Дом, который построил Имз
У черговій книжці перекладач не подужав знаменитого подружжя Чарльза і Рей Імзів. Вони стали «братами», збудували будинок і прожили в ньому все життя.
Зрозуміти маскулінну логіку перекладача можна: письменник Рей Бредбері — чоловік, джазмен Рей Чарльз — чоловік, чому дизайнер Рей Імз має бути жінкою?
«Если на клетке слона прочтешь “буйвол”, не верь глазам своим», — казав Козьма Прутков якраз із цього приводу.
Це має бути перекладацьким імперативом: не знаєш достеменно, про кого йдеться, — гугли кожне ім’я. Тоді дружина не перетвориться на брата.
#пропереклад
У черговій книжці перекладач не подужав знаменитого подружжя Чарльза і Рей Імзів. Вони стали «братами», збудували будинок і прожили в ньому все життя.
Зрозуміти маскулінну логіку перекладача можна: письменник Рей Бредбері — чоловік, джазмен Рей Чарльз — чоловік, чому дизайнер Рей Імз має бути жінкою?
«Если на клетке слона прочтешь “буйвол”, не верь глазам своим», — казав Козьма Прутков якраз із цього приводу.
Це має бути перекладацьким імперативом: не знаєш достеменно, про кого йдеться, — гугли кожне ім’я. Тоді дружина не перетвориться на брата.
#пропереклад
Шмок
У «Чорному лебеді» Талеб глузує з інтелектуальних снобів, активно використовуючи прийом, який по-науковому називається «шм-редуплікація».
Назву явища мало хто чув, але саме явище знають всі по анекдоту «Прачечная? — Хуячечная! Это министерство культуры». Це по-науковому називається хуй-редуплікація.
Цікаво, що тут відбувається міжмовний збіг. «Шм-» — це уривок їдишського слова «шмок», яке, власне, «хуй» і означає. Припускаю, що в англійську мову воно потрапило з Одеси, загубивши по дорозі непристойну конотацію.
#промову
У «Чорному лебеді» Талеб глузує з інтелектуальних снобів, активно використовуючи прийом, який по-науковому називається «шм-редуплікація».
Назву явища мало хто чув, але саме явище знають всі по анекдоту «Прачечная? — Хуячечная! Это министерство культуры». Це по-науковому називається хуй-редуплікація.
Цікаво, що тут відбувається міжмовний збіг. «Шм-» — це уривок їдишського слова «шмок», яке, власне, «хуй» і означає. Припускаю, що в англійську мову воно потрапило з Одеси, загубивши по дорозі непристойну конотацію.
#промову
Як скласти собі ціну
У спогадах знаменитого київського диригента Романа Кофмана є цікавий епізод винахідливості й дипломатичності.
У кінці 1980-х років йому запропонували посаду головного диригента Бетховенського оркестра і Боннської філармонії. У світі класичної музики це дуже престижна посада, в ті часи Бонн був столицею Західної Німеччини. Столичний оркестр у країні з глибокою музичною традицією — мрія, а не робота.
Контракт із диригентом підписує бургомістр. І от приводять Кофмана знайомитися, йде світська розмова про місце оркестра в житті столиці і всяке таке святкове. В якийсь момент бургомістр питає:
— Все це прекрасно, гер Кофман, але яку ж суму ви хочете, щоб я вписала у ваш контракт?
Звідки радянському диригенту, який по суті вперше в житті за кордон потрапив, це знати? Скільки коштує робота диригента Бетховенського оркестру? Кофман поняття не має. Для пристойності задумавшись на хвилинку, він видав геніальну відповідь:
— Ви можете вписати в наш контракт будь-яку суму, фрау бургомістр, але не меншу, ніж у мого попередника.
#цікаве
У спогадах знаменитого київського диригента Романа Кофмана є цікавий епізод винахідливості й дипломатичності.
У кінці 1980-х років йому запропонували посаду головного диригента Бетховенського оркестра і Боннської філармонії. У світі класичної музики це дуже престижна посада, в ті часи Бонн був столицею Західної Німеччини. Столичний оркестр у країні з глибокою музичною традицією — мрія, а не робота.
