить, такий. Є злий російський олігарх (ясна річ, він п’є водку в кадрі просто так — посеред білого дня, без закуски, за світською розмовою, як і належить російському олігарху на розкішній яхті). Олігархи уміє обертати час назад — все відбувається задом наперед (тут ідуть фірмові фінти Нолана, випробувані ще у фільмі «Початок», тобто нічого не зрозуміло). Діалоги героїв покликані пояснити фізику цього явища (це не дуже допомагає глядачеві, хоч у консультанти покликали самого Кіпа Торна, нобелівського лавреата з фізики). Герої картонні, в сюжеті чорт ногу зламає. Лишається тільки хореографія рукопашного бою, знята задом наперед. І на тому спасибі.

Технічний рівень цього кіна і якість картинки — на 200 мільйонів доларів. Але до зразків жанру — наприклад, «Термінатора 2», знятого удвічі дешевше, — воно сильно не дотягує. Ще один емпіричний доказ, що бюджет — необхідна, але не достатня умова для шедевру. А кіномани так його чекали... Це був перший блокбастер після карантину. Пар пішов у свисток. 5/10

P. S. На дві години хронометражу один жарт і одна хвилина чарівного Майкла Кейна. Приходить, значить, протагоніст у дорогий ресторан якийсь секрет випитати. Кейн в елегантному костюмі статечно обідає мішленівським антрекотом. І з аристократичною поблажливістю щось відповідає. Протагоніст на все це каже:

— Не думайте, що в англійців монополія на снобізм.
— Звісно, ні. Лише контрольний пакет.

​Ідея

Якщо ви з того зникомого племені студентів, які пишуть курсову або дипломну роботу для себе, а не для деканата, порівняйте українського «Карлсона» Ольги Сенюк з російським Ліліани Лунгіної. Задоволення гарантовано.

Для цього не обов’язково знати шведську мову — різницю перекладацьких стратегій, якщо вона є, буде видно. А якщо ви ще й шведську вивчаєте — задоволення буде вдвічі більше. Скажімо, в оригіналі мама Малюка — домогосподарка, а в перекладі — ходить на роботу, бо домогосподарка в СРСР — це щось дрібнобуржуазне, некомільфотне.

На десерт у спогадах Лунгіної ви знайдете забавні епізоди про те, як змінилося її життя після виходу «Карлсона». Жодна інша книжка не зробила для свого перекладача стільки, як «Карлсон» для Лунгіної.

Вчуваю в цій темі поклади цікавого.

Загадковий канцелярський предмет

У перекладачів, виявляється, флешмоб «Покажи своє робоче місце». Дорога редакція охоче підтримує його рубрикою #щодеколи

На фотографії клаптик мого столу — канцелярське начиння у вінтажній пивній кружці. Їй років 50, при старому режимі вона служила бочці «Пиво» на районі. Такі лишилися хіба що у старьевщиков, бо час до скла невблаганний. (Як українською старьевщики? Словник каже, що красиво — онучкарі.)

Так от. Олівці, ручки, ножиці, лінійка, степлер, маркер — «все таке, обичне». Однак є у мене канцелярський предмет, якого не тримає при собі жоден новітній редактор, — звичайна ложка. Між тим, при старому режимі така ложка лежала на столі у багатьох редакторів. Її роль, підкреслюю, винятково канцелярська. Колотити чай — це побічне призначення, не основне.

Вніманіє, вопрос. Навіщо редактору ложка в ролі канцелярського предмета?

Переможе той, хто першим дасть правильну відповідь в коментах. «Гусари, молчать!»

Підсумки — завтра, 23 вересня, о 20 годині.

Даю підказку. Немає значення яка саме ложка — чайна чи столова. Чим більша ложка, тим краще вона виконує цю, суто канцелярську, функцію.

(Голосом Ворошилова: «Внимание, правильний ответ».)

Ложка — стародавній інструмент для фальцювання, тобто згинання аркушів паперу. Вона збільшує прижимну силу пальця і робить процес безпечнішим.

— А навіщо згинати аркуші?

— Щоб з розвороту книжки, надрукованого на принтері, отримати сторінки в реальних пропорціях. Виходить «інженерний прототип» шпальти.

Зрідка бувають спеціальніші завдання. Наприклад, треба розподілити по книжці кольорові сторінки так, щоб при друці вони потрапляли на одну сторону типографського аркуша. Тоді друк виходить дешевший, бо з двох проходів офсетної машини по аркушу (з однієї сторони і з іншої) кольоровий тільки один. Для цього, залежно від формату, треба зігнути аркуш паперу в 3, 4 або в 5 разів. Що грубша книжка, то більше таких аркушів треба зігнути. Робити це пальцем незручно.