Контракт із диригентом підписує бургомістр. І от приводять Кофмана знайомитися, йде світська розмова про місце оркестра в житті столиці і всяке таке святкове. В якийсь момент бургомістр питає:
— Все це прекрасно, гер Кофман, але яку ж суму ви хочете, щоб я вписала у ваш контракт?
Звідки радянському диригенту, який по суті вперше в житті за кордон потрапив, це знати? Скільки коштує робота диригента Бетховенського оркестру? Кофман поняття не має. Для пристойності задумавшись на хвилинку, він видав геніальну відповідь:
— Ви можете вписати в наш контракт будь-яку суму, фрау бургомістр, але не меншу, ніж у мого попередника.
#цікаве
Часть речи
Рассказывает Авдотья Смирнова:
«...Я застала потрясающую беседу двух великих старух. Одна — Надежда Януарьевна Рыкова, которая была великим переводчиком со старофранцузского и французского, ей мы обязаны классическим переводом „Опасных связей“ Шодерло де Лакло, например.
Ей было на тот момент года 92.
Она жила в одной квартире с Софьей Викторовной Поляковой, выдающимся нашим византологом. Софья Викторовна была рядом с Надеждой Януарьевной молодуха.
И однажды я пришла к старухам и застала у них грандиозный скандал. Скандал бы посвящен тому, какая часть речи слово „х@як“...
Надежда Януарьевна утверждала, что это звукоподражание — бац и х@як, это междометия и звукоподражание...
Софья Викторовна Полякова ей говорила: „Надя, вы выжили из ума, потому что это, безусловно, глагол! Он ей х@як по голове!“....
Вот это мой идеал старости!..»
Рассказывает Авдотья Смирнова:
«...Я застала потрясающую беседу двух великих старух. Одна — Надежда Януарьевна Рыкова, которая была великим переводчиком со старофранцузского и французского, ей мы обязаны классическим переводом „Опасных связей“ Шодерло де Лакло, например.
Ей было на тот момент года 92.
Она жила в одной квартире с Софьей Викторовной Поляковой, выдающимся нашим византологом. Софья Викторовна была рядом с Надеждой Януарьевной молодуха.
И однажды я пришла к старухам и застала у них грандиозный скандал. Скандал бы посвящен тому, какая часть речи слово „х@як“...
Надежда Януарьевна утверждала, что это звукоподражание — бац и х@як, это междометия и звукоподражание...
Софья Викторовна Полякова ей говорила: „Надя, вы выжили из ума, потому что это, безусловно, глагол! Он ей х@як по голове!“....
Вот это мой идеал старости!..»
Північна тьма
Принагідні спостереження за телевізійним ефіром підштовхують до висновку, що уявлення про українську мову поширюються серед журналістів повітряно-крапельним шляхом.
Інакше неможливо пояснити існування деяких бздур. Приміром 100 % ведучих новин кажуть: «Зустрінемося після опівночі». Вони не розрізняють слів «північ» (рос. полночь) і «опівночі» (рос. в полночь). «Опівночі» — це прислівник, він не вживається з прийменником. Те саме стосується слів «полудень» і «ополудні».
Схоже, що в масі своїй журналісти — російськомовні, і напевно їх непозбувно бентежить, що в українській мові слово «північ» — це омонім «полуночи» и «севера». От і виходить, що в перекладі на зрозумілу їм мову вони кажуть «встретимся после в полночь».
#промову
Принагідні спостереження за телевізійним ефіром підштовхують до висновку, що уявлення про українську мову поширюються серед журналістів повітряно-крапельним шляхом.
Інакше неможливо пояснити існування деяких бздур. Приміром 100 % ведучих новин кажуть: «Зустрінемося після опівночі». Вони не розрізняють слів «північ» (рос. полночь) і «опівночі» (рос. в полночь). «Опівночі» — це прислівник, він не вживається з прийменником. Те саме стосується слів «полудень» і «ополудні».
Схоже, що в масі своїй журналісти — російськомовні, і напевно їх непозбувно бентежить, що в українській мові слово «північ» — це омонім «полуночи» и «севера». От і виходить, що в перекладі на зрозумілу їм мову вони кажуть «встретимся после в полночь».
#промову
Є слова, які надійно виказують вивченість української мови. Наприклад, «вкрай», «геть» і «ледь». У цих слів є смисловий вектор, як буває вектор швидкості у фізиці, назвімо це так.
Українська людина ніколи не скаже «вона була вкрай гарна», «на вулиці було ледь холодно», «вони були геть схожі». А у журналістів це скрізь і всюди.
#промову
Українська людина ніколи не скаже «вона була вкрай гарна», «на вулиці було ледь холодно», «вони були геть схожі». А у журналістів це скрізь і всюди.
#промову
Новий шпигунський трилер з Камбербетчем. «Віталій» — саме так називалися столичні готелі в Радянському Союзі 1960-х років :).
Звісно, можна закинути художнику по декораціях недбальство в деталях, але назва тут не має значення. Головне, щоб вона ієрогліфічно відрізнялася від латинки, робила середовище чужим для глядача.
Уявляю, як сміються китайці, коли бачать ієрогліфи в голівудському кіні.
Власне, й «отелей» в Союзі не було, були «гостиницы». На цих словах побудовано жарту у «Брильянтовій руці», коли Міронов з пафосним прононсом пояснює Світличній, де їй Нікуліна ловити — «Отэль “Атлантик”», — а Папанов перекладає: «Гостиница “Атлантика”»
#кінопереклад
Звісно, можна закинути художнику по декораціях недбальство в деталях, але назва тут не має значення. Головне, щоб вона ієрогліфічно відрізнялася від латинки, робила середовище чужим для глядача.
Уявляю, як сміються китайці, коли бачать ієрогліфи в голівудському кіні.
Власне, й «отелей» в Союзі не було, були «гостиницы». На цих словах побудовано жарту у «Брильянтовій руці», коли Міронов з пафосним прононсом пояснює Світличній, де їй Нікуліна ловити — «Отэль “Атлантик”», — а Папанов перекладає: «Гостиница “Атлантика”»
#кінопереклад
Місіс ван дер Рое
Знаменитий архітектор Міс ван дер Рое впевнено входить в десятку імен, які в неправильному вигляді фігурують частіше, ніж у правильному. Як подружжя Імзів чи Вальтер Беньямін, якого в кожній другій книжці роблять Волтером Бенджаміном.
Як не парадоксально, але Міс — це чоловіче ім’я. Воно відмінюється: Міса ван дер Рое, Місу ван дер Рое і т. д.
Знаменитий архітектор Міс ван дер Рое впевнено входить в десятку імен, які в неправильному вигляді фігурують частіше, ніж у правильному. Як подружжя Імзів чи Вальтер Беньямін, якого в кожній другій книжці роблять Волтером Бенджаміном.
Як не парадоксально, але Міс — це чоловіче ім’я. Воно відмінюється: Міса ван дер Рое, Місу ван дер Рое і т. д.
Глінтвейн
У наші широти прийшла зима, насипала снігу і дорога редакція вирішила повторити перевірений часом рецепт глінтвейна, позичений у Джеймі Олівера. Недопите можна розігрівати, гірше не стане.
∙ 1–2 пляшки сухого червоного вина (1 пляшка = 2–3 порції)
В глінтвейн не треба брати дороге марочне вино, згодиться і пристойне ординарне. Мій досвід каже, що найкраще — закарпатське каберне «Чізай». Це взагалі найпристойніше з дешевих українських вин. Зовсім дешеве вино все зіпсує, не економте на гостях.
∙ спеції: бадьян, душистий перець, гвоздика, кардамон, кориця, мускатний горішок (все, зрозуміло, зернами і паличками, нерозтерте)
Всього по 5-6 штучок, кориці 1-2 палички, 1-2 мускатний горішок треба розбити, щоб він тріснув, бо цілий не віддає аромату. Якщо чогось під рукою нема — не страшно. Це — програма максимум.