• • •
Andrii Serbovets посутньо вгадав: ложка — щоб міцніше притискати. Інші версії теж красиві :)

Модель на фото тримає ложку неправильно :) Тиснути треба на черпало, не на черенок.

Сollege vs College

У другій книжці підряд трапився «Королівський коледж» [лікарів]. Правильно — Королівська колегія. Це дуже поширена лінгвокраїнознавча деталь.

Це професійна асоціація, а не навчальний заклад.

Членом Королівської колегії хірургів (Royal College of Surgeons) був, приміром, доктор Ватсон, Лондон, Бейкер-стріт, 221-б.

Мнемонічне правило просте. Треба взяти аркуш, вийти опівночі на перехрестя, тричі написати

Королівська колегія хірургів
Королівська колегія анестезіологів
Королівська колегія офтальмологів

аркуш спалити, а попіл закопати під хрестом. Тоді, якщо віра його не похитнеться, в наступних книжках перекладач такої помилки не зробить.

#лінгвокраїнознавство
#пропереклад

Важнейшим из искусств

Помню, как сам влюбился в фильм Рашеева, еще не видя его, — по репортажу со съемок в журнале «Советский экран». Там режиссер рассказывал корреспонденту одну сцену из будущей работы.

...Для революционного агитпредставления коня красят в красный цвет. В это время звучит сигнал к атаке. Красный эскадрон уходит в бой. Недокрашенный конь остается на месте. Разражается ливень. И красная краска начинает стекать с коня вместе с дождевой водой...

Образ исчерпывающей полноты — не образ даже, а исчерпывающая в своем совершенстве формулировка! А меж тем в завершенном фильме кадров этих не было — кажется, их так и не удалось снять.

(З рецензії на спогади українського радянського режисера Миколи Рашеєва, які щойно в Києві вийшли. Люблю таке. В мистецтві вставити шпильку радянській владі художники іноді неймовірних висот досягали)

#цікаве

Афоризм дня

Хорошо, когда читатель дочитывает книгу с безошибочным ощущением, что теперь он не знает больше, чем он не знал раньше.

С. С. Авєрінцев у розмові з М. Л. Гаспаровим

​Stradivarius sign
З вами рубрика «Святкуємо день перекладача разом»

У мене є таємний Stradivarius sign: у кожен свій переклад я непомітно вставляю «мітку» — яку-небудь алюзію на Набокова, його унікальний прикметник або метафору. Складний читач впізнає і посміхнеться, а простий нічого не помітить і читатиме собі, як читав. Авторському тексту це ніяк не заважає, бо «мітка» замаскована, акуратно вписана в контекст, швів не видно.

Це прекрасний засіб від почуття рутини і водночас омаж автору, який став для мене вчителем у великому князівстві літератури.

Розповім про два такі епізоди з перекладу останньої книжки Стівена Хокінга «Короткі відповіді на великі питання». Перший увійшов у текст, а другий — ні.

Хокінг розповідає:

Я й не сподівався, що «Коротка історія часу» сподобиться на таку популярність. Звичайно, частина публіки прийшла подивитися на арлекінів: як це людина з такою важкою інвалідністю примудрилася стати фізиком-теоретиком, та ще й написати бестселер.

Назва пізнього роману Набокова — «Подивись на арлекінів» — стала метафорою чогось екзотичного, незвичного, і прекрасно лягла в контекст. В цьому реченні ще є красива алітерація «сподівався —сподобиться».

А другий епізод, той що не увійшов у книжку, такий. Хокінг пише:

Моя найпопулярніша книжка, якій я завдячую тим, що про мене чули не тільки у фізико-математичному монастирі, називається «Коротка історія часу».

Тут теж вжито метафору, «монастир» — вузьке, обмежене, далеке від реального світу коло знавців. В першому варіанті перекладу було так: «що про мене чули не тільки в монастирі св. Алгебри». «Монастир св. Алгебри» — так Гумберт назвав літній табір, куди Шарлотта Гейз відправила Лоліту, щоб дівчинка під ногами не плуталася.

Але потім я розсудив, що дві ремінісценції в одному творі — перебор. Мистецтво любить, коли «чуть-чуть». Колись розповім як зла редакторка не дала вкласти розкішний, ідеально припасований набоковізм в уста Альберта Ейнштейна )

#пропереклад
#набоков

Майстерня перекладу «Прим. пер.»
4-й тур (жовтень 2020)

Ми пройшли з учасниками майстерень 3 тури, половину сезону. Метод спаринг-перекладу працює. Промовиста цифра: в першому турі 47 % перекладів були довші за оригінал, у третьому — тільки 6 %. Чому? Бо ми жодного слова не сказали про «філософію перекладу», а натомість практикуємося викреслювати порожні займенники.