∙ половинка апельсина, порізана дольками зі шкуркою (або 1–2 мандарини, або просто шкурка від з’їдених недавно апельсинів, ви ж сушите шкірку на цукати в чай, не викидаєте? апельсини, до речі, завжди треба мити — на них захисний воск для транспортування)
∙ на пляшку вина — 25 мл куантро або тріпл сека, або рома, або граппи, або коньяку, або біттера, або будь-чого подібного і адекватного за смаком (тобто текіла не годиться, міцний алкоголь має бути виноградної основи, як і вино)
∙ ложка-дві меду, залежно від смаків (якщо на мед алергія — цукор за смаком; можна брати не сухе вино, а напівсолодке, тоді меду і цукру не треба або зовсім трошки, але сухе вино працює в рецепті краще).
∙ опціонально: на пляшку вина — 25 мл вермута (тут треба спробувати яка комбінація міцного алкоголю найбільше подобається. Я практикую куантро + вермут або біттер, наприклад єгермейстер).
Вилити в кастрюльку вино, додати спеції, апельсин, мед, свою комбінацію міцного алкоголю і довести до кипіння, але не кип’ятити. Насипати в чашку трошки хорошого ізюму і мигдалю (пластівцями або цілого). Процідити глінтвейн по чашках. Випити під приємну розмову. З’їсти ізюм і мигдаль (м-м-м, мигдаль у глінтвейні —смакота). Повторити.
Про кулінарію треба розуміти найголовніше: дао кулінарії — це спостереження. Приготувати → спробувати → зробити висновок → поправити, якщо треба, рецепт під свої смаки → передати наступному поколінню і т. д. по колу.
У наші широти прийшла зима, насипала снігу і дорога редакція вирішила повторити перевірений часом рецепт глінтвейна, позичений у Джеймі Олівера. Недопите можна розігрівати, гірше не стане.
∙ 1–2 пляшки сухого червоного вина (1 пляшка = 2–3 порції)
В глінтвейн не треба брати дороге марочне вино, згодиться і пристойне ординарне. Мій досвід каже, що найкраще — закарпатське каберне «Чізай». Це взагалі найпристойніше з дешевих українських вин. Зовсім дешеве вино все зіпсує, не економте на гостях.
∙ спеції: бадьян, душистий перець, гвоздика, кардамон, кориця, мускатний горішок (все, зрозуміло, зернами і паличками, нерозтерте)
Всього по 5-6 штучок, кориці 1-2 палички, 1-2 мускатний горішок треба розбити, щоб він тріснув, бо цілий не віддає аромату. Якщо чогось під рукою нема — не страшно. Це — програма максимум.
∙ половинка апельсина, порізана дольками зі шкуркою (або 1–2 мандарини, або просто шкурка від з’їдених недавно апельсинів, ви ж сушите шкірку на цукати в чай, не викидаєте? апельсини, до речі, завжди треба мити — на них захисний воск для транспортування)
∙ на пляшку вина — 25 мл куантро або тріпл сека, або рома, або граппи, або коньяку, або біттера, або будь-чого подібного і адекватного за смаком (тобто текіла не годиться, міцний алкоголь має бути виноградної основи, як і вино)
∙ ложка-дві меду, залежно від смаків (якщо на мед алергія — цукор за смаком; можна брати не сухе вино, а напівсолодке, тоді меду і цукру не треба або зовсім трошки, але сухе вино працює в рецепті краще).
∙ опціонально: на пляшку вина — 25 мл вермута (тут треба спробувати яка комбінація міцного алкоголю найбільше подобається. Я практикую куантро + вермут або біттер, наприклад єгермейстер).
Вилити в кастрюльку вино, додати спеції, апельсин, мед, свою комбінацію міцного алкоголю і довести до кипіння, але не кип’ятити. Насипати в чашку трошки хорошого ізюму і мигдалю (пластівцями або цілого). Процідити глінтвейн по чашках. Випити під приємну розмову. З’їсти ізюм і мигдаль (м-м-м, мигдаль у глінтвейні —смакота). Повторити.
Про кулінарію треба розуміти найголовніше: дао кулінарії — це спостереження. Приготувати → спробувати → зробити висновок → поправити, якщо треба, рецепт під свої смаки → передати наступному поколінню і т. д. по колу.