Запис на четвертий тур відкрито до 10 жовтня. Це нагода продегустувати метод за символічні 199 ₴ (вартість однієї книжки або 10 чашок кави).

У сезон 2021 дорога редакція братиме передусім тих, хто готовий пройти з нею всю дистанцію, а чисельність групи буде обмежено: «команда» з 12 учасників на весь сезон + 12 «пасажирів» на окремі тури. В основній команді лишається 1 місце, 11 квитків уже викуплено на закритому передпродажі. Напишіть листа в довільній формі, якщо ви хочете забронювати собі місце.

Як афористично висловилася одна учасниця, майстерні — це прекрасна нагода безкарно лажанути в перекладі зараз, щоб не лажати потім.

В чому полягає майстерня?
Учасники щомісяця отримують імейлом завдання, методичні рекомендації і тематичне читання: спеціально підготовлену для них статтю. В сумі шість майстерень становлять міні-курс із перекладу.

На десерт учасники утворюють таємний клуб «Прим. пер.» — час від часу я надсилаю їм тематичні матеріали, які не виходитимуть в каналі або виходитимуть пізніше.

Як це працює?
1–10 число місяця — реєстрація і оплата

до 20 числа місяця — час на переклад

21–30 число місяця — я розсилаю спершу індивідуальний, а потім колективний аналіз перекладу

Кому це корисно?
Тим, хто хоче вдосконалитися в ремеслі перекладу або вперше спробувати його на зуб. Завдання підібрано так, що учасники різного рівня наступають на різні граблі — кожен видобуває урок зі своїх синців.

Скільки це коштує?
1 майстерня — 199 ₴
3 майстерні — 499 ₴

Як спробувати?
Оплатити участь в одній або кількох майстернях за лінком внизу. Завдання, читання й пояснення прийдуть імейлом до 10 жовтня. Участь у майстерні можна подарувати — просто вкажіть імейл учасника при оплаті.

Майстерня «Прим. пер.» плекає намір стати найкращим навчальним ресурсом у галузі перекладу, поступово переходитиме на стаціонарні рейки, наскільки дозволятимуть обставини, і відбуватиметься регулярно. Лишається три майстерні — по одній на місяць. Участь можна взяти в якійсь одній, у кількох або у всіх, що залишилися — на ваш розсуд.

— Можна спитати?
Звісно, напишіть на імейл майстерні
prym.per@gmail.com

#майстерня

Копро-стиль

Інтернет підкладає рекламний анонс якогось нового українського кіна: «Робота над стрічкою відбуватиметься у мажоритарній копродукції».

Є гонзо-стиль, а є копро-стиль. Не пишіть так.

#промову

Оце, я розумію, послідовність: новий завіт — новий переклад )

Женская натура

У старих книжках трапляються забавні деталі, яких нове покоління читачів без коментаря вже не зрозуміє.

Дочитую на ніч листування фізика Петра Капіци з дружиною. От що значить дисциплінована, спеціально навчена дружина: листи збережено, акуратно пронумеровано, хронологію відновлено, ініціали розшифровано, музей-квартиру створено. Такі фізики, як Капіца, ще зрідка трапляються, а от таких дружин в епоху всепереможного фемінізму більше не роблять )

Капіца пише: «Два дня тому назад получил твою телеграмму и был тронут. Конечно, твоя женская натура и твой принцип — не экономить слова в телеграмме — очень типичны. Я тоже не мог удержаться, чтобы не вставить darling, что эквивалентно твоему my dear, только за это пришлось платить в два раза меньше».

Гумор у тому, що вартість телеграми залежала від кількості слів і не залежала від їх довжини. Це витворювало специфічний «телеграфний» стиль, коли пропускали прийменники, зрозумілі з контексту, бо інакше за букву доводилося платити, як за слово. Відповідно, вартість епістолярних синонімів darling і my dear відрізнялася вдвічі. Капіца висловлював почуття дешевше )

#цікаве

Новини літератури

Можете вважати мене ретроградом, але я не бачу принципової різниці — різниці в методі, в художній якості, у тропах, топосах та інших дискурсах — між Луїзою Глюк і сучасною українською поезією. Мені здається, що Мирослав Лаюк, Катерина Калитко, Павло Коробчук, Сергій Жадан і так далі за списком пишуть більш-менш той самий вірш, за який Луїзі Глюк дали мільйон доларів.

Із серії «Говорящая фамилия» )

Подаруємо маркетологам дві помилки у слові «ізраїльський». Але хліб свій вони їдять даремно, погано карту розіграли. Наскільки крутіше й «ізраїльскіше» звучить «За секретним рецептом Мосада»