Вищий пілотаж
Если вы хотите действительно увидеть, что делает переводчик, который пытается создать убедительную языковую иллюзию, почитайте послесловие Юлианы Яковлевны Яхниной к её переводу огромной книги мемуаров кардинала де Реца (17 век). Это такая культовая история успеха, поразительный по органичности текст, над которым Яхнина работала 20 лет.
Вот что она делала. (Просто маленький пример, а там их много.)
Кардинал де Рец нарочно употребляет (в одном абзаце) лексику более архаичную, чем это было свойственно его времени, и более современную. Поскольку речь идёт о 17 веке, в русском языке нет средств, чтобы передать этот разброс, но Яхнина пишет, что ей хотелось передать образ стиля де Реца — не стиль, а образ стиля — чтобы русский читатель воспринял язык Реца так, как его воспринимает современный француз.
Для этого она изучала лингвостилистические комментарии французских изданий его мемуаров, пытаясь понять, что современному французу надо объяснять, а что не надо. И раз у Реца присутствует намеренное и культивируемое разностилие, она прибегает к нему же и в зависимости от характера того или иного эпизода использует разные формы слов («проницательность» и «проницание»), разные формы глагольного управления («трепетать звуков его имени» и «трепетать перед ним»), превосходную степень прилагательных («прекраснейших, чем она, красавиц»), синтаксические приёмы, в, частности, инверсию («игра, которой вся тонкость в том и состояла»).
Обратите внимание: возможности архаизации гораздо богаче простого всовывания в текст устаревших слов. Все эти тонкие вещи — другой падеж, другое употребление превосходной степени — работают очень хорошо, и даже будучи рассыпаны по тексту редко, создают нужный эффект. Этим можно пользоваться, но этим можно пользоваться только тогда, когда вы проделали вот такую кропотливую работу.
Ольга Шустрякова (перекладачка така, колись цікаво писала про переклад, потім, на жаль, перестала)
Если вы хотите действительно увидеть, что делает переводчик, который пытается создать убедительную языковую иллюзию, почитайте послесловие Юлианы Яковлевны Яхниной к её переводу огромной книги мемуаров кардинала де Реца (17 век). Это такая культовая история успеха, поразительный по органичности текст, над которым Яхнина работала 20 лет.
Вот что она делала. (Просто маленький пример, а там их много.)
Кардинал де Рец нарочно употребляет (в одном абзаце) лексику более архаичную, чем это было свойственно его времени, и более современную. Поскольку речь идёт о 17 веке, в русском языке нет средств, чтобы передать этот разброс, но Яхнина пишет, что ей хотелось передать образ стиля де Реца — не стиль, а образ стиля — чтобы русский читатель воспринял язык Реца так, как его воспринимает современный француз.
Для этого она изучала лингвостилистические комментарии французских изданий его мемуаров, пытаясь понять, что современному французу надо объяснять, а что не надо. И раз у Реца присутствует намеренное и культивируемое разностилие, она прибегает к нему же и в зависимости от характера того или иного эпизода использует разные формы слов («проницательность» и «проницание»), разные формы глагольного управления («трепетать звуков его имени» и «трепетать перед ним»), превосходную степень прилагательных («прекраснейших, чем она, красавиц»), синтаксические приёмы, в, частности, инверсию («игра, которой вся тонкость в том и состояла»).
Обратите внимание: возможности архаизации гораздо богаче простого всовывания в текст устаревших слов. Все эти тонкие вещи — другой падеж, другое употребление превосходной степени — работают очень хорошо, и даже будучи рассыпаны по тексту редко, создают нужный эффект. Этим можно пользоваться, но этим можно пользоваться только тогда, когда вы проделали вот такую кропотливую работу.
Ольга Шустрякова (перекладачка така, колись цікаво писала про переклад, потім, на жаль, перестала)
Ціна метафори
У листуванні Набокова з гарвардським філологом Міхаілом Карпóвичем є дивовижний епізод.
Набоков пише:
«Второй раз получаю 5 долл. от Readers Digest за метафорку, которую опять кто-то им послал».
Уявіть таку постановку питання в сучасних українських реаліях — журнал платить письменнику за влучне порівняння :)
Надворі був 1941 рік. 5 тодішніх доларів — це приблизно 80 сьогоднішніх.
#набоков
У листуванні Набокова з гарвардським філологом Міхаілом Карпóвичем є дивовижний епізод.
Набоков пише:
«Второй раз получаю 5 долл. от Readers Digest за метафорку, которую опять кто-то им послал».
Уявіть таку постановку питання в сучасних українських реаліях — журнал платить письменнику за влучне порівняння :)
Надворі був 1941 рік. 5 тодішніх доларів — це приблизно 80 сьогоднішніх.
#набоков
Хибний друг · 14
У черговому сучукрперекладі трапилося слово «драматичний». На виставці-ярмарці, про яку розповідає автор, перекладач влаштував «драматичну ілюмінацію». Добре, що не трагічну.
Dramatic illumination означає «видовищну» ілюмінацію, «ефектну», «дуже гарну», яку завгодно, тільки без драми.
У черговому сучукрперекладі трапилося слово «драматичний». На виставці-ярмарці, про яку розповідає автор, перекладач влаштував «драматичну ілюмінацію». Добре, що не трагічну.
Dramatic illumination означає «видовищну» ілюмінацію, «ефектну», «дуже гарну», яку завгодно, тільки без драми.
Мистецтво ціноутворення
Граємо якось з донькою в зоомагазин. Вона продає іграшкові тваринки, я купую. Питаю:
— Скільки ця мавпочка коштує?
— 20 гривень.
— А ця собачка?
— 20 гривень.
— А цей кіт?
— 20 гривень.
— Шо у тебе всі тварини по 20 гривень?
— Я просто більших цифр не знаю.
#від2до5
Граємо якось з донькою в зоомагазин. Вона продає іграшкові тваринки, я купую. Питаю:
— Скільки ця мавпочка коштує?
— 20 гривень.
— А ця собачка?
— 20 гривень.
— А цей кіт?
— 20 гривень.
— Шо у тебе всі тварини по 20 гривень?
— Я просто більших цифр не знаю.
#від2до5
ІL ❤️ VE 33
Навряд чи автор логотипу І❤️NY сподівався на такий приголомшливий успіх. От, що значить, влучна ідея — тепер сердечком у любові освідчуються скрізь, навіть у школі № 33.
Окремо треба зацінити стрьомну цифру. Цікаво, коли хулігани-старшокласники зроблять з неї німецько-фашистські блискавки.
Цікаво, що у Нью-Йорку сердечко слово love означало, в цьому й семіотичний хід полягав, а в тубільців тільки букву О. Не роздивилися до пуття )
Інстаграм дорогої редакції про знаки і тексти довкола нас
https://www.instagram.com/prym.per/
Навряд чи автор логотипу І❤️NY сподівався на такий приголомшливий успіх. От, що значить, влучна ідея — тепер сердечком у любові освідчуються скрізь, навіть у школі № 33.
Окремо треба зацінити стрьомну цифру. Цікаво, коли хулігани-старшокласники зроблять з неї німецько-фашистські блискавки.
Цікаво, що у Нью-Йорку сердечко слово love означало, в цьому й семіотичний хід полягав, а в тубільців тільки букву О. Не роздивилися до пуття )
Інстаграм дорогої редакції про знаки і тексти довкола нас
https://www.instagram.com/prym.per/
Вирівнювання тексту у ворді
#матчасть
Дорога редакція задумала серію постів на допомогу тим, хто постійно працює з вордом.
Емпіричні спостереження свідчать, що надворі ХХІ століття, побутові комп’ютери з нами уже років 20, а досі є редактори й перекладачі, які роблять курсив, виділяючи слово, а потім натискаючи мишкою по піктограмі курсива. І так само через піктограму зберігають файли, скасовують останню дію і т. д. Все це можна робити набагато простіше і швидше. Метод називається «хоткей».
Списків хоткеїв в інтернеті — навалом. Проблема в іншому — як засвоїти звичку? «Вчити» список хоткеїв — погана ідея, так не працює.
Я свого часу робив так: спостерігав, які операції доводиться робити найчастіше, а потім переносив їх у хоткеї. По одній за раз, поступово. І так протягом кількох місяців звільнився від піктограм в інтерфейсі і збільшив корисну площу екрана.
Звісно, можна працювати мишкою, ніхто не проти. Проблема тільки в тому, що мишкою треба цілитися, а це означає додаткове мікронавантаження на очі і мозок. Коли це усвідомлюєш, то назад з хоткеїв до мишки вже не повернешся.
Отже, як вирівняти текст?
Ctrl + L = вліво
Ctrl + R = вправо
Ctrl + E = по центру
Ctrl + J = по ширині
Перемикати мову вводу, зрозуміло, не треба. Хоткеї не залежать від мови.
#матчасть
Дорога редакція задумала серію постів на допомогу тим, хто постійно працює з вордом.
Емпіричні спостереження свідчать, що надворі ХХІ століття, побутові комп’ютери з нами уже років 20, а досі є редактори й перекладачі, які роблять курсив, виділяючи слово, а потім натискаючи мишкою по піктограмі курсива. І так само через піктограму зберігають файли, скасовують останню дію і т. д. Все це можна робити набагато простіше і швидше. Метод називається «хоткей».
Списків хоткеїв в інтернеті — навалом. Проблема в іншому — як засвоїти звичку? «Вчити» список хоткеїв — погана ідея, так не працює.
Я свого часу робив так: спостерігав, які операції доводиться робити найчастіше, а потім переносив їх у хоткеї. По одній за раз, поступово. І так протягом кількох місяців звільнився від піктограм в інтерфейсі і збільшив корисну площу екрана.
Звісно, можна працювати мишкою, ніхто не проти. Проблема тільки в тому, що мишкою треба цілитися, а це означає додаткове мікронавантаження на очі і мозок. Коли це усвідомлюєш, то назад з хоткеїв до мишки вже не повернешся.
Отже, як вирівняти текст?
Ctrl + L = вліво
Ctrl + R = вправо
Ctrl + E = по центру
Ctrl + J = по ширині
Перемикати мову вводу, зрозуміло, не треба. Хоткеї не залежать від мови.
Шиферний дах
Іноді перекладача, як шпигуна, видає незнайомство з дрібними деталями середовища. Скажімо, старше покоління моментально відповість на питання «Рибний день?», а молодше цієї деталі вже, на щастя, не застало. (У Радянському Союзі в їдальнях четвер був «рибним днем» — давали не м’ясо, а щось приготоване з дешевої мороженої риби. Саме словосполучення «рибний день» — це лінгвокраїнознавча деталь.)
Трапився мені якось у сучукрперекладі такий епізод. Героїня описує свій майбутній будинок. Надворі Каліфорнія, наші дні, дорогий район міста. Будинок «критий рядами шиферу».
Як український читач уявляє будинок, «критий рядами шиферу»? Очевидно, уявляє по-українському. Що він рядів шиферу не бачив?
В оригіналі справді написано «шифер» (slate tiles). Тільки фокус у тому, що це не той шифер, яким криють будинки по українських селах, а сланцева черепиця — дуже дорогий матеріал для даху. І ця деталь має значення — будинок по сюжету недешевий. Натомість «ряди шиферу» в перекладі створюють прямо протилежну ноту.
Семіотично акуратніший переклад slate tiles — «кам’яна черепиця», а не «ряди шиферу». Бачите різницю?
#пропереклад
Іноді перекладача, як шпигуна, видає незнайомство з дрібними деталями середовища. Скажімо, старше покоління моментально відповість на питання «Рибний день?», а молодше цієї деталі вже, на щастя, не застало. (У Радянському Союзі в їдальнях четвер був «рибним днем» — давали не м’ясо, а щось приготоване з дешевої мороженої риби. Саме словосполучення «рибний день» — це лінгвокраїнознавча деталь.)
Трапився мені якось у сучукрперекладі такий епізод. Героїня описує свій майбутній будинок. Надворі Каліфорнія, наші дні, дорогий район міста. Будинок «критий рядами шиферу».
Як український читач уявляє будинок, «критий рядами шиферу»? Очевидно, уявляє по-українському. Що він рядів шиферу не бачив?
В оригіналі справді написано «шифер» (slate tiles). Тільки фокус у тому, що це не той шифер, яким криють будинки по українських селах, а сланцева черепиця — дуже дорогий матеріал для даху. І ця деталь має значення — будинок по сюжету недешевий. Натомість «ряди шиферу» в перекладі створюють прямо протилежну ноту.
Семіотично акуратніший переклад slate tiles — «кам’яна черепиця», а не «ряди шиферу». Бачите різницю?
#пропереклад
Мистецтво спецефекту
Хороший спецефект, як хороший жарт — лаконічний і вплетений в сюжет.
Ще у 1920-х роках Лесь Курбас придумав геніальний хід у «Макбеті» Шекспіра. Як показати череду безглуздих убивств, маючи мінімум технічних засобів?
Прожектори створюють снопи світла. А по сцені йде смерть з косою і зрізає їх. Махнула — і в залі стало темніше.
Уявляю, що відчували глядачі. Голівуд розбестить їх спецефектами ще не скоро.
Хороший спецефект, як хороший жарт — лаконічний і вплетений в сюжет.
Ще у 1920-х роках Лесь Курбас придумав геніальний хід у «Макбеті» Шекспіра. Як показати череду безглуздих убивств, маючи мінімум технічних засобів?
Прожектори створюють снопи світла. А по сцені йде смерть з косою і зрізає їх. Махнула — і в залі стало темніше.
Уявляю, що відчували глядачі. Голівуд розбестить їх спецефектами ще не скоро.
What’s the odds?
У старших класах школи на мене справила враження книжка Сіріла Паркінсона про ті самі знамениті «закони Паркінсона». Українською її, здається, так і не переклали. Паркінсон досліджував історію британського флота і спостеріг закономірність: що менше кораблів, то більший штат адміралтейства. А потім екстраполював це спостереження на інші сфери, додав жартів і отримав бестселер.
Серед іншого там був дотепний розділ про мистецтво писати оголошення про вакансії. Ефективність такого оголошення зазвичай міряють по тому, скільки людей на нього відгукнулося — що більше, то краще. Все це дурня, доводив Паркінсон: на ідеальне оголошення відгукується рівно один кандидат — той, що вам потрібен. Писати про вакансію треба так, щоб реагувало якомога менше людей, а не якомога більше.
До чого це я згадав. Гортаю історичну книжку. Діло відбувається в Російській імперії, надворі кінець ХІХ століття. І в тексті фігурує a merchant millionaire.
Так от, вакансія перекладача цілком може складатися з пропозиції прочитати сторінку тексту і перекласти одне словосполучення. Той, хто назве купця «мільйонщиком», а не «мільйонером», і буде искомым — він знатиме про переклад щось важливе.
У старших класах школи на мене справила враження книжка Сіріла Паркінсона про ті самі знамениті «закони Паркінсона». Українською її, здається, так і не переклали. Паркінсон досліджував історію британського флота і спостеріг закономірність: що менше кораблів, то більший штат адміралтейства. А потім екстраполював це спостереження на інші сфери, додав жартів і отримав бестселер.
Серед іншого там був дотепний розділ про мистецтво писати оголошення про вакансії. Ефективність такого оголошення зазвичай міряють по тому, скільки людей на нього відгукнулося — що більше, то краще. Все це дурня, доводив Паркінсон: на ідеальне оголошення відгукується рівно один кандидат — той, що вам потрібен. Писати про вакансію треба так, щоб реагувало якомога менше людей, а не якомога більше.
До чого це я згадав. Гортаю історичну книжку. Діло відбувається в Російській імперії, надворі кінець ХІХ століття. І в тексті фігурує a merchant millionaire.
Так от, вакансія перекладача цілком може складатися з пропозиції прочитати сторінку тексту і перекласти одне словосполучення. Той, хто назве купця «мільйонщиком», а не «мільйонером», і буде искомым — він знатиме про переклад щось важливе.